Главная Коллекция "Revolution" Сельское, лесное хозяйство и землепользование Агрогенетична характеристика ґрунтів дослідного господарства ІНДІРСГ ім. В. Юр’єва Дергачівського району Харківської області та підвищення їх родючості

Агрогенетична характеристика ґрунтів дослідного господарства ІНДІРСГ ім. В. Юр’єва Дергачівського району Харківської області та підвищення їх родючості

Вивчення основних чинників ґрунтотворення, від яких залежить напрямок ґрунтотворного процесу. Розгляд головних процесів ґрунтотворення, що формують ґрунти господарства та їх агрономічних властивостей. Розробка рекомендацій, щодо підвищення їх родючості.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 31.07.2015
Размер файла 2,4 M
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Агрогенетична характеристика ґрунтів дослідного господарства «ІНДІРСГ ім. В.Я. Юр'єва» Дергачівського району Харківської області та підвищення їх родючості

План

Вступ

Розділ 1. Фізико-географічні умови дослідного господарства ІНДІРСГ ІМ. В.Я. Юр'єва Дергачівського району Харківської області

1.1 Загальні відомості про територію (господарства тощо)

1.2 Рослинний і тваринний світ території

1.3 Геологічна будова території та ґрунтотворні породи

1.4 Кліматичні умови

1.5 Геоморфологія (рельєф) території

1.6 Виробнича діяльність людини (антропогенез)

Розділ 2. Розділ 2. Агрогенетична характеристика грунтів дослідного господарства ІНДІРСГ ІМ. В.Я. Юр'єва Дергачівського району Харківської області

2.1 Загальна характеристика ґрунтів

2.2 Основні типи ґрунтоутворення

Розділ 3. Шляхи підвищення родючості грунтів та їх раціональне використання

Розділ 4. Сівозміни території землекористування дослідного господарства « ІНДІРСГ ім. В.Я Юр'єва»

Розділ 5. Система добрив як важлива складова підвищення родючості грунтів дослідного господарства « ІНДІРСГ ім. В.Я Юр'єва

Розділ 6. Охорона навколишнього середовища

Розділ 7. Охорона праці

Висновки і рекомендації виробництву

Вступ

Ґрунтознавство вивчає ґрунти, їх утворення (генезу), еволюцію, будову, склад, властивості, закономірності розповсюдження, шляхи раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім у зв'язку з формуванням родючості та її підвищенням у різних природно-антропогенних ландшафтах.

В.В. Докучаєв дав вперше наукове визначення ґрунту - це денні (приповерхневі) горизонти пухких геологічних порід (будь-яких), природно змінених сумісним впливом води, повітря та різного роду організмів (живих і мертвих). Тим самим він сформулював «поняття про ґрунт як самостійне природно-історичне тіло -- продукт взаємодії: а) породи, б) клімату, в) рослинних і тваринних організмів (біоти), г) рельєфу, д) віку країни».

Завдяки родючості, ґрунти забезпечують усі умови для отримання необхідних урожаїв вирощуваних культур. Тому В.Р. Вільямс (засновник агрономічного ґрунтознавства) називав ґрунтом «поверхневий горизонт земної суші, здатний продукувати урожай рослин».

Ґрунт є специфічним приповерхневим природним утворенням земної суші, який має тільки йому одному притаманні будову, властивості, цикл розвитку, ґрунтово-екологічні режими, впливаючи на які, можна регулювати (змінювати, поліпшувати) конкретні властивості ґрунтів.

Ґрунти в різних ландшафтно-кліматичних умовах утворюються під впливом ґрунтотворних процесів, які охоплюють приповерхневу товщу порід, грубизна якої в різних природних умовах буває різною (наприклад, у Лісостепу України на пухких лесових породах глибина ґрунтової товщі перевищує 100-110 см, а на щільних породах Донбасу -- всього 15-30см).

Процеси ґрунтогенезу помітно урізноманітнюються залежно від впливу природного середовища та соціально-економічних чинників. Розмаїття кліматів, біоти, порід, рельєфу обумовлюють велику різноманітність ґрунтів на Землі. Географічні закономірності цього розподілу виявляються в горизонтальній і вертикальній зональності ґрунтів .

Мета й завдання курсу «Ґрунтознавство» полягає у вивчені чинників ґрунтотворення, від яких залежить напрямок ґрунтотворного процесу, розгляд головних процесів ґрунтотворення, що формують ґрунти господарства та їх агрономічних властивостей, розробка рекомендацій, щодо підвищення їх родючості.

Ґрунтознавство нині вивчається в умовах актуалізації продовольчої, екологічної, демографічної та аграрної проблем, конкретизованих через окультурювання ґрунтів, підвищення їх родючості, охорону від деградації та забруднення, раціональне використання, збільшення врожайності сільськогосподарських культур гарантованої якості з одночасним зміцненням притаманного біосфері ґрунтово-ценотичного біорозмаїття.

Водночас постали завдання прогнозування змін земельних ресурсів, ґрунтово-екологічного моніторингу, агрохімічного окультурювання ґрунтів добривами, здатними подвоїти-потроїти врожаї вирощуваних культур при скороченні посівних площ без зменшення валових зборів врожаю.

ґрунтотворення агрономічний родючість господарство

Розділ 1. Фізико-географічні умови дослідного господарства ІНДІРСГ ІМ. В.Я. Юр'єва Дергачівського району Харківської області

1.1 Загальні відомості про територію господарства

Дослідне господарство Українського науково-дослідного інституту рослинництва, селекції і генетики ім. В.Я. Юр'єва розташоване поблизу м. Харкова у 18 км від центру і пунктів здачі сільськогосподарської продукції.

В сучасних межах воно організовано у 1961 році шляхом приєднання до нього частин земель радгоспу «Червона Армія». На його території розташовано три населених пункти, такі як: с. Зернове, с. Артемівка.

Площа землекористування господарства - 2945,5 га, з них пахотних - 2831,4 га. Дослідне господарство ІНДІРСГ ім. В.І. Юр'єва являється в системі внутрішньо обласної спеціалізації спеціалізованим елітно-насіннєвим господарством по зерновим культурам, соняшнику і траві.

Поряд з розвитком виробництва зерна і насінництва в ньому розвивається м'ясо-молочний напрямок, який займає в структурі товарної продукції головне місце в об'ємі, забезпечує внутрішні потреби господарства, дорощування та відгодівлю свиней

Головною галуззю у господарстві являється виробництво елітних і перших репродукцій насіння зернових культур районованих сортів в об'ємах потреб усіх господарств обслуговуючої господарством зони. Бригади мають чітку спеціалізацію виробництва. Перша бригада спеціалізується на напрямку насінництво, виробництво зерна та на розвитку молочного тваринництва. Друга бригада насіннєво-зерно-тваринницька, а також виробляє м'ясо крупної рогатої худоби та свиней. Ґрунти третьої бригади використовуються переважно під селекційні розсадники кукурудзи. Вільна від цього площа орних земель 126 га, використовується під зернові культури соняшника, картоплі, овочів та полуниці. Крім того тут 6,1 га плодового саду. Таким чином, спеціалізація третьої бригада є овочево-картопляно-плодова.

1.2 Рослинний і тваринний світ господарства

Природна рослинність мала великий вплив на формування ґрунтового покриву Харківщини. В недалекому минулому на вододілах степової частини області переважала злаково-різнотравна рослинність, у лісостеповій частині ділянки лучного степу чергувались з лісами. Степова рослинність сприяла формуванню чорноземних ґрунтів, лісова - опідзоленою.

Нині ліси збереглися в основному на ділянках, не придатних для сільськогосподарського виробництва, на схилах гідрографічної сітки, вузьких місцевих вододілах тощо. Природний склад цих лісів досить різноманітний. В лісостеповій частині області, крім степових злаків, поширено багато лучних видів рослин: тонконіг лучний, костриця лучна, шавлія лучна та інші. Зелені рослини - джерело органічних речовин у ґрунті і основною функцією їх ґрунтотворення треба вважати біологічний кругообіг речовин - надходження з ґрунту елементів живлення і води, синтез органічної речовини і повернення її в ґрунт після закінчення життєвого циклу.

Внаслідок біологічного кругообігу - акумуляції потенційної енергії і елементів азотного і мінерального живлення рослин на поверхні ґрунту зумовлено поступовий розвиток ґрунтового профілю і основної властивості ґрунту - родючості. Зелені рослини приймають участь у трансформації мінералів, в формуванні складання і структури кореневої частини профілю, а також у регулюванні водно-повітряного і теплового режиму.

На території господарства в основному росте трав'яниста рослинність, яка займає 244,3 га. Трав'яниста рослинність сприяє накопиченню гумусу у профілі ґрунту, оструктуренню гумусових горизонтів, збагачення ґрунту зольними елементами живлення. Інтенсивність таких процесів залежить від складу трав'яної рослинності і її продуктивності, природних умов трансформації рослинних залишків (клімату, рельєфу) що і зумовлює формування різноманітних ґрунтів під трав'янистими формаціями .

У заплавах річок, на днищах балок поширена лучна рослинність, серед якої переважають злаки (тонконіг лучний, костриця лучна і червона, мітлиця біла і собача), бобові і різнотрав'я (конюшина повзуча й лучна, щавлі) .

1.3 Геологічна будова господарства та ґрунтотворні породи

Взагалі, материнські, або ґрунтотворні породи - це той фундамент, на якому формується ґрунт. Вони мають різний склад хімічних елементів і мінералів, різну кількість мулу, пилу й уламків різних гірських порід, які в значній мірі обумовлюють фізичні, хімічні, біологічні процеси в ґрунтах. Ґрунти, які сформувались на пісках, глинах, лесах, елювії гірських порід тощо, розрізняються за фізичними показниками, хімічним і мінералогічним складом, агрономічними характеристиками. Материнські породи являють собою мінеральний каркас ґрунтів. Він складається з мінеральних компонентів, які по різному поводяться в ґрунтовому процесі .

Ґрунтоутворюючими породами території являються леси, які мають суглинковий механічний склад. Це порівняно збагачена по хімічному і мінералогічному складу ґрунти. Вони утримують від 6 до 13 % вуглекислих солей кальцію і магнію, що обумовлюється високою насиченістю їх кальцієм, нейтральну реакцію, а також добрі водно-фізичні і механічні властивості. Негативними властивостями лесових порід являється засоленість їх водорозчинними солями, глибина залягання яких визначається гіпсометричним рівнем поверхні. На терасах низького рівня вони підходять безпосередньо до поверхні, обумовлюючи формування засолених ґрунтів, на більш високих опускаються на глибину 2-5 м і більше.

Осадові породи починаючи від девонських до третинних перекриті товщею четвертинних відкладів і майже не беруть участі у ґрунтотворенні. Вони відкладаються тільки в глибоких річкових і балкових долинах. Так, на території області виходять на поверхню породи починаючи з верхнього кордону. Вони відслонюються на правому березі р. Сіверського Дінця й у гирлі р. Береки. Ці породи представлені пісковиками, глинистими сланцями, в яких подекуди трапляються прошарки кам'яного вугілля. .

Крейдові породи підходять близько до поверхні в місцях розмиву четвертинних і третинних відкладів, поширені в північно - східній, центральній і східній частинах області. Вони складені глауконітовими пісками, глауконітовими крейдо подібними мергелями, мергелястими глинами та білою крейдою. Третинні породи майже повсюди відслонюються на сильно еродованих схилах балок і річкових долин, ґрунтотворюють, займаючи невеликі розрізнені ділянки. Ці породи представлені пісковиками, глауконітовими залізистими й білими дрібнозернистими та рябими глинами. З них пісковики трапляються рідко, а піски й руді глини - часто. На корінних вододілах глини перекриті червоно-бурими, яким властиві більш однорідний глинистий механічний склад: вони слабо водопроникні, засолені. Ці глини є джерелом засолення місцевих ґрунтових вод ґрунтів, що сформувались на цих глинах або підстилаються ними.

Третинні породи перекриваються товщею четвертинних, представлених лесами, алювіальними і делювіальними відкладами. Вони є основними ґрунтоутворюючими породами області. Якість генетично різних типів ґрунтоутворюючих порід визначаються головним образом механічним складом. Для староалювіальних пісчаних порід характерна добра відсортованість додаткових їх гранулометричних елементів і майже повна відсутність еолових часток. Це найбільш бідні породи по складу поживних елементів. Залягають вони по терасам річних долин. Більш багатими в цьому розумінні породами являються водно-льодовикові відклади, які складають 3-6% мулу. Це переважно глинисто- піщані і супіщані породи.

Делювіальні відклади являють собою продукти вивітрювання гірських порід перемішаних і перевідкладених у підніжжя схилів спокійними дощовими або талими водами. Інтенсивність змиву залежить від кліматичних умов: найбільш інтенсивний він в умовах гумідного та на розорюваних ґрунтах семігумідного клімату і слабкий в арідних умовах, в кріогенних - переважають солефлюкційні процеси.

Делювіальні відклади неоднорідні за гранулометричним складом. Грубий щебенистий або гравелистий залягає у підніжжя покатих схилів, складених щільними породами. У підніжжя пологих схилів у складі ділювіальних відкладів переважають супіски, суглинки і глини, тому що кінетична сила безруслових потоків незначна. Делювій залягає у вигляді шлейфів з найбільшою потужністю у підніжжя схилів, яка може досягати до 5-15-20 м, а довжина коливається від декількох метрів до 1-2 км. Спостерігають його сортованість у просторі: в вершині - відкладається відносно грубий матеріал, а нижче - більш дрібний до глинистого.

Характерні особливості делювіальних відкладів - це відсутність ясно вираженої шаруватості паралельно схилу; залягає у підніжжя переважно пологих схилів; найбільш розповсюджений на рівнинній території; у часток спостерігається слабка обкатанність; містить залишки рослин, молюсків, уламки цегли, гумусований матеріал; залягає не на вихідній породі, а на любій іншій - тому може відрізнятися від неї як за гранулометричним, так і за мінералогічним складом .

1.4 Кліматичні умови господарства

Клімат як показник багаторічного режиму погоди є складовою природного (географічного) середовища. Він відіграє важливу роль у розвитку ґрунтових процесів через вплив сонячної радіації, теплового режиму, зволоження, які виражаються конкретними зональними показниками. Співвідношення радіаційного, теплового, водного режимів і знаходять конкретне вираження в профілі ґрунтів. Температурний режим області змінюється і залежить від рельєфу. Так, у глибоких балках і річкових долинах, куди стікає холодне повітря, без морозний період зменшується на 15 - 20 днів, а заморозки сильніші й триваліші.

Для ґрунтових процесів важливе значення мають кліматичні показники, характерні температурні умови і зволоження, тому що з ними тісно пов'язані температурний режим ґрунту і біологічні процеси. До таких показників в першу чергу повинні бути віднесені агрокліматичні показники вегетаційного періоду, тоді в ґрунті відбуваються найбільш важливі процеси.

Велике значення для росту рослин і ґрунтотворення мають температурний режим і зволоження. Згідно агрокліматичного районування Харківської області територія дослідного господарства знаходиться у північному середньозволоженому районі у помірно теплому кліматі з сумою позитивних температур +10°С і кількістю опадів в цей період 270 мм.

Середньомісячна температура повітря у°С

Місяць

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Середньорічна

°С

-7,9

-7,6

-2,3

-6,6

4,7

7,9

20,2

19,8

13,5

6,9

-1

-5,7

6,3

Таблиця показу, що найбільш холодні місяці це січень і лютий ( -7,9°С, 7,6°С), а найбільш теплі - липень і серпень (+20,2°С, 19,8°С). Абсолютний мінімум температур січень -3,7°С, а максимум температури липень +37°С. Взимку наряду з низькими температурами бувають відлиги з температурою +4°С, -15°С, що негативно впливає на перезимівлю озимих культур.

Середньомісячна кількість опадів, мм

Місяць

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Середньорічна

мм

32

22

32

38

48

69

59

56

34

42

41

38

511

Найбільша кількість опадів випадає в липні і червні. Мікрокліматичні особливості являються додатковою і необхідною характеристикою клімату.

Без знань мікроклімату не можна скласти достатньо повну уяву про клімат. Клімат як один з факторів ґрунтотворення впливає на зональний розподіл ґрунтів. Безпосередній вплив клімату на процес формування ґрунтів полягає в забезпеченні ґрунту енергією. В теплі періоди року, при задовільному забезпеченні вологою ґрунти розвиваються інтенсивніше. У вологі періоди року розвиток ґрунтів різко гальмується.

1.5 Геоморфологія господарства

Значення рельєфу у формуванні ґрунту і розвитку ґрунтового покриву велике і різноманітне. Рельєф виступає як головний фактор перерозподілу сонячної радіації і опадів в залежності від експозиції схилу, а також окисно - відновний і сольовий режим. Рельєф здійснює великий вплив на розвиток ерозійних процесів. На схилах можлива поява водної ерозії. Рівнинні території сприяють виникненню вітрової ерозії. Рельєф виступає як фактор еволюції рослинництва та ґрунтів при його зміні.

Особливості рельєфу впливають на ґрунтотворення, а також мають велике значення у землеробстві. Земельний масив господарства має різноманітний рельєф. Водороздільні плато вирівняні, які переважають над схилами. При водорозділі і при балочні схили пологі з намитими і слабозмитими ґрунтами. З північної частини, по кордону землекористування розташована балка шириною 200 м, глибиною до 24 м з задернованими пологими схилами .

Підземні води розповсюджені по всій області. Водоносні горизонти знаходяться на різних глибинах. Ближче до поверхні залягають ґрунтові води. Нерідко вони приурочені до лесовидних порід. В долинах, балках і ярах води часто виходять на поверхню у вигляді джерел і приймають участь у живленні річок. На більш значних глибинах залягають значні артезіанські води. їх дістають за допомогою глибоких бурових скважин.

Що стосується господарства Українського науково-дослідного інституту рослинництва, селекції і генетики ім. В.Я. Юр'єва, то з північної частини, по кордону землекористування розташовані балки шириною до 200 м, глибиною до 24 м з задернованими пологими схилами. А по південно -східному кордоні землекористування проходять короткі, широкі, не глибокі відгалужені балки, їх берега задерновані, пологі, крутизною до 4°.

Орні землі знаходяться у господарстві на водорозділах, природні пасовища - по схилах і днищах балок.

1.6 Господарська діяльність людини (антропогенез)

Господарська діяльність людини (антропогенез) є специфічним фактором грунтотворення. Його специфіка полягає в тому, що природні фактори діють стихійно (на перший погляд), згідно із законами природи. Людина ж діє цілеспрямовано.

Зрошення й осушення земель, внесення добрив, вапна, гіпсу, оранка, сівозміни і та інше дуже сильно впливають на процес ґрунтотворення. Нерідко ці дії людини призводять до зміни напрямку утворення ґрунтів. Головне завдання при цьому - змінювати напрямок ґрунтотворення так, щоб підвищувалася родючість ґрунту, щоб збільшувалась урожайність с.-г. культур.

Позитивні зміни в ґрунтотворенні відбуваються тільки тоді, коли зрозумілим є напрямок розвитку ґрунту. На жаль, в процесі с.-г. використання земель відбуваються негативні зміни в ґрунтах. Підвищення кислотності, нагромадження важких металів і радіонуклідів, посилення водної та вітрової ерозії, вторинне засолення й осолонцювання ґрунтів в результаті зрошення, ущільнення землі під впливом с.-г. техніки - це далеко не повний перелік негативних наслідків антропогенезу.

Через ґрунт як центральну ланку біогеохімічного кругообігу речовин в системі ґрунт - рослина реалізуєте кругообіг зольних елементів та азоту. По трофічних (поживних) ланках ґрунту хімічні елементи передаються рослинам, тваринам, людині. Ґрунт утворює головні "згустки життя" на Землі.

Розділ 2. Агрогенетична характеристика грунтів дослідного господарства ІНДІРСГ ІМ. В.Я. Юр'єва Дергачівського району Харківської області

2.1 Загальна характеристика ґрунтів

Дослідне господарство ІНДІРСГ ім. В.Я. Юр'єва знаходиться у Лісостеповій зоні. Його ґрунтовий покрив характеризується різними видами ґрунтів, що пояснюється різними умовами ґрунтотворення.

Ґрунти господарства утворилися під дією чотирьох головних процесів ґрунтотворення: підзолистого, гумусово-акумулятивного, болотного та солонцевого. Таке різноманіття пов'язане із зоною, де сформувався ґрунтовий покрив. Вона характеризується різними факторами та умовами ґрунтотворнення досліджуваної території, під впливом і за участю яких формуються ґрунти.

Номенклатурний список грунтів дослідного господарства ІНДІРСГ ім. В.Я. Юр'єва Дергачівського району Харківської області

9

Сірий опідзолений слабозмитий середньосуглинковий грунт на лесовидному суглинку

10

Темно-сірий опідзолений середньосуглинковий грунт на лесовидному суглинку

11

Темно-сірий опідзолений слабозмитий середньосуглинковий грунт на лесовидному суглинку

12

Чорнозем опідзолений слабозмитий середньосуглинковий на лесовидному суглинку

13

Чорнозем слабореградований слабозмитий середньосуглинковий грунт на лесовидному суглинку

15

Чорнозем слабореградований середньозмитий на лесовидному суглинку

16

Чорнозем сильнореградований намитий середньосуглинковий на лесовидному суглинку

17

Чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

18

Чорнозем типовий глибокий слабозмитий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

19

Чорнозем слабозмитий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

20

Чорнозем типовий слабозмитий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

21

Чорнозем середньозмитий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

23

Чорнозем сильнозмитий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

27

Чорнозем середньозмитий важкосуглинковий на глині

28

Чорнозем глибокосолонцюватий важкосуглинковий на лесовидному суглинку

29

Чорноземно-лучний солончаковий важкосуглинковий грунт на алювії

30

Лучний глибоко-слабосолонцюватий солончаковий важкосуглинковий грунт на делювії

32

Лучно-болотний солонцюватий солончаковий важкосуглинковий грунт на делювії

34

Чорнозем сильнореградований слабозмитий важкосуглинковий на лесових породах

35

Чорнозем намитий балочний важкосуглинковий на делювії

36

Чорнозем середньозмитий важкосуглинковий на глині

2.2 Основні типи ґрунтотворення

У верхній частині біосфери є, за В.І.Вернадським, біокосна оболонка, що представляє собою особливе утворення природи - ґрунт, який є різним у різних регіонах. Цю різноманітність ґрунтів обумовлюють різні природні умови, різні фактори ґрунтотворення, які знаходять своє відображення у певних процесах ґрунтоутворення .

Ґрунтотворний процес (за М.А. Глазовською) - це сукупність явищ, які відбуваються під впливом сонячної енергії, енергії “ живої речовини ” в поверхневому шарі земної кори при взаємодії живих організмів і продуктів їх розкладення з мінеральними сполуками гірських порід, води та повітря. Живі організми, вбираючи мінеральні сполуки з ґрунтів і підґрунтя та виділяючи органічні, мінеральні й органо-мінеральні сполуки, активно діють на середовище та поступово змінюють його .

Під впливом фізичних, хімічних, фізико-хімічних, біогеохімічних явищ крихкі осадові породи поступово перетворюються на нове тіло - ґрунт. Він активно взаємодіє з навколишнім середовищем, поглинаючи з атмосфери вологу (дощі) та пил, вбираючи гази (кисень, водень тощо) .

Дерновий процес ґрунтотворення. Дерновий процес ґрунтотворення відбувається під впливом трав'яної рослинності, яка обумовлює особливий біологічний кругообіг речовин. Природні трави (одно - та багаторічні) повністю повертають у ґрунт всі хімічні елементи у вигляді відмерлої та підземної (коріння) маси, які накопичуються в біомасі рослин за вегетаційний період. Всі біофільні елементи, забрані травами з ґрунту та материнської породи (підґрунтя), акумулюються у верхньому горизонті.

Щорічно опад рослинної маси складає 100-200 ц/га, який має високу зольність. Насиченість трав'яного опаду зольними елементами й азотом при щорічній великій масі рослинних залишків обумовлює максимальну кількість зольних елементів та азоту, які накопичуються у профілі чорнозему. Тому під травами окладається компенсований біологічний кругообіг речовин і хімічних елементів .

Під впливом гумусово-акумулятивного процесу ґрунтотворення формуються ґрунти з акумулятивним типом профілю, за рахунок акумуляції гумусу, поживних елементів у верхньому горизонті (рис. 1). Багатство трав'яного опаду на зольні елементи, основи (і в першу чергу на кальцій) обумовлює нейтральну, слабокислу, слаболужну реакцію продуктів розкладання опаду. Це забезпечує бактеріальний, шлях розкладання органічної речовини в аеробних умовах, при оптимальному зволоженні, при непромивному (імпермацидному, за Г.М.Висоцьким) типі водного режиму, де кількість опадів дорівнює їх поверненню назад в атмосферу через транспірацію та фізичне випаровування. Все це разом створює ідеальні умови для процесів мінералізації в чорноземах Лісостепу та Степу.

Найкращі умови для процесів гуміфікації створюються навесні та на початку літа, коли в ґрунті досить вологи. Спочатку утворюються молекулярно-розчинні органічні речовини, які з токами води легко пересуваються вниз по профілю, взаємодіючи з кальцієм і магнієм. Значна частина органічних решток (опаду) мінералізується. Літня сухість при високих температурах обумовлює період літнього спокою в ґрунтах. В цей час різко гальмуються мікробіологічні процеси, отже, зменшуються процеси мінералізації рослинних решток.

Гумус, який утворився в ґрунтах під травами, має темний колір та гуманний склад. Глибина його поширення вниз по профілю обумовлює глибину профілю. Постійна наявність кальцію в чорноземах викликає коагуляцію гумусу за рахунок чого він акумулюється в ґрунті.

Рис. 1. Схематичний графік перерозподілу продуктів ґрунтотворення у профілі чорнозему (за С.С. Неуструевим)

За О.Н. Соколовським, колоїдний гумус ґрунту поділяється на активний і пасивний гумус. Активний гумус здатний до пептизації після витіснення кальцію з ґрунтового вбирного комплексу натрієм. Він є головним фактором утворення зернистої структури, для формування якої потрібен гумус, мінеральні колоїди та кальцій. На протязі певного часу при висушуванні активний гумус переходить в пасивний гумус. Пасивний гумус міцно зв'язаний «містком» кальцію з мінеральною частиною, не пептизується. Він є фактором, що обумовлює водостійкість структури, тобто структура не руйнується при зволоженні, а при підсиханні не утворюється кірка.

Чорноземи поширені переважно на платформових рівнинах, а їх окремі масиви трапляються «островами» серед інших ґрунтів. Класичним ґрунтотворником для чорноземів є плейстоценові (четвертинні) леси та лесоподібні суглинки, тобто карбонатні, пористі породи. Проте чорноземоутворення не обмежується лише лесами, а охоплює й пліоценові глини та деякі інші породи. Гранулометричний склад чорноземів переважно суглинковий або глинистий, хоч нерідко трапляються і їх легкі різновидності.

Багатство ґрунту на колоїдний гумус, суглинковий або глинистий механічний склад, багатство на кальцій сприяють формуванню зернистої структури по всьому профілю. Вона особливо характерна для верхнього гумусово-акумулятивного горизонту, де в максимальній кількості утворюється гумус. Зерниста структура обумовлює пухкість всіх горизонтів чорноземів і добру аерацію ґрунту [3].

Таким чином, під природними травами на лесових материнських породах формуються чорноземи, які мають високий процент гумусу й азоту, глибокий гумусовий профіль, зернисту структуру, добру аерацію та високу шпаруватість, високий запас поживних речовин. За гумусово-акумулятивний процес формує чорноземи - найродючіші в світі ґрунти.

Для профілю чорнозему характерні такі властивості: 1) гумусованість профілю на значну глибину; 2) горизонти мають зернисту структуру у верхній частині профілю, у перехідних горизонтах - грудкувато-зернисту; 3) нейтральна або близька до нейтральної реакція грунтового розчину; 4) насиченість ґрунтового вбирного комплексу кальцієм; 5) відсутність перерозподілу колоїдів по профілю; 6) наявність новоутворень у чорноземах Лісостепу у вигляді псевдоміцелію, прожилок, а у Степу - білозірка; 7) відсутність ознак гігроморфізму; 8) відсутність легкорозчинних солей та токсичних сполук; 9) наявність у нижній частині кротовин, що є реліктовою ознакою чорноземоутворення.

Цілинні чорноземи практично зникли з поверхні Землі, оскільки значну їх частину розорано. Дерновий процес при розорюванні чорноземів загалом істотно послаблюється, оскільки чорноземи збіднюються на гумус, втрачають зернисту структуру. Заміна природних фітоценозів сільськогосподарськими провокує виникнення періодично промивного водного режиму. Відбувається зменшення надходження біомаси за рахунок відчуження її з урожаєм. Це призводить до зменшення майже вчетверо фіторешток, що надходять у ґрунти, втричі менше надходить N, Са, Р, K; у 6 - 7 разів менше Sі, Fe, Al (Б.С. Носко та ін.). Кількість мікрофлори в орних чорноземах значно збільшується, зате чисельність і біомаса безхребетних, насамперед черв'яків, різко зменшується.

На території господарства домінуючим типом ґрунту є чорнозем, який поділяється на такі підтипи: типовий, опідзолений, реградований та вилугуваний.

Чорноземи поділяють на види на підставі таких ознак: грубизна профілю, см: дуже глибокі (> 120), глибокі (80 - 120), середньоглибокі (40 - 80), неглибокі (25 - 40), дуже неглибокі < 25 (останні два види А.О. Георгі розглядає як суто дернові і слаборозвинуті -- до 25, та розвинені -- 25 - 40); вміст гумусу, %: тучні або багатогумусні (> 9), середньогумусовані (6 - 9), малогумусовані (4 - 6), слабкогумусовані (< 4).

Родові ознаки діагностують за проявом супутніх процесів: солонцюваті, осолоділі, реградовані тощо, а головне за глибиною залягання СаСО3 -- карбонатні, модальні, глибокоскипаючі.

Найбільшу площу грунтового покриву досліджуваної території займають чорноземи типові глибокі важкосуглинкові на лесовидному суглинку, для яких є характерним такий тип профілю :

Н/к 0-40см - гумусований, темно-сірий, вологий, важкосуглинковий, 0-25 см - орний, порохувато-грудкаватий; 25-43 см - підорний, карбонатний, зернистий, з червороїнами, перехід поступовий;

Hpk (44-70 см) - верхній перехідний, добре гумусований, карбонатний, темно-сірий з буруватим відтінком, свіжий, важкосуглинковий, зернисто-грудкуватий, ущільнений, по червоточинам багато карбонатної плісняви, перехід поступовий;

Phk (71-114 см) - нижній перехідний, слабо та нерівномірно гумусований, карбонатний, бурувато-сірий, свіжий, важкосуглинистий, зернисто-грудкуватий, ущільнений, переритий землероями, ходи яких з карбонатної пліснявою, перехід поступовий;

P(h)k (115-133 см) - лес брудно-бурий, плямистий, важкоглинистий, сильно переритий землероями, з карбонатною пліснявою;

Pk (134-190 см) - лес бруднувато-палевий, легкоглинистий, з борощнистою пліснявою.

За механічним складом типові чорноземи України такі: середньосуглинкові (40,4%), важкосуглинкові (34,5%), легкосуглинкові (25%), легкосупіщані та легкоглинисті (0,4-0,1%). У складі мінералів крупної фракції чорноземів типових панують первинні мінерали, а мул -монтморилоніт-гідрослюдистого складу. Співвідношення SiO2:R2О3 у валовому складі ґрунту та мулу постійне по всьому профілю.

Ґрунти пухкі, маса добре агрегована. В орному шарі фактор дисперсності низький - 1-9%. Кількість агрономічно цінних агрегатів 56-67%. Реакція ґрунтового розчину 6,8-7,3 при незначній гідролітичній кислотності (0,7-0,6 мг-екв/100 г. ґрунту). Ємність вбирання - від 15 (легкий суглинок) до 45 мекв на 100 г (важкий суглинок); по профілю поступово знижується до 8-24 мекв. У складі обмінно-увібраних катіонів переважає кальцій: в легкосуглинкових чорноземах - до 78%, у середньосуглинкових - 81-89%, у важкосуглинкових - 90-95%. Кількість магнію - відповідно 18-19-7%, а кількість натрію та калію дуже мала. Вміст гумусу в залежності від гранулометричного складу коливається від 3,0 до 7,0 %. Валові запаси гумусу в легкосуглинкових чорноземах такі: у глибоких - 298-345 т/га, у середніх - 260-295, у середньосуглинкових - відповідно 385-420, 425-455, 458-479, 260-320, 140-160 т/га, у важкосуглинкових - 460-485, 490-535, 540-560, 340-370, 190-200 т/га. Валові запаси азоту в типових чорноземах - 0,17-0,30%, фосфору - 0,10-0,21%, а калію дуже великі - до1% (табл. 1).

Потенціальна й ефективна родючість типових чорноземів зростає від легкосуглинкових до легкоглинистих різновидностей. Їх бонітет коливається від 60 (легкоглиністі) до 90 і вище балів (важко суглинкові та глинисті).

Чорноземи характеризуються сприятливими фізичними властивостями, які дають винятково високі агроекологічні оцінки. Це пов'язано з водостійкою грудкувато-зернистою структурою Н-горизонту, завдяки якій чорноземи мають оптимальні параметри пухкості, шпаруватості, вологомісткості, водопроникності. Щільність верхнього горизонту чорноземів типових є екологічного та агрономічно оптимальною (1,0 - 1,2 г/см2). Оптимальними є також їх водопроникність (200 мм/рік), повна вологоємність метрової товщі (близько 50 %).

Таблиця 1 - Характеристика чорноземів типових малогумусних

Показник

Нп

Нк

Hрk

PНk

PНk

P(h)k

Pk

Глибина відбору зразків, см

0-10

25-35

45-55

80-90

110-120

140-150

210-220

рН водний

6,8

7,4

7,4

7,8

7,9

8,0

8,3

Обмінно-увібрані катіони,

мг-екв/100 г ґрунту

Са++

29,95

?

?

?

?

?

?

Ма++

5,61

«

«

«

«

«

«

Nа+

0,33

«

«

«

«

«

«

К+

0,42

«

«

«

«

«

«

Сума

36,31

«

«

«

«

«

«

Н+

0,70

«

«

«

«

«

«

Ємність вбирання,

мг-екв/100 г

?

32,75

32,20

29,35

26,00

20,40

18,71

Ступінь насиченості основами, %

98

?

?

?

?

?

?

Фізичні та водно-фізичні показники

Глибина відбору зразків, см

0-10

30-40

50-60

80-90

100-110

138-140

210-220

Щільність, г/см3

1,23

1,14

1,13

1,12

1,17

1,20

?

Питома маса, г/см3

2,55

2,62

2,62

2,62

2,63

2,65

«

Загальна пористість, %

51,80

56,50

56,90

57,30

55,50

54,70

«

Максимальна гігроскопічність

7,37

8,19

8,47

7,45

6,67

6,15

«

Вологість зав'ядання, %

9,88

10,97

11,35

9,98

8,94

8,24

«

Найменша вологоємність, %

26,74

23,91

22,69

20,94

20,00

20,00

«

Діапазон активної вологи, мм

21,3

16,3

15,4

17,5

17,3

16,2

«

Гранулометричний склад, % фракцій на абсолютно суху безкарбонатну наважку

1-0,25

0,26

0,16

0,14

0,12

0,10

0,20

0,14

0,25-0,05

4,69

16,07

19,80

27,63

29,31

28,71

23,78

0,05-0,01

52,88

46,44

45,67

41,63

39,81

41,15

40,38

0,01-0,005

7,28

9,20

6,15

6,21

6,89

5,03

5,41

0,005-0,001

9,98

6,03

7,27

5,05

4,55

4,95

5,41

<0,001

24,91

22,10

20,97

19,36

19,34

19,96

19,88

Сума <0,01

42,17

37,33

34,99

30,62

30,78

29,94

30,70

Втрати при обробці НСl

?

?

12,78

16,64

17,88

18,66

18,05

Валовий хімічний склад ґрунту, % оксидів на прожарену наважку

SiO2

78,21

75,50

75,43

74,46

73,77

73,77

66,78

Fe2O3

3,24

3,34

3,47

3,43

3,04

3,09

3,32

Al2O3

9,35

9,06

8,58

8,44

9,11

8,97

7,35

CaO

2,19

3,24

5,56

7,10

7,39

7,65

6,72

MgO

1,02

1,06

1,16

1,43

1,62

1,64

1,44

К2О

2,09

1,99

1,99

1,95

2,08

2,13

2,03

SiO2 : R2O3

11,63

11,44

11,86

11,93

11,38

11,48

11,36

Тепловий режим чорноземів зумовлений передусім їх темним забарвленням. Завдяки цьому чорноземи чудово вбирають променисту енергію Сонця і тривалий час зберігають увібране тепло. Тому чорноземи України належать до забезпечених теплом і є цілком придатними для теплолюбних середньопізніх і пізніх культур (томати, баклажани, перець, селера, гарбузові тощо).

Водний режим чорноземів найчастіше лімітує можливість отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур, оскільки чорноземна зона є зоною недостатнього зволоження. Навіть у лісостепу імовірність посушливих і напівпосушливих років сягає 40 %.

Чорноземи вилужені формуються в підзоні лучних різнотравно-злакових степів Лісостепу. Основними діагностичними ознаками є вилуженість карбонатів, як правило, по всьому профілю, слабке рівномірне освітлення нижньої частини Н горизонту без наявності борошнистої крем'янки (SіО2) і ущільнення перехідних горизонтів при ясно вираженій горіхувато-грудкуватій або призмовидній структурі. Карбонати в лесових породах виділяються у формі псевдоміцелію та прожилок з глибини 80--90 см і глибше [10].

Профіль чорнозему вилугованого має вигляд: Н+Нр+НР+Рh+Рк.

В орних ґрунтах вміст гумусу досягає 4,3%, який різко спадає з глибиною, реакція середовища близька до нейтральної (рН 6,0--6,8), ґрунтовий вбирний комплекс на 93--98% насичений основами, решта приходиться на водень, гідролітична кислотність становить -- 2,0--4,0 мг-екв на 100 г ґрунту.

Структура менш стійка, легко руйнується при обробітку. Запаси продуктивної вологи в них досить високі. Тому природна родючість вилугуваних чорноземів часто буває вищою, ніж у типових, що й підвищує їх бонітет у порівнянні з типовими.

Серед ґрунтів досліджуваної території певну площу займають еродовані ґрунти. Ерозією (лат. erosio -- роз'їдання) називають змив та розмив ґрунтів, а інколи й підґрунтя поверхневим стоком тимчасових водних потоків. При площинній ерозії формуються змиті ґрунти, які С.С. Соболев розподілив на слабко -, середньо -, сильнозмиті види та виходи материнських і корінних порід. Для орних ґрунтів господарства порівняльним не еродованим аналогом є чорноземи глибокі всіх підтипів з глибиною оранки не менше ніж 22 - 25 см при грубизні верхніх цілинних Н-горизонтів більш як 50 см.

Слабкозмиті -- змито до 50 % Н-горизонту, орний шар не відрізняється кольором від незмитих ґрунтів, однак поверхня ріллі уражується неглибокими промоїнами: Ѕ Н+Нр/k+Phk+Pk.

Середньозмиті -- Н-горизонт змито більше ніж на половину або повністю, у зв'язку з чим орний шар набуває помітного буруватого відтінку: Нр/k+Phk+Pk.

Сильнозмиті -- змитий гумусовий і верхній перехідний горизонти, поверхня ріллі набуває буруватого (а то й бурого) кольору, стає грудкуватою, здатною до утворення кірки: Phk+Pk.

Виходи порід -- лесові, червоно-буро забарвлені та інші породи: Pk.

Змив верхніх зумовлює феномен збільшення окарбоначеності орного шару. У сильнозмитих чорноземах вміст СаСО3 може досягати 1000 т/га, вкрай знижуючи доступність для рослин фосфатів та протиерозійну стійкість ґрунтів.

Зменшення гумусованості орного шару та підвищення його карбонатності є найхарактернішими діагностичними рисами змитих ґрунтів, які супроводжуються зменшенням вмісту мулистої фракції, внаслідок чого в еродованих чорноземах падає ємність катіонного обміну, зменшується вміст увібраних двовалентних катіонів (передусім Са), що додатково послаблює їх протиерозійну стійкість. Валові запаси гумусу становлять у слабозмитих - 200-250 т/га, у середньо - та сильнозмитих - 120-60 т/га [3].

Чим вищий ступінь еродованості ґрунтів, тим менший вміст у них азоту, погіршується фосфорне живлення, що є однією з причин зниження родючості змитих ґрунтів. Зменшується доступність калію, мікроелементів.

Ерозія спричиняє суттєве погіршення фізичних властивостей - зменшення вмісту водостійких агрегатів, порожності, вологоємності, оструктурювання тощо.

Змиті ґрунти характеризуються різким зниженням біологічної активності, що чітко діагностується за десятикратним зниженням продукування СО2 в змитих ґрунтах порівняно з незмитими, зменшенням чисельності мікроорганізмів, інактивацією інвертази, фосфатази та інших ферментів. Змінюється склад мезофауни.

Намиті ґрунти залягають в місцях намулювання делювію (шлейфи схилів балок, увігнуті схили балок, лощини стоку, дно балок). Вони відрізняються від незмитого аналогу збільшеною грубизною верхнього горизонту (Нdel) і чіткою або нечіткою його шаруватістю.

Чорноземно-лучні ґрунти є одним компонентом ландшафту господарства. Вони трапляються окремими плямами серед зональних чорноземів. Ці трофічно багаті, темнозабарвлені гумусом напівгідроморфні аналоги чорноземів відрізняються від останніх оглеєністю породи за рахунок відносно неглибокого залягання підґрунтових вод (3 - 7 м): Н + Нр + НРk + РНk + Рkgl. Вони сформувалися під трав'яними фітоценозами у різноманітних за формою мікрозниженях рельєфу на плоских слабкодренованих вододілах і надзаплавних терасах.

Лучно-чорноземні ґрунти за своїми властивостями наближаються до чорноземів, перевищуючи їх кількісними показниками: вони мають більший вміст і запаси гумусу, наділені підвищеною ємністю катіонного обміну, мають підвищений вміст обмінного Mg (до 50 % від суми ввібраних основ), а не Са, який переважає в автоморфних чорноземах.

Однозначно визначеним є те, що родючість лучно-чорноземних ґрунтів вища ніж у їх неоглеєних аналогів. Відома й причина: їх більша трофність і краща зволоженість, особливо помітні в посушливі роки.

Підзолистий процес ґрунтотворення. Опідзолювання - це кислотний гідроліз мінеральної частини грунту з виносом розчинних продуктів руйнування з верхньої частини грунтового профілю в нижню, що обумовлює утворення диференційованого профілю за елювіально-елювіальним типом.

Головним фактором утворення підзолистих ґрунтів є хвойний ліс, який діє на процес ґрунтотворення подвійно: прямо (матеріально) і опосередковано(непрямо). Опосередкований вплив лісу на процес ґрунтотворення зводиться до формування особливого типу водного режиму, який Г.М.Висоцький назвав пермацидним (промивним), при якому ґрунт і підґрунтя промиваються інфільтраційними водами до рівня підґрунтових вод.

Формування пермацидного типу водного режиму відбувається за рахунок того, що: в лісі частина води з дощів (17-50%) затримується на стовбурах, листі, гілках і не досягає поверхні ґрунту; в лісі складаються гірші для випаровування вологи умови з таких причин: а) ліс знижує швидкість вітру, який є сильним фактором випаровування; б) крона захищає ґрунт від нагрівання, тому температура ґрунту під лісом в жарку погоду набагато нижча, ніж в степу; в) відносна вологість повітря над лісом завжди вища, ніж на безлісних масивах; г) ґрунт під лісом вкритий шаром лісної підстілки (листя, хвоя, сучки, гілочки), яка захищає ґрунт від перегріву; д) підстілка роз'єднує водяні потоки, що зменшує поверхневий стік; під лісом ґрунт слабо замерзає або зовсім не замерзає, тому навесні до початку танення снігу він повністю розмерзається. Сніг розтає в лісі поступово, повільно, тому вся волога просочується в ґрунт.

Отже, в лісі ґрунт і підґрунтя промиваються низхідним током вологи влітку, восени та на весні.

Прямий (матеріальний) вплив лісу на ґрунтотворення виявляється у формуванні особливого біологічного кругообігу хімічних елементів (біофілів). Дерева, з яких складається лісова формація, є багаторічними рослинами. Кожний рік вони забирають з ґрунту, підґрунтя багато різних елементів (N, P, K, S, Ca, Mg тощо) для побудови свого тіла, але невелика їх кількість повертається в річний кругообіг хімічних елементів у вигляді лісової підстілки, яка складається з хвоїнок, листя, сучків, гілочок, з мохово-лишайникових залишків, які є дуже бідні на кальцій, азот, магній тощо. Зольність опаду хвойних порід складає 0,5-1,7 %, листяних лісів -1,6-7,0 %.

Лісова підстілка дуже багата на лігнин, смоли, віск, дубильні речовини. Тому вона піддається дії грибів з утворенням органічних речовин - низькомолекулярних кислот (оцтової, лимонної, мурашиної, яблучної тощо), а також комплексу їм подібних сполук - фульвокислот (кренової, апокренової тощо). Ці кислі продукти частково нейтралізуються основами, які звільнюються при мінералізації підстілки, а також основами, які є в материнських породах.

Ґрунтотворні породи в зоні поширення ґрунтів підзолистого типу дуже бідні на основи. Це в основному піски, супіски, частково суглинки - льодовикового та водно-льодовикового походження, дуже промиті, вилужені. Тому органічні кислоти, які з водою вимиваються з підстілок, інтенсивно взаємодіють з мінеральною частиною ґрунту.

До вимитих з підстілки речовин додаються органічні кислоти, які утворюються в ґрунті мікробіальним шляхом, а також кислоти, які виділяються корінням рослин. Проте головним джерелом специфічних і неспецифічних органічних сполук, які підкислюють ґрунт, виступають кислоти, що утворюються в межах підстілок. Так поступово формується кислотність ґрунту.

Рис. 2. Схематичний графік перерозподілу продуктів ґрунтотворення у профілі підзолу (за С.С. Неуструєвим)

Продукти кислого гідролізу мінеральної частини ґрунту переходять у розчин у формі мінеральних та органо-мінеральних сполук і переміщуються з верхніх горизонтів у нижні. Кальцій, магній, натрій, калій мігрують у формі вуглекислих солей і фульватів, сірка - у формі сульфатів. Розчинений у воді кремнезем мігрує по профілю ґрунтів у формі H2SiO3 і частково кремнекислих солей натрію та калію. Фосфати утворюють нерозчинні сполуки з Ca2+, Fe3+, Al3+ і дуже слабо переміщуються по профілю ґрунтів.

Основна маса заліза й алюмінію під час підзолизації мігрує у формі органо-мінеральних сполук. У складі органічних сполук підзолистих ґрунтів - фульвокислоти, поліфеноли, низькомолекулярні органічні речовини, полісахариди тощо. Утворені таким шляхом колоїдні, молекулярно-розчинні органо-мінеральні комплекси заліза алюмінію, марганцю мають від'ємний і позитивний заряд, можуть бути катіонами або аніонами. Тому вони дуже рухомі. (рис. 2 ).

При промивному водному режимі, який складається під лісом, органічні, мінеральні, органо-мінеральні сполуки (комплексони) вимиваються з верхніх горизонтів ґрунту, утворюючи елювіальний (Е) горизонт. У верхній частині ґрунту формується, таким чином, підзолистий (елювіальний) горизонт, який має такі характеристики: 1) бідний на елементи живлення, R2O3, мул, основи; 2) кислий і слабо насичений Ca2+; 3) має мало гумусу, збагачений SiO2, тому сірого кольору.

Частина речовин, вимитих з лісової підстілки та підзолистого (елювіального) горизонту, закріплюється в середині профілю грунту, формуючи ілювіальний горизонт з індексом І, який багатий на мул, колоїди,оксиди заліза або алюмінію та марганцю тощо. Тому він має червоно-бурий або бурий, м'ясо-червоний колір, при підсиханні дуже ущільнюється. Його структура горіхувата, призматична. По гранях структурних агрегатів добре видно колоїдну лакіровку (кутани вмивання , за В.Кубієною).

Отже, кислотний гідроліз мінеральної частини ґрунту під запоною хвойного лісу при промивному водному режимі обумовлює розвиток елювіальних процесів - основної складової підзолистого процесу ґрунтотворення.

Інтенсивність підзолистого процесу підсилюється :

а) з підвищенням кислотності; б) з посиленням промивного режиму; в) при безкарбонатності порід; г) при наявності окислювально-відновних умов.

Хід підзолизації уповільнюється:

а) при карбонатному підґрунті; б) при слабому промочуванні ґрунту; в) при появі трав і листяних лісів.

На території України у чистому вигляді підзолистий процес ґрунтотворення не проявляється. Він поєднуючись з гумусово-акумулятивним процесом формує опідзолені ґрунти.

Дія підзолистого процесу сильно знижується за рахунок того, що опідзолені ґрунти формуються:

на лесах і лесових породах, які є сильно карбонатними, що обумовлює зниження кислотності ґрунтового розчину, а отже знижує кислотний гідроліз грантової маси;

під запоною широколистяних острівних або байрачних лісів з розвиненим трав'яним покривом, що обумовлює більшу зольність рослинного опаду;

в умовах сезонно-промивного типу водного режиму.

Поєднання цих двох процесів ґрунтотворення сприяє розвитку опідзолених ґрунтів, для яких характерні такі риси: значна акумуляція органічних речовин і зольних елементів у верхній частині профілю; чітка елювіально-ілювіальна диференціація профілю за всіма морфологічними та хімічними показниками; диференціація величини ємності вбирання в залежності від профілю (не досить висока у верхньому - НЕ та висока в ілювіальному горизонтах); кисла або слабокисла реакція, її збільшення в елювіальному горизонті та зниження в нижній частині профілю; акумуляція гумусу у верхніх горизонтах; наявність борошнуватої присипки SiO2 у верхньому горизонті та колоїдної лакіровки в межах ілювію.

Інтенсивність гумусоакумуляції та ступінь опідзолювання надають підстави для поділу ґрунтів Лісостепу на дві групи: сильноопідзолені ґрунти (сірі та світло-сірі); слабкоопідзолені (темно-сірі ґрунти і чорноземи опідзолені).

Сірі опідзолені ґрунти господарства, поширені на відносно не великій площі, не мають самостійно вираженого елювіального горизонту, зате в них виразнішим є гумусово-елювіальний горизонт (у цілинних варіантах його грубизна сягає 20 - 25 см, а в орних -- 28 - 35 см): Но+НЕ+І+ІР+Рк або Но+НЕ+ЕІ+І+ІР+Рк.

Сірі опідзолені грунти мають кислу реакцію грнутового розчину, вміст гумусу у гумусово-елювіальному горизонті коливається у межах 1,5-2,7%, емність катіонного обміну становить 15-30мг-екв/100г грунту, ступінь насичення основами - 70-80%, вміст азоту становить 0,15-0,30%. Їх агрофізичні властивості є малосприятливими для вирощування с/г культур. Бонитет грунту становить 62 бали.

Профіль темно-сірого опідзоленого грунту має вигляд

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають добре гумусовану (до 57 - 67 см) верхню частину профілю, з вмістом гумусу 3-3,5%. Лінія карбонатів в них знижена десь до 90 - 120 см. Ємність катіонного обміну становить 35 мг_екв/100 г ґрунту, насиченість основами 80 - 90 %, слабкокисла реакція, рНгідр коливається від 2 до 5 мг-екв/100 г ґрунту, загальний вміст азоту - 0,2-0,4%. що легко гідролізується -- 5-- 6 мг/100 г ґрунту. Уміст обмінного калію -- 5,5--10 мг/кг, фосфору (за Кірсановим) -- 15--20 мг/кг ґрунту (табл. 2 ).

Таблиця 2 - Характеристика темно-сірого опідзоленого грунту

...

Показник

Не

Не

НІ

І

РІ

Рk

Глибина відбору зразків, см

2-12

13-22

40-50

69-79

110-120

130-140

рН водний

7,0

6,8

7,2

7,2

7,0

7,8

рН сольовий

6,3

6,3

5,5

5,8

5,8

?

Обмінно-увібрані катіони, мг-екв/100 г ґрунту

Са++

23,55

18,96

20,42

17,46

22,77

«

Ма++

6,60

4,80

3,40

6,60

3,00

«

Nа+

0,18

0,16

0,22

0,23

0,27

«

К+

0,99

0,77

0,74

0,61

0,61

«

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены