Розрахунково-касові операції банківської установи філія Полтавського обласного управління АТ "Ощадбанк"

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. Ці рахунки найчастіше використовуються у банківській практиці, за ними здійснюється переважна частина міжгосподарських платежів, що проходять через банківську систему.

Підприємство, одержавши згоду вибраного банку на розрахунково-касове обслуговування, подає йому такі документи для відкриття рахунку:

1) заяву за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

2) засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік податковим органом;

5) картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи;

6) нотаріально засвідчену копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

При відкритті поточних рахунків відокремленим структурним підрозділам підприємства до установ банків додатково подаються ще й такі документи:

копія положення про відокремлений підрозділ, засвідчена нотаріусом чи органом, який створив цей підрозділ;

клопотання підприємства (органу), яке створило відокремлений підрозділ, про відкриття рахунку.

Фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, відкривають поточні рахунки на своє ім'я, для чого подають банкам:

-- заяву;

-- копію свідоцтва про державну реєстрацію;

-- картку зі зразком підпису, засвідчену працівником банку, що відкриває рахунок, чи нотаріально;

-- документ, що засвідчує особу;

-- копії документів про взяття на податковий облік та про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчені нотаріально чи органами, що їх видали. Такі підприємці можуть надавати право іншим особам розпоряджатися своїм рахунком за довіреністю, що завірена нотаріально.

Фізичні особи відкривають поточні рахунки у національній валюті для зберігання вкладів «до запитання» та здійснення розрахунково-касових операцій за ними. Ці рахунки відкриваються для таких категорій фізичних осіб:

резидентам: громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, що мають посвідку на проживання в Україні;

нерезидентам: громадянам України, що постійно проживають за межами України; іноземцям та особам без громадянства, що проживають в Україні за відкритою візою строком до одного року та одержують платню за свою працю згідно з трудовою угодою (контрактом) у гривнях, що отримали спадщину в Україні або прибуток від своїх інвестицій в Україні.

Для відкриття поточного рахунку фізична особа подає банку такі документи: заяву за встановленою формою; документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює); картку зі зразком підпису, який учиняють у присутності працівника банку, що відкриває рахунок; довідки податкового органу про ідентифікаційний номер; договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку.

Власник рахунку (резидент) може надавати довіреність іншій особі (резиденту) на здійснення операцій за його рахунком. Така довіреність засвідчується нотаріально чи уповноваженою особою банку.

Фізичні особи (резиденти) за своїми поточними рахунками можуть здійснювати широке коло операцій у готівковій та безготівковій формі:

зарахування доходів, одержаних у формі оплати праці, виплати пенсій, стипендій, допомог, авторських гонорарів, оплати наукових робіт та винаходів;

зарахування орендної плати та виторгу від реалізації житла, рухомого і нерухомого майна, іноземної валюти, сільськогосподарської продукції;

зарахування страхових виплат, відшкодування збитків, заподіяних унаслідок каліцтва та в разі втрати годувальника;

видача готівки;

платежі з рахунків за послуги, одержані від юридичних та фізичних осіб, за куплені товари, цінні папери, іноземну валюту;

платежі до державного і місцевого бюджетів, до позабюджетних фондів;

платежі до статутних фондів підприємств, у створенні яких бере участь власник рахунку;

переказування коштів на інший власний рахунок (поточний чи депозитний) та на рахунки інших фізичних осіб (крім нерезидентів);

інші платежі, що не суперечать чинному законодавству.

Фізичні особи-нерезиденти за своїми поточними рахунками можуть здійснювати ті самі операції, що й особи-резиденти, а також деякі додаткові операції, зумовлені їх статусом нерезидентів, зокрема:

зарахування коштів, отриманих унаслідок іноземної інвестиції в Україну;

переказування на рахунок юридичної особи-резидента реінвестицій відповідно до чинного законодавства України.

Нерезиденти при зарахуванні готівки в гривнях на свої поточні рахунки повинні подати підтвердження джерел її походження.

Депозитні (вкладні) рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк.

Кошти на вкладні рахунки можуть вкладатися:

готівкою;

переказуванням з власного поточного рахунку (в національній чи іноземній валюті);

переказуванням з власного вкладного рахунку в іншому банку.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих
бюджетів для цільового їх використання. У зв'язку із входженням Української держави у світовий політичний та економічний простір у ній створено та функціонує значна кількість дипломатичних, консульських, торговельних та інших представництв, представництв міжнародних організацій, представництв іноземних юридичних осіб-нерезидентів, включаючи банки, організації та установи, які залучаються до реалізації програм та проектів міжнародної технічної допомоги. Всі ці представництва та установи не здійснюють на території України підприємницької діяльності від свого імені і не мають власних грошових доходів. У подібному становищі перебувають і військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, які утримуються за бюджетні кошти РФ. Тому всім таким клієнтам банки не можуть відкривати звичайні поточні чи бюджетні рахунки, а відкривають дещо специфічні рахунки, що називаються рахунками типу «Н» та типу «П».

Рахунок типу «Н» більше подібний до бюджетного рахунку і відкривається представництвам і установам, які не займаються підприємницькою діяльністю ні від свого імені, ні від імені та за дорученням організації чи фірми, яку вони представляють на терито-
рії України, та військовим частинам Чорноморського флоту РФ, що дислокуються на території України.

Рахунок типу «П» подібний до поточного рахунку і відкривається для представництв іноземних фірм-нерезидентів, які здійснюють (повністю чи частково) підприємницьку діяльність на території України, фірм, які вони представляють, не будучи юридичними особами.

За поточними рахунками в іноземній валюті здійснюються розрахунково-касові операції, дозволені чинним законодавством. Це, зокрема, розрахунки між юридичними особами (резидентами та нерезидентами), пов'язані з зовнішньоекономічною діяльністю, та операції на валютному ринку України; надходження готівки; виплата готівки в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями, за переказами з-за кордону та за чеками і пластиковими картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам); виплата авторських гонорарів, оплата праці нерезидентів; перерахування коштів за межі України на проведення виставок, конференцій, за навчання, лікування, членських внесків, пенсій, аліментів, спадщини тощо. Перелік таких операцій може збільшуватися чи зменшуватися залежно від зміни валютної політики в країні.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються для тих категорій фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), що й поточні рахунки, на підставі договору між банком та клієнтом і за умови подання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

З відкриттям рахунків банк укладає з клієнтом договір на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачаються права та зобов'язання сторін, їх відповідальність за порушення умов договору і форми та порядок розрахунків, порядок розгляду спорів тощо.

З дати відкриття поточного рахунку, вказаної на заяві клієнта, банк може здійснювати на ньому операції з зарахування коштів у готівковій та безготівковій формі. Видаткові операції, тобто списання грошей з рахунку, банк має право здійснювати після одержання повідомлення від податкового органу про взяття клієнта на податковий облік.

Грошові кошти, що надійшли на адресу клієнта, банк зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня зарахувати на його рахунок. У разі наявності грошей на рахунку клієнта банк повинен негайно -- протягом операційного дня -- виконати розпорядження клієнта про списання грошей з рахунку для оплати його боргових зобов'язань. Якщо таке розпорядження надійшло в банк після завершення операційного дня, то воно виконується наступного дня.

Усі надходження коштів на поточний рахунок обліковуються в його кредитовій стороні -- виторг від реалізації продукції, наданих послуг та виконаних робіт, виторг від продажу цінних паперів та проценти за ними, виторг від продажу іноземної валюти, одержані банківські позички, кошти з закритих депозитних рахунків тощо. Всі платежі з поточного рахунку обліковуються в його дебетовій стороні -- оплата купленої сировини, матеріалів, інших цінностей, одержаних послуг чи виконаних робіт, одержання готівки для оплати праці, витрат на відрядження, господарських витрат, платежі та збори до бюджету та позабюджетних фондів, погашення кредитів та сплата процентів за ними тощо.

Банки закривають поточні рахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі:

заяви власника рахунку;

рішення органу, на який покладено обов'язки щодо ліквідації підприємства;

рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

інших обставин, передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, а всі додаткові рахунки закриваються.

Після закриття рахунку клієнта документи (справа), на підставі яких відкривався рахунок, залишаються в установі відповідного банку.

Операцію закриття рахунку слід відрізняти від переоформлення рахунку, яке здійснюється при реорганізації підприємства. Для переоформлення поточного рахунку клієнт зобов'язаний подати в банк ті самі документи, що й при відкритті рахунку.

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції -- розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно важливим розділом кожного такого договору. Тому тут підприємства мають широкі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків та способів платежу.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Правильний вибір форми розрахунків та способу платежу за товарними операціями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу (продавця, кредитора). Платники повинні: захистити себе від непоставки оплачених товарів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідають договірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжних засобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов'язань та ін. Одержувачі грошей повинні: захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців (боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєї продукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойований сектор ринку; мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо.

Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати вказані вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних інструментів, кожний з яких має свої переваги та недоліки. Враховуючи їх та зважаючи на свій реальний фінансовий стан і характер конкретної товарної операції, кожний з контрагентів товарних операцій може вибрати найбільш надійний та зручний для себе платіжний інструмент та визначити умови його застосування.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія), що застосовується у багатьох країнах, усі платіжні інструменти можна розділити на такі групи:

1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:

-- доручення про кредитовий переказ у системі «жиро»;

-- доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;

-- постійні доручення;

-- доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT.

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:

-- векселі;

-- чеки;

-- прямі дебетові списання;

-- банківські трати;

-- інші.

3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.

Сьогодні в безготівкових міжгосподарських розрахунках в Україні застосовуються такі платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.

Правові основи застосування вказаних інструментів та організації безготівкових міжгосподарських розрахунків визначені чинним банківським законодавством України та Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою Правлінням НБУ 2 серпня 1996 р. Вимоги їх поширюються на підприємства всіх форм власності, фізичних осіб, банки та інших суб'єктів платіжної системи.

Платіжними інструментами звичайно називають складені за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей.

Платіжні інструменти строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов'язковою для всіх інструментів.

До обов'язкових реквізитів належать:

-- назва документа;

-- номер, число, місяць та рік виписки документа;

-- повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів; якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації;

-- назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків);

-- сума платежу (словами та цифрами);

-- призначення платежу для перерахування чи одержання грошей;

-- підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки;

-- сума податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

Реквізити векселя дещо відмінні від названих і будуть розглянуті в наступній главі.

Правильному оформленню платіжних інструментів банківські установи приділяють велику увагу, щоб захистити інтереси учасників платіжних відносин. Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначені основні вимоги до оформлення платіжних інструментів:

-- мають бути заповнені всі реквізити кожного документа;

-- кількість виписаних документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу;

-- жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допускаються;

-- в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць -- словами;

-- назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому статуті;

-- платіжний документ повинні підписувати особи, яким надано таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку.

Порушення будь-якої з цих вимог може свідчити про недостовірність платіжного документа і незаконність платіжної операції, що дає банку підстави не приймати такі документи до виконання.

Відповідно до видів платіжних інструментів та порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, по акредитивах, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями.

Платіжне доручення -- це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями -- це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися по товарних і нетоварних операціях: за куплені товари, послуги, виконані роботи, по зобов'язаннях перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), по зобов'язаннях перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами.

Рух платіжних документів при розрахунках платіжними дорученнями має такий вигляд (рис. 1.1.).

Якщо платник та одержувач коштів є учасниками системи електронних міжбанківських розрахунків, то платіжні документи між їхніми банками пересилаються по каналах електронної пошти; якщо ж вони не є учасниками цієї системи, то платіжні документи між їхніми банками доставляються кур'єрською поштою. Якщо банк одержав документи клієнта в межах операційного дня, то він зобов'язаний їх обробити і відправити в банк одержувача електронною чи кур'єрською поштою в день надходження.

Розрахунки платіжними дорученнями доцільно застосовувати при постійних і рівномірних поставках продукції (послуг, робіт) між двома підприємствами (між маслосирзаводами та сільськогосподарськими підприємствами, хлібозаводами, м'ясокомбінатами, молокозаводами та торговельними організаціями тощо). У таких випадках платіж доцільно здійснювати не за кожною окремою поставкою, а за їх сукупністю за певний період, що називається платіжним. Тривалість платіжного періоду, конкретний строк і сума платежу, порядок проведення кінцевого розрахунку визначаються в договорі сторін, копія якого подається банку.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: 1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари; 2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю. Це не дуже поширена форма розрахунків. Звичайно вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Чек -- це письмове розпорядження власника поточного рахунку (чекодавця) банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітенту), виплатити вказану суму грошей пред'явнику чека (чекодержателю). Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.

Розрахунки чеками застосовуються переважно в платежах за отримані товари, виконані роботи, надані послуги, а також у деяких нетоварних платежах. На практиці чеки доцільно застосовувати у внутрішньоміських розрахунках. Проте в Україні ця форма розрахунків розвинута слабо порівняно з західними країнами, в багатьох з яких чек є одним з основних платіжних інструментів.

Акредитив -- це зобов'язання банку оплатити платіжні вимоги, які він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу. Застосовується акредитивна форма переважно в міжміських і в міжнародних розрахунках, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати поставленої продукції.

Складність взаємовідносин між продавцями і покупцями зумовлює значну різноманітність видів акредитивів. Вони можуть бути:

-- покритими і непокритими;

-- відзивними і безвідзивними;

-- відкриті в банку платника (банку-емітенті) і в банку бенефіціара (виконуючому банку);

-- використані для оплати документів бенефіціара з акцептом та без акцепта платника.

Платіжна вимога -- це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко -- лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепта) з рахунків їх власників. Такі випадки можуть передбачатися законами України, а також визначатися рішеннями суду, арбітражного суду, виконавчими надписами нотаріусів. У всіх таких випадках стягувач коштів подає своєму банку платіжну вимогу, в якій має бути посилання на підставу платежу -- назва і стаття закону, постанова суду тощо. Стягувач несе відповідальність за обгрунтованість і правильність посилань у платіжній вимозі на підстави для безспірного та безакцептного стягнення коштів з платника. Без чіткого та обгрунтованого зазначення таких підстав банк не приймає платіжну вимогу до виконання.

Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів. Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків. За відсутності чи недостатності коштів на основному рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, залучаючи для її оплати кошти з додаткових рахунків платника. Для цього банк не пізніше наступного дня мусить повідомити платника про необхідність перерахування коштів з додаткових рахунків на основний для оплати платіжних вимог до основного рахунку, або про оплату їх безпосередньо з додаткового рахунку [2].

1.4 Нормативно-правове забезпечення здійснення розрахунково-касових операцій

Будь-який банк здійснює свою діяльність тільки після реєстрації в НБУ та отримання ліцензії на здійснення нових видів операцій. Крім того комерційний банк має відкритий кореспондентський рахунок в НБУ і здійснює відрахування в обов'язковий резервний фонд в НБУ, а він в свою чергу здійснює контроль за діяльністю банків.

Податкові органи в свою чергу проводять перевірки фінансово-господарської діяльності банків з метою перевірки правильності сплати податків. Для здійснення операцій з цінними паперами банк повинен отримати ліцензію в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Не менше важливим видом фінансових відносин є відносини зі страховими організаціями, особливо в процесі страхування кредитних ризиків, страхування об'єкта застави під час кредитування фізичних і юридичних осіб.

Головними нормативно - правовими законами та законодавчими актами для банку є:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку, а також сприяє розвитку публічного права.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

Встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яке базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Він націлений на забезпечення зростання ділової активності існуючих банків.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,вільному волевиявленні,а також майновій самостійності їх учасників.

4. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 вересня 2001 року № 2740-III (зі змінами і доповненнями).

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності , реорганізації і ліквідації банків . Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

5. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 2922-ІІІ (зі змінами і доповненнями).

У цьому Законі терміни та поняття вживаються у такому значенні: банківські метали, банківське регулювання, банківський нагляд, валютні цінності, відкритий ринок, валютна позиція, кредитор останньої інстанції, казначейські зобов'язання.

6. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. № 1201-XII.

Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів. Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів.

7. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також агальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів.

8. Положення Про кредитування, затверджене постановою НБУ від 28.09.95 №246.

Це Положення визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування. Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

9. Положення Про порядок створення і реєстрації комерційних банків , затверджене постановою Правління НБУ від 21.07.98 №281.

З метою вдосконалення механізму реєстрації комерційних банків та враховуючи необхідність введення контролю за складом акціонерів (учасників) комерційних банків і дотриманням строків формування статутних капіталів комерційних банків.

10. Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджее постановою Правління НБУ від 17 серпня 2006 р. № 324.

Положення визначає підстави і порядок застосування Національним банком до банків та інших осіб, які є об'єктом перевірки Національного банку, заходів впливу за порушення банківського законодавства . У разі виконання банком прийнятих зобов'язань та поліпшення показників діяльності банку НБУ може достроково відмінити застосовані заходи впливу.

11. Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління НБУ від 17 травня 2004 р. за № 618/9217.

Затверджуються такі документи:

1)Положення про функціонування інформаційних систем Національного банку України та банків в особливий період;

2)Положення про функціонування Національної системи масових електронних платежів в особливий період;

3)Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови Національного банку України Сенища П.М.

12. Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України, затверджене постановою Правлінння НБУ 24 січня 2008 р. за № 49/14740.

Банкам, сховища цінностей яких віднесені територіальними управліннями Національного банку України до V - IX класів опору за ДСТУ 4012-1 "Сховища, двері сховищ, сейфи і АТМ-сейфи" (далі - ДСТУ 4012-1) з узгодженими термінами проведення сертифікаційних робіт для одержання сертифікатів відповідності, ужити належних заходів для приведення таких сховищ цінностей у відповідність до вимог.

13. Про затвердження Порядку участі держави у капіталізації банків, затверджене постановою КМУ від 4 листопада 2008 р . № 960.

Міністерству фінансів затвердити у двотижневий строк порядок роботи з документами, необхідними для прийняття рішення щодо участі держави у капіталізації банків та управління корпоративними правами держави у статутних капіталах банків.

14. Про формування комерційними банками статутних фондів та резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями, затверджено постановою Правління НБУ від 24 червня 1998 р. за № 552.

Постановою стверджується, шо розподіл кредитної заборгованості за групами ризику свідчить про те, що комерційні банки проводять ризикову кредитну політику, а це негативно впливає на їх фінансовий стан.

15. Про залучення коштів комерційних банків до обов'язкових резервів, затверджене постановою Правління НБУ від 29.10.98 р. № 440.

Встановлюється щодекадний контроль за формуванням банківською системою обов'язкових резервів, виходячи із середньоарифметичних залишків залучених банком коштів за звітний період з урахуванням залишків коштів на коррахунку головного банку-юридичної особи.

16. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затв. Постановою НБУ №368 від 28.08.2001 р. зі змінами та доповненнями.

Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів. Вона установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками.



Розділ 2. Аналіз проведення розрахунково-касових операцій на прикладі філії Полтавського обласного управління АТ «ОЩАДБАНК»

2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності банку

Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” - одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.

З проголошенням незалежності України “Ощадбанк” відокремлюється від “Ощадбанку” СРСР.

Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України “Про банки та банківську діяльність” [] Ощадний банк України набув спеціального статусу.

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України - «Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 р. №876 на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 р. №106 Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"(скорочена назва - Ощадбанк), тип якого відповідно до Закону України “Про акціонерні товариства” змінено на публічне акціонерне товариство.

На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

Станом на 31 грудня 2012 та 2011 років 100% акцій Банку належали державі.

Юридична адреса Банку: Україна, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г.

Кількість персоналу Банку станом на 31 грудня 2012 та 2011 років становила 38 114 та 37 980 чоловік, відповідно.

Місцезнаходження міського відділення № 62 м. Кременчука публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Пролетарська, 27.

Банк у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України «Про банки і банківську діяльність»[], «Про Національний банк України» [], «Про акціонерні товариства» [], іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України та Статутом банку.

В даний час у Ощадбанку проводиться поступова реорганізація структури до дворівневої: головний апарат та обласні філії з підпорядкованими їм територіально відокремленими безбалансовими відділеннями (ТВБВ). Зараз відбувається приєднання філій-відділень до обласного управління з реорганізацією філій-відділень в територіально відокремлені безбалансові відділення (ТВБВ). В зв'язку з цим частина персоналу в відділеннях скорочується, частина функціональних обов'язків скороченого штату перекладається на персонал облуправління, кількість якого поступово також збільшується пропорційно збільшенню навантаження.

Організаційна структура ПАТ «Ощадбанк» станом на 01.01.2013 р. зображена на рисунку 2.1.

На підставі банківської ліцензії від 05 жовтня 2011 року №148, виданої Національним банком України, банк має право надавати банківські послуги, визначені частиною третьою статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, а саме:

- залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

- розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

- інвестицій;

- випуску власних цінних паперів;

- випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

- зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

- інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

- ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Відповідно до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 05 жовтня 2011 року №148, виданої Національним банком України, банк має право здійснювати валютні операції згідно з додатком до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 05 жовтня 2011 року №148, а саме:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів - нерезидентів у грошовій одиниці України;

- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

- відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком операцій з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків і агентів);

- торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках;

- залучення та розміщення банківських металів на валютному ринку України;

- залучення та розміщення банківських металів на міжнародних ринках;

- торгівля банківськими металами на валютному ринку України;

- торгівля банківськими металами на міжнародних ринках;

- валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ та не зазначені в абзацах другому - сімнадцятому розділу другого Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 серпня 2011 року №281;

- валютні операції на міжнародних ринках, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ та не зазначені в абзацах другому - сімнадцятому розділу другого Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 серпня 2011 року №281.

Також, банк має ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення:

- діяльності з управління цінними паперами;

- брокерської діяльності;

- дилерської діяльності;

- андеррайтингу;

- депозитарної діяльності зберігача цінних паперів [2].

Стратегічні цілі та завдання банку, а також пріоритети його розвитку визначено Стратегічним планом діяльності АТ “Ощадбанк” на 2012-2015 роки, який затверджено рішенням правління банку (постанова від 26 грудня 2011 року №631).

Відповідно до плану стратегічною метою банку у цей період є - впровадження сучасних банківських технологій та продуктів як основи підвищення операційної ефективності та забезпечення зваженого і стійкого зростання у довгостроковій перспективі.

На період до 2015 року стратегічними напрямами розвитку та ключовими завданнями банку є:

- впровадження обслуговування клієнтів малого та середнього бізнесу;

- збереження акценту на масовому сегменті, розвиток взаємовідносин із середнім класом, молодими верствами населення та VIP-сегментом;

- оптимізація кредитного портфеля корпоративних клієнтів - структура та якість портфеля;

- зростання частки непроцентних доходів корпоративного бізнесу в загальній сумі доходів від обслуговування корпоративних клієнтів;

- суттєве розширення та удосконалення продуктового ряду банку з використанням БПК;

- створення централізованої служби інкасації з метою розвитку її бізнесової складової;

- розвиток діяльності на міжнародних ринках капіталу;

- відокремлення комерційної діяльності казначейства від управління ліквідністю;

- стандартизація бізнес-процесів роздрібного та корпоративного бізнесу;

- впровадження автоматизованої системи управлінського обліку на базі корпоративного сховища даних;

- перехід на Міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - “МСФЗ”);

- актуалізація ІТ-стратегії відповідно до стратегічних завдань банку;

- вдосконалення систем просування та розвитку персоналу [1].

АТ “Ощадбанк” - один із найбільших фінансових інститутів України, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000. Сьогодні послугами банку користуються всі категорії населення, що зумовлює провідну позицію банку на ринку роздрібних банківських послуг України.

АТ “Ощадбанк” був і залишається відкритою та прозорою фінансовою структурою та вбачає це пріоритетом у подальшій діяльності. Згідно Програми розвитку, банк спрямовує значні зусилля на підвищення ефективності роботи, створення системи чіткої та адекватної регламентації діяльності, забезпечення доступу всіх громадян у всіх регіонах до належних банківських послуг, надання кредитів для корпоративних клієнтів, інших банківських продуктів кредитного характеру та послуг з обслуговування платежів корпоративних клієнтів.

Згідно зі статистичною інформацією з сайту Національного банку України банківський сектор української економіки налічує 176 працюючих банків, які пропонують однотипні продукти та послуги (розрахунково-касове обслуговування, кредити, депозити, валютні операції, грошові перекази, інші послуги) []. Отже, наявність великої кількості банків-конкурентів, що пропонують однотипні продукти за відсутності привілеїв і штучних бар'єрів, обумовлює надзвичайно високий рівень конкуренції. В умовах високої конкуренції на ринку кредитних ресурсів і банківських послуг, рівень якої поступово зростає, перед банком постало питання постійного пошуку нових шляхів збільшення доходів та зменшення витрат, розширення традиційних та впровадження нових банківських послуг та продуктів, встановлення конкурентних цін на них.

Зміни конкурентного середовища активізують і боротьбу за потенційних споживачів послуг на регіональному рівні, що спонукає банк до проведення оптимізації та розвитку власної мережі установ шляхом зміни їх місцезнаходження або перепідпорядкування не лише у великих містах, а й у райцентрах і великих селищах.

На сьогоднішній день банк вважає, що має суттєві переваги перед комерційними банками у сфері обслуговування населення регіонів країни через розгалужену мережу. Та нині й інші установи, передусім - найбільші й великі банки активно розвивають свою мережу та опановують цей напрям діяльності, конкуруючи з банком не лише щодо рівня процентних ставок і тарифів, а й щодо просування послуг на регіональному рівні через розвиток власної мережі. Тому головним завданням банку залишається збереження завойованих позицій на регіональних ринках з метою підвищення прибутку як банку в цілому, так і його філій шляхом проведення виваженої політики щодо оптимізації мережі установ.

В 2011 році банк в найкоротший термін і на належному рівні організував роботу з проведення виплат по вкладах АТ “Родовід Банк”. Практично за 4 місяці банк розрахувався з вкладниками АТ “Родовід Банк”. Завдяки цьому вдалося не тільки зняти напругу в суспільстві, а й здійснити вагомий внесок у справу відновлення довіри населення до банківської системи.

Завдяки виваженим управлінським рішенням, підтримці з боку уряду, злагодженій роботі багатотисячного колективу банку вдалося не тільки вистояти, але і стати одним з лідерів банківського ринку. Сьогодні, згідно зі статистичною інформацією з сайту Національного банку України, банк впевнено посідає другу сходинку банківського олімпу за розміром чистих активів, капіталу, кредитного портфеля. Банк не лише ефективно кредитує економіку, але й залишається надійним інструментом збереження коштів і примноження особистих заощаджень населення. За обсягом депозитів фізичних осіб банк посідає також другу сходинку. Чималу роль у рішенні вкладників довірити свої заощадження АТ “Ощадбанк” відіграє той факт, що цей банк - єдиний в Україні, вклади в якому мають стовідсоткові державні гарантії.

АТ “Ощадбанк” завжди був і залишається фінансово-кредитним інститутом загальнонаціонального масштабу з найбільш розвинутою мережею установ. Майже 6 тис. його установ обслуговують клієнтів у найвіддаленіших куточках країни. Крім фізичних осіб, банк протягом багатьох років ефективно обслуговує великих корпоративних клієнтів: Пенсійний фонд України, ДП “Енергоринок”, НАЕК “Енергоатом”, УДІII ІЗ “Укрпошта”, АТ ”Укртелеком”, НАК “Нафтогаз України”.

Сьогодні АТ “Ощадбанк” - універсальна банківська установа, яка не тільки надає своїм клієнтам широкий спектр банківських послуг та продуктів, а й постійно його розширює. 2011 рік пройшов під знаком принципово якісних змін у житті банку. Він здійснив успішний вихід на ринок єврооблігацій, розмістивши 5-річні облігації участі в кредиті на суму 700 млн. дол. США. Також банк підключив 4 нові системи грошових переказів, почав емісію платіжних карт МаsterСаrd Gold і МаsterСаrd Platinum за програмою МаstеrСаrd Selective з ексклюзивною програмою, що включає послуги консьєрж-сервісу. Активно розвивав послуги торгового еквайрінгу. В банку запрацював Контакт-центр [2]. У березні 2013 року Ощадбанк розмістив п'ятирічні єврооблігації на загальну суму 500 млн. дол. зі ставкою купону 8,875% річних і погашенням у 2018 році.

Прибуток банку за рік збільшився на 12,2% - до 565,825 млн грн. Активи банку за 2012 р. зросли на 16,9% - до 85,6 млрд грн. Кредитний портфель підвищився на 1,4% - до 51,2 млрд грн, в тому числі кредити юрособам - на 1,5%, до 48,88 млрд грн, фізособам - знизився на 0,4%, до 2,3 млрд грн. Зобов'язання банку за минулий рік підвищились на 21,4% - до 67,88 млрд грн, з них обсяг депозитів юросіб - на 24,7% - до 9,5 млрд грн, фізосіб - на 18,3%, до 29,85 млрд грн. Власний капітал "Ощадбанку" збільшився на 2,5%, до 18,1 млрд грн. на кінець 2012 р. (табл. 2.2) [сайт банкаhttp://www.oschadnybank.com/ua/about]

Протягом першого кварталу 2013 року активи банка зросли на 0,3% - до 86,2 млрд грн. Кредитний портфель снизився на 3% - до 49,7 млрд грн, в тому числі кредити юросіб - на 3%, до 47,4 млрд грн, фізосіб - на 0,5%, до 2,3 млрд грн. Власний капітал "Ощадбанка" збільшився на 0,9%, до 18,3 млрд грн на кінець кварталу.

Таким чином, за основними показниками своєї діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.

2.2 Задачі, методи та інформаційна база аналізу розрахунково-касових операцій

Значення аналізу розрахункових і касових операцій обумовлено місцем цих операцій у діяльності банків, а саме:

- розрахункові операції є найпоширенішими операціями банків, і частка цих операцій збільшується у зв'язку з динамічним розвитком роздрібного ринку, а також з використанням платіжних карток;

- розрахункові операції здійснює переважна більшість персоналу банку;

- розрахункові та касові операції виконуються не тільки як окремі операції, вони також супроводжують активні та пасивні операції;

- проведення цих операцій сприяє залученню найдешевших ресурсів;

- ризикованість розрахункових операцій значно нижча ризику активних операцій;

- доходи від розрахункових операцій є стабільнішими, ніж доходи від активних операцій.

Метою аналізу розрахункових операцій є визначення напрямів розширення кола послуг, підвищення конкурентоспроможності банку на ринку й отримання додаткових джерел доходів.

До змісту аналізу розрахункових і касових операцій входять:

-аналіз обсягів, структури і динаміки розрахункових і касових операцій;

-аналіз конкурентоспроможності банку на ринку щодо розрахункового та касового обслуговування клієнтів;

- аналіз результатів здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Аналізуючи розрахунково-касове обслуговування, потрібно використовувати такі групи інформаційних джерел:

- законодавчі та нормативні документи щодо загальної банківської діяльності;

- законодавчі та нормативні документи з питань розрахункових та касових операцій;

- внутрішньобанківські документи з питань організації бухгалтерського обліку, організації документообігу;

- форми статистичної та бухгалтерської звітності, які використовуються у процесі аналізу загальної банківської діяльності;

- форми статистичної та фінансової звітності щодо розрахункових та касових операцій;

- дані аналітичного обліку розрахункових та касових операцій;

- дані аналітичного обліку доходів та витрат;

- договори на розрахунково-касове обслуговування;

- договори на встановлення і використання програмного забезпечення системи «Клієнт-Банк»;

- внутрішньобанківські документи щодо структурних підрозділів, які здійснюють розрахункові та касові операції;

- тарифи банку;

- дані банків-конкурентів щодо видів послуг, тарифів та якості послуг.

До законодавчих та нормативних документів щодо загальної банківської діяльності, які регулюють окремі питання розрахункових та касових операцій, належать: Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»; Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій; Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень; План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно з правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. До них належать: Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті; Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті; Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті, Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України; Інструкція № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті; Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

До загальних форм статистичної та фінансової звітності, які використовуються при аналізі розрахункових та касових операцій, відносять: форму № 1Д «Баланс» (щоденна); Баланс банку (форма № 1 місячна); Оборотно-сальдовий баланс банку (форма № 10 місячна); Балансовий звіт банку (форма № 11), Звіт про прибутки та збитки комерційних банків (форма № 2).

Важливими джерелами фактичної інформації для аналізу розрахункових та касових операцій є статистична звітність за зазначеними операціями банків. До цих джерел інформації належить звітність:

-«Звіт про кількість клієнтів, що підлягають ідентифікації» на 1 січня (ф. № 752 річна);

-«Звіт про касові обороти банку» (форма № 747 декадна);

-«Звіт про касові обороти банку» (форма № 748 місячна);

-«Дані про операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток, емітованих для клієнтів банку» (форма № 401 квартальна);

-«Дані про операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток через власну інфраструктуру банку» (форма № 402 квартальна);

-«Дані про кількість емітованих (розповсюджених) платіжних карток для клієнтів банку та технічні засоби, що використовуються при здійсненні операцій з їх застосуванням» (форма № 403 квартальна);

Проведення аналізу обсягів операцій за їх видами та результатами можливе лише на підставі даних аналітичного бухгалтерського обліку операцій та доходів і витрат за видами операцій.

...