Банківська справа

4. Банківська система Польщі та Угорщини

Реформа банківської системи Польщі розпочалася з 1989року створенням дворівневої банківської системи. У Польщі, крім трьох національних спеціалізованих, було виділено дев'ять регіональних універсальних банків. Наступним етапом реформування банківської системи можна вважати 1991 рік, під час якого польський уряд прийняв рішення про приватизацію цих 9 банків. Завдяки цьому їх було перетворено в акціонерні компанії, причому до кожної з них входив один і той самий акціонер - Державне казначейство.

Основні функції та завдання центрального банку Польщі були визначені Законом "Про банківську діяльність в Республіці Польща", який було прийнято 31 січня 1989року. Також у ньому визначена основа створення комерційних банків (мінімальна кількість засновників для цих банків має бути три юридичних або 10 фізичних осіб).

У результаті перетворень рівень концентрації банківського капіталу дотепер помітно менший, ніж в інших країнах Центральної Європи. Ядро банківської системи утворюють 15 регіональних і спеціалізованих банків (62 % ринку).

Комерційні банки Польщі ще неглибоко проникли в економіку. Польща поки що країна, де переважають готівкові розрахунки - тільки 40 % населення мають банківський рахунок.

Другий рівень банківської системи Польщі включає:

1. Державні банки, які створюються за розпорядженням уряду, оперують коштами, виділеними з державної казни.

2. Кооперативні банки, що здійснюють діяльність на основі кооперативного права.

3. Державно-кооперативні банки, які створюються за розпорядженням уряду, але фонди складаються і з державних, і з кооперативних коштів.

4. Банки у формі акціонерних товариств, що створюються за погодженням Національного банку Польщі та Міністерства фінансів.

Правовий статус, принципи організації і основи діяльності Національного банку Польщі визначені Конституцією Польщі та Законом "Про Національний банк Польщі", що був прийнятий 29 серпня 1997 року. Він визначає сучасні форми польської банківської системи, а також структуру та обсяг діяльності центрального банку. Відповідно до закону НБП є центральним банком Республіки Польщі, має статус юридичної особи і право використовувати печатку із державним гербом, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні.

Основними завданнями Національного банку Польщі є:

1) організація грошових розрахунків;

2) розпорядження девізними резервами;

3) ведення банківського обслуговування державного бюджету;

4) регулювання ліквідності банків та їх рефінансування;

5) формування умов, необхідних для розвитку банківської системи;

6) підготовка звітного платіжного балансу, а також звіту про зовнішні зобов'язання держави.

В Угорщині діє у формі акціонерних товариств 44 банки, з яких 30 є класичними комерційними банками, а останні - спеціалізовані банки, серед яких 4 житлово-ощадні каси і 2 іпотечних банки. Крім того, функціонує 7 спеціалізованих кредитних установ. Емісійним центром є Угорський національний банк, що відповідає за реалізацію загальнодержавної монетарної політики. На нього покладені завдання визначення курсу національної валюти, кредитування фінансових установ і регулювання зовнішніх кредитно-фінансових відносин. Інтеграція угорської економіки, що прискорилася за останні роки, в господарську систему Західної Європи призвела до того, що банківський сектор Угорщини почав все більше наближатися за деякими показниками до відповідних показників держав Євросоюзу. Це зумовило і те, що значна частина банків і підприємств Угорщини після масової приватизації опинилася у власності іноземних компаній, в основному західноєвропейських фірм і транснаціональних корпорацій.

Базисом угорської банківської системи, як і в Європейському Союзі, є комерційні банки. 80 % усіх грошових внесків в Угорщині припадає саме на ці банки, 6,5 % - на інвестиційні фонди і страхові компанії, 3,5 % - на пенсійні фонди. Хоча загальна сума наданих угорськими банками кредитів значно менша, ніж у країнах Євросоюзу, проте за структурою активів і пасивів (джерела фінансування) вона уже відповідає західноєвропейським параметрам. Наприклад, частка кредитів приватному сектору в Угорщині досягла 43 %, а частка внесків цього сектору перевищила 53 % в загальній структурі кредитів і джерел фінансування, що дещо вище за характерні для ЄС середні показники. Частка власних засобів у банківських фінансових ресурсах перевищує в Угорщині середній рівень по Євросоюзу, що опосередковано свідчить про високий потенціал подальшого розвитку банківської системи. Обсяг наданих фізичним особам кредитів в Угорщині поки що залишається істотно нижчим, ніж у західноєвропейських державах. Структура банківських кредитів в Угорщині за деякими іншими важливими показниками за останній час також має тенденцію до поліпшення умов функціонування банків. Питома вага довгострокових кредитів підприємствам у загальній структурі їх кредитування становить 53 %, а в загальній структурі кредитів фізичним особам - 87 %. Проте більша частина згаданих довгострокових кредитів надається іноземними банками.

5.Світовимй банк,

Заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції -- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку(МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції:Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) таМіжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Основні цілі функціонування МБРР:

сприяння розвиткові продуктивних сил та ресурсів у менш розвинутих країнах;

доповнення приватних інвестицій на забезпечення фінансування у виробничих цілях, коли приватний капітал недосяжний;сприяння міжнародній торгівлі та підтримці рівноваги платіжного балансу, а через сприяння інвестуванню -- підвищення продуктивності, рівня життя та умов праці в державах-членах;надання позик під необхідні проекти;

здійснення своєї діяльності з урахуванням впливу міжнародних інвестицій на умови ділової активності на території країн-членів.

Міжнародна асоціація розвитку -- створена I960 р. Це міжнародна спеціалізована урядова організація, метою якої є підтримка економічного розвитку, збільшення продуктивності й стандартів життя у менш розвинутих країнах світу, які є членами асоціації.

Міжнародна фінансова корпорація -- створена в 1956 р. Членами МФК є 170 держав. Фактично МФК -- філія МБРР та спеціалізується на таких напрямках:

фінансування підприємництва в країнах-членах шляхом надання позик безпосередньо приватним компаніям та інвестування в них власних коштів без вимог гарантій із боку уряду.

МЦІУС було створено 1966 р. і є арбітражним інститутом, де слухаються справи іноземних інвесторів та країн-реципієнтів.

Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій -- міжнародна спеціалізована урядова організація, метою якої є підтримка заохочення інвестицій на виробничі цілі в державах-членах, зокрема в країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій, включаючи спільне перестрахування від некомерційних ризиків; здійснення допоміжних заходів для сприяння надходженням інвестицій у країни, що розвиваються, та між ними.

6.Економічний розвиток України

Дальша фінансова глобалізація та підвищення вимог до транспарентності функціонування фінансових систем потребують гнучкого і вчасного реагування на виклики часу й можливі внутрішні і зовнішні негативні впливи. Це вимагає чіткого окреслення напрямів розвитку банківської системи України на середньо- і довгострокову перспективу .

Наявність в Україні успішно функціонуючого фінансового сектору, зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки, завоювання міцних позицій на вітчизняному та світовому ринках. Це пов'язано з його провідним значенням у забезпеченні рівня накопичень та інвестицій, необхідних в умовах зростання та підвищення ефективності економіки [8]. Протягом останніх років відбувається активний процес інте- грації банківської системи України у світову фінансову систему на основі адаптації до єдиних загальновизнаних вимог функціонування та регулювання. Тому в нинішніх умовах стратегічним завданням Національного банку України є розбудова стійкої, ефективної, конкуренто- спроможної банківської системи, яка б сприяла довгостроковому економічному зростанню країни, її фінансовій безпеці та була здатна без загроз національним інтересам інтегруватися у світовий фінансовий простір [5].

Однією з провідних ланок фінансової системи є банківська. Банківська система Україні дворівнева: вона складається з Національного банку України (далі НБУ) і банківських установ (далі банки). На початок 2012 року в країні функціонувало 176 банків зі 198 зареєстрованих), у тому числі 53 банки з іноземним капіталом (22% - зі 100% іноземним капіталом). Згідно з даними НБУ, частка іноземного капіталу в акціонерному капіталі банківської системи за рік несуттєво збільшилася і становить 41,9%.

На початок 2012 року брутто активи банківської системи становили 92% ВВП України, що свідчить про високий рівень інтегрованості банківських установ в економіку країни. Більшість банків є учасниками міжнародних карткових систем та / або НСМЕП, у розвитку якої активну участь бере НБУ. Станом на 01 січня 2012 року в обігу перебувало 57,9 млн. платіжних карт, емітованих вітчизняними банками, з яких 60% були активними; інфраструктура обслуговування карткового бізнесу налічує 33 тис. банкоматів і 28,8 тис. банківських терміналів; еквайрингова мережа складається з 94,7 тис. торгових терміналів. У країні функціонують 9 банківських систем грошових переказів (у т.ч. 2 міжнародні) [9]. Активи українських банків за 2011 р. становлять 423 847 млн.грн. [10].

До основних зовнішніх проблем, які спричиняють найбільший вплив на розвиток банківської системи, можна віднести: повільні темпи ринкових перетворень вітчизняної економіки; наявність макроекономічних диспропорцій, особливо значного дефіциту державного бюджету; нестійкий і недостатньо прозорий фінансовий стан значної кількості підприємств; недостатній розвиток фондового ринку, ринку нерухомості, а також відсутність ринку землі; низький рівень довіри з боку населення до окремих банків, недостатній рівень захисту прав кредиторів і вкладників та інші.

До проблем, притаманних самій банківській системі, можна віднести: недостатній рівень капіталізації та концентрації банківського капіталу, низький рівень корпоративного управління в банках, недостатній рівень управління банківськими ризиками, вузький спектр банківських послуг і продуктів, недостатній рівень прозорості діяльності та комунікацій з інвесторами і населенням тощо.

Чітке визначення проблем функціонування вітчизняної банківської системи на сучасному етапі дає можливість окреслити основні напрями їх подолання та розвитку банківського сектору в середньостроковій перспективі. До таких напрямів, на наш погляд, слід віднести:

1) дальше підвищення рівня капіталізації банків і забезпечення їх надійними джерелами ресурсів, збалансованими за обсягами, ціною і термінами, з метою постійної підтримки достатнього рівня ліквідності та стабільного функціонування;

2) розширення спектра, підвищення якості та конкурентоспроможності банківських послуг;

3) забезпечення діяльності вітчизняних банків відповідно до міжнародних стандартів корпоративного управління;

4) розвиток систем ризик-менеджменту та вдосконалення управління ризиками;

5) підвищення рівня забезпечення захисту прав кредиторів і вклад-ників банків.

Розглянемо основні заходи щодо подолання проблем розвитку вітчизняної банківської системи. Підвищення рівня капіталізації банківської системи може бути здійснено шляхом: залучення до банків додаткового акціонерного капіталу; розроблення банками планів підвищення рівня капіталізації з урахуванням зростання обсягів активних операцій; консолідації банків; поліпшення якості капіталу та забезпечення достатнього рівня покриття капіталом ризиків, що приймаються банками; стимулювання капіталізації прибутку банків.

З метою розширення спектра підвищення якості та конкурентоспроможності банківських послуг доцільним є реалізація таких заходів:

1) оптимізація структури банківської системи на основі поєднання діяльності великих банків із розгалуженою мережею філій, регіональних, кооперативних і спеціалізованих банків, що дозволить наблизити повноцінні банківські офіси до клієнтів і споживачів банківських послуг;

2) підвищення рівня надійності банківських автоматизованих систем, їх резервування (дублювання), а також розроблення ефективних планів відновлення безперебійного функціонування зазначених систем у разі негативної дії на них зовнішніх факторів;

3) створення умов для розширення спектра електронних банківських технологій і електронних послуг;

4) створення умов для суттєвого розширення безготівкових розрахунків в економіці шляхом заміщення готівкових розрахунків на безготівкові платіжні інструменти на основі запровадження сучасних технологій оплати праці, виплати пенсій тощо, а також збільшення масштабів здійснення населенням платежів за товари і послуги в безготівковій формі, зокрема за допомогою платіжних карток;

5) стимулювання поліпшення банківського обслуговування населення, малого та середнього бізнесу, розвиток нових видів банківських послуг і нових сегментів фінансового ринку, орієнтованих на широке коло юридичних і фізичних осіб - клієнтів банків [5].

Отже, банківська система України як провідна ланка фінансової системи, як регулятор грошового обігу, основний центр акумуляції фінансових ресурсів та їх перерозподілу володіє особливим важелем впливу на вітчизняну економіку. Від стабільного розвитку банківської системи залежить подальше економічне зростання України, можливість виходу на міжнародні фінансові ринки та активна участь у глобалізаційних процесах. Присутність банків з іноземним капіталом у банківський системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій та розширенню ресурсної бази, а також соціально економічного розвитку держави

Тема 4. БС України

1. Формування банківської справи в Україні та основні етапи розвитку

Основними етапами розвитку БС є:

1. 1991-1996 рр. створення дворівневої БС, перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні, запровадження системи регулювання діяльності банків, відкриття представництв іноземних банків.

2. 1996-1998 рр. проведення грошової реформи, подолання гіперінфляції, підвищення вимог до капіталізації банків.

3. 1998-2000 перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, запровадження обов'язкового створення банками резервів на покриття збитків за активними операціями, затвердження нового порядку видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій.

4. 2000-2006 рр. прийняття ВРУ основних законів, що регулюють банківську діяльність, запроваджено управлінські, технічні та кадрові системи управління, відбувається реорганізація банків, посилено контроль за їх діяльністю

5. 2006-2008 рр. суттєве збільшення частки іноземного капіталу, прийняття змін в законодавстві, що дало можливість створити в Україні філії іноземних банків.

6. 2008- сьогодні. - прийняття антикризових заходів з метою регулювання діяльності банків у період фінансової нестабільності. Запровадження мораторії на довгострокове вилучення депозитів, запровадження тимчасових адміністрацій з метою недопущення масового банкрутства банків, запровадження вільного курсу утвореного щодо національної валюти.

Аналіз фінансування та розвитку БС України дозволяє виділити ряд основних проблем, що стоять перед банківськими установами:

2. Недостатній рівень фінансових інструментів

3. Обмежений рух капіталу

4. Низький рівень диверсифікації активів

5. Низька міра адаптації банківських установ до світових стандартів

6. Низький рівень менеджменту

7. Низький рівень зростання депозитів та кредитів

8. Недостатній рівень довгострокового кредитування

Основними завданнями, які повинні вирішити банківські установи є:

1. Розширення сфери вкладання капіталів з метою підвищення рівня капіталізації банків.

2. Нарощування обсягів кредитування малого та середнього бізнесу при одночасному зниженні % ставок за кредитами та збільшення термінів надання кредитів.

3. Зниження частки прострочених, проблемних та безнадійних кредитів за рахунок застосування сучасних методів оцінки кредитоспроможності позичальників.

4. Підвищення рівня стабільності та прозорості БС.

2.Побудова національної БС та законодавче підґрунтя її формування

Відправною точкою формування банківської системи України було прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою Української РСР "Декларації про державний суверенітет України" та 3 серпня 1990 року Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР", які законодавчо закріпили право України на організацію банківської справи і грошового обігу, створення власної банківської системи та впровадження своєї грошової одиниці.

Саме з цього часу розпочався процес розбудови цілісної національної банківської системи незалежної України. Законодавчим підґрунтям формування власної банківської системи був Закон України "Про банки і банківську діяльність", прийнятий 20 березня 1991 року, який визначав правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності. Найістотнішими новаціями цього закону були: проголошення дворівневої організації основним принципом розбудови банківської системи України; проголошення незалежного статусу Національного банку України з підзвітністю його безпосередньо Верховній Раді України; надання права створювати комерційні банки на акціонерних засадах та права на роздержавлення і комерціалізацію діючих державних банків (крім Ощадного);та ін.

По суті, до кінця 1992 року банківська система України практично була сформована, завершився перший етап розвитку фінансово-банківської системи України -- етап її формування та становлення. З переходом на ринкові засади діяльності українські банки трансформувались з вузькоспеціалізованих в універсальні комерційні фінансові установи, радикально розширили спектр своїх послуг, поліпшили якість обслуговування клієнтів, вдосконалили банківські технології. Будо прийнято ЗУ «про НБУ», що актично завершив правове форування БСУ.

3.Вплив іноземного капіталу на банківську систему

Банк з іноземним капіталом - це банк в якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору становить не менше 10%.

Виділяють 4 етапи розвитку та присутності банків з іноземним капіталом на ринку України:

1. 1991-1993 - відсутність банківських установ з іноземним капіталом. Визначення правил діяльності банків та умов доступу іноземного капіталу на вітчизняний ринок.

2. 1994-1997 - характеризується незначною присутністю іноземного капіталу.

3. 1998-2005 - період помірної присутності іноземного капіталу в банківському секторі

4. 2006-даний час - характеризується відкритістю банківської системи для створення філій іноземних банків та надання їм права суб'єктів економічних відносин.

Проникнення іноземних банків на вітчизняний ринок можливе шляхом купівлі функціонуючого комерційного банку, заснування власного дочірнього банку або відкриття філії в Україні.

Виділяють 3 моделі продажу вітчизняних банків:

1. повний продаж - передбачає проведення пробного купівлі новим власником контрольного пакету акцій і з відповідним повноваженням щодо управління установою.

2. спільний бізнес, який реалізується банками, коли вони потребують залучення іноземного капіталу для розв'язання внутрішніх проблем пов'язаних із збільшенням власної кредитоспроможності.

3. портфельний продаж - застосовується малими та середніми банками шляхом продажу іноземним інвесторам невеликих пакетів акцій.

Наслідки входження іноземного капіталу

Позитивні наслідки	Негативні наслідки
- зростання обсягів кредитних ресурсів - збільшення капіталізації банківської системи - розширення асортименту банківських послуг та зниження їх ціни - впровадження міжнародного досвіду реструктуризації банків - підвищення рівня кваліфікації працівників - залучення в економіку іноземних ресурсів - оздоровлення фінансового сектору та підтримання платіжного балансу	- спроможність іноземних банків пропонувати дешевші кредитні ресурси, що може порушувати стабільність банківської системи - зменшення обсягів кредитування малого та середнього бізнесу, оскільки транснаціональні банки надають перевагу корпоративним клієнтам - підвищення чутливості банківської системи до світових фінансових криз - ускладнення банківського нагляду за операціями філій іноземних банків - ймовірність збільшення спекулятивних операцій та операцій з відмивання грошей

4. Механізм забезпечення стабільності банківської системи

Фінансова стійкість банківської системи - здатність банківської системи в умовах ринкового середовища протистояти дії зовнішніх та внутрішніх загроз, забезпечувати надійність збереження та повернення вкладів юридичних і фізичних осіб, своєчасно виконувати власні зобов'язання з метою реалізації грошово-кредитної політики та забезпечення фінансової безпеки держави.

На фінансову стійкість банківської системи впливають зовнішні, загальнодержавні та внутрішньосистемні фактори.

Зовнішні: фінансова глобалізація, інтеграційні процеси, міжнародні інвестиції, міжнародний рух капіталів, тощо.

До загальнодержавних - зовнішня політика держави, система формування бюджетної і податкової політики, рівень інфляції та економічна стабільність, рівень доходів населення та розвиненість ринкової інфраструктури.

До внутрішньосистемних - державна система регулювання банківської системи, конкурентоспроможність банківської системи, рівень капіталізації, платоспроможності і ліквідності, система антикризового управління банківською системою.

Виділяють статичну та стратегічну фінансову стійкість.

Статична фінансова стійкість означає, що банківська система має підтримувати стійкість в будь-який момент, дотримуючись таких критеріїв фінансової стійкості як обов'язкові економічні нормативи, стабільність валютного курсу, рівноважна процентної ставки.

Стратегічна фінансова стійкість банківської системи безпосередньо пов'язана з реалізацією пріоритетних цілей розвитку банківської системи.

Поточний фінансовий стан системи має бути таким, щоб забезпечити не тільки фінансову стійкість на даний момент часу, але й сприяти досягненню стратегічних цілей на перспективу.

Фінансову стійкість можна оцінювати за такими напрямами:

· оцінка макроекономічної ситуації та тенденцій розвитку банківської системи;

· оцінка достатньої кількості банків та розмірів їх філіалів;

· моніторинг діяльності банків і аналіз банківської звітності відповідно до вимог НБУ.

5. Проблемні та кризові явища в банківській системі України

Банківська криза - це неспроможність банківської системи та її інститутів виконувати свої основні функції з акумуляції та мобілізації грошових коштів, надання кредитів, проведення розрахунків та платежів в економіці країни.

Виділяють 3 типи ситуацій які передують б. кризі:

· Проблеми 1 або декількох банків, без очевидних ознак системної б кризи

· Прихована форма дестабілізації бс

· Системна б криза

Чинники виникнення банківської кризи та механізми їх впливу на банківську систему

· Несприятливі зміни цін на основних для країни міжнародних ринках

· Переважна частка короткотермінових зобов'язань у структурі зовнішнього боргу

· Реальне подорожчання національної валюти

· Високі процентні витрати за внутрішнім боргом

· Висока вартість запозичень на ринку МБК

· Високий рівень ризиків у банківській системі

· Сповільнення економічного зростання

· Інфляція

· Відкритість економіки

· Валютизація активів банківської системи (загалом або окремих статей активів)

Серед факторів, котрі спричинили розгортання фінансової кризи в Україні, можна виокремити:

Зовнішні:

ь фактична прив'язка курсу гривні до долара США;

ь зміни кон'юнктури на міжнародних фінансових ринках;

ь зосередженість вітчизняних виробників на зовнішніх ринках, застій внутрішніх ринків;

ь задоволення попиту населення за рахунок імпорту;

Внутрішні:

ь зниження кредитних рейтингів більшості українських банків;

ь слабка бюджетна політика держави;

ь монетарна політика «дорогих грошей», котра перекрила підприємствам доступ до кредитів та підірвала економічне зростання;

ь криза довіри до банківського сектора та нестабільна політична ситуація в країні.

6. Антикризові методи управління банківською системою україни

Під антикризовим управлінням в банківському секторі слід розуміти сукупність дій і послідовність управлінських рішень, які дають змогу оцінити, проаналізувати і виробити необхідну систему впливу на оздоровлення банку з метою запобігання банкрутству.

Особливістю антикризового управління в банківському секторі є те, що в його основу покладена система методів та принципів реалізації специфічних управлінських рішень, що приймаються в умовах суттєвих ресурсних та часових обмежень, а також підвищеного ризику.

Категорія антикризового управління встановлює залежність та взаємозв'язок між поняттями фінансової «стійкості» та «стабільності». Зокрема, фінансова стійкість банківського сектору економіки - це забезпечення оптимального стану банківського сектору на певну дату чи виконання певних нормативів його функціонування. Фінансова стабільність є забезпеченням сприятливих умов для розвитку банківського сектору, прогнозування динамічних тенденцій зростання і уникнення криз у майбутньому.

Методи банківського антикризового управління на рівні державного регулювання мають бути направлені на:

*· впорядкування та оновлення нормативної бази;

*· перегляд монетарної та фінансової політики НБУ;

*· введення тимчасової адміністрації в більшу кількість банків;

*· фінансове оздоровлення банків;

*· сприяння інноваційній активності та діяльності по реорганізації найбільш економічно нестійких банків;

*· розробка та впровадження системи депозитного страхування (за прикладом досвіду США).

На рівні менеджменту організації антикризове управління повинно включати:

*· розробку стратегій, що дозволяють досягати конкурентних переваг на ринку з урахуванням ризиків (такі стратегій в першу чергу повинні орієнтуватися на клієнта);

*· формування антикризової команди менеджерів і реалізація програми по виходу з кризи;

*· проведення заходів, направлених на залучення фінансових ресурсів в організацію і реструктуризація кредиторської заборгованості;

*· своєчасне рішення конфліктів і вибір оптимальної кадрової політики;

*· створення системи прогнозування та попередження кризових явищ.

Таким чином, антикризове управління є надзвичайно актуальним питанням сьогодення, його елементи повинні бути впроваджені як на рівні держави, так і на рівні комерційних банків.

Основні напрями антикризового управління банківською діяльністю повинні бути спрямовані на стратегічні орієнтири стабільного функціонування банків, досягнення конкурентних переваг на ринку з урахуванням ризиків з метою настання стабілізації та ліквідації або уникнення кризових явищ. Важливою є орієнтація загальнодержавної політики на ефективне залучення та розміщення національних фінансових ресурсів. У контексті подолання банківської кризи важливою є своєчасна реалізація розглянутих заходів з метою повернення довіри до банківських установ, підвищення ліквідності та платоспроможності банків.

Специфічні властивості діагностики повинні мати прояв в антикризовому управлінні і містити у собі: вивчення нових якостей розвитку банку як об'єкта управління в результаті розвитку фінансової і банківської системи; виявлення причинно-наслідкових зв'язків у розвитку об'єктів і суб'єктів банківської системи.

7. Стратегія розвитку банківської системи

Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Ступінь стабільності банківської системи є однією з домінант економічного зростання і характеризує ефективність грошово-кредитної та фінансової політики держави, її здатність забезпечити стабільність банківської системи і відповідно - зміцнення національної валюти.

До основних напрямків стратегії розвитку банківської системи слід віднести:

· забезпечення режиму чіткої узгодженості грошово-кредитної політики з вимогами зміцнення банківської системи і підвищення довіри до українських банків;

· створення законодавчої бази функціонування банківської системи (всього необхідно розробити більше 20 законопроектів, зокрема, "Про банківську таємницю", "Про Національний банк України", "Про комерційні банки України");

· забезпечення відповідальності банків за прийняті ними зобов'язання перед державою, іншими банками, фізичними та юридичними особами;

· підвищення ролі Національного банку України в забезпеченні стійкого розвитку банківської системи, попередженні системних криз глобального характеру і масового банкрутства банків, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи;

· створення системи органів нагляду за фінансовим станом банків і вжиття в разі необхідності відповідних заходів;

· активне включення банківського капіталу в структурні перетворення економіки;

· досягнення збалансованості попиту і пропозиції грошей шляхом послідовного зниження ставки рефінансування НБУ і відповідно підвищення попиту суб'єктів підприємницької діяльності на позичкові кошти;

· підвищення рівня управління активами і пасивами банків шляхом створення системи страхування ризиків.

8. Організація і управління безпекою в банківській системі

Банківська безпека є одним з основних елементів банківського менеджменту. Банківська безпека має багатофункціональний і комплексний характер. Від ефективності її організації залежать практично всі аспекти і напрями банківської діяльності. Під банківською безпекою розуміють організацію заходів для запобігання можливим загрозам діяльності банку. Розмір цих загроз, тобто наслідки реалізації, часто завчасно математично не визначені.

Основними завданнями фінансової безпеки є :

? моніторинг і облік факторів, що визначають загрози фінансовій діяльності банку;

? формування оптимальної структури боргових зобов'язань (банку та його клієнтів);

? протидія злочинним зазіханням на фінансові ресурси банку;

? визначення причин та усунення наслідків реалізованих загроз;

? забезпечення балансу доходів та витрат у діяльності банку, забезпечення ліквідності та платоспроможності банку.

Виокремлюють такі види безпеки банківської діяльності: особиста, колективна, економічна та інформаційна. А серед об'єктів захисту виділяють фінансові ресурси, персонал банку, матеріальні засоби, інформаційні ресурси з обмеженим доступом. Організація безпеки діяльності банку здійснюється на основі принципу централізованого управління стратегічними напрямками цієї діяльності на рівні керівництва банку. Крім того, принципами банківської безпеки є [3]:

? законність: заходи, що виконуються в межах, необхідних для забезпечення безпеки банку, ґрунтуються на чинних законах України, постановах Кабінету Міністрів, Указах Президента України, нормативних актах Національного банку, вимогах документів місцевих органів влади та статуту банку;

? самостійність і відповідальність: підрозділи безпеки банку повинні мати у своєму розпорядженні всі необхідні засоби для ефективного вирішення поставлених перед ними завдань, повноваження осіб і підрозділів банківської безпеки суворо регламентуються нормативними актами банків;

? економічна доцільність: заходи безпеки не повинні призводити до погіршення умов діяльності та стану банку, перешкоджати реалізації його інтересів; витрати на проведення заходів безпеки мають бути адекватними ефективності останніх;

? компетентність: виконання заходів безпеки повинно здійснюватися грамотно, на високому професійному рівні, ґрунтуватися на об'єктивних даних, не обмежувати права і не ображати гідності громадян;

? цілеспрямованість: заходи безпеки здійснюються у суворій відповідності до завдань, які вирішує банк згідно із затвердженою його керівництвом комплексною програмою безпеки;

? координація і взаємодія: служба безпеки банку координує зусилля всіх його установ і підрозділів щодо виконання заходів безпеки; з цією метою встановлює необхідні зв'язки з підрозділами банку і зовнішніми організаціями;

? конфіденційність: заходи безпеки проводяться на конфіденційній основі без їх розголошення; про результати виконання заходів безпеки інформується керівництво банку і, за його рішенням, інші особи, робота яких пов'язана з необхідністю володіння відповідною інформацією.

Надійність та ефективність безпеки визначаються через реалізацію відповідних вимог [3]:

? безперервність безпеки. Забезпечення безпеки не може бути одноразовим актом. Це - безперервний процес, який включає обґрунтування та реалізацію найбільш раціональних форм, методів, способів і шляхів створення, удосконалення і розвитку системи безпеки, безперервне управління нею, контроль за функціонуванням;

? плановість безпеки. Заходи безпеки не повинні бути епізодичними або відставати від фактичних подій. Плановість передбачає запобіжний характер безпеки;

? конкретність безпеки. Захисту підлягають конкретні об'єкти, загроза яким може заподіяти шкоду банку;

? активність безпеки. Постійне прагнення до виявлення загроз банку, своєчасної та ефективної їх нейтралізації;

? універсальність безпеки. Заходи безпеки повинні перекривати всі можливі напрямки виникнення загроз незалежно від місця їх дії;

? комплексність безпеки. Для убезпечення необхідно застосовувати всі форми і методи захисту та протидії загрозам у повному обсязі.

Тема 5. Статус та оновні напями д-ті НБУ

1. Призначення і створення центральних банків

У ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце, він є ключовою ланкою, центром грошової і банківської систем. У різних країнах цей банк називається по-різному із застосуванням таких означень, крім центрального, як національний, державний, резервний, або має скорочену назву -- Банк Японії, Банк Франції.

Центральні банки можуть мати різну форму власності:

державну (наприклад, Німецький федеральний банк, Банк Англії);

акціонерну, з участю держави у формуванні капіталу (наприклад, Банк Японії);

акціонерну, -- без участі держави у формуванні капіталу (наприклад, федеральні резервні банки у США).

Форма власності центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центрального банку визначається не інтересами його власників, а інтересами всього суспільства.

Центральні банки у їх сучасному розумінні були створені у ХХ ст., що пов'язано з процесом демонетизації золота. Юридично демонетизацію золота було закріплено на підставі угоди між країнами -- членами МВФ. у м. Кінгстоні (Ямайка) і ратифікованої необхідною кількістю країн у 1978 р.

Демонетизація золота спричинила:

по-перше, перехід від системи обігу повноцінних грошей до системи обігу неповноцінних грошей, які не мають власної реальної вартості і не обмінюються на повноцінні гроші, зокрема на золото.

по-друге, створення спеціального органу державного управління -- центрального банку, основним призначенням якого стала не тільки емісія грошових знаків, а й забезпечення регулювання їх обігу;

по-третє, запровадження особливого емісійного механізму, який дає можливість узгоджувати емісію грошей зі зміною потреб економіки в платіжних засобах і завдяки якому держава в особі центрального банку має можливість активно впливати не тільки на грошово-кредитну сферу, а й на реальний сектор економіки.

Створення центральних банків відбувалося двома шляхами.

Перший шлях еволюційний -- поступове перетворення емісійного банку країни у центральний банк. Цей шлях характерний для країн, в яких на початок ХХ ст. вже існували емісійні банки (Франція, Великобританія, Швеція).

Другий шлях директивний -- створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування. Цей шлях характерний для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин на початок ХХ ст. не існувало єдиного емісійного банку (наприклад, США), а також для колишніх колоній і постсоціалістичних країн, які у ХХ ст. створювали національні банківські системи за принципом дворівневої побудови.

2. Статус та форми функціонування ЦБ

Центральний банк -- це державний орган. Під правовим статусом центрального банку розуміють його роль і місце в системі інших державних органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівнях. Основні положення, що визначають статус центрального банку:

· порядок визначення основних завдань центрального банку;

· характер взаємовідносин центрального банку з органами державної влади;

· рівень економічної незалежності центрального банку;

· порядок призначення керівництва центрального банку.

Виконання юридично покладеної на центральний банк головної мети його діяльності - забезпечення стабільності цін - припускає наявність визначеного ступеня його політичної та економічної незалежності від виконавчої влади.

Політична незалежність центрального банку визначається порядком призначення членів його управлінського органу або управляючого, схваленням прийнятого банком рішення з боку уряду або парламенту. Економічна незалежність знаходить свій прояв у тому, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати кошти урядові для фінансування державних зобов'язаний автоматично видавати кошти урядові для фінансування державних витрат і робити йому переваги в наданні кредитів.

Вважають, що незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

- незалежністю від урядових органів.

- особистою незалежністю членів органів управління центрального банку.

- Ормування ціле банку та їх законодавча регламентація

- Умови фінансування ЦБ-м дефіциту ДБУ

- юридичним статусом банку, що визначається, зокрема, можливостями внесення змін до статуту (закону) центрального банку.

Основні завдання ЦБ:

· забезпечення стабільності національної грошової одиниці (цінової стабільності)

· сприяння ефективному розвитку банківської системи та її надійності;

· забезпечення безперебійного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

3. Операції центральних банків

Центральні банки в процесі своєї діяльності здійс-

нюють операції -- активні та пасивні, надають послуги своїм клієнтам.

Характерні риси операцій центральних банків проявляються у трьох напрямах:

· центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків;

· центральні банки обслуговують специфічну клієнтуру. Клієнтами центральних виступають головним чином комерційні банки та урядові структури (казначейства, міністерства фінансів). Закони, що регламентують діяльність центральних банків, як правило, забороняють їм здійснювати комерційну діяльність, зокрема обслуговувати нефінансові установи, підприємства, організації, населення.

· для центральних банків, на відміну від комерційних, отримання прибутку не є метою проведення операцій.

Активні операції центральних банків.

Центральні банки проводять операції з цінними паперами на відкритому ринку. Центральні банки проводять операції з цінними паперами, щоб змінити величину резервів комерційних банків. Операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральні банки економічно розвинутих країн регулюють пропозицію грошей.

Центральні банки проводять операції з рефінансування (кредитування) комерційних банків. Рефінансування комерційних банків надає центральним банкам можливість регулювати величину їхніх резервів.

Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами). До складу резервів входять: золотий запас; запаси іноземної вільно конвертованої валюти; резервна позиція у МВФ; спеціальні права запозичення -- СДР. Такі операції проводяться з метою підтримання на потрібному рівні попиту на гроші і пропозиції грошей, а також обмінного курсу національної валюти.

Центральні банки деяких країн можуть надавати прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету. Відповідно до Маастрихтської угоди центральним банкам країн Європейського союзу забороняється надавати кредити урядам для збалансування державного бюджету.

Пасивні операції центральних банків.

Центральні банки емітують на монопольних засадах готівкові кошти в оборот. Емісія готівки веде до збільшення грошової бази і грошової маси (пропозиції грошей). Готівка, що перебуває в обороті, займає центральне місце в пасивах центральних банків.

Центральні банки зберігають резерви комерційних банків. Зокрема, комерційні банки розміщують на рахунках у центральному банку обов'язкові резерви згідно з нормами обов'язкових резервних вимог, що встановлені центральним банком, а також надлишкові (вільні) резерви.

У деяких країнах центральні банки залучають від комерційних банків кошти на строкові депозитні рахунки з метою регулювання ліквідності комерційних банків.

Центральні банки залучають кошти урядових структур. На договірній основі центральні банки ведуть поточні депозитні рахунки державного казначейства, міністерства фінансів та інших урядових структур. На цих рахунках акумулюються податкові надходження, кошти від розміщення державних цінних паперів та інші надходження до бюджету.

Центральні банки відкривають рахунки, на яких розміщуються іноземні депозити, тобто депозити, якими володіють іноземні уряди, іноземні центральні банки, міжнародні валютно-фінансові і кредитні організації

Центральні банки можуть одержувати кредити, зокрема від міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій.

Центральні банки можуть емітувати та розміщувати, найчастіше серед комерційних банків, власні боргові зобов'язання.

Центральні банки формують власний капітал. Характер операцій з формування власного капіталу залежить від форми власності центрального банку -- державна чи акціонерна.

Сучасні центральні банки надають низку послуг своїм клієнтам, більшість з яких пов'язана з розрахунково-касовим обслуговуванням комерційних банків та урядових структур. Користуючись підтримкою держави, центральні банки запрова-джують загальнодержавні системи електронних платежів, що забезпечують здійснення розрахунків на всій території країни. Вони відкривають і ведуть поточні рахунки своїх клієнтів (банків та урядових структур), здійснюють оброблення та інкасу-

вання чеків, організовують кліринг та оплату чеків, векселів та інших розрахунково-платіжних документів, подають клієнтам відомості про операції, проведені за їх рахунками, і про залишок на рахунках.

Важливим видом послуг, що надаються центральним банком, є касове обслуговування клієнтів, пов'язане з прийманням і видачею готівки з каси центрального банку, перевезенням грошово-валютних цінностей та інкасацією грошових знаків. Центральні банки як банкіри і фінансові агенти уряду виступають у ролі консультантів і менеджерів при випуску державних цінних паперів. Вони організовують розміщення державних цінних паперів шляхом проведення аукціонів, здійснюють їх погашення за дорученням і за рахунок емітентів. Центральні банки пропонують своїм клієнтам послуги з управління портфелем цінних паперів -- зберігання, переказування, інкасування цінних паперів.

4. Центральний банк як емісійний та інформаційно-аналітичний центр банківської системи

В узагальненому вигляді центральний банк є емісійним центром держави, банком банків, органом банківського регулювання, банкіром і фінансовим агентом уряду, провідником грошово-кредитної політики, органом валютного регулювання і контролю, інформаційно-статистичним та аналітичним центром грошової і банківської систем.

Функція центрального банку як емісійного центру полягає в монополії цього банку на випуск банкнот. Емісія банкнот здійснюється переважно у формі випуску державних боргових зобов'язань. Це означає, що й уряд, і комерційні банки отримують від центрального банку кредити під заставу державних цінних паперів або комерційних векселів, тобто банкнотна емісія здійснюється на кредитній основі, а її забезпеченням стають комерційні векселі, інші зобов'язання банків і державні цінні папери. При випуску державних цінних паперів для купівлі іноземної валюти та золота механізм банкнотної емісії забезпечується золотом та іноземною валютою.

Оскільки банкнотна емісія має кредитний характер, то це означає, що пасивні операції центрального банку залежать від його активних операцій (від надання кредитів комерційним банкам або уряду, а також від активних операцій з купівлі золота та іноземної валюти) і відносно цього активні операції передують пасивним.

Слід підкреслити, що банкнотна емісія центрального банку не вичерпує емісійних операцій банку. Центральний банк має рахунки комерційних банків і державних установ (наприклад, Міністерства фінансів). Це дозволяє йому зарахувати їх кошти на інші рахунки. У даному випадку емісія не буде пов'язана з випуском банкнот. Таку емісію називають депозитною емісією центрального банку.

Емісія грошей може бути пов'язана і з необхідністю підкріплення касових резервів комерційних банків. З цією метою центральний банк може списати гроші з рахунка комерційного банку в центральному банку і на цю суму передати йому готівку.

Крім готівкової емісії, центральні банки здійснюють також безготівкову емісію, в результаті якої збільшується обсяг резервів комерційних банків, що є базою для зростання грошової маси. Основні інструменти (канали) безготівкової емісії центральних банків: операції з цінними паперами на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, проведення девізної політики.

Інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової і банківської систем. Центральні банки з метою здійснення своєї діяльності проводять аналіз і прогнозування стану економіки країни, і насамперед грошово-кредитних, валютних і цінових відносин. Макроекономічний аналіз і прогнозування дають змогу центральному банку ув'язати грошово-кредитну політику, яку він розробляє, з іншими заходами загальноекономічної політики держави: зі структурною, фіскальною, бюджетною, зовнішньоекономічною політикою тощо. Макроекономічний аналіз та прогнозування неможливо здійснювати без статистичної інформації, тому центральні банки розробляють монетарну і банківську статистику; публікують статистичні дані, аналітичні та інформаційні матеріали.

Для проведення ефективної грошово-кредитної політики будь-який центральний банк аналізує значні інформаційні потоки, які належать до реального, фінансового, фіскального та зовнішнього секторів. Дані надходять із різних джерел: у деяких випадках центральний банк використовує статистичну інформацію, отриману з таких установ, як державний комітет статистики, міністерство фінансів, державна митна служба, окремі підприємства тощо, а іноді центральний банк сам виступає в ролі першоджерела даних, наприклад інформації, яка стосується діяльності комерційних банків. Проведення аналізу даних дає змогу виявити основні тенденції розвитку економіки й оцінити рівень впливу тих чи інших інструментів грошово-кредитної та валютної політики на динаміку основних макроекономічних показників.

5.Принципи організації та функціонування Національного банку України

Національний банк організований і функціонує згідно з принципами (правовими положеннями), що закріплені в Законі «Про Національний банк України» та обумовлені завданнями, покладеними на банк.

Принцип незалежності Національного банку. Відповідно до цього принципу Національний банк у межах наданих йому повноважень є незалежним у своїй діяльності, а органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у його діяльність щодо реалізації функцій, передбачених на законодавчому рівні.

Принцип розмежування державних фінансів і коштів Національного банку. Національному банку згідно з Законом забороняється надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування видатків Державного бюджету України

Принцип здійснення діяльності без мети одержання прибутку. Згідно з Законом одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.

Принцип економічної самостійності. Національний банк здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою Національного банку. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади та інших банків, а ті не відповідають, у свою чергу, за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Принцип централізації системи Національного банку України. Система Національного банку організована у такий спосіб, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної грошово-кредитної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Філії (територіальні управління) є структурними підрозділами Національного банку без статусу юридичної особи і від його імені виконують функції на визначеній території.

Принцип єдності системи Національного банку України. Усі структурні підрозділи, одиниці, підприємства та заклади Національного банку об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед банком. Усі вони керуються єдиними правовими нормами.

Принцип колегіальності управління системою Національного банку. Керівні органи Національного банку України -- Рада Національного банку і Правління Національного банку -- є колегіальними за порядком прийняття рішень.

Принцип вертикальної структури управління системою Національного банку України. Призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі.

Тема 6

1.Cутність, цілі та принципи діяльності комерційного банку в умовах ринкової економіки

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки -- це юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучати у вклади грошові кошти фізичних і юридичних осіб, розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки класифікуються за різними ознаками. Так, за складом операцій, які банки виконують, їх поділяють на спеціалізовані та універсальні. Спеціалізовані банки виконують окремі види банківських операцій (які обов'язково включають основні операції банків -- залучення депозитів, надання кредитів та розрахункові операції). Універсальні банки виконують практично всі банківські операції, не спеціалізуючись на окремих їх видах. Залежно від сфери впливу банку, від того, де розміщені клієнти, яких він обслуговує, банк може називатись місцевим, регіональним, міжрегіональним або транснаціональним. За формою власності:державні; приватні.В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. За наявністю мережі філій або безфілійні. За організаційно-правовою формою -- банки, які утворюються у формі акціонерного або кооперативні банки. Особливості створення і функціонування кооперативних банків: кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативний банки; мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не меншою ніж 50 осіб; учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном.За розміром активів малі ( 3млрд. грн.)середні 3-5 млрд. грн. великі 5-20 млрд. грн. Найбільші( понад 20млрд. грн.)

...