Раціональна організація обліку на підприємстві

Організаційні процеси формування ринку інформаційних продуктів і послуг та забезпечення його ефективного функціонування потребують законодавчої підтримки та правового захисту. Одна з головних проблем законодавчого урегулювання процесів розвитку інформаційної сфери полягає в її складності, так як ці процеси охоплюють цілий комплекс не лише юридичних, а й економічних і технологічних проблем.

Під раціональною організацією бухгалтерського обліку слід розуміти систему елементів і засобів найбільш оптимальної побудови облікового процесу з метою отримання достовірної, своєчасної і доречною (корисної) для управління інформації про діяльність організації та здійснення контролю за ефективністю використання виробничих ресурсів.

Основними елементами та засобами системи організації бухгалтерського обліку є: робочий план рахунків бухгалтерського обліку; регістри бухгалтерського обліку; первинні облікові документи внутрішня бухгалтерська звітність; документообіг; використання засобів механізації та автоматизації обліку; структура та організація облікового апарату та визначення виконуваних ним функцій.

Обліковий процес включає взаємопов'язані етапи системи бухгалтерського обліку:

- підготовчу роботу (розробка всіх необхідних документів внутрішньої регламентації);

- поточне спостереження, вимірювання та реєстрацію фактів господарської діяльності;

- систематизацію та групування облікової інформації та забезпечення контролю за рухом майна організації та її зобов'язань, шляхом відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку;

- узагальнення інформації про майно організації, її зобов'язання та господарські операції за допомогою складання бухгалтерської звітності і подання цієї звітності внутрішнім і зовнішнім користувачам інформації з метою прийняття рішень.

Для побудови облікового процесу як єдиної інформаційної системи необхідно ґрунтуватися на наступних організаційних вимогах;

- державне регулювання загальних принципів і правил організації, методики і техніки бухгалтерського обліку;

- в обліковій політиці поєднання державного регулювання при виборі організаційно-технічних аспектів реалізації методології бухгалтерського обліку з галузевими, технологічними та іншими особливостями організації;

- організація питань удосконалення бухгалтерського обліку, підвищення кваліфікації працівників бухгалтерського апарату і на цій основі постійне підвищення ролі бухгалтерського обліку в ефективності функціонування інформаційної системи організації;

- вдосконалення форм і методів подання інформації з метою контролю і аналізу в управлінні ефективністю процесами відтворення;

- застосування економічних методів управління і забезпечення оптимізації побудови облікового апарату, динамічності організації та аналітичності отримання інформації бухгалтерського обліку.

Процес практичного ведення бухгалтерського обліку, як і будь-який інший господарський процес, є об'єктом спостереження та управління економічного суб'єкта. Тому для ефективного функціонування процесу бухгалтерського обліку в системі управління організації необхідно дотримувати наступні принципи: безперервність процесу, прямоточної інформації, ритмічність виконання облікових робіт, паралельність виконання облікових робіт, пропорційність забезпечення інформацією, спеціалізацію та кооперацію при виконанні облікових робіт.

Безперервність процесу бухгалтерського обліку означає відображення фактів господарського життя в бухгалтерському обліку у часовій та просторовій їх визначеності та ієрархії. Безперервність у часі дає можливість комплексного пізнання змісту об'єкта бухгалтерського обліку за певний період діяльності організації [1, с. 89].

Безперервність процесу бухгалтерського обліку забезпечується шляхом виконання облікових робіт у відповідності з графіком документообігу та графіком розподілу обов'язків (робіт) між виконавцями облікових робіт по просторовій ієрархії.

Прямоточність інформації - раціональна організація потоків комунікації бухгалтерської інформації в системі управління організації, недопущення дублювання облікових робіт виконавцями, а також недопущення дублювання даних бухгалтерського обліку, багаторазового їх повторення в облікових регістрах.

Ритмічність виконання облікових робіт забезпечується рівномірним, послідовним виконанням облікових робіт шляхом дотримання методичних прийомів, правил бухгалтерського обліку, основної процедури і локальних процедур обробки первинних даних, їх угруповання, систематизації і трансформації в бухгалтерську звітність.

Паралельність виконання облікових робіт означає одночасне виконання всіх видів облікових робіт, що сприяє взаємопов'язкі первинних даних, показників аналітичного і синтетичного обліку (оборотів і сальдо рахунків).

Пропорційність забезпечення інформацією означає дотримання оптимального співвідношення між інформаційним забезпеченням всіх внутрішніх користувачів інформації та своєчасним складанням бухгалтерської (фінансової) звітності для зовнішніх користувачів інформації. Пропорційність забезпечення інформацією всіх користувачів здійснюється шляхом якісного пізнання змісту фактів господарського життя та підвищення ефективності комунікації інформації.

Спеціалізація і кооперація при виконанні облікових робіт передбачає правильний розподіл робіт у системі бухгалтерського обліку між виконавцями і розподіл бухгалтерської інформації в процесі її комунікації між усіма користувачами. При цьому необхідно враховувати затребуваність, доречність, релевантність і надійність інформації в системі управління господарськими процесами.

1.6 Формування системи документування господарських операцій та документообороту

Облікові номенклатури це згрупована облікова інформація за певними ознаками на кожному з етапів облікового процесу. Склад облікових номенклатур на різних підприємствах характеризується специфікою їх діяльності, оскільки та чи інша галузь, структура підприємства, стратегія функціонування та розвитку - це ті чинники, які мають безпосередній вплив на визначення переліку та обсягів облікової інформації, яку слід задіяти в обліковому процесі.

Для раціоналізації організації облікових номенклатур потрібно визначити обсяги інформації, певні показники, одиниці виміру та інші параметри, що дозволять якомога повніше відтворити події, факти, що підлягають обліку. Організація облікових номенклатур включає в себе два етапи: формування та складання переліку.

При формуванні облікових номенклатур первинного обліку до уваги слід брати всі господарські операції, здійснення яких передбачено діяльністю самого підприємства. Тому, перш ніж формувати перелік облікових номенклатур на цьому етапі облікового процесу, слід урахувати особливості специфіки господарювання, ознайомитися з потребами зовнішніх і внутрішніх користувачів інформації. Зазначимо, що саме на етапі первинного обліку важливим є факт добору облікових номенклатур, оскільки це і буде вхідна інформація, яка в подальшому проходитиме по всьому обліковому процесу і в кінцевому підсумку через різні форми звітності характеризуватиме стан та результати діяльності підприємства. І якщо не охопити достатньою мірою необхідний обсяг облікових номенклатур на початку, результативна облікова інформація не відтворить повного якісного змісту облікових номенклатур на підсумковому етапі облікового процесу.

Таким чином, визначаючи облікові номенклатури на етапі первинного обліку, складають перелік усіх об'єктів обліку, які мають бути задіяні в обліковому процесі.

Ідучи далі по структурі облікового процесу, треба впорядкувати (сформувати) перелік облікових номенклатур уже на етапі аналітичного (поточного) обліку. За основу тут слід брати до уваги як систему показників, які входять до визначених форм фінансової, статистичної чи оперативної звітності, так і враховувати інтереси власників, користувачів інформації для налагодження системи аналітичного та контрольного процесів стосовно стратегічного розвитку підприємства. Зрозуміло, що на цьому етапі облікового процесу формування облікових номенклатур є складнішим завданням. Відповідно, за своїм змістом облікові номенклатури на цьому етапі можуть бути двох видів: прості і складні

Прості номенклатури - це ті, які в подальшому не будуть деталізовані, і відповідно, складні - ті, що потребують деталізації. Слід зауважити, що самі групи номенклатур в обліку визначено Планом рахунків, зокрема субрахунок того чи іншого синтетичного рахунку. Для прикладу переглянемо можливі облікові номенклатури у поточному обліку доходів. Так, Планом рахунків передбачено цілий 7-й клас, де запропоновано рахунки (групи номенклатур) для обліку доходів від операційної і не операційної діяльності. Проте зрозуміло, що аналітика таких різних доходів залежить від галузі та виду діяльності конкретного підприємства, його структури тощо. У силу цього перелік облікових номенклатур у межах окремої групи доходів слід конкретизувати, виходячи з умов та потреб.

Організація облікових номенклатур підсумкового (синтетичного) обліку характеризується системою показників, які слід визначити та оприлюднити в тих чи інших носіях інформації (фінансовій, податковій, статистичній чи оперативній звітності). Зрозуміло, що вихідною інформацією (базою) для формування облікових номенклатур тут слугують уже сформовані облікові номенклатури поточного обліку. Таким чином, результативна інформація облікового процесу, або облікові номенклатури підсумкового обліку, - це система показників, які дають повну характеристику стану активів, пасивів, фінансового результату тощо. Облікові номенклатури підсумкового обліку більшою мірою є регламентовані відповідними нормативно-інструктивними інструментами, що має суттєве значення для формування номенклатур на підсумковому етапі облікового процесу і дозволяє класифікувати облікові номенклатури підсумкового обліку на певні групи:

- за змістом - оперативну, статистичну, бухгалтерську;

- за періодичністю складання - на поточну (місячну, квартальну, піврічну, дев'ятимісячну) та річну;

- за характером - на фінансову та внутрігосподарську.

Бухгалтерський облік, як система впорядкування інформації, ґрунтується на застосуванні безперервного документування, тобто відображення всіх господарських операцій, які здійснює підприємство. Господарська операція - це дія або подія, яка зумовлює зміни в структурі активів, зобов'язань, власного капіталу підприємства.

Облікова інформація відображається в документах, облікових регістрах, формах звітності. Відповідальність за відображення здійснених операцій в бухгалтерському обліку несе власник підприємства.

Основним видом носіїв облікової інформації на етапі первинного обліку є документ, наприклад оборотно-сальдова відомість (Додаток Е). Бухгалтерський документ - це письмове підтвердження факту здійснення господарської операції певної форми й змісту.

Підприємство може самостійно обирати первинні документи, які забезпечують відображення операцій, на основі типових документів.

До бухгалтерських документів ставлять наступні вимоги:

1) наявність обов'язкових реквізитів :

- назва документа;

- дата і місце складання;

- назва підприємства;

- зміст і обсяг господарських операцій, одиниця вимірювання господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення операції, і правильність її оформлення;

- особистий підпис та інші дані, що ідентифікують особу.

2) забезпечення контролю за господарськими операціями;

3) чіткість;

4) компактність;

5) можливість обробки.

Основним напрямом удосконалення форм первинних документів є їх уніфікація і стандартизація. Цьому сприяє заміна разових документів накопичувальними, застосування документів тривалого використання, реєстрація операцій безпосередньо в регістрах, створення комплексних документів. В умовах використання комп'ютерів первинні дані слід формувати безпосередньо на технічних носіях, широко використовувати автоматичну фіксацію первинних даних.

Всі первинні документи обов'язково перевіряють працівники бухгалтерської служби за змістом і формою - здійснюється перевірка наявності всіх обов'язкових реквізитів, математична перевірка показників.

На етапі поточного обліку використовують три вида форм відображення облікової інформації:

- облікові регістри;

- розрахункові таблиці;

- бухгалтерські довідки (про виправлення помилок та ін.).

Регістри - це носії відповідного формату у вигляді відомостей, книг, журналів у паперовому чи електронному вигляді, що призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, які прийняті до обліку.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регістри повинні містити такі обов'язкові реквізити:

- назву;

- період реєстрації операцій;

- ПІБ та підписи осіб, які складають такі регістри.

Підприємство може розробляти регістри самостійно. У той же час можна застосовувати типові регістри.

Форми облікової інформації на етапі поточного обліку повинні забезпечувати отримання необхідних даних для управління і контролю за станом і рухом явищ і процесів.

Вибір форм відображення облікової інформації на етапі поточного обліку здійснюється в розрізі об'єктів обліку - основних засобів, матеріалів, оплати праці.

Для окремих форм обліку (журнально-ордерної, таблично-автоматизованої) розроблені типові або уніфіковані форми. Якщо ж вони не розроблені, то підприємство самостійно виконує їх розробку. На етапі підсумкового обліку використовують два види носіїв: звітні форми і розрахункові таблиці.

Вибір носіїв облікової інформації залежить від наявності технічних засобів, обчислювальної техніки. При організації технології і вибору носіїв облікової інформації слід орієнтуватися на раціоналізацію облікового процесу.

Раціональні носії інформації - це носії, які орієнтовані на контрольно-аналітичні процеси. При створенні документів значну увагу приділяють принципам уніфікації та стандартизації.

Уніфікація документів - це розробка єдиних форм документів для оформлення однотипних господарських операцій.

Стандартизація документів - це встановлення для бланків однотипних документів найбільш раціонального розміру і форми.

Більшість носіїв розроблені і затверджені нормативно-правовими актами - типові форми документів, облікові регістри, форми звітності, касові документи.

Якщо немає типових і уніфікованих документів, підприємство розробляє власні форми. При цьому необхідно додержуватись наступних загальних вимог і рекомендацій:

- поряд розміщують такі реквізити, які обробляє одна особа, графи реквізитів, які перебувають в арифметичній і логічній залежності, графи тексту і коди та ін.;

- довідкові дані розміщують на зворотній стороні документа;

- дотримуються вимог законодавчих актів.

Документи з моменту їх складання або одержання від інших підприємств до передачі в архів на зберігання проходять певний шлях. Відомо, що первинні документи містять інформацію про факти господарського життя, і ця інформація належним чином опрацьовується, узагальнюється й накопичується з метою одержання підсумкових даних у балансі та звітності. Своєчасний і якісний облік забезпечується певним порядком організації складання й опрацювання документів, або документооборотом.

Документооборотом називаються порядок і шляхи руху документів з моменту їх складання або надходження до моменту здачі в архів.

Головне завдання документообороту -- прискорення руху документів, і чим коротше і швидше буде організовано цей процес, тим він буде ефективнішим, і користувачі зможуть вчасно отримати інформацію для прийняття рішень.

Кожне підприємство, враховуючи специфіку своєї господарської діяльності та структури управління, визначає напрями й обсяги документів. Організує документооборот на підприємстві головний бухгалтер чи бухгалтер, який розробляє правила і технологію обробки облікової інформації. Ця технологія визначає основні етапи проходження документів: складання первинних документів або реєстрація тих, що надійшли зі сторони, облікова обробка та реєстрація документів; передача документів на зберігання до архіву.

Організаційно перелічені етапи документопотоку відображаються у спеціальному документі, який називається план (графік) документообороту. Він має визначати здійснення систематичного контролю складання і строків проходження первинних, зведених документів між окремими структурними підрозділами, передачі їх у бухгалтерію. План (графік) документообороту розробляється головним бухгалтером і затверджується керівником. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку складання і подання до бухгалтерії та опрацювання документів є обов'язковими для всіх підрозділів і служб підприємства.

Документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, комірниками, майстрами та ін.) або надходять зі сторони через канцелярію з обов'язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо). Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообороту, в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов'язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи.

При надходженні документів до бухгалтерії проводять їх перевірку:

- за формою (формальна перевірка заповнення всіх реквізитів, відповідності стандарту і формі документа, своєчасності складення документа і подання до бухгалтерії);

- за змістом (змістовна перевірка правильності відображення господарської операції, її відповідність законодавчим та нормативним вимогам, інтересам власника чи підприємства);

- арифметична (перевірка правильності проставлених цін і тарифів, розрахованих сум і підсумків).

Перевірені бухгалтерією документи проходять облікову реєстрацію. Процес обробки в бухгалтерії прийнятих від виконавців бухгалтерських документів включає три етапи: розцінка (таксування), групування і бухгалтерське проведення (проводка).

Розцінка (таксування) документів полягає у проставленні у відповідних графах документа ціни і суми, тобто переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий здійснюється в самому документі шляхом множення показника на ціну. Ця операція характерна для документів, якими оформлюють рух матеріальних цінностей (вимоги-накладні, лімітно-забірні карти тощо), оскільки в момент їх складання записують тільки кількісні показники. Документи, в яких проставлено ціну та суму, не підлягають розцінці. У результаті розцінки здійснюється оцінка господарської операції у грошовому вимірнику.

Групування документів полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи з метою підготовки зведених даних (за складами, цехами, замовленнями, касами тощо) і спрощення ведення первинного обліку. Документи, згруповані за певними ознаками однорідності в накопичувальні та групувальні відомості, істотно скорочують подальші реєстраційні операції.

Бухгалтерське проведення (проводка) передбачає вказування у первинних або згрупованих документах (відомостях) бухгалтерської проводки (кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку), яку в майбутньому буде відображено в регістрах бухгалтерського обліку, а потім у звітності. Здебільшого первинні документи, накопичувальні та групувальні відомості, меморіальні ордери містять для зазначення кореспондуючих рахунків спеціальні графи.

Оформлені бухгалтерськими кореспонденціями документи обліку використовують для подальшого відображення господарських операцій, що в них містяться, у регістрах синтетичного й аналітичного обліку. На цьому практично завершується облікова робота з первинними бухгалтерськими документами. Первинні документи, виконавши свою обліково-аналітичну функцію, підлягають передачі в архів.

Для зберігання документів призначені архіви. Розрізняють поточні й постійні архіви. Поточний архів організовують безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року, оскільки в поточному році часто є потреба звертатися до нього за довідками й інформацією. Поточний архів міститься у спеціальних закритих шафах. Постійний архів розміщується у спеціально обладнаному приміщенні й призначений для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітів, а й справ інших підрозділів і служб підприємства. Всі прийняті на зберігання справи реєструють в архівній книзі, що полегшує пошук документів чи справу в разі необхідності.

Відповідно опрацьовані: систематизовані у хронологічному порядку, прошиті й марковані ярликами (рубриками) документи з поточного архіву передають у постійний після закінчення звітного року. Первинна документація зберігається в архіві окремо від облікових регістрів.

Так, для первинних документів, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських і податкових записів, встановлено термін зберігання 3 роки; розрахунково-платіжних відомостей, актів документальних ревізій, податкових та інших перевірок -- 5 років; особових рахунків робітників та службовців, студентів -- 75 років; статути та положення, бухгалтерські звіти і баланси, передавальні, розділювальні та ліквідаційні баланси зберігаються постійно.

Після закінчення встановлених термінів зберігання документи, що мають особливо важливе значення, передають на безстрокове зберігання до державного архіву, а інші документи підлягають знищенню спеціальною комісією за актом з відповідною відміткою в архівній книзі [14, с. 261].

1.7 Особливості організації обліку активів, капіталу та зобов'язань

Власний капітал - це загальна вартість засобів підприємства які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів. Такі активи формуються за рахунок інвестованого в них власного капіталу і представляють собою чисті активи підприємства. Тобто до власного капіталу належать:

- статутний капітал;

- пайовий капітал;

- додатковий вкладений капітал;

- інший додатковий капітал;

- резервний капітал;

- нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

- неоплачений капітал;

- вилучений капітал.

Статутний капітал відображає зафіксовану в засновницьких документах загальну вартість активів, які є внеском власників у капітал підприємства.

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дати реєстрації підприємства в Державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності і закінчується в день його виключення з реєстру.

У бухгалтерському обліку первинною вартістю майна, внесеного як внесок у статутний капітал, визнається узгоджена засновниками їх справедлива вартість з урахуванням відповідних витрат. Документами, що підтверджують необхідність відображення в обліку статутного капіталу, є статутні документи підприємства.

В акціонерному товаристві розмір статутного капіталу дорівнює номінальній вартості емітованих акцій і не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат.

У товаристві з обмеженою відповідальністю розмір статутного капіталу не може бути менший ніж 100 мінімальних заробітних плат.

В акціонерному товаристві статутний капітал створюється за рахунок внесків засновників (акціонерів) в обмін на акції, в товаристві з обмеженою відповідальністю - на корпоративні права.

Згідно з чинним законодавством резервний капітал створюється в розмірі, встановленому засновницькими документами, але не менше ніж 25% від статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу встановлюється засновницькими документами, але не менше ніж 5% від суми чистого прибутку. Засоби резервного капіталу знаходяться в повному розпорядженні підприємства і можуть бути використані ним на покриття можливих збитків, непередбачених витрат, сплату боргів підприємства при його ліквідації, на додаткові витрати на виробничий і соціальний розвиток, на поповнення оборотних коштів підприємства, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені установчими документами.

Рішення про направлення коштів на формування резервного капіталу приймають на зборах засновників (акціонерів) і оформляють відповідним протоколом. На підставі цього документа в обліку відображається відповідне нарахування резерву.

Додатково вкладений капітал - це емісійний дохід, тобто сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.

Нерозподілений прибуток - це частина прибутку, отримана від ведення господарської діяльності й накопичена з моменту створення підприємства.

Нерозподілений прибуток зменшується на суму дивідендів, оголошених у звітному періоді, на суму відрахувань в резервний капітал. Непокритий збиток - це сума непокритого збитку поточного року і минулих років [5, с. 731].

Кожне підприємство незалежно від форм власності та господарювання здійснює свою господарську діяльність і вступає в економічні зв'язки з постачальниками, покупцями, іншими дебіторами, кредиторами, фінансовими кредитними установами. Все це формує складну систему грошових відносин і розрахунків.

Грошові відносини і розрахунки в економіці України регулюються діючою фінансовокредитною системою, що зобов'язує усі підприємства зберігати вільні грошові кошти в установах банків на своїх поточних рахунках. Зосередження грошових коштів у банківських установах дозволяє їм надавати тимчасову кредитну допомогу тим підприємствам, у яких виникає у цьому потреба, а Національному банку України регулювати грошовий обіг держави.

Кожне підприємство має право одержувати з поточних рахунків банківських установ готівку в свої каси для виплати заробітної плати, на відрядження та господарські потреби. Усі ці численні операції з грошовими коштами відображаються в документах і регістрах бухгалтерського обліку підприємства.

Повсякденний контроль за своєчасністю і повнотою здачі грошових коштів в установи банків, використанням їх за призначенням є однією з важливіших завдань бухгалтерського обліку.

Усі безготівкові розрахунки підприємства відображаються в бухгалтерському обліку. Систематичний контроль за здійсненням розрахунків запобігає можливості утворення простроченої дебіторської та кредиторської заборгованостей, сприяє своєчасному виконанню зобов'язань за платежами до бюджету, на соціальні потреби та відповідних фондів.

Грошові кошти -- це найбільш ліквідні активи підприємства, що у будьякий момент і досить швидко можуть бути використані для погашення поточних зобов'язань.

До грошових коштів підприємства згідно з П(С)БО 4 належать:

- готівка в касі;

- кошти на рахунках у банках;

- депозити до запитання.

Для того щоб грошові кошти приносили підприємству прибуток, слід вільні гроші, тобто більші, ніж необхідні для оплати поточних зобов'язань, вкладати в поточні фінансові інвестиції, які дають змогу отримати додатковий дохід у вигляді відсотків. Такі вкладення називаються еквівалентами грошових коштів.

Правильні розкриття і класифікація грошових коштів та їх еквівалентів необхідні для того, щоб дати оцінку ліквідності підприємства, тобто його спроможності своєчасно погашати поточні зобов'язання найбільш ліквідними (готовими до платежу) активами.

Перед бухгалтерським обліком грошових коштів стоять такі завдання:

- контроль за наявністю та рухом грошових коштів у процесі здійснення господарських операцій;

- своєчасне документальне оформлення операцій з грошовими коштами;

- контроль за використанням грошових коштів за призначенням відповідно до діючої нормативної бази.

1.8 Організаційні засади обліку доходів, витрат і фінансових результатів діяльності підприємства

Порядок формування доходів визначений нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Доходи - це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які ведуть до збільшення власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Оцінку доходу проводять за наявності відповідним чином оформлених первинних документів:

- актів прийому-передачі;

- накладних;

- товарно-транспортних накладних;

- виписок банку;

- рішень суду та інших документів, підтверджуючих факт збільшення доходів.

Доходами не визнаються наступні надходження від інших осіб:

- сума авансу в рахунок оплати продукції, товарів (робіт, послуг);

- сума податку на додану вартість;

- сума задатку;

- сума застави, якщо договором передбачена передача закладеного майна заставоутримувачу;

- сума, отримана позикодавцем в погашення позики;

- надходження, що належать іншим особам;

- надходження від первинного розміщення цінних паперів.

Ці надходження не ведуть до збільшення власного капіталу підприємства, оскільки одночасно з ними в підприємства виникають зобов'язання. Дохід також не визнається при обміні подібними активами (п.9 П(С) БО 15 «Доходи»). Для достовірного відображення доходів у бухгалтерському обліку проводять їх класифікацію за видами діяльності.

Крім доходів від звичайної діяльності підприємство може отримати надзвичайні доходи, пов'язані з надзвичайними подіями. У деяких випадках на момент надходження активу проводиться відстрочення визнання доходу, тобто визнаються доходи майбутніх періодів. Це має місце тоді, коли для визнання доходу відсутні юридичні підстави, наприклад, при отриманні орендної плати на рік вперед, коштів за підписку на засоби масової інформації, абонентську плату.

Для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства і фінансових результатах використовують Журнал № 6.

Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи зі ступеня завершеності операції за наданням послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

- можливості достовірної оцінки доходу;

- вірогідності надходження економічних вигід від надання послуг;

- можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу;

- можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг і необхідних для їх завершення.

Підприємство в обліковій політиці може вибрати чотири можливих метода оцінки ступеня завершеності операції з надання послуг:

1) метод вивчення виконаної роботи;

2) метод визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсягу послуг, які мають бути надані;

3) визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат. Сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату;

4) метод рівномірного нарахування доходу за період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг), у випадку, якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за певний період часу [6, с. 62].

Витрати - це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які ведуть до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для достовірного відображення витрат в бухгалтерському обліку проводять їх класифікацію за видами діяльності. Витрати класифікують в бухгалтерському обліку залежно від характеру і видів діяльності:

Згідно з п.8 П(С) БО 3 витрати визнаються в наступні моменти, які ведуть до зменшення власного капіталу підприємства (окрім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками):

- вибуття активу;

- збільшення зобов'язання.

Не визнаються витратами:

- платежі за договорами комісії, агентськими угодами та ін.;

- передплата;

- погашення отриманих позик;

- інші зменшення активів або збільшення зобов'язань що не приводять до зменшення власного капіталу.

Окрім витрат звичайної діяльності, виділяють надзвичайні витрати, які пов'язані з надзвичайними подіями, такими як пожежа, стихійні лиха та інші.

Для обліку витрат підприємства можуть використовувати три варіанти ведення обліку:

- використання виключно рахунків класу 9;

- використання рахунків класу 8 і 9;

- використання спрощеного Плану рахунків суб'єктами малого

- підприємництва, а також організаціями, діяльність яких не направлена на ведення комерційної діяльності.

У процесі операційної діяльності підприємства виникають витрати, що не включаються у собівартість реалізованої продукції. Відповідно до норм П(С)БО 16 «Витрати» до таких витрат відносяться:

- адміністративні витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва;

- витрати на збут, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції;

- інші операційні витрати.

Адміністративні витрати включають:

- загальні корпоративні витрати (представницькі витрати);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна; амортизація, ремонт, опалювання, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- витрати на професійні послуги (юридичні та ін.);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс та ін.);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- податки, збори і обов'язкові платежі (окрім тих, що включаються до собівартості);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Аналітичний облік адміністративних витрат ведуть у розрізі номенклатури статей, встановлених підприємством. Підставою для відображення адміністративних витрат є відомості з нарахування заробітної плати адміністративно-управлінському персоналу, платежів, нарахувань на заробітну плату, розрахунок амортизації основних засобів і нематеріальних активів, розрахунки щодо витрачання запасних частин і паливно-мастильних матеріалів на легкові автомобілі, акти орендодавців з орендної плати за приміщення офісу та ін.

Окрему групу витрат складають витрати на збут :

- витрати на упаковку, ремонт тари, комісійні й оплата праці продавцям, реклама, транспортування, гарантійне обслуговування та ін.

Для обліку витрат діяльності застосовують Журнал 5 або 5 А і Відомість 5.1 обліку запасів.

Загальний фінансовий результат є чистим прибутком (збитком), що розраховується як сума доходів від усіх видів діяльності за вирахуванням всіх витрат.

Для визначення фінансового результату за звітний період необхідно дотримуватися наступних принципів визнання доходів і витрат:

- принцип нарахування;

- принцип відповідності;

- принцип періодичності.

Принцип нарахування - передбачає відображення результатів господарських операцій в тому звітному періоді, коли відбувається фінансова операція, не враховуючи моменту отримання або сплати грошових коштів.

Принцип відповідності - полягає в порівнянні доходів і витрат звітного періоду, тобто витрати, понесені для отримання доходу, повинні бути узгоджені з цим доходом.

Для визначення фінансового результату, виходячи з принципу періодичності, доходи і витрати підприємства розподіляють за звітними періодами.

Фінансовий результат визначають у наступній послідовності:

1. «Очищення» реалізаційних доходів від непрямих податків, зокрема від ПДВ.

2. Визначення валового прибутку (збитку) як різниці між чистим доходом і собівартістю реалізації.

3. Визначення доходу від операційної діяльності шляхом вирахування з чистого доходу адміністративних витрат, витрат на збут, а також корегуванням цієї суми на прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності.

4. Визначення доходів і витрат (втрат) від участі в капіталі - визначається дохід (витрати), отримані від інвестицій в асоційоване підприємство, облік яких ведеться за методом участі в капіталі.

5. Визначення доходів і витрат від фінансової діяльності - відображаються дивіденди, відсотки, пов'язані з позиковим капіталом.

6. Визначення інших доходів і витрат - відображаються доходи і витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій, необоротних активів і інші доходи і витрати, що виникають у процесі здійснення звичайної діяльності.

7. Визначення фінансового результату від звичайної діяльності до і після оподаткування - враховуються всі види доходів і витрат від звичайної діяльності.

9. Визначення загального чистого прибутку (збитку).

1.9 Організація управлінського обліку та узагальнення даних для цілей управління

Управління підприємством припускає, з одного боку, спостереження за процесами, що відбуваються на ринках (збуту, закупівель, робочої сили й капіталів) і відповідну на них реакцію, причому число предметів при цьому обліку взаємозв'язків досить велике, з іншого боку - управління процесами усередині самого підприємства. Без прийняття ефективних управлінських рішень шанси на успіх у конкурентній боротьбі значно зменшуються. У цій ситуації різко підвищується значимість ефективного управління. Керівник підприємства, перш ніж прийняти рішення, повинен визначити мету, одержати необхідну інформацію, оцінити можливі альтернативні варіанти рішень і вибрати з них оптимальний. Щоб прийняти правильне рішення, потрібно досконально вивчити умови, у яких воно приймається, а для цього, у свою чергу, необхідно достатнє володіння інформацією щодо можливостей використання ресурсів і потенціалу потреб.

Визначити чіткий універсальний порядок організації управлінського обліку для всіх підприємств практично неможливо, однак можна виділити ряд факторів, які впливають на його побудову, та деякі загальні принципи організації обліку для управлінських потреб. Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підприємство може самостійно розробляти систему і форми управлінського обліку, звітності і контролю господарських операцій [21, с. 122].

Відповідно до чинного законодавства підприємства самостійно організовують систему обліку, оскільки кожне з них має низку галузевих, технологічних та інших особливостей, включаючи різні запити користувачів щодо диференціації інформації. Отже для всіх підприємств неможливо визначити єдиний порядок організації управлінського обліку. Тому можна зупинитися тільки на загальних принципах його організації. Основними з них є такі:

- задоволення потреб користувачів різних рівнів управління;

- обґрунтованість по відношенню до кожного виробничого підрозділу, де виникають відносини типу «обсяг діяльності - витрати - прибуток»;

- узагальнення інформації за центрами відповідальності, місцями виникнення витрат;

- контроль діяльності кожного центру відповідальності з використанням системи бюджетів.

- раціональна організація обліку доходів і витрат надасть можливість:

- достовірно визначати собівартість (продукції, товарів, робіт, послуг) для різних цілей;

- здійснювати дієвий контроль за формуванням витрат та доходів за ієрархічними рівнями, зберіганням і рухом товарно-матеріальних цінностей, використанням будь-яких ресурсів у процесі господарської діяльності;

- своєчасно виявляти конкретних винуватців відхилень від запланованого, винуватців шкоди, заподіяної нестачею, крадіжкою, перевитратами (збитками), втратою економічної вигоди;

- аналізувати причини зростання витрат та зниження рентабельності;

- застосовувати більш гнучку політику ціноутворення;

- якісно планувати обсяги реалізації, асортиментну політику, розмір витрат тощо.

Організація бухгалтерського управлінського обліку на підприємстві складається з наступних трьох етапів (рис. 1.5).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Основою для правильної організації управлінського обліку є організаційна та виробнича структури підприємства.

Найважливішим фактором нормального функціонування виробництва є управлінська діяльність, при якій менеджери оперують вірогідною та оперативною інформацією. За допомогою інформаційного забезпечення відбувається взаємозв'язок між підрозділами, розмежування прав та відповідальності кожного підрозділу перед адміністрацією підприємства, узгодженість окремих видів діяльності в досягненні мети підприємства. Інформаційна система підпорядкована потребам організаційної структури підприємства.

Слід відмітити, що вся інформація містить безліч підсистем, які дозволяють забезпечити релевантною інформацією одного або групу менеджерів, що приймають рішення. Кожна з підсистем містить механізм для обробки інформації та зворотного зв'язку.

Інформаційні потреби для формування управлінських рішень задовольняються за умови забезпечення взаємозв'язку систем управління собівартістю підрозділів різних рівнів. Функції внутрішньої системи контролю - вимірювання; комунікація, оцінка та мотивація - повинні визначатися з урахуванням особливостей організації та структури підприємства, де кожен підрозділ має свої інтереси.

Реалізація цілей кожного рівня управління можлива за наявності оперативної та достовірної інформації. Варіант побудови інформаційної системи будь-якого підприємства залежить від багатьох факторів.

В залежності від поставлених завдань виникає ряд проблем при формуванні оціночної та контрольної інформації про виробництво.

По-перше, необхідно мати первинні аналітичні дані, що формуються з різних вихідних джерел та відповідні джерела вихідних даних. По-друге, необхідно визначити та організувати порядок задоволення інформаційних потреб управління в аналітичній інформації.

Інформаційні потреби у формуванні управлінських рішень задовольняються за умови забезпечення комунікації систем управління, собівартості підрозділів різних рівнів. Реалізація цілей кожного рівня управління можлива за наявності достатньої оперативної та достовірної інформації. Необхідно організувати порядок задоволення інформаційних потреб управління в аналітичній інформації. Для цього, також, необхідно провести декілька етапів:

- підготовчий - відбувається збирання вихідної інформації з джерел формування первинних аналітичних даних;

- обчислювальний - процедура обробки сформованих аналітичних даних. Здійснюються різноманітні аналітичні розрахунки, що завершують формування аналітичної інформації.

- процес споживання - використання аналітичної інформації в оцінці та контролі за виробничою діяльністю структурних підрозділів.

Ця інформація містить багато систем, які дозволяють забезпечити необхідною інформацією одного менеджера або групу, що приймають рішення. Кожна підсистема містить механізм для обробки інформації та зворотнього зв'язку. В інформації повинні знайти відображення зв'язки між підрозділами та показниками в процесі їх формування. Витрати, які виникли на будь-якому рівні управління пов'язані з певним місцем виникнення витрат. А місце виникнення витрат це сегмент діяльності підприємства в якому виникають витрати, а витрати можуть виникати на кожному робочому місці. Якщо місцем виникнення витрат є цех основного виробництва, то виникають не тільки прямі витрати, але і накладні. Як правило витрати не збираються у розрізі робочих місць, а облік ведеться по більш укрупнених місцях виникнення витрат, які отримали назву центру виникнення витрат - це первинна аналітична одиниця в розрізі якої можливе планування, облік і контроль витрат.

В управлінському обліку, застосовують також поняття «центри визначення витрат», що призводить інколи до їх сплутування внаслідок подібності. Тому необхідно наголосити, що центр витрат - це місце, де вони виникають. У зв'язку з цим визначення окремими дослідниками центру витрат як відділу чи виробничої одиниці, де відбувається споживання ресурсів і можна нагромадити відповідні витрати, на наш погляд, є прикладом такого сплутування, оскільки воно нічим за суттю не відрізняється від формулювання, що центр відповідальності - це будь-який підрозділ, де контролюється поява витрат. Адже виникнення витрат у практиці вітчизняних підприємств часто взагалі відбувається поза межами підприємства: витрати на електроенергію, транспортні послуги, налагоджувальні роботи тощо. Відомості про такі витрати спочатку нагромаджуються у центральній бухгалтерії підприємства, а потім передаються (розподіляються) на центри відповідальності. Таким чином, центри виникнення витрат і центри відповідальності за них не ідентичні категорії. Наприклад, витрати на транспортування готової продукції можуть виникати в транспортному цеху, а відповідає за них підрозділ, що виробив цю продукцію - при доставці на склад, або відділ збуту - при перевезеннях до покупців. Разом з цим, у багатьох випадках центри виникнення витрат і центри відповідальності збігаються, адже більшість елементів витрат уже на стадії їхнього виникнення контролюють менеджери виробничих підрозділів. Хоча, за будь-якими витратами центрами відповідальності можна визначити певні підрозділи підприємства. Це стосується навіть тих витрат, що виникають поза підприємством: електроенергія, інші енергоносії (газ, пара, тепло), роботи й послуги, оскільки їх відображають на підприємстві, наприклад, у бухгалтерії. Однак такий підхід, на нашу думку, дещо формальний і спрощений. Ми вважаємо, що центри відповідальності - це такі підрозділи підприємства, де є змога відокремлено відображати витрати виробництва, контролювати процес їхнього формування, активно впливати на нього менеджерам у підрозділів. Як правило, в одному центрі відповідальності відображаються і контролюються витрати, котрі виникають за різними місцями, що часто є іншими центрами відповідальності. Наприклад, витрати допоміжних виробництв виникають у ремонтній майстерні, автопарку тощо, що здебільшого є одночасно як центрами виникнення цих витрат, так і центрами відповідальності за них. Далі ці витрати, але вже за трансфертними (внутрішніми) цінами як вартість послуг, передаються підрозділам основного виробництва - центрам відповідальності за витрати, де виготовляють готову продукцію для продажу на ринку.

Відмінність суті визначених понять також у тому, що в одному центрі відповідальності відображають витрати, котрі виникли в різних місцях, у т. ч. і безпосередньо в цьому ж центрі. Наприклад, витрати на сировину, оплату праці, амортизацію обладнання виникають безпосередньо в конкретному підрозділі. Тому за цими елементами витрат центри виникнення витрат та центри відповідальності збігаються. Разом з цим, місця виникнення витрат - це первинна ланка їх формування, тому, на відміну від центру відповідальності, тут відображаються лише власні витрати і неможливе нагромадження витрат інших центрів їхнього виникнення.

Однак слід наголосити, що на практиці немає чіткого розмежування центрів виникнення витрат і центрів відповідальності. Це зумовлено тим, що при формуванні структурних підрозділів на кожному підприємстві, як правило, беруть за основу технологічну специфіку виробництва, а не теоретичні особливості формування витрат. При цьому враховують інші фактори, включаючи територіальну розосередженість об'єктів, наявність комунікацій, обсяг виробництва, кількість працюючих, здібності менеджерів тощо.

Тому часто навіть на споріднених підприємствах організаційна структура виробництва, отже, наявність центрів відповідальності, є різною. До того ж вона інколи змінюється: виокремлюються нові підрозділи або, навпаки, наявні об'єднуються в один, базуючись на інших міркуваннях, ніж чітке формування центрів відповідальності. Не завжди така реорганізація підприємств є обґрунтованою, і здійснюється вольовим методом. Тому трапляється, що на окремих підприємствах є два і більше однотипних структурних підрозділи, котрі при оцінці за критерієм формування витрат виробництва можуть бути єдиним центром відповідальності, однак через ряд причин ними управляють окремі менеджери. Часто це призводить до ускладнення управлінського обліку витрат виробництва, оскільки в цих випадках поряд із збільшенням (мінімум подвоєнням) його об'єктів, утруднюється поділ ряду витрат (насамперед накладних) між окремими центрами відповідальності. Але з цим доводиться погоджуватись, особливо, якщо організаційна структура підприємства об'єктивно зумовлена іншими факторами.

Таким чином, центром відповідальності на підприємстві є організаційно відокремлений структурний підрозділ, котрим управляє окремий менеджер. Для цього підрозділу складають бюджет витрат, за яким вони контролюються. Всі відхилення витрат і причини їхнього виникнення аналізують як менеджер центру відповідальності, так і менеджери вищого рівня. Відмінність у тому, що перший здійснює це в процесі формування (виникнення) витрат оперативно, на основі реєстрів управлінського обліку, а на вищих рівнях управлінської піраміди - на основі звітів про виконання бюджетів витрат, поданих центрами відповідальності. Як правило, в центрах відповідальності, калькулюється собівартість продукції [17, с. 327].

Центри виникнення витрат - це підрозділи підприємства, де відбувається первинне відображення витрат, які, проте, не є завершеними у виробничому циклі, на відміну від центрів відповідальності, де такий цикл закінчується виробництвом готової продукції (робіт, послуг) та їх калькуляцією. Тому витрати з центрів виникнення передаються в центри відповідальності. Отже, в центрах виникнення витрат відбувається їхнє проміжне відображення з наступним розподілом (передачею) на центри відповідальності.

Процес організації фінансового планування являє собою прийняття рішень щодо майбутніх цілей підприємства і способів їхнього досягнення. Результатом процесу планування є система планів, що мають кількісну і якісну оцінку.

Діяльність підприємства, пов'язану з плануванням, можна поділити як ряд етапів (кроків):

1. стратегічний аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансових ресурсів, якими володіє підприємство;

2. прогнозування наслідків прийнятих рішень з метою уникнення негативних результатів від непогодженості між поточними і майбутніми управлінськими рішеннями;

3. процес безпосереднього планування, коли обґрунтовують обраний варіант із ряду можливих рішень, що виражає стратегічну мету, втілену в конкретні плани;

4. процес бюджетування чи технології обліку, планування і контролю за рухом коштів, формуванням фінансових результатів і оцінки наслідків прийнятих рішень.

Етап стратегічного аналізу містить у собі вивчення декількох альтернативних варіантів розвитку підприємства на рік і більш віддалену перспективу.

Перший варіант являє собою сценарій агресивного зростання підприємства, що включає вихід на нові ринки збуту і створення нових видів продукції, диверсифікованість виробництва й освоєння нових напрямків діяльності та вимагає великих капітальних витрат.

...