Майже всі комахи роздільностатеві. Розвиток відбувається з перетворенням (метаморфоз), яке буває повним (коли личинка різко відрізняється від дорослої особини (імаго) і перетворюється на лялечку, з якої виходить доросла комаха), або неповним (личинка, що вийшла з яйця, має вигляд, близький до імаго, стадії лялечки нема).

Відомо 1-3 млн видів, поширених від Антарктиди до 84° північної широти. Більшість комах -- наземні тварини, багато видів живе в землі, деякі в прісних водах, окремі -- в морях. Більшість видів комах -- фітофаги, є всеїдні (таргани), хижаки (поїдають інших комах, молюсків, червів тощо), копрофаги (гнойовики), кровососні (комарі, воші, блохи).

Є багато видів, які мають позитивне чи негативне значення для людини. Деякі комахи приносять користь як запилювачі рослин; деякі виробляють речовини, які використовуються як харчові продукти та сировина для промисловості (мед, віск, шовк, природні фарби). Багато комах -- шкідники сільського та лісового господарств, окремі -- переносники паразитів та збудників хвороб людини, тварин або рослин, деякі самі є паразитами.

Класифікація

Класифікація досить складна, існує кілька різних систем.

Раніше комах поділяли на два підкласи:

· Entognatha (Ентогнатні, прихованощелепні): об'єднують три ряди: безвусикові, ногохвости, двохвістки. Зараз виділяються в окремий клас.

· Ectognatha (Ектогнатні, відкритощелепні): поділяються на первиннобезкрилих з 2 рядами -- щетинкохвости і махіліди -- та крилатих, до яких належить переважна більшість комах: комахи з неповним перетворенням (одноденки, бабки, терміти, таргани, богомоли, веснянки, прямокрилі, сіноїди, пухоїди, воші, рівнокрилі та ін.) і комахи з повним перетворенням (жуки, сітчастокрилі, верблюдки, метелики, перетинчастокрилі, блохи, двокрилі та ін.)

Зараз найчастіше у класі виділяють два підкласи Первиннобезкрилі комахи і крилатих, останні розділяють на два інфраряди Давньокрилі і Новокрилі. До давньокрилих відносять бабок, одноденок і деякі вимерлі ряди. Новокрилих поділяють на надряди Endopterygota (комахи з повним перетворенням), Paraneoptera (воші, трипси, напівтвердокрилі), Orthopteroidea (тарганоподібні, прямокрилі).

Постійно пропонуються нові удосконалення до систематики комах.

Зовнішня будова

Загальний план зовнішньої будови комах на прикладі травневого хруща. А -- голова, В -- груди, С -- черевце.1 -- вусики, 2 -- складне око, 3 -- стегно, 4 -- дві пари крил (у даному випадку друга пара знаходиться під першою), 5 -- гомілка, 6 -- лапка, 7 -- коготок, 8 -- ротовий апарат, 9 -- передньогруди, 10 -- середньогруди, 11 -- задньогруди, 12 -- стерніти черевця, 13 -- пігідій

Тіло комах розділене на три відділи: голову, груди та черевце. Голова утворюється з шести сегментів, що повністю зливаються у дорослої комахи. Перший і третій сегменти не мають придатків, другий несе пару вусиків (антен); на четвертому, п'ятому та шостому сегментах розвиваються парні частини ротового апарату -- верхні щелепи (мандибули), нижні щелепи (максили) і нижня губа. Вусики за будовою і розміром дуже варіюють і є важливою систематичною ознакою. Вони можуть мати ниткоподібну, пластинчасту, булавоподібну та інші форми. Розвиток і форма щелеп і нижньої губи залежать від характеру живлення. Виділяють такі основні типи ротового апарату:

· гризучий (таргани, жуки, мурахи, личинки метеликів);

· гризучо-лижучий (бджоли, джмелі);

· колючо-сисний -- нижня губа утворює довгий хоботок, а щелепи перетворюються на колючі щетини (комарі, попелиці);

· сисний -- хоботок розвивається з нижніх щелеп, а верхні повністю редукуються (метелики);

· лижучий -- утворений нижньою губою (мухи).

У багатьох дорослих комах, які не живляться ротові органи взагалі не розвинені (одноденки).

Комахи здатні рухати головою. Рухи ці в більшості випадків обмежені однією площиною (вертикальною або горизонтальною), і лише богомоли можуть повертати голову в декількох площинах.

Груди складаються з трьох сегментів, які несуть три пари членистих кінцівок. Залежно від способу пересування комахи кінцівки можуть бути:

· ходильні або бігальні (паличники, багато жуків);

· стрибальні (саранові, коники, блохи);

· риючі (вовчки, жуки-карапузи);

· хапальні (богомоли);

· плавальні (жуки-плавунці).

У більшості комах до другого і третього сегментів грудей прикріплюються органи польоту -- крила. Вони утворюються як вирости покривного епітелію і зміцнюються жилками. У примітивніших видів передні та задні крила однакові за будовою і функцією, яку вони виконують (бабки). У мух і комарів розвивається лише передня пара крил, у віялохвостих -- задня. Нерідко передні крила виконують захисну функцію, перетворюючись на надкрилля (клопи, жуки). Багато видів комах повторно втратили крила (блохи, воші), що пов'язано з особливостями їхньої життєдіяльності. Крила приводяться в рух літальними м'язами, що займають значний обсяг грудного відділу.

Черевце комах утворене різною кількістю сегментів (не більше дванадцяти). Воно майже завжди позбавлене кінцівок.



Травневий хрущ

Загальний план зовнішньої будови комах на прикладі травневого хруща. А -- голова, В -- груди, С -- черевце. 1 -- вусики, 2 -- складне око, 3 -- стегно, 4 -- дві пари крил (у даному випадку друга пара знаходиться під першою), 5 -- гомілка, 6 -- лапка, 7 -- коготок, 8 -- ротовий апарат, 9 -- передньогруди, 10 -- середньогруди, 11 -- задньогруди, 12 -- стерніти черевця, 13 -- пігідій



Саранча

Оса



Тип Хордові

До цього типу відносяться тварини з такими ознаками:

1) внутрішній склет - хорда, яка зберігається протягом життя або на початку;

2) над хордою знаходиться нервова трубка;

3) під хордою знаходиться травна трубка, передня частина якої глотка, пронизана зябрами, що зберігається все життя або на початку;

4) серце або судина, що його замінює, знаходиться на черевному боці;

Всі хордові:

1) багатоклітинні;

2) двобічносиметричні;

3) вторинна порижнина тіла;

4) тришарові;

5) вториннороті;

Тип Хордові поділяється нп підтип:

І. Личинковохордові.

ІІ. Безчерепні.

ІІІ. Черепні або Хребетні.

Підтип безчерепні

Ланцетник

Ланцетник (Branchiostoma) -- типовий рід підтипу головохордових (Cephalochordata), єдиний рід своєї родини ланцетникових (Branchiostomidae). Разом з іншими ланцетникоподібними та покривниками входить до позатаксономічної групи безчерепних або примітивних хордових. Це важливий модельний організм для вивчення фізіології хребетних, тому що він дозволяє простежити еволюційну історію цих тварин.

Загальна характеристика

Це маленькі рибоподібні морські тварини, дуже примітивної будови, хоча всі основні ознаки типу хордових виражені у них цілком виразно. Ланцетник має напівпрозоре рожеве, із слабким металевим блиском веретеновидне тіло, стисле по боках і загострене з обох кінців. Уздовж всієї спини йде низька подовжня шкірна складка -- спинний плавець. Хвостовий кінець облямований високим хвостовим плавцем і має форму наконечника списа або ланцета. Звідси походить назва тварини. Уздовж нижнього краю хвоста йде підхвостовий плавець (неправильно званий зазвичай черевним), а уздовж бічних країв черева -- права і ліва нижньобокові (метаплевральні) складки. На нижній стороні переднього кінця тіла є оточений щупальцями великий отвір передротової порожнини, біля початку підхвостового плавця -- вивідний отвір біля зябрової порожнини, біля початку хвостового плавця -- анальний отвір. Ланцетник вперше описаний 1774-го року відомим зоологом Палласом, що прийняв його за молюска і назвав його «ланцетоподібним слимаком» (Limax lanceolatum). Тільки після 60 років вивчення його будови з'ясували приналежність ланцетника до хордових тварин.

Умови життя

Представники роду зазвичай мешкають в піску на дні дрібних водойм помірного поясу або тропічних морів. В Азії їх вживають в їжу люди та свійські тварини.

Ланцетники живуть зазвичай на дні, переважно в шарі великозернистого легкого і рихлого піску, що включає уламки скелетів корененіжок, голкошкірих тощо. На змулених ділянках піщаного дна ланцетники тримаються рідко, оскільки їм важко проникати в дрібний пісок, а в мулистому дні вони жити не можуть. Залежно від розмірів частинок піску і об'єму домішки мулу ланцетник поводиться по-різному. У крупний пісок, між частинками якого вільно циркулює вода, багата киснем і харчовими частинками, ланцетник заривається цілком; з суміші крупного і дрібного піску він висовує тільки передній кінець на поверхні; над поверхнею дрібного піску ланцетник висовується наполовину і зовсім не заривається в мул, в якому він не може ні дихати, ні харчуватися. Потривожений дотиком або раптовим освітленням, ланцетник перепливає на інше місце, миттєво знов зариваючись в пісок. Ланцетники зазвичай бояться світла, уникають яскравого освітлення і активніші в нічний час. Вони віддають перевагу температурі води від (12) 17 до 30° С.

Розмноження

Запліднення і розвиток зародка у воді (зовнішнє). Розвиток непрямий: яйце -- рухлива личинка, яка вільно плаває 3 місяці, а згодом сідає на дно і перетворюється на дорослу тварину. Ланцетники розмножуються один раз протягом життя. Розмножуються ланцетники навесні, влітку або восени, на Чорному морі -- з кінця травня до початку серпня. Одразу після заходу сонця самиці викидають зрілі дрібні ікринки діаметром 0,1 мм. Розвиток заплідненої ікри і личинок відбувається в товщі води. Личинки завдовжки 3,6-5,2 мм піднімаються вночі до поверхні, а вдень опускаються в придонні шари води. Період личинкового життя триває зазвичай близько трьох місяців. До кінця першого року життя ланцетник (східно-азіатський вид) досягає в довжину 30 мм, на другому році -- 40 мм, на третьому -- 60 мм і на четвертому -- 70 мм. Статевозрілості він досягає на другому або третьому році. Живуть ланцетники від одного до чотирьох років.

Ланцетник

Підтип Черепні

Надклас Риби

Римби (Pisces) -- парафілетична група водних хребетних тварин, зазвичай холоднокровних (точніше екзотермних) із вкритим лусками тілом та зябрами, наявними протягом всього життя. Активно рухаються за допомогою плавців (часто видозмінених) або руху всього тіла. Риби поширені як в морських, так і в прісноводних середовищах, від глибоких океанічних западин до гірських струмків. Риби мають велике значення для всіх водних екосистем як складова харчових ланцюгів та велике економічне значення для людини через споживання їх у їжу. Люди як виловлюють диких риб, так і розводять їх у створених з цією метою господарствах.

На ранніх етапах створення біологічної систематики риб класифікували до одного таксону, проте через поліфілетичність групи, "риби" більше не розглядаються як таксономічна група. Через великий спектр часом взаємовиключних анатомічних та фізіологічних особливостей організмів - представників цієї групи, її визначення є досить нечітким.

Риб вивчає наука іхтіологія.

Риби є найбільш примітивними таксонами підтипу Черепні (Craniata). Цей підтип раніше називався «Хребетні» (Vertebrata), але в 1981 році P. Janvier показав, що найбільш примітивним членам даного таксону притаманний череп, але не притаманні (або притаманні в рудиментарній формі) хребці. Таким чином, даний підтип об'єктивніше буде називати Craniata. Назва Vertebrata зараз використовується для визначення підмножини Craniata, що, разом з черепом, мають також і хребцеві елементи.

Викопні рештки примітивної риби Osteolepis macrolepidotys, що жила в середині Девонського періоду близько 300 млн р. тому. Оркнейські острови (Великобританія).

Дві нещодавно (в 1999 р.) знайдені в Китаї викопні прариби стали найдавнішими відомими істотами надкласу Pisces -- ці знахідки вчені датують раннім Кембрієм, близько 530 мільйонів років тому (використану тут і далі систему палеонтологічного датування див. у статті «Геохронологічна таблиця»). Ці ранні форми є прямими або опосередкованими попередниками взагалі майже всіх хребетних, і їхня знахідка свідчить, що хребетні брали участь у «вибуху» біорізноманіття тканинних організмів (Metazoa) в Кембрії. Обидві викопні рештки є невеликими за розміром (25 та 28 міліметрів), і містять хрящовий череп, від п'яти до дев'яти пар зябрових міхурів, велике серце позаду останньої пари зябрових міхурів, нотохорд, зигзагоподібні блоки м'язів (міомери) та спинний плавець (одна з двох знахідок), підтримуваний плавцевими променями. Одна з істот, Myllokunmingia, визнана загальним попередником всіх черепних, окрім міксин. Інша істота, Haikouichthys, визначена як близький родич міног. На відміну від більшості інших безщелепних риб, ці ранні форми не мали луски, або захисту з шкіряних кісткових пластин.

Ліворуч -- зуб Білої акули (Carcharodon carcharias) -- найбільшої з сучасних хижих акул; Праворуч -- викопний зуб близько спорідненої з нею вимерлої Гігантської Білої акули - Мегалодону (Carcharodon megalodon)

Інші нещодавні палеонтологічні знахідки свідчать, що Черепні та Хребетні були досить різноманітними вже в Ордовику (450 мільйонів років тому), і серед них були як безщелепні форми (типу сучасних міног), так і щелепні. Незважаючи на наявність щелепних форм вже в Ордовику, безщелепні риби були панівною формою аж до Силурійського періоду.

Систематика

· Надклас Безщелепні (Agnatha)

· Клас Панцирні риби (Placodermi)†

· Клас Хрящові риби (Chondrichthyes)

· Клас Акантоди (Acanthodei)†

· Клас Променепері (Actinopterygii)

· Клас Лопатепері (Sarcopterygii)

Анатомія та фізіологія

За незначними винятками, зовнішні покриви риб представлені шкірою з лускою. У формуванні луски беруть участь як зовнішні, так і внутрішні шари шкіри. Хрящові риби мають плакоїдну луску, що гомологічна зубам всіх хребетних; заходячи в рот, плакоїдні луски, власне, і перетворюються на зуби в акул та скатів. Структура плакоїдної луски цілком спільна із структурою зубів: вона складається із дентину, який формує основу, а зверху вкрита емаллю. За хімічним складом ці дентин і емаль не відрізняються, наприклад, від дентину й емалі зубів людини. Втрачені плакоїдні луски не поновлюються, але при зростанні риби іхня кількість збільшується. У деяких хрящових риб (наприклад, у чорноморського катрана) плакоїдні луски можуть перетворюватись у великі колючки. Костистим рибам притаманні декілька різних типів луски.

Ганоїдна луска наявна в найбільш примітивних з променеперих риб, скажімо, в осетрових. Вона сформована костяними платівками, що зверху вкриті шаром схожої на дентин речовини ганоїдін; часто така луска (або, як її ще називають, «жучки») вкривають тіло риби суцільним захисним панцирем, як в родинах Багатоперові (Polypteridae) та Панцирникові (Lepisosteidae). Для викопних кистеперих і дводишних риб, а також для сучасних кистеперих риб, характерна космоїдна луска, зовнішня поверхня якої утворена шаром косміна (звідки походить назва), а поверх нього -- дентину; космін підстилається шаром губчастої кістки; філогенетично ця луска являє собою кілька зрослих плакоїдних лусок. У сучасних видів кистеперих і двоякодихаючих риб зовнішній дентиновий та внутрішній губчастий шари поступово редукуються -- у сучасних видів роду Латимерія на поверхні луски збереглися лише поодинокі бугорки дентину. Луска справжніх костистих риб називається еласмоїдною і поділяється на ктеноїдну (зубчасту) й циклоїдну (округлу), на основі форми зовнішньої кромки. На відміну від більшості підвидів плакоїдних та ганоїдних лусок, циклоїдні та ктеноїдні розташовані так, що передні накладаються на задні, а самі луски анатомічно є тонкими кістковими платівками; останнім часом було встановлено, що гребінчаста поверхня ктеноїдної луски покращує гідродінамічні властивості риб.

Скелет та мускулатура

Опорно-рухова система риб -- система органів і тканин риб, що дає змогу їм здійснювати рухи й корегувати своє положення в навколишньому середовищі. Завдяки еволюційним видозмінам частини опорно-рухової системи пристосовані для виконання також і інших спеціалізованих функцій.

Скелет кісткових риб поділяється на осьовий скелет, череп, скелет непарних плавців, скелет парних плавців та їхніх поясів. Скелет складається з хрящових (хондральних) і покривних, або накладних кісток. Перші утворені в результаті заміщення хряща кістковою тканиною. Покривні кістки утворюються в коріумі та занурюються під шкіру.

Нервова система та органи чуття

Нервова система риб, як і всіх інших хребетних, поділяється на центральну та периферичну. До складу центральної нервової системи входять головний та спинний мозок, а периферичної -- розташовані поза ними нервові клітини та волокна.

Головний мозок

Центральна нервова система риб

Головний мозок риб поділяється на три великі частини: передній, середній та задній мозок. Передній мозок складається з теленцефалону (кінцевого мозку) та діенцефалону (проміжного мозку). На ростральному (передньому) кінці теленцефалону розташовані нюхові цибулини, котрі отримують сигнали від нюхових рецепторів. У нюхових частках знаходяться нейрони (складові нюхового нерва, або І пари черепно-мозкових нервів), що під'єднуються до нюхових регіонів теленцефалону, які також називаються нюховими частками. Нюхові луковиці звичайно збільшені у риб, що активно використовують нюх, наприклад, у акул.

Діенцефалон, до складу якого входять епіталамус, таламус та гіпоталамус, виконує, в основному, регуляторні функції в керуванні станом внутрішнього середовища організму.

Середній мозок складається із зорових часток і тегментума, або покришки (tegmentum); обидві структури залучені до оброблювання оптичних сигналів.

Задній мозок складається з мозочка, моста, та довгастого мозку. Мозочок, на відміну від ростральних частин мозку, є непарним органом. Функцією мозочка є підтримка рівноваги й контроль положення організму в середовищі. Міст та довгастий мозок формують стовбур головного мозку. Велика кількість черепно-мозкових нервів несе сенсорну інформацію до довгастого мозку та відводять генеровані в ньому сигнали до мускулатури.

Спинний мозок

Спинний мозок проходить всередині нервових дуг хребців за всією довжиною хребта риби. Аналогічно міомерам і хребту, у будові спинного мозку спостерігається сегментація. У кожному сегменті тіла сенсорні нейрони входять у спинний мозок через дорсальні корінці, а моторні нейрони виходять з нього через вентральні. Інтернейрони, що розташовані всередині центральної нервової системи, проводять інформаційні сигнали між сенсорними й моторними нейронами, а також між нейронами мозку.

Органи чуття

Органи чуття риб

Зір

Очі риб за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, у яких світло через роговицю та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) і колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.

Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки.

Хімічне відчуття

Нюх і смак у комбінації дозволяють рибам орієнтуватись у хімічному складі навколишнього середовища. Здатність риб до відчуття хімічних сигналів добре ілюструється лососями, які, ідучи на нерест з моря до річкових систем, визначають за смаком води саме той струмінь, в якому колись самі вийшли з ікри. Нюхові рецептори риб розташовані в ніздрях (які, на відміну від інших хребетних, не сполучаються з носоглоткою), а смакові -- не лише в ротовій порожнині, але часто і на зябрових структурах, вусиках, і навіть на плавцях і на шкірі. Сигнали смакових рецепторів передаються до мозку через кілька різних нервів: шкіряні рецептори передають подразнення через лицевий нерв, у той час як сигнали рецепторів, розташованих в роті й на зябрах, передаються через язикоглотковий та блукаючий нерв.

Слух та рівновага

Головними механорецепторами риб є вухо, що функціонує як орган слуху й рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих у трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які, у свою чергу, передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху.

Кровоносна система й газообмін

Кровоносна система риб проводить кров від серця через зябра та тканини тіла. На відміну від серця інших хребетних, серце риб не пристосоване для відокремлення (навіть часткового) збагаченої киснем крові від незбагаченої. Структурно серце риб становить послідовну серію з чотирьох камер, заповнених деоксигенованою (венозною) кров'ю: венозний синус, передсердя, шлуночок та артеріальний конус. Камери серця розділені клапанами, які дають змогу крові під час скорочення стінок серця рухатись тільки в прямому напрямі (від венозного синусу до артеріального конусу), але не навпаки.

Основним органом газообміну риб є зябра, що розташовані по боках ротової порожнини. У костистих риб вони закриті зябровою кришкою, в інших класів -- вільно відкриваються назовні. Під час вентиляції зябрів вода потрапляє в ротову порожнину через рот, а потім проходить між зябровими дугами та виходить назовні з-під зябрових кришок. Анатомічно зябра складаються з напівпроникних мембран і кровоносних судин, що розташовані на кісткових зябрових дугах. Специфічною структурою, пристосованою для газообміну, є зяброві пелюстки, де під тонким епітелієм розташовані сильно розгалужені капіляри.

На додаток до зябер риби можуть використовувати і багато інших систем газообміну. На стадії личинки значна частина газообміну здійснюється через шкіру; кілька видів риб мають «легені», де зберігається зволожене повітря (амія); деякі види можуть дихати повітрям безпосередньо (гурамі).

Живлення та травна система

Рибам властивий широкий спектр харчових об'єктів і методів живлення. Загалом, риби можуть бути поділені на травоїдних, хижаків, детритофагів та всеїдних. Рослиноїдні риби можуть живитись як макро- так і мікроводоростями, а також водними квітковими рослинами.

Рослиноїдні риби можуть живитись як макро- так і мікроводоростями, а також водними квітковими рослинами. Деякі з рослиноїдних риб пристосовані до живлення планктоном, фільтруючи його спеціальними зябровими тичинками на зябрових дугах.

Хижі риби використовують як поживний ресурс найширший спектр об'єктів. Планктонні фільтратори (такі, як Китова акула -- найбільша сучасна риба) відфільтровують зоопланктон з товщі води; окрім того, риби можуть живитись ракоподібними, моллюсками, пласкими, круглими та кільчастими червами, а також іншими рибами. Найбільш спеціалізованими з хижих риб є такі, що живляться ектопаразитами інших риб (представники родин Labridae, Chaetodontidae та інші), які вибирають паразитів та відмерлі шматочки шкіри з поверхні тіла риб-"клієнтів", які спеціально відвідують місця помешкання «чистильщиків», і навіть вишикуються там в чергу.

Багато видів риб можуть змінювати тип живлення протягом життя: такі, що живляться планктоном у молодому віці, можуть переходити на живлення рибами або великими безхребетними в дорослому стані.

Видільна система та осморегуляція

Основним органом виділення риб є нирки. Нирки риб є мезонефричними (тулубовими).

Наслідком мешкання у водному середовищі є низка проблем з осморегуляцією, з якими стикаються як прісноводні, так і морські риби. Майже всім рибам притаманний осмотичний тиск, показник якого нижче (солоноводні риби) або вище (прісноводні риби) за осмотичний тиск зовнішнього середовища. Єдиним винятком є міксини, концентрація солей в організмі яких збігається з такою в морській воді (так само, як у морських безхребетних).

Хрящові риби є ізоосмотичними (тобто мають у внутрішньому середовищі такий самий тиск, що характерний для морської води), але, при цьому, в організмі хрящових риб концентрація солей набагато нижча, аніж в навколишньому середовищі.

Кісткові риби не є ізоосмотичними, тому в ході еволюції виробили механізми, що дають змогу здійснювати виведення або затримку іонів. Морські костисті риби з низькою (відносно навколишнього середовища) концентрацією іонів в організмі постійно втрачають воду, що під дією осмотичного тиску виходить з їхніх тканин назовні. Ці втрати компенсуються за рахунок пиття та фільтрації солоної води. Катіони натрію та хлорид-іони виводяться з крові через зяброві мембрани, у той час як катіони магнію та сульфатні аніони виводяться нирками. Прісноводні риби стикаються з протилежною проблемою, завдяки наявності в організмі солей в концентрації вищій, аніж в навколишньому середовищі. Осмотичний тиск у їхньому організмі вирівнюється завдяки захопленню іонів з водного середовища через зяброві мембрани, а також завдяки виробленню великої кількості сечовини.

Розмноження

Докладніше: Розмноження риб

З огляду на те, що риби є групою хребетних, яка найширше представлена по вертикалі, вони в ході еволюції набули пристосувань до великого спектра асоційованих з різними глибинами умов. Не оминули ці пристосування і сферу розмноження. Загалом, для риб характерні три типи розмноження: двостатеве, гермафродитне та партеногенетичне.

Двостатеве розмноження

Двостатеве розмноження є найбільш звичайною та широко поширеною його формою. При цьому способі репродукції статі всередині виду є чітко відокремленими. При цьому деякі види можуть демонструвати дуже яскраво виражені вторинні статеві ознаки, або статевий диморфізм. Ці характеристики вторинних статевих ознак звичайно виявляються тільки однією статтю (у більшості випадків -- чоловічою), не виявляються до статевого дозрівання, можуть інтенсифікуватися протягом шлюбного сезону, і, звичайно, не сприяють індивідуальному виживанню. Вторинні статеві ознаки можуть виявлятися у вигляді різниці в розмірах тіла, частин тіла (наприклад, видовжені плавці або частини плавців), будови тіла (наприклад, виступи на голові), розташуванні зубів, забарвленні, а також зустрічаються і в різниці між акустичними, хімічними, електричними і т. ін. характеристиками статей. Двостатевий спосіб розмноження може включати в себе моногамію, полігамію та проміскуітет.

Гермафродитизм

Другий спосіб розмноження риб включає як елемент зміну статей особинами одного виду, коли риби можуть функціонувати то як чоловіча, то як жіноча особина випадково або послідовно. Послідовне функціонування виявляється у вигляді функціонування як самців протягом однієї частини життя, і як самиць -- протягом іншої. Існують дві форми послідовної зміни статей -- протоандрія та протогенія. Протоандричні гермафродити -- це особини, що на початку свого життя є самцями, а пізніше зазнають кардинальних перебудов статевої системи і стають повністю функціональними самицями. Така форма перетворення статей широко поширена в родині морських окунів (Serranidae). Всі губані (родина Labridae) є протогенічними гермафродитами, коли всі самці є перетвореними з віком самицями. В цій родині на зміну статі можуть впливати як фактори довкілля, так і соціальні стосунки в популяції. Соціальна структура губанів полягає в наявності гаремів, що складаються з самиць та одного великого самця. Всередині група структурована за розміром, з самцем на верхівці ієрархії. Якщо вилучити з групи самицю, інші самиці (нижчі за рангом) змінюватимуть своє ієрархічне положення, звичайно зсуваючись на одну позицію вгору. Якщо ж вилучити з групи самця, найбільша самиця гарему намагається посісти місце самця, агресивно відганяючи самців, що контролюють інші гареми. Якщо їй це вдається, і нікому з навколишніх самців не вдається приєднати цей гарем до власного, найбільша самиця починає демонструвати поведінку самця, і після близько 14 днів її статева система повністю змінюється, починаючи продукувати чоловічі статеві клітини.

Партеногенез

Незважаючи на рідкісність цього типу розмноження серед хребетних, кілька видів риб вдаються і до нього. За визначенням, партеногенез полягає в розвитку яйця без запліднення сперматозоїдом цього ж виду. У риб існує варіант цього типу розмноження, при якому необхідним є спільний нерест з самцями того самого виду або інших видів. При цьому роль самців полягає в продукуванні сперматозоїдів, які контактують з ікринками, але не в змозі проникнути через їхню зовнішню мембрану (хоріон). Контакт з сперматозоїдами виконує роль стимулу, що спонукає яйце почати розвиток. При цьому сперматозоїди не вносять в яйце свого генетичного матеріалу, тобто всі нащадки при такому розмноженні будуть самицями, генетично тотожними з материнською особиною. Класичним прикладом такого гермафродитизму є представники роду Poeciliopsis.

Форми розмноження

На додаток до трьох типів розмноження існують три його різні форми всередині кожного типу: овіпороз, ововіпороз та вівіпороз.

Овіпороз

Овіпороз полягає у вивільненні як чоловічих, так і жіночих гамет у воду, де проходить запліднення. Запліднення може бути при цьому внутрішнім (як у скорпен (Scorpaenidae) та американських сомів родини Auchenipteridae), але самиця після цього викидає запліднену ікру в навколишнє середовище. Протягом розвитку зародок використовує як жовток яйця, так і наявні в яйці краплі жирів.

Ововіпороз

При ововіпорозі яйця весь час перебувають в організмі самиці, і запліднення є внутрішнім. Попри те що яйця розташовані в тілі самиці, між материнським організмом не виникає плацентарного контакту або контакту кіл кровообігу. Натомість зародок під час свого розвитку живиться запасами поживних речовин, що наявні в яйці. Після досягнення виводкового розвитку, мальки виводяться з яєць всередині материнського організму, після чого негайно виходять назовні. Найвідомішими рибами, яким притаманна така форма розмноження, є представники родини Пецилієві (Poeciliidae) -- широко поширені в акваріумах гуппі та мечоносці. Також дана форма розмноження характерна для родини Латимерієвих.



Вівіпороз

Розмноження у формі вівіпорозу в багатьох рисах подібне до ововіпорозу, але при цьому між яйцем та материнським організмом виникає плацентарний контакт або контакт між їхніми колами кровообігу. Таким чином, ембріон при розвитку отримує необхідні поживні речовини з організму матері. Найбільш звичайний вівіпороз у акул, але ця форма розмноження властива також і костистим рибам -- мешканцям гірських водойм з родини Гудієві (Goodeidae) та представникам родини Ембіотокові (Embiotocidae).

Турбота про потомство

Нехарактерна для риб турбота про потомство спостерігається переважно у видів приливно-відливної зони, у вузьких затоках та бухтах, а також у річках і озерах.

Самець Spinachia spinachia споруджує своєрідне гніздо зі шматочків водоростей, скріплюючи їх спеціальним секретом. Потім він заганяє у гніздо самиць, які відкладають ікру, а самець залишається охороняти ікру та молодняк. Самка гірчака, може витягувати своєрідний яйцеклад у довгу трубку, і відкладає ікру в мантійну порожнину прісноводних двостулкових молюсків. Самець випускає сперму поруч з молюском, і, коли той захоплює корм, то втягує в себе воду, і ікра запліднюється.Особливе пристосування є у самця австралійського куртуса Гулівера. Самець виношує ікринки в себе на лобі. Грона ікринок, прикріплених клейкими ниткоподібними виростами з обох кінців, міцно утримуються гачком, що утворюється променями його спинного плавця.

Складна поведінка, пов'язана з турботою про потомство, розвинулося у морських іглиць та морських коників. Дискуси, що мешкають у басейні річки Амазонки, вигодовують мальків виділеннями на боках.

Екологія риб

Зовнішнім середовищем для риб є вода, яка охоплює величезні простори. Близько 361 млн кмІ, або 71% всієї поверхні Земної кулі, заповнені морями і океанами і 2,5 млн кмІ -- внутрішніми водоймами. Риби поширені від високогірних водойм (більш 6000 м над рівнем океану) до найбільших глибин Світового океану (11034 м). Трапляються риби в полярних водах і тропічних зонах. На даний час риби -- панівна група тварин у водних біоценозах. Поряд з китоподібними, вони завершують ланцюги живлення. Риби пристосувалися до різних умов водного середовища, що впливають на риб. Фактори навколишнього середовища поділяються на абіотичні та біотичні.

Біотичні фактори -- це живі організми, що оточують рибу і вступають з нею в різні взаємовідносини.

Абіотичні фактори -- це фізико-хімічні властивості середовища проживання. До найбільш важливих абіотичних факторів належать температура води, солоність, вміст газів та інші.

За місцем проживання розрізняють морських, прісноводних і прохідних риб.При досить великій різноманітності видів за способом життя, всіх риб можна включити до складу декількох екотипів:

· Літоральні (планктон) -- живуть у прибережній зоні (бички, морські собачки).

· Пелагічні риби (нектон) -- тримаються в товщі води;

· Донні (нектобентос) -- наприклад, скати, камбали, соми;

Багато видів утримуються в неволі -- в акваріумах. Утримання і розведення акваріумних риб у деяких випадках допомагає зберегти рідкісні види, що вимирають у природних місцях проживання.

Значення риб

Головна цінність риби як продукту харчування полягає в білку. М'ясо риби не поступається за своєю якістю м'ясу великої рогатої худоби. Білі риби засвоюються організмом людини з меншими енерговитратами і майже повністю засвоюються в шлунково-кишковому тракті. Крім того, з риби отримують жир, багатий на вітаміни, в особливості на вітамін Д, який є необхідним і дітям, і дорослим. Риба - це джерело вітамінів та мінеральних речовин: К, Na, P, Mg, S, Cl, Fe, I. Рибу радять для дієтичного харчування гіпертонікам, хворим на атеросклероз, схильним до повноти, людям, у яких хворі шлунок та печінка. Особливо корисною є печінка тріски. Калорійність такої риби, як оселедець, не менша, ніж у курячих яєць. Рибу в жодному разі не можна вживати в сирому вигляді, оскільки можливо заразитися паразитичними черв'яками, тому рибу вживають у вареному, смаженому, копченому, соленому чи консервованому вигляді. З риби готують велику кількість різноманітних страв. Крім того, рибу використовують для виготовлення кормового борошна для годування худоби, а з відходів рибної промисловості виготовляють мінеральні добрива. Кожен рік з відходів рибної промисловості виготовляють 10 млн т кормового борошна, яким удобрюють 50 млн га сільськогосподарських угідь. Існують види риб (наприклад, гамбузія, плітка), яких використовують у біологічному методі боротьби з личинками кровоссальних комах (наприклад, комарів), які розвиваються у водоймах.

Анемонова риба



Китова акула

Окунь

Клас Амфібії

Земновомдні або амфібії (Amphibia) -- найменший за кількістю видів (близько 6 тисяч^[1]) клас наземних хребетних (Tetrapoda). В Україні мешкає 20 видів. У процесі еволюції були першими наземними хребетними.

Опис

Це перші наземні хребетні, котрі зберігають тісний зв'язок з водним середовищем. Розмножуються у воді (у частини видів, зокрема, у поширеної в Карпатах саламандри, відоме яйцеживородіння). У процесі індивідуального розвитку земноводні проходять стадію водної личинки, що дихає зябрами. У дорослих, окрім легень, як додаткового органу дихання використовується шкіра, вкрита слизом, що також засвідчує їхній тісний зв'язок з вологими біотопами.

Всі земноводні проходять стадію метаморфозу, тобто процес перетворення водної личинки на дорослу наземну тварину. Так само як риби і рептилії, вони продовжують рости протягом всього життя, і не можуть підтримувати температуру тіла відмінною від температури навколишнього середовища.Земноводні виникли не менше 300 млн років тому і за час існування стали досить поширеними -- місця їхнього мешкання надзвичайно різноманітні, діапазон пристосування до умов дуже широкий.

Сучасні земноводні групуються у три ряди:

· Безногі (Gymnophiona),

· Хвостаті (Caudata),

· Безхвості (Anura, seu Salientia).

В Україні поширені види двох останніх груп. Найвідомішими у нас є такі види, як тритон звичайний, ропуха сіра, жаба озерна.

Усі земноводні є важливими компонентами екосистем і індикаторами стану середовища. Багато хто з них є об'єктом промислу. Жаби широко використовуються у всіх лабораторіях світу. Вдячні дослідники поставили їм пам'ятники у Парижі та Токіо. Першими космонавтами серед хребетних також були жаби.

Загальна характеристика

Шкірні покриви

Усі земноводні мають гладеньку тонку шкіру, яка порівняно легко проникна для рідин і газів. Будова шкіри є характерною для хребетних тварин: виділяється багатошаровий епідерміс і власне шкіра (коріум). Шкіра багата шкірними залозами, що виділяють слиз. У деяких слиз може бути отруйний, або полегшувати газообмін. Шкіра є додатковим органом газообміну і забезпечена густою мережею капілярів.

Рогові утвори дуже рідкісні, також рідкісні і окостеніння шкіри: у Ephippiger aurantiacus і рогатої жаби виду Ceratophrys dorsata є кістяна платівка у шкірі спини, у безногих земноводних -- лусочки; у жаб іноді під старість відкладається вапно в шкірі.

Скелет

Тіло розділене на голову, тулуб, хвіст (у хвостатих) і п'ятипалі кінцівки. Голова рухома, з'єднана з тулубом. Скелет розділений на відділи:

· Осьовий скелет (хребет);

· Скелет голови (череп);

· Скелет вільних кінцівок та їх поясів.

У хребті виділяють 4 відділи: шийний, тулубовий, крижовий і хвостовий. Число хребців -- від 7 у безхвостих до 200 у безногих земноводних.

Шийний хребець рухомо причленяється до потиличного відділу черепа (забезпечує рухливість голови). До тулубових хребців прикріплюються ребра (крім безхвостих, у яких вони відсутні). Єдиний крижовий хребець з'єднаний з тазовим поясом. У безхвостих хребці хвостового відділу зростаються в одну кістку.Плоский і широкий череп зчленовується з хребтом за допомогою двох виростків, утворених потиличними кістками. Череп аутостилічний.Скелет кінцівок утворений скелетом пояса кінцівок і скелетом вільних кінцівок. Плечовий пояс лежить у товщі мускулатури і включає парні лопатки, ключиці і воронячі кістки, з'єднані з грудниною. Скелет передньої кінцівки складається з плеча (плечова кістка), передпліччя (променева і ліктьова кістки) і кисті (кістки зап'ястя, п'ястя і фаланги пальців). Тазовий пояс складається з парних клубових, сідничних і лобкових кісток, що зрослися між собою. Він прикріплений до крижового хребця через клубові кістки. До складу скелета задньої кінцівки входять стегно, гомілка (велика і мала гомілкова кістки) і стопа. Кістки передплесна, плесна і фаланги пальців. У безхвостих кістки передпліччя і гомілки зливаються. Всі кістки задньої кінцівки сильно подовжені, утворюючи потужні важелі для пересування стрибками.У земноводних вперше з'явилася справжня п'ятипала кінцівка.



Мускулатура

Мускулатура поділяється на мускулатуру тулуба і кінцівок. Тулубова мускулатура сегментована. Групи спеціальних м'язів забезпечують складні рухи важільних кінцівок. На голові розташовані м'язи-піднімачі та опускаючі м'язи.

У жаби, наприклад, м'язи найкраще розвинені в області щелеп і кінцівок. У хвостатих земноводних (вогняна саламандра) так само сильно розвинені хвостові м'язи.

Органи дихання

Органом дихання у земноводних є:

· Легені (спеціальні органи повітряного дихання);

· Шкіра і слизова поверхня ротоглоткової порожнини (додаткові органи дихання);

· Зябра (у деяких водних мешканців і у пуголовоків).

У більшості видів (крім безлегеневих саламандр і жаб Barbourula kalimantanensis) є легені не дуже великого об'єму, у вигляді тонкостінних мішків, обплетених густою мережею кровоносних судин. Кожна легеня відкривається самостійним отвором у гортанно-трахейну западину (тут розташовані голосові зв'язки, що відкриваються щілиною в ротоглоткову порожнину). За рахунок зміни об'єму ротоглоткової порожнини повітря надходить у ротоглоткову порожнину через ніздрі при опусканні її дна. При підніманні дна повітря проштовхується в легені. У жаб, пристосованих до перебування у більш посушливому ??середовищі, шкіра зроговіває, і дихання здійснюється переважно легенями.

Органи кровообігу

Кровоносна система замкнена, серце трикамерне із змішуванням крові у шлуночку (крім безлегеневих саламандр, які мають двокамерне серце). Температура тіла залежить від температури навколишнього середовища.

Кровоносна система складається з великого і малого кіл кровообігу. Поява другого кола пов'язана з надбанням легеневого дихання. Серце складається з двох передсердь (у правому передсерді кров змішана, переважно венозна, а в лівому -- артеріальна) і одного шлуночка. Всередині стінки шлуночка утворюють складки, що перешкоджають змішуванню артеріальної та венозної крові. Зі шлуночка виходить артеріальний конус, забезпечений спіральним клапаном.

Артерії:

· Шкірнолегеневі артерії (несуть венозну кров до легенів і шкіри)

· сонні артерії (постачають артеріальною кров'ю органи голови)

· Дуги аорти несуть змішану кров до решти органів тіла.

Мале коло -- легеневе, починається шкірно-легеневими артеріями, що несуть кров до органів дихання (легенів і шкіри); від легень збагачена киснем кров збирається у парні легеневі вени, що впадають у ліве передсердя.

Велике коло кровообігу починається дугами аорти і сонними артеріями, які розгалужуються в органах і тканинах. Венозна кров парними передніми порожнистими венами і непарною задньою порожнистою веною потрапляє у праве передсердя. Крім того, у передні порожнисті вени потрапляє окиснена кров від шкіри, тому кров у правому передсерді змішана.

У зв'язку з тим, що органи тіла забезпечуються змішаною кров'ю, у амфібій низький рівень обміну речовин і тому вони холоднокровні тварини.

Органи травлення

Усі земноводні харчуються тільки здобиччю, що рухається. На дні ротоглоткової порожнині знаходиться язик. У безхвостих він переднім кінцем прикріплюється до нижніх щелеп, при вилову комах язик викидається з рота, до нього приліплюється здобич. На щелепах є зуби, що служать лише для утримання здобичі. У жаб вони розташовані лише на верхній щелепі.

У ротоглоткову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких не містить травних ферментів. З ротоглоткової порожнині їжа по стравоходу надходить у шлунок, звідти в дванадцятипалу кишку. Сюди відкриваються протоки печінки та підшлункової залози. Перетравлювання їжі відбувається в шлунку і в дванадцятипалій кишці. Тонкий кишечник переходить у пряму кишку, яка утворює розширення -- клоаку.

Органи виділення

Органи виділення -- парні тулубові нирки, від яких відходять сечоводи, що відкриваються в клоаку. У стінці клоаки є отвір сечового міхура, в який стікає сеча, що потрапила в клоаку з сечоводів. У тулубових нирках не відбувається зворотного всмоктування води. Після наповнення сечового міхура і скорочення м'язів його стінок, концентрована сеча виводиться в клоаку і викидається назовні. Своєрідна складність такого механізму пояснюється необхідністю земноводних зберігати більшу кількість вологи. Тому сеча не видаляється одразу з клоаки, а потрапивши в неї, попередньо надсилається в сечовий міхур. Частина продуктів обміну і велика кількість вологи виділяється через шкіру.

Ці особливості не дозволили земноводним повністю перейти до наземного способу життя.

Нервова система

У порівнянні з рибами відносна вага головного мозку земноводних більша. Вага головного мозку у відсотках від маси тіла становить у сучасних хрящових риб 0,06-0,44%, у кісткових риб 0,02-0,94%, у хвостатих земноводних 0,29-0,36%, у безхвостих 0,50-0,73%^[2]

Головний мозок складається з 5 відділів:

· Передній мозок відносно великий, розділений на 2 півкулі, має великі нюхові частки;

· Проміжний мозок добре розвинений;

· Мозочок розвинений слабко в зв'язку з нескладними, одноманітними рухами;

· Довгастий мозок є центром дихальної, кровоносної і травної систем;

· Середній мозок відносно невеликий, є центром зору, тонусу скелетної мускулатури.

Органи чуття

Очі пристосовані до функціонування у повітряному середовищі. У земноводних, очі схожі на очі риб, проте не мають сріблястої і відбивної оболонок, а також серповидного відростка. Недорозвинені очі лише у протеїв. У вищих земноводних є верхні (шкірясті) і нижні (прозорі) рухливі повіки. Миготлива перетинка (замість нижньої повіки у більшої частини безхвостих) виконує захисну функцію. Слізні залози відсутні, але є Гардерова залоза, секрет якої змочує рогівку і оберігає її від висихання. Рогівка випукла. Кришталик має форму двоопуклої лінзи, діаметр якої змінюється в залежності від освітлення; акомодація відбувається за рахунок зміни відстані кришталика до сітківки. У багатьох розвинений кольоровий зір.

Органи нюху функціонують лише у повітряному середовищі, представлені парними нюховими мішками. Їхні стінки вистелені нюховим епітелієм. Відкриваються назовні ніздрями, а у ротоглоткову порожнину хоанами. Наявний якобсонів орган -- сліпозамкнений канал, що відкривається в ротоглоткову порожнину, вважають, що сприймає запах іжі, яка перебуває у роті.

В органі слуху з'являється новий відділ -- середнє вухо. Зовнішній слуховий отвір закриває барабанна перетинка, що поєднана зі слуховою кісточкою -- стермінцем. Стремінце впирається в овальне вікно, що веде у порожнину внутрішнього вуха, передаючи йому коливання барабанної перетинки. Для вирівнювання тиску по обидві сторони барабанної перетинки порожнина середнього вуха з'єднана з ротоглотковою порожниною слуховою трубою.

Органом дотику є шкіра, яка містить чутливі нервові закінчення.

У водних представників і пуголовків є органи бічній лінії.

Статеві органи

Усі земноводні роздільностатеві. У більшості земноводних запліднення зовнішнє (у воді).

У період розмноження яєчники, наповнені зрілими яйцеклітинами, заповнюють у самок майже всю черевну порожнину. Дозрілі ікринки випадають у черевну порожнину тіла, потрапляють у яйцепровід і, пройшовши по ньому, через клоаку виводяться назовні.

Самці мають парні сім'яники. Сім'явивідні канальці, що відходять від них, потрапляють у сечоводи, що служать одночасно самцям як сім'япроводи. Вони також відкриваються в клоаку.

Життєвий цикл

В життєвому циклі земноводних чітко виділяються чотири стадії розвитку: яйце, личинка (пуголовок), період метаморфозу, імаго.

Яйця (ікринки) земноводних, як й ікра риб, не мають водонепроникної оболонки. Для розвитку яйця необхідно його постійне зволоження. Переважна більшість земноводних відкладають ікру в прісних водоймах, однак відомі й винятки: червяги, жаби амфіуми, гігантські саламандри та деякі інші амфібії відкладають ікру на суші. Навіть у цих випадках яйця потребують підвищеної вологості навколишнього середовища, забезпечення якої лягає на батьків. Відомі види, які носять ікринки на своєму тілі: самка сітчастої веслоногої жаби прикріплює їх до живота, а самці жаб-повитух обмотують шнуркоподібну кладку навколо задніх ніг^[3]. Особливо незвично виглядає турбота про потомство у піпи сурінамської -- запліднена ікра вдавлюється самцем в спину самки і остання носить її на собі, поки з ікри не вилупляться молоді піпи.

З ікринок вилуплюються личинки, що ведуть водний спосіб життя. За своєю будовою личинки нагадують риб: у них відсутні парні кінцівки, дихають зябрами (зовнішніми, потім внутрішніми); мають двокамерне серце і одне коло кровообігу, органи бічної лінії.

Зазнаючи метаморфозу, личинки перетворюються на імаго, що ведуть наземний спосіб життя. Процес метаморфозу у безхвостих амфібій відбувається стрімко, тоді як у примітивних саламандр і безногих земноводних він сильно розтягнутий у часі ^[4].

Земноводні деяких видів піклуються про потомство (жаба, квакші).

Спосіб життя

Більшість проводить життя у вологих місцях, чергуючи перебування на суші і у воді, проте є деякі виключно водні види, а також види, які проводять життя виключно на деревах. Недостатня пристосованість земноводних до перебування в наземній середовищі зумовлює різкі зміни їхнього способу життя у зв'язку з сезонними змінами умов існування. Земноводні здатні впадати в тривалу сплячку при несприятливих умовах (холод, посуха). У деяких видів активність може змінюватися з нічної на денну при зниженні температури вночі. Земноводні активні лише у теплих умовах. При температурі +7 -- +8 °C більшість видів впадають в заціпеніння, а при ?2 °C -- гинуть. Але деякі земноводні здатні переносити тривале заморожування, пересихання, а також регенерувати значні частини тіла, що були втрачені.

Деякі земноводні, наприклад, морська жаба Bufo marinus, можуть жити в солоній воді. Однак, більшість амфібій зустрічається лише у прісній воді. Тому вони відсутні на більшості океанічних островів, де умови для них у принципі сприятливі.

Живлення

Всі сучасні земноводні на стадії імаго -- хижаки, живляться дрібними тваринами (в основному комахами та безхребетними), здатні до канібалізму. Рослиноїдних тварин серед земноводних немає через вкрай повільний обмін речовин. У раціон водних видів може входити молодь риб, а найбільш великі можуть полювати на пташенят водоплавних птахів і дрібних гризунів, що потрапили у воду.

Характер живлення личинок хвостатих земноводних практично аналогічний до харчування дорослих тварин. Личинки безхвостих мають кардинальну відмінність, харчуючись рослинною їжею і детритом, переходячи до хижацтва лише у кінці личинкової стадії.



Розмноження

Спільною особливістю розмноження майже всіх земноводних є їх залежність від води у цей період, де вони відкладають яйця і де відбувається розвиток личинок. Розмножуються земноводні у дрібних водоймах, що добре прогріваються. У теплі весняні вечори, у кінці квітня і у травні, зі ставків лунають гучні звуки. Ці «концерти» влаштовують самці жаб для привернення уваги самок.

Отруйність

Найотруйніші хребетні тварини на Землі належать до земноводних -- це лягушки-древолази. Отрута, яку виділяють шкірні залози земноводних, містить бактерициди.

Дуже отруйними є жаби-дереволази.

Також надзвичайно отруйним земноводним є жаба-кокоа, мешканець тропічних лісів Колумбії, розміром всього 2-3 см. Її шкірний слиз містить батрахотоксин. Зі шкіри кокоа індіанці готують отруту для стріл. Однієї жаби достатньо щоб отруїти 50 стріл.

2 мг очищеної отрути іншої південноамериканської жаби -- листолаза жахливого -- досить, щоб убити людину. Проте, у цієї жаби є природний ворог -- невелика змія Leimadophis epinephelus , яка харчується молодими листолазами.

...