Страхування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Страхування як економічна категорія та його ознаки

Страхування - це система специфічних відносин, яка включає сукупність форм і ме-тодів форму¬вання цільових грошових фондів , їх викори¬стання з метою відшкодування збитків у разі на¬стання певних подій в їх житті. страхування ризик економічний

Ознаки страхування:

-В страхуванні завжди наявні дві сторони: стра-хувальник і страховик, зобов'зання і відповідальність яких регламентуються дого¬во-ром страхування.

-Для с-ня характерні замкнені перерозподільчі відносини, пов'язані з солідарним розподілом суми збитку одного або декількох учасників ціх відносин на всіх учасників.

-Страхові фонди, створювані методом с-ня, вико¬ристовуються виключно в цілях відшкодування збитків внаслідок настання страхових подій.

-С-ня забезпечує розподіл збитку від на¬стання страхових подій.

З огляду на ці ознаки, Страхування можна ви-зна¬чити як економічні відносини, за яких стра¬ху-вальник шляхом сплати грошового внеску забез¬печує собі або третій особі в разі на¬стання стра¬хової події, обумовленої догово¬ром або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення по¬повнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні за¬ходи щодо зменшення ризику, а у разі не¬обхідності перестраховує частину остан¬нього.

2. Функції страхування

Економічна сутність страхування розкривається в його специфічних функціях, що виражають суспільне значення даної категорії і до яких можна віднести: 1. Ризикова функція полягає в переданні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником. 2. Функція формування спеціалізованого страхового фонду є характерною для страхової діяльності, тому що для забезпечення відшкодування заподіяного збитку внаслідок страхового випадку необхідно сконцентрувати кошти, сформувати їх у достатньому обсязі. Фонд може формуватися як примусово, так і в добровільному порядку, виходячи з економічної та соціальної обстановки, і повинен дозволяти не тільки проводити виплати страхувальникам, які зазнали збитків у поточному періоді, а й у майбутньому (при можливих значних збитках). Ця функція забезпечує стабільність страхування та гарантію виплат відшкодувань. 3. Функція створення і використання страхових резервів проявляється у накопичені страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Формування страхових резервів -- основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них. 4. Функція заощадження коштів полягає у накопичені коштів страхувальника його внесками, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) або інше за умов страхування (майнове страхування). 5. Функція попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків (превентивна) спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків. 6. Контрольна функція полягає в суворо цільовому формуванні коштів страхового фонду. Згідно з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за проведенням операцій по страхуванню. 7. Інвестиційна функція полягає у поліпшені стану грошового обігу, підвищені купівельної спроможності національної валюти, збільшені інвестиційних можливостей країни. 8. Кредитна функція в повній мірі проявляється в особистому страхуванні. Тому, що клієнт купуючи страховий поліс сплачує внесок і цим самим кредитує страхову компанію. Однією з передумов подальшого розвитку страхування є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

3. Головними суб'єктами страхування

1.страховик(юрид особи створені у формі акціонерних,командитних,повних товариств або товариств з повною відповідальністю, що одержали, у встановленому порядку ліцензію на здійснення страх. Дія.)2.страхувальник(юрид.фіз. особи які уклали із страховиками договори стахуванння згідно чинного законодавства)3.застрахований(особа вказана в договорі страхування життя і здоровя, якою є об'єктом страхування)4.вигодонабувач,5.бенефіціар(отримувач страхового відшкодування, ним може бути страхувальник, застрахований або інша 3 особа визначена договором стахування).

Об'ємкти страхувмання (англ. object of insurance)-- майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

· з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

· з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

· з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

4. Принципи страхування

Страхування грунтується на таких специфічних принципах :

1)Вільний вибір страховика і виду страхування. Цей принцип стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

2)Страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають конкретний обєкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподія між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку.

3)страховий інтерес виплаває з права власності або володіння тим чи іншим обєктом. Кожний індивідуальний або асоціаційний власник зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей обєкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоровя.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток ( загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестування).

4)Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довіря між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають право приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується обєкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержувався страхувальник. Адже саме він володіє інформацією про всі властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоровя чи інші особливості субєкта страхування.

Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

5)Страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнути спроб використати страхування у спекулятивних цілях страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення бувають, як правило, в бік зниження рівня відшкодування.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній з чотирьох форм:

-перерахування належних коштів на рахунок страхувальника або вигодонабувача;

-оплатою витрат ремонт пошкодженого страхового субєкта;

-відновленням обєкта;

-заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник.

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - перерахування коштів на рахунок страхувальника або видача йому чека на отримання готівки.

6) Франшиза - це визначена договором стр-ння частина збитків, яка в разі стр-вого випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збатку за відкидання франшизи. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.

7)Суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

8)Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Застосування цього принципу стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне і те ж саме майно з метою наживи. Проте, щоб застосувати цей принцип, слід переконатися в тому, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування.

9)Співстрахування і перестрахування.

Співстрахування - це страхування обєкта за одним спільним договором кількома страхувальниками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обовязки кожного страхувальника. Позитивним в співстрах-ні є те, що компанії мають змогу обєднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування - це страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обовязків перед страхувальником у іншого страховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

10)Диверсифікація - поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу. Закон У “Про страхування” передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність повязана з формуванням і розміщенням страхових резервів, а також із управлінням ними. Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації при розміщенні страхових резервів. Тепер страховики мають право розміщувати кошти на депозитних рахунках у банках, у ЦП-х та нерухомості.

5. Класифікація страхування за обєктами.Поняття галузей страхування

Об'єктами стр-ня можуть бути три групи майнових інтересів :

1)повязані з життям здоровям працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте стр-ня)

2)повязані з володінням користуванням і розпоряд женням майном (майнове стр-ня)

3)повязані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну а також шкоди заподіяній юридичній особі стр-ня

Майнове страхування поділяється як галузь на підгалузі:

-страхування с/г підприємств

-стр-ня майна промислових підприємств та організацій

-стр-ня фін ризиків

У відповід-сті за відповідними тарифними ставками :

-тварини с/г під-в

-будівель с/г під-в

-засобів лову

-стр-ня пром.під-в

-стр-ня машин

-засобів транспорту

Страхування майна громадян:

-стр-ня домашнього майна

-стр-ня мисливських рушниць

-на випадок ремонту квартир

Стр-ня фін.ризиків:

-стр-ня непогяшення кредиту

-стр-ня відповідальності непогашення позички

-стр-ня біржових ризиків

-стр-ня ризику засновника

Страхування життя:

-змішане

-до вступу в шлюб

-довічне

Стр-ня нещасних випадків :

-туристів

-школярів

-на транспорті

Страхування медичне:

-на випадок хірургічного втручання

-витрати на ліки

-стр-ня на випадок амбулаторного лікування

Стр-ня цивільної відповідальності:

-власників транспортних засобів

-власників будівель

Екологічне стр-ня:

-стр-ня відповідальності під-в за забрудненя довкілля

-стр-ня відповідальності за розлив нафти.

6. Класифікація за формами проведення

За формою проведення страхування буває:

-- добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України " Про страхування".

-- обов'язкове - це страхування, яке здійснюється відповідно до законодавчих норм, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники -- вносити належні страхові платежі (страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування пасажирів і військових).

7. Класифікація страхування за сферами діяльності або спеціалізацією

Передбачає його поділ на страхування життя та загальне (ризикове) страхування. Зазначену класифікаційну ознаку покладеною основу виокремлення галузей страхування, які, у свою чергу, включають підгалузі та види відповідного страхування. При цьому всі ланки такої класифікації охоплюють і обов'язкову, і добровільну форми здійснення страхування.

Чинним страховим законодавством за об'єктами страхування визначено три його галузі:

-- майнове страхування як сукупність видів страхування, об'єктом яких є майно юридичних і фізичних осіб;

-- особисте страхування -- галузь страхування, в якій об'єктом страхування є життя, здоров'я, працездатність громадян;

-- страхування відповідальності -- галузь страхування, в якій об'єктом страхування є відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків унаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника.

Загальне страхування включає всі галузі, тоді як страхування життя є під-галуззю, видом особистого страхування, об'єкт страхових відносин в якому -- майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям застрахованого.



8. Критерії, за якими можна класифікувати ризики

Вельми різні, але в сукупності вони дають змогу уявити ризик як багатоаспектне явище й охарактеризувати його з точки зору виникнення, місця, величини та особливостей прояву. Ризики класифікують на певні види залежно від таких основних критеріїв: 1) причини; 2) об'єкта; 3)величини; 4) наслідку; 5) можливостей настання; 6) можливостей страхування та інши. Згідно з критерієм причини ризики поділяють на природні (злива, ураган, буря, снігопад, землетрус, град, циклон, виверження вулканів, посухи) та антропогенні (пожежі, вибухи, аварії, нещасні випадки, катастрофи).

Згідно з критерієм об'єкта ризики поділяються на майнові та особові: Майнові ризики, які виявляються на майнових об'єктах і майнових інтересах власників певних видів майна. Особові ризики, що притаманні особам і мають фізичне, фізіологічне та соціальне походження. Згідно з критерієм величини збитків ризики поділяють по двум варіантам: загальним та тим що використовують в своїй прпктиці страховики. Перший (загальний) варіант поділяє ризики за розмірами збитків на: · на незнначні (малі); · середні; · великі; · катастрофічні. Таким чином. класифікація ризиків залежно від ймовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути у кожному конкретному випадку, поділяє ризики за розміром - кількісним параметром.

9. Поняття ризику в страх. Класиф. ризиків

Ризик-1) можливість несприятливої події; 2) комбінація небеспек; 3) невизначеність втрат; 4) непередбачуваність, тенденція до того, щоб фактичні рез-ти відрізнять від передбачуваних.

Страх. ризик-1) можлива подія, сукупність подій у випадок їх настання;

2)обєкт страх-ня, вид відповідальн.

3)розподіл між страховиком і страхув-ком несприятливих наслідків, при настанні страх випадку.

Класифікація:

1)з т з можливості вартісної оцінки наслідків ризики бувають:

- матеріальні, які мають вартісну оцінку

- нематеріальні (не мають вартісного виразу)

2)в залеж. від можливого варіанту роз-ку подій:

- чисті; - спекулятивні.

3)з т. з. широти охоплення :

-фундаментальні, -специфічні

4)за обсягом відповідальності : індивідуальні, універсальні

5)особлива група ризиків.

-аномальні; -катастроф. (ідемічні; ризики пов”язані з якістю землі)

6)з т. з. здатності людини впливати на роз-к подій:

-обєктивні ризики; -субєктивні.

1)в заг. Класиф. Розрізняють:

а) екологічні, б) транспортні, в) політичні, г) спеціальні.

10. Класифікація ризиків

Може бути досить різноманітною залежно від критерію, покладеного в її основу. З огляду на те, чи готовий суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування збитків потерпілим внаслідок настання небажаних, уразливих з погляду економічних (або інших) інтересів подій, розрізняють страхові та нестрахові ризики.

Страховий ризик - певна подія, в разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки ймовірності та випадковості. Страхується той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитку й обчислити ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування.

Нестрахові ризики - події, які теж супроводжуються певними втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями. Це, як правило, ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитків та ціну страхової послуги.

11. Страхові ризики класифікуються за різними ознаками

Насамперед: - за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил та цілеспрямованої дії людини); - за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики та універсальні); - специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні - ендемічні, якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальні тощо); - об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтрольованими факторами); - суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігнорують об'єктивну реальність) тощо. Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди. В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо.

12. Римзик-мемнеджмент

Це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію та тактику управління, направлені на досягнення основних бізнес-цілей банку

У ризик-менеджменті прийнято виділяти декілька ключових етапів:

· на першому етапі відбувається виявлення ризику з супутньою оцінкою вірогідності його реалізації і масштабу наслідків;

· на другому етапі здійснюється розробка ризик-стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації можливих негативних наслідків;

· на третьому етапі вибираються методи і інструменти управління виявленим ризиком;

· на четвертому етапі проводиться безпосереднє управління ризиком;

· на завершальному етапі оцінюються досягнуті результати і коректується ризик-стратегія.

За ключовий етап ризик-менеджменту вважається етап вибору методів і інструментів управління ризиком.

13. Поняття страхового ринку. Класифікація страхових ринків

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Страховий ринок - складна динамічна система, до якої входять постійно взаємодіючі і взаємозалежні складові. До таких складових відносять: страхові продукти (послуги), систему тарифів (цін на страхові послуги); інфраструктуру суб'єктів ринку. Первинною складовою страхового ринку є страхова компанія (продавець страхових продуктів). Саме в ній формуються екон відносини з приводу укладення та обслуговування договорів с-ня, створюється і розподіляється страховий фонд.

Об'єктивною умовою існування страхового ринку є необхідність забезпечення страхового захисту.

Класифікація страхового ринку: виділяють інституціональну, територіальну та галузеву його структуру.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Основу інституціональної структури страхового ринку складають страхові компанії. Договори можуть укладатися з акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. У територіальному аспекті залежно від масштабу виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки. За галузевою ознакою виокремлюють ринок с-ня життя та ринок загальних видів с-ня, а в його межах - ринок авіаційного, морського, автотранспортного с-ня тощо.

14. Внутрішня струк-ра страх. Ринку

Суб”єкти страх. ринку. Суб”єктами страх. ринку є страхувальники, страх-ки, перестрах-ки, страх. посередники, об”єднання страховиків, тощо. Головні серед них- страх-ки та страхув-ки. Законом Укр. “Про страх.” страхови-ми визнач. Страх. особи, створеніь у формі акціонерних, повних, командитних, товариств або товариств з додатковою відповідальністю, що одержали у встановленомк порядку ліцензію на здійснення страх. діяль-ті. Крім того, страх. діяль-ть в праві здійснювати держ. Страх. орган-ї і товариства взаємного страх-ня. Суб”єкт страх. ринку, як страхувальник.страхув. визначаються юр. особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страх-ня або є страхув-ми відповідно до законодавства Укр. Ст.2. Страховиками визнач-ся юрид. Особи, які створені у формі акціонерн., повних, командитних товариств з додатковою відповід-тю згідно з Законом Укр “Про господ-кі товариства” (1576-12) з урахуванням особливостей, передбачених цим законом, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страх. діяль-ті.Учасників страховика повинно бути не меньше трьох.Страх. дія-ть в Укр. здійсн. виключно страхов-ми - резидентами Укр.Страхувальники виз-ся юр. особи та дієздатні громадяни, які уклали із страхов-ми договори страхування або є страхув-ми. відповідно до законодавства Укр.



15. В основу класифікації страхування

Покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме: * історична ознака; * економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страховика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика); * юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення). Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування. Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька, варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації. Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance») і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»). Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування доходів від страхової діяльності. В основі віднесення того чи іншого виду страхування до «життя» чи «не-життя» (термін «не-життя» в українській практиці, як правило, не вживається; здебільшого в такому разі говорять про «ризикові види страхування» або «види страхування інші, ніж життя») полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме: * наявність нагромаджу вального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування); * строк дії договору страхування.

16. Інфраструктура страхового ринку

Це система посередників, які прямо чи побічно здійснюють на страховому ринку роботу що спрямована на обслуговування продавців і покупців страхових послуг.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів на страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури. Головне призначення такої системи полягає в підтримці впорядкованих взаємовідносин між усіма учасниками ринку. Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною, залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховиків системою.

17. Перспективи розвитку страхового ринку України

Головним напрямком діяльності страхових організацій має стати захист ек інтересів найвразливіших верств населення і бізнесу, що тільки народжується, через систаму дешевого обов'язкового с-ня.

В міру розвитку ринку ризики зростають. Тому треба забезпечити солідарну відповідальність шляхом об'єднання с-их компаній у пули (або інші фірми).

Щоб перебороти негативні тенденці необхідно з більшою увагою, ніж це робилося донині, розглянути особливості формування конкурент-ного с-го ринку в перехідній ек-ці та забезпечити стабільне правове поле для с-го бізнесу.

Щоб створити реальні умови для інвестиційної діяльності страховиків, треба формувати розвинутий с-ий ринок, сприяти ек діяльності усіх його суб'єктів, розширювати базу для с-го бізнесу, інтегрувати нац правові механізми с-ня у світовий ек простір.

Таким чином, перспективами розвитку с-го ринку є:

розвиток інфраструктури;

розвиток законодавчої бази;

розвиток податкової бази;

розвиток перестрахування.

18. Характеристика сучасного стану страхового ринку в Укр

У період становлення ринкової економіки в Укр значною мірою зросли обсяги страхового ринку ,і він набув якісного розвитку.Кінець 90-х років характеризуватиметься збільшенням числа страхових договорів,стабілізацією кількості страховиків та іх спеціалізацією за видами стр-ня,розвитком перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному),так і на зовнішньому(світовому)страховому ринку.Особливо слід зазначити те,що ряд заходів як на законодавчому рівні,так і на рівні застосування чинників управління й організації стр-ого ринку зумовили постійне зростання розмірів страхових резервів.А це означає посилення фінансової надійності страховиків ,рівня гарантійності виконання взятих ними зобовязань. Специфічними є й індивідуальні страховики.До індивідуальних страховиків відносять фіз.осіб,обєднаних у синдикати,що діють на страхових ринках типу Ллойда.Ллойд-це ринок страхових послуг світового значення .Тут переважає страхування морських,авіац-них,автомобільних нафтогазодобувних ризиків.В Укр страховиками визнаються нині лише юридичні особи,утворені у формі акціонерних,повних,командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.

19. Охарактеризувати основні види страхових компаній та порядок ії створення

За формою власності страховики можуть бути: державні та приватні.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

До індивідуальних страховиків, зокрема, відносять фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, що діють на страхових ринках типу Ллойд. Синдикати формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від імені своїх членів.

За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.

В Україні страховиками визнаються юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.

У багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Для товариств взаємного страхування отримати прибуток не є першочерговим завданням. Вони створюються, щоб уможливити взаємодопомогу своїх членів. Тут учасник товариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхувальникам належать усі активи товариства. В Україні ТВС також можуть із часом набути помітного розвитку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати в сільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловому і торговельному бізнесі, страхуванні життя. В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію та ліцензування юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Юридичні особи мають бути зареєстровані в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу, розміщенням тимчасово вільних грошових коштів. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.



20. Стратегія страхової компанії

Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхового ринку, і зокрема кожної страхової компанії.

В економіці і сфері управління стратегія будь-якої організації-- це докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування. Щодо страховиків стратегія означає генеральну програму дій компанії, узгоджену з головною метою останньої Від ступеня обгрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії.

Головна мета, коли вона визначена і, що дуже важливо, досяжна, сприяє підвищенню ефективності роботи компанії. Мета, що випливає із завищеної оцінки можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків.

У практиці страхового менеджменту широко використовується стратегія оновлення. Вона передбачає безперервний процес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнтованих на послідовне вдосконалення страхової справи. Опрацювання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати.

Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення мети. Приблизно кожні півроку його доцільно коригувати залежно від зміни ділових і соціальних обставин, аналізуючи динаміку макроекономічних показників, що характеризують темпи економічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття, структурні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізичних осіб тощо.

Проаналізувавши на цьому тлі позитивні та негативні зміни в умовах діяльності страховика, доцільно знайти відповіді на такі запитання:

* чи може компанія надавати свої послуги за цінами, нижчими або такими самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому заважає);

* який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй розширювати коло своїх прихильників;

* чи має компанія належний персонал для оперативної переорієнтації роботи на нові послуги та ринки;

* що необхідно для посилення мотивації працівників до кращого виконання місії компанії?

Практика управління виробила низку загальних підходів щодо стратегічного планування.

Загальна стратегія компанії відпрацьовується групою експертів і має бути схвалена вищим керівництвом ще до здійснення перших інвестицій.

Ставиться реальна мета перед компанією, визначаються етапи її досягнення і способи контролю за ходом виконання завдань.

Визначається коло фахівців, які обійматимуть ключові посади. Продумується система набору та професійної підготовки персоналу. Багато компаній користуються такою схемою побудови стратегії:

1) загальні положення;

2) період, на який розрахована стратегія;

3) стратегічні орієнтири: майбутня роль і завдання компанії;

4) аналіз і оцінювання становища компаній: конкурентна позиція, стосунки зі страхувальниками, фінансовий стан;

5) визначення пріоритетів: нові страхові послуги, нові страхувальники, досконаліші методи маркетингу тощо.

6) розрахунок кінцевих фінансових результатів. Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізації стратегії страховика має бізнес-план. Його мета -- конкретизувати діяльність компанії на найближчу перспективу (3 -- 5 років) згідно з потребами ринку і можливостями мобілізації для цього відповідних ресурсів. На жаль, і досі бізнес-плани у страхових компаніях ще не посіли належного місця. Нерідко про них згадують лише під час реєстрації страхових компаній. Міністерство фінансів вимагає подання з цього приводу економічного обґрунтування компанії, яке містить дуже обмежений перелік показників, а саме: види страхування, кількість договорів страхування, страхову суму, страхові платежі, страхові відшкодування, відрахування до резервів, витрати на ведення справи, прибуток від страхової діяльності.

Звісно, що цього замало, аби бізнес-план допомагав страховикові вирішити такі проблеми:

* визначити конкретні напрямки діяльності компанії, цільові ринки і своє місце на них;

* сформулювати ту частину стратегії компанії (і тактику її досягнення), яка припадає на період дії бізнес-плану;

* виявити відповідність наявних кадрів компанії, умов мотивації їхньої праці вимогам досягнення поставленої мети;

* оцінити фінансовий стан компанії з погляду можливостей реалізації її місії;

* передбачити можливі перешкоди на шляху до мети.

За наявності грамотно складеного бізнес-плану керівники мають змогу досконало вивчати перспективи розвитку компанії, координувати зусилля, спрямовані на досягнення мети, визначати систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії, готувати компанію до можливих змін у ринковій ситуації, чітко формулювати обов'язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання про те, який капітал потрібний для розвитку компанії згідно з визначеною метою 5 яка очікується ефективність його використання.

Тут перелічені лише деякі з тих позицій, які слід узяти до уваги, опрацьовуючи нову або коригуючи наявну стратегію діяльності страхової компанії. Значне місце має бути відведене формуванню раціональної структури компанії, її ресурсному забезпеченню, кадровій політиці, мотивації та контролю. Ці та інші аспекти стратегії діяльності компанії розглядаються в цьому розділі далі.

Важливо, щоб менеджери всіх рівнів були добре і своєчасно ознайомлені зі стратегічною лінією та пріоритетами компанії. Саме від них істотно залежить, чи зосередяться зусилля працівників на досягненні мети компанії. В умовах переходу до ринкових відносин бізнес-план має бути в усіх компаніях і розглядатись як основний документ, що визначає стратегію діяльності кожної з них на конкретний період.

Світовий досвід показує, що жодна, навіть високорозвинена, країна не може не зазнавати циклічних підйомів і спадів у економіці. Не всі підприємницькі структури однаково відчувають ці коливання. Виграють ті, хто вміє прогнозувати ситуацію і своїми продуманими й оперативними діями повертати справи на краще.

21. Структура страх компанії та управл. Нею

Під структурою компанії розуміються насамперед зв”язки, що існують між різними частинами орган-ї для досягнення мети.Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями, відділами, секторами й іншими підрозділами центр. офісу та регіональної мережі компанії.Орган. стр-ра відображ. В таких формах, як поділ праці, створення спец. підрозділів, їєрархії посад, внутрішньоорган. процедури.Філія страховика- це відокремлений підрозділ, що не є юрид. особою. Три сис-ми орган. роботи страх. компаній з філіями:

Централізована си-ма-передбач. Прийняття всіх рішень, що стосується андеррайтингу та відшкодування збитків центральним офісом.

Децентрал. Сис-ма- більшість рішень, що стосуються укладання договорів і відшкодування збитків, прийм у філії.

Регіональна-серед філії виокремлюються головні для даного регіону.

Представництво страховика- являє собою відокремлений підрозділ останнього, який не є юр. особою, діє згідно з положенням про представництво, не має право безпосередньо здійснювати страхову, а також будь-яку підприєм діяль-ть. Етапи вдосконалення стру-ри страх компанії:

1.передбачає вивчення всіх переваг і недоліків діючої сис-ми управління.

2.опрацьовується проект створення або вдосконалення організац. струк-ри компанії.

3.впроваджується нова організ. стр-ра компанії.

Управл. страх компанією визначаються залежно від того , на яких засадах створено організацію.Наглядова робота обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до 9 осіб.Цей орган контрол стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів.

Правління страх компанії є виконавчим органом, який здійснює керівництво роботою компанії згідно з повноваженнями, визасеними статусом компанії і положенням про правлін.Голова правління може виконувати водночас фун-ї і голови правління.Президент- це посада, що за ієрархією йде після голови правління.Ревізійна комісія- контрольний орган страховика, що контролює виконання статусу, рішення загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства.

22. Ресурси страхової компанії

Комерційна діяльність не може здійснюватися без наявності необхідних факторів, а саме : основних і оборотних засобів, трудових. Фінансових та інформаційних ресурсів. Їх сукупність і раціональна структура визначають потенціал фірми.

У діяльності стр-вих компаній вирішальними є розміри грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. Створюючи чи розвиваючи стр-вий бізнес, потрібно звертати увагу на раціональне формування кожного компонента потенціалу компанії.

Формування ресурсів грунтується на порівнянні витрат на їх придбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалість і місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійного управління ресурсами.

Велике значення має добір приміщень для офісу компанії.

Важливо визначити, де саме буде розміщена компанія.

Офіс має бути обладнаний сучасними, зручними для виконання працівниками їхніх функціональних обовязків меблями, телефонним звязком, компбтерною, копіювальною та ін технікою.

Особливо слід наголосити на необхідності забезпечення компанії зручним транспортом.

Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобовязань стр-вої компанії, складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів.

Основу успіху стр-вої компанії становлять трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня її персоналу залежить досягнення нею стратегічної мети. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомого раціональнішого добору своїх працівників і максимального розкриття їхніх професійних здібностей.

23. Органи управління страховою компанією та їхні функції

Органи управління страховою компанієювизначаються залежно від того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українському страховому ринку переважна більшість страхових компаній має статус акціонерного товариства.

Згідно із Законом України «Про господарські товариства» найвищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів. Їх скликають засновники компанії після фундаментальної підготовчої роботи.

До компетенції загальних зборів акціонерів належать:

· затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмір статутного фонду;

· прийняття рішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу або викупу;

· затвердження річного звіту, зокрема розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії;

· обрання наглядової ради, ревізійної комісії, голови та членів правління товариства;

· прийняття при потребі рішення про зміну статусу акціонерного товариства (із закритого на відкрите або навпаки);

· прийняття рішення про ліквідацію товариства.

Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев'яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів. За наявності певних повноважень, наданих загальними зборами акціонерів, наглядова рада може приймати рішення про призначення і відкликання голови та членів правління, затверджувати річний звіт, вирішувати ряд інших важливих питань, що не є виключною прерогативою загальних зборів.

У деяких компаніях за прикладом західноєвропейських страховиків створюється Рада директорів. До її складу входять керівники, обрані загальними зборами акціонерів, що мають повноваження, визначені статутом. До складу Ради залучаються також директори з числа керівників компанії, окремих інфраструктур останньої і зовнішні директори -- здебільшого радники або провідні акціонери (директори без портфеля). Вони часто мають незалежний і добре аргументований погляд з питань, що розглядаються Радою директорів. Завдяки цьому рішення зазначеного органу стають більш обґрунтованими та позитивно впливають на роботу компанії.

Правління страхової компаніїєвиконавчим органом, який керує роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління. Робота правління має будуватися з додержанням принципу колегіальності. Спектр питань, які вирішуються правлінням, дуже широкий. Це планування діяльності, розставляння відповідальних кадрів, у тому числі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії (у переважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функції виконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії.

Голова правління може виконувати водночас функції і голови Ради директорів. Дозволяється також поєднувати в одній особі посади голови правління і головного менеджера. Якщо такого поєднання немає, то функції голови правління здебільшого обмежуються організацією міжнародних контактів і координацією взаємодії компанії з органами влади тощо.

Президент -- це посада, що за ієрархією йде після голови правління. Важлива особливість: якщо президент є одночасно і головним менеджером, то за рангом він може бути вищим за голову правління.

Залежно від того, на кого покладені функції управління оперативною діяльністю компанії -- голову правління чи президента, -- призначаються їхні заступники або віце-президенти. Їх кількість і розподіл обов'язків визначаються потребами кожної компанії.

У Західних країнах оперативне керівництво компанією, як правило, здійснює головний менеджер. На нього покладаються дуже важливі функції. Насамперед такі: організація виконання рішень загальних зборів акціонерів, наглядової ради, ради директорів та правління компанії, внесення пропозицій щодо планів діяльності компанії, затвердження функціональних обов'язків посадових осіб. Можна прогнозувати, що зі збільшенням обсягів роботи й українські страховики частіше вводитимуть цю посаду до штатного розкладу.

При керівних органах компанії є секретаріат, на який покладаються важливі функції з контролю за виконанням їхніх рішень. Секретар ради веде облік акціонерів, а також книгу протоколів засідань цього органу. У багатьох компаніях, які переймають повчальний зарубіжний досвід менеджменту, чергове засідання наглядової ради, Ради директорів або правління розпочинається з інформації про остаточну редакцію попередніх рішень і стан їх виконання. При секретаріаті є група працівників, які встановлюють зв'язки з громадськістю, інформуючи її про діяльність компанії.

Ревізійна комісія -- контрольний органстраховика, що відстежує виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Останніми роками ревізійні комісії контактують з аудиторами, що дає змогу підвищувати професійний рівень перевірок і висновків.

У підрозділі 4.5 уже йшлося про те, що ефективність діяльності компанії залежить, насамперед, від можливостей добору талановитих, чесних керівників, які знаються на страховій справі. Але такі особи повинні мати належно забезпечені мотиви до продуктивної праці. І в розвинених країнах відповідні мотиви створюються.

Таких працівників усіляко заохочують: крім достатньо високої заробітної плати вони мають ще й інші блага. Наприклад, у США, коли відповідальний працівник страховика звільняється, виходячи на пенсію, йому виплачують вихідну допомогу в розмірі трирічної заробітної плати. А оскільки середній річний заробіток відповідального працівника страхової галузі перевищує 40 тис. доларів, то зрозуміло, яку відчутну матеріальну підтримку одержує такий пенсіонер.

У Німеччині керівний склад компанії нагороджують найбільш престижними автомобілями. У Великій Британії увійшла в практику оплата за рахунок компанії сімейних турне.

Робити такі щедрі подарунки керівникам і відповідальним працівникам компаній українські страховики ще не мають матеріальної змоги. Зауважимо, що нині середня страхова компанія в ЄС збирає за рік понад 110 млн євро страхових премій. Це близько 20 % загального обсягу страхових премій, зібраних в Україні.

Спільним у практиці багатьох країн є виділення для штатного керівного складу певної кількості (приблизно до 5 %) акцій своєї компанії. Вони можуть бути передані безплатно, зі знижкою до ціни або в борг. Це стимулює керівний персонал до ефективної роботи компанії. Такий спосіб заохочення працівників із додержанням чинного законодавства прийнятний і для України.

Дієвим стимулом, що не потребує значних грошових витрат, є своєчасна і, по можливості, об'єктивна рейтингова оцінка діяльності страховиків.

24. Обєднання страховиків їх види і функції

Страховики можуть утворювати сілки, асоціації та інші обєднання для координації своєї діяльності,захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм.Ці обєднання не можуть займатися страховою діяльністю.Обєднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації.Найбільшим обєднанням є Ліга страхових організацій Укр (ЛСОУ),діє на принципах добровільності і самоуправління. Головні завдання:

-спияти опрацюванню рекомендацій з методології стр-ня;

-готувати пропозиції з питань вдосконалення страхового законодавства;

-брати участь в експортному оцінюванню нормативних актів.

Асоціації професійних страхових посередників Укр

Завдання:створювати нормальні умови для розвитку брокерської та агентської діяльності. Авіаційне і Морське страхове бюро.



25. Необхідність та методи державного регулювання страхової діяльності в Україні

Держава, враховуючи екон-ну важливість стр-ння для забезпечення стабільного рівня сусп-го вир-ва та підтримання належного рівня соц захисту громадян, в цих перехідних умовах покликана через свої управлінські ланки усіх рівнів здійснювати регулювання страх-вої діяльності з метою формування цивілізованого страх-го ринку з рівними правами та умовами для всіх його субєктів. В Україні відбуваються значні зміни у напрямку створення ринкової екон-ки. В сфері страх-ння цей процес передбачає знищення монополістичних структур, зменшення частки власності держави у страх-вих компаніях. Ці зміни не означає, що держава повинна залишити сферу страх-ння, будувати органи страх-го нагляду. Якщо у керівництва страх-ої компанії бракує досвіду, може виникнути така загроза, як нерентабельне ціноутворення страх-вих послуг, що призводить до неплатоспроможності страх-вої компанії. З цієї причини на перший план виходить державне регулювання, що має за мету захистити інтереси власників страх-вих полісів.

Необхідність держ регулювання:

-з причин нерівності відносин між страховиком і страхувальником;

-договір страх-ння оплачується авансом, однак реалізуватась він може лише через довгий час. Саме тому, що споживач страх послуг не в змозі оцінити платоспроможність страх-вика протягом усього періоду дії договору сртах-ння, дуже важливо захістити застрах-вану особу і її кошти від неналежного управління з боку страхової компанії. Надійний захист інтересів страх-ника від несумлінної діяльності страх-вика перетворюється на головну вимогу до державного регулювання страх діяльності.

Держава здійснює регулювання адміністративними, економічними і пропагандськими методами.

Адміністративні методи ДР - це інструменти прямого впливу держави на діяльність субєктів ринку. Їхні ознаки : прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встоновлення їхніх обовязків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розвязання задач, варіанта поведінки; обовязковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність субєктів госп-вання за ухилянні від виконання наказів.

Застосування екон-них методів ДР дає змогу створювати економічні умови, які спонукають субєктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямку, вирішувати ті чи інші завдання згідно з загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою екон-них методів дає змогу субєктам ринку зберегти право на вільний вібір своєї поведінки.

...