Особливості самооцінки молодшого школяра

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

ц/к шкільної педагогіки і психології

КУРСОВА РОБОТА

з психології

на тему: «Особливості самооцінки молодшого школяра»

Студентки IV курсу ПО-11-2/9 групи

напряму підготовки 0101 Педагогічна освіта

спеціальності 5.01010201 Початкова освіта

Завізіон Анастасії Олексіївни

Керівник викладач

психолого-педагогічних дисциплін

Даліба О.К.

м. Дніпропетровськ 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІКИ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Визначення поняття «самооцінка» в психології

1.2 Особливості самооцінки молодших школярів

1.3 Чинники формування самооцінки молодших школярів

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІНКИ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

2.1 Аналіз стану розробленості проблеми самооцінки дітей на базі СЗШ №13

2.2 Організація та проведення дослідження

2.3 Питання охорони праці

Висновки другого розділу

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІНКИ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

3.1 Аналіз та обробка результатів дослідження

3.2 Рекомендаці щодо покращення формування адекватної самооцінки дітей молодшого шкільного віку

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність теми особливості формування самооцінки молодших школярів пов'язана із тим,що, незважаючи на значну кількість досліджень висвітлено недостатньо, хоча є однією з найгостріших проблем, які стоять перед сучасною школою і мають бути вирішені для забезпечення досягнення учнем успіхів. Часто виникають проблеми психологічного характеру. Насамперед, це психологічні труднощі, з якими стикаються молодші школярі. Серед особистісних утворень, що обумовлюють поведінкові та індивідуально-психологічні особливості людини, її взаємини з оточуючими ключове значення належить самооцінці. Формуючись в процесі всієї життєдіяльності особистості, самооцінка, у свою чергу, виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності та поведінки людини. Від самооцінки дитини залежить характер спілкування, відносини з іншими людьми, успішність його діяльності, подальший розвиток особистості. Однак, незважаючи на значну кількість досліджень самооцінки, сучасна психологія скоріше свідчить про складність будови і детермінації цього утворення, ніж про достатність накопичених знань. самооцінка школяр адекватний

Ступінь вивченості проблеми. Проблема самооцінки розглядається багатьма вітчизняними та зарубіжними авторами в руслі філософських, соціально-психологічних та психологічних досліджень. Інтерес до проблеми формування самооцінки зумовлений тим, що вона є провідним компонентом у структурі самосвідомості особистості. Свій внесок у дослідження проблематики самооцінки зробили: Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, В.В. Столін, Ананьєв Б.Г., Божович Л.І., Чеснокова І.І., Є.А. Серебрякова, А.В.Захарова, М.І.Лісіна, Андрущенко Т.К., Ліпкіна А.І. та ін. У зарубіжних психологічних теоріях проблема самооцінки розглядалася А.Адлером, К.Роджерсом, Д.Куперсмітом, М.Розенбергом, У.Джемсом та ін..

Питанням вивчення самооцінки присвячено багато наукових робіт, однак вплив навчальної успішності на формування та розвиток самооцінки дитини молодшого шкільного віку залишається вивченим недостатньо, особливо із психологічних позицій, хоча є однією з найгостріших проблем, які стоять перед сучасною школою і мають бути вирішені для забезпечення досягнення учнем успіхів у навчанні. Крім того, дане питання також постійно потребує перегляду, оскільки змінюється соціальна ситуація розвитку школяра в контексті загальних соціальних змін.

На сьогодні в наукових дослідженнях недостатньо уваги ще приділяється питанню визначення психологічних особливостей самооцінки. Актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробленість, потреби практики обумовили вибір нами теми дослідження: «Особливості самооцінки молодого школяра».

Мета дослідження: вивчення особливостей формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Вивчити самооцінку, як психологічну категорію.

2. Виявити чинники формування самооцінки молодших школярів.

3. Організувати та провести емпіричне дослідження.

4. Обробити та проаналізувати отримані результи.

5. Укласти рекомендації.

Об`єктом дослідження є самооцінка молодших школярів. 

Предметом дослідження - є особливості самооцінки молодших школярів.

Гіпотеза нашого дослідження полягає в припущенні, що особливості формування самооцінки молодшого школяра залежить від таких факторів як, батьки, вчитель та ровесники (однокласники). 

Методи дослідження: виходячи з гіпотези ми обрали такі методи дослідження:

* теоретичні (аналіз психолого-педагогічної літератури, порівняння поглядів психологів, які займалися цим питанням);

* емпіричні (тестування, бесіди, аналіз шкільної документації);

* статичні (кількісний та якісний аналізи).

Практичне значення: дане дослідження дає змогу краще пізнати своїх учнів ,кожного дня педагог може стимулювати учнів до покращення своїх досягнень. За результатами дослідження розроблено рекомендації щодо підвищення самооцінки дітей.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІНКИ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Визначення поняття «самооцінка» в психології

Дитина не народжується на світ з якимось ставленням до себе. Як і всі інші особливості особистості, її самооцінка складається в процесі виховання, в якому основна роль належить сім'ї та школі. Важливе місце у житті молодших школярів займають і взаємини з однолітками. Формування самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки. Навчальна успішність стає чи не головним критерієм оцінювання особистості школяра. Разом з оцінкою вчителя та батьківським ставленням, навчальна успішність є вагомим чинником формування самооцінки школяра та його соціального статусу.

Самооцінка - це знання людиною самого себе і ставлення до себе в їх єдності [25, с. 89]. Самооцінка включає в себе виділення людиною власних умінь, вчинків, якостей, мотивів і цілей своєї поведінки, їх усвідомлення та оціночне до них ставлення. Уміння людини оцінити свої сили і можливості, прагнення, співвіднести їх із зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету має величезне значення у формуванні особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння.

Найбільш складним утворенням самосвідомості, яке поєднує в собі гностичні і ціннісні компоненти, є «Я»-концепція людини. Вона включає і психологічний автопортрет, і усвідомлення морального змісту свого життя.

Отже, «Я»-концепція - не сукупність фрагментальних образів «Я» особистості і оцінок його окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе, як на суб'єкта власної життєдіяльності [Психологічний словник. - М., 2002.]. «Я»-концепція - динамічна система уявлень людини про себе, в яку входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, а також самооцінка й суб'єктивне сприймання зовнішніх факторів. «Я - концепція» виникає у людини в процесі соціальної взаємодії, як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійкий, і в той же час підданий внутрішнім змінам і коливанням, психічний здобуток.

Що ж таке «Я - концепція», яку роль вона відіграє в самооцінці молодших школярів?

Ми вважаємо, що «Я - концепція» - це результат, підсумковий продукт роботи самосвідомості .«Я- концепція» - система уявлень людини про саму себе, котра включає три складових.

Перша складова - слова, як правило, прикметники, до яких ми вдаємося для опису особливостей свого характеру, складових якостей особистості. Наприклад, «товариський», «спритний», «сильний», «терплячий» і т.д.

Друга складова - самооцінка, емоційно - афективна оцінка того уявлення, яке ми складаємо про себе.

Третя складова - поведінкова реакція, тобто конкретні дії, які можуть бути викликані образом «Я» і самооцінкою [5, с. 350].

На думку Р. Бернса, «Я-концепція» включає в себе такі три складові. [4, с.43]. Когнітивна складова «Я - концепції». Уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими думці, чи є вони істинними або помилковими. Описуючи якості людини, ми зазвичай вдаємося до допомоги прикметників: «надійна», «товариська», «сильна» тощо. Все це абстрактні характеристики, які ніяк не пов'язані з конкретною подією або ситуацією. Як елементи узагальненого образу індивіда вони відображають, з одного боку, стійкі тенденції в його поведінці, а з іншого - вибірковість нашого сприйняття. Те ж саме відбувається, коли ми описуємо самих себе: ми в словах намагаємося висловити основні характеристики нашого саме - сприйняття. Їх можна перераховувати до нескінченості, бо до них відносяться будь-які атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис його майна, життєвих цілей і т.п. Всі вони входячи в «Образ Я» з різною питомою вагою - одні представляються індивіду більш значущими, інші - менш. Причому значимість елементів самоопису й відповідно до їх ієрархія можуть змінюватися залежно від контексту, життєвого досвіду індивіда або просто під впливом моменту. З наведеного вище бачимо, що такого роду самоопис - це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис.

Оцінна складова «Я - концепції». Якості, які ми приписуємо власної особистості, далеко не завжди є об'єктивними, і, ймовірно, з ними не завжди готові погодитися інші люди. Бути може, лише вік, стать, зріст, професія і деякі інші дані, які мають достатню незаперечність, не викличуть розбіжностей. В основному ж у спробах себе охарактеризувати, як правило, присутній сильний особистісний, оцінний момент. Іншими словами, на мою думку, «Я -- концепція» - це не тільки констатація, опис рис своєї особистості, але і вся сукупність їх оціночних характеристик і пов'язаних з ними переживань. Навіть такі на перший погляд об'єктивні показники, як зростання чи вік, можуть для різних людей мати різне значення, обумовлене загальною структурою їх «Я -концепції».

Поведінкова складова «Я - концепції». Той факт, що люди не завжди ведуть себе у відповідності зі своїми переконаннями, добре відомий. Нерідко пряме, безпосереднє вираження установки в поведінці модифікується або зовсім стримується в силу його соціальної неприйнятності, моральних сумнівів індивіда або його страху перед можливими наслідками [23, с.67]. Наприклад, учень, який вважає себе людиною твердим і суворим, не може проявляти подібні якості характеру по відношенню до свого шкільного вчителя.

Проаналізувавши ми виділили наступні рівні розвитку самооцінки:

Перший рівень розвитку самооцінки можна назвати процесуально-ситуативним. На даному рівні самооцінки учень не встановлює зв'язку між своїми вчинками і якостями особистості. Він оцінює своє «Я» лише за певними безпосереднім зовнішнім результатами діяльності. У зв'язку з тим, що ці результати не обов'язково адекватні особових можливостей учня і можуть бути повністю обумовлені збігом зовнішніх обставин, самооцінка має тенденцію до необ'єктивності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє тенденції до нестійкості самооцінки. Самозміна на цьому рівні самооцінки носить характер самовиправлення вчинків, коли дитина, вирішуючи виправитися, не має ще на увазі розвиток властивостей особистості, а має на увазі лише здійснення одних вчинків або відмова від інших.

Другий рівень розвитку самооцінки можна назвати якісно - ситуативним. Для нього характерно те, що учень встановлює прямолінійні зв'язку між своїми вчинками і якостями, тобто вчинення (не вчинення окремого вчинку ототожнює з наявністю (відсутністю) відповідної якості. Дитина не абстрагує якість від вчинку і не усвідомлює, що якість особистості виражається набагато багатше і складніше, ніж окремий акт поведінки. Так як окремий вчинок не обов'язково адекватний ототожнюється з ним якості і може мати випадковий і часом суперечить іншим вчинкам характер, самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ'єктивності і нестійкості. У зв'язку з тим, що дитина ототожнює засвоєння якості з фактором конкретного вчинку, вона схильна обмежувати програму самовиховання окремими розрізненими актами поведінки. Випадкові коливання самооцінки сприяють ситуативності самовиховання.

Третій рівень можна назвати якісно-консервативним. Для нього характерно дозвіл прямолінійних, формальних зв'язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується дитиною від конкретного вчинку, виступає в її свідомості як самостійна об'єктивна реальність. Усвідомлення того, що конкретний вчинок не означає засвоєння відповідного йому якості, руйнування прямолінійних зв'язків між ними, недостатня усвідомленість нових складних зв'язків між властивостями особистості і поведінкою призводять до певного відриву у свідомості дитини її внутрішнього світу від безпосередньо практичної поведінки. На нашу думку, головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого раніше рівня розвитку властивостей особистості поряд з недооцінкою коректив, внесених в характеристику внутрішнього світу новими змінами в поведінці. У результаті самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньою об'єктивності.

Четвертий рівень можна назвати якісно-динамічним. Він характеризується усвідомленням складних зв'язків між якостями особистості і вчинками. Відрив внутрішнього світу від безпосереднього поведінки долається. Самооцінка має тенденцію до об'єктивності, динамічна у відповідності зі змінами у внутрішньому світі людини і при цьому стабільно відображає реальний рівень розвитку якостей особистості. Самооцінка особистості дається з урахуванням її ставлення до самовиховання. Самовиховання стає цілком усвідомленим, планомірним і активним процесом.

Отже, рівні самооцінки - це послідовно вихідні, послідовно пов'язані між собою щаблі її генезису. Вони якісно специфічні. Кожен генетично більш пізній рівень самооцінки виникає не за допомогою знищення раніше існуючого, а на основі перетворення попереднього. Генетично більш ранні рівні самооцінки в процесі її становлення в перетвореному виді входять у структуру більш пізніх рівнів, і ця багато ступінчастість високих рівнів самооцінки зумовлює складний характер їх функціонування [24, с.120].

Таким чином, велику роль у формуванні самооцінки молодшого школяра відіграє установка вчителя. Американський психолог Р. Розенталь і Л. Якобсон провели такий експеримент: на початку навчального року переконали вчителів у тому, що від окремих учнів слід чекати великих успіхів лише наприкінці навчального року. Насправді ж учні вибиралися випадково. Перевірка, що була проведена після експерименту, виявила, що вказані учні дійсно покращили свої успіхи в навчанні в більшій мірі, ніж інші діти.

Ці покращення пояснюються очікуваннями вчителів, які, самі цього не підозрюючи, реалізували щодо вказаних учнів певні установки, які проявлялися в спілкуванні, в особливому виразі обличчя, манерах, у всьому тому, що могло передати їх позитивні очікування учням.

Отже, якщо у вчителя сформована установка на низькі результати навчання, то мимоволі реалізуючи й та поєднуючи з нетерплячістю у спілкуванні з учнем, учитель сприяє пониженню самооцінки і реальному погіршенню успішності учня. Ми вважаєм, що великий вплив на формування самооцінки має оцінна діяльність вчителя: оцінка в журналі і вербальна оцінка. Самооцінка школяра в основному орієнтована на оцінки, що виставляються в журнал. Однак і вербальна оцінка може відігравати домінуючу роль у формуванні самооцінки. Це пов'язано з лабільністю, емоційною забарвленістю, дохідливістю мови вчителя.

Велике значення в становленні самооцінки й особистості дитини має стиль сімейного виховання, прийняті в сім'ї цінності.

Ми виділили три стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, потурання (ліберальний) [24, с.58]. При демократичному стилі, насамперед, враховуються інтереси дитини. Це стиль «згоди»; при авторитарному стилі батьками нав'язується свою думку дитині - стиль «придушення»; при потуранньому стилі дитина надається сама собі. Молодший школяр бачить себе очима близьких дорослих, які виховують його. Якщо оцінки та очікування в сім'ї не відповідають віковим та індивідуальним особливостям дитини, його уявлення про себе здаються спотвореними.

Від умов виховання в сім'ї залежить адекватне і неадекватна поведінка дитини. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ї, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед нею завищені завдання. Дитина відчуває, що вона не відповідає вимогам батьків. Неадекватність також може проявлятися у дітей із завищеною самооцінкою. Це відбувається в сім'ї, де дитину часто хвалять, і за дрібниці і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимог дуже м'яка.

Адекватне уявлення - тут потрібна гнучка система покарання і похвали. Виключається захоплення і похвала при ньому. Рідко даруються подарунки за вчинки. Не використовуються крайні жорсткі покарання. У сім'ях, де ростуть діти з високою, але не з завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (її інтересам, смакам, стосунків із друзями) поєднуються з достатньою вимогливістю. Тут не вдаються до принизливим покаранням і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою самооцінкою (не обов'язково дуже низькою) користуються більшою свободою, але ця свобода, по суті, - безконтрольність, слідство байдужості батькам до дітей і один до одного.

1.2 Особливості самооцінки молодших школярів

Самооцінка - це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношення до оточуючих, до інших людей і самого себе.

На нашу думку, самооцінка у вітчизняній психології вивчалася у зв'язку з проблемою розвитку і формування самосвідомості. Ці дослідження сконцентровані навколо двох груп питань. З одного боку, в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовано питання про становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми розвитку особистості. У іншій групі досліджень розглядаються більш спеціальні питання передусім пов'язані з особливостями самооцінки, її взаємозв'язком з оцінкою оточуючих.

Л.С. Виготський припускав, що саме в семирічному віці розпочинає формуватися самооцінка - узагальнене, стійке і, в той же час, диференційоване ставлення дитини до себе [1, с. 78].

Таким чином, самооцінка опосередковує відношення дитини до самої себе, інтегрує досвід її діяльності, спілкування з іншими людьми. Це найважливіша особистісна інстанція, що дозволяє контролювати власну діяльність з погляду нормативних критеріїв, будувати цілісну поведінку відповідно до соціальних норм.

Р. Берне, аналізуючи велику кількість досліджень американських авторів, відзначає, що на межі дошкільного і молодшого шкільного віку відбувається якісний стрибок в розвитку самооцінки [6, с. 192]. Проте розширене тлумачення цього поняття позбавляє конкретності, не дозволяє достатньо охарактеризувати зміни, що відбуваються.

Протягом навчального року у дітей відбувається формування самооцінки. Молодшому школяреві в навчальній діяльності необхідне уміння ставити цілі і контролювати свою поведінку, управляти собою. Для того, щоб управляти собою, необхідні знання про себе, оцінка себе. Процес формування самоконтролю залежить від рівня розвитку самооцінки. Молодші школярі можуть здійснювати самоконтроль тільки під керівництвом дорослого і за участю однолітків. Уявлення про себе - основа самооцінки молодших школярів. Отже, самосвідомість дитини здійснюється в навчальній діяльності.

Неоднозначними є критерії самооцінки. Людина оцінює себе двома шляхами: шляхом зіставлення рівня своїх домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності і шляхом порівняння себе з іншими людьми. Чим вищий рівень домагань, тим важче його задовольнити. Успіхи і невдачі в будь-якій діяльності істотно впливають на оцінку своїх здібностей в цьому виді діяльності; невдачі, як правило, знижують домагання, а успіх підвищує їх. Не менш важливий і момент порівняння: оцінюючи себе, людина свідомо або мимоволі порівнює себе з іншими, враховуючи не тільки свої власні досягнення, але і всю соціальну позицію загалом. На загальну самооцінку особистості сильно впливають також її індивідуальні особливості і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість або діяльність. Часткових самооцінок нескінченно багато. Судити по них про людину, не знаючи системи її особистих цінностей, того, які саме якості або сфери діяльності є для неї основними, неможливо.

Вивчаючи роль самооцінки в пізнавальній діяльності, ми виявили, що особливе значення дитина надає своїм інтелектуальним можливостям, оцінка цих можливостей іншими її завжди дуже непокоїть. Так, в проведеному дослідженні жоден з учнів (зокрема неуспішних), перераховуючи причини своєї недостатньо ефективної або низької успішності, не послався на труднощі в розумінні навчального матеріалу, в оволодінні навичками, прийомами розумової діяльності і ін. Всі діти вважали за краще бути ледачими, недисциплінованими, але ніхто не вважав свій неуспіх наслідком недостатніх інтелектуальних здібностей.

Діти, що мають адекватну самооцінку, активні, меткі, бадьорі, з цікавістю і самостійно шукають помилки в своїх роботах, вибирають завдання, відповідно до своїх можливостей. Після досягнення успіху в вирішенні задачі вибирають таку ж або важчу. Після невдачі перевіряють себе, або беруть завдання меншої складності. Діти з високою адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до досягнення успіху в навчальній діяльності. їх характеризує максимальна самостійність. Вони впевнені в тому, що власними зусиллями зможуть домогтися успіху в навчальній діяльності. Це грунтується на правильній самооцінці своїх можливостей і здібностей.

Неадекватна занижена самооцінка у молодших школярів виявляється яскраво в їх поведінці і рисах особистості. Діти вибирають легкі завдання. Вони ніби бережуть свій успіх, бояться його втратити і через це в чомусь бояться самої навчальної діяльності. Нормальному розвитку дітей із заниженою самооцінкою заважає їх підвищена самокритичність, невпевненість в собі. Вони чекають лише невдачі. Ці діти дуже чутливі до схвалення, до всього того, що підвищило б їх самооцінку [17, с. 49].

Діти із завищеною самооцінкою переоцінюють свої можливості, результати навчальної діяльності, особистісні якості. Вони вибирають завдання, які їм не під силу. Після невдачі продовжують наполягати на своєму, або тут же перемикаються на найлегше завдання, під впливом мотивів престижності.

Таким чином, стійка самооцінка молодшого школяра формує його рівень домагань. При цьому у молодшого школяра виникає потреба зберегти як самооцінку, так і заснований на ній рівень домагань.

Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення стосунків з нею, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються. Особливо важливо враховувати самооцінку дитини. Як і все в ній, вона ще тільки формується і тому більшою мірою ніж дорослий, піддається впливу, змінам.

Засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оцінних думок інших (вчителів, однолітків) відноситися певним чином як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до самого себе як особистості. З віком він все з більшою визначеністю розрізняє свої дійсні досягнення і те, чого він міг би досягти, володіючи певними особистісними якостями. Так в учня у навчально-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей - один з основних компонентів самооцінки.

У самооцінці відбиваються уявлення дитини як про вже досягнуте, так і про те, до чого вона прагне, проект її майбутнього - нехай ще незавершений, але такий, що грає величезну роль в саморегуляції її поведінки в цілому і навчальної діяльності зокрема.

А також те, що дитина дізнається про себе від інших, і її зростаюча власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистих якостей.

Відомо, що діти по-різному відносяться до помилок, що допускаються ними. Одні, виконавши завдання, ретельно його перевіряють, інші тут же віддають вчителеві, треті довго затримують роботу, особливо якщо вона контрольна, боячись випустити її з рук. На власному досвіді ми помітили, що на зауваження вчителя: “У твоїй роботі є помилка” -учні реагують неоднаково. Одні просять не вказувати, де помилка, а дати їм можливість самим знайти її і виправити. Інші з тривогою, бліднучи або червоніючи, питають: “А яка, де?” І, беззаперечно погоджуючись із вчителем, покірно приймають його допомогу. Треті тут же намагаються виправдатися посиланнями на обставини.

Таким чином, ставлення до допущених помилок, до власних промахів, недоліків не лише в навчанні, але і в поведінці - найважливіший показник самооцінки особистості.

Найприродніше, як вже наголошувалось, реагують на помилки в їх роботах діти із правильною самооцінкою. Вони зазвичай навіть з цікавістю самостійно шукають помилку: “Цікаво, в чому? Яка?” Діти із зниженою самооцінкою, якщо їм запропонувати самим знайти свою помилку, зазвичай мовчки перечитують роботу кілька разів, нічого в ній не змінюючи. Нерідко вони відразу опускають руки і відмовляються перевіряти себе, мотивуючи це тим, що все одно нічого не побачать. Доброзичливе відношення вчителя, заохочення служать суттєвим стимулом, що підтримує їх діяльність. Заохочені і підбадьорені вчителем, вони поступово включаються в роботу і нерідко самі знаходять помилку.

Як вище вказувалося, в самооцінці дитини відбивається не тільки її ставлення до вже досягнутого, але і те, якою вона хотіла б бути, її прагнення, надії. Самооцінка найтіснішим чином пов'язана з тим, на що людина претендує.

Самооцінка дитини виявляється не лише в тому, як вона оцінює себе, але і в тому, як вона відноситься до досягнень інших. Із спостережень відомо, що діти з підвищеною самооцінкою не обов'язково розхвалюють себе, зате вони охоче бракують все, що роблять інші. Учні із зниженою самооцінкою, навпаки, схильні переоцінювати досягнення товаришів.

Діти, які не є критичні до себе, часто дуже критичні до інших. Якщо маленькому школяру (першокласникові, другокласникові), який зазвичай отримує хороші оцінки і високо оцінює себе, дати на оцінку його власну роботу і таку ж за якістю роботу, виконану іншим, то собі він поставить 4 або 5, а в роботі іншого знайде безліч недоліків.

Дитина не народжується на світ з якимсь відношенням до себе. Як і всі інші особливості особистості, її самооцінка формується в процесі виховання, в якому основна роль належить сім'ї і школі. Діти з високою самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до досягнення успіху як у навчанні і суспільній роботі, так і в іграх. Зовсім інакше поводяться діти із низькою самооцінкою. їх основна особливість - невпевненість в собі. У всіх своїх починаннях і справах вони чекають тільки невдачі.

Виявилося, що немає жодного зв'язку між самооцінкою дитини і матеріальною забезпеченістю сім'ї [16, с.48]. Натомість міцність сім'ї виявилася дуже важливим чинником; у сім'ях, що розпалися, частіше зустрічалися діти із зниженою самооцінкою. Не виявилося зв'язку між самооцінкою дитини і кількістю часу, який батьки проводять разом з нею. Важливіше - не скільки, а як спілкуються батьки з дитиною. Важливим є дбайливе, шанобливе відношення батьків до особистості дитини, їх інтерес до життя сина або дочки, розуміння характеру, смаків, знання друзів. У сім'ях, де виховувалися діти із високою самооцінкою, батьки, як правило, залучали дітей до обговорення різних сімейних проблем і планів. До думки дитини уважно прислухалися і ставилися до неї з повагою і тоді, коли вона розбігалася з батьківською. Зовсім інша картина була в сім'ях, де жили більшість дітей із зниженою самооцінкою. Батьки цих учнів не змогли змістовно охарактеризувати свою дитину. Ці батьки включалися в життя своїх дітей лише тоді, коли вони створюють для них певні труднощі; найчастіше поштовхом до втручання служить виклик батьків в школу.

Не існує практично такої дії, яку міг би зробити вчитель, не побоюючись, що дитина із заниженою самооцінкою не дасть їй негативної інтерпретації. Неважливо, наскільки позитивним виглядатиме ця дія в очах інших дітей, наскільки сам вчитель вкладатиме в неї щирі добрі наміри - дитина може відреагувати негативно у будь-якому випадку. Ось чому так важливо, щоб у дитини з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе.

Таким чином, розвиток самосвідомості у дитини в молодшому шкільному віці виявляється в тому, що у дітей поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою учбову діяльність, а невдачі пов'язують тільки з об'єктивними обставинами, другокласники і третьокласники відносяться до себе вже критичніше, оцінюючи не лише успіхи, але і свої невдачі в навчанні Якщо самооцінка першокласника майже повністю залежить від оцінок і дій дорослих, то учні 2-го і 3-го класів оцінюють свої досягнення самостійніше, піддаючи критичній оцінці і оцінну діяльність самого вчителя. Стаючи самостійною і стійкою, самооцінка починає виконувати функцію мотиву діяльності молодшого школяра.

1.3 Чинники формування самооцінки молодших школярів

Дитина стала школярем. Це призводить до нового розпорядку його дня, народжує нові обов'язки. З необхідності кожен день вчитися випливають багато зміни в житті дитини. Потрібно вчасно встати, щодня готувати домашнє завдання, приносити в школу все, що потрібно для занять. Шкільне життя вимагає від дитини вміння узгоджувати свої дії з вимогами вчителя, з розпорядком шкільного життя, з діями і бажаннями однокласників. Усвідомлення цієї нової позиції викликає перебудову відносини дитини до багато чого в його повсякденному житті. Думка про те, що він школяр, змушує його змінити свою поведінку то в одному, то в іншому. У нього з'являються нові мотиви поведінки - бути хорошим учнем, добитися похвали вчителя. Заняття в школі породжують і нові переживання - бажання та очікування успіху, і боязнь неуспіху. Молодшого школяра хвилюють зауваження вчителя, і він намагається докласти зусилля для того, щоб їх не було. Діти зазвичай охоче підкоряються нового режиму, погоджуються з вимогами батьків про розпорядок занять, дозвілля, прогулянок. Вступ до школи ставить дитину в нове положення в сім'ї, серед оточуючих і змінює їх відношення до нього. У дитини з'явилися чіткі обов'язки - і з цим вважаються близькі. Змінилося сприйняття дитини оточуючими людьми поступово позначається і на сприйнятті ним самого себе [28, с. 99].

З наведеного вище зрозуміло, що у житті учня увійшли нові явища: він щодня вчиться, засвоює нові знання, опановує навичок письма, рахунку. Великий вплив робить на нього вчитель, який дає знання. Перевіряє і контролює їх виконання, оцінює його дії, ставить відмітки не тільки за знання, а й за старанність, за поведінку на уроках і перервах. Вчитель в житті молодшого школяра займає особливе місце. Авторитет його визнається беззастережно. Йому довіряються таємниці, радості і образи.

Нова роль дитини пред'являє особливі вимоги до його повсякденному житті. У неї з'являються нові уявлення про те, як поводитися на вулиці, які і її обов'язки по відношенню до товаришів. Разом з тим з'являються уявлення про свої права - право виконувати якісь доручення по будинку, право на оцінку за виконання завдання. Ось це прагнення маленького школяра проявити своє нове положення серед людей, на ділі здійснити свої нові права і обов'язку має бути враховано батьками та педагогами. У школі дитина зустрічається з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог. Старші стежать за тим, щоб ці вимоги дотримувалися і засвоювалися дітьми - це шлях до формування у них громадської спрямованості особистості. «Спрямованість до колективу» веде до того, що молодший школяр починає свідомо підпорядковувати свої пробудження тим загальним цілям і завданням, які стоять перед ним і його однолітками, вчиться керувати своєю поведінкою. Зміни моральної сфери пов'язано з появою у молодшого школяра власних поглядів, відносин, власних вимог і оцінок. Які ж зміни відбуваються в самооцінці молодшого школяра? На нашу думку, з появою нових видів діяльності, з виникненням нових зв'язків з оточуючими у дитини виникають і деякі нові критерії, мірки оцінки, як своїх товаришів, так і самого себе. Спираючись на судження вчителя, батьків і товаришів він оцінює себе - щодо всього того, що пов'язане зі школою. Це не означає, що його оцінки правильні - часто буває навпаки. Оцінка себе скоріше говорить про бажання дитини, ніж про дійсний стан справ. Дитина - першокласник може бути впевнений, що він гарний учень (хоча сидить на уроках погано, неважливо освоює навчальні навички), так як вносить в свою роботу багато старання і завзяття. Він і товаришів по класу починає оцінювати не тільки з точки зору того, як вони грають під час змін. Але і з точки зору їх якостей як учнів (знає - малознаючий, активний - пасивний). Так у житті школяра з'являються нові категорії цінують явищ і відповідно оцінок. На початку він це погано усвідомлює, але в його поведінці, в його ставленні до фактів шкільного життя, у висловлюваннях з того чи іншого приводу це чітко виявлено.

Ознайомлення з новими явищами навколишнього життя, з фактами людської історії, з творами мистецтва, з світом природи не тільки розширюють у дітей коло уявлень про дійсність. У них складається певне ставлення до них.

Таким чином, у формування самооцінки молодшого школяра величезну роль виконують оцінні впливу вчителя. Роль даних впливів на формування самооцінки школярів розкривається в ряді досліджень (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, А. І. Ліпкіна) [2, с.68]. Автори вказують на необхідність враховувати мотиви школярів до педагогічної оцінці їхніх вчинків, розкривають складність відносин школярів до педагогічної оцінки та переживань, нею викликаних, підкреслюють перетворюючий характер дії педагогічної оцінки, яка впливає на ступінь усвідомлення школярем власного рівня розвитку. Відзначається необхідність ясності, визначеності педагогічної оцінки. Навіть негативна (заслужена) оцінка більш корисна для самооцінки, ніж «невизначена оцінка».

Людина, яка працює, має потребу в певному відношенні до того, що він робить, відчуває потребу в тому, щоб результати його праці оцінювалися. Більше за все він потребує схвалення, в позитивній оцінці. Його дуже засмучує негативна оцінка. Але зовсім виводить з стоячи, пригнічує і паралізує бажання працювати байдужість, коли його праця ігнорується, не помічається.

У ході навчально-виховного процесу у школярів поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою навчальну діяльність, а невдачі пов'язують тільки з об'єктивними обставинами. Другокласники особливо третьокласники відносяться до себе вже більш критично, роблячи предметом оцінки не тільки хороші, але й погані вчинки, не тільки успіхи, але й невдачі у навчанні. Поступово зростає і самостійність самооцінок. Якщо самооцінки першокласників майже повністю залежать від оцінок їх поведінки і результатів діяльності вчителем, батьками, то учні других і третіх класів оцінюють досягнення більш самостійно, роблячи як ми вже говорили, предметом критичної оцінки і оцінну діяльність самого вчителя (чи завжди він має рацію, чи об'єктивний ).

Протягом шкільного навчання, вже в межах початкових класів, сенс позначки для дитини істотно змінюється, при цьому він знаходиться в прямому зв'язку з мотивами навчання, з вимогами, які сам школяр до себе пред'являє. Відношення дитини до оцінки його досягнень все більше і більше пов'язується з потребою мати якомога більш достовірну уяву про самого себе.

Отже, роль шкільних оцінок не вичерпується тим, що вони повинні впливати на пізнавальну діяльність учня. Оцінюючи знання, вчитель, по суті, одночасно оцінює особистість, її можливості, її місце серед інших. Саме так і сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуючись на оцінки вчителя, вони самі ранжирують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх. Слабких, старанних або нестаранних, відповідальних або безвідповідальних, дисциплінованих або недисциплінованих.

Основна тенденція в становленні самооцінки полягає в поступовому виділення дитиною тих чи інших якостей з окремих видів діяльності та вчинків, узагальненні їх і осмисленні спочатку як особливостей поведінки, а потім і як відносно стійких якостей особистості.

Розвиток самооцінки у дітей, на думку П.Т. Чамата, проходить у два етапи: на першому діти, оцінюючи себе, обмежуються головним чином оцінкою своїх дій і вчинків, а на другому в сферу самооцінки включаються внутрішні стани та моральні якості особистості. Формування другого, вищого етапу самооцінки починається в підлітковому віці і продовжується протягом всього життя людини в міру накопичення соціального досвіду і подальшого розумового розвитку [5, с. 371].

Але формування у дитини певного кола цінностей відбувається, звичайно, не тільки в школі. Дитина черпає їх з книг, з бесід зі своїми близькими, їх таких джерел інформації, як радіо і телебачення.

Частина оцінок переноситься дитиною на самого себе - це оцінки поведінки і якостей особистості. Вже після першого півріччя першокласник має досить виразні критерії оцінки результату навчальної роботи. При цьому виявляється така закономірність - спочатку у дитини формуються критерії оцінки та їх застосування по відношенню до інших, а потім - і далеко не в повній формі - по відношенню до себе.

Більшість дітей можу і в кінці першого року навчання предразобраться в якості людини, які виявляють себе в певних формах поведінки: сильний, спритний, швидкий, ввічливий, грубий і т.д. Але він не може оцінювати якості, в яких проявляється внутрішнє ставлення людини до інших людей. Оцінити самого себе в цьому плані першокласнику видається ще більш важким завданням. У відношенні ряду своїх якостей він взагалі не може дати відповідь, а стосовно до тих, про які він може щось сказати, виявляється суб'єктивність і неточність.

Таким чином, постійно стикаючись з оцінками своєї навчальної роботи і роботи товаришів по класу, молодший школяр починає розбиратися певною мірою в своїх власних силах і навчальних можливостях. У нього складається певний рівень домагань на оцінки за лист, усні відповіді і т.д. Спочатку рівень домагань носить стійкий характер, але потім цей рівень встановлюється, при чому характерно, що він досить диференційований, тобто залежить від того, чим займається дитина і на скільки це для нього значимо.

Нерідко у школярів спостерігається явна переоцінка своїх сил і можливостей. Може з'явитися відчуття зазнайства: необгрунтовано завищуючи свої можливості, школяр ставить перед собою завдання, виконати які він не може. Завищена самооцінка вступає в протиріччя з оцінкою його іншими людьми, зустрічає відсіч колективу і може стати причиною конфлікту у відносинах з її членами. Крім того, багаторазове зіткнення неадекватною, завищеної самооцінки з невдачами в практичній діяльності породжує важкі емоційні зриви. З наведеного вище бачимо, що явна переоцінка своїх можливостей дуже часто супроводжується внутрішньої невпевненістю в собі, що призводить до гострих переживань і неадекватній поведінці.

Внутрішній конфлікт може викликати розбіжність між:

a) самооцінки й оцінки, які дають людині інші люди;

b) самооцінка і ідеальним «Я», до якого прагне людина [12, с. 76].

У формування адекватної самооцінки молодшого школяра можна зустріти наступні проблеми:

Проблема зростання: учениця страждає від того, що її зріст 170 см. Вона вище за всіх у класі. До дошки виходить згорбившись. Сутулиться. Кожний вихід - страждання. Дитина мислить образами. Її самосвідомість предметна і образна. Вона бачить себе в середовищі інших такою, якою склала свій образ «Я». І якщо цей образ наділений негативними рисами, то й ведення себе, доповнене «роздутими» і викривленими деталями, вельми і вельми непривабливо. Це самосвідомість намальованою власною уявою потворною моделі доставляє дитині фізичне страждання.

Проблема зовнішності: буває таке, що дитина призирает самого себе: не любить свою зовнішність, ненавидить свої здібності, - взагалі, тяготиться самим собою. Такого роду рефлексуючий негативізм - явище досить часте. І цей негативізм народжується на межі позитивного якості - незадоволеності собою.

Підводячи підсумок можна сказати, що з розвитком особистості молодшого школяра біліше точним стає його знання про себе, більш правильною самоорієнтація, вдосконалюється вміння розбиратися у своїх силах і можливостях, виникає прагнення діяти в певних ситуаціях, спираючись не на оцінки оточуючих, а на власну самооцінку. При чому самооцінка стає не тільки більш обгрунтованою, але і захоплює більш широке коло якостей.

Висновки до першого розділу

Вивчаючи наукову літературу ми з'ясували, що самооцінка є невід'ємною частиною «Я- концепції». Самооцінка - те знання людиною себе і ставлення у їх єдності. Центральної характеристикою будь-якої особи є «Я-концепция». Самооцінка окреслює складну динамічну особистісну освіту, особистісний параметр розумової діяльності. Формування самооцінки відбувається на кількох рівнях. Основними коштами підприємців і прийомами самооцінки є: самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння. Найголовнішим особливістю самооцінки молодшого школяра є його високий рівень. Ця особливість - це вікова норма для цього періоду розвитку особистості. Основними чинниками впливають формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку, є оціночні впливу вчителя, батьків та його ставлення до навчальної діяльності. Навчальна діяльність одна із найважливіших чинників, який впливає формування самооцінки молодшого школяра, тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості молодших школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в процесі.

Центральної характеристикою будь-якої особи є «Я- концепція». Самооцінка окреслюється складне динамічний особистісне освіту, особистісний параметр розумової діяльності. Формування самооцінки відбувається на кількох рівнях. Основними коштами підприємців і прийомами самооцінки є: самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння.

Найголовнішим особливістю самооцінки молодшого школяра є його високий рівень. Ця особливість- це вікова норма для цього періоду розвитку особистості [30, с. 53].

Від самооцінки школяра залежить характер його спілкування, відносини з іншими людьми, успішність його діяльності, подальший розвиток його особистості. Адекватна самооцінка дає дитині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей і можливостей особистості, виражає певний рівень домагань, визначається як рівень завдань, які особистість ставить перед собою в житті і до виконання яких вважає себе здатною. Рівень домагань дитини і, отже, характер її самооцінки яскраво виявляються в різних ситуаціях вибору, як у важких життєвих ситуаціях, так і в повсякденній діяльності, в громадській роботі. Позитивна самооцінка - основа життєвого успіху дитини.



РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІНКИ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

2.1 Аналіз стану проблеми самооцінки дітей

Проблематика самооцінки - її соціально-психологічні характеристики, що пов'язані з динамікою відносин, особливостями їх впливу на розвиток особистості дитини, надання психологічної допомоги сім'ям у важких ситуаціях є стабільно актуальною у психолого-педагогічній науці від початку ХХ ст..

Самооцінка відіграє важливу роль протягом усього життя людини. А для дітей правильна самооцінка ще більш важлива. Висока самооцінка - погано, низька - ще гірше.

Занижена самооцінка у дитини - це дуже сильний негативний інструмент. Така самооцінка може заважати маленькій дитині налагоджувати нові знайомства у дворі, в дитячому садку або в школі. Також це не кращим чином позначається на розкритті її здібностей і талантів. Дитина просто звикла вважати, що все, що вона робить, у неї відверто не виходить або виходить неправильно - не так, як хоче мама. Тому, навіщо вчитися новому, якщо і воно не вийде.

Дитина з високою самооцінкою впевнена у собі, звикла йти напролом і добиватися поставлених цілей. Спочатку такі діти ставлять перед собою надмірно складні завдання, схильні не прораховувати можливі ризики. Такі риси характеру чудово допомагають у кар'єрі, пов'язаної з дослідженнями, спортом чи громадською діяльністю. У цьому сенсі висока самооцінка набагато краще, ніж низька.

З іншого боку, це дає дитині масу проблем у спілкуванні. При самих дрібних успіхах у неї моментально виникає «зоряна хвороба» і вона починають непохитно вірити в те, що нею можна хіба що тільки захоплюватися. Крім цього, до всіх близьким вона встановлюює завищені вимоги, нещадно критикуючи всіх знайомих.

Проводилось емпіричне дослідження на учнях 3-го класу. В дослідженні приймало участь 18 учнів.За час проведення дослідження ми помітили, що в класі є діти як з низькою так і з високою самооцінкою . Після проведення тестування ми розробили рекомендації та ігри щодо покращення самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Проблема впливу оцінних ставлень на самооцінку учня в різних своїх аспектах отримала відображення в працях багатьох дослідників проблем навчання (Б.Г.Ананьєв, Л. І. Божович, М.І.Алєксєєва, А.М.Алексюк, Л.С.Виготський, В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, А.І.Ліпкіна, І.Я.Лернер, Д.Максименко, О.М.Матюшкін, Н.С.Якіманська та інші). Великий внесок у розвиток шкільного оцінювання внесли такі вчителі новатори, як Ш.А.Амонашвілі, В.Ф.Шаталов, С.Т.Шацький та ін.

Сучасна школа ставить питання ставлення до учня, як суб'єкта навчальної діяльності. У зв'язку з цим виявлення психологічних умов і закономірностей розвитку самооцінки в учнів набувають надзвичайної актуальності, оскільки на перших етапах сприяють опануванню навчальної діяльності [33, c. 90]. Тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості молодших школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі, здійснюючи індивідуальний і диференційований підхід у навчанні. Навчально виховний процес у початковій школі, який складається із ряду навчальних дисциплін, повинен сприяти не тільки засвоєнню специфічних знань, передбачених програмою, але й становленню школяра, як особистості. Тобто завдання вчителя сприяти формуванню адекватної, об'єктивної самооцінки кожного учня, як основи розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів.

Питанням вивчення самооцінки присвячено багато наукових робіт, однак вплив навчальної успішності на формування та розвиток самооцінки дитини молодшого шкільного віку залишається вивченим недостатньо, особливо із психологічних позицій, хоча є однією з найгостріших проблем, які стоять перед сучасною школою і мають бути вирішені для забезпечення досягнення учнем успіхів у навчанні. Крім того, дане питання також постійно потребує перегляду, оскільки змінюється соціальна ситуація розвитку школяра в контексті загальних соціальних змін.

На сьогодні в наукових дослідженнях недостатньо уваги ще приділяється питанню визначення психологічних особливостей самооцінки. Актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробленість, потреби практики обумовили вибір нами теми дослідження: «Особливості самооцінки молодого школяра».

2.2 Організація та проведення дослідження

Експерементальна база: Школа № 13 міста Новомосковська у «3-Б» класі. Вік дітей 8-10 років. В класі 18 учнів.

Мета : вивчення особливостей самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Об'єкт дослідження: особистісна сфера молодшого школяра.

Предмет дослідження: особливості самооцінки молодшого школяра.

Завдання діагностичної роботи:

1. підібрати діагностичні методики для вивчення особливостей самооцінки дітей

2. провести діагностику за методиками

3. обробити отримані результати

4. розробити рекомендації для батьків та вчителів, щодо покращення самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Методика Дембо- Рубінштейн [26, с.67]

Методика проводиться на дітях молодшої школи, щоб діагностувати особливості самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Матеріал: калькулятор, картки з набором слів, характеризуючих окремі якості особистості.

Хід досвіду: Експериментальна частина досвіду виконується до аудиторії. Экспериментатор видає стимулюючий матеріал піддослідним і відібирає 5 якостей, які, на думку випробуваного, характеризують ідеальну особистість. Перевірюваний вибирає з представленого переліку якостей вказане кількість слів і як їх дві низки. Перший ряд є набір якостей особистості ідеалу випробуваного, є найважливішим для ідеалу. Далі записуються якості ідеалу у напрямку зниження їхньої значимості для випробуваного. У другому ряду випробовуваний записує ту якість, яка, на його думку, розвинена в нього найбільше. Потім як і, як й у ряду, випробовуваний записує якості власної особистості у напрямку зниження ступеня їх розвитку в себе.

Обробка результатів:

Після заповнення двох рядів підраховується коефіцієнт ранговій кореляції по Спирмену та робиться висновок про кількісному рівні самооцінки. Формула:R=1-(6/a*(a ->1))*b , де а - на цю кількість якостей, а b- це сума квадратівразностей.

У цьому треба пам'ятати, що значення коефіцієнта менш 0,35 відповідає низькою самооцінці, від 0,35 до 0,7 - середній і більш 0,7 - відповідає високого рівня самооцінки.

Дослідження самооцінки за методикою Дембо-Рубинштейн.

Ця методика полягає в безпосередньому оцінюванні школярами низки особистих якостей, як - здоров'я, здібності, характер, авторитет однолітків, вміння багато робити власноручно, зовнішність, упевненість у собі. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку в них цих якостей і культурний рівень домагань, тобто. рівень розвитку тих самих якостей, який би задовольняв їх.

Інструкція: Кожен оцінює свій творчий хист, можливості, характер, розум тощо. Рівень розвитку кожної якості людської особистості можна умовно зобразити вертикальної лінією, нижня точка якої символізувати найнижчий розвиток, а верхня - найвищий. У бланку намальовані сім ліній. Вони позначають:

...