Питання для самопідготовки:

1. Поняття про аглютиногени та аглютиніни як антигени та антитіла.

2. Класифікація крові на групи у системі АВО, за Я. Янським.

3. Вміст аглютиногенів та аглютинінів в різних групах крові.

4. Сумісність груп крові. Контроль сумісності.

5. Методика визначення груп крові.

6. Визначення резус-фактору крові.

Матеріали та обладнання: сироватки, кров, таблиці, схеми.

Теоретичні відомості

Використання крові як лікарського засобу давно звертало на себе увагу дослідників. Думка людини працювала над тим, як відшкодувати втрату крові в організмі при пораненнях та значних кровотечах, як поліпшити склад і якість крові, яка погіршилась при захворюваннях та ін.

Зараз зрозуміло, що невдачі були наслідком переливання великих кількостей невідповідної або несумісної по системі АВО крові. Було встановлено, що від людини до людини переливати кров можна тільки за певними показниками.

Фактори групи крові - це макромолекули, які відносяться до класу мукополісахаридів; вони присутні на поверхні еритроцитів і представляють собою групу особливих антигенів, так званих аглютиногенів. Крім того, в плазмі крові більшості людей містяться антитіла, або аглютиніни, які реагують з певними аглютиногенами. Така імунна реакція виникає у випадку переливання несумісної крові. При цьому мембрани донорських еритроцитів, які переносять певні аглютиногени, реагують з аглютинінами, які знаходяться в плазмі реципієнта; у результаті цієї взаємодії донорські еритроцити аглютинують, тобто злипаються один з одним, так як між ними виникають мостики з антитіл.

Використовуючи ці дані, віденський бактеріолог К. Ландштейнер (1901р.) та польський лікар Я. Янський (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів однієї людини сироваткою іншого і встановили, що по властивостям крові все людство можна розділити на 4 групи: 0 (І), А (ІІ), В (ІІІ), АВ (IV). З відкриванням груп крові, її переливання як лікарський метод став швидко розвиватися.

Як вже згадувалось вище, у 1990 р. англійський імунолог Карл Ландштейнер (1868-1943) відкрив у людини групи крові системи АВО. Але про систему мова ще не йшла: ну хто тоді, на початку XX ст., міг припустити, що наша кров, крім АВО, містить більше десяти систем, або групоспецифічних антигенів Rhesus, MN, Lewis, Duffi та ін. Їх виявлять пізніше, і до того ж Ландштейнер, коли проводив свої довготривалі експерименти, виявив не всі чотири відомі нам сьогодні основні групи крові, а три: 0 (І), А (ІІ), В (ІІІ). Четверту групу крові, або АВ (IV). 1907 р. відкрив чеський лікар Якоб Янський та на основі зробленого Ландштейнером та ним, запропонував класифікацію груп крові: І - IV.

Ця система отримала назву АВ0. Групи крові у ній позначаються цифрами та тими аглютиногенами, які містяться в еритроцитах даної групи. Групові антигени - це спадкові вроджені властивості крові, які не змінюються протягом всього життя людини. Аглютинінів у плазмі крові новонароджених немає. Вони виникають протягом першого року життя дитини під впливом речовин, які потрапляють з їжею, а також утворюються кишечкою мікрофлорою, до тих антигенів, яких нема в його власних еритроцитах.

І група (0) - в еритроцитах аглютиногенів немає, в плазмі знаходяться аглютиніни (б і в);

ІІ група (А) - в еритроцитах знаходиться аглютиногени А, в плазмі - аглютинін (в);

ІІІ група (В) - в еритроцитах знаходиться аглютиногени В, в плазмі - аглютинін (б);

IV група (АВ) - в еритроцитах знаходиться аглютиногени А та В, в плазмі - аглютинінів немає.

Резус фактор - система аллогенних антигенів крові людини, незалежна від факторів, які зумовлюють групи крові (система АВ0), та інших генетичних маркерів.

Резус-фактор людини був відкритий у 1940 р. К. Ландштейнером та А. Вінером. Назву резус-фактор система антигенів здобула в зв'язку з тим, що антиген був знайдений у людини за допомогою сироватки кроля, імунізованого еритроцитами мавп виду Macacus.

Резус-фактор найбільш виражений у еритроцитах. Дуже мало його в лейкоцитах та тромбоцитах. В плазмі крові резус-фактор не знайдено.

Резус-фактор знайдено в еритроцитах 85% людей, які мешкають в Європі.

На основі перебування в еритроцитах антигену Rh_o виділяють резус-позитивну кров. Кров людей, еритроцити яких не мають цього антигену, відносять до резус-негативної.

У європейського населення зустрічається 15% з резус-негативним типом крові, а у монголоїдної раси - 0,5%. Більша частина населення Азії також мають антиген у 1%, тому серед вагітних жінок імунологічні конфлікти по резус-фактору зустрічаються рідше, ніж серед вагітних жінок європейського населення. Механізм розвитку резус-конфліктної вагітності наступний: імунні антитіла, які виникають в організмі резус-негативної жінки, яка вагітна резус-позитивним плодом, проникають через плаценту в організм плоду, спричинює гемоліз еритроцитів новонародженого та руйнують його життєво важливі органи (печінку, кровоутворюючи тканини, головний мозок) - це називають гемолітичною хворобою новонароджених.

Серед методів визначення резус-фактору найбільше застосування здобув метод Фіска-Мак.

Методика проведення роботи

Завдання 1. Визначення груп крові. Групи крові визначають за властивостями еритроцитів, які встановлюються за допомогою стандартних сироваток, які містять відомі аглютиніни.

Предметне скло розташовують на білому папері та наносять на нього (не перемішуючи) по одній краплі стандартних сироваток І, ІІ та ІІІ групи, що містять відповідно аглютиніни: І - б та в, ІІ - в та ІІІ - б. Потім проколюють палець голкою Франка (перед цим палець добре протирають спиртом, потім ефіром). Скляною паличкою переносять невелику кількість крові в краплю сироватки І групи, потім іншим, чистим кінцем палички, таку ж кількість крові в краплю сироватки І групи, потім іншим, чистим кінцем палички, переносять в сироватку ІІ групи. Третю краплю переносять старанно вимитим та насухо витертим кінцем палички. Кожного разу старанно розмішують кров у краплині сироватки. Реакція аглютинації відбувається через 1-5 хв. За наявності аглютинації крапля робиться прозорою, а еритроцити склеюються у вигляді грудочок. Група крові встановлюється у залежності від аглютинації:

1. Відсутність аглютинації свідчить про відсутність аглютиногенів у досліджуваній крові, що є властивістю еритроцитів І групи.

2. Якщо аглютинація відбулася з сироваткою І та ІІІ груп, що містять відповідно аглютиніни бв та б, то вважають, що еритроцити досліджуваної крові містять А - аглютиноген, тобто ця кров належить до ІІ групи.

3. Якщо аглютинація відбулася з сироваткою I та II груп, що містять, відповідно аглютиніни бв та в, то вважають, що еритроцити досліджуваної крові містять В - аглютиноген, тобто ця кров належить до III групи.

4. Наявність аглютинації у всіх трьох краплях свідчить про наявність в еритроцитах досліджуваної крові як аглютиногенів А так і В, що характерно для IV групи.

Завдання 2. Заповнити таблицю «Сумісність груп крові»

Сироватка (аглютиніни)	І група (0)	ІІ група (А)	ІІІ група (В)	ІV група (АВ)
І група (б і в)	-
ІІ група (в)
ІІІ група (б)
ІV група (0)

В таблиці аглютинацію позначити знаком плюс (+), а відсутність аглютинації - знаком мінус (-).

Завдання 3. Визначення резус-фактора.

На дно пробірки трьома різними піпетками поміщають краплю стандартної сироватки, краплю желатини та краплю крові, отриману з пальця досліджуваного. Пробірку поміщають на 5 хв у водяну баню при 47-49°С. Через 5 хв. в пробірку додають 3 мл фізіологічного розчину, перемішують вміст пробірки, затиснувши їх між великим та середнім пальцями правої руки.

Розглядають пробірку на світло і встановлюють наявність чи відсутність аглютинації. У випадку позитивної реакції у розчині з'являється дрібний пластівчастий осадок. При негативній реакції вміст пробірки гомогенний. У сумнівних випадках рекомендується краплю розчину помістити на предметне скло під мікроскоп і при малому збільшенні роздивитись положення еритроцитів. При наявності аглютинації вони розташовані групами, при відсутності - рівномірно розташовані в плазмі.

Питання для самоконтролю:

1. За яким принципом побудована методика визначення груп крові?

2. Якщо кров донора I групи може бути перелита реципієнту з III групою крові, то чому не можна зробити навпаки (тобто кров III групи перелити людині з I групою)?

3. У потерпілого II група крові. Яку групу крові йому можна перелити?

4. Чи виникне резус-конфлікт вагітної жінки та плоду, якщо кров жінки резус-позитивна, а кров плоду резус-негативна?

5. Чи виникне резус-конфлікт вагітної жінки та плоду, якщо кров жінки резус-негативна, а кров плоду резус-позитивна?

6. Від яких факторів залежить виникнення гемотрансфузійного шоку при переливанні крові:

- донор - ІІІ група, резус-позитивний; реципієнт - ІІІ група, резус-негативний;

- донор - І група, резус-негативний; реципієнт - ІV група, резус-позитивний.

Семінар № 2

Тема: Фізіологія крові.

Мета: З'ясувати ефективність засвоєння теоретичного матеріалу та практичних навичок з теми.

Питання для самопідготовки:

1. Кров як внутрішнє середовище організму. Функції крові.

2. Склад та фізико-хімічні властивості плазми крові.

3. Загальна характеристика еритроцитів, їх функції та значення.

4. Гемоглобін. Структура його молекули. Комплекси гемоглобіну з газами та їх властивості.

5. Гемоліз крові, його види.

6. Загальна характеристика лейкоцитів, їх функції та значення. Лейкоцитарна формула.

7. Загальна характеристика тромбоцитів, їх функції та значення.

8. Зсідання крові та її фізіологічна роль.

9. Групи крові та резус-фактор.

10. Кровотворення та регуляція системи крові.

Лабораторне заняття № 8

Тема: Дослідження показників гемо- та кардіодинаміки.

Мета: Засвоїти методику вимірювання тиску крові у людини за способом Короткова i визначити показники пульсового та середнього артеріального тиску, систолічного та хвилинного об'ємів крові, загального периферичного опору судин розрахунковим методом.

Питання для самопідготовки:

Амортизаційні, резистивні, обмінні, ємкісні та шунтуючі судини.

Зміна опору, тиску крові i швидкості кровотоку в різних ділянках судинного русла.

Методи вимірювання кров'яного тиску.

Фактори, що зумовлюють величину кров'яного тиску.

Артеріальний пульс. Механізм його виникнення та властивості.

Рух крові в венах та фактори, що його обумовлюють. Венний пульс.

Особливості кровообігу в капілярах.

Матеріали та обладнання: сфігмоманометр, фонендоскоп, секундомір, мікрокалькулятор.

Теоретичні відомості

З метою вимірювання кров'яного тиску у людини використовується сфігмоманометр (тонометр). Основними його частинами є порожниста гумова манжетка, нагнітальна гумова груша i ртутний (або пружинний) манометр. Усі частки приладу з'єднані герметично.

Досліджуваний сідає боком до столу, руку вільно кладе на стіл долонею вверх. На оголене плече щільно (однак, щоб не стискуючи тканини) накладають манжетку сфігмоманометра. На гумовій груші закривають гвинтовий клапан. Біля ліктьової ямки, відшукують пульсуючу плечову артерію (над нею встановлюють фонендоскоп). Грушею в манжетку нагнітають повітря до зникнення пульсу, потім, за допомогою гвинтового клапана, повітря повільно випускають.

У певний момент виникає чіткий звук (так званий тон Короткова, або судинний тон), який добре чути через фонендоскоп. Тиск у манжетці в цей момент відповідає величині систолічного (максимального) тиску. У міру випускання повітря з манжетки звук спочатку підсилюється, потім зменшується i зникає. Момент зникнення тону відповідає величині діастолічного (мінімального) тиску. Вимірювання повторюють три рази з інтервалами в 1-2 хв. і беруть за основу мінімальні показники.

В нормі величина систолічного артеріального тиску (АТ_с) дорівнює 105-125 мм.рт.ст., а діастолічного (АТ_д) - 65-85 мм.рт.ст. Підвищення систолічного тиску характеризують як артеріальну гіпертензію.

Вона може бути пов'язана з дією стресових факторів, хворобами судин та нирок. Знижені величини АТ_с характеризують як артеріальну гіпотензію, яка може бути пов'язана зі слабкістю міокарду, крововтратами, виснаженням організму, часто носить психогенний характер.

Після вимірювання артеріального тиску визначають частоту серцевих скорочень. Для цього нащупують пульс на лівій руці досліджуваного та підраховують його частоту за 15 сек. Визначення проводять три рази з інтервалами в 1 хвилину. За основу беруть мінімальне значення показника.

Методика проведення роботи

Завдання 1. Розрахунок основних показників гемодинаміки.

У зв'язку з неможливістю широкого використання існуючих лабораторних методів визначення інших показників гемодинаміки різні дослідники на основі експериментальних даних вивели формули для їx розрахунку, виходячи з величин артеріального тиску та частоти серцевих скорочень.

АТ_п (пульсовий артеріальний тиск) - різниця між систолічним та діастолічним артеріальним тиском. Пульсовий тиск пропорційний об'єму крові, що викидається серцем при кожній систолі. Показник розраховують за формулою: АТ_п=АТ_с-АТ_д. В нормі АТ_п дорівнює 35-45 мм рт.ст.

АТ_сер (середній артеріальний тиск) - представляє собою рівнодіючу коливань артеріального тиску в різні фази серцевого циклу. Для периферійних судин величину АТ_сер=АТ_д+1/3 АТ_п. В нормі показник дорівнює 80-100 мм рт.ст.

СОК (систолічний об'єм крові) - кількість крові, що викидається шлуночками серця за одну систолу. Величина показника залежить від сили серцевих скорочень і збільшується при фізичних навантаженнях. Показник розраховують за формулою Старра:

СОК=[ (101+0,5 х АТ_п)-(0,6 х АТ_д) ] - 0,6 х А,

де СОК - систолічний об'єм крові, АТ_п - пульсовий артеріальний тиск, АТ_Д - діастолічний артеріальний тиск, А - вік досліджуваного в роках. Нормальними величинами систолічного об'єму крові вважають 65-75 мл.

4. ХОК (хвилинний об'єм крові) - кількість крові, що проходить через серце за одну хвилину. Збільшення показника cпocтepiгaється при підвищенні інтенсивності метаболічних реакцій в організмі, а зменшення - вказує на економічність роботи організму, слабкість міокарду. Для розрахунку показника величину СОК помножують на число серцевих скорочень за 1 хв: ХОК=СОКхЧСС. В нормі хвилинний об'єм крові дорівнює 4,5-5 л/хв.

V (об'ємна швидкість руху крові) - об'єм крові, що протікає через поперечний переріз судин за 1 сек. Показник визначають виходячи з величини ХОК, ділючи його на 60 сек.

ЗПО (загальний периферійний oпiр судинного русла) - сумарний oпip всіх судин великого кола кровообігу. Збільшення показника є однією з можливих причин розвитку гіпертонічної хвороби, а зменшення при фізичних навантаженнях сприяє поліпшенню кровопостачання периферійних органів. Загальний периферійний oпip судин розраховують за формулою:

ЗПО=?Р/V,

де ?Р - різниця тиску в артеріальному та венозному кінцях судинної системи (розраховують за формулою АТ_сер=АТ_д+1/ЗАТ_п), V - об'ємна швидкість руху крові.

Таблиця. Показники гемо- та кардіодинаміки при різних функціональних станах організму.

Показники гемо- та кардіодинаміки	Норма	Фактична величина
		спокій	фізичне навантаження
ЧСС (уд/хв)	61-89
АТС (мм рт.ст.)	105-125
АТД (мм рт.ст.)	65-85
АТП (мм рт.ст.)	35-45
ATсер (мм рт.ст.)	80-100
СОК (мл)	65-75
ХОК (л/хв)	4,5-5
V (л/с)	0,075-0,083
ЗПО (дин·сек/см-5)	1400-2500

Оформити протокол досліду. Виміряти артеріальний тиск та розрахувати показники кардіо- i гемодинаміки в стані спокою та після фізичного навантаження. Результати дослідів занести до таблиці. Співставити визначені показники з нормою. Зробити висновки.

Питання для самоконтролю:

Що таке максимальний, мінімальний, пульсовий та середній артеріальний тиск?

2. Як виміряти кров'яний тиск за способом Короткова?

3. У якій частині судинної системи відбувається різке падіння артеріального кров'яного тиску i чому?

4. Як розрахувати систолічний та хвилинний об'єми крові?

5. Як змінюються показники гемодинаміки після фізичного навантаження, крововтратах, звуженні судин мозку, розширенні судин черевної порожнини?

Лабораторне заняття № 9

Тема: Функціональні проби серцево-судинної системи.

Мета: Ознайомитись з методиками оцінки функціонального стану серцево-судинної системи людини.

Питання для самопідготовки:

Центральний механізм регуляції гемодинаміки. Поняття про судиноруховий центр та його відділи.

Рефлекторні механізми регуляції кровообігу.

Вплив симпатичних та парасимпатичних нервів на судинний тонус.

Гуморальна регуляція кровообігу.

Місцеві регуляторні механізми кpoвooбiгy (нестача кисню, продукти метаболізму, реактивна гіперемія, міогенна ауторегуляція).

Вплив хімічних та гормональних факторів на кровообіг.

Вплив положення тіла на гемодинаміку.

Особливості гемодинаміки при фізичних навантаженнях.

Матеріали та обладнання: сфігмоманометр, фонендоскоп, секундомір, кушетка.

Теоретичні відомості

Функціональні проби дають можливість охарактеризувати стан серцево-судинної системи людини, визначити ступінь тренованості, виявити приховані форми недостатності серцево-судинної системи, резервні можливості серця.

Методика проведення роботи

Завдання 1. Ортостатична проба.

Регуляторні гемодинамічні реакції на зміну положення тіла досліджують шляхом вимірювання частоти серцевих скорочень та артеріального тиску через певні проміжки часу після переходу людини з горизонтального положення у вертикальне. Критерієм для оцінки результатів ортостатичної проби служить АТ_Д.

Гемодинамічну реакцію вважають нормальною, якщо через 10 хв. після переходу людини у вертикальне положення АТ_Д знижується не більше як на 5 мм рт.ст., а АТ_С змінюється в межах ±5%. ЧСС в середньому збільшується на 30%, а СОК зменшується на 40%.

При гіпердіастолічній ортостатичній гіпотензії (80-85% ycix патологічних відхилень) АТ_Д підвищується більш як на 5 мм рт.ст., а АТ_С знижується на ще більшу величину. Спостерігається значне збільшення ЧСС та зменшення СОК. Підвищення АТ_Д (обумовлене вираженим звуженням резистивних судин) та ЧСС при такому типі реакції пов'язані зi значною активацією симпатичної нервової системи.

У випадку гіподіастолічної ортостатичної гіпотензії знижується як АТ_С так i АТ_Д; АТ_П змінюється незначно, ЧСС майже не збільшується, СОК зменшується помірно. Зміни артеріального тиску та частоти серцевих скорочень при такому типі реакції обумовлені слабо вираженим підвищенням тонусу симпатичної нервової системи.

Таблиця. Показники гемо- та кардіодинаміки при проведенні ортостатичної проби.

Показники гемо- та кардіодинаміки	В положенні лежачи	В положенні стоячи
АТС, мм рт.ст.
АТД, мм рт.ст.
АТП мм рт.ст.
АТсер, мм рт.ст.
ЧСС, уд/хв
СОК, мл
ХОК, л/хв

Оформити протокол. Результати досліду занести до таблиці. На основі аналізу отриманих даних зробити висновок про характер реакції серцево-судинної системи досліджуваного на ортостатичну пробу.

Завдання 2. Проба з фізичним навантаженням.

У досліджуваного в положенні сидячи після 3-5 хв. відпочинку вимірюють частоту пульсу та артеріальний тиск. При проведенні проби з фізичним навантаженням досліджуваному пропонують виконати 20 присідань за 30 сек. Після цього у нього в положенні сидячи вимірюють кров'яний тиск та визначають частоту пульсу на початку кожної з 5 хв. дослідження.

Функціональний стан серцево-судинної системи оцінюють за наступними параметрами. В нормі після 20 присідань ЧСС повинна збільшитись на 6-8 уд. за 10 сек (у тренованих людей - на 1-2 уд). Якщо ЧСС збільшується більше 8 ударів за 10 сек, говорять про патологічну реакцію серцево-судинної системи на запропоноване фізичне навантаження. Нормал1защя ЧСС має спостерігатись протягом 2-oї хвилини. Паралельно нормалізується i кров'яний тиск. Оцінку реакції серцево-судинної системи слід проводити за схемою Летунова:

1. Нормотонічний тип реакції. Спостерігається у здорових нетренованих людей, а також у спортсменів в стані високої тренованості. При даному типі реакції спостерігається збільшення ЧСС не більше як на 8 ударів за 10 сек. Підвищується АТ_С АТ_Д - знижується або не змінюється, АТ_П при цьому підвищується. Час відновлення частоти серцевих скорочень та артеріального тиску не перевищує 3 хв.

2. Гіпертонічний тип реакції. Характерний для гіпертоніків та людей похилого віку, що страждають атеросклерозом; спостерігається у молодих спортсменів внаслідок форсованих тренувань з великими навантаженнями, Функціональна проба викликає значне прискорення пульсу, значне підвищення АТ_С (до 180-200 мм рт.ст.). АТ_Д не змінюється або дещо підвищується. Пульсовий тиск зростає за рахунок значного підвищення максимального тиску.

3. Астенічний тип реакції. Спостерігається при недостатніх функціональних можливостях серця (перенапруження або ураження міокарда). Після навантаження значно прискорюється пульс, незначно підвищується АТ_С (іноді він не змінюється або навіть знижується), підвищується АТ_Д та зменшується АТ_П. У таких випадках відновлення частоти серцевих скорочень та артеріального тиску відбувається повільно.

4. Дістонічний тип реакції. Спостерігається при вегето-судинних порушеннях, неврозах, а також у спортсменів в стані перетренованості Даний тип реакції характеризується значним прискоренням пульсу, значним підвищенням АТ_С (іноді до 200-220 мм рт.ст.) при падінні АТ_Д до нуля (феномен безкінечного тону). Час відновлення частоти серцевих скорочень та артеріального тиску уповільнений.

Таблиця. Показники гемодинаміки при виконанні проби з фізичним навантаженням.

Показники гемо- та кардіодинаміки	Спокій	Після фізичного навантаження
		1 хв.	2 хв.	3 хв.	4 хв.	5 хв.
АТс, мм рт.ст.
АТд, мм рт.ст.
АТп,мм рт.ст.
АТсер, мм рт.ст.
ЧСС, уд/хв
СОК, мл
ХОК, л/хв

Оформити протокол. Результати досліду занести до таблиці. На основі аналізу отриманих даних зробити висновок про характер реакції серцево-судинної системи досліджуваного на пробу з фізичним навантаженням.

Питання для самоконтролю:

Поняття про функціональні проби серцево-судинної системи.

Види функціональних проб та умови їх виконання.

Типи реакції серцево-судинної системи на ортостатичну пробу.

Типи реакції серцево-судинної системи на пробу з фізичним навантаженням

Чим можна пояснити різке підвищення або зниження артеріального тиску при виконанні функціональних проб?

Семінар №3

Тема: Фізіологія кровообігу

Мета: З'ясувати ефективність засвоєння теоретичного матеріалу та практичних навичок з теми.

Питання для самопідготовки:

1. Загальна характеристика серцево-судинної системи.

2. Фізіологічні властивості серцевого м'яза.

3. Фази серцевого циклу.

4. Методи дослідження роботи серця (ЕКГ, ФКГ, БКГ, ВКГ).

5. Математачний аналіз серцевого ритму та його показники (мода, амплітуда моди, варіаційний розмах, індекс напруг).

6. Характеристика показників кардіодинаміки (ЧСС, СОК, сила скорочення міокарда, об'єм серця).

7. Регуляція роботи серця.

8. Артеріальний тиск, його види та методи дослідження.

9. Артеріальний пульс та його властивості.

10. Особливості кровообігу у мікроциркулярному руслі.

11. Фактори, що обумовлюють рух крові по венам.

12. Характеристика показників гемодинаміки (артеріальний та венозний тиск, лінійна та об'ємна швидкість руху крові, загальннй периферійний oпip судин, ХОК).

13. Нейро-гуморальна регуляція тонусу судин.

14. Особливості кровообігу при м'язовій роботі.

Лабораторне заняття № 10

Тема: Дослідження зовнішнього дихання людини методами cпipoметрії та спірографії.

Мета: Ознайомитись з методиками визначення показників зовнішнього дихання людини та обчислити їx теоретичні (належні) фізіологічні величини.

Питання для самопідготовки:

1. Сутність та значення дихання. Система органів дихання людини.

2. Механізм вдиху та видиху.

3. Показники зовнішнього дихання. Методи їx дослідження та значення для оцінки дихальної функції.

Газообмін у легенях.

Транспорт газів кров'ю.

Обмін газів у тканинах.

Матеріали та обладнання: спірометр, спірограф, загубник, спирт, вата, ростомір, мікрокалькулятор.

Теоретичні відомості

Спірометрімя - визначення життєвого об'єму легень за допомогою спірометра. Спірометрію застосовують при профілактичних дослідженнях і з метою діагностики захворювань легень і серцево-судинної системи.

Визначення ряду функціональних показників дихальної системи методом спірометрії здійснюється за допомогою спеціальних приладів - спірометрів (повітряних або водних). Перші спірометри, вимірювали об'єм легенів з використанням закритого контуру. Пацієнт в положенні сидячи дихає в камеру, яка є рухливим циліндром, зануреним в ємність з водою. Зміни об'єму легенів реєструються як по зміні об'єму циліндра, сполученого з відкаліброваним барабаном, що обертається. Більшість спірометрів записують аналогічну діаграму, як в описаному вище спірометрі, яку називають спірограмою. Сучасні спірометри стали портативними і зручними.

Методика проведення роботи

Завдання 1. Вивчення показників зовнішнього дихання.

Дихальний об'єм (ДО) - об'єм повітря, який людина вдихає або видихає при спокійному диханні.

Резервний об'єм вдиху (РОВд) - максимальний об'єм повітря, який можна вдихнути додатково після спокійного вдиху.

Резервний об'єм видиху (РОВид) - максимальний об'єм повітря, який можна видихнути додатково після спокійного видиху.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) - максимальний об'єм повітря, який можна видихнути після максимального вдиху.

ЖЄЛ=ДО+РОВд+РОВид

Належну життєву ємність легень (НЖЄЛ) розраховують за формулами:

для чоловіків: НЖЄЛ,л=(зріст,см х 0,052)-(вік х 0,22)-3,60;

для жінок: НЖЄЛ,л=(зріст,см х 0,04)-(вік х 0,018)-2,68.

Обчислену належну величину ЖЄЛ приймають за 100%, а фактичну, одержану під час дocлiджeння (ФЖЄЛ), виражають у процентах до належної. Відхилення ФЖЄЛ від НЖЄЛ у здорових людей, як правило, не перевищує ±10-15%. У спортсменів ФЖЄЛ більша за належну.

Залишковий об'єм (ЗО) - об'єм повітря в легенях, після максимального видиху. Вважають, що в нормі залишковий об'єм становить 25-30% від величини ЖЄЛ.

Функціональна залишкова емкість (ФЗЄ) - об'єм повітря в легенях, що залишається після спокійного видиху. Вона дорівнює сумі залишкового i резервного об'ємів. ФЗЄ=ЗО+РОВид.

Загальна ємність лeгeнь (ЗЄЛ) - об'єм повітря в легенях після максимального вдиху визначається сумою величин ЖЄЛ i ЗО:

ЗЄЛ=ЖЄЛ+ЗО

8. Хвилинний об'єм дихання (ХОД) - об'єм повітря, який проходить через легені за 1 хв. Його розраховують, підсумовуючи дихальні об'єми (ДО) за 1 хв спокійного дихання, або спрощено:

ХОД мл/хв=ЧД х ДО,

де ЧД - число дихальних pyxiв за 1 хв (частота дихання), ДО - дихалъний об'єм, мл.

Величина ХОД залежить від ряду факторів: фізичного навантаження, вмісту CO_2,, нестачі О₂ у повітрі, що вдихається. Збільшення легеневої вентиляції спостерігається при підвищеній потребі організму в кисні i може відбуватися шляхом поглиблення дихання та збільшення його частоти.

9. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) - об'єм повітря, який може пройти через дихальну систему протягом 1 хв. при максимально інтенсивному диханні. Досліджуваний повинен дихати якомога глибше та частіше. Величина МВЛ значною мірою залежить від індивідуальних властивостей досліджуваного i тому її слід виражати не лише в абсолютних цифрах (л/хв), а й у процентах до належної величини. Належна величина МВЛ (НМВЛ) розраховується за формулою:

НМВЛ=0,5 х НЖЄЛ х 35,

де НЖЄЛ - належна величина життєвої ємності легень, 35 - максимальна частота дихання здорової людини.

10. Резерв вентиляції (РВ) розраховують за різницею між МВЛ i ХОД.

РВ=МВЛ-ХОД

11. Альвеолярна вентиляція легень (АВЛ) - об'єм вдихуваного повітря, який надходить до альвеол за 1 хв. Для визначення треба знати дихальний об'єм, величину "мертвого простору" i частоту дихання.

АВЛ=(ДО-МП) х ЧД.

"Мертвий пpocтip" - це простip повітроносних шляхів, у яких не відбувається газообмін. Величина його в середньому складає150 мл.

12. Коефіцієнт вентиляції легень (КВЛ) - це відношення об'єму повітря, що надійшло в легені при вдиху, до об'єму повітря, який вже знаходився в цей час у легенях. КВЛ показує, яка частина альвеолярного повітря поновлюється (вентилюється) за один дихальний період. Обчислюється за формулою:

КВЛ=(ДО-МП) / (ЗО+РОВид).

13. Життєвий показник (ЖП) - відношення ЖЄЛ до маси тіла. Обчислюється за формулою: ЖП= ЖЄЛ, мл/маса, кг.

Завдання 2. Спірометрія.

Для визначення хвилинного об'єму дихання (ХОД) досліджуваний робить декілька вдихів та видихів, a потім, взявши до рота мундштук спірометра, продовжує спокійно дихати в прилад протягом 1 xв., підраховуючи кількість видихів (ЧД). Показання спірометра в кінці досліду вказують на величину ХОД. Для визначення дихального об'єму (ДО) отриманий результат ділять на кількість дихальних рухів.

Досліджуваний після максимального вдиху робить максимальний видих у спірометр. По шкалі спірометра визначають ЖЄЛ. Точність буде вище, якщо вимірювання зробити кілька разів (за основу беруть максимальне значення). При багаторазових вимірюваннях необхідно щоразу встановлювати шкалу спірометра у вихідне положення.

Для визначення резервного об'єму видиху (РОВид) досліджуваний після чергового спокійного видиху робить максимальний видих у спірометр. По шкалі визначають РОВид. Повторюють вимірювання i обчислюють середню величину показника. В подальшому обчислюють величину резервного об'єму вдиху (РОВд) за формулою:

РОВд,л=ЖЄЛ,л-(ДО,л+РОВид,л)

Таблиця. Показники зовнішнього дихання при різному положенні тіла та функціональній активності організму.

Показники зовнішнього дихання	норма	Фактична величина
		в положенні лежачи	в положенні стоячи	після фізичного навантаження
ЧД, вид/хв
ДО, мл
ХОД, л/хв
АВЛ, л/хв
РОВд, л
РОВид, л
ЖЄЛ, л
ЖП, мл/кг
КВЛ
ЗО, л
ФЗЄ, л
ЗЄЛ, л

Зареєструвати показники зовнішнього дихання в положенні стоячи, лежачи, а також після фізичного навантаження. Оформити протокол досліду, розрахувати показники ЗО, Ф3Є, РВ, АВЛ, КВЛ, ЖП, як це вказано в завдані 1. Записати одержані результати до таблиці. Порівняти показники зовнішнього дихання, отримані при вимірюванні в різному положенні тіла та функціональній активності. Зробити висновки.

Завдання 3. Спірографія.

Для графічної реєстрації показників зовнішнього дихання використовують спірограф. Елементарна спірограма має такий вигляд:

РОВд - резервний об'єм вдиху, ДО - дихальний об'єм, ЖЄЛ - життєва ємність легень, РОВид - резервний об'єм видиху.

Готують спірограф до роботи згідно інструкції. Мундштук cпipoграфа протирають змоченою спиртом ватою. Для виключення носового дихання досліджуваному на ніс накладають спеціальний зажим, після чого він спокійно дихає у спірограф. Включають стрічкопротяжний механізм спірографа та лічильник часу.

Після реєстрації звичайних дихальних рухів досліджуваному пропонують виконати: а) після спокійного видиху - максимально можливий додатковий видих (з метою визначення РОВид); б) після спокійного вдиху - максимально можливий додатковий вдих (з метою визначення РОВд); в) після максимального вдиху максимально можливий видих для визначення ЖЄЛ.

Для визначення всіх зазначених об'ємів на cпipoгpaмi відмічають висоту зубців, що відповідають конкретному параметру в мм i розрахунок проводять за формулою:

N₁ = N₀ x k,

де N₁ - значення показника в мл, N₀ - висота зубця показника, що визначається в мм, k - калібровочний коефіцієнт, що визначається за паспортом спірографа.

Наприклад: за спірограмою встановили, що висота зубців, які відповідають величині ДО, складає 15 мм. Калібровочний коефіцієнт (k), приміром, дорівнює 40 мл/мм (це свідчить про те, що зміщення кривої на 1 мм відповідає 40 мл об'єму). Тоді ДО = 15мм х 40мл/мм = 600мл.

Аналогічним чином визначають всі інші параметри.

Частоту дихання (ЧД) визначають підраховуючи на спірограмі кількість дихальних pyxiв за 1 хв.

Для визначення максимальної вентиляції легень (МВЛ) досліджуваному пропонують дихати в дихальну систему спірографа з максимальною глибиною та частотою протягом 1 хв. Величину МВЛ визначають за шкалою спірографа.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть i охарактеризуйте показники, що використовуються для оцінки зовнішнього дихання.

Як виміряти ЖЄЛ, ДО, РОВд, РОВид?

3. Поясніть залежність показників зовнішнього дихання від положення тіла i функціонального стану організму.

4. Як визначити частоту дихання за спірограмою?

5. Методика визначення МВЛ та фізіологічна суть показника.

6. Особливості показників зовнішнього дихання у спортсменів.

Лабораторне заняття № 11

Тема: Регуляція дихання.

Мета: Вивчити тривалість затримки дихання i проаналізувати механізми регуляції, що забезпечують затримку дихання різної тривалості у людини.

Питання для самопідготовки:

Нервова та гуморальна регуляція дихання.

Сучасне уявлення про структуру дихального центру, його локалізацію та зв'язок з дихальною мускулатурою.

Залежність діяльності дихального центру i вентиляції легень від напруги СО₂ в крові.

Шляхи впливу CO₂ i нестачі О₂ на діяльність дихального центру.

Механізм виникнення першого вдиху новонародженого.

Захисні рефлекси дихального апарату, їхній механізм.

Особливості дихання в умовах високогір'я, фізичного навантаження.

Гіпоксія та гіпербарична оксігенезація.

Матеріали та обладнання: секундомір.

Теоретичні відомості

У людському організмі регулюються всі процеси життєдіяльності. Природою передбачено два механізми, які використовуються для цієї мети - нервовий і гуморальний. Саме з їх допомогою відбувається і регуляція дихання.

Дихання - життєво важливий процес в нашому організмі. Дихальна система забезпечує обмін СО₂ і О₂ між організмом і зовнішнім навколишнім середовищем. Цю важливу життєву функцію регулюють численні нейрони ЦНС, які розташовані у кількох відділах мозку і об'єднані в узагальнене поняття “дихальний центр”. На нього впливають нервові і гуморальні стимули, при цьому відбувається пристосування функції власне дихання до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються.

Нервова регуляція дихання.

Структури, які просто необхідні для виникнення дихальних ритмів, були вперше знайдені в довгастому мозку. Його руйнування веде до зупинки дихання. Кора головного мозку бере безпосередню участь в регуляції дихання. Саме тому дихальний центр знаходиться в постійній активності. У ньому виникають ритмічні імпульси збудження і реєструється ритмічна активність. Далі імпульси з центру за допомогою відцентрових нейронів передаються до дихальних м'язів і діафрагми. Таким чином здійснюється чергування видиху і вдиху в нашому організмі. При больовому подразненні, подразненні рецепторів кровоносних судин або подразненні органів, що знаходяться в черевній порожнині, зміна дихання відбувається абсолютно рефлекторно.

Так, якщо вдихнути пари аміаку, то будуть дратуватися рецептори слизової носоглотки, це може призвести до рефлекторної затримки дихального процесу. Це захист організму, яка спрацьовує для запобігання попадання в легені шкідливого газу. Регуляція дихання відбувається, коли йдуть нервові імпульси від дихальних м'язів і рецепторів, розташованих в самих легких. Від цих імпульсів і залежить глибина видиху і вдиху.

Регуляція дихання також сприяє пристосуванню організму до змін середовища, наприклад, затримуючи дихання, людина може самостійно змінити його ритм і глибину. У спортсменів саме вплив кори головного мозку пояснює передстартові зміни дихання, його почастішання і поглиблення перед початком змагань.

Гуморальна регуляція дихання.

На центр дихання впливає хімічний склад крові, а саме, її газовий склад. Накопичуючись в крові, вуглекислий газ подразнює рецептори в кровоносних судинах, що несуть кров до голови, і збуджує на основі рефлексів дихальний центр. Так само діють і інші продукти з підвищеною кислотністю, які надходять у кров, наприклад, молочна кислота. Її зміст збільшується в крові під час м'язової роботи. Цей відгук дихального центру на зміну стану організму внаслідок впливу зовнішнього середовища відбувається миттєво, за лічені частки секунди. Можливо, таким чином наш організм турбується про стан нашого здоров'я і попереджає про майбутню або майбутню небезпеку. Гуморальну регуляцію по праву можна назвати найдавнішою формою взаємодії наших органів з клітинами.

Також багато необхідні функції в нашому організмі регулюються гормонами. Це високоактивні і так необхідні організму речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції. Секреторні клітини залоз своєю поверхнею стикаються із стінками кровоносних судин. Саме тому гормони швидко проникають в кров. Дія їх на організм значно.

Як бачимо, і нервова, і гуморальна регуляція мають велике значення для всього організму, а не тільки для дихальної системи.

Методика проведення роботи

Завдання 1. Визначити тривалість затримки дихання при різних пробах:

Проба Штанге з максимальною затримкою дихання на вдиху. Після нормального вдиху i видиху зробити глибокий вдих i на його висоті затримати дихання, затуливши собі носа. Повторити пробу 3-4 рази. Записати результати, обчислити середнє значення. В нормі тривалість затримки дихання на глибокому вдиху дорівнює не менше 30 сек (оптимальна глибина вдиху 75-80% від ЖСЛ).

Проба Генча з максимальною затримкою дихання на видиху проводиться в положенні лежачи. Зробити видих, затримати дихання. Повторити пробу 3-4 рази. Записати результати. В нормі затримка дихання на глибокому видиху становить не менше 25 сек.

Проба з затримкою дихання після глибокого вдиху, зробленого після гіпервентиляції. Після 20 сек форсованого дихання (дихати максимально глибоко i часто) зробити глибокий вдих i затримати дихання. Записати результати.

4. Вплив фізичної роботи на тривалість затримки дихання. Досліджуваний виконує дозовану ходьбу (44 м протягом 30 сек). Визначають тривалість затримки дихання на глибокому вдиху. В нормі тривалість затримки дихання після дозованого фізичного навантаження має складати не менше 17 сек.

На основі даних, одержаних при виконанні п. 1 і 2, побудувати графік, що свідчить про залежність тривалості затримки дихання від номера вимірювання. З'ясувати, як довго триває покращення результатів.

Таблиця. Результати дослідів із затримкою дихання.

	Затримка дихання	Тривалість затримки дихання
після глибокого вдиху
після максимального видиху
після гіпервентиляції
після дозованої ходьби

Оформити протокол досліду. Результати проб занести до таблиці. Пояснити одержані результати, проаналізувати механізми регуляції дихання. Зробити висновки.

Питання для самоконтролю:

Поясніть механізм регуляції дихання.

Поясніть відмінності у тривалості затримки дихання на вдиху, видиху, після гіпервентиляції, після вдихання повітря з підвищеним вмістом СО₂.

Семінар № 4.

Тема: Фізіологія дихання

Мета: З'ясувати ефективність засвоєння теоретичного матеріалу та практичних навичок з теми.

Питання для самопідготовки:

Загальна характеристика дихальної системи. Функції дихання.

Механізм вдиху.

Механізм видиху.

Вентиляційні об'єми легень.

Метода дослідження зовнішнього дихання.

Шкідливий простір та його фізіологічна роль. Склад вдихуваного, видихуваного та альвеолярного повітря.

Газообмін у легенях та тканинах.

Транспорт газів кров'ю. Киснева ємність крові.

Дихальний центр та його структура.

10. Роль хемо- та механорецепторів в регуляції дихання.

11. Адаптивні зміни дихання в умовах високогір'я, при підвищеному барометричному тиску.

12. Особливості дихання при м'язовій роботі.

Лабораторне заняття № 12

Тема: Вивчення вищої нервової діяльності людини.

Мета: Виявити деякі особливості ВНД людини.

Питання для самопідготовки:

1. Поняття про вищу та нижчу нервову діяльність.

2. Відмінність умовних рефлексів від безумовних. Інстинкти та їх значення.

Структура та механізм утворення тимчасових зв'язків.

Гальмування умовних рефлексів.

5. Особливості психологічних функцій людини: увага, сприйняття пам'ять, емоції, мислення, свідомість, мова.

6. Вчення І.П. Павлова про першу та другу сигнальні системи.

Матеріали та обладнання: заготовлені заздалегідь протокол для запису i 7 рядків цифр, які містять послідовно 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 цифр; таблиця з чорними (від 1 до 25) i червоними (від 1 до 24) цифрами, що розташовані у випадковій комбінації, секундомір, указка, навчальна дошка, крейда.

Теоретичні відомості

І.П. Павлов, вивчаючи ВНД людини довів, що в основі ВНД вищих тварин і людини лежать спільні механізми. Проте ВНД людини характеризується більшим ступенем розвитку аналітико-синтетичних процесів. Виникнення нових особливостей ВНД людини було пов'язано з тим, що під впливом трудової діяльності людини з'явилась нова система подразників у вигляді слів, які позначали різні явища і предмети навколишнього світу.

І.П.Павлов створив вчення про першу і другу сигнальні системи.

Перша сигнальна система - це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в умовних рефлексах, що формуються на будь-які подразники навколишнього середовища, окрім слова. Перша сигнальна система - основа безпосереднього відображення об'єктивної реальності у формі відчуттів і сприймання. Забезпечує предметне конкретне мислення.

Друга сигнальна система - це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в мовних умовних рефлексах, що формуються на своєрідні подразники - слова. І.П. Павлов вважав слово - “сигналом сигналів”. Друга сигнальна система - це відображення навколишньої дійсності шляхом узагальнення абстрактних понять з допомогою слів.

Перша та друга сигнальні системи взаємопов'язані. Друга функціонує завдяки інформації, яка надходить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні поняття. Сигнальне значення слова визначається не простим звукопоєднанням, а смисловим.

За І.М. Сєченовим, мова має велике значення у процесах мислення. Слово виражає наші поняття. Ми узагальнюємо словами не тільки предмети, їх властивості, а й свої відчуття, переживання - абстрактні поняття. Ми мислимо словами. Таким чином, друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення людини. Вона є соціально зумовлена. Поза суспільством, без спілкуванням з іншими людьми вона у людини не розвивається. нервовий дихання людина спорт

З появою другої сигнальної системи з'являється новий принцип нервової діяльності - абстрагування і узагальнення великої кількості сигналів, які поступають в головний мозок. Цей принцип обумовлює безмежну орієнтацію людини в навколишньому світі. Друга сигнальна система є вищим регулятором різних форм поведінки людини в навколишньому середовищі. Проте вона правильно відображає об'єктивний світ лише в тому випадку, якщо постійно зберігається її узгоджена взаємодія з першою сигнальною системою.

На протязі перших місяців життя у дитини проявляються умовні рефлекси, не пов'язані із смисловим значенням слів. І тільки в кінці першого року життя дитини слово набуває для нього смислового значення. Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбувається безперервно в процесі навчання і виховання. Для нормального функціонування її необхідна взаємодія різних зон кори головного мозку.

Розрізняють 3 форми мови: слухова, зорова, кінестатична (письмова, жестів). Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора. У процесі мовлення беруть участь багато структур кори півкуль великого мозку, але найістотнішу роль відіграють центри мови.

В задніх відділах нижньої лобової закрутки знаходиться центр артикуляції і мови. Його пошкодження призводить до втрати мови. У задній частині верхньої вискової закрутки розташований слуховий центр Верніке. Його ураження призводить до втрати здатності розуміти зміст слів. На присередній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату здатності розпізнавати написане. Мовна (аналізаторна) функція виконується, як правило, лівою півкулею, а зони кори, які контролюють артикуляцію, локалізуються в обох півкулях головного мозку.

Методика проведення роботи

Завдання 1. Дослідження короткочасної пам'яті. Визначення обсягу безпосереднього запам'ятовування.

Досліджуваному дають інструкцію: Слухай уважно. Вам дадуть кілька цифр, які треба запам'ятати. Запишіть у протоколі цифри, що ви їх запам'ятаєте, у такому ж порядку, як їх називали. За моєю командою - пишіть.

Досліджувач по одному разу голосно, чітко читає по черзі кожний рядок цифр, починаючи з короткого. Після прочитання кожного рядка через 2-3 сек. за командою "пишітъ" досліджуваний записує у протоколі ті числа рядка, які він запам'ятав, у тому ж порядку, як їx називав досліджувач. Щоб одержати більш надійні дані дослід повторюють чотири рази, щоразу прочитуючи всі 7 рядов, незалежно від результатів досліджуваного по кожному ряду.

Звіряють результати кожної cepiї досліду з поданим матеріалом, позначають правильно написані рядки у кожній серії, залежність правильності відтворення cepiї.

Оформити протокол досліду. Визначити обсяг безпосереднього запам'ятовування. Зробити висновки.

Завдання 2. Дослідження переключення уваги за умов активного вибору інформації.

Досліджуваний розшукує на таблиці число (у певному порядку, відповідно завданню), називає і торкається указкою. Спершу досліджуваний розшукує й називає (з дотиком до таблиці) чорні числа (1-ша серія) у зростаючому порядку (від 1 до 25), потім червоні (2-га серія) в убуваючому порядку (від 24 до 1). Потім досліджуваний розшукує i називає числа - одне чорне i oдне червоне, які в cумі складають 25 (наприклад 24 i 1, 23 i 2 i т.д.), також при цьому торкаючисъ указкою цифр на дошці (3-тя серія). Останню cepію він виконує двічі: 1) за умови відносної тиші i 2) на фоні факторів, що відвертають увагу (гучна розмова, запитання, з якими звертаються до нього та iн.).

Визначають i записують час, за який він назве i покаже вci числа 1-ї серії, потім 2-ї cepiї. Після цього він виконує завдання 3-ї cepiї в різних умовах; досліджувач визначає час виконання завдань за секундоміром.

7	44	110	66	222	224	12
17	113	119	88	22	116	19
11	11	220	115	221	223	3
9	66	117	55	118	112	24
14	225	113	99	220	11	7
21	43	223	88	115	114	18
16	55	Н11 j	22	Я22	44	10

Завдання 3. Виявлення деяких особливостей вищої нервової діяльності людини.

Безпосередньо в роботі беруть участь три особи: досліджувач, досліджуаний, секретар. Досліджувач на аркуші паперу складає список з 20 слів (іменників).

Спокійно, не поспішаючи, він вимовляє кожне слово зі списку i відмічає за cекундоміром час від моменту, коли слово вимовлене, до відповіді досліджуваного - латентний період. Досліджуваний, не роздумуючи, повинен назвати слово, яке виникло у нього за acoціацією з почутим.

Секретар записує на дошці кожну відповідь досліджуваного та його латентний період. За тривалістю латентних періодів визначають рухливість нервових процесів досліджуваного. Прийнято, що середня тривалість латентного періоду менша за 3 сек. підтверджує добру рухливість нервових процесів.

Постійне подовження латентних періодів наприкінці досліду свідчить про швидку втомлюваність нервових клітин, тобто про слабкість нервових процесів.

Повторення однакових відповідей характеризує інертність нервових процесів. За співвідношенням конкретних чи абстрактних понять у відповідях роблять висновок про перевагу у вищий нервовій діяльності досліджуваного відповідно художнього або абстрактного мислення.

Оформити протокол досліду. Зробити висновок - характеристику ВНД досліджуваного.

Питання для самоконтролю:

Що таке короткочасна пам'ять? Який її механізм?

Поясніть результати досліду, спираючись на фізіологічний механізм запам'ятовування.

Які властивості нервових процесів лежать в основі швидкості перенесення уваги?

Як впливають аа швидкість підсумовування пар чисел шум та iнші перешкоди?

Яке практичне значення має визначення швидкості переключення уваги?

В чому полягає сила, слабкість, рухливість, врівноваженість нервових процесів?

Які нервові процеси лежать в основі нервової діяльності?

Семінар № 5.

Тема: Фізіологія аналізаторів та вища нервова діяльність людини.

Мета: З'ясувати ефективність засвоєння теоретичного матеріалу та практичних навичок з теми.

Питання для самопідготовки:

1. 3агальна характеристика аналізаторів. Класифікація сенсорних систем.

Зоровий аналізатор, його будова та функції. Запобігання порушенням зору.

Орган слуху. Будова та функції зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Відчуття piвноваги.

Морфофункціональна організація нюхового та смакового aнaлiзaторів.

Будова та функції шкірного та м'язового аналізаторів.

Поняття про ВНД людини. Характеристика умовних рефлексів та їx класифікація.

Види гальмування умовних рефлексів.

9. Поняття про першу та другу сигнальні системи.

10. Типи ВНД людини. Рухливість та сила нервових процесів.

11. Поняття про функціональну систему.

Екзаменаційні питання з курсу "Фізіологія людини" для студентів II курсу факультету фізичного виховання

...