Гроші та кредит

Строкові вклади - це грошові кошти, поміщені в банк на строго обговорений термін. Вони, у порівнянні з вкладами до запитання, що мають в основному короткостроковий характер, вносяться на більш тривалі строки.

Вкладнику, який розташовує значну грошову суму на вкладі до запитання і, який передбачає в перспективі значні витрати на яку-небудь мету, невигідно тримати зазначені кошти на поточному рахунку за відносно невеликий відсоток або навіть без виплати такого. Йому вигідніше поміщати вільні кошти на строковий вклад. Потім, коли настає термін, він може зняти кошти з термінового депозиту і здійснити намічені витрати, одержавши при цьому додатковий прибуток. Отже, зміст довгострокового вкладання коштів міститься в одержанні вкладником більш високих, ніж по вкладах до запитання, відсотків.

Банк також зацікавлений у залученні строкових вкладів, оскільки вони стабільні і дозволяють йому мати у своєму розпорядженні грошові кошти тривалий час і відповідно збільшувати операційні доходи від відсотків.

Строкові вклади можуть бути двох видів: власне строкові вклади і внески з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові вклади повертаються власнику в заздалегідь встановлений термін. При достроковому знятті вкладником коштів розмір виплачуваного відсотка по строковому вкладу істотно знижується. Якщо спочатку вкладена як строковий вклад сума не вилучається власником у встановлений термін, то в наступному він може розпоряджатися нею аналогічно вкладу до запитання.

Для вилучення внесків з попереднім повідомленням у комерційний банк повинне надійти від вкладника повідомлення. Термін подачі повідомлення про вилучення внеску заздалегідь обмовляється між комерційним банком і вкладником.

Ощадні вклади - призначені для накопичення або вкладення грошових заощаджень. Для них характерним є повільний, плавний ріст і те, що грошові кошти звичайно використовуються лише через тривалий період часу. Слід мати на увазі, що до ощадних вкладів не відносяться поміщені на рахунок грошові кошти, призначені для здійснення платежів або вкладені на заздалегідь визначений термін. Особливістю ощадних вкладів є те, що їх власникам видається іменне свідчення про наявність внеску у формі ощадної книжки, де вказуються особистість власника і правила користування рахунком, а також відбивають всі операції по рахунку. Ощадна книжка виписується лише при внесенні на рахунок у комерційному банку визначеної суми коштів, тобто її не можна одержати на кредитній основі.

Внески в банках можуть розміщати уряд і місцеві органи влади, підприємства й організації всіх галузей народного господарства, кредитні і фінансові установи, громадяни.

Існують різні ознаки класифікації депозитів. У залежності від вкладника депозити прийнято розділяти на депозити фізичних і юридичних осіб.

Існують іменні вклади і внески на пред'явника. Внеском на пред'явника вправі скористатися будь-як особа, що пред'явила документ, що засвідчує вкладення коштів, що забезпечує вкладнику особливу конфіденційність.

13. Небанківські кредитно-фінансові установи

В останні роки на національному ринку позичкових капіталів важливу роль виконують спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, що зайняли видне місце в нагромадженні і мобілізації грошового капіталу. До цих установ відносять: страхові компанії, пенсійні фонди, ощадно-позичкові асоціації, будівельні суспільства, інвестиційні і фінансові компанії, благодійні фонди, кредитні союзи. Ці інститути істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу.

Росту впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні причини:

- зростання доходів населення в розвитих країнах;

- активний розвиток ринку цінних паперів;

- надання цими установами спеціальних послуг, що не можуть надати банки.

Крім того, ряд спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на досить тривалі терміни і, отже, робити довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позичкових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, наданню кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Зазначені інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і в сфері кредитних операцій.

Діяльність страхових компаній складається у створенні на основі договорів з юридичними і фізичними особами спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати застрахованим особам грошових сум в обговорених розмірах у випадку настання визначених подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги обумовлений тим, що у фізичних і юридичних осіб постійно існує погроза настання якихось несприятливих, і навіть катастрофічних подій, що приводять до значних фінансових витрат (смерть, хвороба або звільнення з роботи члена родини, зарплата якого була основним джерелом доходу; знищення майна внаслідок пожежі; аварія автомобіля і т.д.). Покрити такі витрати поточними доходами практично неможливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж досить складно. Страхування є найбільш вигідним таким відрахуванням.

В даний час у промислово-розвитих країнах діють наступні види страхування життя:

звичайне (особисте);

групове (поліс на кілька людей);

кредитне страхування (гарантії банку і страхових компаній у випадку смерті людини);

промислове (страхування робітників по професійній ознаці);

страхування пенсії (аннуітет)

Види страхування розрізняють по ознаці страхового терміну:

довічне (до настання смерті);

термінове (від 1 року і більш)

Страхування від нещасних випадків включає два види:

від нещасних випадків робітників та службовців;

від нещасних випадків і хвороб населення

В даний час нараховують чотири організаційні форми страхових компаній:

Перша форма - страхові компанії побудовані на акціонерній основі. У цьому випадку компанії випускають акції і є акціонерними товариствами.

Друга форма - зветься «на взаємній основі», де кожен полісовласник є співвласником, тобто акціонером компанії, але на базі не акції, а страхового поліса, компанія в цьому випадку акції не випускає.

Третя форма - має на увазі «взаємний обмін», коли компанія сформована на кооперативних початках і діє від імені окремих осіб або компаній. Через центральну контору страхової компанії її учасники обмінюються страховими ризиками, страхуючи самих себе і не продають страхування на сторону.

Четверта форма організації - система Ллойс, що складається із синдикатів, у які входять страхові компанії і брокерські страхові фірми. Відповідальність по страховому ризику розподіляється між членами синдикату або між всіма учасниками Ллойса. Справи приймають брокери й одержують за посередництво комісійні. Систему Ллойса очолює спеціальний комітет, що здійснює контроль за діяльністю синдикатів і приймаючого нового членів.

Пасивні операції страхових компаній формуються в основному за рахунок страхових премій, що сплачують юридичні і фізичні особи.

Активні операції складаються з інвестицій у державні облігації центрального і місцевого уряду, в облігації й акції приватних корпорацій, а також у позики під поліси. Важливе місце в активах займають позики під поліси і вкладення в нерухомість. Позики в нерухомість - це власне кажучи кредитування осіб, що купили страхування в даній компанії.

Інвестиційні компанії шляхом випуску власних акцій залучають кошти, що потім вкладаються в цінні папери промислових і інших корпорацій. Таким чином, за рахунок придбання цінних паперів, вони здійснюють фінансування різних сфер економіки.

В даний час існують інвестиційні компанії відкритого і закритого типу. Більш зручною організаційною формою є компанії відкритого типу, що випускають свої акції поступово, визначеними партіями. Ці акції можуть передаватися і перепродуватися. Постійна емісія дозволяє таким компаніям увесь час збільшувати свій грошовий капітал, а відповідно постійно нарощувати інвестиції в цінні папери корпорацій.

Інвестиційні компанії закритого типу здійснюють випуск акцій у визначеній кількості. Новий покупець може їх придбати тільки в колишніх власників за ринковою ціною.

Основою пасивних операцій інвестиційних компаній є виручені кошти від реалізації власних цінних паперів, акціонерний капітал, нерухомість компанії.

Активні операції досить специфічні - грошові кошти, виручені від продажу власних акцій, інвестиційні компанії вкладають в акції різних корпорацій і компаній.

Фінансові компанії - це особливий вид фінансово-кредитних установ, що діють у сфері споживчого кредиту. Їхніми організаційними формами можуть бути акціонерна і кооперативна. Фінансові компанії представлені двома видами:

фінансування продажу на виплату;

особисте фінансування

Перші займаються продажем товарів тривалого користування в кредит (автомобілі, телевізори, холодильники і т.д.); наданням позичок дрібним підприємцям; фінансуванням роздрібних торговців.

Другі, як правило, видають позички споживачам, а іноді фінансують продаж тільки одного підприємця або однієї компанії.

Компанії обох видів надають позички від 1 року до 3 років.

Пасивні операції фінансових компаній здійснюються за рахунок випуску власних цінних паперів і короткострокових кредитів у комерційно ощадних банків.

Особливістю діяльності компаній є те, що вони стягують досить високі відсотки за кредит. Споживач або позичальник, у випадку неможливості повернення споживчої позички, позбавляється свого майна, що переходить у власність банку.

Розвиток благодійних фондів пов'язаний з наступними обставинами:

добродійність стала частиною підприємництва;

створення благодійних фондів має прагматичну причину - прагнення власників уникнути великих податків при передачі спадщини. Ця обставина дозволяє власникам укривати свої капітали від оподаткування податком на спадщину.

Створюючи благодійні фонди, великі власники фінансують освіту, охорону здоров'я, культуру, мистецтво, науково-дослідні інститути, церкви, різні громадські організації.

Пасивні операції благодійних фондів складаються з благодійних надходжень у виді великих грошових надходжень або пакета акцій. Активні операції - із вкладень у різні цінні папери, включаючи державні, а також у нерухомість.

Ощадно-позичкові асоціації (ОПА) являють собою кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва.

Основна діяльність ОПА - надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості.

Активні операції складаються в основному з іпотечних позичок і кредитів, що складають 90%, а також вкладень у державні цінні папери.

ОПА носять, в основному, кооперативний характер, тому що їхні ресурси складаються в основному з внесків пайовиків, що представляють широкий загал населення і намагаються вирішити житлову проблему.

Приватне пенсійне забезпечення виникло в противагу незадовільному державному пенсійному забезпеченню.

Організаційна структура пенсійного фонду відрізняється від структури інших кредитно-фінансових установ тим, що не передбачає акціонерної, кооперативної і пайової форми власності. Як правило, пенсійні фонди створюються в приватних корпораціях, що юридично і фактично є їх власниками. Корпорація може укласти угоду зі страховою компанією, по якій остання одержує пенсійні внески і забезпечує надалі виплату пенсій. У цьому випадку пенсійний фонд є застрахованим, тому що створено в рамках страхової компанії.

Основою пасивних операцій пенсійних фондів є ресурси, що надходять від корпорацій, підприємств, а також внески робітників та службовців, що звичайно складають 20-30% усіх надходжень. Чим могутніше і багатіше корпорація, тим менше частка внесків робітників та службовців.

Пенсійні фонди володіють довгостроковими коштами і вкладають них в урядові і приватні цінні папери.

Існують і державні пенсійні фонди. Вони, як правило, створюються на рівні центрального уряду і місцевих органів влади. Основою пасивних операцій таких фондів є кошти бюджетів і внески населення.

Активні операції сконцентровані у внесках у державні цінні папери (що дозволяє фінансувати державний борг) і в незначному ступені - у цінні папери корпорацій.

У діяльності державних пенсійних фондів існують специфічні розходження з погляду форм організації, діяльності й інвестування коштів.

Література

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-ІІІ.

2. Закон України „Про Національний банк України” від 20.05.1999 № 679/ХІV.

3. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”, від 18.06.1991р., № 1201-ХІІ.

4. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, від 16.04.1991 р.

5. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління НБУ 21.01.2004 г., № 22

6. Інструкція „Про порядок відкриття розрахункових, поточних, і бюджетних рахунків”, затв. Постановою Правління НБУ від 27.12.1994 р. // Негоціант. - № 47

7. Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затв. постановою Правління НБУ 15.12.2004 № 637

8. Правила здійснення установами ПІБ України операцій за вкладами населення, затв. рішенням Правління ПІБ від 29.09.2000р. № 619

9. Бутинець Ф.Ф. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. - Мінськ: 2001

10. Васильченко З.М., Демешко А.В. Розрахунки платіжними картками в Україні. //Фінанси України, 1998- № 10

11. Волосович С.В. Заощадження населення та інвестиційний потенціал України. //Фінанси України, 1997.- № 8

12. Гроші та кредит: Підручник/ М.І. Савлук та інш. - К.: КНЕУ, 2001

13. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментаріях: Навчальний посібник/ За ред. Б.Л.Луціва. - 2-ге видання, пероб. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 225с.

14. Деньги, финансы и кредит./Под редакцией Дробозиной Я.М. -М.: ЮНИТИ, 1997

15. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. - К.: МАУП, 2001

16. Общая теория денег и кредита./ Под ред. Е.Ф. Жукова.- М.: ЮНИТИ, 1995

17. Финансы: учеб. для студ. ВУЗов под ред. Дробозиной Л.А. - М.: ЮНИТИ, 2000

18. Экономика, учебник для экономических вузов и факультетов под ред. А.С. Булатова. - М.: БЕК, 1995

19. Ющенко В. Банковская система Украины в рыночной экономике.//Экономика Украины, 1993

Размещено на Allbest.ru