Лісомеліоративне забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку рівнинних агроландшафтів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кабінет Міністрів України

Національний університет біоресурсів

і природокористування України

Гладун Григорій Борисович

УДК 630*26: 630*91: 630*28

Лісомеліоративне забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку рівнинних агроландшафтів України

06.03.01 - лісові культури та фітомеліорація

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

Київ 2012

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському ордена “Знак Пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАН України

Науковий консультант - доктор сільськогосподарських наук, професор Юхновський Василь Юрійович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри лісової меліорації і оптимізації лісоаграрних ландшафтів

Офіційні опоненти:

доктор сільськогосподарських наук, професор Бровко Федір Михайлович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, професор кафедри лісовідновлення і лісорозведення

доктор сільськогосподарських наук, професор Левон Федір Михайлович, провідний науковий співробітник відділу дендрології та паркознавства Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка

доктор сільськогосподарських наук, професор Шлапак Володимир Петрович, Національний дендрологічний парк “Софіївка” - НДІ НАН України, головний науковий співробітник відділу дендрології, інтродукції, паркобудівництва та екології рослин

Захист відбудеться “11” жовтня 2012 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.09 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус 3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус 4, к. 28

Автореферат розісланий “___” вересня 2012 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.Г. Лащенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Зміни у структурі угідь агроландшафтів протягом останніх десятиліть лише поглибили системну екологічну кризу. Внаслідок цього площа еродованої ріллі за цей час збільшилася на третину і щороку зростає на 90 - 100 тис. га, а вміст гумусу в ґрунтах знизився на 20%. Тому важливого значення набувають оптимізація структури сільськогосподарських угідь, зниження ступеня розораності земель щонайменше до 40%, виведення малопродуктивних і деградованих земель із категорії орних та створення на цій основі екологічного каркасу агроландшафтів, що дасть змогу перетворити їх на сталі, біологічно стійкі, економічно і соціально ефективні екосистеми (Сайко, 2005; Осипчук, 2006; Медведєв, 2008; Казьмір, Стойко, Дроздяк та ін., 2009; Вергунов, 2010).

Сучасні лісові меліорації слід розглядати не лише з погляду їх утилітарного значення як об'єктів безпосереднього захисту угідь від дії несприятливих природно-антропогенних чинників, а насамперед як систему лісівничих заходів з оптимізації просторової інфраструктури агроландшафтів, що має екологічне, економічне й соціальне значення.

Тому нині особливо важливим є визначення потенційної площі захисних лісових насаджень агроландшафтів, їх систем і комплексів на основі ландшафтно-екологічних методів, що забезпечить максимальну ефективність дії у часі та просторі і матиме значний синергетичний ефект.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження дисертаційної роботи є складовою галузевого тематичного плану Українського НДІ лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького: №1 №ГР 01890027767 “Разработать и внедрить технологии выращивания и создания полезащитных лесных полос на неполивных и орошаемых землях по зонам страны, обеспечивающие экономию материально-технических ресурсов на 20%” (1986 - 1990); №11 №ГР 0197003194 “Разработать эколого-экономические основы применения систем полезащитных лесных полос по природным зонам Украины” (1991 - 1995); №6 №ДР 010196U018786 “Розробити науково-практичні основи створення на природно-територіальних принципах загальнодержавної оптимізованої системи захисних лісових насаджень” (1996 - 1999); №8 №ДР 0100U001024 “Вивчити сучасний стан лісомеліоративних насаджень і розробити систему заходів щодо підвищення їх ефективності” (2003 - 2005); №76 №ДР 0105U005590 “Вивчити перспективи освоєння нових площ лісомеліоративного фонду та розробити заходи щодо підвищення еколого-меліоративної ефективності агролісомеліоративних насаджень” (2005 - 2009); №24 №ДР 0110U001927 “Розробити концептуальні засади агролісомеліорації і степового лісорозведення та обґрунтувати зональні нормативи захисної лісистості в сучасних умовах” (2009 - 2011).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є розроблення наукових основ лісомеліоративного забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку агроландшафтів. Для досягнення вказаної мети були поставлені такі завдання досліджень:

- проаналізувати історичні передумови становлення лісових меліорацій та їх адаптацію, пов'язану з істотною трансформацією агроландшафтів;

- виявити несприятливі природно-антропогенні впливи на агроландшафти;

- оцінити рівні екологічної депресії агроландшафтів за показниками щільності викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря;

- обґрунтувати ландшафтно-екологічні принципи застосування лісових меліорацій на зонально-регіональній основі;

- удосконалити принципи агроландшафтно-екологічного керування і конструювання агрогеоекосистем та агроландшафтів;

- визначити ступінь порушення екологічної ситуації сучасних агроландшафтів та оцінити їх стійкість до антропогенних навантажень;

- обґрунтувати параметри полезахисного лісорозведення як екологічної основи забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку агроландшафтів;

- встановити ефективність підвищення продуктивності багаторічних насаджень лісомеліоративними методами;

- обґрунтувати мінімально необхідну захисну лісистість агроландшафтів для забезпечення умов їх сталого розвитку;

- визначити шляхи удосконалення збалансованого використання лісових меліорацій сучасних агроландшафтів.

Об'єкт дослідження - пертинентний вплив лісових меліорацій на трансформаційні процеси агроландшафтів рівнинної України.

Предмет дослідження - лісомеліоративне забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку агроландшафтів.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою проведених досліджень є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення процесів збереження агроландшафтів від дії комплексу негативних чинників засобами лісових меліорацій, формування просторової геометрії сучасних агроландшафтів на засадах сталого розвитку.

У дисертаційній роботі використані загальноприйняті в агролісомеліорації методики досліджень, які включають: лісівничі, таксаційні, лісомеліоративні, математико-статистичні, картографічні, агрометеорологічні методи. Аналіз сучасного стану та структури агроландшафтів, оптимізація структури лісомеліоративних насаджень проводили за допомогою методу статистичного узагальнення, порівняння, аналізу і синтезу. Для прогнозування врожайності з урахуванням впливу полезахисного лісорозведення для різних природно-кліматичних зон використано методи кореляційно-регресійного аналізу. Обґрунтування параметрів полезахисного лісорозведення здійснено на основі розробленої авторської методики формування екологічного каркасу агроландшафтів з використанням абстрактно-логічного методу.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів дисертаційної роботи викладена у таких положеннях:

вперше проведено комплексні дослідження застосування лісових меліорацій для забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку агроландшафтів, обґрунтовано мінімально необхідну захисну лісистість агроландшафтів на засадах сталого розвитку, розроблено ландшафтно-екологічні принципи застосування лісових меліорацій на зонально-регіональній основі, встановлено ефективність підвищення продуктивності багаторічних насаджень лісомеліоративними методами, визначено шляхи удосконалення збалансованого використання лісових меліорацій сучасних агроландшафтів;

удосконалено методологічні принципи агроландшафтно-екологічного керування і конструювання збалансованих агрогеоекосистем та агроландшафтів, оцінювання ступеня порушення екології сучасних агроландшафтів і моделювання їх стійкості, методику дослідження складових мінімально необхідної захисної лісистості агроландшафтів, технологічні комплекси машин для створення і догляду за лісомеліоративними насадженнями, концептуальні засади сучасних лісових меліорацій і степового лісівництва;

дістало подальший розвиток застосування інтродуцентів для підвищення ефективності полезахисного лісорозведення, прогнозування врожаю зернових у системах лісових смуг, створення смугових насаджень із застосуванням адаптованих технологій, формування еталонних полезахисних лісових смуг за зональним принципом.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень впроваджено у підприємствах Державного агентства лісових ресурсів України, виробничому об'єднанні “Укрдержліспроект”, проектно-вишукувальному інституті “Харківдіпроагроліс”, ХОДАЛП “Харківагроліс”, ОКАП “Сумиоблагроліс”, ДЛГП “Полтаваоблагроліс” та у навчальному процесі Харківського національного аграрного університету. Зазначені впровадження підтверджені відповідними актами. Основні результати дисертаційної роботи викладені у методичних рекомендаціях, довідкових публікаціях, які наразі можуть бути використані для наукових і практичних цілей.

Особистий внесок здобувача. Автор здійснив планування наукових досліджень і необхідних обсягів науково-дослідних робіт. У процесі досліджень здобувачем отримано результати, які покладені в основу розробленого лісомеліоративного забезпечення екологічної компоненти сталого розвитку агроландшафтів. Основна частина наведених у дисертації наукових положень, висновків і пропозицій належить особисто автору і є його науковим доробком. На використані в дисертаційній роботі результати спільних досліджень з іншими авторами зроблені відповідні посилання.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи були представлені на міжнародних і національних науково-практичних конференціях: “Forestry for sustainable development: Forward the 21'st century”, Antalya, Turkey - 1997; “Защитное лесоразведение и мелиорация земель в степных и лесостепных районах России”, Волгоград - 1998; “Forest and Society: The Role of Research”, Kuala Lumpur, 2000; “Afforestation in the context of sustainable forest management”, Clare, Ireland - 2002; “Теорія і методи оцінювання, оптимізації та відтворення земельних ресурсів”, К. - 2002; “XII World Forestry Congress”, Canada - 2003; “Silvopastoralism and sustainable land management. International congress”, Lugo, Spain - 2004; “1 st World Congress of Agroforestry Working Together for Sustainable Land Use Systems”, Orlando. - 2004; “Защитное лесоразведение, мелиорация земель и проблемы земледелия в Российской Федерации”, Волгоград - 2008; “Оптимізація структури агроландшафтів і раціональне використання ґрунтових ресурсів”, К. - 2000; “Ландшафтно-екологічні основи використання земель сільськогосподарського призначення в умовах реформування земельних відносин”, Луганськ - 2002; “Всеукраїнська науково-практична конференція з екологічних проблем сталого розвитку України”, К. - 2006; “Лісівнича наука: витоки, сучасність, перспективи, присвячена 80-річчю заснування УкрНДІЛГА», Харків - 2010.

Публікації. Основні результати дисертаційних досліджень знайшли відображення у 64 наукових працях: монографії - 7; наукові статті у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць - 36; публікації в інших наукових виданнях - 8; національні стандарти України - 2; нормативно-довідкові видання - 3; науково-методичні рекомендації - 8.

Структура і обсяг роботи. Робота складається з переліку умовних позначень, вступу, 7 розділів, висновків і рекомендацій виробництву, перелік посилань налічує 510 літературних джерел, у т. ч. 40 іноземних латиною. Робота представлена на 460 сторінках комп'ютерного тексту, у т. ч. основний текст - на 250 сторінках, з них 82 таблиці і 27 рисунків. Дисертаційна робота включає 6 додатків (89 таблиць і 21 рисунки на 141 с.) і 7 актів впровадження.

Основний зміст роботи

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи лісових меліорацій у сучасних агроландшафтах

У розділі проаналізовано ретроспективний розвиток лісомеліоративної науки, проведено систематизацію розвитку лісових меліорацій і виділено 8 характерних її періодів.

Підкреслено світовий пріоритет України у зародженні та розвитку низки науково-практичних напрямів лісових меліорацій та удосконаленні їх наукових основ. Досвід захисту аграрних ландшафтів від несприятливих природних явищ на наших теренах було покладено в основу лісових меліорацій в інших країнах та вперше було використано у започаткованих комплексних дослідженнях на двох дільницях “Особливої експедиції” під керівництвом проф. В. В. Докучаєва.

На межі XX - XXI ст. світовою спільнотою було визнано помилковість засад антропоцентричного розвитку цивілізації та прийнято нову стратегію - концепцію сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992). Сутність її полягає у досягненні коеволюції суспільства і біосфери шляхом системної гармонізації соціальних, економічних та екологічних складових розвитку.

Із низки визначень і трактувань українського варіанту терміну “sustainable development” перевагу слід віддати інтерпретації “сталий розвиток” (М. А. Голубець, 2006) як базове поняття при проведенні досліджень. Проте, при оптимізації екологічної компоненти сталого розвитку, яку покладено в основу проведених досліджень, питання збалансованості також набувають особливо важливого значення, і їх слід розглядати як основну методологічну парадигму.

Застосування засад сталого розвитку у забезпеченні відновлення екологічного імперативу сучасних агроландшафтів будується на застосуванні комплексних заходів, які забезпечать їх ренатуралізацію та квазіприродний стан після повного їх впровадження. Тому для вирішення зазначеного завдання були сформульовані теорія та принципи формування просторової геометрії сучасних агролісоландшафтів як екологічного каркасу, що дає змогу за допомогою застосування лісомеліоративних комплексів поступово стабілізувати їх агроекологію, а негативні природно-антропогенні впливи нівелювати до екологічно безпечних норм (Гладун, 2006).

Проблеми раціонального природокористування завжди були актуальними для людства, оскільки у міру розвитку рівня продуктивних сил загострювалися протиріччя між зростаючим ступенем трансформуючої діяльності людини та збереженням природних ландшафтів. Саме зазначені обставини спонукали до пошуку та розробки науково обґрунтованих норм природокористування і встановлення рівня екологічно безпечних параметрів агроландшафтів, які переважали у ті часи, та й нині переважають на території сучасної України. Вперше ідею оптимального ландшафтного планування було обґрунтовано видатним вченим-агрономом В. В. Докучаєвим (1949), що ввійшло стійкою парадигмою у сучасні науки про природу. Згодом, цю геніальну ідею було розвинено когортою видатних його послідовників та учнів: Г. М. Висоцьким (1962, 1983), Л. С. Бергом (1947), Д. Л. Армандом (1961, 1975) та багатьма іншими, й вона сформувалась як самостійний науковий напрям.

Зазначається, що розвиток сільськогосподарського ландшафтознавства та розробка критеріїв щодо його оптимізації мають враховувати специфіку та інтенсивність антропогенних перетворень у ландшафтах. Варто зосередити увагу на розмежуванні та чіткому визначенні ключових понять сільськогосподарський ландшафт і агроландшафт. Для цілей планування необхідно дотримуватися думки, що сільськогосподарський ландшафт є більшою таксономічною одиницею по відношенню до агроландшафту, оскільки останній поєднує у собі лише польові угіддя та землі, що піддаються обробітку. До сільськогосподарського ландшафту належать разом із орнопридатними землями об'єкти господарської, комунальної та соціальної інфраструктури, що обслуговують зазначену галузь, а також дислоковані в їх просторових межах чи трансграничні об'єкти.

Застосування в агроландшафтах захисних лісових насаджень різних просторово-цільових форм створює новий тип агроландшафту - агролісоландшафт, або лісоаграрний ландшафт (Павловський, 1992; Юхновський, 2003). У розумінні К. М. Кулика та ін. (2002) агролісоландшафт - модифікація сільськогосподарського ландшафту, що формується і функціонує під впливом систем захисних лісових насаджень.

Лісоаграрний ландшафт - різновид сільськогосподарського ландшафту, в якому створені системи лісових меліоративних насаджень різного призначення: полезахисні лісові смуги, водорегулювальні, прибалкові, прияружні, пасовищезахисні тощо (Географічна енциклопедія України, 1990; Долгілевич, 1999). Результатом узагальнення науково-практичних аспектів сучасного прикладного ландшафтознавства і удосконалення понятійно-термінологічного апарату лісових меліорацій стало розроблення “ДСТУ 4874:2007. Агролісомеліорація. Терміни та визначення понять” (2007), де визначено агроландшафт як “ландшафт, основу якого становлять сільськогосподарські угіддя та лісові насадження, зокрема лісові смуги та інші захисні лісові насадження”.

Наприкінці минулого століття із ландшафтознавчих наук викристалізувалися два великих наукових напрями: розробка методології оцінювання лісомеліоративної облаштованості й основ ландшафтно-екологічного проектування оптимальних природно-антропогенних геосистем із використанням лісомеліорації; ландшафтно-екологічні дослідження і картографування процесів деградації й відновлення сільськогосподарських земель на базі картографо-аерокосмічного моніторингу (Агролесомелиоративная наука в XX в., 2001; Агролесомелиорация …, 2006). У межах зазначених напрямів розроблені методологічні основи ландшафтної агролісомеліорації.

Адаптивно-ландшафтний принцип визначає систему землекористування, адаптовану до динамічно рівноважного перебігу процесів обміну речовини й енергії в ландшафті і спрямовану на підтримання балансу між витратою ресурсів і їх відновленням. У його основі лежить закон необхідної розмаїтості (Абакумов, 1974), відповідно до якого керований об'єкт і функція керування мають бути різноманітні.

Серед ландшафтних комплексів В. Т. Гриневецький (2000) виділяє меліорований ландшафтний комплекс (МЛК) як антропічно-техногенне ландшафтне формування будь-якого рівня, устрій, режим і стан якого контролюються або визначалися раніше меліорацією (рис. 1). Під впливом меліорації кожен МЛК набуває інших властивостей і вигляду та переходить до категорії блокових ландшафтних утворень, які розвиваються й існують за природними законами, а їхнє “друге життя” як ресурсозначущих і певною мірою керованих людиною об'єктів визначається суспільно-виробничими законами.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Генеральна сукупність різноманіть меліорованих ландшафтних комплексів (Гриневецький, 2000).

Для об'єктивного відображення досліджуваних процесів і явищ, які існують у сучасних лісоаграрних ландшафтах, необхідна певна система методів і форм, засобів і видів пізнання, що становить наукову методологію. Основні складові структури методології - метод, методика, засіб, алгоритм дій визначають стратегію реального відображення процесів досліджень. Здійсненню стратегії науки сприяє вчення про наукове пізнання та рівні наукових досліджень.

У сучасній методології науки однією з найактуальніших проблем сучасного етапу її розвитку є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного порівняно самостійного рівня - метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці.

При постановці і проведенні досліджень використовували три етапи розробленої В. Ю. Юхновським (2001) методології для лісових меліорацій, зокрема: спостереження, опис і систематизація природних утворень; пояснення одержаних даних побудовою емпіричних теорій, теоретичних і методологічних узагальнень; впровадження наукового пізнання у практику.

Методологічну основу проведених досліджень становив системний, синергетичний підхід, а також методи: діалектичний, системно-структурний, системно-функціональний, монографічний, картографічний, порівняльний, математико-статистичний та історичний.

Інформаційну базу дослідження становили закони України, нормативно-правові акти та матеріали законодавчих і виконавчих органів України: Міністерства аграрної політики та продовольства, Державного комітету статистики України, Державного агентства земельних ресурсів, Державного агентства лісових ресурсів тощо.

Особливості структури агроландшафтів та оптимізація співвідношення між окремими її угіддями для різних ґрунтово-кліматичних зон (Полісся, Лісостеп, Степ; та в межах їх підзон) вивчали з урахуванням результатів досліджень Д. Л. Арманда (1975), І. В. Блауберга та Е. Г. Юдіна (1976), B. T. Гриневецького (2000), В. М. Петліна (2004), С.Ю. Булигіна (2005), В. В. Медведєва (2008) та ін.

Оптимізацію взаємодії сільськогосподарського виробництва і природного середовища проводили з урахуванням концепції “Еколого-господарського балансу”, “Екологічного каркасу агроландшафту” (Кочуров, 1993, 1997, 1999) і зональних особливостей екологічного каркасу (А. Р. Родін, С. А. Родін, 2003). Еколого-господарський баланс передбачає вирішення землеекологічних проблем шляхом удосконалення структури землекористування.

Засади формування лісистості територій при формуванні фітокультурних ландшафтів, які розроблені Ю. П. Бялловичем (1938, 1972), застосовано при аналізі структури захисної лісистості Лівобережного Лісостепу з використанням методу ключових ділянок.

Встановлення мінімально необхідної полезахисної лісистості, яка є основною характеристикою стану меліоративної захищеності агроландшафтів, проводили з урахуванням сучасних методичних положень (Копій, 2001; Юхновський, 2003; Гладун, 2005; Рекомендації…, 2009; А. Р. Родін, С. А. Родін, С. П. Рисін, 2001).

Складовими потенційної мінімально необхідної захисної лісистості агроландшафтів є площі різних цільових груп захисних насаджень, які територіально дислоковані в межах агроландшафтів і переважно в їх межах виконують меліоративні функції, крім деяких із них, що розміщені на межі земель сільськогосподарського вжитку й інших категорій земель.

Дослідження лісової компоненти агроландшафтів як сукупності захисних насаджень різних просторово-цільових форм проводили за типовими в агролісомеліорації методиками, які враховують фундаментальні наукові розробки ВНДАЛМІ (Павловський, 1983, 1992; Зиков, Панов, Мілюков, 1999; Кулик і ін., 2002; Степанов,2004; Кузьміна, 2005), Укрнділга (Коптєв, 1972; Чернишов, 1972; Лохматов, 1999; Гладун, 2006), НУБіП України (ДСТУ 4874:2007…, 2007; Юхновський, 2001; Інструктивні вимоги…, 2004; Пилипенко, Юхновський, Гукасова та ін., 2004; Бровко, 2009), НЛТУ України (Копій, 1996; Генсірук, 2002; Кучерявий, 2003), ІА НААНУ (Патика, Тараріко, 2002; Фурдичко, Гладун, Лавров, 2006) та інших наукових установ (Дерев'янко, Левон, 2007, Левон, 2008; Мороз, Шлапак, 2000, Шлапак, 2002; А. Р. Родін, С. А. Родін, С. П. Рисін, 2001).

Таксаційні дослідження виконували за методикою Є. С. Павловського (1983), дослідження еталонних лісових смуг - на основі авторської методики (Коптєв, Гладун, 1991), аеродинамічні та агрокліматичні дослідження - з урахуванням опублікованих методик (Павловський, 1983; Довідник…, 1988 та ін.)

Вплив систем полезахисних лісових смуг на прогнозну врожайність сільськогосподарських культур вивчали на основі методик (Лазарев, Фомичев, Ілясов і ін., 1990; Методические рекомендации…, 1982) та власних досліджень (Гладун, Милосердов, 1998; Милосердов, Гладун, Бородавка, 1999; Гладун, Милосердов, Коптєв, Бородавка, 1999).

Інші деталізації методики описані у дослідницьких розділах і літературних джерелах, на які зроблені відповідні посилання.

Розділ 2. Природно-антропогенні впливи на агроландшафти

Дослідження сучасних характеристик природно-кліматичних чинників важливо для розроблення напрямів ефективного застосування лісових меліорацій. Від співвідношення несприятливих чинників та їх інтенсивності залежить розроблення структури регіональних лісомеліоративних комплексів. Водночас, у природі відбуваються постійні зміни природно-кліматичних чинників, які переважно мають негативні наслідки для агроландшафтів, а деякі з них залишаються небезпечними протягом тривалого часу, оскільки змінити їх руйнівний потенціал антропогенним перетворенням доволі складно. Тому зазначену динаміку природно-антропогенних впливів покладено в основу адаптації лісомеліоративного комплексу, який було розроблено за зонально-регіональним принципом.

Стислий аналіз впливів несприятливих природно-антропогенних чинників на агроландшафти свідчить про низку негативних явищ і процесів, які істотно впливають на екологічні, продукційні та соціальні функції сучасних агроландшафтів. Незважаючи на те, що рівнини займають близько 95% суходолу України, окремі регіони характеризуються підвищеним потенціалом небезпечних явищ і процесів, які необхідно враховувати при здійсненні прикладних досліджень, зокрема плануванні лісомеліоративних заходів на зонально-регіональному рівні.

У межах України вирізняють три осередки пилових бур (Причорноморська низовина), які за територією поширення майже співпадають з екстремальними територіями поширення суховійних явищ та посух, і до таких несприятливих регіонів розроблений комплекс адаптивних лісомеліоративних заходів щодо їх нівелювання та попередження.

До негативних кліматичних явищ, які були досліджені, належать також небезпечні синоптичні явища, хуртовинні вітри, небезпечно сильні опади тощо.

У більшості випадків антропогенні чинники принципово відрізняються від еволюційних і є наслідками господарської діяльності суспільства. Іноді вони змінюють елементи природного середовища в бажаному напрямку (створення лісів, водосховищ, об'єктів природно-заповідного фонду тощо). Характерною особливістю сьогодення є велике різноманіття антропогенних чинників. У особливо напружених регіонах вони за впливом можуть перевершувати природні, визначаючи розвиток усієї екосистеми.

З'ясовано, що основною складовою глобальних і регіональних змін температури повітря і клімату є антропогенний вплив, який можливо скорегувати на основі гармонізації еколого-економічних потреб людства, особливо тих його чинників, які мають найістотніший влив на зазначені кліматичні процеси.

У 2006 р. обсяги викидів забруднюючих речовин від пересувних джерел автомобільного, залізничного, авіаційного та водного транспорту збільшилися на 2,5%. Надмірна концентрація промислових об'єктів та автотранспорту на території окремих регіонів України призвела до надзвичайного антропогенного навантаження на довкілля. У 2008 р. загальний обсяг викидів становив 7210,3 тис. т, що на 3,3% більше, ніж у 2007 р. (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення (Держкомстат України, 2009)

Вказаний загальний обсяг забруднення є одним із основних районоформуючих показників у розподілі територій за рівнем екологічної депресії (Кіптач, 2005). Оцінювання рівнів розвитку екологічної депресії у регіонах України, проведене за вищезазначеними ознаками та статистичними регіональними показниками, дало змогу виділити території у межах природних регіонів України за адміністративно-територіальним принципом утворення та міст республіканського підпорядкування. Розрахунок рівнів розвитку екологічної депресії у регіонах України за показниками щільності викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря дав змогу встановити, що 9 із 27 адміністративних утворень є сучасно депресивними, а решта - потенційно депресивні.

Зазначається, що створення протиерозійних лісів та полезахисних смуг протягом 1990 - 2001 рр. забезпечило депонування вуглецю в Україні близько 198,2 тис. т (Букша, 2002). Приймаючи поглинання СО₂ 6 т·га^-1 як середню величину (Стеценко, 2002), обчислено прогнозні обсяги депонування для полезахисних лісових смуг, які сягають 117,6 тис. т.

Аналіз структури земельного фонду України свідчить, що близько 6,5 млн. га належать до деградованих і малородючих ґрунтів (близько 20% ріллі), прямі втрати (різниця між вартістю валового продукту і затратами на його одержання) сягають у середньому 66,5 грн.•га^-1, а загалом по країні - 400 млн. грн без урахування втрат потенційної родючості ґрунтів та інших екологічних наслідків. Інтенсивне використання зазначених земель є не тільки економічно збитковим, але й екологічно небезпечним (Канаш, 2008; Осипчук, 2008).

Основними причинами, які зумовлюють сучасний стан ерозійної небезпеки ґрунтів, є, насамперед, високий рівень розораності сільськогосподарських угідь (понад 80%), стихійне формування нових типів землекористувань, відсутність державних, регіональних і місцевих програм охорони ґрунтів і низький рівень фінансового забезпечення заходів з охорони ґрунтів від ерозії.

Порушення екологічно безпечної структури угідь сучасних агроландшафтів тривають у зв'язку з недосконало проведеною земельною реформою. Ступінь екологічної рівноваги агроландшафтів оцінюють за співвідношенням основних типів угідь: рілля - природні кормові угіддя - ліси. Загалом для України це співвідношення має сягати - 1 : 1,6 : 3,6 (Созінов та ін., 1998; Булигін, 2001), проте фактично становить 1 : 0,23 : 0,3, що свідчить про порушення екологічної рівноваги в агроландшафтах.

Посилення процесів ерозії ґрунтового покриву зумовлене також порушенням організації території, занепадом лісомеліорації, погіршенням стану полезахисних лісових смуг, нехтуванням основними правилами ерозійно безпечного землекористування та недостатнім використанням у системі землеробства ефективних контурно-меліоративних протиерозійних заходів.

Розділ 3. Лісомеліоративна компонента у формуванні і функціонуванні сучасних агроландшафтів

Розвиток наукових основ лісових меліорацій на ландшафтному рівні тісно пов'язані з фундаментальними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них відзначаються засновник вчення про лісові меліорації на ландшафтному рівні В.В. Докучаєв і його послідовники - Г. М. Висоцький (1983), Л. С. Берг (2006), Є. С. Павловський (1992, 1995), К. М. Кулик (2001, 2006).

Наукові основи лісових меліорацій були розроблені на межі ХІХ - ХХ ст. як наслідок широкомасштабного експерименту у складі досліджень “Особливої експедиції” під керівництвом В. В. Докучаєва. Дещо пізніше, з розвитком докучаєвського учення про застосування лісових меліорацій на ландшафтному рівні, викристалізовується напрям дослідження антропогенно-модифікованих ландшафтних комплексів (Бяллович, 1938).

Оцінювання ступеня антропогенного перетворення природних територіальних комплексів є однією з найважливіших складових оцінювання їх стану під час розроблення заходів із системного екологічного керування регіоном, збалансування регіональної екологічної політики, оптимізації природокористування тощо. Найчастіше виявляють регіональні закономірності антропогенного перетворення територій, що дає змогу значною мірою типізувати та оцінити ступінь напруженості екологічної ситуації і розробляти адекватні заходи щодо її покращення. Антропогенне перетворення геосистем розуміють як зміну її структурних та динамічних особливостей у результаті функціонального використання (Гродзинський, 1993).

Детальну градацію ступеня антропогенних змін геосистем розробили у своїх працях В. Б. Сочава (1978), Б. В. Виноградов (1998). Методологію, методи аналізу антропогенного навантаження, ступінь антропогенного перетворення розробляли та поглиблювали у працях Ф. М. Мільков (1973, 1978, 1984), А. Г. Ісаченко (1991), П. Г. Шищенко (1999), К. І. Гофман (1977), М. Д. Гродзинський (1993, 1994, 2005), К. Тролль (1972) та інші науковці.

Запобігання негативним наслідкам впливів на ландшафти можливо досягти системними структурними заходами, назва і склад яких залишаються предметом дискусії. Аналогічними екоінфраструктурі за змістом поняттями є екологічна інфраструктура (Ніколаєв, 1992), екологічна мережа (Розбудова екомережі України…, 1999), екологічний каркас території (Мирзеханова, 2000; Хоречко, Русаков, 2004, Хоречко, Багаева, 2008), каркас стійкості (Тішков, Шеремет, (1997, 2003), біоцентрично-сітьова структура (Гродзинський, 1995), природоохоронна геосистема (Преображенський, 1988), екологічна текстура агроландшафту, природоохоронний каркас, територіальна система екологічної стійкості ландшафту (Ruzicka, Miklos, 1990), ландшафтно-екологічний каркас (Михно, 2002; А. Р. Родін, С. А. Родін, 2003), система природоохоронних територій (Селедець, 1987) та інші.

З урахуванням зазначеного нами розроблено схему екологічного каркасу агроландшафту, яку покладено в основу забезпечення стійкості сучасних угідь (рис. 3). Вибір додаткових елементів екологічного каркасу, як і при розміщення сільськогосподарських угідь, має базуватися на принципі адаптивності. Всі новостворювані елементи екологічної структури - лісові смуги, буферні смуги сінокосів, пасовищ і багаторічних трав, ставки тощо мають оптимально вписуватися у природну морфологію агроландшафтів, яка переважно визначається особливостями мезо- і мікрорельєфу. Загалом територіальна структура агроландшафтів має бути адаптивно-конструктивною за своїм змістом.

Зважаючи на принципи дослідження, керування і конструювання кормових агрогеоекосистем, розроблені І. Л. Трофимовим і Л. С. Трофимовою (2002), нами удосконалено принципи агроландшафтно-екологічного керування і конструювання агрогеоекосистем та агроландшафтів (5 із них авторські: адаптованої екологізації виробництва, оптимального еколого-економічного розміщення систем захисних насаджень, гармонізації впливу на екологічні, економічні та соціальні аспекти, наближення до екологічної природної адекватності, синергізму та принцип збалансованого еколого-господарського розвитку). Моделі агрогеоекосистем побудовано на системності, урахуванні ландшафтних меж, екологічного каркасу агроландшафту, ландшафтно-екологічного балансу, оптимального функціонування агрогеоекосистем, багаторівневої і багатофакторної адаптації, агроландшафтного керування, біорізноманіття, еволюційно-аналогового принципу, екологізації усього сільськогосподарського виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Структура екологічного каркасу агроландшафту.

Нагальною є необхідність перегляду ідеології існуючих ресурсних систем землеробства. Нова ідеологія будується на принципах адаптивно-ландшафтного облаштування території. Принциповим є те, що вона передбачає зміну пріоритетів: імперативом є природоохоронний принцип природокористування замість антропоцентричного, який повністю вичерпав себе в епоху екстенсивного землеробства.

Структуру основних категорій земельних угідь слід установлювати з урахуванням адаптивності сільськогосподарського виробництва, але пріоритет при цьому має віддаватися не господарським, а екологічним чинникам. При цьому застосовано методику оптимального співвідношення земельних угідь (Гродзинський, 1994), яка ґрунтується на співвідношенні дестабілізуючих і екологостабілізуючих угідь (ліси, луки, багаторічні насадження, водні об'єкти).

Для визначення ступеня порушення екології сучасних агроландшафтів областей України проведено оцінювання їх стійкості при різному співвідношенні ріллі та екологостабілізуючих угідь (за методикою В. Д. Постолова, H. A. Крюкова, 2010). Результати дослідження категорій стану сучасних агроландшафтів областей України вказують на те, що 52% території країни оцінюється як категорія стану руйнування, по 12% - нестійкі, порогостійкі та мінімальної стійкості, 8% - середньої стійкості, 4% - стійкі і лише 4% характеризуються екологічною рівновагою із стійким зростанням родючості.

Коефіцієнт екологічної стабільності та коефіцієнт антропогенного навантаження характеризують ступінь природно-антропогенного впливу і розраховані до оптимізації та після оптимізації структури угідь (за В. М. Кривовим, 2006).

Екологічну стабільність території оцінено з використанням коефіцієнта екологічної стабільності (КЕС). Фактична його величина для Степу становить у середньому 0,29, Лісостепу - 0,36, зони Полісся - 0,55, загалом території країни - 0,38, а після запропонованих змін з оптимізації структури агроландшафтів 0,41; 0,45; 0,61 і 0,47 відповідно.

Коефіцієнт антропогенного навантаження (КАН) також характеризує несприятливі явища в агроландшафтах і відображає зонально-регіональні особливості землекористування. Фактичний показник для Степу становить у середньому 3,63, Лісостепу - 3,50, зони Полісся - 3,06, загалом території країни - 3,44, а після запропонованих змін з оптимізації структури агроландшафтів 3,34; 3,26; 2,93 і 3,21 відповідно.

Організаційною основою удосконалення керування лісовими меліораціями має стати використання принципів розміщення різних категорій захисних насаджень на ландшафтно-екологічних і водозбірних засадах. Ландшафтно-екологічні принципи застосування лісових меліорацій у сучасних агроландшафтах передбачають низку заходів різного змісту, проте основою є оптимізація складу і співвідношення угідь агроландшафтів шляхом вилучення зі складу ріллі деградованих і малопродуктивних земель, залісення кам'янистих і ушкоджених яругами крутосхилів, пісків і частини прибережних захисних смуг.

Досягнення сприятливої екології базується на використанні оптимального складу угідь на різних елементах агроландшафту. Узагальнення існуючої інформації виконано на основі “Методического пособия…, 2001” і виділені такі ландшафтні смуги: вододільна плакорно-рівнинна; привододільна плакорно-рівнинна; присіткова схилово-улоговинна; присіткова схилово-яружна; присіткова балково-яружна; гідрографічна і долинно-заплавна. У їх межах застосовують оптимальне з екологічного погляду співвідношення ріллі, багаторічних трав і захисних насаджень.

У результаті проведення екологічної й економічної оптимізації землекористування має зазнати певних структурних змін. Так, завдяки консервації орних земель і трансформації кормових угідь мають знизитися сільськогосподарська освоєність та розораність території. Певні зміни у структурі кормових угідь мають бути зумовлені як трансформацією частини деградованої ріллі на сіножаті й пасовища, так і перерозподілом цих угідь при економічній оптимізації.

Встановлені регіональні відмінності створення лісомеліоративних комплексів на ландшафтно-екологічній основі для зон Полісся, Лісостепу, Степу і Криму та основні шляхи вирішення екологічних проблеми агроландшафтів. Обґрунтовано оптимальне співвідношення угідь для кожної із природних зон.

Таким чином узагальнено основні сучасні наукові уявлення щодо просторової геометрії сучасного агролісоландшафту, який слід компонувати залежно від конкретних негативних явищ природного і антропогенного походження у межах природних зон на ландшафтно-екологічній основі.

Розділ 4. Полезахисне лісорозведення - основа формування екологічної компоненти сталого розвитку агроландшафтів

Екологізація суспільного виробництва, зміна акцентів з економічних на екологічні засади природокористування вимагає створення належних умов для діяльності народногосподарського комплексу, насамперед землекористування. У вирішенні цих питань лісовим насадженням належить беззаперечна домінуюча роль у регулюванні та збереженні сприятливих параметрів довкілля й забезпеченні на цій основі сталого розвитку агроландшафтів. Важливими також є дослідження та впровадження систем оптимальних лісів і захисних лісових насаджень, особливо у несприятливих природно-кліматичних умовах. Із зазначених систем полезахисні лісові смуги відіграють ключову роль у захисті аграрних угідь від несприятливих явищ та формуванні умов для сталого розвитку агроландшафтів.

Зазначається, що сучасне полезахисне лісорозведення все активніше беруть в основу екологічних доктрин сільського господарства та великих регіональних програм у всьому світі. Збагачена сучасними дослідженнями і висновками, національна програма розвитку полезахисного лісорозведення уточнюється і доповнюється, враховуючи тенденції змін параметрів світового клімату, парадигми сталого розвитку.

Особливості полезахисного лісорозведення у Поліссі. Завдяки значній загальній площі Українського Полісся, що становить 8745,8 тис. га (14,5% від загальної площі), фізико-географічні умови зони доволі різноманітні і своєрідні. Зміна історично сформованого співвідношення різних категорій земельних угідь, а також концентрація сільськогосподарських площ спричинили збільшення шкідливої дії чинників клімату, частішими стали посушливі явища та суховії, пізні весняні та ранні осінні заморозки, значного розвитку в регіоні набула водна ерозія ґрунтів та, особливо, дефляція осушених торф'яно-болотних ґрунтів.

Аналіз екологічного стану сільськогосподарських земель свідчить, що понад 0,5 млн. га сільськогосподарських земель руйнуються водною ерозією і близько 2,2 млн. га є дефляційно загрозливими. Майже 0,8 млн. га орних осушених земель є в найвищій ступені дефляційно загрозливими, і потрібні першочергові заходи з їх агролісомеліоративного улаштування. Адже у весняні місяці при швидкості вітру 8 - 12 м·с^-1 на висоті флюгера з 1 га може видуватися до 2 т•год^-1, що значно перевищує максимально допустимий рівень втрат торф'яників і ґрунтів легкого механічного складу - 1 - 2 т·рік^-1 (Гладун, 2000.)

Захисні лісові насадження є біофізичними бар'єрами на шляху міграції радіонуклідів при водно-ерозійних процесах в ландшафтах. Активність радіоцезію в продуктах стоку на водозборі зі стокорегулювальними смугами знижується на 50% (Поліщук, 1998; Краснов, Орлов, Кучма, 1999; Краснов, Орлов, Бузун та ін., 2007).

Оптимальною лісомеліоративною лісистістю після оптимізації структури угідь Житомирського Полісся є також 6% (60,1 га захисних насаджень на 1000 га ріллі) (Шаповал, 2005; Зацерковний та ін., 2009). Це відповідає також критеріям захисного потенціалу для ефективного керування міграцією радіоцезію в агроландшафтах, завдяки чому модуль водної ерозії істотно зменшується з 3,7 до 0,4, т·га^-1·рік^-1, а міграція радіоцезію з 46·10¹¹ до 32·10⁸ Бк·рік^-1 (Поліщук, 1998).

За рахунок ефективного керування екологічним станом територій на засадах збалансованого розвитку та розширеного відтворення територій особливим охоронним статусом можливо досягти суттєвих позитивних змін в агроландшафтах (Приходько, Шпарик, 1988).

Одним із важелів ефективного впливу на стан довкілля є лісомеліоративні насадження, що характеризуються комплексним захисним впливом. З урахуванням потенційної їх здатності до охорони земель від шкодочинних факторів і запобігання міграції радіоактивних елементів проведено розрахунок необхідної полезахисної лісистості (табл. 1).

Таблиця 1. Розрахунок потенційної мінімально необхідної площі полезахисних лісових насаджень за категоріями угідь Полісся, тис. га

Області	Площа полезахисних лісових насаджень	Всього
	на еколого-стабільній ріллі	дефляційно небезпечні ділянки	пошкоджено водною ерозією та радіаційно забруднені	осушена рілля
Волинська	3,2	11,9	5,3	4,4	24,8
Житомирська	17,0	10,1	3,8	8,9	39,8
Київська	4,5	10,5	10,4	2,9	28,3
Рівненська	3,3	14,8	8,9	5,3	32,3
Чернігівська	9,0	57,5	3,9	3,2	73,6
Всього	37,0	104,8	32,3	24,7	198,8

При цьому ми використовували нормативи, які були покладені в основу розрахунків полезахисної лісистості: на екологічно стабільній ріллі - 4,95% (Долгилевич, 1999; Рекомендації…, 2009); дефляційно небезпечні ділянки - 4,6% (Гладун, Коптєв, Іваненко, 1994); пошкоджено водною ерозією та радіаційно забруднені - 6% (Поліщук 1998); осушені орні землі - 3,1% (Рекомендації…, 2009; Розробити наукові основи…, 1995).

Таким чином, захист ґрунтів від дефляції та ерозії в Поліссі України базується на створенні певних мікрокліматичних умов, які підвищують протиерозійний потенціал вітрорухомих ґрунтів. Такі умови створюються за рахунок лісомеліоративних насаджень різного цільового призначення, які виконують ґрунтозахисні, водо- і снігорозподілювальні функції. Враховані захисні властивості лісових масивів, які безпосередньо розміщуються поблизу дефляційно загрозливих ділянок сільськогосподарського використання, проте їх захисний вплив дещо обмежений.

Полезахисне лісорозведення в Лісостепу. Загальна площа Лісостепу становить 22,2 млн. га, у т. ч. сільськогосподарських угідь - 16,6 млн. га (74,8%), із них рілля - 13,5 млн. га (61%). Сучасні агроландшафти зони характеризуються надмірним та екологічно необґрунтованим ступенем господарського освоєння та розораності. Як і у більшості регіонів, він далекий від оптимального. Тому для забезпечення сталого землекористування вивчено причини використання у ріллі неякісних земель та внесено певні корективи для забезпечення екологічних, економічних і соціальних пріоритетів розвитку регіону (табл. 2). Через надмірну розораність (у Лісостепу 64,5%) агроландшафти втратили стабільність, а площа деградованих земель перевищила понад 1,2 млн. га.

Таблиця 2. Загальна структура агроландшафтів Лісостепу України в розрізі провінцій

Провінції	Сільськогосподарське освоєння,%	Розораність,%	Лісистість,%	Кормові угіддя,%
			загальна	полезахисна
Західна	74	59	17	-	14
Правобережна	80	68	14	1,01	10
Лівобережна	77	63	14	1,03	13
Середнє	77,0	64,5	15,0	1,02	12,3

За попередніми висновками, серед 59,2 тис. га полезахисних смуг у Лівобережному Лісостепу лише близько 16,3% (9,6 тис. га) відповідають критеріям лісівничо-меліоративної оцінки 5 (за Є. С. Павловським, 1994), з них 5 “а” лише 3,4 тис. га. Незадовільний стан смуг визначено на площі понад 22,8 тис. га (41,9%), а решта 26,8 тис. га (45,3%) має порівняно задовільну оцінку (бали 4 - 3).

Середня полезахисна лісистість у Лівобережному Лісостепу становить 1,03%, а мінімально необхідна за рекомендаціями - 2,7% (Рекомендації…, 2009). Тобто, для досягнення мінімального показника полезахисної лісистості необхідно ще додатково створити близько 155,2 тис. га насаджень.

Сучасний стан та оцінка полезахисного лісорозведення Правобережного Лісостепу. Загальна площа Лісостепової Правобережної провінції становить 9895,4 тис. га, у тому числі сільськогосподарських угідь - 7565,9 тис. га, із них рілля - 6373,3 тис. га, лісові площі займають 1338 тис. га (Осипчук, 2009).

З метою удосконалення лісомеліоративних заходів було узагальнено комплексну оцінку агроекологічного стану сільськогосподарських земель. Загальна площа поширення дефляції сягає 52,9 тис. га (5,4%), причому у Правобережній Лісостеповій провінції - 49,2 тис. га, у т. ч. 11,1 тис. га середнього ступеня та близько 5,3 тис. га - сильного ступеня ураження.

Особливо екологічно напруженою є Правобережна Лісостепова зона Житомирської області (близько 20% території області - Лісостеп). У зоні Лісостепу ліси становлять лише 11% (62,5 тис. га), а природних кормових угідь і перелогів зосереджено у 2 - 3 рази менше, ніж загалом по Поліссю. Землі сільськогосподарського призначення лісостепу займають 89%. Інтенсивність їх використання з півночі на південь поступово збільшується (Савчук і ін., 2009).

Водна ерозія поширена на схилових землях у Лісостепу Житомирської обл., і їх площа становить 53,5 тис. га, у т. ч.: у Бердичівському - 5,0 тис. га; Любарському - 11,5; Попільнянському - 8,9; Ружинському - 16,1 та Чуднівському районах - 9,0 тис. га. Серед них майже 66% займають пологі схили, близько 30% - покаті схили крутістю 3,5°, а 14% - круті схили. На пологих схилах розвивається переважно площинна водна ерозія.

Потенційна площа захисних лісових насаджень для забезпечення повного лісомеліоративного упорядкування агроландшафтів Лісостепу Житомирської області розрахована на основі площ поширення ерозійних процесів, розподілу сільськогосподарських угідь за крутизною схилів і має становити 21,7 тис. га. Прогнозна захисна лісистість після створення комплексу лісомеліоративних насаджень регіону має становить 4,7% до площі сільськогосподарських угідь. Зазначимо, що наявних за обліком полезахисних смуг тут налічувалося 2,9 тис. га (0,005%), що суперечить усім відомим нормативам полезахисної лісистості. Водночас зростають площі непридатних або обмежено придатних для ведення сільського господарства земель, які нині становлять 88,7 тис. га.

Не менш проблемним є землекористування північної частини Одеської області, що є складовою Правобережного Лісостепу. У середньому по Одеській області освоєність території становить 78,2%, а розораність - 62,4%. В Одеській області найбільш екологічно стійкими є землі районів зони Лісостепу з найкращим станом полезахисного лісорозведення, хоч перевищення припустимої розораності у зоні Лісостепу сягає 13,3%, а територія освоєна на 78,9%.

Розрахунок прогнозної потреби захисних лісових смуг для лісостепової частини Одеської області наведено у табл. 3.

Таблиця 3. Розрахунок площ захисних насаджень різних категорій у лісостеповій частині Одеської області станом на 01.01.2011 р., тис. га

Райони Одеської області	Рілля	Полезахисні лісові смуги	Інших захисних насаджень	Вкриті лісом
		існуючі	розрахований норматив,%*	необхідна площа смуг	варто додатково створити
Ананьївський	64756,6	874,5	2,7	1748,4	873,9	4,0	14547,2
Балтський	70946,2	1104,5	2,7	1915,5	811,0	253,5	22337,6
Кодимський	41989,3	559,6	2,7	1133,7	574,1	491,2	15167,8
Котовський	59641,7	2355,9	2,7	1610,3	-	728,1	12523,6
Красноокнянський	61819,5	1527,1	2,7	1669,1	142	2686,7	6287,4
Любашівський	72871,5	941,6	2,7	1967,5	1025,9	72,2	5740,5
Савранський	37030,6	731,1	2,7	999,8	268,7	81,0	12045,8
Фрунзівський	56828,7	4212,9	2,7	1534,4	-	4983,8	9917,3
Всього Лісостеп	465884,1	12307,2	2,7	12578,7	3695,6	9300,5	98567,2

Примітка: норматив за (Рекомендації…, 2009).

Розраховано площу лісових смуг, які необхідно створити для завершення захисних систем на ріллі. Передбачається додатково створити у лісостепових районах 3695,6 га полезахисних лісових смуг, за винятком Котовського та Фрунзівського районів, де такої потреби немає. Існуючі інші види захисних насаджень і система розсіяних лісових масивів створюватимуть необхідні передумови для екологічної стабілізації агроландшафтів.

...