Військова служба в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Військова служба в Україні (вступ, просування, припинення)

1.1 Адміністративно-правове регулювання вступу на військову службу

1.2 Особливості умов просування по військовій службі

1.3 Адміністратвино-правове регулювання припинення військової служби

Висновок

Використані джерела

Вступ

Україна як незалежна європейська держава прагне стати правовою, цивілізованою країною, а тому активно працює над вдосконаленням та розробкою нових законів, що визначають норми, правила діяльності, поведінки людей, регулюють соціальні відносини, забезпечують нормальне функціонування та розвиток суспільства.

Важливою складовою суспільства є Збройні Сили. З метою їх нормальної життєдіяльності, зміцнення законності, гарантування прав і свобод військовослужбовців в Україні створено систему законодавства з питань військової служби. Військове законодавство є невід'ємною частиною національного права. військовослужбовець адміністративний законодавство

Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний закон - Конституція України. Вона є державно-правовою основою військового законодавства. Воїни Збройних Сил користуються всією повнотою прав і несуть усі обов'язки громадян України, що передбачені Конституцією. Права воїнів не тільки проголошуються, а й реально забезпечуються. Серед них - права на недоторканність особи, матеріальне забезпечення, освіту, житло, охорону здоров'я, свободу совісті та ін. Ніхто не повинен обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Військовослужбовці, як і всі громадяни України, мають виковувати конституційні обов'язки: дотримуватися законів держави, сумлінно служити, поважати правила громадського життя.

Законодавство України забезпечує військовослужбовцям строкової служби ряд прав і свобод. Вони мають право обирати і бути обраними до Рад народних депутатів, інших виборних органів держави. Для здійснення цього права командири (начальники) всіх ступенів повинні забезпечити належні умови. Військовослужбовці мають право створювати свої громадські об'єднання відповідно до законодавства України. Однак вони не можуть бути членами політичних партій, організацій, рухів. Армія і флот перебувають поза політикою, і тому військовослужбовці повинні дотримуватися лише загальнодержавної ідеології та законів України. Не допускаються організація військовослужбовцями страйків та участь у їх проведенні.

Воїни Збройних Сил України, інших державних військових формувань мають право оскаржити в суді незаконні дії командирів, військових посадових осіб і органів управління в порядку, передбаченому статутами Збройних Сил.

З утворенням Збройних Сил України докорінно змінився підхід до такого права, як свобода совісті. Військовослужбовці можуть сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні обряди, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Проте релігійні переконання воїнів не повинні перешкоджати проходженню ними строкової військової служби. В деяких випадках строкова військова служба замінюється на тривалішу невійськову (альтернативну) службу.

Військовослужбовцям гарантується право на недоторканність особи. Арешт військовослужбовця може бути проведений лише на підставі судового рішення, або із санкції прокурора чи за наказом командира, або в разі дисциплінарного арешту в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Забороняється використовувати військовослужбовців для виконання завдань, не пов'язаних з військовою службою. Вони можуть залучатися, за рішенням Верховної Ради, до участі в ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха тощо.

У Збройних Силах основні конституційні права та обов'язки громадян дістають свій розвиток і конкретизацію у нормах військового законодавства, зокрема в законах "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військово­службовців та членів їх сімей" та ін.

1. Військова служба в Україні (вступ, просування, припинення)

1.1 Адміністративно-правове регулювання вступу на військову службу

Проходженню військової служби громадянами Українив цілому та просуванню по службі зокрема передує їх вступ на військову службу. Вступ на військову службу або, іншими словами, комплектування військових формувань - це встановлена державою та врегульована правовими нормами система поповнення Збройних Сил України та інших військових формувань підготовленим у військовому відношенні особовим складом. Однак не кожен громадянин може вступити на військову службу і не у кожного громадянина можуть виникнути зазначені вище суспільні правовідносини. Зазначену можливість можна реалізувати лише за умов, визначених законодавством України. Під умовами вступу на військову службу розуміються фактичні обставини, що мають юридичне значення і при наявності та дотриманні яких можуть виникнути військово-службові правовідносини. Зупинимося більш детально на них.

По-перше, згадане стосується порядку підготовки молоді до військової служби, який передбачений і в інших країнах[156] та включає в себе наступні складові: допризовну підготовку; підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей; підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі навчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи; військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; фізичну підготовку; лікувально-оздоровчу роботу; підвищення рівня освітньої підготовки; вивчення державної мови; патріотичне виховання[216].

По-друге, стосується відбору та підготовки призовників, їхньої професійної підготовки, тобто сукупність низки заходів, які здійснюються з метою поповнення Збройних Сил та інших військових формувань необхідною кількістю особового складу, моральні якості і фізичний стан якого відповідає встановленим вимогам. Крім того, законодавством встановлено ряд умов, які висуваються до громадян з метою реалізації ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни і під якими розуміються юридичні вимоги, що висуваються до кандидата на вступ до військової служби. Це, насамперед, громадянство України, яке набувається і припиняється у відповідності до закону [205] і яке є правовим зв'язком між фізичною особою і державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах, обов'язках та відповідальності.

При вступі на військову службу не допускається встановлення певних обмежень або переваг в залежності від мови, раси, національності, походження, майнового чи посадового становища, переконань, ставлення до релігії. Рівне право доступу кожному до військової служби дає змогу забезпечити в кадровому відношенні військові формування військово-навченим контингентом. Зазначений принцип відповідає світовій практиці[279]. Так, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права [152]передбачається, що кожен громадянин повинен без будь-якої дискримінації допускатися на загальних підставах до державної служби, якою і є військова служба. Однак це не означає автоматичну реалізацію права на вступ на військову службу, а є лише юридичною можливістю, реалізація якої залежить від багатьох чинників.

По-третє, вік, який для громадян чоловічої статі в Україні законодавчо визначено у 18 років, і зумовлено тим, що з його досягненням юнаки, як правило, здобувають середню освіту, а їхній фізичний розвиток дозволяє справлятися з обов'язками військової служби. У цьому віці громадянин може самостійно здійснювати в повному обсязі свої права та обов'язки. Згідно зі ст.188 Кодексу законів про працю[106]громадянин може бути прийнятий на роботу з 16 років, а тому вік у 18 років пояснюється також специфікою службової діяльності військовослужбовця, його відповідальності за виконання покладених на нього обов'язків щодо захисту Вітчизни.

Із цього загального правила є винятки. Стосуються вони, насамперед, віку громадян, які вступають до Вищих військових навчальних закладів (з 17 років), а також жінок, що вступають на військову службу за контрактом.

По-четверте, наявність у вступаючого на військову службу належного здоров'я. Військовослужбовцями можуть бути лише ті громадяни, які за станом свого здоров'я зможуть забезпечити виконання функцій, що покладені на військові формування, в яких планується проходження ними військової служби. Кандидат повинен відповідати фізично, інтелектуально, психічно цим вимогам, тобто бути здатним зносити тяготи військової служби.

По-п'яте, володіння державною мовою. В Україні державною мовою, тобто загальноприйнятою в державній практиці та діловодстві, визнано українську. У Збройних Силах України та інших військових формуваннях керівництво, спілкування та ведення діловодства здійснюються українською мовою. Однак ще лишаються невирішеними питання належного рівня знання та користування державною мовою певною категорією військовослужбовців. Ця проблема є гострою, і для її вирішення необхідні воля, бажання та увага як керівних органів держави, так і самих громадян.

По-шосте, наявність професійної підготовки кандидата на вступ до військової служби. Загальний курс і послідовна діяльність держави щодо формування вимог до військовослужбовців різних категорій, їхнього добору, підготовки та раціонального використання проявляються у кадровій політиці держави щодо військовонавчених громадян. Її суть полягає в залученні, підготовці, закріпленні та адекватному використанні на військовій службі підготовлених у військовому відношенні спеціалістів, у створенні умов для реалізації ними свого професійного потенціалу з метою забезпечення ефективного функціонування військових формувань. Головною її метою є формування такого кадрового потенціалу, який у професійному та діловому відношенні уможливлював би забезпечення ефективного виконання завдань, що стоять перед військовими формуваннями.

Під кадровим потенціалом слід розуміти здатність військовослужбовців ефективно виконувати посадові обов'язки, що досягається шляхом професійної підготовки, набуття практичних навичок, досвіду тощо. Це ключовий фактор, який визначає ефективність діяльності військових формувань, їхніх органів управління. Його соціальною базою є весь Український народ, тобто при його формуванні здійснюється опора на все суспільство.

По-сьоме, згадане стосується способу комплектування військових формувань, яке здійснюється як шляхом (способом) призову, так і прийняттям громадян на військову службу за контрактом (на добровільній основі) через військові комісаріати, які є місцевими органами військового управління [222].

Необхідно зазначити, що до осіб, які виявили бажання служити за контрактом, крім загальних вимог, що розглянуті нами вище, висуваються вимоги щодо наявності відповідного рівня освіти, а саме: мати вищу або повну загальну середню освіту, як виняток - базову загальну середню освіту за спеціальністю, спорідненою з військовою, та уміння зберігати державну таємницю. Щодо рівня професійної підготовки, то вони повинні мати відповідну військово-облікову або споріднену їй цивільну спеціальність, переважно з досвідом роботи за вибраною спеціальністю або спорідненою їй цивільною спеціальністю. За морально-психологічними якостями кандидат повинен відповідати вимогам, які визначені відповідними інструкціями і положеннями. Всі кандидати здають нормативи з фізичної підготовки за нормами, визначеними для відповідних категорій військовослужбовців, а також в залежності від роду військ їхнього призначення. Перелік посад, які підлягають заміщенню цими особами, розробляється Міністерством оборони України та іншими військовими формуваннями.

На відміну від цивільної державної служби, комплектування військової служби здійснюється не одним, а двома шляхами (способами): призову та прийняття громадян на військову службу за контрактом (на добровільній основі).

Адміністративно-правове регулювання призову на військову службу громадян України здійснюється шляхом прийняття та застосування відповідних нормативно-правових актів. Норми цих актів визначають, за яких підстав між державою та її громадянами виникають правовідносини, пов'язані з вступом останніх за призовом на військову службу, та якими правами і обов'язками наділяються сторони цих відносин. Своєрідним поштовхом для їх виникнення служить відповідний указ Президента України, який публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до початку призову. Згідно з ним на військову службу призиваються громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років і які не мають права на відстрочку, громадяни старшого призовного віку, що втратили право на відстрочку від призову на військову службу, а також офіцери запасу віком до 30 років для проходження військової служби на посадах офіцерського складу. З метою забезпечення весняного та осіннього призовів Президентом України видається два таких укази на рік. Таким чином, можна зробити висновок, що згідно з цим способом вступу на військову службу військово-правові відносини між державою та її громадянами започатковуються на підставі одностороннього, імперативного волевиявлення держави. Тут не потрібна згода другої сторони, тобто громадянина, на їх встановлення. Вони виникають на підставі дії конституційного принципу щодо обов'язку громадянина захищати свою Вітчизну.

Ще однією особливістю є те, що для проведення призову громадян на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії, задіюється значна кількість спеціалістів та організацій. У зв'язку із організацією і проведенням призову на військову службу між державою та відповідними фізичними і юридичними особами виникають правовідносини та обов'язки, а також юридична відповідальність останніх. Призовники, у тому числі й ті, які перебувають на тимчасовому обліку, зобов'язані прибути в пункт і термін, зазначені у повістці військовим комісаріатом. У разі ненадходження повістки призовники зобов'язані з'явитися до призовної дільниці у місячний термін з дня оголошення указу Президента України. Ті громадяни призовного віку, які не пройшли строкової військової служби і без законних підстав не перебувають на військовому обліку, а також які тимчасово виїхали з постійного місця проживання в іншу місцевість і не стали там на військовий облік, зобов'язані прибути до військового комісаріату за місцем проживання у семиденний строк. Керівники підприємств, установ і організацій, у тому числі навчальних закладів, зобов'язані відкликати призовників з відряджень для забезпечення своєчасного прибуття їх до призовних дільниць.

Особливістю призову є обов'язковий медичний огляд осіб, які можуть бути призваними на військову службу. За його результатами, а також за даними соціально-психологічного вивчення, психологічного та психофізіологічного обстеження, а також матеріального і соціального становища призовника та членів його сім'ї районна (міська) призовна комісія виносить і оголошує призовникові одне з наступних рішень:

· про придатність до військової служби і призов на військову службу з призначенням до роду Збройних Сил України чи до інших військ, а також визначає дату відправлення його на військову службу;

· про тимчасову непридатність до військової служби за станом здоров'я;

· про надання відстрочки або звільнення від призову на строкову службу на підставах, передбачених чинним законодавством;

· про непридатність за станом здоров'я до військової служби в мирний час, обмежену здатність у воєнний час і зарахування в запас;

· про непридатність за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку.

З наведеного випливає, що започаткування військово-службових відносин між державою і громадянами, які вступають на військову службу за призовом, залежить від настання певних юридичних фактів. Одні з них можуть бути викликані подією, інші - дією як громадянина, так і держави. Так, підстави для відстрочки є правом громадянина для її отримання і, водночас, обов'язком держави її надати. У випадку порушення цих правовідносин громадянин вправі захистити порушені права як в адміністративному порядку, шляхом подання скарги до відповідного вищого органу, так і в суді.

Зазначимо, що відстрочка від призову - це відповідальний і складний процес. Він вимагає від посадових осіб відповідних державних органів як чіткого, глибокого і всебічного знання правових норм чинного законодавства, що регулюють вирішення згаданого питання, так і наявного життєвого досвіду, морально-етичної стійкості, чіткого дотримання законності. Лише наявні законні підстави для звільнення чи надання відстрочки від призову повинні слугувати для таких осіб орієнтиром для вироблення та прийняття відповідного рішення. У випадку недотримання цих вимог посадова особа ставить себе під загрозу застосування щодо неї компетентними органами відповідного заходу та несення відповідальності за тим чи іншим нормативно-правовим актом.

Після прибуття у військову частину призовники наказом командира зараховуються до списків особового складу, призначаються на відповідні посади і направляються в навчальні підрозділи, де проходять навчальну військову підготовку і складають Військову присягу. Зазначений наказ є юридичним актом, що закріплює момент виникнення військово-службових правовідносин між їх суб'єктами та встановлення правового статусу військовослужбовця. Проте незважаючи на факт юридичного закріплення за громадянином статусу військовослужбовця і виникнення військово-службових відносин, він, на відміну від державного службовця, залишається так званим "не повністю дієздатним" військовослужбовцем. До прийняття ним Військової присяги за ним не закріплюється зброя; його не можна направляти для несення військової служби, крім внутрішньої служби у навчальному підрозділі; він не є спеціальним суб'єктом юридичної відповідальності за військові правопорушення; він має обмежені службові права і обов'язки. Всі окреслені нами ознаки доповнюють особливості військової служби.

Для виникнення та розвитку будь-яких правовідносин (у тому числі і добровільного проходження військової служби) необхідними є декілька передумов, а саме: наявність норм права, які встановлюють можливість певної поведінки осіб; правосуб'єктність осіб на володіння правами та обов'язками; юридичні факти, тобто факти реальної дійсності, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну, припинення юридичних відносин [123, с.50].

Юридичні факти, що викликають виникнення суб'єктивних прав, мають самостійне значення серед юридично значущих обставин, оскільки вони, по-перше, виступають засобом переводу правосуб'єктності особи в його суб'єктивне право, а по-друге, є необхідною ланкою в переході від державного нормативного регулювання суспільних відносин до індивідуального регулювання [27, с.32].

Укладення контракту про добровільний вступ на військову службу, як і видання відповідного указу Президента України про призов на військову службу, є тим юридичним фактом, з яким і пов'язано виникнення, розвиток та припинення військово-службових правовідносин. Сторонами укладення контракту є громадяни України та держава, від імені якого діє центральний орган виконавчої влади, у підпорядкуванні якого функціонує відповідне військове формування в особі командира військової частини чи начальника відповідного військового органу. При цьому слід зазначити, що ініціатива про укладення контракту може надходити з боку обох сторін.

Порівняно зі вступом громадян на цивільну державну службу, їхній вступ на військову службу за контрактом має певні особливості. Для громадян запроваджено певні обмеження за статевою ознакою, а також встановлено ряд додаткових умов щодо їх вступу на військову службу. Кандидатами із числа жінок, як правило, мають бути незаміжні, бездітні та дружини військовослужбовців, окрім тих, які мають дітей дошкільного віку, придатні за станом здоров'я до військової служби, з освітою не нижче середньої, морально стійкі, позитивно показали себе за місцем роботи чи навчання, віком від 19 до 30 років включно, а також військовозобов'язані у віці не старше 30 років, які добре володіють військовою спеціальністю, морально стійкі, позитивно показали себе на виробництві, навчанні та відповідають необхідним вимогам щодо служби у відповідних видах Збройних Сил України. При цьому до кандидатів, які відбираються для "режимних" військових частин (Служби безпеки, Державної прикордонної служби тощо), передбачено додаткові вимоги, зазначені у відповідній Інструкції[90].

Існують різні класифікації контрактів. У нашому дослідженні їх класифікацію здійснимо в залежності від категорії військовослужбовців, на посади яких претендують кандидати, та від правового статусу претендентів. Так, відбір кандидатів на військову службу солдатів і матросів, сержантів і старшин за контрактом може здійснюватися:

а) безпосередньо з військовослужбовців строкової служби рядового, сержантського і старшинського складу, які прослужили на строковій військовій службі не менше одного року і мають відповідну професійну підготовку за фахом;

б) з військовозобов'язаних та жінок, які не мають військових звань офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, з відповідною спеціальною підготовкою, після закінчення спеціальних курсів, віком від 19 до 30 років.

На військову службу прапорщиків і мічманів можуть бути укладені контракти:

а) з військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу, які прослужили на строковій військовій службі не менше одного року;

б) з військовозобов'язаними, жінками з відповідною освітою та спеціальною підготовкою, які не мають військових звань офіцерського складу, після закінчення спеціальних курсів, віком від 19 до 30 років.

В науковій літературі існують різні класифікації контрактів про проходження військової служби. Досліджуючи контракт як одну із підстав для вступу на військову службу, Макухіна В.М. пропонує наступну класифікацію:

· за складом військовослужбовців;

· залежно від сфери застосування (виду військового формування);

· за строком;

· за статтю військовослужбовця;

· залежно від умов контракту; за формою контракту;

· за правовим статусом громадянина на момент укладення контракту [142].

На відміну від України в багатьох країнах види контрактів визначаються на законодавчому рівні. Так, в Російській Федерації визначені наступні види контрактів про проходження військової служби:

· про проходження військової служби в кадрах Збройних Сил Російської Федерації, інших військ, органів зовнішньої розвідки чи федеральних органів державної безпеки;

· про проходження військової служби в кадрах конкретної частини;

· про проходження військової служби на конкретній посаді в конкретній військовій частині[108,с. 16-21].

Відбір кандидатів на військову службу за контрактом з числа військовослужбовців строкової військової служби здійснюється безпосередньо у військових частинах, а із числа військовозобов'язаних та жінок - військовими комісаріатами, на підставі заявок військових частин, і безпосередньо командирами військових частин. У заявках зазначаються умовне найменування та пункт дислокації військової частини, військово-облікова спеціальність, посада, на яку необхідно відібрати кандидата для проходження військової служби за контрактом, та оклад грошового забезпечення за посадою. Якщо посада, на яку потрібно відібрати кандидата, пов'язана зроботою з документами, що містять державну таємницю, то в заявцівказується форма допуску і вимоги до кандидата[196].

Громадяни, які бажають бути прийнятими на військовуслужбу за контрактом, подають відповідну заяву у районний (міський)військовий комісаріат за місцем перебування на військовому облікуабо у військову частину, де бажають служити. Вона має бути розглянута протягом одного місяця і по ній повинно бути прийнято відповідне рішення.

Процес проведення професійного відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом здійснюється шляхом вивчення особистих якостей, перевірки фізичної підготовленості, проведення професійно-психологічного відбору та організації медичного огляду. Кандидати, які відповідають вимогам проходження військової служби за контрактом, з оформленими особовими справами та приписами направляються військовим комісаріатом у військову частину. У разі необхідності командир військової частини забезпечує військовослужбовців документами для проїзду членів їх сімей до нового місця служби та перевезення особистих речей[224]. Після прибуття до місця проходження служби військовозобов'язані і жінки, які виявили бажання вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби. Остаточне рішення щодо укладення контракту приймається командирами військових частин з урахуванням висновків атестаційних комісій військових частин. Це означає, що при формальній рівності сторін, що укладають контракт, обопільному їхньому волевиявленню, вирішальне значення набуває все-таки рішення представника держави.

Прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу запасу здійснюється аналогічно щодо попередньої категорії осіб.

Наступною особливістю військової служби, пов'язану зі вступом до неї, є те, що, на відміну від цивільної державної служби, для якої, як правило, не здійснюється спеціальна підготовка кадрів (за окремим виключенням спеціальної державної служби), для військової служби підготовка військових кадрів здійснюється у спеціальних (військових і цивільних) навчальних закладах. На військову службу за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, приймаються призовники віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, яким 17 років виповнюється у рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов'язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання навчатися. При цьому військовослужбовці жіночої статі приймаються на навчання лише за умови, що вони прослужили на військовій службі не менше року, не мають офіцерських звань та перебувають у віці від 19 до 23 років [91;92].

Організація підготовки офіцерських кадрів є одним із головних напрямів кадрової політики військової служби. Нині система вищої військової освіти в Україні побудована на єдиній нормативно-правовій базі України, яка інтегрована в цивільну систему вищої освіти й реалізується як ступенева, безперервна підготовка офіцерських кадрів. В її основу покладені такі головні принципи: плановість, безперервність і різноманітність; єдність і наступність; врахування світових тенденцій розвитку військової освіти; інтеграція з наукою і військовою практикою; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей[161,с.62].

Важливого значення для відбору кандидатів на навчання набуває організація і здійснення військово-професійної орієнтації молоді, головною метою якої є надання майбутньому кандидату на військове навчання допомоги у виборі відповідної до його психологічних та професійно-важливих якостей, що оцінюються у процесі психологічного обстеження, військової спеціальності, яка сприятиме найефективнішому виконанню службових обов'язків.

Відбір на навчання до вищого військового навчального закладу здійснюється як з числа військовослужбовців, так і з числа цивільної молоді. На військову службу (навчання) приймаються громадяни України за власним бажанням, які закінчили загальноосвітні навчальні заклади, пройшли відповідну попередню підготовку, склали вступні іспити, а також придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком. Про зарахування курсантів на навчання на умовах, визначених контрактом, видається наказ, тим самим визначаючи момент вступу на військову службу і започаткування військово-службових правовідносин. Проте до складання Військової присяги курсанти, як і військовослужбовці за призовом залишаються "не повністю дієздатними" у відношенні набуття прав і обов'язків та відповідальності, тобто набуття повноцінного статусу військовослужбовця. При цьому зазначимо, що Військова присяга складається і тими курсантами (слухачами), які не досягли віку у 18 років, що є особливістю цього виду служби.

Контракт укладається з курсантом, якому виповнилося 18 років, а також слухачем після закінчення першого курсу навчання. Він містить в собі умови, за яких здійснюється їхнє проходження підготовки (навчання) на посадах осіб офіцерського складу. При цьому однією з умов контракту є зобов'язання курсанта (слухача) про подальше проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу протягом 5 років після закінчення вищого навчального закладу, свого роду "подвійна" умова. У разі відмови курсанта (слухача) від укладення контракту він відраховується з навчального закладу.

Під час переведення курсантів (слухачів) на останній курс навчання з ними укладається контракт про проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу строком на 5 років. Він набуває чинності з дати присвоєння курсантам (слухачам) первинного офіцерського звання і є практичною реалізацією попередньої "подвійної" умови.

Особливістю встановлення правових відносин між державою і цією категорією громадян є те, що зарахування громадян до зазначених вищих військових навчальних закладів здійснюється на добровільних засадах відповідно до особистих заяв та на умовах, визначених контрактом. Тобто на відміну від правових відносин, пов'язаних з призовом громадян на військову службу, коли вони встановлюються у зв'язку з одностороннім волевиявленням держави, у цьому випадку правові відносини встановлюються волевиявленням обох сторін на умовах, визначених державою, і закріплюються адміністративним актом - наказом керівника навчального закладу про призначення на посаду курсанта (слухача).

Незважаючи на заходи, які здійснюються державою щодо підготовки молоді до вступу і проходження військової служби, недосконала система професійного і психологічного добору громадян на військову службу, низькі показники стану їхнього здоров'я та морально-ділових якостей, недосконалість системи матеріального і морального заохочення військовослужбовців, тенденція до звільнення з військової служби за власним бажанням військовослужбовців контрактної служби призвели до зниження престижу військової служби [171] і погіршили характеристику особового складу за віком та рівнем освіти. На неналежному рівні знаходяться виховання і морально-психологічна підготовка молоді до військової служби та особового складу Збройних Сил. Недостатня увага до питань соціальної адаптації осіб, звільнених з військової служби в запас, погіршення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, невпевненість у майбутньому після закінчення військової служби призводять до апатії, зниження активності в освоєнні військових спеціальностей, зневажання моральних норм та посилення серед багатьох військовослужбовців контрактної служби прагнення достроково звільнитися зі служби в запас і не поновлювати контракт на наступний строк.

Зміст контракту про проходження військової служби складають його умови, які визначаються законодавством і можуть доповнюватися суб'єктами правовідносин. В правовій науці ці умови ще називають безпосередніми і похідними [287], або імперативними ідоговірними. Встановлені законодавством умови контракту про проходження військової служби складають абсолютну їх більшість, насамперед ті, що стосуються діяльності військовослужбовця. Вони мають абсолютний, обов'язковий характер і їх не можна змінити чи доповнити волею сторін.

Окремі дослідники, аналізуючи контракт про проходження військової служби, зазначають, що він має в собі договірні умови, які визначаються шляхом безпосередніх переговорів громадянина з командиром військової частини та погоджуються ними, і без встановлення яких контракт не може вважатись укладеним та породжувати військово-трудові правовідношення. Їх називають ще обов'язковими, необхідними або суттєвими, а також вказують на наявність факультативних, несуттєвих умов. Такими, на їх погляд, можуть бути запропоновані командиром військової частини для громадянина випробовування[174]. Проте з цим висновком не можна погодитися з наступних причин:

· по-перше, високий ступінь імперативності регулювання умов проходження військової служби, про що зазначено у самому контракті, є абсолютною умовою для його укладення і започаткування саме військово-службових відносин, а не військово-трудових, як стверджує автор;

· по-друге, в контракт не допускається включення додаткових норм, що не кореспондуються з нормами військового законодавства[218;247]. Згадане дослідником можливе встановлення випробовування для військовослужбовця не відповідає положенням військового законодавства. Проте військове законодавство містить певну кількість відсильних норм, конкретизацію та включення яких до контракту про вступ на військову службу допустимо. В той же час зазначимо, що висловлена автором ідея запровадження, за аналогією з цивільною службою, строку випробовування для вступаючих на військову службу за контрактом, можливості запровадження повнішої гами договірних умов контракту заслуговує на увагу і глибшого його вивчення.

Аналізуючи механізм укладення контракту про проходження військової служби в Україні, можна виділити наступні форми прийняття громадян на військову службу за контрактом: прийняття на військову службу за першим контрактом та укладення нового контракту. Перший контракт укладається на імперативно фіксований для відповідних категорій військовослужбовців строк (із вступаючими на військову службу на військову посаду, для якої штатом передбачено військове звання солдата, матроса, сержанта, старшини - не менше 3 років; військового звання прапорщика, мічмана - не менше 5 років, а офіцера - від 5 до 10 років; з курсантами (слухачами) - на період навчання за умови укладення наступного контракту про проходження військової служби на посадах офіцерського складу на 5 років після закінчення навчання. У цих випадках погодження волі сторін щодо строку контракту не потребується, і цей елемент правовідносин, так само як і інші умови контракту, врегульований імперативною нормою.

В положенні про проходження військової служби відповідною категорією військовослужбовців[247]відсутня вказівка на те, який застосовується строк дії контракту, якщо сторони не встановили його своїм договором. Тому строк потрібно віднести до суттєвих умов, оскільки контракт про проходження військової служби на відміну від трудового договору не може бути безстроковим. Якщо сторони не дійшли згоди про строки контракту і належним чином не оформили його, контракт потрібно вважати не укладеним і не тягне за собою настання правових наслідків.

Окрім строку обов'язковим елементом контракту є добровільність вступу громадянина на військову службу та наявність умов контракту. Таким чином, громадянину, який бажає укласти контракт, і посадовій особі, наділеній повноваженнями підписання контракту, при укладенні контракту необхідно узгодити те, що воля громадянина вільно спрямована на вступ на військову службу за контрактом, а орган виконавчої влади згоден з цим волевиявленням і закріплює ці обставини у контракті. Саме в такому договірному порядку узгоджується воля сторін, що укладають контракт, здійснюється реалізація конституційного принципу свободи праці і відбувається акт вільного розпорядження громадянина своєю здатністю до праці, вибору виду діяльності і професії. В цьому і полягає основне правове "навантаження" і необхідність укладення контракту про проходження військової служби. Тому добровільність вступу на військову службу і укладення контракту безумовно можна визнати суттєвою умовою контракту.

Різні види контрактів про проходження військової служби мають свої особливості. Це стосується як специфіки умов проходження військової служби (наприклад, у зв'язку з навчанням у військових навчальних закладах), так і категорії громадян, які уклали контракт (наприклад, встановлені відповідні правила при прийнятті на військову службу осіб жіночої статі). Головне, що об'єднує всі види контрактів, - це їх строковий характер. Строк того чи іншого виду контракту залежить як від особливостей правового статусу громадянина, який укладає контракт (є чи був раніше цей громадянин військовослужбовцем, чи він вступає на військову службу вперше або ж проходить навчання у військовому навчальному закладі), так і від характеру обов'язків, що покладаються на військовослужбовця (яке військове звання передбачене штатом за військовою посадою, за якою укладається контракт; чи не укладається контракт в період надзвичайного стану тощо). Таким чином, законодавство про військову службу, закріплюючи у сфері військової служби можливість наявності лише строкових контрактів, в той же час, на відміну від трудового законодавства, містить більш конкретні норми щодо їх строковості.

Як зазначено в чинному законодавстві [218;247], контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях - це письмова угода, що укладається між громадянином України і державою для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. Контракт укладається у відповідності до затвердженого зразка у двох примірниках, підписується особою, яка проходить військову службу (навчання), і командиром військової частини (начальником вищого військового навчального закладу, підрозділу), якому надається право підписання контракту від імені Міністерства оборони України чи іншого центрального органу виконавчої влади, скріплюється гербовою печаткою і зберігається у кожної із сторін.

Контракт є підставою для видання наказу по військовій частині про зарахування особи на військову службу до Збройних Сил України чи іншого військового формування і призначення її на посаду. У даному разі держава виступає в особі конкретного суб'єкта - центрального органу виконавчої влади (Міністерства оборони України). В контракті, форма якого затверджена Президентом України, прямо зазначено, що контракт укладається між відповідним центральним органом виконавчої влади в особі відповідної військової посадової особи та громадянином [45].

Перший контракт набуває чинності з дати його підписання, але не раніше дня зарахування громадянина до списків особового складу військової частини - з військовозобов'язаними та жінками. З військовослужбовцями строкової військової служби - з дати укладення контракту.

Необхідно зазначити, що контракт в умовах становлення ринкової економіки, за своєю юридичною природою є особливою формою трудового договору, письмовою угодою про працю строкового характеру. Контракт, який укладається у відповідності до законодавства про працю між роботодавцем та громадянином, дає змогу максимально індивідуалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити його специфічним змістом і детально регламентувати: права та обов'язки сторін, їхню відповідальність; режим праці та відпочинку; соціально-побутові умови; форму та розмір винагороди за працю; порядок вирішення спорів та інші додаткові умови (додаткові виплати, пільги, компенсації тощо).

У затвердженій Президентом України формі контракту про проходження військової служби[247] превалюють диспозиційні норми, відсутня деталізація прав і обов'язків сторін. Це стосується, насамперед: конкретизації взаємних прав, обов'язків та відповідальності сторін; забезпечення сприятливих умов для проходження військової служби; індивідуалізації загальних норм проходження військової служби на всіх її етапах з урахуванням загальної та професійної підготовки військовослужбовця, стажу військової служби, службового досвіду й особистих якостей; надання гарантій, підкреслюємо це, щодо своєчасної і в повному обсязі виплати передбачених законодавством грошового та інших видів забезпечення, пільг та компенсацій, а також щодо невиконання військовослужбовцем обов'язків, не передбачених законодавством і не пов'язаних з проходженням військової служби, тощо.

В цілому, контракт про проходження військової служби можна розглядати у трьох аспектах:

· як юридичний факт, тобто підстава для виникнення військово-службових правовідносин;

· як правовідносини - наділення його суб'єктів правами і обов'язками;

· як документ - форма опосередкування правовідносин.

Укладенню контракту про проходження військової служби притаманні дві стадії:

· по-перше, узгодження волі щодо добровільності вступу на військову службу за контрактом, або наявність суб'єктивної сторони. Відсутність зазначеного робить контракт нелегітимним;

· по-друге, волевиявлення, тобто підписання контракту, що надає узгодженій волі зовнішнього виразу, або наявність об'єктивної сторони.

Оскільки для контракту передбачена письмова типова форма, то її недотримання не тягне настання юридичних наслідків - виникнення військово-службових правовідносин. Фактичне допущення громадянина до виконання обов'язків військової служби без належного оформлення, на відміну від трудового договору, не є фактичним укладенням контракту.

Контракт про проходження військової служби містить наступні види умов:

а) для громадянина:

· зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України (іншому військовому формуванні) протягом строку дії контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють проходження військової служби та самого контракту;

· зобов'язання сумлінно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів та начальників, службові обов'язки;

· мати позитивні результати навчання, наполегливо оволодівати знаннями, необхідними для майбутньої військової служби на посаді офіцера - для курсантів і слухачів;

· продовжувати подальше проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу протягом не менше 5 років після закінчення навчання - для курсантів і слухачів;

б) для державного органу, з яким укладається контракт:

· зобов'язання забезпечити громадянинові додержання його прав та прав членів його сім'ї, включаючи отримання пільг, гарантій та компенсацій, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, які визначають статус військовослужбовця та порядок проходження військової служби, а також призначення його на військову посаду відповідно до професійної освіти, військового звання та військово-облікової спеціальності;

· державне обов'язкове особисте страхування - для військовослужбовців Служби безпеки України;

· фінансове, матеріальне та інше забезпечення відповідно до норм і порядку, встановлених законодавством України - для курсантів (слухачів);

· зобов'язання забезпечити курсантові (слухачеві) необхідні для навчання умови відповідно до нормативно-правових атів України.

Контракт про проходження військової служби, який широко використовується у зарубіжних арміях, є новацією для нашої правової системи. Його новизна і відсутність теоретичних напрацювань щодо нього викликали масу проблем у діяльності органів військового управління, військових посадових осіб та судів. Навіть у свідомості військовослужбовців немає розуміння змісту і призначення цього документу, що укладається в добровільно-примусовому порядку.

До останнього часу в науковій літературі висловлюються різні думки щодо правової природи військового контракту. М.Макухіна та Ю.Білоусов вважають, що контракт про проходження військової служби - особливий трудовий договір, оскільки він укладається на добровільній основі. Д. Бахрах вказує на його адміністративно-правовий характер. Д. Алексін відносить його до міжгалузевої групи договорів[143].

Особливість правового становища військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, полягає в необхідності визначення співвідношення між нормами статей 43 і 65 Конституції України. Так, в статті 65 Конституції України зазначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. А згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Таким чином, постає питання: що являє собою проходження військової служби за контрактом - обов'язком захищати Вітчизну, чи реалізацією права на працю?

Необхідність ретельнішої правової обробки питань проходження військової служби за контрактом поки що не знайшла свого втілення в чинному законодавстві України. Є очевидним, що відносити проходження громадянами військової служби за контрактом до військового обов'язку не можна. Виконавши свій військовий обов'язок по захисту Вітчизни, громадяни мають право проходити військову службу добровільно, реалізовуючи таким чином своє конституційне право на працю. Таким чином, можна констатувати, що проходження військової служби за контрактом являється різновидом трудової діяльності, яка має відповідну специфіку - оборону держави.

Оскільки контрактом про проходження військової служби опосередковується особливий вид трудової діяльності, то зазначені обставини на практиці можуть призвести до неправомірного його ототожнення з поняттям "трудовий договір" і "цивільно-правовий договір". Зазначене може призвести до застосування правового регулювання щодо нього того, чого не можна застосовувати. Таким чином, визначення правової природи контракту про проходження військової служби є актуальною проблемою.

Громадяни, реалізовуючи своє право на працю, на підставі добровільності, в межах чинного законодавства, укладають з роботодавцем трудовий договір (контракт). Основним принципом правового регулювання цивільно-правової угоди є свобода договору, яка характеризується диспозиційністю, вільним волевиявленням і згодою сторін, формально-юридичною рівністю сторін тощо. Об'єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, об'єктом військово-службових правовідносин є публічний інтерес у сфері оборони держави. Предметом цивільно-правової угоди є, як правило, матеріалізований результат виконаних зобов'язань, а предметом контракту про проходження військової служби є регулювання відносин у процесі її проходження громадянами.

Свобода волевиявлення, добровільність укладення договору, вибір його умов, наявність різного його змісту - характерні для цивільно-правової угоди, а для контракту про проходження військової служби - лише добровільність. Диспозиційність, тобто можливість самостійно вибирати варіанти поведінки для учасників договору, яка характерна для цивільно-правової угоди, не притаманна для учасників контракту про проходження військової служби, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Таким, наприклад, є строк укладення контракту - 3,4,5 років та від 5 до 10 років. Водночас строк укладення першого контракту визначається імперативно.

Типова форма контракту про проходження військової служби не передбачає внесення додаткових умов, крім передбачених чинним законодавством прав і обов'язків, які обумовлені особливостями їхньої військової служби і які керівник центрального органу виконавчої влади, в якому здійснюється проходження військової служби, може вказати. Формально-юридична рівність сторін, як принцип цивільно-правової угоди, діє як на стадії її укладення, так і в процесі її виконання. Що ж до контракту про проходження військової служби, то цей принцип діє лише на стадії його укладення. Військово-службові відносини, які діють після укладення контракту, як різновид адміністративних відносин, характеризуються нерівністю сторін, тобто діє метод влади і підпорядкування.

Таким чином, контракт про проходження військової служби не є різновидом цивільно-правової угоди і при порушенні його умов не можуть наставати наслідки, які можуть мати місце при порушенні цивільно-правової угоди.

Поняття трудового договору сформульовано в статті 21 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, який укладається письмово і встановлює права і обов'язки для обох сторін і обумовлює певні строки його дії.

Незважаючи на численні особливості, що відрізняють військову службу за контрактом від праці робітників і діяльності за цивільно-правовими договорами, загальною ознакою, що дає змогу говорити про військову службу як про форму реалізації права на працю, є здійснення військовослужбовцями в процесі своєї службової діяльності суспільно-корисної функції щодо підготовки до збройного захисту Вітчизни, захисту цілісності і недоторканності її території. Саме ця загальна ознака військової служби і праці робить можливим зараховувати час знаходження на військовій службі в загальний трудовий стаж, поширювати на військовослужбовців інші норми, характерні для регулювання праці.

Згідно з положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином України і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. В силу цього громадянин зобов'язується проходити військову службу у Збройних Силах, інших військових формуваннях протягом встановленого контрактом строку, сумлінно виконуючи всі посадові і службові обов'язки військовослужбовців, а орган виконавчої влади зобов'язується забезпечувати права громадянина, включаючи отримання пільг, гарантій і компенсацій, встановлених нормативними актами, які визначають порядок проходження військової служби. На підставі цього можна виділити загальні ознаки трудового договору і контракту про проходження військової служби:

предметом трудового договору і контракту про проходження військової служби є сам процес праці працівника (проходження військової служби);

наявність адміністративних відносин влади між суб'єктами цих угод в процесі їх виконання;

і працівники за трудовим договором, і військовослужбовці підлягають державному соціальному страхуванню.

В той же час зазначимо, що сторонами укладення контракту про проходження військової служби, з одного, боку є обмежена кількість державних органів, в яких здійснюється функціонування військової служби, з іншого - лише громадяни України. Особи з подвійним громадянством, без громадянства, іноземці не можуть бути суб'єктом укладення контракту.