Вплив воєнних реформ Д.О. Мілютіна на життєзабезпечення російських військових в українських губерніях у другій половині ХІХ століття

Слід також згадати про санаторно-курортне лікування російських військових. Так, сучасник тих часів А. Мартьянов, описуючи розташовану у Криму Сакську санітарно-лікувальну станцію котра використовувалася для лікування військових, засвідчує, що згідно розкладу лікувальних курсів на санітарних станціях (нак. по військ. від. 1890 р. за № 228), лікування сакськими грязями мали отримати дев'ять офіцерів Київського військового округу. Автор, пояснюючи читачам як краще дістатися станції, вказує, що «їзда на поштових у цій місцевості є більш зручною, адже тутешні вози дещо довші (дишлові) і сидіння для пасажира, «колиска», на ресорі, набагато спокійніше. Потребуючі більш спокійного екіпажу, можуть взяти фаетон, запряжений трійкою, ресорний і досить зручний, із Сімферополя від 8 до 10 рублів, а з Євпаторії від 3 до 5 рублів. ... Приїжджаючий на лікування, звичайно, перш за все звертається до офіцера, завідуючого станцією, який розміщується в одному із солдатських бараків у відгородженій кімнатці і повідомляє йому про прибуття. Завідуючий станцією супроводжує прибулого в офіцерський барак, де той розташовується: старші чином у номер, котрий влаштовано на двох, а молодші у загальній палаті. Крім того, частина офіцерів поміщається в окремих кімнатках при солдатських бараках і переважно приїжджаючі з дружинами. На кожний номер призначається для слугування солдат; а в загальній палаті один солдат на 3-4 офіцери. У кожному номері і в загальній палаті, та й у бібліотеці є електричний дзвоник для виклику прислуги. Поряд із загальною палатою поміщено бібліотеку. У бібліотеку виписуються наступні газети: «Русский инвалид», «Крымский вестник», «Одесские новости», «Новое время» та «Крым». Утримання хворих на станції шпитальне, тому що продовольство, так як і постіль та білизна надаються казною з тією різницею, що, крім звичайного халату із синього сукна, дається ще такий же халат, але з підбивкою до талії з рукавами з товстого зеленого сукна, і крім туфлів, теплі чоботи -- шкіряні з підбивкою з того ж сукна. Ці додаткові халати та чоботи одягаються, коли йдуть приймати теплі рапні ванни і грязьові, і під час повернення для більшого запобігання від простуди. На станції два лікаря, з яких старший -- обслуговує офіцерських чинів, а молодший -- нижчих чинів.

Після завершення огляду, прослуховування грудей та розпитування, старший лікар призначає солоні ванни (рапні), так би мовити, вступні. На початку лікування хворих зважують, що робиться і після завершення лікування. Після лікування вага переважно зростає. . Солона вода доставляється по каналу з озера. Цим же ж каналом доставляється і грязь. .Солоні ванни приймаються по дві в день. Грязьові ванни бувають натуральні і розвідні, загальні і місцеві.. Іноді деякі хворі здійснюють прогулянки в екіпажі на берег моря до соляної пристані помилуватися морем і подивитися навантаження суден сіллю. Від станції до пристані верст 6-7. Ця прогулянка обходиться кожному по 50 копійок.»66.

Фото 7. Сакська санітарно-лікувальна станція67

Не менш цікаво описує той же ж автор лікування в Євпаторійській очній санітарній станції. Описавши всі недосконалості приміщення через поганий дах та періодичне переповнення хворими, він все ж відмічає, що «кожному хворому надається ліжко з чистою постільною білизною, з одним чи двома матрацами, літньою ковдрою і двома подушками. Якщо необхідно постільну білизну випрати, то це здійснюється за власний кошт, тому що немає відпуску від казни. Крім того, кожному надається шафка, як у шпиталях, і стілець, потім підсвічник, склянка з блюдцем і 2 чайника на номер; чайних ложечок зовсім небагато, так що не припадає навіть і по одній на номер. Шкода, що немає в номері вішалки, через це доводиться для вішання одягу вбивати у стіни цвяхи і звичайно, де кому заманеться. Для вмивання на весь барак є один таз із рукомийником, чого звичайно недостатньо, через це доводиться чекати черги досить довго (на моє щастя у цьому році у мого співмешканця був похідний рукомийник, який ми прилаштували в номері і, можна сказати, блаженствували, вмиваючись, коли знадобиться і без заклику служителя). Служителі призначались по одному на 2 і на 3 номери, тобто на 4-6 чоловік хворих. Вони викликаються за допомогою голосу, тому що електричні дзвінки відсутні. Такий спосіб виклику особливо неприємний для хворих, страждаючих розладом нервової системи. Щоб викликати солдата (служителя) необхідно викрикнути його прізвище досить голосно й особливо з №№ 11, 10, 9, 8, 7, 6, 5, 4, 3 і 2, тому що служителі розміщені поблизу протилежного кінця барака. У дворику, при офіцерському бараку, поряд з приміщенням служителів є кухня, котра до послуг бажаючих столуватися самостійно. На кухні є казенний самовар, вугілля для якого купується загальними внесками тих хто лікується; обходиться копійок по 15 на місяць кожному. Столуються пп. офіцери у німця, який живе поблизу станції, у саду караїма Шакая, в якого він обіймає місце садівника; живе майже поруч з приміщенням завідуючого станцією. Деякі ж столуються у місті в готелях і в приватних будинках. У німця обід, що складається з 3-х страв, коштує 50 коп. (без третього -- 40 к.). Вечеря за домовленістю. Станційний лікар, надвірний радник Сухачов, свідчив, що у нього (німця) використовуються свіжі продукти. На мій смак, обід повністю коштує грошей. Близькість, звичайно, становить велику зручність і особливо для тих, яким важко ходити. На підставі наказу по військам від 17 червня 1885 р. за № 92, п. 1, літ. а) за увесь час купання відпускаються добові гроші в обсязі 45 к. на добу, як штаб-офіцерам, так і обер-офіцерам без різниці, що, необхідно відмітити, викликає незадоволення з боку штаб-офіцерів, тому що, наказом по військ. від. 1890 р. за № 228, для них призначено добові гроші вдвоє більші ніж обер-офіцерам, тобто не рубель, а два»68.

Слід звернути увагу і на обсяги пенсійного забезпечення російських військових у випадку виходу їх у запас чи звільнення у відставку. За виявленими нами архівними документами на території українських губерній з 26 травня 1859 р. діяло положення «Про затвердження нових табелів окладам жалування і пенсій генералам, штаб і обер-офіцерам Військово-Сухопутного відомства, артилерійським та інженерним чиновникам». Цей документ визначав наступні обсяги річних пенсій для царських офіцерів, які виплачувались із державного казначейства: полковник і ротмістр -- 336-430 руб.; штабс-капітан і штаб- ротмістр -- 307-345; поручик -- 282-315; підпоручик -- 238-290; прапорщик, корнет -- 224-245; надвірний радник -- 430; колезький асесор -- 345; титу- лярний радник -- 315; колезький секретар -- 290; губернський секретар -- 245; колезький реєстратор -- 215 руб.69

Окрім основного пенсійного забезпечення, російські військові чиновники своїми грошовими внесками з жалування до спеціальних емеритальних кас набували право на отримання додаткових окремих емеритальних пенсій, обсяг яких залежав від посад та строків служби й участі в емеритальних касах.

Загалом повний емеритальний оклад річної пенсії у різних офіцерських чинів був таким: генерали -- 860-1430 руб.; полковник -- 515-975; капітан і ротмістр -- 430; штабс-капітан і штаб-ротмістр -- 345; поручик -- 315; підпоручик -- 290; прапорщик і корнет -- 24571.

Слід звернути увагу на той факт, що завдяки реформам Д.О. Мілютіна відставні нижчі чини почали отримувати регулярну щомісячну допомогу від казни. Про це повідомлялось так: «На підставі правил для забезпечення побуту відставних нижчих чинів, оголошених при наказі по військовому відомству 1869 року № 241, на допомогу від казни в обсязі 3-х рублів на місяць мають право нижчі чини, котрі вийшли у відставку до 25 червня 1867 року, але за умови, що вони не мають власності, яка приносила б для них доход понад 36 рублів на рік, родичів, які могли б прийняти їх на власне утримання, і за станом здоров'я не здатних до праці. Майновий і сімейний стан повинен бути засвідчений вироком волосної чи міщанської громади, а стан здоров'я свідоцтвом присутствія по військовій повинності; за тих же ж умов, але настільки слабкі або скалічені, що потребують сторонньої допомоги, отримують по 6 рублів на місяць...

...Але, на жаль, деякі казенні палати не задовольняються цими, законом встановленими, правилами, а, отримавши від військового начальника клопотання про асигнування допомоги, все діло передають на висновок податного інспектора, від доброї волі якого і залежить дати чи не дати прохану допомогу, не кажучи вже про те, що подібні перевірки через податних інспекторів тягнуться довго, іноді протягом двох років і за весь цей час допомога втра- чається»72.

Представляє інтерес і матеріальне забезпечення членів родин російських військових після втрати годувальника. Про це військова преса повідомляла так:

«Питання № 664. Чи має право, після смерті унтер-офіцера, зарахованого до 3 класу поранених який отримує пенсію з інвалідного капіталу, вдова-дружина його з малолітніми дітьми отримувати пенсію з того ж капіталу або з інших сум?

Відповідь. Вдови нижчих чинів не мають права ні на яку пенсію, хоча б чоловіки їх за життя перебували під покровительством Олександрівського комітету про поранених і самі отримували пенсію.

Взамін цього, такі вдови можуть щорічно звертатися в комітет з проханням про надання для них одноразової допомоги, при чому повинні представляти свій вдовий вид та свідоцтво поліції про те, що вдова, за своєю бідністю дійсно потребує допомоги, а також про число і вік її дітей, які перебували на її утриманні. -- Обсяг допомоги залежить:

1) Від того, в яку кампанію був поранений чоловік.

2) У якому званні перебував її чоловік на службі.

3) Від кількості власних її дітей, котрі перебували на її утриманні.

Допомога ця видається раз на рік і вимагається, щоб обов' язково пройшло не менше року з дня видачі останньої допомоги.

Вл.І. »73.

Про немічних відставних військових проявляли турботу як державні так і громадські установи. Необхідно відзначити, що справа громадської опіки та благодійності в Російській імперії в цілому і на теренах українських губерній зокрема, була поставлена досить широко. У цій царині активно працювали різноманітні благодійні товариства, котрі нерідко спеціалізувалися на опіці над немічними відставними військовими. Таким, приміром, було «товариство турботи про нужденні сімейства воїнів, які втратили здоров'я на службі»74.

Істотну роль у справі опіки над інвалідами війни відігравало товариство Червоного Хреста. Дослідники відмічають, що «у Статут Червоного Хреста у 1882 році було внесено доповнення, згідно з яким цьому товариству було доручено надавати допомогу «скаліченим військовим чинам за місцем їх проживання». Ця допомога виражалась в одноразових допомогах, відправленні інвалідів війн для лікування на мінеральні води, а також у забезпеченні потребуючих протезами, «підшукуванням для них занять» і т.п. Якщо в 1883 році з центральної каси товариства було видано допомоги лише 35 скаліченим воїнам в обсязі 1375 рублів, то в 1894 році -- 813 особам в обсязі 4156 рублів. Цього ж року на кавказькі мінеральні води було відправлено для лікування 73 інваліди війни, у Стару Руссу -- 20, в Друскеники -- 7, в Саки, Слов'янськ -- по 4 чоловіки і на Одеський лиман -- 2.

Усі залізниці надавали сестрам милосердя та пораненим і хворим воїнам, спрямованим для лікування Товариством Червоного Хреста, «абсолютно безкоштовний проїзд».

У розпорядження Товариства Червоного Хреста імператрицею Марією Олександрівною -- дружиною Олександра ІІІ було заповідано особливий капітал, відсотки з нього видавались пораненим воїнам та їх сім'ям. У 1894 році ці кошти були надані 290 офіцерам та членам їх сімей (у сумі 6073 руб.) і 357 нижчим чинам та їх сім'ям (у сумі 3192 руб.). Всього з рахунку цього капіталу було видано 9668 руб.»75.

Не менш важливою сферою життєвого рівня російських військових на території України було забезпечення інформаційних, естетичних і духовних потреб та відпочинку і дозвілля. Так, офіцери і солдати могли постійно користуватися послугами бібліотеки таким чином підвищуючи свій інтелектуальний рівень. Солдати нерідко займалися хоровими співами, постановками свого аматорського театру76. У літні місяці з дозволу командування влаштовували купання у річних водоймах77 та ін.

Слід також згадати про таку форму проведення дозвілля, як різного роду змагання. Так, приміром, у с. Шубкове Волинської губ. у вересні 1896 р. під час спеціальних кавалерійських зборів у полках 11-ї кавалерійської дивізії через почин її начальника генерал-лейтенанта Саннікова було проведено змагальне рубання прутів на призи: перший в обсязі 70 руб., а другий 50-ти. Військова газета про цю подію повідомляла так: «У змаганнях брали участь наступні кращі по рубанню ескадрони і сотні дивізії: драгунських полків: 31-го Ризького і 32-го Чугуївського Її Величності Государині Імператриці Марії Федорівни полку -- 1-й і 5-й, 33-го Ізюмського 2-й і 5-й ескадрони і 12-го Донського козачого полку 1-ша, 5-та і 6-та сотні, маючи по 11 рядових у взводах при 12 унтер-офіцерах. Рубання -- на польовому галопі, а донці -- на кар'єрі...

...У дійсності приз розігрався поміж 5-м ескадроном чугуївців, 5-ю і 6-ю сотнями донців; при чому пальма першості залишилась за донцями, а саме за 5-ю сотнею; її командир осавул Шевирєв отримав з рук начальника дивізії для роздачі людям 70 руб. -- 1-й приз, а 6-та сотня осавула Савєльєва і 5-й ескадрон чугуївців ротмістра Лаврова розділили поміж собою 2 приз, тому що число промахів у них виявилось однаковим.

Загальний результат був наступним: 5-та сотня зробила 8 промахів, а 5-й ескадрон і 6-та сотня -- 10; стосовно ж інших учасників змагання, то в них також було не багато промахів, та все ж більше число їх виявилось в ескадронах Ризького полку.. ,»78.

Слід вказати, що кожна військова частина мала чималу кількість своїх свят і ювілеїв. Ось як відбувалося 29-го листопада 1897 р. у м. Дубно святкування сторічного ювілею Селенгінського полку: «.У прекрасно декорованій зеленню полковій церкві (бувшому концертному залі кн. Любомирських, яким раніше належало м. Дубно), була відслужена літургія і панахида по Імператору Павлу І та всіх вбитих на полі брані чинів полку. На другий день розпочалася святкова літургія у присутності командуючого військами Київського військового округу генерал-ад'ютанта М.І. Драгомирова, командира 11-го армійського корпусу генерал-лейтенанта Дохтурова та інших почесних гостей. Літургію здійснював високо-преосвященний Модест, архієпископ Волинський і Житомирський, який з цією метою напередодні прибув у Дубно із Житомира. Після завершення літургії була прочитана Височайша грамота про дарування полку нового Георгіївського прапора і нижчим чинам було оголошено, що Государ Імператор кожному з них на пам'ять про цей день жалує по 1 срібному рублю нового карбування. Після параду Охотського полку, сформованого в 1806 році із Селен- гінського, була піднесена останньому багато оздоблена ікона Преображення Господнє (полкове свято охотців). Після церковного параду гості були запрошені на братську ювілейну трапезу, яка пройшла досить жваво в бесіді, головним чином, про славетне минуле Селенгінського полку. Бесіда ця пожвавлювалась особистими споминами декількох севастопольців-селенгінців, котрі здалеку прибули на свято...

.Під час обіду від імені розміщеного в м. Дубно разом з Селенгінським Чугуєвського драгунського полку його командиром у дар ювіляру було піднесено дорогу братину (срібний, визолочений казанок на схрещених піках, зі срібними кружками).»79.

Нерідко загальні святкування влаштовувались на честь службового підвищення або присвоєння чергового звання. Сучасник тих часів Мартинов так описує подібні свята у 12-му Стародубському полку у 1862 р.: «Полковник Йосипов здав полк полковнику Дедюліну 15 серпня. 7 серпня Дедюліна підвищили в генерали, а в половині вересня вже відбувся його від'їзд із Межибіжжя. Офіцери влаштували на його честь бал; крім усього полкового товариства, зібралось ще чоловік 60 гостей; танцювали пар 20; було влаштовано відкритий буфет, гарно прибраний; під час вечері багато було випито шампанського і багато говорилося промов. Офіцери подарували Дедюліну альбом з власними фото у малиновій оксамитовій обкладинці із золотими арабесками, а його дружині -- невеликий срібний піднос і на ньому срібно-визолочену вазочку, дуже вишуканої роботи. Після вечері офіцери підхопили свого командира, довго качали його, а потім на руках понесли до великої зали, де знову пили за його здоров'я і, нарешті, на руках же віднесли Дедюліна на його квартиру. Нижчі чини полку, зі свого боку, запропонували пожертвувати третину свого жалування, щоб на ці гроші придбати образ і подарувати своєму дорогому батьку- командиру»80.

Більш дрібні військові підрозділи також мали свої свята і відмічали свої ювілеї. Так, 29-го листопада 1896 р. у м. Проскурові 1-ша батарея 12-ї артилерійської бригади святкувала свій столітній ювілей. За свідченням військової преси: «Перед фронтом батареї, у присутності вищого військового начальства Проскурівського гарнізону та інших почесних гостей, була прочитана Висо- чайше дарована грамота з нагоди пожалування батареї нової срібної труби, потім була оголошена Царська милість у вигляді пожалування кожному нижчому чину по срібному рублю останнього карбування, а також прочитана від Найяснішого вождя всій артилерії генерала-фельдцехмейстера привітальна телеграма.

Після того, як відбувся молебень, гостинні господарі запросили гостей пригоститися.

Під час обіду була відправлена на ім'я 12-го французького полку телеграма з дружніми побажаннями.

Ввечері відбулася солдатська вистава, яка дала велике задоволення нижнім чинам, особливо молодим солдатам, і показані були за допомогою чарівного ліхтаря картини військового побуту»81. Про можливість вільної купівлі таких чарівних ліхтарів повідомляли газети.

Як засвідчує газетна реклама, вартість чарівних ліхтарів для показу різноманітних картин на папері була невеликою, а тому навіть невеликі військові частини могли дозволити собі в складчину придбати цей технічний засіб.

Дозвілля та розваги київських юнкерів у 1890 р. описує А.І. Денікін: «До послуг небагатьох, загалом, безталанних гульвіс була тут таки під боком квартира училищного лампівника Івана, який влаштовував застілля prix fixe -- по 3 руб. з персони, включаючи і „інші задоволення”.

По четвергам, коли часу було обмаль, любили заходити до готелю сусідньої Києво-Печерської лаври, в палати для „чистих богомольців”, де було повно народу з усіх кінців Русі, де стовпом стояв пар від чайників і змішувались у щільному гулі співочий і окаючий говори. Туди ж ходили ми на масляну -- поїсти млинців на економічних засадах. Монастирські служки радо зустрічали юнкерів; якийсь їх старший, батько Євтихій, „у миру прапорщик запасу”, як він рекомендувався, вів із нами безкінечні бесіди на військові теми. А іноді, маючи добрий гумор, діставав з-під підрясника „незаконний додаток” до млинців, підливаючи у чайні кружки.

— Не влетіло б ...

— Не сумнівайтесь! Я тут -- начальник, так би мовити, комендант.

Повертаючись із відпустки -- до вечірньої переклички, а „відпущені до

пізна” -- після закінчення спектаклів. Запізнитися -- Боже збережи! Біля міської Думи у відпускні дні чекали два візники -- Антон та Філіп -- з особливої симпатії до юнкерів доставляли їх „одним духом” на Печерськ -- у кредит, іноді довгостроковий -- до самого випуску. А у кого не було ні грошей, ні кредиту, той летів до „Собачого спуску” -- стежки, яка починалась за жіночим інститутом, і безлюдними місцями виводила напряму до училища»83.

А. І. Денікін вказує, що «лише раз на рік -- у день училищного свята -- керівництво закривало очі на всі наші гріхи. За тиждень чи за два, звільнені від усіх нарядів і навчань, декілька юнкерів-любителів прикрашали похмуру їдальню під танцювальну залу: малювали плафони, клеїли лампіони, в'язали гірлянди, влаштовували передпокій, „куточки” і т.д.

Вдень був парад і святковий обід -- з тістечками і півпляшкою вина. Поміж юнкерськими столами розташовувався довгий стіл для керівництва та запрошених -- однокласників, киян. Сам грізний командуючий, генерал Драгомиров був одного разу на святі, у рік освячення пожалуваного училищу прапора (1898). Розповідають, як за обідом М.І., не зважаючи на зніяковіння училищного начальства, захопив із центрального столу пляшок -- скільки міг -- і поніс їх першому взводу 1-ї роти.

— Мені лікарі заборонили пити. Випийте за мене ...

А ввечері, повертаючись додому, біля самого палацу побачив відпущеного в місто, „пообідавшого” юнкера, котрий мирно спав на тумбі... М.І. доставив його на своєму екіпажі в училище і, здаючи черговому горністу, сказав:

— Ти мене знаєш? Обережно доведи пана юнкера в роту. Та не говори черговому офіцеру ... Зрозумів? Веди!

Увечері бал. У цей день, окрім „винного духу”, допускався і лакований пояс, і діагональні штани, і „ковані галуни”. Не можна ж було, насправді, вдарити обличчям у грязюку перед яким-небудь заїжджим юнкером Єлисаветградського кавалерійського училища, який своїми запаморочливими рейтузами привертав увагу дам і збуджував чорну заздрість у серцях піхотних кавалерів...

Танцювали до знемоги, веселились до ранку, гуляли без усіляких формальностей всю ніч, привозячи і відвозячи своїх білявих і чорнобрових знайомих. І юнкерські каземати могли б повідати багато про що...

Декілька днів потім юнкери жили споминами про свято»84.

Про регламентацію дозвілля офіцерів засвідчує військова преса тих років. Так, «Разведчик» у 1892 р. на запитання читача за № 660, чи мають право офіцери брати участь в аматорських виставах і концертах (у яких саме випадках і за яких умов)? Відповідав так: «У існуючих законоположеннях немає з цього приводу вказівок. У Гвардійському корпусі питання вирішене так. Різні види участі офіцерів у любительських виставах та концертах зосереджено в чотири категорії.

1) Вистави і концерти у приватних будинках, у тісному колі родичів і знайомих, без будь-якої плати за вхід; взагалі збори мають характер приватної вечірки.

2) Різного роду вистави у приватних будинках, з благодійною чи іншою метою, з правом входу за квитком, без публічного продажу квитків у касі.

3) Музичні вечори і вистави в організованих гуртках і товариствах, котрі мають замкнутий і приватний характер, з правом входу на зібрання по квитку, який отримується не інакше, як від членів цього товариства.

4) Вистави, концерти, літературні вечори, що здійснюються різними товариствами і приватними особами з благодійними цілями, у театрах, у залах, котрі мають абсолютно публічний характер, при чому вхід на ці вечори допускається за квитком, який продається в касі.

Участь у виставах по 1-му допускається без запитування на те особливого дозволу. Для участі в концертах і виставах, вказаних у 2-му і в 3-му пунктах, офіцеру необхідно отримати дозвіл свого полкового командира і, нарешті, участь офіцерів у виставах загалом публічних (4-й пункт) взагалі не допускається.

У такому ж дусі дозволяється у Гвардії і участь офіцерів у костюмованих балах. Якщо для участі у таких балах офіцерам необхідно проїжджати по місту в костюмах, то на це запитується кожного разу дозвіл начальства»85.

Однак необхідно визнати, що офіцери російської армії, зазвичай, влаштовували свій відпочинок, розваги і дозвілля, незважаючи на будь-які циркуляри та вказівки начальства. Так, відомий дослідник В.В. Похльобкін про це повідомляв так: «Це був час, коли гусари, які стояли в містечках на західному нашому кордоні, ще їздили один до одного в гості по грязюці верхи на обивателях з євреїв, стріляли в них журавлиною, упійманому ними статському мастили обличчя гірчицею або заставляли випити суміш вина з пивом, оцтом і єлеєм. Бенкетували ці пани з розмахом, а тому не завжди були придатні до відвідування балів і вечорів»86.

Подібним чином описує дозвілля і розваги офіцерів лейб-гвардії гусарського полку відомий радянський історик П.А. Зайончковський: «Пили нерідко цілими днями, допиваючись надвечір до галюцинацій. Декотрі з них ставали здавалось би звичними, так що прислуга офіцерського зібрання (клубу) починала пристосовуватися до дивної поведінки панів. Так, нерідко великому князю, командиру полку і поділяючим з ним компанію гусарам починало здаватися, що вони не люди вже, а вовки. Всі роздягались наголо і вибігали на вулицю. [...] Там сідали вони на задні ноги (передні замінювались руками), піднімали до неба свої п'яні голови і починали голосно вити. Старий буфетник уже знав, що необхідно робити. Він виносив на ганок велике корито, наповнював його горілкою або шампанським, і вся зграя спрямовувалася навкарачки до таза, хлебтала язиками вино, вищала і кусалася»87.

Нам вдалося знайти фото цих гульвіс у тогочасній військовій газеті.

Фото 9. Офіцери лейб-гвардії гусарського полку

Як засвідчує наведене зображення, важко повірити що ці хвацькі «герої» могли бути здатними до таких «подвигів» та витівок. Однак, все може бути, і чим більш нестримним був гусар під час пиятики, тим більш сміливим він був у бою.

Сучасник тих часів Мартинов так описує дозвілля російських офіцерів: «Щоденно робилась загальна складчина і ввечері влаштовувався бал; купувалась маса свічок, запалювались усі бра та канделябри, розставлялась закуска і випивка і, таким чином, дуже весело проводили час при такій досить оригінальній обстановці»89.

Узагальнюючи дані по впливу військової реформи Д.О. Мілютіна на життєзабезпечення російських військових в українських губерніях у якості висновку необхідно виділити наступне:

1. Добробут, як солдатів строкової служби, так і офіцерського складу армії Романових цілком і повністю залежав від фінансування державою військової сфери. Ми робимо припущення, що він був дещо вищим порівняно з іншими верствами населення тому, що централізоване фінансування не залежало від примх природної стихії або коливань попиту і пропозиції на ринку.

2. Позитивно вплинула на покращання життєзабезпечення військовослужбовців військова реформа Д.О. Мілютіна. Завдяки здійсненим заходам було змінено систему мобілізації до збройних сил Російської імперії, що виразилося у запровадженні загальностанової призовної системи та істотному скороченні строків служби нижчих чинів. Крім того, покращилося матеріальне забезпечення офіцерського складу у вигляді запровадження різного роду доплат (за посаду та ін.) для стройових офіцерів.

3. На поліпшення життєзабезпечення російських військ в українських губерніях імперії Романових завдяки реформі Д.О. Мілютіна вплинула поступова відмова військового відомства від постійної повинності та запровадження масового будівництва казарм та інших споруд військового призначення. Сприяло зростанню добробуту, як усіх верств населення, так і військових зокрема, масове застосування таких механічних видів транспорту, як залізничний, пароплавний, трамвайний і велосипедний.

4. Істотну роль у вдосконаленні добробуту солдатів строкової служби та офіцерів відігравала наявність вільних робіт на яких вони заробляли гроші, котрі використовували частково на власне споживання, а частково на ведення артільного господарства. Крім того, позитивно впливали на сферу споживання офіцерів їх економічні товариства, що надавали їх учасникам можливість отримувати товари й послуги за помірними цінами і кращої якості.

5. На зростання життєвого рівня російських військових позитивно впливало державне пенсійне забезпечення відставних військових, яке було запроваджене реформою Д.О. Мілютіна. Крім того, поліпшенню їх життєзабезпечення сприяло більш кваліфіковане медичне обслуговування як самих воєнних, так і членів їх сімей, що здійснювалось як військовими лікарями безкоштовно, так і в лікарнях Приказу громадської опіки за рахунок казни.

Список використаних джерел та літератури

1. 1 фунт = 0,40951241 кг = 1/40 пуда = 32 лоти = 96 золотників // Советский энциклопедический словарь. -- М., 1981. -- С. 1449.

2. 1 золотник = 4,2 г // Советский энциклопедический словарь. -- С. 1449.

3. Русская военная сила. Очерк развития выдающихся военных событий от начала Руси до наших дней. Составлено группою офицеров Генерального Штаба в Москве. С рисунками, картами и планами. Издание И.Н. Кушнерева. -- Вып. 10: Период царствования императоров Николая 1-го и Александра ІІ -го -- до всеобщей воинской повинности. -- М.: Типо-литография Высочайше утвержденного товарищества И.Н. Кушнерев и К°, Пименовская ул. Собственный дом, 1889. -- С. 209, 210.

4. 1 гарнець = 3,27984 дм. кв. = 3,28 л // Советский энциклопедический словарь. -- С. 1502.

5. Леновский П. Очерки из быта войск в военное время // Военный сборник. -- 1859. -- № 4. -- С. 465.

6. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 442, оп. 36, спр. 1491, арк. 1-22.

7. Зайончковский П.А. Самодержавие и русская армия на рубеже ХІХ-ХХ столетий. -- М.: Мысль, 1973. -- С. 85.

8. Деникин А.И. Старая армия. Офицеры / А.И. Деникин; предисл. А.С. Кручинина. -- М.: Айрис-пресс, 2006. -- С. 241-242.

9. Взято з: ПСЗРИ. -- Собр. 2-е. -- Т. ХХХХІІ, Отд. 2 (1857). -- СПб.: Тип. ІІ Отдел-я Собств. Его Имп-го Вел-ва Канц-ии, 1858. -- С. 233-247.

10. Кондратьева Т. Кормить и править: О власти в России ХУІ-ХХ вв. / Пер. с фр. -- М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006. -- С. 52.

11. Взято з: Карпущенко С.В. Быт русской армии ХУІІІ -- начала ХХ века. -- М.: Воениздат, 1999. -- С. 362.

12. Мартынов. История 12-го драгунского Стародубского полка. -- СПб.: Тип-я «Бережливость» Невск. Просп. 139. Б.Г. -- С. 31-32.

13. Богатчук С.С. Роль залізничного транспорту у формуванні національного ринку України // Історіографічні дослідження в Україні. -- К., 1998. -- Вип. 9. -- С. 50.

14. Сборник действующих в г. Каменец-Подольске обязательных постановлений городской думы (изданных за время действия в Каменец-Подольске Городового Положения 1870 и 1892 гг. по 1 июля 1915 года). Сост. секр. гор. упр. Л. А. Езерницкий. -- КПд.: Тип. Св. Троицкого Братства, 1915. -- С. 43-44.

15. ЦДІАК України, ф. 493, оп. 35, спр. 151, арк. 9-13.

16. Мокрицький Г. Житомирське ТТУ: 100 років трамвайному руху. -- Житомир: Волинь, 1999. -- С. 14.

17. История Украинской ССР в 10 т. // Ю.Ю. Кондуфор и др. -- Т. 4. -- К.: Наукова думка, 1983. -- С. 332; Мокрицький Г. Вказ. праця. -- С. 13.

18. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 39, спр. 65, арк. 1-24.

19. Взято з: Разведчик. -- 1892. -- № 98. -- С. 269.

20. Взято з: Левит М.М. Становление общественной медицины в России. -- М.: Медицина, 1974. -- С. 52.

Анотація

ВПЛИВ ВОЄННИХ РЕФОРМ Д.О. МІЛЮТІНА НА ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ

У статті досліджується вплив воєнних реформ Д.О. Мілютіна на життєвий рівень російських військових в Україні у другій половині ХІХ ст. Аналізуються: перехід від рекрутських наборів до системи загального призову на військову службу, зайнятість військових, грошове забезпечення офіцерів і нижчих чинів, харчування та забезпечення одностроями, умови проживання, користування транспортними послугами, санітарний стан, медичне забезпечення та дозвілля.

Ключові слова: воєнна реформа, військовий, життєзабезпечення, умови проживання, санітарний стан, послуги.

Размещено на Allbest.ru