Особливості валютних відносин та аналіз виконання експортно-імпортних операцій в ВАТ "Ощадний банк України"

- експортного договору (контракту), в якому передбачено повну або часткову оплату в готівковій іноземній валюті (загальна сума, прийнята за одним договором /контрактом/, не може перевищувати 10.000 /десять тисяч/ доларів США);

- оригіналу митної декларації про ввезення нерезидентом в Україну іноземної валюти та довідки банку-нерезидента про зняття іноземної валюти з рахунку нерезидента. В митній декларації та на довідці банку робиться позначка про зарахування готівкової іноземної валюти на рахунок (копія митної декларації, довідка банку-нерезидента і дані паспорта нерезидента /або документа, який його замінює/ залишаються в уповноваженому банку);

- повноважень, наданих фізичній особі-нерезиденту юридичною особою-нерезидентом відповідно до умов контракту (договору).

Для здiйснення контролю за загальною сумою надходжень в iноземнiй валютi в розрізі контрактів Клiєнта обов'язково ведеться журнал.

Iмпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента, потребують одержання ліцензії.

Для здiйснення проплати iмпортного контракту з нерезидентом за торговельними операціями Клiєнт надає до уповноваженого банку документи, що пiдтверджують правомiрнiсть здiйснення операцiї вiдповiдно до законодавчих та нормативних актiв України.

Пiсля перевiрки умов та реквiзитiв контракту платiжне доручення (заява на вiдкриття акредитива) приймається до виконання.

При цьому стягується плата згiдно зі встановленими Тарифами комiсiйної винагороди Банку.

Без надання необхідного пакета документів платiжнi документи на перерахування коштiв з рахункiв Клiєнта Банком до сплати не приймаються, за винятком випадкiв, обумовлених законодавством.

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків Банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення операцій. При застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива моментом здiйснення платежу на користь нерезидента вважається дата списання коштів з рахунку Банку. При цьому Банк повинен надати Клієнту належним чином оформлене письмове повідомлення про списання коштів з рахунку Банку на користь нерезидента, яке має мiстити таку iнформацiю: назва нерезидента та банк нерезидента, номери договору та акредитива, валюта платежу та сума списаних коштiв, дата списання коштiв з рахунку Банку.

Банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім акта (іншого документа), що засвідчує поставку нерезидентом продукції, виконання робіт, отримання послуг, що оплачені резидентом, та отримання реєстру ВМД вiд вiдповiдного митного органу згiдно з вимогами постанови Кабiнету Мiнiстрiв України i Нацiонального банку України вiд 26 грудня 1995 року N 1044 "Про заходи щодо забезпечення валютного контролю". Для пiдтвердження факту отримання резидентом послуг вiд мiжнародних iнформацiйних систем та мiжнародних платiжних систем використовуються вiдповiднi договори, рахунки на оплату послуг, документи, які формує платіжна система після здійснення взаєморозрахунків, тощо.

При оплаті передплатних перiодичних поліграфічних видань підставою для перерахування коштів нерезиденту можуть бути належним чином оформлена передплатна квитанцiя або виставлений до оплати рахунок - незалежно вiд фактичного строку, за який здiйснюється передплата (але не більше одного року). Наявність оформленого акта (або іншого документа, що засвідчує отримання резидентом передплачених періодичних видань) для зняття Банком такої імпортної операції з контролю не вимагається.

У разі повернення резиденту коштів, які були перераховані на адресу нерезидента за імпортним договором у зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання за цим договором частково або повністю не виконані, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснив платіж на користь нерезидента, копії документів, які однозначно підтверджують повернення коштів (за умови, що кошти повернуто на рахунок резидента в іншому банку). Відповідальність за порушення цієї умови покладається на резидента.

Оплата договорів (контрактів), що здійснюється від імені резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів, з корпоративних картрахунків не дозволяється.

Контроль за цільовим використанням коштів з корпоративних картрахунків покладається на власників рахунків.

Для здiйснення контролю за загальною сумою проплати в iноземнiй валютi в розрізі контрактів Клiєнта обов'язково ведеться журнал.

Основною перепоною, що постає між підприємствами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність є той факт, що під час проведення розрахунків валюта платежу обов'язково буде іноземною принаймні для одного з партнерів, тобто при проведенні операції одне з підприємств повинно скористатись послугами банку для конвертації валюти: іноземної в національну, якщо підприємство одержало виручку в іноземній валюті і має необхідність одержати національну для здійснення діяльності на території України та сплати податків, або національної в іноземну, якщо підприємство має необхідність провести перерахування коштів в інвалюті за кордон, маючи на рахунку національну валюту. На даний час це одна з найпоширеніших послуг банку.

Юридичний зміст валютно-банківських правовідносин в Україні постійно змінюється. З одного боку, це нормальний процес удосконалення валютного і банківського законодавства, а з другого - фактор, що ускладнює діяльність комерційних банків у валютній сфері.

Однією з найпоширеніших операцій комерційних банків є операції на міжбанківському валютному ринку. Дані операці покликані забезпечити підприємства, в діяльності яких переважають експортні, або імпортні операції необхідною кількістю іноземної, або націонадльної валюти для здійснення безперебійної господарської діяльності в необхідних межах.

Для клієнта, що бажає продати іноземну валюту перш за все необхідно подати в банк “Заявку на продаж іноземної валюти”. Після цього банк підшукує клієнта, якому потрібно купити іноземну валюту. Якщо ситуація складається ідеально і в тій же установі банку є підприємство. що потребує тієї ж суми валюти, що виставлена на продаж то виконуємо проводки.

Списання коштiв на продаж:

Д-т 2600

К-т 3800

Д-т 3801

К-т 2900

та розрахунок з продавцем валюти:

Д-т 2900

К-т 2600

Одночасно банк повинен виставити суму купленоi валюти на

продаж на УМВБ:

Д-т 3540

К-т 3900

При одержаннi гривневого еквiваленту виконуються слiдуючi

проводки:

Д-т 3900

К-т 3640

одночасно:

Д-т 3800

К-т 3540

Д-т 3640

К-т 3801

Необхідність міжнародних розрахунків випливає з самої сутності існування людства, а також з розуміння соціального розподілу праці. Не для кого не таємниця, що самотня країна нормально існувати не може. Це пов'язано з тим, що в одній країні не можна налагодити виробництво всіх без винятку товарів народного споживання і виробничої спрямованості, щоб задовольнити всі потреби суспільства. Звідси випливає необхідність налагодження міжнародних зв'язків і міжнародного розподілу праці і як наслідок - торгівлі. А торгівля, безперечно не може існувати без розвинутої системи розрахунків між підприємствами, громадянами і урядами різних держав світу. Тобто необхідність міжнародних розрахунків випливає з сутності людського буття [1-22].

2.2 Дослідження узагальнюючих показників здійснення валютних операцій .Управління валютною позицією в комерційних банках.

Обем = 10-12 стр.

2.3 Особливості валютних відносин та аналіз виконання експортно-імпортних операцій в ВАТ Ощадному банку України

Аналіз структури доходів від операцій за зовнішньоекономічними дорученнями свідчать, що в порівнянні з минулим роком доходи зросли на 3,83% або 0,8 тис. грн., доходи за операціями з безготівковою іноземною валютою у поточному році склали 545,5 тис. грн., в минулому році ці операції нездійснювалися. ( таб.2.1)

Таблиця 2.1

За даними таблиці 2.1 побудована діаграма (див. додаток Б)

Таблиця 2.2

Аналіз долі доходів від зовнішньоекономічних операцій в доходах по відділенням Ощадбанку Запорізької області

Проведений аналіз долі доходів від зовнішньоекономічних операцій в доходах Ощадбанку свідчить, що доля доходів від зовнішньоекономічних операцій станове вцілому 4,9%, по ОПЕРВ вона становить 18,4%, по Оріхівському відділенню 0,1% (таб.2.2). За даними таблиці 2.2 побудована діаграма, яка зображена на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Гістограма порівняння доходів.

Динаміка доходів від зовнішньоекономічних операцій свідчить, що обсяг доходів став зростати в IV кварталі поточного року, а саме у жовтні - 3,2 тис.грн., листопаді - 8,4 тис.грн., грудні - 8,4 тис.грн.; за операціями з купівлі - продажу безготівкової іноземної валюти доходи зросли з вересня місяця поточного року, а саме у вересні - 167,6 тис.грн., жовтні - 75,7 тис.грн., листопаді - 267,5 тис.грн., грудні - 33,4 тис. грн., це свідчить про підвищення доходів від зовнішньоекономічної діяльності банку. ( таб 2.3,2.4) За даними таб. 2.3 и 2.4 побудована діаграма, яка зображена на рис. 2.2.

Таблиця 2.3

Таблиця 2.4

Рис. 2.2 Гістограма динаміки доходів банку.

Надані дані свідчать про те, що керівники та спеціалісти відділень приділяють мало уваги по отриманню доходів з зовнішньоекомічної діяльності.

Валютні операції, як і будь-який вид діяльності комерційного банку мають своєю кінцевою метою отримання доходу, а відтак і прибутку.

Основним джерелом інформації про результати діяльності банку на ниві валютних операцій є бухгалтерський баланс банку.

Новий план рахунків комерційного банку складено таким чином, щоб максимально спростити та полегшити проведення аналізу. Особливості його полягають в тому, що чітко розмежовано доходи та видатки (їх рознесено в різні класи), крім того створено спеціальний 8-й клас рахунків де проводиться управлінський облік.

При проведенні аналізу фінансових результатів слід враховувати, що за новою системою обліку банківських операцій облік доходів проводиться методом нарахування. Тобто облікуються та обкладаються податком не тільки реально отримані доходи а й ті, що прогнозуються до отримання.

При здійсненні аналізу слід враховувати, що не всі доходи, що очікуються банк отримує фактично. Останнім часом почастішали випадки неповернення кредитів (проценти за користування якими є одним з найбільших джерел доходів банку). Це викликано як погіршенням фінансового стану підприємств так і випадками фінансового шахрайства. Отже нараховуючи доходи, банк не завжди на 100 відсотків впевнений в тому, що вони надійдуть реально. Часто нараховані доходи обертаються на практиці збитками, бо за нараховані доходи банк має сплатити податки, не маючи доходів реально.

Для одержання реальної картини про фінансові результати діяльності банку, економіст має враховувати дані бухгалтерського обліку, в яких відображено нараховані доходи та ті з них, що отримані банком реально.

Для цього в рахунках 6-го класу, а при обліку доходів в іноземній валюті і в рахунках 3-го класу ( рахунок 3800 «Відкрита валютна позиція банку, щодо доходів в іноземній валюті») відкриваються рахунки нарахованих доходів, на яких початково обліковується сума доходів. Після фактичного одержання банком доходу дана сума переноситься на рахунок фактично одержаних доходів. Облік доходів в іноземній валюті має деякі особливості:

- доходи обліковуються в іноземній валюті на рахунках 3800. Крім того гривневий еквівалент даної суми обліковується на балансових рахунках 6-го класу ( 6110, 6119, тощо). Особливістю є те, що при зміні курсу рахунок 3800 переоцінюється, а рахунки 6-го класу, на яких знаходиться національна валюта залишається без зміни;

- при обліку нарахованих доходів в інвалюті при перенесенні суми доходів з нарахованих на фактично отримані, по 6-му класу переноситься сума гривневого еквіваленту валюти за курсом станом на дату нарахування.

Методика аналізу доходів банку тісно пов'язана з системою обліку валютних операцій. Приміром раніше доходи банку від обмінних операцій визначались як маржа між курсом купівлі та курсом продажу. На даний час доходи визначаються і при проведенні односторонньої операції (приміром купівля валюти). Визначаються доходи (збитки) як різниця між курсом проведення операції та обліковим курсом Національного банку України. Це набагато зручніше, бо дозволяє більш реально аналізувати рентабельність операцій, що проводяться банком.

Щоб забезпечити життєздатність Банку в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, насамперед, уміти реально оцінювати фінансовий стан як свого підприємства, так і його існуючих та потенційних контрагентів. Для цього потрібно:

володіти методикою оцінки фінансового стану Банку;

користуватися відповідним інформаційним забезпеченням;

мати кваліфікований персонал, спроможний реалізувати дану методику на праці [48].

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

3.1 Концептуальні підходи до проблем управління валютною діяльностю комерційних банків на валютному ринку України

Обем = 8-10 стр.

3.2 Впровадження методів мінімізації валютних ризиків

Валютне регулювання-одна з форм державного регулювання міжнародних економічних відносин, спрямована на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів у руках держави.

Валютне законодавство розвинутих країн визначає коло валютних операцій, які можуть підлягати валютному регулюванню. У більшості випадків вони поділяються на операції, пов'язані з міжнародним рухом капіталів, зовнішньою торгівлею, міжнародними борговими відносинами, операціями із золотом та іншими валютними цінностями, та операції, пов'язані з розвитком таких сфер міжнародних відносин, як туризм, інші форми спеціальних міждержавних виплат.

Валютне регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. Деякі спеціалісти-правники розглядають цю систему як самостійний інститут права.

У розвинутих країнах ринкової економіки валютне регулювання здійснюється або міністерствами фінансів (у більшості країн), або центральними емісійними банками, або спеціальними урядовими установами.

У системі державного регулювання економічного життя кожної країни виділяють сукупність заходів, які вживаються центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави. Ця політика здійснюється переважно у двох формах: обліковій(дисконтній) та девізній.

Облікова політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, таким чином сприяючи підвищенню курсу.

При значному активному сальдо платіжного балансу, що буває досить рідко, центральні банки відповідних країн вдаються до протилежних дій. Вони знижують облікову ставку і тим самим стимулюють відплив іноземного й національного капіталу з метою зменшення активного платіжного сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, зростає її курс, а курс національної валюти відповідно падає.

Облікова політика-це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних умовах ефективність цього методу значно зменшилася за рахунок інтенсивних процесів інтернаціоналізації господарського життя і негативного впливу дорогих кредитів на розвиток національних економік.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти. У сучасних умовах девізна валютна політика часто набирає форми валютної інтервенції-прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної валюти, що приводить до зростання курсу національної валюти щодо іноземної, та навпаки, скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні шляхом валютного демпінгу-знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові.

Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни, яка експортує товари та послуги. При валютному демпінгу експортер, навіть за високого рівня витрат виробництва, реалізуючи свої товари на зовнішніх ринках за цінами, які нижче світових, може одержати досить вигідний прибуток у валюті тієї країни, куди експортується товар. Найчастіше валютний демпінг здійснюється в умовах множинності валютних курсів та інших спеціальних занижених курсів для певного виду товарів, послуг та операцій.

Валютний демпінг безпосередньо впливає на торговельно-економічні відносини відповідних країн. Так, занижений валютний курс підвищує конкурентоспроможність фірм певної країни на світових ринках та сприяє розширенню експорту товарів і послуг. Однак заниження валютного курсу призводить до зростання внутрішніх цін, країна вивозить більше товарів і послуг на відповідну одиницю імпорту, що порушує еквівалентність міжнародного обміну на шкоду цій країні.

Інструменти валютного регулювання і валютної політики виступають головним чином як засоби економічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Разом з цим у практиці грошово-валютних відносин застосовуються методи прямого втручання держави у сам механізм формування валютних курсів. Ідеться про валютні обмеження як систему нормативних правил, встановлених у законодавчому та адміністративному порядку, які спрямовані на обмеження операцій з золотом, валютними цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фізичних і юридичних осіб при обміні валюти власної країни на іноземну, а також при інших валютних операціях.

Втручання держави у сферу міжнародних валютно-фінансових відносин виявляється в періодичному використанні валютних клірінгів, при застосуванні яких взаємні розрахунки між двома або декількома країнами здійснюються щляхом заліку зустрічних вимог, а платежі валютою здійснюються лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах. Валютний клірінг спочатку використовувався лише для зовнішньоторговельних розрахунків, а згодом був поширений на операції неторговельного характеру та інші платежі, що виникають у результаті економічних зв'язків між окремими країнами та економічними угрупуваннями.

Валютний ризик - це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи:

а) збільшують ризик:

коливання валютних курсів;

відкриті валютні позиції;

б) зменшують ризик:

ліміти позицій за валютами;

контроль за ризиками з боку керівництва;

використання методів хеджування.

Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:

а) погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

б) “валютні кошики” - набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;

в) методи короткострокового хеджування - поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди “своп”;

г) методи довгострокового хеджування - фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній валюті або іншій валюті).

Для забезпечення комплексного підходу до мінімізації валютних ризиків система управління й страхування повинна містити такі елементи:

заходи щодо прогнозування валютних курсів, тенденції і динаміки розвитку зовнішньоекономічної діяльності, використання короткотермінових, середньотермінових і довготермінових прогнозів. Ці заходи високоефективні, навіть якщо розрахункові прогнози мають тільки якісний характер, тобто відображають лише тенденції можливих змін;

оцінка можливих фінансових втрат, зумовлених наявністю валютного ризику, і планування на цій основі заходів і програм дії, як тактичних, так і стратегічних. Валютний ризик оцінюють за такими параметрами: визначення періоду існування ризику, ризикових активів і пасивів, можливих втрат при укладенні контрактів і здійсненні операцій. Стратегічне і тактичне планування здійснюють на змішаній основі з використанням поточного управління за визначеними параметрами. Коригування можна проводити щоквартально, щомісячно й у деяких випадках - щодня;

визначення способів і механізмів страхування. У світовій практиці існує великий набір таких методів: стратегії диверсифікації, концентрації, імунізації та хеджування. Найширше застосування одержали методи вибіркового страхування. При цьому страхують тільки ті операції, за яких ризик втрат більший від імовірного прибутку.

Поширеними методами страхування валютного ризику в операціях з валютою є комерційні заходи на основі термінових контрактів форвардного типу, опціонів, ф'ючерсних контрактів і свопів. Ефективність цих заходів залежить від співвідношення суми можливих втрат і величини витрат на хеджування. Витрати на здійснення наведених операцій передбачають безпосередні витрати на операції ( різниці в цінах покупця і продавця на валютному ринку) і транзакційні витрати (комісійні винагороди брокерам, маржа й неотримання відсотків).

Крім того, можуть застосовуватися й інші методи захисту капіталів та знецінювання, зумовленого валютним ризиком, наприклад отримання спеціальних кредитів, що використовуються як гарантія майбутніх валютних надходжень чи платежів за зовнішньоекономічними угодами.

Валютні захисні застереження направлені на усунення або обмеження валютного ризику в торговельно-економічних відносинах з країнами, розрахунки з якими здійснюються у вільно конвертованій валюті, а також тими з них, де розрахунки здійснюються за клірінгом. При цьому застереження, що передбачають перерахунок суми платежу в разі зміни курсу валюти платежу, носять назву двосторонніх, оскільки можливі збитки і вигоди однаково поширюються і на експортера, і на імпортера. Односторонні ж застереження захищають інтереси тільки однієї із сторін на випадок підвищення або зниження валютного курсу.

Різновидом валютних застережень є так звані мультивалютні застереження. Мультивалютні застереження передбачають перерахунок суми платежу за умови зміни середньоарифметичного курсу найбільш стійких валют світу щодо валюти платежу. Використання мультивалютних застережень дає змогу уникнути залежності тільки від однієї валюти, оскільки розрахунок здійснюється за середнім умовним показником, який дозволяє визначити величину валюти ціни і валюти платежу не на базі однієї валюти, а на основі кілької валют. Широке використання в зовнішньоекономічних відносинах спеціальних розрахункових одиниць-СДР і євро-дає змогу уникнути ситуацій, які спонукають сторони вдаватися до мультивалютних застережень.

Система валютних обмежень регламентується державою в цілому, а специфічна їх форма-валютні застереження-використовується на макроекономічному рівні у зовнішньоекономічних відносинах юридичними і фізичними особами.

Зовнішньоекономічні операції пов'язані з різного роду валютними ризиками, небезпекою валютних (курсових) витрат, які можуть виникнути у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти щодо національної при проведенні зовнішньоторговельних, кредитних та валютних операцій. При цьому експортер може зазнати збитків (курсових витрат) при зниженні курсу іноземної валюти щодо національної у період між підписанням контракту та здійсненням за ним платежів. Курсові витрати імпортера пов'язані з імовірним підвищенням курсу валюти, в якій передбачені розрахунки за контрактом [41-43,69-70,78].

Для запобігання валютних ризиків практика міждержавних розрахунків виробила систему валютних застережень, які є специфічною формою валютних обмежень.

3.3 Шляхи підвищення ефективності здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних з'вязків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого-відіграє самостійну роль, яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у з'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

Значно активізували процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків новітні технологічні інновації у цій сфері. Так, сучасні новітні засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу банкам залучати заощадження практично з усього світу і направляти засоби позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих затрат. Інвестиційні банки мають змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний тиск на уряди окремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та приводить до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу.

Збільшення обсягів міжнародних банківських операцій, розширення їхніх видів при одночасному збільшенні ризиків по подібних операціях викликали зміну традиційних поглядів на кореспондентські відношення. Якщо раніше банки відводили кореспондентським відношенням другорядну, чисто технічну роль, то в даний час вони розглядаються банками як інструмент зниження ризиків по операціях, важливе джерело одержання додаткових прибутків.

Значення кореспондентських відношень зросло в зв'язку з тим, що банки, виступаючи одночасно позичальниками і позикодавцями, самі є найбільшими споживачами банківських послуг. За даними газети “Комерсант Дейли”, 90% валютних операцій здійснюється на міжбанківській основі.

Притягнуті можливістю одержання високих прибутків від кредитних операцій, багато банків ( у тому числі дрібні і середні, що не мають достатніх резервних засобів і досвіду) стали учасниками ринків капіталів. Тому кореспондентські відношення явилися гнучким інструментом пристосування до нових умов. Важливе значення придбали особисті зв'язки, і в пошуках надійних партнерів банки стали обертатися в першу чергу до своїх традиційних кореспондентів.

У рамках роботи з розвитку кореспондентських відношень банки розробляють і реалізують свою політику стосовно інших банківських заснувань, визначають, із якими банками, у яких областях і на яких умовах розвивати операції. Ця робота містить у собі аналіз фінансового положення банків-кореспондентів, їхньої репутації і платоспроможності, розробку заходів для забезпечення інтересів банків, захисту від ризику неплатежу по операціях із кореспондентом, удосконалювання умов міжбанківських розрахунків і підвищення їхньої ефективності.

Таким чином, поняття “кореспондентські відношення” у даний час вийшло за традиційні рамки тільки домовленості між банками про порядок учинення взаємних операцій і поширилося практично на всі сфери банківської діяльності, включаючи широкий комплекс міжбанківських взаємовідносин, роботу з удосконалювання практики міжнародних розрахунків, якість банківського обслуговування клієнтури. Під кореспондентськими відношеннями в їхньому сучасному вираженні варто розуміти відношення, що опосредковують проведення між банками

взаємних операцій, що вони чинять із доручення своїх клієнтів і від власного імені. Поняття "кореспондентські відношення" включає форми, методи й умови вчинення операцій, порядок їхній проведення.

Для підвищення ефективності здійснення зовнішньоекономічної діяльності Ощадного банку Запорізькї області необхідно:

забезпечувати потребу кожного клієнта, у тому числі власного, корпоративного і державного в банківських послугах високої якості і надійності. Бути “домашнім” для власного вкладника і респектабельним в очах корпоративного клієнта;

вийти на якісно новий рівень обслуговування клієнтів, зберегти позицію сучасного конкурентноспроможного банку;

впровадити нову ідеологію роботи з клієнтом, засновану на сполученні стандартних технологій з індивідуальним підходом до кожного клієнта. Забезпечити впровадження ефективних методів роботи з клієнтами і підвищення якості обслуговування. Підсилити роботу з корпоративними клієнтами. Залучити в банк і закріпити на довгострокову перспективу максимальну кількість клієнтів;

підвищити питому вагу непроцентних прибутків у структурі загальних прибутків банку за рахунок розвитку послуг, наданих клієнтам.

Політика і структура продажів банківських продуктів і послуг:

а) забезпечення масової клієнтури в заощадженні, накопиченні і запозичення засобів, проведення розрахунків, ведення бізнесу;

б) надання стандартного набору конкурентноспроможних продуктів і послуг, призначених для регіональних, галузевих і соціальних груп клієнтів.

Підвищення ефективності продажіу масових послуг припускає:

а) стандартизацію й уніфікацію, бажаних продуктів, включаючи комплекс організаційних, інформаційних, фінансових і юридичних процедур, об'єднаних єдиною технологією обслуговування клієнта, із метою зниження трудвитрат і підвищення якості обслуговування;

б) керування продуктовим рядом, включає виділення переліку базових послуг і продуктів універсального банку і заміщення неефективних продуктів і послуг, що не користуються стійким попитом.

Створення системи індивідуального обслуговування клієнтів, що включає повний спектр банківських продуктів і послуг, що відповідають міжнародним стандартам. Даний підхід припускає:

пропозиція клієнту спеціально розроблених індивідуальних схем і технологій, що забезпечують розвиток і оптимізацію бізнесу клієнта, страхування ризиків;

проведення гнучкого тарифної політики індивідуального обслуговування.

Кожна з пропозицій припускає високу якість продуктів і послуг, їхній постійний моніторинг, підвищення рівня сервісу за рахунок оптимізації банківських продуктів і послуг для максимального задоволення потреб клієнта. Ринутися інтегрувати окремі банківські операції і пропонувати комплексні рішення своїм клієнтам, що дозволяють враховува...