Правові проблеми функціонування комерційних банків

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження яка дозволяє виявити проблеми у діяльності комерційних банків, що дає змогу обмежити їх надмірні ризики та попередити їх банкрутство. При цьому слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він проводиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та уразі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності. Дані звітності комерційних банків аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявити, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджуються тенденції в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами банків.

На основі різних аспектів діяльності комерційного банку органи безвиїзного банківського нагляду роблять загальний висновок про фінансовий стан банку, формулюють рекомендації про необхідність здійснення відповідних заходів щодо покращення його фінансового стану.

Для оцінки фінансового стану та визначення рейтингової оцінки банківських установ НБУ використовує міжнародну стандартизовану оціночну систему CAMEL. В Україні на її основі Правління НБУ прийняло Положення про порядок визначення та застосування комплексної рейтингової оцінки комерційних банків за CAMEL від 25.06.1998 р. Рейтинг банків - це система оцінки їх діяльності, що базується на фінансових показниках роботи і даних балансу банку. Рейтинг за системою CAMEL, досить точно відображає фінансовий стан комерційного банку та визначає необхідність прийняття органами нагляду відповідних заходів щодо діяльності банку. Рейтинг здійснюється за п'ятибальною шкалою, в якій найвища оцінка - "1", а найнижча - "5". Банки, які хронічно отримують за системою CAMEL четвірку - п'ятірку, відносяться до проблемних і переводяться в режим фінансового оздоровлення. Ті, які мають "трійку", можуть бути визнані НБУ проблемними, а можуть бути залишені в загальному режимі діяльності.

Ступінь достовірності фінансової інформації, що надається органам нагляду, формування комплексної та точної уяви про стан фінансової діяльності банківської установи, професійний рівень її керівництва органи банківського нагляду можуть отримати лише шляхом виїзних інспекційних перевірок комерційних банків на місцях. У ст. 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містяться норми, які визначають мету та порядок проведення інспекційних перевірок. Зокрема, перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність та нормативно-правових актів НБУ.

Порівняно з безвиїзним наглядом виїзні інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими. Крім державного нагляду, що здійснює НБУ до системи наглядово-контрольної діяльності відноситься і банківський аудит. Банківський аудит існує у двох формах: внутрішній, що проводиться відповідною службою банку та зовнішній, - що проводиться незалежними аудиторськими фірмами.

Внутрішній аудит є невід'ємною частиною діяльності комерційного банку. Він спрямований на перевірку та оцінку адекватності й ефективності системи внутрішнього контролю і якості виконання співробітниками банку своїх обов'язків.

Організаційно внутрішній аудит це структурний підрозділ банку, який створюється за рішенням вищого органу банку і підпорядковується безпосередньо спостереженій раді банку, як це передбачено ст. 45 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Такий організаційний статус забезпечує аудиторам незалежність і дає змогу бути об'єктивними у своїх висновках. Обов'язковість внутрішніх аудиторських перевірок передбачено Положенням "Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України", затвердженим постановою Правління НБУ від 20.03.1998 р. Діяльність внутрішнього аудиту банку може здійснюватися як на підставі раніше складеного плану, так і на вимогу керівництва банку.

Щодо зовнішнього аудиту, то фінансова звітність банків, що подається до НБУ, має бути щорічно перевірена незалежним аудитором. Зовнішній аудит означає незалежну експертизу і аналіз фінансової звітності і фінансового стану банку в інтересах його акціонерів, вкладників і держави в цілому. Обов'язковість зовнішніх аудиторських перевірок обумовлена ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність".

Згідно Закону аудит є перевіркою публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансової діяльності банків з метою визначення їхньої достовірності. Повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Крім закону про аудит в даний час діє Положення про порядок надання до НБУ аудиторських звітів (аудиторських висновків) за результатами перевірки річної фінансової звітності банку, затверджене постановою Правління НБУ від 29.09.2003 р., згідно якого на банки покладено обов'язок подання до НБУ та його територіального управління за місцем знаходження банку аудиторського звіту та висновків за результатом проведення аудиту не пізніше ніж 30 квітня року наступного за ним.

Отже нагляд за банками складається з декількох видів і передбачає не тільки виконання своїх завдань центральним банком, а й обов'язкову участь у контрольному процесі аудиторів. Безумовно внутрішній та зовнішній аудит банківських установ відіграє значну роль, оскільки є необхідним доповненням до офіційного банківського нагляду. Завдяки регулярній публікації балансів, звітів про прибутки й збитки, аудиторських висновків тощо забезпечується прозорість діяльності банків, що забезпечує зростання довіри клієнтів, громадськості до банківських установ.

Треба зауважити, що модель банківського нагляду в Україні базується на міжнародних стандартах його здійснення. В останні десятиріччя у світовій практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його знаходження у Швейцарії у м. Базель). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. У зв'язку з глобалізацією світової банківської системи. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

Міжнародні стандарти банківського нагляду, сформульовані в Загальних принципах ефективного банківського нагляду і опубліковані у 1987 р. Згодом до них були внесені деякі доповнення, а у жовтні 1997 р. Міжнародний валютний фонд та Світовий банк на своїх зборах затвердили Базельські принципи і близько 150 країн світу, в тому числі Україна, заявили про готовність застосовувати їх у своїй практичній діяльності.

Об'єктивні рамки обсягу роботи не дозволяють зупинитися на характеристиці Загальних принципів ефективного банківського нагляду оскільки їх значна кількість, тільки основних - 25. Але варто зазначити, що Закон України "Про банки і банківську діяльність" дає змогу досягти певної відповідності вітчизняного банківського нагляду Базельським принципам. В результаті їх реалізації значно ефективнішим став нагляд за банківськими установами. Передусім це стосується проведення безвиїзного та виїзного нагляду, який значно наблизився до інтеграції, удосконалено принцип збору та оцінки фінансових звітів і статистичної інформації, посилено спроможність органів нагляду оцінювати наглядову інформацію за допомогою виїзних перевірок та зовнішніх аудиторів.

Базельські принципи значну увагу приділяють тому, щоб засновники, головні акціонери та керівництво банку були "належними особами", котрі відповідали б високим критеріям чесності та порядності.

У Законі України "Про банки і банківську діяльність" в п. 13, ст. 2 замість терміну "належні особи" запроваджено термін "ділова репутація", під яким розуміють "сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок, про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону". На наш погляд, таке визначення є більш чітким ніж "належна особа" чи "професійна чесність", що дозволяє органам банківського нагляду користуватися більш ґрунтовними критеріями. Як видно із наведеного вище визначення, Закон України не просто дублює Базельський принцип, а творчо відтворює його, пристосовуючи його до українських умов.

У зв'язку з запровадженням Базильських принципів постає питання відсторонення керівників від управління банком. На нашу думку, до категорії осіб, які підлягають відстороненню, необхідно включати не лише голову правління та головного бухгалтера (як це зараз передбачено в законодавстві України), а й будь-яку посадову особу, члена ради банку, чи головного акціонера, що володіє більше ніж 10% акцій. Але для відсторонення керівників від керівництва банком повинні бути чітко визначені підстави в законі, проте й до сьогодні вони не визначені.

На нашу думку, такими підставами мають бути: факти грубих чи систематичних порушень банківського законодавства України будь-якими посадовими особами за час роботи в банківських установах або висновки аудиторських фірм за підсумками проведеної перевірки фінансової діяльності банків.

Слід наголосити, що Україна, поставила перед собою задачу входження в ЄС, намагається враховувати вимоги Базельського комітету і приводить своє законодавство про банки і банківську діяльність у відповідності з його документами. Зокрема, в даний час зазначає заступник Голови НБУ В. Кротюк, виконано - 23 Базельських принципів із - 30.

Важливу роль у стабільному функціонуванні банків і банківської системи України відіграє банківський нагляд, спрямований на зміцнення надійності банківської діяльності, на попередження банкрутств банків. Банки, що перебувають у стані фінансової скрути за ініціативою НБУ або за заявою кредиторів можуть бути ліквідовані. Враховуючи проблеми, що існують у цей час в діяльності банків, пріоритетними завданнями вдосконалення банківського нагляду (з урахуванням Базельських принципів банківського нагляду), на наш погляд, є такі: удосконалення критеріїв оцінки фінансового стану банків; запровадження ефективного моніторингу та системи оперативної діагностики і своєчасного реагування щодо можливих проблем у діяльності банків; забезпечення повної інтеграції процесів виїзного нагляду, безвиїзного контролю і системного аналізу з одночасним вдосконаленням методів їх здійснення; запровадження більш ефективного застосування процедур реорганізації, реструктуризації та ліквідації фінансово нестійких банків.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що ефективний банківський нагляд є ключовим елементом стабільного економічного середовища, в якому банківська система відіграє основну роль у здійсненні платежів, кредитуванні господарюючих суб'єктів та населення, одним із основних інструментів за допомогою яких створюється і підтримується фінансова стабільність у державі. Тому удосконалення банківського нагляду має стати одним із пріоритетних у державному будівництві банківської справи в Україні.

6. Правові засади застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства

Велике значення у підтримці та зміцненні законності у банківській сфері належить правовим заходам впливу, які можуть застосовуватися до порушників. Правові заходи впливу здійснюються в інтересах суспільства і правопорушника, оскільки сприяють запобіганню нових правопорушень. Національний банк України, з метою захисту інтересів вкладників чи інших кредиторів, здійснює систематичний нагляд за діяльністю комерційних банків, дотримання ними норм і вимог чинного банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ. У разі порушення банками або іншими особами, які є об'єктом перевірки НБУ вимог банківського законодавства, Національний банк застосовує заходи впливу адекватно допущеним порушенням. Правовою підставою застосування заходів впливу до банківських установ є Закони України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства". Найбільш детальні приписи відносно застосування заходів впливу до банків містяться в Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ 28.08.2001 р.

Згідно із зазначеними правовими актами Національний банк має право застосовувати до банків заходи впливу, як відзначають науковці та фахівці двох типів: непримусові та примусові. Непримусові заходи впливу застосовуються НБУ у разі, коли недоліки в діяльності банку не загрожують інтересам його кредиторів і вкладників, і при умові відповідального, конструктивного підходу керівників банку до усунення недоліків в його діяльності. Дані заходи впливу можуть застосовуватися головним чином на ранніх стадіях виникнення недостатків, зокрема при погіршенні показників діяльності банку, при незначному рівні підвищеного ризику його діяльності, тобто коли відсутні процеси, які загрожують фінансовому стану банку.

Примусові заходи впливу застосовуються НБУ у разі, коли це витікає із характеру допущених банком порушень або в тому випадку, коли застосування одних не примусових заходів не може забезпечити належну коректировку його діяльності.

Відповідно до Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства підставами для застосування НБУ і його територіальними управліннями заходів впливу можуть бути: результати здійснених НБУ та відповідними рівнями системи банківського нагляду інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій; результати аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; результати перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення; пропозиція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі порушення банком норм Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"; результати перевірок дотримання банками валютного законодавства, здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що містять виявлені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Крім зазначених, в окремих випадках, підставою можуть бути матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій (інспекцій) та інших органів, що характеризують дотримання банками та їх відокремленими підрозділами законодавчих актів з питань банківської діяльності.

НБУ може застосовувати заходи впливу і до банківських установ, що ведуть банківську діяльність в інших державах. При цьому Національний банк співпрацює з відповідними органами цих держав і можливе це тільки в двох випадках: коли перевіряється ліцензія установи на право ведення діяльності або коли перевіряються права на здійснення банківської діяльності.

Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків відповідно до банківського законодавства має здійснюватися з урахуванням характеру допущених банком порушень і причин, що зумовили їх виникнення, а також загального фінансового стану, рівня достатності капіталу і розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

Органи банківського нагляду мають право застосовувати до банків та їх керівників різноманітні заходи впливу, що передбачені ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і главою 1 п.1.2, 1.3 Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства. Заходи впливу, які містяться в названих нормативних актах за змістом неоднорідні. Одні із них, як свідчить їх аналіз, носять непримусовий, другі примусовий характер. Проте в згаданих актах такий поділ заходів впливу відсутній, а він, на наш погляд, повинен мати місце.

До непримусових заходів впливу можна віднести слідуючі: письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправдених витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчудження неефективних інвестицій; скликання загальних зборів, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку; укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо.

До примусових заходів впливу відносяться розпорядження щодо: зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; заборони надавати бланкові кредити; накладання штрафів: керівників банків до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбання акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку; тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку; примусової реорганізації банку; призначення тимчасової адміністрації.

Якщо порушення банківського законодавства спричинило значну втрату активів або доходів і настання ознак неплатоспроможності банку, НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи - власника істотної участі, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог закону або нормативно-правових актів НБУ, або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, НБУ має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв). Особу, яка на підставі розпорядження НБУ було відсторонено від посади або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанні права голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу НБУ.

Окрім зазначених заходів впливу до банків можуть застосовуватися і додаткові заходи у тому випадку, коли відносно них встановлюється особий режим контролю за їх діяльністю. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно з заходами впливу у разі виникнення в банку некерованої ситуації, а саме: невиконання керівниками банку вимог НБУ щодо усунення виявлених порушень; відсторонення керівників банків від посади.

Рішення про встановлення особливого режиму контролю приймається Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків або заступником голови Національного банку, а у виняткових випадках на строк до одного місяця - Комісією при територіальному управлінні Національного банку з питань регулювання діяльності банків.

Вищезазначені заходи впливу свідчать, що Національний банк має досить широкі повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності банків. Так, протягом 2005 р. НБУ накладено на банки - 618 штрафних санкцій на загальну суму 1,3 млн. грн. Серед інших заходів впливу що застосовувалися до банків: письмове застереження - 380 одиниць; розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банками операцій з високим рівнем ризику - 43 одиниці.

Чинне банківське законодавство про банки встановлює не тільки заходи впливу, що можуть застосовуватися до банків, а також і право їх оскаржувати рішення про застосування заходів впливу в судовому порядку. Але при цьому до прийняття відповідного рішення судом дія застосованих заходів впливу не зупиняється.

Крім того, Положення про застосування НБУ заходів впливу передбачає, що у разі виконання банком прийнятих зобов'язань та покращення показників діяльності банку Національний банк може достроково відмінити застосовані заходи впливу (частково або зовсім).

Застосування НБУ заходів впливу до конкретних банків та їх керівників відбуваються за поданням Генерального департаменту банківського нагляду та підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь центробанку або за погодженням з ним відповідно до Регламенту застосування заходів впливу. Виняток становить письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправдених високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій, що видаються банкам за пропозиціями самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку та інших, крім банківського нагляду, структурних управлінь НБУ.

В залежності від діяння (дії або бездіяльності), що порушує встановлений законами та іншими правовими актами порядок банківської діяльності, керівники банківських установ, або банк в цілому як юридична особа можуть бути притягненні до різних видів відповідальності: адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, чи цивільно-правової.

Залежно від змісту порушення фінансової дисципліни, наслідків для банківської системи та суспільства в цілому орган банківського нагляду вирішує питання про притягнення порушників до того чи іншого виду юридичної відповідальності.

Як свідчить практика діяльності органів банківського нагляду за порушення виявлені в банківській сфері, винні, головним чином, притягаються до адміністративної відповідальності. Зокрема, Національний банк вживає заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення таких порушень: банківського законодавства; нормативно-правових актів Національного банку; у разі здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; порядку подання фінансової звітності, ліквідаційного балансу та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації банку; створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів; вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію; порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу; неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають первинному фінансовому моніторингу спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу; у разі невиконання вимог щодо зберігання документів, що стосуються ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій; у разі розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або факту надання такої інформації; у разі порушення порядку видачі документа дозвільного характеру.

Штрафи за зазначені вище правопорушення накладаються: на керівників банків, філії банку; посадових осіб банків; власника істотної участі в банку, якщо він не відповідає вимогам установленим законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; осіб, які придбали істотну участь у банку без письмового дозволу НБУ; особу, яка здійснює банківську діяльність без банківської ліцензії.

Відповідно до ч.4 ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" НБУ має право накладати штрафи на керівників банків у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а на банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу.

Від імені НБУ розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати стягнення (відповідно до ст. 234-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) мають право Голова НБУ та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку.

Зазначені посадові особи НБУ, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 166-5, 166-6 КУпАП, зокрема за порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників, чи інших кредиторів банку (ст. 166-5), за порушення порядку надання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6) можуть накладати стягнення у межах своїх повноважень. За результатами розгляду цих справ посадова особа виносить постанову за справою. Справа про адміністративне правопорушення (за деяким виключенням) розглядається в присутності особи, яка притягається до відповідальності. Постанову за справою про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено до вищестоящої посадової особи або до місцевого суду, рішення якого є остаточним.

Правопорушення передбачені статтями 166-7-166-10 КУпАП, зокрема ст. 166-7 (протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку, створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, запасів, документів); ст. 166-8 (здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії); ст. 166-9 (порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту неподання такої інформації); ст. 166-10 (неповідомлення або несвоєчасне повідомлення дозвільним органом або адміністратором суб'єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у срок, встановлений законом, відповідно до ст. 221 КУпАП) розглядаються судами місцевих судів на підставі протоколів, складених уповноваженими особами НБУ.

Постанова судді у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 166-7 - 166-10 згідно із ст. 294 КУпАП, може бути скасована або змінена за поданням прокурора, самим суддею, а також незалежно від наявності подання прокурора - головою вищестоящого суду.

Розглядаючи питання про відповідальність банківських установ та їх керівників необхідно звернути увагу на особливості порядку застосування заходів впливу до них за порушення валютного законодавства. Основним законодавчим актом, яким установлена відповідальність за порушення валютного законодавства є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. , а також нормативно-правові акти НБУ, зокрема, Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ 08.02.2000 р. та Положення про порядок проведення виїзних перевірок щодо дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України, затверджене постановою Правління НБУ 20.09.2002 р.

Валютний контроль спрямований на додержання встановленого порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями. НБУ є головним органом валютного контролю за виконанням правил здійснення валютних операцій на території України. Функції валютного контролю покладено також на уповноважені банки, які контролюють валютні операції, що здійснюються резидентами і нерезидентами через ці банки. Порушення положень вищезгаданого Декрету і інших нормативно-правових актів валютного законодавства тягне за собою адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.

Згідно з Положенням про валютний контроль підставою для застосування НБУ і його територіальними управліннями можуть бути: матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками центрального апарату та територіальних управлінь НБУ; матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних органів валютного контролю; матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних контролюючих і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю. Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають та приймають рішення про застосування санкцій - до 10 тис. доларів США - начальники територіальних управлінь НБУ; - до 50 тис. доларів США - директор Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ; - до 100 тис. доларів США - Голова НБУ та його заступники. Сума штрафу має бути перерахована до Державного бюджету України.

Однією із особливостей відповідальності за порушення валютного законодавства є великі суми штрафів, що накладаються на порушників (еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення порушення). Але з другого боку, такі суворі штрафні санкції у цій сфері банківської діяльності є виправданими, так як стримують суб'єктів від необдуманих кроків.

Ще одним моментом, на якому варто акцентувати увагу, є те, що до порушників валютного законодавства застосовуються фінансові санкції. Однак при цьому виникає питання: мірою якого виду юридичної відповідальності є фінансові санкції, які згідно з чинним законодавством застосовує НБУ як контролюючий орган.

Загальновідомо, що сучасна правова наука традиційно визнає чотири види юридичної відповідальності: цивільну, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, що визначено в п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України.

Фінансова відповідальність, на думку більшості вчених, не є самостійним видом юридичної відповідальності, а належить до адміністративної або до цивільно-правової відповідальності.

У разі застосування НБУ фінансових санкцій мають місце відносини публічно-правового характеру, оскільки однією зі сторін цих відносин є відповідний контролюючий та наглядовий державний орган, який від імені держави має право (відповідно до статей 73, 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність") застосовувати певні заходи впливу тому їх характер можна визначити як адміністративно-правовий.

Думається цілком правий В.Л. Кротюк, коли він пише, що віднесення фінансових санкцій до цивільно-правової відповідальності не витримує ніякої критики, оскільки при цьому відсутня диспозитивність сторін, яка є обов'язковою характерною рисою норм цивільного права.

Таким чином застосування НБУ штрафних санкцій до комерційних банків не ґрунтується на цивільно-правових відносинах і ніяким чином не пов'язане із захистом будь-яких прав власне НБУ. У цих відносинах НБУ виступає як орган, який здійснює виконавчо-розпорядчу діяльність, в процесі якої виникають управлінські відносини. Цивільно-правові ж відносини характеризуються диспозитивністю, рівністю її учасників, судовим порядком вирішення спорів, майновими санкціями, які носять еквівалентно-відновлювальний характер.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що за своїм змістом фінансові санкції мають місце в адміністративних відносинах, а тому вони є санкціями адміністративної відповідальності. Однак при цьому, тобто у разі визнання фінансових санкцій видом і мірою адміністративної відповідальності виникають проблеми із застосуванням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо юридичних осіб, оскільки його норми стосуються лише до фізичних осіб, а відносно юридичних осіб в ньому не йде мова. Проте відсутність юридичних осіб серед суб'єктів адміністративної відповідальності, ще не свідчить про їх неможливість бути такими. У даний час така відповідальність існує, вона передбачена більш як 30 законами України. Серед юридичних осіб, на які можуть бути накладені штрафні санкції, відповідно до чинного законодавства, є і комерційні банки.

Адміністративна відповідальність юридичних осіб в наш час набула поширення у зв'язку з переходом до ринкових відносин, урівнянням правового статусу всіх форм власності. Необхідність існування адміністративної відповідальності юридичних осіб зумовлена тим, зазначає О.Т. Зима, що останні є не лише учасниками суспільних та правових відносин. Вони також виступають одним з об'єктів державного управління, а органи державного управління мають вчиняти на них певний вплив, застосовувати управлінські (регулятивні) методи. На цю обставину звернув увагу Конституційний Суд України.

Хоча дехто з науковців стверджує, що юридична особа - цивільно-правова категорія і застосування її для регулювання інших суспільних відносин не виправдене ні теоретично, ні практично. Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Отже, виходячи з цього юридична особа є потенційно деліктоздатною, тобто здатна нести відповідальність не тільки цивільно-правову, а й адміністративну. Цивільно-правова відповідальність використовує лише один напрям впливу на юридичних осіб, виключно через майно. Адміністративна ж охоплює всі можливі напрями впливу до юридичних осіб, що скоїли ті чи інші правопорушення.

Найбільш послідовно позицію щодо визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності відстоюють відомі вчені Ю.П. Битяк, Є.В. Додін та деякі інші. У проекті нового Кодексу України про адміністративні проступки передбачено адміністративну відповідальність не тільки фізичних, а і юридичних осіб. А в Російській Федерації з першого липня 2002 р. набрав чинності новий Кодекс про адміністративні правопорушення, який містить норми, що передбачають адміністративну відповідальність юридичних осіб.

Отже, питання про визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності є надзвичайно актуальним. Вирішення його сприятиме впорядкуванню господарських відносин в Україні.

Штрафні санкції, які має накладати НБУ на уповноважені банки в разі допущення ними порушень банківського законодавства є одним із важелів управління банківською системою та контролю за діяльністю банків. Банк, на який рішенням НБУ накладено штраф (відповідно до ст. 99 Закону "Про банки і банківську діяльність"), має право оскаржити його в суді. Тим самим для захисту своїх прав банки мають суттєві гарантії. Чинний порядок накладення штрафів НБУ на уповноважені банки дозволяє оперативно і досить ефективно реагувати на порушення в банківській сфері.

Розглядаючи практику діяльності управлінь НБУ щодо притягнення порушників банківського законодавства до адміністративної відповідальності необхідно зазначити, що нерідко ці управління захоплюються накладенням штрафів безпосередньо на банківські установи, а не на їх керівників, які допустили порушення. Про що свідчать матеріали перевірки прокуратури Харківської області. В січні 2003 р. ця прокуратура установила, що в результаті перевірки комерційних банків, яка проводилась управлінням НБУ в Харківській області було виявлено - 38 фактів порушень банківського законодавства, але управління ні одного разу не накладало штрафи на конкретних, винних керівників банків. Кожний раз штраф накладався на банк і відшкодування його відбувалось за рахунок відповідного банку.

Слід зазначити, що в подальшому управління НБУ в Харківській області стало застосовувати до порушників банківського законодавства різноманітні заходи впливу. Серед яких письмові застереження, письмові угоди, штрафи як на банківські установи, так і на їх посадови осіб.

Таким чином, як свідчить практика найбільш поширенішою відповідальністю, що застосовується за порушення виявлені в сфері банківської діяльності є адміністративна.

Крім того, за порушення в сфері банківської діяльності чинним законодавством передбачена дисциплінарна, кримінальна та цивільно-правова відповідальність. Залежно від змісту правопорушення і вирішується питання про притягнення порушників (юридичних або фізичних осіб) до того чи іншого виду відповідальності.

За роки існування банківської системи України створювалося і удосконалювалося законодавство про відповідальність банківських установ та їх керівників. В даний час діє низка законів та інших нормативно-правових актів, які передбачають застосування різноманітних заходів впливу до порушників.

Взагалі чинне банківське законодавство України відображає вимоги європейського співтовариства відносно боротьби з правопорушеннями, які допускаються у банківській сфері, воно багато в чому адаптоване до європейських стандартів.

Висновки

У роботі здійснена комплексна розробка теоретичних та практичних проблем організаційно-правових засад діяльності комерційних банків, результатом якого стало вироблення та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення їх правового статусу, вирішення яких може сприяти підвищенню ефективності функціонування банківських установ.

Головними науковими і практичними результатами роботи є наступні висновки:

1. Комерційні банки створюються на основі різних форм власності, зокрема, державній, колективній, кооперативній та змішаній є основною ланкою банківської системи України. Вони безпосередньо виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комерційних засадах, істотно впливають на розвиток всіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб'єктів господарювання. Саме банки в умовах ринкової економіки активно впливають на економічні та соціальні процеси. Від ефективного їх функціонування вирішальною мірою залежить соціально-економічний розвиток країни загалом.

2. За спектром послуг, що надаються, банки в Україні функціонують як універсальні чи як спеціалізовані. Проте банківська практика свідчить, що за набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків діють як універсальні, хоча багато з них не можуть надавати повний набір банківських послуг, оскільки не мають достатнього рівня капіталізації. У зв'язку з чим виникають фінансові проблеми, а відтак - загроза банкрутства.

3. За організаційно-правовою формою комерційні банки в Україні в даний час створюються лише у формі відкритого акціонерного товариства. Банки, які раніше були створені у інших організаційно-правових формах, зобов'язані протягом трьох років привести свою форму у відповідність з чинним законодавством.

Ефективність діяльності комерційних банків залежить від організаційної структури управління, яка має відповідати як меті банку, так і асортименту банківських операцій та послуг, реалізуючи які банк зміг би забезпечити досягнення своїх стратегічних цілей. В даний час організаційна структура банків значною мірою уже визначилась, але вони продовжують пошук оптимальної структури, яка б відповідала змісту їх діяльності.

4. Розташування діючих банків по регіонах вкрай нерівномірне. У одному м. Києві, наприклад, зосереджено більше 50 відсотків від загальної кількості банків України. Водночас у десяти обласних центрах банків - юридичних осіб немає взагалі. Відсутність банків - юридичних осіб у більш як третини областей свідчить про значні диспропорції в розвитку вітчизняної банківської системи в територіальному аспекті. А тому перед НБУ постає завдання - усунення територіальної диспропорції.

5. Суттєве значення для діяльності банків мають принципи, на підставі яких ґрунтується їх робота, оскільки вони безпосередньо впливають на виникнення і стале існування конкретних правових відносин, що виникають у банківській сфері. Проте в чинному законодавстві вони чітко не визначені. Тому є нагальна потреба закріпити їх у Законі України "Про банки і банківські діяльність" шляхом відповідного доповнення.

6. Зміст діяльності комерційних банків виявляється через функції які вони виконують. Але у Законі України "Про банки і банківську діяльність" відсутній їх перелік, тому пропонується дати такий перелік у окремій статті цього Закону.

7. Порядок утворення та функціонування банків визначається чинним законодавством. Рішення про створення банку приймають засновники, ними можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Функціонувати банк розпочинає лише після того, як буде зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Особливістю комерційного банку як юридичної особи є те, що його правоздатність і дієздатність не наступає одночасно, оскільки між реєстрацією банку і одержанням ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій проходить значний час. Ліквідація як банкрута навіть одного банку суттєво впливає на загальну політичну ситуацію та на стан фінансового ринку країни. Це й обумовлює винятковість процедури ліквідації банків та необхідність виваженого підходу в кожному окремому випадку до їх ліквідації

8. Важливу роль у стабільному функціонуванні банків і банківської системи України відіграє банківський нагляд, спрямований на зміцнення надійності банківської діяльності, на попередження банкрутств банків. Банки, що перебувають у стані фінансової скрути за ініціативою НБУ або за заявою кредиторів можуть бути ліквідовані.

9. У підтримці та зміцненні законності у банківській сфері значна роль належить правовим заходам впливу. Відповідні державні органи, перш за все НБУ, постійно контролюють ті види діяльності банківських установ, в результаті здійснення яких можуть бути завдані збитки банківській системі, інтересам вкладників чи кредиторам банку, а також безпосередньо інтересам держави. При виявлені правопорушень до порушників (банків та їх посадових осіб) застосовуються адміністративні, дисциплінарні, кримінальні чи цивільно-правові заходи впливу.

Список використаних джерел

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. - Тернопіль, Карт-бланш, 2002. - 278с.

2. Адміністративне право: Підручник /За ред. проф. Ю.П. Битяка. - Х.: Право, 2001. - 528с.

3. Административное право: Учебник /Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. - М.: Юристь, 1999. - 623с.

4. Александров Н.Г., Александрова Н.А. Банки и банковская деятельность для клиентов. - СПб: Питер, 2002. - 224с.

5. Банки и банковские операции: Учебник / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 461с.

6. Банки, вилучені з Державного реєстру банків України (24.06.1992р.-01.01.2006р.) //Вісн. Нац. банку України. - 2006. - №2. - с.69-70.

7. Банковское дело: Учебник /Под ред. проф. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 460с.

8. Банковское дело: Учебник /Под ред. проф. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика. - 1999. - 576с.

9. Банки и банковское дело: Учеб. пособ. /Под ред. проф. И.Т. Балабанова. - СПб: Питер, 2002. - 304с.

10. Банківське право України: Навч. посіб. /За заг. ред. проф. А.О. Селіванова. - К.: Ін Юре, 2000. - 384с.

11. Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське /За ред. П.Д. Біленчука. Навч. посіб. - К.: Атіка, 1999. - 400с.

12. Білокінь Г. Роль аудиту в діяльності комерційних банків //Вісн. Нац. банку України. - 2000. - №9. - с.60-61.

13. Бордюгов А.Ф. Особенности организации банковского надзора //Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. праць. - Т.3. - Суми: Ініціатива, 2000. - с.132-138.

14. Бурлака Є. Правові аспекти внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту комерційного банку// Вісн. Нац. банку України. 2001. - №4. - с.51-53.

15. Вітченко О., Скоробагатько І. Конфіденційність: реальність та міф //Економіка, фінанси, право. - 2002. - №1.- с.25-26.

16. Герасименко Ю. Великим банкам - державну підтримку // Вісн. Нац. банку України. - 2001. - №1. - с.4-6.

17. Гетьман В.П., Килимник Ю.В. Національний банк - центр банківської системи. - К., 1997. - 36с.

18. Гладких Д. Типова структура та основні функції підрозділів банківської установи // Вісн. Нац. банку України. - 2000. - №11. - с.20-22.

19. Голубович А.Д., Ситнин А.В., Хенкин Б.Л., Самоукина Н.В. Управление банком: организационные структуры, персонал и внутренние коммуникации. - М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 1995. - 208с.

20. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М.: Юрид. лит., 1972. - 258с.

21. Джунь В.В. Стан та проблеми застосування законодавства про ліквідацію банків у зв'язку з їх неплатиспроможністю, напрями його подальшого вдосконалення // Вісн. господарського судочинства. - 2001. - №4. - с.152-158.

22. Другов О. Регіональні аспекти функціонування банківської системи України // Вісн. Нац. банку України. - 2004. - №10. - с.42-45.

23. Елютина Е.В. Правовая регламентация сохранения тайны //Госуд. и право. - 2002. - №8. - с.16-23.

24. Енциклопедія банківської справи України. - К.: Ін Юре, 2001. - 680с.

25. Ерпылева Н.Ю. Международное банковское право: Учеб. пособ. - М.: Форум - ИНФРА-М, 1998. - 264с.

26. Ефимова Л. Правовые последствия отзыва лицензии у коммерческого банка //Хозяйство и право. - 1995. - №7. - с.82-89.

27. Жарковская Е.П. Банковское дело: Учебник. - М.: Омега-Л, 2003. - 440с.

28. Зима О.Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: Автореф. дис… канд. юрид. наук. - Х., 2001. - с.17.

29. Зінченко В. Виїзне інспектування банків - метод поточного контролю за діяльністю банківської системи в Україні // Вісн. Нац. банку України. - 1998. - №7. - с.3-5.

30. Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. - метод. пособие. - К.: МАУП, 1997. - 224с.

31. Карманов Є. Правові аспекти реструктуризації банківської системи України. - 2001. - №4. - с.28-33.

32. Карманов Є. Банк як суб'єкт банківського права //Право України. - 2002. - №9. - с.51-56.

33. Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання //Право України. 2001. - №12. - с.110-113.

34. Качан О.О. Банківське право: Навч. посібник. - К.: Юринком Інтер. - 2000. - 288с.

35. Качук В. Банківська система Харківської області - важлива складова економічного потенціалу регіону //Вісн. Нац. банку України. - 2006. - №1. - с.2-9.

36. Кірєєв І., Любунь О.С., Кравець М.П. та ін.. Внутрішній аудит в банку: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літер., 2006. - 220с.

37. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 18 грудня 1984р. //Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1984, додаток до №51. - ст. 1122 (із наступними змінами та доповненнями).

38. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р.// Офіц. вісн. України. - 2005. - №32. - ст. 1918 / із наступними змінами та доповненнями/.

39. Конопатська Л., Горячек І. Регулювання діяльності комерційних банків //Вісн. Нац. банку України. - 1998. - №7. - с.13-15.

40. Костюченко О.А. Банківське право України: Підручник. - 3-тє вид. - К.: Вид-во А.С.К., 2003. - 928с.

41. Кравчук В. Визначення сфери застосування інституту юридичної особи // Право України. - 1988. - № 4. - с. 77-81.

42. Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. - К.: Ін Юре, 2000. - 248с.

43. Кротюк В. Становлення і перспективи розвитку банківського нагляду в Україні //Вісн. Нац. банку України. - 2001. - №7. - с.2-5.

44. Кротюк В., Іоффе А., Лук'янець Д. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність //Право України. - 2000. - №5. - с.29-33.

45. Лобанова Н.Т. Банки: организация и персонал: Учеб. - практ. пособие. - М.: изд-во Городец, 2000. - 400с.

46. Матук Ж. Финансовые системы Франции и др. стран. - Т.1. Банки. Книга 1. - 1994. - 516с.

47. Міщенко В.І., Шаповалов А.В., Салтинський В.В., Вядрова І.М. Реорганізація та реструктуризація комерційних банків: Навч. посібник. - 2002. - К.: Знання. - 215с.

48. Никитина Т.В. Банковский менеджмент: Учеб. пособие. - СПб: Питер, 2001. - 160с.

49. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах, Т.3:/Укладачі В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 2000. - 928с.

50. Орлюк О.П. Банківська система України: Правові засади організації. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 240с.

51. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2006р. //Вісн. Нац. банку України. - 2006. - №2. - с.49.

52. Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999. - 112с.

53. Остапишин Т., Штейн О. Стратегічний підхід в управлінні комерційним банком //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - с.81-84.

54. Офіційний список банків України, включених до Державного реєстру банків //Вісн. Нац. банку України. - 2006. - №2. - с.56-67.

55. Пасічник В.В. Банківський нагляд: правові засади та проблеми здійснення. Банківське право: Навч. посібник /За заг. ред. проф. А.О. Селіванова. - К.: Ін Юре, 2000. - 384с.

56. Патрікац Л., Крохмалюк Д. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України //Вісн. Нац. банку України. - 2004. - №1. - с.38-43.

57. Перші комерційні банки України //Вісн. Нац. банку України. - 2000(спецвипуск, червень). - с.38-39.

58. Полицато В.П. Разумное регулирование и банковский надзор. Создание институциональных рамок для банков. - Вашингтон, 1992. - 68с.

59. Положення про накладання адміністративних штрафів, затверджене постановою Правління НБУ від 29 грудня 2001р. //Офіц. вісн. України. - 2002. - №5. - Ст.199.

60. Поляков В.П., Московкина Л.А. Структура и функции центральных банков: Зарубежный опыт. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 192с.

61. Посікіра Р.Р. Відносини у банківській сфері як об'єкт фінансово-правового регулювання: Зб. наук. праць. - Суми: Ініціатива, 2000. - с.211-213.

62. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993р. //Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 23. - Ст.243 (із наступними змінами та доповненнями).

63. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991р. //Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1991. - № 25. - Ст.281.

...