Еволюція загроз національній безпеці України

- Україні доцільно забезпечити повноправне членство у багатонаціональних миротворчих силах Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи - багатонаціональній бригаді SEEBRIG, що стане додатковим аргументом на користь членства України в НАТО;

- слід поглиблювати співробітництво з державами Вишеградської групи, зокрема шляхом продовження процесу реформування сектору безпеки та розвитку Збройних Сил України відповідно до рекомендацій держав Вишеградської групи, включення та активної участі підрозділу української Військової служби правопорядку у складі багатонаціонального батальйону військової поліції НАТО МNМРВАТ (Multinational military police battalion), який створюється країнами Вишеградської четвірки - Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною. Важливим є також посилення співпраці ОПК України та Вишеградських держав. Зацікавленість у цьому неодноразово висловлювали представники промислових та дипломатичних кіл держав Вишеградської групи;

- з огляду на перспективи ухвалення нової Стратегічної концепції НАТО перед Україною постає проблема узгодження політики євроатлантичної інтеграції з її положеннями. Слід передбачити можливості синхронної адаптації внутрішнього законодавства з проблем оборони та безпеки до ключових положень нової Стратегічної концепції Альянсу. Зокрема, у сфері функціонування та розвитку Сил реагування НАТО (NRF) для України важливим є забезпечення можливості залучення до формування елементів NRF.

Декларація Бухарестського саміту 2007 р. про перспективи України з набуття членства в НАТО та незмінність стратегічного зовнішньополітичного курсу держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію забезпечують перспективи стратегічної стабільності для України. Водночас виникають ризики стратегічної вразливості. З метою їх мінімізації важливими є питання збереження темпів євроатлантичної інтеграції України, активне та більш конструктивне співробітництво з країнами НАТО. З цією метою доцільно:

- поглибити дискусію на рівні Україна - НАТО зі стратегічних питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, яка б допомогла подолати невизначеність у відносинах України з Альянсом і знизити напруженість їх відносин з Росією;

- підвищити ефективність взаємодії в існуючих форматах співробітництва з метою їх наближення до рівня ПДЧ (замість акцентування уваги на термінах початку ПДЧ). З цією метою необхідно розробити "дорожню карту” ключових реформ, яка б забезпечила чіткий механізм якісної оцінки їх упровадження та підвищення рівня відповідальності шляхом двостороннього контролю із залученням громадськості;

- спільно знайти компромісне рішення стосовно залучення української сторони до участі в окремих проектах НАТО та ЄС на правах, максимально наближених до членства в цих організаціях. Ініціювати довго- й короткострокові проекти співпраці, які могли б уже найближчим часом дати результати і продемонструвати широкій громадськості прояви вигідного співробітництва у сферах миротворчої, антитерористичної діяльності, захисту населення, розвитку регіонів, транспортної інфраструктури, розробки, виробництва та продажу озброєнь тощо;

- враховуючи узгодженість дій НАТО та ЄС у розбудові нової архітектури євроатлантичної безпеки, а також поступове розширення діяльності сил ЄС, які формуються у рамках Європейської політики безпеки і оборони, Україні доцільно посилювати рівень співробітництва з ЄС у цій сфері;

- Україна має значний досвід участі у спільних з ЄС миротворчих місіях, зокрема на Балканах. Водночас залишаються можливості розширення співробітництва України з ЄС у сфері врегулювання кризових та конфліктних ситуацій. Зважаючи на те, що кризове врегулювання має як воєнний, так і цивільний складники, Україна спроможна в середньостроковій перспективі поступово збільшувати присутність свого цивільного миротворчого персоналу у спільних місіях з ЄС. Завдання полягає в тому, щоб до кінця 2009 р. визначити готовність України до участі в конкретних спільних з ЄС діях щодо кризового врегулювання, окреслити обсяг можливої воєнної та цивільної присутності, а також довести цю готовність до відома представників ЄС та комісії Україна - НАТО. Результати домовленостей мають бути зафіксовані у відповідних документах;

- політика ЄС "Східне партнерство” передбачає нові можливості щодо розширення співпраці України з ЄС у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики. Наразі необхідно передбачити можливість участі України у європейській політиці з протидії актуальним загрозам (зміни клімату, тероризм, бізнес-злочин- ність, енергетична залежність, піратство, кібер-загрози тощо) та співпраці у сфері прогнозування й запобігання загрозам у майбутньому;

- російські ініціативи щодо змін євроатлантичної системи безпеки обговорюватимуться представниками держав - членів НАТО, ЄС, ОБСЄ. Україні важливо виробити власне бачення майбутньої транс'європейської безпеки як з урахуванням змісту російських ініціатив, так і з огляду на плани стосовно трансформації НАТО, яке мало б будуватися зі збереженням своєї ключової ролі, поступового, координованого з НАТО збільшення ролі ЄС у системі забезпечення та політиці безпеки, а також компромісу в питанні залучення Російської Федерації до спільної з НАТО та ЄС транс'європейської системи безпеки. Участь України в обговоренні цих питань має розглядатися з позиції цілей її євроатлантичної та європейської інтеграції, як засобу реалізації зовнішньополітичних пріоритетів та поступового досягнення критеріїв членства в НАТО.

На заваді втіленню зовнішньополітичного курсу України подекуди стоять не лише внутрішньополітичні розбіжності та відсутність консолідованої позиції еліти і суспільства. Ситуація ускладнюється ще й викликами, які в масштабах міжнародної системи малозначущі, однак на регіональному і національному рівні істотно гальмують поступ України.

До таких викликів можна віднести передусім ті, що генеруються час від часу недружніми кроками сусідніх держав, а також інерційністю у відносинах із сусідами навіть в умовах динамічних змін міжнародної ситуації, які нівелюють конфронтаційні сценарії на геополітичній мапі, однак не можуть ефективно позначитися на подоланні негативних стереотипів та упереджень. Існує і зворотний ефект, коли уявлення про культурно споріднену державу вже не відповідають дійсності, однак інфантильний комплекс “молодшого брата” гальмує вироблення адекватної політики, спрямованої на побудову рівноправних, партнерських відносин, а замість адекватної відповіді на нові виклики спостерігається розгубленість і безпорадність.

З огляду на зазначене, важливим блоком питань є українсько-російські відносини. Є певні підстави вважати, що, з одного боку, міжнародна спільнота серйозно занепокоєна здатністю України ефективно протидіяти надмірному російському політичному та інформаційному впливам, а з іншого - перспективою розгортання міждержавної конфронтації (на зразок російсько-грузинської).

Натомість російська дипломатія вдається до вкрай енергійних заходів з формування “впливових міжнародних груп - друзів Росії”, які могли б створити певну альтернативу проукраїнським офіційним урядовим позиціям на Заході, завадити прагненням України інституційно утвердитися в спільноті демократичних держав.

Очевидними є успіхи в роботі російських дипломатів у середовищі європейських союзників НАТО, що надихає російських дипломатів у США до спроб змінити офіційну проукраїнську позицію Вашингтона стосовно інтеграції України до НАТО.

Не менш інтенсивними є зусилля РФ і в інших вимірах. Зокрема, загострюється боротьба за ресурси та комунікації, посилюється зовнішній контроль за українським транзитом енергоносіїв, ініціюється розбудова обхідних енерго- транспортних комунікацій, що послаблює транзитний потенціал нашої держави, а отже, знижує її геополітичний статус.

Дія загрози посилюється внаслідок світового зростання попиту на нафту і газ, зменшення частки українського енерготранзиту через побудову РФ нових енергокоридорів в обхід України, спроб “газового шантажу” з боку РФ, можливої втрати Україною контролю за стратегічно важливими підприємствами, транзитними комунікаціями та власною газотранспортною системою.

Реагування на всі зазначені типи викликів має бути комплексним. Лише поєднуючи зусилля у протидії глобальним викликам, домагаючись статусу "союзника” демократичних держав світу та ефективно трансформуючи двосторонні відносини із сусідніми державами, Україна зможе утвердитися як повноправний суб'єкт міжнародної системи, що зумовить набуття концептуально нових прав та можливостей і зростання рівня відповідальності та міжнародного значення України.

Уже зараз у цьому контексті Київ може зробити певні кроки.

У сфері співпраці з ООН ефективним може стати поглиблення участі у зміцненні регіональної безпеки навколишнього середовища шляхом здійснення заходів Програми розвитку ООН і Програми ООН з навколишнього середовища.

Питання захисту довкілля, з огляду на підвищений інтерес до них з боку держав ЄС та їх актуальність для майбутньої адміністрації США, є одними з пріоритетних у сфері міжнародної політики, і внесок України у їх вирішення стане аргументом на користь її міжнародного іміджу, а також свідченням готовності до співпраці в різних сферах, зокрема і в екологічній.

Для поліпшення іміджу України в очах європейських партнерів -- членів Альянсу корисним стане поглиблення співпраці з Радою Європи. Зокрема, необхідно активізувати співпрацю з Радою Європи у межах діяльності Групи Помпіду (група співробітництва у боротьбі проти зловживання і незаконного транспортування наркотиків). Враховуючи актуальність цього питання (у контексті протидії формуванню каналів наркотрафіка з Афганістану), а також нагальність проблеми вживання та продажу наркотиків у нашій державі, внесок України буде позитивно оцінений міжнародними партнерами.

Не менша увага має бути приділена і співробітництву в рамках GRECO (група держав з протидії корупції РЄ) загалом і виконанню рекомендацій GRECO зокрема в частині розроблення детального плану дій з реалізації національної антикорупційної стратегії; перегляду системи адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, щоб чітко встановити, що випадки корупції мають трактуватися як кримінальні правопорушення, або у крайньому разі чітко розмежувати вимоги до застосування цих двох відмінних процедур; посилення координації між правоохоронними органами, що провадять розслідування корупційних діянь; удосконалення процедури зведення, аналізу та поширення комплексної статистики щодо справ про корупцію, що розглядаються всіма правоохоронними органами, так само як і інформації про результати таких справ; перегляду системи імунітетів таким чином, щоб забезпечити можливість ухвалення більш швидких рішень про зняття імунітету; підвищення кваліфікації персоналу Рахункової палати з метою кращої підготовки в частині виявлення фактів корупції у процесі їх діяльності тощо. стратегія національний безпека

Окрім того, необхідно встановити ретельний контроль за виконанням статутних зобов'язань України перед РЄ, зокрема шляхом реалізації Плану дій Ради Європи щодо України на 2008-2011 рр.

Серед іншого Україні слід поглибити співпрацю з ЄС та ОБСЄ у процесі налагодження переговорів щодо врегулювання "замороженого конфлікту” у Придністров'ї у форматі "5+2”. Мають вестися консультації щодо консолідованої позиції України, США, ЄС та ОБСЄ у питанні збереження існуючого формату, а також щодо узгодженості позиції згаданих сторін.

Так само необхідно забезпечити ефективний контроль за виконанням Меморандуму про взаєморозуміння між урядом України, урядом Республіки Молдова та Європейською Комісією щодо місії Європейської Комісії з надання допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова (Б^ЛЫ). При цьому слід враховувати зауваження представників Місії, які полягають у тому, що навіть у межах існуючих можливостей відносно людських ресурсів та обладнання здійснення контролю на кордоні ще не достатнє і не відповідає "стандартам ЄС”.

За умови ефективного виконання наведених комплексних заходів, відповідного цивілізаційному вибору України щодо формування цілей, налагодження партнерських та союзницьких відносин із державами демократичного світу можна говорити про готовність Києва до адекватної відповіді на новітні загрози та прихильність НАТО і ЄС до таких ініціатив.

3. ЩОДО АКТУАЛЬНИХ ЗАГРОЗ І ВИКЛИКІВ УКРАЇНІ ТА ШЛЯХІВ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. відчутно позначилася не лише на світовому соціально-економічному розвитку. В умовах глобалізації її дію відчула на собі і сфера зовнішньополітичних відносин, зокрема система міжнародної безпеки. Загострилася боротьба за ресурси розвитку та ринки збуту продукції національних економік. Україна не є винятком у цій ситуації. До того ж існуючі екзогенні загрози і виклики посилюються для України внаслідок внутрішньополітичної нестабільності, яка зменшує можливості держави у реалізації заходів, адекватних цим загрозам. Такі загрози і виклики мають зовнішній і внутрішній вимір та стосуються практично всіх сфер національної безпеки держави. Розглянемо їх детальніше.

Геополітичний та регіональний виміри

Відсторонення України від участі у формуванні системи європейської безпеки.

Останнім часом у міжнародному становищі України відбулися кардинальні зміни. Загострюються суперечності у відносинах ЄС та США з Росією на тлі численних глобальних та регіональних чинників. Унаслідок цих процесів Україна потрапила під зростаючий тиск різних центрів впливу. Для України питання стоїть дуже гостро - продовжувати інтеграційний рух до європейських та євроатлантичних структур чи опинитися в позиції міжнародного аутсайдера.

Після Декларації Бухарестського саміту НАТО (2-3 квітня 2008 р.), в якій у п. 23 зазначено, що Україна буде членом НАТО, противники вступу України до Альянсу почали використовувати нові аргументи. Поряд з уже відомими і часто повторюваними положеннями про позаблоковість та нейтралітет за “європейською моделлю” у політичній дискусії та заявах офіційних осіб почали лунати думки про можливість участі України у так званій європейській системі безпеки, яка нібито становить альтернативу НАТО. У цьому контексті конституційне закріплення позаблокового або нейтрального статусу є вкрай небезпечним, оскільки означало б для України цілковите усунення від будь-якої участі та відповідно від можливості будь-якого впливу на систему безпеки на Європейському континенті.

За таких тенденцій Україні доцільно спрямувати зусилля на входження в реальну систему європейської безпеки. При цьому слід звернути увагу на роль Спільної політики безпеки та оборони ЄС з її військовим складником та з процесом подальшого розширення простору участі у врегулюванні конфліктів за межами Європи (на Близькому Сході).

Варто підвищити статус і політичну значущість Комісії Україна - НАТО, яка повинна стати ключовою структурою у процесі імплементації нових інструментів євроатлантичного співробітництва України. Необхідно переформатувати та реорганізувати весь спектр відносин Україна - НАТО (інституціональний рівень, юридична база відносин) в умовах згортання процесу євроатлантичної інтеграції України.

2. Згортання або призупинення процесів інтеграції України до ЄС, закріплення ролі України як "сірої зони” між ЄС та РФ.

Загроза зумовлена дією двох груп чинників - внутрішньою ситуацією в ЄС (призупиненням процесу розширення і відмовою надання Україні "європейської перспективи”) та позицією РФ, яка зайнята реінтеграцією пострадянського простору, а тому не зацікавлена навіть у віддаленій перспективі у приєднанні України до ЄС. За умови виникнення цієї загрози Україна ризикує остаточно втратити суб'єктність на міжнародній арені, стати "сірою зоною”.

Щоб відповісти на загрозу, необхідно насамперед зберегти спадковість зовнішньополітичного курсу, спрямованого на інтеграцію до ЄС. На сьогодні формат відносин з ЄС, попри відсутність формально зафіксованої європейської перспективи для України, передбачає можливості здійснення конкретних кроків у напрямі європейської інтеграції, насамперед в економічній (ЗВТ) та енергетичній сферах, а також у напрямі лібералізації візового режиму. Активне та невпинне здійснення таких кроків необхідне для пом'якшення згаданої загрози. Водночас загальний геополітичний контекст не дає можливості сподіватися на цілковите подолання цієї загрози у 5-річний термін.

3. Втрата Україною самостійної ролі в системі європейської безпеки.

У разі призупинення та згортання процесів європейської і євроатлантичної інтеграції створюється загроза виходу України із системи європейської безпеки. На тлі переформатування системи безпеки на європейському континенті та ініціатив РФ, спрямованих на зменшення ролі НАТО і створення нової європейської системи безпеки, що включатиме, крім країн ЄС, також РФ, ця загроза зростає.

Для її подолання необхідним є збереження Україною зовнішньополітичного курсу на європейську інтеграцію та євроатлантичне співробітництво, а також здійснення намірів, спрямованих та стабілізацію відносин з РФ. Україні необхідно активно долучитися до процесу обговорення ініціатив РФ з метою чіткого визначення власного місця в архітектурі європейської безпеки.

4. Подальше ускладнення українсько-російських відносин через гальмування переговорного процесу з питань базування Чорноморського флоту (ЧФ) РФ в Криму щодо делімітації й демаркації морського кордону, а також підтримка Росією сепаратистських настроїв в Україні серед російськомовного населення Півдня і Сходу.

Розгорнута в російському політикумі два роки тому дискусія щодо можливості непродовження дії Великого договору 1997 р. стала лише одним із прикладів імовірності цієї загрози. Досі серед політиків першого ешелону РФ є діячі, які висловлювали претензії щодо збереження територіальної цілісності України, що постійно тиражувалося підконтрольними Кремлю ЗМІ та посилювало антиукраїнську налаштованість росіян.

Збереження неврегульованості в питанні лінії кордону та базування ЧФ РФ означатиме можливість подальших конфліктів на кшталт тих, що відбулися влітку поточного року (навколо невідповідного домовленостям переміщення озброєнь ЧФ у м. Севастополі). Також не можна виключати можливість виникнення конфліктів навколо освоєння родовищ природних копалин на спірних ділянках шельфу.

Сепаратистська ініціатива "Севастополь - Крым - Россия - Свобода” та їй подібні гасла демонструють динаміку поширення деструктивних намірів та свідчать про серйозну небезпеку їх подальшої ескалації й переведення в площину політичного сепаратизму. Створений в Україні "Всеукраинский Совет российских соотечествеников” (ВСРС) засвідчив, що в новітній історії України вперше об'єдналися всі діючі російські організації. Серед них: "Украинское общество русской культуры (Русь)”, "Русский совет Украины”, Всеукраїнське об'єднання "Русское Содружество”, "Русская община Крыма”, "Российская община Севастополя” та ін. Метою об'єднання проголошено "боротьбу за права росіян та російськомовних громадян в Україні”. Об'єднання й надалі планує проведення масштабних культурологічних загальноукраїнських акцій.

За таких умов Україні доцільно ініціювати процес підтвердження якомога більшою кількістю фігурантів договору 1994 р. гарантій безпеки, наданих Україні у відповідь на відмову від ядерної зброї. Необхідно активізувати роботу відповідних структур щодо забезпечення прав усіх національних меншин в Україні: росіян, поляків, болгар, кримських татар, караїмів, кримчаків, угорців, болгар, румун, молдаван тощо.

5. Зростання напруженості в українсько-румунських відносинах.

3 лютого 2009 р. Міжнародний суд ООН у Гаазі виніс вердикт за зверненням офіційного Бухареста від 16 вересня 2004 р. про делімітацію континентального шельфу та виняткових економічних зон між Україною та Румунією. Суд підтвердив острівний статус о. Зміїного, проте відмовився вважати його продовженням берегової лінії. Отже, компромісне рішення міждержавної судової інстанції відповідає лише формальному, а не фактичному визнанню за Зміїним статусу острова. Вердикт Міжнародного суду був активно використаний у політичному протиборстві всередині України. Низка політичних сил проросійського спрямування (Компартія, Союз лівих сил) активно звинувачували Віктора Ющенка та зовнішньополітичний блок українського уряду у "зраді національних інтересів”. В їх інтерпретації Україна зважилася на далекосяжний територіальний компроміс із Бухарестом лише для того, щоб не псувати перспективи вступу до НАТО.

Сучасні українсько-румунські міждержавні відносини загалом мають характер конфліктної взаємодії, що характеризується, з одного боку, наявністю спільних інтересів, а з іншого - прихованою формою ворожості. Головним символічним орієнтиром Румунської державності було і залишається намагання повернути "історичні території”, що перебувають під юрисдикцією України. Зазначені "спірні території” у звітах спецслужб називаються "простором Кокорій”. Усе це створює напруженість в українсько-румунських відносинах, передусім у політичній, гуманітарній і соціальній сферах, що негативно позначається на загальному розвитку двосторонньої взаємодії та безпеці регіону загалом.

Для реалізації невідкладних заходів у забезпеченні подальшого розвитку українсько-румунської взаємодії необхідно насамперед розробити Концепцію розвитку українсько-румунських відносин та сформулювати чіткий план дій з визначенням конкретних шляхів не лише вирішення спірних питань взаємодії, а й вироблення заходів протидії інформаційному та політичному впливу Румунії на Україну.

Необхідно активізувати дипломатичний діалог Києва з Бухарестом, що мав би на меті посилення політичної довіри, сприяв би розвитку ділових контактів, кооперації в галузі виробництва, енергетики, транскордонної співпраці, регіональної безпеки тощо.

Водночас на міжнародній арені доцільно об'єднати зусилля з Угорщиною і Молдовою для інформування європейської та міжнародної спільноти про реальний стан двосторонніх відносин із Румунією та на рівні регіону.

Важливим є питання консолідації владної політичної еліти України, яка повинна мати спільні погляди на забезпечення національних інтересів та бути здатною ефективно протистояти зовнішнім загрозам.

6. Нова ескалація Придністровського конфлікту в контексті зміни влади у Молдові та активізації дій Румунії.

Після вступу до НАТО та ЄС Румунія розгорнула далекоглядну східну експансіоністську політику, спрямовану на поглинання Молдови. Динамічне послаблення України на міжнародній арені лише підсилює регіональну політику Румунії, яка не тільки послуговується членством у НАТО та ЄС для зміцнення своїх геополітичних позицій та проектів ("гирло Дунаю”, "острів Зміїний”, "підтримка опозиції в Молдові” тощо), а й ефективно використовує чинник США та можливість розміщення американської військової бази на своїй території з метою посилення наступальності своєї зовнішньої політики. Слід очікувати, що Румунія продовжуватиме політику румунізації Молдови та підтримку в ній лояльних політичних сил з метою її майбутньої асиміляції. У разі якщо Україна не вибудує ефективної політики регіонального стримування та балансів, у регіоні можлива подальша дестабілізація регіональної безпеки внаслідок розконсервації та ескалації Придністровського конфлікту, румунізації українського населення Молдови та посилення Румунією територіальних претензій до України.

Україна має активізувати співробітництво з Молдовою для збалансування впливу Румунії, підвищити свою роль у врегулюванні ситуації у Придністров'ї, реалізувати ефективні геополітичні програми в Чорноморському регіоні за безпосередньої участі Європейського Союзу з метою стримування регіональних амбіцій Бухаресту.

7. Наростання негативних тенденцій у сфері безпеки в Чорноморському регіоні.

Безпекова ситуація у Чорноморському регіоні характеризується посиленням деструктивних процесів, що суттєво розбалансувало існуючу систему безпеки і стабільності. Слід зазначити, що:

- регіональні збройні конфлікти перетворюються на засіб досягнення стратегічних цілей провідними країнами світу;

- посилюється роль силових засобів з метою реалізації власних національних інтересів;

- інформаційні спецоперації, спрямовані на дискредитацію певних країн, стали буденними реаліями суспільно-політичного життя регіону;

- міжнародні та регіональні структури безпеки і співробітництва виявляються не здатними оперативно реагувати на кризові ситуації.

На цьому тлі відсутні ознаки покращення ситуації.

З метою подолання зазначених загроз необхідно посилити процес формування ефективної оборонної системи України, забезпечити необхідні можливості функціонування державних органів та суспільних інституцій у кризових ситуаціях, розробити комплексну державну систему кризового реагування, відповідальну за протидію зовнішнім загрозам.

Необхідним є поглиблення діалогу між країнами та інституціями Чорноморського регіону у сфері застосування механізмів раннього попередження, аналізу та нейтралізації загроз, створення передумов для формування регіональної спільноти Чорноморського регіону як невід'ємного складника безпекового європейського простору.

У цьому контексті потребують негайного розроблення такі документи:

- спільна стратегія подальшого розвитку Чорноморського регіону з метою створення системи регіональної безпеки як інтегрального складника системи загальноєвропейської безпеки;

- комплексна державна система кризового реагування на зовнішні загрози в контексті формування оборонної системи України, забезпечення необхідних можливостей функціонування державних органів і суспільних інституцій у кризових ситуаціях.

Зростає зацікавленість Чорноморським регіоном з боку організованих міжнародних злочинних угруповань для незаконного переміщення наркотиків, вантажів, а також "живого товару”. У цьому контексті необхідно поглибити співпрацю з країнами-партнерами та міжнародними організаціями, зокрема шляхом створення в регіоні міжнародних безпекових інституцій; продовжити вдосконалення міграційного законодавства відповідно до міжнародних норм; посилити режим функціонування кордонів держави, особливо на східному напрямі; налагодити статистику та створення баз даних щодо перебування на території України мігрантів і членів міжнародних кримінальних угруповань.

Загалом набуття Україною статусу регіонального лідера неможливе без залучення нашої держави до вирішення "заморожених” конфліктів. Найефективніше це можна здійснити завдяки розробленню планів для розв'язання конфліктів на Південному Кавказі та проведення відповідних переговорів з міжнародними організаціями щодо подолання їх наслідків. З цією метою доцільно використовувати як регіональні, так і трансрегіональні формати співпраці. Україна може забезпечити реалізацію своїх національних інтересів у Чорноморському регіоні та гарантувати свою безпеку шляхом поступового залучення до вирішення конфліктів інших геополітичних гравців, чітко сформульованих посередницьких ініціатив.

8. Наростання сепаратистських настроїв у Європі.

Поряд із Південною Осетією та Абхазією активним осередком сепаратизму в Європі залишається Косово. Після самопроголошення ним незалежності основний тягар із забезпечення стабільності на Балканах лягає на Європейський Союз. В умовах відсутності консенсусу щодо статусу Косово, а також на тлі економічної кризи Європейський Союз цілком може переглянути своє ставлення як до самопроголошеної держави, так і до інших країн регіону. У близькій перспективі можна припустити ескалацію конфліктності у відносинах між Балканськими державами, а також між Косово та Сербією, можливість опосередкованого втягування у конфлікт на боці косоварів Албанії та ймовірність чергового загострення у відносинах між державами Організації Північноатлантичного договору, втягування до конфлікту на боці сербів РФ. Як наслідок, можливими стають загальна дестабілізація геополітичної ситуації на Балканах і загроза рецидиву широкомасштабних воєнно-політичних дій, поширення Ко- совського прецеденту на інші регіони.

Ситуація для України ускладнюється ще й тим, що частина держав - партнерів України визнає незалежність Косово, а частина її категорично заперечує. В умовах імовірних політичних суперечок щодо Косово в ЄС та Альянсі будь-які кроки зовнішньополітичного відомства України щодо Косово отримуватимуть неоднозначну оцінку і можуть стати на заваді процесам її європейської та євроатлантичної інтеграції.

За таких умов Україні необхідно врахувати існування потенційної загрози загальної дестабілізації геополітичної ситуації на Балканах у політиці національної безпеки, дипломатичній діяльності в чорноморських, балканських державах і державах ЄС, діяльності в ООН.

Економічна сфера

1. Нарощування обсягів відпливу капіталу за межі України.

Найактуальнішою загрозою економічній безпеці держави є відплив капіталу з України, що в більшості випадків здійснюється поза правовим полем, через прогалини в законодавстві, неефективність фінансового моніторингу і діяльності правоохоронних та наглядових органів.

Раптовий і суттєвий відплив капіталу у формі інвестицій зафіксовано у 2007 р. (6 млрд дол. США за рік, тобто у 25 разів більше вкладених коштів за кордоном до цього часу), близько 94 % цих інвестицій вивезено на Кіпр, основним донором є Донецька область (86 %), основною сферою - операції з нерухомістю та інжиніринг.

Відплив капіталу резидентів відбувся за рахунок внесків у вигляді цінних паперів (5410,2 млн дол. США). Постановою від 16.03.1999 р. № 122 передбачено лише регулювання інвестування за кордон шляхом придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності.

Операція, про яку йдеться, регулювалася Положенням про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 р. № 229, яке є ліберальним і покладає контроль за ефективністю використання інвестованого за кордон майна на власника чи уповноважений ним орган. Для отримання ліцензії на здійснення інвестиції у такому разі не є необхідним отримання висновків відповідних органів щодо боротьби з організованою злочинністю.

Поширеною схемою відпливу капіталу є викуп акцій у нерезидента-власника за завищеними цінами. Якщо акції української компанії викуповуватимуться таким чином, неважко уявити, яким буде відплив капіталу з України.

Крім того, обсяги втрат капіталу зростатимуть і через відсутність податкових надходжень від операцій із придбання цінних паперів українського емітента у нерезидента. Це пов'язано з тим, що Кіпр відповідно до українського законодавства не вважається офшорною зоною (у 2006 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.02.2006 р. № 44-р Кіпр виключено з Переліку офшор- них зон). Тому при укладанні договорів, які передбачають здійснення оплати за цінні папери української компанії, сплачені суми у повному обсязі зараховуватимуться до валових витрат, на які коригується обсяг валового доходу для оподаткування, а не в обсязі 85 %, як це передбачено ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР. Отже, зменшуватимуться база оподаткування і обсяг надходжень до бюджету.

Для запобігання непродуктивному відпливу капіталу необхідно:

- забезпечити прийняття змін до законодавства щодо посилення контролю за операціями передачі цінних паперів українських емітентів до статутних фондів іноземних компаній і визначення ціни цих паперів;

- активізувати співпрацю з органами фінансової розвідки країн - членів Егмонтської групи у напрямі обміну інформацією з метою своєчасного виявлення сумнівних фінансових операцій;

- розробити та впровадити методику оцінювання обсягів неконтрольова- ного відпливу капіталу з країни;

- розробити механізм, який би виключав можливість застосування схем виведення капіталів за кордон з використанням акцій українських емітентів;

- розробити заходи щодо запобігання обігу цінних паперів, які використовуються для непродуктивного відпливу капіталів, шляхом підвищення вимог до ліцензування професійних учасників фондового ринку (обмеження видачі ліцензій через підвищення мінімальної межі щодо обсягів торгівлі цінними паперами).

2. Можливою є втрата Україною транзитних переваг у галузі транспортування енергоносіїв і вантажів.

Існує потенційна загроза зменшення транзиту газу через Україну внаслідок переключення потоків на інші газопроводи, перехоплення або дестабілізації українських шляхів поставок енергетичних ресурсів через Чорне море з Південного Кавказу, спрямованих на реалізацію проекту Одеса - Броди, а також формування альтернативних обхідних трубопроводів. У цьому контексті конкурентами України є всі без винятку країни Чорноморського басейну.

Україні необхідно повною мірою використати свої транзитні можливості для того, щоб стати активною складовою частиною європейського енергетичного ринку. Для цього слід пришвидшити техніко-економічне обґрунтування проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса - Броди -- Гданськ, аби відкинути всі сумніви щодо вигідності цього проекту. Для більш ефективного використання можливостей щодо диверсифікації енергоносіїв та з метою залучення великих обсягів інвестицій від провідних міжнародних нафтогазових компаній в освоєння та розробку родовищ нафти і газу в Україні слід здійснити реформування законодавства у галузі надрокористування. Також необхідно зайняти активнішу позицію у питанні отримування тендерів на розробку та видобуток нафти й газу в країнах, багатих на енергосировину.

3. Низький рівень прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в українську економіку.

Обсяги надходження ПІІ в українську економіку незначні -- накопичені ПІІ

на душу населення станом на 1 липня 2009 р. становлять 823,9 дол. США. Чинниками, що стримують надходження ПІІ, є: незадовільні умови підприємництва; відсутність чіткої моделі приватизації стратегічних підприємств; валютні коливання і політична нестабільність; високий рівень податків (ставка податку на прибуток в Україні становить 25 %; Польщі і Словаччині -- 19 %; РФ -- 24 %; Румунії та Угорщині -- 16 %; Латвії і Литві -- 15 %; відсутність механізмів страхування та перестрахування інвестицій; зниження суверенних рейтингів України провідними світовими агентствами.

Потрібні скоординовані дії законодавчої, виконавчої влади та НБУ у напрямі покращення інвестиційного клімату через прийняття Законів України "Про систему рейтингування”, "Про внесення змін до деяких законів України” у частині зосередження торгівлі цінними паперами на фондових біржах, законодавчого закріплення процедури злиття та поглинання підприємств, прийняття Державної програми приватизації на 2009--2013 рр., прийняття Податкового кодексу; спрощення режиму видачі ліцензій і дозволів; підтримання стабільності курсу гривні; створення національної системи страхування інвестиційних ризиків; стримування відпливу іноземного капіталу.

4. Зростання зовнішнього державного боргу України.

Темпи приросту прямого та гарантованого зовнішнього боргу України у 2008 р. становили 30 %, з початку 2009 р. зовнішній державний борг виріс ще на 27 % і становив 23,594 млрд дол. США. На зростання зовнішнього боргу впливає отримання великих позик від міжнародних організацій. Використання кредиту МВФ на поточне споживання та обслуговування раніше отриманих боргів матиме наслідком подальше зростання державного боргу України, що в нинішніх умовах загальмує вихід економіки з кризи.

Необхідно вимагати від уряду та НБУ прозорості і цільового використання кредитів МВФ, інформувати суспільство про ефективність їх використання; при затвердженні домовленостей з МВФ звертати увагу на загрози, які можуть виникати у процесі виконання певних умов.

5. Наростаюче науково-технологічне відставання України.

Про науково-технологічне відставання України свідчить зростання її негативного сальдо у торгівлі високотехнологічними товарами. Негативне сальдо торгівлі високотехнологічними товарами зросло з 550,3 млн дол. США у 2004 р. до 3039,2 млн дол. США у 2008 р.

У контексті ситуації, яка виникла, необхідно стимулювати процеси впровадження національної інноваційної системи, підвищення ефективності державного регулювання міжнародного трансферу технологій; запровадити механізми страхування інвестиційно-інноваційної діяльності; здійснювати діяльність щодо протидії незаконному вивезенню за кордон інтелектуальних продуктів; забезпечити реалізацію освітніх програм з патентування об'єктів промислової власності.

6. Витіснення українських підприємств з пострадянського простору внаслідок посилення Росією контролю за зовнішньоекономічною активністю країн СНД.

Залежність країн Співдружності від російського ринку, зокрема робочої сили, та контрольованих Москвою транспортних шляхів, а отже, “прив'язаність” економічного потенціалу цих країн до РФ змушують їх у співробітництві з Україною зважати на Москву. Юридичні зобов'язання, прийняті членами інтеграційних утворень, ще більше посилюють цей ефект. У деяких питаннях вони вимушені виступати консолідовано з Росією проти країн Заходу та “про- західних” країн СНД, або ж “підігрувати” Москві з низки проблем. Прикладом може бути питання “консолідованого” вступу членів Митного союзу ЄврАзЕС (Росія, Білорусь, Казахстан) до СОТ, яке використовується Росією з метою відмови від раніше взятих зобов'язань стосовно відкриття своїх ринків. Для України, ймовірно, це обернеться черговими антидемпінговими розслідуваннями щодо виробництва сталепрокату та труб.

У цьому питанні Україні доцільно кооперуватися з позарегіональними гравцями, що мають вагомий фінансовий та технологічно-інноваційний потенціал. Найбільших успіхів досяг Китай, який зміг “протиснути” питання спорудження не лише нафто-, а й газопроводу з Центральної Азії до своєї території в обхід російської, використовуючи, з-поміж іншого, потенціал інтеграційних зв'язків у форматі Шанхайської організації співробітництва. Таким чином, було продемонстровано недоліки сформованих Росією механізмів, тому й Україні доцільно посилити активність у структурах СНД. Нові ініціативи з розвитку економічної співпраці у форматі Співдружності не лише допоможуть налагодити зв'язки з пострадянськими країнами, а й наблизять Україну до етнічних українців, що там проживають.

7. Запровадження економічних санкцій щодо України.

Можливою є актуалізація Російською Федерацією проблеми різних з Україною внутрішніх режимів доступу товарів, зумовленої вступом України до СОТ. Для захисту своєї економіки від імовірного напливу з України надмірної маси товарів західного походження можливе запровадження односторонніх обмежень у міждержавній торгівлі.

Україні слід звернутися до керівництва Євросоюзу з проханням прискорити відкриття для українських товарів європейських ринків. Варто активніше розвивати потенціал двосторонніх контактів для пошуку ринків збуту українських товарів, насамперед у країнах пострадянського простору, а також у країнах Азії та Африки, які мали високий рівень товарообігу з СРСР.

Соціальна сфера

1. Основною загрозою соціальній безпеці в умовах кризи є масове безробіття.

На 1 травня 2009 р. рівень зареєстрованого безробіття становив 2,9 % від кількості працездатного населення, хоча офіційно у ІІ кварталі 2009 р. рівень безробіття дещо знизився. Це відбулося переважно внаслідок сезонних коливань зайнятості. Від сучасної кризи насамперед потерпають металурги, фінансисти, працівники будівельної галузі та туристичного бізнесу, страхувальники, менеджери з реклами.

Оскільки масові вивільнення є досить складною процедурою для роботодавців з погляду як матеріальних витрат, так і правових вимог, набули поширення скорочення робочого тижня та вимушені відпустки.

Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно-кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює високий рівень міжрегіональної диференціації безробіття, як зареєстрованого, так і визначеного за методологією МОП.

За оцінками Федерації профспілок України (ФПУ), насправді без роботи залишилися не менше 3 млн громадян. До 2 млн українців перебувають у неоплачуваних відпустках, а кожен п'ятий працює за скороченим графіком, тобто реальні показники безробіття значно вищі від зафіксованих статистично.

2. Падіння рівня доходів населення, яке є наслідком безробіття та кризових явищ в економіці і пов'язане, з одного боку, зі зниженням темпів росту реальних доходів, а з іншого - стрімким зростанням обов'язкових витрат до- могосподарств. Імовірним є збільшення заборгованості з виплати заробітної плати, яка за січень-травень 2009 р. уже зросла на 18 % і досягла на 1 червня 1404,6 млн грн.

Зменшення доходів населення та споживчих витрат зі свого боку спричиняє зниження попиту на внутрішньому ринку та подальше уповільнення економічного зростання.

Напруження на ринку праці матиме наслідком також те, що звільнені працівники погоджуватимуться на нижчу заробітну плату, що впливатиме на загальне зниження її рівня.

Зниження заробітних плат найвідчутніше позначиться на громадянах з високими порівняно з їхніми доходами зобов'язаннями з виплати кредитів або оренди житла. Унаслідок цього знизиться або принаймні похитнеться добробут багатьох сімей, які вважалися забезпеченими.

3. Значною соціальною загрозою, що зумовлена кризою, є втрата позицій середнім класом, який і раніше становив не більше 12-15 % населення України. Ще одним соціальним викликом у період кризи є люмпенізація великої частини громадян України. Очікуване внаслідок скорочення доходів населення розшарування суспільства є загрозою соціальній стабільності та може призвести до загострення соціальної напруженості.

4. Економічні проблеми погіршують ситуацію в соціальній сфері. Потерпають такі важливі сфери, як охорона здоров'я, освіта, культура, мистецтво і спорт, соціальний захист та соціальне забезпечення, що фінансуються здебільшого за рахунок бюджетних коштів. За нестачі бюджетних коштів можна очікувати подальшого зниження кількісних та якісних показників надаваних населенню соціальних послуг; суттєвого погіршення рівня життя працівників сфери соціальних послуг; занепаду соціальних галузей економіки, зокрема охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва, спорту.

5. Загострюється ситуація в системі соціального захисту населення. Збільшення частки незайнятого населення, зниження темпів росту доходів, зростання чисельності громадян, які потребуватимуть державної підтримки, з одного боку, скорочує надходження до фондів соціального захисту, а з іншого - збільшує навантаження на них. Водночас чисельність громадян, що потребують державної допомоги, зростатиме.

6. В умовах кризи збільшується міграційний потенціал працівників-мігран- тів у країнах перебування. Поки що повернення заробітчан в Україну не набуло масового характеру, однак у подальшому це загрожує:

- перетворенням частини тимчасової трудової міграції за кордоном на постійну, тобто остаточною втратою Україною частини трудового та інтелектуального потенціалу, що може загальмувати вихід із кризи і подальший розвиток;

- збільшенням нелегального сегмента української трудової міграції і, як наслідок, погіршенням становища українців за кордоном, міжнародного іміджу держави, перспектив вирішення візового питання;

- зменшенням обсягів переказів на батьківщину, що є вагомою інвестицією і для домогосподарств мігрантів, і для держави загалом.

7. Посилюються загрози міжетнічному та соціальному миру і злагоді в країні. Це зумовлено тим, що в умовах демографічної кризи та міграції населення в Україні можливе поповнення робочої сили ззовні. Унаслідок зростаючої конкуренції на світовому ринку праці наша держава має незначні шанси залучити близьке за етнокультурними характеристиками населення, зокрема вихідців з країн СНД. Натомість ринок наповнюватимуть мігранти іншої расово-етнічної та культурно-релігійної приналежності.

8. Після початку дії угоди про реадмісію з ЄС Україна може стикнутися з труднощами її повномасштабної реалізації, насамперед через:

- неможливість депортації на батьківщину нелегальних мігрантів з третіх країн, які потраплятимуть в Україну з ЄС відповідно до угоди;

- гальмування у зв'язку з цим переговорів з візових питань та інших напрямів співпраці з ЄС;

- використання ситуації для дискредитації відносин між Україною та ЄС;

- нову хвилю ксенофобських і мігрантофобських проявів, зокрема за участю націонал-радикальних угруповань.

Пропозиції:

1. У відповідь на загрози національній безпеці в соціальній сфері необхідно вжити заходів для забезпечення мінімального соціального пакета. Це своєчасна виплата зарплат і пенсій, заморожування рівня податків, узгодження економічної політики із соціальним складником тощо.

2. Важливим напрямом антикризових заходів має стати застосування системи трипартизму, за якої держава є рівноправним захисником прав трудящих у трикутнику стосунків між працівниками і роботодавцями.

3. Слід прискорити реформування соціальних галузей, оскільки криза приховує в собі можливості для інноваційного прориву і може стати поштовхом до переходу на сучасні, результативні та ефективні засоби надання послуг населенню України.

4. Для подолання негативних соціальних наслідків безробіття слід розглянути можливість запровадження широкомасштабних громадських робіт.

5. Доцільно ввести податок на нерухомість так само, як податок на багатство, що було запропоновано ще в Універсалі національної єдності 2006 р.

6. Засоби протидії негативним наслідкам міграційних загроз можуть полягати у:

- зміцненні зв'язків громадян, які перебувають за кордоном, з батьківщиною (українські школи, культурні та бізнес-центри, спеціалізовані ЗМІ тощо);

- розробленні загальнодержавних та місцевих програм сприяння поверненню заробітчан на батьківщину;

- запровадженні фінансових (податкових, митних) механізмів залучення зароблених коштів до виробничого використання та створення нових робочих місць;

- проведенні широких інформаційних кампаній щодо можливостей повернення та підтримки мігрантів з боку держави.

Ці та інші заходи мають бути передбачені в Концепції міграційної політики України, розроблення якої доцільно ініціювати Президенту.

7. Протидія загрозам міжетнічному та соціальному миру і злагоді в країні потребує:

- розроблення належних механізмів допуску іммігрантів в Україну;

- впровадження політики їх інтеграції в українське суспільство;

- урахування формування міграційних етнічних меншин у державній етнополітиці;

- удосконалення законодавчих та адміністративних заходів запобігання дискримінації на расово-етнічному ґрунті;

- широкої виховної, освітньої, інформаційної кампанії з підвищення толерантності українського суспільства.

8. З метою протидії викликам неповного виконання угоди про реадмісію необхідно:

- активно наполягати на ратифікації підписаної ще у 2006 р. угоди про реадмісію з Росією;

- вирішити питання щодо створення Державної міграційної служби, надати цьому органу повноваження і покласти на нього відповідальність щодо виконання угоди про реадмісію з ЄС;

- проводити широку інформаційну кампанію для роз'яснення громадянам суті питання про реадмісію з метою уникнення навколо нього політичних спекуляцій.

Воєнна сфера

Безпекове середовище навколо України та його трансформація протягом останніх років характеризується підвищенням конфліктності та появою нових або загостренням існуючих викликів. Виходячи з аналізу тенденцій воєнно-політичної ситуації навколо України, основними потенційними зовнішніми загрозами у військовій сфері є:

- недостатня ефективність існуючих структур і механізмів міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

- формування нових центрів впливу на світову спільноту;

- розширення “клубу ядерних держав” і розповсюдження зброї масового ураження та засобів її транспортування;

- вплив глобальної фінансової кризи та процесів економічної рецесії на процеси розширення НАТО;

- воєнно-політична нестабільність і конфлікти в сусідніх з Україною країнах;

- боротьба за природні ресурси в басейнах Чорного та Азовського морів;

- ескалація військових сил поблизу кордонів України;

- можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти;

- зростання напруженості у відносинах між НАТО й Росією, які практично були припинені внаслідок збройного конфлікту між Грузією та Росією у серпні 2008 р. Зростанню напруженості також сприяє прагнення РФ посилити вплив на пострадянському просторі;

- світова терористична загроза.

До зовнішніх загроз для України у військовій сфері слід також віднести:

- конфлікти з Росією щодо перебування ЧФ РФ на території України та у зв'язку з незавершеністю делімітації ділянки українсько-російського кордону в акваторії Азовського й Чорного морів, Керченської протоки;

- територіальні суперечки між Україною та Румунією; територіальні претензії деяких політичних сил Румунії щодо Бессарабії і Північної Буковини, прагнення Румунії обмежити судноплавство в українській частині гирла Дунаю;

- неврегульованість статусу Наддністрянщини, інтернаціоналізація конфлікту навколо цієї території.

Серед внутрішніх загроз у військовій сфері слід виокремити:

- гальмування процесів реформування оборонної сфери, зокрема ЗС України;

- вплив глобальної кризи на плани щодо забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєннями нового покоління ЗС України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

- накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для ЗС України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

- незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Після російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 р. військово-політична ситуація на пострадянському просторі не відзначатиметься стабільністю. Наслідки реального військового протистояння між Росією та Грузією провокують погіршення політичних відносин між РФ і Україною. Проблематика використання ЧФ РФ для ведення бойових дій із території України, питання контролю російської військової присутності в Україні, обвинувачення України з боку РФ за надання військової допомоги Тбілісі тощо є ознаками нового етапу погіршення відносин між Росією та Україною.

Військовий конфлікт між Україною і Росією виглядає малоймовірним, проте характер та риторика двосторонніх взаємин набувають дедалі більш негативної тональності, на що не можна не зважати в контексті можливої ескалації відносин між Москвою і Києвом.

Потрібно також враховувати створення в рамках ОДКБ Колективних сил оперативного реагування (КСОР) загальною чисельністю 20 тис. військовослужбовців. Основу КСОР становлять елітні військові формування РФ (повітряно-десантна дивізія, бригади ПДВ та спеціального призначення). Ці сили згідно зі Стратегією національної безпеки РФ до 2020 р. можуть бути використані у разі загострення ситуації на території країн СНД.

...