Артилерійські гармати

Размещено на http://www.allbest.ru/

Артилерійські гармати



Вступ

Навчальний посібник «Артилерійські гармати» складається із п`яти частин, що призначені для студентів, які проходять військову підготовку за програмою офіцерів запасу за спеціальністю «Бойове застосування з'єднань військових частин і підрозділів наземної артилерії».

Вони можуть бути корисні командирам артилерійських підрозділів, курсантам ВВНЗ, а також викладачам під час підготовки до занять.

У частині першій «Стволи і затвори» викладені поняття про артилерійський комплекс, загальну будову гармати. Розглянуто типи стволів і затворів, наведено основи їх експлуатації.

Частина друга «Противідкотні пристрої» присвячена вивченню різних типів противідкотних пристроїв (гальм відкоту і накатників), подано їх розрахунок, застосування у конкретних артилерійських системах. У ній висвітлені ущільнювальні пристрої і рідини, що застосовуються у противідкотних пристроях.

Частина третя «Механізми і пристрої лафета» вивчає складові лафета, а саме: люльку, верхній станок, механізм наведення, зрівноважувальний механізм, ходову частину, механізми підресорювання, нижній станок тощо.

Частина четверта «Прицільні пристрої» надає відомості про механічні, оптичні та нічні приціли, розглядаються їх оптичні системи.

Частина п'ята «Боєприпаси артилерії» висвітлює призначення та дію всіх боєприпасів, що застосовуються у сучасних артилерійських гарматах. Надаються основні відомості з експлуатації артилерійських боєприпасів.

Передбачається, що у разі необхідності більш детального вивчення навчального матеріалу читач звернеться до відповідних технічних описів, настанов тощо.

Необхідно зазначити, що розкриті у названих частинах положення і рекомендації потребують подальшого уточнення, тому автори розраховують отримати від читачів пропозиції щодо удосконалення змісту навчального посібника.

Ствольно-затворна група будь-якої артилерійської гармати є однією з головних її складових. Успішне вирішення завдань, що покладаються на артилерію у ході бойових дій, у першу чергу залежить від знання обслугою будови та правильної експлуатації стволів і затворів артилерійських гармат. Необхідними знаннями щодо будови стволів і затворів, їх експлуатації повинен володіти не лише керівний склад артилерійських підрозділів, але й особовий склад. Це забезпечить підвищення надійності функціонування механізмів затвора, живучості стволів і, як наслідок, зменшення розсіювання снарядів і часу виконання вогневих завдань.

Вирішити цю проблему без постійного удосконалення форм і методів навчання і виховання, широкого впровадження у навчальний процес навчальної літератури, яка б відповідала сучасним вимогам, неможливо.

Навчальний посібник побудований таким чином, що у ньому відображені питання, які дозволяють: дати командиру-артилеристу основні теоретичні положення з будови артилерійських стволів і затворів, що в подальшому дозволить їм опанувати нове озброєння, що надходитиме у військову частину.

Виклад навчального матеріалу подано за принципом від простого до складного.

Успішному засвоєнню навчального матеріалу сприяє значна кількість рисунків, таблиць, які супроводжують текст.

Посібник складається із трьох розділів.

Перший розділ присвячений тлумаченню такого поняття, як «артилерійський комплекс», надається його структурно-функціональна схема. У ньому також розкривається загальна будова гармати і наведені типові схеми їх будови.

Для розширення ерудиції читача введений параграф з історії розвитку артилерії.

Розділ другий присвячений стволам артилерійських гармат. У ньому розкрито будову складових частин артилерійських стволів як причіпних, так і самохідних гармат. У ньому наведені основні елементи теорії артилерійських стволів і основні положення з їх експлуатації. Основна увага приділена такому поняттю, як «живучість стволів».

Розділ третій розкриває будову та експлуатацію затворів артилерійських гармат. Навчальний матеріал викладено за методикою, яка застосована у другому розділі.

Цей посібник призначений для слухачів, студентів ВНЗ, які навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу з метою фундаментального вивчення питань з будови ствольно-затворної групи артилерійських гармат. Він може бути корисним командирам артилерійських підрозділів, а також викладачам під час підготовки до занять.



1.Поняття про артилерійський комплекс

1.1 Поняття про артилерійський комплекс та його елементи

Вважають, що слово “артилерія” виникло від французького слова “artiller”, що означає озброювати, забезпечувати зброю, або ж від італійських слів “arte de tirore”, що означає мистецтво стріляти. На сучасному етапі розвитку засобів збройної боротьби ведення бойових дій неможливо без застосування артилерії.

Артилерія призначена для знищення і подавлення засобів ядерного та хімічного нападу, елементів високоточної зброї, артилерії, танків, бойових машин піхоти, протитанкових та інших вогневих засобів, гелікоптерів на площадках, живої сили, пунктів управління, засобів протиповітряної і протиракетної оборони, радіоелектронних засобів, руйнування фортифікаційних споруд противника, а також для дистанційного мінування місцевості, світлового забезпечення бойових дій військ, задимлення ділянок місцевості і доставки в розташування противника агітаційного матеріалу.

За способом надання снаряду поступального руху артилерія поділяється на ствольну і реактивну. Ствольна артилерія - це сукупність гармат (засобів для ураження противника), які призначені для досягнення певного практичного результату внаслідок дії снаряда, якому енергія надається у спеціальній трубі - артилерійському стволі. Внутрішня частина артилерійського ствола називається каналом ствола. В артилерійських системах рух снаряда по каналу ствола і на траєкторії досягається за рахунок відповідного перетворення енергії бойового заряду в кінетичну енергію.

Залежно від конструктивного виконання каналу ствола, від характеру руху снаряда і його взаємодії зі стволом і основою, на якій ствол закріплений, ствольна артилерія буває нарізною, гладкоствольною, безвідкотною та універсальною.

Внутрішній діаметр каналу ствола визначає калібр гармати, виражений у міліметрах.

У цілому гармата - це складна бойова система, яка складається із ствола; основи, що забезпечує гарматі необхідну їй стійкість під час пострілу; прицільних пристроїв та інших допоміжних механізмів і елементів. Сукупність снаряда, бойового заряду та елементів, необхідних для здійснення пострілу і забезпечення дії снаряда біля цілі, називається артилерійським пострілом. Сукупність гармати, належних їй різних за призначенням артилерійських пострілів, прицільних та інших пристроїв називається артилерійською системою.

Для забезпечення стрільби та пуску ракет використовуються спеціальні прилади, які називаються артилерійськими приладами. До них належать артилерійські приціли, панорами, бусолі, теодоліти, далекоміри, біноклі і т. ін.

Гармати і пускові установки відповідно до ствольної і реактивної артилерії разом із призначеними їм боєприпасами й іншим допоміжним обладнанням утворюють вогневі артилерійські комплекси.

Таким чином, вогневі артилерійські комплекси - це сукупність функціонально взаємозв'язаних зразків озброєння і військової техніки, які виконують завдання з ураження противника.

На сучасному етапі розвитку артилерійського озброєння розрізняють поняття артилерійського комплексу (АК) у широкому і вузькому розуміннях. У широкому розумінні АК - це сукупність зразків артилерійського озброєння (АО) і військової техніки (ВТ). До складу АО можуть входити артилерійські гармати, пускові установки реактивних систем і боєприпаси до них. ВТ - це засоби розвідки цілей, засоби управління і забезпечення стрільби, транспортні та інші засоби. Таке трактування поняття АК зручно використовувати під час аналізу і синтезу АО, оцінки різних комплексів і розроблення вихідної системи тактико-технічних вимог (ТТВ), тактико-технічних завдань (ТТЗ) на розроблення конкретного комплексу.

АК у вузькому розумінні - це сукупність гармати з доданими боєприпасами, приладами для забезпечення стрільби і засобами транспортування. Це поняття зручно використовувати під час загального розгляду і вивчення артилерійського озброєння, вимог до складових частин комплексу.

Залежно від призначення, характеру завдань, які вирішуються, умов бойового застосування гармати пускові установки реактивних систем і боєприпаси до них мають різну будову і характер дії, різний зовнішній вигляд. Але за основними принципами будови і дії кожен з цих предметів артилерійського озброєння має багато спільного з його базовим зразком. Це дозволяє на найбільш загальних прикладах розглянути принцип будови і дії типових систем гармат, боєприпасів, допоміжного обладнання і механізмів до них, оцінити перспективи і шляхи їх подальшого розвитку.

До складу артилерійського комплексу входять: засоби вогневого ураження, засоби забезпечення стрільби і рухомі засоби.

Засоби вогневого ураження включають засоби доставки (артилерійські системи) і боєприпаси.

Засоби забезпечення стрільби у своєму складі мають: засоби зв'язку та управління, засоби балістичного забезпечення, засоби розвідки, засоби метеозабезпечення, засоби топозабезпечення.

До рухомих засобів рухомості відносять автомобільні тягачі або гусеничні базові машини, на яких розміщують засоби вогневого ураження і деякі засоби забезпечення стрільби. У першому випадку такі АК називають причіпними, а у другому - самохідними.

Структурно-функціональна схема АК показана на рис. 1.1.



Рисунок 1.1 ? Структурно-функціональна схема АК: - початкова швидкість снаряда; - температура заряду; - швидкість вітру; - температура повітря

1.2 Призначення і характеристики гармат

Гармата - це вид ствольної вогнепальної зброї калібру 20 мм і більше, що є засобом доставки боєприпасів певного виду до цілі.

Сучасна гармата - це потужна теплова машина, у стволі якої під час згоряння порохового заряду відбувається перетворення хімічної енергії пороху в теплову енергію порохових газів. Теплова енергія, у свою чергу, перетворюється в кінетичну енергію руху снаряда. Таким чином, перетворення хімічної енергії бойового заряду в кінетичну енергію снаряда відбувається за такою схемою:



артилерійський гармата тепловий

Основними показниками досконалості конструкції і бойової могутності гармати є її характеристики, які поділяються на абсолютні та узагальнені.

Знання характеристик гармат необхідно для визначення їх бойових можливостей, а також під час розроблення і проектування конкретних зразків озброєння.

Абсолютні характеристики поділяються на балістичні, конструктивні та експлуатаційні.

До балістичних характеристик належать:

Початкова швидкість снаряда V0, м/с, - це розрахункова швидкість, з якою починається рух снаряда поза каналом ствола, з урахуванням того, що за межами ствола порохові гази на снаряд не діють.

Величина цієї швидкості залежить від ряду конструктивних і балістичних параметрів артилерійських систем. Вона використовується під час проектування та оцінки бойової здатності цих систем, підготовки вихідних даних для стрільби.

Максимальна дальність стрільби Дmax, м, - це максимальна відстань від гармати, на яку може бути доставлений снаряд за нормальних (табличних) умов стрільби. Вона характеризує можливості конкретної гармати уражати віддалені цілі противника і залежить від маси, форми і розмірів снаряда, його початкової швидкості, кута підвищення ствола і т.ін.

Дальність прямого пострілу Дп.п, м, - це максимальна відстань польоту снаряда, упродовж якої висота його траєкторії не перевищує висоту цілі. Вона в основному характеризує ефективність гармат у боротьбі з танками та іншими бронеоб'єктами під час стрільби прямою наводкою.

Максимальний тиск порохових газів Рm - це тиск, який створює найбільшу силу дії на снаряд під час його руху по каналу ствола і на відкотні частини гармати. Він також визначає максимальне напруження, яке виникає у стволі гармати під час пострілу. Числове значення цього тиску використовують для проектування гармат і боєприпасів до них.

До основних конструктивних характеристик належать:

Калібр ствола d, мм, - це відстань, яка вимірюється по діаметру каналу ствола між протилежними полями його нарізів. Калібр у гарматах - одна з найбільш важливих їх характеристик, що визначає могутність гармати. Зі збільшенням калібру підвищується могутність гармати.

Кути вертикальної ? і горизонтальної ? наводки гармати. Кути характеризують вогневу маневреність гармати і визначаються крайніми положеннями осі каналу ствола у вертикальній і горизонтальній площинах без зміни положення самої гармати.

Геометричні розміри і величини маси - це габарити гармати (довжина, висота, ширина), його маса у похідному Мп, кг, і бойовому Мб, кг, положеннях. Значення цих розмірів і величин використовуються під час проектування при порівнянні різних конструкцій гармат, враховуються під час експлуатації та ремонту. Вони характеризують також маневреність і рухомість гармат на марші і полі бою.

До експлуатаційних характеристик належать:

Швидкострільність гармати. Вона характеризує ту найбільшу кількість пострілів за одиницю часу, яку можна здійснити з гармати, враховуючи час на її заряджання і виконання інших робіт із забезпечення стрільби (виправлення наводки, охолодження ствола і т. ін.) Найбільша швидкострільність з відновленням наводки після кожного пострілу називається прицільною, без відновлення наводки - максимальною.

Висока швидкострільність підвищує ефективність ураження цілей, дозволяє виконати бойові завдання меншою кількістю гармат і залежить як від конструкції гармати та боєприпасів, так і від натренованості обслуги.

Час переведення гармати з похідного положення в бойове і навпаки. Він характеризує її готовність до виконання бойового завдання. Час переведення системи з похідного положення в бойове визначає швидкість відкриття вогню. Час переведення із бойового положення у похідне характеризує можливості зі швидкої зміни вогневої позиції.

Швидкість транспортування (перевезення) Vmax, м/с. Вона характеризує маршеві можливості гармати і залежить від конструктивних якостей її ходової частини.

Узагальнені характеристики визначають могутність і досконалість конструкції гармат. Вони використовуються під час розроблення нових, а також оцінки і порівняння існуючих зразків озброєння. До них належать:

Дульна енергія Ео, кДж. Вона визначає могутність конкретного зразка і дорівнює кінетичній енергії поступального руху снаряда, який рухається з початковою швидкістю Vо:

де q - маса снаряда.

Для характеристики гармати іноді замість дульної енергії користуються поняттям “потужність гармати”.

Коефіцієнт могутності СЕ, кДж/дм3. Для конкретного зразка гармати він свідчить про те, яка кількість енергії Ео припадає на умовну одиницю об'єму його каналу ствола:

де d - калібр каналу ствола.

Цей коефіцієнт є важливою характеристикою могутності гармати. Під час проектування нового зразка СЕ беруть як вихідну величину для розрахунків.

Коефіцієнт використання металу ?, кДж/кг. Він характеризує досконалість конструкції гармати і визначається за формулою

де Мб - маса гармати в бойовому положенні.

Цей коефіцієнт показує, яку корисну роботу виконує один кілограм маси металу гармати під час пострілу. Чим більший цей коефіцієнт, тим більш досконалою є конструкція гармати.

1.3 Загальна будова гармати. Типові схеми будови артилерійських гармат

Залежно від призначення і типу гармати її конструкція може бути різною, але всі гармати мають такі основні частини: ствол із затвором, противідкотні пристрої (ПВП), лафет.

Ствол гармати - це пристрій, у якому відбувається перетворення хімічної енергії бойового заряду в кінетичну енергію снаряда. Ствол призначений для спрямування польоту снаряда з певною лінійною і кутовою швидкостями.

Затвор призначений для надійного замикання каналу ствола, здійснення пострілу та екстракції стріляної гільзи.

Противідкотні пристрої призначені для з'єднання ствола і лафета, гальмування відкотних частин, повернення їх у початкове положення та утримання їх у цьому положенні до виконання наступного пострілу.

ПВП зменшують максимальну силу дії пострілу на лафет у 30-40 разів. Завдяки цьому забезпечуються стійкість і нерухомість гармати. Забезпечення стійкості і нерухомості гармати під час пострілу є дуже важливою умовою підвищення ефективності стрільби, оскільки при порушенні стійкості і нерухомості виникає необхідність у відновленні початкового положення гармати і наводки, її закріплення.

Крім того, наявність ПВП дозволяє суттєво зменшити вагу лафета і збільшити його термін служби.

Під час пострілу на гармату діє сила віддачі, яка спрямована у бік, протилежний напрямку руху снаряда. Сила віддачі безпосередньо передається на деталі й механізми лафета. Саме цю силу зменшують ПВП. Таким чином, ПВП виконують роль пружного зв'язку між стволом і лафетом.

Лафет складається із: люльки, верхнього станка, підйомного механізму, поворотного механізму, зрівноважувального механізму, нижнього станка зі станинами, ходової частини, приладів наводки (прицілів), допоміжних механізмів і пристроїв.

Люлька призначена для опори ствола, спрямування його руху під час відкоту і накату.

Цапфами люлька опирається на верхній станок і за допомогою підйомного механізму може повертатися у вертикальній площині разом зі стволом і ПВП (вертикальна наводка).

Верхній станок призначений для опори ствола, люльки і ПВП (хитної частини гармати). На верхньому станку розміщаються хитна частина, підйомний механізм, зрівноважувальний механізм, бойовий щит гармати.

Підйомний механізм призначений для повороту хитної частини гармати в вертикальній площині. Таким чином, завдяки підйомному механізму ствола гармати можна надавати кути схилення або підвищення. Хитна частина гармати за допомогою привода і кінематичних ланок повертається у вертикальній площині відносно осі цапф люльки.

Поворотний механізм призначений для повороту обертової частини гармати в горизонтальній площині або для надання стволу кутів горизонтальної наводки. Поворот верхнього станка з підйомною частиною в горизонтальній площині відносно нижнього станка забезпечується приводом і кінематичними ланками.

Зрівноважувальний механізм призначений для зрівноваження хитної частини гармати відносно цапф люльки і полегшення роботи підйомного механізму. Силу, яка врівноважує хитну частину гармати, створює пружина або стиснене повітря.

Нижній станок зі станинами - це нерухома під час наводки частина лафета, призначена для опори обертової частини і з'єднання її з основою гармати. Станини забезпечують стійкість і нерухомість гармати під час пострілу (у бойовому положенні вони розводяться і опираються сошниками на ґрунт).

Ходова частина - це транспортний пристрій, який є частиною лафета причіпної артилерійської гармати. Бойова ходова частина - це ходова частина гармати, яка опирається на ґрунт під час виконання пострілу.

Прилади наводки (приціли) - це прилади, які розміщені на гарматі і призначені для забезпечення наведення гармати. За їх допомогою будуються прицільні кути і забезпечується наводка гармати на ціль. Як правило, сучасні гармати мають механічні і оптичні приціли, а протитанкові гармати, крім того, - нічні, радіолокаційні для прицілювання вночі або за умов поганої видимості.

Верхній станок із підйомною частиною гармати, механізмами і приладами наводки, зрівноважувальним механізмом і бойовим щитом становлять обертову частину гармати, обертанням якої відносно осі цапф нижнього станка здійснюється горизонтальна наводка ствола гармати.

Під час пострілу верхній та нижній станки зі станинами і, як правило, колесами служать опорою ствола і називаються бойовим станком гармати.

Під час транспортування причіпних гармат нижній станок зі станинами і ходовою частиною є візком гармати. Таким чином, лафет під час пострілу є бойовим станком гармати, а під час транспортування - її візком.

Залежно від призначення і типу гармати, а також від її конструктивних особливостей окремі частини і механізми гармат можуть бути відсутніми або замінюватися іншими.

Типові схеми будови причіпних, самохідних гармат, реактивних систем залпового вогню, протитанкових комплексів наведені на рис. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 відповідно.

Схема

1.2.3 - Основні частини гармати

1+2 - Відкотна частина (ВЧ) гармати

ВЧ + ( 3.1 + 3.2 ) - Підйомна частина ( ПЧ ) гармати

ПЧ + ( 3.3 + 3.4 + 3.5 + 3.6 ) - Поворотна частина гармати

3.1 - 3.9 -Основні частини лафета

ПРИЗНАЧЕННЯ :

Ствол із затвором - здійснення направленого пострілу;

П В П - пружний зв'язок ствола з лафетом;

Лафет - при стрільбі - функції бойового станка;

- при транспортуванні - функції візка.

Ствол ? перетворення енергії бойового заряду в кінетичну енергію снаряда, надання снаряду направ леного польоту з певною по чатковою лінійною i кутовою швидкістю.

Затвор ? надійне замикання каналу ствола;

- виконання пострілу;

- екстракція гільзи.

Гальмо вiдкоmу ? поглинання кінетичної енергії ВЧ при відкоті;

- плавне гальмування ВЧ принакаті.

Накатник ? повернення ВЧ у початкове положення;

- утримання ВЧ у цьому положенні при будь-яких кутах

Люлька ? направлення руху ствола під час відкоту i накату;

- дія на ствол при наведенні;

- розміщення елементів ПЧ.

Приціли ? забезпечення наведення гармати.

Верхній станок ? основа поворотної частини;

розміщення підйомної частини та елементів поворотної частини гармати.

Щитове прикриття ? захист обслуги від куль, осколків, дульної хвилі.

Механізми наводки - зміна положения ствола уnpocтopi.

Зрівноважувальний механізм ? зменшення моменту незpiвноваження відносно осі цапф з метою полегшення роботи наводчика.

Нижній станок зі станинами ? опора поворотної частини;

- розміщення ходової частини;

- зв'язок з ґрунтом, забезпечення стійкості та нерухомості.

Ходова частина ? виконує функції візка при транспортуванні;

- може служити лобовою (передньою) опорою гармати.

Підресорювання ? зменшення руйнівної дії дороги на лафет.

Механізм виключення підресорювання ? підвищення жорсткості лафета в бойовому положенні гармати.

Механізм самоустановки нижнъого станка ? вирівнювання площини вогню в бойовому положенні гармати.

Система електроживлення - для живлення електрострумом артилерійської частини

(V ± 24В та - 36В 400 Гц).

Боєукладки - призначення для розміщення бойового комплекту БМ.

1.4 Класифікація гармат і вимоги до них

Наземна артилерія вирішує велику кількість бойових завдань, що призводить до необхідності мати на озброєнні гармати, що відрізняються калібром, способом пересування, цільовим призначенням і т.ін.

Залежно від типу (призначення, конструкції польоту снаряда) гармати поділяються на: гармати, гаубиці, гаубиці-гармати, гармати-гаубиці, міномети; безвідкотні гармати.

Гармати - це знаряддя, що надають снаряду початкової швидкості 700-1500 м/с, мають настильну траєкторію польоту снаряда і довжину каналу ствола порядку 60-100 калібрів. Кути підвищення стволів гармат, як правило, не більше 45? (кут найбільшої дальності стрільби).

Гаубиці - це гармати, які надають снаряду початкової швидкості порядку 300-700 м/с, мають навісну траєкторію польоту снаряда і довжину каналу ствола до 60 калібрів. Максимальний кут підвищення ствола гаубиці може досягати 70?. У вітчизняній артилерії використовуються гаубиці калібру 122-мм і більше.

Гаубиці-гармати і гармати-гаубиці - це гармати проміжного типу між гаубицями і гарматами. Початкова назва гармати визначається тим, які ознаки у неї переважають, - гаубиці чи гармати.

Міномети - це гармати, ствол яких у бойовому положенні опирається на плиту, встановлену на ґрунті, і може мати кути підвищення 45? і більше. Стрільба з міномета здійснюється спеціальними снарядами - мінами.

Безвідкотні гармати - це гармати, стволи яких у казенній частині мають сопла для виходу порохових газів убік, протилежний руху снаряда. При цьому сила віддачі зрівноважується реактивною силою газів, що виходять із сопел, і ствол гармати залишається під час пострілу нерухомим.

За цільовим призначенням виділяють протитанкові гармати, які служать в основному для стрільби по танках та інших броньованих цілях прямою наводкою. Крім того, існують гармати, які призначені для дій у горах (гірські гармати).

Залежно від калібру розрізняються гармати: малого калібру (20-75 мм), середнього калібру (76-152 мм), великого калібру (більше 152 мм).

За способом пересування гармати поділяють на: самохідні та причіпні.

Самохідні гармати характеризуються високою рухомістю, витривалістю на полі бою і швидкістю переведення з похідного положення у бойове. Їх недоліками є складність конструкції та експлуатації.

Причіпні гармати переміщаються артилерійським тягачем. Порівняно із самохідними гарматами вони відрізняються простотою конструкції та експлуатації.

Кожна гармата призначена для виконання тих чи інших завдань і має певні властивості, які характеризують вдосконаленість та можливості гармати. Перелік усіх властивостей, які повинна мати гармата, становить ТТВ до конструкції гармати. Вимоги відображають досвід експлуатації подібних зразків озброєння і в першу чергу бойовий досвід, стан військової науки і техніки та характер сучасних воєн.

ТТВ до гармат бувають загальні і спеціальні. У свою чергу, загальні вимоги поділяються на бойові, службові і виробничо-економічні. Основними є бойові вимоги.

Бойові вимоги

1. Далекобійність - це здатність гармати стріляти на якомога більшу відстань. Вона визначається найбільшою горизонтальною дальністю стрільби із даного типу гармати. Далекобійність забезпечує маневр траєкторіями без зміни вогневих позицій, ураження противника на великій відстані. Вона залежить від конструкції снаряда, початкової швидкості його руху і від кута підвищення ствола. Максимальна дальність стрільби досягається при куті підвищення ствола близько 45?, а для далекобійних гармат - близько 58?, що забезпечує подолання снарядом щільних шарів атмосфери.

2. Точність стрільби. Вона характеризується кучністю та влучністю. Кучність стрільби - це групування точок падіння снарядів на визначеній площі. Вона характеризується відношенням імовірних відхилень за дальністю ВД і за напрямком ВБ. Кучність стрільби залежить від стану конкретної гармати, від величин можливих відхилень основних параметрів її складових (ствола, прицільних пристроїв, снарядів і т. ін.) та умов стрільби.

Влучність стрільби залежить від досконалості і технічного стану гармати, боєприпасів, приладів стрільби і спостереження, а також майстерності обслуги.

3. Вогнева продуктивність оцінюється двома характеристиками - швидкострільністю і режимом вогню.

Швидкострільність залежить від калібру, ступеня автоматизації і механізації гармати, стійкості гармати під час стрільби, а також від злагодженості та чіткості дій гарматної обслуги. Висока швидкострільність дає можливість виконувати бойові завдання з меншою кількістю гармат, підвищує ефективність ураження цілей.

Режим вогню - це максимально допустима кількість пострілів гармати за визначений час ведення вогню без шкоди для самої гармати, точності і безпеки стрільби. Ця характеристика визначається розрахунково-експериментальним шляхом і наводиться в “Правилах стрільби й управління вогнем артилерії”. Вона залежить від теплового режиму ствола та противідкотних пристроїв гармати, а також від фізичних можливостей обслуги.

4. Маневреність - це здатність гармати до транспортування, зміни вогневих позицій, пересування на полі бою, перенесення вогню. Відповідно до цього розрізняють оперативну і тактичну маневреність (рухомість), а також вогневу маневреність.

Оперативна маневреність характеризує здатність гармати до пересування на велику відстань самостійно або іншими видами транспорту (залізничним, водним, повітряним).

Тактична маневреність характеризується середньою швидкістю пересування гармати різними дорогами та часом її переведення з похідного в бойове положення і навпаки.

Поліпшення маневреності забезпечується створенням самохідних гармат, використанням ходових частин з підресорюванням, зменшенням ваги гармати. Маневреність сучасних гармат повинна бути не нижче маневреності військ, з якими вони будуть взаємодіяти.

Вогнева маневреність гармати складається із швидкості відкриття вогню і здатності вести вогонь з однієї вогневої позиції без повороту станин у різних напрямках і на різні відстані, швидко переносити вогонь з однієї цілі на іншу і мати різні кути падіння снарядів на одних і тих самих дальностях. Висока вогнева маневреність гармат дозволяє раптово для противника завдати потужного вогневого удару.

5. Витривалість - це важлива ознака гармати, що характеризується її здатністю якомога більш тривалий час зберігати свої бойові якості за всіх умов експлуатації, а також протистояти дії уражуючих факторів вогневої протидії противника.

Витривалість визначається кількістю пострілів, яку може здійснити гармата на повному заряді до виходу її з ладу. Витривалість ходових частин гармат вимірюється величиною пробігу до виходу їх із ладу.

Висока витривалість гармат забезпечується міцністю їх деталей, невразливістю в бою, високою маневреністю, точним дотриманням правил експлуатації і т.ін.

Службові вимоги

1. Безвідмовність дії усіх механізмів гармати за різних умов експлуатації (кліматичних і погодних, умов транспортування і т.ін.).

2. Безпека експлуатації гармати забезпечується високою міцністю найбільш важливих деталей, наприклад, стінок ствола, наявністю запобіжних механізмів, пристроїв і огорож.

3. Ергономічність гармат. Вона характеризує взаємовідносини людини із зразками озброєння, а саме: простоту і зручність експлуатації гармати під час стрільби, переведення гармати із похідного положення в бойове і навпаки під час підготовки її до стрільби, маршу, технічного обслуговування, консервації та розконсервації. Зручність роботи на гарматі створює сприятливі умови виконання усіх операцій обслугою без фізичного і психологічного перевантаження. Ці вимоги виконуються за рахунок поліпшення конструкції гармати, компактного і зручного розміщення на ній механізмів, механізації операцій із заряджання і розряджання гармати.

4. Нерухомість і стійкість гармати під час стрільби забезпечується наявністю противідкотних пристроїв, якістю підготовки гармати до стрільби. Стійкість і нерухомість гармати під час стрільби призводить до збільшення швидкострільності та кучності бою, поліпшення умов роботи і виключення можливості нещасних випадків. На стійкість гармати під час стрільби значно впливають також ступінь обладнання вогневих позицій і якість обслуговування гармат.

Виробничо-економічні вимоги

Ці вимоги повинні забезпечити можливість масового, швидкого таекономічного виробництва і ремонту гармат. До цих вимог належать:

- простота конструкції і технології виробництва, що дозволяє швидко засвоїти масове виробництво, а також правила експлуатації гармат;

- взаємозамінність і стандартизація деталей, які забезпечують економічність і масовість виробництва, простоту ремонту гармат;

- використання матеріалів, виготовлених із вітчизняної недефіцитної сировини.

Велика роль у скороченні витрат на утримання гармат належить особовому складу. Дбайливе поводження з гарматами, суворе дотримання правил їх зберігання і технічного обслуговування значно збільшують термін служби гармат (витривалість), зменшують втрати і витрати, пов'язані з ремонтом, забезпечують безпеку стрільби.

Крім розглянутих основних вимог до гармат, до деяких гармат ставляться спеціальні вимоги.

1.5 Історія розвитку артилерії

В історії розвитку артилерії можна виділити три характерних етапи. Це етапи розвитку гладкоствольної, нарізної і швидкострільної артилерії.

Вогнепальна артилерія вперше з'явилась у XIV столітті, а у 1382 році була застосована Д. М. Донським для захисту Москви від нападу татар. Перша гармата мала вигляд металевого ствола, закріпленого на дерев'яній основі. У ХVІ столітті почали використовувати пересувний дерев'яний клин для зміни кута підвищення ствола, квадрант для його вимірювання і колісний лафет з двома нерозсувними дерев'яними станинами. У цей самий період з'являються клинові і поршневі затвори, а вчений артилерист Онисим Михайлов систематизував артилерійський досвід і написав Статут, в якому дав оригінальні вирішення питань організації, будови і бойового застосування артилерії.

У 1741 році талановитий винахідник Д. К. Карпов створив швидкострільну батарею із 44 мортирок, яка мала поворотну основу.

Зразки нарізних гармат з'являлися у ХVІ, ХVІІ і ХVІІІ століттях, а низький рівень виробництва не забезпечував їх масового виготовлення.

Таким чином, гладкоствольна артилерія проіснувала більше як 500 років. Для неї були характерні всі основні елементи сучасної артилерії, але вона мала невелику дальність стрільби, яка не перевищувала 2000 ? 2500 м. Прагнення збільшити дальність і могутність дії снаряда привело до нового етапу розвитку артилерії - нарізної артилерії.

У ХІХ столітті з'явилися приціли конструкції Кабанова (1811 р.), бойові ракети і нарізна артилерія. З введенням машинного виробництва почала вдосконалюватися і нарізна артилерія. До цього часу з'явилися - бездимний порох, більш якісні гарматні сталі, противідкотні пристрої та оптичні приціли. Нарізна артилерія як більш сучасна почала швидко замінювати гладкоствольну. З 70-х років ХІХ століття вводиться гільзове заряджання, а дерев'яні лафети замінюються сталевими.

Проблему збільшення швидкострільності вирішив талановитий конструктор В. С. Барановський, який створив у 1872 році першу в світі швидкострільну 2,5- дюймову гармату на пружному лафеті. Для своєї гармати він розробив: гідравлічне гальмо відкоту, пружинний накатник, підйомний і поворотний механізми, унітарний постріл.

Велике значення для підвищення швидкострільності гармати мало введення оптичних телескопічних прицілів у 1875 році, а з 1906 року ? і панорамних прицілів. У результаті у другій половині ХІХ століття були створені нові 76-мм, 107-мм, 152-мм гармати. Гармата 76-мм зразка 1902 року була однією з найдосконаліших гармат початку Першої світової війни.

У 1904 році захисники Порт-Артура мічман С. Н. Власьєв і капітан Гобято запропонували використовувати для навісної стрільби шестовими надкаліберними мінами 47-мм морську гармату, а лейтенант Подкурський переконструював морський метальний апарат для стрільби каліберними мінами. Так, уперше з'явилися прототипи міномета, який потім був розроблений у 1915 році.

Вітчизняна артилерія до початку Першої світової війни була більш сучасною, ніж в арміях інших країн. Але в ході бойових дій виявилася нестача в боєприпасах і у важкій далекобійній артилерії. У зв'язку з цим починається виробництво боєприпасів і важкої артилерії. Були прийняті на озброєння 305-мм гаубиця зразка 1915 року, 203-мм гаубиця Шнейдера та інші. У роки війни було налагоджене виробництво мінометів, яких у 1917 році на озброєнні армії було близько 5000 шт. Для транспортування важкої артилерії почали використовувати трактори, а легкої - автомобілі, що значно підвищило рухомість артилерії.

Основними підсумками розвитку вітчизняної артилерії за період Першої світової війни є створення бойових ракет, нарізних швидкострільних гармат, польової і важкої артилерії на пружному лафеті, мінометів та інших видів артилерійської техніки.

У період громадянської війни та в період відновлення народного господарства проводилася модернізація кращих зразків старої артилерії. Першим новим зразком артилерійського озброєння стала 76-мм полкова гармата зразка 1927 р. У цей час на гарматах подовжуються стволи, вводяться дульні гальма, збільшується вага бойових зарядів, поліпшується балістика снарядів, з'являються лафети з металевими колесами з гумовими шинами, вводяться зрівноважувальні механізми та єдиний приціл. Усі ці заходи призвели до збільшення дальності стрільби та підвищення рухомості. Створювалися і нові зразки артилерійського озброєння. У 1931 році на озброєння була взята 37-мм, а в 1932 році - 45-мм протитанкові гармати.

У передвоєнні роки з 1933 по 1940 рр. було здійснено повне переозброєння артилерії новими зразками гармат та боєприпасів. За цей короткий час були створені і взяті на озброєння такі зразки польової артилерії, як 45-мм гармата зразка 1937 р., 76-мм гірська гармата зразка 1938 р., 76-мм дивізіонні гармати зразка 1936 і 1939 рр., 107-мм гармата зразка 1940 року, 122-мм і 152-мм гаубиці зразка 1938 р., 122-мм гармата зразка 1931 і 1937 рр. та інші.

Напередодні війни вперше у світі була створена принципово нова гармата - реактивна артилерія залпового вогню. Батарея “Катюш” уперше була застосована капітаном Флеровим під Оршею у 1941 році. У цей самий період були розроблені нові боєприпаси різних призначень, більш сучасні прилади спостереження, стрільби і топоприв'язки, засоби зв'язку та гусеничні тягачі, що дозволило більш повно використовувати бойові можливості гармат і мінометів.

У період Другої світової війни вітчизняні конструктори оволоділи методами швидкого проектування гармат. Були створені нові протитанкові гармати 45-мм зразка 1942 р., 57-мм зразка 1943 р. та 100-мм зразка

1944 р., яка стала “грозою” німецьких танків “тигр” і “пантера”, за що і отримала назву “звіробій”. Були взяті на озброєння 76-мм польова гармата зразка 1943 р. і полкова гармата зразка 1942 р., а також 152-мм гаубиця зразка 1943 р. З'явилося і нове озброєння - самохідна артилерія: СУ-85 зразка 1943 р., СУ-100 зразка 1944 р., СУ-122 зразка 1944 р. і СУ-152 зразка 1943 і 1944 років. Беруться на озброєння міномети 82-мм зразка 1941 р. і 120-мм зразка 1943 р., а також 160-мм міномети.

У конструкціях нових гармат почали використовувати автоматичні затвори, дульні гальма, торсіонне підресорювання, колеса з гумовими шинами. Для боротьби з танками були розроблені підкаліберні і кумулятивні снаряди.

Усього за період війни артилеристи влучним вогнем знищили десятки тисяч танків і САУ. Більш як 1800 воїнам-артилеристам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За період війни 1600 000 артилеристів були нагороджені орденами і медалями.

Великий вклад у створення першокласного артилерійського озброєння внесли конструкторські колективи, якими керували вчені Грабін В. Г. (гармати малих калібрів і САУ), Іванов І. І. (гармати крупних калібрів), Шавирін Б. І. (міномети) та багато інших.

У післявоєнний період з'явилася якісно нова зброя великої руйнівної сили - ракети з ядерними зарядами, внаслідок чого були створені ракетні війська стратегічного призначення. За допомогою ракет була вирішена непосильна для артилерії проблема стрільби на великі дальності. Поряд зі створенням ракетних комплексів продовжувала розвиватися і артилерія. На озброєння армії надійшли нові зразки гарматної, реактивної і самохідної артилерії, а також комплекси ПТКР з підвищеною бойовою потужністю і високою точністю стрільби. Для артилерійських комплексів були розроблені більш ефективні боєприпаси, нові засоби пересування та прилади для стрільби. У цей період війська отримали такі потужні гармати, як 85-мм дивізіонна протитанкова гармата, 122-мм гармата і гаубиця, 130-мм гармата, 152-мм гармата-гаубиця, 203-мм гаубиця, 160-мм і 240-мм міномети та інші артилерійські системи. Польова реактивна артилерія озброюється сучасними комплексами залпового вогню типів БМ-14, БМ-21, БМ-24. Беруться на озброєння і нові типи самохідної артилерії, які мають більш високі бойові можливості. Це такі самохідні артилерійські установки, як 122-мм самохідна гаубиця 2С1, 152-мм СГ 2С3М, 152-мм СГ 2С5 та 152-мм СГ 2С19. З'являються і самохідні комплекси ПТКР.

Отже, сучасна артилерія має досконалі потужні зразки озброєння, які відповідають її завданням.



2.Стволи артилерійських гармат

2.1 Призначення типового ствола і його елементів

Вимоги до конструкції ствола

Ствол є основною частиною артилерійської гармати. Це труба з точно і чисто обробленим каналом. У каналі ствола під час пострілу відбувається запалювання і швидке згоряння порохового заряду, яке супроводжується переходом хімічної енергії пороху у теплову, а потім у кінетичну енергію руху системи.

Ствольна труба - це робочий циліндр двигуна, в якому снаряд під тиском порохових газів отримує кінетичну енергію і початкову швидкість поступального руху.

Крім того, ствол забезпечує кидання снаряда у певному напрямку.

Для забезпечення стійкості снаряда у польоті ствол виготовляється з гвинтовими нарізами, які завдяки ведучому пояску снаряда надають йому обертального руху. Якщо ствол виготовляється гладким (без нарізів), то сам снаряд має спеціальні стабілізувальні пристрої.

Таким чином, ствол призначений для: спрямування польоту снаряда; надання снаряду необхідної початкової швидкості (залежно від бойового заряду); надання снаряду обертального руху, необхідного для стійкості снаряда у польоті.

Якщо використовуються снаряди з обертовим ведучим пояском і стабілізатором, який розкривається після вильоту снаряда з каналу ствола, то одна з функцій нарізного ствола (надання снаряду обертального руху) не потрібна. Гладкостінні стволи гармат і мінометів виконують дві функції: надання снаряду (міні) необхідного напрямку руху, надання йому певної початкової швидкості.

Вимоги до конструкції стволів артилерійських гармат

1. Достатня міцність і жорсткість. Міцність ствола вважається достатньою, якщо після пострілу на внутрішніх стінках ствола не спостерігається явище залишкових деформацій (залишкова деформація - це невідновлення розмірів і форми ствола після припинення на нього дії сил від тиску порохових газів). Отже, матеріал ствола повинен працювати в області пружних деформацій незалежно від умов експлуатації (нагрівання ствола, зміна умов заряджання і т. п.). Зміна умов заряджання і, як правило, зміна тиску виникають внаслідок таких причин: виробничих (відхилення у вазі снарядів, зарядів, форми і розмірів порохових зерен і т. п.); коливання температури бойового заряду; старіння пороху (зміни його фізико-хімічних властивостей). Міцність ствола забезпечується необхідною товщиною стінок труби, а високий ступінь надійності - урахуванням у розрахунках коефіцієнта запасу, який визначається багатолітнім досвідом експлуатації гармат.

Недостатня міцність ствола виявляється у появі після пострілу у будь-якому перерізі на поверхні каналу ствола залишкової деформації, роздуття каналу ствола з можливою появою поздовжніх тріщин, крихкого розриву ствола.

Жорсткість ствола оцінюється величиною прогину під дією власної маси і величиною вібрації стінок ствола під час пострілу. Кривизна каналу ствола призводить до різнобійності гармат, зменшення влучності стрільби. Довжина ствола повинна бути не більше 70 калібрів, а радіус кривизни внаслідок неточностей виробництва або внаслідок прогину під дією власної маси повинен бути не менше 600 м.

2. Висока живучість - досягається вибором відповідного матеріалу для виготовлення ствола; раціональною конструкцією камори, нарізів; вибором роду пороху, матеріалу, форми і розмірів ведучого пояска снаряда, а також умовами експлуатації гармат.

У процесі стрільби відбувається знос ствола, який характеризується збільшенням діаметра каналу ствола, подовженням зарядної камори внаслідок винесення металу розжареними пороховими газами під час їх руху з великою швидкістю, механічного зносу каналу ствола ведучими поясками снарядів і під впливом хімічної дії порохових газів на нарізи і т.п. Основні причини зносу - це термічна і механічна дія порохових газів на поверхню ствола, тому що під час стрільби тонкий шар каналу ствола швидко нагрівається і охолоджується, що призводить до виникнення тріщин, з яких газовий струмінь вириває частки металу і виносить їх із собою із каналу ствола.

Живучість ствола оцінюється кількістю пострілів, після яких ствол втрачає свої балістичні якості. Наприклад, для гармат 122-мм гаубиці Д-30 - це 18000, а для 130-мм гармати М-46 - 3700, для 85-мм протитанкової гармати Д-48 - 800-1000 і т. д.

Для виробництва стволів використовуються спеціальні марки гарматної сталі. Основним матеріалом для виплавляння гарматної сталі служать високоякісний чавун і чистий відбірний металобрухт. Для надання визначних властивостей до сталі вводять різного роду компоненти. Наприклад, сурма і фосфор надають сталі крихкість; хром і вольфрам - в'язкість без зниження твердості; нікель - в'язкість. Марка сталі дозволяє визначити, які саме елементи входять до її складу. Наприклад, “ГХМ” ? означає: “Г” ? гарматна сталь, “Х” ? хромова, “М” ? молібденова. Отже, це - хромо-молібденова гарматна сталь.

3. Конструкція ствола повинна забезпечувати задану початкову швидкість і стійкість снаряда у польоті. Ця вимога виконується вибором оптимальної конструкції ствола, а саме: правильним підбором величини ведучої частини, камори, форми і вигляду нарізів.

4. Конструкція ствола повинна забезпечувати простоту і швидкість виготовлення великої кількості стволів з повною взаємозамінністю деталей.

5. Конструкція ствола повинна забезпечувати простоту і швидкість складання, розбирання і ремонту із заміною непридатних деталей новими без використання складних пристосувань.



2.2 Типи стволів

Прагнення більш повно задовольнити суперечливі вимоги до конструкції ствола привело до створення стволів різних типів. За найбільш загальними ознаками стволи поділяються на типи, що показані на схемі (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Класифікація стволів

Ствол-моноблок виготовляється з однієї заготовки і по всій довжині - це ціла труба, яка не має в стінках штучно створених напружень.

Товщина стінок ствола в області найбільшого тиску не перевищує одного калібру, оскільки перевищення мало виграє у міцності, але різко збільшує вагу ствола.

Основні способи виготовлення стволів-моноблоків - це ковка, метод прокочування труб, метод відцентрового лиття.



Рисунок 2.2 - Схема ствола моноблока: 1 - труба; 2 - затвор; 3 - казенник

Ствол-моноблок, завдяки простоті виготовлення, є найбільш поширеною конструкцією ствола у польовій артилерії. Він використовується в гарматах калібром до 152-мм включно. Основним недоліком ствола-моноблока є необхідність заміни всієї труби при зносі ведучої частини ствола. Але висока якість гарматних сталей, які виробляє промисловість, і суворе дотримання умов експлуатації стволів забезпечують достатньо довгий термін служби стволів-моноблоків.

Основна перевага стволів-моноблоків - простота їх виготовлення.

Багатошаровий ствол - це ствол, стінки якого складаються з кількох концентричних циліндрів однакової або різної довжини, що насаджуються один на інший і з'єднуються конструктивно. Залежно від кількості циліндрів стволи називаються дво-, три-, чотиришаровими. Внутрішній шар називається трубою, або першим шаром, а зовнішній - кожухом. Багатошарові стволи, шари яких насаджуються один на інший із зазором, що вибирається під час пострілу, поділяються на стволи з вільним лейнером, стволи з розвантаженою і нерозвантаженою вільною трубою і складові стволи.



Рисунок 2.3 - Схема багатошарового ствола: 1 - труба; 2 - скріплювальні циліндри

Лейнований ствол

У процесі стрільби канали стволів поступово зношуються, що призводить до зменшення початкової швидкості снаряда і погіршення влучності. Внаслідок цього після деякого числа пострілів ствол гармати буде вже практично непридатним для подальшого використання, як кажуть, настає “балістична смерть” гармати.

Особливо швидко зношуються стволи потужних морських і зенітних гармат. Ствол морської гармати може важити 100 і більше тонн. Таким чином, добре видно важливість швидкого відновлення ствола.

У другій половині ХIХ століття інженери на Обухівському заводі (зараз завод “Більшовик”) розробили конструкцію змінної тонкостінної труби, яка встановлюється в ствол. Тонка труба встановлюється і виймається без нагрівання і великих зусиль.

Рисунок 2.4 - Схема лейнованого ствола: 1 - затвор; 2 - казенник; 3 - кожух; 4 - лейнер

Ці труби отримали назву “вільних лейнерів”. Зазор (діаметральний) між кожухом і лейнером становить 0,05?0,2 мм для гармат середнього калібру; 0,15?0,25 мм ? для гармат великого калібру.

Під час пострілу внаслідок дії тиску порохових газів у каналі ствола лейнер розширюється доки не вибереться зазор між кожухом і лейнером, після чого кожух також бере участь в опорі розриву. Після пострілу лейнер займає початкове положення.

Конструкція стволів із тонкостінними змінними лейнерами особливо корисна для великокаліберних гармат. Використання такої конструкції призводить до значної економії металу і до порівняно швидкої заміни зношеного лейнера безпосередньо на вогневій позиції (для тренованої обслуги - за 10?30 хвилин).

Таким чином, лейніровані стволи мають такі переваги: можливість відновлення ствола при зносі стінок каналу заміною внутрішнього шару новим лейнером; найбільш раціональне використання високоякісної сталі.

До недоліків таких стволів можна віднести складність і об'ємність процесів їх виготовлення.

Ствол із розвантаженою вільною трубою

Вільна труба відрізняється від вільного лейнера тим, що вона покривається кожухом ствола не по всій довжині, а лише на ділянці максимального тиску. Труба має більш товсті стінки і масу у 1,5?2,5 раза більше маси вільного лейнера.

Рисунок 2.5 - Схема ствола з розвантаженою вільною трубою: 1 - затвор; 2 - казенник; 3 - кожух; 4 - вільна труба

Зазор між вільною трубою і кожухом під час пострілу вибирається, при подальшому підвищенні тиску кожух і вільна труба розширюються як одне ціле.

Виготовити ствол із вільною трубою легше, ніж ствол з вільним лейнером, оскільки довжина поверхні точної обробки у ствола з розвантаженою трубою значно менша, а отже, собівартість виробництва - менша.

Використання вільної розвантаженої труби дозволяє полегшити передню частину ствола, що забезпечує наближення центра ваги до казенника.

Недоліки стволів такого типу: порівнянно з вільним лейнером вільна труба має підвищену масу (у 1,5 - 2,5 раза), що затруднює забезпечення гармат запасними трубами.

Стволи з вільною розвантаженою трубою використовуються в 122-мм гарматах Д-74 і у деяких гаубицях-гарматах калібру 152-мм зразка 1937 року.

Ствол із нерозвантаженою вільною трубою

Трубою-моноблоком називається труба, яка встановлюється в кожух ствола з великим зазором, що не вибирається під час пострілу (наприклад, гармата М-30).

У конструкції такого типу є лише дві ділянки точного спряження труби з кожухом. Виробництво труби-моноблока просте. Труба-моноблок повинна повністю витримувати внутрішній тиск порохових газів і саме тому вона виготовляється із високоякісного матеріалу і має порівняно товсті стінки.

Рисунок 2.6 - Схема ствола з нерозвантаженою вільною трубою:1 - затвор; 2 - казенник; 3 - кожух; 4 ? труба-моноблок

...