Аналіз пенсійного забезпечення в Україні

Рис. 2.7 Фінансування ПФУ



З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття надійшло 79,7 млн.грн., з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - 77,5 млн.гривень.

З метою своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, для покриття тимчасових касових розривів, пов'язаних із виплатою пенсій, Пенсійному фонду України з єдиного казначейського рахунку відповідно до норм Бюджетного кодексу України протягом року виділялися позики. Повернення наданих сум позик відбувалось після закінчення виплатного періоду в межах фінансових можливостей Пенсійного фонду України. Залишок непогашених протягом року сум позик станом на 1 січня 2013 року становив 11885,1 млн. гривень.

У 2012 році Пенсійний фонд України був забезпечений у повному обсязі фінансовими ресурсами на виплату пенсій та грошової допомоги 13,6 млн. пенсіонерів.

Сума видатків на пенсійні виплати становила 233695,9 млн. грн., що на 22981,5 млн. грн. більше порівняно з 2011 роком.

На зростання обсягу видатків вплинули додаткові витрати, пов'язані із реалізацією соціальних ініціатив Президента України, спрямованих на підвищення рівня соціального захисту, а також перерахунки розмірів пенсійних виплат, які проводилися згідно із нормами діючих законодавчих та нормативно-правових актів: збільшено пенсійні виплати відповідно до зростання розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб та у зв'язку із зростанням середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Середній розмір пенсійної виплати станом на 1 січня 2013 року становив 1470,73 грн., що на 217,45 грн. більше від розміру, який склався на відповідну дату минулого року.

Витрати, які передбачено проводити за рахунок власних коштів, становили 191427,00 млн. грн., або 81,9% загального обсягу видатків.

Видатки за рахунок коштів Державного бюджету України становили 41743,8 млн. грн. і забезпечили у повному обсязі виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби; пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд; компенсацію різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників; виплату пенсій, доплат та компенсацій до них, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; пенсій працівникам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах; пенсій працівникам сільськогосподарського виробництва з особливо шкідливими та важкими умовами праці; пенсійні виплати військовослужбовцям з числа осіб начальницького і рядового складу та суддям у відставці; виплату щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій.

Видатки на пенсійні виплати громадянам, які достроково вийшли на пенсію, становили 78 млн. гривень.

Виплата пенсій по інвалідності внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань профінансована на загальну суму 449 млн. гривень.

Залишок коштів на кінець року, який сформувався за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України в сумі 2215,7 млн.грн., забезпечив авансове фінансування пенсійних виплат січня 2013 року.

З урахуванням вищезазначеного сума реального дефіциту коштів Фонду у 2012 році сягнула 27,2 млрд.грн., з яких 15,3 млрд.грн. покривалися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на цю мету Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік».

3. ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ

Пенсійну систему останнім часом реформують у багатьох країнах світу. Річ у тім, що населення невпинно старішає в усьому світі, i урядам важко забезпечити пенсійні виплати. В Україні зараз мільйони пенсіонерів отримують кошти, на які дуже важко прожити. Тож проблема реформ пенсійного забезпечення актуальна i для нас.

Вітчизняна система пенсійного забезпечення зазнала чимало змін за період незалежності, однак ці перетворення важко назвати реформою. Тяжіння політиків до передвиборного популізму, небажання брати на себе відповідальність за реалізацію «непопулярних», але вочевидь необхідних заходів, здійснення переважно короткострокових або косметичних параметричних змін та ігнорування об'єктивних довгострокових загроз призвели до розбалансованості та низької ефективності системи пенсійного забезпечення в Україні. [33, с.8]

Наразі для оцінки теперішнього стану та можливих майбутніх змін у системі пенсійного забезпечення в Україні у цілому, включаючи, перш за все, і систему державного пенсійного забезпечення, розглянемо еволюцію становлення цих систем в незалежній Українській державі. Адже, логіка розвитку стає зрозумілою на основі ретроспективного підходу, коли досліджуються основні елементи, етапи, принципи діяльності цієї системи. Отже:

1991 рік - запроваджено сплату страхових внесків та фінансування за їх рахунок (а не з державного бюджету) виплати пенсій. Створено Пенсійний фонд - розпочато розбудову пенсійної системи на страхових засадах.

1999 рік - розмежовано джерела фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду та Державним бюджетом України.

2000 рік - започатковано персоніфікацію відомостей про сплату страхових внесків - створено передумови для функціонування солідарної системи за страховими принципами.

2001 рік - Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України «Про основні напрями пенсійного забезпечення населення України», яким передбачались заходи для проведення пенсійної реформи на 2001 - 2009 роки.

2001 - 2002 роки - здійснено передачу органам Пенсійного фонду функцій з призначення та виплати пенсій.

2004 рік - набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого для призначення пенсії враховуються за даними персоніфікованого обліку лише періоди роботи та заробіток, з якого сплачено страхові внески; Набрав чинності Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

2005 рік - з 12 січня 2005 року, згідно із внесеними змінами до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:

? забезпечено виплату мінімальної пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (332 грн.);

? здійснено перший крок до диференціації пенсій шляхом введення доплати за понаднормовий стаж;

? вперше пенсії підвищено у зв'язку із ростом заробітної плати.

Після набрання чинності з 1 січня 2005 року Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» соціальні пенсії переведено в соціальну допомогу. Призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» соціальні пенсії за бажанням пенсіонера продовжують виплачуватись органами Пенсійного фонду України до закінчення терміну їх виплати.

2006 рік - поступово розвивається недержавне пенсійне забезпечення. Чисельність учасників недержавних пенсійних фондів збільшилась у 2 рази порівняно з 2005 роком, а сума активів недержавних пенсійних фондів збільшилась відповідно у три рази та склала 128 млн.грн.

Підвищення пенсій інвалідам війни, учасникам бойових дій та сім'ям загиблих провадиться виходячи з прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, що втратили працездатність.

2007 рік - передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від 13 відомчих силових і судових органів.

Застосовано коефіцієнт підвищення пенсії у зв'язку із зростанням середньої заробітної плати в галузях економіки за попередній рік, що перевищує мінімальний, а саме: пенсії, призначені до 2005 року (тобто з урахуванням середньої заробітної плати в галузях економіки за 2002 та 2003 роки), підвищені на 28,03%, що відповідає 96% темпів зростання заробітної плати в галузях економіки у 2006 році порівняно із 2005 роком, а ті, які призначені в останні 2 роки (тобто з урахуванням середньої заробітної плати в галузях економіки за 2004 та 2005 роки), - на 20%, що відповідає 68% темпів зростання зарплати. Підвищення пенсій протягом року провадилося у три етапи.

Інвалідам війни та учасникам бойових дій надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії (дотація) у сумі, що не вистачає у інвалідів війни І групи - 100 відсотків, ІІ групи - 90 відсотків, ІІІ групи - 80 відсотків, учасників бойових дій - 70 відсотків розміру середньої заробітної плати в Україні за даними Державного комітету статистики за 2006 рік. Мінімальна пенсійна виплата без урахування пенсій за особливі заслуги перед Україною становить: для інвалідів війни І групи - 1041,47 грн., для інвалідів війни ІІ групи - 937, 32 грн., для інвалідів війни ІІІ групи - 833,18 грн., для учасників бойових дій - 729,03 грн.

Завершено запровадження змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: з 1 січня підвищення до пенсій, щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, провадиться виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Парламентом у першому читанні схвалено проект Закону України «Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування».

2008 рік - завдяки збільшенню вартості 1 року страхового стажу та осучасненню заробітної плати, що враховується для розрахунку розміру пенсії, відновлено диференціацію пенсій для більшості пенсіонерів, а саме:

– збільшено величину оцінки одного року страхового стажу до 1,2 %, а з 1 жовтня 2008 року величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%;

– більш ніж у три рази збільшено заробітну плату для обчислення пенсії, а саме з 306,45 грн., яка враховувалася при перерахунку пенсії у 2004 році, до 928,81 грн.

З 1 квітня 2008 року встановлено мінімальну пенсійну виплату всім категоріям одержувачів на рівні не нижче розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Також збільшено розмір надбавки на догляд за особами, які потребують постійного стороннього догляду, з 9,96 грн. до 50 гривень.

2009 рік - продовжено дію норми щодо встановлення вартості одного року страхового стажу на рівні 1,35%.

Врегульовано питання пенсійного забезпечення фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок). Так, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності надана можливість самостійно визначати суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для себе та членів їх сімей. При цьому сума страхового внеску, з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці.

З 1 квітня 2009 року встановлено підвищення до пенсій всім непрацюючим пенсіонерам у розмірі 7,5 грн. та передбачено щоквартальне його збільшення до 28,4 грн. у жовтні 2009 року. [36, с.16]

Затверджено механізм контролю з боку комерційних банків за сплатою страхових внесків при виплаті заробітної плати, який спрямований на поліпшення платіжної дисципліни платниками і призупинення зростання заборгованості.

З метою недопущення порушень строків виплати громадянам пенсій Пенсійним фондом України запроваджено поденний календарний графік виплати пенсій. Цим графіком кожному пенсіонеру визначено індивідуальну дату щомісячної виплати пенсії. В першу чергу виплата пенсій здійснюється інвалідам війни, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих військовослужбовців, непрацюючим інвалідам та одержувачам пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Для швидкого реагування на звернення громадян та забезпечення зворотного зв'язку з питань додержання термінів виплати пенсій та інших питань пенсійного забезпечення у Пенсійному фонді відкрито Контакт-центр. В режимі телефонного зв'язку спеціалісти Контакт-центру, маючи інформацію щодо динаміки зміни розміру пенсій та користуючись базою одержувачів пенсій, проводять роз'яснення питань пенсійного забезпечення, надають консультації щодо нарахування та сплати страхових внесків та персоніфікованого обліку відомостей.

2010 рік - з 1 січня 2010 року запроваджено щомісячну звітність до системи персоніфікованого обліку надходження страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Визначено з 1 липня 2010 року умови участі самозайнятих осіб у пенсійному страхуванні, запроваджено фіксований розмір пенсійного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування.

2011 рік - з 1 січня 2011 року впроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування замість платежів до чотирьох фондів соціального страхування.

1 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який визначив заходи по збалансуванню солідарної системи пенсійного страхування та створення умов по впровадженню ІІ рівня пенсійної системи - обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до Закону:

? розпочато поступове підвищення пенсійного віку для жінок - по півроку за рік протягом 10 років до 60 років;

? підвищено мінімальний страховий стаж, необхідний для призначення для пенсії, з 5 до 15 років;

? збільшено страховий стаж, необхідний для призначення мінімальної пенсії за віком та для підвищення пенсії за понаднормовий стаж для нових пенсіонерів: жінкам - з 20 до 30 років, чоловікам - з 25 до 35 років;

? встановлено обмеження нових пенсій максимальним розміром;

? зменшено розмір пенсії з 90 % до 80% від заробітної плати для «спеціальних» пенсій;

? підвищено пенсійний вік для чоловіків - державних службовців до 62 років, починаючи з 2013 року, поступово, на 6 місяців кожного року;

? обмежено заробіток для призначення пенсії народним депутатам, суддям, прокурорам, військовослужбовцям сумою заробітної плати, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, як для інших категорій пенсіонерів.

Визначені умови впровадження ІІ рівня пенсійної системи - накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, який передбачає накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному пенсійному фонді на індивідуальних пенсійних рахунках та їх успадкування.

Розмір страхового внеску до Накопичувального пенсійного фонду у рік запровадження перерахування становитиме 2 відсотка бази нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та кожного наступного року збільшуватиметься на 1 відсоток, до досягнення 7 відсотків.

Учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування будуть застраховані особи, яким на дату запровадження перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду виповнилося не більш як 35 років.

2012 рік - для призначення пенсії враховується середня заробітна плата по Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а для перерахунку пенсії - середня заробітна плата, з якої призначено (перераховано) пенсію.

З метою реалізації нових соціальних ініціатив Президента України В.Януковича Урядом прийняті рішення, які спрямовані на розв'язання складних проблем у пенсійному забезпеченні громадян.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту населення» від 23.04.2012 № 327 з 1 травня 2012 року передбачено:

1. Осучаснення раніше призначених пенсій виходячи із середньомісячного заробітку у галузях економіки за 2007 рік.

При цьому, мінімальне збільшення розміру пенсії становило:

- для пенсіонерів, які отримують трудові пенсії та мають необхідний страховий стаж (жінки - 20 років, чоловіки - 25), не менше 100 грн.;

- для пенсіонерів, які отримують трудові пенсії, але не мають необхідного страхового стажу (жінки - 20 років, чоловіки - 25), - не менше 50 грн.;

- для пенсіонерів, які отримують соціальні пенсії - не менше 30 грн.

Підвищення розміру пенсії з 1 травня одержали 12,9 млн. пенсіонерів у середньому на 141,6 гривню.

2. Збільшення розміру підвищення до пенсії членам сімей померлих інвалідів війни. Розмір підвищення збільшився на 119,1 грн. (з 238,1 до 357,2 грн.) у 172,4 тис. осіб.

3. Збільшення розміру підвищення до пенсії учасникам війни. Це дало змогу збільшити розмір підвищення 1307,2 тис. учасникам війни на 42,5 гривень. (у осіб, нагороджених медалями - з 127,6 до 170,1 грн., у інших учасників війни - з 85,1 до 127,6 грн.).

4. Урядом 23 квітня 2012 року прийнято постанову № 355 «Про збільшення розмірів пенсій», призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено підвищення пенсійних виплат військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які залишили службу з 1 липня 2012 року на 11%, з 1 вересня 2012 року на 23%, з 1 січня 2013 року - на 35%.

Після проведеного з 1 вересня 2012 року перерахунку пенсій понад 504 тис. пенсіонерів:

- Середній розмір пенсії у осіб, які отримують пенсії за вислугу років, збільшився до 2159,75 грн.;

- Середній розмір пенсії у осіб, які отримують пенсії по інвалідності, збільшився до 3042,15 грн.;

- Середній розмір пенсії у осіб, які отримують пенсії за втрату годувальника збільшився до 1461,67 грн.

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям з дітьми тощо.

Всі пропозиції Уряду з пенсійних питань, які потребують нормативного і законодавчого врегулювання, попередньо узгоджуються з соціальними партнерами. Урядом також дотримується домовленість з Верховною Радою України щодо попереднього опрацювання та узгодження ініційованих ним законопроектів та надання методичної допомоги народним депутатам України у реалізації ними права законодавчої ініціативи в сфері пенсійного забезпечення. Забезпечується тісна співпраця з народними депутатами України щодо розгляду звернень громадян.

На сьогоднішній день діє насамперед солідарна система пенсійного забезпечення. Її, до речі, запровадили в Радянському Союзі понад 80 років тому, й за цей час вона майже не змінювалася. Суть цієї системи у тому, що всі працюючі сплачують внески до Пенсійного фонду й ці кошти за певною формулою розподіляються серед усіх пенсіонерів. Це так званий перший рівень пенсійного забезпечення. Він дає людям мінімальні гарантії.

У більшості розвинених країн додаткове забезпечення люди отримують завдяки другому й третьому рівням пенсійної системи -- обов'язковому та добровільному накопичувальному страхуванню. Саме трирівнева пенсійна система найбільш збалансована. У нашій же країні солідарна система залишається основним джерелом доходу для літніх людей. Теоретично ми маємо третій рівень пенсійного забезпечення -- приватні пенсійні фонди, -- який передбачає добровільну участь працівників та роботодавців. Вони самостійно визначають розмір внесків, які сплачують на свої рахунки. Потім ці кошти інвестуються на ринках капіталу. Але поки що така система недостатньо поширена, тому більшість пенсіонерів сьогодні мають тільки «солідарний» мінімум.

Тож одне з головних наших завдань, на сьогоднішній день, -- запровадження другого рівня. Пенсійною реформою це передбачено. Йдеться про те, що всі працівники, яким на момент запровадження обов'язкового страхування буде менше 35 років, сплачуватимуть внески не лише до загальної «каси» Пенсійного фонду, а й на свої персональні рахунки. Кошти, які людина накопичить, належатимуть тільки їй. Скільки працівник зібрав, стільки й буде отримувати на додаток до державної пенсії. Плюс -- інвестиційний дохід. Адже пенсійні накопичення будуть вкладатися в економіку, іпотечні програми, в акції стабільних державних банків -- це так звана «народна приватизація». [34, с.5]

Влада зараз працює над тим, аби ці вкладення були максимально захищеними, а всі операції проводилися під дуже жорстким контролем держави. Крім того, кошти з пенсійних рахунків можна буде передавати у спадок. Другий рівень, за словами Сергія Тігіпка, планується запровадити з 1 січня 2014 року та запустити використання накопичувального фонду до кінця 2014 року. [35, с.3]

4. ПРОБЛЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ

В найбільш узагальненому вигляді сучасну структуру загроз пенсійній системі наведено на рис. 4.1. Коротко розглянемо та охарактеризуємо різні чинники та ситуації, що загрожують системі пенсійного функціонування та забезпечення.



Рис. 4.1 Сучасна структура загроз пенсійній системі

Традиційні загрози пенсійній системі.

Загалом цьому питанню присвячено достатню кількість доробків як вітчизняних, так й зарубіжних спеціалістів, оскільки здебільшого вони тягнуться ще з радянських часів. Тому не вдаючись до деталей узагальнимо результати попередніх досліджень.

1) Демографічна ситуація.

В контексті пенсійної проблематики для її оцінки найчастіше використовують співвідношення кількості пенсіонерів до кількості платників пенсійних внесків. Цей показник може варіюватися по різних джерелах інформації, але в цілому згідно з оцінками Аналітично-дорадчого центру «Блакитна стрічка» у 2011 році він дорівнював 88%. Протягом 2012-2013 років відбувається незначне зниження показника до 87%, після чого він почне стало зростати та сягне у 2050 році 125%. Іншими словами, за умови збереження існуючих демографічних тенденцій четверо працівників повинні будуть утримувати п'ятьох пенсіонерів. Причинами цього явища є низький рівень народжуваності та зниження тривалості життя.

Щодо низького рівня народжуваності, згідно з прогнозами демографів, то тенденція до вимирання населення в Україні зберігається до 2050 року (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Отже незважаючи на стале підвищення сумарного коефіцієнту народжуваності, навіть за більш сприятливим прогнозом ООН, до середини поточного століття Україна не в змозі вийти на рівень відтворення населення. В пенсійному контексті це означає, що кількість працездатного населення для створення суспільного продукту, стало зменшуватиметься, отже зменшуватиметься рівень споживання майбутніх пенсіонерів. [37, с.13]

За даними служби статистики середня тривалість життя в Україні становить 70,4 роки (для чоловіків 65,2 р., для жінок - 75,5 р.) та постійно зростає. Не ставлячи під сумнів достовірність цієї інформації, зазначимо лише, що вказана тенденція може вважатись справедливою лише у короткочасній ретроспективі, тобто має локальний характер.

Довгострокова тенденція є дещо іншою. Згідно з останніми дослідженнями ООН прогрес у царині здоров'я починаючи з 1990 року суттєво уповільнився. Середня тривалість життя у світі збільшилась приблизно на 6 років у період між 1970-ми та 1990-ми рр. та тільки на чотири роки за два наступні десятиліття.

2) Економічні чинники

До них відносимо циклічність в економіці, безробіття, традиційно низький рівень заробітної плати та тіньові доходи населення. Циклічність як рух національної економіки від однієї макроекономічної рівноваги до іншої є доволі ретельно дослідженим чинником. Явище в цілому не наносить економіці особливої шкоди, оскільки гальмування економічного зростання в періоди спаду компенсується його прискоренням в періоди зростання. Бачимо більше, циклічність економіки дозволяє підвищувати її ефективність за рахунок ліквідації неефективних підприємств та звільнення неефективних працівників в періоди кризи.

Проблема полягає в тому, що на спадних хвилях зростає безробіття та зменшуються заробітні плати, що тягне за собою падіння дохідної частини бюджету ПФУ. Натомість його видаткова частина залишається незмінною або може збільшуватись. Іншими словами, циклічність економічних та демографічних процесів не синхронізована у часі. Наприклад, до 2050р. національна економіка переживе не одну висхідну та спадну хвилі, тоді як коефіцієнт системного навантаження в пенсійній системі зростатиме з 87-88% до 117% у 2050р. [38]

Збільшення кількості пенсіонерів за інших рівних умов може бути компенсоване зростанням виробництва на висхідних хвилях, тоді як на спадних негативні економічні та демографічні тенденції лише підсилюють одна одну.

Безробіття. Відносно низький порівняно з європейськими мірками рівень безробіття протягом усього трансформаційного періоду економіки - одна з основних особливостей українського ринку праці. Відкрите безробіття, якого раніше практично не було, почало зростати в Україні й інших країнах з перехідною економікою після краху соціалістичної системи та впровадження низки політичних, економічних та соціальних реформ на початку 90-х років, коли стало важко підтримували режим повної зайнятості й інші атрибути командно-адміністративної економіки. Проте на відміну від багатьох країн Центральної та Східної Європи, в яких рівень безробіття досяг двозначних чисел відразу після початку перехідного періоду, в Україні рівень безробіття зростав повільно. [39]

Існує декілька пояснень занадто низьких рівнів зареєстрованого безробіття, які не відповідають стрімкому спаду обсягів виробництва у перші роки перехідного періоду. Головними з них є, по-перше, поширене застосування таких специфічних адаптаційних механізмів, як затримки з виплати заробітної плати, відправлення працівників в адміністративні неоплачувані відпустки або їх переведення на скорочений графік роботи. Наразі в Україні значною мірою поширене приховане безробіття, тобто вимушена неповна зайнятість. По-друге, масштаби реального безробіття недооцінені, оскільки у показниках зареєстрованого безробіття не охоплено осіб, які не були зареєстровані у Державній службі зайнятості, але вважалися б безробітними за визнаними у світі критеріями безробіття.

Динаміку рівня безробіття серед осіб працездатного віку наведено на рис. 4.2

Рис. 4.2 Динаміка безробіття серед осіб працездатного віку в % до економічно активного населення відповідної вікової групи

В пенсійному контексті будь-який рівень безробіття становить загрозу пенсійній системі, оскільки означає недонадходження внесків до пенсійного фонду. Причому рівень цієї загрози прямо пропорційний рівню безробіття.

Традиційно низький рівень заробітної плати. Коріння проблеми заглиблюється до радянських часів, коли економічні чинники щільно та плідно сусідили з соціально-ідеологічними. Зрівнялівка у заробітній платі була складовою державної економічної політики. Вважалось, що вона є чинником, що запобігає стратифікації населення за рівнем доходів. Неможливість отримувати гідну плату за добросовісний та інтенсивний труд мала наслідком зменшення продуктивності праці майже в усіх галузях народного господарства.

За пострадянських часів ідеологічна складова в процесі формування заробітної плати відпала за непотрібністю, але низька продуктивність праці залишилась. На думку спеціалістів Українського центру економічних та політичних досліджень імені О.Разумкова продуктивність праці є найважливішою основою зростання реальної зарплати. [40, с.25]

У 2008 році продуктивність праці в Україні дорівнювала 50,4% від аналогічного показники Росії, від 30% до 45% по різних країнах Східної Європи, 22,3% від аналогічного показника у Швеції.

Низький рівень заробітної плати не спонукає роботодавця економити на ній шляхом модернізації виробництва, запровадження високотехнологічного обладнання тощо. Разом з тим модернізація виробництва, яка тягне за собою підвищення заробітної плати, сама по собі не є панацеєю для пенсійної системи, оскільки супроводжується вивільненням частини працівників. Іншими словами, підвищення обсягів відрахувань пенсійних внесків за рахунок збільшення заробітної плати компенсується звуженням кола платників. Для країн з високим рівнем безробіття чиста інтенсифікація виробництва в пенсіонному контексті може обернутись зворотним ефектом. Вихід полягає у додатковому створенні високопродуктивних та високооплачуваних робочих місць.

Тіньові доходи населення. На відміну від інших проблем підрозділу, ця не відноситься до числа традиційних, що були властиві економічному устрою радянських часів. Вона скоріше притаманна постіндустріальному етапу української економіки.

Під тіньовими маємо на увазі доходи населення у грошовій формі, отримані з соціально-нейтральних чи соціально-позитивних джерел неформального сектора, неврахованих і неоподаткованих державою видів економічної діяльності. Тобто, тіньові доходи - це доходи, які формуються в процесі тіньової діяльності некримінального характеру. За деякими оцінками, в Україні «прихована» зарплата, на яку не нараховуються податки, становить близько 11% ВВП країни. [41, с.108] Зайво казати, що такі доходи не оподатковуються та на них не нараховуються внески до пенсійного фонду, що є прямою загрозою фінансовій безпеці ПФУ та держави в цілому.

Новітні загрози пенсійній системі.

Наразі існують декілька досить специфічних загроз пенсійній системі, про які майже не йдеться ані у засобах масової інформації, ні в коментарях профільних спеціалістів. Тобто вони досі не знайшли свого відображення в національному пенсійному дискурсі. Ці новітні загрози головним чином є прямим наслідком пострадянського розвитку України, трансформації соціально-економічної моделі господарювання, глобалізаційних процесів та політичної ситуації в Україні.

Виклики пострадянського розвитку в контексті реформування пенсійної системи трансформують характер зайнятості та трудові біографії населення, а саме:

1) Поширення нестандартних форм зайнятості. Наразі це розглядається як тимчасовий та побічний результат ринкової трансформації. Разом з тим досвід західних країн, що вступили на шлях постіндустріального розвитку, свідчить, що збільшення розмаїття форм зайнятості та зміна структури трудових біографій, які стають все більш уривчастими, є невід'ємними супутниками цього розвитку. Це, у свою чергу, не може не відбиватись на пенсійних системах, які історично виникли для страхування ризиків працівників, зайнятих протягом усього життя на умовах повної зайнятості. Доведено, що ризики нестандартної зайнятості обернено пропорційні розміру підприємства та вище у сфері послуг у порівнянні з промисловістю. Тобто скорочення зайнятості на великих та середніх підприємствах та зростання зайнятості у неформальному секторі економіки слід розглядати як процеси, які по-перше, збільшують масштаби нестандартної зайнятості на вітчизняному ринку праці, а по-друге, скорочують частку потенційних платників пенсійних внесків. Крім того, найбільш достовірні відомості про заробітну плату, на підставі яких повинні розраховуватись середня заробітна плата та коефіцієнт заміщення, також збираються перш за все з великих та середніх підприємств, частка яких у процесі деіндустріалізації України неухильно скорочується. Зростання кількості самозайнятих значно простіше та спокійніше списувати на наслідки кризи. Проте спеціалісти вважають, що насправді це є одним з проявів постіндустріальної економіки. Наразі дедалі більше людей починають шукати позицію, незалежну від держави. Головним лейтмотивом цієї ідеології є теза: «Я нічого не даю державі сьогодні та не вимагатиму від неї завтра». А це означає, що вони, не вбачають за необхідне платити внески до ПФ. Проте дослідження показують, що, не бажаючи платити внески до ПФ, підприємці розраховують на отримання мінімальної пенсії. Модель соціальної поведінки фрілансера не передбачає, що держава піклуватиметься про нього в старості, якщо не піклується сьогодні.

2) Підвищення віку первинного виходу на ринок праці. Ця тенденція також є наслідком постіндустріального розвитку України. За даними обстежень, середній вік початку трудової діяльності у покоління 1945-1954 років складав 19,4 року, тоді як у покоління 1965-1974 років вже 19,8 року.[42, с.12] Причому з роками цей показник збільшується з огляду на масове розповсюдження вищої освіти в Україні. Молодь усе довше залишається у системі освіти, ніж покоління їх батьків. З точки зору пенсійної системи це означає скорочення періоду уплати страхових внесків. Є усі підстави вважати, що ця тенденція в перспективі буде лише підсилюватись в зв'язку з розширенням доступності вищої освіти. [42, с.12]

3) Зміна вікового профілю заробітної плати. В постіндустріальних країнах відбувається зміщення вікового профілю продуктивності праці та заробітної плати. Теоретично надання соціальних послуг та інтелектуальна праця в інноваційних секторах в меншому ступені залежать від вікових обмежень, ніж фізична одноманітна праця в промисловості. Проте на практиці більш висока мобільність та уривчаста кар'єра в постіндустріальних економіках послаблюють механізми збільшення заробітної плати залежно від віку. Наразі в приватному секторі повністю відсутня система надбавок до заробітної плати за безперервний стаж та вислугу років. Для пенсійної системи це означає необхідність переходу від обрахування пенсійних прав на основі «останньої» заробітної плати (тобто за 1-3 роки, що передують виходу на пенсію) до врахування заробітків протягом усього періоду трудової діяльності.

Трансформація соціально-економічної моделі розвитку відбивається на пенсійній системі через такі чинники:

1) Високий рівень диференціації заробітної плати. В Україні заробітна плата 1-ого деціля в 16 і більше разів перевищує аналогічний показник для 10-ого деціля. [43] Подальше запровадження страхового принципу пенсійного забезпечення через підсилення щільності зв'язку майбутньої пенсії з обсягами внесків до пенсійної системи протягом усього періоду трудового життя працівника в цих умовах означатиме свідому консервацію суттєвого осередку бідності серед пенсіонерів, які в минулому належали до найбільш низькооплачуваних верств.

Разом з тим всілякі спроби знизити бідність серед пенсіонерів за рахунок підвищення мінімального розміру пенсії означають прийняття однієї з альтернатив:

? підвищення мінімальної пенсії за участі держави врешті-решт лише погіршує стан найменш заможної групи пенсіонерів через активізацію інфляційних процесів;

? підвищення мінімальної пенсії без участі держави веде до горизонтального перерозподілу доходів, тобто зменшує частку заробітку, що відшкодовується пенсією. Це, у свою чергу, дестимулює участь середньо- та високооплачуваних верств населення у пенсійній реформі та послаблює її соціальну підтримку.

2) Традиційно високий рівень інфляції. Розподільча й накопичувальна пенсійні системи прийнятно функціонують в умовах помірної інфляції. В умовах високої інфляції забезпечити позитивну реальну дохідність пенсійних накопичень є вкрай складним завданням.

3) Девальваційні процеси в економіці. Деіндустріалізація, яка триває протягом усього періоду незалежності України, знаходить свій прояв у тенденції забезпечення внутрішнього споживання за рахунок інтенсивного нарощування імпорту. У країнах з імпортоорієнтованим споживчим ринком (в т.ч. Україна) за умови стабільності національної грошової одиниці ця тенденція не несе в собі безпосередньої прямої загрози пенсійній системі. Але при цьому загроза має латентний характер. У випадку знецінення гривні внутрішнє споживання дорожчає пропорційно глибині девальваційного процесу. При цьому рівень пенсійного забезпечення населення, як правило, номінально залишається на старому рівні.

Навіть за бажання уряду відновити паритет споживчих цін та доходів пенсіонерів за рахунок підвищення пенсій, процес вирівнювання має лаг у часі, протягом якого життєвий рівень пенсіонерів погіршується, а усунення диспаритету ніколи не буває 100-відсотковим.

Глобалізаційні процеси. Участь України в цих процесах пов'язана не тільки, й навіть не стільки з мобільністю капіталів, хоча чинник, безумовно, має місце. Лише незначна частка іноземного капіталу безпосередньо потрапляє у реальний сектор економіки, створюючи робочі місця, тобто додаткові джерела доходів ПФУ. Так, за даними провідної аудиторської фірми Ernst&Young протягом 2006-2010рр в Україні було реалізовано 178 проектів прямих іноземних інвестицій, в результаті яких було створено лише 7487 робочих місць. [44, с.18] По цьому показнику Україна займає 10-те місце серед країн Центральної та Східної Європи з часткою 4% від загальної кількості проектів. Глобалізаційні процеси проявляються в Україні більшою мірою через посилення трудової міграції. Так, за даними НІСД, кількість трудових мігрантів з України складає близько 4 млн. осіб, в тому числі до Росії - понад 2 млн. осіб, тобто майже 20 % платників пенсійних внесків.

Нескладно підрахувати, що за середньої заробітної плати 2700 грн./міс недонадходження до ПФУ протягом 2011 року складають 45,6 млрд.грн., що значно перевищує його нинішній дефіцит.

Політичний чинник. Посилення ролі політичних факторів на сучасному етапі розвитку є, певним чином, похідною від процесу постаріння населення. Пенсіонери є найбільш активною та організованою частиною електорату. Тому чим старіше населення, тим більшою стає електоральна підтримка політики, спрямованої на швидке, але швидкоплинне покращення стану пенсійного забезпечення. Разом з тим в постіндустріальному суспільстві виникають не менш вразливі групи ризику, наприклад, сім'ї з дітьми, молодь без належної освіти тощо.

Нехтування інтересами цих соціальних груп на користь пенсійної складової врешті-решт обертається на шкоду й пенсіонерам в тому числі, оскільки не проводиться належним чином політика в галузях освіти, інноваційного розвитку, модернізації виробництва. Тим самим закладається на перший погляд малопомітна, але тривала у часі, вкрай небезпечна тенденція до маргіналізації, асоціалізації суспільства та поширення серед населення психології «звичної» бідності, що неодмінно відбивається на якості життя майбутніх пенсіонерів. В цілому зазначимо, що наразі масштаби впливу новітніх загроз пенсійній системі поступаються традиційним. Але можемо припустити, що з запровадженням накопичувального компоненту роль новітніх загроз суттєво зросте, а проблеми, що ними породжені, лише загостряться.

Загрози реформованої пенсійної системи.

Структура загроз реформованої пенсійної системи визначається її майбутньою парадигмою, в першу чергу, співіснуванням розподільчої та накопичувальної складових. Наявність останньої визначає чотири чинники, які докорінним чином впливатимуть на стан пенсійної системи та безпеки держави.

По-перше, це довготривалість процесу накопичень. Він відбуватиметься, за винятком перехідного періоду, протягом усього трудового життя людини, тобто в середньому 40 років.

По-друге, наявність інвестиційної діяльності, яка є обов'язковим атрибутом накопичувальної системи. Накопичені кошти можуть й повинні бути інвестовані в певні класи та види активів. Головною метою такого інвестування слід вважати збереження пенсійних накопичень. Другою метою вважається формування довгострокового відносно дешевого інвестиційного ресурсу для потреб прискореного розвитку вітчизняної економіки. В будь-якому випадку таке інвестування за економічною природою пов'язане з ризиком.

По-третє, вплив на рівень національних заощаджень. За своєю економічною суттю індивідуальні пенсійні накопичення можна розцінювати як відкладений попит, оскільки особливістю системи є неможливість вилучення накопичень до настання пенсійного віку.

По-четверте, механізм виплати пенсій з накопичувальної системи. В обов'язковому накопичувальному компоненті трирівневої пенсійної системи законодавство передбачає отримання двох видів пенсій - одноразової виплати та довічної пенсії. Причому остання розглядається як основна. Вона виплачуватиметься за рахунок придбання пенсіонером ануїтету у відповідного провайдера - страхової компанії, що матиме ліцензію на цей вид діяльності. Насамкінець, збільшення ролі недержавних фінансових інститутів, за активної участі яких функціонуватиме накопичувальна система. Якщо облік та адміністрування пенсійних внесків покладаються на Накопичувальний фонд, який по суті є органом державного управління, то інвестиційна діяльність та облік прав власності на пенсійні активи покладаються на приватні фінансові установи - компанії з управління активами та зберігачів. Крім того, після двох років функціонування системи громадяни за бажанням матимуть змогу перевести власні накопичення від Накопичувального фонду до приватного адміністратора. Запровадження системи ІІ рівня стане ще одним серйозним випробуванням соціально-економічного стану країни.

Позитивний вплив системи на соціально-економічний стан країни полягатиме у наступному:

1) Розумне та раціональне інвестування майбутніх пенсійних накопичень здатне надати потужний поштовх вітчизняній економіці. Спрямування довгого та відносно дешевого інвестиційного ресурсу у реальний сектор здатне забезпечити швидке та стале зростання внутрішнього високотехнологічного виробництва з високим рівнем доданої вартості. Це автоматично потягне за собою зростання кількості робочих місць, зниження рівня безробіття та підвищення рівня заробітної плати. Наслідком стане підвищення внутрішнього попиту, яке, у свою чергу, за наявності відповідного грошового ресурсу, призведе до подальшого розширення виробництва тощо. Тобто матиме місце самовідновлюваний циклічний процес «зростання виробництва - зростання зайнятості та заробітних плат - зростання пенсій - зростання внутрішнього споживання - зростання виробництва».

2) Зміна ментальності майбутніх поколінь. Потужні патерналістські настрої, які панують у сьогоднішньому суспільстві, є серйозним гальмом на шляху суспільного розвитку у ринкових умовах. [45, с.22] Ще однією особливістю вітчизняного соціуму є нехтування поведінкою «обачливого індивідуума». Результатом є високий рівень сподівань індивідуума на державу в контексті майбутнього пенсійного забезпечення, внаслідок чого людина відчуває брак стимулів для професійного вдосконалення та інтенсифікації власної праці.

Запровадження ж ІІ рівня пенсійної системи здатне змінити психологію працівника, поселивши в ньому впевненість щодо необхідності покладатись на власні сили, а не на державу у справі забезпечення власної гідної старості. Разом з тим в силу парадигми пенсійної системи, якою вона бачиться нині, реформована система за певних умов може не тільки не послабити традиційні загрози дореформеної системи, але й підсилити їх, а також доповнити додатковими, притаманними виключно накопичувальній пенсійній системі. До них насамперед слід віднести знецінення накопичень внаслідок інфляції, свідоме неналежне функціонування фінансових посередників, погіршення фінансового стану ПФУ, щільність прив'язки до світових фінансових процесів та загрозу дестабілізації вітчизняного фінансового ринку.

Економічна сфера. Парадигма запровадження системи ІІ рівня передбачає, що джерелом її наповнення стане частина пенсійних внесків (приблизно 20%), які сьогодні в повному обсязі спрямовуються до ПФУ. Хоча процес переспрямування частини внесків матиме розтягнутий у часі характер, в бюджеті ПФУ виникає ефект так званих «випадаючих доходів». Навіть з урахуванням того, що половина цих коштів може бути повернута через механізми державного запозичення, фінансовий стан ПФУ майже гарантовано погіршиться. За таких умов задача балансування бюджету ПФУ є вельми непростою для уряду. У випадку її невдалого вирішення покриття зростаючого дефіциту бюджету ПФУ знову стане проблемою державного бюджету.

Наразі серед експертів пенсійної галузі відсутнє чітке бачення шляхів вирішення проблеми випадаючих доходів. Одним з шляхів її вирішення уряд цілком обґрунтовано бачить звільнення ПФУ від невластивих йому функцій. В якості інших шляхів розглядаються: впровадження професійної пенсійної системи, у тому числі дольової участі роботодавців і держави у відшкодуванні фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, які призначаються на пільгових умовах; впровадження звільнення солідарної системи від фінансування доплати до розміру прожиткового мінімуму особам, які не мають необхідного страхового стажу, шляхом перекладення зобов'язань на державний бюджет.

Не заперечуючи загалом щодо доцільності вищенаведених заходів, зазначимо лише, що перекладення фінансового тиску з ПФУ на держбюджет навряд чи можна вважати кардинальним вирішенням проблеми. Експертам доцільно також зосередитись на пошуку шляхів збільшення доходів ПФУ. Серед них найчастіше наводять наступні:

? збільшення рівня оплати праці, у тому числі за рахунок її легалізації;

? забезпечення здійснення ПФУ за даними системи персоніфікованого обліку та з урахуванням результатів перевірок ретельного аналізу стану сплати ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та фактичного розміру виплаченої зарплати і внесення пропозицій стосовно шляхів вирішення відповідних проблем;

? погашення заборгованості із виплати заробітної плати та зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

? посилення відповідальності за використання нелегального робочого місця та виплату тіньової зарплати в поєднанні з оптимізацією розміру сплати страхових внесків до ПФУ.

Увагу привертає те, що усі вищенаведені заходи спрямовані на усунення неналежного функціонування діючих джерел доходів ПФУ. Але з урахуванням економіко-демографічних реалій цього замало, а бюджет ПФУ потребує нових джерел доходів. Причому такі джерела повинні позитивно сприйматись населенням та не викликати суспільного роздратування. До них найчастіше відносять:

? підвищення акцизів на елітні сорти алкоголю та тютюну;

? надходження від приватизації державного майна понад обсяги, передбачені у законі про Державний бюджет України на відповідний рік;

? надходження від продажу землі сільськогосподарського призначення;

? надходження від оподаткування операцій з нерезидентами, зареєстрованими в офшорних зонах;

? штрафні санкції за видобуток корисних копалин без спеціального дозволу на користування надрами і порушення передбачених ним умов;

? надходження від реалізації державної часки прибуткової продукції - вуглеводнів, які видобуваються в межах континентального шельфу Чорного моря, за угодами про розподіл продукції;

? вивізне мито на нафтопродукти;

? надходження від погашення суб'єктами господарювання заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії.

Усі вищенаведені заходи потребують відповідного законодавчо-нормативного опрацювання, яке з урахуванням вітчизняного нормотворчого процесу може бути розтягнуто у часі на термін, який складно передбачити. Разом з тим, ще одним з джерел, що не викличуть суспільного відторгнення, є введення податку на багатство.

Підвищення вразливості фінансової системи перед загальним станом економіки та, зокрема, кризами. На відміну від розподільчої, накопичувальна система є набагато більш вразливою перед негативними явищами у вітчизняній економіці.

Однією з найсуттєвіших загроз системі ІІ рівня є знецінення пенсійних накопичень внаслідок інфляції. За недбалої урядової політики, коли рівень інфляції перевищує 5-8%, заощадження знецінюються настільки швидко, що сам процес їх накопичення втрачає сенс.

Іншою загрозою системі ІІ рівня є кризові явища. Звичайно, спад виробництва в національній економіці з наступним зменшенням зайнятості та зниженням заробітних плат обумовлює звуження бази сплати пенсійних внесків як в розподільчу, так й в накопичувальну системи.

Проте накопичувальна система, яка тримає переважну частину пенсійних накопичень в цінних паперах, піддається додатковому ризику їх втрати внаслідок швидкого зниження ринкової вартості фондових активів. Як довів досвід 2008 року, в період фінансових криз виникає так звана «інвестиційна пастка», суть якої полягає у наступному. При співставних параметрах участі у системі учасники, у яких настання пенсійного віку припадає на кризовий або найближчий посткризовий період, отримують пенсії менші, ніж їх колеги, що вийшли на пенсію напередодні кризи.

Більш щільна прив'язка національної економіки до світових процесів. Це відбуватиметься внаслідок того, що до 40% пенсійних накопичень може бути інвестовано у цінні папери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав та акції й облігації іноземних емітентів. За деякими оцінками, обсяги таких інвестицій можуть сягати 1 млрд. євро на рік.

На перший погляд це може здатись позитивним явищем, оскільки свідчить про більш щільну інтеграцію вітчизняної економіки до світової. Проте така думка є хибною з наступних причин. По-перше, спрямування частини пенсійних накопичень в цінні папери іноземних емітентів суттєво звузить інвестиційний потенціал системи ІІ рівня, якого так потребує вітчизняна економіка. По-друге, поширена серед спеціалістів та пересічних громадян теза щодо підвищеної надійності іноземних інвестицій у світлі останніх світових подій та тенденцій потребує критичного перегляду. Згадаємо сумнозвісний приклад гучного банкрутства четвертого у світі за обсягами активів інвестиційного банку Lehman Brothers.

Отже система ІІ рівня набуває потенційну можливість бути розбалансованою внаслідок не тільки вітчизняних, але й іноземних кризових процесів, тобто її вразливість до зовнішніх чинників підвищується.

Розбалансування та дестабілізація фінансових ринків. Передусім, беззаперечно, йдеться про фондовий ринок. В силу своєї обов'язковості система ІІ рівня матиме гарантовані у часі надходження грошового ресурсу, які мають добре прогнозовані обсяги.

Наприклад, згідно даних НДІ праці і зайнятості населення середня заробітна плата у 2013 році складатиме 2989,00 грн. [46, c.1] Якщо система ІІ рівня почне функціонувати з 2013 року, щорічний обсяг надходжень до Накопичувального фонду складатиме близько 5 млрд. грн. А якби система була запроваджена раніше і у 2013 році функціонувала на повну потужність, тобто відрахування сягнули б планових 7% заробітної плати, річні надходження перевищили б 17,5 млрд. грн.

Цілком зрозуміло, що за таких умов Накопичувальний фонд стане найпотужнішим оператором фінансових ринків з відповідними маніпуляторними можливостями. При цьому неминучою буде поява осіб, зацікавлених заробити на валютних, фондових, відсоткових спекулятивних коливаннях. Отже накопичувальний фонд за умови недостатньо досконалого регулювання маже перетворитись на дестабілізуючий чинник, який матиме потенційну можливість свідомого розбалансування фінансових ринків.

...