Оподаткування банківських установ
Теоретичні засади оподаткування банківської діяльності. Аналіз та оцінка сучасного стану системи оподаткування банківської діяльності в Україні. Організація контролю за банківською діяльністю. Розгляд напрямів удосконалення процесу оподаткування.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.03.2014 |
| Размер файла | 3,0 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Філіали (відділення, представництва підприємств з іноземними інвестиціями), а також створені ними дочірні підприємства оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.
3. Доходи дослідних заводів, частка дослідної продукції яких становить не менше 80 процентів, а також підприємств і організацій агропромислового комплексу по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва оподатковуються у розмірі 50 процентів від ставки податку.
4. Доходи банків від посередницької діяльності, одержувані від робіт (послуг), виконаних за договором підряду тимчасовими творчими колективами чи громадянами, оподатковуються за ставкою 65 процентів.
5. Доходи від посередницької діяльності (аукціонно - біржової, торговельно-закупівельної та іншої), а також участь у розрахунках при виконанні угод та додаткові доходи підприємств від продажу на аукціоні товарів, продукції, майна оподатковуються за ставкою 75 процентів.
6. Доходи, одержані банками (за винятком іноземних юридичних осіб) від належних їм акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також доходи українського учасника, одержані від пайової участі у спільних та у створенні інших підприємств, підлягають оподаткуванню за ставкою 15 процентів.
7. Доходи іноземних учасників, що утворюються в результаті розподілу доходу спільних підприємств, при переказуванні за кордон підлягають оподаткуванню за ставкою 15 процентів, якщо інше не встановлено міжнародною угодою України щодо податкових питань. Сума податку при переказуванні доходів за кордон сплачується у валюті переказу.
8. Доходи, одержані банками від належних їм акцій, облігацій і цінних паперів, випущених підприємствами, що знаходяться за межами України, а також доходи від пайової участі у спільних підприємствах, створених на території інших держав з участю підприємств України, оподатковуються за місцезнаходженням платника, якщо вказані доходи не оподатковуються у джерела створення доходів.
Об'єкт оподаткування та обчислення оподатковуваного прибутку (доходу), який потрапляє до державного бюджету України (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Види прибутку бакнів
Розглянувши основи прибуткового оподаткування банків, з'ясували, що об'єктом оподаткування може бути валовий доход або прибуток. У зв'язку з цим важливим є вивчення чинників, які впливають на розмір зазначених показників доходу, а отже й на величину податку.
З одного боку, розмір валового прибутку (доходу) залежить від рівня цін. В умовах планової економіки ціни встановлювалися державою й підприємства не могли їх змінити. В результаті валовий доход та прибуток були майже гарантованими величинами. Стосовно до ситуації, що склалася нині в Україні, то за відсутності необхідної товарної маси на ринку і переповненні каналів грошового обігу підприємство також має можливість диктувати ціни споживачам і тим самим забезпечувати собі потрібний рівень доходів. В умовах же реальної ринкової економіки підприємства не мають фіксованих цін. У зв'язку з цим їх доходи можуть тільки прогнозуватись.
З іншого боку, розмір валового доходу та прибутку залежить від структури собівартості. Вона повинна відображати ті затрати, без яких неможливий процес виробництва.[36, c. 169-170]
Витрати на соціальні заходи включають обов'язкові відрахування:
- на державне соціальне страхування;
- до Пенсійного фонду;
- у Державний фонд сприяння зайнятості населення;
на фінансування заходів із реалізації Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи''.
Відрахування провадяться за встановленими законодавством нормами від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), незалежно від джерел фінансування витрат на оплату їх праці.
До амортизації основних фондів належить сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів. Вона обраховується, виходячи з їх балансової вартості відповідно до затверджених у встановленому порядку норм, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини.
Суми, внесені до бюджету та іншим організаціям у вигляді економічних санкцій, які відповідно до чинного законодавства відносяться за рахунок, що залишається в розпорядженні підприємства, не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій. До таких санкцій, зокрема, належать витрати на сплату в бюджет штрафних санкцій (включаючи пеню) і відшкодування збитків, завданих унаслідок недотримання вимог з охорони навколишнього середовища, забруднення та інших шкідливих впливів, використання природних ресурсів понад установлені ліміти, недотримання санітарних норм і правил, одержання необгрунтованого прибутку шляхом завищення цін на продукцію (роботи, послуги), приховання (заниження) прибутку та інших об'єктів оподаткування, інших видів штрафних санкцій, суми яких підлягають внесенню в бюджет.
При встановленні об'єктом оподаткування валового доходу його розмір визначається вирахуванням із загальної виручки спочатку встановлених платежів до бюджету, а потім суми матеріальних та прирівняних до них затрат.
Визначення сум доходу (прибутку) від деяких видів діяльності має свої особливості.
Доходи банків одержані в іноземній валюті, підлягають оподаткуванню за сукупністю з доходами, одержаними в національній валюті, на загальних підставах. При цьому доходи в іноземній валюті перераховуються в національну грошову одиницю України за курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходу.
Обчислення оподатковуваного прибутку (доходу) іноземних юридичних осіб має деякі особливості. Так, при визначенні оподатковуваного прибутку необхідно враховувати лише валовий прибуток іноземної юридичної особи, який одержано у зв'язку з її діяльністю в Україні через постійне представництво, якщо таке постійне представництво веде окремий баланс та має рахунок у банку в Україні.
Різниця між доходами і витратами банку складає його валовий прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без обліку сплати податків і розподілу залишкового прибутку, дає характеристику ефективності діяльності банку.[37, c. 226-227]
2.2 Організація контролю за банківською діяльністю та його ефективність
Системно розглянуто податковий контроль банківської діяльності: його суб'єкти та об'єкти, види контролю та його класифікацію за різними критеріями, окреслено шляхи підвищення ефективності податкового контролю банківської діяльності в Україні.
Стрімке зростання банківських депозитів населення, зростання довіри до банківської системи як один із логічних наслідків мали б викликати зростання податкових надходжень від банківської діяльності. Ця гіпотеза підтверджується статистичними даними, однак, в своїй суті, основною причиною такого явища економісти визнають покращення банківської звітності, зокрема в тих банках, які очікують приходу нових іноземних інвесторів в Україну. Цей феномен підкреслює актуальність і важливість банківської звітності та належного податкового контролю за банківською діяльністю як істотного чинника надходження відповідних доходів у державний бюджет.
Порушена проблема податкового контролю в аспекті банківської діяльності знаходить своє відображення у працях економістів, що стосуються як податкової діяльності, зокрема податкового менеджменту, так і банківської діяльності [1-6]. Водночас податковий контроль банківської діяльності через свою галузеву специфіку, специфіки банківської діяльності не знаходить достатнього та комплексного відображення, тому завдання цієї статті полягає у системному висвітленні податкового контролю за діяльністю банків та з'ясування його ефективності в Україні.
Податковий контроль - це спеціальний державний контроль, що являє собою діяльність податкових органів і їх посадових осіб з перевірки виконання вимог податкового законодавства особами, що реалізують податкові обов'язки чи забезпечують цю реалізацію [1, с. 141]. Податковий контроль є елементом податкового механізму регулювання банківської діяльності, а також необхідною умовою ефективного податкового менеджменту. Завдання податкового контролю за банківською діяльністю полягає у забезпеченні економічної безпеки держави при формуванні централізованих державних грошових фондів за рахунок податкових надходжень від банківської діяльності.
Податковий контроль за банківською діяльністю охоплює: спостереження за діяльністю банків; аналіз отриманої банківської інформації, виявлення тенденцій розвитку банківського сектора, складання прогнозів щодо перспектив розвитку банківництва; вживання заходів з попередження порушень банками законності і дисципліни; облік конкретних банківських правопорушень, аналіз їх причин і обставин; припинення протиправної діяльності банків; виявлення винних у здійсненні податкових правопорушень у банківництві (як платників податків, так і працівників податкових органів) і притягнення їх до відповідальності.
В Україні нині основними суб'єктами податкового контролю (контролюючими органами) за банківською діяльністю [2, с. 151] є:
- установи Пенсійного фонду України (стосовно внесків до Пенсійного фонду України);
- установи Фондів соціального страхування України (стосовно внесків до Фондів соціального страхування України);
- податкові органи (стосовно податків і зборів, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів);
- митні органи (стосовно ввізного та вивізного мита, акцизного збору, податку на додану вартість, інших податків і зборів.
Контролюючі органи у межах своєї компетенції, визначеної податковим законодавством, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу, але лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які належать до їх компетенції. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.
Податковий контроль зумовлений необхідністю перевірки виконання банками своїх зобов'язань, які безпосередньо встановлені Конституцією України. Так, стаття 67 визначає, що "суб'єкти господарювання, а також фізичні особи зобов'язані сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом" [13, с. 67]. Проте, згідно зі законом України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів), до яких належать комерційні банки, зобов'язані [40, с. 9]:
- вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання;
- подавати до державних податкових органів та інших державних органів декларації, податкову звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);
- сплачувати належні суми податків і зборів;
- допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
І нарешті, Закон України "Про державну податкову службу в Україні" визначає, що завданням органів податкової служби є здійснення контролю за додержанням банками податкового законодавства, правильністю нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), повнотою та своєчасністю їх сплати до бюджетів та державних цільових фондів.
Як бачимо, податковий контроль за банківською діяльністю проводиться службовими особами податкових органів шляхом обліку банків як платників податків і обліку об'єктів, які підлягають оподаткуванню; та, з іншого боку, шляхом документальних перевірок, опитування платників податків та інших осіб, перевірки даних обліку і звітності, обстеження приміщень і територій, де можуть знаходитися об'єкти, які підлягають оподаткуванню або використовуються для отримання доходу.
Для здійснення податкового контролю за банківської діяльністю використовують такі джерела інформації:
- документальні джерела інформації - фахівці вивчають первинні облікові документи, регістри обліку, облікову та фінансову звітність банків і перевіряють достовірність проведених банківських операцій, податкових розрахунків та відповідність їх чинному законодавству;
- фактичні джерела інформації - фахівці з'ясовують кількісний та якісний склад майна та зобов'язань банків, які пов'язані з формуванням об'єктів оподаткування.
Обидва джерела формування інформаційної бази податкового контролю за діяльністю банків взаємопов'язані і тільки у поєднанні дають змогу визначити реальний розмір об'єктів оподаткування та ефективно здійснювати цей податковий контроль.
За суб'єктом, що здійснює контрольні функції, доцільно виділяти такі види податкового контролю банківської діяльності (рис. 2.4.):
- державний податковий контроль, який здійснюється державними органами. При цьому державні органи, які здійснюють податковий контроль, поділяються на органи загальної компетенції (що здійснюють податковий контроль поряд зі своєю основною діяльністю) та органи спеціальної компетенції (створені спеціально для здійснення податкового контролю - податкові адміністрації, інспекції, податкова міліція);
- незалежний (недержавний) податковий контроль за банківською діяльністю, що здійснюється аудиторськими чи громадськими організаціями.
За часом здійснення контролю можна виділити:
- оперативний податковий контроль, що здійснюється у межах звітного періоду на підставі кількісних і якісних показників контрольованої банківської операції;
- періодичний податковий контроль, що здійснюється після закінчення звітного періоду на підставі аналізу документів звітності банку й інших джерел.
За джерелом контролю виділяють:
- документальний податковий контроль, що здійснюється на підставі аналізу документів, які відбивають показники діяльності контрольованого банку;
- фактичний податковий контроль, що здійснюється на підставі фактичного аналізу діяльності контрольованого банку (рис. 2.4.).
Основним методом податкового контролю за банківською діяльністю є, як і у випадку звичайного податкового контролю [10, с. 145], податкова перевірка.
Податкова перевірка банківської діяльності проводиться за наявності підстави, а саме: за наявності відомостей, які дають змогу припустити, що банк приховує об'єкт оподаткування; за наявності факту невідповідності задекларованих банком доходів і витрат з його фактичними доходами і витратами; при наявності відомостей про приріст об'єкта оподаткування, якщо це не має документального підтвердження; при непред'явленні у відповідний термін податкової декларації чи інших документів, необхідних для визначення податкового зобов'язання; за наявності порушень під час останньої податкової перевірки; при реорганізації чи ліквідації банку.
Об'єктом податкової перевірки банків є грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, показники електронно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що використовуються для розрахунків за готівку з клієнтами, інші документи (незалежно від способу надання інформації) пов'язані з розрахунком, сплатою податків, зборів, свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів банку - суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи на її здійснення.
Рис. 2.4. Головні види податкового контролю за банківською діяльністю
Об'єктом податкової перевірки банків є грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, показники електронно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що використовуються для розрахунків за готівку з клієнтами, інші документи (незалежно від способу надання інформації) пов'язані з розрахунком, сплатою податків, зборів, свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів банку - суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи на її здійснення.
Загальний алгоритм проведення податкового контролю за банківською діяльністю наведено на рис. 2.5.
Рис. 2.5. Схема алгоритму проведення податкового контролю за банківською діяльністю
За місцем проведення та обсягом документації, що перевіряється [26, с. 157], перевірки банківської діяльності можна поділити на камеральні і документальні. Камеральні перевірки - це перевірки, які проводять фахівці галузевих відділів оподаткування у приміщенні податкового органу у момент здачі представником банку звітних документів і податкових розрахунків на підставі інформації, що міститься у них, а також відомостей документів, що знаходяться у податкових органах чи відомостей, що відображають діяльність і майно банку. Документальні перевірки здійснюються у звітному періоді і мають низку різновидів: виїзна, планова виїзна, позапланова виїзна, невиїзна документальна, комплексна, тематична, зустрічна, повторна перевірки. Зазначимо, що за 2012 р. податкові органи здійснили перевірку майже половини всіх банків України.
Якість податкового контролю за банківською діяльністю, що охоплює рівень, повноту, достовірність, порядок виконання податковими інспекторами як суб'єктами контролю роботи із забезпечення його цілей та реалізації окремих процедур, є досить важливою умовою ефективної діяльності податкових служб. Одна з головних вимог до ефективного податкового контролю випливає із класичних принципів оподаткування: контроль повинен приносити значно більше коштів, ніж затрачено на його проведення.
Ухилення від сплати податків нині є одним з основних каналів незаконного збагачення банківських установ, а постійна реорганізація банків не дає змогу податковим органам належним чином здійснювати дієвий контроль за результатами їх фінансової діяльності, обчисленням та сплатою податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Податковою теорією і практикою описано чотири основних види причин нелегального ухилення підприємницьких структур від сплати податків [8, с. 168]:
1. Моральні: відсутність моральної відповідальності за ухилення від оподаткування; неприйняття платниками податків законодавства у сфері оподаткування; могутній власницький інстинкт.
2. Політичні: лобіювання інтересів окремих груп платників податків.
3. Економічні: розбалансованість банківської системи; криза платежів; інфляційні процеси; зниження платоспроможності населення; дефіцит бюджету.
4. Технічні: складність, суперечливість, нестабільність податкового законодавства; недостатній рівень юридичної та економічної підготовки працівників контролюючих органів у сфері оподаткування; відсутність достатнього досвіду боротьби з податковими правопорушеннями; недостатня захищеність працівників контролюючих органів при виконанні ними службових обов'язків.
Аналіз вітчизняної практики дає змогу виділити такі найбільш загальні способи ухилення банків від сплати податків: приховування об'єктів оподаткування; заниження об'єктів оподаткування; заниження сум податків, зборів, обов'язкових платежів, які підлягають сплаті у відповідний бюджет чи фонд; приховування втрати підстав на пільги з оподаткування. За даними НБУ, у тіньовому обігу знаходиться 3,65 млрд. грн., що перевищує 43 % загальної грошової маси [9, с. 60].
Нерідко банківські посадові особи діють в інтересах правопорушників, унаслідок чого існуюча банківська система активно використовується для вилучення коштів з легального обігу у тіньовий сектор економіки та ухилення від сплати податків. У багатьох банках правопорушники відкривають рахунки для проведення фіктивних операцій, конвертують і переводять безготівкові кошти у готівку. За один-два місяці такої діяльності проводяться операції, середній обсяг яких становить 5 млн. грн. Робота банків в електронному режимі "банк - клієнт" не дає змоги податковій службі через відсутність відповідного оснащення оперативно блокувати операції, оскільки такі операції (надходження та списання коштів) проводяться всього за кілька хвилин [9, с. 60]. За цих умов, підвищення ефективності організації податкового контролю у банківництві набуває надзвичайної актуальності. На часі є питання розроблення пропозицій щодо забезпечення ефективності податкового контролю у сфері банківської діяльності.
По-перше, необхідно розвивати методологію адміністрування податків, автоматизацію адміністрування та управління цими процесами із використанням сучасних програмних продуктів, інформаційних технологій, ефективне використання яких можливе лише при створенні надійної інфраструктури на всіх рівнях податкової служби. Модернізація податкового контролю за банками повинна передбачати оновлення всіх процедур адміністрування податків, починаючи від реєстрації та обліку платників податків до їх ліквідації. На підставі розроблених стандартів адміністрування кожного процесу необхідно створити єдину інформаційну систему платника податку, забезпечену сучасними програмними продуктами та інформаційними технологіями, які повинні створити умови для максимального виключення людського фактора при прийнятті рішень. Інформатизація всіх процесів адміністрування неодмінно призведе до зміни ідеології щодо платників податку.
У чинній системі податкового контролю за діяльністю вітчизняних банків бракує сучасного методичного й технологічного інструментарію виконання контрольних дій. Причиною цього є недостатня вивченість методологічних аспектів проблеми і відсутність новітнього арсеналу підходів, прийомів і способів здійснення податкового контролю. Це істотно збіднює контрольну практику і значною мірою зумовлює низьку ефективність функціонування системи податкового контролю.
По-друге, у роботі податкових органів є низка недоліків, що, відповідно, свідчить про неефективність податкового контролю за банківською діяльністю, а саме: нестабільність податкових норм і правил; поверхневий аналіз стану банків як платників податків, а відтак не прогнозується очікуваний рівень платоспроможності і обсяги сплати податків, зборів, обов'язкових платежів; незбалансована завантаженість податківців роботою; дублювання робочих завдань, громіздкі процедури та відсутність необхідних інструментів для їх забезпечення; недостатня кваліфікація податкових кадрів. Наявність даних недоліків не сприяє забезпеченню потреби держави у грошових ресурсах, поліпшенню ситуації з виплатою пенсій, допомога, повній ліквідації заборгованості із заробітної плати працівникам бюджетних установ, їх належному фінансуванню тощо.
По-третє, розв'язання проблеми підвищення ефективності податкового контролю у банківській сфері необхідно здійснювати на засадах системного підходу, а саме: податковий контроль має розглядатися як важливий елемент загальнодержавного контролю; органам податкового контролю потрібно дотримуватись принципу субординації. Таким чином, податковий контроль у банківництві повинен удосконалюватися як цілісна система.
По-четверте, контрольна діяльність податкових органів держави є значною мірою правоохоронною, хоча і не зводиться тільки до цієї функції. Вона спрямована на припинення неправомірних дій посадових осіб і громадян, винних у недоліках і порушеннях при адмініструванні податкових зобов'язань банків, і пов'язана із їх притягненням до юридичної відповідальності, а також застосуванням до цих суб'єктів заходів державного впливу. Тому, на нашу думку, від того, наскільки науково обґрунтовано та юридично якісно здійснюється податковий контроль в банківській сфері, певною мірою залежить зниження рівня злочинності та корупції в Україні загалом, а також протидія тіньовій економіці.
Таким чином, податковий контроль за банківською діяльністю - це діяльність посадових осіб контролюючих органів у сфері оподаткування щодо спостереження за відповідністю процесу організації банками обліку об'єктів оподаткування, методики обчислення та сплати податків згідно з податковим законодавством, а також щодо виявлення відхилень, допущених у ході виконання податкових правил та визначення впливу наслідків цих порушень на податкові зобов'язання. Перспективним полем для подальших досліджень може виступити специфіка податкового контролю в умовах поширення іноземного інвестування в банківську систему України.[41, c. 80]
Розділ 3. Напрями удосконалення процесу оподаткування банківської діяльності в Україні. Зарубіжний досвід
3.1 Тенденції розвитку банківської діяльності в Україні
В Україні існує дворівнева банківська система, яка включає Національний банк та банки, що функціонують як універсальні чи спеціалізовані банки (іпотечні, інвестиційні, ощадні, клірингові). Банки, що здійснюють свою діяльність на території України, за розміром активів поділені на чотири групи.
За станом на 1 грудня 2010 р. перша група складалася з 17 великих банків з активами понад 14,0 млрд. грн.; друга група - з 22 банків з активами від 4,5 до 14,0 млрд. грн.; третя група - з 21 банку з активами від 2,0 млрд. грн. до 4,5 млрд. грн.; і четверта група - зі 115 банків з активами менше 2,0 млрд. грн. За станом на 01 серпня 2011 р. 56 банків мали частку іноземного капіталу більше 10%, а 21 із них мали 100% іноземного капіталу.
Частка іноземного капіталу у загальному зареєстрованому статутному капіталі українських банків за станом на 01 серпня 2011 р. становила 38,0% [4]. Два найбільші банки - «Державний експортно-імпортний банк України» і «Державний ощадний банк» є державними. За станом на 1 серпня 2011 р. загальні активи всіх банків становили 1188,9 млрд. грн. (149,1 млрд. дол. США). Обсяг наданих банками кредитів складав 800,6 млрд. грн.; власний капітал - 148,6 млрд. грн.; кошти суб'єктів господарювання - 163,3 млрд. грн.; кошти фізичних осіб - 301,9 млрд. грн. У 2010 р. сукупний регулятивний капітал вітчизняних банків збільшився на 18,5% і станом на 31 грудня 2010 р. склав 160,9 млрд. грн. Збільшення регулятивного капіталу було обумовлено збільшенням зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу на 26,6 млрд. грн. та збільшенням субординованого боргу на 8,3 млрд. грн. За сім місяців 2011 р. регулятивний капітал банків збільшився на 7,3% і становив 172,7 млрд. грн.
Балансовий капітал збільшився на 7,9% і склав 148,6 млрд. грн. Основні показники діяльності банківської системи в 2002 - 2008 рр. характеризувалися швидкими темпами зростання банківського кредитування. Накопичення значних обсягів кредитних ресурсів, вдосконалення строкової структури та зниження процентних ставок були основними причинами розвитку кредитної діяльності. Разом з тим, зусилля банків, спрямовані на збільшення довгострокового кредитування на фоні нестачі довгострокових ресурсів, посилили ризики, пов'язані з ліквідністю та платоспроможністю банківської системи, внаслідок невідповідності між строковою структурою активів та зобов'язань. [69]
Наприклад, у 2008 р. довгострокові кредити збільшились на 73,9% (або 215,8 млрд. грн.), в той час як довгострокові депозити зросли лише на 22,6% (або на 29,4 млрд. грн.). У 2009 р., довгострокові кредити зменшилися на 3,8% (або на 19,7 млрд. грн.), в той час як довгострокові депозити зменшились на 49,9% (або на 79,4 млрд. грн.). У 2010 р. довгострокові кредити зменшились на 4,7%, або на 21,0 млрд. грн., в той час як довгострокові депозити збільшились на 62,9% або на 50,2 млрд. грн. У 2009 р. розрив між довгостроковими активами та пасивами скоротився на 77,0 млрд. грн., а в 2010 р. - на 7,1 млрд. грн. і склав 8,9 млрд. грн. Національний банк України проводить активну роботу щодо збалансування розміру та структури активів і пасивів вітчизняних банків і обмежує ризики, пов'язані з їх діяльністю. Так, починаючи з лютого 2008 р., банки повинні враховувати при розрахунку нормативу адекватності капіталу валютні ризики та довгострокові активні операції, які здійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів. За станом на 1 серпня 2011 р. сукупні зобов'язання банків України становили 877,4 млрд. грн., тобто протягом січня - липня 2011 р. відбулось їх збільшення на 9,1%, що було зумовлене, головним чином, збільшенням обсягу депозитів фізичних осіб та суб'єктів господарювання на 11,5% та 13,4%, відповідно.
В той же час обсяг міжбанківських кредитів і депозитів та коштів Національного банку зменшився за цей період на 2,5 % та 9,5%, відповідно. За станом на 1 серпня 2011 р. банки мали таку структуру зобов'язань:
- кошти суб'єктів господарювання становили 18,6%;
- кошти фізичних осіб - 34,4%;
- міжбанківські кредити та депозити - 19,2%;
- кошти бюджету та позабюджетних фондів - 0,8%;
- кошти Національного банку - 7,3%; - кошти небанківських фінансових установ - 1,9%;
- субординований борг - 4,0%;
- цінні папери власного боргу - 0,7%;
- кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій - 4,4%;
- залишки коштів на кореспондентських рахунках інших банків - 1,3%;
- інші зобов'язання - 7,4%.
За січень - липень 2011 р. активи системи банків зросли на 8,9% і за станом на 1 серпня 2011 р. склали 1026,0 млрд. грн. (загальні активи - 1188,9 млрд. грн.).
На 1 серпня 2011 р. банки мали таку структуру загальних активів:
- кредити надані становили 67,3%;
- вкладення в цінні папери - 8,2%; - дебіторська заборгованість - 4,1%;
- основні засоби і нематеріальні активи - 4,4%;
- нараховані доходи до отримання - 4,5%;
- кошти в НБУ - 2,2%;
- готівкові кошти та банківські метали - 2,2%;
- інші активи - 7,1%.
У січні - липні 2011 р. обсяг наданих банками кредитів збільшився на 10,4% у порівнянні з аналогічним періодом 2010 р.
За станом на 1 серпня 2011 р. структура кредитів, наданих українськими банками, була такою:
- кредити, надані суб'єктам господарювання, становили 68,9%;
- кредити, надані фізичним особам - 22,8%;
- міжбанківські кредити та депозити - 7,2%;
- кредити, надані небанківським фінансовим установам - 0,02%; - кредити, надані органам державної влади - 1,1%. [69]
У 2010 р. обсяг довгострокових кредитів зменшився на 4,7%, а обсяг кредитів, наданих в інвестиційну діяльність, зменшився на 1,1%. Зменшення обсягу довгострокових кредитів у 2009 - 2010 рр. було зумовлено, головним чином, відтоком коштів клієнтів з банківської системи протягом першого кварталу 2009 р.; обмеженим доступом до запозичень на міжнародних ринках; зменшенням частки довгострокових коштів у структурі запозичень; збільшенням обсягів проблемних кредитів та, як наслідок, збільшенням резервів для покриття ризиків за такими кредитами; погіршенням фінансового стану позичальників внаслідок несприятливих умов на зовнішніх ринках та низького внутрішнього попиту; недостатністю ліквідних активів, які можуть бути використані як забезпечення за кредитами та відсутністю ефективного механізму страхування; та обмеженими інвестиційними можливостями для використання вільних коштів.
У 2010 р порівняно з 2009 р. доходи банків зменшились на 4,3% і за станом на 31 грудня 2010 р. становили 136,8 млрд. грн., включаючи процентні доходи в розмірі 113,3 млрд. грн. (82,8% від суми сукупних доходів), комісійні доходи - 15,3 млрд. грн. (11,2%), результати від торговельних операцій - 2,2 млрд. грн. (1,6%) та інші доходи - 6,0 млрд. грн. (4,4%). Доходи банків за сім місяців 2011 р. порівняно з відповідним періодом минулого року збільшились на 2,4% і за станом на 1 серпня 2011 р. становили 80,2 млрд. грн., включаючи процентні доходи у розмірі 64,3 млрд. грн. (80,2% від суми сукупних доходів), комісійні доходи - 1,0 млрд. грн. (12,5% від суми сукупних доходів) та ін. У 2010 р. сукупні збитки банківського сектору становили 13,0 млрд. грн., в той час як за сім місяців 2011 р. загальна сума таких збитків склала 4,0 млрд. грн. [69].
До 2008 р. вітчизняні банки активно нарощували свої кредитні портфелі, головним чином, завдяки покращеному доступу до іноземного фінансування. Проте світова фінансова криза у другому півріччі 2008 р. обмежили доступ вітчизняних банків до іноземного фінансування. Крім того, політична нестабільність похитнула впевненість інвесторів у перспективах держави, що сприяло відтоку іноземного капіталу з України. Загалом, фінансова криза виявила слабкість вітчизняної банківської системи, що призвело до масового відтоку депозитів та скорочення кредитування, а українські банки зітнулись з проблемами ліквідності. У 2008 - 2010 рр. Національний банк здійснив діагностичне обстеження усіх українських банків з метою виявлення банків, які потребували додаткового капіталу. Згідно з проведеними в 2008 - 2009 рр. обстеженнями 56 банків первинно потребували додаткового капіталу в сумі 38,7 млрд. грн. На підставі результатів діагностичного обстеження Національний банк вимагав від власників цих банків збільшити акціонерний капітал. Згідно з проведеним обстеженням та відповідно до рішення Національного банку 61 банку було затверджено обсяги збільшення розміру регулятивного капіталу. У зв'язку з загрозою неплатоспроможності в період з жовтня 2008 р. до 23.08.2011 р.
Національний банк призначив тимчасову адміністрацію та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів у 27 банках, включаючи п'ять банків, що належать до групи найбільших. За цей період ліквідаційна процедура була розпочата стосовно 16 банків (7 банків у 2009 р., 8 - у 2010 р., 1 - у 2011 р.). У серпні 2011 р. тимчасова адміністрація була припинена в одному з найбільших банків, ПАТ «КБ «НАДРА». За станом на 23 серпня 2011 р. тимчасова адміністрація залишалась у 5 банках. У 2009 - 2010 рр. ліквідаційні процедури були завершені по відношенню до 10 банків. [68]
Національний банк постійно вживає адміністративні заходи для боротьби з нестабільністю в банківському секторі, включаючи заходи, що мають на меті запобігання відпливу коштів, забезпечення належного рівня ліквідності та безперебійного здійснення розрахунків, а також збалансування попиту та пропозиції щодо іноземної валюти. Зокрема, з кінця 2008 р. Національний банк ухвалив декілька постанов, якими розширювалось коло можливих засобів для отримання банками підтримки ліквідності, пом'якшувались обмеження щодо окремих економічних нормативів і субординованого боргу та встановлювались певні обмеження щодо валютного контролю.
На фоні значного відпливу коштів з банківської системи, особливо депозитів фізичних осіб, що негативно вплинуло на банківську систему, НБУ, як кредитор останньої інстанції, впродовж 2008-2009 рр. надав банкам кредити на підтримання їх ліквідності. Національний банк ухвалив положення щодо кредитної підтримки банків у випадку реальної загрози стабільності їх роботи яке регулює процедури надання та пролонгації кредитів.
У 2009 р. запроваджено низку положень, направлених на надання банкам можливості ефективно реструктуризувати проблемні кредити або змінити валюту таких кредитів. Національний банк ухвалив спеціальні спрощені процедури фінансового оздоровлення банків, скоротив строки погодження змін до статуту, врегулював питання фінансового оздоровлення банків в умовах здійснення тимчасової адміністрації та рекапіталізації за участю держави та інших інвесторів. У 2009 - 2010 рр. Національний банк з метою покращення процедури реорганізації та ліквідації неплатоспроможних банків прийняв низку додаткових положень, які надають тимчасовому адміністратору повноваження проводити реорганізацію банку, зменшувати розмір статутного капіталу банку, визначати нову номінальну вартість і здійснювати консолідацію акцій та їх додаткову емісію. Крім того, Національний банк запровадив особливий режим контролю, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку, на якого покладено повноваження щодо здійснення постійного контролю за проведенням банком операцій.
Прийнятий Верховною Радою 31 жовтня 2008 р. Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів» разом з відповідним положенням Кабінету Міністрів України та постановами НБУ, впровадили нормативну базу для рекапіталізації українських банків Урядом шляхом придбання акцій таких банків. Зокрема, в результаті рекапіталізації Уряд повинен контролювати щонайменше 75% плюс одну акцію статутного капіталу банку (або щонайменше 60% плюс одну акцію статутного капіталу банку, якщо держава бере участь у рекапіталізації банку разом з третьою стороною - інвестором). Рішення про рекапіталізацію окремих банків приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Національного банку. Так, 10 червня 2009 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанови щодо рекапіталізації трьох банків України шляхом придбання їх акцій за рахунок облігацій внутрішньої державної позики. У липні 2009 р.
Уряд здійснив внески у вигляді ОВДП в сумі 3,1 млрд. грн. в ВАТ «Укргазбанк», 3,6 млрд. грн. в АКБ «Київ», та 2,8 млрд. грн. в АК «Родовід Банк». У 2011 р. було здійснено додаткову капіталізацію АБ «Укргазбанк» у сумі 4,3 млрд. грн., АТ «Родовід Банк» - у сумі 3,9 млрд. грн. в обмін на ОВДП. За станом на 1 серпня 2011 р. участь уряду в цих банках становить 93% в «Укргазбанку» та понад 99% - у банку «Київ» та банку «Родовід». Важливе значення для підтримання стабільності банківської системи має створення санаційного банку - банку, основним завданням якого є захист інтересів вкладників (кредиторів) банків. 69]
Санаційний банк створює Кабінет Міністрів України за поданням Національного банку України, узгодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності податкової та митної політики. Банк набуває статусу санаційного з моменту видачі йому Національним банком України ліцензії та має право здійснювати лише операції, передбачені цією ліцензією. Порядок видачі ліцензії санаційний банк, регулювання діяльності та нагляд за санаційним банком здійснюються у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Національного банку, погодженими з Кабінетом Міністрів України та Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності. Санаційний банк не є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В Україні санаційний банк створено у вересні 2011 р. на базі ПАТ «Родовід Банк» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів «Про утворення санаційного банку». Основна мета роботи даного банку полягає в отриманні коштів за проблемними активами для подальшого задоволення вимог кредиторів. Головними завданнями створеного санаційного банку є: продовження роботи щодо повернення власних активів ПАТ «Родовід Банк»; робота з проблемними активами державних банків і банків, капіталізованих за участю держави.
Термін діяльності санаційного банку не повинен перевищувати п'ять років. Для компенсації різниці між вартістю зобов'язань і активів, що відчужуються, держава надає фінансову допомогу санаційному банку, на користь якого відчужуються активи та/або зобов'язання банку, в розмірі, що не перевищує різниці між зобов'язаннями перед фізичними особами - вкладниками банку в межах сум, що підлягають відшкодуванню Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у тому числі відчуженими, та вартістю відчужених на користь санаційного банку активів банку. Вартість активів банку, що відчужуються на користь санаційного банку, визначається незалежними оцінювачами відповідно до закону про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні[39, c. 20].
Таким чином, відповідно до Програми економічних реформ Президента України та з метою посилення ролі фінансового сектору в розвитку економіки у 2010 - 2014 рр. передбачено запровадження таких основних заходів:
- сприяння реструктуризації проблемних активів банків, продовження процесів рекапіталізації, реорганізації та ліквідації банків, які стали неплатоспроможними протягом фінансової та економічної кризи;
- вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб, посилення вимог до розкриття банками інформації, а також підвищення відповідальності за неналежне використання інсайдерської інформації на ринку цінних паперів;
- продовження подальшої капіталізації банків і сприяння консолідації у фінансовому секторі, покращення пруденційного нагляду за фінансовими установами, включаючи нагляд на консолідованій основі, завершення переходу до підготовки фінансової звітності усіма фінансовими установами на основі МСФЗ, приватизація банків, рекапіталізованих за участю держави у 2009 р.;
- запровадження нових ринкових інструментів для акумулювання та перерозподілу довгострокових фінансових ресурсів, включаючи заходи в рамках запровадження системи обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення.[67]
3.2 Стратегічні пріоритети удосконалення процесу оподаткування банківської діяльності в Україні
Загальновідомо, що банки відіграють неоднозначну роль в економіці будь якої держави і їх діяльність постійно супроводжується ризиками та має специфічні особливості. Разом з тим, банки є суб'єктами господарської діяльності, метою якої в умовах ринкового середовища є отримання максимального прибутку. Зважаючи на це, певні особливості має і механізм оподаткування фінансово-господарської діяльності банків, хоча на сьогодні їх податкове регулювання здійснюється відповідно до законодавства, єдиного для всіх господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності і сфери діяльності.
Проблема оподаткування банків є багатоаспектною як правового, так і економічного спрямування. В податковій системі банки виконують подвійну роль. Як суб'єкти податкових відносин вони є платниками більшості податків, які на загальних підставах здійснюють до бюджетів всіх рівнів.
Одночасно, будучи посередниками між державою і платниками податків, вони здійснюють перекази податкових платежів, від своєчасності яких залежить повнота обсягів державної казни. Крім того, на банки покладено функцію податкового і валютного контролю, яка полягає в наданні інформації щодо відкриття рахунків клієнтам та щодо їх фінансово-господарських операцій, своєчасності перерахування податків, виконання доручень щодо призупинення операцій на рахунках клієнтів тощо. Визначаючи важливу роль банків у податковій системі, необхідно зазначити, що вони є основними серед інвесторів реального сектора економіки, чим забезпечують збільшення кількості платників податків та створення додаткових матеріальних благ, підвищуючи таким чином дохідність бюджетної системи. Податкове регулювання банківської діяльності в узагальненому вигляді трактують як цілеспрямований комплексний процес використання засобів та інструментів впливу державної податкової політики на банківську діяльність з метою стимулювання чи стримування надання банківських послуг для отримання позитивних соціально- економічних результатів. [30, c.14].
Погоджуючись в цілому із даним визначенням, варто звернути увагу на те, що воно не враховує специфіку діяльності банків, ставлячи їх в один ряд з усіма іншими господарюючими суб'єктами. Тому пропонуємо податкове регулювання розглядати як систему особливих заходів, спрямованих на втручання держави в діяльність банків як з метою наповнення державного бюджету та забезпечення розвитку економіки держави, так і регулювання їх фінансової стабільності. Значення податків та особливості системи оподаткування банків зумовлене функціями податків, основними з яких є дві - фіскальна та регулююча. З точки зору впливу на діяльність банків, найважливіше значення має регулююча функція податків, оскільки саме за її допомогою держава збалансовує свої інтереси з інтересами платників. Як прямий фактор, про що вже йшлося вище, система оподаткування банків впливає на такі показники їх діяльності як собівартість продуктів і послуг, витрати та фінансові результати, що у свою чергу, впливає на ліквідність банку та на розмір власних коштів, адже податки, як і будь-які витрати, призводять до зменшення прибутку, а значить і капіталу банку.
Крім оподаткування діяльності власне банків на стабільне функціонування банківської системи значний вплив здійснює і порядок оподаткування підприємств і населення. Так, податкова політика здатна впливати на розвиток економіки в цілому через оподаткування, що, в кінцевому результаті, впливає на грошово-кредитний ринок і формує умови, в яких проводиться грошово-кредитна політика. Разом з тим, кількість грошей в обігу визначає можливості суб'єктів господарювання щодо розрахунків та сплати податків і обов'язкових платежів до бюджетної системи в грошовій формі [44, c. 204].
Окремі заходи податкової політики можуть впливати лише на грошово-кредитну сферу. Наприклад, це стосується намірів введення оподаткування процентного доходу за депозитами фізичних осіб, що може призводити до зменшення їх привабливості для населення, отже і обсягу, та до примушення банків підвищувати депозитні ставки з метою збереження цього джерела наповнення ресурсної бази. Це негативно впливатиме на банки та економіку в цілому, адже послаблення їх ресурсної бази чи її подорожчання негативно позначиться на обсягах і вартості кредитів, що надаються економіці. Разом з тим, можна навести аргументи і на користь такого податку, зокрема, зменшення стимулів для існування класу рантьє (наразі високі ставки за депозитами в банках дозволяють отримувати пристойні доходи без будь-якої додаткової діяльності), вирівнювання умов оподаткування порівняно із доходами від операцій з іншими видами активів, міркування соціальної справедливості та інше [11, c. 80]].
Однак наразі, коли банківська система тільки почала «одужувати» від фінансової кризи, зважаючи на недостатню ресурсну базу банків, недовіру населення до них, навпаки - необхідно стимулювати вкладення коштів населення у банки. Тому найближчим часом запровадження оподаткування доходів, одержаних від банківських вкладів у вигляді відсотків, на думку експертів, є недоцільним [7, 17].
Як у світовій, так і у вітчизняній економічній науці при дослідженні принципових проблем взаємовідносин держави і господарюючих суб'єктів в галузі оподаткування висловлюються прямо протилежні думки: від суджень про недостатній рівень оподаткування і необхідності посилення податкового тиску на банківський сектор економіки до суджень про надмірний податковий тиск на банки. Ті вчені, що вважають оподаткування банківського сектора недостатнім, пропонують посилити податкове навантаження на нього, аргументуючи це тим, що:
- по- перше, діяльність банків пов'язана лише з перерозподілом національного доходу, оскільки вони, в основному, займаються посередництвом і не належать до сфери матеріального виробництва, яка потребує пріоритетного розвитку;
- по-друге, швидкість обігу капіталу банківських установ відносно висока, що дає змогу за однакової величини капіталу у сфері виробництва отримати вищий прибуток [16, c. 241];
- по-третє, банки широко використовують практику приховування прибутків та уникнення оподаткування за допомогою різних схем та методів.
Серед них найбільш поширеними є такі: виплати страхових премій на адресу пов'язаних із банками страхових компаній (дочірніх структур або акціонерів); відрахування на резерви за кредитними операціями; купівля цінних паперів у «інвестиційних» цілях, як і деякі валютно-обмінні операції, які теж можуть виводитися з-під оподаткування; штучне завищення видатків і приховування дохідних статей [18, c. 98].
Ця обставина поставила перед податковою наукою і практикою завдання пошуку ефективних методів протидії махінаціям і шахрайству. Оскільки прибуток шляхом певних маніпуляцій можна відносно легко приховати (мінімізувати), то виникає необхідність пошуку інших об'єктів оподаткування банків. Зарубіжний досвід показує, що у його якості можуть виступати, наприклад, чисті або валові активи банку [5, 16], оподаткування банківських витрат (при цьому, понаднормативні витрати пропонувалось оподатковувати за підвищеною ставкою), оподаткування дебетових банківських транзакцій, яке запроваджується з метою унеможливлення монопольно високих цін на них та обмеження зацікавленості фінансових інституцій у надмірно ризикованих капітальних вкладеннях.
Протилежної думки дотримуються інші науковці, вважаючи, що податкові ставки на прибуток банків мають бути нижчими ніж для підприємств виробничого сектору, аргументуючи це тим, що посилення податкового тиску вплине на величину процентних ставок за кредитами, а подорожчання кредитів негативно відобразиться як на виробничому секторі економіки, так і на добробуті населення.
На сьогодні це є особливо актуальним питанням, адже вітчизняні підприємства мають надзвичайно низький рівень рентабельності і не в змозі користуватися дорогими кредитами та вчасно повертати їх. Зі свого боку банки не можуть надавати таким підприємствам кредити, так як існує надто високий рівень ризику їх неповернення. Державне податкове регулювання банківського сектора, з економічної точки зору, передбачає проведення аналізу структури та абсолютних значень податкових надходжень до бюджету України від банків.
...Подобные документы
Загальна характеристика страхової діяльності суб’єктів підприємницької діяльності в Україні. Організація оподаткування доходів страхових компаній. Статистика показників адміністрування та зростання вагомої долі податку на доходи страхових компаній.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 10.07.2010Проблеми оподаткування страхових компаній України та шляхи їх вирішення. Діяльність компаній Life та Nonlife. Страховий ринок як об’єкт податкового регулювання, аналіз світового досвіду. Системи оподаткування прибутку й валових доходів страховиків.
презентация [151,2 K], добавлен 16.12.2015Зміст і предмет аналізу банківської діяльності. Основні принципи, критерії та види аналізу банківського балансу. Організація аналітичної роботи в банку. Методи, прийоми, етапи та інформаційне забезпечення проведення аналізу банківської діяльності.
презентация [85,6 K], добавлен 21.03.2014Розгляд історії розвитку (банківської системи Русі та СРСР) і характеристики основних елементів банківської системи України. Виникнення і характеристика центральних банків, які є головною ланкою банківської системи, оцінка їх незалежності та функції.
дипломная работа [42,3 K], добавлен 03.03.2011Теоретичні засади ризиків у банківській діяльності. Аналіз, оцінка, контроль, облік економічних ризиків. Фінансова криза та забезпечення стабільної діяльності банківської системи України. Методи управління економічними ризиками та шляхи їх вдосконалення.
дипломная работа [118,0 K], добавлен 10.02.2011Виникнення банків та еволюція банківської системи, правові та концептуальні аспекти її побудови в Україні. Аналіз діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" як елементу банківської системи України. Порівняння банківської системи України та зарубіжних країн.
дипломная работа [332,0 K], добавлен 20.12.2011Рейтингова оцінка банківської установи ПАТ КБ "ПриватБанк" (за активами, капіталом, прибутком, кредитуванням фізичних та юридичних осіб). Аналіз джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів банку. Комплексна оцінка фінансової діяльності.
отчет по практике [2,5 M], добавлен 20.01.2016Становлення банківської системи. Загальна характеристика банківської системи. Формування ресурсів банківської системи. Розміщення ресурсів банків України. Фінансові результати діяльності банківської системи. Темпи зростання активно-пасивних операцій.
курсовая работа [164,9 K], добавлен 13.08.2008Пріоритетні завдання ПриватБанку. Інформаційна система "Операційний день банку". Прогнозування грошових надходжень за активними операціями та їх розміщень. Грошові розрахунки за банківськими та клієнтськими операціями. Оподаткування банківської установи.
отчет по практике [99,2 K], добавлен 18.01.2012Порядок реєстрації банківських установ. Створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном. Операції банку за основними класифікаційними ознаками. Дослідження банківської системи України за видами банків, їх активами.
курсовая работа [391,8 K], добавлен 07.07.2011Сучасний стан банківської системи в Україні. Економічна суть та методи управління ризиками у банківській діяльності. Оцінка фінансових показників діяльності ВАТ "Ощадбанк". Аналіз активів та пасивів банку. Пропозиції щодо ефективного управління ризиками.
курсовая работа [182,0 K], добавлен 28.06.2013Сутність банківської системи й грошової пропозиції. Функції Національного банку України та комерційних банків. Структура капіталу в банківській системі України. Надання послуг в банках. Державне регулювання банківської системи України, її саморегулювання.
курсовая работа [76,2 K], добавлен 20.11.2010Розгляд історичного розвитку, процесу становлення, сутності, функцій (трансформаційна, стабілізаційна, емісійна), структури, основних рис (динамічність, закритість, саморегуляція), особливостей побудови та проблем розвитку банківської системи в Україні.
курсовая работа [93,9 K], добавлен 29.04.2010Поняття, види, етапи і організація процесу планування в банку. Ситуаційний підхід до стратегічного планування банківських продуктів і послуг. Вибір стратегії діяльності комерційних банків. Аналіз сучасної практики фінансового планування в банках України.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 16.01.2011Стан та тенденції розвитку банківської системи України: загальна характеристика, формування та розміщення ресурсів. Фінансові результати діяльності банківської системи. Оформлення основних банківських операцій: розрахунково-касові, депозитні, кредитні.
курсовая работа [786,2 K], добавлен 13.08.2008Аналіз методологічних підходів до питання сутності банківської системи перехідного типу. Вивчення грошово-кредитного ринку України. Оцінка умов становлення та розвитку банківської системи України. Інституційні зміни діяльності комерційних банків.
дипломная работа [551,8 K], добавлен 19.02.2015Потреба та економічна сутність антикризового управління банківської системи у сучасних умовах. Основним критерієм, визначення стабільності банківської системи є її ліквідність. Розгляд заходів щодо стабілізації та виведення з кризи банківського сектора.
реферат [14,4 K], добавлен 27.01.2011Сутність і основні функції банків, їх значення на сучасному етапі. Структура банківської системи України. Методи та інструменти впливу Центрального банку на ринкову економіку. Проблеми та шляхи удосконалення сучасної банківської системи в Україні.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 10.11.2010Історія становлення та розвитку банківської справи. Розвиток банківської діяльності в Україні. Національний банк України: розвиток та функції. Виникнення та функціонування українських комерційних банків. Розвиток банківської системи в розвинутих країнах.
курсовая работа [177,1 K], добавлен 30.01.2011Значення рейтингової оцінки діяльності банків. Аналіз кредитного портфелю банку. Становлення рейтингової оцінки банківських установ в Україні. Аналіз активів, пасивів та ліквідності банку. Сучасна банківська система, проблеми та перспективи її розвитку.
курсовая работа [75,8 K], добавлен 17.11.2014
