Теоретико–методологічні основи формування та реалізації кредитної політики банку "Укрсоцбанк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні основи формування та реалізації кредитної політики банку



ВСТУП

Результативність заходів щодо стабілізації економіки країни в часи кризи, забезпечення повернення до сталого розвитку багато в чому визначається надійністю банківської системи та адекватністю її діяльності реальним економічним умовам. Ефективність основного виду банківської діяльності - кредитування - визначається мірою наукової обґрунтованості положень, на яких базуються кредитні відносини банків із позичальниками, методів формування та інструментів реалізації кредитної політики.

Дослідження банківської системи показує, що стрімке погіршення фінансового стану багатьох банків за останні роки було спричинено проблемами у кредитній діяльності. Значні збитки по даному напрямку діяльності зумовлюються невчасною сплатою відсотків за надані кредити, неповерненням самих боргів, а часто й залученням занадто дорогих кредитних ресурсів та нерентабельним їхнім розміщенням. У роки кризи з 2008 р. зростала питома вага прострочених кредитів, застосовувалась практика багаторазової їхньої пролонгації, а також спостерігалася затримка повернення позик клієнтами банку.

Окрім цього, недосконалий механізм формування та реалізації кредитної політики у вітчизняних банках створює суттєву перешкоду на шляху використання нагромадженого в світі досвіду досягнення економічного зростання за допомогою саме фінансово-кредитних важелів управління. Це особливо актуалізує необхідність теоретичного та практичного дослідження проблем формування та реалізації кредитної політики банків та особливостей їхніх кредитних відносин із позичальниками.

Зазначені проблеми знайшли відображення в сучасній економічній теорії, теорії фінансів та банківської справи. Питання економічної природи кредитної політики та окремі аспекти кредитних відносин банків досліджувалися такими вченими: Ю.М. Бажал [20], О.В. Васюренко [26], В.Я. Вовк [28], О.В. Хмеленко [28], А.М. Герасимович [32], І.В. Демчик [33], О.Ю. Єфімова [37], І.В. Карбівничий [39], Т.М. Костерина [46], О.А. Лаврушина [50], В.Д. Лагутін [51], І.В. Міщенко [53], А.М. Мороз [54], А.О. Єпіфанов [58], C.Т. Пілецька [60], Л.О. Примостка [61], Г.С. Панова [59], М.І. Савлук [65], В.С. Стельмах [67] та інші.

Слід констатувати, що більшість наукових праць українських і зарубіжних дослідників присвячена аналізу окремих аспектів організації кредитної діяльності в банках. Визнаючи важливість та практичну значимість таких напрацювань, підкреслимо, що в цілому відчувається дефіцит глибоких теоретичних досліджень та практичних рекомендацій стосовно вирішення проблем удосконалення кредитної політики саме з точки зору впливу на ефективність банківської діяльності, а отже, впливу на економічну систему в цілому. Недостатніми є напрацювання з науково-методичного забезпечення оцінки кредитного ризику, оцінки кредитоспроможності позичальника, врахування індивідуального підходу до кожного окремого позичальника. Потребують удосконалення рекомендації стосовно форм забезпечення кредитів та порядку їх повернення, узагальнення досвіду можливостей кредитної діяльності банків для вирішення проблеми економічного зростання.

Метою магістерської роботи є розвиток теоретико-методологічних і методичних засад та практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму формування та реалізації кредитної політики банку. Для досягнення цієї мети в магістерській роботі було передбачено постановку та вирішення таких завдань:

- поглибити наукові уявлення щодо змісту кредитної політики банку;

- визначити цілі кредитної політики, принципи та функції, виявити фактори, що визначають кредитну політику банку;

- визначити основні елементи механізму формування та реалізації кредитної політики банку;

- з'ясувати умови та проблеми формування структури кредитного портфеля вітчизняних банків;

- проаналізувати основні джерела фінансування кредитної діяльності ПАТ «Укрсоцбанк»;

- проаналізувати структуру кредитного портфеля ПАТ «Укрсоцбанк»;

- оцінити сучасну банківську практику оцінки кредитоспроможності позичальника;

- розробити комплексний науково-методичний підхід до управління кредитними ризиками в банку;

- удосконалити механізм формування і реалізації інноваційної кредитної політики;

- удосконалити методичні підходи до оцінки кредитоспроможності банку як однієї з основних складових його кредитної політики.

Об'єктом дослідження є економічні відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками у процесі формування та реалізації кредитної політики банку.

Предметом дослідження є механізм формування та реалізації кредитної політики українських банків.

Для вирішення сформульованих в роботі завдань були використані загальнонаукові та специфічні методи, а саме: абстракції, узагальнення, логічний (для розкриття теоретичних основ формування кредитної політики банку та уточнення відповідної понятійної бази), групування, експертних оцінок, статистичного порівняння (для аналізу та оцінки кредитного портфеля вітчизняних банків, загалом та в розрізі їх основних елементів), з'ясування і формалізації прямих та зворотних зв'язків між економічними явищами і процесами (для визначення факторів формування кредитної політики банку), екстраполяції та прогнозування (для обґрунтування оптимальних напрямів формування кредитної політики банку в трансформаційних умовах здійснення діяльності), метод аналізу ієрархії (для визначення класу позичальника).

Результати магістерської роботи в сукупності складають теоретико-методологічну основу та методичний інструментарій щодо розвитку механізму формування та реалізації кредитної політики банку. Інформаційно-довідкову базу дослідження становили Конституція України, закони і законодавчі акти, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Національного банку України, укази Президента України, наукові публікації, дані Державного комітету статистики України, періодичні видання.

1. Теоретико-методологічні основи формування та реалізації кредитної політики банку

1.1 Економічна сутність кредитної політики, її цілі, принципи, функції

У сучасному економічному житті країни спостерігається стійка тенденція зростання ролі комерційних банків. Діяльність їхня багатогранна, вона, по суті, охоплює всі сфери життя суспільства. Їй належить провідне місце в загальному механізмі організації та регулювання господарського життя суспільства і від ефективності її функціонування залежить успіх соціально-економічних перетворень в Україні.

Банківська система - це одна з найважливіших та невід'ємних структур ринкової економіки. Історично розвиток банків та товарного виробництва, обігу йшли поруч i тісно переплітались. Банки при цьому формувались як фінансові посередники, що залучають капітали, заощадження населення та iншi грошові засоби, котрі вивільнюються у ході господарської діяльності, i надають їх у тимчасове користування іншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капіталу.

У сьогоднішніх умовах функціонування ринкової економіки України з-поміж усіх традиційних видів діяльності комерційних банків кредитування завжди було і залишається основним джерелом їхнього прибутку. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність. Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України [26, C.134-135].

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро стала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їхнього змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці. Правильна організація банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями, належне забезпечення його оперативною та достовірною обліковою інформацією виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків. В сучасних умовах світової економічної та фінансової кризи суттєво погіршилось створення повноцінного кредитного портфеля.

В цих умовах та з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації. Саме тому однією з найважливіших задач управління кредитною діяльністю є формування та аналіз кредитного портфеля комерційного банку.

Розробка довгострокових прогнозів пріоритетних напрямків розвитку, стратегічне управління та розробка кредитної політики з врахуванням впливу на неї світової економічної та фінансової кризи дасть змогу комерційним банкам забезпечити ефективне наповнення кредитного портфеля та використання кредитних ресурсів, оптимізувати їх структуру, ефективно організувати весь кредитний процес. Розробка кредитної політики особливо важлива в умовах адаптування банків до складних і постійно змінних умов ринкового реформування економіки та особливостей поведінки світової економічної та фінансової кризи [38, C.17-22].

Особливою роллю банківських операцій є надання кредитів, і робота банкірів зводиться до того, щоб вирішити, кому можна довірити гроші вкладників і на які цілі. Дана функція банків представляє собою вкрай важливий і надзвичайно чутливий процес. Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися. При наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що серед основних завдань банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Існує велика кількість визначень кредитної політики, від механізму до діяльності. Проте для більш чіткого обґрунтування сутності кредитної політики та визначення її ролі у процесі управління банком та кредитним портфелем зокрема необхідно проаналізувати праці вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених формулюванню цього терміну (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Морфологічний аналіз визначення сутності кредитної політики

№	Категорія	Визначення	автор
1	2	3	4
1.	механізм	1. механізм регулювання динаміки економічного росту шляхом зміни цінової доступності кредиту; 2. є механізмом формування з урахуванням факторів, що визначаються величиною його капіталу й активів, складом клієнтської бази, спеціалізацією, місцезнаходженням, розгалуженістю мережі філій, станом економічної кон'юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо; 3. механізм формування зваженого та якісного підходу до управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку; 4. механізм забезпечення оптимальної структури кредитного портфеля певного банку з урахуванням внутрішніх резервів та зовнішніх умов, в яких він функціонує	А.М. Герасимович, [18] М.Д. Алексеєнко, [18] В.І. Демчик, [33]
2.	система	1. Під кредитною політикою можна розуміти розробку й реалізацію системи заходів з управління кредитним процесом комерційного банку, тобто процесом, що охоплює усі основні етапи організації грошово-кредитних відносин між комерційними банками та їхніми клієнтами від вибору орієнтованих напрямів розміщення кредитних ресурсів (відповідно до чого здійснюється вже прийом і розгляд конкретних заявок на видачу позик) до кінцевого погашення кредиту й нарахованих за ним процентів;	О.В. Васюренко, [26]
3.	стратегія	1. стратегія і тактика банку щодо залучення коштів і спрямування їх на кредитування своїх клієнтів; 2. стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів поверненості, терміновості, диференційованості, забезпеченості і платності	Т.С. Смовженко [66] Н.І. Волкова, [29]
4.	інструмент, набір правил, програма дій	1. один із інструментів запобігання ризикам; 2. набір правил, що застосовуються до всієї кредитної діяльності і спрямованих на досягнення оперативних та стратегічних цілей банку; 3. певна програма дій, котра слугує основою для прийняття відповідних управлінських рішень у сфері кредитування	А.О. Мілай, [52] В.І. Міщенко, [53] Л.О. Примостка, [61]
5.	основа	1. основа організації кредитного процесу; 2. є основою організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку. Вона повинна чітко визначити цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне та методичне оформлення; 3. основа процесу управління кредитом, що визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму - з другого	П.М. Яценко, [73] М.І. Савлук, [65] В.М. Олійник [54]
6.	фундамент	1. є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку	М.Ф. Пуховкіна, [65]
7.	концепція	1. концепція організації грошово-кредитних відносин між комерційним банком та його клієнтами на мікроекономічному рівні шляхом визначення послідовності дій при наданні кредитних послуг	М.І. Савлук, [65]
8.	діяльність	1. діяльність керівних кредитно-грошових установ, спрямована на протидію циклічним тенденціям у функціонуванні банківської системи	А.М. Мороз [54]

Як видно з табл. 1.1, автори для визначення сутності кредитної політики використовують вісім різноманітних категорій: механізм, система, стратегія, інструмент, основа, фундамент, концепція, діяльність. Виходячи з того, що наведені терміни відрізняються за змістом, можна дійти висновку, що поняття «кредитної політики» на сучасному етапі розвитку економіки не має чіткого визначення. Вочевидь подібні підходи до деякої міри є наслідком надто буквального розуміння терміну «політика», що автоматично переводить дану сферу банківської діяльності на макроекономічний рівень, а це у масштабах всієї держави належить до компетенції центрального банку. Як наслідок, розгляд «пріоритетів кредитної політики комерційних банків» переводиться здебільшого у макроекономічну площину, що передбачає дослідження структури кредитного портфеля банківської системи України в цілому. Ґрунтуючись на проведеному дослідженні, визначимо кредитну політику банка як набір правил, що застосовуються до всієї кредитної діяльності і спрямовані на досягнення оперативних та стратегічних цілей банку [39.С. 39].

Таким чином, кредитна політика банку характеризується:

- пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментування ринку);

- нормами - правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці;

- можливістю управляти ризиком (у т.ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Досліджуючи кредитні взаємовідносини між підприємствами і банками, необхідно науково обґрунтувати функціонування кредитної політики, цілі та напрями її розвитку, її вплив на економічний розвиток держави [54, C. 322-325].

Хоча кредитну політику на даному етапі розвитку банківської системи доцільно вважати сформованою, але кожен її етап в умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи набуває своїх специфічних рис, які залежать від функціонування всіх його елементів, їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.

Однак недосконалість методів та форм мобілізації ресурсів для активних операцій, діючої системи кредитування, методів оцінки та запобігання кредитних ризиків, управління кредитними портфелями, поглиблення світової економічної та фінансової кризи, регулювання кредитного механізму взагалі - затрудняють процес формування повноцінних ринкових відносин.

Всі важливі рішення в банках потребують, щоб метою його політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі при переході до ринкових умов, коли банки націлені на першокласних та багатих клієнтів, які, ні кількістю, ні якістю не можуть забезпечити всю банківську індустрію.

Стратегія кредитної політики повинна включати в себе пріоритети, принципи і цілі конкретного банку на кредитному ринку. Вона визначається, перш за все, вибором клієнтів, по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу і, по-третє, компетентністю керівництва банку і рівнем кваліфікації персоналу, який займається питанням кредитування. Тактика кредитної політики охоплює конкретні інструментарії, які використовуються окремим банком для реалізації його стратегічних цілей при здійсненні кредитних операцій, напрямки їх вдосконалення, порядок організації кредитного процесу. Таким чином, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної роботи персоналу кредитного підрозділу банку, зменшує імовірність помилок й прийняття нераціональних рішень.

Основним елементом кредитної політики в області стратегії є правильна постановка її цілей. Цілі кредитної політики банку визначаються виходячи із стратегічних цілей банку.

Так, Г.С. Панова зазначає, що «Проведення кредитної і депозитної політики має одну мету - максимізацію доходів банку при підтриманні його надійності та стабільності. Точкою рівноваги при цьому є ліквідність банку» [59, С. 14]. З точки зору О.В. Дзюблюка, «основними фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, котрі пропонуються на ринку, а з другого - отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями» [34, С. 338]. В.Т. Сусіденко виокремлює систему стратегічних цілей кредитної політики комерційного банку [68, С. 228]. Таким чином, розглядаючи сучасні підходи до формування основних цілей кредитної політики комерційних банків в сучасних умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи, слід зазначити, що головною з них значна кількість авторів вважає максимізацію доходів від кредитної діяльності. Криза, спричинила припинення кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб і внесла значні корективи щодо корегування кредитної політики у напряму пошуку кредитних ресурсів для наповнення кредитного портфеля.

Система основних цілей кредитної політики комерційного банку в сучасних умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи повинна включати:

- забезпечення максимального рівня дохідності «кредитного портфеля» та акціонерного капіталу комерційного банку при мінімальному рівні ризику;

- підтримання оптимального співвідношення між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом банку;

- забезпечення фінансової стійкості комерційного банку у процесі здійснення кредитної діяльності;

- забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;

- досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу «кредитного портфеля» і темпами поліпшення його якості;

- розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості;

- збереження високого рівня довіри юридичних і фізичних осіб до комерційного банку шляхом своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань перед вкладниками та акціонерами [82].

Формування цілей здійснюється як на довгострокову перспективу розвитку, так і на поточний рік. Враховуючи поглиблення світової економічної та фінансової кризи, економічну та політичну нестабільність в країні, українські комерційні банки переважно визначають кредитну політику та її цілі на квартал, поточний рік, рідше на дворічний або трирічний період.

Розробка кредитної політики для кожного окремого комерційного банку означає врахування ряду факторів, які впливають на пріоритетність та її напрями з точки зору галузевої направленості, типу клієнтів, видів кредиту, організації процесу кредитування. Фактори, які впливають і визначають кредитну політику, можна поділити на два типи: зовнішні та внутрішні. Якщо внутрішні фактори пов'язані із конкурентоспроможністю установи банку і, зокрема, фінансовою стійкістю та надійністю банку, то зовнішні фактори пов'язані з поглибленням світової економічної та фінансової кризи, політичною та економічною ситуацією в країні, законодавчою базою, рівнем розвитку банківської інфраструктури, а також міжбанківською конкуренцією.

Кожний окремий комерційний банк, розробляючи стратегію кредитної політики, проводить сегментацію кредитного ринку з точки зору його кредитного обслуговування, враховуючи при цьому рівень регіонального розвитку, макроекономічну ситуацію, рівень кон'юнктури ринку тощо. В основі розробки стратегії лежать його внутрішні можливості, які визначаються конкурентоспроможністю, ліквідністю, фінансовою стабільністю та надійністю банківської установи на грошово-кредитному ринку. Причому реалізація можливостей банку щодо стратегії кредитної політики передбачає саме досягнення її кінцевої цілі - забезпечення стійкого фінансового стану на конкретному сегменті даного ринку.

В науковій літературі представлено широкий спектр функціональних характеристик кредитної політики [38, C. 17-22], що дозволило авторам здійснити їх систематизацію та сформувати базові принципи кредитної політики, реалізація яких забезпечить досягнення її основної мети:

- оптимальності - кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку;

- граничності - кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність;

- відповідності - кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності;

- регламентованості - кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена;

- інформативності - кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування.

- надійності - кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк.

- гарантованості - кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе позабалансові зобов'язання, тобто видати гарантії або поручительства.

Отже, кредитна політика створює основу організації кредитного процесу та визначає:

- пріоритетні напрями кредитування та специфіку діяльності банку на кредитному ринку;

- цілі, відповідно до яких формується кредитний портфель (види, строк, обсяг і ризик наданих кредитів);

- опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;

- рівень допустимого ризику;

- критерії сприятливих і несприятливих кредитів;

- можливості банку та його клієнтів;

- правила формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитним операціями банків;

- порядок використання резерву під нестандартну заборгованість за кредитами;

- основні правила приймання, оцінки і реалізації забезпечення за кредитом;

- повноваження й обов'язки працівників кредитного відділу та ін.

Кредитна політика банку формується з урахуванням факторів, що визначаються величиною його капіталу й активів, складом клієнтської бази, спеціалізацією, місцезнаходженням, розгалуженістю мережі філій, станом економічної кон'юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо [56, C. 235].

Основним принципом кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого, незалежно від суми потенційного доходу, кредит не видається, якщо його видача супроводжується недопустимим рівнем ризику.

Цілі та стандарти кредитування визначаються відповідно до стратегічного плану розвитку банку і можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на поточний рік.

Головною метою кредитної політики є формування зваженого та якісного підходу до управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

Кредитна політика банку може бути обережною, помірною чи агресивною.

Кредитна політика банку визначається як обережна, якщо частина кредитів у загальному обсязі робочих активів банку не перевищує 30%, тобто банк забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій, але в такому разі він втрачає значний сегмент фінансового ринку.

Таке співвідношення між кредитами і робочими активами бажане для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду роботи на кредитному ринку.

За помірної кредитної політики частина кредитів у загальному обсязі робочих активів коливається у межах 30-50 %. Така політика властива стабільним і надійним банкам, що мають достатній досвід роботи у сфері кредитування [28, C. 137-138].

У випадку, коли частина кредитів перевищує 50 % загального обсягу робочих активів, кредитна політика банку є агресивною. Агресивна кредитна політика має бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути тривалою. Варто пам'ятати, що чим більша частина кредитів у загальному обсязі робочих активах і чим довший строк її існування, тим вищий рівень кредитного ризику.

Резюмуючи усе вищезазначене, можна стверджувати, що основною метою кредитної політики є забезпечення оптимальної структури кредитного портфеля певного банку з урахуванням внутрішніх резервів та зовнішніх умов, в яких він функціонує.

Таким чином управління кредитним портфелем банку ґрунтується на реалізації ефективної кредитної політики банку, яка виступає інструментом діяльності комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва.



1.2 Основні елементи механізму формування та реалізації кредитної політики

З'ясування основних властивостей кредитної політики банку дало змогу визначити її як сукупність базових принципів та критеріїв прийняття управлінських рішень в сфері кредитної діяльності банку з метою реалізації його кредитного потенціалу та ефективного впливу на економіку країни на різних її рівнях.

Кредитна політика банку пов'язана як з економічними, так і з адміністративно-управлінськими інструментами, важелями та методами, які складають основу механізму формування та реалізації кредитної політики (далі МФРКП).

При визначенні сутності МФРКП банку було встановлено наступне:

- основним призначенням МФРКП банку є організація процесу кредитування, який набуває певної спрямованості та цільових орієнтирів у зв'язку з функціонуванням даного механізму;

- МФРКП включає в себе як організацію процесу кредитування, так і дії суб'єктів управління через економічні й управлінські методи і важелі, що впливають на реалізацію кредитних відносин;

- МФРКП банку не є статичним, а постійно розвивається, проходячи ряд стадій від простої функціональної до складної комбінованої управлінської системи;

- ефективне функціонування МФРКП банку, у тому числі його інструменти, важелі та методи впливу на процес кредитування, залежать від повноти забезпечення економічних інтересів суб'єктів кредитних відносин;

- забезпечуючи реалізацію процесу кредитування, МФРКП банку охоплює і регулятивні дії, спрямовані на його адаптацію до швидкозмінної господарської ситуації [43, C. 87-93].

Таким чином, МФРКП банку являє собою систему дій та організаційно-економічних прийомів, інструментів впливу, за допомогою яких вводиться в дію процес кредитування, і регулювання якого здійснюється відповідно до визначених принципів. Механізм передбачає, що дані процеси відбуваються на основі інтеграції взаємозалежних і взаємопов'язаних елементів та можуть кількісно і якісно змінюватися під дією різноманітних факторів. Це дало змогу виділити основні елементи у формуванні кредитної політики банку:

- цільові орієнтири кредитної діяльності банку;

- принципи організації кредитної діяльності та формування кредитної політики;

- фактори, що визначають кредитну політику;

- кількісні характеристики кредитної діяльності;

- якісні характеристики кредитної політики та кредитних продуктів.

Розгляд основних механізмів взаємодії всіх елементів формування кредитної політики банку дав змогу констатувати, що у своїй структурі кредитна політика передбачає наявність двох наступних ланцюгів:

- по-перше, механізм фінансового забезпечення кредитної політики, основними елементами якого є джерела формування кредитних ресурсів, форми та методи залучення коштів

- по-друге, механізм банківського кредитування, що реалізується через різноманітні кредитні процедури та види кредитних продуктів.

Схематично механізм формування та реалізації кредитної політики банку наведено на рис. 1.1.

Поділ всього МФРКП банку на окремі елементи є досить умовним, адже всі складові даного механізму тісно взаємодіють між собою, одночасно виконуючи функції різних за економічною сутністю компонентів.

Так, наприклад, новий кредитний продукт банку, що розроблений відповідно до поточних принципів кредитної політики, з часом може набувати популярності і серед інших банків, тим самим впливаючи на кредитний ринок в країні загалом, змінюючи його, а отже поступово перетворюючись на фактор формування кредитної політики.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Схема механізму формування та реалізації кредитної політики банку

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної політики, можна скласти теоретичну модель оптимальної кредитної політики, яка зумовлена методологічно обов'язковими вимогами у процесі формування кредитної політики та організації кредитного процесу (рис. 1.2):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2 Теоретична модель формування оптимальної кредитної політики [68, C. 122]

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно пов'язаний з іншим і є обов'язковим для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Вирішення проблеми щодо формування оптимальної кредитної політики (як врешті і вирішення будь якого іншого питання в системі управління банком) має засновуватись на обґрунтуванні основних цілей даного процесу і поставлених відповідно до цього завдань. Дана робота по суті передбачає визначення системи тих критеріїв, яким має відповідати кредитна політика банківської установи з огляду на подальшу практичну розробку тих заходів, котрі можуть сприяти досягненню визначених цілей.

Основними, фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку, з другого - отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями [68].

При цьому у якості основних завдань найбільш доцільно виділити такі, що визначають конкретну практичну цінність кредитної політики, яка повинна:

- забезпечувати чітку послідовність дій працівників банку, відповідальних за проведення кредитної операції, що є необхідною умовою максимальної раціоналізації роботи банківської установи в процесі організації взаємин з окремими позичальниками;

- сприяти прийняттю правильних рішень щодо видачі кредиту та адекватно оцінювати рівень ризику за кожною позичковою операцією, що визначає в кінцевому підсумку ризикованість діяльності комерційного банку загалом за стабільність його функціонування на фінансовому ринку;

- поліпшувати якість кредитного портфеля банку відповідно до стандартів оцінки фінансово-господарської діяльності позичальників шляхом обмеження кредитних взаємовідносин із менш надійними клієнтами та розширення із суб'єктами господарювання, функціонування яких на ринку має позитивні тенденції;

- максимально враховувати потреби клієнтів банку у позичених коштах відповідно до регіональних, галузевих, технологічних та ін особливостей діяльності того чи іншого позичальника, що визначає можливості банківської установи на основі необхідних маркетингових досліджень адекватно реагувати на зміну кон'юктури фінансового ринку, визначаючи відповідні пріоритети власних кредитних операцій.

Встановлення цілей і завдань кредитної політики дозволяє перейти до безпосереднього процесу її формування, що передбачає структуризацію за елементами та створення методологічної бази розробки політики банківськими установами відповідно до їх загальної орієнтації у провадженні активних операцій на ринку і в першу чергу створення необхідних умов для ефективного розміщення коштів у процесі реалізації кредитних операцій.

Склад елементів кредитної політики обумовлює у кінцевому підсумку рівень її наукової обґрунтованості та, відповідно, можливості банку щодо оптимальної організації кредитного процесу і досягненні поставлених цілей банківської діяльності. Врешті кредитна політика як цілісна концепція функціонування комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва має у той же час складну структуру, елементи якої повинні слугувати основою для регламентації процесу кредитування. Тому, визначення основних елементів кредитної політики може слугувати безпосередньою основою для формування конкретних методологічних засад її розробки у кожному комерційному банку, поза як дані елементи відображають по суті усі ключові аспекти організації кредитування, що мають бути враховані при здійсненні позичкових операцій [43].

Таким чином, з урахуванням розглянутих вище двох складових кредитної політики (визначення її цілей і завдань та ключових елементів) третім основним етапом розробки цілісної концепції оптимальної кредитної політики комерційного банку є вибір стратегічних напрямів розвитку грошово-кредитних відносин на основі оцінки сукупності екзогенних та ендогенних факторів впливу, що так чи інакше позначаються на практичних можливостях банківської установи з формування кредитного портфелю.

Серед найбільш важливих у системі факторів екзогенного впливу на кредитну діяльність комерційного банку найбільш доцільно виділити наступні: політичну ситуацію в країні, загальноекономічні умови господарської діяльності, спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку України, розвиток окремих галузей економіки, тип підприємницької діяльності, рівень інфляції і наявність інфляційних очікувань, загальний розвиток банківської системи, її інфраструктури та рівень конкуренції між банками, законодавство, що регулює підприємницьку діяльність. [48, с. 342]. Зрозуміло, що комерційні банки не можуть регулювати вплив розглянутої вище групи факторів на власну кредитну активність, однак правильна, об'єктивна оцінка кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків для організації позичкових операцій надає можливість проведення більш гнучкої кредитної політики.

Звісно значно більшою мірою банк може визначати та враховувати вплив на кредитну політику факторів ендогенного характеру, до числа яких можна віднести наступні: ресурсна база комерційного банку, наявність розгалуженої мережі філій; спеціалізація банку і склад його клієнтів, рівень кваліфікації персоналу [48, с. 350].

Загалом правильний вибір усіх екзогенних та ендогенних факторів, адекватна оцінка їхнього впливу на банківську діяльність значною мірою позначається на ефективності реалізації кредитної політики, поза як може слугувати основою не лише для вибору пріоритетів у формуванні кредитного портфеля, а й забезпечення своєчасного переорієнтування позичкових вкладень у разі виникнення несприятливого середовища для діяльності клієнтів банку у тому чи іншому секторі економіки внаслідок дій указаних факторів.

Наступна основна складова кредитної політики передбачає визначення технологічних засад провадження позичкових операцій комерційним банком за обраними ним пріоритетними напрямами. По суті йдеться про розробку такого порядку організації кредитного процесу, який би належним чином регламентував діяльність пов'язаних з ним працівників банку і тим самим дозволяв би реалізовувати обрані пріоритети кредитної політики та вирішувати поставлені нею завдання На практиці указані технологічні засади мають набувати форм чітко окреслених процедур у розумінні цього терміну як «офіційно встановленої послідовності дій для здійснення або оформлення якої-небудь справи». Вочевидь стосовно діяльності комерційного банку у сфері організації грошово-кредитних відносин йдеться про визначення основних етапів провадження кредитного процесу у взаєминах з окремими позичальниками та регламентацію дій працівників банку на кожному із цих етапів - від отримання заявки на кредит до його кінцевого погашення.

Окрім розглянутих вище, ще однією важливою складовою основного змісту кредитної політики комерційного банку необхідно вважати визначення основних критеріїв її оптимальності та розробку системи заходів контролю за реалізацією основних засад політики на практиці.

Цілком очевидно, що оптимальність кредитної політики банку визначається таким рівнем організації кредитного процесу, який дозволяє забезпечити досягнення основних цілей функціонування комерційного банку як ринкового підприємства - передусім з огляду на підтримання належного рівня прибутковості та ліквідності, що обумовлюється ефективністю провадження позичкових операцій як основного виду банківських активів. Конкретним кількісним вираженням критеріїв даної ефективності можуть слугувати дві системи показників, які охоплюють з одного боку сукупність коефіцієнтів ліквідності та кредитного ризику, включаючи як обов'язкові нормативи НБУ, так і показники запроваджені самим банком, а з іншого - сукупність показників, що відображають оптимальність сформованого банком кредитного портфеля у плані його дохідності та надійності. Відповідно до рівня дотримання указаних показників визначається ефективність реалізації кредитної політики загалом.

У той же час безпосереднім засобом забезпечення цієї ефективності є дотримання банківськими показниками у процесі поточної організації кредитних операцій певних стандартів кредитування, що мають визначатися кредитною політикою і стосуватися побудови взаємин із кожним окремим позичальником, - у насамперед оцінки його класу за рівнем кредитоспроможності та обмеження максимальної величини кредиту, що може бути надана клієнту. Відтак, кредитна політика має передбачати пряму залежність розміру кредиту одного позичальника від кредитного рейтингу останнього [61, C. 118-125].

Природно, що за таких умов ефективність кредитної політики, її оптимальність для банку вирішальною мірою залежить від організації всебічного контролю і спостереження за усіма наданими кредитами - як з точки зору відповідності загальної структури кредитного портфеля банку тим стратегічним напрямам, які визначаються кредитною політикою, так і з точки зору мінімізації індивідуальних кредитних ризиків, що відображаються у систематичному погашенні основної суми боргу за наданими позичками та нарахованих за ними процентів. Основним засобом досягнення цієї мети є неперервне застосування усіх необхідних форм банківського контролю за діяльністю позичальника, що охоплюють:

- попередній контроль, який є вихідною умовою самої організації грошово-кредитних відносин, коли оцінка фінансово-господарської діяльності клієнта і його кредитоспроможності має визначати принципову доцільність надання йому позички;

- поточний контроль, котрий реалізується безпосередньо у процесі здійснення розрахункових операцій при оплаті відповідних документів за рахунок кредиту й оцінки відповідності цілей платежу умовам, передбаченим кредитним договором, а також виконання контрагентами вимог укладених контрактів на поставку і реалізацію продуктів;

- послідуючий контроль, що має виявити цільове використання наданих в позику коштів, наявність та збереження заставленого майна, ефективність заходу, що кредитується, його відповідальність представленим банку бізнес-планам і техніко-економічному обґрунтуванню, а також ознаки погіршення фінансового стану клієнта, а відтак і перспективи повернення ним свого боргу.

Отже, якщо критеріями оптимальності кредитної політики є прийнятий для банку рівень дохідності та безпека його кредитних вкладень, то визначення механізму застосування основних процедур контролю у практичній банківській діяльності спід вважати одним із ключових елементів у реалізації кредитної політики і досягнення поставлених нею цілей і завдань.

У кінцевому підсумку зазначені складові можуть стати розділами конкретного документу, яким затверджується кредитна політика на рівні правління комерційного банку, а сама політика виражатиме єдину, цілісну концепцію організації грошово-кредитних відносин між банком та його клієнтами [48. С. 341].

Таким чином, формування чіткої кредитної політики комерційного банку за всіма розглянутими вище напрямами слід вважати необхідною умовою раціональної організації грошово-кредитних відносин між банком і його клієнтом, що визначається правильним вибором стратегічних завдань кредитної діяльності на ринку, пріоритетів у обслуговуванні перспективних груп позичальників і використанні адекватних видів кредитних послуг як кінцевого банківського продукту, а також розробкою необхідних процедур у вигляді послідовності дій банківських працівників і їх повноважень у прийнятті рішень, щодо управління позичковими операціями.

Власне кредитну політику комерційного банку як цілісну концепцію його діяльності у сфері кредитування можна вважати основним зв'язуючим елементом мікрорівневого блоку механізму організації грошово-кредитних відносин - з точки зору необхідності врахування при її розробці як монетарної політики Національного банку України, так і завдань самого банку щодо підтримання власної ліквідності і платоспроможності, для чого використовується система оціночних показників, які відображають ефективність сформованого банком кредитного портфеля з огляду на дотримання указаних параметрів. У кінцевому підсумку кредитна політика як детальний план, програма дій банку з організації грошово-кредитних відносин виступає вихідним моментом і основою практичної діяльності комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва, сама методологія якого і утворює мікрорівневий блок банківського механізму організації грошово-кредитних відносин суспільства.

1.3 Умови та проблеми формування структури кредитного портфеля вітчизняних банків

Відповідно до основних положень кредитної політики банк здійснює кредитні операції у межах наявних кредитних ресурсів і відповідає за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним йому майном та власними коштами. Під кредитними ресурсами банку розуміють сукупність власних, залучених і запозичених фінансових коштів банку, що перебувають у безпосередньому його розпорядженні та використовуються на його розсуд для здійснення кредитної діяльності (рис. 1.3). Найбільша роль у формуванні кредитних ресурсів належить залишкам на поточних і вкладних рахунках клієнтів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Кредитні ресурси банку

Банк самостійно визначає порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення відсоткової ставки та комісій. При цьому рівень відсоткової ставки за наданими кредитами не може бути нижчим від ставки відсотка за отриманими банком кредитами і ставки відсотка, що виплачується ним за депозитами [28].

Саме від здатності банків оптимальним чином здійснювати формування кредитного портфеля та управління ним залежать можливості ефективного розвитку банківської системи з точки зору забезпечення належного рівня стабільності і прибутковості їх діяльності. Необхідність оптимізації даного процесу зумовлена тим, що в структурі активних операцій банківських установ найбільша частка належить саме кредитним операціям, а відтак кредитування є основним джерелом банківських доходів.

Уточнено визначення поняття кредитного портфеля, у якому відтворені три ключові взаємопов'язані між собою аспекти банківської діяльності - дохідність, ліквідність і ризик. Це означає, що дані параметри найбільш доцільно аналізувати, прогнозувати і управляти ними не так з точки зору окремих наданих банком позичок у взаєминах із конкретними клієнтами, як із позицій усієї сукупності виданих кредитів в рамках кредитного портфеля комерційного банку.

Визначено, що коли йдеться про власне процес формування банківського кредитного портфеля, то як управлінський процес його найбільш доцільно розглядати у рамках певного механізму. При цьому у зв'язку із тим, що дана діяльність банку має на меті ефективну організацію кредитних операцій, тобто таку організацію, яка спрямована на досягнення певного економічного результату в плані отримання належного рівня доходу, то мову слід вести саме про організаційно-економічний механізм формування кредитного портфеля. Виходячи із цього, обґрунтовано поняття організаційно-економічного механізму формування кредитного портфеля банку (Додаток А). Даний механізм може бути умовно поділений на два ключові блоки: організаційний, що визначає повноваження і дії підрозділів комерційного банку із проведення кредитних операцій, і економічний, що відображає безпосереднє функціональне наповнення механізму відповідними прийомами і засобами щодо формування і управління портфелем банківських позичок [82].

Запропонований організаційно-економічний механізм формування кредитного портфеля містить у собі не все розмаїття організації кредитних відносин на рівні комерційного банку, а тільки їх конкретний функціональний аспект, пов'язаний із системною, цілеспрямованою діяльністю банківського менеджменту, направленою на утворення сукупності наданих банком кредитів у такому поєднанні і комбінації, яка дозволила б створити оптимальні умови для реалізації стратегічних завдань кредитної діяльності банку. Тільки у такому контексті можна розглядати процес управління кредитним портфелем комерційного банку, який у вигляді відповідного механізму відображає ключові засади банківської кредитної діяльності.

В основі організаційно-економічнного механізму формування банківського кредитного портфеля в умовах ринкової трансформації економіки лежить кредитна політика банку, реалізація стратегічних цілей якої слугує підґрунтям для розробки концепції формування кредитного портфеля. Ця концепція потрібна для правильного розуміння банківським менеджментом своєї ролі і функцій у процесі реалізації практичних дій, спрямованих на оптимальну організацію кредитних операцій банків, кінцевим виразом чого є формування оптимального кредитного портфеля.

Структура концепції формування кредитного портфеля утворює цілий ряд послідовних етапів реалізації банківським менеджментом певних заходів щодо досягнення стратегічних цілей кредитної політики і управління кредитними операціями в такий спосіб, щоб досягти максимальної дохідності за прийнятного рівня ризику. Перевагою такого концептуального рівня управління кредитним портфелем банку є охоплення всіх аспектів кредитної діяльності на рівні банківської установи загалом, а не лише взаємин із окремо взятими позичальниками. Запропоновано впровадження семи елементів даної концепції, які можуть бути умовно поділені на дві основні складові частини: підготовчо-аналітичну і формувально-коригуючу (табл. 1.2) [81].

Визначені частини концепції можуть слугувати основою для вираження двох базових функцій процесу управління кредитним портфелем комерційного банку: інформаційно-аналітичної, що передбачає здійснення комерційним банком усього комплексу заходів щодо підбору й аналізу інформації про можливості руху кредитних вкладень у різних сферах застосування на основі обраних параметрів якості взаємин із тими чи іншими позичальниками, що виражається прийнятним рівнем дохідності і ризику кредитних операцій; і оптимізаційної, яка передбачає здійснення заходів із диверсифікації кредитного портфеля задля зниження рівня кредитного ризику та забезпечення надійного повернення наданих у тимчасове користування коштів.

Необхідною умовою забезпечення ефективності позичкових операцій банку є оцінка якості кредитів, які утворюють його кредитний портфель. При цьому, якість кредитного портфеля комерційного банку означає формування такої його структури, яка б забезпечувала належний рівень його ліквідності та максимальний рівень дохідності банківської установи при мінімальному рівні кредитного ризику.

Таблиця 1.2

Структура концепції формування кредитного портфеля комерційного банку

Складові частини концепції як основа реалізації процесу управління кредитним портфелем	Елементи концепції як послідовні заходи банківського менеджменту із формування кредитного портфеля
1. Підготовчо-аналітична забезпечує вихідні засади реалізації кредитної політики банку	1) визначення завдань формування кредитного портфеля відповідно до стратегічних цілей кредитної політики
	2) обґрунтування елементів концепції відповідно до сформульованих завдань
	3) виділення головних факторів впливу на можливості банку щодо оптимального формування кредитного портфеля
	4) збирання та аналітична обробка інформації, необхідної для здійснення позичкових операцій
2. Формувально-коригуюча охоплює безпосереднє прийняття рішень щодо здійснення позичкових операцій і формування відповідної структури кредитного портфеля на основі обраних критеріїв його якості	5) визначення критеріїв оцінки якості кредитів, що утворюють кредитний портфель банку
	6) формування структури кредитного портфеля у відповідності до розмірів груп класифікованих за ступенем якості кредитів
	7) моніторинг кредитного ризику, формування резервів і коригування структури кредитного портфеля

Для оцінки якості сформованого банком кредитного портфеля запропоновано використовувати систему показників, що включають коефіцієнти чистої процентної маржі, недохідних позичок, несвоєчасного погашення виданих кредитів, захищеності від кредитного ризику, а також ступінь оновлення кредитного портфеля.

...