Банківська справа

Основні принципи організації і діяльності комерційних банків закріплені в Законі України "Про банки і банківську діяльність" та деяких інших. Принципи, що містяться в ньому поділити на організаційно-правові та принципи, що забезпечують економічні засади діяльності комерційних банків До організаційно-правових принципів слід віднести, зокрема такі: а) законності; б) незалежності; в) колегіальності управління; г) дотримання банківської таємниці.

До принципів, що забезпечують економічні засади діяльності комерційних банків, науковці з банківської справи відносять наступні: а) роботи в межах реально залучених ресурсів; б) будування взаємовідносин з клієнтами на ринкових засадах; г) регулювання діяльності комерційних банків тільки економічними методами

Діяльність комерційних банків ґрунтується на економічній самостійності. Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

2. Oрганізація діяльності комерційного банку

Чинним законодавством " на комерційні банки покладено виконання різноманітних функції. Серед науковців немає єдиної думки щодо функцій, які банки виконують.Зокрема: а) посередництво у кредиті(яке вони здійснюють шляхом перерозподілу грошових коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств та грошових доходів фізичних осіб. Особливість посередницької функції комерційних банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обігу їх капіталів, скороченню витрат на виробництво і зростання прибутків. Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові посередники); б) розрахунки між самостійними суб'єктами і в операціях з цінними паперами в)випуск кредитних грошей

Незалежно від кола виконуваних операцій кожний із банків формує свої керівні органи управління. До таких органів відносяться: а) загальні збори учасників; б) спостережна рада банку; в) правління (рада директорів банку).

Вищим (керівним) органом банку є загальні збори учасників (акціонерів) які скликаються для вирішення найважливіших питань діяльності банку. Загальні збори можуть бути двох видів: щорічні (чергові) та позачергові. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідше як один раз на рік. Чергові збори акціонерів згідно з ст. 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають право вирішувати такі питання: визначення основних напрямків діяльності банку та затвердження звітів про виконання їх; внесення змін та доповнень до статуту банку; зміни розміру статутного капіталу банку; призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора; розподіл прибутку; припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Проте закон передбачає, що статутом банку до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Ознайомлення із статутами ряда харківських комерційних банків, зокрема, такими як: "Мегабанк", "Земельний банк", "Меркурій", "Європейський" "Базис", "Регіон-банк", "Факторіал-банк", "Золоті ворота", "Іноваційно-промисловий банк", "Грант" і деякими іншими свідчить про те, що їх статути не визначають питань, які додатково можуть розглядатися на загальних зборах акціонерів. Але, якщо виходити з того, що загальні збори є вищим органом управління банком, то на наш погляд, на зборах може розглядатися будь-яке питання, що стосується діяльності банку.

Порядок проведення загальних зборів регулюється статутом банку. Згідно з яким у загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени правління, які не є акціонерами. Акціонери (або їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Дозволяється передача акціонерами своїх повноважень іншій особі, але це повинно бути належним чином оформлено відповідно з вимогами законодавства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/ або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють правління банку.

Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально письмово, або телефонограмою. Крім того, загальне повідомлення обов'язково друкується у місцевій пресі за місцезнаходженням банку і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення має бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. Загальні збори акціонерів проводяться, як правило, за місцем знаходження банку. Як свідчить практика проведення загальних зборів комерційних банків на них розглядаються переважно такі питання як: звіт правління банку про результати фінансово-господарської діяльності; звіт спостережної ради про проведену роботу; звіт ревізійної комісії банку про проведену роботу; затвердження основних напрямків діяльності та порядку розподілу прибутку банку; про зміни у складі акціонерів банку; про збільшення розміру статутного капіталу банку; про внесення змін до статуту банку; про внесення змін до положення про спостережну раду банку; про внесення змін до положення про правління банку; про відкликання та обрання членів спостережної ради банку; правління банку; ревізійної комісії банку; про затвердження зовнішнього аудитора.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік у термін не пізніше трьох місяців після отримання банком аудиторського висновку щодо його фінансово-господарської діяльності.

Закон допускає проведення позачергових зборів акціонерів, які можуть скликатися у наступних випадках: правлінням банку на письмову вимогу спостереженої ради, ревізійної комісії або акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів; в інших випадках передбачених законодавством України.

Спостережена рада - постійно діючий орган, що обирається з числа акціонерів або їх представників зазвичай в кількості 10-12 чоловік, а іноді і більше, в залежності як вирішать загальні збори. Спостережна рада представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної, статутом банку, контролює діяльність правління банку. Персональний склад спостережної ради обирається загальними зборами акціонерів банку. Зі складу членів спостережної ради загальні збори обирають голову, який керує спостережною радою банку. Члени спостережної ради банку не можуть бути членами правління та ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку, як орган власників банку, здійснює загальне керівництво його діяльністю і при цьому має такі повноваження: призначає і звільнює голову та членів правління (рада директорів банку); контролює діяльність правління (ради директорів) банку; визначає зовнішнього аудитора; встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; приймає рішення щодо покриття збитків; приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень; затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів спостережної ради банку та членів правління банку; готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників; здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами акціонерів банку. Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначається статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами акціонерів банку.

Іншим керівним органом комерційного банку є правління. Правління є виконавчим органом на чолі з його головою. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю, формує фонди, необхідні для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.

Правління банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами акціонерів чи спостережною радою банку. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і спостережній раді банку та організує виконання їх рішень. Правління діє від імені банку в межах передбачених законодавством України і статутом банку.

Рішення по обговорюємим питанням на засіданні правління банку приймаються більшістю голосів присутніх в засіданні членів правління. При рівній кількості голосів голови правління є вирішальним.

Голова правління банку вправі без довіреності здійснювати дії від імені банку. Голова правління, як керівник банку, згідно із статутом зазначеного вище банку вирішує наступні питання: видає накази, розпорядження, інструкції, інші вказівки з питань діяльності банку; організує виконання рішень загальних зборів акціонерів; затверджує штатний розклад банку; без обмежень розпоряджається майном та коштами банку згідно його повноважень, видає довіреності; приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності працівників банку та їх матеріальне заохочення; укладає, змінює і розриває договори, угоди; керує діяльністю структурних підрозділів банку; розподіляє обов'язки між своїми заступниками, керівниками структурних підрозділів, затверджує посадові інструкції та інші внутрішні документи банку; визначає розміри витрат на утримання та розвиток банку; здійснює інші функції, що необхідні для забезпечення діяльності банку.

Ревізійна комісія - постійно діючий орган, що обирається загальними зборами акціонерів на 5 років. Члени ревізійної комісії обираються та відкликаються загальними зборами з числа акціонерів або їх представників. Не можуть бути членами цієї комісії особи, які є працівниками банку. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

До повноважень ревізійної комісії відносяться такі питання: контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України; розглядає звіт внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції для загальних зборів акціонерів; вносить на загальні збори акціонерів або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів банку.Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній раді банку та звітує перед нею, діє на підставі положення, затвердженого спостережною радою. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з Національним банком України.

Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції: наглядає за поточною діяльністю банку; контролює дотримання законів, нормативно-правових актів Національного банку України та рішень органів управління банку; перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку; аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку; надає спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок; інші функції, пов'язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.

3. Класифікація та принципи проведення банківських операцій.

Банківськи операції- це ряд дій, спрямованих на реалізацію економічних завдань банку як суб'єкта ринкових відносин, предметом яких є рух грошових коштів, цінних паперів, дорогоцінних металів або зобов'язання з їхнього переміщення, що здійснюється на підставі укладених договорів згідно з чинним законодавством.

Основною характерною ознакою діяльності саме банку є виконання ним у сукупності трьох основних операцій:

· Залучення коштів та вклади(пасивні операції)

· Видача кредитів (активні операції)

· Комісійно-посередницькі операції (банківськи полуги)

В країнах з ринковою економікою банки, як правило, намагаються здійснювати широкий спектр операцій. Для більш повного розуміння суті банківських операцій спробуємо їх згрупувати за різними ознаками:

1)За економічною сутністю:

а) базові (виходячи з визначення банку):

ь депозитні (приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб);

ь розрахункові (відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків - кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них);

ь кредитні та інвестиційні (розміщення залучених коштів від свого імені, на ласних умовах та на власний ризик);

б) інші операції та дії спрямовані на задоволення потреб клієнтів та отримання прибутку:

ь операції з валютними цінностями;

ь емісійні операції;

ь операції з цінними паперами (купівля-продаж за дорученням клієнтів, операції на ринку цінних паперів, включаючи андеррайтинг);

ь надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб;

ь факторинг;

ь лізинг;

ь послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

ь випуск платіжних інструментів (чеків, векселів та інших);

ь надання консультаційних та інформаційних послуг;

ь засновницькі операції;

ь інкасація;

ь депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цнних паперів.

2) За функціональним призначенням:

а) пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операції (залучення коштів на рахунки юридичних та фізичних осіб; емісія власних цінних паперів, кредити, отримані від інших банків);

б) активні операції - це операції, за допомогою яких банки розміщують наявні ресурси з метою отримання доходів:

o кредитні (короткострокове та довгострокове кредитування виробничої, соціальної, інвестиційної та наукової діяльності підприємств та організацій; надання споживчих кредитів населенню; лізинг, факторинг);

o інвестиційні (формування портфелю цінних паперів);

o засновницькі (участь коштами банку в господарській діяльності підприємств);

o міжбанківські (в частині наданих кредитів іншим банкам).

3) Комісійно-посередницькі операції - операції банків за дорученням клієнтів за певну плату - комісію або процент.

а) комісійно-розрахункові операції, пов'язані зі здійсненням внутрішніх та міжнародних розрахунків;

б) торгівельно-комісійні - купівля - продаж за дорученням клієнтів цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів, посередництво в розміщенні акцій та облігацій, бухгалтерське та консультаційне обслуговування;

в) інші - традиційні фінансові та біржові послуги (управління пакетами акцій, бюджетне та податкове планування, допомога в злитті тощо); гарантійні послуги (ф'ючерси, опціони, свопи).

Історично пасивні операції банків відіграють первинну і вирішальну роль по відношенню до активних операцій, бо для здійснення активних операцій необхідною умовою є достатність ресурсів.

Основні принципи здійснення банківських операцій, що випливають із Закону України “Про банки і банківську діяльність”:

правовий характер та законність здійснюваних банківських операцій;

· виконання банківських операцій здійснюється банком самостійно в межах реально залучених (наявних) ресурсів;

· банківські операції проводяться в інтересах клієнта та самого банку на взаємовигідних умовах;

· надання кредитів здійснюється банком з урахуванням кредитоспроможності позичальника;

· при здійсненні банківських операцій використовується право вільного вибору клієнтом банку для обслуговування;

· при проведенні банківських операцій банк добивається скорочення готівкового обігу;

· універсалізація банківських операцій, підвищення їх якості, застосування нових прогресивних банківських технологій при здійсненні банківських операцій;

· прискорення обігу коштів з метою збільшення прибутку;

· розширення кореспондентських відносин, участь у наданні спільних кредитів між банками;

· проведення зовнішньоекономічної діяльності, участь в міжнародних розрахунках та інше.

4. Механізм реалізації основних видів банківських послуг в сучасних умовах

Банківська послуга - це кінцевий результат діяльності банку, спрямований на оптимальне забезпечення потреб клієнтів й отримання прибутку банком. Фактично банківська послуга є формою вираження взаємин між клієнтом і банком, представленою комплексом банківських операцій.

Послуги, які надаються банком, мають закінчений цикл виробництва й розвитку: маркетингове дослідження, виробництво, стимулювання збуту, продаж та споживання.

Банківські послуги мають специфічні особливості:

-надання банківських послуг пов'язане з використанням грошей у різних формах (готівковій та безготівковій);

-абстрактність (послуги не відчутні на дотик, а також складність для сприйняття);

-купівля-продаж більшості банківських послуг характеризується тривалістю в часі. Як правило, угода не обмежується одноразовим актом, а встановлюються більш-менш тривалі відносини клієнта з банком;

- банківські послуги не є лише монополією банку, їх можуть надавати і парабанківські установи. Одним з прикладів вважається кредитна спілка, яка також може надавати послуги, пов'язані з кредитуванням.

Банківські послуги, як й інші економічні категорії, підлягають класифікації. Доцільним є виділення ряду критеріїв, за якими можна здійснювати класифікацію банківських послуг. Комерційні банки, виконуючи функцію фінансового посередництва, реалізують її через три групи операцій, тобто депозитні, кредитні та розрахункові, що й визначає їхню роль у системі ринкових відносин, і саме виконання яких у сукупності дає змогу розглядати їх як банки. Депозитні операції пов'язані із залученням грошових коштів клієнтів на вклади. Кредитні операції визначають передачу банками коштів клієнтам у тимчасове корис1тування за плату у вигляді процента. Розрахункові операції здійснюються банками за дорученням клієнтів у готівковій і безготівковій формах у порядку обслуговування платіжного грошового обороту. Таким чином, доцільним є виділення групи базових послуг, які й приносять банку основну частину прибутку. Оскільки банки в системі ринкових відносин постійно перебувають у розвитку, в конкурентній боротьбі за клієнта, то вони змушені розширювати коло послуг, пропонуючи клієнтам нові, додаткові послуги.

Суб'єктами ринку банківських послуг є:

1. Центральний банк, на який покладено здійснення регулювання функціонування ринку банківських послуг з боку держави.

2. Комерційні банки, які пропонують клієнтам різноманітні банківські послуги, тобто формують пропозицію.

3. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які створюють конкуренцію для комерційних банків, оскільки різними шляхами вони намагаються залучити вільні грошові кошти клієнтів.

4. Юридичні та фізичні особи, які формують попит на послуги і є їхніми споживачами.

Необхідними умовами функціонування ринку банківських послуг в економічній системі є:

- регулювання і регламентація ринкових відносин на ринку банківських послуг вітчизняним законодавством;

- наявність портфеля різноманітних послуг;

- ринкове ціноутворення на банківські послуги;

- зважене державне регулювання ринку банківських послуг з метою підтримання його стабільності;

- прозорість інформації про стан і тенденції розвитку ринку банківських послуг та його учасників.

5. Обслуговування банками корпоративних суб'єктів економічного господарювання. Надання та реалізація банківських послуг приватним клієнтам

До корпоративних клієнтів банку належать суб'єкти малого, середнього та великого бізнесу, підприємства різних галузей економіки України, в тому числі виробництва послуг, оптової та роздрібної торгівлі, будівництва, небанківські фінансові установи.

На прикладі Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» розглянемо основні види послуг корпоративним клієнтам:

1. Управління грошовими операціями:

2. - відкриття рахунків

3. - система електронного балансу

- платежі в національній та іноземній валюті

-касові операції та інкасація грошових коштів

-купівля-продаж та конвертація іноземної валюти

-спеціальн послуги Cash Management

-послугиз використанням платіжної карток

2. Депозити

- депозитні пропозиції

-розміщення тимчасово вільних коштів на короткі строки

3. Фінансування бізнесу

-фінансуваня поточної діяльності

-інвестиційне фінансування

-документарні операції

-факторинг

-лізинг

4. Операції з цінними паперами

-купівля та продаж цінних паперів

- купівля та продаж цінних паперів за дорученням клієнтів

-організація випуску облігацій на внутрішньому та зовнішньому ринках та андерайтинг

5. Послуги зберігача цінних паперів

-Резидентам україни

-Перезидентам України

6. Платіжні картки

- еквайринг

-корпоративні картки

-картки для приватних підприємців

-зарплатні картки

Приватні особи- це фізичні та юридичні особи підприємці

Діючі акції банку: «Система Райффайзен Онлайн»-інтернет банкінг для приватних осіб; Депозитні та поточні рахунки;Грошові перекази;Платежі населення;Кредитування; Оренда індивідуальних сейфів; Чеки; Послуги зберігача цінних паперів; Платіжні картки….і т.д

Тема 7

1. Сутність та класифікація банківських інновацій

«Банківська інновація - це результат діяльності банку, направлений на створення нового продукту (технології), а також нових інноваційних методів управління банківською установою з метою отримання додаткових доходів та конкурентних переваг».

Банківська інновація є функцією часу. Вона діє тільки в рамках часу, які встановлені початковою і кінцевою точками життєвого циклу даної інновації. А це значить, що банківською інновацією не можуть вважатися банківський продукт або операція, які є новими тільки для даного банку, але які вже давно реалізовані в інших банках

До банківських інновацій не можуть ставитися також незначні зміни, які носять приватний порядок і не міняють змісту і суті банківського продукту або операції.

З урахуванням цього банківська інновація за змістом включає:

* новий банківський продукт, що вперше з'явився на українському фінансовому ринку, тобто тільки в одному банку;

* новий для України закордонний банківський продукт, тобто новий банківський продукт, що з'явився на українському фінансовому ринку, але вже давно реалізований за кордоном на фінансових ринках інших країн відповідно до їх конкретних умов і юрисдикції;

* нові фінансові операції.

Класифікація банківських інновацій

2. Аналіз інновацій та їх вплив на результати банківської діяльності

Світовий досвід свідчить, що у сучасних умовах стійкий довгостроковий розвиток економіки залежить більшою мірою не від ресурсних можливостей, які є обмеженими, а від інноваційної активності суспільства та окремих його елементів. Завдяки інноваціям наука стала безпосередньо продуктивною силою, а знання у вигляді нематеріальних активів - основним капіталом економічного розвитку.

Спеціалісти відмічають, що сьогодні банки у розвинутих країнах практично вже вичерпали можливості зростання як органічного, тобто за рахунок звичних внутрішніх джерел, так і за рахунок злиттів та поглинань. Таким чином, для забезпечення самозбереження та розвитку у банківських інститутах об'єктивно виходить потреба у формуванні нового, інноваційного мислення, а тому вивчення проблем і перспектив банківських інновацій посідає важливу позицію у структурі сучасних досліджень, що підтверджує актуальність обраної теми. Метою статті є визначення особливостей банківських інновацій в цілому та їх розвиток в Україні.

Вивчаючи інновації у банківській сфері необхідно мати на увазі, що, на відміну від виробничих компаній, банки за своєю природою є достатньо консервативними організаціями. Незмінність змісту операцій, організаційних структур, процедур контролю, вмінь співробітників, навіть зовнішнього вигляду приміщень протягом тривалого часу складало основу формування їх іміджу як стабільних інститутів та, відповідно, довіри клієнтів. Тобто у сучасних умовах банки вимушені поєднувати те, що не поєднується - розумний консерватизм та інновації.

Основною причиною виникнення інновацій у банківській сфері, як і в інших галузях економіки, є перспектива отримання прибутку. Проте сприятливі умови виникнення банківських інновацій створюються, перш за все, змінами зовнішнього банківського середовища. Основним інституційним фактором, що впливає на процес розробки та впровадження банківських інновацій, є існуюча у країні система регулювання банківської діяльності, а також законодавство, що визначає розвиток інших фінансових ринків. Світова практика свідчить, що занадто сурова регулятивна система фактично перешкоджає природному розвитку інноваційного процесу, що ставить банківську систему країни у нерівне конкурентне становище по відношенню до глобальної економічної системи.

Ситуація на ринках, що розвиваються, включаючи і український, є дещо іншою. Банківський сектор тут є менш динамічним і консолідованим, і в цілому, йому поки що вистачає законодавчого простору для помірного інноваційного розвитку. Разом з тим, українські аналітики відмічають певну недосконалість нормативної бази функціонування банківської системи, що ускладнює швидке впровадження банківських продуктів. Це стосується системи валютного регулювання, що стримує розвиток ринку деривативів та повноцінного міжнародного торговельного фінансування, занадто тривалого процесу створення несуперечливої нормативної бази функціонування іпотечного ринку, незавершеності реформ у сферах пайового інвестування, що становлять значний інтерес для банківського бізнесу тощо.

Також специфічність основної маси результатів інноваційної діяльності банків - банківських продуктів та послуг, що мають нематеріальний характер, та вдосконалених бізнес-процесів - обумовлює особливості та проблеми захисту прав інтелектуальної власності кредитних інститутів. В Україні, згідно Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», винаходом вважається результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології. Таким чином, українське законодавство не висуває умови обов'язкового технічного характеру нововведення (як це стримувало розвиток у деяких країнах світу - Японії, до 2005 р. у США), що, теоретично, відкриває комерційним банкам можливості для патентного захисту інновацій. Проте реальна їх активність у цьому відношення є незначною [1].

Так, у 2004 році український банк ВаБанк репрезентував ексклюзивний на той момент вклад «Дитячий» і навіть зареєстрував свої права на цей продукт, але це не завадило конкурентам через певний час запровадити аналогічні вклади, змінивши тільки назву. Подібна ситуація часто спостерігається на ринку банківських послуг: як тільки один банк розробляє новий продукт чи послугу, інші відразу підхоплюють ідею, змінивши, у кращому випадку, їх назву. Інновації банків є незахищеними в Україні з погляду на них як об'єктів інтелектуальної власності, чого не можна сказати про західні країни, де неправомірне використання патентів, ноу-хау та ін. тягне за собою майнову відповідальність, що включає компенсацію його власнику прямих збитків, упущеної вигоди та моральних збитків.

Специфічною рисою України, на думку банківських спеціалістів, є те, що тут розвиток ринку інноваційних банківських продуктів стримує відсутність попиту на них. Багатьом українським споживачам у принципі чуже сприйняття банку як фінансового радника і консультанта, тому українські банки, як і банки інших пострадянських країн, більшою мірою концентруються на інноваціях, що спрямовані на створення нових потреб, активно запозичуючи при цьому зарубіжний досвід. Також характерним для банківських інновацій в Україні є те, що вони найчастіше створюються на вимогу корпоративних клієнтів. При цьому основна увага приділяється не новизні продукту, а його унікальності для клієнта, підвищенню зручності та привабливості для клієнта [4].

Таким чином, на розвиток банківських інновацій в Україні значною мірою впливають недосконала законодавча база щодо захисту прав інтелектуальної власності, законодавча база щодо регулювання сфер, яких стосується впровадження інновацій, відсутність значного попиту українських споживачів. Як і в багатьох пострадянських країнах, населення не підготовлене до сприйняття банків як фінансових радників, до користування інноваціями в банківській сфері, що стримує їх розвиток, а тому не створює для банків можливостей значно підвищити конкурентоспроможність на світових фінансових ринках. Подальші дослідження у цій галузі повинні стосуватися методів співпраці банків з населенням, а також удосконалення нормативної і законодавчої бази України.

3. Корпоративне управління в банківських установах

Корпоративне управління у банківських організаціях - це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів та менеджерами вищої ланки з використанням методів за допомогою яких банки:

- встановлюють цілі свого бізнесу, до якого відноситься: створення економічної вартості для власників;

- управління поточною діяльністю кампанії;

- врахування інтересів заінтересованих сторін;

- забезпечення відповідної корпоративної діяльності та корпоративної поведінки банків вимогам надійної банківської практики, діючому законодавству та нормативній базі;

- захист інтересів вкладників.

Необхідно підкреслити, що за організаційно-правовою формою банки є акціонерними товариства, що дозволяє їм без перешкод періодично збільшувати свій статутний капітал.

Структура акціонерного капіталу банківської системи має деякі відмінності від такої у цілому по Україні:

· іншу структуру власників: серед них (крім державних системних банків) практично відсутні органи державної влади і меншою мірою представлений менеджмент банку. В основному це "ефективні власники" - зацікавлені юридичні та фізичні особи;

· високу концентрацію акціонерного капіталу (у порівнянні з іншими AT);

· практичну відсутність обігу акцій на фондовому ринку.

Утворюючи ефективну систему корпоративного управління, банки зустрічаються з необхідністю вирішення багатьох питань у доповнення до тих, з якими мають справу акціонерні товариства (АТ), діючі у реальному секторі економіки.

По-перше, фундаментальний взаємозв'язок принципала та агента (відношення між власниками та менеджерами) у фінансовому бізнесі набагато складніший, ніж у промисловості або торгівлі. Це пояснюється серйозністю інформаційних асиметрій (нерівномірністю розподілу інформації між різними учасниками ринкових відносин) унаслідок жорсткого регулювання з боку наглядових органів, більшої питомої ваги державного капіталу у банківських системах багатьох країн, банківською таємницею.

По-друге, для виконання функцій фінансового посередника фінансовим банкам достатньо відносно низької, у порівнянні з не фінансовими кампаніями, частки власних коштів у пасивах. Однак, вказане зумовлює рискованість пасивів фінансових установ, що в свою чергу, встановлює критичну залежність банків від довіри більшості вкладників.

Така своєрідність породжує ряд проблем. Ключовими проблемами корпоративного управління є проблеми реалізації права власності, зміни структури власності та впливу власників на діяльність підприємства.

Детальний аналіз показує, що природа корпоративних конфліктів у банках є аналогічною такій в інших AT.

Ще одна проблема, на яку хотілося б звернути увагу, - взаємовідносини власника з банком. Дуже часто власники, які володіють значною часткою акцій, здійснюють певний вплив на прийняття керівництвом банку різноманітних бізнес-рішень. При цьому юридичної відповідальності власник не несе, а заручниками прийнятого рішення у випадку понесених банком збитків можуть стати його вкладники. Слід зазначити, що проблема запобігання зловживанням з боку власників щодо діяльності банку достатньо чітко регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією НБУ про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Проте міра юридичної відповідальності в зазначених документах не прописана.

Очевидно, необхідно, щоб власники (фундатори) несли юридичну відповідальність за фінансовий стан свого підприємства, наприклад, в обсягах своїх часток у статутному капіталі банку, а права акціонерів, що не мають впливу на управління, були відповідно захищені.

Пильної уваги з боку банків потребує оцінка ризиків при проведенні активних операцій з урахуванням специфіки корпоративного управління клієнтів. Найбільш гостро ці проблеми постають при зміні структури власників таких клієнтів.

При зміні у складі власників клієнта, що часто тягне за собою зміну орієнтирів та обслуговуючого банку, ризики неповернення коштів по активних операціях (наприклад, по кредитах), незважаючи на давню і гарну кредитну історію даного клієнта в банку, різко зростають у зв'язку з неможливістю контролю фінансових потоків клієнта в іншому банку. А оскільки перерозподіл власності в Україні ще не закінчено, то не можна не враховувати ці ризики.

Диверсифікація клієнтської бази (зокрема, за галузями промисловості) - один зі шляхів зниження ризиків утрати частки бізнесу у зв'язку з переходом значних клієнтів до іншого банку.

У той же час, одним з провідних державних органів з регулювання та нагляду за дотриманням вимог товариствами діючого законодавства України щодо корпоративного управління в України є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Саме цей державний орган має можливість виправити ситуацію з неналежним корпоративним управлінням та недостатньою прозорістю на ринку капіталів.

На наш погляд, тільки коаліційна діяльність усіх вищевказаних державних органів на чолі із законодавчим органом - Верховної Радою України, допоможе вирішити вищезазначені проблеми, які є в корпоративному управлінні банків та небанківських фінансових посередників, адже на бажання вказаних установ самостійно робити фінансові операції та звітності прозорішими, а також використовувати найкращу практику корпоративного управління, покладатися не варто.

Таким чином, розглянуті особливості корпоративного управління банків та інших небанківських фінансових установ вказують на вкрай необхідні дії щодо створення на ґрунті міжнародних документів, таких як Рекомендації Базельського комітету по банківському нагляду, а також з урахуванням специфіки українського фінансового сектору, уніфікованого Кодексу принципів корпоративного управління для фінансових установ, який би покращив інвестиційну привабливість фінансових установ та надав гарантії потенційним інвесторам ринку капіталу.

4. Основні принципи корпоративного управління

Принципи корпоративного управління засновані на досвіді держав, які ініціювали подібні заходи в національних масштабах і на результатах роботи, що проводилася в ОЕСР (Організацією економічного співробітництва і розвитку) раніше, включаючи роботу Консультативної групи ОЕСР по корпоративному управлінню в бізнес секторі. У підготовці Принципів беруть участь кілька комітетів ОЕСР: Комітет з фінансових ринків, Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних підприємств, Комітет із промисловості, а також Комітет з питань політики в галузі охорони навколишнього середовища. Значний внесок у їхню розробку також внесли держави, що не є членами ОЕСР, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ділові кола, інвестори, профспілки й інші зацікавлені особи.

Корпоративне управління в банках -- це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів і менеджерами вищої ланки та визначає методи, за допомогою яких банки встановлюють цілі свого бізнесу, до яких належить і створення вартості для власників банків; здійснюють щоденні фінансові операції; враховують у своїй роботі позиції зацікавлених сторін (співробітників, клієнтів, громадськості, регулювальних органів і держави); здійснюють корпоративні дії відповідно до правил забезпечення надійності банківського бізнесу і вимог нормативно-правових актів; захищають інтереси вкладників.

Корпоративне управління у банку базується на наступних принципах:

Ш принцип справедливості;

Ш принцип відповідальності;

Ш принцип прозорості;

Ш принцип підзвітності.

Принцип справедливості полягає у дотриманні прав акціонерів й однаковому ставленні до всіх власників акцій, включаючи дрібних та іноземних акціонерів.

Принцип соціальної відповідальності стосується участі в управлінні фінансовою установою зацікавлених осіб із метою збільшення суспільного багатства, створення робочих місць і забезпечення фінансової стійкості банківського сектору.

Принцип прозорості ґрунтується на вимозі надавати достовірну інформацію

про всі істотні аспекти діяльності банку, включаючи відомості про фінансовий стан, склад власників і структуру управління.

Принцип підзвітності наголошує на обов'язку ради директорів забезпечувати стратегічне управління бізнесом, контролювати роботу менеджерів і звітувати перед акціонерами.

Підвищення рівня корпоративного управління дозволить банкам вирішити проблему проблемних кредитів і зміцнити довіру потенційних контрагентів, наприклад вкладників, позичальників, клієнтів. У результаті розподіл кредитних ресурсів між нефінансовими компаніями стане більш раціональним, що дасть можливість економіці країни стимул до стійкого зростання.

5. Інформаційно-комунікаційні технології в банківській діяльності

У сучасних умовах інформаційні системи істотно впливають на прибутковість кредитних організацій, їх конкурентоспроможність і привабливість для клієнтів.

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у поєднанні із глобалізацією світової економіки є головним рушійним механізмом та каталізатором цих змін. Технологічні інновації дозволяють скоротити час отримання та оброблення інформації, провести комплексну автоматизацію банківської діяльності, розробити механізми дистанційного банківського обслуговування клієнтів, запропонувати новий асортимент фінансових послуг.

Глобалізація спонукає банківські установи використовувати у своїй діяльності мережу Інтернет для здійснення широкого спектра банківських операцій та надання фінансових послуг. Серед них такі, як:

- проведення валютних операцій, роздрібних операцій з обслуговування поточних і депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб;

- замовлення платіжних карток; встановлення і зміни лімітів;

- блокування/розблокування платіжних карт;

- оплата комунальних платежів;

- SMS і e-mail-повідомлення про операції за рахунками;

- консультації фахівців банку в режимі он-лайн (on-line);

- оплата послуг операторів мобільного зв'язку;

- грошові перекази;

- внутрішньобанківські та міжбанківські перекази на рахунки фізичних і юридичних осіб.

Переважна більшість експертів вважає Інтернет одним із найефективніших інструментів просування банківських продуктів, що зумовлене як значним розширенням кола користувачів самої системи, так і активною позицією самих банків. Дистанційна система має переваги як для клієнта, так і для банку.

Так, клієнт веде переговори лише з комп'ютером, через який передає накази про проведення різних операцій. Що стосується банку, то він отримує подвійну вигоду. По-перше, рівень витрат у дистанційного банку нижчий, ніж у традиційного. По-друге, дистанційна система є дуже ефективним інструментом продажу і маркетингу послуг.

Крім того, аналіз бази даних дистанційних банків використовується для прогнозування своєї діяльності, розроблення і впровадження нових продуктів і послуг, які будуть потрібні клієнтам у майбутньому.

Використання Інтернет-технологій значно спрощує роботу банків, оскільки уможливлює автоматизацію роботи касирів і операціоністів, що особливо важливо для великих фінансових установ, де проводиться значна кількість трансакцій, до того ж використання он-лайн технологій дає змогу банкам збільшувати клієнтську базу. Сучасні Інтернет-технології дозволяють банкам істотно прискорити і спростити документообіг, скоротивши обсяг паперової роботи.

6. Система дистанційного банківського обслуговування

Зацікавленість банків і клієнтів системами дистанційного банківського обслуговування постійно зростає, оскільки сьогодні за допомогою персонального комп'ютера клієнт може передавати банку розпорядження про оплату рахунків, у будь-який час викликати на екран інформацію про стан свого банківського рахунку з переліком усіх кредитних та дебетових проведень, миттєво перекидати кошти на рахунки контрагентів, давати банку інструкції про автоматичне виконання майбутніх платежів тощо. Ця система є досить зручною для клієнта й різко знижує банківські витрати. Водночас клієнт може здійснювати всі операції не лише з домашнього комп'ютера, а й на роботі та в інших місцях (у готелі, ресторані, торговельному центрі, на вокзалі, в аеропорту), де можуть бути надані відповідні засоби підключення. У нашій країні найбільш розповсюдженою системою дистанційного банківського обслуговування є “клієнт-банк”.Безперечно, головною перевагою системи “клієнт-банк” є те, що вона дозволяє клієнту здійснювати розрахункові операції та контролювати стан рахунку зі свого офісу. Але слід зазначити, що це не єдина перевага системи “клієнт-банк”. Загалом можна виділити такі переваги:

1. Зручність. Забезпечує автоматизовану підготовку таких документів, як платіжне доручення, меморіальний ордер, заявка на переказ валюти та інших документів. Шаблони для введення електронних документів використовуються згідно з типовими стандартами, які діють в Україні і максимально наближені до паперових. Як і паперові, електронні платіжні документи, що відправлені до банку, підписують посадові особи підприємства, але замість звичайного використовують електронний цифровий підпис.

2. Оперативність. При використанні системи “клієнт-банк” збільшується швидкість проходження платежів. Висока оперативність зумовлена тим, що платіжне доручення в електронному вигляді готується один раз, і це робить не операціоніст банку, а працівник підприємства. Крім того, не потрібно готувати первинні платіжні документи на паперових носіях. Замість них раз на тиждень готується реєстр електронних документів, внаслідок чого відпадає необхідність щоденно відвідувати банк для проведення безготівкових платежів, що, у свою чергу, економить час та гроші.

3. Мобільність. Система “клієнт-банк” дозволяє контактувати з банком без обмежень у часі, оскільки технічні можливості більшості програмних комплексів дозволяють цілодобово відправляти документи до банку та переглядати отримані звідти.

4. Безпека. Засоби захисту інформації в системі “клієнт-банк” при коректному їх використанні гарантують надійний захист від несанкціонованого доступу та модифікації інформації.

Однак поряд з очевидними перевагами система “клієнт-банк” має і певні недоліки. Основним недоліком є те, що переказ коштів з використанням даної системи потребує постійної присутності керівних осіб - директора та головного бухгалтера, які наділені правом першого та другого підпису. Інакше керівники підприємства мусять відкрити електронний підпис іншим особам, що збільшує небезпеку несанкціонованого використання коштів на поточному рахунку.

Крім цього, можуть виникнути помилки при перенесенні інформації з системи “клієнт-банк” до автоматизованої банківської системи банку (АБС), якщо ці системи створювалися різними розробниками. Тож доречним було б визначити, наскільки сумісними є програмний комплекс “клієнт-банк” і АБС, що використовується в банку.

Також висока ціна розробки і впровадження системи “клієнт-банк” робить її неефективною для невеликих банків, а необхідність завантаження й оплати спеціального програмного забезпечення обмежує коло потенційних клієнтів. Відповідь на питання, чи варто впроваджувати систему “клієнт-банк”, банк може отримати, розглянувши приведені нижче переваги та недоліки такого впровадження для себе та своїх клієнтів.

Перевагами впровадження системи “клієнт-банк” для банку є:

- економить час операційного працівника щодо приймання та обробки лдокументів клієнтів;

- дозволяє уніфікувати роботу з документами клієнтів та забезпечує їх різною довідковою інформацією;

- є потужним фактором у конкурентній боротьбі за клієнтів;

- дозволяє отримувати додаткові кошти у вигляді плати за використання системи клієнтами.

Щодо недоліків даної системи для банку слід віднести:

- потребує витрат на придбання або створення системи, її впровадження та навчання співробітників банку;

- потребує витрат на обслуговування.

Для клієнтів впровадження системи “клієнт-банк”:

- дозволяє працювати зі своїми рахунками, не виходячи з офісів;

- забезпечує більш повний захист інформації про рахунки порівняно з факсом або телефоном;

- дозволяє отримувати різноманітну довідкову інформацію з банку;

- дозволяє клієнту обирати банк, не звертаючи особливої уваги на територіальне розміщення.

Серед недоліків для клієнтів використання системи “клієнт-банк” можна виділити:

- потреба у додатковому обладнанні та більш високої кваліфікації користувачів комп'ютера;

- потреба у часі для перекваліфікації співробітників для роботи з електронними документами;

- банки стягують плату за користування даною системою.

7. Інтернет-банкінг

Актуальність дослідження Інтернет-банкінгу зумовлена двома основними чинниками: це стрімке зростання кількості користувачів та збільшення кількості банків, що надають послуги дистанційного обслуговування.

Впровадження Інтернет-банкінгу проходить у три основні етапи.

На першому етапі передбачається доступ клієнтів до банківських рахунків і проведення операцій по телефону або через Інтернет. На другому етапі використовуються послуги оплати рахунків у режимі он-лайн та інформування про стан рахунку клієнта. На третьому етапі пропонуються такі функції управління особистими фінансами, як можливість кредитування, здійснення безпечних торговельних операцій і оформлення страховок.

Інтернет-банкінг спрямований на підвищення якості обслуговування клієнтів, оскільки має низку переваг, зокрема: оперативність проведення операцій; доступність для клієнта (операції стають цілодобово доступними без відвідування офісу банку); необмеженість, тобто можливість здійснювати платежі практично будь-якого призначення; контрольованість, оскільки будь-яке списання активів з карткового рахунку оперативно відображається у банківських виписках. Використання Інтернет-технологій у банківському бізнесі має низку суттєвих переваг, серед яких доступність банківських послуг у будь-який час і у будь-якому місці, де є Інтернет, суттєве зниження вартості банківських послуг, отриманих через Інтернет, порівняно із ціною послуг, наданих традиційним шляхом, а також низька собівартість обслуговування.

Таким чином, переваги використання Інтернет-банкінгу залежно від суб'єктів полягають у наступному:

· для користувачів: повномасштабне управління рахунками незалежно від географічного місця розташування банку та самого клієнта; істотна економія часу за рахунок виключення необхідності відвідувати банк особисто; цілодобовий контроль за своїми коштами і можливість оперативного реагування на зміни кон'юнктури фінансового ринку; вигідніші умови, зокрема вищі відсоткові ставки, ширший спектр послуг;

· для банків: можливість залучення клієнтів без урахування географічного чинника; зниження витрат за рахунок економії на оплаті праці, скорочення штату працівників, економії на підтримку мережі філій; можливість надання принципово нових послуг; оперативність реагування на зміни ринкових умов, умов роботи і структури банку;

· для розробників програмного забезпечення: освоєння нового, прибуткового та перспективного ринку збуту програмних продуктів;

· для держави загалом: розширення кредитно-фінансової діяльності банківських установ; приплив банківських інвестицій у реальну економіку і соціальний сектор, підвищення якості обслуговування населення, оскільки

зростання конкуренції стимулює банки вдосконалювати послуги.

Вважаємо, що серед недоліків реалізації банківських операцій через Інтернет істотними є такі, як: часовий лаг у здійсненні операцій оплати рахунків, виплати депозитів, блокуванні/розблокуванні платіжних карток; існування юридичного ризику; електронне шахрайство, тобто високий ризик крадіжки грошей; імовірність «втрати» платежів; імовірність технічних збоїв у системі. У цьому аспекті банкам слід звернути особливу увагу на підвищення рівня інформаційно-технологічної безпеки електронних послуг шляхом захисту комунікацій і трансакцій, ідентифікації покупців і продавців, удосконалення механізмів оброблення замовлень. Вважається, що в системі Інтернет-банкінгу потрібно використовувати до семи рівнів захисту, оскільки проблеми безпеки в Інтернеті і пов'язані з ними ризики дуже високі.

Таким чином, з розвитком ринку електронних послуг у клієнтів зникає потреба відвідувати банк, оскільки вони отримають змогу відкривати рахунок, перераховувати гроші, оплачувати товари і послуги безпосередньо із будинку, офісу чи магазину, використовуючи для цього персональний комп'ютер або термінал для прийому карток, а готівку отримувати у банкоматі.

Тема 8

1. Поняття і структура фінансового монуторигу

Ст. 1 Закону розмежовує поняття обов'язкового фінансового моніторингу (сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України)

Фінансовий моніторинг поділяється на обов'язковий і внутрішній.

Обов'язковий фінансовий моніторинг -- це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг -- діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Фактична різниця між видами моніторингу полягає у суб'єктному складі. Обов'язковий моніторинг здійснює Уповноважений орган (Державний департамент фінансового моніторингу), а внутрішній -- суб'єкт первинного фінансового моніторингу.

2. Види та суб'єкти фінансового моніторингу

...