Історичні тенденції розвитку туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні тенденції розвитку туризму

Худавердієва Вікторія Анатоліївна кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри туризму, Державний біотехнологічний університет

Анотація

Дана робота присвячена історії становлення та розвитку туризму у світі, вивченням тенденції розвитку центрів міжнародного туризму. Вивчення історії туризму передбачає вивчення динаміки розвитку тієї чи іншої місцевості, а також розвитку подорожей від найпростіших форм у давнину до нашого часу. Предметом вивчення історії туризму є відновлення історичної послідовності набуття людством навичок та знань у відвідуванні різних регіонів на основі насамперед таких аспектів як: розширення уявлень про влаштування територій та їх специфіку, рекреаційне освоєння та ефективність використання; виявлення нових цілей пересування та можливості їх реалізації; формування понять про турпродукт та його використання.

У статті описується перетворення туризму з явища суспільного життя на фактор соціального прогресу. Проаналізовано тенденції розвитку туризму та зміну його сприйняття у суспільній свідомості та політиці. Історичний механізм трансформації туризму на чинник соціального розвитку - об'єкт філософської рефлексії, бо без просторово-часового розгляду діалектики руху туризму зрозуміти кінетику цього процесу не можна. Лише у просторі та діалектиці процесу часу можна виявити історичні тенденції зміни соціального статусу туризму. Простеживши історію туризму, розібравшись у причинах і обставинах, що породили це явище, було встановлено характер впливу туризму на різні сторони суспільного життя. Теоретико-методологічною основою роботи послужили сучасні уявлення про принципи, функції, методи та методику історичного дослідження. Під час проведення дослідження застосовувалися як загальнонаукові, і спеціально-історичні методи.

Досліджено процес створення міжнародних туристичних організацій та об'єднань, який розпочався після Першої світової війни, з ще більшою інтенсивністю продовжився у другій половині ХХ ст. Значну увагу питанням туризму на цей час стали приділяти і провідні міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй. У складі ООН питаннями туризму займалися міжнародна спеціалізована організація з освіти, науки та культури - ЮНЕСКО (UNESCO - United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization), а також Економічна та Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР/ECOSOS - Economic and Social Council). Останній став ініціатором скликання у рамках ООН спеціалізованих міжнародних дипломатичних конференцій з питань розвитку туризму.

Ключові слова: туризм, соціальний прогрес, історичні тенденції, глобалізація.

Abstract

туризм міжнародний суспільний соціальний

Khudaverdiyeva Viktoriya Anatolyivna Сand. econom. Science, docent of State biotechnological university (SBTU)

HISTORICAL TRENDS IN TOURISM DEVELOPMENT

Keywords: tourism, social progress, historical trends, globalization.

Постановка проблеми

Багатовікова історія людства насичена різними подіями, що часто супроводжувалися подорожами з метою розвитку торгівлі, завоювання та освоєння нових земель, пошуків ресурсів, нових транспортних шляхів, знайомства з іншими країнами, життям та звичаями їх народів і т.д. Усе це поступово спричинило виникнення особливої форми подорожей - туризму. Зародившись на початку ХІХ століття Англії, через століття туризм перетворився на масове явище. Удосконалення продуктивних сил призвело до появи більшої кількості вільного часу, а нові динамічні умови життя суспільства зумовили зростання рекреаційних потреб населення. У результаті, у 60-х роках XX століття почала складатися особлива соціально-економічна система, яка до початку 80-х років набула міжнародного характеру - індустрія туризму [1].

На рубежі ХХ і ХХІ століть туризм став одним із провідних напрямів соціально-економічної, культурної та політичної діяльності більшості держав та регіонів світу. У сфері туризму тісно переплелися інтереси культури, транспорту, безпеки, готельного бізнесу та багатьох інших соціальних інститутів та економічних сегментів. Тільки за останні три десятиліття кількість туристів у світі збільшилася майже в 4 рази: з 7 млрд. людей на планеті близько 1 млрд. щороку відвідують зарубіжні країни з туристичною метою. Міжнародний туризм перетворився не тільки на популярний вид відпочинку, а й сферу світової економіки, що активно розвивається, доходи від якої постійно зростають (згідно з прогнозами Всесвітньої ради з туризму та подорожей до 2025 р. вони збільшаться до 2,5 трлн. дол. США). Будучи високоприбутковою галуззю, сьогодні туризм входить до трьох найбільших експортних галузей разом з нафтогазовидобувною промисловістю та автомобілебудуванням. На долю туризму припадає приблизно 30% світової торгівлі послугами, близько 7% світових капіталовкладень і 10,5% світового ВВП. Більше того, туризм характеризується тим, що економічна діяльність при ньому здійснюється 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 52 тижні на рік [2].

Крім того, сучасний туризм - істотна складова інноваційного розвитку будь-якої країни, джерело валютних надходжень та засіб забезпечення зайнятості населення (у світі в індустрії туризму зайнято близько 297 млн. осіб). Передбачається, що найближчим часом туріндустрія даватиме понад 5,5 млн. робочих місць щороку [3].

Сучасний туризм як соціально-економічна система активно осмислюється в рамках спеціальної науки про туризм - туристики, або «туризмознавства», «туризмології». Потреба її появі виникла разом із зростанням масовості туризму. Туристика - це цілісна система сучасних фундаментальних і прикладних наук про туризм, туристичну діяльність, туристичну економіку, менеджмент туризму та законодавство у галузі туризму. Однією зі складових частин туристики є історія туризму. Даний напрям туристики дозволяє зрозуміти специфіку еволюції туризму в тому чи іншому регіоні світу з урахуванням його історичних і національних особливостей, вибудувати події в їх послідовному причинно- наслідковому взаємозв'язку та аналізувати їх з точки зору корисності та необхідності для соціально-культурного розвитку суспільства загалом [4].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження історії туризму за активністю мало чим поступається аналізу економіки туристичної діяльності. Актуальність ретроспективного погляду на туризм пояснюється його гуманітарною складовою та очевидністю значення самої історії людства серед факторів, що впливають на організацію туризму. Дослідників стабільно цікавить минуле туризму, і цей інтерес рівномірно розподілений у часі й просторі, і істотно не залежить від національної власності. Історія туризму розглядається у різній предметній орієнтації - у загальному вигляді; у національному та регіональному відношенні; залежно від цілей; в обмеженому часі та соціальному просторі розвитку.

Серед найбільш серйозних досліджень з історії туризму варто зазначити книгу Р. Krempien. У цій роботі досить детально розглядаються всі етапи розвитку подорожей та туризму. При цьому автор спробував звернути особливу увагу на умови розвитку туризму, включаючи ставлення людей тієї чи іншої епохи до поїздок та подорожей, особливості розвитку транспорту, готельної інфраструктури, що дало змогу розглянути зародження та еволюцію туризму без відриву від загального контексту [5]. В іншій науковій німецькій праці, підготовленій Н. Spode, розглядаються загальні питання зародження туризму в сучасності. Щоправда, автор зробив акцент на розвитку курортів та організації туризму в Німеччині, на шкоду загальносвітовим тенденціям [6].

Мета статті. Мета даного дослідження: простежити основні тенденції у виникненні та розвитку феномену подорожей та туризму від давнини до наших днів. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання: розглянути особливості виникнення перших подорожей та окремих видів туризму на ранніх етапах історії людства; розкрити еволюцію туризму в Середні віки та ранній Новий час; відобразити особливості появи сучасного туризму в ХХХ ст. та її подальшу динаміку та перспективи розвитку; показати особливості розвитку подорожей та туризму у загальносвітовому контексті. Джерелами для дослідження історії туризму та подорожей стали нормативно-правові акти, міжнародні документи ЮНВТО, статистичні матеріали, періодичний друк.

Виклад основного матеріалу

Маючи тривалу історію, туризм як складне та багатогранне соціально-економічне явище досі не отримав однозначного визначення та по-різному трактується фахівцями та туристичними організаціями. Дане поняття постійно еволюціонувало, і тому доцільно звернутися до витоків зародження та розвитку даного терміна. Терміни «туризм» і «турист» з'явилися межі XVIII-XIX століть, набагато пізніше, ніж термін «подорож». У міжнародному туризмознавстві етимологія слова «туризм» походить від французького «tourisme», де корінь «tour» означає «прогулянка», «поїздка», закінчується поверненням до місця, від якого починався шлях, тобто подорож по колу. У свою чергу слово «тур» («tour») відповідно до «Оксфордського словника англійської мови» (Oxford English Dictionary, OED) походить від грецького «tornos» або латинського «tornare» («токарний верстат», «круг», «рух навколо своєї осі») і вперше згадується в 1643 англійцями для позначення так званих «Гранд турів» (The Grand Tour - «великий тур»), які стали вельми популярними у XVIII столітті. «Великий тур» означав спочатку поїздку, яку здійснювали молоді представники дворянства з знайомства з чужими культурами. Значення слова змінилося у сучасній англійській мові. Доданий постфікс «-ism» відобразив спрямованість сутності поняття на дію або процес - рух по колу, а постфікс «-ist» використовувався для позначення суб'єктів, що здійснюють дані дії, тобто туристів. Багато дослідників вважають, що вперше термін «турист» ужив у 1800 році англійський антиквар, поет, композитор та лексикограф Семюель Пег Молодший (Samuel Pegge). У своїй роботі «Anecdotes of the English Language» (Анекдоти англійської мови), опублікованій посмертно в 1803 році в Лондоні, він називає мандрівника туристом («A Traveller is now-a- days called a Tour-ist») [7].

Однак у 2-му виданні OED наводиться публікація 1780 р. під назвою «Ode to the Genius of the Lakes in the North Of England» (Ода Духу озер Північної Англії), в якій також зустрічається цей термін [8]. Автор роботи Вільям Кокін (William Cockin) у вступі повідомляє, що «його праця не претендує на статус літературного твору, а є прикладом подорожі нинішніх туристів. Слово турист, на нашу думку, не зустрічається в жодному з англійських словників, хоча значення його досить очевидно ... »[9]. Саме цю публікацію слід вважати першим згадуванням слова «турист».

У свою чергу, термін «туризм» вперше був введений в обіг англійським «Спортивним журналом» (England's Sporting Magazine) у 1811 році. У статті «Sublime Cockney tourism» йдеться про нову тенденцію в середовищі англійського робітничого класу - «розважальні подорожі», тобто подорожі для задоволення або розваги. Приблизно у цей час термін «турист» з'являється у французькій мові. Тлумачний словник французької мови Петіта Робера (Petit Robert) першу згадку цього поняття відносить до 1816 року, коли вийшло у світ оповідання Луї Сімонда (Louis Simond) «Voyage d'un frainais en Angleterre, pendant les annees 1810 et 1811» (Подорож француза в Англії у 1810-1811 роках). Примітним є те, що поняття «турист» спочатку використовувалося переважно в «англійському контексті» і означало людей, що подорожують Англією, або самих англійців [10].

Проникнення терміна «туризм» до Франції пов'язують із 1841 роком. Саме цього року Томас Кук організував в Англії першу туристичну подорож. У 1863 році він організував і очолив групу мандрівників до Швейцарії: це були перші сім туристів у сучасному значенні цього слова. Згодом численні туристичні організації з'являються у Франції. Цей період відзначений розвитком залізничного транспорту. Усе це обумовило зміну та розвиток туристичної лексики. Туризм поступово втрачає конотацію виключно до «культурних туристів». Видання того часу висловлювали здивування стосовно цього нового соціального явища в суспільстві і через збільшення кількості подорожуючих для задоволення.

Отже, у другій половині ХІХ століття терміни «туризм» і «турист» увійшли у мовний оборот багатьох народів світу. У нашій мові ці слова, як запозичені з французької, з'являються на початку ХХ століття. В «Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона» (1890-1907 рр.) термін «туризм» зустрічається у статті, присвяченій слову «спорт». Більше того, «туризм» разом з «їзда фігурною» ставився до різновидів велосипедного спорту. У «Малому енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона» (1902 р.) «туристом» називається «особа, що подорожує для розваги, переважно в гірських живописних і морських країнах» [11].

Загалом, уже в той період туризм розглядався як окремий випадок подорожі з певними цілями та обов'язковим поверненням до місця виїзду. Необхідність точної дефініції поняття «туризм» виникла у першій половині XX ст., що було обумовлено повсюдним збільшенням туристичних потоків, зростаючим економічним значенням туризму і, як наслідок, спробами статистичного обліку подорожуючих осіб. У 1937 році Комітет експертів з питань статистики Ліги Націй вперше використав терміни «туризм» та «турист» в офіційних документах. Під туризмом у статистиці стали розуміти одну з форм міграції населення, не пов'язану зі зміною місця проживання або роботи. Тоді було сформульовано перше визначення поняття «міжнародний турист»: «Туристом є особа, котрій характерні такі ознаки: пересування; тимчасове перебування у певному місці; відсутність зв'язку з трудом і заробітною платою »[12].

Одне з перших визначень туризму, прийняте ООН в 1954 році, трактувало туризм як «активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з пересуванням за межами постійного місця проживання» [13]. Воно отримало міжнародне визнання і в основному дійшло до наших днів з деякими поправками.

Істотні зміни у такий підхід внесла Конференція ООН з міжнародного туризму та подорожей, що відбулася 1963 р. у Римі. Туризмом було названо подорож, що чиниться за межі рідної країни більш ніж на добу з чітко визначеними цілями, серед яких виділялися не тільки такі, що передбачають активний вид відпочинку (спортивні заходи та ін.), але і пасивний (лікування, засідання конгресів та ін.) [14]. Головний наголос робився на неоплачуваний характер діяльності відвідувачів у місці перебування (тобто вони не мали там працювати). У 1993 р. Єтатистична комісія ООН у черговому визначенні поняття «туризм» обмежує тривалість подорожі строком не більше року.

Як видно, у міру розвитку туризму та перетворення його на масове явище з'явилися формулювання поняття «туризм» з метою статистичного обліку подорожуючих осіб. Слово «tour» у міжнародному туризмі почало мати на увазі туристичну подорож з такими заздалегідь спланованими параметрами, як маршрут, терміни, набір послуг. Широке поширення серед фахівців набуло істотного визначення туризму, запропоноване Міжнародною асоціацією наукових експертів у галузі туризму і назва «Генеральної теорії туризму» В. Хунцикера-К. Крапфа (1924 р.). Відповідно до нього, туризм є «сукупність відносин і явищ, які виникають під час переміщення та перебування людей у місцях, відмінних від їхнього постійного місця проживання та роботи» [15]. Деякі дослідники щодо туризму виходять із його зіставлення з рекреацією. Це пов'язано з тим, що з різних причин такі поняття, як рекреація, туризм, відпочинок, вільний час, дозвілля та інші, у реальних умовах часто-густо не так просто помітні. У науковій літературі термін «рекреація» з'явився у США наприкінці 90-х XIX століття у зв'язку з запровадженням нормованого робочого дня, другого вихідного дня, літніх відпусток. З 60-х років ХХ ст. термін «рекреація» (від лат. recreatio - «відновлення») вживається у значенні «відновлення, оздоровлення, відпочинок та простір, де здійснюються ці види діяльності».

Незважаючи на те, що масовий туризм як соціальне явище виник тільки в ХХ столітті, він має досить глибоке коріння в давнину і тривалу, багату на яскраві події передісторію, яка бере початок від перших подорожей на зорі людства і проходить довгий еволюційний шлях до організованого елітарного, а потім і масового туризму. Все це дає можливість виділити окремі етапи в історії розвитку подорожей та туризму. На сьогоднішній день у спеціальній літературі зустрічаються різні підходи до питання періодизації, що базуються на науково обґрунтованих умовах. Однак повної єдності серед дослідників немає і бути не може, оскільки будь-яка періодизація умовна та суб'єктивна. Деякі їх розглядають історію туризму, грунтуючись на загальноісторичній періодизації. У результаті виділяються такі етапи: подорожі в Стародавньому світі; походи та подорожі під час Середньовіччя; розвиток туризму у Новий час; туризм у ХХ ст. (Новий час). Схожу періодизацію пропонує і Дж. Маріотті. Однак він, враховуючи особливості розвитку туризму в ХХХ ст., коли завдяки діяльності Т. Кука та його послідовників туризм починає набувати масового характеру і з'являються перші туристичні компанії, виділяє цей відрізок часу в окремий етап, що йде за розвитком туризму в Новий час (XV-XVII ст.). Це неправильно з точки зору історії, оскільки Новий час у загальноісторичній періодизації триває до початку ХХ ст., але цілком обґрунтовано з позицій історії туризму. Тому, швидше, треба говорити не про недоліки періодизації Дж. Маріотті, а про невдалу назву для третього з виділених етапів [16].

Широкого поширення набув підхід до питання періодизації, який передбачає поділ історії туризму на чотири етапи: - передісторія туризму (від давнини до початку ХІХ ст.); - елітарний туризм (від початку ХІХ до початку ХХ ст.); - початок становлення соціального туризму (від початку ХХ ст. до Другої світової війни); - масовий туризм (від Другої світової війни до наших днів) (табл. 1)[17]. Існують і інші підходи до питання періодизації історії туризму. Зокрема, американський дослідник Дж.Р. Уокер виділяє окремі етапи в залежності від розвитку транспортних засобів, що використовуються в подорожах. Цей критерій дозволяє йому виділити п'ять етапів (епох) розвитку подорожей та туризму: передіндустріальний (використовувалися примітивні засоби переміщення вантажів та людей); століття залізничного транспорту; століття автомобіля; століття реактивних авіалайнерів; століття круїзів на морських лайнерах [15]. Однак поділ останніх з них, є досить спірним, тому що в сучасній туристичній індустрії активно використовуються різні види транспорту, включаючи навіть космічні кораблі (космічний туризм). Поряд із загальною періодизацією історії туризму в кожній окремій державі може існувати власна, яка враховує регіональні особливості, що не збігаються із загальносвітовими тенденціями.

Таблиця 1.Етапи розвитку туризму.

Де закінчується становлення і починається розвиток, не завжди можна чітко зафіксувати в часі, але методологічно важливо розділити історію на час формування явища і час його функціонування в якості нового учасника соціальної історії, коли з факту історії явище стає силою - фактором розвитку історії. Вирішальною умовою подібних змін виступає масовість та громадська організація природної потреби людини до переміщення у просторі. З цієї точки зору, початком дійсної історії туризму доцільно називати час виникнення гранд- туру. Туризм, мабуть, - не продовження, а історичний наступник подорожей. Він прийшов на зміну подорожам, як колись подорожі змінили кочівлю. Кочували люди, щоби вижити; мандрувати стали, щоб більше знати, краще жити; туризм став способом життя людей, способом їхнього культурного розвитку.

Зародження масового туризму припало на першу половину ХХ століття, коли внаслідок тривалої боротьби профспілкових організацій та робітників за свої права у багатьох країнах Європи та США нормою стали п'ятиденний робочий тиждень та обов'язкова оплачувана відпустка [6]. Зростанню загальної кількості туристів по всьому світу сприяли і технічні досягнення, пов'язані з удосконаленням раніше існуючих та появою нових видів транспорту. Серйозну конкуренцію залізничному та водному транспорту з початку ХХ ст. склали автомобілі. У 1908 р. Г.Фордом була представлена так звана «бюджетна» «Модель Т», що стала доступною для багатьох категорій споживачів. Це призвело до зростання кількості власних автомобілів і розширення мережі автошляхів, що стало першим кроком до сучасного переважання автомобільного транспорту в індустрії туризму. Паралельно стали розвиватися придорожній сервіс та служби прокату. Зокрема, в 1916 р. в Омахі (США) запрацювала перша служба з прокату автомобілів [18]. Одночасно стрімкими темпами розвивалися автобусні перевезення. Вже до кінця Першої світової війни автобуси були доступним видом громадського транспорту у багатьох містах світу. Також на початку ХХ ст. розпочинається історія авіаційного транспорту. Регулярні повітряні перевезення з'явилися в Німеччині, де в 1918 р. компанією «Люфтганза» (Lufthansa) було здійснено перший запланований пасажирський авіарейс за маршрутом «Берлін-Лейпциг-Веймар». Трохи пізніше, в 1927 р. перший в історії пасажир був перевезений повітрям через Атлантичний океан з Нью-Йорка в Берлін.

Паралельно з розвитком транспорту стрімкими темпами у першій половині ХХ століття розвивався готельний та ресторанний бізнес. Багато залізничних компаній, як, наприклад, Canadian Pacific, почали відкривати на вокзалах і станціях об'єкти харчування та готелі. Уздовж автомобільних доріг велося будівництво мотелів зі стоянками та прилеглими об'єктами харчування. У містах зростала кількість дорогих ресторанів і нічних клубів, які користуються популярністю у місцевої богеми та іноземних туристів. З'являлися навіть цілі сімейні «готельні імперії». Зокрема, в 1927 р. К. Хілтоном було створено ланцюг готелів (група готелів, які здійснюють колективний бізнес під єдиним керівництвом) під брендом «Hilton». Такі ж ланцюги невдовзі почали виникати й у ресторанному бізнесі [18].

У 1910 р. з ініціативи цієї організації був створений перший хостел (дешевий молодіжний готель, що надає на короткий термін житло (спальне місце). Незабаром подібні заклади виникли в багатьох країнах світу. У 1932 р. було створено Міжнародну федерацію молодіжних хостелів (IYHF) зі штаб- квартирою в Англії, що включає сьогодні близько 5500 учасників [19].

Все вище перелічене, безумовно, позитивно позначилося на розвитку туризму та туристичної промисловості у першій половині ХХ в. Проте, у цей час були й негативні чинники, що стримують розвиток туристичної сфери. До них насамперед слід віднести перший глобальний воєнний конфлікт (Перша світова війна) та економічна криза 1929-1932 рр., що охопила більшість країн світу. У таких умовах, природно, людям було не до відпочинку та розваг. Незважаючи на це, на початку ХХ ст. у сфері туризму ситуація все ж таки змінювалася в позитивний бік. Найбільші туристичні компанії відкривали нові філії, з'являлися інші гравці на ринку туристичних послуг. Стрімкий розвиток туризму призвів до початку інтеграційних процесів у туристичній сфері. Ще в 1898 р. з метою координації політики в туристичній справі було створено Міжнародну лігу туристичних асоціацій, перетворену в 1919 р. на Міжнародний туристичний альянс (Alliance Internationale de Tourisme) зі штаб-квартирою в Женеві. Метою альянсу було розвиток всіх видів міжнародного туризму, насамперед автотуризму. Одночасно прагнення до об'єднання стали виявляти і турфірми. У 1919 р. у Парижі групою підприємців країн середземноморського басейну, переважно французькими, італійськими та іспанськими туристичними фірмами, було створено Міжнародну федерацію туристичних агентств (United Federation of Travel Agents Associations) [19].

У першій половині ХХ ст. здобули популярність відроджений олімпійський рух та різноманітні спортивні змагання (чемпіонати світу, континентальні змагання), що стали справжніми видовищами. Їх відвідуваність неухильно зростала, що у свою чергу створювало прекрасні умови для розвитку спортивно-видовищного туризму, ставшого одним із найбільш затребуваних, як і відвідування національних парків після закінчення Другої світової війни.

Загалом, у міжвоєнний період активно розвивалися комерційний та громадський туризм. Перший забезпечувався численними турфірмами і користувався популярністю серед забезпеченої частини населення, але з фінансових причин був недоступним для більшості робітників. Тому першу половину ХХ ст. прийнято сьогодні називати часом елітарного туризму. Доступною за вартістю та гідною альтернативою комерційним турам ставали туристичні походи, організовані численними громадськими об'єднаннями з метою популяризації здорового способу життя та активного відпочинку. Разом з тим, на робітників, як на потенційних туристів, почали звертати увагу окремі компанії. Так, в 1935 р. з ініціативи Г. Дуттвайлера в Швейцарії була створена фірма «Готель-план», яка пропонувала масові дешеві поїздки. Зайнявши цей неосвоєний сегмент ринку, фірма вже у першому році існування змогла реалізувати понад 50 тис. путівок [18]. На сьогоднішній день «Готель-план» є одним із найбільших туроператорів Швейцарії. Таким чином, у першій половині ХХ ст. склалися об'єктивні умови для ефективного розвитку турбізнесу.

Новий етап у розвитку туризму розпочався після Другої світової війни. І хоча наслідки цього небаченого раніше глобального конфлікту призупинили розвиток індустрії туризму майже на 10 років, тим не менш, були прекрасні перспективи туристичної галузі в нових умовах, що склалися після війни. З другої половини ХХ ст. для організації подорожей почали широко застосовувати авіалайнери. Розвиток авіації здійснило справжній прорив у розвитку транспорту, істотно збільшивши швидкість і дальність пересування. Скорочення часу, витраченого на дорогу, у поєднанні з комфортом і рівнем обслуговування зробили цей вид транспорту основним при поїздках на далекі відстані. Однак слід звернути увагу і на той факт, що сконцентрований він в основному в Північній Америці, Європі, Японії та деяких економічно розвинених регіонах Азії, яких припадає на частку 75% світового ринку авіації [19]. У туризмі авіація також набула широкого поширення. Зокрема, турфірми під час організації далеких поїздок стали широко використовувати чартерні рейси.

Поряд з транспортом у другій половині ХХ століття інтенсивно розвивався готельний та ресторанний бізнес. Стали з'являтися найрізноманітніші готелі та готелі різних цінових категорій. Для того, щоб їх розрізняти, а також для зручності туристів було введено класифікацію готелів. Найбільш відомим видом класифікації є система «зірок» яка набула широкого поширення. У післявоєнний період швидкими темпами розвивалися готельні ланцюги. Серед них були ланцюги готелів класу «люкс» («West Inn», «Hyatt», «Hilton»), середнього класу («Marriott», «Holiday Inn») та ін. Багато готелів мали вузьку спеціалізацію: одні орієнтувалися на відпочиваючих «курортників», інші на учасників міжнародних конгресів та семінарів. Від спеціалізації залежали і послуги, що надаються відвідувачам. Деякі готелі у другій половині ХХ століття не просто стали місцем комфортабельної ночівлі, а самі перетворилися на об'єкт відвідування туристами. Це насамперед стосується таких екзотичних готелів, як слідуючий за спеціальним маршрутом готель-поїзд «Аврора-Експрес» (США), де кожен із номерів є ексклюзивним, а чудовий краєвид Аляски доповнює враження від проживання в ньому; печерний готель Cuevas Pedro Antonio De Alarcvii (Іспанія), в 23 номерах (печерах) якого є кухня, ванна, телефон, телебачення; підводний готель «Hydropolis Undersea Resort» (ОАЕ) та інші [21]. Що стосується розвитку ресторанного бізнесу, то тут також були досягнуті значні успіхи, які виявились у створенні різноманітних за інтер'єром, оформленням, кухнею, рівнем обслуговування та цінами закладів. Через зростаючу конкуренцію, клієнт вже міг оцінювати «оплатою послуг» старання кожного власника закладу. Поряд з дорогими ресторанами у різних країнах почала з'являтися індустрія швидкого харчування. Так, 1955 р. підприємець Реймонд (Рей) Крок (Raymond Kroc) уклав угоду з власниками мережі ресторанів гамбургерів братами Макдональдами. Результатом цього союзу стало створення всесвітньо відомої мережі McDonald's. Паралельно активно розвивалися ланцюги піцерій, таких як Pizza Hut, Domino's Pizza і т.д. [18].

У цей період дуже динамічною виявилася географія міжнародного туризму. Спочатку європейський туризм був орієнтований на прийом американців, а з 1970-х років намітилося зростання та виїзного туризму. З 1948 р. були дозволені поїздки до Японії, що відразу ж викликало значний інтерес до цієї колись закритої країни [19]. Проте протягом усього цього часу найбільша кількість туристів приїжджала на європейський континент або пересувалася у його межах. На другому місці знаходилася Америка, на третьому - Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Інші суттєво відставали і в цього були свої причини, від яких сильно залежали туристичні потоки в ХХ ст. Туристична активність у тому чи іншому регіоні у другій половині ХХ ст. сильно залежала від наявності відповідної інфраструктури. Часто потенційні туристичні об'єкти не мали популярності через недоступність, відсутність доріг, готелів, об'єктів харчування. Так, найбільший водоспад у світі Анхель (1014 м) майже не відвідується туристами, оскільки влада Венесуели не змогла забезпечити його доступності. Турецька Анталья, що має величезні рекреаційні ресурси, вважалася колись турецькою глибинкою. Проте інвестування значних коштів у облаштування узбережжя, будівництво готелів та розважальних об'єктів зробило Анталью наприкінці ХХ ст. справжньою «Меккою» для туристів. Загалом у другій половині ХХ ст. туризм починає відігравати велику роль в економіці окремих країн. Так, Андорра з її 50-тисячним населенням, яка раніше була європейською глибинкою, стала отримувати 80% національного продукту від туристичної індустрії. У результаті, цю країну щорічно стало відвідувати близько 12 млн. іноземних туристів, в обслуговуванні яких зайнята більша половина населення держави [18].

50-60-ті роки. - період інтенсивного створення інфраструктури туризму (готелів, кемпінгів, ресторанів, туристичних фірм тощо) і початку систематичного збору даних про туризм у світовому масштабі. Європейський в'їзний туризм 50-х років. був орієнтований переважно на американських туристів і був для приймаючих країн джерелом валютних надходжень. У це десятиліття в розвинених країнах, незважаючи на інтенсивність праці, добробут більшості населення залишався порівняно невисоким, тому в туризмі превалював попит на недорогі подорожі, пов'язані з відпочинком. У 50-ті оки і до середини 70-х спостерігається екстенсивне зростання як в'їзного, так і виїзного туризму. (1950 р. - 25 млн. прибуття туристів, 1970 р. - 160 млн.). У зв'язку із збільшенням сегментів споживання туристичний ринок стає дедалі більше диференційованим. У 80-ті роки темпи зростання сповільнилися (1991 р. - 450 млн. прибуттів туристів), але залишилися стійкими при високому рівні обсягів виробництва. На розвиток міжнародного туризму в період 60-90-х років негативно впливали такі чинники: протистояння двох політико-економічних систем - соціалістичного блоку країн та капіталістичного; економічні кризи 1974-1975 рр. і 1980-1982 рр., оскільки вони охопили майже одночасно всі розвинені капіталістичні країни, у тому числі США, Японію та країни Західної Європи. Ще більше позначалися на розвитку міжнародного туризму погіршення міжнародних відносин і, як наслідок, військові витрати, пов'язані з гонкою озброєнь. Наприклад, колоніальні війни у В'єтнамі (Франція, 1945-1954; США, 1964-1973 рр.); англо- аргентинський конфлікт (1952); шістдесятиденна війна на Близькому Сході (1967 р.), коли ізраїльські війська вторглися на територію Єгипту, Сирії, Йорданії; афганська війна (1979-1989 рр.); іракські війни проти Кувейту за поділ нафтових родовищ, трагічні події у Югославії (1998 р.) та інших. При загальносвітовому поширенні туризму як сфери обслуговування та економіки рівень його розвитку у різних країнах істотно відрізнявся. Лідерами виїзного туризму стали Японія та Австралія. За в'їзним туризмом лідирували країни Середземномор'я, а також Азії та Північної Африки [19]. Сумарні показники розвитку міжнародного туризму за двома групами країн-лідерів наведено в табл. 2.

Таблиця 2.Сумарна частка «п'ятірок» країн у глобальному туристичному потоці.

Розвиток техніки і технологій виробництва, у індустріально розвинених країн сприяло підвищенню добробуту населення, збільшення часу відпусток, що у своє чергу позитивно впливало в розвитку туризму. Характерними тенденціями туризму 80-90-х років стало збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього та нижче за середній достаток. Це ще більшою мірою диференціювало туристичний ринок, призвело до різноманіття туристичного продукту, розрахованого на людей з різним матеріальним статком, різними інтересами, цілями та вимогами до рівня сервісу. Разом з тим диференціація туристичного ринку не виключила стандартизації та уніфікації туристичного продукту, поряд з якими все помітнішими стали процеси його спеціалізації для різних сегментів споживача та диверсифікації (розширення) набору туристичних послуг, у тому числі як супутніх, так і раніше не властивих туристичному ринку. наприклад, організація виставок, ярмарків, відряджень, навчання), і навіть пропозицію поруч із послугами супутніх товарів.

Виходячи з аналізу тенденцій розвитку туризму за період 50-90-х рр., зробленого Всесвітньою туристичною організацією, можна виділити наступні причини, що визначили основні напрямки в історії розвитку міжнародного туризму:

- 50-ті роки - період відновлення післявоєнної Європи та Південно-Східної Азії, розвитку авто- та авіатранспорту, початку систематизації збору даних з туризму у світовому масштабі;

- 70-ті роки - період усталених тенденцій до миру та стабільності більшістю кількістю країн, вирішення соціально-політичних конфліктів, пошуків нових форм взаємовідносин країн соціалістичної та капіталістичної спрямованості, початку неухильного розвитку туристичних контактів цих країн;

- 90-ті роки - період високих технологій індустрії туризму, розвиток великих транснаціональних корпорацій, готельних ланцюгів та підприємств харчування у країнах із сприятливими для розвитку туризму обставинами [22]. Таким чином, розвитку міжнародного туризму XX ст. сприяли політичні, економічні, технічні, культурологічні та соціальні фактори (як внутрішні, так і зовнішні). Інтенсивний розвиток туризму відзначався в країнах зі сприятливою внутрішньою та зовнішньою політикою, стійким економічним потенціалом, достатнім рівнем культури та соціальної підтримки громадян. Слід зазначити, що суттєвий позитивний вплив на зростання міжнародних туристичних обмінів зробили розвиток транспорту, підвищення його комфортабельності за доступних цін, а також розвиток засобів інформації та комунікації.

Загалом у другій половині XX ст. у світі динамічно розвивалися всі види туризму. Серед найбільш популярних був культурно-пізнавальний туризм, чому значною мірою сприяли підвищення загального рівня освіти в багатьох країнах і відносна доступність даного виду туризму. Широке поширення отримав екотуризм, а також агротуризм, що давав можливість городянам відірватися від реалій і поринути у сільську ідилію. Швидкими темпами розвивався діловий туризм. Особливо помітно це виявилося у Європі та США. Затребуваними залишалися комфортабельні круїзи та пригодницькі тури.

У другій половині XX ст. не втратив своєї привабливості паломницький туризм. Навпаки, зростання добробуту та вдосконалення транспорту дало можливість багатьом віруючим здійснити паломництво до релігійних святинь. У різних країнах виникали спеціалізовані туристичні компанії, що надавали весь спектр послуг паломникам. Особливий наплив останніх спостерігався на Святій Землі на рубежі століть, коли відзначалося 2000-річчя народження Ісуса Христа. Представників усіх християнських конфесій не змогла зупинити навіть загроза вчинення в Ізраїлі терактів. Значне зростання паломництва спостерігалося і в інших релігіях. Так, збільшення числа учасників хаджу і нездатність Мекки прийняти всіх бажаючих призвели до того, що влада Саудівської Аравії змушена була навіть ввести обмеження на відвідування священного для мусульман міста, почавши квотувати кількість учасників хаджу для різних країн. Стрімкий розвиток туризму у другій половині XX ст. не залишилося непоміченим на міжнародному рівні. Через війну, 1967 р. було проголошено ООН «роком туризму». У різних країнах світу почалася підготовка фахівців, затребуваних туристичною індустрією, з'явилися дослідники, які працюють у цій галузі знань. Великі кошти стали вкладатися в рекламу, що давало можливість споживачеві вибирати серед різних туроператорів. Регулярними стали спеціалізовані міжнародні ярмарки, у яких брали участь провідні туристичні фірми. Найбільш популярними були Міжнародна біржа з туризму в Берліні (ІТВ), що проводиться щорічно на початку березня; Всесвітній туристичний ярмарок у Лондоні (WTM - World Travel Market), що проводиться щорічно у другій декаді листопада; Міжнародна туристична виставка ФІТУР (FITUR) у Мадриді, що проводиться наприкінці січня, та ін. [18].

Поява комп'ютерних систем бронювання (Amadeus, Galileo, Worldspan, Sabre та ін.) та мережі інтернет дозволило, не виходячи з офісу, забронювати для туристів послуги авіакомпаній, готелів, компаній з прокату автомобілів і т.д. Все це зробило туристичну галузь досить мобільною і здатною в максимально стислий термін запропонувати практично будь-який тур з набором найрізноманітніших послуг найвибагливішому клієнту. Лідерами світового туристичного ринку у другій половині XX - на початку XXI ст. стали компанії «Thomas Cook Group», «American Express», «TUI», «Bentour International», «Mouzenidis Travel», «Інтурист» та ін. Крім розвитку основних напрямів туризму у другій половині XX ст. стали популярними та нові організаційні туристичні форми. Зокрема, з 1960-х років, активно став розвиватися таймшер (з англ, time share - «поділ часу»), під яким розумілося володіння нерухомістю в курортних місцях на правах кондомініуму з можливістю користуватися нею лише кілька днів, тижнів на рік. Тим самим нерухомість купувалася не цілком, а лише конкретні клубні тижні у певну пору року. Це дозволяло заощадити на загальній ціні, а також знизити витрати на утримання нерухомості та податкові платежі [21].

Процес створення міжнародних туристичних організацій та об'єднань, що розпочався після Першої світової війни, з ще більшою інтенсивністю продовжився у другій половині XX ст. Значну увагу питанням туризму в цей час стали приділяти і провідні міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй. У складі ООН питаннями туризму займалися міжнародна спеціалізована організація з освіти, науки та культури - ЮНЕСКО (UNESCO - United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization), а також Економічна та Соціальна Рада OOH (EKOCOP/ECOSOS - Economic and Social Council ). Останній став ініціатором скликання в рамках ООН спеціалізованих міжнародних дипломатичних конференцій з питань розвитку туризму. Саме з ініціативи ЕКОСОР було скликано Конференцію ООН з митних формальностей (1954 р.) та Конференцію ООН з туризму та подорожей у Римі (1963 р.). Крім того, в рамках Організації Об'єднаних Націй правовим регулюванням міжнародного туризму, а також вивченням національного законодавства держав стали займатися і допоміжні органи, насамперед економічні комісії ООН, які здійснюють роботу з проблем розвитку регіонального туризму, а також статистична комісія ЕКОСОР. Остання, зокрема, займалася питаннями стандартизації визначень і термінології, уніфікації класифікацій, виробленням єдиної методології статистики туризму тощо [19].

Поруч із спеціалізованими органами ООН питаннями міжнародного туризму у другій половині XX ст. займалося понад 70 різних міжнародних організацій. Останні за територіальною ознакою можна поділити на міжнародні та регіональні, за суспільно-державною ознакою - на урядові, громадські, приватні. Провідною організацією у сфері туризму в перші три повоєнні десятиліття був Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО, IUOTO - International Union of Official Travel Organisations), створений у 1947 p. на базі офіційних асоціацій, що послідовно змінювали один одного, Міжнародного конгресу офіціальних асоціацій пропаганди туризму (заснований в 1925 р.), Міжнародного конгресу офіційних туристичних організацій (1927 р.), Міжнародного союзу офіційних організацій пропаганди туризму (1930 р.). Спочатку до Союзу входило 20 країн. Причому, кожна країна могла бути представлена лише однією туристичною організацією. Союз став випускати міжнародний календар, де розміщував інформацію про знаменні дати туристичних подій. Раз на два місяці випускався журнал «Всесвітній турист». З'явилося й спільне з ЮНЕСКО видання - довідник «Подорожі за кордон - прикордонні формальності». Поступово кількість членів організації зростала, у 1960-х роках у складі МСОТО налічувалося вже понад 100 держав [22].

Однак стрімкий розвиток міжнародного туризму підштовхувало провідні країни світу до необхідності створення спеціалізованої туристичної організації, що знайшло відображення в резолюції Генеральної Асамблеї в 1971 р. У результаті, це призвело в 1975 р. до утворення Всесвітньої туристської організації (ВТО/ WTO - World Tourism Organization), яка стала правонаступницею МСОТО. Статус виконавчого агента Програми розвитку ООН, заснований на Угоді про співробітництво та взаємовідносини, ВТО отримало у 1977 р. Відповідно до цього документа на організацію покладалися відповідальність та функції міжнародного центрального керівного органу у сфері туризму. У 2003 р. Всесвітня туристична організація отримала новий статус спеціалізованої установи ООН. Це призвело до зміни офіційної скороченої назви організації ЮНВТО (UNWTO - United Nations World Tourism Organization). Таким чином, формально було покінчено з плутаниною, пов'язаною з двома ВТО (WTO): Всесвітньою туристичною організацією та Світовою організацією торгівлі [22].

На сьогоднішній день ЮНВТО є єдиною міжнародною міжурядовою організацією, чия діяльність охоплює всі аспекти туризму. Штаб-квартира організації знаходиться у Мадриді. Офіційні мови - англійська, іспанська, арабська, російська та французька. На чолі організації стоїть Генеральний секретар (обирається кожні 4 роки), у підпорядкуванні якого знаходиться Секретаріат організації. У 1985 р. на VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації було прийнято Хартію туризму та Кодекс туриста. Хартія туризму є основним міжнародним документом, у якому зафіксовано норми та принципи відносин держав у галузі туристичної діяльності. Кодекс туриста є складовою частиною Хартії туризму. їм визначаються норми поведінки, права та обов'язки туристів у ході участі їх у туристичній поїздці. Зокрема, туристи, згідно з Кодексом, повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню та дружнім відносинам між народами і таким чином сприяти збереженню миру в світі.

Крім ЮНВТО, велику роль у розвитку міжнародного туризму на сьогоднішній день відіграють неурядові спеціалізовані організації. Серед них у першу чергу необхідно відзначити Всесвітню федерацію асоціацій туристичних агенцій (ВФАТУ/UFTAA - United Federation of Travel Agents' Associations), створену в Римі в 1966 р. в результаті злиття Міжнародної асоціації туристичних агенцій, що існувала з 1919 р., та утвореної в 1964 р. Всесвітньої організації асоціацій туристичних агентств для захисту професійних інтересів туристичних агентств та надання їм необхідної професійної, технічної та правової допомоги. Генеральний секретаріат UFTAA зараз розташований у князівстві Монако. З 2003 року організація розпочала свою діяльність як конфедерація. На сьогоднішній день вона об'єднує 80 національних асоціацій та організацій та близько 1400 індивідуальних членів, які представляють понад 80 країн. До членів Всесвітньої конфедерації відносяться Американське товариство турагентств, Асоціація британських турагентств, Асоціація німецьких бюро подорожей, Союз асоціацій туристичних бюро північних країн та ін. UFTAA має консультативний статус при ЕКОСОР ООН і є Діловою радою ЮНВТО [23]. Міжнародними спеціалізованими організаціями в галузі туризму та авіаперевезень є Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization -ICAO), заснована Чиказькою конвенцією у 1944 р. та працююча під егідою ООН, та Міжнародна асоціація повітряного транспорту (International Air Transport Association - IATA), заснована в 1919 p. і реорганізована в 1945 р. Членами останньої є понад 260 авіакомпаній, що здійснюють міжнародні польоти. На їхню частку припадає близько 95% міжнародного ринку авіаперевезень. Туристичні агентства беруть участь у діяльності ІАТА через її спеціальне відділення - Міжнародну організацію агентів авіакомпаній (International Airlines Travel Agents Network). У рамках цієї організації кожному турагентству, що пройшло процедуру акредитації та відповідає певним вимогам, присвоюється номер, який є свого роду візитною карткою при здійсненні розрахунків з авіакомпаніями. У сфері ділового туризму найвідомішою організацією є заснована 1974 р. Міжнародна асоціація ділового туризму (International Business Travel Association - ІВТА) [22]. На початку XXI ст. вона об'єднувала 13 національних асоціацій із країн Європи, Північної Америки та Австралії. При цьому її членами є не лише самі національні асоціації ділового туризму Австрії, Австралії, Великобританії, Данії, Франції, Фінляндії, Іспанії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Швеції та США, а й їхні члени, включаючи постачальників ділового туризму (перевізники, готелі, туроператори і т.д.) [3].