Також існують інші види індивідуального кредитного ризик які представлені у таблиці К.2. По свої суті більшість цих видів ризиків вкрай переплетені і мають спільні сторони.

Індивідуальний кредитний ризик представляє слід роздивлятись у призмі двох суперпозицій: кредитний ризик, щодо позичальника та способу його забезпечення. Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики, і звідси - кредитний ризик щодо кредитної угоди буде завжди меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності.

Таким чином індивідуальний кредитний ризик входить до складу великих ризиків він розглядається у призмі кредитного ризику щодо позичальника та щодо способу його забезпечення.

1.2 Фактори, що впливають на індивідуальний кредитний ризик банку

Причини появи кредитного ризику пов'язані із цілою низькою факторів. Фактори екзогенного характеру (тобто “зовнішні”, пов'язаних із станом економічного середовища, кон'юнктурою) і ендогенного характеру (“внутрішні”, викликані помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом'якшити їх вплив і попередити великі втрати. Зокрема характеристику факторів розглядають багато вчених таких як Тоцкий М.Н., Слобода Л.Я, Маслак Н.Г. Роздивимось більш детально ці фактори.

Почнемо розгляд з факторів, які характерні для підприємств - позичальників та для фізичних осіб - позичальників. Фактори кредитного ризику для підприємства - позичальника:

ѕ невизначеність юридичного статусу підприємства - позичальника, відсутність ліцензування і патентування діяльності або закінчення терміну їх дії, що приводить до неправоздатності і недієздатності суб'єкта угоди і визнання його діяльності на ринку незаконною;

ѕ слабкий фінансовий стан підприємства - позичальника, його низька платоспроможність і фінансова стійкість, втрата власного капіталу внаслідок збитковості, нездатність розраховуватися по узятих раніше зобов'язаннях нестійкість грошових потоків, перевищення відтоку грошових коштів над їх припливом;

ѕ значна фізична і моральна зношеність основних виробничих фондів, застарілі технології, що створює вірогідність зупинки виробництва в результаті відмов устаткування, аварій, виробничого браку;

ѕ відсутність у підприємства - позичальника прав власності на майно, у тому числі і передане в заставу;

ѕ низька конкурентоспроможність продукції, що випускається, наявність на ринку товарів-аналогів, що зумовлює труднощі з її продажем; слабка комерційна робота, відсутність власної збутової мережі і стійких каналів збуту;

ѕ незадовільна організація праці, соціальні проблеми в колективі, накопичена заборгованість по заробітній платі, висока текучість кадрів, що створює вірогідність зупинки виробництва унаслідок страйків і звільнень;

ѕ спотворення даних обліку і звітності, невірогідність відомостей пропонованою для аналізу і оцінки звітності, наявність на балансі реальних ліквідних оборотних коштів;

ѕ Відсутність зацікавленості керівництва підприємства в розвитку виробництва, відсутність необхідної управлінської кваліфікації у перших осіб підприємства - позичальника;

ѕ можливість зловживання з боку керівників підприємством;

ѕ слабкі фінансовий аналіз і планування, недостатнє економічне обгрунтування кредитованого заходу;

ѕ недолік платоспроможних покупців продукції, неефективна робота з дебіторами по поверненню заборгованості [11].

Факторами кредитного ризику, що пов'язані з банком та його внутрішнім середовищем, є:

ѕ недостатня внутрішня інструктивна база: відсутні письмово точні стандарти і методичне забезпечення кредитування; інструкції; регламенти по проведенню кредитної операції; кредитна документація; нормативно-методичне забезпечення проведення аналізу фінансового стану підприємства, інвестиційних проектів розвитку виробництва; якісної оцінки бізнес-планів; відсутня чітко сформульована кредитна політика.

ѕ не проводиться ретельна оцінка кредитоспроможності позичальника: занижуються вимоги до рівня платоспроможності і надійності позичальника; не достатня, або недостовірна інформація про позичальника, відсутня його кредитна історія; відсутній контроль за використанням отриманих кредитів, що не дозволяє розробити превентивні заходи для уникнення ситуації непогашення кредиту і відсотків; відсутнє реальне забезпечення по кредиту або як запорука прийняті цінності, важко реалізовані на ринку; завищена вартість запоруки, відсутня фактична перевірка його наявності, стану, правоздатності позичальника [12].

ѕ недостатня правова підготовленість співробітників банку, внаслідок чого не виконуються норми цивільного законодавства по оформленню кредитного договору, договори запоруки і інших кредитних документів [41].

ѕ зловживання посадовцями банку службовим станом: в результаті концентрації надмірних повноважень однієї особи при ухваленні рішення про кредитування; видача "дружніх", необґрунтованих кредитів; приховування реальних відомостей про риски і втрати; помилковість управлінських рішень; недосконалість організаційної структури управління кредитуванням.

ѕ слабке управління кредитним портфелем: видача кредитів у великому об'ємі одноосібним або взаємозв'язаним позичальникам; висока міра концентрації кредитної діяльності банку в якій - або одній сфері, чутливій до змін в економіці; велика частка кредитів низької якості; велика частка кредитів, що надаються позичальникам, - клієнтами банку, що не являються, а також особам, пов'язаними з банком.

ѕ спотворення даних обліку по виданих кредитах: приховання від контролюючих органів фактів втрати активів; пролонгація безнадійних кредитів замість їх перенесення на рахунки простроченої заборгованості по основному боргу і відсоткам і своєчасного формування резервів під можливі втрати по позиках; погашення прострочених кредитів і відсотків за рахунок знову видаваних кредитів.

ѕ недостовірність або відсутність аналізу і прогнозу ситуації у виробництві, в кредитованій галузі, в економіці регіону.

ѕ недостатність інформації про стан розрахункового рахунку : розмірі і складі картотеки документів, не погашених в строк; відкритих позичальником рахунків в інших банках і сумах оборотів по них; простроченій заборгованості по інших кредитах [41,11].

Останніми факторами, які обумовлюють виникнення кредитного ризику - є зовнішні фактори. До цих факторів належить чинники макроекономічного порядку. До них відносяться:

ѕ кризовий стан економіки, загальний спад виробництва, скорочення випуску і реалізації продукції через загальноекономічні передумови в країні;

ѕ вірогідність виникнення для банку економічних труднощів через економічні проблеми на території, де він функціонує;

ѕ в результаті інфляції виникає знецінення сум, що сплачуються позичальником при погашенні основного боргу, активи втрачають реальну первинну вартість;

ѕ криза неплатежів, заміна безготівкових розрахунків оплатою готівкою або бартерними угодами, в результаті яких виручка від реалізації не поступає на розрахунковий рахунок підприємства;

ѕ недосконалість або відсутність законодавчої бази, незадовільне правове регулювання господарських взаємин і майнової відповідальності сторін кредитної угоди, банківській діяльності в цілому, різкі зміни в нормативній базі, відсутність у керівників достатнього досвіду вільного підприємництва;

ѕ незавершеність формування банківської системи, її схильність системним рискам і виникненню ситуацій затримки міжбанківських розрахунків;

ѕ відсутність погодженої державної політики і підтримки розвитку галузей реального сектора економіки, різке зменшення усіх видів інвестицій;

ѕ відсутність в країні розвиненої системи страхування, у тому числі і системи страхування ризиків стихійних лих, кредитних ризиків, висока вартість страхових послуг;

ѕ проблеми отримання достовірної інформації. Відсутні спеціалізовані організації в області збору, оцінки і постачання інформації для потенційних її покупців (у тому числі і банків), не розвинений інформаційний обмін між банками про фінансовий стан клієнтів, чинники неплатоспроможності, об'єми забезпечення;

ѕ скорочення реальних прибутків і платоспроможного попиту, низька міра ділової активності [11, 41].

Крім того, кредитний ризик може бути зумовлений епізодичними випадковими чи стихійними подіями, які впливають на процес банківської діяльності та кон'юнктуру ринку банківських послуг. Неможливо зі стовідсотковою точністю визначити, які зміни в зовнішньому середовищі призведуть до виникнення кредитного ризику. Але слідкувати за ситуацією в країні і світі вкрай необхідно для того, щоб вчасно вжити необхідні за ходи. Недостатнє сприйняття і неврахування економічних, політичних змін та інших умов кредитної політики означає те, що банк наражається на кредитний ризик [34, 38, 41]. На основі проведеного аналізу літературних джерел таких як: «Організація контролю в банках» І. В. Бєлової, «Оцінка кредитоспроможності позичальника» Криклій О.А. та Маслак Н.Г., «Банківський менеджмент» за редакцією О.А.Кириченка можливо, на нашу думку, фактори кредитного ризику фізичної особи виокремити у певні групи: фактори кредитного ризику, які виникли (можуть виникнути) з вини банку, фактори кредитного ризику, які виникли (можуть виникнути) з вини позичальника, дія зовнішнних факторів. Їх можливо побачити у додатку Л.

Отже, фактори індивідуального кредитного ризику залежать по - перше від виду позичальника: фізична, юридична особа, чи банківська установа, також при виявленні факторів повинні братися до уваги фактори макроекономічного та мікроекономічного середовища та фактори які виникають з вини банку, тобто внутрішні та зовнішні фактори стосовно банку. Особливу увагу слід проділити внутрішним факторам виникнення кредитного ризику, тобто ті які можливі з вини банку.

1.3 Система управління індивідуальним кредитним ризиком банку

Індивідуальний кредитний ризик є невід'ємною частиною системи банківських ризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв'язками, властивостями, ознаками і відмінностями.

Система управління ризиками покликана забезпечити своєчасну ідентифікацію ризиків, їх оцінку і вжиття заходів до оптимізації (мінімізації) впливу, ефективну взаємодію підрозділів на всіх організаційних рівнях та вирішення конфлікту інтересів, що виникає у процесі управління ризиками. Управління кредитним ризиком - являє собою процес заздалегідь визначених етапів, механізмів підходів та методів за допомогою яких банк виявляє ці ризики, здійснює їх оцінку, контроль та моніторинг стану. Управління кредитним ризиком здійснюється шляхом прийняття управлінських рішень, спрямованих на досягнення мети отримання максимально можливих доходів при мінімальному ризику збитків на основі проведення кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля кожного бізнесу.

У процесі своєї діяльності банк не може уникнути індивідуального кредитного ризику, відповідальність за оцінку та управління яким покладено на менеджмент банку.

Система управління індивідуальним кредитним ризиком являє собою поєднання організації управління, механізму управління і об'єкту управління.

Основним об'єктом управління кредитним ризиком - керовані фактори індивідуального кредитного ризику. Діяльність банку з боку управління ризиками здійснюється через організаційну структуру. Основні суб'єктами управління ризику з точки зору ієрархічного підходу за організаційною структурою розподілені на три рівня: стратегічний, тактичний, оперативний.

До стратегічного рівня управління кредитним ризиком буде відноситься: загальні збори акціонерів, спостережена рада, правління банку, кредитні комітети та комітет з управління активами та пасивами Також має бути створений окремий підрозділ щодо ризик - менеджменту в банку. При чому він повинен бути фінансово та структурно незалежним від вище названих підрозділів банку.

Щодо тактичного рівня то до нього відносяться керівників філій або ж до відповідальні особи бізнес - напрямків згідно з управлінського обліку, якій застосовується у банку. Служба внутрішнього аудиту, яка теж може відноситись до цього рівня і яка повинна періодично оцінювати систему внутрішнього контролю за кредитними операціями.

До оперативного рівня управління відносяться: керівників відділень, керівників бек та фронт - офісів та інші. Тобто підрозділи
банку, що безпосередньо приймають ризики (фронт-офісів) та підрозділи, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бек-офісів). До цього переліку слід додати працівників кредитного аналізу, працівників по роботі з проблемними активами, а саме з кредитами., юридичні відділи та служби безпеки.

Інструментарієм управління індивідуальним кредитним ризиком відносяться: планування, аналіз, інструменти мінімізації (регулювання), та контроль ризиків.

Планування передбачає собою процес розробки кредитної політики, що забезпечує ефективне управління кредитним портфелем банку, ретельний контроль та мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків.

Основним змістом аналізу індивідуального кредитного ризику є визначення кредитоспроможності позичальника та визначення масштабу втрат під час невиконання позичальником свої зобов'язань.

Інструменти мінімізації індивідуального кредитного ризику - основна мета яких є: зменшення ймовірності реалізації кредитного ризику та зниження масштабів втрат при настання кредитного ризику. Тобто усунення певних негараздів фактичного стану управління кредитним ризиком від запланованого або бажаного. Для цього використовується певний перелік інструментів мінімізації таких як: поетапне кредитування, підвищення ступеня фінансових можливостей позичальника, лімітування, використання матеріального і нематеріального забезпечення та інші. Вони можуть бути до подійні - інструменти, що дають змогу знизити ймовірність реалізації кредитного ризику в банку, та після подійні - інструменти, що забезпечують зниження масштабу втрат під час реалізації кредитного ризику.

Контроль рівня індивідуального кредитного ризику - з самої назви стає очевидним, що суть та мета цього інструменту полягає у здійсненні певних заходів спостереження за рівнем кредитного ризику, які повинні слугувати банку каталізаторами недопущення певних меж кредитного ризику. Постійний контроль на всіх етапах кредитування дозволяє уникнути знаходження банку у зоні не допустимого ризику та здатний попередити банк, щодо наявності або вірогідності настання певних проблем у позичальника. А також допомагає перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку.

До блоку забезпечення процесу управління слід віднести: нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення, технологічне та кадрове. До підсистеми зовнішнього нормативного забезпечення слід віднести : основні нормативні правові акти, закони, методичні рекомендації, що регулюють процес кредитування В Україні та оцінку ризиків на які наражається банк. Нормативно правові акти бувають внутрішні та зовнішні. Розробником зовнішнього нормативного забезпечення є Національний банк України, також Верховна Рада, Міжнародна фінансові організації. Внутрішні положення розробляється самим банком на основі зовнішнього та затверджується Національним банком України. Щодо інформаційного забезпечення здійснення управління кредитним ризиком то банк використовує джерела зовнішнього середовища такі як: вивчення певних методик оцінки кредитного ризику, які використовуються в інших банках, статистичні дані про стан економіки Україні та в світі, макроекономічні показники розвитку регіону, де здійснює свою діяльність банк, стан банківської системи у частині кредитів та кредитних ризиків, дані річної фінансової звітності конкурентів. Внутрішнє інформаційне забезпечення - це дані звітності та планові показники, щодо діяльності банку у частині кредитування, акти перевірки повноти створення сформованих резервів, також можуть використовуватися дані управлінського обліку. До технологічного забезпечення слід включити певні програмні комплекси та компоненти за допомогою яких здійснюється процес управління кредитом та його ризиком. Такими можуть бути АБС по контролю за кредитом, за оцінкою стану забезпечення особливо що стосується певних галузей, якщо позичальник юридична - особа, певні CRM технології (Customer Relationship Management), тобто технології, які забезпечують управління проблемними кредитами через зв'язок з клієнтами. До кадрового забезпечення слід віднести працівників: кредитного відділу, кредитного аналізу, система безпеки, відділу економічних прогнозів і т.д. Склад їх може варіюватися залежно від вибраної організаційної структури банку. При чому слід додати, що організаційна структура повинна підлягати періодичному уточненню та вдосконаленню, з токи зору ризик -менеджменту в банку, враховуючи зміни ситуації та середовища.

Отже, для управління ті мінімізації кредитних ризиків у банку повинна бути створена система по управлінню індивідуальним кредитним ризиком, яка повинна забезпечити своєчасну ідентифікацію ризиків, їх оцінку і вжиття заходів до оптимізації (мінімізації) впливу, ефективну взаємодію підрозділів на всіх організаційних рівнях та вирішення конфлікту інтересів, що виникає у процесі управління ризиками.

Висновки до розділу 1

Отже, кредитний ризик притаманний в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Серед наукової спільноти не має єдиного підходу, щодо визначенні сутності індивідуального кредитного ризику, але на нашу думку більш доцільним є визначення наступного порядку, яке трактується у законодавчій базі : «Індивідуальний кредитний ризик банку - це ймовірність того, що позичальник не зможе виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з угодою, а банк при цьому не зможе своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат». Щодо питання класифікації кредитних ризиків то нами було розглянуто декілька підходів в залежності від представлених класифікаційних ознак: за прогнозованістю, за стратегією дії, за методом подолання та інші.

Фактори індивідуального кредитного ризику банку можна структурувати у дві групи - це зовнішні та внутрішні. Зовнішнє оточення в якому працює банк висуває досить жорсткі умови існування банку, а також воно є неконтрольованим, що і породжує виникнення ризиків зовнішньої середи, які пов'язані як із позичальником, з предметом застави, так і гарантами і поручителями. Джерелами чинників внутрішнього середовища є безпосередньо працівники пов'язані з кредитною справою у банку. Тобто ризик може виникнути у зв'язку з недосконалою системою організації кредитної роботи у банку, у т.ч з системою управління кредитним ризиком у банку, також це можуть бути певний людський фактор: як то зловживання персоналу у особових корисних цілях, шахрайство та інше. Банк, як правило прагне не усунути ризик, а забезпечити отримання премії за прийняття ризику, виключенням є ті ризики рівень яких не пов'язаний з "премією" банку (наприклад юридичний, стратегічний, ризик репутації).

Основним об'єктом управління індивідуальним кредитним ризиком банку є керовані фактори індивідуального кредитного ризику банку. Суб'єктами управління індивідуального кредитного ризику виступає вища ланка керівництва банку на чолі з членами Спостережної ради, Ради правління, Комітету з управління активами та пасивами, малі та великий кредитний комітети в банку, а також кредитні відділи, юридичні відділи, служба безпеки та багато інших працівників, які задіяні в процесі кредитування. Їх повний склад визначається організаційною структурою банку з урахуванням певних вимог законодавства.

Процес управління складається з певних складових або етапів. Процес кредитування, а також процес управління індивідуальним кредитним ризиком, відслідковування його рівня відбувається за допомогою внутрішнього та зовнішнього організаційного та інформаційного забезпечення

Першим етапом, після планування, є аналіз індивідуального кредитного ризику при якому вивчаються джерела, фактори цього ризику. Робиться аналіз або оцінка фінансового стану позичальника, оцінюється вартість забезпечення, оцінюються його ділові якості та оцінюються його інші кількісні та якісні характеристики. Позичальнику надається загальна оцінка його кредитоспроможності. Завдяки якій визначається ймовірність настання кредитного ризику за даним контрагентом, а також вивчається ступінь фінансових втрат банку при настанні ризику. Банк наступним кроком приймає одну із стратегій: уникнення ризику; прийняття ризику; часткове прийняття. На наступному етапі, етапі регулювання кредитного ризику, застосовуються певні інструменти мінімізації кредитного ризику у частині ймовірності реалізації кредитного ризику та у частині зниження масштабів втрат при настання цього ризику. Заключним етапом відбувається контроль за виконанням позичальником умов кредитної угоди. При чому контроль повинен вестись для більш ефективної роботи за станом кредиту на всіх етапах кредитування, тому що змінюється рівень кредитного ризику, оскільки змінюються певні умови за яким надається кожний кредит. Також певні системи моніторингу «джур фікс» (системи раннього реагування ) допомагають банкам на ранніх етапах відслідковувати «проблемні місця», які виникають з певними категоріями позичальників.

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИМ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ

2.1 Організаційне та інформаційне забезпечення управління індивідуальним кредитним ризиком банку

Організаційне середовище банку у забезпечення управління індивідуальним кредитним ризиком представлено наступними: суб'єктами управління індивідуального кредитного ризику банку, а також технічне та технологічне забезпечення. Основну увагу зосередимо на суб'єктах управління індивідуального кредитного ризику банку та на інформаційному та нормативному забезпечення. Організація управління ризиками в банку має здійснюватися через організаційну структуру, яка, в свою чергу, підлягає періодичному уточненню та удосконаленню, враховуючи зміни внутрішнього та зовнішнього середовища діяльності банку.

За національним законодавством яке представлене у вигляді Методичних рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України затвердженні постановою Правління НБУ від 02 серпня 2004 р. № 361. За ним у банку у процесі ризик -менеджменту повинні бути задіяні такі суб'єкти управління ризиками у тому числі і індивідуальним кредитним ризиком: спостережна рада, правління банку, створенні підрозділи з ризик менеджменту, бек та фронт [24]. Отже, щодо функції суб'єктів управління індивідуальним кредитними ризиком банку то їх розгляд будемо здійснювати згідно вибраного нами ієрархічного підходу.

Функцією загальних зборів акціонерів є затвердження основних засад, щодо управління банку та управління ризиками. Також вищий орган управління у комерційному банку несе відповідальність за організацію та реалізацію процесу ризик-менеджменту в банку. Йому підпорядковується управління ризиків, структура якого розроблена для ефективної підтримки основних напрямків банку: корпоративного, роздрібного та інвестиційно-банківського бізнесі.

Правління банку взаємодіє з Спостережною Радою з питань ризик-менеджменту, виходячи із загальноприйнятих принципів корпоративного управління та процедур. Правління банку виносить на розгляд Спостережної Ради розроблені бізнес-плани та стратегію діяльності банку, а також опрацьовані і розглянуті кредитним комітетом кредитні проекти, що перевищують повноваження, делеговані Спостережною Радою Правлінню. Правління банку у частині звітування перед спостережною радою повинна надавати своєчасні, точні та повні звіти щодо управління значними ризиками (у т.ч. і кредитними) і щодо процедур та засобів контролю для управління цими ризиками, а також інформувати членів спостережної ради про будь-які виявлені факти конфлікту інтересів. У разі потреби правління банку надає спостережній раді консультації та роз'яснення стосовно процесів та методів управління ризиками, а за необхідності подає рекомендацій щодо внесення змін і корегувань у стратегію управління ризиками банку. Роль правління банку в процесі ризик-менеджменту реалізується через взаємодію зі спостережною радою, а також при здійсненні функцій безпосередньої організації та управління процесом ризик-менеджменту в банку. У процесі ризик-менеджменту правління банку може делегувати частину своїх функцій та повноважень профільним колегіальним виконавчим органам банку (комітету з управління активами та пасивами, кредитному комітету, тарифному комітету тощо) із обов'язковим входженням до них членів правління банку [39].

Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень. Спостережна рада банку відповідно до своїх функцій та загальновизнаних принципів корпоративного управління має визначати основні засади організаційної структури банку. Для визначення основних засад організаційної структури банку спостережна рада визначає кількість, обов'язки і повноваження комітетів спостережної ради та правління, а також порядок їх підпорядкування та підзвітність; забезпечує в організаційній структурі банку відокремлення системи управління ризиками від системи внутрішнього нагляду (внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту); забезпечує наявність необхідних заходів адміністративного та іншого контролю, які гарантували б виконання підрозділами ризик-менеджменту та внутрішнього нагляду (внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту) своїх завдань неупереджено та незалежно один від одного [24].

Для забезпечення додаткових заходів з керування ризиками у банку функціонують постійно діючі профільні комітети. А саме - кредитний комітет і комітет з управління активами та пасивами, що є колегіальними органами. Також в банку створюється підрозділи з ризи -менеджменту які є

Кредитний комітет визначає та встановлює процедури, методики, стандарти та інструкції щодо практики управління кредитним ризиком, оцінки забезпечення з наданих кредитів, встановлює політику в галузі роботи з проблемними активами.

Кредитний комітет щомісяця оцінює якість активів та пасивів банку і готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих втрат від активних операцій. Кредитні комітети можуть функціонувати як безпосередньо централізований орган у головному офісі банку так і мати малі кредитні комітети на місцях, що пришвидшує процес надання та оцінки кредиту [17].

Комітет з управління активами та пасивами щомісяця визначає рівні допустимих меж ризику; визначає політику керування ринковими ризиками, вживає оперативних заходів з керування активами та пасивами банку, приймає рішення щодо хеджування ризиків, також визначає структуру та якість кредитного портфелю банку. Комітет готує пропозиції відповідним органам управління банку щодо зміни банківських продуктів, тактики та стратегії присутності банку на ринку банківських послуг. Також до основних завдань та функцій комітету з управління активами та пасивами у сфері ризик-менеджменту відносяться: розподіл капіталу банку та підтримка адекватної платоспроможності з урахуванням балансових, ринкових та інших ризиків; моніторинг та управління активами і пасивами у відповідності до коротко - середньо - та довгострокових планів банку; визначення політики та інструкцій з управління ринковими ризиками та ризиком ліквідності [21].

Щодо тактичного рівня то до керівників філій або ж до відповідальних осіб бізнес - напрямків доводиться основні положення щодо надання кредитів, а також можуть встановлюються певні ліміти ризику. Керівний склад на місцях повинен підтримувати стратегію, напрямки діяльності розвитку банку, яка затверджені загальними зборами акціонерів. Здійснювати контроль за формування та використанням резервів і повідомляти кредитний комітет банку щомісячно про зміни цього резерву, та зміну стану кредиту з точки зору його ризиковості. Служба внутрішнього аудиту, яка теж може відноситись до цього рівня повинно періодично оцінювати систему внутрішнього контролю за кредитними операціями.

До оперативного рівня управління відносяться: керівників відділень, керівників бек та фронт - офісів, , служба безпеки та інші, до яких доводиться безпосередньо певні положення про кредитування, кредитна політика банку в яких зазначаються: стратегії розвитку на ринку кредитів, основні правила щодо видачі кредиту, його обліку та оцінки кредитного ризику на всіх стадіях процесу кредитування (видачі, обслуговуванні, поверненню кредиту). Функції фронт-офісів у процесі управління ризиками полягають у дотриманні встановлених рівнів толерантності до ризиків при проведенні банківських операцій, а функцію безпосереднього нагляду за дотриманням встановлених лімітів здійснюють підрозділи бек-офісу. До цього рівня слід включити також кредитний підрозділ банку, який займається збором та обробкою документації клієнта, щодо кредиту, перевірки цільового використання кредитних коштів, перевірку стану застави, операції щодо оформлення кредиту. Також кредитний підрозділ разом з юристами та службою безпеки підтримує контроль за станом проблемної заборгованості банку.

Служба ризик-менеджменту - це підрозділ, у якому зосереджені функції управління ризиками банку, а саме: розробка методології управління ризиками, регулярна оцінка розміру і рівня концентрації ризиків та їх відповідності затвердженим керівництвом банку обмеженням, а також ініціювання змін процедур оцінки і контролю ризиків, встановлених лімітів і лімітної політики, політики управління ризиками банку. Повна структурна та фінансова незалежність служби ризик-менеджменту в організаційній системі банку створює об'єктивний процес управління ризиками [24].

Також важливо зазначити задля стабільного існування та зниження кредитного ризику кредитний комітети, Правління, підрозділи банку в межах своєї компетенції повинні займатися удосконаленням - розробкою кредитної політики, внутрішньої нормативної бази банку, щодо кредитних операцій, у тому числі щодо кредитування інсайдерів.

Від якісної, вмілої та неупередженої роботи саме цього нижчого рівня управління залежить якість кредитного портфелю банку та здобуття банком прибутком при допустимому рівні ризику. Хоча як показує практика є дуже багато неконтрольованих факторів зовнішнього середовища, які зможуть ці всі зусилля зробити марними.

Тепер перейдемо до другого блоку: інформаційного на нормативного забезпечення управління індивідуального кредитного ризику. Блок зовнішнього інформаційного забезпечення представляє собою інформацію, яку банк може отримати з масових інформаційних джерел наприклад: офіційний сайт підприємства, певні галузеві журнали, газети і т .д. Зовнішнє середовище є неконтрольованим і саме за його зміною банк повинен неухильно спостерігати. До цього можуть бути задіяні дані з інформаційних агентств - наприклад дані Асоціації українських банків про стан кредитної заборгованості у розрізі суб'єктів господарювання, дані певних підприємств споріднених за галуззю виробництва. Дані органів статистики: про рівень (мінімальний, середній) заробітної плати в регіоні, в країні; рівень безробіття; рівень інфляції; дані ВВП; середні обороти продукції певної галузі; дані кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств; індекси стану галузі, де працює позичальник та інша інформація, яка може бути у вільному доступі та доцільно її задіяти у процесі управління індивідуальним кредитним ризиком. Дані місцевих органів виконавчої влади про створення певних політик, програм розвитку, щодо збільшення інвестиційної привабливості регіону, галуззі. Також банки повинні збирати дані про зміни у законодавстві особливо щодо форм існування підприємства, зміни у податковому законодавстві та інше. Внутрішнє інформаційне забезпечення представлено безпосередніми даними від позичальника, а також внутрішня інформація як то від служби безпеки, кредитного підрозділу та інших в залежності від виду суб'єкта господарювання. Юридичні особи подають такий пакет документів: завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу; довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника; документи, щодо забезпечення кредиту (договір поруки, гарантії, договір про заставу майна); дані кредитної історії позичальника як то юридичної чи фізичної; техніко - економічне обґрунтування проекту під який береться кредит; копії ліцензій,свідоцтва про реєстрацію; копії установчих документів; наявність філій або інших відокремлених підрозділів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта. Для фізичних осіб при управлінні кредитним ризиком працівники кредитної справи повинні проаналізувати наступну інформацію як то: паспорт позичальника, який підтверджує його статус як громадянина країни, також цим підтверджується його резидентність; довідка про присвоєння ідентифікаційного коду з органів податкової адміністрації; довідка про доходи за певний термін; місце роботи та посада, яку займає позичальник; дані про сімейний стан; оціночна вартість забезпечення; договір поруки; дані про надані кредити раніше та стан їх обслуговування; дані про відкриті рахунки; наявність депозитів; та інші. Також до внутрішнього забезпечення управління індивідуальним кредитним ризиком банку слід віднести: виписки з особового рахунку клієнта; дані з технологічної картки операційних процедур; документи дня (платіжні документи, касові документи, розпорядження щодо надання кредиту) та інше.

Останнім блоком роздивимось нормативне забезпечення управління індивідуального кредитного ризику банку, яке представлене зовнішнім нормативним забезпеченням: Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р., Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: постанова Правління НБУ від 28 серпня 2004 р. № 368, Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України : постанова Правління НБУ від 02 серпня 2004 р. № 361, Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні, Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків постанова Правління НБУ від 6 липня 2000 року № 279, Закон України «Про заставу» від 02. 10.1992 р., Закон України «Про іпотеку» від 5.06.2003 р., [29-33]. До внутрішнього нормативного забезпечення управління індивідуальним кредитним ризик слід віднести: внутрішні положення про кредитування фізичних, фізичних та юридичних осіб, кредитна політика банку, внутрішнє положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, постанови щодо порядку відображення в бухгалтерському обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій, Положення щодо видачі та обслуговування кредитних карток та інше. Найбільш важливі компоненти при оцінці індивідуально кредитного ризику банку представлені у додатку Б.

Отже, у процесі управління банком об'єктом індивідуального кредитного ризику створюється керуюча підсистема з точки зору ієрархічного підходу вона розподіляється на оперативний, тактичний та стратегічний рівень управління. Для забезпечення її роботи повинно в банку бути добре налагоджене інформаційне на внутрішнє нормативне забезпечення, яке створюється на основі національного законодавства у цій сфері.

2.2 Оцінка індивідуального кредитного ризику банку

Одним із етапів у процесі кредитування позичальника та управління індивідуального кредитного ризику є оцінка індивідуального кредитного ризику окремого позичальника. Під оцінкою індивідуального кредитного ризику слід визначати оцінку кредитоспроможності позичальника, тобто його здатність, поєднана з бажанням і можливістю, у повному обсязі та своєчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями виключно грошовими коштами. Компоненти, які формують кредитоспроможність позичальника, на прикладі юридичної особи можливо побачити на рисунку П.1. Основне завдання кількісно оцінити вплив факторів, причин та обставин виникнення ризику. Кредитний ризик для позичальника існує протягом всього періоду кредитування. При наданні кредиту ризик виникає в момент продажу і залишається до моменту отримання платежу.

Зміст кількісної оцінки кредитного ризику індивідуального позичальника полягає у визначенні його кредитоспроможності. Вивчення банками різноманітних чинників, що можуть спричинити за собою непогашення кредитів або, навпроти, забезпечити їх своєчасне повернення, складає зміст банківського аналізу кредитоспроможності.

Процес визначення кредитоспроможності складається з оцінки імовірності виконання позичальником умов кредитної угоди, а також масштабу втрат банку при реалізації ризику. Слід наголосити на тому, що оцінка індивідуального кредитного ризику має певною мірою елемент суб'єктивізму. Елемент суб'єктивізму містить індивідуальний характер позичальника, оцінка фінансового стану та моральних якостей позичальника, що здійснюється кредитором. Оцінка рівня кредитного ризику одного і того самого позичальника може відрізнятися від банку до банку. Інша особливість оцінки індивідуального ризику позичальника полягає у тому що для аналізу кредитного ризику не можуть бути застосовані статистичні та ймовірності методи, не можуть дати 100 відсоткової гарантії якісного прогнозування, оскільки базуються на ретроспективні інформації. До того ж, ці методи спрямовано на виявлення статистичних закономірностей, під якими розуміють повторюваність, послідовність і порядок у масових процесах. Але кредитний ризик унаслідок переважання індивідуальної складової погано описується поняттям статистичної сукупності, тому в процесі оцінювання кредитного ризику перевагу слід віддавати не статистичним прийомам, а індивідуальній роботі з позичальником. Про це свідчить і досвід зарубіжних банкірів, які для визначення кредитного ризику широко користуються такими прийомами, як індивідуальні бесіди з потенційним позичальником, відвідування підприємства, фундаментальний аналіз загального стану галузі, в якій працює позичальник [23]. Слід також при оцінки індивідуального ризику враховувати другорядні чинники або якісні, інколи саме вони, можуть стати або стають причиною підвищення кредитного ризику. На думку експертів власне кредитні операції супроводжуються не лише кредитним ризиком, а й іншими видами ризиків: відсотковим -- за надання кредиту під плаваючу ставку, інфляційним -- за видачі довгострокового кредиту під фіксовану ставку, валютним -- за надання позички в іноземній валюті та ін. Отже, в процесі управління слід чітко відрізняти кредитний ризик, пов'язаний з неповерненням основної суми боргу та процентів, від інших видів ризику, бо до них застосовуються різні методи управління.