Клас Д

менше 15 балів - видача кредиту неможлива

Алгоритм обробки заявки передбачає 2 основних розділи аналізу: загальні дані, фінансові показники. Питома вага кожного із розділів загалом дорівнює 20 та 50 балів відповідно. До загальних показників відносяться вік, час проживання в даній місцевості, освіта, місце роботи, посада, стаж роботи, сімейне положення. Фінансові показники - кредитна історія, розмір заробітної плати, соціальних допомог, аліментів, дивідендів, витрати на ведіння господарства, комунальні послуги, оплата навчання, витрати на розваги тощо.

Розділ 1 «Загальні дані». Вік визначає фінансові можливості позичальника, рівень благополуччя, стабільність поточного стану, його перспективи, мотивацію по використанню товару. Найкращим вважається вік від 25 до 55 років.

Час мешкання в місцевості характеризує ступінь «осілості», стабільність зв'язків з оточуючим середовищем. Час мешкання більше 10 років є найбільш сприятливим для кредитування. Місце роботи, посада є вагомим фактором, що визначає фінансові потоки позичальника. Чим вища службова посада, тим вище рейтинг. Стаж роботи знижує ризик звільнення. Найбільш бажаним є стаж 5 і більше років. Освіта має прямий вплив на бажання брати кредити з усвідомленням всієї відповідальності, що несе позичальник.

Сімейний стан є визначаючим моментом в мотивації клієнта. Наявність дітей в сім'ї свідчить про ступінь відповідальності особи, в тому числі і по зобов'язаннях з банком-кредитором.

Розділ 2. «Фінансові показники». Наявність пластикових карт свідчить про позитивний імідж власника. Вид картки якісно доповнює попередній показник. Наявність рахунків у «ПриватБанк»у дає можливість прослідкувати депозитну історію клієнтів. Кредитна історія є важливим показником при прийнятті рішення про видачу кредиту. Відсутність претензій щодо попередніх кредитів свідчить про високу ступінь відповідальності та порядності позичальника.

Сальдо платіжного балансу, а також відношення суми щомісячних виплат по кредиту до сальдо платіжного балансу вказує на можливість позичальника погашати заборгованість виходячи з поточних грошових потоків. При від'ємному сальдо платіжного балансу, а також якщо сума щомісячних виплат по кредиту перевищує 90% позитивного сальдо сімейного бюджету, кредитування стає небажаним. Володіння нерухомістю характеризує позичальника з точки зору його забезпеченості і стабільності.

Розрахунок питомої ваги суми кредиту в ринковій вартості майна відображає значущість суми кредиту в житті позичальника, а, отже, і досвід управління такими грошовими потоками.

Загальна вартість частки позичальника в майні показує його забезпеченість.

Оцінка питомої ваги суми кредиту в ринковій вартості майна визначає можливе покриття кредиту.

Розділ 3. «Характеристика кредиту».

Основними показниками, що описують кредит є:

- мета кредитування;

- термін кредиту;

- забезпечення;

- співвідношення між заставною вартістю забезпечення і сумою кредиту;

- наявність поручительства;

Після розгляду справи та в разі позитивного рішення банк перераховує кошти, якщо це не кредитка, на розрахунковий рахунок продавця, клієнт оплачує в перший внесок і отримує товар.

Розглянемо два приклади аналізу кредитоспроможності позичальника:

1. Позичальник Тряпішко Микола Миколайович має намір отримати кредит по програмі «Житло в кредит» на суму 106 000,00 доларів США на строк 30 років на купівлю трикімнатної квартири, сума застави становить 109 000,00 доларів США. Клієнт задовольняє всі вимоги банку, надає повний комплект документів, за поданими даними та документами кредитний фахівець робить аналіз кредитоспроможності позичальника (див. додаток Ж). Клас фінансового стану позичальника А - фінансовий стан позичальника не викликає сумнівів, видача кредиту.

2. Позичальник Туринська Вікторія Олексіївна має намір придбати садовий будинок в Київській області, вона звертається в «ПриватБанк» за програмою «Житло в кредит», кредит потрібен в сумі 57 600,00 доларів США на строк 30 років. Сума застави становить 57 600,00 доларів США. Клієнт задовольняє всі вимоги банку, надає повний комплект документів, за поданими даними та документами кредитний фахівець робить аналіз кредитоспроможності позичальника (див. додаток 3). Клас фінансового стану позичальника В - фінансовий стан задовільний, необхідна додаткова обробка документів, видача кредитів можлива. Кредит може бути наданий, якщо позичальник надасть поручитель або надасть в заставу своє майно.

Отже, кредитні операції комерційних банків традиційно перебувають у центрі уваги науковців та банкірів, адже кредитування завжди було й залишається пріоритетною економічною функцією банків. Аналіз тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростали і в абсолютних, і у відносних показниках. ЗАТ КБ «ПриватБанк» є лідером ринку споживчого кредитування і він пропонує всі види цього виду кредитування. Населенню пропонуються програми оформлення кредитних карток, автомобіля, квартир тощо. Визначили, що налагоджена система масового обслуговування клієнтів, яка дозволяє залучати такі обсяги кредитів. Але нажаль ситуація в банківському секторі призвели до підвищення відсоткових ставок та жорсткіших умов кредитування, щоб відлякувати клієнта.

На сьогоднішній день кредитування призупинено, і банк практично працює тільки з кредитками в невеликих обсягах і на невеликі суми може видавати кредити, згідно з обмеженням НБУ. З 13 жовтня 2008 року фінансові установи не можуть збільшувати загальний розмір свого кредитного портфеля. Нові кредити можуть видаватися тільки на суму, яку клієнти повертають за раніше виданими позиками. Рішення НБУ є частиною пакета заходів, що мають зміцнити стабільність банківської системи України в умовах світової фінансової кризи і паніки серед вкладників, що почалася в жовтні.

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку банківського кредитування населення

3.1 Ризики, які виникають при споживчому кредитуванні та шляхи їх мінімізації

Мінімізація кредитного ризику є основним завданням і проблемою для банка при здійсненні кредитування.

Стратегія кредитного ризику має задовольняти дві основні вимоги: по-перше, бути в руслі загальної ризикової політики (стратегії банку), зорієнтованої на оцінку інтегрованого ризику, яким він обтяжений; по-друге, відповідати цілям кредитної політики, в межах якої здійснюється стратегія кредитного ризику банку.

Цілком уникнути ризику можливого несвоєчасного повернення (чи взагалі неповернення) позик практично неможливо й недоцільно. Адже надмірна обережність на уникнення кредитних операцій веде до ризику невикористаних можливостей. Питому вагу позик, які класифікуються як нестандартні, в кредитному портфелі банку можна зменшити, здійснюючи систематичне застосування досконалих методик (застосовуючи відповідний інструментарій) для прийняття раціональних рішень щодо надання позик та здійснюючи моніторинг.

Високий темп споживчого кредитування в 2004 - 2008 роках (див. табл. 2.1) спричинено, насамперед, економічним зростанням, збільшенням платоспроможності населення, зростанням довіри до банків, банківські установи почали більше приділяти увагу населенню при наданні кредитів. З одного боку, таке кредитування - це стимулювання споживчого попиту і розширення ємності ринку, а з іншого - це надмірна концентрація ризиків для банків, що спричинює, в свою чергу, до дестабілізації грошово-кредитного ринку та економіки.

Автори дослідження «Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні» А. Даниленко та Н. Шелудько виділяють чотири групи ризиків, які виникають при споживчому кредитуванні:

- ризики, які пов'язані із цільовим призначенням;

- ризики, які пов'язані із спрощенням процедур оцінки платоспроможності позичальника;

- ризики, які пов'язані внаслідок розбалансованості активів і пасивів за термінами;

- ризики, які виникли у зв'язку з валютної незбалансованістю кредитних вкладень [23,52].

Розглянемо першу групу ризиків, за 2005 - 2008 роки склалася тенденція до підвищення споживання населення товарів імпортного виробництва. Наприклад, у 2005 році 40% реалізованих автомобілів продано в кредит, повідомляє Auto-Сonsulting, у 2006 році за кількістю проданих автомобілів Україна вийшла на 9-те місце в Європі, завдячуючи банкам, які профінансували близько 50% відсотків покупок, більшість з яких іноземних виробників. За обсягом продажів український авторинок у 2007 році посів сьоме місце в Європі. У 2008 році частка автокредитування на ринку зменшилася складає близько 35% (у зв'язку із світовою фінансовою та економічною кризою).

Банки активно пропагандували «життя в борг», особливо банки з іноземним капіталом (завдяки наявності більш дешевих ресурсів, у свою чергу пропонуючи клієнтам більш кращі умови кредитування), це призводило до високої конкуренції між іноземними і вітчизняними банками. Населення довго підштовхували до того, що брати товар (техніку, авто, житло) зараз, а за нього платити потім - це відмінний вихід на всі випадки життя. В результаті багато хто повірив в це і почав скуповувати все, чого душа забажає.

З 2005 - 2008 роки темпи кредитування населення перевищують темпи кредитування суб'єктів господарювання, роль банківського кредиту як джерела фінансових інвестицій залишається низькою, навіть високі процентні ставки порівняно із відсотковими ставками корпоративного кредитування, не впливають на динаміку кредитування населення.

Споживче кредитування потрібно країні для того, щоб надавати гроші населенню для купівлі товарів, які випускаються на внутрішньому ринку, тобто гроші надходять в економіку і підприємства розвиваються. Але в Україні такого не відбулося, у зв'язку з підвищенням доходу населення, переважно за рахунок збільшення доходів від соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів, тобто попит зріс, а пропозиції немає, і населення скуповує закордонний товар, в свою чергу підтримує розвиток економіку іноземних країн.

Стимулювання споживчого попиту населення за рахунок кредитів в умовах падіння галузей виробництва економіки, погіршення зовнішньої кон'юнктури для українських експортерів, зростання бюджетних витрат соціальної спрямованості перетворюється на інфляційні чинники.

До другої групи ризиків пов'язаних з кредитування населення - це оцінки платоспроможності позичальника. Так як Україна існує в умовах тіньової економіки і у значної частини населення тіньові доходи, банками застосовувалися скорингові процедури оцінки платоспроможності позичальників. У зв'язку зі стрімким збільшенням обсягів споживчого кредитування та підвищенням швидкості оформлення цих кредитів (за рекламою банків - до 15- 30 хвилин; для оформлення кредитів від клієнта вимагається лише мінімальний пакет документів - паспорт, ідентифікаційний код, у деяких випадках - довідка про доходи) можливе загострення проблеми якісної та повноцінної ідентифікації фізичних осіб, які отримують позички, якості оцінки їх фінансового стану, джерел погашення заборгованості за кредитами та відсотками.

Банки брали не тільки офіційні доходи позичальника із документів, але додавали неофіційні доходи для розрахунку платоспроможності, зі слів тих же позичальників. Це знижує об'єктивність оцінки платоспроможності позичальника.

За такого підходу проблемність таких кредитів значно збільшуються, адже позички можуть надаватися за втраченими паспортами чи за паспортами недієздатних осіб, за відсутності інформації про доходи позичальника, про наявність у нього майна, на яке може бути звернуто стягнення. Зауважимо, що навіть за невеликих сум таких кредитів банк наражається на значний ризик їх неповернення через можливі шахрайські дії позичальників.

Негативним фактором, який призводить до зростання ризиків у процесі кредитування, зокрема населення, є те, що банки користуються недосконалими внутрішніми методиками оцінки платоспроможності позичальників, які не враховують у повному обсязі вимог щодо класифікації кредитних операцій, встановлених Положенням «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [75].

Проблема полягає і в тому, що часто для оцінки платоспроможності позичальників застосовуються так звані скорингові моделі, які не завжди дають змогу об'єктивно оцінити реальний фінансовий стан позичальника, а в разі надання кредиту - на належному рівні захеджувати ризики. Використовуючи недосконалі скорингові моделі, можна штучно зменшувати вагу основних показників фінансового стану позичальників на користь додаткових (суб'єктивних) критеріїв, які превалюють над основними. В подальшому це призводить до завищення оцінки фінансового стану позичальників та, як наслідок, неправильного визначення ступеня ризиковості кредитних операцій і неповного формування резервів на відшкодування втрат за ними.

Кредитний скоринг - це статистичний показник рівня кредитного ризику, який одержується в результаті обробки різних даних кредитної історії, котрі прямо або побічно впливають на рівень платіжної дисципліни. В Україні більшість позичальників узагалі не має кредитної історії. Кредитні бюро тільки розпочали своє функціонування, а створена у 2001 році Національним банком України на договірних засадах Єдина інформаційна система (ЄІС) «Реєстр позичальників» містить інформацію лише про ненадійних позичальників (боржників), які мають прострочену та сумнівну заборгованість перед банками. До того ж цю систему створено на добровільних, договірних засадах і не всі банки є її учасниками.

Безумовно, що банківські установи загалом можуть використовувати скорингові моделі. І вони давно вже застосовуються в мiжнароднiй банкiвськiй практиці для оцінки кредитоспроможності як підприємств, так і фізичних осіб. Зазначена методика дає змогу після оцінки певного набору об'єктивних і суб'єктивних факторів (ознак), що характеризують позичальника, приймати рішення, чи варто надавати йому позичку. Однак за допомогою скорингових систем можна об'єктивно оцінити платоспроможність позичальника лише за умови, що в процесі оцінки використовуються характеристики, найтісніше пов'язані з ненадійністю або, навпаки, з надійністю клієнта. На жаль, українськими банками в скорингові системи не завжди включаються саме такі показники.

За даними НБУ, обсяг проблемних кредитів наданих фізичним особам, за 2005 - 2008 роки зросли у 3,4 рази з 3,15 млрд. грн. на 01.01.2005 року до 10,7 млрд.грн. станом на 01.10.2008 року. Зростання в 2008 році за проблемними кредитами відбувалося вищими темпами на 67,61%, ніж приріст загального обсягу кредитних вкладень на 29,4%. Проблемна заборгованість вітчизняних фінансових установ до кінця 2009 року досягне 25-30% від загального об'єму кредитів, виданих фізичним особам, - прогнозує генеральний директор «Європейського агентства по поверненню боргів» Олександр Ільчук. На думку експерта, вже сьогодні 15% - 17% роздрібного кредитного портфеля українських банків є проблемними (це від 27 до 34 млрд. гривень).

Загалом для споживчого кредитування характерний вищий рівень заборгованості порівняно з корпоративним портфелем. І поки ринок споживчого кредитування в Україні розвивався активно, проблема неякісних активів була другорядною. Однак експерти визнають, що у разі уповільнення темпів його розвитку питома вага «поганих» кредитів може істотно збільшитися. Найбільш ризикованими в плані неповернень до недавнього часу були беззаставні кредити, а також умовно забезпечені кредити на придбання побутової техніки (так звані споживчі кредити). У цьому сегменті рівень неповернень складав від 15% до 17%. Друге місце по неповерненнях займали карткові продукти банків, де рівень проблемних операцій коливався від 10% до 12%. Третє місце займав сегмент автокредитування з часткою проблемних кредитів 5% - 7%.

Проте у зв'язку із загостренням фінансової кризи відбувається перерозподіл в сегментах по рівню неповернень. Істотно будуть рости неповернення в сегменті іпотечного і автокредитування. Особливо це стосується іпотечного кредитування, де близько 80% позик видано в іноземній валюті (у доларах США). Пік неповернень в цих сегментах буде у середині 2009 року [68,65].

Знизити ризики в сегменті споживчого кредитування можна за рахунок повноцінного задіяння кредитних бюро, які вже створені в Україні, однак їх діяльність стримується низкою суб'єктивних та об'єктивних чинників.

Третя група ризиків сформувалася внаслідок високого розриву за строками між кредитами, наданими фізичним особам, та залученими депозитами від населення. Кредитно-депозитні операції банків із фізичними особами супроводжуються підвищенням ризику ліквідності, обумовленого як динамічним зростанням проблемних кредитів, так і розбалансованістю активів і пасивів. У структурі кредитування банками фізичних осіб переважну частину займають довгострокові кредити. Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості на 01.10.2008 року. Строкові кошти складають 159,0 млрд. грн., або 78,7% від загальної суми коштів населення, а кошти до запитання - 43,1 млрд. грн., або 21,3%. За станом на 01.10.2008 р. залучені від фізичних осіб депозити з кінцевим строком погашення понад три роки становили по банківській системі України в цілому лише 118 млрд. грн., тоді як надані кредити з таким же строком погашення - 182,5 млрд. грн.

Характерною особливістю динамічного зростання обсягів кредитування населення є і підвищення процентного ризику, про що свідчить постійна зміна процентних ставок за кредитами та депозитами, а також - наявність значних розривів між процентно чутливими активами і пасивами.

Автори дослідження «Підвищення ефективності управління ризиками в умовах активізації споживчого кредитування» В. Зінченко та Г. Карчева стверджують, що існує між процентними ставками за кредитами і депозитами наявні зв'язки різного напряму та тісноти. «Зауважимо, що у 2004 році, коли спостерігалася значна фінансова нестабільність банків, кореляційного зв'язку між процентними ставками за кредитами та депозитами практично не спостерігалося (г = - 0.090). А між процентними ставками за кредитами і депозитами в іноземній валюті він був зворотнім і доволі тісним (г = - 0.655). Тобто, у разі зниження процентних ставок за депозитами в іноземній валюті відсоткові ставки за кредитами в іноземній валюті зростали» [33,124].

Вказана тенденція відповідним чином впливає і на загальну збалансованість активів та пасивів банків за термінами: при зростанні загального обсягу довгострокових кредитів по системі за 2008 рік до 65.4% в загальному обсязі, а довгострокових депозитів зросли лише до 47,3.

Українська економіка за період 2005 - 2008 років стала залежною від припливу іноземного капіталу, хоча Національний банк України приймає заходи, направлені на обмеження зовнішніх запозичень. Хоча внутрішній ринок боргових інструментів розвивається швидко, але залишається неліквідним. Зростання внесків, що залучаються, помітно прискорилося, але продовжує відставати від зростання кредитування, тому банки все активніше привертають ресурси із-за кордону.

Якщо не брати світову фінансову кризу, рівень ліквідності в українській економіці залишався достатньо прийнятним до середини лютого 2008 р. Приплив капіталу в країну у вигляді зовнішніх запозичень і прямих іноземних інвестицій (ПІІ) був досить високим, хоча носив частковий характер. Цей чинник підвищував стійкість економіки до ризиків, пов'язаних з вже звичною політичною невизначеністю. Але з 1-го кварталу 2008 р. проводиться посилювання монетарної політики Національним банком України, що, в свою чергу, викликало зростання тиску на ліквідність. Об'єм засобів на кореспондентських і термінових рахунках банків в НБУ, що поступово знижувався з початку лютого, до другої половини травня впав на 45%, але на початку липня підвищився.

Необхідно підтримувати максимальну збалансованості активів і пасивів за строками з метою зменшення не лише ризику ліквідності, а й ризику зміни процентних ставок, який прямо залежить від величини розривів за строками між процентно чутливими активами і пасивами.

Зниження ризиків, пов'язаних із наданням довгострокових ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній економіці. Зростання високими темпами кредитування населення негативно позначається не лише на ефективності діяльності банків та рівні кредитного ризику, а й спричиняють зростання процентного, валютного ризиків, ризику ліквідності.

До четвертої групи ризиків відносимо результати, які виникли завдяки валютній незбалансованості кредитних вкладень.

В умовах «буму» споживчого кредитування випереджаюча динаміка валютного кредитування порівняно з загальним, висока частка кредитів, наданих в іноземній валюті свідчить про підвищення валютного ризику. Причиною високих темпів зростання обсягів кредитів в іноземній валюті в 2004 - 2008 роках були нижчі процентні ставки, стабільність курсу долара США в Україні, що й обумовило підвищений попит з боку населення на такі кредити, а це, в свою чергу, призвело до підвищення валютних ризиків.

Валютне кредитування в 2005 до середини 2008 року населенню було вигідним бо була стабільність курсу долара США. Ціна кредитів в іноземній валюті як мінімум на кілька відсоткових пунктів нижча за ціну кредитів у національній валюті, що на тлі майже повної відсутності коливань курсу гривні робить привабливішим отримання позичок в іноземній валюті та подальше їх конвертування у гривні.

Вразливість банків до валютного ризику полягає і в тому, що значна кількість позичальників, які отримали кредити в іноземній валюті, не мають надходжень у цій же валюті. Переважна більшість населення не має офіційних постійних доходів в іноземній валюті, тобто погашення заборгованості здійснює за рахунок купівлі валюти на ринку. Це посилює ризики дестабілізації фінансової стійкості банків, передусім у частині забезпечення ліквідності і платоспроможності за активами та пасивами в іноземній валюті, оскільки потенційно створюється тиск у валютному сегменті.

Тож у разі значного зростання курсу в них можуть виникнути фінансові проблеми і тоді позичальники будуть не в змозі погасити отримані кредити. Що і відбувається з середини 2008 року, коливання курсу доллара США збільшилося майже в два рази.

В 2007 році була розроблена нова редакція Положення «Про порядок встановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції в безготівковій та готівковій формах і контроль за їх дотриманням уповноваженими банками». У ньому викладено принципово нові підходи до алгоритму розрахунку зазначених лімітів (включаючи операції банків із депозитними та кредитними ресурсами), а також визначено фінансову відповідальність банку за порушення лімітів.

Якщо в минулому році отримати кредит міг чи не кожен охочий, то в році прийдешньому для багатьох це стане недосяжною метою. Наприклад, ухвалою, що набула чинності 28 грудня 2008 року, Правління НБУ змінило Положення «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банків». Вказаним документом значно збільшені коефіцієнти резервування по кредитних операціях в іноземній валюті з позичальниками, які не мають джерел надходження в іноземній валюті. Тепер кредитувати у валюті тих, хто не отримує валютних доходів, банки не будуть.

Однак заходами лише НБУ ситуацію врегулювати неможливо, оскільки проблема набагато ширша і складніша, ніж здається на перший погляд.

Проблема в тому, що процес активізації споживчого кредитування населення в Україні впливає на зміну в структурі інвестицій за рахунок перерозподілу заощаджень домогосподарств. Розширення внутрішнього попиту стимулювалося активним кредитуванням споживчих потреб населення, не супроводжувалось адекватним зростанням обсягів інвестицій та виробництва, що зумовило розбалансування пропорцій між нагромадженням та споживанням.

На фоні посилення платоспроможного попиту відбувався спад інвестиційної активності, що, у свою чергу, спричинило зростання і цін, і стимулювання імпорту замість стимулювання економічного зростання.

Враховуючи, що в 2005 - 2008 роках у кредитній політиці банків був перекіс у бік кредитування споживчих витрат населення, в свою чергу необхідно задіяти макрорегулятори (податкові, бюджетні, монетарні) з тим, щоб забезпечити позитивний імпульс для змін на користь кредитування інвестицій. «На нашу думку, один із ключових пріоритетів у цьому напрямі - іпотека. Розвиток системи іпотечного кредитування дає змогу не лише забезпечити потребу населення в житлі, а й дати імпульс будівельній та суміжним із нею галузям, банківській системі, фондовому ринку. Сьогодні висока ціна на житло не сприяє відпливу коштів населення зі споживчого ринку, хоча саме іпотечний сегмент кредитування необхідно розвивати і стимулювати найбільше». [33,с.24].

На сьогоднішній день до числа факторів, які перешкоджають розвитку іпотечного кредитування, слід віднести: фінансова світова криза та економічна криза в Україні, інфляційні ризики, підвищення курсу долара США, щодо гривні; нерозвинутість механізмів залучення коштів населення, непрозорість взаємовідносин учасників ринку (що, зокрема, призвело до масштабної будівельної афери в столиці), незначна роль Державної іпотечної установи на ринку іпотечних кредитів.

В умовах, коли фактори, які фактично забезпечили економічне зростання (вільні виробничі потужності, дешевий газ, сприятлива зовнішня кон'юнктура), себе вичерпали, залишається активізація інвестиційного процесу, стимулювання інвестиційного попиту. Нині, коли ми спостерігаємо скорочення обсягів виробництва в окремих галузях економіки, погіршення зовнішньої кон'юнктури для українських експортерів та зростання бюджетних витрат соціальної спрямованості, зміщення пріоритетів банківської системи у бік активізації споживчого кредитування населення може не лише поглибити наявні диспропорції з фінансовим забезпеченням відтворювальних процесів в економіці, а й перетворитися на своєрідний інфляційний стимулятор.

У економіці України домінують металургія, машинобудування і хімічна промисловість - загальний внесок цих галузей у ВВП перевищує 40%. Різке зниження світових цін на метали призвели до вельми істотного уповільнення зростання економіки. Активи в економіці розподілені між великим числом крупних і дрібних компаній, і прикладів їх значної концентрації в одних руках украй мало (всі вони відносяться до металургійного сектора). Негативний вплив на середньострокові перспективи економічного зростання країни надає повільний хід структурних реформ, обумовлений складною політичною обстановкою. Іншими чинниками, істотно стримуючими зростання української економіки, є невизначеність відносно прав власності, хронічна корупція і зайва забюрократизована, із-за якої значна частина економіки країни все ще знаходиться «в тіні».

З метою зниження ризиків при споживчому кредитуванні банкам необхідно забезпечити:

- підвищення збалансованості за строками залучених депозитів і наданих кредитів фізичним особам у розрізі валют;

- удосконалення методики оцінки платоспроможності позичальників - населения, зокрема скорингових моделей, які б давали змогу об'єктивно оцінювати надійність позичальника;

- створення єдиного кредитного бюро та використовувати його інформацію у процесі оцінки ризику за кредитними операціями;

- підвищення ефективності функціонування ЄІС «Реєстр позичальників», своєчасне внесення банками у повному обсязі інформації щодо недобросовісних позичальників, у тому числі фізичних осіб. Участь усіх банків у ЄІС «Реєстр позичальників»;

- розкриття реальної ставки за споживчими кредитами відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. №168, постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 N 413 «Про окремі питання діяльності банків», листа Національного банку України від 04.12.2008 р. N 47-112/3204-17164;

- надання споживчих кредитів лише тим фізичним особам, які мають позитивну кредитну історію, тобто які раніше брали в банках позички і своєчасно їх повертали;

- надавати споживчі кредити в валюті лише тим фізичним особам, які мають джерело доходу в іноземній валюті;

- підвищення якості прийняття рішень про кредитування населення та моніторинг фінансового стану позичальників.

Реалізація цих заходів та заходи спрямовані на вдосконалення системи ризик-менеджмент допоможе зберегти стабільність банківської системи та сприятиме зниженню ризиків у процесі споживчого кредитування.

3.2 Основні напрями вдосконалення банківського кредитування населення

За останні 4 - 5 років банківська система України досягла неймовірного зростання в споживчому кредитуванні. Якщо раніше кредити в більшості надавалися суб'єктам господарювання, то в останні роки кредитування населення збільшувалося неймовірними темпами. Нажаль банківська система досягла піку на ринку споживчого кредитування, такого приросту за роки незалежності не було. Жодна банківська система не може так зростати, зазвичай після п'яти - шести років швидкого розвитку настає криза. Можливо банки рік чи два змогли видавати кредити, якщо б не було фінансової кризи в світі. В світлі таких подій банки повинні зробити висновки та переглянути свої плани, стратегію та політику, техніку видачі кредитів, оцінку платоспроможності позичальників, якість обслуговування та ін.

Проаналізувавши сучасний стан розвитку споживчого кредитування на ринку України можна виділити такі основні напрями вдосконалення споживчого кредитування:

1. Створення єдиного кредитного бюро.

2. Вдосконалення практики корпоративного управління і управління ризиками.

3. Підтримання якості кредитного портфелю банків.

Розглянемо першу проблему банківського кредитування населення та шляхи її вдосконалення. 23 червня 2005 року прийнято Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», який набув чинності 29 січня 2006 року. Відтак актуальність питання діяльності в Україні бюро кредитних історій не викликає сумніву.

Це комплексне завдання, але істотним етапом його розв'язання був і залишається ефективний аналіз позичальника - максимально об'єктивний, маловитратний і зручний, у чому й полягає функція бюро кредитних історій. У зв'язку з шахрайствами у банківській сфері в західних країнах виникла ідея створення таких бюро. Ризик надати кредит, який не повернуто банківській установі, існував завжди, поки не з'явилася слушна думка про взаємний обмін між банкірами інформацією про ненадійних позичальників.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро кредитних історій - це юридична особа, виключною діяльністю котрої є збір, зберігання, використання інформації, яка становить кредитну історію - тобто сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації.

В Україні існує на сьогоднішній день п'ять кредитних бюро. 14 липня 2008 створено п'яте українське бюро кредитних історій (БКІ) - Дата Майнинг Гроуп, заснованому Альфа-Банком. Таке рішення в Альфа-Банку пояснюють небажанням роздрібних банків розкривати інформацію про позичальників конкурентам. Із цієї причини створено вже три БКІ. Наприклад, власні бюро заснували «ПриватБанк» ТОВ «Українське бюро кредитних історій» (засновники - «ПриватБанк» та компанія BigOptima), ЗАТ «Міжнародне бюро кредитних історій» (засновники - АКБ «ТАС-Комерцбанк», ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», ЗАТ «Страхова компанія «ТАС», ЗАТ «Страхова група «ТАС», Creditinfo Group (Ісландія) і Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ), ТОВ «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій» і Російський стандарт.

Джерелами формування кредитних історії є відомості, надані користувачем до бюро кредитних історій за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії, відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю.

Порядок передачі даних із державних реєстрів, а також розмір плати за це та інші умови встановлює Кабінет Міністрів України або (за його дорученням) - держатель чи адміністратор державного реєстру та бюро кредитних історій на підставі договору.

В США кредитні бюро працюють на принципах обміну інформації, тобто якщо користувач хоче одержати доступ до інформації, то він її отримає лише за умови надання своєї інформації. Правила передачі конфіденційних відомостей у цій країні регулюються «Етичним кодексом про обмін банків інформацією про кредитоспроможність комерційних фірм», розробленим асоціацією Роберта Моріса, а також аналогічним кодексом для обміну інформацією між банківськими установами та фірмами, котрі надають комерційний кредит. У нашій країні банківська діяльність не регулюється етичними нормами, тому ця модель не працює у нас не працює.

В США працює велика кількість бюро, але тільки три великі організації - Ехрегіап, ТгаnsUnion і Еquifax - мають інформацію не лише щодо кредитного ринку СІЛА, а й ринків інших країн. Фінансові установи платять визначену суму за одержання інформації про кредитну історію і вважають цю плату добрим вкладенням коштів. У Канаді діє ефективна система перевірки кредитоспроможності юридичних і фізичних осіб, побудована за принципом інформаційних мереж. Кожна з таких мереж має велику базу даних, яку підтримують і обслуговують численні бюро кредитних історій.

Інша складова інформаційних мереж - розгалужена система місцевих бюро кредитних історій, котрі також є приватними і безпосередньо працюють зі споживачами послуг, перевіряючи їх кредитоспроможність.

В усьому світі бюро кредитних історій створювалися та функціонують за різними схемами. Водночас зауважимо одну важливу деталь: життєздатність цих структур суттєво залежить від широти територіального охоплення, а також від кількості учасників і їх статусу.

Основними принципами роботи Національного кредитного бюро у Франції та Центру збору інформації про кредити при Deutshe Bundesbank у Німеччині є збереження жорсткого нейтралітету щодо конкуренції, а також забезпечення точності й законності наданої інформації із зобов'язанням усіх кредитних організацій, надавати інформацію тільки в єдиний банк даних.

Світовий досвід свідчить, що вирішити проблеми ринку кредитів можна за допомогою бюро кредитних історій, створених для обміну інформацією про позичальників між кредитодавцями. Створення в Україні єдиного кредитного бюро матиме позитивний результат:

1) підвищить рівень обізнаності суб'єктів фінансового ринку послуг (фінансових посередників) про позичальників і дасть змогу точніше прогнозувати повернення кредиту;

2) надасть кредитодавцям змогу ефективно визначати напрями і ціну кредиту, в свою чергу це зменшить ризик неповернення боргу;

3) наявність єдиного кредитного бюро історій зменшить вартість отримання інформації, це в свою чергу буде поштовхом до зменшення відсоткових ставок, ціни на кредитні ресурси. Чистий прибуток позичальників зросте, що стимулюватиме їх діяльність.

4) єдине бюро кредитних історій створить своєрідний дисциплінуючий механізм для позичальників. Кожен знатиме: в разі невиконання зобов'язань його репутація зруйнується, що позбавить його кредитних коштів або зробить їх набагато дорожчими. Такий механізм стимулюватиме позичальника до повернення кредиту, зменшуючи ризик неповернень.

В усьому світі бюро кредитних історій - це незалежні структури, які здійснюють обмін інформацією про позичальників і накопичують її. А в Україні відкриваються бюро при банках, тому що банки не хочуть передавати свої бази даних конкурентам. На зниження ризику неповернення споживчих кредитів працює посиленно співробітництва банків з бюро кредитних історій. Криза ліквідності змушує банки посилювати умови кредитування і більш виважено підходити до відбору позичальників. Частка проблемних кредитів у портфелях банків однаково буде збільшуватися через вплив інших серйозних факторів. Масові скорочення персоналу і зменшення зарплат можуть підірвати платоспроможність позичальників. У результаті, частина з них не зможе вчасно та у повному обсязі виконувати свої фінансові зобов'язання перед банком. Крім того, навантаження на позичальників збільшили і самі банки, які почали піднімати процентні ставки не тільки по нових, але й по раніше виданих кредитах.

В світі з успіхом функціонують спеціальні установи - кредитні бюро, які дають змогу кредиторам на легальному рівні обмінюватися інформацією про позичальників. Кредитне бюро стимулює зростання банківських кредитів, знижує рівень кредитного ризику. Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що бюро кредитних історій у багатьох країнах одержують, особливо на початкових етапах своєї діяльності, пряму чи побічну підтримку центральних банків і органи виконавчої влади. Крім того, вважається доцільним активно залучати до роботи бюро кредитних історії аудиторські фірми з високою діловою репутацією і досвідом роботи на фінансовому ринку. Спираючись на міжнародний досвід, доцільно в Україні піти саме таким шляхом - це забезпечить ефективність діяльності єдиного бюро кредитних історій.

Національний банк України в цій проблемі почав робити поступові кроки, постановою правління Національного банку України від 06.07.2007 р. N 248 у визначенні «Однорідних споживчих кредитів» прописується «у кредитних договорах з якими є письмова згода позичальника на надання банком відповідної інформації до бюро кредитних історій та інформація за цими договорами в ньому розміщена».

У червні 2008 Національний банк оприлюднив проект змін у Положення про порядок формування й використання резерву для відшкодування можливих втрат при проведенні кредитних операцій, яким має намір поставити за обов'язок банкам вимагати в клієнтів письмову згода на надання інформації в бюро кредитних історій. У випадку відмови позичальник буде зарахований до найгіршої категорії «Д» - банк повинен буде резервувати 100% суми такого кредиту. Та, на жаль, не одне кредитне бюро реально не оправдовує себе, банківська система потребує одного єдиного кредитного бюро.

На нашу думку створення єдиного кредитного бюро повинно базуватися на досвіді Франції та Німеччини, тільки в таких у мовах воно буде по справжньому якісно працювати.

Другою проблемою є не достатньо суворі стандарти корпоративного управління і управління ризиками, тобто ризик-менеджменту. За даними рейтингової служби Standard & Poor's: «Низький рівень оцінки відображає високу уразливість української банківської системи до різного роду шокам, обумовлену спостережуваним останніми роками стрімким зростанням ще не «витриманих» кредитних портфелів, складною економічною і політичною обстановкою, істотною (що хоч і знижується) концентрацією бізнесу на окремих контрагентах і галузях, значною доларизацією операцій, сумнівами щодо правового захисту прав кредиторів, недостатньо суворими стандартами видачі кредитів і ризик-менеджменту, а також відставанням заходів, що приймаються регулюючими і наглядовими органами, від розвитку ринку.

У зв'язку з світовою кризою, глобальними тенденція до збільшення банкрутств, актуальним напрямом вдосконалення є ризик-менеджмент. Чинником виникнення фінансової кризи та проблем із банківським кредитуванням населення, на нашу думку є відсутність у багатьох фінансових установ належної системи ризик-менеджменту.

У банках система ризик-менеджменту носить формальний характер, оскільки бракує інтеграції між системою планування та ризик-менеджментом, ризиками та плановими показниками ліквідності, прибутковості, не розмежовано компетенції між контролінгом та внутрішнім аудитом тощо. Не має чіткого формулювання цілей та завдань управління ризиками, підбором адекватних інструментів нейтралізації ризиків, організації системи ризик-менеджменту, зі здійснення контролю ризиків.

Немає єдиної точки зору щодо інституцій, які повинні забезпечувати процес ризик-менеджменту. Згідно схвалених Національним банком України Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України, під час розробки і запровадження комплексної системи ризик-менеджменту банку спостережна рада і правління повинні забезпечувати створення незалежного підрозділу з управління ризиками.

Основними інституціями, які мають формувати завершену, а отже, дієздатну систему ризик-менеджменту, є:

- керівництво, правління;

- група контролінгу ризиків (у складі відділу фінансового контролінгу);

- менеджмент лінійних підрозділив;

- внутрішній аудит.

Міжнародна практика свідчить, що найефективнішою є система ризик-менеджменту, яка ґрунтується на двох базових елементах: контролінгу ризиків та внутрішньому аудиті. Під контролінгом ризиків слід розуміти сукупність функцій та інструментів контролінгу, спрямованих на побудову і забезпечення функціонування інтегрованої системи ризик-менеджменту. Контролінг ризиків, з одного боку, є складовою загальної системи фінансового контролінгу, а з іншого - здійснює функціональну підтримку ризик-менеджменту. Сутність контролінгу ризиків полягає в систематичній ідентифікації, оцінці та виробленні рекомендацій щодо нейтралізації ризиків, а також у складанні звітності стосовно управління ними. Складовою контролінгу ризиків є система раннього попередження та реагування, завданням якої є комплексне відстеження потенційних ризиків та пошук додаткових можливостей для поліпшення фінансово-господарської діяльності. Контроль ризиків полягає у перевірці функціональної спроможності системи ризик-менеджменту; здійснюють його служба внутрішнього аудиту, а за її відсутності - незалежні аудитори. Активізація впровадження внутрішнього аудиту є реакцією на підвищені ризики, яких зазнають підприємства в умовах ринкової економіки, а також на специфічні ризики, зумовлені можливими зловживаннями менеджменту і конфліктом інтересів.

Не дивлячись на збільшення інвестицій і прагнення керівників банків виправити положення, практика ризик-менеджменту відстає від рівня реальних ризиків і не відповідає міжнародним стандартам. У своєму прагненні розширити бізнес і досягти поставлених комерційних завдань українські банки не приділяють належної уваги розробці суворих і послідовних стандартів видачі кредитів і ухвалення інших видів ризиків. Підвищення ступеня залучення і ролі іноземних акціонерів повинне сприяти впровадженні кращої міжнародної практики.

На перший погляд, функціональні завдання контролінгу та внутрішнього аудиту є подібними. Зокрема, до компетенції обох інституцій належать завдання контролю, консалтингу, сприяння ризик-менеджменту. Однак ці служби не дублюють, а доповнюють одна одну.

До компетенції контролінгу належить інформаційне та методичне забезпечення менеджменту для прийняття управлінських рішень, організація довгострокового планування і бюджетування, координація, а також консалтинг із фінансово-економічних питань. Призначення ж інституту внутрішнього аудиту полягає у перевірці ефективності корпоративного управління в цілому і системи ризик-менеджменту зокрема. Налагодження та підтримка спроможності системи ризик-менеджменту є завданням контролінгу, а перевірка її якості і дієвості - компетенцією внутрішнього аудиту.

До компетенції аудиту належить перевірка ефективності менеджменту всіх рівнів. Акценти при цьому робляться на перевірці відповідностей діяльності стратегічним і тактичним цілям банку. Необхідність такої перевірки зумовлена тим, що низький рівень менеджменту є основним чинником ризику, а несвоєчасне виявлення помилкових рішень унеможливлює їх корекцію.

Отже, дієвість системи ризик-менеджменту можна забезпечити, запровадивши контролінг ризиків та внутрішній аудит: розбудова і підтримка функціональної спроможності системи ризик-менеджменту має бути завданням контролінгу ризиків, а перевірка ефективності системи - компетенцією внутрішнього аудиту; у висновках внутрішнього аудиту особливу увагу слід звертати на оцінку функціональної спроможності, адекватності й ефективності системи ризик-менеджменту в цілому і контролінгу ризиків зокрема; концептуальні засади організації внутрішнього аудиту підприємствами різних видів діяльності (промислові підприємства, банки, страхові організації тощо) загалом є ідентичними і ґрунтуються на Міжнародних стандартах внутрішнього аудиту; особливості внутрішнього аудиту підприємств окремих видів діяльності визначаються нормативно-правовими документами, наявними ресурсами, рівнем ризиків, особливостями побудови внутрішньої системи контролю та специфікою операційної діяльності.

У зв'язку з економічною кризою, фінансовою нестабільністю в країні, коливанням курсу долара США та ряду інших несприятливих чинників є на нашу думку третім напрямом вдосконалення банківського кредитування населення - це підтримання якості кредитного портфелю.

Аналізуючи кредитний портфель ЗАТ КБ «ПриватБанк» ми побачили, що більше 80% активів становлять кредити, а близько 40% кредитного портфелю - це кредити надані населенню. Основні ризики, що загрожують стабільності банківської системи України у 2009-му - це неповернення населення та компаній за довгими кредитами (передусім іпотечними), сильні коливання курсу гривні до долара та боргові зобов'язання перед іноземними кредиторами. В умовах економічної кризи фінансові проблеми цього року не виникнуть лише в банків, які видавали короткі кредити у гривні та не мають великих доларових боргів. Таких в Україні набереться чотири-п'ять десятків, причому з розряду дрібних.

Однак у 2009-му однією з головних проблем банків буде зовсім не проблемна заборгованість за кредитами, наданими населенню в сумах до 2000 доларів США. Банкіри, навпаки, очікують зниження обсягів таких споживчих кредитів. Різке зростання обсягів поганих кредитів очікується в сегменті автокредитування та іпотеки. Середня сума кредиту на купівлю автомобіля у 2006 - 2008 роках становила 15 тис. доларів США терміном на 3 - 5 років, на придбання житла - 60 - 70 тис. доларів США терміном на 10 - 15 років. Щомісячний платіж більшості покупців авто в кредит дорівнює 400 - 500 доларів США, квартир - 800 - 1000 доларів США. Більшість іпотечних та автомобільних позичальників - наймані працівники великих і середніх компаній, які до середини 2008-го розвивалися досить високими темпами. У результаті погіршення фінансових показників компаній доходи позичальників знизилися, відтак не можуть платити за дорогою іпотекою та автокредитом. До того ж, у середині 2008-го багато банків підвищили кредитні ставки за діючими кредитними договорами в середньому на 1 - 1,5 п. п.

Вже наприкінці 2008 року спостерігався сплеск неповернень за іпотечними й автокредитами. Деякі банки почали масово забирати в позичальників заставне майно: на інтернет-сайтах багатьох фінустанов (наприклад, «ПриватБанк», Фінанси та Кредит, Укрпромбанк, Укрсоцбанк тощо) можна знайти довгі списки відчужених і виставлених на продаж об'єктів нерухомості, автомобілів, земельних ділянок.

Дотепер банківські установи відчужували заставне майно позичальників через суди. Наприкінці року банкіри спробували пролобіювати у Верховній Раді законопроект про спрощене вилучення заставного майна - тобто в обхід судових інстанцій. Однак марно. А наприкінці грудня Мін'юст роз'яснив, що банки можуть відчужувати майно позичальників винятково через суд. При цьому банк не має права примушувати позичальника продати заставу, щоб розплатитися за кредитом.

Неповернення за кредитами у 2009-му збільшаться не лише внаслідок падіння доходів населення та компаній. Ще один із факторів погіршення кредитного портфеля банків - девальвація гривні. Частка кредитів в інвалюті (здебільшого в доларах) досягає 60% усього кредитного портфеля банків. Більшість позичальників - і фізичні особи, і компанії - залучали кредити в доларах чи євро, не маючи доходів у відповідній валюті. Основною причиною популярності інвалютного кредитування була дешевизна таких позичок - до літа 2007-го ставки за деякими видами кредитування опустилися до 11,5% річних проти 15% у гривні.

Підвищення курсу долара в Україні негативно позначиться не лише на платоспроможності банківських позичальників, а й на самих банках, змушених погашати іноземні кредити. Загальна сума погашення закордонних боргів українськими банками достеменно не відома.

Дефіцит доларів для погашення зовнішніх боргів банків покриватиметься за рахунок резервів НБУ (оскільки в 2009 році надходження валютної виручки від експортного продажу і прямих інвестицій очікуються на дуже низькому рівні): МВФ виділив Україні кредит у розмірі $16,5 млрд. саме на підтримку стабільності банківської системи, якій доведеться погасити у 2009-му близько $16 млрд. При цьому резерви НБУ, за результатами аудита МВФ, досить якісні, кошти зберігаються в надійних цінних паперах і на рахунках західних банків (усього наприкінці грудня 2008-го резерви становили $31,5 млрд.).

За даними Національного банку України, обсяг проблемних кредитів за 11 місяців 2008 року становив 2,1% (15,3 млрд. грн) від суми всіх виданих кредитів. Однак аналітики, колектори та банкіри вважають цю цифру дуже заниженою. Голова правління одного з великих банків вважає, що на початку січня 2009-го неповернення за кредитами досягали 5% кредитного портфеля банків. Колектори схиляються до цифри 10%. У 2009 році частка проблемних і безнадійних кредитів в українській банківській системі може досягти 20 - 25%.

Перший крок на зустріч до позичальників, зробили банки. 22 грудня 2008 року в OTП Банк відбулася робоча зустріч на тему: «Реструктуризація кредитної заборгованості - приватні клієнти». У ній взяли участь голови Правлінь «Укрсоцбанк», «OTП Банк», банків «Форум», «Райффайзенбанк Аваль», «Укрсиббанк» і «Сведбанк». В ході цієї зустрічі учасники прийняли ряд важливих рішень в рамках внутрішньої політики банків по основних моментах реструктуризації валютних кредитів:

- максимальний термін реструктуризації кредитних договорів для клієнтів повинен складати 24 місяці;

- передбачена пролонгація кредитних договорів на строк до 10 років;

- ухвалено рішення не підвищувати процентні ставки і/або інші платежі за кредитними договорами, що діють, які можуть привести до збільшення загальної вартості кредиту, до 31 грудня 2009 року;

- на строк до 2-х років процентні ставки знижуються з подальшою компенсацією;

- встановлений мораторій на примусове виселення по проблемних кредитах, якщо клієнт платить своєчасно і в повному об'ємі відсотки по кредиту, погоджував і підписав з банком план реструктуризації.

Оскільки ситуація на валютному ринку продовжує залишатися нестабільною і прогнози аналітиків вельми істотно різняться, хорошим рішенням для позичальника може стати рефінансування заборгованості (переклад кредиту з іноземної валюти в національну). Причому, щоб не лякати позичальників, банки встановлюють привабливу процентну ставку за кредитом.

...