Організаційна діяльність та бухгалтерська звітність аграрного підприємства

6.16. Аналітичний облік забезпечень майбутніх витрат і платежів ведеться за їх видами, напрямами формування й використання. Усього по рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» підраховуються дані за дебетом і кредитом за звітний місяць і з початку року.

6.17.Для обліку по інших рахунках власного капіталу призначено Відомість № 7.4 с.-г. аналітичних даних по інших рахунках обліку власного капіталу: 40 «Статутний капітал», 41 «Пайовий капітал», 43 «Резервний капітал», 45 «Вилучений капітал», 46 «Неоплачений капітал».

6.18.Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників (учасників) фіксується в засновницьких документах підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення обов'язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума статутного капіталу за балансом підприємства та сума, зареєстрована в Державному реєстрі, повинні бути тотожними.

6.19.Статутний капітал акціонерного товариства складається з коштів, внесених акціонерами (учасниками). Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи. Водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, частка кожного в якому визначається вартістю належних йому акцій. Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності і закінчується днем вибуття підприємства з державного реєстру (внаслідок припинення діяльності, банкрутства тощо).

6.20.Майно кооперативу відповідно до Господарського Кодексу України поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків коштами та майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Відповідно на рахунку 41 «Пайовий капітал» виділяється два субрахунки 411 «Неподільний капітал» та 412 «Пайовий капітал». У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання майнового паю натурою, грошима або цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу. Термін та інші умови одержання паю встановлюються статутом кооперативу. У разі виділення паю грошима, цю операцію відображають на дебеті рахунка 41 «Пайовий капітал» та кредиті рахунків 30 «Каса» чи 31 «Рахунки у банках». При виділенні паю члену кооперативу у натурі цю операцію відображають на дебеті рахунка 41 «Пайовий капітал» та кредиті рахунка 67 «Розрахунки з учасниками», на дебеті якого відображають виділення конкретних об'єктів.

6.21.Рахунок 43 «Резервний капітал» призначено для узагальнення інформації про стан та рух резервного капіталу підприємства, створеного відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. За кредитом рахунку 43 «Резервний капітал» відображається створення резервів, за дебетом - їх використання. Сальдо цього рахунку відображає залишок резервного капіталу на кінець звітного періоду.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами та напрямками використання у Відомості № 7.4 с.-г.

6.22.На рахунку 45 «Вилучений капітал» ведеться облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо.

За дебетом рахунку 45 «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників, за кредитом вартість анульованих або перепроданих акцій (часток).

Аналітичний облік вилученого капіталу ведеться за видами акцій (вкладів, паїв) у Відомості № 7.4 с.-г..

6.23.Рахунок 46 «Неоплачений капітал» призначено для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства.

За дебетом рахунку відображається заборгованість засновників (учасників) господарського товариства за внесками до статутного капіталу підприємства, за кредитом - погашення заборгованості за внесками до статутного капіталу.

Аналітичний облік неоплаченого капіталу ведеться за видами розміщених неоплачених акцій (для акціонерних товариств) та за кожним засновником (учасником) підприємства у Відомості № 7.4 с.-г..

6.24.Для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух коштів, отриманих для здійснення заходів цільового призначення, застосовується рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження».

До таких заходів в сільськогосподарських підприємствах належать: державна підтримка сільського господарства для виробництва продукції рослинництва у розрізі культур, для розвитку тваринництва за велику рогату худобу, за свиней, за птицю всіх видів, за молоко тощо. Саме за цими напрямками необхідно вести Відомість № 7.5 с.-г. аналітичних даних по рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження».

При отриманні коштів цільового фінансування і цільових надходжень кредитується рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» і дебетуються рахунки: 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» та інші. За дебетом рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» відображаються використані суми за певними напрямками, визнання їх доходом рахунок 719 «Інші доходи від операційної діяльності» та 69 «Доходи майбутніх періодів», а також повернення невикористаних сум.

6.25.Кредитові обороти по рахунках: 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48 в кінці місяця переносять з Журналу-ордера № 7 с.-г. в Головну книгу, а обороти з дебету зазначених рахунків будуть відображені на підставі інших журналів-ордерів.

Залишки на кінець місяця за відповідними рахунками Головної книги та Журналу-ордера № 7 с.-г. повинні бути тотожними.

В сільськогосподарських підприємствах джерелами фінансування майбутніх витрат і платежів можуть виступати: резерв на сплату відпусток працівникам, на покриття виробничих витрат з підготовки робіт у зв'язку з сезонним характером виробництва та цільове фінансування та цільові надходження на різні заходи.

2.10 Облік розрахунків за податками та платежами

Облік розрахунків за податками і платежами на рахунку 64 «Розрахунки за податками й платежами»

Рахунок 64 "Розрахунки за податками й платежами" призначено для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, що справляються в дохід бюджету.Порядок справляння таких платежів регулюється чинним законодавством. За кредитом рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами" відображаються нараховані платежі до бюджету, за дебетом належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання тощо.

Рахунок 64 "Розрахунки за податками й платежами" має такі субрахунки:

641 "Розрахунки за податками"

642 "Розрахунки за обов'язковими платежами"

643 "Податкові зобов'язання"

644 "Податковий кредит"

На субрахунку 641 "Розрахунки за податками" ведеться облік податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість,акцизний збір,податок на землю, мито,податок з доходів фізичних осіб,податок с власника авто,місцеві податки). На субрахунку 642 "Розрахунки за обов'язковими платежами" ведеться облік розрахунків за зборами (обов'язковими платежами), які справляються відповідно до чинного законодавства та облік яких не ведеться на рахунку 65 "Розрахунки з страхування". На субрахунку 643 "Податкові зобов'язання" ведеться облік суми податку на додану вартість, визначену, виходячи із суми одержаних авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню (виконанню). На субрахунку 644 "Податковий кредит" ведеться облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов'язання. Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведеться за їх видами.

Кореспонденція рахунка 64 Розрахунки за податками й платежами.

Слід зазначити, що одні податки, збори і платежі включають у витрати виробництва, інші покривають із прибутку підприємства. До того ж підприємства здебільшого використовують для обліку витрат виробництва одночасно рахунки класу 8 та 9. Тому кореспонденція рахунків, за якою відображають нарахування податків, зборів і платежів, залежить від того, за рахунок якого джерела покривають нараховані суми, та від методики обліку витрат виробництва.

2.11 Фінансова звітність підприємства

Фінансова і статистична звітність є невід'ємною складовою ТОВ « Галицька Аграрна компанія », що використовується з метою дієвого державного регулювання у сільському господарстві. Вона надає інформацію про показники господарювання, на підставі яких можна робити науково обґрунтовані висновки про досягнутий рівень розвитку галузі та приймати управлінські рішення на мікроі макрорівнях.

ТОВ « Галицька Аграрна Компанія » складається з фінансового звіту суб'єкта малого підприємства, який в свою чергу поділяється на « Баланс » та « Звіт про фінансові результати ». (Додаток) Для того щоб бухгалтерська звітність відповідала висунутим до неї вимогам, при складанні бухгалтерських звітів повинно бути забезпечено, дотримання наступних умов: повне відображення за звітний період усіх господарських операцій і результатів інвентаризації всіх виробничих ресурсів, готової продукції та розрахунків; повний збір даних синтетичного і аналітичного обліку , а також показників звітів і балансів з даними синтетичного і аналітичного обліку; здійснення запису господарських операцій у бухгалтерському обліку тільки на підставі належно оформлених виправдувальних документів або прирівняних до них технічних носіїв інформації; правильна оцінка статей балансу.

РОЗДІЛ ІІІ. ТЕМАТИКА ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ З УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Організація управлінського обліку на підприємстві

Управління здійснює власник підприємства і директор. Власником даного ТОВ «Галицька Аграрна Компанія » є Захарчук В.В. , також він виконує обов'язки директора. Вищим органом підприємства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників Товариства, (в даному випадку учасником є ПСП «Оскар») або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасники також у вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Збори ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » скликаються не рідше двох разів на рік. До виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить:

- Визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- Виключення зі складу учасників Товариства;

- Призначення та відкликання директора;

- Визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його філій та представництв;

- Внесення змін та доповнень до статутного капіталу Товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

- Затвердження річних звітів, результатів діяльності Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження звітів ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку, визначення порядку покриття збитків;

- Інші питання передбачені чинним законодавством.

Голова ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » розробляє та пропонує на розгляд зборів учасників стратегічні напрямки роботи. Скликає позачергові збори в разі необхідності. Збори учасників повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Про проведення загальних зборів повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням і місця проведення зборів та порядку денного.

У ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » створюється виконавчий орган-директор якому надається право:

- Вирішувати усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників.

- Не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників Товариства.

- Директор може прийматися на роботу на контрактній основі.

- Директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, також веде статистичну звітність і надає її у встановленому порядку і обсязі органам державної статистики.

Організаційна структура являє собою сукупність підрозділів господарства виробничого, допоміжного, культурно-побутового і господарського призначення, що здійснюють свою діяльність на основі кооперації та поділу праці всередині підприємства. До таких структурним одиницям відносяться відділення, виробничі ділянки, бригади, ланки, ремонтні майстерні, енергетичне господарство, будівельний цех, складське та сушильно-зерноочисне господарство (Додаток ). Також У ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » створено положення про систему управління охороною праці, яка включає в себе (Додаток) :

1. Загальні положення

2. Структуру управління охороною праці.

3. Загальні обов'язки посадових осіб в системі управління охороною праці.

4. Права посадових осіб в системі управління охороною праці.

5. Відповідальність посадових осіб підприємства в СУОП.

6. Організація нагляду та контролю за станом охорони праці на ТОВ «Галицької Аграрної Компанії ».

Кожному рівню розвитку продуктивних сил, інтенсивності сільського господарства та його спеціалізації відповідають свої певні розміри підприємства. Побічно про розміри господарства дозволяє судити площа сільськогосподарських угідь і оброблюваної ріллі.

Результати роботи кожної функціональної служби оцінюють за відповідними показниками. Наприклад, робота виробничого відділу характеризується показниками виконання графіка випуску продукції, витрат ресурсів, продуктивності праці, використання обладнання тощо. Відповідно будується і система матеріального стимулювання, яка зорієнтована на досягнення високих показників кожної служби. При цьому кінцевий результат ніби відходить на задній план, оскільки вважається, що всі служби працюють на його отримання. Перевагами функціональної структури є:

- ефективний централізований контроль за досягненням результатів у відповідних сферах діяльності;

- висока якість управління операціями у відносно стабільних сферах бізнесу;

- ефективне досягнення ефекту масштабу на базі функціональної спеціалізації.

Однак надмірне зосередження на вдосконаленні закріпленої функції звужує управлінське мислення, спричиняє розмежування в роботі окремих функціональних служб, ускладнює між функціональну координацію, перешкоджає залученню в організацію інновацій. Крім того, у працівників функціональних відділів розвивається «синдром вищості» щодо персоналу інших підрозділів, який проявляється у постійному намаганні втрутитися в їхню роботу. Це спричиняє надходження у виробничі цехи суперечливих вказівок з різних функціональних служб і виникнення між функціональних конфліктів. Порушується принцип єдиновладдя, ефективність управління знижується. Тому функціональна структура придатна для великих моно продуктових, моно ринкових організацій.

3.2 Склад витрат їх групування та класифікація

Одним з важливих питань організації, планування, обліку та калькулювання собівартості продукції є класифікація витрат за різними ознаками, що забезпечує глибоке вивчення складу та характеру витрат, дає змогу посилити контроль за ними і використовувати однотипні економічно обґрунтовані способи групування витрат у практиці економічної діяльності. Під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі предметів праці, засобів виробництва і власне праці для виготовлення продукції. Основним нормативним документом, що регламентує склад витрат виробництва та їх класифікацію в Україні, є Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (далі -- Методичні рекомендації), затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.01 № 47. Згідно з цим положенням витрати на виробництво класифікуються за ознаками, що наведені в табл. 7.1. Таблиця 7.1 Ознака Витрати 1. За місцем виникнення витрат Виробництва, цеху, дільниці, служби 2. За видами продукції, робіт, послуг На вироби, типових представників виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію 3. За видами витрат За економічними елементами, статтями калькуляції 4. За способами перенесення вартості на продукцію Прямі, непрямі 5. За ступенем впливу обсягу на рівень витрат Умовно-змінні, умовно-постійні 6. За календарними періодами Поточні, одноразові Традиційно розрізняються чотири напрями класифікації витрат, в основу яких покладено принцип "різні витрати для різних цілей". Витрати класифікують: 1) з метою визначення їх складу; 2) оцінки запасів і визначення фінансових результатів; 3) прийняття управлінських рішень; 4) контролю за виконанням завдань. Узагальнена класифікація витрат наведена на рис 7.1. Рис.

Таблиця 7.1. Напрями групування витрат

3.3 Облік витрат та методи калькулювання собівартості продукції

Вітчизняна теорія й практика обліку витрат і калькулювання собівартості продукції ґрунтується на єдності завдань та цілей, які стоять перед обліком витрат і калькулюванням . Це означає, що вони зобов'язані забезпечити своєчасне, повне й достовірне відображення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у процесі виробництва. Єдність в організації обліку витрат і калькулювання проявляється також в їх залежності від особливостей технології та характеру виробництва, різноманітності продукції і масовості її випуску.

Виходячи з цього, у вітчизняній літературі прийнято ототожнювати методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Залежно від виду продукції, технологічної складності її виготовлення, організаційних особливостей на підприємстві можуть застосовуватися різні методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому під методом обліку витрат і калькулювання у вітчизняній практиці прийнято розуміти сукупність прийомів і способів збору, нагромадження й систематизації інформації з метою обчислення собівартості продукції і контролю витрат. Більшість вітчизняних авторів розрізняють такі методи: попроцесний ( простий), попередільний, позамовний та нормативний, хоч у деяких джерелах дається їх детальніша класифікація (див. рис. 3.8).

Недоліком такої класифікації є її побудова на двох різних принципах: способі контролю за витратами (поточний контроль за діючими нормами чи контроль за підсумками роботи за місяць) і способі групування витрат по об'єктах обліку (замовленнях, переділах або процесах).

Зважаючи на те, що виявлення відхилень від норм та облік цих відхилень не є відмітною рисою лише нормативного методу, багато вітчизняних авторів цілком слушно пропонують покласти в основу класифікації методів єдину ознаку -- спосіб групування витрат на виробництво по окремих об'єктах обліку (замовленнях, переділах, процесах, окремих видах продукції, групах однорідних видів продукції тощо).

Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції



Однак до останнього часу бажаної єдності щодо класифікації вітчизняних методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції не спостерігається. Як і раніше, в нормативних документах (наприклад, у галузевих Методичних рекомендаціях з обліку витрат і калькулювання) серед основних методів називають позамовний, попередільний і нормативний, кожний з яких характеризується специфічними рисами й сферою застосування.

Хоч існують певні відмінності у сутності та сферах застосування, кожний з цих методів повинен забезпечити виконання наступних завдань:

визначення витрат за їх видами у розрізі елементів витрат і статей калькуляції;

групування витрат виробництва за місцем їх виникнення (центрами витрат) і по видах продукції;

обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг); контроль за витратами в процесі виробництва;

визначення й оцінка результатів діяльності виробничих підрозділів та підприємства в цілому.

Розглянемо, як кожний з вітчизняних методів виконує вказані завдання. Попроцесний метод калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах, для яких характерні масове виробництво одного або декількох однорідних видів продукції, короткий період технологічного процесу і відсутність у більшості випадків незавершеного виробництва. Прикладом можуть бути підприємства добувної промисловості, електричні й теплові станції, деякі підприємства хімічної та промисловості будівельних матеріалів тощо.

Сутність попроцесного методу полягає в тому, що всі витрати виробництва відповідного періоду відносяться на весь випуск продукції цього періоду. В зв'язку з цим собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення всіх витрат виробництва за період (як правило, за місяць) у цілому і по кожній статті витрат окремо на кількість готової продукції за даний період.

У літературі попроцесний метод часто називають простим або однопопередільним. Однак, зважаючи на те, що виробничий процес на підприємствах названих галузей поділяють переважно на стадії або процеси , по яких можна організувати облік витрат, цей метод доцільніше називати попроцесним. Такий поділ дає можливість посилити контроль за витратами і перетворити частину непрямих витрат у прямі (стосовно процесів), що позитивно впливає на точність калькуляційних розрахунків у випадку виробництва не одного, а декількох продуктів.

Якщо добувається або виробляється продукція одного виду і відсутні залишки незавершеного виробництва, загальна сума витрат за місяць і становить собівартість випуску. Однак у більшості випадків залежно від умов виробництва виникає необхідність розподілу витрат між випуском та незавершеним виробництвом або між видами продукції (див. рис. 3.9).

Облік калькулювання нормативних витрат

На початку XX ст. Ф. Тейлором були розроблені пропозиції, що лягли в основу нормативного методу, який у 1911 р. у повному обсязі запровадив Дж. Чартер Гаррісон. У цей же період інженером Емер-соном були опубліковані статті щодо ролі обліку в підвищенні продуктивності праці, диференціації відхилень на ті, що є під контролем менеджерів і ті, що не залежать від них. З того часу у близько як 80 % компаній США застосовують систему нормативного обліку витрат. Суть цього методу ґрунтовно описана у книзі відомого англійського вченого Коліна Друрі. У вітчизняній науці нормативний метод пов'язаний з іменем М. С. Жебрака.

Сутність нормативного методу полягає в нормуванні витрат у розрізі статей для визначення нормативу на випуск одиниці продукції. Нормативні витрати відображають заздалегідь визначені витрати для досягнення цілей бізнесу в умовах ефективного виробництва Якщо показники бюджету відносяться до всієї діяльності, то норматив до одиниці продукції.

Введення в облік уявлення про нормативні (стандартні) витрати було значним практичним кроком подальшого використання в обліку принципів кібернетики. Якщо раніше бухгалтерський облік був побудований на реєструванні фактів, що вже здійснилися в господарському житті, і відображав лише прямий зв'язок між здійсненим фактом і суб'єктом управління, то тепер з'явилася можливість забезпечення зворотного зв'язку, за рахунок дієвого контролю за ходом бізнес-процесів.

Система обліку та калькулювання за нормативними витратами грунтується на розробці нормативних витрат на фактичний обсяг виробництва у розрізі центрів відповідальності, зіставленні нормативних і фактичних витрат, аналізі відхилень, з'ясуванні причин виникнення відхилень, коригувальних діях.

Основними її елементами є облік витрат за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм. Вона сприяє підвищенню рівня оперативного управління виробництвом, оскільки забезпечує вирішення таких завдань:

створення системи діючих прогресивних норм та нормативів і на їх основі визначення нормативного рівня витрат (собівартості);

одержання інформації про витрати за нормами на окремі об'єкти витрат за статтями калькуляції;

реєстрацію та облік в оперативному порядку змін норм і нормативів, відхилень від норм за місцями і причинами виникнення та відповідальними службами;

контроль та узагальнення даних про фактичні втрати і непродуктивні витрати;

розрахунок фактичної собівартості на основі попередньо розрахованих витрат (нормативної калькуляції);

збір даних про виробничі витрати для формування раціональної техніко-економічної політики на підприємстві;

створення облікової бази для нормування, планування, бюджетування;

постійне підвищення достовірності, точності, оперативності обліку;

оцінка результатів роботи виробничих підрозділів і підприємства загалом.

Новизна сучасного підходу полягає в органічному взаємозв'язку обліку витрат за видами, місцями виникнення та об'єктами калькулювання, центрами відповідальності, щоб посилити контрольні функції в умовах поширення системи комп'ютеризації системи управління підприємством. Створення автоматизованого банку даних дозволить фіксувати в первинних облікових документах тільки обсяг виконаної роботи та відхилення від норм. Визначення суми витрат здійснюватиметься на основі інформації, яка зберігається у банку даних, обсягу робіт, відхилень від норм. Відпадає потреба у паперових носіях, використовуватимуться реєстратори та датчики. Зростає достовірність облікових даних. Вони уніфікуються, стають однаково корисними для всіх видів обліку.

Така система найкраще підходить для виробничих підприємств, чия діяльність складається з однакових операцій, які повторюються, тому застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), коли здійснюється масове та серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.

Отже, зауважте, що система обліку та калькулювання за нормативними витратами включає:

поточний облік витрат окремо за діючими нормами і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

системний облік зміни самих норм;

складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;

визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і зміни самих норм;

формування звітів про витрати з деталізацією відхилень.

Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організації виробництва.

Нормативні витрати це заздалегідь встановлені витрати з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей та чинних цін для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва.

Нормальна виробнича потужність це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умови звичайної діяльності протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Можна теж застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності

Передумовою створення такої системи є розробка норм споживання ресурсів, цін (тарифів) на ці ресурси та підготовка нормативної калькуляції. Розробка норм здійснюється:

опираючись на попередній досвід;

базуючись на експериментальних методах.

Розрізняють такі основні види норм ідеальні та практичні (базові, досяжні).

Метою підготовки нормативної калькуляції є:

оцінка вартості виготовленої продукції, незавершеного виробництва, браку у виробництві;

планування та контроль.

Аназіз точки беззбитковості складова частина управлінського обліку

Важливим завданням контролінгу (управлінського обліку) є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. Дійовим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого -- створити умови для самофінансування підприємства.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою «порогового» прибутку чи точкою рівноваги. Розглядуваний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток -- це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Розрізняють одноступінчастий (спрощений) та багатоступінчастий розрахунок суми покриття. За спрощеною схемою сума покриття дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами:

(+) чиста виручка від реалізації

(-) змінні (пропорційні витрати)

(=) сума покриття

(-) постійні витрати

(=) прибуток

Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на простому розподілі витрат на постійні та змінні, називається одноступінчастою системою «direct -- costing». Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому випадку це різниця між оптовою ціною та умовно змінними витратами на виробництво одиниці продукції. В торгівлі сума покриття, як правило, відповідає торговельній націнці (зменшеній на величину непрямих податків). За допомогою показника суми покриття обчислюють приріст прибутку від реалізації кожної додаткової одиниці продукції. При цьому можна використати такий алгоритм розрахунку прибутку:

Пn = N(p - v) - F,

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директ-костинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття. На рис. 11.4 наведена структурно-логічна схема розподілу постійних витрат за окремими рівнями їх формування, яка може бути взята за основу при розрахунку показників покриття. Залежно від рівня постійних витрат, який приймається в розрахунках, визначають суму покриття І, суму покриття ІІ і т. д. Приклад розрахунку суми покриття за системою багатоступінчастого директ-костингу наведено в табл. 11.4.



Рис. 11.4. Структура постійних (фіксованих) затрат

Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Аналіз беззбитковості може проводитися як за допомогою відповідних математичних розрахунків, так і шляхом побудови графіків. У разі використання графічного методу аналізу точкою беззбитковості вважається точка перетину лінії сукупних (повних) затрат та лінії, яка характеризує виручку від реалізації продукції. До досягнення точки беззбитковості підприємство зазнає збитків від виробництва відповідного виду продукції, а після -- отримує прибутки.

Позитивна різниця між фактичною виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості, називається зоною безпеки. На зазначену різницю підприємство може знизити обсяги реалізації або підвищити рівень затрат без загрози зазнати збитків. Підкреслимо, що кожне підприємство повинно прагнути розширити зону безпеки, оскільки чим вона менша, тим більшим є ризик одержання збитків.

3.4 Організація бюджетування на підприємстві.

Трансформація вітчизняної економіки супроводжується безліччю проблем, які є специфічними для сучасного розвитку ринкового господарювання. Тобто появилась необхідність розробки системи управління, здатної реагувати на зміни кон'юнктури ринку на основі поставлених цілей, наявності програми довгострокового розвитку, впровадження системи планування й контролю. Існуюча на сільськогосподарських підприємствах система управління не може бути якісною без впровадження і використання адекватних управлінських технологій серед яких визначальними є бюджетування.

Роль бюджетування в управлінні підприємством як цілісної системи, що поєднує в собі чітко структуровану сукупність планів, механізми розмежування цілей, повноважень і відповідальності різних рівнів менеджменту, принципи побудови організаційної структури, методи стимулювання, аналізу й контролю, у наш час невиправдано звужується. Бюджетування застосовується в найкращому разі для того, щоб контролювати окремі показники фінансово господарської діяльності підприємства. Тобто, бюджетування - це не стільки інструмент, скільки управлінська технологія, показник якості управління фінансовими ресурсами на підприємстві, а контролінг спрямований на вдосконалення системи управління підприємством і дозволяє підвищити його ефективність.

Бюджетування базується на принципах комплексного поєднання планування, обліку, контролю, аналізу та регулювання діяльності сільськогосподарського підприємства (установи), фінансових результатів і фінансового стану його структурних одиниць; координації відповідних бюджетів, їх консолідації та орієнтації на досягнення загальних фінансових цілей на кожному рівні управління.

На сьогодні має проводитись робота з впровадження таких інструментів бюджетування: бюджетування, орієнтоване на результат діяльності установи; організація бюджетної функціональної класифікації витрат бюджетів за програмним Удосконалення практики бюджетування варто розглядати як вагомий інструмент підвищення ефективності витрат бюджетів підприємств. Заходи вдосконалення бюджетного процесу можуть давати локальний ефект, а можуть приводити до радикальних змін. Ключовою ланкою в системі бюджетування, орієнтованого на результат, є моніторинг результативності. За його підсумками ухвалюють рішення про доцільність продовження фінансування тієї або іншої бюджетної програми в обсягах, закладених у попередньому фінансовому році.

Реалізацію бюджетування, орієнтованого на результати необхідно здійснювати таким чином: проведення подальшої реорганізації суб'єктів бюджетного планування з метою створення організаційної структури і системи розподілу повноважень і обов'язків; забезпечення з боку суб'єктів бюджетного планування доступності, повноти та якості інформації для моніторингу і оцінки їхньої діяльності всіма зацікавленими сторонами; Запровадження відповідно до вимог бюджетування, орієнтованого на результати, зовнішнього аудиту ефективності і результативності за такими напрямами: бюджетні витрати; галузеві стратегії та програми.

Усі заходи, що вживаються в рамках бюджетного планування, орієнтованого на результат, умовно можна поділити на три етапи:

-аналіз стану сільськогосподарських бюджетів у цілому за найбільш важливими статтями бюджетних витрат;

- практична реалізація програми реформування;

-реалізація компоненту проекту з надання технічного сприяння в підвищенні якості управління.

Таким чином, впровадження технологій середньострокового прогнозування бюджету, орієнтованого на результат, на сільськогосподарському підприємстві в середньостроковій перспективі є виправданим і необхідним кроком, відповідним загальному напряму реформи бюджетного процесу в країні на сільськогосподарських підприємствах.

РОЗДІЛ ІV. ТЕМАТИКА ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ З АУДИТУ

4.1 Планування аудиту

Аудитор повинен планувати свою діяльність на такому рівні, щоб провести аудиторську перевірку підприємства кваліфіковано і вчасно. Як міжнародними стандартами, так і національними нормативами аудиту України визначено порядок планування аудиту.

Норматив № 9 «Планування аудиту» визначає порядок планування, розробки загального плану і програми проведення аудиту, тобто сутність планування аудиту.

Планування -- це вироблення головної стратегії конкретних підходів до характеру, періоду та часу проведення аудиту. В плані аудиту має визначатися час проведення кожної конкретної

аудиторської процедури.

Мета планування аудиту -- концентрація уваги аудитора на найважливіших напрямах аудиту, на виявленні ланок для найретельнішої перевірки. Планування допоможе аудиторові належно організувати свою роботу та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яку виконують інші аудитори та фахівці інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру й виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Найважливішою складовою частиною планування аудиту є отримання аудитором інформації про стан справ на підприємстві. Докладніше про порядок отримання інформації про стан справ на підприємстві наведено в ННА № 10 «Знання бізнесу клієнта».

Планування аудиту охоплює складання загального плану очікуваних робіт і розробку аудиторської програми.

Загальний план очікуваних робіт оформляється документально, до нього додається розклад виконання кожної ланки перевірки або аудиторської процедури.

План аудиторської перевірки переглядається керівником підприємства, що сприяє підвищенню ефективності аудиту, скороченню числа аудиторських процедур. Аудитор повністю відповідає за розробку та виконання плану й програми аудиту.

Складений план аудиторської перевірки буде якісним, а визначений обсяг очікуваних робіт реальним, якщо аудитором буде:

вивчено умови контракту (договору на проведення аудиту) та встановлену законом відповідальність аудитора;

уточнено зміст звіту аудитора або іншої інформації, яку йому треба передати замовнику відповідно до укладеного договору;

встановлено вплив на результати перевірки нових стандартів з обліку та аудиту, законів, положень, інструкцій та інших нормативних актів;

виділено основні питання аудиту;

з'ясовано умови, що потребують особливої уваги (можливість матеріальних помилок, обману тощо);

визначено ступінь довіри системі обліку та внутрішньому аудиту підприємства;

встановлено обсяг аудиторських доказів;

оцінено професійну придатність внутрішніх аудиторів і можливість їх залучення до зовнішнього аудиту;

проаналізовано доцільність залучення інших аудиторів до проведення перевірки у філіях, представництвах, відділах, від-

окремлених підрозділах підприємств, що мають самостійний

баланс;

встановлено необхідність залучення експертів.

Для підготовки плану аудиторської перевірки використовують річні звіти, інформацію про збори акціонерів (засновників), засідання ради директорів, внутрішні фінансові звіти підприємства (фірми), аудиторські висновки за попередній період, матеріали внутрішнього аудиту, періодичні видання з питань аудиту.

Загальний план аудиту розробляється настільки докладно, щоб аудитор мав змогу на його основі підготувати програму аудиту. В свою чергу, програма аудиту, її зміст та розмір залежить

від розміру, виду та специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, які використовує аудитор під час перевірки.

Нормативом № 9 визначено коло питань для аналізу аудитором під час розробки загального плану. До них належать такі:

1. Розуміння аудитором бізнесу клієнта, що включає визначення:

основних чинників, які мають вплив на діяльність підприємства;

найважливіших характеристик підприємницької діяльності підприємства, його організаційної структури, процесу виробництва, надання послуг, фінансового стану, а також його звітності, включаючи зміни, які мали місце після попереднього аудиту;

обов'язків між керівництвом підприємства.

4.2 Правові основи функціонування підприємства

Управління здійснює власник підприємства і директор. Власником даного ТОВ «Галицька Аграрна Компанія » є Захарчук В.В. , також він виконує обов'язки директора. Вищим органом підприємства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників Товариства, (в даному випадку учасником є ПСП «Оскар») або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасники також у вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Збори ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » скликаються не рідше двох разів на рік. До виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить:

- Визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- Виключення зі складу учасників Товариства;

- Призначення та відкликання директора;

- Визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його філій та представництв;

- Внесення змін та доповнень до статутного капіталу Товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

- Затвердження річних звітів, результатів діяльності Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження звітів ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку, визначення порядку покриття збитків;

- Інші питання передбачені чинним законодавством.

Голова ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » розробляє та пропонує на розгляд зборів учасників стратегічні напрямки роботи. Скликає позачергові збори в разі необхідності. Збори учасників повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Про проведення загальних зборів повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням і місця проведення зборів та порядку денного.

У ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » створюється виконавчий орган-директор якому надається право:

- Вирішувати усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників.

- Не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників Товариства.

- Директор може прийматися на роботу на контрактній основі.

- Директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, також веде статистичну звітність і надає її у встановленому порядку і обсязі органам державної статистики.

Організаційна структура являє собою сукупність підрозділів господарства виробничого, допоміжного, культурно-побутового і господарського призначення, що здійснюють свою діяльність на основі кооперації та поділу праці всередині підприємства. До таких структурним одиницям відносяться відділення, виробничі ділянки, бригади, ланки, ремонтні майстерні, енергетичне господарство, будівельний цех, складське та сушильно-зерноочисне господарство а кож У ТОВ «Галицької Аграрної Компанії » створено положення про систему управління охороною праці, яка включає в себе :

1. Загальні положення

2. Структуру управління охороною праці.

3. Загальні обов'язки посадових осіб в системі управління охороною праці.

4. Права посадових осіб в системі управління охороною праці.

5. Відповідальність посадових осіб підприємства в СУОП.

6. Організація нагляду та контролю за станом охорони праці на ТОВ «Галицької Аграрної Компанії ».

Кожному рівню розвитку продуктивних сил, інтенсивності сільського господарства та його спеціалізації відповідають свої певні розміри підприємства. Побічно про розміри господарства дозволяє судити площа сільськогосподарських угідь і оброблюваної ріллі.

Результати роботи кожної функціональної служби оцінюють за відповідними показниками. Наприклад, робота виробничого відділу характеризується показниками виконання графіка випуску продукції, витрат ресурсів, продуктивності праці, використання обладнання тощо. Відповідно будується і система матеріального стимулювання, яка зорієнтована на досягнення високих показників кожної служби. При цьому кінцевий результат ніби відходить на задній план, оскільки вважається, що всі служби працюють на його отримання. Перевагами функціональної структури є:

- ефективний централізований контроль за досягненням результатів у відповідних сферах діяльності;

- висока якість управління операціями у відносно стабільних сферах бізнесу;

- ефективне досягнення ефекту масштабу на базі функціональної спеціалізації.

Однак надмірне зосередження на вдосконаленні закріпленої функції звужує управлінське мислення, спричиняє розмежування в роботі окремих функціональних служб, ускладнює між функціональну координацію, перешкоджає залученню в організацію інновацій. Крім того, у працівників функціональних відділів розвивається «синдром вищості» щодо персоналу інших підрозділів, який проявляється у постійному намаганні втрутитися в їхню роботу. Це спричиняє надходження у виробничі цехи суперечливих вказівок з різних функціональних служб і виникнення між функціональних конфліктів. Порушується принцип єдиновладдя, ефективність управління знижується. Тому функціональна структура придатна для великих моно продуктових, моно ринкових організацій.

4.3 Загальний огляд фінансової звітності. Аудит фінансово-господарської діяльності підприємства

Внаслідок проведення аграрної реформи в Україні створено реальні передумови необхідні для формування ринкового фінансово-правового механізму регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств. Однак цей механізм діятиме лише за наявності різних суб'єктів власності й форм господарювання, конкуренції за ринок збуту продукції, цінних паперів, фінансово-кредитних послуг сільськогосподарських товаровиробників тощо.

Слід зауважити, що саме наявність законодавчого закріплення розмаїття форм суб'єктів аграрного господарювання, заснованих на різних формах власності, стала головною передумовою розвитку ринкового механізму регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств.

Сучасні фінансово-кредитні відносини у сільському господарстві ґрунтуються на принципах: заборони прямого втручання держави у фінансову діяльність суб'єктів аграрного господарювання; партнерства у фінансових відносинах між фінансово-кредитними установами (банками, кредитними спілками) та сільськогосподарськими підприємствами; самообмеження, тобто обрання напрямів діяльності залежно від фінансових можливостей підприємства тощо. Ці принципи знайшли своє відображення в ЦК та ГК, законах України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність", від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", від 19 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство", від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію", від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про фермерське господарство" та в інших нормативно-правових актах.

У процесі набуття й реалізації суб'єктами аграрного господарювання фінансових правомочностей виникають відповідні фінансові правовідносини. Фінансові правовідносини сільськогосподарських підприємств поділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх належать фінансові відносини із забезпечення встановленої законодавством фінансової дисципліни (ведення різноманітних форм обліку, звітності, нарахуванню дивідендів на акції або на майнові та земельні паї) на підприємствах. Внутрішні фінансові відносини сільськогосподарських підприємств охоплює предмет аграрного права.

Зовнішніми фінансовими відносинами сільськогосподарських підприємств є їх відносини з фінансовими органами держави, а також відносини, в яких підприємство є засновником нових суб'єктів господарювання й фінансові відносини, пов'язані зі здійсненням розрахунково-кредитних і касових операцій сільськогосподарських підприємств. На відміну від внутрішніх, зовнішні фінансові відносини сільськогосподарських підприємств, як правило, регламентуються нормами цивільного, господарського, адміністративного і фінансового права.

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств -- це сукупність фінансових відносин (внутрішніх і зовнішніх) суб'єкта аграрного господарювання щодо забезпечення реалізації статутних цілей і завдань. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств полягає в забезпеченні фінансово-ресурсних умов їх конкурентоспроможності. Відповідно до ст. 25 ГК, конкуренція -- це змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації останнього на ринку.

Забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства досягається шляхом застосування як традиційних заходів: організації планування, створення різноманітних фондів (грошових та натуральних); здійснення різних видів обліку (бухгалтерського, статистичного, аналітичного); складання фінансового плану й звітності, -- так і новітніх ринкових: маркетинг, менеджмент, аудит тощо.

Ефективність фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств залежить від реалізації комерційного планування, тобто від виконання його програми економічного й соціального розвитку (бізнес-плану). Бізнес-план сільськогосподарського підприємства -- це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг. План дає змогу визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення й реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План також дає відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат. Методика складання бізнес-планів затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 квітня 1997 р. № 56.

Сільськогосподарське підприємство визначає свої загальні цілі на певний період (від 1 року), опрацьовує шляхи їх здійснення, а також забезпечує постійний контроль за виконанням зазначених у бізнес-плані показників. За умов впровадження ринкових економічних відносин особливого значення набуває пошук покупців своєї продукції, виявлення запитів та потреб споживача, організаційно-правове забезпечення збуту виробленої продукції, рентабельність виробництва й прибутковості. Під час розробки комерційного плану підприємству потрібно мати уявлення про наступне звернення до банківських кредиторів.

...