Структура опорно-рухового апарату людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Кістка як орган

1.1 Будова та функції кісток

1.2 Ріст і розвиток кісток

1.3 З'єднання кісток

Розділ 2. Скелет людини

2.1 Хребетний стовп

2.2 Будова і з'єднання кісток грудної клітки

2.3 Скелет кінцівок

2.3.1 Будова та з'єднання кісток верхньої кінцівки

2.3.2 Будова та з'єднання кісток нижньої кінцівки

2.4 Скелет черепа

Розділ 3. М'яз як орган

3.1 М'язова тканина

3.2 Будова скелетного м'яза

3.3 Розвиток м'язів

Розділ 4. Характеристика основних груп м'язів

4.1 М'язи тулуба

4.1.1 М'язи грудей

4.1.2 М'язи живота

4.1.3 М'язи спини

4.2 М'язи шиї та голови

4.3 М'язи кінцівок

4.3.1 М'язи верхньої кінцівки

4.3.2 М'язи нижньої кінцівки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одним із важливих моментів пристосування організму до навколишнього середовища є рух. Він здійснюється системою органів, до яких відносяться кістки, їхнє сполучення і м'язи, що поєднані в єдине ціле - апарат руху, або опорно-рухову систему. Усі кістки, які сполучені між собою за допомогою різних видів сполучної тканини, створюють скелет - пасивну частину апарату руху, а прикріплені до кісток скелетні м'язи - його активну частину.

Усі рухи тіла - від ледве здійнятої вгору брови до високого стрибка -можливі лише завдяки м'язам. Без них людина не змогла б навіть пережовувати їжу, та й кров не циркулювала б в організмі.

До опорно-рухового апарату відносять скелет і м'язи, об'єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух - необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м'язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань.

Скелет і м'язи є опорними структурами організму. Вони також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м'язи беруть участь у виконанні дихальних рухів.

Знання вікових особливостей органів руху і умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів.

В організмі вирізняють три основні типи м'язів. Перший тип - це поперечно-смугасті м'язи, рух яких здійснюється свідомо. Спільно з кістками та сухожиллями вони спрямовують усі наші рухи - від усмішки до пробіжки сходами. Другий тип становлять гладкі м'язи, що отримали цю назву через те, що власне такими їх бачимо під мікроскопом. Вони відповідають за мимовільні рухи внутрішніх органів, наприклад, кишечника та сечового міхура. І третій тип - серцевий м'яз, з якого майже цілком сформоване серце.

Поперечносмугасті м'язи розподіляються по всьому тілу, і навіть у новонародженого немовляти складають значну частину його ваги - 25%. Вони керують рухами різних частин скелета - від крихітного стременного м'яза, що рухає стремінце у вусі, до великого сідничного, що здійснює рухи в тазостегновому суглобі.

Кістково-м'язова система забезпечу вертикальне положення тіла людини. Захисну функцію виконують м'язи живота, захищаючи від зовнішніх факторів органи черевної порожнини. Рухову функцію виконують кістки і м'язи кінцівок, хребет, м'язи спини і живота.

Курсова робота викладена на 45 сторінках. Складається з вступу, 4-х розділів, висновку, списку використаної літератури і додатків.

кістка скелет м'язів тулуб

Розділ 1. Кістка як орган

1.1 Будова та функції кісток

Кістка складається з щільної (компактної) і губчастої речовин. Перша розташована ззовні і являє собою мінне утворення. Губчаста речовина в трубчастих кістка міститься в епіфізах і складається з кісткових перекладин, напрям яких залежить від тяги діючих на них м'язів. Між перекладинами губчастої речовини лежить червоний кістковий мозок.

Кожна трубчаста кістка вкрита зверху окістям, або періостом. Окістя складається з двох шарів сполучної тканини. Зовнішній шар - волокнистий, побудований із переплетених товстих пучків колагенових волокон, між якими проходять судини й нерви, спрямовані в товщу кістки. Зовнішній шар виконує захисну функцію. Внутрішній шар - остеогенний (ростковий) складається з пучків колагенових та еластичних волокон, також значної кількості остеобластів, які п процесі росту кістки розмножуються й перетворюються на остеоцити.

Васкуляризація (кровопостачання) кістки здійснюється за рахунок живильних каналів, розташованих у тільній речовині кістки, через ці канали в них заходять кровоносні судини. Вони проникають до ості кістки, де розгалужуються на дрібні судини, які переходять у канали остеонів. Більшість живильних каналів проходить між діафізом та епіфізом кістки.

Плоскі (широкі) кістки скелета (наприклад, лопатка, тазова кістка, грудина) зовні і зсередини, як і трубчасті кістки, вкриті тонким шаром щільної речовини, між пластинками якої міститься губчаста речовина.

Кістки, що мають у собі порожнини, заповнені повітрям, називаються повітроносними. До них належать кістки черепа: лобові, скронева, решітчаста, клиноподібна, верхньощелепна.

Крім того, кістки скелета класифікують за формою. Залежно від неї розрізняють трубчасті, губчасті, змішані, довгі, плоскі (широкі), короткі, повітроносні.

Довгі кістки утворюють скелет кінцівок. Плоскі, або широкі, кістки оточують життєвоважливі порожнини (череп, таз), короткі й змішані кістки утворюють хребет, кисть, стопу.

Трубчаста кістка складається з тіла - діафіза та двох кінців - епіфізів: проксимального, розташованого ближче до голови, й дистального, який міститься на протилежному кінці кістки відносно першого.

Всередині тіла трубчасті кістки мають порожнини, заповнені жировою тканиною - жовтим кістковим мозком.

Плоскі й короткі кістки порожнин не мають.

Канали трубчастих кісток заповнені кістковим мозком. Між перекладинами губчастої речовини епіфізів міститься червоний кістковий мозок, що являє собою м'яку масу червоного кольору з розгалуженими в ній кровоносними судинами. Його основою є ретикулярна тканина, між петлями якої містяться стовбурові клітини крові й червоний кістковий мозок.

Кістковий мозок має велике значення в житті людини, оскільки в ньому утворюються еритроцити, гранулоцити й інші клітини крові. Жовтий кістковий мозок міститься в діафізах трубчастих кісток, він являє собою жирову тканину, відіграє важливу роль в обміні речовин, у функції кровотворення участі не бере.

До складу кісток входять органічні й неорганічні речовини. Висушена і знежирена кістка має 1/3 органічних речовин і 2/3 неорганічних. Органічні речовини представлені осеїном і осеїномукощом, неорганічні - водою й мінеральними солями. В живій кістці дорослої людини води майже 50 %, жиру - 15,7, 12,8 % - інших органічних речовин і 21,5 % - неорганічних. З неорганічних речовин 95 % солей кальцію. Органічні речовини надають кістці гнучкості, еластичності, тоді як неорганічні - твердості й міцності.

Кістки людського скелета - це депо неорганічних речовин. В міру необхідності надходять у кров і використовуються органами в процесі їхньої життєдіяльності.

1.2 Ріст і розвиток кісток

Кістка розвивається з мезенхіми, яка ущільнюється, і її клітини посилено розмножуються. Розвиток кісток відбувається двома шляхами. Одна група кісток розвивається безпосередньо з мезенхіми (перетинчаста стадія), такі кістки називають первинними, або покривними. До перетинчастих відносять кістки черепа, лиця і ключиць. Усі інші - кістки основи черепа, тулуба, кінцівок - називаються хрящовими, або вторинними, тобто такими, що пройшли, крім перетинчастої стадії розвитку, й хрящову, а вже тільки потім із хряща утворилася кістка (кісткова стадія).

Безпосередньо розвиток кістки відбувається двома шляхами: перихондрально, коли центри окостеніння утворюються на поверхні хряща, і ендохондрально, коли вони з'являються й розвиваються всередині хрящової тканини. За формою вони нагадують майбутню кістку.

Розвиток кістки відбувається за рахунок остеобластів, котрі виділяють осеїн і солі кальцію й утворюють навколо себе тонкий шар кісткової тканини. Одночасно відбувається й її руйнування остеокластами, через що всередині кістки утворюється порожнина, яка, збільшуючись від діафіза в напрямку до епіфізів, утворює трубку завдяки виділенню речовин, що резорбують кістку. Згодом порожнина кістки заповнюється ембріональною мезенхімою, вона поступово перетворюється на ретикулярну сполучну тканину, а ця остання на кістковий мозок.

Ріст кістки в довжину відбувається за рахунок епіфізарного хряща, що міститься між діафізом і епіфізом довгих трубчастих кісток і поступово стоншується. Цей процес триває до 20-25 років, після чого діафіз кістки міцно зростається з епіфізом, і ріст у довжину припиняється у товщину кістка росте за рахунок окістя.

У похилому віці виникає остеопороз кісток, внаслідок чого між пластинками губчастої речовини утворюються значні порожнини. Такі ж порожнини утворюються і між остеонами гаверсової системи, при цьому змінюється хімічний склад кістки: відбувається перерозподіл органічних і неорганічних речовин.

Кістки мають великі регенеративні можливості, й чим молодший організм, тим вони більші. При переломах кісток регенерація відбувається за рахунок розмноження остеобластів. Спочатку на місці перелому утворюється кістковий мозоль, який пізніше осифікується, й на його місці утворюється плоский шов.

У зародка деякі кістки закладаються й розвиваються у вигляді декількох кісток. Наприклад, тазова кістка розвивається з трьох кісток: клубової, сідничої та лобкової. З'єднуються вони в дитячому віці за допомогою синхондроза, а після 14-16 років зростаються за допомогою синостоза в одну монолітну тазову кістку. Трубчасті кістки у дітей також розвиваються як три частини: діафіз і два епіфізи - проксимальний і дистальний. З'єднуються вони нерухомо (синхондроз), а в 20-25 років зростаються внаслідок синостоза в одну кістку.

Плоскі кістки осифікуються подібно, до епіфізів трубчастих кісток.

Інтенсивність росту і розвитку кісток залежить від механічних навантажень на них і харчування. В місцях, де на кістки більший тиск, швидше відбуваються процеси окостеніння. Наприклад, окостеніння кісток нижньої кінцівки здійснюється швидше, ніж верхньої. Причому в тих кістках, де механічні навантаження ритмічні й рівень їх оптимальний, окостеніння відбувається швидше. Надмірні навантаження гальмують ріст кісток. Фізичні вправи, особливо стрибкові, на розтягування, прискорюють ріст кісток, оскільки при цьому їхня щільна речовина потовщується, а в губчастій речовині стає більше комірок.

1.3 З'єднання кісток

Залежно від функціонального навантаження з'єднання кісток поділяють на рухоме, напіврухоме й нерухоме. Обмежені в рухах і нерухомі з'єднання називаються синартрозами.

Рухомі з'єднання - синовіальні (діартрози). До них належать суглоби.

Нерухомі з'єднання (синартроз) - фіброзні - такі види сполучень, за яких кістки немовби зрощені між собою за допомогою того чи іншого типу сполучної тканини, відповідно до чого й дістали назву: синдесмоз, синхондроз, синостоз, синсаркоз.

Синдесмоз - з'єднання кісток за допомогою волокнистої сполучної тканини. До числа фіброзних з'єднань входять, наприклад, зв'язковий апарат тазових кісток з крижами, кісток кисті й стопи. Меншою міцністю характеризуються сполучнотканинні мембрани між діафізами кісток передпліччя та гомілки. До синдесмозів також відносять шви між кістками черепа та ін.

Синхондроз - з'єднання кісток за допомогою хрящової тканини. Рухомість і міцність хрящових з'єднань залежить від виду хрящової тканини й товщини хряща. Чим товщий хрящовий прошарок між кістками, тим рухоміші з'єднання. Більшою пружністю характеризується гіаліновий хрящ, меншою - волокнистий. А щодо міцності, то тут залежність буде зворотною - менша у гіалінових з'єднань (реберні хрящі з грудиною) й більша у волокнистого хряща (з'єднання хребців у хребетному стовбурі).

Синостоз - з'єднання за допомогою кісткової тканини. Наприклад, кістки таза (клубова, лобкова і сіднича) до 15-16-річного віку з'єднуються між собою хрящовою тканиною, а пізніше, в дорослому віці, хрящ замінюється кістковою тканиною, внаслідок чого утворюється нерухоме з'єднання - синостоз. Те ж саме стосується й крижа, який у дітей складається з 5 хребців, тоді як у дорослих людей це монолітна кістка. До з'єднань такого типу належать і кістки склепіння черепа людей після тридцятирічного віку, коли сполучнотканинні шви перетворюються на кісткові.

Синсаркоз з'єднання кісток м'язовою тканиною. Так, лопатка з'єднується з хребтом за допомогою ромбоподібного м'яза та м'яза-підіймача лопатки; з верхньою кінцівкою ця кістка з'єднується групою м'язів плечового пояса (великий і малий круглі, підлопатковий, надої шиї і підосний).

У людини найбільш поширеними є синовіальні з'єднання кісток, або суглоби.

У суглобі розглядають основні й допоміжні утворення. До основних належать: суглобові поверхні зчленованих кісток, капсула суглоба і порожнина суглоба. Епіфізи кісток мають гладенькі повні, вкриті тонким шаром гіалінового хряща. Капсула суглоба сумка, складається з двох перетинок (шарів): зовнішньої, волокнистої, що є продовженням окістя, та внутрішньої, або синовіальної, з розгалуженою сіткою кровоносних судин; на внутрішній поверхні капсули є тонкі вирости -- ворсинки, які виділяють синовію -- липку рідину, що змащує суглобові поверхні. В деяких суглобах, наприклад у колінному, синовіальна оболонка утворює складки, в яких відкладається жир. У таких суглобах, як плечовий, колінний та ін., синовіальна оболонка утворює випини, заповнені синовіальною рідиною, вони протискуються між волокнами фіброзної оболонки за межі капсули, де служать м'якою прокладкою для сухожилків м'язів, що прикріплюються до кістки поблизу, або проходять поверхнею суглоба. У порожнині суглоба атмосферний тиск від'ємний, що сприяє стягуванню кісток між собою.

В деяких суглобах, крім основних утворень, трапляються допоміжні: суглобові хрящі (диски, меніски), сесамоподібні кістки, губи суглоба та зв'язки.

Диски й меніски утворені волокнистим хрящем і містяться всередині порожнини суглоба. Диск суглоба лежить між суглобовими поверхнями кісток і своїми кінцями зростається з капсулою суглоба. Він ділить суглоб на дві камери (наприклад, нижньощелепні суглоби). Меніски розташовуються по краях суглобових поверхонь кісток (наприклад, колінний суглоб). Як диски, так і меніски забезпечують більшу відповідність (конгруентність) кісток, що сполучаються в суглобі, а це забезпечує кращу його міцність і стійкість.

У деяких суглобах є сесамоподібні кістки (наприклад, наколінник у колінному суглобі). У суглобі сесамоподібні кістки виконують допоміжну роль, до них прикріплюються сухожилки м'язів, зв'язки. Крім того, вони виконують роль блоків при роботі м'язів.

Губи суглоба розташовуються навколо суглобових поверхонь кісток і тим самим збільшують суглобову поверхню (наприклад, лопатки).

Зв'язки суглоба закріплюють кістки в суглобі, або обмежують у них рухи (наприклад, колінний, кульшовий суглоби).

Форми суглобів та рухи в них. Кожен рух тієї чи іншої частини тіла людини зумовлений відповідною формою суглобів. У процесі еволюції людини утворилися різні форми суглобів, а саме: кулясті, горіхоподібні, еліпсоподібні, блокоподібні, сідлоподібні, циліндричні, плоскі, комбіновані.

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи зчленованих кісток відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання - це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба й навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємоперпендикулярні площини: фронтальну, передньо-задню і сагітальну.

Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватися рухи, суглоби поділяються на одно-, дво- і триосьові. До триосьових відносять кулясті суглоби, які мають великий обсяг рухів. Кулястим називають суглоб, у якому суглобова поверхня однієї зі з'єднуваних кісток за формою наближається до кулі, а друга кістка має ввігнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Горіхоподібний суглоб відрізняється від кулястого тільки глибшою суглобовою западиною, яка збільшується за рахунок губи суглоба, внаслідок чого рухи в ньому стають дещо обмеженими (наприклад, кульшовий суглоб).

До двоосьових суглобів відносять еліпсоподібні й сідлоподібні. У еліпсоподібному суглобі суглобові поверхні видовжені й нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).

Суглобові поверхні сідлоподібного суглоба ввігнуті в поздовж ньому й опуклі в поперечному напрямках і нагадують два сідлі, складені разом. Прикладом є зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця. Слід зазначити, що він є лише у людини й утворився під впливом її трудової діяльності.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні. Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга - ввігнута. Рухи в цьому суглобі відбуваються у фронтальному напрямку (згинання та розгинання) або у вертикальному (обертання залежно від розташування осі головки суглоба). Прикладом є проксимальний і дистальний променеліктьовий суглоби. Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній увігнутій поверхні - гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним (наприклад, плечоліктьовий і міжфалангові суглоби).

Плоскі суглоби мають майже рівні суглобові поверхні, схожі на відрізок кулі з великим радіусом, у них немає суглобових головок і ямок. Рухи в плоских суглобах пов'язані з незначним ковзанням однієї суглобової поверхні по іншій, а тому вони малорухомі, їх ще називають амфіартрозами. Прикладом цього виду суглобів є зап'ястково-п'ясткові (за винятком великого пальця), заплесно-плесневі та ін.

Крім поділу за формою суглобових поверхонь, суглоби поділяють на прості, складні й комбіновані. Простий суглоб утворюється двома кістками, наприклад міжфалангові суглоби кисті. Якщо ж до складу суглоба входять три або більше кісток, тоді він називається складним. Прикладом складного суглоба є ліктьовий, його утворюють три кістки й три суглоби, які мають спільну суглобову капсулу.

Комбінованими називаються суглоби, які морфологічно самостійні, а функціонально залежні один від одного. Так, нижньощелепні суглоби функціонують тільки в парі й одночасно.

Між рухомими й малорухомими з'єднаннями кісток є ще перехідна форма, так званий півсуглоб - симфіз - із невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з'єднують деякі кістки грудини (симфіз рукоятки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв'язками. Під час пологів лобкомі кістки під тиском можуть трохи розходитись, збільшуючи при цьому вихід із малого таза.

Розділ 2. Скелет людини

Скелет людини становить 1/5-1/7 частину загальної маси тіла. До його складу входить 203-206 кісток, з яких 164-166 парних і 36-40 непарних. Скелет виконує захисну, опорну та ряд інших функцій. Наприклад, захисні функції виконують: череп, у якому міститься головний мозок; хребетний стовп, у каналі якого лежить спинний мозок; грудна клітка, утворена грудиною, ребрами й грудним відділом хребта, захищає легені, серце, аорту, нижню порожнисту вену, стравохід та інші органи.

Кістки кінцівок виконують опорну функцію та функцію важелів, за допомогою яких здійснюються різноманітні рухи в просторі, а також виконуються трудові процеси.

Скелет людини складається з осьового скелета, що включає хребетний стовп, грудну клітку, череп та додаткового скелета, до складу якого входять кістки поясів та власне вільних кінцівок.

2.1 Хребетний стовп

Хребет є основою всього тіла і утворюється з 31-35 хребців, з'єднаних між собою рухомими й нерухомими зчленуваннями.

Хребетний стовп має 5 відділів: шийний - 7 хребців, грудний - 12 хребців, поперековий - 5 хребців, крижовий - 5 хребців, які зрослися в одну кістку - криж, і куприковий - 4-5 хребців.

Хребець має тіло, позаду якого є дуга. Тіло й дуга оточують отвір хребця. Отвори суміжних хребців утворюють хребетний канал, у якому міститься спинний мозок. У місцях з'єднання дуги з тілом утворюються вирізки (верхня та нижня). Вирізки суміжних хребців обмежують міжхребцеві отвори, крізь які виходять спинномозкові нерви. Від дуги відходять 7 відростків: задній, непарний - остистий, 2 бічні - поперечні, 2верхніх суглобових і 2 нижніх суглобових. Суглобовими відростками хребці з'єднуються між собою в хребетний стовп. Хребці кожного відділу мають свої специфічні особливості, які відрізняють їх від хребців інших відділів.

Шийний відділ складається з семи шийних хребців, які мають невелике тіло, роздвоєні остисті відростки (за винятком першого та сьомого хребців). Поперечні відростки разом з рудиментами ребер утворюють міжхребцевий отвір, крізь який проходить до головного мозку хребтова артерія.

Перший шийний хребець, або атлант, сполучається з черепом і має форму кільця, оскільки в нього відсутні тіло й остистий відросток. Складається він з передньої та задньої дуг, між якими с потовщення - бічні маси. Передня дуга замінює тіло хребця і має на передній поверхні передній горбок, а на задній поверхні - ямку зуба для зчленування із зубом II шийного хребця. На задній дузі міститься задній горбок, який є залишком остистого відростка.

Замість верхніх суглобових відростків по обидва боки розташовані дві суглобові поверхні, обернені вгору та вбік, нижні суглобові відростки такі, як і в інших хребців, а остистий відросток - короткий і товстий.

Грудний відділ хребетного стовпа складається з дванадцяти грудних хребців. На їхніх високих, трикутної форми тілах розміщені реберні ямки, з якими сполучаються суглобові поверхні головок ребер. Оскільки більшість ребер з'єднується з тілами двох хребців, то вони мають по дві «неповні» реберні ямки: на верхньому краї хребця - верхню реберну ямку, а на нижньому - нижню, які разом формують «повну» реберну ямку для головки ребра.

Винятком є І грудний хребець, на верхньому краї якого міститься «повна» реберна ямка для І ребра, а на нижньому - «неповна» для II ребра. Головними ознаками X, XI та XII грудних хребців є «повні» суглобові ямки на їхньому тілі. Верхні та нижні суглобові відростки плоскі, розміщені у фронтальній площині й майже вертикально, а їхні суглобові поверхні обернені відповідно вперед і назад. Хребцеві отвори грудних хребців округлої форми й менших розмірів, ніж у шийному та поперековому відділах.

Поперековий відділ хребетного стовпа утворюється з п'яти хребців. Своїми розмірами (тіло велике, овальної форми), масою, відсутністю суглобових ямок і поперечних отворів вони відрізняються від шийних та грудних хребців.

Суглобові відростки поперекових хребців масивні, розміщені в сагітальній площині й вертикально. Поперечні відростки тонкі й плоскі. Біля основи кожного з них є додаткові відростки. Більшість анатомів розглядають їх як залишки ребер. Остисті відростки цих хребців великі, довгі, мають вигляд широкої пластинки, потовщені на кінцях і лежать майже горизонтально.

Крижовий відділ хребетного стовпа складається з п'яти крижових хребців, які у 17-25 років зростаються в одну кістку. За формою крижова кістка нагадує клин, основа якого обернена догори, і верхівка - вниз і трохи вигнута вперед. Основа крижової кістки нагадує тіло хребця і зчленовується з останнім (V) поперековим хребцем під кутом, утворюючи мис, який виступає у порожнину таза. Позад нього розміщується верхній отвір крижового каналу, який проходить крізь усю крижову кістку і є продовженням хребетного каналу. Вгору від задньої частини основи відходять два невеликих плоских верхніх суглобових відростки, які разом з нижніми суглобовими відростками останнього поперекового хребця утворюють попереково-крижове зчленування. Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжками, між якими є крижовий отвір. У жінок крижова кістка ширша, менш вигнута й коротша, ніж у чоловіків.

Куприковий відділ хребетного стовпа складається з 4-5 куприкових хребців, у людей середнього віку вони зрощуються. За формою куприк нагадує дзьоб птаха, обернений основою догори й дещо зігнутий. Верхньою поверхнею куприк з'єднується з крижем, до якого спрямовані два куприкових ріжки. У жінок куприк ширший і менш вигнутий, ніж у чоловіків.

З'єднання й розвиток кісток хребта

В хребетному стовпі є всі види синартрозів: синхондрози, синдесмози, синостози, діартрози. Потилична кістка своїми суглобовими виростками з'єднується з верхніми суглобовими ямками атланта, утворюючи при цьому парний атлантопотиличний суглоб еліпсоподібної форми. Рухи відбуваються одночасно в правому і лівому суглобах. У цьому суглобі такі рухи: згинання і розгинання навколо поперечної осі (кивальні рухи), та відведення і приведення - рухи навколо сагітальної осі, це нахиляння голови праворуч і ліворуч.

Між атлантом і осьовим хребцем є ще три самостійні суглоби, які також функціонально об'єднані в єдиний комбінований суглоб.

Синдесмози хребта - це довгі й короткі зв'язки. До довгих відносять передню та задню поздовжні зв'язки. Передня поздовжня зв'язка тягнеться по передній поверхні тіл хребців від переднього горбка І шийного хребця до крижової кістки. Задня поздовжня зв'язка розміщується у хребетному каналі по задній поверхні тіл хребців від II шийного хребця до крижової кістки.

До коротких зв'язок входять жовті зв'язки, які з'єднують дуги сусідніх хребців, до їхнього складу входять еластичні волокна жовтого кольору. Міжостисті зв'язки з'єднують остисті відростки, а міжпоперечні зв'язки - поперечні відростки суміжних хребців. Надостна зв'язка фіксує верхівки всіх остистих відростків, а її продовженням у ділянці шиї є широка зв'язка. Вона йде від остистого відростка сьомого шийного хребця до зовнішньої потиличної горбистості. Ця зв'язка в своєму складі має значну кількість еластичних волокон.

Довжина хребта у чоловіків у середньому дорівнює 73-75 см, а у жінок - 69-71 см. Хребетний стовп дорослої людини має вигини - лордози й кіфози. Лордози - вигини хребта у шийному та поперековому відділах, спрямована пуклістю вперед, а кіфози - в грудному та крижовому, спрямовані випуклістю назад. Лордози й кіфози сприяють пружності хребетного стовпа, діючи як амортизатори, що гасять струси тіла під час ходіння.

Формування вигинів хребетного стовпа остаточно закінчується лише у 18-20 років. У горизонтальному положенні хребетний стовп на 2-3 см довший, ніж у вертикальному, бо під масою тіла міжхребцеві диски зрощуються й стають нижчими. Довжина хребетного стовпа відносно всієї довжини тіла становить приблизно 70 %. Хребетний стовп у дітей і жінок відносно довжини тіла більший, ніж у чоловіків. Це залежить не лише від висоти тіл хребців, а й від висоти міжхребцевих дисків. З віком їхня висота зменшується. У новонароджених вона становить 50 % відносно довжини хребта, а у дорослих - 25 %.

Якщо в ранньому віці навантаження на скелет дитини нерівномірне (носіння непосильних вантажів, неправильне сидіння за партою), може утворитися викривлення хребетного стовпа - сколіоз. Тому слід постійно змінювати положення тіла і стимулювати активну рухливість дітей, впроваджуючи різні ігрові й гімнастичні вправи, завдяки яким зв'язки та міжхребцеві диски довго залишатимуться еластичними.

Найбільш рухомий шийний відділ хребетного стовпа, потім поперековий, менш рухомий - грудний і зовсім нерухомі крижовий і куприковий відділи.

Онтогенез хребетного стовпа

В онтогенезі розвиток скелета починається з хорди, навколо якої скупчується мезодерма, що закладається метамерно. Пізніше з мезодерми утворюються соміти, які в свою чергу поділяються на дерматоми, міотоми й склеротоми. Останні розташовані ближче до хорди. Спочатку з них утворюються хрящові хребці, які поступово перетворюються на кісткову тканину. В процесі розвитку людини хорда зникає, її залишки можна знайти лише в центрі міжхребцевих дисків у вигляді драглистого ядра.

Окостеніння хребців починається на другому місяці внутрішньоутробного розвитку. Спочатку з'являються три ядра окостеніння - одне в тілі, два інших - у дузі хребця. Протягом першого року життя дитини відбувається з'єднання ядер окостеніння дуги, на третьому році, а то й пізніше дуга з'єднується з тілом хребця. У зв'язку з тим, що у дітей міжхребцеві диски значно товщі, ніж у дорослих, хребет у них гнучкіший, еластичніший, але не такий міцний і не може довго тримати масу тіла. В основному у дітей на вантаження припадає на ті м'язи, які швидко стомлюються, а тому вони не можуть довго бути в одному положенні. У зв'язку з цим дітям слід частіше відпочивати, а також змінювати положення тіла (періодично робити фізичні вправи на фізкультхвилинках). З віком спостерігаються зміни в скелеті людини, й тим значніші, чим вона старша. У людей похилого віку уповільнюються процеси асиміляції, зменшується кількість пластинок у губчастій речовині кісток.

Професія людини також позначається на будові її скелета. Фізичні вправи позитивно впливають на його стан. Так, у гімнастів хребетний стовп значно еластичніший, гнучкіший, а це дає можливість їм виконувати рухи, про які потренованій людині важко навіть помислити. Якщо довго сидіти в одному положенні за столом, виконуючи роботу і постійно нахиленою головою, то може розвинутися сутулість. А коли роботу систематично виконують стоячи, з упором на одну ногу, то може розвинутися сколіоз. Таким чином, протягом усього життя у людини відбуваються зміни в скелеті, пов'язані як із професією, так і з її віком.

2.2 Будова і з'єднання кісток грудної клітки

Грудна клітка утворена грудиною, 12 парами ребер і 12 грудними хребцями.

Грудина, або грудна кістка, - це плоска видовжена кістка, яка складається з трьох частин: рукоятка, тіло та мечоподібний відросток. Рукоятка - верхня розширена частина грудини, на верхньому краї якої є яремна вирізка, по боках від неї - ключичні вирізки, до яких приєднуються ключиці, а нижче їх - вирізки для зчленування ребер. У місці з'єднання рукоятки з тілом грудини є вирізка для II пари ребер. На бічних поверхнях тіла грудини розташовані 4 пари реберних вирізок для сполучення з реберними хрящами. На місці з'єднання тіла грудини з мечоподібним відростком є вирізки для VII пари ребер. Мечоподібний відросток з'єднується з тілом грудини синхондрозом (кут грудини), який після 30-річного віку людини перетворюється на синостоз.

Сім пар верхніх ребер з'єднуються хрящем з грудиною, їх називають справжніми. Решта п'ять пар (VIII-XII) - несправжні, з них VIII-X пари з'єднуються хрящами між собою й утворюють реберну хрящову дугу. XI і XII пари ребер вільні, вони лежать у товщі м'язів і називаються коливальними.

Особливість будови І ребра полягає в тому, що воно найширше, найбільш зігнуте й лежить майже горизонтально. На його тілі є верхня та нижня поверхні. На верхній поверхні є борозна підключичної артерії, перед нею міститься горбок, до якого прикріплюється передній драбинчастий м'яз. І XI, XII ребра з'єднуються з хребетним стовпом тільки головками.

Форма й онтогенез грудної клітки. Грудна клітка нагадує зрізаний конус, спрямований верхівкою догори, а основою донизу; її поперечний діаметр більший, ніж сагітальний. Стінки грудної клітки утворені грудиною, ребрами й грудними хребцями. Між ребрами розташовані м'язи. Верхній отвір грудної клітки утворений І ребром, рукояткою грудини й тілом І грудного хребця. Нижній отвір грудної клітки неправильної форми, утворений тілом XII грудного хребця, XI та XII парами ребер, реберними дугами, мечоподібним відростком грудини. Нижній отвір затягнутий діафрагмою. Крізь верхній отвір у грудну порожнину проходять стравохід, трахея, судини й нерви. За межі І ребра виходять верхівки легень. Верхній отвір грудної клітки щільно накритий м'язами та сполучною тканиною. Форми і рунної клітки, її розміри зумовлені віком, статтю й індивідуальними особливостями людини. Жіноча грудна клітка дещо менша, ніж чоловіча, й має більш бочкоподібну форму у зв'язку з тим, що її верхня частина відносно ширша.

У людей похилого віку у зв'язку із інволюційними процесами в опорно-руховому апараті грудна клітки вкорочується й опускається, збільшується грудний кіфоз, передньо-задній її розмір також збільшується, а поперечний зменшується, меншою стає кривизна ребер і вони набувають більш косого положення.

2.3 Скелет кінцівок

До складу скелета людини також входять верхні та нижні кінцівки, які сполучаються з тулубом рухомо - за допомогою плечових і тазових суглобів. Як верхня, так і нижня кінцівки складаються з двох частин: кісток пояса та вільної кінцівки.

2.3.1 Будова та з'єднання кісток верхньої кінцівки

Пояс верхньої кінцівки складається з ключиці й лопатки.

Ключиця - довга кістка S-подібної форми, має потовщений грудина і сплющений плечовий кінці. Ключиця лежить майже горизонтально, вигнута вперед, а збоку, тобто латерально, - назад. На нижній поверхні є суглобова поверхня, до якої прикріплені зв'язки, що з'єднують її з ребром дзьобоподібним відростком лопатки. Верхня поверхня гладенька, нижня - шорстка.

Лопатка - кістка трикутної форми, має три краї - медіальний, бічний і верхній, а також три кути - верхній, нижній та бічний. Бічний кут потовщений, із суглобовою западиною для з'єднання з головкою плечової кістки. Вище суглобової поверхні є дзьобоподібний відросток. На задній, спинній, поверхні лопатки, в її верхній третині, є великий кістковий гребінь - ость лопатки. Вона тягнеться впоперек лопатки від її верхнього кута до бічного, вище якого переходить у сплюснутий плечовий відросток - акроміон, де є суглобова поверхня для зчленування з ключицею. Над остю лопатки розташована надосна ямка, а під нею - підосна.

Між ключицею та дзьобоподібним відростком лопатки є міцна фіброзна пластинка - дзьобоключична зв'язка. Плечовий відросток (акроміон) лопатки з'єднується з акроміальним краєм ключиці суглобом плоскої форми, обмеженим у рухах. Між плечовим і дзьобоподібним відростком лопатки є фіброзна дзьобоакромальна зв'язка, яка утворює склепіння плечового суглоба й захищає його згори.

Вільна верхня кінцівка складається з плечової кістки, кісток передпліччя та кисті.

Плечова кістка - довга трубчаста кістка, яка має тіло (діафіз) і два кінці (епіфізи): проксимальний і дистальний. Проксимальний (верхній) кінець плечової кістки закінчується її головкою. Між головкою й тілом лежить анатомічна шийка, нижче якої є два горбки: великий і малий, їх розділяє міжгорбикова борозна, в якій проходить сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча. Великий горбок лежить латерально, а малий - спереду. Між епіфізом і тілом міститься хірургічна шийка, яку називають так у зв'язку з частими переломами кістки в цьому місці. Під гребенем великого горбка є дельтоподібна горбистість, до якої прикріплюється дельтоподібний м'яз. Верхня частина плечової кістки має циліндричну форму, нижня - трикутну. На дистальному епіфізі латерально лежить головчасте підвищення - мала головка плечової кістки, з якою зчленовується променева кістка. Медіально на цьому епіфізі розташований блок плечової кістки, суглобова поверхня якого разом із блоковою вирізкою ліктьової кістки утворює плечоліктьовий суглоб. Над блоком спереду є вінцева ямка, а ззаду - ліктьова. При згинанні передпліччя вінцевий відросток ліктьової кістки заходить у вінцеву ямку, а при розгинанні - ліктьовий відросток і кістки заходить в однойменну ямку.

Головка плечової кістки, з'єднуючись з суглобовою западиною лопатки, доповненою суглобовою губою, утворює плечовий суглоб кулястої форми. Він є найрухомішим суглобом у людському тілі. В цьому суглобі рухи відбуваються навколо трьох осей: фронтальної (згинання й розгинання), вертикальної (обертання до середини та вбік), сагітальної (відведення й приведення). В суглобі можливі ще й колові рухи - ротація й циркумдукція.

Передпліччя складається з двох з'єднаних між собою синдестомозом кісток: променевої, яка міститься із зовнішнього боку передпліччя, і ліктьової, що розміщена із внутрішнього боку.

Променева кістка трубчаста, складається з тіла та двох кінців. На верхньому кінці кістки є головка циліндричної форми з суглобовою ямкою для з'єднання з малою головкою плечової кістки. По краю головки променевої кістки є суглобовий обвід, за допомогою якого променева кістка сполучається з відповідним суглобовим обводом ліктьової кістки. Нижче головки є шийка, під якою міститься горбистість променевої кістки. Нижній кінець променевої кістки розширений і має зап'ясткову суглобову поверхню, що з'єднується з першим рядом кісток зап'ястка. На внутрішньому краю є ліктьова вирізка для зчленування з головкою ліктьової кістки, а на зовнішньому - шиловидний відросток, до якого прикріплюються зв'язки кисті.

Ліктьова кістка має тіло тригранної форми. Передня і задня поверхні її, з'єднуючися з променевою кісткою сполучнотканинною перетинкою, утворюють міжкістковий край, розташований латерально відносно променевої кістки.

Ліктьовий суглоб утворений трьома кістками: дистальним кінцем плечової кістки й проксимальними кінцями променевої та ліктьової кісток. Суглоб складний, оскільки суміщує три суглоби: плечопроменевий, плечоліктьовий і променеволіктьовий. Плечопроменевий суглоб кулястий за формою, в ньому можливі рухи навколо трьох осей: вертикальної, горизонтальної й сагітальної. Плечоліктьовий суглоб - блокоподібний одноосьовий, у ньому можливі рухи навколо фронтальної осі. Променеволіктьовий суглоб - циліндричний одноосьовий, у якому можливі рухи навколо вертикальної осі - пронація й супінація. Ці три суглоби мають спільну суглобову капсулу, яка прикріплюється на плечовій кістці таким чином, що ліктьова та променева ямки розміщені в порожнині суглоба, а ліктьова ямка (ззаду) частково лежить поза порожниною суглоба. На променевій кістці суглобова капсула прикріплюється до шийки, а на ліктьовій кістці - до її блокової вирізки. Ліктьовий суглоб фіксують дві зв'язки: ліктьова бічна та променева бічна. Кільцева зв'язка променевої кістки охоплює головку променевої кістки й приростає до суглобової капсули.

Променева й ліктьова кістки, з'єднуючись, утворюють проксимальний і дистальний променеволіктьові суглоби циліндричної форми, які функціонально зведені в комбінований суглоб. Рухи в цих суглобах здійснюються навколо вертикальної осі, причому ліктьова кістка нерухома, а променева разом, із кистю обертається навколо неї.

Кисть складається з трьох відділів: зап'ястка, п'ястка, фаланг пальців, має передню поверхню - долоню й задню - тил.

Зап'ясток складається з восьми кісток, розташованих у два ряди: верхній і нижній. До верхньою ряду, починаючи з бічного краю, входять такі кістки: човноподібна, півмісяцева, тригранна й горохоподібна. Три перші кістки тісно фіксуються між собою зв'язками. Своїми суглобовими поверхнями вони утворюють еліпсоподібну опуклість, із якою променева кістка утворює променевоза-п'ястковий суглоб. Горохоподібна кістка з'єднується суглобом лише з тригранною кісткою, вона утворює виступ у бік долоні, до якого прикріплюються сухожилки м'язів і зв'язки. Нижній ряд кісток зап'ястка включає кістку-трапецію, трапецієподібну, головчасту й гачкувату кістки. Вони зчленовуються з кістками верхнього ряду зап'ястка й кістками п'ястка.

Променевозап'ястковий суглоб еліпсоподібної форми, утворений суглобовою поверхнею променевої кістки й верхнім рядом кісток зап'ястка (крім горохоподібної кістки). Суглоб добре закріплений долонними, тильними та бічними зв'язками. Ліктьова кістка в утворенні цього суглоба участі не бере. Променезап'ястковий суглоб має дві осі обертання: сагітальну і фронтальну. Навколо фронтальної можливі згинання та розгинання, а навколо сагітальної - відведення й приведення.

П'ясток складається з п'яти трубчастих кісток. Кожна з них має основу, тіло і головку. За допомогою основи вони з'єднуються з кістками зап'ястка, а своїми головками - з фалангами пальців. Перша п'ясткова кістка коротша й ширша за інші, вона утворює з великою трапецієподібною кісткою сідлоподібний суглоб, що забезпечує великий обсяг рухів І пальця.

Кістки пальців кисті. Кожен палець (крім першого) має три фаланги: проксимальну, середню й дистальну. Перший палець не має середньої фаланги, а лише проксимальну й дистальну. Кожна фаланга має основу, тіло й головку. Фаланги пальців основою спрямовані вгору, а головками вниз. На основі й головці кісток є суглобові поверхні, якими фаланги з'єднуються між собою та з кістками п'ястка.

Міжзап'ястковий суглоб утворений двома рядами кісток зап'ястка. Функціонально він зв'язаний із промене-зап'ястковим суглобом. У ньому можливе незначне згинання й розгинання. Всі кістки зап'ястка фіксуються короткими міцними зв'язками.

Зап'ястково-п'ястковий суглоб міститься між дистальним рядом кісток зап'ястка й основами II, III, IV, V п'ясткових кісток. Це малорухомий суглоб, він належить до амфіартрозів, закріплений короткими зв'язками.

Зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця утворений суглобовими поверхнями основи І п'ясткової кістки та дистальною поверхнею великої трапецієподібної кістки. Він сідлоподібної форми, добре рухомий, двоосьовий, у ньому можливе згинання й розгинання, відведення й приведення І пальця, протиставлення його щодо інших пальців, колові рухи.

П'ястково-фалангові суглоби утворені головками І-Х п'ясткових кісток і основами проксимальних фаланг І-V пальців. Форма їх наближається до кулястої, але можливості кулястого суглоба реалізуються не сповна, оскільки бічні зв'язки добре закріплюють суглоби. В цих суглобах можливі такі рухи: навколо фронтальної осі - згинання, розгинання; навколо сагітальної осі - відведення й приведення.

Міжфалангові суглоби кисті утворені головками й основами суміжних фаланг, мають блокоподібну форму, в них можливі рухи лише навколо фронтальної осі - згинання й розгинання. Суглоби мають добре розвинені бічні закріплювальні зв'язки.

2.3.2 Будова та з'єднання кісток нижньої кінцівки

Пояс нижньої кінцівки, або таз, складається з двох тазових кісток і крижової кістки. Тазові кістки з'єднані напівсуглобом - симфізом.

Тазова кістка складається з трьох кісток: клубової, сідничної та лобкової. Всі три кістки до 15-16-річного віку з'єднані хрящем (синхондроз), після чого хрящ костеніє в ділянці кульшової западини, всі три кістки зростаються тілами, внаслідок чого утворюється монолітна тазова кістка.

Клубова кістка розміщена у верхній частині тазової кістки, складається з тіла, яке утворює верхню частину кульшової западини й крила, яке зверху має клубовий гребінь. Спереду гребінь утворює передньоверхню й передньонижню клубову ость, а ззаду відповідно - задньоверхню і задньонижню клубову ость. Під нижньою остю міститься велика сіднична вирізка. Внутрішня поверхня крила ввігнута й має назву клубової ями, нижче якої розташована дугоподібна лінія. На задній поверхні крила є вушкоподібна суглобова поверхня для з'єднання з такою ж поверхнею крижової кістки. Зовні крило має три сідничні лінії (верхню, нижню й задню) для прикріплення однойменних м'язів таза.

Сіднична кістка міститься в нижній частині тазової кістки, має тіло й дві гілки. Тіло її утворює задню частину кульшової западини. Від тіла починається верхня гілка, яка переходить у нижню. Разом вони утворюють сідничний бугор, вища нього міститься сіднична ость.

Лобкова кістка лежить попереду тазової кістки, вона має тіло, яке утворює передню частину кульшової западини й дні гілки - верхню та нижню. Вздовж верхньої гілки є лобковий гребінь, який закінчується лобковим горбком. Верхня й нижня гілки лобкової кістки, з'єднуючись між собою, утворюють кут, зовнішня поверхня якого дещо видовжена й шорстка. Цими поверхнями дві лобкові кістки з'єднуються між собою за допомогою хряща й утворюють лобкове зрощення - симфіз, що замикає таз спереду. Гілки лобкової кістки, з'єднуючись з гілками сідничної кістки, утворюють затульний отвір. Тіла трьох тазових кісток, після їх зрощення, утворюють глибоку кульшову западину - суглобову поверхню для зчленування з головкою стегнової кістки.

Таз людини утворюється двома тазовими кістками, крижовою кісткою й куприком, поділяється на великий і малий; з боків їх розділяє дугоподібна лінія клубової кістки, ззаду - мис крижової кістки, спереду - гребінь лобкової кістки й верхній край лобкового зрощення (симфіза). Симфіз - це синхондроз, утворений волокнистим хрящем, у якому є невелика щілина, причому в жінок вона значно більша, ніж у чоловіків. У вагітних жінок хрящ симфіза має властивість пом'якшуватися, й під час пологів щілина дещо збільшується, що сприяє легшому проходженню плода крізь малий таз.

Статеві відмінності таза добре помітні в ділянці підлобкового кута: у чоловіків він гострий (приблизно 70-75°), у жінок - тупий (90-100°). Кут таза утворює так звану лобкову дугу. Крила клубової кістки у жінок ширші й розташовані більш горизонтально, тоді як у чоловіків вони майже перпендикулярні. В тазі чоловіка й жінки передньозадні та бічні виміри великого таза різняться. Так, у жінок вони в середньому на 3-4 см більші, ніж у чоловіків. Канал спинного мозку жіночого таза має форму циліндра, чоловічого - конуса.

Крижова кістка з куприком з'єднуються синхондрозом, який не костеніє до глибокої старості. Затульний отвір затягнутий затульною перетинкою.

Вільна нижня кінцівка складається зі стегна, гомілки й стопи.

Стегнова кістка - найдовша і найміцніша трубчаста кістка скелета людини, тіло кістки майже циліндричної форми, трохи вигнуте наперед. На проксимальному епіфізі є головка, в центрі якої є заглиблення - ямка головки стегнової кістки. Нижче головки міститься шийка стегнової кістки, в місці її переходу в тіло лежать два горби - вертлюги (великий і малий). Спереду їх з'єднує міжвертлюжна лінія, а ззаду - міжвертлюжний гребінь. На задній поверхні стегнової кістки є шорстка лінія.

На дистальному епіфізі є два виростки: медіальний і бічний, на яких лежать суглобові поверхні. Над ними на бічних поверхнях розташовані надвиростки, до яких прикріплюються м'язи і зв'язки. На передній поверхні дистального епіфіза є суглобова поверхня для з'єднання з наколінником. На задній поверхні епіфіза між виростками міститься міжвиросткова ямка.

Кульшовий суглоб утворений головкою стегнової кістки й кульшовою западиною тазової кістки, навколо якої розташована товста хрящова кульшова губа, внаслідок чого за падина стає ще глибшою й головка стегнової кістки глибоко входить у неї. Цей суглоб має горохоподібну форму, що є різновидом кулястого суглоба. Рухи в цьому суглобі відбуваються навколо трьох осей: поперечної - згинання та розгинання, сагітальної - відведення й приведення, вертикальної - обертання всередину й назовні. Крім того, в суглобі можливі колові рухи .

Наколінник - найбільша сесамоподібна кістка в скелеті людини. Він міститься між сухожилком чотириголового м'яза стегна й бере участь в утворенні колінного суглоба. Верхня поверхня наколінника називається основою, нижня - верхівкою, задня поверхня вкрита хрящем, передня - шорстка.

Гомілка складається з двох кісток - великогомілкової й малогомілкової. Великогомілкова кістка лежить медіально, а малогомілкова - латерально.

Великогомілкова кістка має тіло тригранної форми, завдяки чому на ньому є три поверхні: медіальна, бічна й задня. Медіальна й бічна поверхні утворюють передній край, що у верхньому відділі переходить у горбистість, до якої прикріплюється сухожилок чотириголового м'яза стегна. Задня й бічна поверхні цієї кістки, сполучаючись між собою, утворюють міжкістковий гребінь, розташований латерально. Проксимальний епіфіз кістки потовщений, має два виростки з суглобовими поверхнями - медіальний і бічний. Між виростками міститься міжвиростковий горбок, до якого прикріплюються зв'язки. На бічному виростку збоку є суглобова поверхня для зчленування з головкою малогомілкової кістки. Дистальний епіфіз має дві суглобові поверхні: нижньою поверхнею кістка з'єднується з надп'ятковою кісткою заплесна, а бічною - з малогомілковою кісткою. З медіального боку на дистальному епіфізі є міцний виросток - кісточка, що теж має суглобову поверхню для з'єднання з надп'ятковою кісткою.

Малогомілкова кістка має довге й тонке тіло тригранної форми, з такими ж поверхнями, як і великогомілкова кістка. Поверхні відділяються одна від одної переднім, заднім та міжкістковим краями. Проксимальний епіфіз має головку з суглобовою поверхнею, за допомогою якої малогомілкова кістка зчленовується з великогомілковою. Дистальний епіфіз масивніший за проксимальний, має потовщену бічну кісточку, на медіальній поверхні якої є суглобова поверхня для з'єднання з надп'ятковою кісткою.

Суглоб коліна утворений дистальним епіфізом стегнової кістки, суглобовими виростками проксимального епіфіза великогомілкової кістки і наколінником. Суглоб за формою належить до блокоподібнокулястих. У ньому можливі такі рухи: згинання й розгинання як у блокоподібному суглобі, а при зігнутому коліні суглоб стає кулястим і в ньому можливе також обертання навколо вертикальної осі, відведення й приведення. Суглобові поверхні кісток, що утворюють колінний суглоб, не цілком конгруентні, тому між ними є два меніски, котрі мають форму неповних кілець і лежать на суглобовій поверхні проксимального епіфіза великогомілкової кістки. Своїми кінцями меніски прикріплені зв'язками до міжвиросткового горбка гомілки потовщеним краєм меніски з'єднуються з суглобовою капсулою, а внутрішній загострений і вільний край оточує отвір.

Всередині суглоба синовіальна оболонка утворює багато складок, слизові сумки. Найбільша і них розташована вище наколінника, під сухожилком чотириголового м'яза стегна.

Великогомілкоми і малогомілкова кістки з'єднуються між собою щільною фіброзною пластинкою - міжкістковою перетинкою гомілки, яка кріпиться до міжкісткових країв цих кісток. Суглобова поверхня бічного надвиростка великогомілкової кістки з'єднується з головкою малогомілкової кістки плоским суглобом, що закріплюється додатковими зв'язками. Внизу гомілкові кістки своїми суглобовими поверхнями, розташованими на великогомілковій кістці і медіальній поверхні бічної кісточки, сполучаються синдесмозом, скріпленим велико- та малогомілковими зв'язками, а тому цей суглоб майже нерухомий.

...