Роль сучасного уроку хімії у формуванні наукового світогляду учнів

Сучасна педагогіка звільнилася від ряду стереотипів і не тільки дозволяє, але і рекомендує варіативні методи проведення уроків. Наприклад, можуть включати в курс-екскурсії, що проводяться поза стінами школи, лекції, до яких залучаються висококласні фахівці, демонстрації фільмів і відеоматеріалів, навіть уроки-концерти, підготовлені учнями. Цікавою можна вважати форму проведення уроку в читальному залі бібліотеки. Відвідування концерту або вистави - своєрідний урок, оскільки несе і виховну, і освітню і розвиваюче навантаження.

Для підвищення ефективності викладання школа забезпечується комплексом технічних засобів. Так, уроки хімії немислимі без проведення лабораторних робіт. Для таких уроків важлива наявність реактивів, колб, пробірок.

Особливого значення в наш час набуває використання на уроках проекторів, інтерактивних дощок. Їх використання дозволяє задіяти кілька органів почуттів, підвищує інтерес до предмету.

Особлива роль відводиться використанню комп'ютерів в освітньому процесі. Відзначимо, що комп'ютер може застосовуватися так само як телевізор, оскільки випущено значну кількість мультимедійних компакт-дисків на підтримку навчальних дисциплін. На відміну від телевізора, що надає дитині роль пасивного приймача інформації, комп'ютер дає можливість двостороннього спілкування в інтерактивному режимі. Хороші навчальні програми передбачають варіативність завдань і питань в залежності від рівня попередніх відповідей.

Важливе значення в сучасному світі має вміння знайти інформацію. Сьогодні основним джерелом інформації поряд з книгою стає мережа інтернету. Здатність швидко знайти потрібну інформацію, використовувати її необхідно для успіху подальшої роботи.

Як для учнів, так і для вчителя, урок цікавий тоді, коли він Сучасний в найширшому розумінні цього слова.

Особливості сучасного уроку:

1. основна форма взаємодії вчителя і учня - співпраця. Учитель не викладає на уроці готове рішення, а ставить проблему. Урок стає інструментом спільного пошуку вирішення цієї проблеми, причому різними видами технологій.

2. Сучасний урок відображає реальне життя.

3. використання інтегрованого уроку. Об'єднання природничо наукових дисциплін (фізики, хімії, біології, географії) для дослідження єдиного об'єкта.

4. групова форма навчання, взаємонавчання в групах, в цілому відображає практику реальних наукових досліджень.

5. Сучасний урок насичений різноманітними матеріалами на друкованій основі (інструкції, алгоритми, збірники задач, таблиці).

6. незважаючи на різноманітність технологій, стрижнем уроку залишається особистість вчителя.

Загальні вимоги до сучасного уроку хімії:

1. спрямованість на досягнення конкретних цілей навчання, виховання, розвитку учнів.

2. науковість змісту: теоретично і методологічно правильне розкриття основних теорій, законів, понять, фактів хімії, зазначених у шкільній програмі, показ їх у розвитку в міру просування учнів у навчальному пізнанні.

3. використання всіх можливостей змісту і методів навчання для розвитку інтересу учнів до навчання, логічного мислення, творчих здібностей.

4. Використання новітніх досягнень науки, побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.

5. реалізація на уроці в оптимальному відношенні всіх дидактичних принципів і правил.

6. забезпечення належних умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їх інтересів, нахилів і потреб.

7. встановлення усвідомлюваних учнями міжпредметних зв'язків.

8. Зв'язок з раніше вивченими знаннями і вміннями.

9. логічність і емоційність всіх етапів навчально-виховної діяльності.

10. ефективне використання педагогічних засобів.

11. Зв'язок з життям, особистим досвідом учнів.

12. формування практично необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення і діяльності.

13. формування вміння вчитися, потреби постійно поповнювати обсяг знань.

14. ретельна діагностика, прогнозування, проектування та планування кожного уроку.

15. прищеплення навичок самостійної роботи учнів на уроці в її фронтальних, групових та індивідуальних формах.

Кожен урок направляється на досягнення триєдиної мети: навчати, виховати, розвинути. З урахуванням цієї вимоги до уроку конкретизуються в дидактичних, виховних і розвиваючих вимоги.

2.3 Основні шляхи вдосконалення уроку в сучасній школі

Педагогічна наука і шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення уроку. Основні напрямки наступні.

1) посилення цілеспрямованості діяльності вчителя та учнів на уроці.

Одне з важливих завдань вчителя-мобілізувати учнів на виконання поставлених завдань, досягнення цілей безпосередньо на уроці. Для цього необхідно спланувати кожен урок, щоб в ньому були передбачені найкоротші шляхи до поставленої мети, і в першу чергу намічені структура, методика і засоби навчання в суворій відповідності з поставленою метою.

2) здійснення організаційної чіткості кожного уроку від першої до останньої хвилини.

Заздалегідь на перерві готуються необхідні для уроку наочні посібники, технічні засоби, учнівське приладдя, довідкова та додаткова література, необхідне на кожне робоче місце. Також для цього можливо поставити перед учнями цікаве завдання, що включає їх в роботу з першої хвилини уроку. Замість домашніх завдань застосовуються різні способи фронтальної прискореної перевірки-тестові письмові роботи, програмування, перфокарти та ін.

3) підвищення пізнавальної самостійності і творчої активності учнів.

Найбільш цікавий напрямок пов'язаний з питаннями застосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створення проблемних ситуацій як засобу підвищення пізнавальної активності учнів, це сприяє підвищенню якості знань і виробленню необхідних навичок і умінь. Також передбачається Самостійна робота учнів з навчальною та науковою літературою, словниками, довідниками та енциклопедіями, таблицями, діаграмами, графіками, картами.

4) оптимізація навчально-виховного процесу.

Цілеспрямований вибір найкращого варіанту побудови процесу, який забезпечує за певний час максимальну ефективність вирішення завдань освіти в даних конкретних умовах школи, певного класу.

5) здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків.

При переході до нового матеріалу, ставляться завдання і питання для відтворення і подальшої корекції, опорних для засвоєння нового матеріалу знань і практичних навичок і умінь.

Ці знання отримані учнями в процесі навчання або на основі особистих спостережень, при вивченні даного предмета або споріднених дисциплін. Це можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, що створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань має супроводжуватися їх удосконаленням: доповненням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням помилкових знань.

Внутрішньопредметні в міжпредметні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого кола знань. Міжпредметні зв'язки сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються з різних навчальних дисциплін.

6) Особливості інновацій на уроці.

Урок-традиційний осередок освітнього процесу. Оскільки урок відображає всю систему навчання, що включає її філософські, педагогічні та дидактичні підстави, то принципи інновацій підходять до проектування і реалізації педагогічних нововведень по відношенню до уроку так само, як і до системи освіти в цілому.

У той же час, урок має особливості, які визначають характер інновацій. Інноваційним змінам підлягають:

? саме поняття "урок", його зміна по відношенню до сучасної ситуації;

? типологія уроку (нові типи уроків здатні перевести його в якісно інший вид, наприклад, уроки-проекти, уроки-занурення);

? методологічні елементи уроку: зміст, цілі, роль у загальній освіті;

? методичні структурні елементи уроку: завдання, зміст, засоби, форми і методи навчання, система контролю, оцінки, рефлексії;

? форма підготовки та проведення уроку вчителем, наприклад, за допомогою ресурсів і технологій Інтернет.

Педагогічні нововведення, що відносяться до зміни уроку, які лежать в руслі парадигми людиноподібної освіти.

? Зміна цільової установки уроку» дати освіту «на установку»освіта як самореалізація".

? Зміна принципу репродуктивного засвоєння матеріалу на принцип продуктивності, що передбачає основне завдання вчителя: визначити при підготовці уроку, що саме, який освітній продукт створять учні в ході уроку.

? Перехід від загальної освіти для всіх до реалізації індивідуальної освітньої траєкторії кожного учня.

Для цього застосовується ряд педагогічних нововведень: індивідуальні освітні програми та їх затвердження, особистісна діагностика та моніторинг навчальної діяльності кожного, індивідуалізована система діагностики та оцінки освітніх результатів:

· Перехід від логічної структури уроку до ситуаційної. Впровадження в урок або в систему уроків технології освітньої ситуації. В результаті реалізується внутрішня логіка розвитку учнів по відношенню до досліджуваних питань.

· Замість завдань, які не передбачають їх індивідуального рішення, вводяться евристичні-відкриті завдання. Такі завдання не мають однозначних "правильних" відповідей. Будь-яка відповідь завжди унікальна і відображає ступінь творчого самовираження учня. Засобом інноваційного просування даного нововведення виступають дистанційні евристичні Олімпіади.

· Обмеженість змісту уроку рамками класних стін долається за допомогою телекомунікацій та ресурсів Інтернет. Участь у дистанційних курсах, проектах, конференціях - і підготовка до них - засоби для переходу до відкритої, розподіленої освіти.

· Моноорієнтована освіта (навчання в одного вчителя в рамках однієї методичної системи) долається шляхом введення технологій розподіленого навчання. Очний учитель змінює свої функції в бік функцій тьютора, координатора освітнього процесу.

· Замість узагальнення матеріалу і заздалегідь готових висновків уроку-впроваджується система індивідуальної та колективної рефлексії - усвідомлення виконаної діяльності.

· Оцінці підлягають не стільки результати порівняння досягнень учня з єдиними нормами і критеріями, скільки виявлення його власного освітнього прирощення, порівняння його з самим собою [3, 68-94].

2.4 Классификація уроків хімії

Організація ефективного навчання хімії можлива лише при методично вмілому використанні різноманітних форм організації педагогічного процесу, які позначають його зовнішню сторону і характеризуються здійсненням упорядкованої діяльності в2.4чителя і учнів в установленому режимі. Форми навчання органічно пов'язані з усіма елементами навчального процесу - змістом шкільної географії, методами, засобами навчання. Так, у залежності від змістовної сторони навчального процесу у різних формах навчання можуть застосовуватися одні й ті ж самі або навпаки різні методи та засоби навчання.

Вибір форми навчання визначається цілями навчально-виховного процесу, особливостями змісту курсів шкільної хімії, віковими особливостями учнів, місцем і часом проведення навчального заняття.

Усі форми організації навчання хімії в школі можна поділити на дві організаційні групи - урочні та позаурочні.

Основною формою організації навчання хімії в школі є урок, який характеризується:

· наявністю триєдиної мети;

· планом роботи (чітко визначеною послідовністю різних видів діяльності вчителя й учнів на уроці залежно від його типу та структури);

· обмеженими часовими рамками;

· постійним складом однакових за віком дітей;

· певним місцем і часом проведення уроку за розкладом.

У сучасній педагогіці існує велика кількість класифікацій уроків за різними ознаками:

? за метою організації занять (М. Махмутов);

? методами навчання (І. Борисов);

? способами організації навчальної діяльності учнів (Ф. Кирюшкин).

Найбільш обґрунтованою й наближеною до реального освітнього процесу, на наш погляд, виступає розподіл уроків за дидактичною метою (В. Онищук). Ця класифікація допомагає чіткіше визначити мету, завдання і структуру кожного уроку.

Типологія уроків за дидактичною метою:

1. Урок-вступ забезпечує уведення учнів у вивчення нового курсу (або крупного розділу) хімії.

2. Урок засвоєння нових знань вирішує завдання з організації сприйняття й осмислення учнями великого за обсягом і складного за засвоєнням блоку теоретичних знань.

Метою уроку вивчення нового матеріалу є оволодіння учнями новим матеріалом. Для цього школярі повинні підключатися до вирішення таких дидактичних задач як засвоєння нових понять і способів дій, самостійної пошукової діяльності, формуванню системи ціннісних орієнтацій.

Види уроків, що застосовуються в рамках цього типу уроків, являються досить різноманітними: урок-лекція, урок-семінар, кіно-урок, урок теоретичних і практичних самостійних робіт (дослідницького типу), урок змішаний (сукупність різних видів уроків на одному уроці). Спільним для всіх цих видів уроків являється те, що час уроку відводиться на роботу учнів з новим матеріалом, в ході якої використовуються всі можливі прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів: надання викладу нового матеріалу проблемного характеру, використання учителем яскравих прикладів, фактів, підключення учнів до їх обговорення, підкріплення тих чи інших теоретичних положень особистими прикладами і фактами, використання наочно-образного матеріалу і технічних засобів навчання. Все це спрямоване на змістовне і глибоке роз'яснення нового матеріалу учителем і вміння підтримувати увагу і розумову активність учнів при роботі з ним. Крім того, спільним являється і те, що на уроці в ході вивчення нового матеріалу, йде робота і по упорядкуванню та закріпленню раніше засвоєного. Неможливо вивчати новий матеріал, не згадуючи, не аналізуючи, не опираючись на уже пройдений матеріал, не використовуючи його при висновках якихось нових положень.

Урок засвоєння умінь і навичок орієнтований на забезпечення оволодіння учнями операційною стороною знань. Основною формою навчальної діяльності на цьому уроці є практична робота, на якій завдання спрямовані за засвоєння і закріплення спеціальних умінь.

Хімія - одна з найбільш практико - спрямованих дисциплін, що вивчаються в умовах загальноосвітньої школи. Її викладання безпосередньо пов'язане з процесом формування дослідницької компетенції, оскільки методи, на яких ґрунтується хімічна наука (аналіз, експеримент, моделювання тощо), багато в чому збігаються з основними компонентами дослідницької компетенції.

Учнівське дослідження поєднує в собі використання теоретичних знань і експерименту, вимагає вміння моделювати, здійснювати уявний експеримент, будувати план дослідження також вимагає від учнів максимальної самостійності і досить багато часу для навчання.

Існують різні дослідницькі методи в процесі викладання хімії. До них відносять такі:

Спостереження. Це активний метод пізнавальної діяльності, що спирається на роботу органів почуттів. Щоб бути плідним, спостереження повинно відповідати ряду вимог:

Моделювання. Сутність методу полягає в тому, що при вивченні будь-якого явища створюється модель, яка служить для учнів об'єктом розгляду. Так, модельні уявлення використовуються при вивченні об'єктів мікросвіту. Наприклад, представлення електронної хмари служить моделлю електрона.

Опис. Опис переводить дані експерименту на мову науки. Використовуючи хімічні рівняння реакцій, учні описують дані експериментів. Особливо допомагає опис в навчанні тоді, коли досліджувані хімічні процеси необхідно представити в тимчасовому аспекті, коли важко показати експериментально процеси, що йдуть роками. Коли формуються уявлення про сталеваріння, про виробництво чавуну, скла, перегонці нафти та ін.

Формуванню дослідницьких умінь учнів сприяє навчальний експеримент. Хімічний експеримент є найважливішим методом і головним засобом наочності на уроці. Його використовують для перевірки істинності висунутих гіпотез, для вирішення навчальних проблем. За допомогою експерименту учні пізнають речовини і відбуваються з ними зміни. Педагогічна цінність експерименту в тому, що в ході його спостереження учень переконується в тому, що складними хімічними процесами можна управляти, що в здаються спочатку незрозумілими явищах немає нічого загадкового. В цьому відношенні експеримент як метод навчання виконує розвиваючу і виховує функцію.

Розрізняють навчальний демонстраційний експеримент, що виконується в основному викладачем на демонстраційному столі, і учнівський експеримент - практичні роботи, лабораторні досліди, які проводять учні на своїх робочих місцях. Своєрідним видом експерименту є уявний експеримент.

Лабораторні досліди - вид самостійної роботи, що передбачає виконання хімічних дослідів на будь-якому етапі уроку для більш продуктивного засвоєння матеріалу і отримання конкретних, усвідомлених і міцних знань.

Лабораторні досліди проводять найчастіше для знайомства з фізичними і хімічними властивостями речовин, а також для конкретизації теоретичних понять або положень, рідше - для отримання нових знань. Останні завжди містять певну пізнавальну задачу, яку учні повинні вирішити експериментально. Це вносить елемент дослідження, що активізує розумову діяльність школярів.

Лабораторні досліди супроводжують виклад навчального матеріалу викладачем і так само, як і демонстрації, створюють в учнів наочні уявлення про властивості речовин і хімічних процесах, привчають узагальнювати спостережувані явища. Але на відміну від демонстраційних експериментів вони виробляють також експериментальні вміння і навички. Однак не всякий досвід може бути проведений як лабораторний (наприклад, синтез аміаку та ін.). І не всякий лабораторний досвід ефективніше демонстраційного - на проведення багатьох лабораторних дослідів потрібно більше часу, причому тривалість безпосередньо залежить від якості сформованих експериментальних умінь і навичок.

Завдання лабораторних дослідів - якомога швидше познайомити учнів з досліджуваним конкретним явищем (речовиною). Застосовувана при цьому техніка зводиться до виконання учнями 2-3 операцій, що, природно, обмежує можливості формування практичних умінь і навичок.

Експеримент - найважливіший шлях здійснення зв'язку теорії з практикою при навчанні хімії, перетворення знань в переконання. Тому розкриття пізнавального значення кожного досліду - основна вимога до хімічного експерименту. Експеримент дозволяє виділити і вивчити найбільш суттєві сторони об'єкта чи явища за допомогою різноманітних інструментів, приладів, технічних засобів в заданих умовах.

4. Урок застосування знань, умінь і навичок спрямовує учнів на творче вирішення практичних завдань на основі засвоєних на попередніх уроках знань. На уроці цього типу виконуються великі за обсягом і складні за змістом практичні роботи.

5. Урок узагальнення і систематизації знань вирішує завдання повторення, корекції та більш глибокого осмислення ключових питань за темою навчальної програми, засвоєння причинно-наслідкових зв'язків, основних хімічних закономірностей, провідних ідей і теорій на основі широкої систематизації знань.

Уроки узагальнення і систематизації нових знань проводяться після вивчення основних розділів програми. На уроках цього типу закріплюються знання про об'єкти, явища або процеси, узагальнюються окремі факти і формуються відповідні поняття, розкриваються причинно-наслідкові зв'язки. Наведені приклади видів уроків вдосконалення знань, умінь і навичок свідчать про те, що організація навчальної діяльності учнів на уроці одночасно з повтором здійснює і застосування знань в дещо зміненій ситуації, і систематизацію знань і закріплення, зміцнення вмінь і навичок їх вдосконалення не тільки в межах теми, що вивчається, але і на між тематичному і між предметному рівні.

При плануванні уроку разом з повтором можна організувати і контроль, і систематизацію знань. Не виключена можливість такої побудови уроку, коли вчитель планує тільки поточний повтор в межах теми, наприклад, перед контрольною роботою. Він може весь урок закріплювати які-небудь навички, що буде основною дидактичною метою. Однак не можна підходити до цього запитання механічно. Головне, щоби на цих уроках правильно пов'язувались фронтальне опитування та індивідуальне опитування учнів з письмовими, усними і практичними вправами, а також з організацією самостійної навчальної роботи.

Урок узагальнення і систематизації знань спрямований на вирішення двох основних дидактичних задач - встановлення рівня оволодіння учнями теоретичними знаннями і методами пізнавальної діяльності по вузловим питанням програми, що мають вирішальне значення для оволодіння предметом в цілому, і перевірки та оцінки знань, умінь і навичок учнів за всім програмним матеріалом, що вивчається на протязі довгих періодів - чверті, півріччя і за весь рік навчання.

Психологічно такі уроки стимулюють учнів до систематичного повторення більших розділів, великих блоків навчального матеріалу, дозволяє їм усвідомлювати його системний характер, розкривати способи вирішення типових задач і поступово оволодівати досвідом їх переносу в нестандартні ситуації при вирішенні виникаючих перед ними нових незвичайних задач.

Специфікою уроків узагальнення та систематизації знань являється те, що учитель кожного разу при проведенні уроку заздалегідь визначає питання-проблеми для повторення, заздалегідь вказує джерела, якими необхідно користуватися учням, при необхідності проводить оглядові лекції, дає учням завдання для їх колективно-групового виконання поза уроком, проводить як групові, так і індивідуальні консультації, співбесіди по ходу підготовки учнів до уроку, дає рекомендації для самостійної роботи. В старших класах найбільш розповсюдженим видом уроків узагальнення і систематизації являються уроки, на яких проводяться проблемні дискусії, або уроки - семінари, на яких поглиблюється або систематизується певний зміст вивченого розділу програми або програмного матеріалу в цілому, а також уроки, на яких учні цілеспрямовано (окремо або групами) вирішують творчі завдання теоретичного або практичного характеру.

6. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок забезпечує контроль за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу, сформованості спеціальних умінь та навичок, дозволяє перевірити та при необхідності скорегувати ЗУН учнів за певною темою навчальної програми.

На уроках перевірки знань здійснюється поточна або підсумкова перевірка вивченого (самостійна робота, тести). Уроки контролю і корекції знань, умінь і навичок призначені для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять, сформованості умінь і навичок, досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Видами уроку контролю та корекції можуть бути:

• усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове);

• письмове опитування;

• залік,

• залікова практична (лабораторна) робота;

• контрольна самостійна робота;

• екзамени та ін.

Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, тем. Вищою формою перевірки та оцінки знань учнів, рівня їх знань є екзамен з курсу в цілому.

Після проведення уроку контролю проводиться спеціальний урок аналізу та виявлення типових помилок, недоліків у знаннях, вміннях і навичках учнів, в організації їх навчально-пізнавальної діяльності.

7. Комбінований урок вирішує дидактичні завдання декількох типів уроків. На комбінованому уроці вчитель може перевірити та при необхідності скорегувати попередньо сформовані ЗУН учнів, пояснити новий матеріал, закріпити засвоєний матеріал у процесі виконання практичних завдань в опорі на наявні знання, виявити загальні ознаки й закономірності аналізованих явищ та процесів. Цей тип уроку є комбінацією різних видів роботи, тому й має назву - комбінований.

На цих уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам`ятовуванню, узагальненню та систематизації. На них має місце і повторення раніше вивченого, перевірка домашнього завдання, закріплення нового матеріалу. На ньому вирішуються дидактичні завдання всіх типів уроків.

Класифікація уроків хімії за дидактичною метою

1) Вступний урок;

2) Урок засвоєння нових знань;

3) Урок засвоєння умінь і навичок;

4) Урок застосування знань, умінь і навичок;

5) Урок узагальнення і сістематизації знань;

6) Урок перевірки знань, умінь і навичок;

7) Комбінований урок.

Структура будь якого типу уроку складається з певної послідовності взаємопов'язаних між собою етапів.

Макроструктура уроку доповнюється його мікроструктурою - комплексом методів, прийомів, засобів навчання, які використовує вчитель для організації навчального процесу на уроці з урахуванням мети уроку, змісту навчального матеріалу, вікових особливостей учнів, рівня пізнавальної активності класу. Макро- й мікроструктура уроку чітко висвітлюється вчителем у поурочному плані.

За формою проведення уроки хімії можуть бути стандартні (традиційні), або нестандартні (інтерактивні), на яких навчання відбувається в процесі активної взаємодії й інтенсивного спілкування учнів. Усе різноманіття нетрадиційних уроків хімії можна поділити на такі групи:

1. Уроки-ігри:

· Уроки змагальної спрямованості - урок-змагання, урок-турнір, урок-естафета, урок-вікторина. Орієнтовані на вироблення учнями тактики і стратегії взаємодії, організацію спільної діяльності з досягнення навчальних завдань за темою уроку.

· Уроки-рольові ігри - урок-вистава, урок-казка, урок-подорож, урок-аукціон, урок-актуальне інтерв'ю, урок-ярмарок, урок-концерт та ін.

· Уроки-ділові ігри - урок-засідання, урок-суд, урок-занурення та ін. Спрямовані на імітацію прийняття рішень у різних ситуаціях.

· Уроки, організовані за аналогією з відомими іграми телебачення: «Поле чудес», «КВК», «Останній герой», «Найслабша ланка», «Брейн ринг», «Що? Де? Коли?», «Слідство ведуть знавці», «Щасливий випадок».

2. Уроки комунікативної спрямованості: урок-діалог, урок-обговорення, урок-презентація, урок-конференція, урок відкритих думок, урок-пошук істини, урок-круглий стіл, урок-брифінг, урок-дискусія, урок-консультація та ін. Спрямовані на:

- організацію інтенсивного спілкування учнів шляхом обговорення питань пізнавального характеру;

- формування в учнів здатності висловити й аргументувати свою точку зору, відстояти власну й зрозуміти іншу позицію щодо означеної проблеми.

3. Уроки творчої спрямованості: урок творчості, урок-творчий звіт, урок-фантазування, урок мрії та ін. В якості механізму організації навчання виступають ігрові методи залучення учнів у творчу діяльність.

Основною вимогою до проведення нетрадиційних урочних форм організації навчання - є чітке дотримання структури обраного типу уроку.

Використання нестандартних форм уроків хімії сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу за рахунок активізації діяльності учнів на уроці, стимулює їх інтерес до хімії, формує позитивне ставлення школярів до навчання, розвиває творчу самостійність учнів за рахунок їх залучення до розробки технологічного інструментарію уроку, надає можливість створити сприятливі умови для засвоєння компонентів змісту хімічної освіти та всебічного розвитку особистості школярів.

Поурочний план уроку є творчим доробком учителя хімії, в якому він здійснює оптимальне поєднання всіх компонентів процесу навчання.

Запорукою результативності навчально-виховного процесу з хімії є дотримання учителем основних вимог до проведення уроку:

1. Ретельний добір фактичного матеріалу.

2. Орієнтація на комплексне формування компонентів змісту хімічної освіти (знання, уміння, навички, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-ціннісного відношення до навколишньої дійсності).

3. Чітка мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів з опорою на вікові та індивідуальні потреби учнів.

4. Оптимальне поєднання різноманітних методів та методичних прийомів навчання з метою забезпечення активності кожного учня.

5. Реалізація діяльнісного підходу до організації навчально-виховного процесу (використання й ритмічне чергування різних видів практично-предметної діяльності).

6. Доцільне застосування різних засобів наочності.

7. Використання сучасних педагогічних технологій.

8. Реалізація внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків у процесі навчання.

9. Забезпечення чіткої організації уроку: дотримання певної послідовності й тривалості етапів уроку, підтримання дисципліни учнів, зручне для вчителя розташування хімічного обладнання тощо, що дозволяє оптимізувати використання навчального часу.

Підсумовуючи вище викладене зауважимо, що використання різноманітних типів уроків та ретельна підготовка вчителя до кожного уроку сприятиме ефективному формуванню наукового світогляду учнів під час вивчення хімії.

Щоб урок став ефективним, цілеполягання повинно бути не тільки у вчителя, але й в учнів - принцип практичної значущості. Ефективність навчання оцінюють за рівнем успішності учня. Для подальшої успішності учні повинні навчитися орієнтуватися у великому обсягу інформації, аналізувати її, приймати рішення, опановувати нові області знань. Навчальний успіх кожного учня - це не тільки збільшення засвоєної ним інформації, але, по-перше це - постійне зростання його навчальних можливостей [25].

Основні засади ефективного уроку:

Принципи: співпраця учнів та вчителя, ефективність стратегії педагога, творчий підхід, наявність алгоритму своєї педагогічної концепції.

Методи: активні (засновані на комунікаціях) та інтерактивні (стимулюють пізнавальний процес, урізноманітнюють процес навчання, проявляють творчу активність, допомагають встановити психологічний контакт між учнем та вчителів).

2.5 Методи стимулювання навчально-пізнавальної активності на уроках хімії

Основним завданням загальноосвітньої школи є різнобічний розвиток індивідуальності, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб; формування в учнів бажання і уміння вчитися, виховання потреби і здатності до навчання упродовж усього життя; становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетенцій. Випускники школи повинні відчувати себе компетентними у будь-якій галузі, вміти творчо мислити, знайти своє місце в реальному житті [40].

Будь-яка діяльність передбачає наявність компонента мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде успішною за умови позитивного ставлення учня до навчання, наявності пізнавального інтересу, потреби у здобутті знань, почуття обов'язку й відповідальності. Ефективність навчання значною мірою залежить від вибору й реалізації методів навчання. У психолого-педагогічній літературі поняття «метод» трактується по-різному. Метод навчання -- це спосіб досягнення певної дидактичної мети.

Методи мають різноманітну структуру. Структура методів навчання залежить від дидактичної мети, змісту навчального матеріалу, методичного апарату.

Для формування мотивів навчальної діяльності використовують весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та ін. Кожен із цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Проте існують специфічні методи стимулювання і мотивації, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулювання пізнавальної активності і водночас сприяння збагаченню учнів навчальною інформацією [15]. Вони передбачають єдність діяльності учителя й учнів: стимулів педагога і мотивів школярів.

Залежно від ставлення до навчальної діяльності, її змісту мотиви учіння поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні мотиви пов'язані зі змістом навчальної діяльності та її процесом (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо). Зовнішні мотиви характеризують взаємодію особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на підгрупи: методи формування пізнавального інтересу та методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні [2].



2.5.1 Методи формування пізнавального інтересу на уроках хімії

Інтерес як важливий компонент внутрішньої мотивації характеризується трьома основними ознаками: позитивною емоцією стосовно діяльності; наявністю пізнавального компонента цієї емоції; наявністю безпосереднього мотиву, який є продуктом самої діяльності [37].

З огляду на це у навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких позитивних переживань стосовно пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Процеси мислення, пам'яті, уваги стають ефективнішими, якщо їх супроводжує душевне хвилювання (радість, гнів, здивування тощо). Цікаво робити те, що вимагає напруження, але труднощі мають бути посильними. Неправомірне спрощення навчального матеріалу, невиправдано повільний темп його вивчення, багаторазові повтори не можуть сприяти розвитку пізнавального інтересу.

До основних методів формування пізнавального інтересу належать: дискусія, диспут, включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.

До методів емоційного стимулювання навчання належить прийом створення ситуації зацікавленості, тобто використання цікавих для учнів прикладів, парадоксальних фактів, проведення дослідів. Підвищують інтерес до навчання цікаві аналогії, зокрема зіставлення наукових і життєвих тлумачень окремих природних і суспільних явищ [2].

Основним джерелом інтересу до навчальної діяльності є насамперед її зміст. Щоб підсилити стимулювальний вплив змісту, необхідно чітко дотримуватися вимог принципів науковості, систематичності і послідовності, зв'язку навчання з життям і практикою. Для підвищення стимулювального впливу змісту навчання можна використовувати прийоми створення ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до важливих наукових відкриттів тощо.

Стимулювання навчання можна досягти за допомогою методів проблемного навчання, дидактичних ігор. Вони сприяють створенню проблемних ситуацій, обміну знаннями, організації розумової діяльності.

Методи стимулювання і мотивації надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додаткового спонукального впливу.

Метод формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

До них належать: переконання, позитивний приклад, практичне привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативний контроль за виконанням вимог, осуд, подяка, нагорода та ін. Методи і прийоми стимулювання обов'язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що пов'язує процеси навчання і виховання [8].

Серед причин низької мотивації учіння найвагомішими є невиправдане спрощення змісту навчального матеріалу, повільний темп його вивчення, багаторазові повтори. Важливим завданням діяльності вчителя є систематичне і наступне формування в учнів мотивів навчальної діяльності. 19 Великий позитивний вплив на школярів має дружне, оптимістичне ставлення педагога до їх навчальних успіхів і невдач. Учитель повинен щиро радіти кожному їх успіху, висловлюючи гордість за свій клас, за свого учня [8].

Актуальність вивчення цієї проблеми зумовлена необхідністю зробити процес навчання більш цікавим, щоб розвивати в учнів розумові здібності, навчати їх аналізувати, робити узагальнення. Усі вищі духовні потреби людини - у пізнанні, самоствердженні, самовираженні. Це є прагненням до самовдосконалення та саморозвитку.

Особливості формування та розвитку пізнавальної активності, що сприяє розвитку розумових навичок учнів, необхідних не тільки у навчанні, але й у звичайному житті (уміння приймати зважені рішення, працювати з інформацією, аналізувати різні сторони явищ тощо) [8].

Сьогодення висуває до освіти нові вимоги: перед педагогами постають завдання створити найкращі умови для розкриття та розвитку здібностей учнів, зробити так, щоб у них з'явилося бажання та прагнення до оволодіння знаннями. Це дуже важливо для всіх дисциплін, зокрема і хімії.

Хімія - це загальноосвітній предмет, тому, вивчаючи його, учні повинні не лише ознайомлюватися з теоретичними основами, а й знати,застосовувати свої знання в повсякденному житті. Один із головних документів Міністерства освіти і науки України (Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія 7 - 11 класи) в пояснювальній записці затверджено, що метою навчання хімії є формування засобами навчального предмета ключових компетентностей учнів, необхідних для соціалізації, творчої самореалізації особистості, розуміння природничо-наукової картини світу, вироблення екологічного стилю мислення і поведінки та виховання громадянина демократичного суспільства [40].

Аналіз шкільної практики свідчить, що більшість учнів після закінчення школи замість структурованої, усвідомленої системи знань, володіють розрізненими, механічно запам'ятованими відомостями. Тому одним із актуальних напрямків вдосконалення навчання в школі є пошук і впровадження інтелектуальних засобів, форм, та методів навчання, що забезпечують системність знань учнів, їх міцність.

Пізнавальна (навчальна) активність школярів полягає в прагненні вчитися, долаючи труднощі на шляху отримання знань, докладанні максимальних вольових зусиль та енергії в розумовій діяльності. Під час науково-дослідної практики в школі, аналіз показав, що для розвитку пізнавальної активності недостатньо покладатися лише на зміст предмету, яким би цікавим він не був, така активність - ситуаційна, швидкоплинна, це активність спостерігача. Тому і доводиться з нескінченної кількості технологій, методів і прийомів, форм і засобів навчання обирати найбільш ефективні, єдино необхідні і особистісно-зорієнтовані, ті, що зроблять урок інформативним, пізнавальним, захоплюючим і дієвим для учнів [15].

Розвиток пізнавальної активності учнів відбувається під час послідовного розвитку її компонентів від нижчих рівнів до найвищих. Від формування внутрішньої мотивації через пізнавальний інтерес до діяльності через вольовий компонент [37]. Рушійною силою освітніх досягнень є пізнавальний інтерес - це той «детонатор», який перетворює школяра із об'єкта діяльності вчителя на суб'єкта навчального процесу.

Формуванню стійкого інтересу до вивчення хімії, а отже, й формуванню пізнавальної активності учнів сприяє як зміст навчання, так і форми та методи організації навчання. Змістова та методична логіка уроку мають бути такими, щоб спонукати учнів до діяльності з метою здобуття знань, вироблення загальнонавчальних та спеціальних умінь, розвитку загальнолюдських якостей. Навчання мусить бути захоплюючим, швидким і наповненим. Реалізуючи програмовий матеріал, визначений Державним стандартом, недостатньо просто ознайомити учнів з основними термінами, поняттями і хімічними явищами. Необхідно осучаснити зміст шкільної хімічної освіти, показати учню значення знань із хімії в реальному житті. Для цього в зміст уроку вводиться ужиткове значення хімічних знань, глибоко розкривається питання екології. Такий підхід до організації навчального процесу доводить учням необхідність вивчати хімію, а значить активізує їхню пізнавальну діяльність [39, 12-18].

Застосування різних методів навчання перш за все повинно бути спрямоване на стимулювання самостійного мислення учнів. Без збудження мислення не може бути розуміння, а отже і свідомого засвоєння знань. Мислення потрібно навчати, а це можливе лише в разі застосування вчителем активних форм і методів організації пізнавальної діяльності учнів, бо саме вони сприяють інтелектуальному розвитку, критичності і гнучкості розуму, самостійності мислення.

Процес навчання - це взаємодія вчителя та учнів, у якому учні осягають мотиви своєї пізнавальної діяльності, а діяльність учителя спрямована на формування в учнів позитивних мотивів навчання, організації сприйняття, осмислення фактів та явищ, забезпечення вміння користуватися отриманими знаннями [28, 5-17]. Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто викликати в учнів запитання: чому відбувається таке явище? Як можна пояснити цей факт?

Проблемна ситуація є початковим моментом мислення учня. Пізнавальна потреба виникає у нього у випадку, коли він не може досягнути мети за допомогою відомих йому способів дій чи знань. Саме вона дає необхідну спрямованість думки і тим самим створює внутрішні мотиви для засвоєння нового матеріалу.

У процесі розв'язання проблемної ситуації розумова діяльність набуває активного цілеспрямованого характеру, мотиви учня співпадають з метою вирішення проблеми, запам'ятовування є ефективним.

Постановка проблеми має передбачати диференційований підхід до кожного учня залежно від його типу мислення, рівня зацікавленості предметом, ступенем готовності.

Методичні прийоми створення проблемних ситуацій на мотиваційно - організаційному етапі: постановка проблемного питання, обговорення висловлювань, прийоми «здивуй», «зацікав» та інші. Матеріалом для створення проблемних ситуацій може бути хімічний експеримент, задачі, вправи, проблеми ужиткового характеру. Такі питання викликають інтерес в учнів, значить, активізують їх розумову активність і діяльність [36, 3-7].

На уроках хімії проблемна технологія - це, насамперед, особливий вид пізнавальної активності, мотивований проблемним протиставленням відомого й невідомого, що має на меті активізацію процесу пізнання й осмислення нового [32].

На уроках, наприклад, можна ставити такі проблемні питання:

1) Що спільного між бавовною, каучуком та жувальною гумкою? (При вивченні теми «Пластмаси, синтетичні каучуки, гума, штучні і синтетичні волокна).

2) Чи можуть основи реагувати з основами? (При вивченні амфотерних гідроксидів).

2.5.2 Місце інформаційних технологій на уроці хімії у сучасній школі

Необхідною умовою для розвитку цілісного світогляду є формування в учнів природничо-наукової картини світу, що дає можливість учням відчувати діалектику багатогранності і внутрішню єдність світу.

На погляд Щетиніної М.В. наочний потенціал у підвищенні інформативності уроків з хімії та ефективності засвоєння програмного матеріалу міститься у використанні сучасних інформаційних технологій.

Сучасні інформаційні технології сприяють розвитку інтелектуальних і творчих здібностей учнів, підвищують ефективність засвоєння навчального матеріалу, так як задіяні всі канали сприйняття учнів - зоровий, механічний, слуховий, емоційний. Величезний дидактичний потенціал використання інформаційних технологій навчання може бути використаний тільки в умовах, якщо провідна роль в навчально-виховному процесі буде належати вчителю, а комп'ютер буде виступати потужним засобом і третім партнером в педагогічній взаємодії [30, 116-120].

Використання комп'ютера з мультимедіа є на сьогодні невід'ємним компонентом сучасного уроку хімії. Дуже корисними для навчального процесу є звернення учнів до ресурсів Інтернету для створення проектів, використання відеокурсів, дистанційного навчання, участі в конкурсах, олімпіадах, використання електронного тестування, електронного репетитора.

Використання Інтернету дозволяє учням розширити обсяг одержуваної інформації для самостійної роботи та її збагачення під час вивчення курсу хімії школи. На життя сучасного учня незалежно від нашого бажання, свідомості чи волі впливають нові інформаційні технології. Комп'ютерна грамотність та комунікативна освіченість школярів є компетенціями, що формуються тільки в умовах застосування інформаційнкомунікаційних технологій і забезпечують успішний результат у широкому спектрі освітньої діяльності

Методи і прийоми, що використовуються під час вивчення навчального матеріалу з хімії у формі презентацій, практика навчання та аналіз результатів показ ують, що це сприяє:

1. розширенню дидактичних можливостей уроку більш наочному поданню навчального матеріалу;

2. більш ефективному засвоєнню теоретичних основ хімії і практичному їх застосуванню,

3. підвищенню інтересу до предмету через активізацію пізнавальної діяльності учнів

4. самовираженню та впливу на почуття й емоції учнів;

5. розвитку прийомів мислення: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення;

6. розвитку вмінь здійснювати обробку інформації; у стислій формі відтворювати інформацію;

7. формуванню інформаційної культури;

8. естетичному вихованню за рахунок використання комп'ютерної графіки, технології мультимедія;

9. надбанню досвіду використання інформаційних технологій в індивідуальній та колективній навчально -пізнавальній діяльності.

Найкращий освітній результат від застосування Інформаційно - комунікаційних технологій, зокрема презентацій, досягається в предметному навчанні тоді, коли вони використовуються в поєднанні з іншими інноваційними освітніми технологіями навчання й органічно вписуються в сценарій уроку.Використання презентацій у таких умовах забезпечує більш позитивний освітній результат.

Водночас презентації можуть бути створені до уроку в чителем, а також у ході самостійної роботи учнів у програмі PowerPoint як індивідуального творчого завдання, як супроводу до захисту реферату, як кінцевого продукту проектної діяльності на уроці. Використання презентацій у таких умовах забезпечує більш позитивний освітній результат. Водночас презентації можуть бути створені до уроку вчителем, а також у ході самостійної роботи учнів у програмі PowerPoint як індивідуального творчого завдання, як супроводу до захисту реферату, як кінцевого продукту проектної діяльності на уроці [31, 17-29].

Використоння Інформаційних технології в комплексі з проектними технологіями, дає дуже користі результати, які реалізують вимоги компетентнісного підходу до навчання. Також слід враховувати, що безконтрольне тривале використання інтернет ресурсів несприятливо позначається на незміцнілому організмі школярів тому використання цих та інших технологій має бути обґрунтованим, методично вірно використаним.

2.6 Особлиості формування наукового світогляду на уроках хімії у середній школі

Вчитель готуючись до проведення уроку і проводячи урок щоразу робить вибір найкращого варіанту побудови процесу викладання, який забезпечує за певний час максимальну ефективність вирішення завдань освіти в даних конкретних умовах школи, певного класу. Вибирає оптимальні варіанти поєднання різних методів, прийомів, засобів навчання, що ведуть найкоротшим шляхом до досягнення цілей уроку [34, 23-27].

Чим більше навчально-пізнавальних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вище інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного обладнання та раціонального його розміщення, правильного чергування праці та відпочинку і т.п. В умовах інтенсифікації навчання учні освоюють знання в основному на уроках, і відпадає необхідність заучування будинку матеріалу. Замість заучування учні отримують можливість краще його осмислити і закріпити, виконати творчі завдання, що викликають у них інтерес, почуття інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи [35, 3-15].

Зміст уроків хімії включає в себе не тільки власне хімічне знання, але також відомості філософського і соціального характеру, емоційно-моральні категорії, проблеми технології, охорони навколишнього середовища, здоров'я людини і безліч інших питань, далеко виходять за межі базової науки. У зміст навчального курсу включаються лабораторні досліди і практичні роботи, призначені для ознайомлення учнів з речовинами і хімічними процесами і формування у них експериментально - практичних умінь, а також різні види розрахункових і якісних завдань.

Соціально-економічні перетворення, що проводяться в нашій країні останнім часом, висувають нові, підвищені вимоги до молоді. Суспільству, що розвивається потрібні сучасно освічені, моральні, підприємливі люди, які можуть самостійно приймати рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їх можливі наслідки, здатні до співпраці, відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, володіють розвиненим почуттям відповідальності за долю країни [10, 4-30].

Школа, спираючись на багатющий досвід, зберігає кращі традиції вітчизняної природничо-математичної, гуманітарної та художньої освіти, формує цілісну систему універсальних знань, умінь і навичок, а також досвід самостійної діяльності та особистої відповідальності учнів, тобто ключові компетенції, що визначають сучасну якість змісту освіти» [8, 87-90].

1. Формування наукового світогляду, стилю мислення, наукових поглядів і переконань є важливою складовою частиною освіти, вираженням соціального замовлення, зверненого до навчальних закладів.

2. Сучасний урок створює можливості для поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи; дозволяє вчителю систематично і послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів; стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну і домашню; на уроці учні опановують не тільки системою знань, умінь і навичок, але і самими методами пізнавальної діяльності; урок дозволяє ефективно вирішувати виховні завдання через зміст і методи педагогічної діяльності.

3. Характерною особливістю сучасного уроку є активна (самостійна) навчальна діяльність учнів, на якому учень з пасивного слухача перетворюється в активного учасника процесу, набуває вміння ефективно діяти в нестандартній ситуації на основі цілісної картини світу, виховує вищі цінності, смисли, суб'єктивність, розвиває діяльність, мислення, рефлексію

4. Формуванню наукового пізнання сприяє набуття наукових знань, основ наукового мислення через через вивчення, розуміння і засвоєння основних закономірностей і законів організації химичекой форми руху матерії, будови і взаємодії речовин на уроках хімії.



Розділ 3. Методичні підходи до формування наукового світогляду учнів засобами сучасного уроку хімії

3.1 Теоретичні основи формування наукової картини світу на уроках хімії

На основі курсу хімії легко довести діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість хімічних фактів, розкрити причинно - наслідкові зв'язки. Прикладом може служити взаємозв'язок між будовою атома і властивостями елемента, будовою органічних речовин і їх властивостями. Причиною в обох випадках є будова, а властивості-наслідком. Все це зміцнює переконаність учнів в істинності їх знань.

Формування наукової картини світу є одним з найбільш важливих факторів в системі надпредметних інтелектуальних компетенцій, на уроках хімії особливу увагу слід приділяти розумінню учнями хімічної картини природи.

...