Еволюція загроз національній безпеці України

Аналіз ситуації у військовій сфері дає змогу зробити такі висновки.

1. Збройний конфлікт між Росією і Грузією в серпні 2008 р. засвідчив, що Росія відіграє дедалі активнішу роль у регіонах Чорного та Балтійського морів, а також Кавказу. РФ активно здійснює програму масового військового будівництва. Потенційно Росія може сфокусуватися на відновленні влади у своїх "колишніх провінціях” під гаслом захисту прав російськомовного населення.

2. Збройний російсько-грузинський конфлікт (серпень 2008 р.) зафіксував фактичне завершення впливу міжнародних домовленостей. Не діють гарантії, надані Україні після ядерного роззброєння. За наявності ослаблених ЗС України через постійне ігнорування їх проблем держава має обмежені можливості в забезпеченні обороноздатності країни. До того ж ситуація постійно погіршується.

3. Незважаючи на нестабільність міжнародної ситуації, нині для України немає прямих військових загроз, які, проте можуть сформуватися внаслідок прагнення Росії відновити свій монопольний вплив на пострадянському просторі. Для національної безпеки найбільш актуальними є зазначені потенційні загрози у військовій сфері.

4. Введення Росією мораторію на виконання положень Договору про звичайні збройні сили в Європі, прийняття Держдумою РФ закону, який спрощує процедуру використання російських збройних сил за межами РФ, може призвести до:

- посилення морського угруповання РФ у басейні Чорного моря (частина ЧФ РФ базується на території України, у тому числі бойові частини ЧФ берегового базування);

- відновлення елементів ядерної зброї на об'єктах Чорноморського флоту РФ, що перебувають на території України.

За умов посилення боротьби за енергоресурси та канали їх транспортування, зокрема із застосуванням воєнної сили, що передбачено у Стратегії національної безпеки РФ, а також за транзитні коридори, підвищується загроза конфронтації через відсутність державного кордону на Азовському морі та в Керченській протоці. Існує також загроза для України бути втягнутою до збройного конфлікту на Кавказі у разі формальної участі бойових підрозділів ЧФ, що базуються в Криму, у бойових діях.

В умовах, що склалися, доцільними є такі кроки.

1. Зосередити зусилля у превентивній протидії загрозам на політичному й дипломатичному рівнях. Для цього слід активізувати діяльність двосторонніх груп та ініціювати новий формат конструктивних відносин із Росією і США з метою відновлення гарантій безпеки, що були надані Україні після ядерного роззброєння.

2. Звернути особливу увагу на питання врегулювання політичних, економічних, соціальних та інших проблем, пов'язаних із базуванням ЧФ РФ на території України шляхом:

- утримання від ухвалення рішень, пов'язаних із функціонуванням ЧФ РФ, які не можуть бути реалізовані одноосібно;

- встановлення єдиного контролю за безпекою мореплавання в акваторії Чорного моря, передачі в безпосереднє володіння українській стороні всіх засобів навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства, що розташовані на узбережжі Криму;

- ліквідації в м. Севастополі та на Кримському півострові військових боєприпасів і хімічної зброї, яка накопичувалася з часів Другої світової війни та в повоєнний період;

- контролю за дотриманням кількісних і якісних параметрів озброєння кораблів та частин Чорноморського флоту РФ, що базуються в Криму, зокрема наявності на них засобів транспортування ядерної зброї;

- організації дієвої безперервної системи екологічного контролю за водною акваторією Чорного та Азовського морів.

3. Актуалізувати проблему законодавчого погодження лінії державного кордону в Азовському морі та Керченській протоці. Потребує уваги також питання демаркації кордонів у контексті намірів України щодо якнайшвидшого облаштування кордонів за світовими та європейськими стандартами.

4. Зосередитися на створенні ЗС, здатних реагувати на сучасні виклики. Для цього необхідно:

- переглянути план переходу на контрактну армію, змістивши термін створення професійної армії на 2014 р. з реальним вирішенням питання щодо одержання нових систем ОВТ;

- здійснити ревізію пріоритетів переозброєння в бік закупівельних програм ключових систем озброєнь, що впливають на обороноздатність;

- активізувати реалізацію програм з наміром одержання ЗС України нових систем ОВТ до 2012-2014 рр.;

- позбутися критичної залежності від одного постачальника ОВТ - Російської Федерації;

- істотно скоригувати витрати на національну оборону й на забезпечення вирішення проблеми переозброєння. Активізувати реалізацію відповідних програм та почати процес активного переозброєння ЗС не на зламі 2010-2011 рр., як заплановано, а з 2009 р.;

- активізувати бойову підготовку пілотів, збільшити кількість стрільб ЗРК і пусків ЗРС, підсилити підрозділи спецназу, аеромобільних військ, підрозділи та структури розвідки.

Інформаційна сфера

1. Проведення інформаційних спецоперацій з метою формування негативного міжнародного іміджу України.

У російські та західні медіа постійно надходить інформація про керівництво України як таке, що не володіє монополією на використання сили; не контролює власну територію; створює штучні перешкоди для економічного розвитку країни та її інтеграції у світову економічну систему, економічний простір СНД тощо; не забезпечує внутрішню безпеку й базові права громадян. Акцентується увага на процесах дезінтеграції української влади та деконсолідації українського соціуму, тоді як позитивні тенденції "очищення влади” та згуртування значної частини українського суспільства в критичних ситуаціях викликів і загроз замовчуються. Слід очікувати, що такий пресинг посилюватиметься.

Небезпека пропаганди негативного іміджу України як держави часто використовується в сучасному світі для легітимізації різноманітних зовнішніх втручань, зокрема й військових, у внутрішньополітичну ситуацію.

У цьому контексті необхідно активізувати зусилля в оновленні та впровадженні “Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки”, спрямованої на формування зовнішньополітичного медіа-холдингу України (супутникове іномовлення, інформагенція тощо). Існує об'єктивна потреба у формуванні громадського інституту контролю за діяльністю іноземних масмедіа, незалежних експертних оцінок маніпу- лятивних впливів іноземних ЗМІ як на українську, так і зарубіжну аудиторію, розроблення заходів нейтралізації таких впливів. З метою створення й активізації зазначеного контрольного громадського інституту при Національній комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України доцільно ініціювати роботу постійно діючого “Форуму громадських наглядових рад” при провідних теле- і радіоканалах та інших впливових масмедіа, на якому могли б конструктивно обговорюватися питання зовнішніх медіа-впливів, захисту національного інформаційного простору України тощо.

2. У зв'язку з посиленням уваги у всьому світі до забезпечення кібербезпе- ки держави, що не в останню чергу пов'язано з активізацією хакерської діяльності з боку Росії та Китаю, вбачається доцільним зосередження діяльності на протидії новітнім засобам ведення наступальної та оборонної кібервійни. Зокрема, у США створено спеціальний “четвертий” рід військ (поряд із СПВ, ВМС та ВПС), який спеціалізуватиметься на веденні “кібернетичних війн”. Відповідно й Україні необхідно докладати організаційних зусиль з метою створення в різноманітних державних спеціалізованих оборонних та без- пекових органах підрозділів з ведення кібервійн та протидії кібератакам, що уже проводяться найближчими сусідами України -- Росією, Польщею, Румунією та ін.

3. В Україні, судячи з матеріалів відкритої преси, “вузьким місцем” є аналітична підготовка співробітників у сфері автоматизації процесів збору інформації та необхідності її аналітичного згортання. Не менш важливим є питання про налагодження спілкування між міжвідомчими аналітиками, задіяними в системі забезпечення національної безпеки України. Доцільним є створення формальних та неформальних груп спілкування (можливо, в рамках здійснення ситуативних “мозкових штурмів”, проведення методологічних семінарів) для обміну досвідом ведення розвідки з відкритих джерел. Важливим є також активний обмін даними розвідки з відкритих джерел, а також паролями доступу до таких джерел.

4. У зв'язку з певним загостренням українсько-російських та українсько-румунських відносин у рік президентських виборів в Україні та постійним впливом з боку Росії та Румунії на інформаційний простір України, на особливу увагу заслуговує питання моніторингу відповідних Інтернет-сайтів, соціальних мереж, форумів, чатів тощо з яскраво вираженою проросійською та прорумун- ською тематикою. При цьому слід враховувати, що в умовах Твіттер-революції саме через мережу Інтернет може здійснюватися підтримка діяльності угрупу- вань сепаратистської спрямованості.

4 АКТУАЛЬНІ НАПРЯМИ РОЗРОБЛЕННЯ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Неупереджений аналіз стану національної безпеки України свідчить, що сьогодні держава опинилася в "сірій зоні”. Це зумовлено низкою вкрай негативних чинників, до яких, зокрема, належать: розбалансованість системи державного управління; відсутність суспільного та політичного консенсусу щодо перспектив і напрямів розвитку України; неадекватність політичних та економічних еліт; вичерпаність економічної моделі, базованої на споживанні, що не забезпечує економічним ресурсом внутрішні і зовнішні перетворення, а за умов світової фінансово-економічної кризи призвела до стрімкого падіння сфери виробництва; деградація природного середовища; посилення техногенних небезпек тощо. Україну нині вже не вважають правовою державою. На міжнародній арені вона дедалі більше сприймається як країна, що неспроможна виконувати взяті на себе зобов'язання. Унаслідок цього за умов розвитку світової фінансово- економічної кризи, трансформації системи міжнародної безпеки і формування нового світового порядку Україна може опинитися на периферії цивілізаційного розвитку і втратити перспективи суверенності.

Така ситуація - результат неадекватності та безпечності національної еліти, нехтування нею нагальними потребами протидії загрозам та викликам відповідно до пріоритетних напрямів діяльності, чітко визначеним у чинній Стратегії національної безпеки України.

Усвідомлення зазначених особливостей трансформації світового і національного безпекового середовища за умов, що сьогодні саме безпека стала наріжним каменем у фундаменті формування нового світового порядку, спонукає до розроблення нової редакції Стратегії національної безпеки, максимально орієнтованої на впровадження державою дієвої та ефективної безпекової політики.

Основною метою цієї Стратегії доцільно визначити забезпечення виживання України як незалежної держави і формування умов для її подальшого розвитку.

Реалізація цієї мети потребує “перезавантаження” нашої держави на основі консенсусу політичних еліт щодо основних національних цінностей, не виключаючи застосування надзвичайних заходів.

У зв'язку з цим пріоритетними завданнями є: відновлення системи державного управління суспільним розвитком, забезпечення єдності системи виконавчої влади шляхом ліквідації паралельних центрів влади; обмеження корупції, впровадження механізмів відповідальності і “зворотного зв'язку” між владою і суспільством. Зважаючи на нинішню ситуацію, необхідним стає не реформування, а фактично створення нових державних інститутів, насамперед у системі судочинства й секторі безпеки.

Доцільно актуалізувати увагу на необхідності забезпечення конкурентоспроможності економіки шляхом обмеження відкритості національного ринку; протидії товарній експансії на непаритетних умовах; орієнтації національних виробників на потреби внутрішнього ринку; досягнення оптимального рівня імпортозалежності; обмеження присутності іноземного капіталу в ключових секторах економіки; збільшення внутрішнього платоспроможного попиту; регулювання національного фінансового ринку та його основних інституцій; створення єдиної системи моніторингу виробництва, розподілу та споживання енергоресурсів.

Слід передбачити невідкладні заходи, спрямовані на забезпечення безумовного виконання законів, інших чинних нормативно-правових актів. Для цього необхідно створити дієву судову і правоохоронну системи шляхом організації паралельних структур, насамперед у судочинстві та правоохоронних органах, а також вжити цілеспрямованих заходів з підвищення правової культури.

У сфері міжнародних відносин, глобальної і регіональної безпеки необхідно враховувати, що сучасні проблеми у відносинах України як з країнами Сходу, так і Заходу - закономірний результат “перезавантаження” відносин по лінії “Захід - Росія”, а європейська безпека нині фактично формуватиметься у трикутнику ЄС - США - РФ. Усе це потребує суттєвої тактичної корекції зовнішньої безпекової політики держави.

При стагнації міжнародної системи загальноєвропейської та світової безпеки, невизначеності засад нової системи з одночасним демонтажем основ існуючої в більшості країн світу спостерігається тенденція до дещо ширшого застосування сили для вирішення внутрішніх та зовнішніх проблем. При цьому інтенсивніша, порівняно з іншими регіонами світу, мілітаризація пострадянського простору свідчить, що він, як і раніше, залишається зоною нестабільності, де можливі як міждержавні, так і внутрішні збройні конфлікти, які за певних умов можуть перерости в регіональні війни. Зокрема, до вже традиційних зон “заморожених” конфліктів на Кавказі і Придністров'ї можуть додатися проблемні регіони на півдні Таджикистану, Узбекистану й Туркменістану у зв'язку з можливим експортом нестабільності із сусіднього Афганістану.

Таким чином, зовнішня політика України має, з одного боку, зберегти стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, а з іншого - забезпечити активну і збалансовану взаємодію з усіма центрами світової та регіональної політики: ЄС і його провідними країнами, США, РФ, КНР, Індією, Бразилією, країнами-сусідами.

Україні доцільно активізувати участь у реалізації заходів Єдиної зовнішньої і безпекової політики ЄС, спільної енергетичної політики Євросоюзу та ініціативи "Східне партнерство”. Необхідно посилити економічні та політичні відносини з Німеччиною, Францією і Великою Британією.

У відносинах із НАТО необхідно виходити насамперед з того, що Альянс сьогодні та в середньостроковій перспективі залишатиметься найвпливовішою міжнародною військово-політичною організацією у вирішенні глобальних та регіональних питань. Україні необхідно й надалі інтенсифікувати відносини у сфері правових, економічних та інших реформ, участь у діалозі щодо формування нової стратегічної концепції Альянсу.

Слід розширювати взаємодію зі США відповідно до положень і духу Хартії Україна - США про стратегічне партнерство від 20 грудня 2008 р.

Важливим є відновлення повноцінного міждержавного діалогу на всіх рівнях із Росією (у тому числі з питань регіональної безпеки, активізації взаємодії в межах СНД та створення форматів взаємодії з євразійськими інтеграційними проектами). Доцільно також передбачити посилення тристороннього діалогу ЄС - Україна - РФ в енергетичній сфері.

Необхідно враховувати істотні трансформації у стратегічно важливому для України регіоні - на Південному Кавказі. Він є ключовою ланкою в забезпеченні диверсифікації поставок енергетичних ресурсів в Україну та Європу, а також у реалізації стратегічного проекту транспортування нафти за маршрутом Одеса - Броди - Плоцьк. Південний Кавказ є епіцентром зіткнення низки цивілізацій, глобальних та регіональних угруповань навколо міжнародних транспортних коридорів по лінії Схід - Захід (Азія - Європа), Південь - Північ, транзиту енергетичних ресурсів на європейський і глобальні ринки. Саме Південний Кавказ може бути полігоном для втілення в життя зовнішньополітичних проектів та ініціатив нашої держави, формуючи тим самим українську заявку на регіональне лідерство в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Поглиблення торгово-економічного співробітництва з країнами регіону й посилення присутності українського капіталу в транспортних та інфраструктурних проектах Азербайджану, Вірменії та Грузії можуть слугувати важливим чинником реалізації зазначених цілей.

Україна є і має бути активним учасником процесів врегулювання "заморожених” конфліктів у регіоні, насамперед у Придністров'ї, та програм з недопущення появи нових зон конфронтації. Можливими є варіанти сприяння врегулюванню конфліктів у регіоні: залучення України до існуючих механізмів та інструментів Євросоюзу в цій сфері, а також співпраця в зазначеному напрямі з міжнародними організаціями - ООН, ОБСЄ.

Провідні країни світу, по суті, ведуть активну підготовку до глобальних воєн нового покоління - інформаційних, для чого здійснюються масштабні спеціальні інформаційні операції. А тому національна інформаційна безпека та інформаційне протиборство мають бути пріоритетними напрямами діяльності держави.

Сучасні підходи до політики безпеки потребують серйозних організаційних, нормативно-правових та інформаційних заходів і механізмів її реалізації, зокрема в напрямі посилення статусу та ролі РНБОУ в системі виконавчої влади, формування на його основі дієвих механізмів вироблення та узгодження стратегічних рішень між Президентом України та Прем'єр-міністром України.

Для реалізації Стратегії необхідно передбачити формування механізмів стратегічного планування на основі формалізованих характеристик стану національної безпеки. Доцільно створити єдину систему інформаційно-телекомунікаційної підтримки потреб забезпечення національної безпеки. За координуючої ролі РНБОУ слід передбачити залучення інформаційних ресурсів зацікавлених органів державної влади й державних наукових установ з використанням системи розподілених ситуаційних центрів, що працюють у єдиному регламенті взаємодії. Для ефективної роботи таких ситуаційних центрів у середньостроковій перспективі слід подолати технологічне відставання в найважливіших сферах інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, що визначають стан національної безпеки.

В інтересах планування заходів з реалізації державної політики національної безпеки доцільно передбачити створення Міжвідомчої комісії (робочої групи), до складу якої за посадою входитимуть Перший Віце-прем'єр-міністр України (керівник), перші заступники міністрів економіки, фінансів, закордонних справ, внутрішніх справ, палива та енергетики, оборони, праці і соціальної політики, Служби безпеки України та розвідувальних органів, інші визначені посадові особи.

Доцільно унормувати такий орієнтовний порядок щорічного планування:

- Рада національної безпеки і оборони України за поданням зазначеної Міжвідомчої комісії розглядає пріоритети та завдання політики у сфері національної безпеки на наступний рік, визначає орієнтовні обсяги фінансових та інших ресурсів для їх реалізації (І квартал);

- Президент України ініціює проведення парламентських і громадських слухань за результатами цього розгляду (І квартал);

- Кабінет Міністрів України (в особі Міжвідомчої комісії) на підставі двох попередніх заходів організовує розроблення проекту Плану з реалізації пріоритетів та завдань політики національної безпеки на наступний рік (ІІ квартал), ресурсні потреби якого мають бути враховані в Бюджетній резолюції;

- Кабінет Міністрів України затверджує зазначений План з урахуванням результатів розгляду Верховною Радою України законопроекту "Про Державний бюджет України” на наступний рік.

Размещено на Allbest.ru