Розрахунково-касові операції банківської установи філія Полтавського обласного управління АТ "Ощадбанк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти здійснення розрахунково-касових операцій в банках

1.1 Поняття, функції та класифікація банківських операцій

1.2 Сутність розрахунково-касових операцій та механізм їх здійснення

1.3 Організація розрахунково-касових операцій в банківській установі

1.4 Нормативно-правове забезпечення здійснення розрахунково-касових операцій

Розділ 2. Аналіз проведення розрахунково-касових операцій на прикладі філії Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк»

2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності банку

2.2 Задачі, методи та інформаційна база аналізу розрахунково-касових операцій

2.3 Аналіз структури та динаміки розрахунково-касових операцій

2.4 Аналіз комісійних доходів та витрат за видами

2.5 Аналіз і оцінка ефективності розрахунково- касових операцій та методів обслуговування клієнтів

Розділ 3. Шляхи вдосконалення механізму здійснення розрахунково- касових операцій в АТ «Ощадбанк»

3.1 Удосконалення механізму здійснення розрахунково-касових операцій

3.2 Методологічні основи оптимізації розрахункових і касових операцій

3.3 Економіко-математичне моделювання оптимальної структури розрахунково-касових операцій

Розділ 4. Охорона праці в АТ«Ощадбанк»

4.1 Методи аналізу виробничого травматизму

4.2 Аналіз умов праці на робочому місці працівника відділу депозитів та компенсаційних виплат

4.3 Виробнича санітарія у приміщенні депозитного відділу

4.4 Аналіз пожежної безпеки

4.5 Розрахунок природного освітлення

Список використаних літературних джерел

Вступ

Актуальність теми. Сучасний етап становлення ринкових відносин в економічній системі України характеризується постійним підвищенням ролі банківської системи у стимулюванні економічного зростання. Процес ринкових перетворень у нашій державі об'єктивно розпочинався саме з банківських установ, які є центральною ланкою ринкової системи організації економічних відносин. Отже, стрімкий розвиток українських банків став основою для формування повноцінних ринкових інститутів та сукупності тих базових елементів, які пов'язані з рухом фінансових ресурсів та без яких узагалі неможливе функціонування ринкового господарства. Об'єктивна необхiднiсть проведення економічних реформ в Українi, подолання кризових явищ у виробничій та фінансовій сферах, забезпечення соціального захисту населення ставлять перед банківською системою завдання пошуку нових пiдходiв до організації діяльності банківських установ, зокрема ВАТ «Державний ощадний банк України» (ВАТ «Ощадбанк»). Проблеми функціонування банківської системи України висвітлені в працях вітчизняних учених, таких, як О. В. Дзюблюк, Б. С. Івасів, Б. Л. Луців, А. М Мороз, М. І. Савлук, К. А. Срібна, В. І. Срібний та інших.Окремі аспекти діяльності та розвитку ВАТ «Ощадбанк» досліджені в працях В. Другова , Г. О. Пересадько, О. В. Радченко, Г. Ханаса.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження функцій та класифікації банківських операцій, сутності та механізму здійснення розрахунково-касових операцій, аналіз їх структури та динаміки, а також оцінка ефективності вказаних банківських операцій та методів обслуговування клієнтів, пошук шляхів оптимізації механізму здійснення розрахунково-касових операцій. банківський депозит розрахунковий

У відповідності до мети в роботі поставлені наступні завдання:

- узагальнити й систематизувати підходи до сутності й класифікації банківських операцій;

- дослідити теоретичні засади здійснення розрахунково-касових операцій;

- проаналізувати діяльність ВАТ «Ощадбанк»;

- проаналізувати здійснення розрахунково-касових операцій у філії Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк» ;

- виявити на основі аналізу недоліки;

- визначити основні напрями удосконалення механізму здійснення розрахунково-касових операцій в банківській установі.

Об'єктом дослідження є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Предметом дослідження є розрахунково-касові операції банківської установи філія Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Методи дослідження. Основним методом пізнання об'єкта дослідження є системний. Дослідження динаміки, структури розрахунково-касових операцій проведено з використанням методів - індексного, аналізу і синтезу. Прогнозування оптимальної структури вказаних банківських операцій здійснено за допомогою економіко-математичного моделювання.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі і нормативно - правові акти щодо предмета дослідження, звітність Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», матеріали статистичних щорічників, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених та періодичні видання.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та пропозицій, переліку використаних літературних джерел та додатків.

У першому розділі розглядаються теоретичні засади механізму здійснення банківських операцій розрахунково-касових операцій в банках, обґрунтовується порядок розрахунково-касових операцій в банках, а також організація розрахунково-касових операцій в банківській установі. Аналізується нормативно -правова база забезпечення здійснення розрахунково-касових операцій.

У другому розділі наводиться організаційно-економічна характеристика діяльності ВАТ «Ощадбанку», проводиться аналіз структури та динаміки розрахунково-касових операцій, комісійних доходів та витрат за видами, оцінка ефективності розрахунково-касових операцій та методів обслуговування клієнтів.

Третій розділ присвячений пошуку пропозицій та шляхів вдосконалення механізму здійснення розрахунково-касових операцій формування доходів місцевих бюджетів, де зазначено методологічні основи оптимізації розрахункових і касових операцій, а також запропоновано використання економіко-математичного моделювання для оптимізації структури вказаних операцій.

У четвертому розділі досліджується охорона праці в АТ «Ощадбанк», а саме аналіз умов праці на робочому місці працівника депозитного відділу, зокрема, розрахунок природного освітлення та забезпечення пожежної безпеки.



Розділ 1. Теоретичні аспекти здійснення розрахунково-касових операцій в банках

1.1 Поняття, функції та класифікація банківських операцій

Сучасний банк -- це автономне, економічно самостійне, незалежне підприємство, яке функціонує за умов державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

За формою власності банки можуть бути:

унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

з колективною формою власності.

Унітарні банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні банки з державною формою власності: Укрощадбанк та Укрексімбанк. Статутні фонди цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів. Решта вітчизняних банків -- це банки з колективною формою власності. Приватними вони не можуть бути, оскільки частка кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку. Отже, кількість засновників не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми діяльності банки з колективною формою власності поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. При цьому за кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку.

Відповідно до величини статутного капіталу, капіталу банку та величини активів розрізняють банки малі, середні та великі. На банківському ринку України більшість банків малі та середні зі статутним капіталом до 5 млн євро. До десятки великих банків зі статутним капіталом понад 5 млн євро належать Промінвестбанк, АКБ «Україна», Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, «Аваль», ПУМБ (Перший український міжнародний банк), Укрощадбанк. На ці банки припадає понад 70% загального капіталу банківської системи України, що свідчить про високий рівень концентрації банківського капіталу. Банки, які входять до розряду великих, -- це передусім комерційні банки, створені на базі трансформованих відділень колишніх державних спеціалізованих банків: Промбудбанку, Агропромбанку, Житлосоцбанку, Ощадбанку, Зовнішекономбанку колишнього СРСР. Ці ж банки є представниками багатофілійних банків.

Залежно від наявності філій розрізняють комерційні банки багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, всі банки можна поділити на:

-- міжнародні, що створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном,

-- міжрегіональні, які мають розгалужену мережу своїх філій та відділень по території країни,

-- регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області).

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків сконцентрована в Києві та Київській області, а також у містах, які традиційно вважаються індустріально розвиненими (Дніпропетровськ, Харків, Донецьк).

Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, розрізняють:

-- універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,

-- спеціалізовані банки, що у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів -- банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі -- банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів -- банки із функціональною спеціалізацією.

Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні. Інвестиційні та інноваційні банки акумулюють тимчасово вільні грошові кошти на тривалі строки (в тому числі шляхом облігаційних позик) і надають довгострокові кредити. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого шляхом випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних -- операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання.

В Україні яскравим представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією є Укрощадбанк, в пасиві якого близько 90% -- це кошти фізичних осіб, а основна спеціалізація активних операцій -- споживче кредитування.

Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їхньої діяльності, а також від особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими коливаннями виробничого процесу. Все це впливає на специфіку формування активів і пасивів банків. В Україні налічується близько 20 банків із галузевою спеціалізацією, серед яких «Легбанк», «Енергобанк», «Автозазбанк», «Донвуглекомбанк», «Меблебанк», «Укрнафтогазбанк» та ін.

Ще більший ступінь деталізації, диференційованості видів банків зумовлений їхньою спеціалізацією на обслуговуванні конкретного типу клієнтури. Так, для зарубіжної банківської справи характерно, що біржові банки обслуговують виключно операції біржових структур, страхові -- страхових інститутів, а кооперативні банки здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування кооперації. Саме тому банки з клієнтською спеціалізацією називають «кишеньковими», тобто створеними для фінансового обслуговування певної фірми. Учасниками кооперативних банків є кооперативи. Особливість пасивних операцій цих банків полягає у створенні поряд з традиційними резервних фондів спеціального призначення. Серед активних операцій характерними є операції з надання кредитів під заставу фінансових і матеріальних цінностей.

На вітчизняному банківському ринку до банків з клієнтською спеціалізацією належать «Правексбанк», «Олбанк», «Альянс».

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, може бути значно ширшим, але саме ці операції є обов'язковими, і тому їх називають базовими операціями комерційних банків. Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх прийнято поділяти на пасивні й активні.

Пасивні операції -- це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених та позичених ресурсів.

Операції з формування власних ресурсів включають:

операції з формування статутного фонду банку;

операції з формування резервного фонду банку;

операції з формування страхових фондів банку;

операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;

операції, пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуговуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.

У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання (поточні, бюджетні, депозитні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні депозитні операції включають можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках (кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

за категорією вкладника:

операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні, депозитні рахунки;

операції із залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;

за строком:

операції із залучення тимчасово вільних коштів на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для проведення поточних розрахунків;

операції із залучення тимчасово вільних коштів на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів шляхом емісії та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку. Ця частина банківського капіталу є найоперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються шляхом здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції -- це операції комерційного банку, пов'язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит в інших банків на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до декількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора в останній інстанції -- Національного банку України, який надає ломбардні кредити (під заставу державних цінних паперів) та продає кредити через кредитні аукціони.

Пасивні інвестиційні операції -- це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківський капітал коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані шляхом здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, вкладників, кредиторів та інвесторів комерційні банки розміщують по різних напрямках через проведення активних операцій.

Активні операції -- це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні фонди і товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

касові операції з приймання і видавання готівки;

кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках [2].

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків -- і пасивна, і активна, і надання послуг -- неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже -- розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку -- для підвищення життєвого рівня населення.

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.

1.2 Сутність розрахунково-касових операцій та механізм їх здійснення

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків -- і пасивна, і активна, і надання послуг -- неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже -- розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку -- для підвищення життєвого рівня населення.

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.

Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов'язання.

Платіжна система в широкому розумінні -- це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи є одним із ключових економічних завдань держави.

Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту.

В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передача інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність
інформації, необхідної для здійснення платежу на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання --
видавання готівки з рахунків клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.

Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо).

Інколи до платіжних інструментів відносять також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це надає їм надто широкого трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, котрі є технічними знаряддями здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас слід зауважити, що інколи буває важко визначити її на практиці. Так, вексель та чек при їх передаванні по індосаменту використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку -- як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей по рахунках чи видача готівки.

Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

економічні агенти (юридичні особи) -- власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою, чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках;

переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету;

форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;

строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими
і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції;

відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.

Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.

Важливим напрямом діяльності банків є касові операції. Вони полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки за вимогами клієнтів. Особливо важливим і відповідальним для банку є своєчасне і повне задоволення вимог клієнтів на видачу готівки. Від цього залежить довіра клієнтів до банку, їх можливість вільно розпоряджатися своїми коштами, нормально виконувати свої зобов'язання по заробітній платі та інших платежах, що здійснюються готівкою.

Касові операції мають велике значення для самих банків, для їхніх клієнтів і для банківської системи в цілому. Приймаючи готівку від клієнтів -- юридичних та фізичних осіб, банки збільшують свої вільні резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання доходів. Видаючи готівку клієнтам, банки стягують комісійну плату, яка поповнює їхні доходи. В операціях з готівкою банки можуть надавати своїм клієнтам чимало додаткових послуг (з інкасації, самообслуговування тощо), які також дають додаткові доходи.

Клієнти банків через касові операції надають своїм грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів від депозитних процентів. Водночас у них зростає ймовірність втрат завдяки ризику неліквідності банків.

Банківська система, регулюючи касові операції, залучає готівку у внутрішньобанківський оборот. Завдяки цьому вона збільшує свої резерви і скорочує витрати на готівковий обіг, поліпшує структуру грошової маси, підвищує регульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.

Важлива роль касових операцій у діяльності банківської системи обумовлює необхідність їх централізованого регулювання. З метою його здійснення НБУ ухвалив три нормативні документи:

Інструкцію № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України;

Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні;

Інструкцію № 4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України».

Вказаними документами визначені основні вимоги до організації банками касового обслуговування клієнтів:

дотримання норм чинного законодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо регулювання обсягів та структури грошової маси;

прогнозування установами НБУ готівкового обігу на підставі вимог основних напрямів грошово-кредитної політики та контроль за дотриманням прогнозних показників;

обмеження готівкової емісії відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку;

своєчасна видача установами банків готівки в межах наявних на рахунках коштів і на цілі, попередньо визначені клієнтами в їх грошових чеках;

дотримання встановлених правил та порядку здійснення касових операцій, єдиних для всіх банків України.

Для здійснення касових операцій установи банків організовують прибуткові каси, в яких здійснюється приймання готівки від клієнтів, та видаткові каси, в яких здійснюється видача готівки. В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватися об'єднані прибутково-видаткові каси. Якщо установа банку здійснює інкасацію виторгу клієнтів силами інкасаторського апарату, то вона може створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів виторгу, який надходить після закінчення операційного дня банку. Видаткові операції вечірні каси не здійснюють.

Банківські касові операції базуються на організаційних заходах, пов'язаних з регулюванням готівкового обігу. Це передусім складання прогнозних розрахунків касових оборотів та організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки; розроблення календаря видач готівки по днях місяця і по окремих клієнтах; установлення для кожного клієнта ліміту залишку каси; визначення строків та порядку інкасації виторгу для організацій торгівлі та сфери послуг тощо. Згідно з цими заходами кожний клієнт банку для одержання касових послуг повинен попередньо:

розробити і подати банку прогнозний розрахунок своїх касових оборотів на квартал (якщо банк складає свій прогноз касових оборотів);

повідомити банку визначений день одержання готівки на виплату заробітної плати та інші платежі;

повідомити розрахунок ліміту й одержати встановлений банком ліміт залишку каси;

подати прізвище особи, відповідальної за одержання і доставку готівки з банку, та спосіб її транспортування.

Юридичні особи та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банках, згідно з чинним законодавством повинні здавати одержану готівку, не витрачену в той самий день на поточні потреби, в установи банків для зарахування на їхні рахунки. У себе вони мають право тримати готівку тільки в межах ліміту каси, встановленого відповідними установами банків. Підприємства можуть витрачати частину готівкового виторгу на поточні платежі.

Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного підприємства установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку, поданої клієнтом, з урахуванням режиму роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здавання виторгу в банк тощо. Підприємствам, які мають постійний готівковий виторг із щоденним здаванням його в банк, ліміт каси встановлюється на рівні, що забезпечить йому нормальну роботу на початку наступного робочого дня. Всім іншим підприємствам ліміт каси може встановлюватися на рівні середньоденного надходження виторгу або середньоденного витрачання виторгу за три попередні місяці. Колективні сільськогосподарські підприємства самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банків. Якщо підприємство має кілька рахунків у різних банках, то ліміт каси встановлюється за місцезнаходженням основного рахунку.

Ліміти каси не встановлюються фермерським господарствам, що займаються виключно виробництвом сільськогосподарської продукції, та індивідуальним підприємцям, а також іноземним офіційним представництвам (посольствам, консульствам тощо), представництвам міжнародних організацій, а також представництвам інших іноземних організацій, якщо вони не займаються підприємницькою діяльністю.

Установи банків та податкові органи здійснюють контроль за дотриманням підприємствами лімітів залишку грошей у касах та за своєчасним і повним оприбуткуванням готівки в касах зі стягуванням штрафів за виявлені порушення.

Наявна у підприємства готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку, в якій відкрито основний чи додатковий поточний рахунок:

через прибуткову денну чи вечірню касу;

через інкасаторів НБУ чи комерційного банку;

через підприємство зв'язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.

Порядок та частоту здавання готівки в банк підприємство узгоджує з установою банку, яка веде його основний поточний рахунок.

Приймання готівки через прибуткову касу банк здійснює протягом операційного дня на підставі стандартного документа «Об'ява на внесення готівки». У ньому вказуються сума та характер внеску (торговий виторг, плата за транспортні послуги тощо), на який рахунок вноситься готівка та ін. об'яву на внесення готівки спочатку перевіряє операційний працівник каси, який обліковує її в спеціальному журналі, заповнює ордер до Об'яви, виписує квитанцію про прийняття готівки від клієнта. Всі ці прибуткові документи операційний працівник передає касиру, який приймає об'явлену суму від клієнта з поаркушним перерахунком і видає йому квитанцію.

Від фізичних осіб банки приймають готівку для:

зарахування на їхні рахунки (поточні, ощадні) на підставі стандартного документа «Об'ява на внесення готівки» чи «Прибутковий касовий ордер», із записом суми внеску в ощадній книжці;

здійснення платежів по зобов'язаннях клієнта на підставі «Повідомлення» та з видачею «Квитанції» про здійснений платіж.

При прийманні готівки касири банку перевіряють банкноти та монети на справжність, виявляють фальшиві та ті, що втратили ознаки платіжності, і вилучають їх з обігу. Решта готівки упаковується в установленому порядку, оприбутковується до операційної каси банку, передається до сховища чи видаткової каси та зараховується на відповідні рахунки клієнтів. Якщо гроші були прийняті вечірньою касою, то на рахунки клієнтів вони будуть зараховані в наступний робочий день. На суму фактично одержаних від представника клієнта грошей, за винятком фальшивих, йому видається квитанція про внесення готівки. Виявлені фальшиві банкноти і монети клієнту не повертаються, а передаються правоохоронним органам. На їх суму представнику клієнта видається довідка про вилучення фальшивих грошей.

Якщо торговельні та інші організації одержують готівковий виторг регулярно і на значні суми, то здавати їх в установи банків
доцільно через спеціалізовану службу інкасації та перевезення цінностей. Ця служба видає кожному клієнту достатню кількість спеціальних сумок, в які їх касири поміщають готівковий виторг і довідку про суму вкладених грошей. За встановленим графіком інкасатори забирають підготовлені сумки з грішми у торговельних організацій і доставляють в установи банків. Передача грошей інкасаторам працівниками торговельних організацій і приймання їх у інкасаторів працівниками банків здійснюється за кількістю сумок без поаркушного перерахування їх вмісту. Тому в інкасації важливо чітко дотримуватися встановлених правил і процедур передавання і приймання сумок.

Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас банків, де перевіряється їх цілість, правильність пломбування, правильність заповнення супроводжувальних документів і відповідність фактичної кількості сумок указаній у цих документах. Якщо зауважень з цих питань немає, сумки з готівкою передаються в каси перерахунку, де вони розкриваються і перераховується поаркушно вміст кожної сумки. Вся інкасована готівка оприбутковується по оборотній касі, зараховується на рахунок клієнтів і передається до сховища чи до видаткової каси.

Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот і монет та їх обробка.

Установи банків видають готівку через свої видаткові каси протягом операційного дня в таких випадках:

підприємствам, організаціям, установам з їхніх поточних рахунків на підставі грошових чеків установленої форми із зазначенням цільового призначення одержаної готівки;

фізичним особам з їхніх поточних чи ощадних рахунків за видатковими касовими ордерами встановленої форми;

індивідуальним позичальникам одержані ними позички за видатковими касовими ордерами;

населенню при виплаті йому пенсій, допомоги, переказів з інших банків, заробітної плати працівникам даного банку на підставі, відповідно, доручень пенсійних органів, інших організацій -- платників чи за видатковими касовими ордерами.

До початку операційного дня касири одержують у завідувача каси під звіт достатню кількість готівки. Представники клієнтів для одержання готівки подають вказані видаткові документи (чеки, ордери) операційному працівникові каси для перевірки. Видаткові документи мають бути заповнені, підписані і засвідчені згідно зі встановленими НБУ правилами. Операційний працівник мусить також перевірити, чи є на рахунку у клієнта необхідна сума коштів. Якщо подані клієнтом документи не викликають зауважень, операційний працівник візує їх, підписує в осіб, які мають право дозволити видачу готівки, і передає касиру для виконання.

Одержані видаткові документи касир ще раз перевіряє, передусім достовірність підпису особи, що дозволила видачу грошей, наявність даних про пред'явлення паспорта та підпису про отримання грошей представником клієнта -- одержувача готівки. Якщо ці документи не викликають сумніву, касир відраховує зазначену суму готівки і передає представникові клієнта. Гроші видаються повними пачками та корінцями, якщо упаковка їх не пошкоджена. У разі видачі великих сум готівки вони можуть готуватися банком заздалегідь. Одержувач може перерахувати видану йому суму готівки поаркушно. Це робиться в окремому приміщенні під наглядом працівника банку. Видана клієнтам сума готівки в той самий день списується з їхніх рахунків.

Якщо під час перевірки видаткових документів операційним працівником чи касиром будуть виявлені порушення чинних правил їх оформлення, вони повертаються без виконання. Якщо представник клієнта, перераховуючи в приміщенні банку одержану готівку, виявить недостачу, то вона покривається з каси банку і пред'являється претензія на цю суму установі банку, касир якої сформував відповідну пачку та корінець. Надлишок виданої суми повертається до каси банку.

Підприємства при одержанні готівки повинні вказувати в чеку цілі, на які вони будуть витрачатися, і суму на кожну ціль. Податкові та інші контролюючі органи, комерційні банки періодично перевіряють використання підприємствами одержаних коштів за цільовим призначенням.

Податкові та інші контролюючі органи, установи банків періодично перевіряють дотримання підприємствами встановлених правил використання готівки з виручки та одержаної в банку для розрахунків між собою та з громадянами, зокрема наявність товарних та касових документів, що підтверджують платіж готівкою, та відсутність заборгованості перед бюджетом.

Касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ -- операційну касу, в складі якого можуть створюватися декілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня каси, каса перерахунку, а також обов'язково створюється сховище. Всі готівкові кошти та інші цінності, що надійшли в операційну касу і не були в той самий день видані з банку, наприкінці дня поміщаються в сховище. За забезпечення схоронності грошей та інших цінностей в сховищі відповідальність несуть керівник, головний бухгалтер та завідувач касою банку. Порядок передавання грошей та інших цінностей до сховища, розміщення і зберігання їх там, доступу в сховище службових осіб банку, виносу грошей зі сховища, перевірки залишків цінностей в сховищі та інші процедури чітко визначені НБУ в Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи. Дотримання банками вимог цієї інструкції сприяє схоронності готівкових коштів та поліпшенню касового обслуговування клієнтів.

Рівень касового обслуговування залежить також від наявності в операційній касі банку достатньої для виконання замовлень клієнтів суми банкнот та монет. Для цього нормативними документами НБУ передбачений спеціальний механізм підкріплення кас банківських установ.

Установи комерційних банків задовольняють потреби клієнтів у готівці насамперед за рахунок грошей, що надійшли в їхні каси від клієнтів, які здають готівку в банки. Проте готівки інколи надходить недостатньо для забезпечення поточних виплат, що спричинюється нерівномірністю надходжень і видач готівки по окремих банках та нерівномірністю розподілу клієнтури між банками. Тому установи банків заздалегідь визначають свої потреби в підкріпленні операційної каси, виходячи з прогнозних розрахунків готівкових надходжень та виплат. За два-три дні до настання дати, коли можливі видатки готівки перевищать надходження, установа банку подає регіональній установі НБУ заявку на підкріплення каси. Розмір заявленого підкріплення може відхилятися від прогнозованого перевищення видатків над надходженням готівки на величину зменшення чи збільшення залишку готівки в операційній касі банку. Установи комерційних банків також повідомляють регіональні установи НБУ про продаж їм надлишків готівки зі своїх операційних кас. Ця інформація, одержана заздалегідь, дає можливість установам НБУ своєчасно відрегулювати свої оборотні каси для задоволен-
ня заявок установ комерційних банків на підкріплення операцій-
них кас.

Підкріплення операційних кас банків здійснюється з оборотних кас регіональних установ НБУ за платіжними дорученнями, поданими їм установами банків. Указана в дорученні сума готівки списується з коррахунку установи комерційного банку і видається їй в той самий день. Доставку одержаної готівки установи банків здійснюють власними засобами або через інкасаторів НБУ.

Установа банку може підкріпити операційну касу шляхом купівлі готівки в іншій установі того самого чи іншого банку. Видача готівки з операційної каси банку-продавця здійснюється після перерахування на її коррахунок відповідної суми грошей з коррахунку банка -- покупця готівки. Про таке підкріплення своєї операційної каси банк повинен повідомити відповідну установу НБУ.

Якщо установа банку має надлишок готівки в касі, вона може здати її в оборотну касу регіональної установи НБУ або продати іншій банківській установі із зарахуванням відповідної суми на її коррахунок. Наявні запаси зношених банкнот установа банку може обміняти у регіональній установі НБУ на придатні, або здати для зарахування на свій коррахунок. Обмін зношених банкнот здійснюється безоплатно, за попередньою угодою [2].



1.3 Організація розрахунково-касових операцій в банківській установі

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження відносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування -- специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг.

Взагалі, розрахунково-касове обслуговування включає наступні банківські операції:

- відкриття і ведення рахунків клієнтів;

- безготівкові розрахунки;

- готівкові грошові розрахунки (касові операції).

Розрахункові операції здійснюються комерційними банками України за принципами організації розрахунків:

- правовий режим здійснення розрахунків і платежів;

- проведення розрахунків за банківськими рахунками;

- підтримання ліквідності за банківськими рахунками;

- наявність акцепту платника на платіж;

- терміновість платежів;

- контроль всіх учасників за правильністю проведення розрахунків, дотримання встановлених положень про порядок їх проведення;

- принцип майнової відповідальності учасників розрахунків.

Комерційні банки відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій, за вибором клієнта і за згодою банку, зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам -- суб'єктам підприємницької діяльності.

Порядок проведення операцій на рахунках регулюється чинним законодавством України, нормативними актами Національного Банку України та Інструкцією про відкриттябанками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національний Банк України від 18.12.98 р. № 527. Операції на рахунках здійснюються напідставі розрахункових документів установлених форм.

У разі відкриття (закриття) рахунків установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку.

Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) рахунків надсилається також до Національного Банку України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття наступного рахунку визначає один з рахунків як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що сплачується у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунку податковому органу.

Комерційні банки можуть відкривати наступні рахунки:

- поточні (розрахункові) рахунки;

- поточні рахунки з обмеженим колом операцій;

- субрахунки;

- бюджетні рахунки;

- позичкові рахунки;

- депозитні рахунки.

Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування. Весь процес ведення рахунків умовно можна розділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.

Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній -- тільки в національній.

Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів:

юридичні особи та фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності -- резиденти, зареєстровані в установленому порядку;

філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку;

представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвестори;

фізичні особи (резиденти та нерезиденти).

У веденні рахунків цих чотирьох груп клієнтів є як спільні риси, так і певні відмінності, передбачені чинними нормативними актами Національного банку України. Установи банків та їхні клієнти при веденні рахунків повинні чітко дотримуватися вимог указаних нормативних актів.

...