Папка зі зоології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мукачівський державний університет

гуманітарно-педагогічний коледж

«Папка зі зоології»

Підготувала:

Студентка ІІІ-Ж курсу

Островка Антоніна



Царство Тварин

Тварини. Період існування: кембрій - сьогодення

Тваримни (Animalia або Metazoa) -- царство переважно багатоклітинних еукаріотичних (ядерних) організмів, однією з найголовніших ознак якого є гетеротрофність (тобто, споживання готових органічних речовин) та здатність активно рухатись. Однак тварини не завжди ведуть активний спосіб життя і є гетеротрофами. У клітинах тварин (як і інших еукаріотів) міститься сформоване ядро. До тварин належать ссавці, птахи, риби, комахи, павукоподібні, молюски, морські зірки, черви тощо. До царства тварин не належать рослини та гриби -- теж великі (але не єдині) царства еукаріотів. тварина кільчатий черв'як амфібія

Тварини належать до еукаріотів (в клітинах є ядра). Класичними ознаками тварин вважаються: гетеротрофність (харчування готовими органічними сполуками) та здатність активно пересуватися. Втім, існує чимало тварин, що ведуть нерухомий спосіб життя, а гетеротрофність властива також грибам і деяким рослинам-паразитам.

У побуті під словом тварини часто розуміють лише чотириногих наземних хребетних (ссавці, плазуни та земноводні). У науці за терміном «тварини» закріплено ширше значення, що відповідає латинському Animalia (див. вище). Тому кажуть, що до тварин, крім ссавців, належить багато інших організмів: риби, птахи, комахи, павукоподібні, молюски, морські зірки, всілякі черв'яки і тощо. Людина теж належить до царства тварин, але традиційно розглядається окремо -- навіть професійні біологи вживають звороти «тварини і людина» чи «тварини, включаючи людину».

При цьому, раніше до цього царства відносили багатьох гетеротрофних найпростіших і ділили тварин на підцарства: одноклітинні Protozoa і багатоклітинні Metazoa. Зараз назва «тварини» в таксономічному сенсі закріпилося за багатоклітинними. В такому розумінні тварини як таксон мають певніші ознаки -- для них характерні оогамія, багатотканинна будова, наявність як мінімум двох зародкових листків, стадій бластули і гаструли в зародковому розвитку. У переважної більшості тварин є м'язи і нерви, а не мають їх губки, пластинчасті, мезозої, кнідоспорідії, які можливо, втратили їх.

У той же час, у науці термін «тварини» іноді пропонується використовувати в ще ширшому значенні, маючи на увазі під тваринами не таксон, а тип організації -- життєву форму, засновану на рухливості, гетеротрофності і голозойному харчуванні.

Особливості

Характерні особливості тварин:

· гетеротрофне живлення;

· рухливість, активність;

· мінлива форма тіла;

· зростання, яке обмежене певним періодом життя (до формування дорослого організму);

· подразливість у вигляді таксисів (у одноклітинних) і рефлексів (у багатоклітинних);

· у клітинах відсутні клітинні стінки, пластиди, крупні вакуолі;

· запасною речовиною клітин є глікоген.

Шляхи еволюції тваринного світу з'ясовує філогенетика, яка безпосередньо пов'язана з палеозоологією.

Походження Metazoa

Вважається, що тварини походять від одноклітинних джгутикових, а їх найближчі відомі живі родичі це хоанофлагеляти -- комірцеві жгутиконосці, морфологічно подібні до хоаноцитів деяких губок. Молекулярні дослідження визначили місце тварин в надгрупі Opisthokonta, куди також включають Хоанофлагелят, гриби і невелику кількість паразитичних Найпростіших. Назва Opisthokonta позначає заднє розташування джгутика в рухомій клітині (як у сперматозоїдів більшості тварин), тоді як інші еукаріоти, здебільшого, мають передній джгутик.

Перші викопні рештки тварин належать до кінця докембрію, віком близько 610 мільйонів років. Вони відомі як едіакарська або вендська фауна. Однак, їх складно зіставити з пізнішими викопними. Вони можуть бути попередниками сучасних гілок тварин, а можуть бути й незалежними групами, а може, вони взагалі не були тваринами. Найвідоміші типи тварин більш-менш одночасно з'являються під час кембрійського періоду, близько 542 мільйонів років тому. Ця подія, названа кембрійським вибухом, була викликана або швидкою дивергенцією між диференціюючими групами, або такою зміною умов, яка зробила можливим скам'яніння решток. Однак деякі палеонтологи і геологи припускають, що тварини з'явилися значно раніше, ніж вважалося раніше, можливо, навіть близько мільярда років тому^{[Джерело?]}.

На початку тонійського періоду близько 1 мільярда років тому, відзначено скорочення різноманітності строматолітів, що може свідчити про появу нових тварин протягом цього часу. Крім того, сліди скам'янілостей, таких як відбитки й нори в тонійский період, можуть свідчити про наявність хробаків великих розмірів (близько 5 мм завширшки), побудованих як земляні хробаки^[1]. Проте дуже схожі відбитки створюються сьогодні велетенськими одноклітинними Найпростішими Gromia sphaerica й це ставить під сумнів подальше тлумачення

ЦАРСТВО ТВАРИНИ

ПІДЦАРСТВО ОДНОКЛІТИННІ, АБО НАЙПРОСТІШІ (PROTOZOA)

ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ

КЛАС САРКОДОВІ, АБО КОРЕНЕНІЖКИ (SARCODINA).

Найпримітивніші найпростіші, що виявляють себе перш за все в слабкому ступені диференціювання. Цитоплазма обмежена тільки зовнішньою мембраною, форма тіла непостійна. Органоїдами руху та захоплення їжі є псевдоподії. Спеціальний ротовий отвір відсутній. Надходження їжі та виділення неперетравлених залишків може відбуватися в будь-якій ділянці тіла. Скоротлива вакуоля одна. Виділення продуктів дисиміляції та надлишків води також може відбуватися в будь-якому місці. Звичайно є тільки одне ядро, хоча зустрічаються і багатоядерні форми.

Розмноження в основному безстатевим шляхом -- поділом на

Амеба звичайна -- добре вивчений представник класу. Її протоплазма (як внутрішній, так і зовнішній шар) диференційована набагато слабше, ніж у інфузорій або джгутикових. Якоюсь мірою це може бути пов'язано з особливим способом пересування амеби, який вимагає значної мобільності протоплазми. Проте, якою б примітивною не здавалася нам амеба, не можна забувати про те, що ця крихітна грудочка протоплазми успішно виконує всі функції, необхідні для підтримки життя.

Амебу -- вільно-існуючу мікроскопічну тварину можна знайти в невеликих ставках або проточних канавах з мулистим дном. Це -- всеїдна тварина. їжу складають водорості, джгутикові, інфузорії. Тіло амеби досягає в діаметрі 0,1 мм і складається з протоплазми, обмеженої найтоншою плазмалемою. Протоплазма підрозділяється на ядро й оточуючу його цитоплазму. Ядро в клітині не займає певного положення. Воно регулює й координує процеси метаболізму та поділу клітини.

В ендоплазмі містяться крапельки жиру, травні вакуолі з харчовими грудочками на різних стадіях травлення або з неперетравленими залишками їжі та екскреторні гранули. Скоротливі вакуолі можуть з'являтися в різних ділянках клітини, і число їх варіює. До них поступає вода з цитоплазми, і вони періодично випорожнюються в навколишнє середовище. Таким чином, ці вакуолі виконують осморегулюючу функцію.Форма тіла амеби постійно змінюється через лопастеподібні випинання цитоплазми, що утворюються в різних його ділянках, звані несправжніми ніжками (псевдоподіями). Ці тимчасові структури служать для пересування та захоплення їжі. У амеби немає спеціалізованих сенсорних органел, але вона реагує на багато подразників. Наприклад, вона може розпізнавати різні види їжі, «тікає» від яскравого світла, високих концентрацій низки речовин в середовищі й постійного механічного подразнення. Якщо діє дуже сильний подразник, амеба втягує всі псевдоніжки і якийсь час залишається без руху.

Безстатеве розмноження амеби здійснюється шляхом поділу клітини надвоє. Цей мітотичний поділ запускається тоді, коли досягають певних порогових величин співвідношення площі поверхні й об'єму клітини і (або) об'ємів ядра та цитоплазми. Ядро, що містить 500-600 дрібних хромосом, ділиться першим. Потім відбувається перетяжка й подовження цитоплазми, що примушує дочірні хромосоми розійтися до протилежних полюсів клітини. І нарешті, приблизно однакові дочірні амеби відділяються одна від одної. За оптимальних умов весь процес займає не більше півгодини. Нові амеби самостійно харчуються і ростуть, досягаючи максимальних розмірів.

Для амеби це єдиний відомий спосіб розмноження. Більш ранні повідомлення про споруляції та інцистування у цього виду в даний час не підтвердилися. Проте в інших видів спостерігаються обидва ці процеси.

В організмі людини живуть декілька видів амеб. Найважливіше значення має дизентерійна амеба. Дизентерійна амеба. Збудник важкого захворювання -- амебної дизентерії, або амебіазу. Локалізується в товстому кишечнику.Є поширеною повсюдно, в районах з жарким кліматом зустрічається частіше.Паразитує тільки у людини. В життєвому циклі зустрічаються наступні форми: циста, дрібна вегетативна форма, велика вегетативна форма й тканинна.

У деяких людей за відповідних умов (охолоджування, перегрів, авітаміноз, порушення дієти, гельмінтози) дрібна вегетативна форма проникає в стінки кишечнику, де інтенсивно розмножується і викликає ураження слизової оболонки з утворенням язв. При цьому руйнуються стінки кровоносних судин і виникають кровотечі в порожнину кишечнику.Проникнення амеб у слизову кишечнику і її розплавлення пов'язують з виділенням паразитами речовин, що розчиняють тканинні білки.

У деяких заражених людей дрібна вегетативна форма ніколи не перетворюється на велику. Таких людей називають цистоносіями. Вони становлять велику небезпеку, оскільки є джерелом зараження для оточуючих. За добу один цистоносій виділяє до 600 млн. цист. Цистоносії підлягають виявленню й обов'язковому лікуванню.

Єдине джерело захворювання амебіазом -- людина. Цисти, що виділяються з фекаліями, забруднюють ґрунт і воду. Оскільки фекалії нерідко використовують як добриво, цисти потрапляють на город і в сад, де забруднюють овочі та фрукти. Цисти стійкі до дії зовнішнього середовища. У кишечник потрапляють з немитими овочами та фруктами, через некип'ячену воду, брудні руки. Механічними переносниками є мухи, таргани, що забруднюють їжу.

Форамініфери. Всі форамініфери -- морські, переважно бентосні організми (за винятком 2 планктонних сімейств Globigerinidae і Globorotaliidae). Черепашки форамініферів утворюють значну частину океанічного мулу, морських осадів і осадових порід. Відомі з кембрію. Розміри звичайно 0,1-1 мм, рідко до 20 см. Зовнішній скелет у вигляді черепашок, у більшості вапняних, зрідка хитиноїдних або таких, що складаються із сторонніх аглютинованих частинок (піщинок тощо). Черепашки однокамерні та багатокамерні, розташовані в один або два ряди, по спіралі, яка іноді гілкується. Через устя й пори черепашок виглядають тонкі псевдоподії (ризоподії), які гілкуються й анастомозирують. Для форамініферів характерне чергування статевого та безстатевого розмноження. Понад 1000 сучасних видів (з викопними близько 30 тис. видів).

Радіолярії (променяки). Морські планктонні організми. Розміри від 40 мкм. до 1 мм., іноді більше (звичайний розмір основної частини клітини 0,2-0,8 мм.). Понад 7000 сучасних і викопних видів. Мають внутріклітинну центральну капсулу, обмежуючу ендоплазму, й мінеральний (з аморфного кремнезему) скелет (форми скелета надзвичайно різноманітні). Зовні тіла виступають ниткоподібні псевдоподії: філоподії і аксоподії; останні відрізняються від псевдоніжек інших саркодових наявністю стереоплазматичної решітки, що складається з білкових мікротрубочок. Аксоподії є також у акантарій і сонцевиків. У вегетативній клітині радіолярій звичайно одне поліплоїдне ядро. Розмножуються поділом. Ядро, що багато разів поділяється, утворює ядра дводжгутикових зооспор -- бродяжок. Прослідити весь життєвий цикл радіолярій поки не вдалося. Скелети радіолярій, опускаючись на дно, зберігаються, утворюючи радіолярієвий мул, входять до складу осадових порід. Так звана інфузорна земля, або трепел, цілком складається зі скелетів радіолярій.

Радіолярії



Амеба звичайна

Рис. Амеба звичайна. 1 -- ядро; 2 -- псевдоподія; 3 -- крапля жиру; 4 -- травна вакуоля; 5 -- скоротлива вакуоля; 6 -- плазма-лема; 7-- екскреторна гранула; 8 -- ектоплазма (плазмагель); 9 -- ендоплазма (плазмазоль). Структури, помітні в світловий мікроскоп.

Форамініфери



Клас Джгутикові

Клас джгутикових об'єднує найпростіших, що мають один або кілька джгутиків. Джгутикові -- дуже своєрідна група організмів. Одні з них -- типові рослинні форми, що мають хлорофіл і живляться тільки автотрофно шляхом фотосинтезу; інші -- хлорофілу не мають і живляться тільки гетеротрофне, що поряд з деякими іншими особливостями свідчить про приналежність їх до світу тварин. Нарешті, деякі джгутикові -- міксотрофи; вони є ніби зв'язуючими ланками між рослинами і тваринами.

Представник: Евглена зелена

Евглена має веретеноподібну форму тіла. На передньому кінці має один джгутик. Тіло вкрите пелікулою. Ядро одне. В цитоплазмі багато дрібних хроматофорів, що мають хлорофіл. Біля переднього кінця розміщена скоротлива вакуоля з резервуаром, що відкривається назовні біля основи джгутика. Поряд із скоротливою вакуолею розміщене червоне світлочутливе вічко -- стигма.

На світлі евглена синтезує органічні речовини з неорганічних, подібно до зелених рослин, а в темноті вона втрачає хлорофіл і живиться звичайно осмотично розчиненими у воді готовими органічними речовинами.

Комірцеві джгутикові - поодинокі або колоніальні форми, що мають особливий протоплазматичний комірець, який оточує джгутик і відіграє роль в уловлюванні поживних часток.



Евглена зелена

Тип Інфузорії

Вімйчасті або Інфузорії (Ciliophora) -- тип найбільш високоорганізованих найпростіших; включає рухливі й прикріплені форми, одиночні і колоніальні.

Зовнішній вигляд і життєвий цикл

Форма тіла війчастих різноманітна, розміри від 10 мкм до 3 мм. Тіло інфузорій вкрите тоненькою щільною оболонкою -- кортексом. Деякі види інфузорій протягом усього життя чи його окремих стадій мають на тілі війки. В окремих видів війки, з'єднуючись в пучки, утворюють органи руху -- циррі. Сукупність всіх війок та їх похідних називається ціліатурою. У зовнішньому шарі цитоплазми інфузорій розташовані скоротливі волоконця -- міонеми. В ектоплазмі зазвичай добре розвинені органели нападу й захисту -- тріхоцисти, мукоцисти, токсіцисти.

Живляться інфузорії дрібними органічними рештками, водорослями, бактеріями, іншими найпростішими тощо. Живлення здійснюється через рот -- цитостом. Їжа з рота, розташованого на дні особливої заглибини -- перистома, потряпляє в глотку, а з неї в травну вакуолю. Неперетравлені рештки їжі виштовхуються через спеціальний отвір -- порошицю. Сисні інфузорії всмоктують їжу за допомогою щупалець, а деякі паразитичні види (безроті Astomata) мають скорочений рот і живлення здійснюють через поверхню тіла шляхом піноцитоза.

Більшість інфузорій мають скоротливі вакуолі, за допомогою яких здійснюються осморегуляторна та видільна функції.

Інфузорії мають 2 ядра: більше ядро -- макронуклеус, що відіграє роль в регуляції обміну речовин та русі, і менше -- мікронуклеус, пов'язане зі статевим процесом.

Розмножуються інфузорії безстатевим шляхом -- поперечним поділом клітини або пункуванням; періодично в життєвому циклі інфузорій відбувається статевий процес -- кон'югація, а також автогамія.

Інфузорії походять від примітивних джгутикових.

Види, поширення і вплив на людинуВідомо понад 6 000 видів інфузорій, які поділяють на 2 підкласи: війчасті (Ciliata) і сисні (Suctoria).Переважна більшість інфузорій живе в прісній і морській воді у складі бентосу і планктону, деякі види -- у ґрунтах і у мохах.За несприятливих умов інфузорії перетворюються в цисти; в такому стані вони можуть переноситися вітром в інші водойми.

Багато інфузорій -- коменсали і паразити інших тварин: кільчастих хробаків, молюсків, риб, земноводних, ссавців. Деякі паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) спричинюють небезпечні хвороби людини, сільсько-господарських тварин і риб.



Інфузорія-туфелька

Морфологія інфузорії: 1. скоротлива вакуоля; 2. травна вакуоля; 3. макронуклеус; 4. мікронуклеус; 5. порошиця; 6. ротовий отвір; 7. глотка; 8. війки

ЦАРСТВО ТВАРИНИ

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ

Тип Кишковопорожнинні

Тип Кишковопорожнинні поділяють на класи: Гідроїдні, або Гідрозої, Сцифоїдні, або Сцифомедузи, і Коралові поліпи.

Клас Гідрозої

Гідра - типовий представник класу - досягає 1 см завдовжки. Форма її тіла циліндрична і має вигляд мішечка. На одному полюсі є рот, оточений віночком із 6-12 щупальців. На протилежному кінці тіла знаходиться підошва, якою вона прикріплюється до водяних рослин, каміння чи інших предметів. Щупальці виконують не лише функцію дотику, а й захоплення поживи - різних дрібних водяних тварин.

В ектодермі гідри є жалкі, або кропив'яні, клітини, які виконують функцію захисту і нападу. Крім цитоплазми та ядра у ній є міхуроподібна жалка капсула, всередині якої згорнута тонка трубочка - жалка нитка. Назовні з клітини стирчить чутлива волосинка. Якщо яка-небудь дрібна тварина доторкнеться до волосинки, тонкі нитки раптово викидаються назовні і, ніби стріли, впинаються в тіло здобичі. При цьому з капсули в ранку виливається отрута, що паралізує жертву. Як правило, вистрелюють одразу багато жалких клітин. Риби та інші тварини гідр не їдять.

Основну масу екто- і ентодерми становлять зовнішні та внутрішні епітеліально-м'язові клітини. Завдяки скороченню м'язових волокон цих клітин гідра пересувається, по черзі "ступаючи" то підошвою, то щупальцями.

Нервові клітини, що утворюють сітку по всьому тілу, розміщені в мезоглеї, а всередину і назовні тіла гідри відходять їхні відростки. Такий тип будови нервової системи називають дифузним. Особливо багато нервових клітин розміщується в гідри навколо рота, на щупальцях і підошві. Отже, у кишковопорожнинних з'являється координація Функцій.

Мал. 1. Гідра: а, б -- поздовжній і поперечний розрізи тіла; в -- окрема епітеліально-м'язова кетодермальна клітина; г -- частина стінки тіла за великого збільшення; д -- нервові клітини; е -- жалкі клітини; 1 -- ротовий отвір; 2, 8 -- клітини ектодерми; 3, 11 -- клітини ентодерми; 4 -- сім'яник; 5 -- яйцеклітина; 6 -- опорна пластинка (мезоглея); 7, 13 -- чутливі відростки нервових клітин; 9 -- проміжна клітина; 10 -- нервова клітина; 12 -- залозиста клітина

В ектодермі гідри є проміжні клітини, з яких у разі пошкодження тіла утворюються нервові, епітеліально-м'язові та інші клітини. Це сприяє швидкому заростанню пораненої ділянки і регенерації. Якщо у гідри відрізати щупальце, то воно відновлюється. Більше того, якщо гідру розрізати на кілька частин (навіть до 200), кожна з них відновиться в цілісний організм. На прикладі гідри та інших тварин вчені вивчають явище регенерації. З'ясовані закономірності, необхідні для розробки методів лікування ран у багатьох видів хребетних і людини.

Всі гідри - хижаки. Обхопивши щупальцями паралізовану здобич, гідра підтягує її до ротового отвору і посилає в травну, або кишкову, порожнину, вистелену залозистими і епітеліально-м'язовими клітинами ентодерми. Травний сік виробляється залозистими клітинами. В ньому є протеолітичні ферменти, які сприяють засвоєнню білків, їжа в кишковій порожнині перетравлюється травними соками і розщеплюється на дрібні часточки.

В клітинах ентодерми є по 2-5 джгутиків, які перемішують їжу в кишковій порожнині. Псевдоподії ентодермальних епітеліально-м'язових клітин захоплюють часточки їжі і далі відбувається внутрішньоклітинне травлення. Неперетравлені рештки викидаються знову через ротовий отвір. Таким чином, у гідроїдних вперше з'являється порожнинне, або позаклітинне, травлення, яке відбувається паралельно з примітивнішим внутрішньоклітинним травленням.

Для гідрозоїв характерна подразливість. У разі подразнення нервових клітин різними подразниками (механічними, хімічними тощо) збуджується вся нервова система гідри. Від нервової системи подразнення передається на епітеліально-м'язові клітини. М'язові волокна цих клітин (зовнішні клітини утворюють поздовжній м'язовий шар, а внутрішні - кільцевий) скорочуються, і відповідно скорочується все тіло гідри, набуваючи вигляду грудочки.

Отже, у кишковопорожнинних вперше в органічному світі з'являються рефлекси. Організація гідри досить проста, тому і її рефлекси дуже одноманітні. У більш високоорганізованих тварин вони в процесі еволюції ускладнюються.

Дихання й виділення здійснюються у гідри клітинами ектодерми і ентодерми шляхом дифузії.

Усі гідроїдні розмножуються статевим і безстатевим способами. При безстатевому розмноженні (найчастіше влітку, коли достатня кількість їжі) приблизно на середині тіла гідри випинаються екто і ентодерма. Утворюється горбок, або брунька, яка швидко росте. Кишкова порожнина дочірньої гідри сполучена з порожниною материнської особини. На вільному кінці бруньки утворюються новий рот і щупальця. Згодом молода гідра відокремлюється від материнської особини і починає самостійне життя.

Статеве розмноження у гідрозоїв у природних умовах спостерігається восени. Одні види гідр роздільностатеві, інші - гермафродити. У прісноводної гідри з проміжних клітин ектодерми утворюються жіночі й чоловічі статеві залози, або гонади, тобто це - гермафродитні тварини. Сім'яники розміщуються ближче до ротової частини, а яєчник - ближче до підошви. Якщо в сім'яниках утворюється багато рухливих сперматозоонів, то в яєчнику дозріває лише одне яйце.

У всіх гермафродитних форм гідрозоїв сперматозоони дозрівають раніше, ніж яйця. Тому запліднення відбувається перехресно, а отже, самозапліднення відбутись не може. Запліднення яйця відбувається в материнській особині в осінній час. Після запліднення гідри, як правило, гинуть, а яйця в стані спокою осідають на дно і зимують. Навесні яйце починає розвиватися і дає початок новій гідрі, проходячи стадії бластули і гаструли. Гаструла у гідри утворюється шляхом міграції клітин бластодерми.

Морські гідроїдні поліпи можуть бути поодинокими, як гідра, однак частіше вони живуть колоніями, які утворилися завдяки тому, що дочірні особини при брунькуванні не відокремлюються від материнської. Колонії поліпів часто складаються з величезної кількості особин.

У морських гідроїдних поліпів, крім безстатевих особин, утворюються шляхом брунькування статеві особини, або медузи.

Клас Сцифомедузи

Живуть сцифомедузи винятково в морях, їх відомо близько 200 видів. Вони зазвичай малих розмірів (декілька міліметрів). Як правило, сцифоїдні медузи ведуть поодинокий спосіб життя, але є й колоніальні форми. Найчастіше ці тварини позбавлені скелетних утворів, їхнє драглисте тіло складається з парасольки й стебельця, або ніжки. По краю парасольки у багатьох видів медуз є віночок щупалець, що оточують рот. Кишкова порожнина видозмінена в систему каналів.

Медузи - хижаки, вони живляться іншими тваринами. Медузи пересуваються опуклою частиною парасольки вперед, викидаючи періодично воду, і дістають поштовх за принципом реактивного апарата. Парасолька скорочується добре розвиненими м'язовими волокнами.

Нервова система вже має пухкі скупчення нервових клітин, які нагадують вузли, або ганглії, і розміщуються біля чутливих тілець, або ропалт. У кожному ропалії є кілька вічок і органів рівноваги. Вічка мають різну будову і виконують роль світлочутливих органів.



Мал. 2. Представники класів типу кишковопорожнинних: а -- червоний корал (внизу збільшений фрагмент гілки колони); б -- медуза аурелія; в -- розвиток аурели: 1 -- личинка, 2 -- маленький поліп; 3--5 -- різні стадії розвитку (стробіляція) поліпа; 6,7 -- стадії розвитку медузи

Більшість сцифомедуз роздільностатеві, їхні гонади розміщуються в ентодермі шлункових карманів. Гамети виводяться у воду через рот. Із заплідненого яйця розвивається личинка, яка прикріплюється до субстрату і перетворюється на маленького поліпа. Він росте і дає бруньки З них утворюються маленькі медузки - статеві форми. Таким чином, у сцифоїдних, як і у гідроїдних, розвиток відбувається з чергуванням поколінь і способів розмноження - статева фаза (медуза) змінюється безстатевою генерацією - поліпом.

Поряд із дрібними сцифоїдними медузами зустрічають ся й великі форми. Так, аурелія досягає 25-40 см у діаметрі, а північна медуза ціанея має діаметр понад 2 м с довжиною щупалець до 30 м.

Інколи під час зіткнення з деякими медузами людина може дістати опіки від їхніх жалких клітин (коренерот - у Чорному морі, хрестовичок - в Японському).



Клас Коралові поліпи

Коралові поліпи також є винятково морськими тваринами, що ведуть сидячий спосіб життя, їх налічується понад 6 тис. видів. Серед них є поодинокі форми (актинії). Більшість же цих кишковопорожнинних - колоніальні. Розмір коралових поліпів становить від кількох міліметрів до десятків сантиметрів; окремі види досягають 1 м.

Будова коралових поліпів подібна до будови гідроїдів і особливо сцифоїдних медуз. Проте у коралових поліпів є деякі ускладнення організації: під ектодермою утворюється м'язовий шар із м'язових клітин; вироблювана клітинами ектодерми рогова речовина або виділюваний вапняк утворюють зовнішній чи внутрішній скелет; ускладнюються нервова і травна системи; внутрішня будова має двопроменеву симетрію.

Розмножуються коралові поліпи як безстатевим, так і статевим шляхом, однак у них немає чергування поколінь.

Окремі види вимерлих колоніальних поліпів значною мірою сприяли утворенню вапнякових гірських порід. Сучасні корали утворюють рифи і острови. Коралові рифи створюють серйозні перешкоди для пароплавства в тропічних морях Тихого, Індійського і Атлантичного океанів. Якщо рифоутворювальні корали поселяються вздовж берегів тропічних островів, то в разі опускання морського дна з цих островів утворюються атоли. Із скелетів рифоутворювальних коралів добувають вапно.

Тип Плоскі черви

Пломскі чемрви (Platyhelminthes) -- тип двобічно-симетричних тварин.

Загальна характеристика типу:

· Тришарові багатоклітинні тварини

· Двобічна симетрія тіла

· Несегментовані

· Ацеломічні (паренхімні)

· Центральна нервова система на передньому кінці; дуже проста нервова сітка; ганглії

· Органи чуття: світлочутливі вічка, органи рівноваги (статоцисти) нюху, дотику (сенсіли -- нерухомі війки, до яких підходять нервові закінчення) -- розвинені переважно у видів, що живуть вільно.

· Видільна система утворена розгалуженими трубочками, які закінчуються полум'яними клітинами (протонефридії)

· Сплощені в дорсовентральному напрямку.

· Ротовий отвір і сліпо замкнутий травний канал, диференційованій на два відділи -- глотку і розгалужений кишечник.

· Гермафродити, статева система добре розвинена. Запліднення внутрішнє, може бути перехресне або самозапліднення.

· Звичайно є личинкові стадії (у паразитичних) -- непрямий розвиток. А у вільноживучих -- прямий.

· Є шкірно-м'язовий мішок.

· Дихальна система відсутня. Кисень надходить до клітин через покриви тіла.

Плоскі черви живуть у прісних і морських водоймах, у вологій підстилці тропічних лісів, ведуть паразитичний спосіб життя. Для них характерне плоске двобічно-симетричне листоподібне або стрічкоподібне тіло. За рівнем організації плоскі черви стоять дещо вище кишковопорожнинних. У них є покривна, м'язова, травна, видільна, нервова, статева системи органів, що розвиваються з трьох зародкових листків (ектодерми, ентодерми, мезодерми).

Відомо близько 15 тис. видів плоских червів. Найчисельнішими є класи Турбелярії, Трематоди і Цестоди.

Вільно існуючі плоскі черви -- переважно хижаки. Паразитуючі черви живляться або шляхом всмоктування живильних речовин за допомогою ротової присоски, або вбирають їх всією поверхнею тіла осмотичним шляхом.

Вільно існуючі плоскі черви пересуваються поповзом або вплав. Цьому сприяють шкірно-м'язовий мішок і війки. Паразитуючі черви при пересуванні можуть користуватися присосками (пересуваються за типом гусениці-землеміра). Стрічкові черв'яки використовують перистальтику шкірно-м'язового мішка. Плоскі черви є першими двосторонньо-симетричними тваринами.

ПЛАНАРИИ або ТРЕХВЕТВИСТОКИШЕЧНЫЕ ТУРБЕЛЛЯРИИ (1-7), и ПРЯМОКИШЕЧНЫЕ ТУРБЕЛЛЯРИИ (8)

Тип Круглі черви або Нематоди

Тип налічує близько 20 тис. видів, вільноживучих і паразитичних, що включають морські, прісноводні та ґрунтові форми. Еволюційні особливості будови:

1) втрата паренхіми й поява первинної порожнини тіла -- щілини між внутрішніми органами і стінкою тіла, заповненою рідиною;

2) диференціювання м'язової тканини на окремі тяжі поздовжніх м'язів;

3) поява задньої кишки, що відкривається назовні задньопрохідним (анальним) отвором.

Тіло нематод кругле в поперечному зрізі. Стінка тіла складається з еластичної та щільної кутикули, яка виділяється клітинами епітелію і м'язів. Уздовж тіла тягнуться чотири поздовжні м'язові тяжі.

Нервова система розвинена сильніше, ніж у плоских червів. Спостерігається концентрація нервових вузлів біля переднього кінця тіла й утворення так званого навкологлоткового нервового кільця. Від нього відходять поздовжні нервові стовбури, сполучені перетинками. У багатьох нематод розвинені органи дотику, хімічного чуття.

Травна система наскрізна і ділиться на три відділи: передню, задню і середню кишку. У деяких паразитичних нематод розвивається позакишкове травлення, за якого ферменти виводяться в зовнішнє середовище, а напіврідка харчова кашка поглинається за допомогою спеціально пристосованого ротового апарату.

Система виділення нематод двох типів: канали виділень, що тягнуться уздовж всього тіла, і особливі клітини, що виділяють розчинні продукти обміну на поверхню тіла.

Круглі черви роздільностатеві. Самці мають сім'яники, сім'явивідні протоки і копулятивний орган; самки -- яєчники і яйцепроводи. Чоловічі гамети не мають джгутиків, пересуваються амебоїдними рухами, тому одержали назву спермії.

Людська аскарида паразитує в тонкому кишечнику людини. Довжина тіла самок досягає 40 см, самців -- 25 см.

Запліднені яйця виводяться назовні з калом -- для їх розвитку обов'язково потрібен кисень. На повітрі розвивається личинка, яка для подальшого розвитку повинна потрапити в організм людини. Зараження відбувається через їжу, на яку яйця паразита можуть бути занесені мухами, тарганами. У тонкому кишечнику людини личинки звільняються від оболонки яйця, проникають у кровоносну систему, по ній -- у капіляри легень, далі -- в альвеоли, бронхи, глотку. Потім повторно заковтуються і знову потрапляють у тонкий кишечник, де перетворюються на дорослих аскарид. Таким чином, у життєвому циклі аскариди, як і більшості нематод, є тільки один хазяїн.

Гострик паразитує в прямій кишці людини, головним чином у дітей. Він живиться вмістом кишки й бактеріальною флорою. Для дозрівання запліднених яєць необхідний кисень, тому самка ночами виповзає крізь анальний отвір назовні, відкладає яйця, що викликає свербіж у ділянці промежини. Яйця з личинками, що розвиваються в них, залишаються під нігтями дитини і легко потрапляють до рота, досягають товстого кишечника і перетворюються на дорослі особини.

Аскарида людська



Кільчасті черви

Кільчамсті чемрви або аннелімди або кільчаким (Annelida, від лат. annelus -- «кільце») -- тип відносно високоорганізованих червів, що складається з близько 15 тисяч видів. Вони мешкають в більшості вологих середовищ, включаючи наземні, прісноводні і морські, містять багато паразитичних та мутуалістичних видів. Мають розміри від менше міліметра до понад 3 метрів (Lamellibrachia).

Целом у них поділений перегородками на сегменти, які представлені як зовнішні кільця (звідки і назва типу), відсутній або спрощений у деяких п'явок і первинних аннелід. Із сегментацією тіла пов'язана метамерія (сегментація) внутрішніх органів -- нервової, видільної та кровоносної систем. Завдяки перегородкам, аннеліда при пошкодженні втрачає лише певні сегменти тіла.

Тіло кільчастих червів двобічносемитричне, у поперечному розрізі кругле. Воно почленоване на велику кількість сегментів (до 900); зовнішня сегментація збігається з розташуванням поперечних перегородок усередині тіла. У кожному сегменті повторюються певні деталі будови (щетинки, нервові вузли, органи виділення). Розміри варіюють від 0,5 мм до 3 м. Кільчасті черви -- тризародковошарові організми. Шкірно-м'язовий мішок у них розвинений краще, ніж у плоских і круглих червів. Він складається з одного шару епітелію та двох шарів м'язів: кільцевих та поздовжніх. Завдяки кільцевим м'язам тіло подовжується і стає тоншим, завдяки поздовжнім -- укорочується і потовщується. У рухах беруть участь і допоміжні придатки -- щетинки, які розташовані поодиноко або пучками правильними поздовжніми рядами. Характерною особливістю типу є наявність вторинної порожнини тіла. Від первинної порожнини тіла вона відрізняється тим, що має власні стінки, вистелені особливим епітелієм, який відділяє порожнину тіла від оточуючих тканин та органів.

Травна система: кільчастих червів складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу і кишечника, який закінчується анальним отвором. У дощових черв'яків є воло (розширення стравоходу). Перетравлювання їжі відбувається в кишечнику.

Кровоносна система:У зв'язку з ускладненням будови та збільшенням активності у кільчастих червів уперше з'являється кровоносна система замкненого типу, тобто кров не виливається в порожнину тіла. Кровоносна система забезпечує транспортування поживних речовин і газів та здійснює захист.

Дихальна система: дихання здійснюється через усю поверхню шкіри, багату на кровоносні судини. Спеціальні органи дихання -- зябра (вирости шкіри) -- мають тільки деякі морські кільчасті черви.

Видільна система: представлена парними трубочками (метанефридіями) в кожному сегменті тіла.

Нервова система: у кільчастих червів -- вузлового типу, але складніша, ніж у плоских та круглих червів. Вона представлена навкологлотковим кільцем, черевним нервовим ланцюжком та нервами, що відходять до різних органів. У кільчастих червів добре розвинені органи чуттів. У багатьох є очі; органи слуху побудовані за принципом локаторів; наявні також смакові рецептори та нюхові клітини.

Розмноження: за способом розмноження кільчасті черви як роздільностатеві, так і гермафродити. Дощові черви -- гермафродити, але запліднення у них перехресне. Морські черви -- роздільностатеві тварини. Запліднення яєць відбувається у воді. У дощового черв'яка розвиток прямий, а у деяких представників типу (нереїда) зі заплідненого яйця утворюється личинка (розвиток з перетворенням). У всіх представників типу добре виражена регенерація.

До типу Кільчасті черви належать класи: Малощетинкові черви, Багатощетинкові черви, П'явки. Представниками малощетинкових червів є дощовий черв'як, трубочник; багатощетинкових -- піскожил, нереїда; п'явок -- несправжньокінська, медична п'явка.

Кільчасті черви мають велике значення для кругообігу речовин у природі. Нереїди є основою живлення багатьох промислових риб, крабів, а звичайний трубочник -- гарний корм для акваріумних риб та деяких прісноводних риб. Дощові черви відіграють величезну роль у процесах ґрунтоутворення. Вони збагачують ґрунт на перегній та розпушують його, сприяючи проникненню в нього повітря й води. Ще Ч. Дарвін відзначав корисний вплив кільчастих червів на родючість ґрунту. Деякі п'явки завдають великої шкоди рибам, птахам і ссавцям. Медична п'явка використовується для лікування багатьох захворювань та як об'єкт лабораторних експериментів.

Дощовий черв'як



А-нереида, Б-піскожил , B - cepпулa

П'явка медична



Тип Молюски

Поділяється:

1) Черевоногі;

2) Двостускові;

3) Головоногі;

У ставках, озерах і тихих затонах річок на водяних рослинах завжди можна побачити чималого слимака - ставковика великого. Його тіло вкрите спірально закрученою ( на 4 - 5 обертів ) черепашкою з гострим верхом і широким отвором устям. Черепашка захищає м'які частини тіла молюска, із середини до неї прикріплюються м'язи. Черепашка складається з вапняку і покрита шаром зеленкувато- коричневої рогоподібної речовини.

Тіло ставковика поділяється на три основні частини: тулуб, голову і ногу, але вони різко не розмежовані. Через устя черепашки може висуватися тільки голова, передня частина тулуба і нога.

Нога в ставковика м'язиста. Коли на її підошві м'язи хвилясто скорочуються, молюск пересувається. Нога в ставковика міститься на черевній частині тіла (звідси назва класу - черевоногі ).

Тулуб має таку саму форму, як і черепашка. Він щільно прилягає до її внутрішньої поверхні. Зовні тулуб покритий складкою шкіри - мантією.

Спереду тулуб переходить у голову. На її нижній частині міститься рот, а з боків - двоє чутливих щупалець. Якщо доторкнутися до них, молюск швидко втягує голову й ногу в черепашку. Біля основи обох щупалець є по одному оку.

Молюск живиться водяними рослинами. У роті в нього є м'язистий язик, покритий твердими зубчиками. Час від часу ставковик висуває язик, зіскрібає ним, як терткою, м'які частини рослин і ковтає їх. Через глотку та стравохід їжа надходить у шлунок, а потім - у кишку. Кишка петлеподібно вигинається всередині тулуба й закінчується на його правому боці, біля краю мантії, анальним отвором.

Ставковик має печінку - травну залозу, клітини якої виробляють травний сік.

Хоча ставковик живе у воді, він дихає киснем атмосферного повітря. Щоб дихати молюск підіймається до поверхні води і відкриває з правого боку тіла біля краю черепашки круглий дихальний отвір, який веде до особливої кишені мантіїлегені. Стінки легені густо обплетені кровоносними судинами. Тут кров збагачується киснем, і виділяється вуглекислий газ. Молюск підіймається на поверхню води для дихання 7 - 9 разів на годину.

Поряд з легенею є м'язисте серце, яке складається з двох камер - передсердя і шлуночка. Їхні стінки по черзі скорочуються 9 20 - 30 разів на хвилину ), проштовхуючи кров у судини. Великі судини переходять у тонесенькі капіляри, з яких кров виходить у проміжок між органами. Отже, кровоносна система молюска незамкнута, бо вона сполучається з порожниною тіла, і кров не весь час тече по судинах. З порожнини тіла кров збирається в судину, що підходить до легені, збагачується киснем і надходить у передсердя. Кров ставковика безбарвна.

Ставковик має лише один орган виділення - нирку. Будова її досить складна.

Основну частину нервової системи ставковика становить навкологлоткове скупчення нервових вузлів. Від них відходять нерви до всіх органів молюска.

Ставковики - гермафродити. Вони відкладають безліч яєць у прозорі слизисті шнури, що прикріплюються до підводних рослин. З яєць вилуплюються маленькі молюски, вкриті тонкою черепашкою.

Серед багатьох черевоногих молюсків особливо відомі морські завдяки гарним черепашкам. На суші живуть слизуни. Вони називаються так через те, що виділяють дуже багато слизу. Черепашок у них немає. Слизуни живуть у вологих місцях і живляться рослинами. Багато слизунів живляться грибами, деякі з них живуть на полях і городах, завдаючи шкоди культурним рослинам. Усім добре відомий виноградний слимак. У деяких країнах його використовують як їжу. У тілі черевоногих молюсків паразитують личинки різних сисунів. Наприклад, личинки печінкового сисуна розвиваються в ставковику малому.

У таких самих водоймах, де водяться ставковики, трапляється й інший молюск - беззубка. Вона живе на дні, до половини зариваючись у мулистий грунт. Овальна черепашка беззубки близько 10 см завдовжки. Передній кінець її заокруглений, а задній - трохи загострений.

Складається черепашка з двох симетричних стулок - правої та лівої. Обидві стулки з'єднуються між собою спинними краями за допомогою пружної гнучкої зв'язки. На черевній частині стулки можуть розкриватися, і крізь щілину, яка утворюється при цьому, висувається нога молюска. Голови в беззубки немає.

За допомогою ноги беззубка може повільно повзати по дну з швидкістю 20-30 см на годину. Якщо її потривожити, вона швидко втягує ногу й закриває черепашку за допомогою двох м'язів-замикачів, що проходять у тілі молюска від однієї стулки до другої. Коли м'язи розслаблені, стулки розсуваються під дією пружної зв'язки. Беззубка та інші молюски, черепашки яких складаються з двох стулок, належать до класу двостулкових.

Черепашка беззубки, як і черепашка ставковика, складається з вапняку. Зовні вона вкрита шаром рогоподібної речовини коричнювато-зеленого кольору. Внутрішня поверхня черепашки вистелена світлим перламутром, що переливається всіма барвами веселки. У беззубки перламутровий шар розвинений слабо, а в деяких інших молюсків, наприклад у прісноводної перлівниці або в морської перлової скойки, він значно товщий. З перламутрових черепашок виготовляють ґудзики та ювелірні вироби. Усередину черепашки перлової скойки іноді випадково потрапляє піщинка, навколо якої відкладається перламутр, і тоді утворюється кулька - перлина.

Тулуб беззубки міститься в спинній частині черепашки. Від нього відходять дві жовтувато-рожеві шкірні складки мантії, які щільно прилягають до стулок. Під мантією з кожного боку є по двоє зябер.

Спосіб живлення у двостулкових молюсків інший, ніж у черевоногих. У живої беззубки в задній частині черепашки права й ліва складки мантії щільно прилягають одна до одної, але між ними залишаються два отвори - верхній і нижній сифони. Зябра і внутрішні поверхні мантійних складок вкриті війками, які безупинно рухаються, втягуючи воду через нижній сифон. Разом з водою в сифон потрапляють різні найпростіші ( джгутикові, інфузорії ) та дрібні рачки. Струмінь води несе їх до рота, який міститься на тулубі тварини поблизу основи ноги. На краях нижнього сифона є щупальця. Вони утворюють сито, яке не пропускає всередину великих сторонніх предметів.

Вода виходить на зовні через верхній сифон. Отже, молюск не шукає їжі, вона постійно надходить до нього з водою. Будова органів травної системи у беззубки майже така сама, як у ставковика.

Струмінь води, який приносить беззубці їжу, забезпечує також і її дихання. У численні кровоносні судини, що пронизують зябра, надходить розчинений у воді кисень, а у воду виділяється вуглекислий газ. Кровоносна і видільна системи беззубки за будовою подібні до відповідних систем у великого ставковика.

Нервова система складається з трьох пар нервових вузлів. Одна пара розташована над стравоходом, друга - у тулубі, а третя - в нозі. Нервові вузли зв'язані між собою нервовими перемичками. Спеціальних, складних органів чуттів у беззубки немає.

Беззубки роздільностатеві. Самці зовні не відрізняються від самок. Вони викидають сперматозоїди просто у воду, і ті потрапляють через сифон у тіло самки, де й відбувається запліднення яєць. З яйця розвивається личинка із зубчастими стулками черепашки. Через сифон личинки випадають назовні й осідають на дно. Відкриваючи й закриваючи стулки, личинка може випливти й прикріпитися до риби, яка пропливає повз неї. На тілі риби утворюється пухлина, усередині якої молюск продовжує рости й розвиватися. Через певний час він розриває шкіру хазяїна і падає на дно. Риби, на яких паразитують беззубки на початку свого життя, заносять цих малорухливих тварин у нові місця життя.

У морі живе багато двостулкових молюсків. Деяких із них, наприклад мідій та устриць, споживають і навіть розводять на спеціальних „плантаціях” у морі. Серед двостулкових молюсків бувають і такі, що точать дерево, навіть камінь, псуючи берегові споруди в морських портах. Найбільшої шкоди завдає „корабельний черв'як”, що точить дерево.

Ставковик

Беззубка

«Корабельний черв'як»

Тип Членистоногі

Об'єднує більше 1 млн. видів тварин.

Об'єднує тварин з такими ознаками:

1) багатоклітинні;

2) тришарові;

3) двобічна симетрія;

4) порожнина тіла змішана - міксоцель;

5) появляються посмуговані м'язи;

6) тіло посегментоване;

7) сегменти зливаються у відділи тіла;

8) мають зовнішній хітиновий покрив. Виконує функцію зовнішнього скелету;

9) мають членисті кінцівки;

10) мають здатність до линяння;

Поділяються на Класи:

1) Ракоподібні;

2) Паукоподібні;

3) Комахи;

Ракоподібні

Ракоподібні (Crustacea) -- підтип тварин типу Членистоногі, які мають зчленований, схожий на шкарлупу скелет, який слугує їм як каркасом для м'язів та внутрішніх органів, так і захистом від ушкоджень та ворогів. Клас включає близько 25 тисяч видів тварин, які живуть переважно у морських і прісних водоймах. Він поділяється на два підкласи -- нижчі і вищі раки.

Нижчі ракоподібні звичайно живуть у товщі води і входять до складу планктону. Вони мають важливе значення у біосфері -- є солідною частиною харчового раціону багатьох риб і китоподібних. Серед них є також види-паразити (наприклад, Cymothoa exigua).

Вищі ракоподібні -- мешканці морських і прісних водойм. На суші з цього класу живуть тільки стоноги та деякі раки (краб-злодій пальмовий). Річкові раки, краби, омари використовуються людиною в їжу. Крім того, багато раків (некрофаги) мають санітарне значення, бо звільняють водойми від трупів тварин.

До органів виділення у ракоподібних належать зелені судини, хоча типу Членистоногі притаманні таки органи як нефридії (протонефридії, метанефридії)

Наука, що вивчає ракоподібних -- карцинологія.



Чи знаєте ви, що…
· Найбільша у світі ракоподібна істота -- це японський павук-краб. Розмах його ніг досягає 2,5 м. Проте панцир цієї тварини порівняно невеликий, рідко перевищуючий 30 см. · В одного з раків, який мешкає в коралових рифах Карибського моря, свій оригінальний спосіб полювання. Різким клацанням клешень він створює ударну хвилю, яка оглушує жертву саме настільки, щоб мисливець встиг її схопити. · У південних морях планктоном живляться величезні маси крилю. Було виявлено зграю крилю площею 450 кмІ та глибиною до 200 м, загальною вагою приблизно 2 млн т. · Річний наріст морських жолудів на днищі судна погіршує його ходову спроможність, що приводить до втрат палива до 40%. Щоб не допускати цього, власники суден покривають судна нижче ватерлінії спеціальною фарбою, яка шкідлива для багатьох морських видів та законодавчо заборонена в ряді країн.

Представники ракоподібних

Ракоподібні. Верхній ряд, з ліва направо: спелеонектес, дафнія, тріопс, артемія. Нижній ряд, з ліва на право: морський жолудь, морська качка, ціпріс, діаптомус.



Десятиногі вищі раки. Верхній ряд, з ліва на право: лісмата Вурдемана, креветка чілім, гігантський краб, камчатський краб. Нижній ряд, з ліва на право: лофолітодес, звичайний лангуст, креветка пенеус, манящій краб.

Павукоподімбні

Павукоподімбні, або арахніди (Arachnida), клас типу членистоногих, який включає павуків, скорпіонів, косарикиів і кліщів. Вони відрізняються від інших членистоногих, оскільки мають тільки дві частини тіла: голову, об'єднану з грудною кліткою (головогруди), і черевце.

Сучасні павукоподібні представлені наземними формами, які походять від водяних членистоногих, які спочатку заселяли моря. Щоб пристосуватися до наземного способу існування, павукоподібні повинні були: здійснити зміну органів дихання; максимально зменшити випаровування води з поверхні тіла; перейти на нові об'єкти живлення.

Основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі:

1. поява «легенів» і трахей -- органів дихання атмосферним киснем;

2. воскові виділення кутикули, які перешкоджають випаровуванню води;

3. зменшення розмірів тіла для обмеження числа линьок;

4. розвиток копулятивних органів і внутрішнього запліднення.

Зовнішня будова

Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди вкриті щільною кутикулою і включають шість сегментів. Кінцівки першого сегмента -- хеліцери -- є органами захоплення і подрібнення їжі. У павуків на кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сегмента -- педипальпи -- виконують функцію утримання здобичі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, слугують органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сегментів -- ноги -- беруть участь у пересуванні, плетінні павутини (павуки), викопуванні нірок, утриманні яєчного кокона, здобичі. Вони мають нюхові та дотикові рецептори. На відміну від ракоподібних обидві антени у павуків редукуються, фасеткові очі відсутні.

Черевце з'єднується з головогрудьми за допомогою сьомого сегмента, який не несе кінцівок. Кінцівки черевця, які несуть «зябра», перетворюються на «легені». Кінцівки десятого й одинадцятого сегментів утворюють у павуків павутинні бородавки.

Характерною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей й черевця. У примітивніших (фаланги) обидва відділи ще зберігають сегментацію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втратили навіть поділ тіла на головогруди і черевце.



Представники паукоподібних

Пауки. Верхній ряд, з ліва на право: домашній паук, звичайний паук- птахоїд, зелена певцетія, кругопряд-нефріла. Нижній ряд, з ліва на право: каролінськитарантул, чорнавдова, паук-бокоход, рибный паук.

Комахоїдні

Комахи -- поширені на всьому суходолі, включаючи Антарктиду, тварини розміром від 0,2 міліметру до 33 сантиметри. Тіло комах складається з трьох відділів (тагм) -- голови, грудей і черевця, кожнен з яких складається з сегментів (сегменти голови злиті) і вкритий хітинізованими покривами. На голові є пара членистих вусиків (антени), ротові придатки, органи зору. До грудей кріпляться 3 пари членистих ніг і 1--2 пари крил. На кінці черевця розташовані статеві і хвостові придатки (церки), іноді жало. Органи виділення -- головним чином, мальпігієві судини. Кровоносна система незамкнена. Функцію серця виконує спинна судина, функцію крові -- гемолімфа. Органи дихання -- трахеї (у водних -- зябро-трахеї), що відкриваються назовні дихальцями. Органи чуття дуже різноманітні, в основі будови багатьох з них лежать так звані сенсили, розкидані по різних частинах тіла поодиноко або зібрані у великі скупчення. Є органи зору -- фасеткові очі та прості вічка, слуху -- тимпанальний апарат, дотику -- чуттєві волоски, нюху -- ямки і волоски, рівноваги -- хордотональний апарат та ін.

...