Гроші та кредит

Виділяють наступні основні функції НБУ:

1) визначає принципи здійснення готівково-грошового обороту:

- правила збереження, перевезення й інкасації готівки;

- правила виконання касових операцій банками і господарчими суб'єктами;

- створює і керує резервними фондами банкнот і монети;

- встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків

2) установлює правила проведення безготівкових розрахунків господарчими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні;

3) представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн;

4) установлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків; видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України; веде рахунки комерційних банків і здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам;

5) за узгодженням з КМУ встановлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви;

6) регулює банківські операції, зв'язані з обертанням приватизаційних цінних паперів: емісією приватизаційних цінних паперів, встановленням умов їхнього збереження, обліку і погашення.

Основною економічною задачею НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Операції НБУ:

1) емісійні - НБУ має монопольне право на випуск грошей у обіг.

Для забезпечення емісії готівки у всіх управліннях НБУ й у деяких філіях комерційних банків організовані резервні фонди НБУ - залишки національних грошових знаків, що знаходяться поза обігом. Коштами резервних фондів розпоряджаються Правління, Кримське республіканське й обласні управління НБУ. Тільки з їхнього дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філій банків, при яких не відкриті резервні фонди). Ця операція й означає емісію, тобто випуск готівки в обіг. Переміщення грошових знаків з оборотної каси в резервні фонди сприяє вилученню грошей зі звертання. Ця операція, згідно з правилами касового регулювання, здійснюється автоматично - при перевищенні лімітів оборотних (операційних) кас.

Дозвіл на здійснення емісії дає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Дозвіл оформляється у виді емісійних телеграм, зміст яких кодується. Для одержання дозволу керівник комерційного банку, у якого в найближчі 2-3 дня виникає потреба в підкріпленні касової готівки, повинен звернутися до начальника управління НБУ,

2) організація міжбанківських розрахунків.

У ланцюжку безготівкових платежів суб'єктів господарювання, рахунки яких відкриті в різних банках, неминуче виникають міжбанківські розрахунки. Вони являють собою систему здійснення і регулювання платежів по грошовим вимогам і зобов'язанням. Сучасна модель міжбанківських розрахунків передбачає перехід українських банків на електрону систему платежів, що працює в режимі реального часу і дозволяє завершувати розрахунки між банками протягом операційного дня. У складі НБУ створена розрахункова палата, на яку покладене технічне проведення міжбанківських розрахунків на основі електронних технологій.

3) кредитні операції.

Кредитні операції НБУ об'єктивно не обмежуються сумою акумульованих кредитних ресурсів. Як банк першого рівня він здійснює видачу позичок на емісійній основі незалежно від стану пасивної частини свого балансу на дату видачі кредиту. Кредити НБУ - основне джерело державного боргу України. Безпосередня видача позичок характерна і для відносин НБУ з комерційними банками. Кредитування підприємств Національним банком обмежено. Кредит видається господарчим суб'єктам, що забезпечують діяльність НБУ (включаючи створення матеріально-технічної бази для випуску власної валюти). Практикується видача позичок співробітникам НБУ з засобів фонду матеріального заохочення.

4) нагляд за діяльністю комерційних банків - спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків.

7. Організація комерційних банків

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на принципах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний, але й у більшому ступені залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел.

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак.

В залежності від форми власності вони підрозділяються на державні, кооперативні і колективні. В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні капітали цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні банки - це банки з колективною формою власності.

В залежності від організаційно-правової форми діяльності комерційні банки з колективною формою власності представлені акціонерними товариствами відкритого і закритого типів (акціонерні банки) і товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу (59 %). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їхня частка складає 25 % від загальної кількості) є Промінвестбанк.

В залежності від розміру активів комерційні банки підрозділяються на малі, середні і великі. На банківському ринку України більшість банків - середні (активи більш 10 млн. грн.). У «сімку» найбільших банків (активи більш 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк.

Комерційні банки в залежності від кола виконуючих операцій бувають універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки виконують широкий спектр операцій і надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними. Банк здобуває статус спеціалізованого у випадку, якщо більш 50 % його активів - це активи одного типу.

В залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у формі АТ або ТОВ відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарчі товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво» та іншими законодавчими актами України.

В залежності від форми організації діяльності банка слід розрізняти такі поняття:

учасники - це юридичні і фізичні особи, які внесли грошовий вклад у статутний капітал комерційного банку, створеного у формі ТОВ;

засновники - це юридичні і фізичні особи, які виступають ініціаторами створення комерційного банку;

акціонери - які купують акції комерційного банку, створеного у формі АТ.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційного банку можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Ради народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних організацій і спеціалізованих суспільних фондів (релігійних і благодійних організацій). Комерційні банки незалежні від виконавчих органів державної влади в прийнятті рішень, зв'язаних з поточною банківською діяльністю.

Юридичні і фізичні особи, що бажають заснувати комерційний банк, насамперед повинні проаналізувати ринок позичкових капіталів і ступінь задоволеності підприємницьких структур і населення в банківських послугах для визначення конкурентноздатності нового банку.

Для організації комерційного банку створюється ініціативна група, до складу якої входять представники засновників банку і представники інших організацій або громадяни, з якими укладений договір про проведення робіт зі створення банку.

Ця група готує проекти установчої документації, проводить конференції й організує підписку на акції. Як внесок у статутний капітал акціонери й учасники можуть вносити кошти в національній або іноземній валюті, будинки, споруди, устаткування, інші матеріальні цінності, цінні папери і права користування природними ресурсами, а також інші майнові права.

Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або учасників.

Організаційна структура і керування комерційним банком визначається функціональними підрозділами і керівними органами. Вищим органом керування банком є загальні збори акціонерів (учасників), що вирішують стратегічні задачі в його діяльності. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового - дирекція. Роботою правління керує Глава, а дирекції - генеральний директор, які вибираються і призначаються відповідно до Статуту банку.

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Статутний капітал комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску і продажу двох видів іменних акцій - звичайних і привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь у керуванні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки і ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибуток, власники звичайних акцій не одержують дивідендів, їм нічого не гарантується й у випадку ліквідації банку. Але збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а доход, у випадку прибуткової діяльності банку, вони можуть одержувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування комерційного банку. Вони не можуть продати їх назад банку-емітенту. Прості акції вільно купуються і продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції надають право їхнім власникам на одержання фіксованого розміру дивідендів, незалежно від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у випадку ліквідації банку і розподілу його майна, мають переваги в порівнянні з власниками простих акцій. Їм повертається вартість цих акцій. Але власники привілейованих акцій не мають права голосу в керуванні банком.

Перший випуск акцій банку повинний цілком складатися зі звичайних акцій.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків коштів (паїв) у статутний капітал. За кожним з учасників зберігається право на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організуються на принципах ТОВ. Тут відповідальність кожного учасника обмежується розміром його внеску в статутний капітал банку. Комерційні банки у формі ТОВ складають в Україні приблизно 16 % від їхньої загальної кількості.

При створенні банку у формі ТОВ до моменту реєстрації банку кожний з учасників зобов'язаний внести не менш 30% зазначеного в установчих документах внеску, сума, що залишилася вноситься протягом терміну, встановленого зборами учасників.

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання з боку як вищих органів державної влади, так і Національного банку України. Обов'язковими для кожного комерційного банку є наступні економічні нормативи, встановлені НБУ:

- мінімальний розмір статутного капіталу;

- платоспроможність банку;

- показники ліквідності балансу;

- максимальний розмір ризику на одного позичальника;

- розмір обов'язкових резервів, розміщених у НБУ.

Для постійного нарощування свого статутного капіталу комерційні банки, насамперед, проводять політику в області дивідендів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акції. На збільшення статутного капіталу банку може бути спрямований нерозподілений прибуток банку. Статутний капітал банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених втрат (масові неплатежі клієнтів по позичках і відсоткам). У таких випадках на покриття збитків може бути використана частина статутного капіталу банку, тобто статутний капітал виконує роль свого роду страхового фонду.

Платоспроможність банку - це граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів; достатність його власних засобів для захисту інтересів вкладників або інших кредиторів. Вона визначається як співвідношення між власними коштами банку і його активами, помножене на 10. Це співвідношення повинне бути не менш 8 %.

Ліквідність банку - його здатність вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок власних наявних коштів, продажу активів або мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, одержання міжбанківського кредиту й ін.). Банк зобов'язаний постійно слідкувати за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність.

Максимальний розмір ризику, що приходиться на одного позичальника, є дуже важливим економічним показником, оскільки його недотримання у випадку неповернення кредиту великим позичальником може викликати банкрутство банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості за позикою одного позичальника і 50 % суми позабалансових зобов'язань, виданих цьому позичальнику, до суми власних коштів банку. Значення показника максимального ризику, що приходиться на одного позичальника, не повинне перевищувати 0,4.

Поряд з дотриманням економічних нормативів велике значення для стійкості банків мають обов'язкові резерви комерційних банків, розміщені в НБУ. Резервування зменшує силу удару по економіці у випадку банкрутства комерційного банку.

Механізм утворення грошей комерційним банком можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки, комерційні банки зобов'язуються повернути з виплатою визначеного відсотка клієнтам їхні внески у визначений термін. Деяку частину, наприклад, 20% від загальної суми депозитів, комерційні банки повинні зберігати в центральному банку (НБУ) як обов'язкові резерви. Інші засоби, а це, відповідно, 80% загальної суми залучених коштів, будуть складати кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви - це частина (норма у відсотках) банківських депозитів, що відповідно до вимог діючого законодавства або згідно з діючими нормативними актами можуть зберігатися у формі касової готівки комерційних банків і їх депозитів у НБУ.

Норми обов'язкових резервів в Україні встановлюються НБУ. Їх визначення має на меті забезпечити захист інтересів клієнтів і надійність комерційних банків, підтримати ліквідність банків, регулювати можливість комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей (за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької - стимулювати).

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують установлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язаний зберігати у виді обов'язкових резервів.

Комерційний банк вважається створеним з моменту його реєстрації в Книзі реєстрації банків, що веде НБУ. Також комерційний банк повинен одержати в НБУ ліцензію на виконання банківських операцій. Реєстрація і ліцензування комерційного банку здійснюється на підставі таких документів:

- заяви про реєстрації;

- установчих документів: установчого договору, копії нотаріально завіреного Статуту банку, виписку з протоколу про прийняття Статуту і призначення керівних органів банку;

- економічного обґрунтування створення комерційного банку, що включає розрахунковий баланс банку і розрахунок планованих доходів, витрат і прибутків на кінець першого року його діяльності;

- висновку аудиторської організації про фінансовий стан засновників банку;

- відомостей про професійну придатність керівника банку і головного бухгалтера.

Реєстрація здійснюється в місячний термін з моменту одержання заявки і всіх документів, передбачених вище. Після реєстрації комерційний банк у 10-тиденний термін зобов'язаний надати копію Статуту у відповідний фінансовий орган по місцю його призначення для організації оподатковування.

НБУ може відмовити комерційному банкові в реєстрації у випадку порушення порядку його створення, невідповідності представлених документів законодавству і статуту банку, незадовільного фінансового стану засновників і учасників банку, порушення їм економічних нормативів у зв'язку з професійною некомпетентністю керівника і головного бухгалтера, відсутності належної матеріально-технічної бази.

Видана НБУ ліцензія може бути відкликана у випадках:

- виявлення недостовірних відомостей, на підставі яких вона була видана;

- здійснення банком операцій, заборонених законодавством України;

- затримки початку діяльності банку більш ніж на один рік;

- недотримання банком економічних нормативів і розпоряджень НБУ у відношенні усунення порушень, зв'язаних зі збитковістю або надання недостовірної звітності;

- у випадку порушення банком антимонопольного законодавства.

У випадку зміни назви, юридичного статусу й адреси, оголошення іноземного засновника (учасника) неплатоспроможним або банкрутом, банк зобов'язаний сповістити про це НБУ протягом тижня.

8. Операції комерційних банків та управління їх діяльністю

Банківські ресурси - сукупність кошів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних і інших операцій. Акумулюючи грошові кошти і заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто в грошовий, надаючи у позичку власникам на умовах зворотності за плату у вигляді відсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом. Діяльність комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у позичку або інвестуванні по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні тимчасово вільні кошти, і тими, хто в них має потребує. Метою здійснення такого посередництва є одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називають пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів внесків, одержанні кредитів від інших банків, емісії різних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційних банків.

По своєму економічному змісту ресурси комерційних банків досить різноманітні.

Власні засоби комерційних банків складаються зі статутного капіталу, а також утворених в процесі банківської діяльності резервного й іншого капіталів. До власних коштів прирівнюється прибуток, який до його розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується як банківський ресурс.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках:

- залишки коштів на поточних рахунках підприємств;

- залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках;

- кошти, депоновані з метою забезпечення гарантій платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями;

- кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку;

- кошти бюджетних і громадських організацій;

- кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення.

Ресурсами комерційних банків є кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також засоби інших банків, які знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші грошові кошти, які утворюються в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

З погляду джерел утворення ресурси комерційних банків поділяються на власні і залучені. Склад власних джерел був розглянутий вище (статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток).

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств і населення. Частину залучених ресурсів він мобілізує зі своєї ініціативи, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, НБУ або здійснює емісію цінних паперів.

Іншу частину притягнутих ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої грошові кошти з метою забезпечення їхньої схоронності й одержання доходу.

В даний час велика частина операцій комерційних банків ґрунтується на залучених ресурсах, але це не знижує ролі власного капіталу.

Для створення комерційного банку необхідний певний власний капітал, що, має чітко виражені правову основу і функціональну визначеність, створює фінансову базу розвитку банку. На відміну від підприємств, власний капітал комерційних банків служить, насамперед, для страхування інтересів вкладників і в меншій мері - фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. У зв'язку з цим розмір власного капіталу є важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку.

Захисна функція власного капіталу банку включає страхування внесків і депозитів, що гарантує інтереси кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть з появою збитків у його поточній діяльності. Ці збитки, як правило, покриваються з поточного прибутку. Якщо його недостатньо, то для покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу.

У залежності від джерел і порядку формування, власний капітал комерційного банку підрозділяють на акціонерний і резервний капітали, нерозподілений прибуток і довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки завдяки йому реалізуються права власників комерційного банку - права на доход і керування банком.

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного капіталу при створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і реалізації акцій. Розмір статутного капіталу визначається засновниками, але не може бути нижче мінімального рівня, встановленого НБУ.

На порядок створення власного капіталу значно впливає вид акцій, що випускаються, які підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал формується в процесі наступної діяльності комерційного банку. Він призначений для покриття можливих збитків комерційного банку по проведеним ним операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо прибутку. Величина резервного капіталу встановлюється у відсотках до статутного капіталу комерційного банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення резервного капіталу є відрахування з прибутку.

Нерозподілений прибуток - це джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Він утворюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди комерційного банку.

Довгострокові незабезпечені боргові зобов'язання можуть формувати власний капітал комерційного банку за допомогою випуску облігацій. Облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні банком, вони лише свідчать про надання власником певних коштів у розпорядженні емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації здобуває право на одержання фіксованого доходу по ній, а з настанням терміну погашення облігації емітент повертає власнику номінальну вартість цього цінного папера. Купуючи облігації, інвестори ризикують менше, ніж акціонери, оскільки у випадку неплатоспроможності комерційного банку кредиторам повертаються гроші.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що перед комерційними банками стоїть важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, який при мінімумі витрат на створення і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Комерційні банки можуть виконувати наступні операції:

- здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів;

- ведення рахунків клієнтів;

- видача кредитів фізичним і юридичним особам;

- здійснення фінансування капітальних вкладень за дорученням власників інвестиційних коштів;

- випуск, покупка, продаж, збереження цінних паперів і проведення операцій з ними;

- придбання права вимоги платежу, що випливає з постачання товарів і надання послуг;

- видача поручительств, гарантій і інших зобов'язань за третіх осіб;

- здійснення довірчих операцій по залученню і розміщенню коштів клієнтів;

- покупка і продаж інвалюти;

- придбання і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів і виробів з них;

- надання консультаційних послуг, зв'язаних з банківською й іншою комерційною діяльністю.

У відношенні клієнтури комерційного банку, усі зв'язки здійснюються на договірній основі.

Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльності по усіх видах страхування.

Контроль за діяльністю комерційних банків на території України спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення банківських ризиків у діяльності комерційних банків. Система нагляду спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків.

До зовнішнього відносяться:

- ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами);

- валютний ризик (збитки від змін процентної ставки, яка встановлюється по кредитах НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки по наданих кредитах);

- ризик по цінних паперах (збитки від зміни курсу цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку).

До внутрішніх ризиків відносяться комерційні, зв'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавча дисципліна, якість аудиторської служби), а також операційно-технічні ризики, що відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують внутрішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів, засобів зв'язку і т.п.

На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, аудиторських перевірок, інспектування діяльності комерційного банку співробітниками НБУ.

Функцію нагляду здійснює Управління по банківському нагляду НБУ.

Комерційні банки зобов'язані щомісяця представляти НБУ наступну звітну інформацію:

- баланс із додатком розрахунку економічних нормативів;

- звіт про кредитний портфель

- звіт про портфель цінних паперів

- звіт про валюту і валютну позицію

- звіт про ризик процентної ставки

- звіт про надання і погашення родинними особами кредиту банку.

Крім того, комерційні банки зобов'язані не пізніше 5-ти днів після оформлення висновків місячної або річної перевірки представити НБУ звіт про роботу зовнішнього аудита, а наступного дня після оформлення відповідного кредитного договору - звіт про «великі» кредити. Управління банківського нагляду також вправі вимагати від банку надання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської службової або комерційної таємниці. Однак отримана інформація не може бути розголошена без згоди комерційного банку.

Робота з банківського нагляду диференційована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримують економічні нормативи, норми діючого законодавства і вказівки НБУ, мають гарну ділову репутацію. Його здійснюють регіональні управління НБУ. Загальний нагляд складається в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, наданих банками. Інформація про виявлені порушення направляється Правлінню НБУ для прийняття відповідних рішень.

Інтенсивний нагляд поширюється на банки, що періодично порушують економічні нормативи, а також допускають інші незначні порушення, не відрізняються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується у відношенні банків, що систематично (тобто два і більше разів протягом кварталу) порушують економічні нормативи і допускають інші грубі порушення або мають незадовільний фінансовий стан.

Управління банківського нагляду НБУ проводить інспектування банків, спрямоване на виявлення причин порушень і недоліків у роботі банку. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, у якій вказуються причини виявлених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його можливості і шляхи виходу з ситуації, яка склалась. Вимоги НБУ обов'язкові до виконання.

Припинення діяльності комерційного банку здійснюється відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» при порушенні їм положень і норм даного Закону. Рішення про припинення діяльності комерційного банку приймає НБУ.

При припиненні діяльності комерційного банку створюється ліквідаційна комісія. Вона виконує наступну роботу:

1) оцінює активи і пасиви банку по балансу, а також ті матеріальні цінності, що передані банку в якості забезпечення по кредитах;

2) виявляє боржників банку і встановлює порядок дострокового повернення кредиту;

3) виявляє кредиторів і розраховується з ними;

4) проводить розрахунки з фізичними особами;

5) повертає НБУ перераховані раніше кошти.

При ліквідації комерційного банку в грошові кошти включається також виторг, отриманий від розпродажу майна. Після розрахунків з державним бюджетом і оплати праці працівників банку, він виконує зобов'язання перед власниками цінних паперів. Кошти розподіляються між акціонерами пропорційно вартості приналежних їм акцій, а між учасниками - пропорційно їхньої частки в статутному капіталі.

Комерційний банк має право:

1) одержувати від кредитуємих підприємств і організацій звіти, баланси й інші документи, що підтверджують їхню платоспроможність і платоспроможність наданих кредитів;

2) вимагати проведення експертизи проектних рішень по будівництву, реконструкції і технічному переозброєнню об'єктів, що передбачається здійснити за участю кредитів банку;

3) припиняти подальшу видачу кредиту і достроково стягувати видані суми при порушенні зобов'язань, передбачених кредитним договором;

4) на підставі договору з клієнтами банк установлює процентну ставку за проведені операції, а також розміри комісійних винагород за надані послуги.

9. Сутність та значення безготівкового грошового обігу

Маса грошей, яка знаходиться в обігу має дві форми: готівкову і безготівкову. Безготівковий грошовий обіг - частина грошового обігу, в якому рух грошей здійснюється у вигляді перерахунку сум по банківським рахункам або заліку взаємних вимог, тобто без участі готівкових грошових знаків.

Ще зовсім недавно використання при розрахунках безготівкових коштів було прерогативою юридичних осіб. Стрімкий розвиток нових технологій і техніки сприяло тому, що безготівкові гроші стають невід'ємною частиною життя кожної людини, швидко витісняючи наявні. Однак наявні грошові кошти «гідно витримують конкуренцію» з безготівковими грішми, коли мова йде про виплату підприємством заробітної плати своїм працівникам, компенсації витрат по відрядженню, а також при здійсненні інших господарських витрат, проведених, як правило, через касу підприємства.

Більша частина загального грошового обігу здійснюється в безготівковій формі. Це обумовлено тим, що безготівковий обіг має суттєві переваги перед готівковим і тому більш ефективний як для суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб'єкта. По-перше, значно зменшуються суспільні витрати обігу. По-друге, створюються необхідні умови для державного регулювання грошового обігу. По третє, - покращується економічний стан суб'єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їхніх грошових коштів, забезпечується тісний їх зв'язок з банками і грошовим ринком в цілому. Тому всім учасникам сфери обігу повинно бути економічно вигідно розраховуватися по своїх зобов'язаннях в безготівковій формі через банки (за винятком платежів на невеликі суми).

Одним із недоліків безготівкової форми розрахунків є те, що не завжди гарантується одержувачу своєчасна оплата за відвантажений товар або виконану послугу у зв'язку з відсутності коштів на рахунку платника.

Безготівкові розрахунки - система грошових розрахунків, які здійснюються без участі готівки, тобто перерахування банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача або залік взаємних вимог підприємств і суспільних організацій. В систему безготівкових розрахунків входять:

- принципи їх організації;

- вимоги до організації ;

- форми і засоби розрахунків;

- черговість платежів;

- розрахункові документи.

Безготівкові розрахунки організовують згідно таким принципам:

- після відпуску товарів і надання послуг;

- тільки через банк і під його контролем;

- тільки за згодою платника;

- при наявності вільних коштів на рахунку платника.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати таким вимогам:

- забезпечувати своєчасність платежу за реалізовані товари і послуги;

- створювати умови для взаємного контролю платників і одержувачів коштів за дотриманням розрахункової і договірної дисципліни, а також для банківського контролю за учасниками розрахунків;

- не допускати позапланового перерозподілу коштів в процесі розрахунків, сприяти зближенню моменту отримання і оплати ТМЦ.

Засоби безготівкових розрахунків:

- перерахунок коштів з поточного рахунку платника на рахунок одержувача в банку;

- зарахування взаємних вимог.

Безготівкові розрахунки бувають іногородні і місцеві, республіканські і міждержавні. Під іногородніми розуміють розрахунки між постачальниками і покупцями, яких обслуговують установи банків, які знаходяться в різних населених пунктах.

Місцеві безготівкові розрахунки - це розрахунки між постачальниками і покупцями, яких обслуговує одне або різні установи банків, але в межах одного й того же міста. В залежності від сфери застосування безготівкові розрахунки поділять на дві групи:

- розрахунки по товарних операціях - за ТМЦ, надані послуги і виконані роботи;

- розрахунки по нетоварних операціях, перерахування податків та інших платежів в бюджет, отримання і повернення кредитів.

В залежності від характеру розрахункових документів розрізняють такі безготівкові розрахунки:

- платіжними вимогами;

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивні і вексельні.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має визначення основних нормативних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і максимально сприяли б прискоренню господарського обороту.

Виділяють наступні основні принципі організації безготівкових розрахунків:

1) кошти підприємств повинні обов'язково зберігатися в банках, за винятком залишку готівки в їх касах в межах встановленого ліміту. Правовою базою для реалізації цього принципу є договір між підприємством і банком на розрахунково-касове обслуговування. Невиконання цього принципу призводить до вилучення грошей із легальних каналів грошового обігу і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки;

2) підприємствам надається право вибору установи банка для відкриття рахунків усіх видів (за згодою з банком);

3) підприємства самостійно (без участі банків) вибирають форми розрахунків і засоби платежу. Взаємні претензії з розрахунків між платником і одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-ісковому порядку без участі банку;

4) кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученням власників цих рахунків на підставі розрахункових документів, оформлених відповідним чином;

5) поточні рахунки підприємствам - суб'єктам підприємницької діяльності банки відкривають тільки за умови повідомлення про це податкового органу;

6) розрахунки з покупцями за ТМЦ і послуги відбуваються, як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. Проведення оплати за товар (послугу) після її відвантаження (виконання) без затримки платежу свідчить про платоспроможність підприємств і ефективну розрахунково-платіжну дисципліну в народногосподарському обороті України;

7) доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках;

8) розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності проводяться, як правило, в безготівкову порядку. Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських відносинах, тільки якщо ці платежі або витрати на внутрішньогосподарські потреби в сумі до 10000 грн.

10. Основні форми безготівкових розрахунків

У залежності від виду розрахункових документів розрізняють такі безготівкові розрахунки:

- платіжними вимогами;

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- векселями;

- акредитивна форма розрахунків

Вибір конкретної форми безготівкових розрахунків є правом підприємства.

Платіжна вимога - документ, по якому одержувач грошей надає в банк вимога до платника про сплату визначеної суми грошей. Використовується тільки при взаємозаліку вимог або у випадку примусового списання засобів на підставі рішень судових і інших державних органів. Приймається банком до виконання протягом 30 календарних днів незалежно від наявності достатнього залишку засобів на рахунку платника.

Найбільша питома вага в системі безготівкових розрахунків в Україні займають розрахунки платіжними дорученнями, що використовуються при проведенні передоплати або планових платежів.

Платіжне доручення - це документ, у якому утримується доручення підприємства (платника) банкові про перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок іншого підприємства (одержувача грошей). Дійсно таке доручення 10 днів із дня виписки; при цьому день виписки не враховується.

Платіжні доручення приймаються банком до виконання не менш, ніж у 2-х екземплярах і тільки при наявності засобів на рахунку платника.

Платіжне вимога-доручення - це розрахунковий документ, що складається з 2-х частин. У верхній частині утримується вимога постачальника до покупця оплатити на підставі спрямованих (минаючи банк) товарних документів вартість поставлених товарів або зроблених послуг. Якщо покупець згодний зробити оплату, він заповнює нижню частину документа, у якій утримується доручення покупця обслуговуючому його банкові зробити оплату отриманої продукції або товару. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20 календарних днів із дня виписки в 2-х екземплярах.

Чеки - письмове розпорядження банкові чекодавця оплатити чекоутримувачеві зазначену в чеку суму грошей з його рахунка на рахунок одержувача засобів. Чеки виписуються в одному екземплярі і є бланками строгої звітності. Чекові книжки виготовляються на спеціальному папері Банкнотно-монетным двором НБУ і брошуруються по 10, 20 і 25 аркушів.

Рахунковий чек повинний бути пред'явлений до оплати в банк чекоутримувача протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). Недооформлені чеки вважаються недійсними і банком до виконання не приймаються. Видача рахункових чеків на пред'явника не виробляється. Обмін чека на наявні й одержання здачі із суми чека наявними юридичним особам не дозволяється.

Вексель - це цінний папір (платіжний документ), що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити по терміну визначену суму грошей власникові векселя.

Існує три типи векселів:

- простий вексель - містить простої, нічим не підтверджене зобов'язання векселедавця сплатити власникові векселя після зазначеного терміну визначену суму;

- перекладний вексель - містить письмовий наказ векселедержателя, адресований платникові, сплатити третій особі визначену суму грошей у визначений термін.

Акредитив - це наказ банку покупця банкові постачальника робити розрахунки між цими організаціями на умовах, передбачених в акредитивній заяві. Для відкриття акредитива покупець пише заяву на відкриття акредитива і передає його у свій банк. Банк покупця перевіряє наявність коштів на поточному рахунку покупця і відкриває акредитив, тобто знімає з рахунка покупця гроші і депонує (відкладає) їхній на особливий рахунок у своєму банку або банку постачальника. Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним постачальником. Термін дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів із дня відкриття.

Заявник акредитива - це платник, що звернувся в обслуговуючий його банк для відкриття акредитива.

Банк-емітент - це банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові.

Бенефіціар - юридична особа, на користь якого виставлений акредитив.

Акредитиви можуть бути:

- покритими (депонованими), при відкритті яких банк-емітент перелічує засобу платника в розпорядження банку постачальника, що, у свою чергу, зараховує ці засоби на спеціальний балансовий рахунок на весь термін дії зобов'язань банку-емітента;

- непокритими - засоби залишаються в банку-емітенті;

- відкличними - можуть бути змінені або анульовані без попередньої згоди постачальника;

- безвідкличними - не можуть бути змінені без згоди постачальника, на користь якого вони відкриті.

Залік взаємної заборгованості - використання даної форми безготівкових розрахунків припускає, що між учасниками угоди мається взаємна заборгованість, що погашається за допомогою заліку взаємних вимог і тільки по різниці здійснюється платіж на загальних підставах, що сприяє прискоренню розрахунків.

Безакцептна форма розрахунків (списання засобів з рахунка платника без його згоди) - у даний час виробляється в наступних випадках:

- штрафні санкції до підприємства з боку податкових органів і позабюджетних фондів;

- штрафні санкції до підприємства за рішенням суду;

- оплата залізничних тарифів, електроенергії, водопостачання і т.п.;

- оплата послуг банку за розрахунково-касове обслуговування.

При розрахунках між підприємствами по товарних операціях зазначена форма в даний час не використовується.

Платіжна дисципліна складається в строгому дотриманні суб'єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків.

Дотримання платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообігу засобів і поліпшенню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни найчастіше є наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його важкого фінансового стану.

Платіжна дисципліна передбачає, насамперед, здійснення підприємствами платежів по фінансових зобов'язаннях у повному обсязі й у встановлений термін.

Зміцненню платіжної дисципліни сприяє введення санкцій, як заходу впливу за її порушення.

У залежності від того, які суб'єкти застосовують санкції, розрізняють договірні, банківські (кредитні) і фінансові санкції.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного і безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у виді сплати неустойки, що визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання або допущеного порушення.

Банківські (кредитні) санкції - застосовуються до підприємств за порушення кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових термінів введення в експлуатацію об'єктів, під які був отриманий кредит; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції - застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Застосовуються фінансовими органами, податковою адміністрацією.

Санкції пред'являються у виді неустойки, штрафу або пені.

Штрафи являють собою грошові стягнення, обумовлені у твердій валюті або у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Пеня - це грошове стягнення, що нараховується у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

11. Організація обігу готівки в Україні в сучасних умовах

Готівкові розрахунки - це оплата за товари або послуги наявними грішми відразу же після продажу, передачі або надання продавцем документів на отримання цих товарів покупцю.

Підприємства й індивідуальні підприємці, що мають поточні рахунки в банку, зобов'язані зберігати свої грошові кошти в установах банків. Однак для здійснення господарської діяльності (для виплати заробітної плати і витрат по відрядженню, для придбання товарів і канцтоварів і т.д.) їм необхідно певна кількість наявних коштів.

З огляду на той факт, що використання готівки підприємством викликає спокусу витрати їх не за цільовим призначенням, держава контролює даний процес шляхом введення нормативних актів. Так, у відповідності зі ст. 40 Закону України «Про НБУ» від 20.05.1999 р. № 679 Національний банк установлює правила, форми і стандарти розрахунків банків і інших юридичних і фізичних осіб в господарському обороті України з застосуванням як безготівкових, так і готівкових грошей, координує організацію розрахунків.

У виконання статей Закону України № 679 НБУ була обновлена нормативна база по наявному обігу, а саме прийняті нові документи, що регламентують здійснення операцій з готівкою:

Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637;

Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємин по цьому питанню між територіальними управліннями НБУ і комерційними банками в національній валюті, затверджені постановою Правління НБУ від 05.02.2001 № 44.

Відповідно до Положення № 637 підприємства мають право здійснювати розрахунки між собою як у наявної, так і в безготівкової формах.

Розрахунки готівковими коштами підприємства можуть здійснювати як за рахунок коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок виторгу, отриманого від реалізації товарів (робіт, послуг), і інших касових надходжень. Причому сума платежу готівкою одного підприємства іншому підприємству не повинна перевищувати 10000 грн. протягом одного дня по одному або декільком платіжним документам. При цьому кількість підприємств, з якими відбуваються розрахунки протягом дня, не обмежується. Платежі підприємства понад встановлену суму повинні здійснюватися тільки в безготівковому порядку.

Готівковий виторг, що надійшов у каси підприємств протягом дня повинний здаватися в установи банків для зарахування на їхні поточні рахунки. Здача наявного виторгу здійснюється підприємствами:

у денні і вечірні каси установ банків;

інкасаторам банків;

підприємствам поштового зв'язку для переказу на поточні рахунки в установи банків.

Підприємства мають право використовувати свій наявний виторг для забезпечення потреб, що виникають у процесі їхнього господарювання, а також для проведення розрахунків з бюджетами і державними цільовими фондами по податках і зборам. Виключенням є підприємства й індивідуальні підприємці, що мають податкову заборгованість. Такі суб'єкти господарювання не мають права використовувати свій наявний виторг для здійснення виплат, зв'язаних з оплатою праці (крім виплат через екстрені обставини). Для цих цілей вони можуть використовувати тільки кошти, отримані з установ банків.

Під виплатами через екстрені обставини розуміють виплати громадянам на поховання, допомога при народженні дитини, допомога самотнім і багатодітним матерям, допомога на лікування у випадку хвороби. Таким чином, вищевказані виплати підприємства, що мають податкову заборгованість, мають право робити з виторгу.

Усі підприємства, що здійснюють операції з наявними в національній валюті і мають поточні рахунки у банках, можуть залишати у своїй касі на кінець дня наявні в межах встановлених лімітів каси.

Підприємства торгівлі, громадського харчування і послуг при здійсненні касових операцій з готівкою повинні забезпечувати постійну наявність у своїх касах розмінної монети різних номіналів для видачі здачі громадянам. Невидача громадянам здачі через відсутність або недостатню наявність розмінної монети на даних підприємствах протягом дня є порушенням касової дисципліни, за що до винних осіб можуть застосовуватися штрафні санкції, визначені ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

12. Організація ощадної справи в Україні

Ощадні банки - це фінансово-кредитні установи, що залучають грошові кошти населення у виді ощадних вкладів, по яких виплачуються відсотки.

Державний ощадний банк України надає послуги широким верствам населення, домовласникам, підприємствам малого і середнього бізнесу, громадським організаціям, профспілкам. Держава - єдиний власник Ощадбанку і тому повинне відповідати за стабільне функціонування створеної ним установи.

Перелік банківських послуг включає:

ведення депозитних рахунків;

розрахунково-касове обслуговування, безготівкові розрахунки, внутрішні і міжнародні грошові перекази;

кредитування малих і середніх підприємств, у т.ч. індивідуальних підприємців і фермерів;

фінансування будівництва і покупки житла;

споживче фінансування;

інші послуги, включаючи розповсюдження державних цінних паперів і акцій.

Ощадний банк України - найбільший банк країни - 9,5 тис. відділень і філій. В систему Ощадбанку входить 25 регіональних управлінь.

Внесок - це грошові кошти (у наявній або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті), передані в банк їхнім власником або третьою особою за дорученням і за рахунок власника для збереження на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням коштів у внески, називаються депозитними. Тому в практиці діяльності комерційних банків внески клієнтів являють собою депозити і є основним джерелом формування банківських ресурсів.

З погляду призначення депозити можна підрозділити на три групи: до запитання, термінові й ощадні.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків і можуть бути в будь-який момент частково або цілком поповнені або затребувані. У випадку розміщення коштів на рахунку клієнт може зняти суму, що не перевищує його фактичного залишку.

Вилучення вкладів до запитання здійснюється як за допомогою готівки, так і за допомогою різних форм безготівкових розрахунків.

Вклади до запитання нестабільні, що обмежує можливість і сферу їхнього використання комерційними банками. Тому власникам поточних рахунків виплачується низький депозитний відсоток або не виплачується взагалі. Однак слід мати на увазі, що власник такого рахунка повинен оплачувати послуги комерційного банку по веденню рахунку, а для процентних рахунків банківські комісійні утримуються з депозитного відсотка. Деякі комерційні банки замість покриття операційних витрат по веденню безпроцентних поточних рахунків вимагають від власників підтримки на них заздалегідь обговореного залишку коштів. При порушенні власником цієї умови, тобто при зниженні раніше обговореного залишку коштів, він здійснює оплату всіх операційних витрат банку по веденню поточного рахунка. Це спонукує власників рахунків більш уважно підходити до питань, пов'язаних з веденням поточних рахунків.

В умовах відсутності плати по депозитах до запитання і зростання конкуренції на ринку депозитних послуг комерційні банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст вкладів до запитання за рахунок надання додаткових послуг, що значно полегшують власникові рахунка здійснення регулярних платежів, і підвищення якості обслуговування.

...