Військова служба в Україні

Що ж до реалій що склалися в Збройних Силах України, то одним з негативів на нинішній час є небажання потенційних "контрактників" проходити службу на посадах, що визначають боєготовність військових частин, тобто небажання проходити службу в бойових підрозділах на посадах, які потребують значних фізичних зусиль і психологічної витримки. Серед нинішніх проблем організації служби за контрактом дослідники виділяють наступні:

недостатня якість контингенту, внаслідок відсутності ефективної методики професійно-психологічного відбору військовослужбовців-контрактників;

нестабільність військових кадрів в умовах відсутності дійових механізмів стимулювання сумлінної служби та впливу на військовослужбовців, у яких виникло бажання дострокового звільнення з військової служби, а також притягнення до відповідальності військовослужбовців з низькими моральними якостями;

недостатньо опрацьований механізм професійної підготовки перед відправленням у війська, спрощеність навчального процесу, що підриває саму ідею солдата-професіонала. Неможливість реалізації свого потенціалу, відсутність перспектив для професійного та службового зростання призводять до розчарування військовослужбовців у "романтиці" військової служби і дострокового звільнення з неї;

недостатньо опрацьована система організаційно-виховної роботи, що викликає напруженість у відносинах між військовослужбовцями, зниженню військової дисципліни[266].

Головним проблемним питанням при переході на контрактну військову службу в Україні постане, на нашу думку, питання належного матеріально-технічного забезпечення військ. Вирішення цього питання залежатиме від успішного втілення в життя та практичної реалізації короткострокових та довгострокових планів економічного розвитку держави. Лише при належному зростанні основних показників розвитку економіки та добробуту населення можна говорити про реалізацію затверджених державних програм щодо реформування Збройних Сил та комплектування їх на контрактній основі.

Запровадження лише добровільного, контрактного принципу комплектування військової служби, тобто здійснення професіоналізації Збройних Сил України у широкому розумінні цього слова, не є оптимальним варіантом реформування Збройних Сил України[102;311,с.73-76]. І в Іспанії, і в Німеччині[286], і в Угорщині, в країнах сталої демократії[17;87] та інших країнах[88,с.69;122] передбачається змішаний принцип комплектування, тобто існування кадрового, контрактного та призовного особового складу. Позитивні риси цього принципу комплектування військових формувань, насамперед за наявності в них кадрового складу військовослужбовців, загальновідомі. Тому, з розумінням сприймаючи прийняте керівництвом держави рішення щодо запровадження добровільного (контрактного) принципу комплектування військових формувань, вважаємо за необхідне зберегти такий вид військової служби, як кадрова військова служба офіцерського складу.

Цей вид військової служби мають проходити ті громадяни, які обирають військову професію свідомо, за внутрішнім переконанням, вступивши на навчання до вищого військового навчального закладу. Після закінчення навчання та присвоєння їм відповідного військового звання ці військовослужбовці мають призначатися на офіцерські посади шляхом видання відповідним військовим органом адміністративного акту (наказу), тим самим юридично зафіксувавши вступ цього громадянина на кадрову військову службу офіцерського складу.

Суспільство має бути зацікавлене в тому, щоб його захист здійснювався надійно, професійно підготовленими, патріотично налаштованими, впевненими в собі і своїй зброї громадянами[52;148], які обрали військову професію за внутрішнім переконанням, за покликом душі, а не внаслідок прояву меркантильних інтересів, щоб підняти своє матеріальне благополуччя, "заробити кошти" чи внаслідок соціального безвихіддя[56]. Сучасний військовий повинен бути професіоналом, який глибоко засвоїв теоретичні знання й сформував власні практичні навички та уміння. Він повинен мати високий рівень відповідальності за результати своєї професійної діяльності, бути порядною й відданою військовій справі людиною[295].

1.2 Особливості умов просування по військовій службі

Одним з елементів правового інституту військової служби є її проходження. Під проходженням військової служби можна розуміти настання певних юридичних фактів, що характеризують службово-правовий стан військовослужбовця і мають відображення в його особовій справі. Цей процес є перманентним, тобто постійним і безперервним. Він починається з часу виникнення відповідних правових відносин між громадянином України та державою і закінчується їх припиненням.

Як зазначає В.Л. Коваленко, проходження служби - це динаміка службового статусу службової особи [39,с.355]. Кожен військовослужбовець обіймає відповідну посаду, тому проходження військової служби - це процес перебування військовослужбовця на посадах з моменту призначення на первинну посаду і до моменту його звільнення з останньої посади та військової служби в цілому. Зазначений процес називається просуванням військовослужбовця по службі і є ключовим моментом проходження військової служби.

Під просуванням по військовій службі можна розуміти призначення військовослужбовця на іншу військову посаду з більш високим посадовим окладом та військовим званням і повинно визначатися, в першу чергу, особистими якостями військовослужбовця, його досвідом, професіоналізмом, компетенцією, придатністю до військової служби[153,с. 39-41], а також залежати від об'єктивних моментів, таких як: якісне правове регулювання в частині заохочення військовослужбовця; регулярне просування по службі; проведення об'єктивних атестацій[188] тощо.

Просування по службі, у широкому його розумінні, ще називають "робити кар'єру", або добиватися успіху на службовому ґрунті, досягати відповідного положення. Характерна ознака просування по військовій службі - це її мобільність, рух уперед, відсутність сталості. У цьому відношенні кар'єра - процес, який визначається як послідовність зміни службового становища військовослужбовця.

У даному випадку військова кар'єра - свідомо обраний шлях, який реалізується військовослужбовцем через просування на посадах, через прагнення досягти наміченого ним статусу (посадового, кваліфікаційного), що забезпечує професійне і соціальне утвердження військовослужбовця у відповідності до рівня його кваліфікації. Військовослужбовець, як правило, свідомо вибирає і будує військову кар'єру у професійному плані.

Загальними принципами просування по службі військовослужбовця є те, що в умовах належної організації військової служби просування по службі має залежати від сумлінного ставлення військовослужбовця до своїх службових обов'язків, кваліфікації, від ідейної зрілості й особистих якостей, незалежно від світогляду і особистих уподобань. Військовослужбовець повинен прагнути нести службу краще, підвищувати свою кваліфікацію, тобто виконувати потрібну для себе і суспільства роботу. За таких умов його природне прагнення робити військову кар'єру сприймається суспільством прихильно.

Просування по службі, у широкому його розумінні, притаманне лише військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом. Вони, реалізовуючи конституційне право на вибір професії, обирають професію військового свідомо, прагнучи реалізувати свою мету - бути призначеним на вищу посаду, отримати вище військове звання та більш високе грошове забезпечення, тобто здійснити кар'єрне зростання. Для військовослужбовців строкової служби (за призовом), для яких проходження військової служби є виконанням конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, зазначене кар'єрне зростання не притаманне. Вони можуть бути в інтересах служби призначені на вищу посаду, отримати більш високе військове звання, тобто просунутися по службі, у вузькому його розумінні. Однак для зазначеної категорії військовослужбовців не притаманні такі "кар'єрні" елементи, як: свідомий вибір військової професії; відсутність мети і планування "військової кар'єри"; відсутність необхідного відрізку часу для реального професійного зростання тощо. Для реалізації військово-службової кар'єри у широкому розумінні, військовослужбовець за призовом має змінити свій статус - укласти контракт про проходження військової служби на посадах відповідних категорій військовослужбовців.

Для просування військовослужбовця "службовими східцями" необхідна наявність наступних умов: вакантна посада; необхідна професійна освіта; спеціалізація; досвід служби; знання Конституції та чинного законодавства України; необхідна вислуга у військовому званні та на попередній посаді, а також така нова, і, на нашу думку, необхідна в нинішній час умова, як проходження конкурсу[190;197].

Просування по службі - це найбільший за відрізком часу стан проходження військової служби військовослужбовцем. Це є лише правом військовослужбовця, а не зобов'язання військового органу чи відповідної посадової особи. Воно здійснюється не лише з урахуванням факторів, що відносяться до його особистості. Головний принцип вирішення питання просування по службі - державний інтерес до оптимального заміщення посад військовослужбовцем повинен мати пріоритет перед особистим інтересом військовослужбовця, який прагне зробити військову кар'єру.

Командування зобов'язане сприяти військовослужбовцю в його бажанні просуватися по службі. При вирішенні командиром питання про підвищення військовослужбовця по службі необхідно виходити з позиції його наявних ділових якостей, службових досягнень, рівня кваліфікації, професійних якостей і не вчиняти перепон військовослужбовцеві в його прагненні до службового зростання.

Право військовослужбовця на просування по службі є гарантією від протиправних дій командування. У разі наявності таких дій з боку командування військовослужбовець може оскаржити його дії до вищого командування. Предметом спору в такому випадку буде наказ командування, видання якого порушило його право на просування по службі.

У процесі просування по службі військовослужбовець проходить через різні етапи свого кар'єрного зростання. В чинному законодавстві України кар'єрні етапи не зазначені, проте в наукових дослідженнях виділяються наступні з них:

попередній етап, який включає в себе віковий період особи до 25 років і характеризується підготовкою до службової діяльності і вибором сфери діяльності, включаючи навчання;

етап становлення, який включає в себе віковий період військовослужбовця до 30 років і характеризується освоєнням свого фаху, розвитком професійних навичок;

етап просування, який протікає до 45-50 років і характеризується професійним розвитком;

етап завершення - від 45-50 до 60 років, який полягає у підготовці до виходу на пенсію.

Найбільш продуктивною для службового зростання військовослужбовця є стадія стабільності військової служби. Даний період характеризується зусиллями по закріпленню попередніх результатів, передбачає нове службове просування. Це - творчий період, оскільки багато психологічних та матеріальних потреб вже задоволено військовослужбовцем.

Поняття етапу кар'єри є фундаментальним для управління розвитком кар'єри в системі військової служби. Командири і начальники військових органів зобов'язані це враховувати і прагнути диференційовано працювати над проблемами кар'єрного просування військовослужбовців. Оскільки службова діяльність є не лише засобом самореалізації, але й засобом до існування, то при виборі військової професії доводиться враховувати і рівень оплати військової праці. Відносно низький рівень заробітної плати в системі військової служби призводить до відтоку найбільш підготовлених, амбіційних військових спеціалістів і, як наслідок, до ослаблення оборонного потенціалу військових формувань держави.

Успіх військової кар'єри значною мірою залежить від її планування, яке полягає у визначенні мети розвитку кар'єри та шляхів її досягнення. Шляхи реалізації мети розвитку являють собою послідовність заняття посад, на яких необхідно попрацювати, перед тим як зайняти цільову посаду, а також набір засобів, необхідних для набуття необхідної кваліфікації - навчання в академії, на курсах підвищення кваліфікації, стажування тощо. Зіставлення потенційних можливостей, здібностей і мети військовослужбовця з вимогами організації, стратегією та планами розвитку повинне виражатися у зіставленні програми професійного та посадового зростання. З метою оптимізації системи військового управління військовослужбовці мають бути включені в план (схему) їхнього кар'єрного зростання. Тобто військовослужбовець повинен бути введений до резерву кадрів з визначенням посади, на яку він може бути призначений протягом 3-5 років з часу призначення на чинну посаду.

Розвитком кар'єри називаються ті дії, які застосовує військовослужбовець з метою реалізації свого плану. Планування та управління розвитком кар'єри вимагає від військовослужбовця та органу військового управління додаткових зусиль, що включають в себе:

створення військовослужбовцеві умов і можливостей для його професійного зростання і тим самим забезпечення більш високого рівня його життя;

більш чітке визначення особистих професійних перспектив військовослужбовця;

можливість цілеспрямованої підготовки, з метою підвищення ефективності своєї професійної діяльності;

підвищення конкурентоспроможності військовослужбовця для вступу до академії та заняття відповідної військової посади.

Основну відповідальність за планування та розвиток власної кар'єри несе військовослужбовець. Командир (начальник) виступає в якості наставника військовослужбовця. Його підтримка необхідна для успішного розвитку кар'єри, оскільки він розпоряджається ресурсами, управляє процесом організації всієї діяльності військового колективу. Відділ кадрів, служби, штаб відіграють роль консультантів і організаторів процесу розвитку кар'єри військовослужбовців. Вони прагнуть вирішити два основних завдання: сформувати зацікавленість військовослужбовців у розвиту кар'єри і надати їх інструменти для початкового управління власною кар'єрою.

Включений до кадрового резерву військовослужбовець має скласти план, в якому формується варіант професійного розвитку і посадового росту військовослужбовця. План, як правило, включає в себе етапи професійного розвитку військовослужбовця та найменування посад, на яких можуть бути проведені стажування і тимчасове виконання посадових обов'язків, а також необхідні для цього заходи щодо його професійного зростання.

Військовослужбовець повинен визначити свої професійні інтереси і методи їх реалізації, тобто посаду, яку він хотів би зайняти. При цьому необхідно порівняти внутрішні можливості військовослужбовця та його бажання зайняти певну посаду і визначити, чи є цей план реалістичний. На цьому етапі військовослужбовцю необхідна наступна допомога: консультація і спеціальне тестування для визначення сильних і слабких сторін військовослужбовця, потенційних інтелектуальних можливостей.

Реалізація плану розвитку кар'єри залежить, насамперед, від самого військовослужбовця. Необхідно суворо виконувати весь набір засобів, що забезпечують успішну реалізацію плану:

· успішне виконання посадових обов'язків;

· демонстрація у повсякденній службовій діяльності набутих навичок, знань;

· здійснення ефективного партнерства з керівництвом, оскільки саме воно оцінює службову діяльність військовослужбовця на займаній посаді і його потенціал, приймає рішення про його просування;

· керівництво повинно знати про його здобутки, досягнення і можливості.

При плануванні військової кар'єри важливо враховувати строки перебування на посаді та у військовому званні. План військової кар'єри повинен складатися з урахуванням того, що оптимальний час перебування військовослужбовця на посаді може бути в межах 3-5 років. Після закінчення цього строку у військовослужбовця може знизитися інтерес до свого професійного розвитку, а це, у свою чергу, призводить до пониження службової активності.

Як зазначалося вище, значна, якщо не вирішальна, роль в управлінні кар'єрою належить самоорганізації військовослужбовця. Для успішного просування по службі важливу роль відіграє особиста ініціатива військовослужбовця. Знання свого інтересу, своїх здібностей і можливостей - вихідна позиція у військовій кар'єрі.

Підсумовуючи висловлене вище, можна виділити такі принципи постановки і реалізації кар'єрної мети військовослужбовця:

· привабливість обраної спеціальності, відповідність її особистим інтересам, цінностям, уявленням;

· реальність, тобто відповідність мети щодо професійного просування по військовій службі особистим здібностям і можливостям;

· послідовна постановка завдань, розбивка просування на етапи;

· прогресивність і послідовність, тобто кожна із наступних цілей повинна передбачати нарощування здібностей і можливостей;

· можливість коригування мети, оскільки в процесі просування по військовій службі можуть мінятися його мотиви;

· можливість оцінки результативності. Зіставлення отриманих результатів з поставленою метою - основа оцінки ефективності і подальшого планування кар'єрного просування.

Просування по військовій службі є, насамперед, призначення військовослужбовця на посаду. Воно не відбувається спонтанно, а охоплює наступні етапи: вступ на військову службу, присвоєння військового звання та призначення на військову посаду; підвищення або пониження у військовій посаді та військовому званні; призначення на рівнозначну військову посаду; відрядження до іншого військового органу або військового формування з призначенням на відповідну військову посаду.

Посада є первинним елементом будь-якого органу, організації тощо, і їй надається відповідна частина компетенції органу (організації). Згідно з законом України "Про державну службу" посада визначається структурою і штатним розписом і є первинною структурною одиницею державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень[213]. Вчені-юристи розглядають посаду як найпростіший елемент державної адміністрації, як первинну та основну клітину її організаційної структури. Вагомий внесок у напрацювання цієї дефініції внесли такі вчені-юристи, як В.М. Манохін, Ю.М. Козлов, Ю.О. Розенбаум, І.М. Пахомов, Г.І. Петров та інші. Д.Н. Бахрах вбачає в державно-службовій посаді частину організаційної структури державного органу (організації), відокремлену та закріплену в офіційних документах (штатах, схемах посадових окладів тощо), з відповідною частиною компетенції держоргану (організації), що надається державному службовцеві з метою її практичного здійснення. Її статус є синтезом організаційно-правового становища особи, що складається з двох частин: службової та особистої. Друга частина регламентує посадовий оклад, особисті права працівника (тривалість відпустки, право на службову квартиру, пільги тощо) [26,с.99-100].

Військові посади є найпростішими елементами, клітинками військових структур, військової служби. Вони визначаються штатами (штатними розписами) військових частин і підлягають заміщенню військовослужбовцями, тобто військовослужбовець наділяється частиною військової влади. Перелік посад, що підлягають заміщенню військовослужбовцями, відповідні їм військові звання визначаються Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади.

Якщо розглядати військову посаду з організаційної точки зору, то її можна уявити як певну структурну одиницю, що входить в систему військової служби. В цьому сенсі посада є незалежною від самого військовослужбовця, що її займає. Посада визначає коло завдань, які передаються військовослужбовцю від військового органу. Особа, яка займає військову посаду, в своїй діяльності повинна керуватися особливими публічними і професійними інтересами, повинна служити всьому суспільству, згідно зі складеною Військовою присягою бути вірною Українському народові. Перебуваючи на відповідній посаді, військовослужбовець має виконувати відповідні завдання, здійснювати визначені для нього функції. Призначення на відповідну військову посаду і отримання первинного військового звання є першим етапом у службовій кар'єрі військовослужбовця. З правової точки зору поняття "військова посада" можна використати для визначення порядку встановлення статусу військової посади і включення в нього елементів. У такому розумінні військова посада є центральним поняттям військової служби.

Призначення на військову посаду військовослужбовця повинно проходити в рамках, визначених законом та відповідними положеннями, в залежності від здібностей та придатності військовослужбовця до виконання поставлених перед ним завдань. При цьому зазначимо взаємозалежність таких категорій військової служби, як "військове звання" та "військова посада", яка полягає в тому, що чим вища є військова посада в штатній ієрархії, тим вище військове звання за цією посадою.

Як правило, всі призначення на посади військовослужбовців за контрактом передбачають добровільну і взаємну згоду обох сторін військово-службових правовідносин. Згода військовослужбовця про призначення на посаду є передумовою дійсності адміністративного акту про призначення і проявляється у поданні відповідного рапорту або в усному її вираженні та підтверджується розписом у наказі про ознайомлення з ним. Зауважимо, що згода має бути отримана до призначення на посаду, а не після призначення.

Згода є юридичним фактом про призначення військовослужбовця на військову посаду. Якщо при ознайомленні під розпис з наказом про призначення на посаду немає згоди військовослужбовця, то воно може бути визнане недійсним. Таким чином, видання наказу про призначення і ознайомлення з ним військовослужбовця під розпис - це обов'язкові елементи процедури призначення військовослужбовця на військову посаду, які забезпечують юридичну стійкість і визначеність військово-службових правовідносин.

Наказ про призначення військовослужбовця на посаду набуває чинності з моменту його підписання командиром (начальником) або з дати, зазначеної в самому наказі. Таким чином, процедура призначення вважається закінченою залежно від дотримання наступних умов: наявність в наказі необхідного мінімуму відомостей; згода військовослужбовця; ознайомлення з наказом під розпис.

Ознайомлення здійснюється шляхом підпису військовослужбовцем оригіналу наказу зі зворотного його боку. Юридичне значення розпису військовослужбовця на наказі про призначення полягає у тому, що адміністративний акт про це призначення виконано повністю. Оригінал наказу про призначення залишається в діловодстві військового органу, а витяг з нього - в особистій справі військовослужбовця.

На відміну від цивільних службовців, які можуть займати посади за сумісництвом, військовослужбовець може займати лише одну військову посаду, при цьому кожній військовій посаді повинно відповідати відповідне військове звання. Допускається призначення військовослужбовця в порядку службового заміщення лише на посади, пов'язані із науково-педагогічною та науковою діяльністю. Проте у зв'язку зі службовою необхідністю на військовослужбовця може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівною або вищою посадою, яку він не займає:

а) вакантною (незайнятою) військовою посадою - за його згодою (тимчасове виконання посади);

б) не вакантною (зайнятою) військовою посадою - у разі тимчасової відсутності військовослужбовця, який її займає, або усунення військовослужбовця, який її займає, від посади (тимчасове виконання обов'язків). При цьому зазначимо, що безперервний строк тимчасового виконання посади не повинен перевищувати шести місяців, а тимчасового виконання обов'язків - чотирьох місяців.

На військовослужбовця за його згодою може бути покладене виконання обов'язків за не вакантною військовою посадою на час перебування військовослужбовця, який її займає, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Під час призначення військовослужбовців на військові посади та переміщення їх по службі чинне законодавство вимагає від відповідних командирів дотримання певних вимог. Дані вимоги висунуті самим життям і вимагають від військових начальників безумовного їх дотримання та полягають у наступному:

· по-перше, військові посади повинні комплектуватися військовослужбовцями відповідної категорії з урахуванням їхнього досвіду шляхом професійного добору на конкурсній основі. Допускається передбачене штатами тимчасове заміщення окремих посад іншою категорією військовослужбовців згідно із законодавством;

· по-друге, військовослужбовці повинні призначатися на посади та переміщуватися по службі за основною або спорідненою спеціальністю чи набутим досвідом, як правило, без зарахування в розпорядження відповідних начальників (командирів). У разі потреби використання військовослужбовців на посадах за новою спеціальністю їх призначенню повинна передувати відповідна підготовка;

· по-третє, призначення на військову посаду здійснюється шляхом видання адміністративного акту - наказу командира (начальника).

Не допускається призначення осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів), які перебувають у родинних стосунках (батьки, подружжя, брати, сестри, сини, дочки, а також брати, сестри, батьки й діти іншого з подружжя), на посади в одну військову частину, одне з'єднання, об'єднання до оперативного командування включно у разі, коли проходження ними військової служби пов'язане з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому.

Як свідчить практика, в процесі просування по військовій службі військовослужбовець може бути призначений як на вищі, так і на рівні або на нижчі військові посади. У зв'язку з цим логічно постає питання: чи завжди просування по військовій службі є призначенням лише на вищу військову посаду? Оскільки військова служба має певні особливості щодо просування по службі військовослужбовців, то однозначно стверджувати це не можна. Як зазначалося вище, при підборі і розстановці військових кадрів превалює, насамперед, державний інтерес і державні потреби. Тому військовослужбовець може бути переміщений на рівну посаду, що може бути здійснено як з об'єктивних, так і суб'єктивних причин. З об'єктивних причин:

· у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

· у разі проведення заміни у місцевостях з установленими строками служби;

· для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи.

Суб'єктивними причинами можуть служити:

· висновки (постанова) військово-лікарської комісії;

· особисте прохання, пов'язане з сімейними обставинами;

· менший обсяг роботи, виходячи з професійних, ділових і моральних якостей військовослужбовця на підставі атестаційного висновку.

Під пониженням по службі розуміється переміщення військовослужбовця на посаду з нижчим військовим званням, а за умови рівних звань - з меншим посадовим окладом. Призначення на нижчі посади теж може відбуватися як з об'єктивних, незалежних від волі військовослужбовця причин, так і з суб'єктивних. До об'єктивних причин можна віднести скорочення штатів або проведення організаційних заходів, у разі неможливості переміщення на рівну посаду. До суб'єктивних можна віднести: стан здоров'я, на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії; атестаційний висновок, виходячи з професійних, ділових і моральних якостей; реалізація дисциплінарного стягнення; особисте прохання на підставі віку або сімейних обставин.

Незважаючи на те, що просування по військовій службі є періодом динамічним, існують підстави (юридичні факти), наявність яких не дозволяють військовослужбовцеві робити кар'єру у певний період часу. Такими юридичними фактами є:

· наявність у військовослужбовця дисциплінарного стягнення (крім усного);

· порушення проти військовослужбовця кримінальної справи;

· проведення щодо військовослужбовця службового розслідування за фактами порушення військової дисципліни;

· відсутність вакантної посади;

· час відбування покарання на гауптвахті.

Одним із видів підвищення по службі є присвоєння військовослужбовцям військових звань. Чергові військові звання присвоюються, як правило, послідовно, за наявності позитивної характеристики та відповідності військовим званням, передбаченим штатними посадами, які займають військовослужбовці, за умови закінчення встановленого строку вислуги у попередніх військових званнях.

Військовослужбовці виконують завдання і здійснюють функції держави, проте їхня участь і роль у цьому процесі неоднакові. Вони залежать від характеру повноважень, які, в свою чергу, залежать від їхнього службового становища. Службове становище визначається військовим званням, яке присвоюється кожному військовослужбовцю, та його посадою і які визначають, насамперед, старшинство у взаємовідносинах між військовослужбовцями. Військове звання - це:

· по-перше, спеціальне звання, яке дає його власнику право займати певні військові посади. Воно належить військовослужбовцю і пов'язує його з державою протягом усього періоду проходження військової служби;

· по-друге, військове звання виступає гарантом стабільності військової служби. У разі ліквідації військової посади військовослужбовець не повинен звільнятися, він має право зайняти іншу військову посаду. Таким чином, військове звання служить своєрідним захистом для військовослужбовця від змін в адміністративному житті - ліквідації посади, зміни її статусу тощо.

Значення військових звань полягає у тому, що вони вказують на посади, які займають військовослужбовці, рівень їхньої кваліфікації і досвіду, належність до певної групи військовослужбовців. Вони повинні відповідати рівню професійної підготовки військовослужбовців. У свою чергу, кожній військовій посаді встановлюються кваліфікаційні вимоги, яким має відповідати військовослужбовець, що займає цю посаду, та конкретне військове звання. Перелік військових звань встановлено чинним законодавством.

Військові звання забезпечують необхідну чіткість, визначеність у взаємовідносинах між військовослужбовцями. Без військових звань не можуть бути належним чином забезпечені субординація, чіткий порядок в наданні і виконанні розпоряджень, у втіленні в життя єдиної волі командування. Основне призначення військових звань полягає в тому, щоб забезпечити відносини влади та підпорядкованості у взаємовідносинах між військовослужбовцями. Це виявляється в тому, що начальники за військовим званням мають право віддавати підлеглим накази та перевіряти їх виконання; старші за званням зобов'язані вимагати від молодших дотримання ними військової дисципліни, правил поведінки та військової чемності; молодші за званням повинні виконувати вимоги старших. Військове звання вказує на службовий стаж та службове становище військовослужбовця.

В залежності від військового звання військовослужбовців можна поділити на наступні види:

· рядовий склад;

· сержантський і старшинський склад;

· склад прапорщиків і мічманів;

· офіцерський склад, який, у свою чергу, поділяється на молодший, старший і вищий склад. Крім того, військові звання поділяються на два підвиди: армійські і корабельні.

Присвоєння і позбавлення військових звань, а також пониження і поновлення у військовому званні здійснюються в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Вони присвоюються персонально кожному військовослужбовцеві у відповідності до його службового становища, військової і спеціальної підготовки, професійно-ділових якостей, організаторських здібностей, досвіду служби, посади, яку він займає, та інших умов.

Порядок присвоєння військових звань військовослужбовцям можна розглядати в залежності від порядку вступу на військову службу та категорії військовослужбовців.

Так, первинним військовим званням є звання "рядовий", яке присвоюється, як правило, наказом військового комісара призваним на строкову військову службу громадянам у день прибуття до військового комісаріату для відправлення їх у військову частину. Призваним для проходження військової служби у Службі безпеки України та жінкам, які вступають на військову службу за контрактом, це військове звання присвоюється при зарахуванні їх до списків особового складу військової частини. Якщо в подальшому військовослужбовцю, який має військове звання "рядовий", необхідно присвоїти військове звання "матрос", це здійснюється наказом командира військової частини при призначенні його на посаду, якою це передбачено. Курсантам вищих військових навчальних закладів та вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки, після зарахування на навчання присвоюється військове звання "рядовий (матрос)", а хто мав відповідне військове звання - то воно зберігається за ними.

Для присвоєння військового звання "прапорщик" ("мічман") військовослужбовцям, військовозобов'язаним і жінкам, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень не нижчий ніж "молодший спеціаліст" за профілем, спорідненим з відповідною військовою спеціальністю, у військових частинах оформлюються подання до присвоєння чергового військового звання, які направляються за підпорядкованістю на вирішення командирів (начальників), що мають право присвоювати ці військові звання. Присвоєння військового звання "прапорщик" ("мічман") особам, які успішно закінчили школи прапорщиків (мічманів), навчальні центри та навчальні підрозділи з підготовки прапорщиків (мічманів), проводять наказами посадових осіб, яким підпорядкований військовий навчальний заклад (відповідно).

Військове звання молодшого лейтенанта присвоюється прапорщикам (мічманам), які мають вищу освіту, споріднену з відповідною військовою спеціальністю, призначені на посади офіцерського складу, склали встановлені іспити за основними предметами командирської підготовки офіцерського складу в період проведення підсумкових (контрольних) перевірок за період навчання, успішно виконують службові обов'язки за цими посадами. Військове звання "лейтенант" присвоюється випускникам вищих військових навчальних закладів. Присвоюються вони наказами Міністра оборони України та іншими керівниками центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких функціонують відповідні військові формування.

Для військовослужбовців, в залежності від того, до якого складу вони належать, встановлені певні строки перебування у військовому званні, які не є перманентними, тобто безперервними. Якщо військовослужбовці були засуджені до покарання у вигляді арешту, до службового обмеження, до обмеження волі, були звільнені від відбування покарання з випробовуванням і при цьому були залишені на військовій службі, час відбування покарання до строку вислуги у військовому званні не зараховується. Тобто в цьому випадку діє механізм призупинення дії строку вислуги у військовому званні. Військовослужбовці можуть бути позбавлені військових звань, а також понижені та поновлені в них у порядку та на підставах, передбачених відповідними нормами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Зазначимо, що Дисциплінарний статут Збройних Сил України має певні розбіжності щодо порядку застосування його положень. Так, при застосуванні норм підпункту "ж" пункту 68 Статуту щодо позбавлення осіб офіцерського складу військового звання, немає ясності щодо статусу, якого набуває офіцер після застосування до нього цього стягнення. На нашу думку, є недоцільним взагалі існування цієї норми. Це обумовлене тим, що чинним законодавством не визначено виду дисциплінарного проступку, за вчинення якого може застосовуватися таке сурове стягнення, що може призвести до неадекватного його застосування. Існування цієї норми є рудиментом нашого минулого і не відповідає демократичним змінам, що відбуваються в українському суспільстві. Державний службовець може бути позбавлений відповідного рангу лише за вироком суду.

Проте стан, в якому перебуває той чи інший військовослужбовець після накладення на нього зазначеного вище стягнення, не є сталим. Особи, які були позбавлені офіцерських військових звань, можуть бути в них поновлені у порядку, визначеному законодавством.

В інституті просування по військовій службі доцільно виділити такий його елемент, який є особливістю військової служби, як виконання обов'язків військової служби. Це поняття набуває важливого значення при вирішенні визначення розміру соціальних виплат за втрату військовослужбовцем працездатності; встановлення військовослужбовцю виду інвалідності тощо. Згідно з законом, випадками, коли військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, є:

· на шляху прямування на службу або із служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

· на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи і перерви, установлені розпорядком (розкладом занять);

· поза військовою частиною, якщо перебування там відповідало обов'язкам військовослужбовця або він був направлений туди за наказом відповідного командира (начальника);

· при виконанні державних або громадських обов'язків, якщо навіть ці обов'язки і не були пов'язані з військовою службою;

· при виконанні обов'язку по врятуванню людського життя, охороні державної, комунальної власності і приватної власності, підтриманню військової дисципліни та охороні правопорядку.

Військовослужбовці проходять службу і просуваються по ній не лише у військових частинах. За їх згодою вони можуть бути відряджені до органів виконавчої влади, підприємств і організацій, які виконують роботи в інтересах оборони держави та її безпеки, із залишенням на військовій службі. Перелік посад у цих органах та установах, які можуть бути заміщені військовослужбовцями, для вищого офіцерського складу затверджується Президентом України, для інших військовослужбовців - Кабінетом Міністрів України. Після повернення цей військовослужбовець призначається на посаду, з якої він був відряджений, або на рівну посаду.

Для заміщення вакантних посад, просування по службі та направлення військовослужбовців на навчання у військових частинах та органах військового управління створюється відповідний резерв кандидатів. Резерв створюється з метою формування професійно підготовленого, насамперед, офіцерського корпусу, збереження та зростання їх інтелектуального потенціалу. Кадровий резерв - це військовослужбовці, які мають відповідні знання, досвід, компетенцію, особисті якості та спроможні при певній додаткові підготовці досягти кваліфікаційних вимог, що ставляться перед особами, які призначаються на відповідні посади[191]. Він формується з військовослужбовців, рекомендованих атестаційною комісією за їхньою згодою, та затверджується наказом командира (начальника). Перебування військовослужбовця в кадровому резерві може припинитися з його ініціативи, вмотивованої пропозицією командира або рішенням атестаційної комісії.

Основним змістом роботи з резервом є: управління кар'єрою військовослужбовців, насамперед, офіцерського складу; системна ротація офіцерів на командних, штабних, адміністративних, інженерно-технічних та інших посадах з визначенням строку перебування на кожній з них з метою набуття практичного досвіду в органах управління різних ланок згідно з переліком посад офіцерського складу та граничних строків перебування на них; постійне, всебічне та цілеспрямоване вивчення осіб офіцерського складу, перспектив подальшого проходження ними військової служби з урахуванням їх морально-етичних, професійних, ділових, особистих якостей та досвіду практичної роботи; своєчасне прийняття рішень щодо осіб офіцерського складу, які підвищили кваліфікацію на відповідних курсах і за результатами атестування рекомендовані для призначення на вищу посаду або направлення на навчання; об'єктивний відбір перспективних осіб офіцерського складу кандидатами на навчання; залучення до викладацької та наукової роботи осіб офіцерського складу, які мають значний досвід військової служби і здатні до науково-педагогічної та наукової діяльності; планова заміна осіб офіцерського складу, які проходять службу в місцевостях з установленими строками служби.

Важливе значення в практичній діяльності військовослужбовців посідає їх атестація[95;221]. У вузькому розумінні цього слова атестація проводиться з метою: забезпечення правильного добору та об'єктивного відбору кандидатів на військову службу за контрактом; розстановки, виховання, вдосконалення підготовки військовослужбовців; визначення об'єктивної і принципової оцінки професійної підготовки, ділових та морально-психологічних якостей кожного кандидата і військовослужбовця за контрактом; визначення відповідності займаній посаді та перспектив службового використання військовослужбовців за контрактом; вдосконалення роботи з військовослужбовцями за контрактом щодо їх загальновійськової та професійної підготовки, а також виховання; створення резерву кандидатів для просування по службі та направлення на навчання тощо.

У широкому розумінні атестування має вирішувати наступні основні завдання: дотримання на практиці принципів військової служби; забезпечення законності в системі функціонування військової служби; застосування до військовослужбовців заходів відповідальності та стимулювання з метою підвищення їхньої дисципліни та відповідальності за виконання дорученої справи; підтримання стабільності військової служби; стимулювання підвищення кваліфікації та професіоналізму військовослужбовців; попередження і боротьба з правопорушеннями та корупцією в системі військової служби тощо.

З цією метою у військових частинах та органах управління створюються постійно діючі атестаційні комісії, які здійснюють свою роботу на підставі перспективного плану та поточних завдань.

Атестування військовослужбовців - це діяльність, у процесі якої атестаційна комісія в рамках науково встановленої процедури, з метою виявлення рівня відповідності військовослужбовця займаній посаді, проводить оцінку його ділових, особистих та моральних якостей, процесу і підсумків його службової діяльності, наслідками якої є висновки та рекомендації атестаційної комісії щодо поліпшення служби як військовослужбовця, що атестується, так і військової частини в цілому. Інститут атестації є традиційним для більшості армій світу.

Атестування військовослужбовців за контрактом проводиться у разі: закінчення строку контракту (не пізніше як за три місяці); підвищення або пониження на посаді; звільнення з військової служби через службову невідповідність; відрядження до інших міністерств і відомств; через чотири роки виконання обов'язків на одній посаді; подання для нагородження державними нагородами; направлення на навчання в навчальні заклади; у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами, якщо неможливо використовувати військовослужбовця на військовій службі за контрактом.

Військовослужбовці за контрактом атестуються їх прямими начальниками, які несуть особисту відповідальність за об'єктивність атестацій та обґрунтованість викладених у них висновків і рекомендацій. Атестації з висновком про невідповідність займаній посаді, а також у яких відзначаються суттєві недоліки військовослужбовців, розглядаються атестаційною комісією в їхній присутності. За результатами атестації військовослужбовцеві дається одна із наступних оцінок: займаній посаді відповідає, гідний висунення на вищу посаду (вказується конкретно на яку посаду); про направлення на навчання, підготовку або перепідготовку; про переміщення по службі з вищої посади на нижчу, а також на рівнозначну посаду з меншим обсягом роботи; про звільнення з військової служби.

1.3 Адміністративно-правове регулювання припинення військової служби

Важливою рисою суспільних правовідносин, пов'язаних з проходженням військової служби, є їх сталість. У їх тривалості зацікавлений командир (начальник), оскільки це уможливлює йому укомплектувати військові частини (установи, організації) військовонавченими кадрами. За наявності постійного особового складу, що добре навчений у професійному відношенні, знає і сумлінно виконує свої службові обов'язки та пильно несе бойове чергування, успішно виконуються завдання, що стоять перед військовою частиною та військовим формуванням в цілому.

В стабільності зазначених правовідносин заінтересовані і самі військовослужбовці. Перебуваючи на військовій службі, вони позбавлені певних турбот щодо свого працевлаштування. Це дає їм змогу постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію, отримуючи за це необхідні засоби для існування. Але сталість цих правовідносин не означає, що ці відносини не можуть припинитися. Настає час, коли військово-службові відносини припиняються внаслідок настання відповідних юридичних фактів. Під їх припиненням розуміється тимчасове або постійне припинення діяльності, пов'язаної з виконанням завдань і функцій військової служби. Припинення зазначених правовідносин - це завжди припинення виконання посадових обов'язків, і навпаки, припинення посадових обов'язків - це не завжди припинення правовідносин, пов'язаних з проходженням військової служби, тобто припинення військової служби.

Термін "припинення військової служби" є родовим поняттям, яке охоплює всі випадки припинення зазначених правовідносин. Під правовими підставами припинення військово-службових відносин розуміються конкретні життєві підстави (юридичні факти), згідно з якими чинне законодавство пов'язує припинення цих відносин. Як зазначає В. Анохін, підстави для припинення військово-службових відносин в законодавстві і правовій літературі прийнято визначати за джерелами волевиявлення. Чинним законодавством визначені такі підстави для їх припинення, як події та дії.

Події - це обставини, які породжують підстави для припинення військової служби і настання яких не залежить ні від військовослужбовця, ні від військового командування, в компетенцію якого входить прийняття громадян на військову службу та звільнення з неї. До них можна віднести:

смерть чи загибель військовослужбовця;

визнання судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим військовослужбовця;

досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі.

Деякі події можуть бути залежними від волі людини, а тому вони називаються відносними подіями (смерть, пожежа тощо). Ті з подій які не можуть бути залежними від волі людини, в науковій літературі отримали назву абсолютні, або "чисті" події.

Дії - це життєві факти, волевиявлення людини, тобто наслідки її свідомої діяльності, спрямовані на припинення військово-службових відносин. До них відносяться всі види звільнення з військової служби з ініціативи військовослужбовця або з ініціативи держави (відповідної посадової особи військової частини), а також за згодою сторін. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними. Правомірне звільнення - це припинення військово-службових правовідносин за підстав, передбачених чинним законом, неправомірне - припинення зазначених відносин з порушенням цих підстав або за їх відсутності.

Підстави припинення військово-службових відносин закріплені в чинному законодавстві. Згадані відносини не можуть бути припинені всупереч бажанню військовослужбовця до набуття ним права на отримання пенсії за вислугою років, за винятком випадків дострокового припинення проходження військової служби, передбачених законами. Зазначимо, що принцип визначення підстав припинення військово-службових відносин безпосередньо в законі забезпечує військовослужбовцям захист від можливого свавілля командирів (начальників).

На відміну від цивільної державної служби, на військовій службі передбачено дві форми звільнення з неї - у запас та у відставку. На цивільній державній службі під відставкою розуміється припинення державно-службових відносин державним службовцем, який займає посаду лише першої чи другої категорії, за особистою заявою. Відставка здійснюється на підставі дії, оскільки вона є вольовим рішенням державного службовця, тобто ініціюється самим державним службовцем і може бути прийнята керівництвом або не прийнята, тобто закон наділив правом одну сторону цих відносин лише ініціювати свою відставку, а другу, відповідну посадову особу - приймати рішення щодо відставки. Таким чином, за цією процедурою застосовується норма-альтернатива, життєдіяльність якої залежить лише від волі однієї із сторін державно-службових відносин.

Державному службовцеві, при відставці за певних умов, надаються обмежені соціальні гарантії. У разі зміни ситуації відправлений у відставку державний службовець може повернутися на державну службу і бути знову учасником державно-службових відносин. Цю відставку можна ще назвати тимчасовою, оскільки після досягнення пенсійного віку державний службовець змінює статус на державного службовця-пенсіонера.

Відставка ж військовослужбовця з військової служби означає припинення військово-службових відносин без права їх поновлення. Відставка військовослужбовця відбувається у зв'язку з настанням визначеної чинним законодавством події - досягнення ним граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі. Ця подія не залежить від бажання чи волі сторін військово-службових відносин і не містить в собі норми-альтернативи. З настанням відповідної події започатковується дія норми-зобов'язання здійснити визначену законодавством процедуру щодо звільнення військовослужбовця у відставку. При цьому військовослужбовцю надаються всі визначені законом соціальні гарантії та пільги. Він знімається з військового обліку, тобто пориває зв'язок з військовою службою, і не може більше бути призваним на військову службу чи військові збори як військовозобов'язаний.

Іншою підставою для звільнення військовослужбовця у відставку є рішення (постанова) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до проходження військової служби з виключенням з військового обліку. Це теж подія, оскільки її настання не залежить від волі сторін військово-службових відносин. Сторони не можуть змінити умови, за яких настала ця подія, припинити її. Згідно з чинним законодавством одна із сторін військово-службових відносин зобов'язана звільнити іншу з військової служби, оскільки друга - не в змозі виконувати свої службові обов'язки за станом здоров'я.

Із зазначеного вище правила є винятки, коли звільнення військовослужбовця у відставку може відбутися з ініціативи однієї із сторін військово-службових відносин. Воно може відбутися за умови, коли військовослужбовцю, який досяг граничного віку перебування на військовій службі, строк перебування на ній був за його проханням і згоди відповідного командира (начальника) продовжено до 5 років. Відставка настає на підставі дії, тобто здійснюється волевиявлення, оскільки у цей проміжок часу будь-яка із сторін військово-службових відносин може ініціювати відставку військовослужбовця.