Оптимізація живлення сої через використання добрив та бактеріальних препаратів на чорноземах типових малогумусних

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кабінет міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування україни

Навчально-науковий інститут рослинництва та ґрунтознавства

Агробіологічний факультет

Магістерська робота

Оптимізація живлення сої через використання добрив та бактеріальних препаратів на чорноземах типових малогумусних

Мурзак Наталія Валентинівна

Вступ

соя мінеральний добриво

На сучасному етапі розвитку сільськогосподарського виробництва однією із головних проблем аграрного сектору економіки України залишається істотне збільшення й стабілізація виробництва зернобобових культур, зокрема сої, яка є основним джерелом збалансованого за амінокислотним складом і вмістом екологічно чистого білка. її унікальний хімічний склад, в якому поєднано 38-42% білка, 18-23% жиру, 25-30% вуглеводів, ферменти, вітаміни, мінеральні речовини, доповнюється ще й найважливішою біологічною особливістю - фіксацією атмосферного азоту. Тому соя є цінним попередником у більшості ланок сівозмін, а економічний аспект її вирощування є беззаперечним.

Необхідно відзначити підвищений інтерес до вирощування сої в Україні останніми роками, а також явну тенденцію до збільшення площ її посіву. Так, якщо в 1999 році посівна площа становила 49,2 тис. га то в 2007 році вже 665 тис. га. Однак, при цьому слід констатувати досить низький рівень урожайності сої, де реалізація генетичного потенціалу продуктивності сучасних сортів цієї культури у виробничих умовах складає 50% і менше. Причиною цього є, перш за все, порушення товаровиробниками технологічного процесу виробництва сої та відсутність чітких науково - обґрунтованих рекомендацій щодо технології її вирощування [41,43].

Для динамічного розвитку виробництва сої в Україні розроблена галузева програма МІН АПК «Соя України 2008-2015», в основі якої лежить розширення посівних площ сої в Україні як шлях до зміцнення економіки, підвищення родючості ґрунтів та нарощування продовольчих ресурсів. Метою програми є доведення посівних площ під сою за період 2008-2015 років до 1,0-1,3 млн. гектарів та виробництва сої щорічно на рівні 1,5-3,0 млн. т. з вирішенням ряду стратегічних завдань:

- підвищення продуктивності тваринництва, птахівництва, рибництва на основі використання сої в кормовиробництві

- забезпечення родючості ґрунтів

- вирішення проблеми дефіциту харчового білку

- збільшення використання сої на технічні цілі

- збільшення валютних надходжень в Україні [51].

Впровадження розроблених на принципах адаптивного рослинництва технологій вирощування сучасних сортів є суттєвим засобом підвищення виробництва продукції рослинництва. Підвищення ефективності всіх факторів інтенсифікації технологій вирощування сільськогосподарських культур повинно здійснюватись на основі всезростаючого рівня агротехніки. Це вимагає перегляду всієї концепції рослинництва та розробки стратегії адаптивної інтенсифікації рослинництва, яка базується на використанні адаптивного потенціалу всіх біологічних компонентів агроекосистеми.

В Україні сою рекомендовано вирощувати у так званому «соєвому поясі», куди входять області зони Лісостепу, Північного, Центрального і Південно-Західного Степу, Лісостепові райони Полісся, Прикарпаття, Закарпаття та зрошувані землі півдня України, що підтверджується розробками вчених аграрної науки, які базуються на врахуванні агрометеорологічних умов та практичних результатів вирощування сої в господарствах. В 2007 році в «соєвому поясі» України було розміщено біля 90% посівних площ сої [42].

«Соєвий пояс», як правило, співпадає з регіоном вирощування кукурудзи на зерно. Соя і кукурудза мають близькі умови до вирощування, спільними для них є техніка і деякі гербіциди. Вони добре поєднуються у ланках сівозміни з короткою ротацією: «соя-кукурудза», «соя-пшениця», «соя-ячмінь».

Посіви сої в Україні щороку збільшуються, що свідчить про усвідомлення сільгоспвиробниками її перспектив і економічної привабливості. Однак ця позитивна тенденція затьмарюється одним сумним фактом: за неофіційними даними, минулого сезону в Україні було висіяно близько 200 тис. га генетично модифікованої сої - це майже половина з 435 тис. га загальних посівів культури [6]. Трансгенна соя потрапляє в Україну як фуражне зерно, і потім нелегально її поширюють серед господарств уже як посівний матеріал. Слід визнати, попит на нього в Україні доволі високий, адже технологія вирощування такої сої значно «дешевша» і це спонукає наших не надто заможних сільгоспвиробників, нехтуючи законами, сумлінням, можливими екологічними наслідками, національними інтересами, міжнародним авторитетом своєї країни й іншими неоплачуваними категоріями, використовувати її у виробництві.

Не менш актуальним є підхід до мінерального живлення рослин - досить важливого фактору активізації процесів біологічної фіксації азоту та фотосинтезу, адже урожай і якість насіння сої в значній мірі залежать від добрив.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження було встановлення в умовах північної частини Лісостепу України особливостей формування урожайності сортів сої залежно від удобрення та інокуляції насіння. Дослідженнями передбачалось обґрунтувати і розробити елементи удобрення та інокуляції сортів сої з урахуванням їх господарської та економічної ефективності.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

- встановити залежність формування продуктивності сортів сої залежно від удобрення;

- виявити вплив передпосівної обробки бактеріальними препаратами на ріст, розвиток, формування урожайності сої;

- провести оцінку індивідуальної продуктивності рослин, рівня врожаю;

- визначити посівні якості, хімічні показники насіння сої.

Об'єкт дослідження - процес формування продуктивності сортів сої різних груп стиглості залежно від удобрення, інокуляції насіння.

Предмет дослідження - сорти сої Устя, Аннушка, удобрення, інокуляція насіння, посівні якості насіння, урожайність, якість зерна, економічна ефективність технологій вирощування.

Методи дослідження. У процесі виконання роботи застосовували загальнонаукові та спеціальні методи досліджень:

- польовий метод - вивчення взаємозв'язку об'єкта з біотичними та абіотичними факторами в конкретних умовах досліджуваної зони;

- лабораторні методи: морфофізіологічний - визначення біометричних параметрів рослини; хімічний - визначення хімічного складу зерна;

- статистичні методи: дисперсійний; порівняльно-розрахунковий - визначення економічної та енергетичної ефективності технологій вирощування.

1. Огляд наукової літератури

За площами посіву соя займає перше місце як серед однорічних зернових бобових, так і серед білково-олійних культур. За останні 70 років ареал вирощування сої вийшов далеко за межі старих районів соєсіяння в Південно-Східній Азії (зокрема, в Китаї) на Захід, в країни Північної Америки, Південної Америки, Європи. Нині соєві боби вирощують в 84 країни, а обсяг світового виробництва перевищив 200 млн. т на рік. У перспективі масштаби світового виробництва й напряму використання цієї культури розширюватимуться. За прогнозами, протягом наступних 10 років виробництво сої зросте на 70-80 млн. т. Таких перспектив нарощування, мабуть, не має жодна культура [7,15].

Проблема забезпечення постійно зростаючих потреб населення нашої планети рослинним білком є однією з глобальних проблем сьогодення. Від її вирішення залежить життя і здоров'я людей, оскільки продукти переробки рослинних білків здатні суттєво покращити умови харчування людини, а також збалансувати раціони годівлі сільськогосподарських тварин.

Найголовнішою високобілковою культурою світового землеробства є соя, в насінні якої міститься від 35 до 45% білка, від 17 до 24% жиру, понад 20% вуглеводів, а також ціла гама корисних речовин, зокрема лецитин та вітаміни. Соєвий білок багатий на амінокислоти, має високу перетравність і засвоюваність організмом людей, сільськогосподарських тварин і птахів. Білок сої на 88-95% представлено водорозчинною фракцією глобулінів (60-81%), альбумінів (8-25%), важкорозчинних глобулінів (3-27%). В продовольчій сільськогосподарській організації при ООН (ФАО) соєвий білок прийнято в якості стандарту рослинних білків [4,5,34].

За даними ФАО при ООН на долю зернобобових у світовому виробництві білка припадає 20%. В Україні ця частка складає біля 5%, в нинішніх умовах в структурі раціонів годівлі сільськогосподарських тварин переважає білок злакових культур. Відомо, що вміст легкозасвоюваного білка в насінні бобових в 3-4 рази вищий, ніж в злакових. В зв'язку з цим ефективність ведення галузі тваринництва, в Україні у 2,5 рази нижча аніж в США [14]. Згодом це дасть змогу в значній мірі вирішити проблему забезпечення високобілковими інгредієнтами галузі тваринництва та населення країни продуктами харчування.

Якщо в 1960 році в світі вироблялося 31 млн. т. сої, в 2003 році цей показник досяг 189,2 млн. т., то в 2006-2007 маркетингових роках 221,6 млн. т. Лідерами світового виробництва сої є США, Бразилія та Аргентина (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Частка країн світу у виробництві сої

Практично культура сої забезпечила динамічний розвиток сільського господарства в тих країнах світу, де вона культивується на мільйонах і десятках мільйонів гектарів. Відомо, що в США за рахунок введення сої в сівозміну отримують 40% приросту економічної ефективності сільського господарства.

Актуальність збільшення виробництва рослинного білка гостро поставлена часом і перед Україною. В останні роки вирощування сої в Україні має динаміку постійного зростання з 73 тис. га в 2001 році до 714 тис. га в 2006 році (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Динаміка площі посівів, валових зборів та урожайності сої в Україні за 2001-2008 рр.

Значна роль належить сої та продуктам її переробки при годівлі сільськогосподарських тварин і птиці. Наприклад, соєвий шрот містить 44-49% протеїну і по вмісту лізину (7%) близький до найкращого для тварин білку, а по кількості триптофану навіть перевищує зоотехнічні норми. Додаючи соєвий шрот до фуражного зерна в кількості 10-20%, можна підвищити в 1,5-2 рази його кормову цінність [8].

В харчовій промисловості із сої отримують білкові гранули і волокна, які є основою приготування замінників м'яса. Соєве борошно, білкові концентрати і соєві білкові ізоляти мають високу поживність і оригінальні смакові якості. Соєву олію застосовують в їжу, в хімічній, паперовій та текстильній промисловості. Із соєвого лецитину готують ліки [5].

Не менш важливим є агротехнічне значення сої в землеробстві. Адже вона є добрим попередником для більшості сільськогосподарських культур в польових сівозмінах. В Україні для підвищення продуктивності рослинництва, відтворення родючості ґрунтів щорічно потрібно вносити до 2,2 млн. тон азоту, що становить 50-60 кг/га. Вноситься лише 15-20% азоту від потреби. Соя, як азотфіксуюча культура, має велике значення особливо за неможливості використання ресурсного потенціалу в технологіях.

Перевагою сої над іншими сільськогосподарськими культурами є здатність забезпечувати високий збір сирого протеїну з одиниці площі. Позитивна роль вирощування сої для родючості ґрунтів полягає у властивості цієї культури накопичувати в ґрунті після збирання врожаю до 80-100 кг д.р. біологічного азоту, що рівноцінно внесенню 15-20 тонн органічних добрив. Тому культура соя є відмінним попередником для багатьох зернових і технічних культур [26,29,30].

Як олійна культура, соя є альтернативою негативного впливу на родючість ґрунтів вирощування соняшнику в Україні, площа якого щорічно перевищує науково обґрунтовані аграрною наукою в 1,7-2 рази.

Соя має великий попит у платоспроможних країнах Західної Європи, Близького і Дальнього Сходу. Тільки країни Європи щорічно імпортують до 30 млн. тон сої, соєвої олії, соєвого шроту на суму більше 7 мільярдів доларів. За даними аналітичних досліджень, ціна сої на світовому ринку за останні роки коливається в межах 200-389 доларів за 1 тонну і має тенденцію її підтримання на такому рівні на наступні роки [25].

Соя українських сортів природної селекції, а тому має перевагу на світовому ринку перед сортами - ГМ, які вирощуються в країнах Північної та Південної Америки. При досягненні в 2015 році виробництва сої до 3,0 млн. тон Україна зможе щорічно експортувати до 1,0 млн. тон сої на суму близько 250-360 млн. доларів.

1.1 Морфологія та ботаніко-екологічні особливості сої

Ботанічний рід сої Glycine об'єднує більш як 40 видів, з яких половина росте в країнах тропічної Африки. Виробниче значення і поширення має вид сої культурної Glycine hispipa (L), у якого є 6 підвидів. Соя - однорічна трав'яниста рослина з прямостоячим, гіллястим, невилягаючим стеблом, покритим рудими або білими волосками, висотою від 60 до 100 см (з варіюванням від 20 до 200 см). Коренева система стрижнева, проникає в грунт на 1,5-2 м, основна маса коріння знаходиться в шарі 0-50 см.

Насіння починає проростати при температурі 8-10⁰С, проте при такій температурі сходи з'являються через 20-30 днів, при 14-16⁰С - через 7-8 днів, а при 20-22⁰С - через 4-5 днів [33,35].

Через 7-10 днів після появи сходів на головному і бокових коренях, розташованих в орному шарі, з'являються бульбочки, в яких проходить фіксація атмосферного азоту. Бульбочки утворюються шляхом взаємодії тканин кореня із симбіозними азотфіксуючими бактеріями роду Rhizobium. Завдяки бактеріям соя отримує додаткове азотне живлення, яке бактерії синтезують із азоту повітря, а бактерії отримують від сої вуглеводи, які вона виробляє з надлишком. Соя утворює бульбочки з бактеріями виду Rhizobium japonicum і ні з якими іншими.

В тих місцях, де соя росте в дикому вигляді або дуже часто використовується в сівозміні, в ґрунті накопичується досить багато бактерій, і контакт рослин і бактерій проходить самостійно. Там, де сою вирощують вперше і ґрунти ще не встигли накопичити досить багато бактерій цього виду, бульбочки не будуть утворюватися. Для їх утворення необхідно вносити в грунт культуру цих бактерій [18,31,32].

Соя - теплолюбна культура. Насіння її починає проростати при температурі ґрунту 8-10°С, а дружні сходи з'являються при 15 -18°С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння і наливання зерна. Сприятливою середньодобовою температурою для росту й розвитку сої протягом вегетації є 18-22°С, а при цвітінні-наливанні насіння 22-25°С. Проте в молодому віці соя відносно непогано витримує низькі температури. Сходи її практично не пошкоджуються заморозками мінус 3°С, а іноді (при низькій відносній вологості повітря) навіть витримують зниження температури до мінус 5°С.

Вимоги до вологи у сої у різні періоди росту неоднакові. Наприклад, при проростанні насіння, яке поглинає не менше 130-160% води від власної маси, потрібний значний запас вологи в ґрунті - близько 30 мм в шарі 0-20 см. На початку вегетації, коли соя в основному вкорінюється, а темпи росту її вегетативної маси сповільнені, рослини до цвітіння добре витримують посуху [2,45]. З посиленням росту вегетативної маси потреби сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів. Через нестачу вологи в цей час обпадає частина квіток, молодих пагонів. Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520. Тому високий урожай вона дає при вологості ґрунту 75-80% НВ, добре витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посівами сої коливається залежно від місця та умов вирощування в межах 3000-5500 м² /га, а коефіцієнт водоспоживання - 150-300 м³ на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої - достатньо родючі, багаті на органічну речовину і кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7) та добре аеровані, з щільністю 1,1-1,25 г./см³. Кислі, засолені, схильні до заболочення ґрунти без відповідного їх поліпшення непридатні для вирощування сої. Не витримує вона тривалого затоплення (більше 3 діб).

Соя - рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежно від сорту й району вирощування коливається від 90-100 до 150-170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115-140 днів [27,38,44,48].

У розвитку сої виділяють три періоди: перший (І-II етапи органогенезу) - формування вегетативних органів (коренів, стебел, листя); другий (III-VIII етапи) - з утворення генеративних органів і третій (IX-XII етапи) - дозрівання плодів і насіння.

1.2 Особливості мінерального живлення та удобрення сої

Основною особливістю мінерального живлення бобових культур, і сої зокрема, є те, що процес споживання основних елементів, і особливо азоту, фосфору та сірки, дуже розтягнутий протягом вегетації. Крім того він тісно пов'язаний з процесом накопичення і використання рослинами фіксованого з атмосфери азоту. За даними досліджень Інституту кормів УААН (1986-1998 рр.) соя сорту Київська-27 на сірих лісових середньосуглинкових грунтах використовує на формування 1 ц насіння і відповідної кількості побічної продукції 7,3-7,8 кг/га азоту, 2,4-2,5 - фосфору, 2,9-3,6 - калію та 2,4-2,6 - кальцію [11].

Інші вчені відмічають, що для формування 100 кг насіння соя засвоює 6,9-7,6 кг азоту, 1,6-1,8 кг фосфору та 4,4-4,8 кг калію [30,31]. Дещо вищі виноси елементів живлення з урожаєм сої отримали дослідники [32,33]. За їх даними, на формування 1 т насіння сої затрачається азоту - 80-85 кг, фосфору - 20-25 кг, калію - 60-65 кг. Адамень Ф.Ф. (1995), узагальнюючи результати досліджень проведених мережею сільськогосподарських дослідних станцій Академії аграрних наук СРСР відмічає, що величина виносу основних елементів живлення соєю може суттєво коливатись залежно від ґрунтово-кліматичних умов вирощування. Так, в умовах Приамур'я соя на формування 1 ц/га насіння виносить близько 9-10 кг/га азоту, 2,7 кг/га фосфору та 3,3 кг/га калію, тоді як в південному Лісостепу України - близько 8 кг/га азоту, до 2,5 кг/га фосфору, до 3,6 кг/га калію [3].

Протягом вегетаційного періоду сої основні елементи живлення засвоюються нерівномірно. Нагромадження в рослині азоту, фосфору та калію спочатку відбувається повільно, а потім, у період між фазами повного цвітіння до пожовтіння нижніх бобів - посилюється [16,23]. За цей період, який триває приблизно 40-45 днів, засвоюється близько 80% цих елементів. Порівняймо: від фази сходів до цвітіння засвоюється азоту - 16,6%, фосфору - 10,4%, калію - 24,7%. А у згаданий вище період - азоту - 78,5%, фосфору-50%, калію - 82,2% [37,38].

Період максимального засвоєння азоту припадає на фазу цвітіння та формування бобів і сягає 5 кг/добу. Фосфор з ґрунту рослини починають засвоювати одразу через 3-5 днів після появи корінчиків. Період максимального засвоєння припадає на фазу формування бобів - 0,45 кг/добу. Калій здатен швидше мігрувати в рослину, ніж азот і фосфор. Він виконує роль балансуючого елемента в живленні рослин азотом і фосфором. В період максимального споживання рослини сої виносять його 1,9 кг/га добу.

Кальцій і магній рослинам сої потрібен для формування повноцінного і якісного насіння. Максимальна кількість кальцію і магнію споживається на 70-й день після сходів і становить 1,5 кг/добу. Сірка - виключно важливий елемент живлення для сої - високобілкової культури. Максимальна кількість сірки споживається в фазу формування бобів - 1,7 кг/добу. Дуже важливу роль для росту і розвитку сої відіграють мікроелементи: молібден, марганець, бор, цинк та мідь [39].

Як повідомляє [40], низька економічна ефективність застосування добрив в Україні пов'язана, перш за все, з дисбалансом їх внесення. Оптимальне співвідношення N:P:K складає 1:1,2:0,9, а фактичне станом на 1991 рік становило 1:0,52:0,56. Судячи із цих даних в Україні не виконуються основні рекомендації про збалансоване живлення сільськогосподарських культур. Ще в 30-х роках на Носівській с.-г. дослідній станції виявлено залежність ефективності використання одного елемента живлення рослин від вмісту інших, що є підтвердженням закону мінімуму. Так, виявлено, що фосфорно-калійні добрива дають більші прибавки на фоні збагачення ґрунту легкогідролізованим азотом [41,42].

При розробці системи удобрення слід враховувати вміст поживних речовин в ґрунті, які знаходяться в мінімумі, відношення культур до катіонного та аніонного складу добрив [1]. Бобові культури, до яких належить соя, характеризується досить високими темпами засвоєння поживних речовин до фази цвітіння. Вони дуже добре реагують на післядію органічних та мінеральних добрив, а також на вапнування. Як відмічає [47], при вирощуванні сої науково-обґрунтована система удобрення може дати приріст врожаю до 5,3 ц/га.

Питання удобрення сої основними елементами живлення в аграрній науці висвітлено досить детально, але саме ця проблема є найбільш дискусійною.

При удобренні сої дози фосфорно-калійних добрив для створення бездефіцитного балансу в ґрунті можна розрахувати, проте цього не можна зробити для азоту, який має значно складніший цикл перетворень в природі. Кругообіг азоту не обмежується системою рослина - грунт, але й за рахунок азотфіксуючої та денітрифікуючої здатності мікроорганізмів охоплює атмосферу. Тому застосування азотних добрив повинно базуватись на конкретних знаннях природного азотного циклу, на знанні реальних масштабів використання біологічного азоту за рахунок азотфіксації мікроорганізмами. В цілому, думки вчених з приводу удобрення сої азотними добривами умовно можна розділити на дві групи.

Перша група вчених вважає, що високу продуктивність сої можна отримати без удобрення азотом; свою потребу соя здатна задовольнити за рахунок симбіотичній азотфіксації [46,47], а на початкових етапах росту за рахунок вмісту легкогідролізованих форм азоту в ґрунті [48,49,50].

Ряд авторів [22,36,37] відкидають можливість продуктивного поєднання бобово-ризобіального симбіозу з азотом добрив. Так, наприклад, [22] відмічає, що застосування мінерального азоту добрив не дає можливостей отримати вищу продуктивність бобових, ніж при вирощуванні на фоні інокуляції насіння активними штамами бульбочкових бактерій. При цьому внесення мінерального азоту пригнічує розвиток бобово-ризобіального комплексу.

Подібні дані отримані в результаті досліджень проведених в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН. Так, автор [20,21] відмічає, що внесення азоту мінеральних добрив навіть у низьких нормах (до 10 кг/га д.р.), або поєднання внесення мінерального азоту із органічними добривами зменшує кількість сирої і сухої маси активних бульбочок. Але, внесення лише органічних добрив позитивно впливає на формування симбіотичного апарату сої. Незначний вплив на урожай сої азотних добрив відмічають також вітчизняні та зарубіжні вчені. Так, в трирічних дослідах науково-дослідного інституту зернових і технічних культур в Фундуля удобрення сої на зрошенні диференційованими нормами азотних добрив: 0; 30; 60; 90 та 120 кг/га на фоні нітрагінізації насіння практично не впливало на врожай, який навіть без удобрення був на рівні 30 ц/га [9,10,19].

Подібні результати отримано закордонними вченими на науково-дослідній станції в Меркулеште. В результаті проведених досліджень виявлено, що при обробці насіння нітрагіном і доброму розвиткові бульбочок, врожай насіння сої без внесення азотних добрив коливався в межах 31,5-48,5 ц/ га; при внесенні азотних добрив 30 кг/ га - 32,1-49,1 ц/га, а при внесенні 60 кг/ га азоту - 32,3-48,3 ц/ га.

Друга група вчених пропонує диференційований підхід при застосуванні біологічного і мінерального азоту в живленні бобових рослин [4,14,17]. Результати досліджень проведених в Сибірському відділенні Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна свідчать, що застосування доз азотних добрив вищих, ніж 20-30 кг/га пригнічує симбіотичну азотфіксацію. Середні дози добрив пригнічують симбіотичну, але активізують асоціативну або несимбіотичну азотфіксацію [14].

В останній час приділяється багато уваги вивченню питань пов'язаних з несимбіотичною азотфіксацією та її значенням для росту, розвитку і формування врожаю рослин [29,32].

Ряд закордонних і вітчизняних дослідників вказують на те, що 80% азоту, фіксованого завдяки асоціативній азотфіксації діазотрофними мікроорганізмами, виділяється ними в оточуюче середовище. Це сприяє тому, що за рахунок асоціативної фіксації рослини на 10-45% задовольняють свої потреби в азоті [49,50].

В той же час, ряд вчених [14,17] відмічають, що відсоток використання мінерального, симбіотично фіксованого азоту та його реутилізації із вегетативних органів рослин сої залежить від ґрунтово-кліматичних умов вирощування та удобрення. Вони виявили, що в умовах Амурської області районований сорт сої Янтарна формує насіння в основному (на 66%) за рахунок азоту, реутилізованого з вегетативних органів і на 34% за рахунок грунтових запасів азоту, який поступав у рослинний організм в період формування та наливу насіння. Відмічено, що 70% азоту реутилізується з листків, біля 20% - із стебел, а із коріння, в тому числі за рахунок бульбочок, близько 10%.

Таким чином, при створенні сприятливих умов живлення та розробці системи удобрення під сою, необхідно враховувати ґрунтово-кліматичні умови регіону, особливості процесу симбіотичної азотфіксації та споживання азоту соєю протягом вегетаційного періоду. На основі аналізу результатів досліджень вітчизняних і закордонних авторів з удобрення сої, можна зробити висновок про достатню вивченість цього питання.

Однак потребує вивчення питання впливу доз мінеральних добрив на ріст, розвиток та формування показників фотосинтетичної і симбіотичної продуктивності, а також урожайності і якості насіння сої. Поряд з цим вимагає наукового обґрунтування підбір сортових ресурсів сої придатних для вирощування в цій зоні.

1.3 Симбіотична діяльність посівів сої залежно від впливу мінеральних і бактеріальних добрив

Невикористаним резервом збільшення коефіцієнтів засвоєння добрив рослинами є сучасні мікробні препарати. Їх застосування здатне збільшити ступінь засвоєння культурними рослинами діючої речовини азотних добрив на 20-30 відсотків. Це підтверджується численними дослідами Інституту сільськогосподарської мікробіології УААН, які проведені за використання важкого ізотопу азоту ¹⁵N, та спільними дослідженнями мікробіологів і агрохіміків Чернігівського інституту АПВ УААН в умовах польових експериментів і лізиметричних установок [37].

Обробка насіння бактеріальними препаратами допомагає додатково залучити в кругообіг атмосферний азот, що є одним із важливих елементів технології вирощування бобових рослин в світовому землеробстві. Для інокуляції насіння сої застосовують різні бактеріальні препарати. В Україні, найчастіше, використовують ризоторфін, в Чехії - нітразон, Угорщині - різоніт, Румунії - нітрагін, Німеччині - радіцин, в Єгипті - акадин.

Передпосівна бактеризація забезпечує «доставку» корисних мікроорганізмів «у потрібній кількості, в потрібний час, у потрібне місце». Інтродуковані бактерії розвиваються в ризосфері рослин паралельно їх органогенезу. Створення осередку домінування агрономічно-корисних бактерій у зоні коріння культурних рослин сприяє забезпеченню комфортності мінерального живлення. Адже саме мікроорганізми перетворюють недоступні для рослин сполуки у ті «цеглини», з яких рослина «будує» свій організм [24,28]. При цьому мікробні препарати, маючи в своєму складі фізіологічно активні речовини бактеріального походження (своєрідні стимулятори росту, але не хімічні), активно впливають на розростання кореневої системи (рис. 1.3), формування збільшеної абсорбуючої площі, що в цілому призводить до зростання ступеня використання діючої речовини добрив інокульованими рослинами.

Говорячи про передпосівну бактеризацію насіння культурних рослин, не можна не сказати про ефективність біопрепаратів на основі бульбочкових бактерій для бобових культур. За радянських часів існував препарат для бобових під назвою «ризоторфін». Сьогодні в Україні розроблені такі високоефективні препарати як ризогумін і ризобофіт. Слід підкреслити: вирощування бобових культур без передпосівної бактеризації насіння - це свідома відмова агронома від додаткового врожаю та білка. Розуміння цього зумовило в окремих країнах започаткувати продаж зерна таких культур як соя, люпин та інших тільки разом з інокулянтами. Особливо ефективною є інокуляція за вирощування нетрадиційних для конкретної ґрунтово-кліматичної зони сільгоспкультур. Такою в Україні є соя. За використання ризогуміну продуктивність культури може зростати на 30-50%.

Рис. 1.3. Бульбочкові утворення на коренях рослин сої

Для інокуляції та стимулювання росту рослин, а також захисту від збудників кореневих хвороб в Інституті сільськогосподарської мікробіології УААН розроблено новий високоефективний і екологічно безпечний мікробний препарат хетомік. Біопрепарат створений на основі поєднання гриба-антагоніста з роду хетомій та штаму симбіотичних азотфіксуючих бактерій роду Rhizobium і являє собою порошок коричневого кольору, один грам якого містить 1-2 мільярди спор. Результати багаторічних вегетаційних, польових і виробничих дослідів показали: хетомік має високу селективну дію та післядію, не забруднює довкілля і надійно захищає рослини від кореневих хвороб, не виявляє антагонізму до штамів симбіотичних і асоціативних азотфіксуючих і фосфатмобілізуючих мікроорганізмів. Його рекомендовано для поліпшення живлення рослин та захисту від таких хвороб, як:

- сіра та біла гнилі гороху, сої, соняшнику, овочевих культур;

- фузаріоз і фузаріозне в'янення гороху, сої, люпину, льону, багаторічних трав, овочевих культур та ін [44].

Думки вчених з приводу оптимальної вологості ґрунту для розвитку бульбочкових бактерій також суперечливі. Закордонні вчені [50] вказують, що її величина повинна становити 16% ПВ. На думку провідних вчених [1,12,13] оптимальна вологість ґрунту для біологічної фіксації азоту повинна складати 60-70%. Тоді, як автори [17] відмічають, що при зниженні вологості ґрунту до 40-45% знижуються не тільки активність бобово-ризобіального комплексу, але і темпи поглинання азоту.

Що ж стосується впливу на активність симбіотичної азотфіксації кислотності ґрунтового розчину, то для більшості бобових культур і синтезованих штамів бульбочкових бактерій найсприятливішою є рН=7,0. Лише люпин жовтий може формувати високий активний симбіотичний потенціал навіть при рН=4,0 [36]. За результатами досліджень ряду авторів було зроблено висновок про те, що в симбіотичній парі сорт - рослини в значно більшій мірі впливав на врожай, ніж штам бульбочкових бактерій [31,32].

На думку [32], для ефективності симбіозу варіювання, пов'язане з міжсортовими відмінностями рослин, значно більше, ніж варіювання, яке пов'язане із штамовими відмінностями бактерій. Відмічено також, що нітрогеназна активність однаково залежить від обох партнерів бобово-ризобіального комплексу, але ефективність симбіозу більше залежить від генотипу рослини, а не бактерій.

До теперішнього часу дискусійним є питання необхідності застосування азотних добрив при вирощуванні бобових культур. Відомо, що азотні сполуки впливають на формування і функціонування бобово-ризобіального комплексу на всіх етапах формування симбіозу, починаючи від утворення ризосфери і бульбочок до процесу активної азотфіксації [34].

Ряд авторів [34,35] розділяє думку акад. К.А. Тімірязєва про те, що необхідно раціонально поєднувати використання біологічного і технічного азоту для покриття потреб бобових рослин та зменшення дефіциту балансу цього елемента в грунті. Цієї ж думки притримується вчені стверджуючи, що створенням сприятливих умов для живлення мінеральним азотом бобових культур можна досягти високих урожаїв. Тому немає необхідності відмовлятись ні від одного, ні від іншого джерела надходження азоту [26].

В результаті проведених досліджень по вивченню впливу інокуляції та мінеральних добрив на продуктивність сої, науковці Інституту кормів УААН прийшли до висновку, що правильна система удобрення сої підсилює симбіотичну фіксацію азоту, є важливим шляхом включення цього найбільш дефіцитного елемента живлення рослин в біологічний кругообіг [36].

Отже, симбіотична азотфіксація є важливим фактором інтенсифікації вирощування бобових рослин і її застосування при вирощуванні сої є науково-обгрунтованим і важливим агротехнічним заходом. Але для отримання позитивного результату від застосування інокуляції необхідно враховувати дію і взаємодію цілого ряду факторів, зокрема: ґрунтово-кліматичні умови, сортові особливості, удобрення, потреба до елементів живлення в різні фази росту і розвитку рослин тощо. Біологічні препарати мають низьку собівартість, вони технологічні, нешкідливі для людини та навколишнього середовища.

Тож є всі підстави стверджувати, що потреба в мікробних препаратах землеудобрювальної дії буде зростати з року в рік, зважаючи як на великі площі сільгоспугідь в Україні, так і на тенденції застосування біопрепаратів у сільському господарстві інших країн.

2. Місце, умови, програма та методика проведення досліджень

2.1 Характеристика ґрунтів дослідної ділянки

Протягом 2008-2009 рр. дослідження по темі проводились на полях наукової лабораторії кафедри рослинництва в стаціонарній сівозміні ВП «Агрономічної дослідної станції» Національного університету біоресурсів і природокористування України (с. Пшеничне, Васильківського району Київської області). Територія дослідної станції розміщена у правобережному Лісостепу, яка входить до складу Білоцерківського агроґрунтового району.

Господарство спеціалізується на виробництві молока, м'яса, зернових та технічних культур. Площа сільськогосподарських угідь 1056,2 га в тому числі ріллі 934,2 га. На території розташований один населений пункт - село Пшеничне, де проживає 683 чоловік. ВП «АДС» НУБіП України займає вигідне економічне і географічне положення, адже знаходиться на відстані 54 км від столиці України - м. Київ. На відстані 3 км проходить автобан «Київ-Одеса» обласного значення, яка зв'язує АДС з районним центром м. Васильків (28 км) та обласним центром м. Київ. В розпорядженні є склади, майстерні, гараж, торговий центр, гуртожитки, житлові будинки, тваринницькі приміщення, дороги з твердим покриттям і інші необхідні для господарювання споруди. Укомплектованість сільськогосподарською технікою на задовільному рівні.

Польові досліди проводилися з питань оптимізації елементів живлення у посівах сортів сої в умовах Агрономічної дослідної станції Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Переважаючою ґрунтовою відміною на території Агрономічної дослідної станції є чорнозем типовий малогумусний, грубопилувато-легкосуглинковий за механічним складом, який характерний для дослідної ділянки (табл. 2.1). Ґрунтотворна порода - карбонатний лес. Цей ґрунт має глибокий гумусовий А(Н), перехідний В(НР) горизонти з рихлою або слабоущільненою структурою. Потужність їх в сумі досягає 110-120 см, нижче лежить темнопалевого кольору перехідний до породи горизонт В₂(РН). На глибині 180-200 см від поверхні ґрунту залягає материнська порода - лес.

Гумусовий горизонт (Н-55 см) має темно-сіре забарвлення, зернисто-грудкувату структуру в орному шарі і зернисту в підорному шарі, багато червоточин, перехід до наступного горизонту поступовий.

Гумусовий перехідний горизонт (НР - 55-120 см), забарвлення темно-сіре з добре вираженою грудкувато-зернистою структурою з поступовим переходом до наступного горизонту.

Перехідний горизонт до породи (РН - 120-180 см) грязно-палевого кольору, грудкуватої і грудкувато-призматичної структури. Грунтотвірна порода (Рк 180-200 см) - частково зафарбований гумусом карбонатний лес, слабополіпшеної призматичної структури.

Таблиця 2.1. Агрохімічна характеристика чорнозему типового мало гумусного (за даними ВП «АДС» НУБіП України)

Шар ґрунту, см	Вміст гумусу, %	рН сольової витяжки	Кількість карбонатів, %	Ємність поглинання, мг-екв на 100г ґрунту
0-10	4,53	6,87	-	31,9
35-45	4,38	7,30	1,66	32,0
70-80	1,36	7,30	9,20	19,1
130-140	0,86	7,30	10,50	15,0
210-230	-	7,30	9,70	-

Ґрунт має нейтральну реакцію ґрунтового розчину в орному шарі і слаболужну в підорному. Ґрунтові води залягають на глибині 2-5 м. Ступінь насичення основами складає 98-100%. Вміст гумусу складає 4,5% в орному шарі і 4,23% в підорному.

Виходячи з водно-фізичних (табл. 2.2) показників даного ґрунту, можна з впевненістю сказати, що при поєднанні сприятливих погодних умов, правильної агротехніки і вдалої селекції на даному ґрунті можна отримувати високу продуктивність усіх сільськогосподарських культур, зокрема і сої.

Таблиця 2.2. Водно-фізичні властивості чорнозему типового малогумусного (за даними ВП «АДС» НУБіП України)

Глибина горизонту, см	Щільність, г/см	Загальна пориситість, %	Максимальна молекулярна вологоємкість, %	Вологість в'янення, %	Польова вологоємкість, %	Повна вологоємкість, %
0-20	1,25	52	13,6	10,8	28,2	41,6
20-40	1,16	55	13,2	10,7	27,3	47,4
80-100	1,27	52	12,3	9,8	25,6	41,0
140-160	1,20	54	-	-	21,5	45,0
180-200	1,20	56	12,0	9,6	14,6	48,3

2.2 Погодні умови за період проведення досліджень

Сільське господарство стоїть на шляху інтенсивного розвитку, тому до клімату та погоди потрібно підходити, як до факторів не тільки природних, але й економічних і соціальних. Щорічний облік і об'єктивний аналіз температурного режиму, кількості опадів, строків приходу весни, початку заморозків, вологості ґрунту та інших факторів є важливою умовою господарської діяльності фахівців, пошуку шляхів зменшення впливу негативних чинників на продуктивність рослин. Це важливо не тільки для вирощування та районування сортів, гібридів різних культур, але і безумовно, потрібно враховувати ще при їх створенні.

Клімат місця дослідної станції помірно континентальний. Середня температура повітря за рік становить 6,5-7,0⁰С.

Середня температура самого теплого місяця (липня) складає 19,6єС тепла, а самого холодного (січня) - 6,9єС морозу. Сумарна сонячна радіація досягає 90-94 ккал/см² (3838,5-4051,8 Мдж/м²) за рік, а на частину сумарної ФАР (фотосинтетично-активної радіації) приходиться 39 ккал/см² (1663,4 Мдж/м²) за період вегетації з температурою повітря вище 5єС.

Річна сума опадів в середньому складає 560 мм, а іноді коливається по роках від 300 до 750 мм. З а теплий період (квітень-жовтень) випадає 370 мм опадів або 66% річної норми. Найбільші місячні суми опадів припадають на літні місяці - червень і липень (66-68 мм).

Найменші показники відносної вологості повітря спостерігаються в травні і складають 45%. Середня тривалість безморозного періоду складає 165 днів. Зимою середня добова температура повітря може досягати позитивних значень (0-2), а іноді 5єС тепла, що викликає відлиги, відновлення вегетації озимих. При перепадах температури від мінусових до плюсових, утворюється льодова кірка.

Сніг починає випадати в листопаді, а стійкий сніговий покрив утворюється в третій декаді грудня. Середня глибина промерзання ґрунту складає 40-50 см. Перехід температури повітря весною і восени через 0єС відбувається 19 березня і 19 листопада; через 5єС - 8 квітня і 26 жовтня; через 10єС - 26 квітня і 2 жовтня.

Тривалість теплого періоду року з позитивною добовою температурою повітря (t > 0єС), складає 245 днів, в тому числі тривалість вегетаційного періоду більшості сільськогосподарських. культур (t > 5єС) - 201 день, періоду активної вегетації сільськогосподарських культур (t > 10єС) - 159 днів і найбільш забезпеченого теплом періоду (t > 15єС) - 109 днів.

Перехідні періоди (весна, осінь) мають в основному затяжний, нестійкий характер, але в середньому переважають теплі весни з достатніми (160-180 мм) запасами продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту і теплі, але сухі перші половини осінніх періодів.

Метеорологічні умови в роки проведення досліджень наведені в табл. 2.3, 2.4 та на рис. 2.1, 2.2 та 2.3.

Вегетаційний період 2008 року був своєрідний за погодно - кліматичними умовами. На початок сівби сої ґрунт був добре прогрітий. Температура ґрунту на глибині 10-12 см становила 8-10°С. Проте вологи для набубнявіння і проростання насіння було недостатньо. Зокрема, в травні 2008 року загальна кількість опадів склала всього 9,8 мм, тоді як багаторічна норма - 48,0 мм, ГТК при цьому складав 0,2.

В результаті недостатньої кількості опадів чого сходи з'явилися не рівномірно. Вологозабезпеченість вегетаційного періоду була незначною, сума активних температур за вегетаційний період була меншою за багаторічну, особливо мало випало опадів в перші 14 днів після сівби сої. Для дружних сходів сої дуже важлива достатня кількість вологи в посівному шарі ґрунту, оскільки при проростанні насіння, соя поглинає 130-160% води від власної маси, то для цього потрібний запас воді в ґрунті - близько 30 мм в шарі 0-20 см.

В окремі періоди вегетації сої, зокрема з травня по липень спостерігалося екстремальне зниження гідротермічного коефіцієнту, що вказує на посушливість погодних умов. Це зниження обумовлене істотним зменшенням у зазначений період опадів.

Таблиця 2.3. Оцінка типовості метеорологічних показників вегетаційного періоду 2008 року (за даними метеопосту ВП «АДС» НУБіП України)

Показники		Місяці	Сума за вегетаційний сезон
	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X
	Опади, мм
Кількість у 2008 р	53,6	9,8	14,7	43,9	38,2	126,4	22,0	308,6
Багаторічна норма	29,1	40,8	64,7	47,0	59,0	45,5	33,6	319,7
Відхилення від норми	24,5	-31,0	-50,0	-3,1	-20,8	80,9	-11,6	-11,1
Коефіцієнт істотності відхилень	1,0	-0,9	-0,9	-0,1	-0,4	2,1	-0,3	-0,2
	Сума активних температур, >10 С
Сума у 2008 р.	204,6	421,9	546,3	606,7	644,4	256,2	170,0	2850,1
Багаторічна норма	232,4	465,8	539,0	639,5	605,0	412,3	216,1	3110,1
Відхилення від норми	-27,8	-43,9	7,3	-32,8	39,4	-156,1	-46,1	-260,0
Коефіцієнт істотності відхилень	-0,4	-0,6	0,2	-0,7	1,1	-2,3	-0,8	-3,3
	Гідротермічний коефіцієнт (ГТК)
ГТК 2008	1,8	0,2	0,3	0,7	0,4	0,2	0,0	0,5
Багаторічна норма	1,8	1,0	1,1	1,4	1,0	0,8	1,6	1,2
Відхилення від норми	-0,1	-0,8	-0,9	-0,7	-0,6	-0,6	-1,6	-0,7
Коефіцієнт істотності відхилень	1,3	-0,7	-0,8	0,1	-0,4	3,5	-0,2	0,3

Примітка:

1) Величина середнього квадратичного відхилення (S) при визначенні коефіцієнтів істотності (Кі = (х-х)/S) відхилень від багаторічної норми (/х) за даними 50-річних спостережень АДС НАУ опадів упродовж вегетаційного сезону становить 38 мм, суми активних температур - 910С і ГТК - 0,2.

2) Неістотними є відхилення при Кі ‹ +/-1, істотними при Кі = +/ - 1-2 і екстремальними - при Кі › +/- 2 (за К.Т. Логвиновим 1976 р.)

Не типово сухі червень-серпень (14,7, 43,9 та 27,5 мм проти 64,0, 83,0 та 57,0 мм норми) місяці виявились критичними для формування генеративних органів рослин, наливу і достигання насіння сої. Дефіцит вологи в цей період призвів до різкого зниження врожаю. За умови низької кількості опадів і високих температур повітря у період формування та наливання насіння, складаються несприятливі передумови для формування високої продуктивності сої. Як результат - найменша висота рослин, швидкі темпи проходження фаз росту і вегетації рослин в цілому, мала кількість бобів і низька маса 1000 насінин призвели до формування низької врожайності сої.

Температура ґрунту на глибині 10-12 см становила 8-10°С. В результаті чого сходи з'явилися не рівномірно. Протягом вегетації рослини були недостатньо забезпечені вологою, але незважаючи на це соя сформувала досить хороший урожай.

Вологозабезпеченість вегетаційного періоду була незначною, сума активних температур за вегетаційний період була меншою за багаторічну, особливо мало випало опадів в перші 14 днів після сівби сої.

В окремі періоди вегетації сої, зокрема з травня по липень спостерігалося екстремальне зниження гідротермічного коефіцієнту, що вказує на посушливість погодних умов. Це зниження обумовлене істотним зменшенням у зазначений період опадів.

В цілому погодні умови вегетаційного періоду в роки проведення дослідів були з певним відхиленням від типових для зони Лісостепу. Все це призвело до втрати в урожаю, хоча соя відноситься до середньо посухостійких культур.

Вегетаційний період 2009 року в цілому характеризувався більш вищими показниками, як зволоження, так і температури. Однак і вони були істотно нижчими за багаторічну норму.

Сівба сої проводилася 14 травня. В даному місяці була нестача вологи майже удвічі від потрібної норми, тоді як температурні показники були близькими до норми, що відобразилось на показнику гідротермічного коефіцієнта, який в квітні-травні був істотно нижчим.

Таблиця 2.4. Оцінка типовості метеорологічних показників вегетаційного періоду 2009 року (за даними метеопосту ВП «АДС» НУБіП України)

Показники	Місяці	Сума за вегетаційний сезон
	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X
		Опади, мм
Кількість у 2009 р	0,0	27,8	56,2	96,8	8,1	10,8	26,4	226,1
Багаторічна норма	29,1	40,8	64,7	47,0	59,0	45,5	33,6	319,7
Відхилення від норми	-29,1	-13,0	-8,5	49,8	-50,9	-34,7	-7,2	-93,6
Коефіцієнт істотності відхилень	-1,2	-0,4	-0,1	2,3	-0,9	-0,9	-0,2	-1,8
	Сума активних температур, >10 С
Сума у 2009 р.	152,6	412,4	590,0	661,3	575,2	492,1	157,5	3041,1
Багаторічна норма	232,4	465,8	539,0	639,5	605,0	412,3	216,1	3110,1
Відхилення від норми	-79,8	-53,4	51,0	21,8	-29,8	79,8	-58,6	-69,0
Коефіцієнт істотності відхилень	-1,1	-0,7	1,1	0,5	-0,8	1,2	-1,0	-0,9
	Гідротермічний коефіцієнт (ГТК)
ГТК 2009	0,0	0,7	1,0	1,5	0,1	0,2	1,7	0,7
Багаторічна норма	1,3	0,9	1,2	0,7	1,0	1,1	1,6	1,0
Відхилення від норми	-1,3	-0,2	-0,2	0,7	-0,8	-0,9	0,1	-0,3
Коефіцієнт істотності відхилень	-1,3	-0,2	-0,2	1,8	-0,8	-0,8	0,1	-1,4

Температурний режим протягом 2009 року був досить сприятливим, його показники не були ні занадто високим, ні низькими і коливались у межах багаторічної норми. У період цвітіння-достигання, коли соя найбільш вибаглива до тепла, його було в достатній кількості і навіть в надлишку.

Вологи в даному році було недостатньо. Хоча в період цвітіння і повного наливу зерна зволоження було близьким до норми, а у липні місяці навіть у надлишку - 13,8 мм. Гідротермічний показник опускався на екстремальну позначку вкінці вегетації, коли опади вже не мали такого сильного впливу на уже сформований врожай. В цілому погодні умови даного року також були з певними відхиленнями, що позначилось на урожаю.

При порівнянні двох років, протягом яких поводились дослідження, видно що опади в 2008 році стабільно були нижчими за багаторічну норму, тоді як в 2009 році він то опускався до нулля (квітень, вересень), то перевищував її (липень).

Рис. 2.1. Кількість опадів в роки проведення досліджень, мм



Рис. 2.2. Температура в роки проведення досліджень,°С

Температурний режим майже не відрізнявся ні від багаторічної норми, ні між дослідними роками. Високий рівень температури та низька забезпеченість вологою призвела до досить нестабільного гідротермічного показника. Стабільно нижчим він був у 2008 році, тоді як в 2009 то піднімався вище багаторічної норми, то опускався нижче за цей же показник у 2008 році.

Рис. 2.3. Гідротермічний коефіцієнт в роки проведення досліджень

Таким чином, фактором, який був у мінімумі були опади. В деякі періоди, коли температура булла на рівні і вище багаторічної норми, а показники зволоження були близькими до нуля, створювалися посушливі умови. Не зважаючи на це, соя сформувала непоганий врожай, хоча із втратами.

2.3 Схема досліду та методика проведення досліджень

Дослід було закладено на полях ВП «Агрономічної дослідної станції» НУБіП України (с. Пшеничне, Васильківського району, Київської області). Сою висівали 14 травня 2008 року та 14 травня 2009 року????????, при температурі ґрунту на глибині заробки насіння 10-12°С, сівалкою СОН - 4,2. Загальна площа досліду - 1,30 га. Площа елементарної ділянки - 42 м² (4,2х10); облікова площа - 28,8 м² (3,2х9). Повторність досліду 4-х разова. Схема досліду (табл. 2.5) передбачала сівбу сортів сої Аннушка (ультраранньостиглий) та Устя (ранньостиглий). Насіння - супереліта, висівали на кінцеву густоту - 600 тис. схожих насінин/га, перед сівбою обробляли бактеріальними препаратами, розробленими Інститутом сільськогосподарської мікробіології УААН, ризогуміном (200 г. препарату на 1,2 л води і на одну гектарну норму насіння, приблизно на 120 кг) і хетоміком (1,0-1,2 кг на 1 тону насіння).

Мінеральні добрива вносили під культивацію вручну за один прийом, згідно з варіантами схеми досліджень: 1 - контроль; 2 - PK - 60:60; 3 - NPK - 30:60:60; 4 - NPK - 60:60:60. Форми добрив - аміачна селітра (N - 30%), гранульований суперфосфат (Р₂О₅ - 19%) і калійна сіль (К₂О - 40%).

Проведено два досходових боронування. Боротьба з бур'янами, крім проведення агротехнічних заходів, включала застосування суміші гербіцидів арамо - 1,0 л/га і базагран - 2,0 л/га.

Таблиця 2.5. Схема досліду в 2008-2009 рр.

...

	І повторення	ІІ повторення	ІІІ повторення	ІV повторення
	Аннушка	Устя	Аннушка	Устя	Аннушка	Устя	Аннушка	Устя
	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін	контроль	хетомік	ризогумін
Контроль	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24
P60K60	25	26	27	28	29	30	31	32	33	34	35	36	37	38	39	40	41	42	43	44	45	46	47	48
N30P60K60	49	50	51	52	53	54	55	56	57

Подобные документы

• Кореневе живлення рослин

  Виборче поглинання елементів живлення рослинами: з повітря та через кореневу систему. Гідропонний спосіб вирощування. Найважливіші періоди в живленні рослин. Пошарове внесення добрив. Використання сирих калієвих добрив, нитрофоськи та бобів сидератів.
  
  реферат [25,8 K], добавлен 15.06.2009
  

• Фізіологічні основи живлення рослин и застосування добрив

  Суть та процеси мінерального живлення рослин та характеристика їх основних класів. Залежність врожайності сільськогосподарських культур та агротехнічних показників родючості ґрунту від використаних добрив. Методика дослідження екологічного стану ґрунту.
  
  курсовая работа [390,9 K], добавлен 21.09.2010
  

• Живлення рослин і застосування добрив

  Надходження поживних речовин в рослини і їх винос з врожаєм сільськогосподарських культур. Ставлення рослин до умов живлення в різні періоди росту. Фізіологічні основи визначення потреби в добривах. Складання системи добрив під культури в сівозміні.
  
  дипломная работа [73,6 K], добавлен 20.11.2013
  

• Еколого-біологічна технологія вирощування кукурудзи на силос в умовах південного степу України

  Біологічні особливості кукурудзи, можливості рекомендованих сортів. Оцінка ґрунтово-кліматичних умов вирощування. Обґрунтування технології вирощування кукурудзи. Строки, способи та глибина сівби. Догляд за посівами. Збирання врожаю і первинна обробка.
  
  курсовая работа [51,3 K], добавлен 06.04.2014
  

• Аналіз синекологічних досліджень агрофітоценозу тритикале озимого

  Біологічні характеристики та морфологічні ознаки тритикале. Погодно-кліматичні та ґрунтові особливості території. Еколого-географічне районування тритикале. Продуктивність агрофітоценозів тритикале озимого залежно від агротехнології вирощування.
  
  дипломная работа [2,0 M], добавлен 26.12.2012
  

• Агротехніка вирощування картоплі

  Морфологічні та біохімічні особливості картоплі, характеристика сортів. Технологія вирощування планового врожаю. Система обробки ґрунту, система добрив, розрахунок необхідної кількості добрив на врожай. Догляд за посівом, підвищення якості продукції.
  
  курсовая работа [44,5 K], добавлен 22.11.2010
  

• Аналіз господарських та грунтово-кліматичних умов вирощування соняшнику в ПСП "Полтавка"

  Характеристика господарства по вирощуванню соняшника і аналіз агротехнічних, грунтових та погодніх умов. Біологічні особливості культури; обробіток грунту; догляд за посівами. Оцінка досягнутого рівня виробництва та пошуки резервів його раціоналізації.
  
  курсовая работа [58,8 K], добавлен 24.01.2014
  

• Еколого-господарські особливості впливу мікробних препаратів на елементи структури урожаю та якості зерна тритикале озимого

  Продуктивність агрофітоценозів тритикале озимого залежно від агротехнології вирощування. Характеристика сортів тритикале озимого, добрив, мікробних препаратів. Вплив мікробних препаратів на елементи структури і якісні параметри урожаю зерна тритикале.
  
  дипломная работа [596,9 K], добавлен 26.12.2012
  

• Адаптація озимих культур до несприятливих умов

  Оптимізація системи удобрення озимих та ярих зернових культур в степовій зоні України. Комплексне використання мікроелементного живлення і хімічних засобів захисту рослин в технології вирощування озимої пшениці та ячменю. Ґрунтово-кліматичні умови.
  
  дипломная работа [749,3 K], добавлен 13.12.2014
  

• Характеристика кабана

  Аналіз природних, економічних умов ведення господарства лісового фонду: місце розташування і кліматичні умови досліджуваного господарства. Вивчення факторів, що впливають на поширення ареалу розселення кабанів. Особливості їх живлення, росту та розвитку.
  
  аттестационная работа [71,2 K], добавлен 01.05.2010
  

• Технологія вирощування кукурудзи на зерно урожайністю 60 ц/га на чорноземі вилугуваному глибокому малогумусному легкосуглинковому на лесі у СВК "Ружинський" Ружинського району Житомирської області

  Біологічні особливості, можливості рекомендованих сортів кукурудзи, їх ботанічні характеристики. Підвиди, сорти, різновиди кукурудзи. Оцінка кліматичних і ґрунтових умов господарства. Обґрунтування технології вирощування запланованої урожайності.
  
  курсовая работа [54,5 K], добавлен 28.10.2010
  

• Агрохімія

  Агрохімічні дослідження, необхідні для оцінки родючості ґрунту, встановлення науково обґрунтованих доз добрив, контролю за потребою сільськогосподарських культур в елементах живлення в процесі їх росту і розвитку, визначення якості продукції і добрив.
  
  методичка [89,9 K], добавлен 21.05.2008
  

• Дослідження продуктивності пшениці озимої селекції СГІ залежно від сортового складу в незрошуваних умовах ПОК "Зоря" Білозерського району Херсонської області

  Проблеми вирощування продовольчого зерна, особливості адаптації сортів пшениці озимої до зміни агрокліматичних умов півдня України. Фенологічні спостереження за розвитком сортів. Економічна та біоенергетична ефективність вирощування насіннєвого матеріалу.
  
  дипломная работа [725,6 K], добавлен 02.06.2015
  

• Розробка і обґрунтування технології вирощування вівса

  Хід метеорологічних факторів у Житомирській області за багаторічними даними Житомирської метеостанції. Характеристика ґрунту, на якому вирощується овес. Біологічні особливості культури і можливості реєстрованих сортів. Вимоги до умов вирощування.
  
  курсовая работа [55,8 K], добавлен 09.01.2014
  

• Розробка індустріальної енергозберігаючої технології вирощування та збирання соняшнику

  Виробничо-технічна характеристика та аналіз технології вирощування соняшника на прикладі ПП "Антей". Аналіз економічних показників вирощування соняшнику. Складання й розрахунок технологічної карти на виробництво 100 га сільськогосподарської культури.
  
  дипломная работа [182,7 K], добавлен 08.12.2008
  

• Розробка ефективної системи застосування добрив в господарстві

  Агрокліматичні умови господарства, технологічні умови внесення добрив. Вирощування, розміщення по попередниках і розрахунок дійсно можливої врожайності кукурудзи на зерно. Машиновикористання при внесенні мінеральних добрив. Поліпшення якості даних робіт.
  
  дипломная работа [282,6 K], добавлен 22.04.2011
  

• Вирощування кукурудзи на силос

  Аналіз господарських і грунтово-кліматичних умов вирощування кукурудзи на силос в ТОВ "Агро-Нордік". Технологія вирощування, оцінка рівня виробництва кукурудзи на силос і пошуки резервів для його раціоналізації. Проект виробництва кукурудзи на силос.
  
  курсовая работа [3,3 M], добавлен 19.11.2010
  

• Біологічні та морфологічні особливості кукурудзи та вплив їх на технологію вирощування

  Ботанічна та морфологічна характеристика кукурудзи. Вимоги культури до умов вирощування. Особливості росту і розвитку культури у визначеній зоні. Аналіз головних технологій і засобів механізації вирощування кукурудзи, аналіз основних способів її сівби.
  
  реферат [73,2 K], добавлен 23.04.2012
  

• Розробка з основами програмування технології вирощування озимої пшениці в умовах господарства СТОВ "Печанівське" Романівського району Житомирської області

  Оцінка умов господарства СТОВ "Печанівське". Біологічні особливості культури "озима пшениця" та продуктивність реєстрованих сортів. Вимоги до умов вирощування. Розрахунок потенційної урожайності за фотосинтетичною активною радіацією та ресурсами вологи.
  
  курсовая работа [341,2 K], добавлен 20.05.2015
  

• Морфо-генетичні особливості сортів пшениці

  Екологічні та географічні характеристики умов проростання пшениці. Селективна характеристика районованих сортів. Методика аналізу схожості насіння пшениці. Дослідження якості посівного матеріалу сортів Triticum Бродівського району та аналіз результатів.
  
  дипломная работа [834,5 K], добавлен 21.12.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам