Т-2 токсикоз тварин (патогенез, діагностика, лікування, профілактика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ

ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

ДУХНИЦЬКИЙ Володимир Богданович

УДК 619: 615.918:616-08

Т-2 ТОКСИКОЗ ТВАРИН

(ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКА)

16.00.04 - ветеринарна фармакологія та токсикологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Харків - 2006

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України.

Науковий консультант

доктор ветеринарних наук, професор, академік УААН

Хмельницький Григорій Олександрович,

Національний аграрний університет, завідувач кафедри фармакології та токсикології.

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук

Малик Остап Григорович,

Державний науково-дослідний контрольний інститут ветеринарних препаратів та кормових добавок, головний науковий співробітник лабораторії фармакології та токсикології;

доктор ветеринарних наук, професор

Гуфрій Дмитро Федорович,

Львівська національна академія ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького, завідувач кафедри фармакології та токсикології;

доктор ветеринарних наук

Котик Анатолій Миколайович,

Інститут птахівництва УААН, головний науковий співробітник лабораторії мікотоксикології.

Провідна установа Білоцерківський державний аграрний університет, кафедри: паразитології і фармакології, мікробіології і вірусології, Міністерства аграрної політикиУкраїни, м. Біла Церква.

Захист дисертації відбудеться “ 16 ” травня 2006 р. о 9⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 в Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий “ 12 ” квітня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор ветеринарних наук, професор Бабкін А.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед багатьох чинників навколишнього середовища, що забруднюють корми та продукти харчування є мікотоксини. Достеменно відомо, що останні для організму тварин і дюдей становлять загрозу, як чужерідні речовини. Проблема мікотоксикозів носить глобальний характер. У першу чергу це пояснюється повсюдним поширенням грибів у природі, які за сприятливих умов (підвищення вологості та температури) уражують корми, продукти харчування, промислову сировину та продукують особливо небезпечні мікотоксини. З іншого боку - використання кормів і продуктів харчування, контамінованих мікотоксинами, може супроводжуватись захворюваннями тварин та людей - мікотоксикозами і навіть призводити до їх загибелі (Билай В.И., Пидопличко Н.М., 1970; Рухляда В.В, Коломацкий В.П., 1982; Петрович С.В., 1982; Тутельян В.А., Кравченко Л.В., 1985; Петрович С.В., 1991; Иващенко В.Г., 1999; Котик А.Н., 1999; Peraica M., Radic B., Lucic A., 1999; Lemmes M., 2000; Коцюмбас І.Я., 2001; Труфанова В., 2004).

До найбільш розповсюджених належать гриби із роду Fusarium, які здатні продукувати велику кількість мікотоксинів, у тому числі більше ніж 150 трихотеценових (Монастырский О.А., 2001).

Серед трихотеценових мікотоксинів частотою виявлення та токсичністю виділяється Т-2 токсин, який вважається найбільш вивченим. Встановлені його структура, вивчені властивості та частково механізм дії, біотрансформація, розроблені методи виділення, ідентифікації та кількісного визначення. Однак, досі проблема боротьби з Т-2 токсикозом залишається не вирішеною. Зокрема, не вивчені умови, які сприяють виникненню згаданого вище токсикозу, його патогенез, не розроблені методи специфічної та неспецифічної терапії. Потребують подальшої науково-обгрунтованої констатації максимально допустимі рівні (МДР) токсину в кормах для різних видів тварин, його вплив на організм тварин у мінімальних дозах за умови тривалого надходження, накопичення та виділення з організму.

Хоча Т-2 токсикоз тварин вивчався вітчизняними та зарубіжними вченими, однак виникла необхідність подальшого вивчення впливу Т-2 токсину на окремі органи і системи, процеси обміну речовин, показники гуморальної та клітинної ланок імунітету, активність ферментних систем організму, а також пошуку доступних і дешевих методів та засобів лікування тварин і профілактики Т-2 токсикозу, зокрема ендогенного впливу.

Зважаючи на вищеописану проблему також виділяємо, що важливе значення Т-2 токсин має для свиней і птиці у зв'язку з їх високою чутливістю (DL₅₀ 4 мг/кг), особливостями годівлі (концентратний тип), частотою виявлення токсину в зерні та комбікормах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з тематичним планом науково-дослідних тем кафедри фармакології та токсикології Національного аграрного університету (НАУ) “Теоретично обгрунтувати застосування антидотів, методів прискореної діагностики та надійної профілактики мікотоксикозів тварин” - (номер держреєстрації 0198U004091) та “Розробити систему контролю якості продукції тваринництва за показниками безпеки (токсикантами)” - (номер держреєстрації 0102U006203), які входять до галузевої науково-технічної програми “Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя в Україні”.

Мета та задачі досліджень. Метою досліджень було вивчити особливості токсичної дії Т-2 токсину, клінічний перебіг хронічної форми Т-2 токсикозу лабораторних тварин і поросят, дослідити морфологічні, імунологічні та біохімічні показники крові для встановлення патогенезу та використання їх з діагностичною метою, пошуку засобів лікування і профілактики отруєнь.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

- вивчити та проаналізувати у порівняльному аспекті клінічний прояв Т-2 токсикозу щурів, котів і свиней;

- дослідити вплив Т-2 токсину на гематологічні та біохімічні показники організму лабораторних тварин і свиней;

- вивчити вплив Т-2 токсину на показники клітинного та гуморального імунітету організму свиней;

- дослідити ферментативну функцію печінки за хронічної форми Т-2 токсикозу;

- вивчити стан вільнорадикального перекисного окиснення та антиоксидантного захисту організму щурів і поросят за Т-2 токсикозу;

- вивчити стан обміну оксиду азоту та циклічних нуклеотидів за Т-2 токсикозу поросят;

- визначити основні діагностичні тести за Т-2 токсикозу тварин;

- на основі вивчення патогенезу запропонувати засоби для лікування тварин і профілактики Т-2 токсикозу.

Об'єкт дослідження: Т-2 токсикоз щурів, котів і поросят: клініка, патогенез, діагностика, лікування та профілактика.

Предмет дослідження: Т-2 токсин і його вплив на клінічні, гематологічні, біохімічні й імунологічні показники організму тварин, пошук лікувально - профілактичних засобів.

Методи дослідження: фармакологічні, хіміко-токсикологічні, клінічні, біохімічні, гематологічні, морфологічні, спектрофотометричні, радіоімунні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше комплексно вивчено токсикодинаміку Т-2 токсину в організмі щурів, котів і поросят. Встановлено, що Т-2 токсин негативно впливає на стан клітинного і гуморального імунітету тварин, останнє підтверджується зменшенням кількості Т- і В-лімфоцитів, титру природних антитіл та імуноглобулінів класу G, А і М, збільшенням кількості 0-лімфоцитів, порушенням імунорегуляторного індексу.

Виявлено вплив Т-2 токсину на обмін оксиду азоту, який характеризується зниженням активності NO-синтази, зростанням рівня нітрозотіолів і нітритів, зменшенням концентрації гемоглобіну в крові поросят. Зниження активності NO-синтази, що генерує важливий низькомолекулярний біорегулятор, яким є оксид азоту обумовлюється дефіцитом субстрату - L-аргініну, що використовується в аргіназній реакції.

Доведено, що Т-2 токсин у субтоксичних дозах викликає різке порушення ферментативної і неферментативної ланок антиоксидантного захисту організму тварин, що підтверджується зростанням рівня ТБК- активного продукту (малоновий діальдегід) у крові і печінці, вільних радикалів та зменшенням концентрації SH-груп, сечової кислоти, осмотичної резистентності еритроцитів та природних біоантиоксидантів.

Встановлено суттєвий вплив Т-2 токсину на вміст циклічних аденозин- та гуанідинмонофосфатів у крові поросят. Підвищення вмісту циклічних нуклеотидів відображає активність аденілат- та гуанілатциклазної сигнальних систем з одного боку і фосфодіестеразної - з іншого.

Доведено лікувально-профілактичний ефект унітіолу та нукливету при хронічній формі Т-2 токсикозу поросят, який характеризується нормалізацією процесів обміну речовин, зниженням активності перекисного окиснення ліпідів та збільшенням приростів маси тіла.

Підтвердженням об'єктивності нових уявлень щодо патогенезу Т-2 токсикозу тварин є висока лікувальна ефективність антиоксидантних та імуностимулюючих засобів - унітіолу, нукливету та препаратів вітамінів Е, А, С, Д₃.

Одержано патент України 4491, А61К31/355 “Спосіб зниження негативного впливу Т-2 токсину на організм тварин”: Духницький В.Б., Іщенко В.Д.; заявл. 19.05.2004; опубл. 17.01.2005.-Бюл. №1., що підтверджує новизну та актуальність досліджень.

Практичне значення одержаних результатів. Прикладне значення отриманих результатів полягає в обгрунтуванні можливості застосування для зменшення негативного впливу Т-2 токсину на організм тварин засобів патогенетичної терапії (антиоксидантів, препаратів загальної антитоксичної дії, біологічно активних речовин). Результати досліджень використано у “Методичних рекомендаціях з діагностики, лікування та профілактики Т-2 токсикозу свиней”, затверджених Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики від 31 липня 2003 року, реєстр. №15-14/322, та у методичних вказівках “Діагностика, лікування і профілактика мікотоксикозів тварин та птиці”, які схвалено та рекомендовано до видання науково-проблемною радою НДІ ветеринарної медицини, якості та безпеки с-г продукції НАУ та методичною комісією Інституту ветеринарної медицини УААН.

Основні теоретичні положення дисертації використовуються в навчальному процесі НАУ з курсу “Ветеринарна токсикологія” для підготовки спеціалістів ветеринарної медицини та для слухачів післядипломної освіти, а також при наукових дослідженнях у лабораторіях ветеринарної медицини.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає в аналізі літератури за темою дисертації, розробці схем та проведенні експериментальних і лабораторних досліджень, статистичній обробці одержаних результатів та їх аналізі, написанні дисертації, формулюванні висновків і пропозицій виробництву.

Частина експериментів виконана за участю аспіранта Іщенка В.Д.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались, обговорювались і отримали схвалення на таких наукових форумах: Першій Всеукраїнській науково-методичній конференції ветеринарних фармакологів і токсикологів (Київ, НАУ, 1998 р.); конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів факультету ветеринарної медицини НАУ (2000-2001 рр.); конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК НАУ (2002-2005 рр.); першому з'їзді токсикологів України (Київ, 2002 р.), науково-практичній конференції “Організація токсикологічної допомоги в Україні” (Київ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції з ветеринарної фармакології та токсикології, присвяченій 100-річчю до дня народження професора С.В. Баженова (Київ, НАУ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми ветеринарної медицини в умовах сучасного ведення тваринництва” (Феодосія, 2003 р.); 1V науково-практичній конференції БДАУ “Проблеми неінфекційної патології тварин” (Біла Церква, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна медицина - 2004: сучасні аспекти розробки, маркетингу і виробництва ветеринарних препаратів” (Феодосія, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна медицина - 2005: сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва (Ялта, 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 36 наукових праць, у тому числі 25 - у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, (11 одноосібних), 8 тез та методичні рекомендації, вказівки і патент на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, матеріалів та методів досліджень, результатів досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури. Робота викладена на 318 сторінках комп'ютерного тексту, ілюстрована 53 таблицями, 33 рисунками і схемами. Список використаних джерел літератури включає 485 найменувань, з них українською і російською мовами - 313, іншими мовами - 172.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна методика та методи досліджень

Дисертаційна робота виконувалась упродовж 2000-2005 років на кафедрі фармакології та токсикології Національного аграрного університету.

Експериментальні дослідження виконані у проблемній лабораторії мікотоксикозів тварин кафедри фармакології та токсикології, у стаціонарі та віварії факультету ветеринарної медицини НАУ. Частина досліджень виконана в Інституті екогігієни і токсикології ім. Л. І. Медведя, МОЗ України.

Перебіг хронічного Т-2 токсикозу щурів вивчали у двох дослідах. Перший проводили на білих щурах-самках, масою тіла в межах 320,15,3 г, яких утримували в групових клітках та годували повноцінною гранульованою кормосумішшю для щурів.

Для відтворення Т-2 токсикозу щурам щодня вводили всередину водно-спиртовий розчин токсину в дозі 0,76 мг/кг (1/5 DL₅₀). Перебіг Т-2 токсикозу оцінювали за даними клінічних спостережень, гематологічних і біохімічних досліджень крові. Кров відбирали шляхом декапітації наркотизованих ефіром тварин до введення токсину та через 12 і 21 доби після.

У другому досліді використано білі щури-самки з середньою масою в межах 200,13,5 г, яких розподілили на 2 групи по 12 тварин у кожній. Тварини першої групи слугували контролем і отримували гранульовану кормосуміш. Тваринам другої групи до корму вводили Т-2 токсин з розрахунку 2 мг/кг маси тіла (1/2 DL₅₀). Перебіг Т-2 токсикозу оцінювали за даними клінічних спостережень та біохімічних досліджень плазми крові. Кров для досліджень відбирали через 7, 14 та 21 доби після початку досліду, шляхом декапітації наркотизованих ефіром щурів.

Процеси вільнорадикального перекисного окиснення та стан неферментативної системи антиоксидантного захисту організму вивчали на білих молодих щурах з середньою масою тіла 170,15,2 г, яких розподілили на 3 групи по 12 тварин у кожній. Тварини контрольної групи отримували гранульовану кормосуміш; до корму тварин другої групи додатково було введено Т-2 токсин із розрахунку 2 мг/кг маси тіла. До корму щурів третьої групи вводили Т-2 токсин у кількості 2 мг/кг маси тіла та речовини, які забезпечують антиоксидантний захист організму, на кг корму: токоферолу ацетат - 70 мг, ретинолу пальмітат - 12000 ОД, холекальциферол - 6000 ОД, аскорбінову кислоту - 250 мг. Доступ до води у тварин усіх груп був необмежений. Через 7, 14 та 21 добу відбирали кров від тварин кожної групи.

Перебіг Т-2 токсикозу оцінювали за даними клінічних спостережень, біохімічних досліджень плазми крові та аналізу показників перекисного окиснення ліпідів (ТБК-активний продукт (малоновий діальдегід) у тканині печінки) та неферментативної антиоксидантної системи захисту організму - вітаміну А у тканині печінки, вітаміну Е та аскорбінової кислоти у плазмі крові.

У двох дослідах на котах з середньою масою тіла 2,760,18 кг вивчали перебіг експериментального хронічного Т-2 токсикозу. Тварин утримували індивідуально у клітках. Годівля - стандартний корм “Kitekat”, вода без обмеження. 0,05%-вий розчин Т-2 токсину на 5%-вому етиловому спирті у дозі 0,05 мг/кг маси тіла змішували з 6-8 мл води і вводили перорально протягом 14 діб.

Третій дослід на котах проведено з метою вивчення впливу унітіолу на перебіг Т-2 токсикозу. Котам контрольної групи вводили перорально Т-2 токсин на 5%-вому етиловому спирті з розрахунку 0,05 мг/кг маси тіла. Тварини дослідної групи отримували Т-2 токсин у такій же дозі та унітіол у формі 5%-вого водного розчину у дозі 10 мг/кг маси тіла.

Котів піддавали клінічному обстеженню, відбирали кров з яремної вени до введення токсину, через добу, 7 і 14 діб після для оцінки перебігу Т-2 токсикозу та ефективності дії унітіолу.

На поросятах великої білої породи методом груп-періодів було проведено три серії дослідів. У першій та другій серіях дослідів використовували тварин віком 10 тижнів, масою 16,50,45 кг. У третій серії дослідів використовували поросят віком 15 тижнів, масою 24,30,85 кг. Дослідних поросят утримували в станках по дві тварини, годували два рази на день комбікормом для відгодівлі свиней до сальних кондицій (К 55 - 10/44 УКР - 501.78 К), напування вільне. Т-2 токсин свиням задавали з кормом упродовж двох тижнів, у першій серії дослідів 0,1 мг/кг маси тіла, у другій та третій - по 0,2 мг/кг. Після цього робили двохтижневу перерву, по закінченні якої згодовування токсину відновлювали.

У першій серії дослідів після відновлення згодовування Т-2 токсину тваринам внутрішньом'язово вводили нукливет у дозі 2 мг/кг маси тіла, а у другій - 5 мг/кг маси тіла з метою вивчення його антитоксичної дії.

У третій серії дослідів після двохтижневої перерви поросятам згодовували Т-2 токсин у дозі 0,2 мг/кг маси тіла та унітіол у дозі 30 мг/кг маси тіла.

За тваринами велось клінічне спостереження та зважування після кожного періоду. До початку введення Т-2 токсину у тварин брали кров із орбітального венозного синусу для визначення контрольних показників, а через 7 і 14 діб від початку введення та через 14 днів після припинення введення - для визначення параметрів токсичного впливу згаданого вище токсину на організм на основі результатів гематологічних, імунологічних та біохімічних досліджень. Після перерви взяття крові відновлювали через 7 та 14 діб з метою визначення ефективності нукливету у першій та другій серії досліджень і унітіолу - у третій.

Для досліджень використовували кристалічний Т-2 токсин, отриманий із культури гриба Fusarium sporotrichiodes у лабораторії Інституту птахівництва УААН, який люб'язно надав нам доктор ветеринарних наук Котик А.М. З Т-2 токсину готували 0,05%-вий розчин на 5%-вому етиловому спирті.

У крові визначали: кількість ретикулоцитів, еритроцитів, лейкоцитів та кров'яних пластинок (тромбоцитів) - шляхом підрахунку клітин в сітці камери Горяєва; концентрацію гемоглобіну - за допомогою набору реактивів “Human” (Німеччина) та з використанням КФК-2-УХЛ-4.2; лейкограму - шляхом підрахунку 100 клітин у мазках крові, пофарбованих за Романовським-Гімзою; фагоцитарну активність та фагоцитарний індекс нейтрофілів - в реакції із суспензією Staphylococcus aureus; кількість В-лімфоцитів визначали в реакції спонтанного розеткоутворення з еритоцитами миші; кількість Т-лімфоцитів - з еритроцитами барана; осмотичну резистентність еритроцитів - (Л.И. Идельсон, 1974); вміст молочної кислоти - за реакцією з параоксидифенілом (В.В. Меньшиков, 1982); вміст сечової кислоти - спектрофотометрично методом іонообмінної хроматографії на катіонообміннику DOWEX 50•4 (200-400 Mesh, Н+форма); вміст циклічних пуринових нуклеотидів - cАМP та cGМP - радіоімунним методом з використанням стандартного набору реактивів; активність системи генерації оксиду азоту - шляхом встановлення активності індуцибельної ізоформи NOS (iNOS) та вмісту стабільного метаболіту оксиду азоту - нітрит аніону (NO₂^-), а також вмісту стабільних низькомолекулярних нітрозотіолів. Концентрацію NO₂^-- визначали в безбілкових надосадових пробах після визначення активності NO-синтази за допомогою реактиву Грісса; активність неокисного шляху обміну L-аргініну тестували за активністю аргінази та вмістом сечовини. Активність аргінази визначали колориметричним методом за кількістю сечовини в реакції з діацетилмонооксимом, використовуючи стандартні тест-добірки “La Chema”. Рівень вільних радикалів визначали методом ЕПР на радіоспектрометрі “Varian E-109”, США - (Я.И. Ажипа, 1983); глутатіонредуктазну активність в еритроцитах - спектрофотометричним методом за окисненням NADPH в NADP; глутатіонпероксидазну активність в еритроцитах - за окисненням глутатіону (У.А. Кузьминская, 1989). Цитохром Р-450 залежні N-деметилювальну та денітрозувальну активність в лімфоцитах периферійної крові за С.В. Сноз, Н.П. Дмитренко (1993); концентрацію вільних SH-груп з використанням 5,5-дитіобіс-(2-нітробензойної) кислоти (У.А. Кузьминская, 1989).

У плазмі крові визначали: активність аспарагінової та аланінової амінотрансфераз (АсАТ, АлАТ) - за допомогою набору реактивів SiMKO Ltd, Львів, з використанням КФК-2-УХЛ-4.2.; активність лактатдегідрогенази (ЛДГ) - за методом Савела-Товарека (В.Г. Колб, В.С. Камышников, 1982). Активність сорбітолдегідрогенази (СДГ) визначали за зменшенням кількості NАDН₂ (В.Г. Колб, В.С. Камышников, 1982); активність гамма-глутамілтрансферази (ГГТ) - визначали з використанням стандартного набору АТ “Реагент”, м. Дніпропетровськ за утворенням забарвленого 4-нітроаніліну (В.Г. Колб, В.С. Камышников, 1982); рівень ТБК активного продукту (малонового діальдегіду, МДА) - за утворенням в кислому середовищі забарвленого комплексу з тіобарбітуровою кислотою (У.А. Кузьминская,1989); концентрацію аскорбінової кислоти - спектрофотометрично у реакції з 2,6-дихлорфеноліндофенолом (В.С. Асатиани, 1965); концентрацію вітаміну Е - за методом (Б.В. Зайцев, Т.Г. Демина, Е.А. Караченкова, 1977); рівень загального білка - за допомогою набору реактивів “Human” (Німеччина); вміст альбуміну - за біуретовою реакцією після осадження в плазмі крові інших білків сумішшю етанолу та трихлороцтової кислоти (В.М. Холод, Г.Ф. Ермолаев, 1988); загальний рівень імуноглобулінів - методом осадження сульфатом цинку (В.М. Холод, Г.Ф. Ермолаев, 1988); імуноглобуліни класів G, А та М - методом радіальної імунодифузії в агарі за Манчіні, (В.М. Холод, Г.Ф. Ермолаев, 1988); білкові фракції - нефелометрично (И.П. Кондрахин, Н.В. Курилов, А.В. Малахов и др., 1985); рівень сечовини - диметилгліоксимним методом (И.М. Петрунь, Н.К. Литвинчак, 1970); вміст креатиніну - за допомогою набору реактивів АТ ”Реагент”, Дніпропетровськ; вміст глюкози - з антроновим реактивом (П.М. Бабаскин, 1964); рівень пірувату - з 2,4 динітрофенілгідразином (П.М. Бабаскин, 1976); вміст магнію - мікрометодом за допомогою титанового жовтого (А.Д. Кристиан, А.К. Устинович, 1967); рівень неорганічного фосфору та загального кальцію - за допомогою набору реактивів SiMKO Ltd, Львів.

У тканині печінки визначали: рівень ТБК-активного продукту - за утворенням у кислому середовищі забарвленого комплексу з тіобарбітуровою кислотою (У.А. Кузьминская,1989); вітамін А - після омилення тканин печінки та екстракції вітаміну А етиловим ефіром із наступною взаємодією з хлористоводневою кислотою (А.А. Душейко, 1989).

Вивчали також вплив тривалого надходження Т-2 токсину на приріст поросят.

Отримані результати оброблені статистично з використанням критерію Стьюдента за допомогою програмованого мікрокалькулятора “Електроніка МК-61” та персонального комп'ютера Celeron 600.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Клінічні ознаки хронічної форми експериментального Т-2 токсикозу

Щури виявилися стійкими до дії Т-2 токсину. Незалежно від дози вказаного вище токсину та часу його надходження в організм клінічні ознаки Т-2 токсикозу були мало помітними. Однак, незначне пригнічення, втрату блиску та скуйовдженість шерсті спостерігали у тварин, що використовувались у першому досліді уже через дві доби після надходження токсину. У наступні дні досліджень ці клінічні ознаки зникали, а розвивались некротичні явища на шкірі навколо рота та на грудних кінцівках. У тварин дослідної групи другого досліду (Т-2 токсин, 2 мг/кг корму) клінічні ознаки розвивались значно пізніше і зберігались до закінчення експерименту. Зокрема, втрата блиску та скуйовдженість шерсті проявились лише на десяту добу надходження токсину. У деяких тварин в окремі дні спостерігалось виділення несформованих калових мас, а вуха та кінцівки мали синюшний відтінок. Помітними були нервові явища, які супроводжувались сіпанням голови, а тварини були мало активними. Поїдання корму поступово зменшувалось і до закінчення експерименту не перевищувало 50-60% добової норми.

У котів уже через 6 годин після надходження Т-2 токсину спостерігалось погіршення загального стану, яке характеризувалось пригніченням. У перші п'ять діб експерименту виявили блювоту. Одночасно в деяких із них спостерігався розлад травлення у вигляді діареї, що тривав до закінчення експерименту. Тварини поступово худнули, ставали “неохайними”, шерсть втрачала блиск, була скуйовдженою та липкою. До закінчення досліду наступало порушення координації руху, спостерігалась хитка хода та напруження скелетних м'язів. У двох тварин спостерігали глухі хрипи та виділення слизисто-гнійного ексудату із ніздрів, що дало можливість запідозрити розвиток запального процесу в дихальних шляхах.

Температура тіла котів упродовж дослідного періоду була в межах 37,50,28-39,10,10єС. Частота пульсу через 6 годин після надходження Т-2 токсину збільшувалась з 68,52,89 ударів/хв., до 118,55,43 ударів/хв. (Р<0,001). У подальшому його показник складав від 73,250,72 до 83,5 3,26 (Р<0,01) ударів/хв.

Частота дихання протягом доби після надходження токсину знаходилась в межах 24,51,1 - 27,750,36 дихальних рухів за хв. На 7-у добу вона становила 32,251,25 (Р<0,001) дихальних рухів за хв., а на 14-у - зменшувалась до 20,750,36.

На 11-у добу введення Т-2 токсину одна тварина, що використовувалась у другому досліді, загинула, а всі інші були виснаженими.

У поросят, незалежно від дози токсину, в окремі дні спостерігалось виділення розріджених калових мас без явних ознак проносу. У деяких тварин, через 10-15 хвилин після прийому корму з'являлись потяг до блювання, а також акт блювоти. Крім того, слід відзначити “обережність” у тварин при прийомі корму, яка характеризувалась “чавканням”, зумовленим посиленим слиновиділенням та тривалим пережовуванням корму. Тварини періодично відходили від годівниць, терли ніс передніми ногами та жадібно пили воду. Свідченням дермонекротичної дії є поява на губах та носовому п'ятачку виразок через 8-10 діб після згодовування корму з Т-2 токсином. У поросят поступово розвивались анемічні явища, які характеризувались блідістю слизових оболонок та сірим відтінком шкіри. Середньодобові прирости у поросят, що отримували Т-2 токсин у дозі 0,1 мг/кг маси тіла, через два тижні експерименту зменшувались на 16%, а у дозі 0,2 мг/кг - на 45%.

Про вплив Т-2 токсину на центральну та периферичну нервову систему свідчить порушення координації руху, апатія та тремор скелетних м'язів.

Отже, на основі аналізу клінічних ознак хронічної форми Т-2 токсикозу у тварин різних видів робимо висновок про те, що їх прояв залежить від виду тварин, дози Т-2 токсину та особливостей його надходження в організм (одномоментно шляхом примусового введення чи поступово по мірі поїдання корму).

Картина крові тварин за хронічної форми Т-2 токсикозу

У щурів кількість еритроцитів і лейкоцитів майже не зазнавала змін. Концентрація гемоглобіну протягом 12 діб експерименту залишалась сталою, а на 21-у - знизилась на 15%, при вірогідній різниці.

У картині крові котів слід відзначити лейкопенію. Зокрема, через 7 діб експерименту кількість лейкоцитів у крові котів, які використовувались у першому досліді, зменшувалась у 5 разів, а у другому - у 4 рази (табл. 1). На 14 добу їх кількість була меншою від показника на початку досліду у 14 та 2,5 рази відповідно.

Таблиця 1. Картина крові котів за Т-2 токсикозу, M±m, n=4-6

Час досліджень	Показники
	Еритроцити,Т/л	Лейкоцити, Г/л	Тромбоцити, Г/л	Гемоглобін, г/л	Кольоровий показник
Дослід 1
До введення токсину	7,54±0,86	14,00±4,0	206,8±8,14	133,2±5,5	1,2
Через добу	7,32±0,39	16,2±4,3	631,3±121,5*	134,8±14,4	1,2
На 7 добу	5,98 ±1,15	2,73±1,3*	200,0±60,85	109,2±11,2	1,2
На 14 добу	6,40±1,10	0,97±0,1**	48,0±5,00***	75,4±13,2***	0,78
Дослід 2
До введення токсину	7,46±0,64	10,98±0,7	не дослідж.	133,9±8,6	1,2
Через добу	8,22±0,38	10,6±1,8	-	138,2±7,1	1,1
На 7 добу	8,81±1,0	2,8±0,6**	-	122,1±13,6	0,92
На 14 добу	8,69±1,2	4,25±1,0*	-	119,6±13,5	0,92
Тут і далі * ступінь вірогідності. Р < 0,05; ** Р < 0,02; *** Р < 0,01; **** Р < 0,001

Кількість кров'яних пластинок (тромбоцитів) через добу різко зростала. На 7-у добу Т-2 токсикозу кількість тромбоцитів досягала величини контрольного показника, а на 14-у - складала лише 23% від початкової.

Концентрація гемоглобіну зменшувалася, причому значно виражено у першому досліді. Кольоровий показник по мірі надходження Т-2 токсину в обох дослідах зменшувався, що вказує на розвиток гіпохромної анемії. Поряд із нормальними виявлялись еритроцити булавовидної та грушовидної форм (пойкілоцити), деякі мали бліде забарвлення (олігохромазія).

У крові поросят, як і у щурів та котів, кількість еритроцитів була найбільш стабільною (табл. 2 та 3). Кількість лейкоцитів за дії Т-2 токсину у дозі 0,1 мг/кг маси тіла на 7-у добу зростала в 1,9 рази (Р<0,05), що можна розцінювати як абсолютний лейкоцитоз. Однак, через 14 діб токсикозу їх кількість зменшувалася до вихідного показника і залишалася стабільною до закінчення експерименту.

За дії Т-2 токсину у дозі 0,2 мг/кг маси тіла збільшення кількості лейкоцитів встановлено на 14-у добу після надходження токсину (Р0,01) і залишалась на цьому ж рівні через 14 діб після припинення його надходження (табл. 3).

Таблиця 2. Картина крові поросят, (Т-2 токсин, 0,1 мг/кг), M±m, n=4

Показники	Час дослідження
	До введення токсину	На 7 добу	На 14 добу	На 14 добу після припинення введення
Еритроцити, Т/л	7,41±0,26	6,87±0,32	6,66±0,17*	6,72±0,37
Лейкоцити, Г/л	21,0±4,13	39,9±3,25*	22,4±1,88	20,3±1,56
Тромбоцити, Г/л	209,0±11,12	195,5±15,64	149,2±12,17*	152,2 ±16,53*
Гемоглобін, г/л	97,4±4,69	102,6±6,01	101,1±5,77	113,1±3,47
Гематокрит, %	45,75±1,75	39,50±2,1*	42,50±1,89	44,25±0,85
Ретикулоцити, на 1000 еритроцитів	5,25±0,30	6,72±0,55	2,54±0,41*	3,55±0,32

Таблиця 3. Картина крові поросят, (Т-2 токсин, 0,2 мг/кг), M±m, n=4

Показники	Час дослідження
	До введення токсину	На 7 добу	На 14 добу	На 14 добу після припинення введення
Еритроцити, Т/л	6,21±0,06	6,30±0,03	6,25±0,08	6,11±0,09
Лейкоцити, Г/л	6,75±0,20	7,45±0,46	8,27±0,20***	8,75±0,12***
Тромбоцити, Г/л	210,25±17,92	268,70±21,33*	201,00±20,55	160,00±17,17
Гемоглобін, г/л	108,5±0,86	108,5±2,02	108,8±2,49	104,0±1,00**
Гематокрит,%	36,75±1,79	37,25±1,65	34,25±4,55	41,00±2,38
Ретикулоцити, на 1000 еритроцитів	2,53±0,29	3,46±0,42	2,24±0,49	не дослідж.

Також були встановлені зміни і в кількості тромбоцитів. Зокрема, за дії Т-2 токсину у дозі 0,1 мг/кг зменшення їх кількості виявлено уже через 7 діб, а через 14 - різниця була статистично вірогідною. Тромбоцитопенія зберігалась і в період припинення надходження токсину. За дії токсину у дозі 0,2 мг/кг маси тіла на 7-у добу кількість тромбоцитів зростала і перевищувала контрольний показник на 27% (Р0,05), а через 14 - зменшувалась до початкового рівня. Припинення надходження Т-2 токсину не призвело до стабілізаціі цього показника, а кількість тромбоцитів була меншою від початкової величини на 24%.

Концентрація гемоглобіну в крові поросят не залежала від дози токсину і залишалась стабільною. Однак, після припинення надходження токсину було встановлене незначне його зростання за дії Т-2 токсину у дозі 0,1 мг/кг та вірогідне зниження (Р0,02) за дії токсину у дозі 0,2 мг/кг.

Кольоровий показник за дії Т-2 токсину у дозі 0,1 мг/кг незначно зростав та залишався стабільним за дії токсину у дозі 0,2 мг/кг (ортохромазія).

Кількість ретикулоцитів на 7-у добу Т-2 токсикозу в обох дослідах незначно збільшувалась, а через 14 - зменшувалась, причому з вірогідністю (Р0,05) за дії токсину у дозі 0,1 мг/кг.

Показник мінімальної та максимальної осмотичної резистентності еритроцитів зростав в обох дослідах уже через 7 діб після надходження токсину (Р0,05), а через 14-перевищував показник контрольних величин з вищою вірогідністю. Припинення надходження токсину не забезпечувало відновлення осмотичної резистентності до показника на початку досліду.

Отже, картина крові тварин, що використовувались в експериментах, підтверджує високу чутливість до Т-2 токсину котів, меншу - поросят, а найменш чутливими є щури.

Стан обміну речовин в організмі щурів за хронічної форми Т-2 токсикозу

Результати біохімічних досліджень плазми крові щурів, які отримували Т-2 токсин у дозі 0,76 мг/кг маси тіла шляхом перорального введення у розчині, свідчили про порушення обміну білків, вуглеводів та активності ферментів. Обмін білків характеризувався зменшенням на 14% рівня загального білка на 21-у добу Т-2 токсикозу. До того ж концентрація альбуміну зменшувалась на 50% (Р0,05) на 12-у добу, яка зберігалась на низькому рівні до закінчення експерименту.

Рівень глюкози у плазмі крові щурів поступово зменшувався. Зокрема, на 12-у добу після надходження Т-2 токсину він був меншим від показника на початку досліду на 45% (Р<0,01), а через 21 добу становив лише 21% початкового (Р<0,001). Активність трансаміназ плазми крові щурів знижувалась (рис. 1).

Рис. 1. Активність трансаміназ плазми крові щурів.

Зокрема, активність АсАТ через 12 днів була нижчою від показника на початку досліду на 14% (0,780,05 мккат/л), через 21 день - на 20%, (0,720,02 мккат/л, проти 0,900,01 початкового). Зниження активності АлАТ було більш вираженим. Уже на 12-у добу Т-2 токсикозу вона складала 67% початкової величини, через 21 день - 53% (Р<0,02), (0,80±0,06 мккат/л та 0,61±0,09 мккат/л проти 1,16±0,15 мккат/л початкової величини).

Біохімічні показники плазми крові щурів, які отримували Т-2 токсин у дозі 2 мг/кг маси тіла з кормом, не зазнавали суттєвих змін.

Отже, робимо висновок про те, що стан обміну речовин в організмі щурів залежав від особливостей надходження Т-2 токсину.

Вплив тривалого надходження Т-2 токсину на лейкограму котів

Аналіз лейкограми котів свідчить про глибокі зрушення у морфологічному складі лейкоцитів. Зокрема, зміни відбуваються як з боку гранулоцитів, так і агранулоцитів.

У першу чергу слід відзначити виражену еозинофілію на 7-у добу Т-2 токсикозу. Зокрема, у першому досліді кількість еозинофілів зростала у 3 рази, а у другому в 3,8 рази за вірогідної різниці (Р0,05 та Р0,02 відповідно). На 14 добу після надходження токсину їх кількість зменшувалася, але переважала показник на початку досліду у 1,8 рази в першому та 1,5 рази в другому досліді.

Суттєвих змін зазнавала кількість нейтрофілів. Зокрема, встановлено зсув ядра вліво (зростання індексу зсуву). У першому досліді індекс зсуву до надходження токсину складав 0,24, через добу після надходження токсину зростав до 0,79. Через 7 діб він зменшився до 0,24, а через 14 знову збільшувався до 0,57.

У другому досліді ці зміни були значно вираженішими. Зокрема, до надходження токсину індекс зсуву складав 0,34; через добу збільшувався до 0,93; через 7 днів зменшувався до 0,60, а через 14 - був на рівні 1,46. Це явище відбувалося за рахунок збільшення кількості юних та в більшій мірі паличкоядерних нейтрофілів і зменшення сегментоядерних.

Серед агранулоцитів виражених змін зазнавала кількість лімфоцитів. Зокрема, через добу після надходження Т-2 токсину у першому досліді їх кількість залишалась без змін, а в другому зменшувалася на 44%. На 7-у добу лімфопенія була вираженою в обох дослідах, а кількість лімфоцитів зменшувалась у 2,7 рази в першому досліді та у 4,2 рази у другому (Р0,05 та Р0,02 відповідно). На 14-у добу у першому досліді цей показник дещо збільшувався, але був меншим від величини на початку досліду в 2 рази (Р0,05). У другому досліді лімфопенія наростала, а кількість лімфоцитів була меншою від початкової у 8,2 рази (Р<0,01).

Кількість моноцитів в обох дослідах не зазнавала суттєвих змін, лише у другому досліді на 14 добу після надходження токсину їх кількість зменшувалась.

Отже, на основі проведених досліджень можна стверджувати, що хронічний Т-2 токсикоз котів проявляється еозинофілією та нейтрофільним лейкоцитозом із зсувом ядра вліво. Зміни в кількості агранулоцитів характеризувалися вираженою лімфоцитопенією.

Стан обміну речовин в організмі котів за хронічної форми Т-2 токсикозу

Показники обміну білків у котів характеризувалися вірогідним підвищенням рівня загального білка плазми крові через добу після надходження Т-2 токсину в першому досліді, який мав тенденцію у подальшому до зниження. У другому досліді була встановлена протилежна закономірність. Зокрема, через добу його показник був меншим від контрольних величин на 11%, а через 7 - на 19% при вірогідній різниці. На 14 добу Т-2 токсикозу рівень загального білка зростав на 9%.

Концентрація сечовини в плазмі крові протягом 7 діб першого досліду майже не змінювалась, а на 14 добу збільшилась від початкової на 74%. Слід відзначити, що підвищення рівня сечовини співпадало із зниженням рівня білка. У другому досліді показник цього метаболіту був стабільним.

Рівень креатиніну суттєво зменшувався. Зокрема, через добу його показник був меншим від початкового рівня на 33%, на 7-у добу - на 42%, а через 14 діб складав 62% від початкового рівня. У другому досліді встановлена така ж закономірність, але була менш вираженою.

Слід відзначити поступове зростання рівня фосфору в плазмі крові котів як у першому, так і у другому дослідах. На 7-у добу після надходження токсину його рівень підвищувався на 8%, а через 14 - перевищував початкові величини майже на 60%. Ще значно вираженішим було зростання рівня фосфору у другому досліді. На 7 добу Т-2 токсикозу його рівень перевищував початковий на 57%, а на 14 добу - майже вдвічі. Одночасно встановлено незначне зростання рівня кальцію та магнію. Співвідношення між кальцієм і фосфором за цих умов зменшувалося з 1,68 до 0,98.

Активність ферментів плазми крові зазнавала суттєвіших змін (рис. 2). Уже через добу активність лужної фосфатази була майже в 2 рази вищою від початкової величини в обох дослідах. На 7-у добу її активність зменшувалася - у першому досліді становила близько 76% від контрольного рівня. У другому досліді зниження активності лужної фосфатази було менш вираженим, а її показник перевищував контрольну величину на 47%. На 14-у добу активність лужної фосфатази перевищувала початкові величини на 60% у першому та на 33% у другому дослідах.

Активність гамма-глутамілтрансферази (ГГТ), яку вивчали у першому досліді, зростала і протягом усього періоду дослідження перевищувала показник, що був на початку досліду на 43-109%.



Рис. 2. Активність ферментів плазми крові котів. Дослід 1

Активність аспарагінової (АсАТ) та аланінової (АлАТ) амінотрансфераз мали однакову закономірність. Зокрема, у першому досліді через добу активність АсАТ залишалась на рівні контролю, на 7-у добу знижувалась на 25%, а на 14 - на 51%. У другому досліді зниження активності АсАТ встановлено уже через добу після надходження токсину, а її показник складав 80% початкового рівня, на 7-у добу - 85%, а на 14-у добу - лише 53%. Аналогічним змінам піддавалася активність АлАТ. У першому досліді через добу вона знижувалася на 15%, на 7-у добу - на 28%, а на 14-у - на 60%. У другому досліді встановлена закономірність зберігалася. Через добу активність АлАТ була меншою від контрольного рівня на 45%, через 7 діб - на 35%, а через 14 - майже на 50%.

Отже, за хронічної форми Т-2 токсикозу котів встановлені виражені зміни в обміні загального білка, небілкових азотистих речовин, зниження активності АсАТ і АлАТ та зростання активності ЛФ і ГГТ.

Вплив тривалого надходження Т-2 токсину на лейкограму поросят

Лейкограма поросят за хронічної форми Т-2 токсикозу була дещо іншою ніж у котів і залежала від дії токсину у різних дозах. Надходження Т-2 токсину у дозі 0,1 мг/кг маси тіла впродовж 14 діб не викликало змін у кількості еозинофілів, лише на 14 добу після припинення його введення кількість еозинофілів була меншою (Р<0,05).

Кількість нейтрофілів характеризувалась зменшенням числа сегментоядерних форм та зростанням кількості паличкоядерних. На 7-у добу Т-2 токсикозу кількість паличкоядерних нейтрофілів збільшувалась в 1,4 рази, а сегментоядерних зменшувалась більше, ніж у 2 рази. На 14-у добу кількість паличкоядерних нейтрофілів зростала в порівнянні з показником на початку досліду у 2,4 рази (Р<0,05), а сегментоядерних залишалась на попередньому рівні. Припинення надходження згаданого вище токсину не забезпечувало нормалізацію цих показників. Навпаки, кількість паличкоядерних форм зростала з більшою вірогідністю (Р<0,02), а їх показник перевищував початковий у 2,8 рази. Одночасно була встановлена тенденція до зростання кількості сегментоядерних нейтрофілів, однак їх показник був меншим від початкового в 1,4 рази.

Встановлено зсув ядра нейтрофілів вліво, а його індекс збільшувався. Зокрема, до введення Т-2 токсину індекс зсуву складав 0,23; через 7 діб - 0,71; через 14 діб - 1,1. Навіть на 14 добу після припинення введення вище згаданого токсину величина індексу зсуву складала 0,84. Суттєвих змін у кількості агранулоцитів не встановлено.

Лейкограма поросят, які отримували Т-2 токсин у дозі 0,2 мг/кг, мала цілий ряд відмінностей від попередньої. Зокрема, якщо до введення токсину в крові тварин юних форм нейтрофілів не виявлялося, то через сім днів і в наступному вони були наявними. Кількість паличкоядерних нейтрофілів збільшувалась на 7-у добу Т-2 токсикозу більше ніж у 2 рази (Р<0,02), але в наступному не відрізнялась від початкової. Індекс зсуву зростав з 0,05 до 0,13, а в подальшому був стабільним і не відрізнявся від початкового рівня.

Суттєвими були зміни у кількості агранулоцитів. Зокрема, на 7-у добу Т-2 токсикозу кількість лімфоцитів зменшувалася у 1,4 рази (Р<0,05) і залишалась на низькому рівні на 14 добу за вірогідної різниці (Р<0,05). Припинення надходження Т-2 токсину не сприяло відновленню цього показника до початкових величин, а кількість лімфоцитів була меншою в 1,4 рази (Р<0,01).

Кількість моноцитів зростала і на 7 добу перевищувала показник на початку досліду майже у 2 рази, на 14 добу - у 2,3 рази. Навіть через 14 днів після припинення надходження Т-2 токсину кількість моноцитів була більшою від величини показника на початку досліду у 2 рази (Р<0,01).

Отже, Т-2 токсин у дозі 0,1 мг/кг маси тіла викликав у поросят зміни лейкограми, які характеризувалися незначною еозинопенією, вираженим порушенням співвідношення між окремими формами нейтрофілів, а саме - зростанням кількості паличкоядерних форм та зменшенням кількості сегментоядерних. Т-2 токсин у дозі 0,2 мг/кг маси тіла викликав у поросят зміни лейкограми, які характеризувалися лімфопенією та моноцитозом.

Стан імунної системи поросят за хронічної форми Т-2 токсикозу

Вивчення впливу Т-2 токсину на стан показників імунної системи поросят ми проводили за дії Т-2 токсину у дозі 0,2 мг/кг маси тіла. За цих умов вивчали показники клітинної та гуморальної ланок імунітету.

Аналізуючи стан показників клітинної ланки імунітету, слід відзначити, що на 7-у добу після надходження токсину в організм поросят виявлена тенденція до зменшення кількості Т- та В- лімфоцитів за одночасного збільшення 0-лімфоцитів. На 14-у добу Т-2 токсикозу кількість Т-лімфоцитів зменшилась у 1,3 рази (Р<0,01), кількість 0-лімфоцитів збільшилась в 1,4 рази (Р<0,001), а кількість В-лімфоцитів залишалась такою ж як до введення токсину.

Припинення надходження Т-2 токсину протягом 14 діб не призвело до нормалізації цих показників, а навпаки, їх величина змінювалася з більшою вірогідністю. Зокрема, кількість Т-лімфоцитів була меншою від величини показника на початку більше ніж в 1,3 рази (Р<0,001), В-лімфоцитів в 1,2 рази (Р<0,02), а 0-лімфоцитів збільшувалася майже у 1,5 рази (Р<0,001).

Співвідношення між Т- та В- лімфоцитами на 7-у добу майже не змінювалося. На 14-у добу встановлено зниження цього показника за рахунок суттєвого зменшення кількості Т-лімфоцитів. Після припинення надходження токсину співвідношення між Т- і В-лімфоцитами було на користь перших.

Реакція окремих популяцій Т-лімфоцитів на вплив Т-2 токсину була однаковою, однак ступінь її вираженості був різним (табл. 4). Зокрема, через 7 діб після надходження вказаного токсину встановлено зменшення кількості Т-хелперів, Т-супресорів та Т-активованих лімфоцитів. На 14 добу згаданого вище токсикозу найбільш виражені зміни виявлено в кількості Т-активованих лімфоцитів, а їх показник зменшувався майже в 2 рази в порівнянні з величиною на початку досліду (Р<0,01). Одночасно зменшилась кількість Т-супресорів у 1,7 рази (Р<0,01). Кількість Т-хелперів зменшувалася незначно, тому співвідношення Тх/Тс зростало майже на 60%. Припинення надходження токсину не забезпечувало відновлення цих показників до початкового рівня, а, напроти, виявлено їх подальші зміни з встановленою закономірністю.

Отже, отримані дані дослідження щодо показників клітинної ланки імунітету свідчать про те, що під впливом Т-2 токсину у поросят найбільш виражені зміни розвиваються через 2 тижні і не тільки утримуються на такому ж рівні, але й продовжують змінюватись після припинення надходження вищезгаданого токсину. Можна припустити, що Т-2 токсин за тривалого надходження в організм тварин здатний викликати явище функціональної, а можливо і матеріальної кумуляції.

Таблиця 4. Показники популяцій Т-лімфоцитів за Т-2 токсикозу поросят, M±m, n=4

Час дослідження	Показники
	Т-хелпери, абс. кількість, %	Т-супресори, абс. кількість, %	Т-активовані, абс. кількість, %	Тх/Тс
До введення токсину	1,216±0,068 35,75±0,48	0,432±0,022 12,75±0,47	0,287±0,020 8,50±0,65	2,80±0,09
На 7 добу	0,972±0,165 35,00±0,40	0,338±0,066 12,0±0,58	0,186±0,032 7,00±0,40	2,90±0,16
На 14 добу	1,093±0,057 32,00±0,82	0,257±0,035 7,50±0,87****	0,155±0,023 4,50±0,50***	4,47±0,64*
На 14 добу після припинення введення	0,944±0,105 29,50±1,19***	0,225±0,027 7,25±1,11***	0,111±0,016 3,5±0,1****	4,40±0,74

Титр природних антитіл у крові поросят поступово зменшувався, а найнижчий показник був через 14 днів після надходження Т-2 токсину (більше ніж у 2 рази). Хоча після припинення надходження Т-2 токсину титр природних антитіл зростав, але був меншим від початкового рівня в 1,6 рази.

Результати щодо вивчення впливу Т-2 токсину на організм поросят показали глибокі зрушення в гуморальній ланці імунітету (табл.5). Виражені зміни встановлено в концентрації окремих класів імуноглобулінів. Зокрема, рівень імуноглобулінів класу G на 7-у добу Т-2 токсикозу зменшувався на 22% (Р<0,01) і залишався меншим через 14 діб за вірогідної різниці.

Припинення надходження токсину сприяло незначному зростанню рівня імуноглобулінів класу G, але він був меншим від початкового на 14% (Р< 0,05).

токсикоз тварина лікування

Таблиця 5. Показники гуморальної ланки імунітету поросят, M±m, n=4

Час дослідження	Показники
	Ig G, г/л	Ig A, г/л	Ig M, г/л
До введення токсину	14,9±0,4	0,88±0,03	0,20±0,04
На 7 добу	11,6±0,3****	0,13±0,01***	0,14±0,003
На 14 добу	12,4±0,7**	0,24±0,02****	0,08±0,003*
На 14 добу після припинення введення	12,8±0,6*	2,10±0,04****	0,15±0,02

Реакція імуноглобулінів класу А на надходження токсину була вираженішою і на 7-у добу характеризувалася зменшенням їх рівня на 85%. На 14 добу токсикозу концентрація імуноглобулінів класу А дещо зростала, але залишилась меншою від показника на початку досліду у 3,5 рази. Після припинення надходження токсину концентрація імуноглобулінів класу А різко зростала, а їх показник перевищував початкові величини у 2,4 рази.

Надходження Т-2 токсину в організм поросят упродовж 7 діб не вплинуло на показник імуноглобулінів класу М, а на 14 добу він був меншим від контрольного в 2,5 рази (Р<0,05). Через 14 діб після припинення надходження токсину рівень імуноглобулінів класу М не відрізнявся від показника на початку досліду.

Отже, Т-2 токсин у дозі 0,2 мг/кг маси тіла викликав у поросят імунодефіцитний стан, який проявлявся зниженням кількості Т-лімфоцитів та їх окремих субпопуляцій (Т-хелпери, Т-супресори, Т-активовані лімфоцити). Гуморальна ланка імунітету характеризувались зменшенням кількості В-лімфоцитів та концентрації імуноглобулінів класів G, А та М.

Обмін білків та активність окремих ферментів плазми крові поросят за хронічної форми Т-2 токсикозу

Показники обміну білків у поросят за дії Т-2 токсину у дозі 0,1 мг/кг маси тіла характеризувались зменшенням рівня загального білка при вірогідній різниці на 14-у добу надходження згаданого вище токсину і, навіть, через 14 діб після останнього його надходження. Вміст альбуміну поступово збільшувався зі статистичною вірогідністю на 14-й та 28-й дні експерименту.

Рівень сечовини в плазмі крові зростав до 14-го дня досліду (Р<0,05), а через 14 діб після припинення надходження токсину був дещо меншим від початкової величини.

Підвищення рівня сечовини, яке в часі збігається із зниженням рівня білка (на 7-у і 14-у добу Т-2 токсикозу), пояснюється, з одного боку, посиленням розпаду білка, а з іншого, можливо, є свідченням початкової стадії ниркової недостатності.

За дії Т-2 токсину у дозі 0,2 мг/кг обмін білків мав дещо інший характер. Зокрема, рівень загального білка через 7 днів підвищувався на 24% і, можна вважати, що це відбувалося за рахунок альбумінів, так як їх показник зростав на 19%. На 14-у добу концентрація загального білка зменшилася у порівнянні з попередньою на 15%, але була вищою від величини на початку досліду на 5%. Рівень альбуміну у вказаний період був меншим на 25% від попереднього і лише на 11% від початкового. Після припинення надходження Т-2 токсину виявлена закономірність між рівнем загального білка та альбуміну зберігалася, а їх показники переважали початкові на 9 та 26% відповідно.

Поряд із цим встановлено взаємозв'язок між рівнем загального білка та альбуміну з показниками небілкового азоту (сечовина, креатинін). Зокрема, на 7-у добу після надходження токсину рівень сечовини перевищував показник на початку досліду на 28%, а креатиніну майже в два рази за вірогідної різниці (Р<0,01 та Р<0,001 відповідно). Через 14 днів Т-2 токсикозу їх показники зменшувалися і не відрізнялися від початкових величин. Припинення надходження Т-2 токсину проявилось зростанням рівня сечовини на 44% та креатиніну на 43% порівняно з початковими величинами (Р<0,001).

...