Облік фінансових результатів підприємства ТОВ Агрофірма "Перемога"

Отже, на часі - екологічна орієнтація економічних реформ, тобто досягнення практичної спрямованості на покращання екологічної ситуації при впровадженні заходів економічної реформи. Інакше кажучи, необхідний екологічний вектор зміни реформаційних моделей, а у всі ланки господарського механізму і систему управлінських структур потрібно включити екологічні імперативи. Думається, що у такому ракурсі доцільно розглядати процес модернізації економіки, тобто як етап "осучаснення економічної політики, націленої на розбудову соціально, інвестиційно і екологічно.За визначенням, модернізація економіки є багатогранною, ємною та різнобічною компонентою оновлення подальших реформ, зміст якої полягає у "наповненні економіки нноваційними процесами, спрямованими на ефективність економічного зростання та підвищення добробуту народу в цілому". Принагідно виникає питання щодо системи дієвих механізмів, спроможних реалізувати ідею екологоорієнтованої модернізації економіки. Іншими словами, необхідно виявити і окреслити ті заходи, методи, способи, нструменти економічної політики, які б сприяли перетворенню частки національного багатства, отриманого від експлуатації природних ресурсів ("природного капіталу"), в інвестиції для здійснення економічної стратегії інноваційного розвитку екологічно безпечної якості.

Думається, що найважливішим засобом здійснення такої стратегії є фінансовий механізм забезпечення екологоорієнтованої модернізації виробництва, який проявляється у наступних двох аспектах. Перший - це інвестиційна підтримка екологобезпечних методів господарювання, а другий - фінансування охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Стосовно ситуації з інвестуванням слід зазначити, що за минуле десятиріччя спостерігалось щорічне зменшення капіталовкладень в оновлення основних виробничих фондів природоохоронного призначення та на поточні основні екологічні заходи. При цьому слід зідмітити позитивну тенденцію зростання обсягів інвестицій на охорону навколишнього природного середовища за останні чотири роки.

Аналізуючи другий аспект фінансового механізму забезпечення екологоорієнтованої модернізації виробництва, слід визначити наявність тут серйозних проблем, зумовлених станом та обсягами фінансування охорони й раціонального використання природних ресурсів, а також функціонуванням механізму фінансування -природоохоронних заходів.

Йдеться, насамперед, про невідповідність доходної та видаткової частин бюджетних частин, пов'язаних з природокористуванням.

Отже, через непослідовність, внутрішню суперечливість, непрозорість руху коштів, фактичну невідповідність законодавчим нормам існуючий механізм фінансування природоохоронних заходів в Україні спрацьовує у такий спосіб, що основні економічні інструменти екологічного регулювання по суті виконують роль фіскальних платежів і виступають засобом нагромадження фінансових ресурсів у владних структурах. Тому провідні вітчизняні фахівці вже давно намагаються привернути увагу можновладців на існуючі недоліки бюджетної сфери та суперечності міжбюджетних відносин, котрі, до речі, погоджуються з тим, що бюджетна система України "не кореспондується із завданням політики економічного зростання, виконує суто фіскальну функцію" і підкреслюють особливу роль дієвого та прозорого механізму справедливого розподілу бюджетних коштів в узгодженні інтересів громадян і суспільства.

Слід зауважити, що прозорість фінансування досягається не лише завдяки чітко регламентованому, узгодженому та збалансованому руху матеріальних потоків до бюджету та зворотно, ай- певною мірою - завдяки відкритості та доступності економічної, зокрема еколого-економічної інформації вченим, фахівцям, широкому загалу громадськості. Зважаючи на це, видається доцільним, по-перше, популяризувати публікації статистичних даних, що характеризують динаміку основних показників охорони довкілля. По-друге, розширити та поглибити базу даних державної статистичної звітності основними показниками економічної діяльності сфери природокористування відповідно до існуючої статистичної бази Європейського Союзу.

По-третє, необхідно систематично оприлюднювати еколого-економічні результати господарської діяльності (включаючи фінансове забезпечення природоохоронної діяльності) в загальнодоступних офіційних матеріалах на кшталт відомого статистичного щорічника України. До речі,з року в рік у цьому щорічнику відсутні дані про доходи від природокористування та видатки Державного бюджету на охорону навколишнього природного середовища, адресність їх розподілу тощо. Принагідно виникає питання стосовно причин незацікавленості відповідних державних структур у здійсненні публікацій таких даних.

Неконструктивність нинішнього фінансового механізму, не здатного заохотити суб'єктів господарювання на досягнення екологічних цілей, провокує подальший розвиток екологічно виснажливої економічної системи, руйнацію матеріальної основи суспільного виробництва - його природно-ресурсної бази, а відтак становить реальну загрозу національним інтересам. Тому невідкладною є проблема розбудови ефективного та прозорого механізму фінансування заходів у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки стимулюючого типу. При цьому система бюджетного фінансування повинна, як мінімум, не суперечити, а, як максимум, сприяти екологоорієнтованій модернізації виробництва, реалізації екологічно безпечної інноваційної моделі економічного розвитку України.

Охорона природи і раціональне використання її ресурсів є однією з глобальних проблем сучасності. Актуальність її розв'язання пов'язана з неконтрольованим впливом людства на природне середовище, в результаті чого під загрозу поставлена сама можливість існування екологічної системи планети. Тому пошук оптимальних шляхів виходу з екологічної кризи є пріоритетним завданням Урядів усіх держав, у тому числі і України.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України.

Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак наша країна обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями розв'язання вказаних проблем. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, які зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

наявність великої кількості потенційно небезпечних об'єктів (тільки в Сумській області їх знаходиться 271, де зберігається значна кількість хімічних, вибухових і пожежонебезпечних речовин);

еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

На мій погляд, екологічна безпека і раціональне використання ресурсів природи повинні бути в центрі уваги Програми діяльності нового Кабінету Міністрів України, тим більше, що вона, за твердженням її розробників, спрямована "назустріч людям".

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

На фінансовий стан підприємства найбільший вплив має рентабельність, або результативність, його діяльності. Підвищення дохідності підприємства сприяє покращенню фінансового стану господарства. Якщо діяльність підприємства прибуткова, то це свідчить про те, що витрати на неї окупаються і виникає можливість до її розширення,а, отже, й до збільшення фінансових результатів від цієї діяльності, від яких прямо залежить фінансове здоров'я підприємства і заради яких, взагалом, воно і функціонує.

Рентабельність прямопропорціонально залежить від фінансового результату від діяльності і оберненопропорціонально від витрат, віднесених на цю діяльність. Тобто для збільшення рентабельності необхідно впливати на 2 чинники: на зменшення витрат та на збільшення прибутку від підприємництва.

Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь - якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, збільшення їх навантаження.

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом (велика сума готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

Отримання дебіторської заборгованості.

Продаж резервних грошових активів.

Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

Отримання банківських кредитів.

Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Але щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться в межах норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції).

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності з тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 75,84 тис. грн.(Ф1р620*0,2=379,2*0,2) в готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму короткострокової заборгованості 98 тис. грн.(Ф1(р220+р230+р240)/0,2=19,6/0,2), що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації - удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, щоб реалізувати товари на цю суму хоча б із знижкою.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела - прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

Прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;

Знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;

Зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні.

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант - залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

Визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

Періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

Якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

Використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

Продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

При продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

Використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

Відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

Пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

Страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами.

Размещено на Allbest.ru