Еволюція зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період

Розвинена Індія має бути в змозі подбати про свої стратегічні інтереси завдяки посиленню внутрішньої потужності, тому з кінця 90-х рр.. особливе місце у політичній стратегії країни посіли питання національної безпеки та, відповідно, зміцнення її обороноздатності. Питання набуття Індією у 1998 р. фактичного ядерного статусу досі залишається неоднозначним і таким, що спричинило широкі дебати в країні та поза її межами. Ця подія стала своєрідною межею, за якою починається новий період у розвитку зовнішньополітичної стратегії країни, спрямованої на прагматичний захист своїх інтересів в умовах складної регіональної ситуації і глобальної кризи режиму нерозповсюдження. Критики закидають Індії відхід від традиційних пріоритетів миру у зовнішній політиці. Натомість індійські політики підкреслюють, що індійці миролюбні, але мають бути готові до захисту. Сучасна індійська ядерна доктрина побудована на мораторії щодо використання першою ядерної зброї і носить чітко визначений оборонний характер. Також слід брати до уваги той факт, що індійці ніколи не підтримували існуючий режим нерозповсюдження ядерної зброї з причини його дискримінаційного характеру і тому не припиняли розвиток ядерної програми.

Разом з фактичним набуттям ядерного статусу одним з важливих чинників впливу на посилення позиції у світових справах є активна участь Республіки Індія у багатосторонній дипломатії, яка має довгу історію і виявлена у різних формах. Рух неприєднання був чи не найяскравішою сторінкою в цій історії. З такої причини Індія не поспішає відмовлятися від активної участі у діяльності цієї організації і бачить себе у звичній ролі лідера, а також прагне віднайти нові можливості для спільної діяльності країн, що входять до складу Руху. Разом з тим, відповідаючи на виклики сучасного міжнародного життя, Індія бере активну участь в інших регіональних і світових форумах. Діяльність в роботі Г-15, Г-77, НААСП, БРІК та інших ініціатив та форумів надає Індії можливість бути залученою до різноманітних ініціатив, впливати на розвиток подій у колишньому ІІІ-у світі і поза його межами.

Республіка Індія - одна з держав-фундаторів ООН, принципи діяльності якої добре кореспондуються з традиційними індійськими світоглядними підходами. Активна участь Індії в ініціативах і проектах ООН також є однією з причин для визнання її високого статусу на міжнародній арені, принаймні такий аргумент поруч з іншими висувається на користь кандидатури Республіки Індія як постійного члена Ради Безпеки. У зовнішньополітичній стратегії Індії здобуття постійного членства в РБ ООН є одним з пріоритетів, оскільки це означатиме світове визнання її високої ролі на міжнародній арені, і з іншого боку, уможливить активнішу участь країни в розбудові нового, більш справедливого світового порядку, відповідно до традиційної індійської концепції „єдиного світу”.

Третій розділ „Реалізація зовнішньополітичної стратегії Індії на регіональному рівні” присвячений розгляду здобутків і недоліків діяльності країни на шляху закріплення статусу регіонального лідера. Збереження і посилення позиції гегемону Південної Азії розглядається в якості однієї з основних передумов підвищення статусу країни на світовому рівні.

Унікальна регіональна позиція Індії є важливим чинником її зовнішньополітичної стратегії: географічні реалії, історична традиція та сучасний стан розвитку країни - головні індикатори стратегічної діяльності Індії в регіоні Південної Азії. Цей напрямок завжди розглядався як один з основних пріоритетів, але в постбіполярний період виникли абсолютно нові умови, за яких має відбуватися його реалізація. Йдеться про посилення значимості окремих регіонів, які раніше перебували на периферії світового розвитку, в тому числі - південноазійської системи, визнаним лідером якої від початку 70-х рр.. (Бангладешська криза) є Республіка Індія. Принциповою складовою зовнішньополітичної стратегії країни є категоричне заперечення можливої участі третіх сил, передусім держав глобального рівня, у вирішенні регіональних проблем. Також характерною ознакою розвитку південноазійської системи є її чітко виражений асиметричний характер, оскільки Індія є регіональним лідером, найбільш потужною країною, центром Південної Азії з точки зору географічного розташування. Асиметричність посилюється відповідно до сталого розвитку Індії - економічного, технологічного та у військовій галузі, а також неможливістю інших країн регіону так само швидко розвиватися в умовах глобалізації. Ризики асиметричності найбільш чітко простежуються у відносинах Індії з малими державами субконтиненту, які є дуже чутливими щодо амбітної позиції Індії. Більшість південноазійських держав існують в умовах значної економічної залежності від Делі і прагнуть не допустити утисків власного політичного суверенітету. З іншої сторони, малі держави субконтиненту часто-густо змушені проводити підконтрольну Індії зовнішню політику, оскільки не мають достатнього геополітичного, економічного та військового потенціалу для адекватного захисту власних інтересів. На характер двосторонніх відносин з Індією великий вплив має внутрішньополітичний розвиток цих країн: демократичні або традиційні режими дають більше можливостей для розвитку діалогу, ніж військові або реваншистські уряди. Відповідно, стратегія Індії є тим більш прогнозованою, чим стабільнішим є політичний розвиток її сусідів. У досліджуваний період країна намагається досягти атмосфери більшої довіри і взаємної поваги на основі доктрини Гуджрала, націленої на розвиток стабільної регіональної системи шляхом збереження традиційних принципів і надання певних поступок.

Патерналістський підхід Індії, виражений у південноазійському аналогу «доктрини Монро», абсолютно не влаштовує її постійного ідейного супротивника - Пакистан, складні відносини з яким є вирішальним чинником розвитку регіональної ситуації і визначають сутність конфліктного потенціалу в Південній Азії. Основною причиною протистояння двох найбільших держав регіону є різні ідеї державності, на яких побудована як внутрішня, так і зовнішня політика Індії і Пакистану, проявом чого є, власне, сумнозвісна Кашмірська проблема. В Індії вже давно існують усталені стереотипи щодо Пакистану, які значною мірою впливають на формування і реалізацію стратегічної поведінки Делі. Можна зазначити, що стратегія Республіки Індія на пакистанському напрямку загалом страждає на амбітність, іноді - зверхність, і лише час від часу спостерігається бажання забути про традиційні проблеми та рухатися у поступальному напрямку. З іншого боку, в такій стратегії винний великою мірою сам Пакистан, який часто дає привід сумніватися в надійності як партнера та учасника переговорних процесів, а також робить важко прогнозованим подальший розвиток двосторонніх відносин завдяки нестабільній внутрішньополітичній ситуації.

Одним з важливих факторів розвитку регіональної ситуації, який неодмінно має братися до уваги індійськими стратегами, є китайський чинник. З часів Неру і по сьогодні актуальним залишається принцип: як тільки Індія щось втрачає, Китай отримує дивіденди. Відносини не лише з Пакистаном, а й з іншими сусідами, передовсім буферними країнами, Непалом і Бутаном, розглядаються в Індії через призму можливих загроз з китайської сторони, і такий підхід є цілком виправданий з точки зору безпекових інтересів Республіки Індія.

Ще одним важливим чинником південноазійської політики Індії залишається афганський напрямок. Республіка Індія не може не враховувати, що центральною проблемою афганського питання є складна гра міжнародних акторів, яка має виключний вплив на міжнародну безпеку. Починаючи від радянської кампанії і далі, по закінченні „холодної війни”, Афганістан залишається ареною складних безпекових баталій, на якій Індії доводиться відстоювати свій інтерес, пам'ятаючи про традиційно дружні відносини з цією країною та враховуючи нагальні виклики, зокрема - анті-терористичну боротьбу глобального характеру. Для Індії принципово важливим є збереження Афганістану в якості союзника, передусім - в ракурсі постійної конфронтації з Пакистаном.

Загалом, Індії, яка звикла розглядати Південну Азію як сферу власних інтересів і завжди виступала проти залучення позарегіональних сил, найближчим часом буде досить важко позбутися такої уваги з боку провідних світових гравців - з огляду на посилення конфліктногенності в регіоні, спричиненого ядерним фактором, політичною нестабільністю у більшості країн, терористичною загрозою та нарощуванням силового потенціалу провідними регіональними гравцями. Тому вочевидь стратегічна лінія держави націлена на збереження і збільшення контролю та власного впливу на розвиток регіональної ситуації.

У четвертому розділі дисертації „Розбудова відносин з провідними центрами сили як інструмент підвищення статусу Індії” автор подає аналіз розвитку і здобутків стратегічного партнерства країни.

У постбіполярному світі чітко простежується бажання Індії почуватися рівною до інших провідних сил, тому одним з принципових напрямків зовнішньополітичної стратегії країни є розвиток стратегічного діалогу з потужними світовими гравцями. Розбудова відносин стратегічного партнерства зі США стала для Індії повною новацією визначеного періоду. Враховуючи довгу історію „холодного миру” між двома країнами, це зрушення може бути розцінене як принципове. В Індії завжди визнавали необхідність розбудови конструктивних відносин зі США, але в реалії це бачення було переведене лише у постбіполярний період. За досить короткий термін Індія спромоглася досягти без перебільшення значного прогресу у своїй стратегії на американському напрямку, не поступаючись при цьому жодним зі своїх пріоритетів і традиційних підходів. Це стосується як розвитку двостороннього співробітництва у різних сферах - економічній, технологічній, науковій, гуманітарній, так і взаємної підтримки на рівні багатосторонньої дипломатії. Відбулося реальне визнання Сполученими Штатами вагомої індійської позиції у сучасному глобалізованому світі, що зумовило втілення в життя мрії стратегів в Індії про сприймання їх країни як рівної серед інших впливових міжнародних акторів.

Трансформація відносин з Росією у період після розпаду Радянського Союзу також cтала одним з визначних процесів у межах адаптації зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія до нових умов міжнародної ситуації. Позбавлені від ідеологічної зашореності і певної обмеженості радянських часів, індійсько-російські стосунки займають належне високе місце у зовнішньополітичній діяльності Індії. Індійська стратегія на російському напрямку виходить з взаємної зацікавленості і підтримки на міжнародних форумах, збігання багатьох інтересів на глобальному рівні та традицій співробітництва у різноманітних, в тому числі - стратегічних галузях. Відносини з Росією мають широкий спектр, побудовані на довірі і взаєморозумінні, але водночас - на практицизмі, оскільки чітко відповідають національним інтересам обох країн. Ці стосунки позбавлені асиметрії, що існувала раніше, Індія і Росія визнають одна одну як впливових міжнародних гравців, не лише на регіональному, але й на глобальному рівні, і віднаходять нові форми багатостороннього співробітництва. Російський напрямок так само принципово важливий для реалізації загальної мети зовнішньополітичної стратегії Індії, як і американський, тому стратегічне партнерство з Російською Федерацією залишатиметься одним з пріоритетів, які потребують постійної уваги та подальшої деталізації.

У постбіполярний період Індія розпочала вибудовувати нову стратегію на китайському напрямку, відштовхуючись від існування багатьох спільних підходів двох азійських велетнів до основних проблем сучасності, зацікавленості у встановленні більш справедливого багатополярного порядку зокрема. Країни зробили декілька важливих кроків назустріч одна одній, починаючи від погодження на статус-кво у прикордонних питаннях до відмови КНР від будь-якого втручання до розгляду кашмірського питання та відзиву Індією заяв щодо китайської загрози як основної причини ядерних випробувань 1998 р. Святкування у червні 2004 р. в обох країнах 50-ї річниці прийняття принципів “панча шила” мало означати повернення до засад мирного співіснування, на яких від самих початків будувалася, відповідно до „курсу Неру”, політика Індії на цьому напрямку.

Стратегії обох країн на сучасному етапі розробляються із урахуванням наступаючої „ери Азії” у міжнародних відносин, і націлені на розвиток такої тенденції. Зростаючий потенціал обох держав, спроможність грати значно більшу роль у світових економічних та політичних відносинах, бажання протиставити західним цінностям надбання великих східних цивілізацій роблять об'єктивним процес активізації двостороннього співробітництва і поступового вирішення наболілих проблем. Проте так само об'єктивним залишається суперництво Індії і Китаю за вплив на розвиток ситуації в регіоні та на міжнародній арені, і такий стан речей триватиме найближчим часом. Тому китайський напрямок залишається стратегічно важливим і, водночас, доволі небезпечним для Індії.

Ще однією новацію постбіполярного періоду слід вважати розвиток стратегічного партнерства між Індією і Європейським Союзом, причому з двох причин. Це партнерство є взагалі принципово новим з огляду на інституційний характер однієї зі сторін, а саме ЄС, воно недаремно отримало назву, якщо не штамп - „партнерство двох демократій”, в якому обидві сторони не просто зацікавлені, але й постійно вчаться одна в одної. Індійський плюралізм і європейська цивілізаційно-культурна спільнота в однаковій мірі відповідають принципу „єдність у відмінностях”. У сучасній розстановці сил на міжнародній арені ці дві сторони бачать себе важливими полюсами, яку можуть гідно протистояти спробам укорінення однополярності. В такому сенсі Євросоюз - швидше союзник Індії, а зовсім не представник „західного світу”, як це було раніше. Слід визнати, що відносини Індії з ЄС мають поки що більше перспектив, аніж здобутків, але прогнози стосовно подальшого їх розвитку досить обнадійливі. Стратегія Індії на європейському напрямку характеризується новітніми підходами - як щодо галузей співробітництва, так і шляхів її здійснення. Так само, як і у випадку розбудови відносин зі США, вагому роль в даному разі відіграють представники індійської діаспори у країнах Євросоюзу, які є надійною зв'язуючою ланкою, економічним і політичним лоббі.

У найближчому майбутньому слід очікувати від Індії послідовного продовження стратегії на розвиток відносин найвищого рівня з провідними центрами сили, які задіяні у формуванні нового багатополюсного світового порядку. Така поведінка має бути інтегрована у глобальну стратегію на досягнення статусу великої держави, при цьому вона добре кореспондується з традиційним індійським світоглядним розумінням. Створення більш гармонійного міжнародного середовища, у свою чергу, гарантує незалежність, свободу і розвиток кожного з його фігурантів, в тому числі Республіки Індія. Тут спостерігається глибинна взаємозалежність між чинниками і метою зовнішньополітичної стратегії та результатами її реалізації, і подібний зв'язок якнайкраще свідчить про принципову вірність і далекоглядність політичної доктрини Індії.

ВИСНОВКИ

1. Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. відбувається реактуалізація та інтеграція традиційних принципів міжнародної поведінки у сучасну зовнішньополітичну стратегію Республіки Індія. Індія докладає значних кроків для реалізації основної мети своєї глобальної стратегії - входження до клубу провідних держав світу. Фундатором та активним провідником такого курсу був перший прем'єр-міністр та міністр закордонних справ Індії Дж.Неру, який прагнув, щоб його країна почувалася на рівних з іншими впливовими державами. Індійська стратегія передусім виходить з геополітичної ситуації та усвідомлення власного значного потенціалу, водночас, вона будується на традиційних цивілізаційних засадах: толерантність, ненапад, пріоритет миру, визнання можливості співіснування різних культур світу. Гандизм, як морально-політичне вчення, в основі якого цивілізаційно-культурні настанови індійців, є ідейною основою зовнішньополітичного курсу незалежної Республіки Індія. Принципи мирного співіснування „панча-шила” виходять саме з гандистських переконань і пропонуються Індією за основу розбудови стосунків як на суб-регіональному і регіональному, так і на глобальному рівні. Багаторічний досвід міжнародної діяльності країни доводить їх життєздатність і актуальність. Можна припустити, що ці принципи залишатимуться незмінним кредо зовнішньополітичної доктрини індійців, більш того, вони запропоновані у якості своєрідної матриці для міжнародних відносин після закінчення „холодної війни” та зникнення блокового протистояння.

2. Надбанням індійської цивілізації є також доктрина „васудгейв кутумбакам” - „весь світ - одна родина”, яка повністю кореспондується з основним індійським принципом суспільної організації „єдність у відмінностях”. Ця концепція віднайшла абсолютно нове звучання в добу глобалізації та посилення взаємозалежності у сучасних світових процесах. Як ніколи раніше толерантність та глибока взаємоповага потребують бути запорукою сталого розвитку міжнародної системи, людство шукає можливі шляхи вирішення різного роду конфліктів, в тому числі - ідеологічних (релігійних), територіальних, цивілізаційних, в такому контексті досвід Індії є значущим. В епоху формування нової системи міжнародних відносин Республіка Індія намагається брати активну участь у цій трансформації і запропонувати свій стиль міжнародного спілкування. Вона багаторазово наголошувала на необхідності встановлення багатополярного світового устрою, як такого, що може гарантувати рівність, толерантність і повагу у спілкуванні націй, а також їх сталий розвиток. Індійська цивілізація продовжує залишатися толерантною, зберігає гідність і своєрідність без жодних комплексів неповноцінності перед Заходом, а певний ідеалізм зовнішньополітичних цілей поєднується з реалістичними підходами щодо їх досягнення. Поруч з постійною миролюбною риторикою спостерігається усвідомлення пріоритетності всебічного захисту національних інтересів країни, забезпечення її свободи, інтеграційної цілісності, сталого розвитку і безпеки багатомільйонного населення. Саме незалежна позиція Індії щодо курсу на міжнародній арені уможливила свого часу успішне входження Індії до світового клубу націй та здобуття значного авторитету у досить короткий термін. Рух неприєднання, лідером якого була Республіка Індія, відігравав роль третьої сили у міжнародній політиці в період „холодної війни”. Тим самим індійці доводили свою відданість як принципам боротьби за свободу всіх націй, так і необхідності впроваджувати незалежний курс у зовнішніх справах, не погоджуючись на встановлені у цей період великими державами „правила гри”. Зовнішньополітичний курс, що передбачав самостійність, гідність і незалежність, досить скоро став предметом національного консенсусу всередині самої країни. У подальшому будь-які внутрішні соціальні та політичні коливання і навіть кризи не мали за наслідок суттєві зміни у зовнішній політиці Індії, у своїй основі вона залишалася чітко визначеною, націленою на здобуття Республікою Індією гідної позиції у світових справах.

3. Характерною особливістю адаптації зовнішньополітичної стратегії Індії до нових умов постбіполярного періоду є збереження традиційних пріоритетів і незалежного курсу, спроможність відстояти власний національний інтерес за будь-яких змін на глобальній арені. Важливим показником вміння зовнішньополітичної стратегії країни реагувати на виклики часу стала її прагматизація у період по закінченні „холодної війни”. В період руйнування старих стереотипів і надійних партнерських відносин саме активізація економічної складової дозволила Індії не втратити можливостей підтримання власної позиції на міжнародній арені. Ефективні економічні реформи і справжня інформаційна революція заклали основу лібералізації індійської економіки і значно збільшили ступінь її готовності до процесів глобалізації. Індійське керівництво вдало скористалося тим, що реформи, націлені на відкритість індійської економіки світу, й інформаційний бум співпали з процесами глобалізації. В дослідженні надані докази того, що загалом Індія змогла використати нові тенденції сучасного прогресу для власного розвитку. Значно збільшилися зв'язки країни з іншими державами світу, а також змінився імідж Індії, яка тепер широко представлена на міжнародній арені завдяки великій кількості фахівців найвищого рівня у всіх передових промислових і наукових галузях. Сприяла закріпленню такого іміджу індійська діаспора, яка є важливим інструментом реалізації глобальних стратегічних планів Індії. В дисертації детально проаналізовано новітню концепцію розвитку Республіки Індія, яка націлена на збереження її незалежності, подальший розвиток демократії, зміцнення матеріально-технічної і наукової бази, що повинно забезпечити потреби багатомільйонного населення і вирішити існуючі соціальні проблеми. Концепцією „Індія-2020” передбачається, що протягом найближчих 10-15 років країна зможе увійти в четвірку найбільших економік світу. П'ять пріоритетних напрямків, які визначила ця концепція - подальший розвиток та трансформація сільського господарства та харчової промисловості; якісне та надійне постачання електроенергії у всі частини країни; розвиток освіти та охорони здоров'я; пріоритетність інформаційних технологій; подальший розвиток стратегічних секторів, які гарантують національну безпеку та могутність. Здійснення програмної трансформації по цих напрямках має забезпечити новий імідж Індії на міжнародному рівні, і навпаки, зовнішньополітична компонента є визначальним фактором для впровадження сучасних програм державного розвитку. Таким чином, у роботі проаналізований міцний зв'язок між внутрішніми перетвореннями і реалізацією основної мети глобальної стратегії Індії. Концепція „Індія-2020” акцентує увагу на продовженні традиційної незалежної лінії зовнішньополітичної поведінки, яка кореспондується як з цивілізаційним досвідом, так і новітнім прогресом нації. У дослідженні автор наводить докази на користь того, що основні завдання, окреслені концепцією, мають великі шанси на реалізацію у середньостроковий термін.

4. Стратегічна доктрина Індії враховує цілий ряд факторів, передусім - специфіку розташування держави в регіоні, як з точки зору географії, так і політичного впливу, а також сучасні тенденції розвитку і виклики у межах глобальної системи безпеки. Серед довгострокових завдань стратегії країни одним з пріоритетних залишається посилення обороноздатності та військової потужності, що продиктовано інтересами національної безпеки по декількох параметрах - локальному, регіональному та глобальному в контексті існуючих загроз. Слід відзначити, що разом із загрозами зовнішніми, для Індії велике значення мають внутрішні аспекти безпекової політики, а саме боротьба з посиленням тенденцій сепаратизму та проявами тероризму, а також запобігання внутрішнім протиріччям етнічного, релігійного, класового та кастового характеру. З огляду на характер та значущість існуючих внутрішніх загроз, серед стратегічних завдань країни на першому плані, відповідно до Конституції та концепції національної безпеки - збереження незалежності та територіальної цілісності країни, досягнення більшої соціальної гармонії, сталий внутрішній розвиток на базі новітніх технологій. У дослідженні простежена взаємозалежність й інтеграція внутрішніх та зовнішніх безпекових факторів в єдину стратегію національної безпеки та оборони.

Сучасні індійські підходи до вирішення зовнішніх загроз побудовані на розумінні адекватної системи безпеки. Зокрема, проаналізовано інтеграцію ядерного фактору в безпекову та зовнішньополітичну стратегію держави з метою зміцнення статусу на міжнародній арені. При цьому враховано, що питання набуття фактичного ядерного статусу залишається одним з найгостріших у зовнішньополітичній стратегії країни. Керівництво Індії підлягало жорсткій критиці після проведення у 1998 р. серії ядерних вибухів, оскільки принцип ненасилля і володіння ядерною зброєю вважалися несумісними. Проте індійські стратеги виходять з того, що кожна нація почувається наразі у безпеці тоді, коли вона захищена у найсучасніший спосіб. Ще одним поясненням рішення про необхідність проведення ядерних випробувань є розуміння того, що будь-яка держава здобуває належне ставлення до себе у світі, коли розмовляє з іншими на рівних, і з набуттям фактичного ядерного статусу Індія досягла такої позиції. У дослідженні також підкреслено, що в умовах дискримінаційного характеру сучасного режиму нерозповсюдження, який до того ж переживає справжню кризу, Республіка Індія не може собі дозволити залишатися беззахисною. Тому у найближчому майбутньому, відповідно до концепції „Індія-2020”, країна продовжуватиме розвивати мирну ядерну енергетику, а також розробляти інші стратегічно важливі технології оборонного характеру.

5. Економізація зовнішньополітичної діяльності Республіки Індія відбувалася паралельно до її диверсифікації, поруч зі сталими пріоритетами з'являються нові напрямки. Індія активно прагне збільшення впливу в азійському регіоні, політика „Погляд на Схід”, започаткована урядом Н.Рао, заклала хорошу основу для подальшого стабільного діалогу у різних галузях з сусідами у Східній і Південно-Східній Азії. Пізніше конгресистський уряд М.Сінгха доклав багато зусиль до просування інтересів країни на нових напрямках - африканському і латиноамериканському. Якщо раніше Індія була знана на цих віддалених континентах передусім завдяки підтримці анті-колоніальної боротьби та відстоюванню прав країн ІІІ-го світу, тепер розвиток її стратегії зумовлюється спільними інтересами і прагматичними концепціями подальшого глобального розвитку. Постійне розширення кола відносин - характерна ознака зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період.

Разом з активізацією двосторонніх зв'язків на різних напрямках у досліджуваний період держава також прагне максимізації участі в глобальних і регіональних інститутах і механізмах, що має забезпечити Індії збільшення впливу на розвиток світових подій. У дисертації доведено, що багатостороння дипломатія є вагомим показником активної зовнішньополітичної стратегії країни. Індія - країна-засновниця ООН, активний учасник різноманітних ініціатив і миротворчих операцій, проведених під егідою цієї організації. На сучасному етапі Індія виступає за проведення реформ, які змогли би забезпечити нову якість діяльності ООН відповідно до „Декларації тисячоліття”. У світі, який має бути різноманітним, проте єдиним, відповідно до індійських концепцій, поки що існує одна організація такого високого рівня, тому на неї покладається настільки велика відповідальність. Індія бачить свою роль у процесах модернізації й активізації ООН в якості не просто активного учасника у визначенні нових цілей всесвітнього форуму, але й нового постійного члена Ради Безпеки ООН. За цей статус країна змагається дуже наполегливо, оскільки вважається, що його здобуття стане належним визнанням її високої ролі у міжнародних відносинах, показником досягнення глобальної цілі зовнішньополітичної стратегії - входження до елітного клубу світових лідерів. В дисертації відзначається, що проголошення подібної мети вимагає більш послідовної й прагматичної стратегії відповідно до зростаючої економічної, технологічної і військової потужності держави, тоді як поведінка Індії на міжнародній арені іноді все ще страждає на традиційну моральність і високу риторику.

6. Важливою передумовою досягнення Індією вищої позиції у світі є фактичне набуття нею статусу регіонального лідера, тому в дослідженні приділено спеціальну увагу інтеграції регіональної стратегії держави в її глобальну зовнішньополітичну стратегію. Хоча Індія традиційно, зі стародавніх часів обіймала позицію лідера у регіоні - завдяки винятковому розташуванню, розмірам і ресурсам, сутність лідерства на сучасному етапі значно відрізняється за політичним змістом та економічними показниками. За роки незалежності Республіка Індія стала найпотужнішою у всіх вимірах державою регіону, яка традиційно розглядала весь субконтинент як продовження власної арени і завжди надавала відносинам з сусідами виняткову увагу. Загалом регіональна стратегія Індії має усі підстави до порівняння з відомою „доктриною Монро”: будь-які проблеми розвитку Південної Азії розглядаються як виключно сфера власних інтересів, Індія не допускає участі жодних третіх сил у вирішенні регіональних питань. Така позиція підлягає критиці з боку малих держав регіону і, звичайно, не влаштовує традиційного суперника - Пакистан. В дисертації доведено, що у досліджуваний період Індія прагне дещо пом'якшити свою стратегію по відношенню до сусідів, відповідно до „доктрини Гуджрала”, запропонованої у середині 90-х рр.. Водночас Індія намагається всебічно тримати під контролем регіональну ситуацію і сприяти багатосторонньому співробітництву. Проте СААРК, як доволі обмежена у своїй діяльності організація, не досягла поки що суттєвого успіху у забезпеченні сприятливого регіонального клімату, і перед нею стоять серйозні завдання з переорієнтації від інституційного до практичного виміру діяльності. Певною альтернативою СААРК може розглядатися більш прагматичний за змістом проект БІМСТ-ЕК, націлений на розширення співпраці країн Бенгальської затоки.

У постбіполярний період окремим напрямком регіональної політики Індії у її розширеному варіанті стає боротьба за вплив у басейні Індійського океану. Зважаючи на принципово важливе геостратегічне розташування Індійського океану та значну кількість ресурсів, що ними володіють країни цього басейну, боротьба відбувається з урахуванням таких важливих питань, як шляхи до джерел енергії та ринків збуту, а також - проблеми регіональної і глобальної безпеки. Розбудова торговельно-економічного та безпекового діалогу з різними країнами басейну Індійського океану набуває, таким чином, особливого значення. В дослідженні наголошується на тому, що Республіка Індія має за один з пріоритетів регіональної політики забезпечення власної стратегічної позиції в зоні Індійського океану.

7. Південноазійський регіон залишається одним з найменш стабільних у світовій політиці, передусім - завдяки традиційній напруженості у стосунках між двома найбільшими державами регіону, Індією і Пакистаном. Автор наголошує на ідеологічному характері суперництва, що значно ускладнює можливу нормалізацію відносин. У постбіполярний період держави пройшли через низку серйозних криз, від прикордонних конфліктів до терористичних актів, і ядерні вибухи, проведені ними у травні 1998 р. майже нічого не змінили. Періоди відлиги, коли сторонам начебто вдавалося започаткувати переговорний процес (1999, 2004 рр.), не були довготривалими і не мали за наслідок очікуваного поліпшення відносин. Традиційно складне Кашмірське питання остаточно перейшло у категорію невирішених, але принципово важливою в цьому контексті є стратегічна перемога Індії, яка відстояла власну позицію: спір навколо Кашміру є справою виключно двосторонніх переговорів. Таким чином, не виправдалися сподівання Ісламабаду залучити міжнародну спільноту чи будь-яких посередників до вирішення Кашмірської проблеми. Наприкінці першого десятиріччя нової ери більшість провідних гравців з надією спостерігає за успіхами у розвитку Індії, і навряд розраховує на те, що у Пакистані нарешті розпочнеться стабільний розвиток. В дисертації доведено, що Республіка Індія отримала стратегічну перевагу, яка дозволяє їй реалізовувати регіональну політику за підтримки на світовому рівні і забезпечує подальше зміцнення позиції на світових форумах. Принциповим чинником такої підтримки світової спільноти є активне залучення Індії до анті-терористичної боротьби та мирного врегулювання Афганської проблеми. Цей напрямок так само залишається важливою складової регіональної стратегії, з огляду на інституційне приєднання Афганістану до регіональних форумів та традиційний індійський підхід до ширшого розуміння терміну „Південна Азія”.

8. Особливе значення, яке завжди надавала Індія стосункам з двома наддержавами двополярого світу, США і СРСР, залишилося характерною ознакою її курсу і в новий період, проте самі відносини отримали абсолютно нове звучання. Особливо значні зміни відбулися у стратегії Республіки Індії щодо Сполучених Штатів, головним здобутком чого є перехід до особливого партнерства, яке на початку ІІІ тисячоліття набуває всі ознаки стратегічного. Автор досліджує особливості і перспективи цього партнерства, що є справжнім феноменом в історії міжнародних відносин. Аналіз дозволяє зробити наступний висновок: налагодження стратегічного партнерства зі США має незворотний характер і відповідає національним інтересам Республіки Індія. Увага сконцентрована на тому, що особливе партнерство є абсолютно виправданим з огляду на доволі значні поступки з боку США, тоді як Індія ніколи не зраджувала своїм базовим принципам. Зокрема, це стосується зняття американською стороною обмежень щодо постачань військової техніки, відміни санкцій після ядерних вибухів 1998 р. і, нарешті, угоди щодо участі США у розвитку мирної ядерної програми Індії. Успішно розвивається торговельно-економічне і науково-технічне співробітництво між країнами, особливе місце в ньому посідають так звані „американські індійці”, без успіхів яких у галузі, передусім, інформаційних технологій наразі важко уявити собі не лише двосторонні стосунки, але й взагалі розвиток світової економіки. Ще одним чинником, який на початку нової ери сприяв розбудові стратегічного партнерства двох держав, є китайський: цілком очевидно, що стосунки з Делі дуже важливі для Вашингтону з огляду на розрахунок протистояння потужному впливу Китаю, який постійно збільшується.

9. Стратегія на російському напрямку є дещо іншою, враховуючи значні здобутки попереднього індійсько-радянського співробітництва. Автор зазначає, що у постбіполярний період відносини з Російською Федерацією були не просто поновлені, Індія і Росія віднайшли одне одного у якості рівноправних партнерів, які мають багато спільних проблем внутрішнього розвитку і так само поділяють принципові підходи до питань розвитку глобальної системи. В дисертації показано, яким саме чином Індія спромоглася зберегти особливе партнерство з Росією, при цьому двосторонні відносини набули не тільки нового ідейного наповнення, але й більш широкого спектру. Навіть у традиційних галузях співробітництва - військово-технічній зокрема, відбулися позитивні зрушення, від відносин типу „продавець - покупець” до запровадження спільних проектів і виробництва військової техніки. Розширенню і поглибленню двосторонньої співпраці сприяли й зовнішні обставини: наприклад, збільшення територіальних загроз на регіональному й глобальному рівнях спричинили активний діалог з анті-терористичних заходів. Відносини між Індією і Російською Федерацією на початку ІІІ тисячоліття позбулися колишньої асиметрії, Індія почуває себе абсолютною рівною до свого стратегічного партнера. Слід наголосити, що стратегії міжнародної поведінки двох держав майже в усьому збігаються, зокрема вони мають спільне бачення оптимальної конфігурації майбутньої глобальної системи, побудованої за принципом багатополярності.

10. Стратегія відносин Індії з великим азійським сусідом - КНР посідає традиційно пріоритетне місце, але за сучасних умов вона отримала нові імпульси та можливості реалізації. Дві країни, які розвиваються дуже високими темпами, наразі мають могутній потенціал і схожі великі амбіції. Їх сподівання змінити організаційні форми світового порядку і прискорити відновлення „ери Азії” видаються доволі реальними. У збіганні цілей і, певною мірою, можливостей - запорука подальшого взаємовигідного співробітництва, на двосторонньому, регіональному і багатосторонньому рівнях. Але ці найбільші держави Сходу мають у своїй історії військове зіткнення, невирішені питання облаштування кордону та багато інших суттєвих проблем. Зокрема, болючою темою для китайської сторони лишається двоїста позиція Індії у тибетському питанні та підтримка (щонайменше на моральному рівні) уряду Далай-Лами у вигнанні. Так само для індійців дуже вразливою темою є китайсько-пакистанське співробітництво, у тому числі - військово-технічне. Традиційною „ареною для боротьби” лишаються буферні Непал і Бутан, але суперництво за вплив у регіоні є набагато ширшим: це і спроби обох держав посилити зв'язки з новими незалежними державами Центральної Азії, і змагання за вплив у регіоні Індійського океану, при чому останнє розвивається в обох принципових напрямках - політичному і економічному. Водночас, Індія і Китай переслідують схожі цілі, і на шляху їх досягнення виникає об'єктивна потреба щодо об'єднання зусиль: йдеться про перенесення центру політичних та економічних тенденцій світового розвитку на Схід й остаточне подолання усіх спроб встановлення однополярного міжнародного устрою. Автор робить висновок, що Індія і Китай на даному етапі реалізації своїх державних стратегій зацікавлені у консервації всіх конфліктних моментів, активізації економічних зв'язків та співпраці у глобальному масштабі. Можна передбачити, що в індійській політиці на східному напрямку найближчим часом спостерігатимуться процеси, які продовжують означені тенденції: розвиток економічного співробітництва, співпраця у стратегічних галузях, політичний діалог, хоча й відбуватися це буде зі значним збереженням суперництва.

11. Новою компонентою у зовнішньополітичній стратегії Індії в означений період стала розбудова відносин з Європейським Союзом, який є потужним центром у багатополярній конфігурації світу. Стратегічне партнерство з ЄС в умовах глобального балансу сил є певною новацією у структурі зовнішньополітичної діяльності Індії, з огляду, в тому числі, й на своєрідний інституційний характер Євросоюзу. Важливим фактором є те, що ЄС в індійській стратегії розглядають швидше як потенційний союзник великих держав Сходу у боротьбі проти світової гегемонії США, ніж західний партнер останнього. У даному випадку говорити про традиційне стратегічне партнерство поки що досить важко, але є серйозні наміри в обох сторін, так само спостерігаються конкретні кроки на шляху його досягнення. Йдеться передусім про взаємне визнання у якості потужних полюсів глобальної системи, партнерство у таких галузях, як науково-технічне співробітництво, анті-терористична боротьба, питання захисту навколишнього середовища т.і. До того ж, стратегічний діалог між сторонами фактично розпочатий лише 2005 р., тоді як існуючий потенціал і справді великий. Автор відзначає хороші перспективи такого новаторського, за усіма ознаками, співробітництва, і доводить, що Республіка Індія буде прагнути інтеграції цього важливого напрямку до своєї загальної стратегії з метою підвищення власного статусу у світових справах.

12. Визначена „курсом Неру” на базі цивілізаційних цінностей і моральних принципів гандизму стратегія міжнародної поведінки Індії в основі своїй залишилася незмінною, і водночас досить результативно відреагувала на новітні виклики і змогла ефективно пристосуватися до сучасних реалій. Традиційність зовнішньополітичного курсу Індії простежується у її відданості мирним принципам вирішення проблем будь-якого рівня, дотримання політики неприєднання і нейтралітету, збереження незалежної позиції стосовно різних питань міжнародного розвитку та послідовним переконанням у можливості побудови справедливого світового порядку на основі концепції „єдиного світу”. Адаптація до сучасних викликів знайшла прояви у посиленні принципу практицизму відповідно до всебічного захисту національних інтересів країни, прийнятті нової концепції державного розвитку, яка розрахована на власні матеріальні ресурси та інтелектуальний потенціал, а також - збільшенні силових потенцій країни, і, зокрема, подальшому розвитку ядерної програми. Особливо така тенденція стає відчутною на другому етапі розвитку постбіполярної стратегії Республіки Індія, після проведення ядерних випробувань у травні 1998 р. Завдяки прагматичним підходам Індія виявилася спроможною провести ряд важливих економічних реформ і стати одним з провідних гравців у процесах глобалізації. Водночас, стратегія держави не позбавлена певних недоліків і протиріч, надмірної амбітності й ідеологічної заангажованості, що має за прояв не завжди вдале визначення конкретних завдань та шляхів їх досягнення, невідповідність мети і механізмів її забезпечення. Проте є всі підстави стверджувати, що великий потенціал Індії, сталий економічний і технологічний розвиток країни, збереження демократичних принципів побудови суспільства, проведення незалежного зовнішньополітичного курсу і активна участь в роботі регіональних і світових форумів є реальними чинниками підвищення найближчим часом її статусу та можливого входження до клубу великих держав. Передбачено, що зовнішньополітична стратегія Індія найближчим часом так само буде поєднувати традиційні ідеалістичні підходи гандизму і практицизм, з тенденцією до посилення другої компоненти.

Дослідження особливостей стратегічної поведінки Республіки Індія може мати вагоме прикладне значення для України. Досвід цієї держави, зокрема власне бачення світу і свого місця в ньому, вміння використовувати свої цивілізаційно-культурні особливості у глобальній стратегії і відстоювати право незалежного зовнішньополітичного курсу потрібно ретельно аналізувати. Принципи нейтралітету і неприєднання, завжди актуальні у міжнародній діяльності, найкраще можуть бути досліджені саме на досвіді індійської стратегії. За приклад в Україні, на нашу думку, має бути взятий національний консенсус з питань зовнішньополітичної стратегії, що давно є реалією в Індії. Так само корисним видається вивчення шляхів модернізації цієї країни, практики поєднання внутрішньої трансформації та успіхів на міжнародній арені для зміни іміджу країни. Досвід Індії у розбудові відносин стратегічного партнерства з провідними глобальними центрами сили, а також у багатосторонній дипломатії, активній участі в роботі різноманітних структур регіонального й глобального управління також заслуговує на детальне дослідження з метою подальшого використання. З рештою, успіхи Республіки Індія, за якими сьогодні спостерігає весь світ, мають наштовхнути відповідні структури в Україні на думку про важливість та необхідність подальшого конструктивного розвитку двосторонніх відносин, тим більше, що в них є значні здобутки і ще більші перспективи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Борділовська О.А. Зовнішня політика Республіки Індія у постбіполярний період (1991 - 2008). - К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. - 249 с. (17,8 д.а.)

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

1. Борділовська О.А. Давньоіндійська політична теорія в діяльності імператора Харші (606 - 646/7 рр.) / О. А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. -- 2001. -- Вип. 28 (частина І). -- С.36-53

2. Борділовська О.А. Перспективи розвитку українсько-індійського співробітництва (щодо візиту Президента України Л.Кучми у Республіку Індію 2-5 жовтня 2002 р.) / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. -- 2002. -- Вип. 34 (ч. 2). -- С.42-29

3. Борділовська О.А. Проблеми безпеки південноазійського регіону: погляд з України / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2002. - Вип.32 (ч.1). - С.89-99

4. Борділовська О.А. Релігійна мозаїка Кашміру / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2002. - № 2. - С. 16-24

5. Борділовська О., Горбач О. Зовнішня політика Індії: традиційні настанови та новітні пріоритети / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2002. - №21-24. - С.257-262

6. Борділовська О.А. Українсько-індійське гуманітарне співробітництво / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2003. - Вип.42 ( ч.2). - С. 68-73

7. Борділовська О.А. Республіка Індія: у пошуках власного шляху (до 55-ї річниці здобуття незалежності) / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2003. - №25-28. - С.113-116

8. Барділовська О.А., Гайдуков Л.Ф. Нове бачення нації у концепції “Індія - 2020” Президента А.П.Дж.Абдул Калама // Вісник Київського міжнародного університету. - 2004. - №3. - С. 34-41

9. Борділовська О.А. Україна - Індія: новий етап розвитку відносин / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2004. - Вип. 49 (частина ІІ). - С.18 -21

10. Борділовська О.А. Етнічний фактор у зовнішній політиці Ісламської Республіки Пакистан / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2004. - №29-30. - С.30-33

11. Борділовська О.А. Кастовий фактор у житті сучасного індійського суспільства / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2004. - № 3. - С. 19-29

12. Борділовська О.А. До питання про специфіку демократичної системи в Індії / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2005. - Вип. 31-32. --С.27 - 30

13. Борділовська О.А. Україна у Південноазійському регіоні //Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2005. - Вип. 57 (ч.1). - С.184-194

14. Борділовська О.А. Від плюралізму до демократії (до 55-ої річниці Республіки Індія) / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2005. - № 1. - С. 16-23

15. Борділовська О.А. Індія у сучасному геостратегічному балансі сил / О.А. Борділовська // Вісник КНУ Міжнародні відносини. - 2006. - №33-34. - С.67-71

16. Борділовська О.А. Британський радж та індійська демократія / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2006. - № 3. - С. 38-48

17. Борділовська О.А. Ґандизм у зовнішній політиці Індії / О.А. Борділовська // Політика і час. - 2007. - № 7. - С.41-45

18. Борділовська О.А. Проблеми забезпечення неперервності політичного діалогу України з міжнародними партнерами в регіонах Азії: Україна - Індія / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2007. - Вип. 71 (ч. І). - С.13-19

19. Борділовська О.А. Індія та процеси глобалізації / О. А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2007. - Вип.70 (ч. ІІ). - С.76-84

20. Борділовська О.А., Перепелиця Г.М. Роль України у вирішенні проблем глобального тероризму / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2008. - Вип. 63 (ч.ІІ). - С. 13-19

21. Борділовська О. А. Відносини Республіки Індія з Європейським Союзом / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2009. - Вип. 84 (ч. 2). - C. 15-24

22. Борділовська О.А. Від священної географії до геополітики: традиції індійського світогляду / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2009. - Вип. 86 (ч.ІІ). - С. 187-195

Статті в інших виданнях:

1. Борділовська О. А. Міжнародний аспект кашмірської проблеми: історія та сучасність / О. А. Борділовська // Вісник КНУ. Історія. -- 2002. -- №59-60. -- С.114-119

2. Борділовська О. А. Доктор А.П. Дж. Абдул Калам - 12-й президент незалежної Індії / О. А. Борділовська // Східний Світ. -- 2003. -- №1. --С.162-164

3. Борділовська О. А. М.А. Джинна - фундатор Пакистану / О. А. Борділовська // Східний Світ. -- 2007. -- №4. -- С. 94-104

4. Борділовська О.А. Терористична загроза: події в Мумбаї і не тільки / О.А. Борділовська // Зовнішні справи. -- 2009. -- березень. - С.40-43

5. Борділовська О. А. Індія: 60 років без Ганді / О. А. Борділовська // Східний світ. -- 2009. -- №3. - С. 114-120

Розділи в колективних працях:

1. Борділовська О.А. Україна в Південній Азії / Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин: підручник кер. авт. кол. В.А.Манжола; за ред. Л.В.Губерського. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. - С. 488 - 506

2. Борділовська О.А. Міжнародні відносини у Південній Азії / Міжнародні відносини і світова політика: підручник. -- К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - С. 671-710

Матеріали і тези наукових конференцій:

1. Борділовська О.А. Релігійно-етнічні корені Кашмірської проблеми // Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій. Київ, 17-18.05.2002- Київ, 2003. - С.40-46

2. Борділовська О.А. Президент Індії А.П.Дж. Абдул Калам та його нове бачення нації // Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій. Київ, 18-19 квітня 2003 р. - С.68-75

3. Борділовська О.А. Традиційні цінності та новітні пріоритети у концепції «другого бачення індійського нації» доктора А.П.Дж. Абдул Калама // VІІ Сходознавчі читання А.Кримського. 4-5 червня 2003р.- С.147-149

4. Борділовська О.А. Ідея Пакистану та витоки Кашмірської проблеми. IX Сходознавчі читання А.Кримського. Київ, 2-3 червня 2005 р.- С. 12-15

6. Борділовська О.А. Глобалізація ґандизму // Міжнародна конференція до сторіччя сатьяграхи (соціологія, політика та наука сатьяграхи у 1906-2006 рр.). Делі-Чампаран, 13-20 листопада 2007р. -- Східний світ. -- 2008. - №1. -- С.210-212

7. Борділовська О.А. Індія в геополітичному просторі Центральної Азії. «Цирендоржиївські читання» .-- 2008.-- Київ: МП «Леся», 2008. - С.127-142

8. Борділовська О.А. Важливість вивчення Сходу в епоху глобалізації // Україна-Китай: діалог і взаємозбагачення культур: зб. матеріалів міжнарод. наук.-практ. конференції. Київ, 21 лютого 2008. -- Київ, 2008. -- С.39-43

АНОТАЦІЇ

Борділовська О.А. Еволюція зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2011.

У дисертації вперше в українській політичній науці досліджуються особливості зовнішньополітичної стратегії Індії та її еволюція в період по закінченні „холодної війни”.

Особливий фокус зроблено на цивілізаційний чинник формування стилю міжнародної поведінки Індії. Традиційні суспільно-етичні пріоритети - ненасилля, толерантність, усвідомлення власної величі і, водночас, повага до інших культур - багатою мірою визначили принципові засади зовнішньополітичного курсу незалежної Індії - нейтралітет і неприєднання, мирне співіснування, глобальна єдність при збереженні багатогранності культур світу. Автор наполегливо переконує, що традиційність і спадковість індійської цивілізації так само проявляється у зовнішній політиці країни, яка, починаючи від визначення „курсу Неру”, стала предметом національного консенсусу в Індії.