Вплив воєнних реформ Д.О. Мілютіна на життєзабезпечення російських військових в українських губерніях у другій половині ХІХ століття

Як засвідчують вищенаведені дані, ціни на продукти харчування були помірними, а тому і вартість страви для одного чоловіка була мізерною.

За переконанням П. Зайончковського, харчування нижчих чинів було далеким від досконалості: «...до 12 години дня, а іноді і пізніше, солдат залишався без теплої страви.... Зважаючи на звичку селянина їсти вранці, перед тим, як розпочати роботу, а також те, що з 6 вечора, тобто від вечері і до 12 години наступного дня солдат нічого не їсть, тобто підлягає 18-годинному голодуванню, ми легко побачимо, наскільки важким і недосконалим є такий спосіб харчування солдата»12.

На його думку, солдатський раціон полягав у наступному. На день, крім «приварка» (крупа, картопля), відпускалось 3 фунти (1,2 кг) хліба, 0,5 фунта (200 г) м'яса чи риби і деяка кількість жирів13. Військова преса часто друкувала рецепти страв для солдатської кухні та способи приготування їжі у походіта ін.

Оскільки солдатське харчування не завжди було достатнім, та за умови недогляду командування, нижчі чини нерідко відлучались із військових частин і відвідували громадські заклади харчування, де зловживали алкоголем і вступали в конфлікти з місцевим населенням. Саме тому з 18 квітня 1863 р. окремим циркуляром київського губернатора за № 5336 утримувачі «питейных» закладів у м. Києві зобов'язувалися не впускати у ці заклади нижчих чинів і не продавати їм напої без пред'явлення записки ротного командира з відповідною печаткою. Крім того, документ забороняв влаштовувати «питейные» будинки на відстані від військових казарм та від госпіталів ближче ніж за 150 сажнів15 і забороняв військовим відвідувати заклади, де здійснювалася розливна торгівля алкогольними напоями16. У 1868 р. окремим наказом нижчим чинам військового відомства заборонялося відвідувати трактири, кухмістерські та інші подібні заклади17.

Військове командування дбало про покращання харчування військових строкової служби. Так, 15 серпня 1893 р. окремою постановою військової ради за № 230 було визначено: а) відпускати гроші на «довольствие» чаєм і цукром щоденно, по 2 рази на добу, і здійснювати в обсязі, визначеному 10 ст. ГУ кн. ІІІ розр. зв. військ. пост. 1888 р., а саме: по 78 золотників чаю і по 2 фунти 42 зол. цукру на 100 чоловік18. Для ефективного виконання цієї постанови було розроблено спеціальні «Правила про влаштування полкових чайних»19.

Особливу турботу військове керівництво приділяло тим військовим частинам, які перебували взимку у воєнному поході. Так, визначаючи харчове забезпечення учасників походу, відмічалося, що «дуже важливо, щоб люди вранці і ввечері отримували гарячу страву і ні в якому випадку не виступали на голодний шлунок. Вранці видавались щі або суп з / ф. м'яса, ввечері те ж і чарка горілки, що викликане сирим пронизливим холодом і противним вітром з дощем та снігом» .

Цікаві свідчення про забезпечення продовольством і харчування київських юнкерів залишив генерал А.І. Денікін: «... утримання юнкерів юнкерських училищ у мій час було поставлено неважно: оклад прирівнювався солдатському пайку, збільшеному на 10 коп. ... З 1891 р. нам прибавили по ... 5 копійок у день на чоловіка; і лише згодом, (1899) Московське та Київське училища зрівняли з військовими.

Харчувались ми тому дуже скромно, у порівнянні, звичайно, з домашнім столом більшості. Незабутній вінегрет, пріснопам'ятний форшмак, і особливо, галушки з м' ясом, які лягали важким згустком у шлунку і міцно склеювали увесь стравохід, пам'ятні донині ... Хоча у цій галузі здійснювався „громадський контроль” виборними юнкерами - „хлібним” і „продуктовим” артільниками, проте поголос приписував усі недоліки утримання - не завжди справедливо - зловживанням господарських офіцерів. Це були самі непопулярні люди в училищі.

Врешті-решт, молоді зуби та шлунки могли, здавалось, гризти і перетравлювати навіть каміння. І питання утримання не викликало серйозних непорозумінь, знаходячи відображення лише в юнкерському епосі: у пісні діставалось і училищній кухні, і поіменно підозрюваним „винуватцям”:

“Там дадут нам по яичку,

Жидким чаем обнесут,

На закуску-перекличку,

Нам с поверкой поднесут” ікожний куплет закінчувався перифразою приспівом відомої юнкерської пісні:

“Взвейтесь соколы, орлами.

Полно горе горевать.

Уж недолго нам осталось В поле лагерем стоять”»21.

Про вартість харчування київських кадетів можна дізнатися з відповідного табеля:

Як видно з вищенаведених даних, обсяги сум, які виділялися державною скарбницею на харчування київських кадетів, були досить значні. Крім кадетів, казенним столом користувались ряд службовців корпусу. Так, лікарі визначали якість страв, котрі подавали для кадетів. Священики користувались казенним столом для виголошення молитов перед трапезою. Разом з учнями харчувались і офіцери господарської частини та обслуговуючий персонал. У святкові дні передбачалось більш покращене харчування кадетів. Про це свідчать додаткові витрати.

Харчування офіцерського складу Російської армії здійснювалось згідно статуту про офіцерські зібрання. При зібраннях зазвичай влаштовувалися їдальні, в яких офіцери користувались столом за досить дешевими цінами, бібліотеки, гімнастичні та фехтувальні зали і т.п. Офіцерські зібрання підтримувались щомісячними внесками офіцерів, котрі всі були зобов'язаними перебувати їх членами. Крім того, уряд надавав у цьому відношенні частинам військ істотну допомогу: щорічно від казни відпускалося на покращання суспільного становища офіцерів на кожний піхотний полк по 1000 руб. і на кавалерійський по 5000 руб. % цієї суми призначалися на утримання зібрання з громадською їдальнею і бібліотекою, а % -- на збільшення коштів позичкових офіцерських капіталів23.

Траплялося, що як молодші, так і старші офіцери російської армії потрапляли на обіди до місцевих знатних вельмож, які для підтримання свого статусу щедро пригощали як запрошених, так і сторонніх відвідувачів. Про це Т. Конд- ратьєва розповідає так: «Ось що з певною часткою ностальгії стверджує про це автор середини ХІХ ст.: “Так, саме й для не запрошених, адже будь-хто мав право, коли він був одягнений в уніформу, тобто в однострій, приходити до них і сідати їсти за один стіл з гостинним господарем. Зазвичай ці непрохані, дуже часто незнайомі відвідувачі збирались в одному з передпокоїв вельможі за годину до його обіду, тобто за дві години після опівдня (тоді рано сідали за стіл). Господар зі своїми приятелями виходив до цих своїх гостей із внутрішніх приміщень, нерідко багатьох з них удостоював своєю бесідою і дуже був задоволений, якщо його дорогі відвідувачі не чванились, і приймальна його кімната заповнювалась веселою, пожвавленою говіркою. У визначену годину столовий дворецький доповідав, що страва готова, і господар з юрбою йшов до їдальні. Хто був з ним у більш близьких стосунках, або хто був більш шанованим, ті й сідали до нього ближче, а інші розміщувались хто як хотів, однак за можливістю враховуючи чиношанування. Але страви та напої подавались як господарю, так і останньому з його гостей -- одинакові”.

Будь який дворянин, котрий бажав закріпити свій престиж, ніс значні представницькі витрати для того, щоб справити враження на публіку розкішними або благодійними обідами. Християнське милосердя передбачає дії, що розглядаються в інших випадках як прояви могутності. З погляду християнина вважалося доброчесним надати притулок та нагодувати одного чи декількох чоловік, часто бідних родичів («нахлібники», «приживали» -- терміни, які вказують на людей залежних). Із соціальної ж точки зору прийом у себе залежних людей передбачає наявність авторитету у годувальника»24.

Особливо гостро проблема харчування російських військових поставала в період проведення польових військових навчань та під час військових походів. З метою покращання приготування страв для харчування воєнних чинів і солдатів строкової служби у військових частинах російської армії з другої половини ХІХ ст. почали використовувати мобільні пересувні воєнно-польові кухні.

Фото 1. Похідна офіцерська кухня-двоколка системи М. Мерцалова. Вигляд ззаду, з відкритою плитою, лівою духовкою і опущеним піддувалом25

При кухні влаштовано регулятор, за допомогою якого можна зменшити і навіть зупинити кипіння в котлах, якщо це знадобиться, не зупиняючи дії вогню на плиті і в духовках, що значно полегшує і прискорює приготування обіду.

Протягом 20-денних маневрів по Бессарабії для всіх пп. офіцерів полку готувались обіди з 2-3-х блюд, вечері і всякі гарячі закуски; на приготування обіду вимагалось не більше 4-х, а вечері -- не більше 1 години часу»26.

Загалом задоволення військовими своїх фізіологічних потреб у їжі під час бойових дій, польових навчань, походу чи на марші, на нашу думку, не можна вважати достатнім. Річ у тім, що для таких випробувань необхідно було мати неабияку фізичну силу і витривалість. Під час значних фізичних перевантажень мало хто звертає увагу на процес приготування страв. Завдяки віднайденому нами зображенню відсталого солдата на марші, можемо побачити, наскільки вимотували людей військові переходи (див. фото 2).

Фото. 2. Відстав27

З картини видно, що втома здолала солдата, чоботи геть стопталися, зовсім знесилений, він не уявляє як йому доведеться наздоганяти свою військову частину. Споглядаючи це зображення, кожному прийде в голову думка про те, що військова справа в ті часи була не святковим неробством та розвагами, а, перш за все, виснажливою працею, яка хоча й була шанованою у суспільстві, та все ж адекватно не винагороджувалась.

Під час розміщення в гарнізоні царські офіцери наймали житло, як правило, зі столом, і користувалися послугами особистих куховарок, які готували страви для них відповідно до смаку та платоспроможності офіцерських чинів. Істотною підмогою для фінансової стабільності і забезпечення всім необхідним офіцерського складу були їх економічні товариства, які створювалися за зразком «Економічного товариства офіцерів Гвардійського корпусу». Військова преса повідомляла: «...Мета товариства є двоякою: 1) доставляти своїм членам необхідні споживчі продукти, а головним чином -- предмети однострою, спорядження, взуття та білизну досить гарної якості, за найнижчими торговими цінами і 2) дати можливість із прибутків товариства робити накопичення.. Членами товариства можуть бути лише гвардійські офіцери, звичайно, за власним бажанням. Вони платять при вступі по 1 руб. безповоротно у запасний капітал товариства і зобов'язані взяти для утворення оборотного капіталу хоча б один пай у 10 руб., котрий залишається власністю учасника. Крім того, члени, відповідно до здійснених у складах товариства покупок, по завершенню року будуть отримувати грошову премію. Всі інші офіцери нашої армії, а також військові лікарі, чиновники військового відомства, військове духовенство та вдови офіцерів гвардії можуть перебувати у товаристві, але не членами, а так би мовити, річними підписантами»28.

Подібне економічне товариство офіцерів було і в м. Києві. Газети повідомляли: «.1-го жовтня 1896 року виповнився перший рік існування нашого офіцерського економічного товариства і настав другий рік його існування. За цей час товариство відкрило чотири винно-гастрономічних бакалійних магазини: на Олександрівській вул. (центральний), на Троїцькому базарі, на Лук'я- нівці і в Старому місті, а також склади мануфактурних товарів і офіцерських речей та майстерні по виготовленню офіцерського однострою і взуття. Восени поточного року центральний магазин разом зі складами, майстернями і правлінням товариства перейшов у будинок Іваницького, який знаходиться на Михайлівській вул., поблизу від Міської думи. Цей будинок, недавно відбудований, має всі пристосування для зручностей товариства, величезні комори і погреби, й освітлюється електрикою.

У дійсний час число всіх членів економічного товариства доходить до 1500 чол. Валовий оборот товариства за перший рік його існування (1-го жовтня 1895 р. -- 1-го жовтня 1896 р.) відобразився у солідній цифрі 900 000 руб., завдяки чому співвласники повинні будуть отримати 9% дивіденд.

З осені 1896 року число майстерень товариства збільшилось ще на одну -- майстерню офіцерських речей, передбачається завести також майстерню білизни.

До всього сказаного ми повинні висловити жаль, що економічне товариство до цих пір не відкрило бакалійних магазинів на Печерську (центр військових) і на Галицькому базарі. Київ настільки широкий і так розкиданий, що це є нагальною необхідністю»29.

Разом з тим, не всім випадало служити у м. Києві. Про важкі умови служби на західних окраїнах імперії Романових свідчить цикл лірики «С границы (Из дневника пограничной дамы)»:«По всей России с давних лет О страже нашей слух идет,

Что службы прибыльнее нет,

Что в страже всякий клад найдет.

Прельстясь надеждой золотой,

С восторгом все сюда идут;

Бросают службу, полк родной,

Не ведая, что здесь найдут.

— «Ну, брат поздравь: переведен!» Кричит торжественно корнет, Уж в форму стражи облечен,

И весь «с иголочки» одет.

— «Читал, читал! Ну в добрый час Счастливец -- вижу по всему!»

А сам с него не сводит глаз,

В душе завидуя ему.

— «Не правда-ль, форма хороша? И мне к лицу зеленый цвет. Теперь не буду без гроша:

Там недостатка в деньгах нет.

На днях без реверса женюсь;
Жену, как куклу, наряжу;

И обстановкой заведусь,

И заграницу погляжу.

Перегоню вас всех в чинах:

Я ротмистр буду в восемь лет!

Там брат, не то, что здесь в полках,

До ротмистра вакансий нет:

Четыре года прослужил --

И чин тебе преподнесут.

Я за квартиру здесь платил,

А там казенную дадут.

А служба жизни как полна!

То стычка здесь, то схватка там,

Тревога, шум, пальба слышна...

Отбитым счета нет тюкам.

Одних поимочных я в год
Тысчонок на пять получу.

Годков с десяток не пройдет --

И капиталец сколочу!»

С однополчанами простясь,

Уселся наш корнет в вагон,

Кой-как с женою разместясь,

И на границу едет он.

Приехал в К; надел мундир

Скорей являться в штаб летит;

Его бригадный командир

Любезно принял и гласит:

«Добро пожаловать корнет!

Я вас оставлю здесь пока;

Спешить в отряд причины нет,

А служба наша -- не легка.

Сперва вы ознакомьтесь тут

С порядком службы; а потом

Экзамен вам произведут,

И на границу вас пошлем».

И вновь прибывший по утрам

В бригадном штабе все сидит;

Не дав и отдыха глазам,

Приказы скучные зубрит.

Подходит праздник. Он сейчас

Визиты делает штабным;

Потом с женой знакомит нас,

И сразу стал нам не чужим.

Прошла неделя, две; с трудом

Идут ему приказы в толк;

Хандрит он в номере своем

И вспоминает чаще полк.

Скучает крепко и жена.

Ведь целый месяц без вещей

Сидит все в номере одна;

Хорош медовый месяц ей.Меж тем итоги подвели;

Ой-ой, как денежки летят:

Седло, коня приобрели,

Кой-что из мебели; глядят --

Уже трех сотенных и нет!

-- «С избытком все верну, ей ей!»

Вздохнув, жене сказал корнет.

— «Вот на границу бы скорей!»

Экзамен страшен для невежд

Но наш корнет прекрасно сдал;

С душой исполненной надежд,

В глухой отряд он уезжал.

Сто двадцать верст на лошадях

Пришлось им ехать! Боже мой!

Ни на колесах, ни в санях,

Дороги нет, хоть волком вой!

На третьи сутки лишь с трудом

Они в отряд свой добрались;

Скорей без отдыха вдвоем

Вещей разборкой занялись.

На мебели потерся лак;

Сломался стол, диван и стул;

Ямщик попался им дурак,

С вещами воз перевернул.

Но, к довершению всех бед,

Сюрприз нежданный: -- вот-те на! --

Варить им не с чего обед!

Пришла в отчаянье жена.

В такой глуши стоит их пост,

Что и деревни близко нет,

А город лишь за сорок верст.

Ну, вот и стряпай тут обед!

Ни мяса, масла, ни муки,

Ну, словом, -- ровно ничего;

Картофель есть да бураки

Денщик дал хлеба своего.

— «Да чем солдатики живут?»

Спросил артельщика корнет.

-- «А так: кабанчика убьют,

И есть им мясо на обед.

А в город ездят за мукой,

За солью и за всем другим,

Примерно: сахаром крупой,

известно -- ежели схотим.

Ведь продовольствуют себя

Солдаты сами. Например:

Вот здесь артельщик буду я,

Оклады выдаст офицер,

А я им: братцы, говорю,

Чаво желаете? Крупник,

Аль борщ с свининой наварю,

Аль с огурцами холодник?

Ведь мясо каждый день нельзя,

Вестимо, -- надо и мудрить,

Чтоб по расходу чист был я,

И сытно бы людей кормить.

В артельщиках уж третий год,

И все довольны, -- ничаво!

Ребята добрый тут народ.

Не обижают никаво!

Тут, ваше благородье есть

Подводчик, в двух верстах живет;

Прикажете его привесть?

Он в город барыню свезет.

Я беспременно провожу.

Равно закупки есть на пост;

Базар, все лавки укажу, --

Ведь путь не малый -- сорок верст».

На утро рано, чуть с зарей,

Лишь стало солнышко всходить,

Подводчик прибыл. Вестовой

Пошел корнету доложить.

О, ужас! Бедная жена,

Увидя воз совсем простой,

В который сесть сейчас должна,

Расплакалась, как пред бедой.

«Да нет ли брички, может быть?»

— «Сударыня! Тут екипаш За сто рублев не раздобыть;

Глухой отряд уж больно наш».

-- «Necessite oblige, ma chere»,

Сказал корнет. -- «Не забывай,

Что муж отрядный офицер,

И без капризов поезжай».

Вскарабкалась сперва на стул, Потом на воз, и в сено -- бух! (Весь этот шум коней спугнул. Они стрелой пустились вдруг).

— «Au revoir, bon voyage!”

Но колокольчик заглушил,

А пограничный экипаж

В припрыжку как-то покатил.

На лбу кудряшки развились.

Все шпильки выскочили вон;

Немилосердно так тряслись,

Что в голове был шум и звон.

Вернулась в полночь, вся в слезах,

Близка к потери чувств была,

Зато провизию в кульках

На целый месяц привезла.

Mesdames! Сознайтесь, кто из нас,

Из пограничных бедных дам,

Не прокатился так хоть раз,

Как я описываю вам?

Не интересен мой рассказ

Для тех, кто в Страже не бывал;

Здесь все из жизни, без прикрас,

Что всяк из нас переживал.

В разъездах муж по целым дням;

Пакетов дома куча ждет,

Нередко пишет по ночам,

Пока в журнал их занесет.

Проходит месяц, три и пять;

Из сил уж выбился корнет,

А контрабанды не видать,

Больших поимок нет, как нет.

Втянулся в пограничный строй:

Исправно ездит по постам,

Отчет не портит годовой,

И кладовыя пишет сам.

А что же бедная жена?

Едва лишь только со скамьи,

От всех людей удалена

И от родной своей семьи.

В расцвете сил и красоты,

С желаньем страстным видеть свет,

Хоронить здесь свои мечты

И увядает с юных лет.

-- «О, милый, милый институт!

Ведь я тюрьмой тебя звала!

Прости! Узнала нынче тут,

Как я глупа тогда была.

О, где счастливая пора?

Там -- день и ночь среди подруг,

Уроки, танцы, вечера,

И вечно шаловливый дух!

А здесь -- могила: лес кругом,

Ни церкви близко ни жилья;

Мелькнет объездчик под окном, --

Вот все, что вечно вижу я».

Пойдет на кухню каждый день

Припасы выдаст денщику, --

И бродит всюду словно тень,

Не зная, чем прогнать тоску.

Все книги в доме перечла,

Приказы даже прежних лет,

Тоска по музыке брала,

Но фортепьяно в доме нет.

Ей дали к свадьбе дорогих,

Нарядных платьев, вееров,

Перчаток, туфелек цветных

Для танцевальных вечеров.

-- «Судьбы насмешка!! Для чего,

Куда надену это я?

Ведь я не вижу никого...

Погребена здесь жизнь моя!»

А там. ребенок, и другой,

Болезни, слезы, доктора,

Бесследно гибнет век младой,

А там -- и жить прошла пора.

И муж осунулся совсем:

И похудел, и постарел;

Далеко стал уже не тем,

Каким он в Стражу прилетел.

Иллюзий прежних нет следа;

Уже поимочных не ждут.

Давно уж в дверь стучит нужда,

А детки все растут, растут.

Тому башмак, тому сапог,

Тому шубенку перекрыть;

Для старших нужен педагог,

Пора и грамоте учить.

А содержание одно:

Что прежде было на двоих,

Прибавки нет, ведь, -- все равно.

Теперь дели на шестерых.

Придет двадцатое, -- глядишь,

Все содержанье и раздал:

Кухарке, няньке, Јгаи1ет Фиш,

Да в офицерский капитал;

Да разный долг по мелочам:

Портному, в лавку, сахар, чай.

Дрова и корму лошадям.

А там -- хоть палец свой кусай!

Вот, так-то, издали, друзья,

Сквозь призму мы на все глядим,

В мечтах на облако взлетя,

Мы кувырком как раз катим.

Лет сорок, может быть назад,

Здесь служба прибыльна была;

Все старожилы говорят,

Что контрабанда шибко шла.

А нынче Стражу не узнать:

Границу держат так в руках,

Что контрабанды не видать,

Военный дух нагнал им страх.

На грех, отдела командир

Как раз наткнется на него;

«Пошла потеха на весь мир!»

Кричит, разносит весь отряд:

-- «Да как? Да что? Да почему?

«Вы, ротмистр, слабы, -- люди спят!»

И «влепит» выговор ему.

А дисциплины верный раб

В ответ -- ни слова, лишь вздохнет;

И энергичен, и не слаб,

А, так, уж, просто -- не везет.

Кто ложку от ружья сломал,

Кто угораздил ствол погнуть,

Кто лошадь лучшую загнал,

Там в кровь разбился где-нибудь,

Ну, словом, все не перечесть;

В конце концов из штаба шлют

Дознанье строго произвесть,

И офицера ж разнесут.

И, что обиднее всего, --

Почти товарищества нет:

Да и понятно от чего:

Все офицерство -- винегрет.

Ученья, лагерь, конный строй,

Смотры, маневры, сводный полк,

Задачи учат, -- Боже мой!

И не возьму всего я в толк!

А строгость?! Строгости такой

Наверно нет нигде в войсках;

Того гляди -- слетишь долой,

С семьей и сядешь «на бобах».

Бывало прежде, говорят,

Совсем не знали службы здесь.

Объедут изредка отряд,

И службы долг исполнен весь.

Теперь не то: «держись, mon cher!»

Никто покойно не уснет;

Не знает бедный офицер,

Какой сюрприз на завтра ждет.

Вздремнет усталый часовой,

Прорвется ли контрабандир,

Уйдет с границы рядовой, --

Во всем виновен командир.

Кого тут нет? Артиллерист,

И пехотинец, и казак,

Из гвардии кавалерист.

Из земских даже, и моряк.

Со всех концов России льнут

В обетованный, словно, край,

Как манны, перевода ждут,

Вакансий только подавай.

Воспитанный аристократ

И подвизавшийся артист,

Из духовенства демократ,

И классик, бывший гимназист.

Козырный туз, -- простой валет

Никак друг друга не поймут.

К тому же сплоченности нет,

По роду службы врозь живут.

Да! После жизни полковой,

Где вечно музыка гремит,

Где все живут семьей одной,

Где братства дух всех единит,

Не легок резкий переход

К суровой жизни на постах;

Где лишь один небесный свод,

Залитый в солнечных лучах,

Иль в мраке ночи погружен,

Иль щедро царственной луной

Волшебно-чудно освещен,

Напоминает мир иной!

Там люди молятся в церквях,

Там праздник знают, будний день,

Там веселятся на балах,

Там, там моя родная сень!!

Когда муж в Стражу перешел

(С тех пор прошло уж десять лет),

Как будто смерти ореол

Затмил навек дневной мне свет.

Я думала, не хватит сил

Бороться с горькою судьбой;

Казалось, -- Бог меня забыл --

И помутился разум мой.

Но, время -- мировой рычаг,

В perpetuuum mobile своем,

Как сказочный, волшебный маг,

Изгладил все своим жезлом.

С чем не сживется человек?

Чего он только не снесет?

В наш скоротечный, хрупкий век

Кто тяжкий крест свой не снесет?

Я свыклась с здешнею тоской

(Болезни много помогли),

И, с утомленною душой,

Смиренно жду «холма земли»

Вищенаведені рядки сумної офіцерської лірики засвідчують, що життя та служба у прикордонній варті Російської імперії були досить суворими. Відповідно, і життєвий рівень, як військовослужбовців цієї варти, так і членів їх сімей був дещо нижчим порівняно з тими, хто перебував на службі у значних містах. Разом з тим військове командування намагалося покращити добробут військових у прикордонній варті. З цією метою у 1896 р. на постах прикордонної варти були запроваджені споживчі лавки. Преса повідомляла, що «мета цих лавок -- вигнання посередників, переважно євреїв-торгівців, які стягують із солдатів величезні відсотки за товари котрі продавалися, і забезпечити можливість купувати предмети споживання дешеві і гарної якості. Завідування споживчою лавкою на кожному посту перебуває в безпосередньому віданні артілі; продукти купуються періодично вахмістром і виборними від артілі у найближчому місті у тих магазинах, які, за попередньою умовою, погодилися робити відому скидку з ціни товару. Строга звітність і контроль з боку командира загону та відділу забезпечує добросовісність ведення справи; для зручності контролю на кожному посту в казармі вивішено таблицю, в якій вказано ціни продуктів. Споживчі лавки на постах у короткий час дали чудові результати, їх корисність поза сумнівом»31.

Слід також згадати про забезпечення військовослужбовців білизною, одностроєм, взуттям та амуніцією. Про кількість і вартість казенного забезпечення солдатів одностроєм та взуттям можна дізнатися з наступної таблиці:

Вартість утримання російського солдата на рік у другій половині ХІХ ст.32

З вищенаведених даних видно, що вартість однострою, взуття та постільної білизни солдатів була незначною. П. Зайончковський відмічає, що «побут солдатів був також невлаштований. До 1901 р. коли в казармах вводяться окремітапчани, солдати спали на цільних нарах. На нарах, - розповідає Денікін, - солом'яні сінники і такі ж подушки без наволочок, більше нічого.... Це вбоге обладнання на казенній мові мало назву не постільних, а «подстилочных приналежностей». Вкривалися солдати шинелями.... Шинелі були короткими, після навчань брудні, смерділи прілою вовною. ... У деяких частинах за рахунок економії господарських сум, а також коштів, отриманих на так званих „вільних роботах”, ковдри та простирадла існували вже в аналізований період, і це було не рідким винятком. Постільні приналежності та ковдри були повсюдно введені лише з 1905 р.»34.

Разом з тим, як засвідчує реклама тих часів, військові частини, які вели своє артільне господарство, мали можливість придбати постільні приналежності за прийнятною ціною.

Фото 3. Газетна реклама ковдр для військових у 1896 р.35Рекламне оголошення засвідчує, що діапазон цін на солдатські ковдри був досить значним. Враховуючи те, що для військових частин їх закупівля здійснювалась оптом у великій кількості, можемо припустити, що відпускна ціна була ще нижчою, ніж вказано на рекламі. На нашу думку, побут солдатів цілком і повністю залежав від командира та їх власної організованості. При підтримці командування та за умови власної солдатської кмітливості нижчі чини могли досить успішно влаштовувати свій побут щоденно покращуючи свій життєвий рівень.

Узагальнюючи вищенаведені факти, можемо стверджувати, що утримання військовослужбовців строкової служби в імперії Романових здійснювалось, насправді, за спартанським принципом. Проте вирішальна роль у покращанні їх життєвого рівня належала турботі батьків-командирів і власній ініціативі та винахідливості солдатів.

Дещо кращим було забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності та широкого вжитку серед кадетів. Так, крім шинелей у їх однострої були ще й каптани та куртки. З предметів білизни вони користувались казенними рушниками, наволочками та простирадлами. Матраци кадетів набивалися кінським волосом, а подушки -- пухом та ін.36

За бажанням, кадети й юнкери, які походили із заможних родин, та офіцери мали змогу замовити собі готове фабричне взуття. Про це можна дізнатися з газетних оголошень тих часів.

Фото 4. Газетна реклама взуття для військових37

Забезпечення офіцерського складу Російської армії одностроєм та взуттям здійснювалось за рахунок виплати для офіцерських чинів спеціальних сум грошей для купівлі матеріалів і пошиття відповідних предметів. Так, за віднайденими нами даними, можна дізнатися скільки грошей витрачалось на придбання однострою гусаром і драгуном російської армії.

Для забезпечення одягом на три роки необхідно було придбати38

З таблиці видно, що однострій драгуна був дещо дорожчим ніж у гусара. Разом з тим вартість однострою будь-якого офіцера була набагато вищою, ніж у кадета або рядового солдата. Постільну білизну офіцери купували собі самостійно, а для її прання користувались послугами професійних праль.

Одночасно з розвитком ринкових відносин та становленням масового машинного виробництва в побут військових значною мірою входили як нові матеріали для одягу та взуття, так і типові форми військового однострою. Про це свідчить реклама тих часів (див. фото 5).

Фото 5. Газетна реклама непромокальних накидок для військових у 1896 р.39

Як видно з рекламного оголошення, вартість цих виробів поступово знижувалася, що своєю чергою, не могло не радувати споживачів. Причинами такого здешевлення могли бути і використання більш дешевих сучасних матеріалів, і механізація виробництва, і розширення ринку збуту та ін. рекрутський військовий призив офіцер

Важливим фактором життєвого рівня є забезпечення житлом, побутовими вигодами та транспортними послугами. Як свідчать джерела: «Війська квартирували або в казармах, спеціально для цього збудованих за казенний рахунок, або у мешканців на підставі правил постійної повинності. У казармах перебувало досить незначне число військ (гвардія, частини внутрішньої варти і небагато інші війська). Всі інші квартирували у місцевих мешканців. Від постійної повинності звільнялася значна кількість осіб, переважно заможних класів. Найбільш важко було нести цю повинність мешканцям західних губерній, в яких завжди концентрувалось багато військ, тоді як північні і східні губернії майже не знали постою.

Постійна повинність зобов'язувала не лише відводити квартири для солдатів і офіцерів, але ще й відводити ряд приміщень під лазарети, штаби та ін., опалювати й освітлювати приміщення, надавати місця для навчань і стрільби та ін. Крім того, повинність зобов'язувала військове відомство платити квартирні гроші офіцерам та здійснювати різні витрати з утримання казарм,..»40. У цілому квартирна повинність була неефективною. Саме тому під час реформ Д.О. Мі- лютіна було прийнято «Положення про перетворення військової повинності» за яким надання військам квартир натурою допускалося у виключних випадках, переважно у воєнний час. У мирний час воно дозволялося лише на нетривалі строки, не більше 3-х днів, за винятком крайніх випадків, коли всі заходи по забезпеченню казарменими приміщеннями виявляться безуспішними41. Для ефективного забезпечення дії цього положення державною скарбницею у 1876 р. було затверджено особливий капітал в обсязі 30 000 000 руб. для найшвидшого влаштування казарм. Крім того, у 1872 р. було збільшено оклади столових грошей для офіцерів, яких було розділеного на 12 розрядів42.

Величина казенних житлових і допоміжних помешкань офіцерського складу царської армії залежала від обійманої посади та звання офіцера. Розміри цього житла можна показати таблицею 5.

Як видно з таблиці, величина як житлового приміщення для проживання офіцера, так і допоміжних приміщень для прислуги, зберігання і приготування їжі та для розміщення коней і екіпажів цілком і повністю залежала від звання та чину офіцера. Крім того, не командуючим ротою обер-офіцерам, котрі зобов' я- зані були перебувати у строю верхи, належало надавати кожному конюшню на одного коня.

Крім житлового забезпечення офіцерам імперії Романових надавались у користування ще й казенні меблі. Забезпечення меблями офіцерів відображено.

Табель розмірів приміщень для офіцерських чинів у спеціально влаштованих казармених спорудах

Табель казенних меблів і казармених речей, котрі надавалися в користування офіцерським чинам45

Дані таблиці засвідчують, що найкраще казенними меблями забезпечувався генерал. Штаб-офіцери мали менше казенних меблів, а найменше -- обер- офіцери.

Слід також згадати про забезпечення російських військових побутовими вигодами. Звичайно, ця сфера в ті часи залишалася далекою від досконалості, однак, військова преса у рубриці запитання-відповіді повідомляла:

«Питання № 1692. Чи має право на безкоштовне користування водою з міського водогону чиновник, проживаючий у казенній будівлі, який має право на квартирне забезпечення.

Відповідь. На підставі 83-85 ст. закону від 14 березня 1894 р. (наказ по військ. від.), з влаштованих для загального користування обивателів водойм і резервуарів, а також з водогінних труб, проведених у зайняті військами приміщення, мають всі військові чини, яким надано право на квартирне забезпечення за статутом про земські повинності.. ,»46.

Представляє науковий інтерес і забезпечення офіцерського складу армії Російської імперії казенною прислугою (див. табл. 7).

Таблиця 7 Обсяги забезпечення казенною прислугою офіцерських чинів піхотного полку армії Романових у другій половині ХІХ ст.47