Час як детермінанта онтогенетичного розвитку свідомості

Використання методу суб'єктивного шкалювання (зокрема семантичного диференціалу (СД)) і подальший факторний аналіз дозволив ідентифікувати чинники - вектори, які визначають семантичний простір значення «час», за якими рухається та змінюється індивідуальна свідомість в онтогенезі. Назви чинників максимально відображають їх смислове навантаження. Чинник 1 - «життєвий цикл», чинник 2 - «оцінка», чинник 3 - «властивості». Найбільш інформативним є перший чинник, який складається зі змінних, що включають етапи життєвого циклу та швидкість спливання суб'єктивного часу. Чинник 2 включає емоційно-ціннісні значення та швидкість спливання суб'єктивного часу, і чинник 3 сполучає властивості часу та його характеристики. В узагальнених смислових утвореннях час як реальність, залежно від віку, сприймається різним чином. У 10-12 років: «я зростаю»; 13-15 років: «я дорослішаю»; у 16 років: «час - моє життя»; у 18-25 років: «час - мої дорогоцінні літа»; у 26-40 років: «час - моє життя, і воно летить дедалі швидше»; у 4155 років: «час - це мить»; у 55-65 років: «я дорослішаю» і «час для мене»; а у досліджуваних старше 65 років: «я старію». В онтогенезі час періодично суб'єктивно виступає як «моє» у віці 10-11 років, 15 років та 18-25 років, і «спільне» у 14 років і 26-40 років.

У п`ятому розділі «Зміни в індивідуальних особливостях відображення часу та його властивостей» проведено комплексне вивчення розвитку індивідуальної свідомості та її змін на прикладі генезису властивостей часу; зафіксовано інтенсивні зміни та перехід темпоральної свідомості від конкретного до абстрактного відображення у 11-11,5 років у більшості підлітків; констатовано, що зміни індивідуальної свідомості відбуваються стадіально двома шляхами: сукцесивним і стрибкоподібним; виділено типи розвитку свідомості; експериментально вивчено зміни на першому рівні відображення часу; показаний зв'язок відносної помилки відтворення часового проміжку (Е_сер.) із загальним інтелектом g, при цьому якісний аналіз репрезентацій показав, що різні за своїм потенціалом пізнавальної діяльності індивіди досягають схожих результатів у пізнанні дійсності.

Відображення суті темпоральної дійсності у свідомості в онтогенезі відбувається у трьох взаємопов'язаних напрямах: метричні властивості часу (тривалість), топологічні властивості (безповоротна послідовність перебігу подій з минулого через сьогодення у майбутнє) та уявлення для орієнтування у часі.

Показано, що у віці 3-х років метричні властивості часу базуються на сенсорно-перцептивних операндах, які відображають акти ходіння та бігу (II рівень розвитку свідомості). До 6 років на основі змін, що відбуваються у життєдіяльності та досвіді, з'являються якісно різні операнди, що призводять до зміни у репрезентаціях та до розвитку II і III рівня свідомості, а у мисленні важливу функцію виконує узагальнення. У свідомості досліджуваних 10-11 років, з одного боку, уявлення про метричні властивості часу диференціюються, тобто досліджуваними використовується широкий спектр операндів, пов'язаних з їхньою діяльністю, а з іншого (інтеграція), - більшість досліджуваних 10-11 років, спираючись на зростаючий індивідуальний досвід і розвиток когнітивних процесів, підкреслює, що одні і ті ж самі види діяльності можна виконувати з різною тривалістю у часі: швидко, повільно і довго. Вочевидь, до 10 років досліджувані не виходять за межі безпосереднього досвіду, але спостерігається накопичення, розширення, диференціація та інтеграція уявлень у межах наочно-образного мислення та поява оборотних операцій (III рівень розвитку свідомості). У підлітковому віці у свідомості здійснюється диференціація у репрезентації метричних властивостей часу за допомогою індивідуально-специфічних категоріальних шкал, в яких особливим чином поєднуються узагальнення з індивідуалізацією, абстракція з конкретизацією, що відображають поняттєві узагальнення III рівня розвитку свідомості. У віці ранньої дорослості у частини досліджуваних відзначено перехід до парадигматичних репрезентацій, які відносяться до IV рівня розвитку свідомості, а у більшості юнаків представлені емоційно-оцінні характеристики у відображенні тривалості, які виходять на перші позиції та відповідають III рівню розвитку свідомості. Емоційно-оцінні характеристики переважають також у віці середньої, пізньої дорослості та старості, але у періоді пізньої дорослості з'являються судження з негативним емоційним фоном.

Вивчаючи генезис репрезентацій часу та його властивостей у свідомості, враховано факт тривалої історії усвідомлення часу та його властивостей, а також пов'язаність пізнання топологічних властивостей часу з низкою труднощів (наприклад, чітка ідентифікація вимагає послідовного позначення одного й того ж періоду часу різними термінами - вчора, сьогодні, завтра; або раніше, тепер, пізніше). Показано, що процес освоєння часових властивостей йде гетерохронним чином, що особливо яскраво виявляється на прикладі пізнішого формування уявлень про послідовність відносно уявлень про тривалість. У дітей 3-5 років відзначається практично повна відсутність уявлень про послідовність. Лише у досліджуваних 6-7 років починають розвиватися уявлення про топологічні властивості часу. Істотно картина розвитку цих уявлень не змінюється й до 10 років: відбувається лише подальша диференціація суджень, що ізольовано відображають часові прислівники «раніше», «тепер», «пізніше». Як відомо, структурна формула судження (яка є одночасно й структурною формулою узагальненості як характеристики думки, складається з двох операндів та одного оператора. Для усвідомлення цілісного розуміння послідовності (раніше - тепер - пізніше) необхідно зіставити часові прислівники «раніше» та «пізніше» з прислівником «тепер», який виступатиме зв'язкою (або оператором, «чим пізнається») та виражати відношення між членами послідовності (за аналогією з трикомпонентною структурою думки). Тобто, як тільки в уявленнях про послідовність сформуються у свідомості оператори, які співвідносять операнди «раніше - пізніше», то можна припустити, що у цей момент і спостерігається відомий «стрибок» (за С.Л. Рубінштейном), який здійснює свідомість у пізнанні дійсності. У разі сформованих уявлень про послідовність її компоненти мають бути рівноправно та спільно представлені в структурній формулі: раніше - тепер - пізніше, та тісно пов'язані з розумінням. Констатовано, що феномен цілісного розуміння послідовності у свідомості представлений у підлітковому віці. Більш того, на цьому віковому етапі репрезентації метричних і топологічних властивостей часу інтегруються у свідомості індивідів, завдяки тому, що оператор «тепер» не лише сполучає операнди «раніше» і «пізніше», але також має суб'єктивну тривалість. Усі відповіді досліджуваних 18-25 років, що характеризують уявлення про послідовність, можна розподілити на три групи. До першої групи відносяться характеристики досліджуваних, які виділяють суб'єктивну «точку відліку» - «тепер» (так само, як і підлітки), відносно якої описують останні елементи послідовності та представляють цілісну картину єдності «раніше» - «тепер» - «пізніше»; до другої групи - репрезентації, в яких відбивається послідовна зміна часових форм, та з її допомогою суб'єктам відкривається перебіг часу; до третьої групи відносяться репрезентації, в яких досліджувані розглядають послідовну картину змін, що відбувалися у власному психічному житті. Як показав факторний аналіз (розділ 4), послідовність як властивість часу виділяється практично на всіх етапах онтогенетичного розвитку.

До уявлень про орієнтування у часі відносять репрезентації індивідів про часову перспективу, фази добового циклу та часові міри. Діти дошкільного віку не мають уявлень про часову перспективу, у зв'язку з чим неправильно застосовують часові форми дієслова для диференціації періодів часу: «вчора прийду», «завтра було», «вчора до дитячого садку йти», «завтра треба було прокинутися». Оскільки поняття «вчора» та «завтра» дітьми у віці 3-5 років не усвідомлені, то у них не може бути представлене і поняття «сьогодні», оскільки сьогодення («сьогодні») пізнається через його протиставлення минулому та майбутньому. І це зрозуміло, оскільки для дитини найзначуще справжнє «тут і тепер». Становлення репрезентацій часової перспективи характеризується стрибкоподібним переходом від неповного володіння часовою перспективою у віці 3-5 років до якісних і кількісних змін в уявленнях 85% індивідів 6-7 років. Встановлено, що виділення значущої часової перспективи починається у підлітковому періоді та триває впродовж усього онтогенезу.

Виміри часу у дітей 3-5 років не представлені. Більшість дітей 3-7 років (77%) не володіють часовими еталонами. Досліджувані молодшого шкільного віку засвоюють часові еталони за допомогою загальноприйнятих стандартів, які зберігаються впродовж усього онтогенезу.

Дослідження змін індивідуальної свідомості у судженнях про час на основі лонгитюдного методу показало, що в 11-11,5 років спостерігається перехід до темпоральних репрезентацій абстрактного рівня та відзначаються найбільш інтенсивні зміни свідомості, що підтверджено статистично. Виділено два шляхи зміни свідомості: перший шлях є сукцесивним, тобто частина дітей може перейти від I рівня (асоціативне значення «час - годинник») до III рівня (поняттєві узагальнення) послідовно: I - проміжна стадія (Пс) - III, через одночасне існування у свідомості асоціативного значення та судження про час на проміжнійстадії.Такийсукцесивнийперехідвідображаєідеїгенетичного підходу, коли кожне нове, більш складне психічне утворення виступає як результат перетворень у структурі психічних утворень, що передували йому у часі. Другий шлях - стрибкоподібний, коли діти у репрезентаціях переходять від I рівня (час - годинник) до III (поняттєві узагальнення) без проміжної стадії. Вважається, що такий шлях розвитку пов'язаний з процесом дозрівання психіки, який йде, як показано у теорії систем репрезентацій Дж. Брунера, за власними природженими законами та ймовірно пов'язаний з інтелектуальним потенціалом.

Констатовано, що розвиток репрезентацій в онтогенезі проходить індивідуально, відображаючи різні типи змін свідомості. За допомогою кластерного аналізу доведено наявність різних типів зміни індивідуальної свідомості та виділено ретардаційно динамічний, помірно динамічний і прогресивно динамічний типи розвитку свідомості. У досліджуваних з ретардаційно динамічним типом зміни індивідуальної свідомості репрезентації часу залишаються статичними і конкретними (час - годинник) протягом декількох років, а потім відбуваються зміни у вертикальній площині свідомості. У досліджуваних з помірно динамічним типом спостерігається генезис свідомості в ієрархічній площині, а потім певна диференціація у паритетній площині, при якій змістовна частина темпоральних уявлень практично не змінюється. У досліджуваних з прогресивно динамічною зміною індивідуальної свідомості на кожному віковому етапі у репрезентаціях відбивається розвиток та ускладнення уявлень про темпоральну дійсність.

Хронобіологічні особливості сприйняття часу є одним із провідних чинників. Експериментальне вивчення першого рівня відображення часу методом відтворення показало, що в період від 10 до 15 років представлені досліджувані з досить точним і стабільним відтворенням часу та досліджувані, що стрибкоподібно переоцінюють або недооцінюють задані часові проміжки, що пов'язано з інтеграційною роботою нервової системи та якістю організації мозку (за Б.Й. Цукановим). Вперше експериментально зафіксовано та підтверджено статистично (r=0,55, p?0,01), що на першому рівні відображення часу у процесі індивідуального розвитку у більшості досліджуваних до кінця підліткового віку покращується міра точності відображення часу: відбувається зниження середньовікової відносної часової помилки, що побічно підтверджує дозрівання ЦНС. На тлі переходу від конкретних репрезентацій («час - годинник») до комплексних поняттєвих узагальнень, що відображають різні рівні розвитку індивідуальної свідомості, відмічено наступну тенденцію: при максимально точному відтворенні часових проміжків репрезентація часу відображає складну форму когнітивної діяльності підлітків.

Відомо, що в людській популяції виділяють індивідів, які живуть у різних часових умовах. Б.Й. Цуканов відзначав, що годинниковий механізм з високим ступенем організованості та впорядкованості володіє якістю виробляти високоорганізовану та впорядковану психічну функцію будь-якого рівня, тобто показник «доброго годинника» може свідчити про великі потенції у будь-яких інших сферах. Н.І. Чуприковою підкреслено, що існує зв'язок розумових здібностей з особливостями структурної організації пізнавальних процесів і простими фізіологічними та психофізіологічними процесами та функціями. Враховуючи вищесказане та дотримуючись системно-структурного підходу і традицій школи психології часу Д.Г. Елькіна - Б.Й. Цуканова у вивченні продуктивності пізнавальної діяльності, на наступному етапі даного дослідження був використаний метод відтворення (перший рівень відображення часу (Е_сер.)), тест «Прогресивні матриці» Равена (g), метод визначення поняття (О.Р. Лурія). Даний методичний комплекс дозволив подолати основний недолік традиційних досліджень інтелекту, який виникає в їхньому відриві від психології мислення, та встановити наступне:

- ступінь точності відтворення часового проміжку може бути різним: досліджуваних можна розподілити у континуумі від «надточних» до «зовсім не точних»;

- ступінь точності відтворення часового проміжку складає психофізіологічну основу потенціалу пізнавальної людської діяльності;

- підтверджений зв'язок відносної помилки відтворення часового проміжку з загальним інтелектом (r = -0,65, при р < 0,01). Це дозволило стверджувати, що існують індивідуальні відмінності у відтворенні заданого проміжку тривалості: причому чим точніше, а не швидше, підліток відтворює часовий проміжок, тим вищий рівень кореляційного зв'язку з його інтелектуальними задатками;

- при високому ступені точності відображення на першому рівні сприйняття часу розвиток свідомості йде прогресивно динамічним шляхом.

Якісний аналіз репрезентацій показав, що різні за своїм потенціалом пізнавальної діяльності індивіди досягають схожих результатів у пізнанні темпоральної дійсності. Феномен інтерсуб'єктивних уявлень про час при різних задатках зумовлений істотною роллю досвіду в організації пізнавальної взаємодії суб'єкта зі світом і демонструє різну ефективність інтелектуальної діяльності індивідів: «високоточні» повністю не використовують у репрезентаціях свій високий потенціал, а «середньоточні» або «менш точні» прагнуть до підвищення інтелектуального потенціалу у досвіді життєдіяльності, використовуючи можливості динамічних процесів аналізу, синтезу, абстракції та узагальнення, створюючи високу продуктивність розумової діяльності. Таким чином, про потенції інтелектуального розвитку можна судити: за ступенем точності відтворення заданого проміжку часу (досліджувані з більшою точністю відтворення заданого проміжку можуть досягти високої продуктивності в усвідомленні довколишньої дійсності); за віком виникнення часових репрезентацій абстрактного відображення; за типом розвитку свідомості (переважає прогресивно динамічний тип).

ВИСНОВКИ

1. Здійснено теоретичний аналіз феномену свідомості, що має центральне значення для розвитку психологічної науки. Розглянуто основні положення про підходи, моделі, види та функції свідомості. Узагальнено уявлення про структуризацію свідомості. У свідомості виділені самостійні елементи - фундаментальні структури, які визначають як специфічні особливості інших її складових. Однією з фундаментальних структур індивідуальної свідомості є час.

2. Теоретичний аналіз проблеми часу у науці показав, що час є невід'ємним атрибутом існування всіх предметів і процесів матеріального світу, важливою складовою життя та свідомості людини. Проаналізовано існуючі у психології напрями вивчення часу: психофізіологічний, психологічний та особистісний. У психіці час представлений на двох рівнях: рівні першої сигнальної системи (безпосереднє переживання часу) та рівні другої сигнальної системи (опосередкований час). На кожному рівні відбиваються індивідуальні відмінності у сприйнятті, переживанні та усвідомленні часу. Зазначена інтеграційна роль репрезентацій часу у відображенні темпоральної дійсності. Визначено, що «репрезентація часу» - система суб'єктивного представлення темпоральної дійсності, що змінюється, зумовлена індивідуально-динамічними та особистісними особливостями, впливом соціокультурних феноменів і мови, вона формується в індивідуальному досвіді переживання та життєдіяльності та детермінує розвиток індивідуальної свідомості в онтогенезі відповідно до диференціально інтеграційного принципу.

3. Розроблено, теоретично обґрунтовано та емпірично уточнено паритетно-ієрархічну модель розвитку свідомості, що детермінується репрезентаціями часу. До вертикальної площини генезису свідомості входять чотири основні ієрархічні рівні розвитку свідомості, які детермінують репрезентації часу: I (нижчому) рівневі розвитку свідомості відповідає омовленнєва перцепція («час - годинник»), II рівень розвитку свідомості складається з сенсорноперцептивних репрезентацій, III рівень складають поняттєві узагальнення, що відображають різні форми концептуалізації темпоральноїдійсності(властивостічасу,ціннісно-смисловеставлення до часу, комплексні репрезентації), що детермінують розвиток паритетної площини свідомості, і IV рівень розвитку свідомості представлений поняттєвими узагальненнями з родовою ознакою (або «парадигматичними репрезентаціями»).

4. Досліджено генезис свідомості, який детермінується репрезентаціями часу: у дошкільному віці (3-5 років) час репрезентовано у вигляді омовленнєвої перцепції, або асоціативного значення «час - годинник», що відповідає I рівню розвитку свідомості; протягом молодшого шкільного віку відбуваються зміни у розвитку свідомості. Десятий рік життя, названий початком паритетної (горизонтальної) та ієрархічної (вертикальної) диференціації у розвитку свідомості, коли вперше з'являються ціннісно-смислові репрезентації «час життя». Протягом підліткового віку (11-15 років) і віку ранньої юності (16-17 років) відбуваються якісні та кількісні зміни на горизонтальній і вертикальній площинах розвитку свідомості - розуміння та усвідомлення часу стає дедалі складнішим з накопиченням суб'єктивного досвіду. У вертикальній площині відзначається перехід від конкретних до абстрактних репрезентацій часу, у горизонтальній відбувається диференціація індивідуальної свідомості по всіх виділених формах концептуалізації темпоральної дійсності (властивості часу, ціннісно-смислові репрезентації, комплексні репрезентації). Кожен рік життя і розвитку підлітка та юнака пов'язаний з надбанням нового в усвідомленні часу. Появу та представленість репрезентацій часу від дошкільного до періоду ранньої юності відбито у діагностичній шкалі спонтанного розвитку свідомості; у розвитку свідомості досліджуваних періоду ранньої дорослості (18-25 років) збільшується кількість репрезентацій часу, відповідних IV рівню. Цей рівень свідомості детермінований поняттєвими узагальненнями з родовою (більш загальною) ознакою (або парадигматичними репрезентаціями) та демонструє інтеграційні процеси в індивідуальній свідомості. До кінця періоду ранньої дорослості (до 25 років) у 38% досліджуваних представлено IV рівень розвитку свідомості; у періоді середної (26-40 років) і пізної дорослості (41-55 років), передпенсійному віці та старості час детермінує III рівень генезису свідомості.

5. Встановлені властиві домінантні репрезентації часу, що відображають значуще інтерсуб'єктивне ставлення до часу та детермінують розвиток свідомості на кожному етапі онтогенезу. Певні аспекти особистісно-часової проблематики та причинноцільової концепції інтегруються та виявляються у репрезентаціях часу на різних етапах онтогенезу. Так, вік 3-11 років - це вік конкретних уявлень про час: «час - годинник»; у 12 років у свідомості співіснують асоціативне значення «час - годинник» і розуміння часу як життя та як зміни, з'являються комплексні судження про час, в 13 років у репрезентаціях виявляються соціокультурні детермінанти у вигляді темпорального дефіциту: «часу не вистачає»; у 14 років збільшується кількість комплексних репрезентацій; у 15 років відзначається максимум в акмеологічних ставленнях до часу; вік 1617 років відмічений максимумом комплексних суджень про час. У віці 18-19 років зростає кількість суджень «час життя» та відзначається другий пік думки «час - зміна», сукцесивно відбувається збільшення поняттєвих узагальнень з більш загальною (родовою) ознакою; до кінця періоду ранньої дорослості (24-25 років) у свідомості представлений максимум репрезентацій - поняттєвих узагальнень з більш загальною (родовою) ознакою (парадигматичні репрезентації); у періоді середньої дорослості (26-40 років) відзначається другий пік у судженні, що відображає суб'єктивний дефіцит часу, та підвищується кількість суджень «час життя»; у періоді пізньої дорослості (41-55 років) свідомість детермінована комплексними репрезентаціями, але основним значенням виступає значення «час життя»; та від 55 років і вище відзначаються максимальні значення репрезентації «час життя».

6. За допомогою суб'єктивного шкалювання, зокрема семантичного диференціалу та факторного аналізу, було показано, що в узагальнених смислових утвореннях час як реальність залежно від віку сприймається різним чином: у 10-12 років: «я зростаю»; 13-15 років: «я дорослішаю»; у 16 років: «час - моє життя»; у 18-25 років: «час - мої цінні літа», у 26-40 років: «час - моє життя, і воно летить дедалі швидше»; у 41-55 років: «час - це мить»; у 55-65 років: «я дорослішаю» і «час для мене»; і у досліджуваних старших за 65 років: «я старію». В онтогенезі час періодично суб'єктивно виступає як «моє» у віці 10-11 років, 15 років і 18-25 років, і «спільне» у 14 років і 26-40 років.

7. В основі визначення часу лежать три основоположні поняття - послідовність, тривалість та одночасність. Властивості часу мають як кількісну, метричну, так і якісну, топологічну характеристику, як інваріантний, так і варіантний зміст, утворюючи єдину модель часу. Комплексне вивчення індивідуальної свідомості та її змін на прикладі генезису властивостей часу показало, що зміни у свідомості відбуваються гетерохронно. Спочатку у свідомості формуються уявлення про тривалість, а потім - про послідовність. У становленні суджень про тривалість важливу роль відіграють диференціальноінтеграційні процеси, що відбуваються з операндами (образами), а у формуванні суджень про послідовність головна роль відведена зв'язці (операторові) - «точці відліку». У дітей однієї вікової групи операнди та оператори відображають різні рівні розуміння, що може свідчити про різні рівні актуального розвитку. Становлення репрезентацій часовоїперспективихарактеризується стрибкоподібним переходом від неповного володіння часовою перспективою у віці 3-5 років до якісних і кількісних змін в уявленнях 85% дітей 6-7 років. У підлітковому віці та періоді дорослості індивіди виділяють найбільш значущу часову перспективу, яка залежить від психічного складу та знаходиться під безпосереднім впливом емоційного життя особистості.

8. На основі змін репрезентацій часу фіксується перехід індивідуальної свідомості від конкретного до абстрактного відображення до 11,5 років у більшості підлітків. Відповідно до схеми стадіальної зміни індивідуальної свідомості у досліджуваних від 9 до 11,5 років відзначаються зміни у репрезентаціях часу двома шляхами. Перший шлях є сукцесивним, тобто частина дітей може перейти від I рівня (асоціативне значення «час - годинник») до III рівня (поняттєві узагальнення) послідовно: I - проміжна стадія (Пс) - III, через одночасне існування у свідомості асоціативного значення та судження про час на проміжній стадії. Другий шлях - стрибкоподібний, коли діти у репрезентаціях переходять від I рівня (час - годинник) до III (поняттєві узагальнення) без проміжної стадії. Лонгітюдне дослідження дозволило також продемонструвати, що розвиток темпоральних репрезентацій детермінує типи розвитку індивідуальної свідомості, серед яких виділено: ретардаційно динамічний, помірно динамічний і прогресивно динамічний.

9. Експериментально показано, що ступінь точності відтворення часового проміжку може бути різним, розташованим у континуумі від «надточних» до «зовсім не точних» досліджуваних. У всіх досліджуваних у процесі індивідуального розвитку покращується міра точності (r=0,55, при p?0,01). Існує негативний зв'язок відносної помилки відтворення часового проміжку з загальним інтелектом (r = -0,65, при р < 0,01), встановлено, що чим точніше, а не швидше, підліток відтворює часовий проміжок,Тим вищий рівень кореляційного зв'язку з його інтелектуальними задатками. Таким чином, про потенціал інтелектуального розвитку можна судити за ступенем точності відтворення: досліджувані з більшою точністю відтворення заданого проміжку можуть досягти високої продуктивності в усвідомленні довколишньої дійсності.

10. Встановлено не повну відповідність між рівнем безпосереднього переживання часу та рівнем опосередкованого часу: різні за ступенем точності відтворення часового проміжку досліджувані досягають схожих результатів у пізнанні темпоральної дійсності. Відмічено наступну тенденцію: при максимально точному відтворенні репрезентації часу відображають складну форму когнітивної діяльності підлітків.

11. Феномен інтерсуб'єктивних уявлень про час при різних задатках пов'язаний з істотною роллю досвіду в організації пізнавальної взаємодії суб'єкта зі світом і демонструє різну ефективність інтелектуальної діяльності індивідів.

Основні перспективи подальших досліджень полягають у порівняльному дослідженні гендерних відмінностей у змінах свідомості, детермінованих репрезентаціями часу, дослідженні особливостей відтворення і репрезентації часу у спортсменів, в процесі старіння та хвороби.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Киреева З.А. Дифференциация уровней отражения времени в сознании: Монографія / З.О. Кіреєва. - Одесса: Пальмира, 2009. - 186 с.

2. Киреева З.А. Развитие сознания, детерминированное временем:

Монографія / З.О. Кіреєва. - Одесса: ВМВ, 2010. - 384 c. Статті

1 Кіреєва З.О. Формування уявлень для орієнтування у часі в свідомості індивідів / З.О. Кіреєва // Вісник Одеського національного університету. - Т. 6. Випуск 2. «Психологія». - 2001. - С. 42-46.

2 Кіреєва З.О. Суб'єктивна оцінка тривалості індивідами на різних фазах свідомого життя / З.О. Кіреєва // Вісник Одеського національного університету. - Т. 7. Випуск 3. «Психологія». - 2002. - С. 30-34.

3 Киреева З.А. Представления о времени в сознании подростков / З.О. Кіреєва // Вісник Харківського університету. Серія «Психологія» - 2002 - № 550, Ч. 2, - С. 97-100.

4 Кіреєва З.О. Відображення часу в свідомості: від переживання до поняття / З.О. Кіреєва // Вісник Одеського національного університету.

- Т. 8. Випуск 10. «Психологія». - 2003. - С. 37-42.

5 Кіреєва З.О. Зміни в абстрактно-пізнавальному ставленні до дійсності через становлення уявлень про час у свідомості індивідів / З.О. Кіреєва // Наукові записки інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Вип. 34 - Київ, 2007 - С. 148-157.

6 Киреева З.А. Деятельность познающего сознания через категорию времени / З.О. Кіреєва // Вісник Харківського університету. Серія «Психологія». - 2008.- №793, вип. 39. - С. 202-207.

7 Кіреєва З.О. Дослідження відмінностей понятійного мислення у студентів різних фахів / З.О. Кіреєва // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. - 2008. - № 12. - С. 129-133.

8 Кіреєва З.О. Психологічні аспекти моделі образу як динамічної системи значення / З.О. Кіреєва // Соціальна психологія. - 2008.- № 3(29). -С. 68-75.

9 Кіреєва З.О. Час як індикатор переходу «образ - мисль» у свідомості / З.О. Кіреєва // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць. Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Том IX. Частина 3. - Київ. 2008 - С. 310-320.

10 Кіреєва З.О. Феномен генезису уявлень про час як показник переходу «образ - думка» / З. Кіреєва // Соціальна психологія. - 2008.- № 5(31) - С. 129-137.

11 Кіреєва З.О. Часовий показник Q і сформованість уявлень про час у підлітків / З.О. Кіреєва // Вісник Харківського університету. Серія

«Психологія» - 2008. - № 807 - С. 154-159.

12 Киреева З.А. Генезис категории «время» в индивидуальном сознании / З.О. Кіреєва // Наука і освіта - 2008. - № 1-2. - С. 147-151.

13 Киреева З.А. Деятельность познающего сознания через категорию времени / З.О.Кіреєва // Вісник Харківського університету. Серія «Психологія» - 2008. - № 793, вип. 39. - С.202-207.

14 Киреева З.А. Значение и его трансформация в структуре сознания в онтогенезе / З.О. Кіреєва // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Психологічні науки. Вип. 59. Т. 1. - 2008. - С. 147-151.

15 Киреева З.А. Проблема исследования формирования понятий / З.О. Кіреєва // Наука і освіта. - 2008. - № 4-5. - С. 22-25.

16 Киреева З.А. Психологический возраст и осознание категории «время» детьми и подростками / З.О. Кіреєва // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. - 2008. - № 3. - С. 100-107.

17 Кіреєва З.О. Дослідження психології часу в одеській школі Д. Елькіна - Б. Цуканова / З.О. Кіреєва // Соціальна психологія. - 2009.

- № 1(33) - С. 163-166.

18 Кіреєва З.О. Особливості відображення часу в онтогенетичній свідомості / З.О. Кіреєва // Соціальна психологія. - 2009. - № 3(35) - С. 111-125.

19 Кіреєва З.О. Понятійне мислення у дорослому віці / З.О. Кіреєва // Наука і освіта - 2009. - № 4.- С. 16-21.

20 Киреева З.А. Особенности проявления понятийного мышления в подростковом возрасте / З.О. Кіреєва // Наука і освіта - 2008. - № 8-9 - С. 61-64.

21 Киреева З.А. Метод воспроизведения времени в исследовании интеллектуальных задатков подростков / З.О. Кіреєва // Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Актуальні проблеми психології. Том 6. Психологія обдарованості. Випуск 4. - Київ. 2009 - С. 62-74.

22 Киреева З.А. Особенности репрезентации времени в периоде взрослости и старости / З.О. Кіреєва, І.В. Ніколаєва // Наука й освіта - 2009. - № 10 - С. 63-66.

23 Киреева З.А. Системный подход в изучении отражения времени / З.О.Кіреєва // Вісник Одеського національного університету. - Т. 15. Випуск 9. «Психологія». - 2010. - С. 53-61.

Тези

1 Киреева З.А. Трансформации значения в онтогенезе / З.О. Кіреєва // Тезисы докладов. Психолингвистика в ХХI: результаты, проблемы, перспективы. - Москва - С. 144-145.

2 Киреева З.А. Генезис суждения о времени как показатель перехода «образ - мысль» / З.О. Кіреєва // Теоретическое наследие Л.М. Веккера: на пути к единой теории психических процессов: [Материалы научного симпозиума, посвященного 90-летию со дня рождения Л.М. Веккера, отв. ред. М.А. Холодная и М.В. Осорина].- СПб.: Изд-во С.-Петербургского государственного университета. Факультет психологии - 2008 - С. 175-177.

АНОТАЦІї

Кіреєва З.О. Час як детермінанта онтогенетичного розвитку свідомості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, м. Одеса, 2010.

У дисертації приведено дослідження генезису свідомості, детермінованого репрезентаціями часу. Розроблено паритетноієрархічну модель розвитку свідомості в онтогенезі на основі вживання різних форм концептуалізації темпоральної дійсності та презентацій знань про світ, визначено смислове поле людського світосприймання на різних етапах життя. Визначено поняття «репрезентація часу» та показано її інтеграційна роль у відображенні темпоральної дійсності індивідуальною свідомістю. Виділено домінанти у репрезентаціях часу, характерні для кожного вікового періоду онтогенезу. Зафіксовано інтенсивність змін та шляхи стадіального переходу темпоральної свідомості від конкретного до абстрактного відображення.

Встановлено відповідність між безпосередньо переживаним часом та понятійним, абстрактним відображенням часу. Підкреслено істотну роль досвіду, що впливає на осмислення темпоральної дійсності при різному ступені точності відтворення тривалості як психофізіологічної основи потенціалу пізнавальної людської діяльності

Ключові слова: свідомість, час, онтогенез, репрезентації, інтелект, метод відтворення, досвід.

Киреева З.А. Время как детерминанта онтогенетического развития сознания. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова, г. Одесса, 2010.

В диссертации представлено исследование генезиса сознания, детерминированного репрезентациями времени. Разработана паритетно-иерархическая модель развития сознания в онтогенезе на основе применения разных форм концептуализации темпоральной действительности и презентаций знаний о мире. Определено понятие «репрезентации времени» и показана их интегративная роль в отражении темпоральной действительности индивидуальным сознанием.

Прослежен генезис сознания, детерминирумый репрезентациями времени. В дошкольном возрасте (3 - 5 лет) и младшем школьном возрасте (6-10 лет) время репрезентировано в виде оречевленной перцепции или ассоциативного значения «время - часы», что соответствует I уровню развития сознания; десятый год жизни назван началом паритетной (горизонтальной) и иерархической (вертикальной) дифференциации в развитии сознания, в котором впервые появляются ценностно-смысловые репрезентации «время жизни». В течение подросткового возраста (11-15 лет) и периода ранней юности (16-17 лет) происходят качественные и количественные изменения на горизонтальной и вертикальной плоскостях развития сознания - понимание и осознание времени становится все сложнее по мере накопления субъективного опыта. В вертикальной плоскости отмечается переход от конкретных к абстрактнымрепрезентациямвремени, вгоризонтальной - происходит дифференциация индивидуального сознания по всем выделенным формам концептуализации темпоральной действительности (свойства времени, ценностно - смысловые репрезентации, комплексные репрезентации). Констатировано, что каждый год жизни и развития подростка и юноши связан с приобретением нового в осознании времени. Появление и представленность репрезентаций времени от дошкольного до возраста ранней юности отражено в диагностической шкале спонтанного развития сознания. В ранней взрослости (18 - 25 лет) увеличивается количество репрезентаций времени, соответствующих IV уровню генезиса сознания. Этот уровень детерминирован понятийными обобщениями с родовым (более общим) признаком (или парадигматическими репрезентациями) и демонстрирует интеграционные процессы в индивидуальном сознании. К 25 годам у 38% испытуемых представлен IV уровень развития сознания. В период средней (26-40 лет) и поздней взрослости (41-55 лет), предпенсионном возрасте и старости репрезентации времени детерминируют III уровень генезиса сознания. Выделены доминанты в репрезентациях времени - определено смысловое поле человеческого мировосприятия на разных этапах жизни.

Зафиксированы интенсивность изменений и пути стадиального перехода темпорального сознания от конкретного к абстрактному отражению.

Впервые установлено различное влияние операндов и операторов на формирование процесса познания темпоральных свойств индивидуальным сознанием. В становлении суждений о длительности важную роль играет дифференциально-интеграционные процессы, происходящие с операндами(образами), а в формировании суждений о последовательности главная роль отведена связке (оператору) - «точке отсчета».

Установлено соответствие между непосредственно переживаемым временем и понятийным, абстрактным отражением времени. Уточнено и статистически подтверждено, что в процессе индивидуального развития улучшается степень точности воспроизведения временного промежутка (первый уровень отражения времени).

Подчеркнута существенная роль опыта, влияющего на осмысление темпоральной действительности при разной степени точности воспроизведения длительности, как психофизиологической основы потенциала познавательной человеческой деятельности: «высокоточные» полностью не используют в репрезентациях свой высокий потенциал а «среднеточные» или «менее точные» стремятся к повышению интеллектуального потенциала в опыте жизнедеятельности, используя возможности динамических процессов анализа, синтеза, абстракции и обобщения, создавая высокую продуктивность умственной деятельности.

Ключевые слова: сознание, время, онтогенез, репрезентации, интеллект, метод воспроизведения, опыт.

Kireyeva Z.A. - Time as a determinant of the ontogenetic development of consciousness. - Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Psychology in the specialty 19.00.01

- «General Psychology, History of Psychology». - Odesa I.I. Mechnikov National University. - Odesa, 2010.

The thesis presents a study of the genesis of consciousness, determined by representations of time. Parity-hierarchical model of the evolution of consciousness in ontogeny was developed by the use of different forms of conceptualization of temporal reality and presentation of knowledge about the world, defined by the semantic field of human perception of the world at different stages of life. Concept of «representation of time» was determined and it demonstrates it's integrative role in reflection of the temporal validity of individual consciousness. Dominants were defined in the representations of time, which are typical for each age period of ontogeny. The intensity changes were fixed and ways of phased transition temporal consciousness were observed from concrete to abstract reflection.

The correspondence between directly experiencing time and conceptual, abstract reflection of the time was established. The essential role of expertise was emphasized, which influences on the interpretation of temporal reality with varying degrees of fidelity duration, like the psycho-physiological basis of the cognitive capacities of human activity

Keywords: consciousness, time, ontogeny, representation, intelligence, playback method, the experience.

Размещено на Allbest.ru