Криміналістичне зброєзнавство

Криміналістичне вчення про холодну зброю - це галузь криміналістичної техніки, що вивчає холодну зброю та конструктивно схожі з нею вироби, сліди їх застосування при вчиненні кримінальних правопорушень та розробляє технічні прийоми, методи і засоби виявлення, фіксації, вилучення та дослідження таких об'єктів з метою розслідування кримінальних правопорушень.

До наукових основ такого вчення входять дані щодо знарядь різних націй та народностей, призначених для нанесення тілесних ушкоджень, дані військових наук, мисливствознавства, технології обробки металу та деяких інших галузей знань, а також, створена в межах власне криміналістичного вчення, система знань про різновиди холодної зброї, її криміналістичні ознаки, процес дослідження такої зброї, критерії оцінки виявлених ознак та надання певних висновків тощо.

Як галузь криміналістичної техніки криміналістичне вчення про холодну зброю являє собою складну систему наукового знання. В цілому таке вчення поділяється на дві частини. До першої частини входять знання про холодну зброю, в тому числі, що має відношення до кримінального застосування, а також про сліди її виготовлення, зберігання, транспортування, збуту. Друга частина складається із системи розроблених технічних засобів, прийомів, методів та методик виявлення, фіксації, вилучення, зберігання і дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів у ході досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень.

Таким чином, криміналістичне вчення про холодну зброю як галузь криміналістичної техніки складається з наступних основних елементів:

- криміналістичного поняття холодної зброї;

- системи класифікацій холодної зброї;

- комплексів ознак кожного виду (різновиду) холодної зброї;

- прийомів, методів і засобів виявлення, фіксації, вилучення, зберігання холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів під час слідчого огляду, обшуку тощо;

- методики криміналістичного дослідження холодної зброї в рамках судової експертизи.

Об'єктами криміналістичного вчення про холодну зброю є:

1) холодна зброя, окремі її частини, заготовки та напівфабрикати зброї;

2) конструктивно схожі з холодною зброєю вироби;

3) матеріали, інструменти та інші засоби (креслення, записи) для виготовлення холодної зброї;

4) предмети зі слідами від холодної зброї.

Предмет криміналістичного вчення про холодну зброювключає чотири групи закономірностей:

1) закономірності використання холодної зброї як засобів або знарядь вчинення кримінальних правопорушень;

2) закономірності утворення слідів, пов'язаних з виготовленням, володінням і застосуванням холодної зброї;

3) закономірності, пов'язані з розробкою технічних прийомів, методів і засобів виявлення, фіксації та вилучення холодної зброї, конструктивно схожих з нею виробів та слідів їх застосування;

4) закономірності криміналістичного дослідження холодної зброї, конструктивно схожих з нею виробів та слідів їх застосування.

9. Поняття холодної зброї, її класифікація та будова

Холодна зброя -- предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання тяжких (небезпечних для життя у момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких заснована на використанні м'язової сили людини та які не мають прямого виробничого або господарсько-побутового призначення.

Існують предмети, які окрім основного свого призначення - завдання тілесних ушкоджень, - через особливості їх конструкції, дозволяють виконувати різні допоміжні операції (наприклад, багнет-ніж до автоматів АКМ і АК-74 призначений не тільки для ураження живої цілі, але і для перерізування дроту, у тому числі і такого, що знаходиться під дією електричного струму, тобто його допоміжне призначення - інженерний інструмент). Такі предмети, все ж таки, відносяться до холодної зброї, оскільки основне їх призначення не пов'язане з господарсько-побутовими або виробничими цілями.

Та, навпаки, існують предмети, які є дуже близькими до холодної зброї за конструкцією, розмірами і характеристиками міцності, проте до холодної зброї вони не відносяться, оскільки мають інше цільове призначення, не пов'язане із завданням тілесних ушкоджень (наприклад, водолазний ніж близький до кинджала, слюсарний шабер - до стилета тощо), хоча такими предметами і можна наносити тілесні ушкодження, які є не менш небезпечними, ніж ті, що завдані холодною зброєю.

Для того, щоб встановити, чи є предмет холодною зброєю і до якого виду (типу) належить, необхідно знати існуючі системи класифікації холодної зброї та її будову.

За конструкцією та способом нанесення тілесних ушкодженьхолодна зброя поділяється на:

- зброю безпосередньої дії(клинкову, неклинкову, комбіновану);

- зброю опосередкованої дії(метальну: просту; складну). Клинкова холодна зброя - предмети та пристрої уражуючим елементом яких є клинок.

Клинкова зброя може відрізнятися своєю конфігурацією, розмірами, способами утримання в руці. Зброя з руків'ям - шаблі, шашки, кинджали, ножі тощо. Зброя з древком - піки, списи, рогатини. Без руків'я та древка, проте, яка кріпиться до вогнепальної зброї, - голчасті та деякі клинкові багнети.

Клинкова холодна зброя може бути з коротким (до 40 см), середнім (від 40 до 52 см) та довгим (більше 52 см) клинком. Клинок може мати пряму форму і криву - ятагани, шаблі, шашки, деякі кинджали і ножі.

Найбільш поширеними в криміналістичній практиці є зразки короткоклинкової зброї з руків'ям: кинджали (військові, мисливські), ножі (військові, мисливські, кримінальні), багнети.

За принципом дії клинкова холодна зброя ділиться на зброю: рублячої дії (шаблі, шашки); колючої дії (кортики, стилети, багнети, шпаги, рапіри); колючо-рублячої (ятагани, палаші, мечі); колючо-ріжучої дії (кинджали, ножові багнети, ножі).

Неклинкова (ударно-дробильна) холодна зброя - предмети та пристрої уражуючим елементом яких є ударна частина (частини). До даного виду холодної зброї відносяться кістені, бойові батоги, кастети, ударні персні, булави тощо.

За конструкцією, розмірами і характером застосування ударно-дробильної холодної зброї, даний вид зброї можна розділити на три групи:

1. Холодна зброя, що має прямий довгий стрижень з обтяженням на кінці (або без нього), в якій при ударі використовуються маса предмета і радіус його розмаху (палиці, булави, битки, шестопери).

2. Холодна зброя, що має довільний за довжиною стрижень або петлю, до яких прикріплена на спеціальному підвісі ударна частина, і таким чином при ударі використовується не тільки м'язова сила людини, а й сила інерції ударної частини (кістені, бойові батоги тощо).

3. Холодна зброя, що збільшує силу удару відкритою або стисненою в кулак кистю руки (кастети та ударні персні тощо).

Комбінована холодна зброя - предмети та пристрої, у яких в одне конструктивне ціле поєднані уражуючі елементи, характерні для різних типів холодної зброї (наприклад, кастет-ніж з клинком та ударною частиною).

Метальна холодна зброя - предмети та пристрої, які призначені для ураження цілі на відстані.

Метальна холодна зброя розподіляється на:

- просту метальну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом з предметом, який отримав направлений рух внаслідок безпосереднього прикладання до нього м'язового зусилля людини - метальні ножі, сюрікени та ін.);

- механічну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом із снарядом, який отримав направлений рух внаслідок прикладання м'язового зусилля людини до механічного пристрою - луки, арбалети, пращі тощо).

За призначенням холодна зброя поділяється на: бойову, мисливську, спортивну, кримінальну.

До бойової холодної зброї відноситься зброя, що призначена і придатна для смертельного ураження цілі при вирішенні бойових та оперативно-службових завдань державними та іншими легітимними військовими або воєнізованими формуваннями та знаходиться чи знаходилась в них на озброєнні.

До мисливської холодної зброї відноситься зброя, призначена і придатна для смертельного ураження (в т. ч. добивання) звіра, в умовах промислового або спортивного (в тому числі підводного) полювання.

До спортивної холодної зброї відноситься зброя, що призначена виключно для проведення спортивних змагань та тренувань, параметри і характеристики якої зафіксовані в Правилах змагань.

До кримінальної холодної зброї відносяться виготовлені кустарним або саморобним способом предмети та пристрої, які призначені для завдання тілесних ушкоджень людині і не мають аналогів серед бойової та мисливської зброї.

За довжиною клинка: довгоклинкова, середньоклинкова, коротко-клинкова.

За способом виготовлення розрізняють холодну зброю:

а) заводського виготовлення;

б) кустарну, що виготовляється майстрами-зброярами в умовах офіційної підприємницької чи іншої діяльності в кустарних майстернях, за своїми характеристиками близька до заводської зброї, але за ступенем якості та (або) одноманітності зовнішнього оформлення, конструкції та розмірів не відповідає стандартам промислового виробництва;

в) саморобну, яка виготовлена та зібрана саморобним способом з деталей і частин цілком саморобного виготовлення чи з використанням окремих деталей і частин зброї та (або) виробів іншого призначення промислового чи кустарного виробництва.

Кожний вид холодної зброї має свою сукупність необхідних конструктивних елементів.

Клинкова холодна зброя зазвичай складається з клинка, руків'я і обмежувача (або гарди). Найбільш розповсюдженим видом клинкової холодної зброї, що надходять на експертне дослідження, є ножі.

Найбільш розповсюдженими видами неклинкової (ударно-дробильної) холодної зброї, які надходять на експертне дослідження, є нунчаку та кастети. Нунчаку складається з двох або більше стрижнів з твердого матеріалу (дерева, пластмаси), які послідовно гнучко з'єднані між собою і рівною мірою можуть виконувати функції як руків'я, так і бойової частини. Кастет, що надягається на пальці рук чи затискається між ними або кистю руки, виготовлений з твердого матеріалу і має бойову частину (частини) з шипами або без них.

Критерії віднесення об'єкта до холодної зброї наступні:

* цільове призначення - нанесення ушкоджень, небезпечних для життя людини або тварини, зафіксоване в конструкції об'єкта;

* конструктивний принцип дії - використання м'язової сили людини;

* гарантована дистанція дії - ближній бій, безпосередній контакт з противником.

Конструктивні ознаки, загальні для всіх типів холодної зброї:

1) частина (деталь), спеціально призначена для нанесення заздалегідь передбачених ушкоджень (вістря, лезо, шип, потовщення, ударний вантаж);

2) пристосування (рукоять) для зручного утримання об'єкта в руці, що забезпечує можливість нанесення пошкоджень і оберігає руку від самоповреждений;

3) механічна міцність конструкції, що дає можливість використовувати зброю неодноразово

10. Методика криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів

МВС України, Мін'юст України; Методика від 15.01.1999

Холодна зброя - предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання тяжких (небезпечних для життя у момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень (в подальшому - "ураження цілі"), дія яких заснована на використанні м'язової сили людини.

За конструкцією та способом нанесення тілесних ушкоджень холодна зброя розподіляється на:

- зброю безпосередньої дії (клинкову, неклинкову, комбіновану);

- зброю опосередкованої дії (метальну).

1.2. Клинкова холодна зброя - предмети та пристрої уражуючим елементом яких є клинок.

1.3. Неклинкова (ударно-дробильна) холодна зброя - предмети та пристрої уражуючим елементом яких є ударна частина (частини).

1.4. Комбінована холодна зброя - предмети та пристрої, у яких в одне конструктивне ціле поєднані уражуючі елементи, характерні для різних типів холодної зброї (наприклад, кастет-ніж з клинком та ударною частиною).

1.5. Метальна холодна зброя - предмети та пристрої, які призначені для ураження цілі на відстані.

Метальна холодна зброя розподіляється на: - просту метальну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом з предметом, який отримав направлений рух внаслідок безпосереднього прикладання до нього м'язового зусилля людини - метальні ножі, сюрікени та ін.);

- механічну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом із снарядом, який отримав направлений рух внаслідок прикладання м'язового зусилля людини до механічного пристрою - луки, арбалети, пращі, тощо).

1.6. Не є холодною зброєю вироби господарсько-побутового, виробничого, спортивного та іншого призначення, які схожі з холодною зброєю за зовнішнім виглядом та/або конструктивно, проте не мають всього комплексу суттєвих ознак, притаманних холодній зброї, які наведені у п. 1.1.

Зокрема, не відносяться до холодної зброї вироби спортивного, бутафорського та сувенірного характеру, які суттєво відрізняються за своєю здатністю до ураження цілі у порівнянні з їх найближчими бойовими чи мисливськими аналогами.

1.7. Види холодної зброї:

- бойова; - мисливська; - кримінальна.

Визначення належності до холодної зброї.

Належність до холодної зброї визначається за наявністю у предмета (пристрою), який знаходиться на випробуванні, сукупності таких загальних криміналістичних ознак:

- призначеності для ураження цілі; - придатності для неодноразового ураження цілі.

Всі інші предмети (пристрої), у яких повністю або частково відсутня хоча б одна з цих загальних ознак, до холодної зброї не відносяться.

11. Вибухознавство. Поняття, види

Вибух - це вивільнення значної кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Вибух здійснюється частіше за все за рахунок вивільнення хімічної енергії вибухових речовин.

Вибухові речовини (ВР) - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

За складом ВР поділяються на вибухові хімічні сполуки і вибухові суміші, а за призначенням - на ініціювальні (первинні) та бризантні (вторинні). Ініціювальна ВР (азид свинцю, гримуча ртуть, тетразен тощо) - високочутлива до найпростіших імпульсів маса (удар, тертя, наколювання, електрична іскра тощо), яка застосовується для збудження вибухових перетворень у зарядах вторинних ВР. Бризантні ВР мають велику швидкість детонації, тобто швидкість вибухового перетворення - до 8 км/сек; серед них можна виділити гексоген, октоген, тротил, тетрил тощо.

Під вибуховими пристроями (ВП) розуміють саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі ефекти - спричинити смерть, тілесні ушкодження, істотну матеріальну шкоду шляхом вивільнення, розсіювання або впливу ударної хвилі, спалаху світла, теплової енергії, осколків, токсичних речовин, радіоактивних матеріалів, біологічних агентів. ВП можуть бути штатні та виготовлені з використанням побутових предметів - портфелів, іграшок, пакетів, електроприладів. Вони можуть спрацьовувати від натискування, падіння, піднімання, впливу радіохвиль певної частоти.

Основними елементами ВП є заряд ВР або вибухонебезпечної суміші, засоби ініціювання (підривник, детонатор), обладнання для приведення ВП у дію та корпус ВП, хоч останній може бути й безоболонковим.

Підрив вибухового пристрою може здійснюватись механічним, електричним або вогневим способами. Для першого використовують механічний підривник - детонатор, ударник, пружину та запобіжну чеку. Для другого способу підриву застосовують електродетонатори, електробатареї або інше джерело живлення: ініціювання підриву відбувається шляхом замкнення електромережі і підриву детонатора (дистанційно або за допомогою проводів). Третій спосіб підриву передбачає для ініціювання детонатора використання вогнепровідного шнура.

Вибуховий пристрій -- це заряд вибухової речовини, що конструктивно з'єднаний засобами ініціювання і призначений для вибуху з метою пошкодження об'єктів або ураження людей. Останнім часом активно використовується пластикова вибухівка та детонатори миттєвої дії. Трапляється, що в процесі вчинення злочинів використовуються спеціальні вибухові пристрої.

Вибухові пристрої спеціального призначення - це особливі заряди вибухової речовини, що з'єднані із засобами ініціювання, які мають зовнішні і внутрішні (сила вибуху) відмінності від інших, конструктивні та зовнішні елементи маскування і призначений для вибуху з метою пошкодження об'єктів або ураження людей в незвичайних умовах. Однак найчастіше злочинний світ застосовує при вчиненні злочинних діянь саморобні вибухові речовини, але для засобу ініціювання переважно використовуються гранати, наприклад Ф-1.

Саморобні вибухові речовини - це предмети, вироблені індивідуально або групою осіб, завдяки хімічним сполукам різних компонентів, а також промислового виробництва, різної форми і розмірів, що за своїми характеристиками призначені для ураження людей, тварин, пошкодження різних об'єктів дією вибухової хвилі чи уламків, які отримали напрямок руху в результаті їх термічного розкладу.

Під вибуховими речовинами господарської діяльності потрібно розуміти предмети промислового виробництва у вигляді шашок різної форми і розмірів, що за своїми конструктивними особливостями призначені для використання в народному господарстві - підривання пластів ґрунту, твердих порід у кар'єрах тощо. Якщо на місці події виявлена вибухова речовина, то з метою її знешкодження ще до початку проведення відповідної слідчої дії - огляду місця події - потрібно залучити фахівця-піротехніка. Робота фахівця-піротехніка з вибуховим пристроєм чи предметом, схожим на вибуховий пристрій, має бути індивідуальною.

З усіх можливих ситуацій щодо розвитку події про вчинення злочинів з вибуховими пристроями найтиповішими є такі:

- наявність погрози вибуху, однак вибухові пристрої не виявлені;

- наявність погрози вибуху при виявленні вибухового пристрою або предмета, який може ним бути;

- наявність вибуху

12. Огляд місця вибуху

Застосування вибухових пристроїв при вчиненні злочинів спричиняє додаткові труднощі, пов'язані, по-перше, з тим, що вибух знищує або пошкоджує більшість слідів злочинця, а, по-друге, при цьому може залишатися загроза нового вибуху, обвалу, пожежі. До специфічних особливостей огляду місця вибуху можна також віднести й деякі інші обставини, пов'язані з а) наявністю ускладненої для сприйняття і дослідження обстановки у зв'язку з руйнаціями, пошкодженням або знищенням об'єктів внаслідок вибуху, а також внесенням змін в обстановку діями груп з розмінування, пожежних та інших служб; б) характером слідів вибуху і засобів його вчинення, які підлягають виявленню і вивченню, а також особливими методами роботи на місці вибуху, вилучення об'єктів і зразків для встановлення природи вибуху та його обставин.

Огляд місця події у справах, що пов'язані з вибухами, в обов'язковому порядку проводиться за участю спеціаліста - співробітника експертної установи, який спеціалізується на дослідженні вибухових речовин і слідів вибуху, піротехніка або іншого фахівця в галузі вибухової справи, у тому числі із складу спеціальних груп МВС із знешкодження вибухових пристроїв. Це дозволяє вже на початковому етапі огляду місця події дійти, з певною мірою вірогідності, висновку про застосований вибуховий пристрій, допоможе встановити картину вчиненого злочину, а також визначити межі та площі огляду.

Сліди, які фіксуються на місці вибуху, умовно можна поділити на три групи: звичайні сліди перебування і дій на місці події, сліди вибуху і сліди, що характеризують спосіб виготовлення ВП та рівень професіоналізму виготовлювача.

Незважаючи на руйнації і знищення об'єктів внаслідок вибуху на місці події можуть залишитися всі традиційні сліди людини: рук, взуття, паління, субстанціональні. Необхідно тільки враховувати, що всі ці сліди нерідко поховані під прошарком ґрунту, фрагментами будинків або будівельних конструкцій, вкриті кіптявою тощо. Тому вилучення предметів з місця події робиться вкрай обережно, оскільки кіптява спроможна маскувати відбитки, наприклад папілярних узорів. Перед дослідженням конкретних слідів вибуху слід переконатися у відсутності вказаних вище слідів, а за їх наявності - зафіксувати і вилучити відповідними методами, тому що в процесі огляду слідів вибуху іншісліди можуть бути зіпсовані або знищені.

Сліди вибуху, у свою чергу, можна класифікувати таким чином: сліди осколкової дії (сліди дії частин ВП та дії вторинних снарядів); сліди термічної дії (обумовлені високою температурою вибуху - оплавлення предметів і сліди дії відкритого полум'я); сліди дії ударної хвилі (розбиті шибки, деформовані елементи будівельних конструкцій тощо).

Для їх фіксації спочатку вживаються заходи щодо визначення епіцентру вибуху (за наявності вибухової воронки, опалення, оплавлення, ураження осколками навколишніх предметів і відкладення на них кіптяви). Складніше це зробити у разі вибуху в повітрі, коли необхідно враховувати характер пошкоджень навколишніх предметів, якщо вони є на місці події (фіксація слідів дії ударної хвилі). Для виявлення і фіксації слідів вибуху слідчий ретельно фіксує топографію ділянок, що мають закопчення, із вказівкою на колір сажі. Інтенсивність закопчення може дозволити вже при огляді місця події дійти попереднього висновку про застосовану ВР. Кіптява, у тому числі, свідчить про негативний кисневий баланс застосованої ВР (це характерно, зокрема, для тротилу). При вибухах потужних ВР (гексоген, октоген) сліди кіптяви практично не спостерігаються.

Існує методика попереднього розрахунку параметрів висадженого заряду за даними огляду місця вибуху. Для її застосування потрібна фіксація не тільки розмірів воронки, діаметра перебитих дерев, товщини зруйнованих стін тощо, а й найбільш віддаленого пошкодження шибок, замазки на них тощо. Усе це дозволяє ще в ході огляду отримати уявлення про масу заряду в тротиловому еквіваленті та габарити ВП. Одержання такої інформації дає можливість значно звузити зону пошуку речових доказів.

При огляді вилучаються предмети речової обстановки місця вибуху зі слідами термічної дії (повне або часткове оплавлення предметів), деформації, а також одяг, взуття й інші предмети, що мають ознаки дії відкритого полум'я (кіптява), розривів тощо. Цей процес має супроводжуватися якомога повнішим описом і фіксацією предметів в епіцентрі вибуху (з виготовленням панорамного зображення місця події, оглядових, вузлових і детальних фотознімків). Предмети, що вилучаються, старанно упаковуються (роздільно і бажано в поліетиленову плівку або в іншу герметичну тару). За неможливості транспортування об'єкта (наприклад, через його громіздкість) доцільно проводити відбір проб (зразків) на наявність продуктів вибуху.

Починаючи огляд трупа, на місці вибуху, варто точно зафіксувати його положення відносно не тільки нерухомих орієнтирів, а й, у першу чергу, епіцентру вибуху (воронки). Якщо під час вибуху загинули кілька людей, точно фіксується положення кожного трупа відносно епіцентру, а також відірваних частин тіла й одягу, що надалі допоможе визначити взаємне положення всіх постраждалих у момент вибуху, а іноді й з'ясувати обставини застосування вибухового пристрою. При вилученні ґрунту з воронки, що утворилася внаслідок вибуху, його зразки беруться з дна, бічних граней, верхнього краю, бруствера і за її межами - залежно від дальності розкиду ґрунту.

Для пошуку частин ВП, які заглибились у речовину, необхідно вилучити шар ґрунту (або іншої речовини) з глибини, яка дорівнює глибині воронки. При цьому необхідно якомога повніше і точніше описувати конфігурацію воронки та її розміри.

Необхідно враховувати, що збирати мікрооб'єкти продуктів вибуху необхідно невідкладно, оскільки деякі ВР відрізняються значною летучістю і за несприятливих умов (дощ, сніг, вітер) швидко знищуються.

Вживаються заходи для максимально повного збору всіх частин і деталей ВП. Є низка ознак, що можуть свідчити про спосіб та засоби підриву застосованого вибухового пристрою: електричний, механічний або вогневий. Про механічний спосіб підриву свідчать залишки механічного підривника у вигляді осколків корпуса, пружин, ударника, чеки гранати (місце виявлення чеки може свідчити про можливе місцеперебування особи, яка застосувала ВП). Виявлення в радіусі приблизно 20 м від епіцентру вибуху електропроводів, пластикових пробок із слідами обжимання і наконечників електродетонаторів, частин електробатарей, залишків оплавлених ізоляційних стрічок і скотча (використовуються для з'єднання окремих частин саморобних ВП, і на них злочинці можуть залишити відбитки пальців рук) вказує на електричний спосіб підриву. При застосуванні таких засобів підриву на місці події можуть бути виявлені і залишки годинникових механізмів, що свідчить про застосування сповільнювача. При вогневому способі підриву в радіусі 10м від епіцентру вибуху можна виявити шматочки вогнепровідного шнура, сірники, а також залишки детонатора у вигляді дрібних металевих осколків.

У ході огляду місця вибуху слід також уважно ставитись до виявлення предметів, що не є характерними для конкретної обстановки місця події. Ними, зокрема, можуть бути гвіздки, шурупи, гайки і навіть щебінка, які використовуються для забезпечення осколкової дії вибухових пристроїв.

Необхідно враховувати, що осколки вибухових пристроїв ближче до епіцентру вибуху найчастіше укорінюються в предмети. Ті ж, що вільно лежать, - перебувають на відстані, обумовленій силою вибуху, матеріалом оболонки й іншими факторами. Відомо, що осколки сталевої оболонки вибухового пристрою, зберігаючи достатній для ураження запас енергії, летять на відстань, що перевищує розмір осколка у 8000 разів, а алюмінієвої - у 2500 разів.

Достатньо поширеним є спосіб підриву за допомогою пульта дистанційного управління з використанням у ВП електронної схеми, яка застосовується в електронному автозамку. Тому під час огляду можливо виявлення фрагментів електронних плат такого замка, використаного у конструкції вибухового пристрою. Це може надати можливість відновити дешифратор, який, у свою чергу, можна зіставити, наприклад, з конкретним пультом дистанційного управління, вилученим у підозрюваного.

У разі використання дистанційно керованого ВП необхідно відшукати місце, звідки злочинець ініціював вибух, і ретельно обстежити це місце. При пошуку місця засідки треба виходити з типу і потужності приймально-передавальних компонентів ВП і прямої видимості жертви з такого місця, тобто мають бути відсутні будь-які перешкоди між приймачем ВП і передавачем. Ініціювання вибуху такого ВП можливо на відстані до 200 м (якщо не застосовується спеціальний ретранслятор, який цю відстань значно збільшує).

При затриманні особи, яка підозрюється у причетності до вчинення вибуху, дослідження піднігтьового вмісту можуть дозволити виявити мікросубстанції вибухової речовини. Зокрема, як показали дослідження, навіть при дотриманні злочинцем правил особистої гігієни можливе виявлення слідів вибухових речовин на руках через кілька днів після контакту з ними.

У разі виявлення предмета, підозрілого на вибуховий пристрій (надалі ВП), у першу чергу необхідно:

- негайно повідомити старшого начальника про виявлення характерних ознак ВП, місце його знаходження, час виявлення та особу, яка виявила;

- викликати спеціаліста-вибухотехніка через чергову частину ДСНС чи МВС України (за тел.101; 102);

- у разу підтвердження наявності ознак вибухового пристрою організувати евакуацію людей з будівлі чи території, що знаходиться під контролем;

- оперативно виконувати всі рекомендації спеціаліста-вибухотехніка.

Характерними ознаками, що вказують на можливу наявність ВП, можуть бути:

- виявлення в громадських місцях чи транспорті валіз, пакунків, коробок та інших предметів, залишених без нагляду власників;

- отримання адресатом поштового відправлення, вміст якого чи відправник йому невідомі;

- наявність у виявлених предметів характерного вигляду штатних бойових припасів, навчально-імітаційних, сигнальних, освітлювальних, піротехнічних виробів чи їх елементів;

- наявність у виявлених предметів звуку працюючого годинникового механізму;

- наявність у виявленому предметі запаху бензину, газу, розчинника, паливно-мастильних матеріалів, хімічних речовин тощо;

- наявність диму, що виходить з предмету;

- наявність у виявленого предмета елементів (деталей), що не відповідають його прямому призначенню;

- надзвичайно велика маса виявленого предмета (наприклад, невідповідність ваги коробки від цукерок, банки від кави, блокнота та інше);

- нестандартний засіб виготовлення посилочної тари;

- наявність будь-якого додаткового контакту предмета з об'єктами навколишньої обстановки;

- наявність у дверях, вікнах будь-яких сторонніх предметів, закріпленого дроту, ниток,шнурів, важелів тощо;

- наявність стороннього сміття, порушення ґрунту, покриття на газонах, тротуарах за відсутності пояснень щодо їх виникнення у відповідних служб.

При виявленні підозрілого предмета суворо забороняється самостійно поводити з ним будь які дії (торкатися, нахиляти, відкривати, переміщувати, підіймати, перерізати та ін.)

Примітка: Треба пам'ятати, що марна трата часу при загрозі вибуху може призвести до людських жертв!

В усіх випадках про виявлення ознак вибухового пристрою повідомляти оперативних чергових правоохоронних органів невідкладно.

13. Вибухові пристрої та їх характеристики. Порядок виявлення, знешкодження або знищення, з досвіду спеціальних підрозділів ОВС МВС РФ

Дуже поширені замахи із застосуванням вибухових пристроїв проти бізнесменів, державних чиновників, кримінальних авторитетів, великої кількості людей.

Досвід спец підрозділів показує, що злочинці використовують пристрої, що діляться на наступні групи: саморобні вибухові пристрої (СВУ), вибухові пристрої, виготовлені промисловим способом (ПВУ) і комбіновані.

В загальному вигляді вибуховий пристрій може складатися з наступних компонентів: заряд ВР і детонатор.

Підривник складається з безпосередньо детонатора і механізму привода його в дію.

Дані механізми за принципом дії можуть бути класифіковані наступним чином:

- Механічного принципу дії;

- Електричного принципу дії;

- Хімічного принципу дії;

- Електронного принципу дії;

- Комбінованого принципу дії.

Механізми приводу детонатора в дію механічного принципу можуть бути в свою чергу розділені на обривні, натискні, розвантажувальні і натяжні. Електричний спосіб підривання зарядів проводиться за допомогою електродетонаторів, джерела струму проводів для підключення і заряду. Підрив проводиться в строго певний час терористом на безпечній відстані або коли жертва включає розетку електроприладу, вимикач радіоприймача, магнітофона і т.д.

Хімічний принцип дії зазвичай заснований на дії кислоти, проїдають собі шлях крізь небудь затримує матеріал, такий як металевий дріт або мембрана (плівка), щоб звільнити зведений бойок, що приводиться в дію пружиною.

Найбільш широко застосовуваний спосіб підриву заряду- це електронний принцип дії.

Вибуховий пристрій у всіх випадках ініціювався радіоуправляючим сигналом, тобто злочинці перебували в межах видимості місця закладки заряду (загибель депутата Законодавчих Зборів В. Новосьолова).

За призначенням вибухові пристрої (ВУ) класифікуються:

1. ВУ, підкладені на об'єкт заздалегідь - закладки.

Установка їх вимагає від злочинця попереднього проникнення на об'єкт. Дані можуть бути:

- Очевидні;

- Закамуфльовані.

Дані другого типу можуть маскуватися під будь-який звичайний предмет (вогнегасник, відеокасета, магнітофон, мішок цукру і т.д.).

2. Поштові відправлення.

ВУ, закамуфльовані під звичний предмет (лист, посилка, пакет, книга портфель і т.д.). Вибух відбувається під час відкриття. Можуть доставлятися поштою, розсильним, а також підкидати.

3. Транспортні ВУ - так чи інакше, пов'язані з транспортом. Можуть встановлюватися:

- Під засоби пересування;

- По маршруту (випадок з командувачем ВВ МВС генералом А. Романовим);

- В транспортний засіб

Про затвердження Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах внутрішніх [...]

МВС України; Наказ, Інструкція, Форма [...] від 09.07.2014 № 653

Размещено на Allbest.ru

...