Структура опорно-рухового апарату людини

Кістки стопи утворюють три відділи: заплесно, плесно й фаланги пальців.

Заплесно складається з семи кісток: п'яткова, надп'яткова (таранна), човноподібна, три клиноподібні й кубоподібна. П'яткова кістка найбільша серед кісток заплесна, має тіло з суглобовими поверхнями і п'ятковий горб, до якого прикріплюються сухожилки м'язів. Суглобова поверхня, що міститься вгорі, з'єднується з суглобовою поверхнею надп'яткової (таранної) кістки, а передня кубоподібна суглобова поверхня - з кубоподібною кісткою.

Надп'яткова (таранна) кістка має тіло й головку, на верх ній поверхні кістки міститься блок надп'яткової кістки. Разом з кістками гомілки вона утворює гомілково-стопний суглоб. Головка надп'яткової кістки має опуклу суглобову поверхню для сполучення з човноподібною кісткою.

Човноподібна кістка ззаду має глибоку ямку, якою з'єднується з головкою надп'яткової кістки. Передньою поверхнею вона з'єднується з трьома клиноподібними кістками. Кубоподібна кістка займає бічну частину дистального ряду заплесна, має форму куба, з'єднується з п'ятковою та IV-V плесневими кістками. Клиноподібні кістки - медіальна, бічна й проміжна займають у заплесні медіальну частину, з'єднуються з човноподібною та І, II, III плесневими кістками.

Гомілковостопний суглоб утворюється кістками гомілки і надп'ятковою (таранною) кісткою. Суглобові поверхні дистального епіфіза великогомілкової кістки та обох кісточок з'єднуються з блоком надп'яткової кістки. Форма суглоба блокоподібна. В суглобі можливі згинання й розгинання навколо фронтальної осі. А при згинанні стопи можливі ще рухи: пронація й супінація. Суглобова сумка гомілковостопного суглоба тоненька і добре розтягується. Гомілковостопний суглоб закріплюють міцні зв'язки, які йдуть від гомілки до п'яткової, надп'яткової та човноподібної кісток.

Плесно - це п'ять невеликих трубчастих кісток, кожна з них має основу, тіло й головку. Основою вони з'єднуються з клиноподібними й кубоподібною кістками заплесна, а головками - з основними фалангами пальців. Перша кістка плесна коротша, але значно товща за інші.

Пальці стопи мають таку саму будову, як і пальці кисті. І палець складається з двох фаланг - проксимальної й дистальної, а II, III, IV, V - з трьох фаланг - проксимальної, середньої й дистальної. Пальці стопи значно коротші, особливо IV та V. А І палець довгий і широкий.

Суглоби та зв'язки стопи. Розрізняють декілька суглобів. Між надп'ятковою і п'ятковою кістками є над'ятково-п'ятковий (таранний) суглоб, який за формою наближається до циліндричного. В утворенні надп'ятково-п'ятково-човноподібного суглоба беруть участь три кістки: п'яткова, надп'яткова й човноподібна. За формою цей суглоб близький до кулястого. Надп'ятково-п'ятковий і надп'ятково-п'ятково-човноподібний суглоби утворюють один комбінований підтаранний суглоб і функціонують разом. Завдяки цим суглобам здійснюється відведення, пронація й супінація стопи. Суглоби, що утворюються між іншими кістками заплесна, складні, малорухомі, їх можна віднести до амфіартрозів.

Заплесно-плеснові суглоби утворені суглобовими поверхнями основ плеснових кісток та суглобовими поверхнями трьох клиноподібних кісток і кубоподібної кістки. Суглобову капсулу фіксують тильні та підошовні заплесно-плеснові зв'язки.

Амортизаційна функція стопи перш за все зумовлена її дуговою конструкцією. Розрізняють дві дуги: поздовжню й поперечну, які утворюють склепіння стопи. Причому поздовжня дуга проходить по бічному й медіальному краях стопи. Фактично є дві поздовжніх дуги (склепіння). Найвища точка (над підлогою 5-7 см) міститься на внутрішній дузі - на нижній поверхні головки надп'яткової кістки, а на зовнішній дузі найвища точка (над підлогою 2-3 см) відповідає нижньому рівню щілини п'ятково-кубоподібного суглоба. Утворення поперечної дуги (склепіння) стопи пов'язане з будовою клиноподібних кісток. Найвища точка цієї дуги збігається з рівнем заплесно-плеснових суглобів.

У зміцненні обох дуг стопи беруть участь підошовні плеснові та міжкісткові зв'язки, підошовний апоневроз та м'язи стопи, які не лише зміцнюють кістки, але й напружують зв'язки, до яких вони частково прикріплюються.

Склепіння стопи формуються в процесі життя людини під впливом стояння, ходіння, бігу, стрибків. Склепіння збільшуються повільно аж до періоду статевого дозрівання. У людей, і передусім у дітей, зі слабкими зв'язками і м'язами стопи, може розвинутися плоскостопість. Іноді вона має професійний характер. Значний вплив на формування склепіння стопи мають фізичні вправи, взуття.

Онтогенез скелета кінцівок

Скелет кінцівок закладається вже на 3-му тижні розвитку зародка. Спочатку це згусток мезенхіми, вкритий ентодермою. З часом закладка кінцівки перетяжкою ділиться на проксимальну й дистальну частини. З проксимальної розвивається плечовий пояс, з дистальної вільна кінцівка. Вільний кінець зачатка кінцівки лопатоподібно розширений і на ньому закладається 5 горбків - зачатки пальців На 5-му тижні розвитку зародка закладаються мезенхіміні кістки.

На початку 6-го тижня на місці суглобів з'являються щілини, перша з них - у місці майбутнього ліктьової о суглоба.

На 6-му тижні розвитку зародка мезенхіма перетворюється на хрящову тканину, а наприкінці 8-го тижня вільна кінцівка розчленовується на плече, передпліччя та кисть. На пальцях кисті є щось подібне до кігтів, які утворюються з епідермальної тканини. На долонній поверхні кисті добре розвинені підвищення - подушечки. Рука в цей період розвитку нагадує лапу хижака. Кістки кінцівок проходять хрящову і кісткову стадії розвитку, тому вони називаються вторинними. Лише ключиця належить до первинних кісток, бо не проходить хрящової стадії розвитку.

Розвиток нижніх кінцівок починається пізніше. Закладка їх відбувається наприкінці 4-го тижня розвитку зародка. На рівні останніх поперекових хребців утворюються лопатоподібні вирости шкіри й мезенхіми. Вирости поступово видовжуються й розчленовуються на дві частини. З ширшої, проксимальної, утворюється тазовий пояс, а з вужчої, довшої, дистальної, формується вільна нижня кінцівка з зачатком колінного суглоба і п'яти горбків майбутніх пальців. Нижня кінцівка відстає в розвитку від верхньої. На 3-му місяці розвитку плода, коли пальці рук уже добре відособлені, пальці ніг перебувають іще в стадії горбків.

2.4 Скелет черепа

Череп являє собою скелет голови, складається з 23 кісток, які утворюють два відділи: мозковий і лицевий. Мозковий череп виконує захисну функцію, в його порожнині міститься головний мозок. Кістки лицевого черепа утворюють ямки й порожнини для органів слуху, зору, нюху, а також початкових відділів органів дихання і травлення.

Мозковий череп об'єднує 8 кісток - 2 парні (2 тім'яні, 2 скроневі) та 4 непарні.

Тім'яна кістка парна, широка має дві поверхні (зовнішню та внутрішню) та чотири краї. Верхніми зубчастими краями обидві тім'яні кістки з'єднуються стріловим швом. Передні краї з'єднуються з лобовою кісткою вінцевим швом. Задні краї тім'яних кісток з'єднуються з потиличною кісткою, утворюючи лямбдоподібний шов. Бічні краї разом зі скроневими кістками утворюють лускоподібний шов. Мозкова поверхня кістки має пальцеподібні втиснення. Зовнішня поверхня тім'яної кістки опукла. Посередині кістки є тім'яний горб: у немовлят він добре виражений, а у дорослих згладжений і являє собою незначне підвищення.

Скронева кістка парна, розміщена в бічній частині черепа і є частиною його основи. Ця кістка складається з трьох частин: барабанної, лускоподібної та кам'янистої.

Барабанна частина міститься в центрі кістки й оточує спереду, знизу та ззаду зовнішній слуховий отвір, що веде в середнє вухо (барабанну порожнину), розміщене в товщі кам'янистої частини. Лускоподібна частина частково утворює бічну поверхню склепіння черепа, на її внутрішній поверхні є пальцеподібні втиснення і борозни - відбитки судин. Верхній край лускоподібної частини з'єднується з тім'яною кісткою, утворюючи лускоподібний шов, а переднім краєм лускоподібна частина з'єднується з великим крилом клиноподібної кістки. Від лускоподібної частини в горизонтальному напрямку відходить виличний відросток, який, з'єднуючись і виличною кісткою, утворює виличну дугу. Під виличним відростком міститься овальна нижньощелепна ямка для зчленування суглобовим відростком нижньої щелепи. Перед суглобовою поверхнею лускоподібної частини міститься суглобовий горбок.

Кам'яниста частина має вигляд тригранної піраміди, верхівка якої спрямована вперед і досередини. Ця частина скроневої кістки має передню, задню й нижню поверхні. Усередині піраміди міститься середнє та внутрішнє вухо. На передній поверхні піраміди є втиснення вузла трійчастого нерва, а ззаду від нього - дугоподібне підвищення. На задній поверхні міститься внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий хід, де пролягають лицевий та присінково-завитковий нерви.

На нижній поверхні кам'янистої частини міститься зовнішній отвір сонного каналу, в якому проходить внутрішня сонна артерія. Поряд із цим отвором на нижній поверхні піраміди є глибока яремна ямка, обмежена яремною вирізкою.

Лобова кістка непарна, в ній розрізняють носову частину, або тіло, дві очноямкові частини і луску.

Носова частина розташована посередині лобової кістки, в ній є заповнена повітрям порожнина, яка поділяється перетинкою на дві частини. Ця порожнина з'єднується з середніми носовими ходами. Тому лобову кістку відносять до пневматичних кісток. Тіло лобової кістки на своєму нижньому краї має носові вирізки, які зчленовуються з носовими кістками. Зовнішня поверхня носової частини міститься в заглибині між бічними поверхнями й лускою.

Лобова луска займає передньоверхню частину черепа і з'єднується зубчастим швом із тім'яною кісткою. На бічних поверхи луска має лобові бугри, які у різних людей виражені неоднаково. Під лобовими буграми і підвищення надбрівні дуги, між якими лежить надперенісся.

На внутрішній поверхні луски є пальцеподібні втиснення й підвищення, а також лобовий гребінь, який, роздвоюючись догори, обмежує борозну стрілової пазухи.

Потилична кістка непарна, складається з чотирьох частин: основної, двох бічних і потиличної луски. Основна частина, або схил потиличної кістки, лежить спереду великого потиличного отвору. Внутрішня поверхня схилу гладенька, а зовнішня - нерівна й посередині має глотковий горбок, до якого прикріплюється один із глоткових м'язів. Схил з'єднуєтеся плоским швом із тілом клиноподібної кістки. Ззаду потиличний отвір оточує потилична луска, яка має зубчастий край, зовнішню та внутрішню поверхні. Посередині зовнішньої поверхні луски розташована зовнішня потилична горбистість, яка продовжується донизу у вигляді гребеня. На внутрішній, або мозковій, поверхні луски є хрестоподібне підвищення, по ходу якого пролягають борозни поперечної пазухи, а догори йде борозна верхньої сагітальної пазухи, що є відтисненням венозних пазух твердої мозкової оболонки. Від хрестоподібного підвищення вниз до великого отвору йде внутрішній потиличний гребінь. З боків потиличний отвір оточують бічні частини кістки, на нижній поверхні яких є по суглобовому виростку, ними потилична кістка з'єднується з І шийним хребцем - атлантом.

Біля основи крил проходять зорові канали, і обох боків тіла відходять великі крила. В їхній основі розташовані круглі, овальні й остисті отвори, крізь які проходять гілки трійчастого нерва й середня артерія великого мозку. Між великими й малими крилами є верхня очноямкова щілина, яка сполучає порожнину черепа з орбітою. Крізь неї проходять очна артерія й гілки трійчастого нерва. Крилоподібний відросток складається з бічної та медіальної пластинок. Між ними є крилоподібна ямка. В основі крилоподібного відростка спереду назад проходить крилоподібний канал. Спереду крилоподібні відростки з'єднуються з тілом верхньої щелепи. До крилоподібних відростків прикріплюються жувальні м'язи.

Лицевий череп. Кісток лицевого черепа 15, із них 6 - парних і 3 - непарних. Парні кістки: носова, верхня щелепа, вилична, піднебінна, нижня носова раковина, слізна; непарні кістки: леміш або сошник, нижня щелепа й під'язикова.

Верхня щелепа складається з тіла, від якого відгалужуються 4 відростки - лобовий, виличний, піднебінний і комірковий. Усередині тіла є приносова верхньощелепна пазуха, яку називають гайморовою порожниною. Крізь верхньощелепний отвір пазуха з'єднується з середнім носовим ходом. На тілі верхньої щелепи розрізняють 4 поверхні: очноямкову, передню, носову і підвискову. Очноямкова поверхня утворює нижню стінку орбіти, на ній пролягає підочноямкова борозна, яка переходить у підочноямковий канал, що відкривається на передній поверхні тіла кістки підочноямковим отвором. Задня поверхня кістки, обернена до підвискової поверхні, мас горб верхньої щелепи. На медіальній поверхні кістки є носова вирізка, вище якої розміщений лобовий відросток, що межує з носовою частиною лобової кістки. Носові вирізки разом із носовими і витками утворюють на черепі грушоподібний отвір носової порожнини. Медіально від носової поверхні верхньої щелепи відходить піднебінний відросток. Піднебінний відросток двох щелеп утворює передню частину кісткового піднебіння.

Піднебінна кістка складається з двох пластинок - горизонтальної й перпендикулярної. Горизонтальні пластинки піднебінних кісток, з'єднуючись між собою, утворюють задню частину серединного піднебінного шва, що з'єднуючись з піднебінними відростками верхньої щелепи - поперечний піднебінний шов. Перпендикулярна пластинка піднебінної кістки бере участі, в утворенні зовнішньої стінки носової порожнини й лежить спереду медіальної пластинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки.

Вилична кістка парна, розміщена між верхньощелепною, висковою та лобовою кістками й має два відростки: лобовий і скроневий. Разом з верхньою щелепою вилична кістка утворює нижній край орбіти. Скроневий відросток кістки разом з виличним відростком скроневої кістки утворює виличну дугу.

Слізна кістка парна, найтонша з усіх кісток черепа, розташована на медіальній поверхні орбіти. На бічній поверхні її є слізний гребінь, що обмежує ззаду слізну борозну, яка разом з однойменною борозною верхньої щелепи утворює носослізний канал, що йде з порожнини орбіти в нижній носовий хід.

Носова кістка парна, невелика видовжена пластинка, яка бере участь в утворенні спинки носа. Вгорі кістка сполучається з носовою вирізкою лобової кістки, з боків - з лобовими відростками верхньої щелепи. Нижній край носової кістки вільний, він обмежує передній отвір носової порожнини і з'єднується з носовим хрящем.

Нижня носова раковина парна, найменша й найтонша з усіх кісток лицевого черепа, прикріплюється до зовнішньої стінки носа, тобто до верхньої щелепи й до перпендикулярної пластинки піднебінної кістки.

Леміш - непарна кістка, являє собою пластинку чотирикутної форми, переднім краєм сполучається з нижнім краєм перпендикулярної пластинки решітчастої кістки. В нижнім краї з'єднується з хрящовою частиною носової перегородки. Задній край відокремлює один від одного задні носові отвори.

Нижня щелепа непарна, єдина рухома кістка черепа. Має тіло й дві гілки. На зовнішній поверхні тіла в центрі є підборідна горбистість, а на його бічних поверхнях - підборідні отвори, крізь які виходять гілки трійчастого нерва. На внутрішній поверхні кістки, в центрі, розташована підборідна ость. Нижче ості міститься двочеревцева ямка, до якої прикріплюються сухожилки двочеревцевих м'язів шиї. Тіло, з'єднуючись з гілками, утворює правий і лівий кути. На зовнішній поверхні кожного кута є жувальна горбистість. На внутрішній поверхні гілки є отвір нижньої щелепи, який веде в канал нижньої щелепи. Цей канал відкривається на зовнішній поверхні тіла нижньої щелепи. Гілки закінчуються передніми вінцевими й задніми суглобовими відростками. Суглобовий відросток має головку та шийку. На передній поверхні шийки є невелике заглиблення - крилоподібна ямка, до якої прикріплюється 6ічний крилоподібний м'яз. До вінцевого відростка кріпиться висковий м'яз, між відростками міститься вирізка нижньої щелепи.

Під'язикова кістка непарна, розташована під нижньою щелепою, має форму підкови, що складається з тіла і двох пар ріжків - великих і малих. З кістками скелета під'язикова кістка безпосередньо не з'єднується, але за допомогою широкої зв'язки з'єднується з гортанню, а зв'язками, які йдуть від шилоподібних відростків, сполучається з черепом.

Череп у цілому

Як уже зазначалося, череп складається з мозкового та лицевого відділів. Мозковий череп в свою чергу поділяють на склепіння й основу. Як склепіння, так і основа черепа утворюються окремими кістками, що з'єднані швами. Основа черепа має складнішу будову, ніж склепіння. На внутрішній поверхні основи черепа виділяють три черепні ями: передню, середню та задню.

Передня черепна яма утворена очноямковою частиною лобової кістки, решітчастою пластинкою решітчастої кістки й малими крилами клиноподібної кістки. В центрі передньої ями лежить півнячий гребінь. Через решітчасту пластинку в носову порожнину проходять волокна нюхового нерва. В передній черепній ямі лежать лобові частки великого мозку.

Середня черепна яма утворена тілом і великими крилами і їй подібної кістки, передньою поверхнею кам'янистої частиною скроневої кістки. Малі крила клиноподібної кістки є межею між передньою та середньою черепними ямками. Верхній край кам'янистої частини скроневої кістки і спинка турецького сідла відокремлюють середню ямку від задньої.

Задня ямка черепа утворена потиличною кісткою, задніми поверхнями кам'янистих частин скроневих кісток і соскоподібними частинами скроневої кістки. В центрі потиличної кістки розташований великий потиличний отвір, крізь який головний мозок з'єднується зі спинним. З боків отвору містяться канали під'язикового нерва та яремні отвори. Між спинкою турецького сідла й великим потиличним отвором розташований схил. На задній поверхні кам'янистої частини є внутрішній слуховий отвір.

На зовнішній поверхні черепа по боках є скроневі, підскроневі й крилопіднебінні ямки.

Скронева ямка займає бічну поверхню черепа. Вона утворена нижньою поверхнею тім'яної кістки, лускою скроневої кістки й великими крилами клиноподібної кістки. Зовні скронева ямка оточена виличною дугою.

Підскронева ямка відокремлюється від скроневої ямки підвисковим гребенем, що міститься на зовнішній поверхні великого крила клиноподібної кістки. Утворена нижньою поверхнею великого крила клиноподібної кістки, бічною пластинкою крилоподібного відростка й підскроневою поверхнею верхньої щелепи її обмежує гілка нижньої щелепи. Овальним і остистим отворами підскронева ямка сполучається з середньою черепною ямкою.

Крилопіднебінна ямка утворена перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, крилоподібним відростком клиноподібної кістки й верхньощелепним горбом. У крилопіднебінну ямку відкривається нижня зорова щілина, крилопіднебінний та крилоподібний канали.

На передній поверхні лицевого черепа є дві орбіти й носова порожнина. Орбіта формою нагадує чотирикутну піраміду, яка верхівкою обернена назад, а основою - вперед. Верхній її край обмежений лобовою кісткою, медіальний - носовою частиною лобової кістки й лобовим відростком верхньої щелепи, знизу - тілами верхньої щелепи й виличної кістки, бічна стінка орбіти утворена великим крилом клиноподібної кістки, частиною виличної кістки та виличним відростком лобової кістки. Медіальна стінка утворена частиною лобового відростка верхньої щелепи, слізною кісткою, перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки й частиною бічної поверхні клиноподібної кістки

Носова порожнина має верхню, нижню та бічну стінки. Носова порожнина поділена перегородкою на дві симетричні половини. Перетинкою служать перпендикулярна пластинка решітчастої кістки й леміш. Нижню стінку, або дно, носової порожнини утворює тверде піднебіння. Задньої стінки носова порожнині чується вона хоанами, які з'єднують її з носової порожнини утворені тілом верхньої щелепи, решітчастим лабіринтом, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, медіальною пластинкою крилоподібною відростка клиноподібної кістки. В кожній частині носової порожнині є три носові ходи: верхній, середній і нижній.

Порожнина носа з усіх боків межує з пазухами кісток мозкового й лицевого черепа, які разом із носовою порожниною відіграють роль резонаторів звуку голосового апарата людини.

В деяких місцях черепа є потовщення кісток, які одержали назву контрфорсів. Вони послаблюють струси й механічні поштовхи при ходьбі, бігу, стрибках, удари під час занять окремими видами спорту (наприклад у боксі) та тиск при жувальних рухах. Розрізняють 4 контрфорси: лобноносовий, виличноскроневий, крилопіднебінний та нижньощелепний.

Розвиток черепа

Розвиток основи й склепіння черепа відбувається по-різному. Основа й лицевий череп проходять три стадії розвитку: перетинчасту, хрящову й кісткову, а склепіння черепа - лише дві стадії: перетинчасту й кісткову. З середини другого місяця ембріонального розвитку в різних частинах хрящової основи черепа й перетинчастого склепіння черепа з'являються точки окостеніння, від яких починає розвиватися кісткова тканина. В утворенні кістки основну роль відіграють клітини-кісткоутворювачі, або остеобласти. Остеобласти функціонують разом з остеокластами - клітинами-руйнівниками хряща. Дві стадії розвитку проходять такі кістки, або їхні частини: дві половинки лобової кістки (які пізніше зростаються в одну), тім'яні кістки, луска скроневої кістки, луска потиличної кістки. Всі інші кістки мозкового черепа проходять три стадії розвитку.

Окостеніння кісток черепа у внутрішньоутробному періоді не завершується.

Розвиток кісток лицевого черепа пов'язаний з наявністю у зародка людини на ранніх стадіях особливого зябрового апарата, який складається з зябрових дуг, утворених із мезенхіми. З зябрових дуг розвиваються верхня та нижня щелепи, шилоподібний відросток скроневої кістки, кісточки середнього вуха (молоточок, ковадло й стремено); під'язикова кістка, хрящі гортані. З карманоподібних проміжок зябрових дуг, що містяться між вісцеральними дугами, утворюються: зовнішній слуховий канал, барабанна порожнина середнього вуха та слухова труба, що з'єднує носоглотку з середнім вухом.

Череп новонародженого займає чверть тіла дитини, в той час як у дорослої людини лише одну восьму довжини тіла. Лицева частина черепа розвинена ще недостатньо й у своїх розмірах не перевищує чверть мозкового черепа. Малорозвиненими є кістки щелеп. Оскільки дитина народжується без зубів, у неї недорозвинені порожнини у верхніх щелепах, немає коміркових відростків і комірок. Деякі кістки черепа новонародженого складаються з окремих частин. Так, лобова кістка має дві половини, між ними утворюється перпендикулярний шов, який іноді не заростає й у дорослих людей. Скронева кістка складається з трьох частин - лускової, барабанної та кам'янистої, а соскоподібна частина цієї кістки розвивається лише після народження. В барабанній частині скроневої кістки недорозвинені зовнішній слуховий прохід і барабанна перетинка. Потилична кістка складається з чотирьох окремих кісток, які потім зростаються. Тіло клиноподібної кістки з'єднується з великими крилами хрящем, який після народження дитини повільно костеніє.

Склепіння черепа новонародженого має рельєфно виражені тім'яний горб й лобовий бугор. Зверху воно має вигляд чотирикутника. На склепінні черепа ще немає швів, краї кісток не мають зубців. Між кістками склепіння містяться прошарки сполучної тканини й хряща, які звуться тім'ячками. Всього тім'ячок шість - два непарних верхніх і два парних бічних. Найбільшим є непарне переднє тім'ячко між лобовою та тім'яними кістками згори. Воно неправильної ромбоподібної форми й заростає у дітей через 1,5-2 роки після народження. Друге непарне заднє тім'ячко - між задніми кутами тім'яних кісток і лускою потиличної кістки. Заростає воно в перші місяці розвитку дитини. Іноді у новонароджених його не виявляють, оскільки воно може заростати в останній місяць розвитку плода. Бічні тім'ячка розташовані між передніми й задніми бічними кутами тім'яної кістки. Вони називаються клиноподібними й соскоподібними. Обидва тім'ячка заростають зразу після народження або ж в останній період внутрішньоутробного розвитку. У новонароджених пневматичні кістки не мають пазух, за винятком зачатка гайморової порожнини верхньої щелепи. Розвиток їх відбувається поступово після народження дитини. Всі тім'ячка є залишками перетинчастого черепа.

По черепу дорослої людини не завжди можна визначити статеву належність, а якщо ознаки й виявляються, то відмічають, що череп чоловіка дещо більший за жіночий. Місця прикріплення м'язів, горбистість, гребені у жінок виражені менше й тому поверхня черепа більш гладенька. Лобові й тім'яні горби у жінок значно менші, а поверхня лоба більш вертикальна.

Форма черепа різниться також за індивідуальними та расовими особливостями.

Череп людини протягом життя змінюється. Після тридцятирічного віку шви поступово заростають, і череп стає монолітним. У людей похилого віку відбувається остеопороз кісток, унаслідок чого їхня товщина зменшується. Верхня її нижня щелепи втрачають зуби, комірки заростають, висота щелеп зменшується приблизно на 1/3. Обличчя старої людини уподібнюється дитячому.

Для визначення форми черепа застосовують поздовжні й поперечні виміри та їх співвідношення між собою. Для вимірів черепа застосовують товщинний циркуль. Поздовжній розмір черепа довжина від перенісся до зовнішнього потиличного бугра. Поперечний розмір вимірюється між частинами виличних кісток, які найбільш виступають.

Від широтного індексу залежить форма черепа. Якщо широтний індекс менший за 75, то такий череп називається доліхоцефальним. Такі черепи мають представники негроїдної раси. Череп, індекс у якого понад 80,0, називається брахіцефальним. Такої форми черепи властиві людям монголоїдної раси. Черепи, в яких індекс становить 75-80, називаються мезоцефальними, їх мають європеоїди. Така класифікація черепів людей різних рас привела до виникнення расистських теорій, за якими форма черепа нібито є ознакою розумового розвитку людини, природної нерівноцінності людей. Форму черепа пов'язували з кольором шкіри, й расисти стверджували, нібито люди, які мають темний колір шкіри й широкий або довгий череп, розумово відсталі, з низьким культурним рівнем. Та разом із цим антропологами доведено, що расові особливості будови черепа та шкіри людей викликані кліматичними умовами їхнього життя, а розумовий та фізичний розвиток людей - соціальними умовами життя, станом науково-технічного прогресу суспільства.

Розділ 3. М'яз як орган

Залежно від будови м'язової тканини й виконуваної роботи м'язи поділяються на посмуговані й гладенькі. Окреме місце займає серцевий м'яз, що забезпечує рух крові по судинах.

3.1 М'язова тканина

М'язова тканина поділяється на 3 групи: гладенька, поперечно-смугаста скелетна, поперечно-смугаста серцева.

Гладенька м'язева тканина входять до складу внутрішніх органів та кровоносних і лімфатичних судин. У стінках внутрішніх органів і судин м'язові волокна розташовуються в два шари: зовнішній - поздовжній, внутрішній - кільцевий. Структурна одиниця гладеньких м'язів - міоцит. Довжина міоцитів від 60 до 100 мікрон, кожна клітина має лише одне ядро. В міоцитах є тонкі актинові й товсті міозинові, а також проміжні філаменти (протофібрили). Крім того, до складу міоцитів гладеньких м'язів входить ендоплазматична сітка, рибосоми, мітохондрії та інші органоїди. Гладенькі м'язи характеризуються високою пластичністю - після розтягу можуть довго зберігати вихідну довжину, набуту внаслідок розтягування. На відміну від посмугованих гладенькі м'язи скорочуються мимовільно, дуже повільно, частіше ритмічно (наприклад маятникоподібні та перистальтичні рухи кишок).

Посмуговані м'язи ще називають скелетними, тому що вони приводять у рух кістковий скелет і становлять активну частину опорно-рухового апарату. Завдяки скороченням м'язів виконуються різноманітні рухи, пов'язані з трудовими процесами людини.

Скелетне м'язове волокно має циліндричну форму довжиною від декількох мікрон до 12,5 см і більше, товщиною 10-20 мікрон.

Саркоплазма скелетного волокна містить мітохондрії, які забезпечують енергетичні процеси діючих м'язів. Крім того, в скелетних волокнах, як і в усіх клітинах, є рибосоми, лізосоми, саркоплазматична сітка та інші органоїди. Проте в скелетному волокні є специфічні утворення - тоненькі скоротливі волоконця, що дістали назву міофібрил. У кожній міофібрилі під мікроскопом видно темні й світлі диски. В усіх волокнах м'яза як темні, так і світлі диски розташовуються на одному рівні, тому м'язове волокно має вигляд посмугованого. Темні диски двічі заломлюють світло, тоді як світлі - один раз. Темний диск, його ще називають анізотропним (А), розділений світлою смужкою (М), а впоперек світлого диска (І) - ізотропного, проходить темна лінія (Т), яка дістала назву телофрагми.

Міофібрили не суцільні по довжині скелетного волокна, вони складаються з окремих протофібрил (міофіламентів) довжиною 1-2 мкм. Крім того, протофібрили неоднорідні, вони є товсті (16 нм) і тонкі (5-7 нм). Товста протофібрила вміщує 180-360 поздовжньоорієнтованих молекул білка міозину, а тонка утворена тоненькими фібрилами іншого білка - актину, який має вигляд подвійної спіралі. Між товстими й тонкими протофібрилами є тоненькі протоплазматичні містки.

При збудженні м'язового волокна протоплазматичні містки проштовхують тонкі протофібрили між товстими, за рахунок чого саркомер і в цілому все м'язове волокно вкорочується, а оскільки м'яз складається з багатьох волокон, він при цьому скорочується й приводить у рух кістку, до якої прикріплюється. Тонкі протофібрили, проникаючи крізь телофрагму, прикріплюються до неї й далі проходять між товстими міофібрилами.

На межі між дисками А та І сарколема вигинається й утворює Т-трубочки, які розгалужуються всередині волокна. В усіх посмугованих м'язових волокнах добре розвинена незерниста ендоплазматична сітка, яка оточує кожен саркомер. Сітки ці між собою з'єднуються, а їхні канали на межі між саркомерами утворюють кінцеві цистерни, що розташовуються паралельно з Т-трубочками й контактують із ними.

Саркоплазма скелетних волокон багата на білок міоглобін, котрий, як і гемоглобін крові, приєднує кисень. Залежно від вмісту міоглобіну м'язові волокна бувають червоні та білі. В червоних волокнах міоглобіну та мітохондрій значно більше, ніж у білих. Білі волокна товщі й скорочуються швидше, ніж червоні, а тому вони й стомлюються швидше.

3.2 Будова скелетного м'яза

Маса скелетних м'язів дорослої людини становить 30-35% маси її тіла, у новонароджених 20-25 %, у людей похилого й старечого віку вона зменшується до 25-30%, а у добре тренованих спортсменів збільшується до 40% і більше. У людини близько 400 скелетних м'язів.

Слово м'яз походить від лат. musculus - мишка, бо, скорочуючись, м'яз нагадує мишу з голівкою й хвостом.

Скелетний м'яз побудований із пучків посмугованих м'язових волокон, укритих пухкою сполучною тканиною, що з'єднує їх між собою. В кожний пучок входить багато м'язових волокон, які утворюють самостійні рухові одиниці. В рухових одиницях може бути від 5-8 до 2000 і більше м'язових волокон. Кожна рухова одиниця іннервується одним мотонейроном.

М'яз складається з черевця й двох сухожилкових кінців. Проксимальний кінець м'яза називається головкою, а дистальний - хвостом. Від головки й хвоста відходять сухожилки, якими м'яз прикріплюється до кісток або фасцій.

Сухожилки - це волокна щільної сполучної тканини. Охоплюючи кінці м'язових волокон, сухожилкові волоконця з'єднуються з саркоплазмою м'яза, що сприяє утворенню міцного зв'язку сухожилка із м'язом. Сухожилки, на відміну від черевця, головки й хвоста, мають білий колір, у них відсутні кровоносні судини, зате багато нервових закінчень та колагенових волокон і мало еластичних. Через це сухожилки характеризуються великою опірністю до розтягування.

У м'язі є пучки волокон різних порядків. Пучки першого порядку, з'єднуючись між собою, утворюють пучки другого, третього та інших порядків. Внутрішня сполучна тканина, яка їх укриває, називається ендомізієм, а сполучна тканина, що вкриває м'яз ззовні, дістала назву перимізія.

Крім основних частин м'яза, описаних вище, він має ще й допоміжний апарат: фасції, слизові сумки, сухожилкові зв'язки, піхви, міжм'язові перегородки, фасціальні вузли, утримувачі сухожилків і м'язів, кістковофіброзні піхви, або фіброзні піхви, блоки.

Кожен м'яз або група м'язів (наприклад, група згиначів і розгиначів плеча, передпліччя) оточені тонкою пластинкою зі сполучної (фіброзної) тканини, яка називається фасцією. Фасція відокремлює одну групу м'язів від іншої. Окремі пластинки розгалуженої фасції проникають углиб між м'язами й тому називаються глибокими. На кінцівках відростки фасцій проникають між групами м'язів і прикріплюються до окістя кісток. Фасції можуть служити місцем прикріплення м'язів, а також є своєрідним бар'єром для поширення інфекції чи запального процесу від одної групи м'язів до іншої. Фасції оточені нервами, кровоносними та лімфатичними судинами, що обслуговують м'язи.

Синовіальні сумки розташовані в місцях прикріплення сухожилків м'язів до кісток і здебільшого - навколо великих суглобів, щоб зменшити тертя кістки з сухожилком. Утворюються зі сполучної тканини, в якій з'являються порожнини з гладенькими стінками. Сумки заповнені невеликою кількістю синовіальної рідини. Розвиваються вони одразу після народження дитини.

Синовіальні піхви сухожилків мають форму циліндричного мішка й утворені зі сполучної тканини. Піхва складається з двох листків, один з яких приростає до сухожилка, а другий охоплює сухожилок ззовні. Між листками міститься синовіальна рідина. Під час скорочення м'яза сухожилок рухається разом із прирощеним листком піхви, а синовіальна рідина зменшує при цьому тертя. Такі піхви оточують фаланги кисті, стопи.

Зв'язки являють собою потовщення сполучної тканини, або фасцій. Зв'язки міцні й мають вигляд блискучих фіброзних пучків над сухожилками м'язів. Вони утворюють при цьому манжету, прикріплену до виступів кісток, щоб утримувати в певному положенні сухожилки під час скорочення м'язів.

Потовщення, утворені фасціями між окремими групами м'язів, називаються міжм'язовими перемичками.

Фасціальні вузли - це потовщення фасцій, розташованих у місці з'єднання двох фасцій між собою. Вони зміцнюють фасціальні піхви судин і нервів. Усі ці фіброзні утворення зростаються з кістками й доповнюють скелет.

У ділянці деяких суглобів (променезап'ястковий, гомілковостопний) фасції потовщуються, утворюючи при цьому утримувачі сухожилків або м'язів. Утримувачі попереджують зміщення сухожилків і м'язів при їх скороченні. В розташованих під ними порожнинах, у так званих кістково- фіброзних або фіброзних піхвах, проходять сухожилки м'язів. В окремих випадках фіброзні піхви спільні для кількох сухожилків.

Блоки локалізуються на епіфізах кісток у вигляді валиків з виїмками, вкритих хрящем. На блоках легко рухається, не зміщуючись й не змінюючи напрямку, сухожилок. Крім того, за рахунок блоків збільшується плече волокна, й при цьому зростає сила м'яза.

Блоками служать сесамоподібні кістки, які є похідними шкіри. Утворюються вони при зміні напрямку сухожилка внаслідок різноманітних рухів, не передбачених морфологічними особливостями наявних утворень. Найбільшою сесамоподібною кісткою є наколінник, значно менша - горохоподібна кістка та ін.

Кожна рухова одиниця іннервується одним мотонейроном. У місці підходу нервового закінчення до м'язового волокна утворюється нервово-м'язовий синапс у вигляді рухової бляшки.

Між нервовим закінченням і поверхнею м'язового волокна є синаптична щілина завширшки 20-60 нм, крізь яку нервовий імпульс (збудження) рухового нервового волокна завдяки медіаторові рухової бляшки переходить на м'язове волокно. Далі збудження поширюється в обидва боки сарколемою волокна, внаслідок чого з його саркоплазматичної сітки виходять іони кальцію й надходять до міофібрил. У цей період актин набуває здатності взаємодіяти з білком міозином, що й приводить до скорочення м'язового волокна та всього м'яза, бо при цьому, як правило, збуджується значна частина, а то й усі рухові одиниці м'яза.

Рух кісток скелета відбувається лише тоді, коли м'яз поєднує дві або кілька кісток і приводить у рух кістки, з'єднані одним або кількома суглобами. При скороченні м'яза один із його кінців завжди нерухомий, фіксований і називається фіксованою точкою, а другий кінець м'яза має назву рухомої точки. Скорочуючись, м'яз зменшується в довжину на 1/3 й наближає рухому точку до нерухомої. Поняття рухомої та нерухомої точок відносне. При деяких рухах ці точки можуть взаємно переміщуватися. Так, двоголовий м'яз плеча при скороченні наближує передпліччя до тулуба. Фіксована точка буде в ділянці лопатки. При підтягуванні тіла на перекладині скорочення двоголового м'яза наближає лопатку з тулубом до передпліччя, на якому й опиниться фіксована точка, а рухома переміститься на лопатку.

Скорочуючись, м'яз виконує велику роботу і, як активний орган, характеризується інтенсивним обміном речовин, що здійснюється за допомогою кровоносних судин, якими кров доставляє кисень і поживні речовини, а виносить продукти обміну. Кількість кровоносних судин у м'язі залежить від виконуваної ним роботи, їх багато, наприклад, у діафрагмі й значно менше в двоголовому м'язі плеча. Робота м'язів регулюється нервовою системою. Нервові волокна, які є у м'язі, називаються пропріорецепторами. У м'язовій тканині містяться рецептори у вигляді нервово-м'язового веретена. Рецептори сприймають і відбивають ступінь скорочення й розтягування м'яза. Збудження від пропріорецепторів м'язів, зв'язок і сухожилків надходять чутливими (афферентними) волокнами в центральну нервову систему до рухових центрів, а від них до м'язів, унаслідок чого змінюється напруженість м'язів, відбувається корекція їхньої роботи. При цьому виникає так зване відчуття м'яза, яке дає можливість визначити положення тіла або окремих його частин у просторі. В м'язах також закінчуються симпатичні нервові волокна, які регулюють обмін речовин шляхом розширення чи звуження кровоносних судин.

Кожен м'яз за морфологічною характеристикою може перебувати в трьох станах: вихідному, видовженому та вкороченому, а за функціональною ознакою - в напруженому та розслабленому.

М'язи мають здатність не лише до скорочення та розслаблення, а й можуть постійно підтримувати тонус, завдяки цьому м'яз протидіє розтягуванню. Про тонус м'язів судять за їхньою твердістю: чим вищий тонус, тим працездатніший м'яз. Тонус регулюється центральною нервовою системою й має рефлекторний характер, тобто він виникає внаслідок тих нервових імпульсів, які генеруються у пропріорецепторах м'язів і особливо при їх розтягуванні. В разі перерізування нервів м'язи втрачають тонус, стають дуже м'якими.

Здебільшого форма м'язів залежить від виконуваної ними роботи. Основними групами м'язів вважають: довгі, короткі, широкі й кільцеві.

Довгі м'язи веретеноподібної форми мають центральне черевце, а на кінцях - сухожилки. Проксимальний сухожилок називають головкою, а дистальний - хвостом. Такі м'язи є на кінцівках, де великий розмах рухів.

Короткі м'язи є там, де розмах рухів незначний, наприклад між хребцями хребетного стовпа, тому що довжина й ширина цих кісток незначні.

Широкі й плоскі м'язи містяться переважно на тулубі. Це м'язи живота, спини, грудної клітки. В разі розташування їх у кілька шарів створюються міцні стінки порожнин тіла для внутрішніх органів, а різноспрямоване розташування м'язових волокон у них сприяє виконанню різноманітних функцій. Широкі м'язи мають відповідно широкі сухожилки, що займають великі площі. Називаються вони апоневрозами.

Кільцеві м'язи розташовуються навколо отворів тіла (наприклад коловий м'яз ока, рота та ін.), їх іще називають сфінктерами, які, скорочуючись, закривають отвори, а дилятатори, навпаки, розкривають.

Розрізняють і такі форми м'язів, як дельтоподібний, ромбоподібний, квадратний, трапецієподібний, зубчастий, камбалоподібний, грушоподібний, черпакоподібний, пірамідальний, круглий, триголовий. Залежно від того, скільки суглобів обслуговує м'яз, їх іще називають односутлобовими, двосуглобовими й багатосуглобовими. Прикладом односуглобового м'яза може бути дельтоподібний, що проходить лише над плечовим суглобом, а тому й виконує в ньому відведення, згинання та розгинання. Чотириголовий м'яз стегна є двосуглобовим, бо проходить спереду стегна над двома суглобами - кульшовим і колінним. У кульшовому суглобі цей м'яз згинає ногу, а в колінному розгинає. Більшість м'язів передпліччя відносять до багатосуглобових м'язів, оскільки вони проходять над кількома суглобами кисті.

М'язи, які поділяються сухожилками на два черевця називаються двочеревцевими. Деякі широкі м'язи мають кілька сухожилкових прошарків (наприклад, прямий м'яз живота). Залежно від кількості сухожильних головок, якими починаються м'язи на кістках, вони називаються двоголовими, триголовими, чотириголовими.

За напрямком волокон м'язи поділяють на прямі, поперечні, косі.

Відповідно до функції м'язи називаються: згиначі (флексори), розгиначі (екстензори), відвідні (абдуктори), привідні (аддуктори), ті, що обертають навколо вертикальної осі досередини, - пронатори, а ті, що обертають назовні, - супінатори.

М'язи, що виконують однакові рухи, називаються синергістами (наприклад, променевий і ліктьовий згиначі зап'ястка), а ті, що виконують різні за напрямком рухи, - антагоністами. Наприклад, круглий і квадратний пронатори передпліччя є антагоністами супінатора передпліччя.

Сила м'язів залежить від кількості їхніх волокон: чим їх більше, тим сильніший м'яз. Крім того, на силу м'яза впливає напрямок його волокон. Так, встановлено, що м'язи з косим і перистим розташуванням волокон сильніші від м'язів з прямим розташуванням волокон, тобто веретеноподібних. У цьому випадку силу м'язів визначають фізіологічним поперечником м'яза, під яким розуміють площину його поперечного розрізу, перпендикулярну довжині волокон. Якщо волокна паралельні довгій осі м'яза, його фізіологічний поперечник дорівнюватиме анатомічному.

Анатомічний поперечник - це площина його поперечного перерізу, перпендикулярна довгій осі м'яза. При косому розташуванні м'язових волокон фізіологічний поперечник буде значно більшим за анатомічний. Тому і м'язи з косим (перистим, двоперистим) розташуванням волокон набагато сильніші.

3.3 Розвиток м'язів

У нижчих тварин (ланцетник, риби) стінки тіла складаються з посмугованих, метамерно розташованих м'язів, але у риб м'язи поділяються на парієтальні й вісцеральні.

Парієтальні м'язи розвиваються з сомітів, а вісцеральні - з вісцеральних дуг. У наземних хребетних м'язи диференціюються на шийний, грудний, черевний і хвостовий відділи. У ссавців і людини у зв'язку зі складнішими функціями організму й спеціалізацією кінцівок сегментарність зникає, за винятком грудної клітки, хребта й живота, де вона частково залишилася.

Вісцеральні м'язи щелепної й під'язикової дуг перетворюються на жувальні та мімічні м'язи обличчя, а також м'язи шиї, що лежать вище під'язикової кістки. З м'язів першої зябрової дуги розвиваються м'язи глотки й гортані, а з III та IV зябрових дуг утворюються грудинно-ключично-сосковий і трапецієподібний м'язи. Всі м'язи вісцерального походження іннервуються волокнами V, VII, IX, X та XI парами черепних нервів.

М'язи тулуба й кінцівок розвиваються з міотомів, із вентральної частини міотома розвивається вентральна мускулатура: міжреберні м'язи грудної клітки, прямий і косі м'язи живота. Із дорзальної частини міотома розвиваються глибокі м'язи спини. Іннервуються ці м'язи спинномозковими нервами, які відповідно діляться на вентральні та дорзальні гілочки. М'язи тулуба й кінцівок поділяються на власні, або автохтонні, і м'язи-переселенці. Власні м'язи прикріплюються обома кінцями на тулубі, а м'язи-переселенці - на тулубі або кінцівках, а потім переселяються на кінцівку або на тулуб. Так, одним кінцем на верхню кінцівку переміщуються такі м'язи; трапецієподібний, ромбоподібний, м'яз-підіймач лопатки, грудинно- ключично-соскоподібний, передній зубчастий. Попередня їх закладка відбувається на тулубі. І навпаки, такі м'язи, як найширший м'яз спини, великий і малий грудні м'язи, поперечна фасція та квадратний м'яз попереку спочатку закладаються на кінцівках, а пізніше одним сухожилковим кінцем переселяються на тулуб.

Приріст маси м'язів відбувається нерівномірно й залежить від функціональних особливостей окремих органів і систем організму. Так, у перші місяці життя дитини найшвидше розвиваються м'язи живота, потім жувальні. В 10-12 місяців, коли дитина активно повзає й починає ходити, збільшується маса м'язів спини та кінцівок. Активніше й швидше розвиваються згиначі, а розгиначі кінцівок дещо відстають у розвитку. В перші роки життя динамічні м'язи розвиваються раніше за статичні. Тому рухи дітей у цьому віці стрімкі, швидкі, але недовготривалі, що пов'язано з їхньою втомлюваністю. Протягом життя людини м'язи змінюються як кількісно, так і якісно. Дитина народжується з м'язовою масою, яка не перевищує 24% маси тіла. Волокна її м'язів розвинуті ще недостатньо, ядра в саркоплазмі займають центральне положення й велику площу порівняно з м'язами дорослої людини. Такі м'язи швидко стомлюються. М'язи у дітей ростуть повільно й за перші 6-7 років життя їхня маса збільшується лише на 4-5 %. Швидкий приріст м'язової маси відбувається у дітей молодшого шкільного віку (7-12 років). У цьому віці збільшується м'язова маса за рахунок потовщення волокон. У них змінюється хімічний склад саркоплазми, ядра локалізуються ближче до оболонки, функціонально вони стають більш витривалими, менше стомлюються. З 13-річного віку й до 15-16 років спостерігається активний ріст довгих трубчастих кісток. Значно видовжуються кінцівки, підлітки в цей період стають високими й незграбними, з довгими й тонкими м'язами, які відстають у своєму розвитку від кісток. В 16-18 років активно збільшується м'язова маса, а починаючи з 18-річного віку вона становить 35-40% маси тіла. Систематичні заняття фізкультурою й спортом сприяють збільшенню м'язової маси до 45-50%. Сталою м'язова маса зберігається до 50 років, після чого настає інволюція опорно-рухового апарату, і м'язова маса поступово зменшується, а в старечому віці падає до 30% маси тіла.

Розділ 4. Характеристика основних груп м'язів

4.1 М'язи тулуба

4.1.1 М'язи грудей

У ділянці грудної клітки розташовані дві групи м'язів: глибокі (власне м'язи грудної клітки) й поверхневі. До глибоких м'язів належать зовнішні та внутрішні міжреберні, поперечний м'яз грудної клітки й діафрагма, а до поверхневих, або переселенців, - великий і малий грудні та передній зубчастий м'язи.

Зовнішні міжреберні м'язи виповнюють усі міжреберні проміжки від реберних хрящів до хребетного стовпа, їхні волокна йдуть згори донизу й уперед від верхнього ребра до розміщеного нижче. При скороченні м'язи підіймають ребра, збільшуючи при цьому об'єм грудної клітки в передньозадньому й поперечному напрямках. Ці м'язи сприяють вдихові.

Внутрішні міжреберні м'язи починаються від верхнього краю нижче розміщеного ребра, йдуть угору та вперед і прикріплюються до нижнього краю ребра, розміщеного вище. На задній поверхні грудної клітки, починаючи від кутів ребер і аж до хребта, внутрішні міжреберні м'язи відсутні. При скороченні м'язи опускають ребра, звужують грудну клітку, зменшуючи її об'єм, сприяють видиху.

Поперечний м'яз грудної клітки лежить на задній поверхні передньої грудної стінки. Скорочуючись, зменшує об'єм грудної клітки, сприяє видиху.

Діафрагма, або грудночеревна перетинка, відділяє грудну порожнину від черевної, має куполоподібну форму, куполом обернену в грудну порожнину. М'язові волокна діафрагми починаються від грудини, ребер і поперекових хребців по кільцевій лінії і з'єднуються в центрі, утворюючи сухожилковий центр. Зліва від сухожилкового центра лежить серце. Діафрагма має три частини: грудинну, реберну й поперекову.

Великий грудний м'яз починається від грудинної частини ключиці, від краю рукоятки, тіла грудини, V-VI реберних хребців і верхньої ділянки піхви прямого м'яза живота. Всі волокна сходяться в один міцний сухожилок, який прикріплюється до гребеня великого горба плечової кістки. Функція: скорочуючись, м'яз опускає підняту руку, тягне плече вперед і всередину, пронує його.

Малий грудний м'яз лежить під великим грудним м'язом, починається від передньої поверхні ІІ-V ребер і прикріплюється до дзьобоподібного відростка лопатки. При скороченні м'яз тягне лопатку вперед і вниз, при фіксованій лопатці - підіймає ребра й бере участь в акті вдиху.

Передній зубчастий м'яз лежить на бічній поверхні грудної клітки, починається зубцями від зовнішньої поверхні VІІІ-ІХ ребер, прикріплюється до нижнього кута й медіальної поверхні лопатки. Функція: тягне лопатку вперед, а її нижній кут - назовні, завдяки чому лопатка обертається навколо сагітальної осі.

4.1.2 М'язи живота

М'язи живота утворюють зовнішню та внутрішню черевні стінки, їхні волокна розташовуються в різних напрямках: поздовжньому, поперечному, косому. До м'язів, які мають прямі волокна, відносять прямий м'яз живота й пірамідальний. Горизонтально розташовані волокна в поперечного м'яза живота. Косе розташування волокон мають зовнішній і внутрішній косі м'язи живота і квадратний м'яз попереку.

М'язи живота виконують такі функції: утворюють стінку черевної порожнини спереду і частково ззаду, завдяки своєму тонусу утримують органи черевної порожнини; опускають униз ребра й цим зменшують у розмірі грудну клітку, беруть участь у видиху.

Прямий м'яз живота починається від мечоподібного відростка, хрящів VIII-X ребер і приєднується до лобкової кістки. Він має 3-4 сухожилкові перемички, що зміцнюють як м'яз, так і черевну стінку. Прямий м'яз лежить у фіброзній піхві, утвореній апоневрозами косих м'язів живота. Цей м'яз бере участь у нахилі тулуба вперед.

Пірамідальний м'яз невеликий, трикутної форми, одним кінцем починається в ділянці лобкового симфізу, а другим прикріплюється до нижнього кінця білої лінії живота, яку при скороченні натягує.