Зарубіжний досвід у сфері соціального страхування

Таблиця 4 Державні витрати на охорону здоров'я і соціальний захист у 1999 році, у % від ВВП

Джерелами фінансування медичного страхування виступають страхові внески роботодавців і працівників, які в необхідних випадках дотують державу (табл. 5).

Таблиця 5 Розподіл фінансового навантаження медичного страхування, в % від загальних обсягів

У більшості розвинених країн системи медичного страхування охоплюють від 70 до 100% населення, тобто практично всі наймані особи, утриманці, пенсіонери, студенти, дрібні підприємці і так далі Страхові фонди формуються на цільовій основі і розраховані на певне коло осіб. Розмір страхового внеску на програму страхування здоров'я приблизно однаковий (Франція - 16%, Італія - 13%. Нідерланди - 9%, Японія - 7%). Об'єм медичних послуг не залежить від суми внеску, яка визначається не лише рівнем доходу, але і заробітком страховика. В результаті в описаній вище страховій системі діє принцип суспільної солідарності, де здоровіший платить за хворого і багатший за бідного і так далі.

З часів створення в Німеччині системи обов'язкового медичного страхування йому підлягають наступні категорії населення: робочі і службовці, місячний дохід яких не перевищує 75% від межі внесків (відповідає річному брутто-доходу понад 40,034 євро), що діє в пенсійному страхуванні, працюючі інваліди, сільськогосподарські працівники і родичі, що допомагають ним, окремі групи незалежних працівників (наприклад, діячі мистецтва), пенсіонери, якщо протягом трудового життя вони брали участь в пенсійному страхуванні, працівники, що пройшли курс реабілітації після перенесених професійних захворювань, студенти, а також безробітні.

В цілому послугами медичного страхування охоплено 90% населення ФРН. Не охоплені обов'язковим медичним страхуванням самозайняті особи (індивідуальні підприємці), державні службовці і приватні лікарі незалежно від рівня їх річного доходу, оскільки вважається, що через корпоративність вони можуть отримати безкоштовну медичну допомогу у своїх колег. Ці групи громадян не підпадають під обов'язкове медичне страхування, проте вони можуть залишатися в цій системі страхування або укласти договір повного добровільного медичного страхування.

Спектр послуг, що надаються, в рамках обов'язкового медичного страхування законодавчо встановлюється державою. Ці послуги однакові для всіх застрахованих. В цілому обсяг медичних послуг обов'язкового медичного страхування достатній і включає: амбулаторне і стаціонарне лікування, при якому пацієнт має право вільного вибору лікаря. У перелік послуг, що надаються в рамках медичного обслуговування, входить медичне консультування, обстеження, хірургічне лікування, забезпечення медикаментами, а також надання іншої лікарської допомоги, необхідної і доцільної при конкретній ситуації.

Фінансування обов'язкового медичного страхування за рахунок внесків, що порівну сплачуються роботодавцями і найманими працівниками. Граничною величиною внеску є величина, що становить 75% розмір внеску на пенсійне страхування. Залежно від лікарняної каси і виду страхової програми величина внеску може варіюватися в межах від 10,5 до 13,5% доходу.

Таким чином, більшість послуг з охорони здоров'я в Німеччині охоплюються обов'язковим медичним страхуванням.

Страхова медицина в США помітно відрізняється від країн Західної Європи.

У США, зокрема, Конституція не передбачає державного забезпечення медичною допомогою всіх громадян, за винятком окремих груп населення. На охорону здоров'я в США витрачають приблизно в 2 рази більше коштів, ніж у всіх західноєвропейських країнах (більше 14% ВВП), оскільки в США 75% працюючого населення страхується своїми роботодавцями. Державні програми медичного страхування охоплюють людей похилого віку, інвалідів і деякі групи бідних. Серед населення 74% має приватну медичну страховку (зокрема 61% мають колективну страховку через своїх роботодавців, 13% купують індивідуальну страховку). Державну страховку має 27% населення, зокрема 13% страхує «Медікейр», 10% - «Медікейд» і 4% страхується з фондів ветеранів армії.

Державні програми медичного страхування «Медікейр» і «Медікейд» відрізняються щодо поставлених перед ними завдань. «Медікейр» забезпечує медичною допомогою людей похилого віку. Ця ж страхова компанія охоплює контингент осіб молодше 65 років, які протягом 2 років отримували допомогу з непрацездатності, і осіб, які певний період часу працювали в урядових установах.

Особи старше 65 років, що не мають права на систему «Медікейр», можуть придбати цю страховку, сплачуючи при цьому щомісячно мізерні суми. Програма «Медікейд» направлена на страхове забезпечення медичними послугами сімей з низьким рівнем доходу. На участь в програмі мають право бідні громадяни літнього віку, непрацездатні громадяни зокрема сліпі, вагітні або такі, що мають дітей). Обмеження, закладені в програмі, приводять до того, що приблизно 60% населення, які мають доход нижче офіційного рівня бідності, даною системою не охоплені.

Слід відмітити, що біля 15% населення США не мають взагалі ніякої страховки. Особи, що не мають медичного страхування, отримують медичну допомогу в державних лікарнях і клініках в рамках програм, розгорнених в окремих штатах місцевими властями і приватними страховими фірмами, що фінансують медичні установи з фондів добродійності.

На абсолютно інших принципах заснована медична допомога населенню у Великобританії. В її основі лежить державна система охорони здоров'я. Бюджет служби охорони здоров'я формується із загальних податкових надходжень і покриває 87% витрат на медичну допомогу населенню. У загальній структурі національного бюджету охорона здоров'я складає 9,8% (у США 13-14%).

Добровільним (приватним) медичним страхуванням займаються страхові компанії, основою діяльності яких є страхування ризиків, що не входять в систему національного державного страхування.

У Франції державне соціальне страхування було запроваджене в 1946 р. метою якого була відповідальність за забезпечення безкоштовної медичної допомоги 81% працюючих. Внески роботодавців складають 12,5% і 6,5% оплачуються найманими працівниками. Описана система охоплює 67% населення країни; 18% населення (що працюють за наймом в сільському господарстві). До особливих систем (5% населення) віднесені шахтарі, залізничники, моряки торгового флоту, кадрові військові (свого роду відомче страхування). Дві системи (8% населення) забезпечують страхування селян-власників, а також торговців, ремісників і людей вільних професій.

Страхова медицина в Японії започаткована в 1927 р. В 1961 р. було запроваджено страхування здоров'я населення в загальнонаціональному масштабі. Національна система страхування здоров'я побудована за територіальним принципом і охоплює дрібних власників, членів їх сімей, інвалідів, непрацюючих осіб, і на 70-90% оплачується державою. Лікарські препарати, послуги приватної медичної сестри, перебування в окремій палаті оплачує сам пацієнт. Суворий контроль за вартістю лікування здійснює спеціально створена система лікарів-консультантів, органи соціального забезпечення і міністерство охорони здоров'я.

Система страхування осіб найманої праці охоплює понад 60 млн. громадян Японії, причому усередині системи прийнято страхування за професійною ознакою. Фонд страхування створюється за рахунок відрахувань роботодавців, держави і найманих працівників.. В середньому Японія витрачає біля 6,6% ВВП на охорону здоров'я.

Зрозуміло, в кожній країні існують певні відмінності в підході до страхування здоров'я. Проте, загальні принципи і основні суб'єкти системи медичного страхування (держава, роботодавці, працівники) забезпечують достатньо високий об'єм фінансових ресурсів, що виділяються на охорону здоров'я.

Список використаної літератури

1. Аверьянова Е. Пенсионное и социальное страхование: практ. рук. / Аверьянова Е., Артемьева Л., Бударина Л. - Днепропетровск : Баланс-Клуб, 2008. - 175 c.

2. Адамчук В. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. / Адамчук В., Ромашов О., Сорокина М. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 407 с.

3. Александров А.А. Страхование / Александров А.А. - М.: Издательство ПРИОР, 1998. - 192 с.

4. Андріїв В. Соціальне страхування: історія, проблеми [Текст] / В. Андріїв // Соціальний захист. - 1999. - № 2. - С.43-51.

5. Астрахан Е.И. Принципы пенсионного обеспечения рабочих и служащих в СРСР / Астрахан Е.И. - М., 1961. - 125 с.

6. Бабич А.М. Экономика социального страхования / Бабич А.М., Егоров Е.Н., Жильцов Е.Н. - М.: ТЕИС, 1998. - 189 с.

7. Базилевич В.Д. Державні фінанси: Навч. посібник [Текст] / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик : за ред. Базилевича В. Д. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

8. Базилевич В.Д. Страхова справа / Базилевич В.Д., Базилевич К.С. - К.: Товариство „Знання”, КОО, 1998. - 216 с.

9. Басай О.В. Правові питання соціального захисту безробітних / Басай О.В. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 4. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 73 - 79.

10. Басай О.В. Про поняття та основні напрямки державної політики зайнятості в Україні / Басай О.В. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 12. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 145-150.

11. Березіна С. Є різні моделі і різні підходи. Важливо не схибити / Березіна С. // Вісник Пенсійного фонду України. - 2002. - №2. - С.46-48.

12. Бідак В. Державні механізми регулювання соціального захисту населення / Бідак В. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2001. - №4. - С.94-97.

13. Бідний В.Г. Медичне страхування / Бідний В.Г., Орлова Н.М. - К.: Задруга. 2000 - 134 с.

14. Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України / Білоусов В. // Україна: аспекти праці. - 2004. - №3. - С.39-45.

15. Боднарук М. Об'єкти правовідносин загальнообов'язкового державного соціального страхування / Боднарук М. // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - С. 54 - 57.

16. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: Стан і проблеми / Борецька Н.П. - Донецьк, 2001. - 355 с.

17. Василенко Л. І. Державні цільові фонди: навч. посібн [Текст] / Л. І. Василенко, Т. О. Масленнікова. - К.: КНЕУ, 2002. - 170 с.

18. Василик О. Д. Державні фінанси України: Підручник [Текст] / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. - К.: НЮС, 2002. - 608 с.

19. Вінер М. Пенсійні системи країн Латинської Америки / Вінер М. // Україна аспекти праці. - 2000. - №5. - С.35-45.

20. Внукова Н.М. Соціальне страхування: навч. посіб [Текст] / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук. - К.:Кондор, 2006. - 352с.

21. Воскобойніков В. Сторінки української та світової історії недержавного пенсійного забезпечення / Воскобойніков В. // Вісник Пенсійного фонду України. - 2003. - №12. - С.25-26.

22. Выборных М.В. Генезис и эволюция государственных пенсионных систем / Выборных М.В. // Вестник государственного социального страхования. - 2004. - №1. - С.26-29.

23. Галицький І. Розрахунок тарифів по добровільному медичному страхуванню / Галицький І. //Страхова справа. - 2001. - № 2. - С. 62-63.

24. Ганслі М. Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Пер.з англ. О.Перепадя. / Ганслі М. Теренс. - К.: Основи, 1995. - 237 с.

25. Гнибіденко І.Ф. Недержавні пенсійні фонди та їх роль в іпотечному кредитуванні / Гнибіденко І.Ф. // Соціальний захист. - 2003. - №1. - С.10-13.

26. Голяченко О.М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / Голяченко О.М. - К.: ПП. „Вігой”, 1993. - 198с.

27. Грищенко Н.Б. Добровольное медицинсое страхование: Основы современной практики / Грищенко Н.Б., Кревно В.А., Мищенко В.В. - Барнаул, 2001. - 78 с.

28. Грушко В.І. Пенсійна система: Навч. посіб. / Грушко В.І. - Київ, 2005. - 496 с.

29. Губар О.Є. Медичне страхування у країнах європейського союзу / Губар О.Є. // Фінанси України. - 2003. - № 7. - С. 130-136.

30. Губар О.Є. Соціальне страхування у забезпеченні суспільного добробуту / Губар О.Є. // Фінанси України. - 2002. - №8. - С.130-137.

Размещено на Allbest.ru