Штукатурні роботи



Рис. 20. Схема провішування стіни

Рис. 21. Провішування стіни за допомогою виска

В бетонну поверхню цвяхи забивають у попередньо забиті дерев'яні чіпки. Приклавши до цього цвяха шнурок виска, його опускають вниз і на відстані 20...30 см від підлоги забивають цвях 2. Головка цього цвяха має торкатися шнура виска. На крайній правій лінії, на такій самій відстані від стелі на товщину підготовчого шару штукатурки забивають цвях 3. З нього також опускають висок і в нижньому куті стіни забивають цвях 4. Після цього по діагоналі стіни між цвяхами 1 і 4 та 2 і 3 натягують шнури і перевіряють, чи покриє майбутній шар штукатурки всі виступи, що є на стіні. Якщо ні, то товщину штукатурного шару збільшують, для чого забиті цвяхи витягують на потрібну відстань.

Коли поверхня провішена правильно, на ній забивають потрібну кількість проміжних цвяхів. Для цього натягують шнур між 1 і 2 та З і 4 цвяхами і забивають цвяхи 5 і 6. Потім, натягуючи шнур між цвяхами, забитими на одній горизонталі, забивають потрібну кількість цвяхів на лініях майбутніх маяків (див. рис 21, цвяхи 7, 8, 9, 10, 11, 12). Головки всіх проміжних цвяхів мають торкатися натягнутого шнура.

При провішуванні стін за допомогою рейки з виском, або рейки з рівнем спочатку на бокових вертикальних лініях поступово забивають по три або й більше цвяхів (див. рис. 21, цвяхи 1, 2, 3, 6 і 4). Після цього провішуванням визначають товщину майбутнього штукатурного шару і забивають решту цвяхів так, як було зазначено вище.

2.8 Улаштування марок і маяків

Під час провішування поверхонь встановлюють розчинові марки. Виконують їх із гіпсу або з того розчину, яким штукатуритимуть поверхню. Для цього навколо цвяха наносять із розчину ліпки діаметром 8... 10 см. Товщина ліпка має бути на 3...5мм більшою за частину цвяха, що виступає. Коли розчин затужавіє, ліпку надають форму зрізаної піраміди в основі з розміром зрізу 4 х 4 см врівень із головкою цвяха. Верхня частина марки має бути паралельною поверхні (рис. 22).

Рис. 22. Послідовність виконання марки з розчину

Продуктивнішим способом при провішуванні поверхні є встановлення замість цвяхів інвентарних металевих марок(рис. 22, а).Вони не потребують попереднього обмазування розчином, а можуть безпосередньо застосовуватись для влаштування маяків.

Маяки -- це розчинові смуги або дерев'яні чи металеві рейки, розміщені на поверхні на відстані 1,2... 1,5 м одна від одної, які є напрямними для пересування правила або малки під час розрівнювання розчину. Інвентарні маяки встановлюють на поверхні також при механізованому нанесенні розчину за допомогою форсунок, щоб було видно, якої товщини шар розчину набризкувати.

Маяки з розчинів (рис. 23) улаштовують після встановлення марок. Їх, як і марки, можна робити з гіпсу або розчину, яким штукатурять поверхню. Проте гіпсові маяки мають недоліки. Після виконання штукатурки їх обов'язково потрібно вирубати, а місця, де вони були, залаштувати розчином для того, щоб після затвердіння штукатурки на межі між маяком і штукатурним шаром унаслідок нерівномірної усадки розчинів не виникли щілини. Тому частіше і марки, і маяки виконують із того самого розчину, яким штукатурять поверхню.

Маяки з розчину виконують двома способами -- за допомогою дерев'яної рейки і способом натирання. В першому випадку для влаштування маяка на ряд марок, розміщених по його лінії, прикладають рейку перерізом 30 х 40 або 40 х 40 мм і притискують її спеціальними Г-подібними затискачами, які вбивають у шви цегляної кладки або «приморожують» гіпсовим розчином. Під рейку накидають розчин і зрівнюють його вздовж неї так, щоб майбутній маяк у перерізі нагадував правильну трапецію. Коли розчин затужавіє, рейки знімають, цвяхи або інвентарні марки витягують, а отвори, що утворились у маяках, закидають розчином, після чого заповнюють розчином також усі зовнішні порожнини в маяках остаточно їх затирають.

При другому способі по лінії маяка між марками кельмою накидають смугу розчину, товщина якої має бути більшою за товщину марки. Після цього до марок притискують правило і, пересуваючи його вздовж нанесеної смуги розчину, натирають маяк. При цьому потрібно стежити за тим, щоб розчин не покривав верхню площину марки, що може призвести до збільшення товщини штукатурного шару.

Більш продуктивним є застосування інвентарних дерев'яних або металевих маяків. Як дерев'яний маяк можна взяти пряму рейку перерізом 30 х 40 або 40 х 40 мм. Довжина рейки має бути на 20...30 см меншою від висоти приміщення або ширини стелі. Дерев'яні маяки при багаторазовому використанні під дією вологи деформуються, тому їх краще заміняти металевими. Для виготовлення металевих маяків застосовують кутикову сталь або краще дюраль розміром 25 х 25 чи 30 х 30 мм.

Інвентарні маяки закріплюють на поверхні за допомогою маякоутримувачів (рис. 24), які фактично замінюють марки. Будова маякоутримувача дає змогу змінювати положення маяка відносно поверхні під час її провішування так, щоб нижня площина його була від неї на відстані товщини підготовчого шару штукатурки. При цьому горизонтальність або вертикальність маяка перевіряють відповідними пристроями.

Рис. 24. Інвентарні маякоутримувачі:

а -- для дерев'яного маяка; б -- для металевого маяка; в -- положення дерев'яного маяка на поверхні; 1 -- скоба; 2-- гвинти; 3 -- штир; 4 -- металевий маяк; 5 -- шар штукатурки; 6 -- дерев'яний маяк

3. Фарбування поверхонь олійними фарбувальними сумішами

Найширше застосування у практиці малярних робіт знаходять олійні фарби, які промисловість випускає або у вигляді густотертих фарб, які на будові доводять до малярної в'язкості, або у вигляді фарб, готових до вживання, які перед використанням треба лише добре перемішати, щоб не було осадку.

Олійними фарбувальними сумішами покривають: внутрішні і зовнішні обштукатурені, дерев'яні і металеві поверхні.

Олійна фарбова плівка міцна, водо - і атмосферостійка. Вона захищає дерев'яні поверхні від гниття, металеві -- від корозії, а обштукатурені -- від незначних механічних пошкоджень та атмосферних впливів.

Олійні пофарбування поділяються на: глянцеві і матові.

Глянцеві (блискучі) пофарбування застосовують у всіх видах опоряджувальних робіт. Матові суміші використовують для високоякісних декоративних опоряджень поверхні.

Склад глянцевої олійної фарбувальної суміші

Густотерта олійна фарба 1 кг

Оліфа 300--600 г

Спосіб приготування. До густотертої олійної фарби, перемішуючи її, добавляють оліфу до робочої в'язкості. Суміш для механізованого нанесення повинна бути рідшою, тому в неї добавляють 50--150 г леткого розчинника.

Вартість фарбувальних робіт зменшується (до 20 %), якщо застосовувати як розчинник олійних фарб емульсію ВО замість оліфи. Таку емульсію виготовляють з оліфи-оксолі (60--70%) і лужної води (30--40%), яка утворюється після гашення і відстоювання вапна.

Склад олійно-емульсійної фарбувальної суміші

Густотерта олійна фарба 1 кг

Емульсія типу ВО 400--600 г

Спосіб приготування: Фарбувальну суміш на емульсії приготовляють так само, як і на оліфі.

У табл. 2 подано рецептуру кольорових олійних фарбувальних сумішей.

Таблиця 2. Кольорові олійні фарбувальні суміші, % до об'єму(за рецептурою Державної комунальної будівельної корпорації «Київміськбуд»)

Для високоякісного декоративного фарбування використовують матові суміші, які не дають блиску на поверхні.

Матові фарбування можуть мати різний ступінь матовості, яка утворюється внаслідок добавляння до суміші певної кількості розчинників, воску або емульсій. Матовість збільшується із зменшенням у суміші кількості оліфи і збільшенням розчинника.

Спосіб приготування. У металевій посудині на слабкому вогні обережно розтоплюють віск. У знятий з вогню віск, перемішуючи, повільно вливають 200--250 г скипидару. Сухе білило перетирають на фарботерці з оліфою і рештою скипидару.

У густо терте білило вливають розчин воску в скипидарі, добавляють перетерте на скипидарі сухе білило та окремо розведені кольорові пігменти і добавляють сикатив. Усю суміш старанно перемішують. При введенні в суміш кольорових пігментів кількість сухого білила відповідно зменшують.

Спосіб приготування. У білило добавляють оліфу, скипидар і сикатив. Частину скипидару залишають для розведення сухих пігментів. Після перемішування суміші до неї добавляють затерті на скипидарі пігменти до утворення заданого кольору.

Олійні фарби поділяють на фарби для зовнішніх і внутрішніх робіт таких марок: МА, розведених на рослинній, ГФ- гліфталевій, ПФ - пентафталевій, і КС - ксифталевій оліфах. При необхідності фарби розбавляють уайт-спіритом, якого, проте, можна вводити не більше 5 відсотків.

Для виготовлення фарби марки МА - 11 використовують лляну або конопляну натуральну оліфу, для фарби марки МА - 15 - оліфи ущільнені, що містять не більше 30 відсотків розчинника на висихаючи і напіввисихаючих маслах, змішаних з тунговою олією. Для цинкового білила при виготовленні густотертих паст можна використовувати сирі рослинні масла, які потім розбавляють оліфою.

При виготовленні фарб для зовнішніх робіт наповнювачами можуть бути тальк, барит або слюда, а у фарбах для внутрішніх робіт - барит і крейда.

В'язкість титанового, цинкового і літопонного білил,а також кольорових фарб має бути в межах 80 - 140 сек. за віскозиметром ВЗ-4 при температурі 20Сє, а вохри, мумії і сурика - в межах 100 - 160 сек.

Усі фарби повинні повністю висихати за 24 год. «Від пилу» має висихати за 10 годин літопонне білило, за 14 год. - вохра і за 12 год. - решта фарб.

ГОСТом не передбачена готова до вживання олійна фарба - сурик свинцевий. Ця фарба має хороші антикорозійні властивості, застосовується для огрунтування зовнішніх і внутрішніх відповідних металевих конструкцій в будинках і спорудах I-II класів. Для фарбування сурик свинцевий тертий не застосовується, оскільки пігмент змінює колір під впливом атмосферних факторів.

На будові олійні фарби випробовують на висихання. Для цього фарбу розводять натуральною оліфою до робочої в'язкості і наносять на скло. Хороша фарба повинна давати на склі цілком висохлу плівку через 24 год., лише терта сажа і блакить малярна висихають через 30 год.

Фарби на оліфах з рослинних масел слід застосовувати для внутрішнього і зовнішнього фарбування по металу, дереву, і просохлій штукатурці в будинках і спорудах I-II класів, а в будівлях III класу - для фарбування сталевих покрівель, вікон, дверей, панелей та обладнання санітарних вузлів.

Олійні фарби повинні бути світлостійкими та стійкими до впливу експлуатаційного середовища, повинні давати рівну, гладку і міцну плівку.

Олійні фарбувальні суміші наносять на обштукатурені поверхні стін і стель механізованим способом фарборозпилювачами і лише при незначних обсягах робіт -- валиками, щітками-ручниками або плоскими щітками.

До початку роботи щітку-ручник перев'язують шпагатом на 2/3 довжини волосіні. Під час роботи щітку занурюють у фарбу до половини волосіні, віджимаючи надлишок фарби об край посудини. Наносять фарбу на поверхню стін вертикальними мазками на відстані 5--7 см один від одного. Коли на щітці залишиться мало фарби, мазки розрівнюють горизонтальними рухами щітки до утворення тонкої плівки рівномірної товщини. Остаточно розтушовують фарбу на стіні рухами щітки згори донизу, а на стелі - вздовж напрямку світла(рис. 25)

Рис. 25. Послідовність нанесення і розтушування олійної фарби на поверхні.

Олійна фарбова плівка має бути тонкою, бо вона висихає нерівномірно: спочатку верхній шар, потім нижній. У разі великої товщини плівки таке нерівномірне висихання призводить до утворення зморщок на пофарбованій поверхні.

Фарбувати дерев'яні поверхні олійними сумішами можна тільки після повного висихання деревини. Здебільшого внутрішні поверхні вікон і дверей фарбують білилами. Щоб надати фарбовій плівці білого кольору, на кожний кілограм білил добавляють 5--7 г ультрамарину або малярної лазурі. Фарбу наносять круглими або плоскими ручниками, розтушовуючи її вздовж волокон деревини. Фарбувати починають з верхньої частини віконної рами, фарбуючи спочатку горизонтальні бруски, а потім вертикальні. Щоб не бруднити скла, при фарбуванні вікон застосовують спеціальні щитки з фанери, бляхи або пластмаси (рис. 26).

Рис. 26. Фарбування вікна із застосуванням захисного щитка

Так само фарбують фільончасті двері, наносячи фарбу спочатку на горизонтальні бруски обв'язки, а потім на вертикальні. Після цього фарбують фільонки дверей, розтушовуючи на них фарбу вздовж волокон деревини.

Щитові безфільончасті двері фарбують валиками так само, як і інші плоскі поверхні. Бокові і верхні торці дверного полотна фарбують ручниками. Фарбувати двері можна фарборозпилювачами невеликої продуктивності, пневматичними і звичайними валиками(рис. 27).

Дерев'яні підлоги фарбують сумішами, приготовленими лише на натуральних або напівнатуральних оліфах, а також сумішами приготовленими з густотертої червонуватої вохри або з суміші вохри та залізного сурику, які створюють міцні і стійкі до витирання плівки. Фарбувальну суміш наносять фарборозпилювачем, валиком або щіткою. Працюючи щіткою, суміш спочатку наносять впоперек дощок, а остаточно розтушовують уздовж дощок.

Для фарбування підлог можна застосовувати механізований валик (рис. 28).

Рис. 28. Механізований валик для фарбування підлог

1 - поролоновий валик; 2 - розподільник; 3 - матеріальний бачок; 4 - важіль вмикання; 5 -- ручка

Він складається з матеріального бачка, розподільника, двох поролонових валиків і ручки.

При закритому крані крізь спеціальний отвір бачок місткістю до 5 л заповнюють фарбою. Якщо натиснути на важіль 4, то відкриється кран і фарбувальна суміш самопливом через розподільник 2 буде надходити спочатку на верхній валик, а потім на робочий поролоновий валик 1. Під час роботи механізований валик пересувають уздовж підлоги поступально-зворотними рухами по прямих паралельних лініях.

Застосування механізованого валика підвищує продуктивність праці і зменшує витрати фарби.

Металеві поверхні (радіатори опалення, труби, огорожі балконів і сходових маршів тощо) після очищення від іржі та відповідної підготовки фарбують ручниками, валиками або спеціально виготовленими пристроями. Розтушовують фарби на металевих поверхнях вздовж окремих елементів виробів або конструкцій. Металева поверхня не вбирає в себе фарбувальну суміш, тому для фарбування її застосовують більш в'язку фарбувальну суміш,набираючи її на щітку в невеликій кількості і добре розтушовуючи. Металеві поверхні не вбирають фарбувальної суміші, тому під час фарбування часто виникають такі дефекти, як потьоки фарби, краплини, які довго не висихають, тощо.

У разі високоякісного фарбування олійну плівку флейцюють спеціальними щітками - флейцами (флейцюють «сухою» щіткою, не набираючи на неї фарбу).

Для фарбування елементів балконних і сходових огорож, виготовлених із штабової або квадратної сталі, застосовують спарений валик (рис. 29).

Рис. 29. Спарений валик:

1 - ручка; 2 - скоба; 3 - колінчаста вісь. 4 - поролонові валики

Він складається з двох поролонових валиків, що вільно обертаються на колінчастих осях, насаджених на одну ручку 1. Одна вісь 3 нерухомо закріплена в ручці, а друга -- вільно обертається в отворі скоби 2, що дає змогу розсунути валики на товщину конструкції, яка фарбується. Осі з'єднані між собою вигнутою. пружною металевою пластинкою, при натисканні на яку великим пальцем валики розходяться. Під час роботи валики, вмочивши їх у фарбу і віджавши її надлишок, прокочують по сітці, розміщеній над бачком. Натиснувши на металеву пластинку, валики розводять, закладають у деталь, що фарбується, і, відпустивши палець, прокочують уздовж неї.

Для фарбування радіаторів опалення зручніше користуватись поролоновим валиком невеликого розміру, шарнірною або фігурними щітками (рис. 30).

Рис. 30. Інструменти для фарбування радіаторів:

а -- поролоновий валик; б -- шарнірна щітка, в -- фігурні щітки

Розмір валика дає змогу фарбувати як зовнішню поверхню радіатора, так і внутрішню. Працюючи фігурною щіткою, її змочують фарбою, заводять між секціями радіатора і, повернувши на 90°, фарбують його внутрішні поверхні. Зовнішню поверхню можна фарбувати цією самою щіткою або ручником.

Для фарбування тильного (закритого) боку труб застосовують спеціальний пристрій (рис. 31).

Він складається з ручки і сталевого вигнутого полотна, до внутрішньої поверхні якого приклеєно кусок штучного або натурального хутра. Змочивши хутро фарбувальною сумішшю, пристрій пересувають уздовж труби. Передню відкриту частину труби фарбують ручником.

Більш продуктивним є пристрій, за допомогою якого трубу фарбують водночас з усіх боків (рис. 32).

Рис. 32. Пристрій для фарбування труб:

1 -- рухома обойма; 2 -- нерухома обойма; 3 -- труба, 4 -- затискний гвинт; 5 -- шток; 6 -- ручка

Він складається з рухомої і нерухомої обойм, затискного гвинта, штока і ручки.

Усередині рухомої обойми 1 розміщена шкурка натурального або штучного хутра, з'єднана із штоком 5. Щоб змочити її фарбувальною сумішшю, натискують на шток і вмочують у суміш. При зворотному русі штока шкурка знову заходить у середину обойми. Потім трубу 3 заводять у пристрій, який має затискний гвинт 4 та ручку 6, і пересувають його вздовж труби, фарбуючи її. При фарбуванні пристрій слід злегка повертати навколо осі труби.

На фарбування за один раз 1 м² підготовленої поверхні витрачають 80--100 г олійної суміші.

При виконанні малярних робіт необхідно працювати на справних риштуваннях, помостах, драбинах і інших пристроях, виконуючи всі правила техніки безпеки при роботі на висоті, а також виконувати вимоги при виготовленні і встановленні цих пристроїв.

Ручний інструмент, яким працює маляр має бути справним. Дерев'яні ручки інструменту повинні виготовлятись із твердої деревини (бук, граб, береза), вологість якої допускається не більше 12%. Вони повинні бути добре оброблені, пошліфовані і міцно з'єднані з інструментом.

До початку малярних робіт у приміщення з відкритою електропроводкою потрібно вимикати струм.

Малярні суміші треба готувати в спеціально виділених для цього приміщеннях, обладнаних вентиляцією.

Підігріваючи оліфу, каніфоль або віск, слід стежити за тим, щоб вони не розбризкувались і не загорялись. Заповнювати посудину оліфою більше ніж на ѕ її об'єму, доводячи температуру оліфи до точки її кипіння, додавати розчинники в посудину, не знімаючи її з вогню, заборонено.

Користуватись для фарбування внутрішніх поверхонь свинцевими білилами або фарбами, що виготовлені на їх основі, а також застосовувати бензол і етилірований бензин для розведення фарб заборонено.

Після роботи і перед їжею обов'язково треба добре вимити руки.

При фарбуванні внутрішніх поверхонь олійними фарбами треба забезпечити штучну або природні вентиляцію приміщення, але без протягів.

При пневматичних засобах фарбування поверхонь, а також при роботі з мастиками, клеями і лакофарбовими матеріалами, в яких містяться токсичні леткі речовини, робітники повинні бути забезпечені респіраторами відповідного типу і захисними матеріалами.

Випалювати стару олійну плівку паяльними лампами всередині приміщень можна лише при надійній вентиляції.

Фарбуючи покрівлю, треба прив'язуватися запобіжним поясом до стійкої та міцної частини будинку. У разі крутого схилу покрівлю фарбують з драбини, закріпленої за гребінь даху.

Електрифікований інструмент має бути заземлений. До початку роботи з цим інструментом потрібно привести в порядок одяг, сховати під головний убір волосся, взути гумові чоботи, надіти гумові рукавиці, а також перевірити ізоляцію проводів та справність інструмента.

У разі роботи з фарбувальним агрегатом забороняється: вмикати агрегат, не перевіривши наявність і подачу мастила, справність манометра та запобіжних клапанів; залишати без нагляду або доручати нагляд за агрегатом іншій особі.

4. Інструменти

4.1 Інструменти для малярних робіт

На даному етапі розвитку будівельного виробництва для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують різні машини і механізми. Проте деякі підготовчі операції (розрізування щілин, підмазування їх і таке ін.), підготовка та фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо виконуються вручну.

Наводимо коротку характеристику інструментів, що застосовуються для виконання цих робіт.

Сталевий шпатель (ГОСТ 10778--64) (рис. З, а) застосовують для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпаклівки на оштукатурені, дерев'яні та металеві поверхні. Він може бути з дерев'яною або металевою ручкою.

Виготовляють шпатель із пружкої листової сталі. Ширина робочого леза шпателя: 45, 100, 130 або 180 мм.

Дерев'яний шпатель (рис. З, б) призначений для нанесення першого шару суцільної шпаклівки на обштукатурену поверхню. Його можна використовувати для нанесення вапняногіпсового розчину безпіскової накривки. Для підвищення продуктивності праці найкраще користуватись шпателем шириною 150--200 мм. Після закінчення роботи набряклий від води шпатель чим-небудь придавлюють, щоб він не покоробився після висихання.

Шпатель з гумовим наконечником (рис. 4, а) застосовують для розрівнювання шару шпаклівки, нанесеного маховою щіткою або фарборозпилювачем. Цим шпателем можна наносити шпаклівку на різні поверхні. Робочу частину шпателя (лезо) виготовляють з еластичної гуми, яку затискають двома металевими пластинками. Для підвищення продуктивності праці застосовують більший за розмірами шпатель шириною 200--250 мм.

Для нанесення шпаклівки на невеликі профільні частини поверхонь (віконні рами, плінтуси, двері тощо) користуються гумовими пластинками різних розмірів (залежно від ширини профільної поверхні або спеціальними шпателями з гумовими профільованими наконечниками (рис. 4, б). Такий шпатель виготовляють з еластичної гуми за профілем деталей, що застосовуються на даному будівельному об'єкті.

Гумовий півтерок (рис. 5) призначений для нанесення і розрівнювання першого шару суцільної шпаклівки, а також без піскової накривки. Порівняно з металевим або дерев'яним шпателем застосування гумового півтерка підвищує продуктивність праці в 1,5--2 рази.

Рис. 3. Шпателі:

а -- сталевий; б -- дерев'яний.

Рис. 4. Шпателі з гумовими наконечниками:

а -- звичайний; б -- профільований.



Рис.3. Гумовий півтерок. Рис. 6. Ніж металевий.

Ніж металевий (рис. 6) з дерев'яною ручкою призначений для розрізання щілин на обштукатуреній поверхні.

Скребачки металеві (рис. 7) різної форми використовують для знімання старих клейових і олійних плівок.

Щітку сталеву (рис. 8) застосовують для знімання іржі та окалини з металевої поверхні. Виготовляють її з сталевого дроту.

Пристрій для згладження поверхні (рис. 9) застосовують для чищення і згладження обштукатурених поверхонь від бризок розчину і зернин піску. Для згладження використовують природний камінь (твердий пісковик), кусок деревини або білої силікатної цегли, з яких виготовляють бруски у вигляді паралелепіпедів. Для зручності в роботі брусок затискають в обойму пристрою.

Сталева гладилка (рис. 10) призначена для нанесення та згладжування шару безпіскової накривки. Гладилку виготовляють з інструментальної сталі товщиною 1 --1,5 мм.

Для чищення, перетирання і розрівнювання підмазаних обштукатурених поверхонь застосовують дерев'яну терку.

Щітка рогожна (рис. 11, а) призначена для змочування поверхні водою, розмивання старої клейової плівки і нанесення водних ґрунтовок на поверхні. Рогожну щітку до початку роботи треба міцно перев'язати, щоб скоротити робочу довжину її волокон, і насадити на дерев'яний держак.

Вручну фарбують поверхні щітками, виготовленими з кінського волосу або м'якої свинячої щетини. Вони бувають різних форм і розмірів. Розмір щітки вибирають залежно від поверхні, яку фарбують.

Махова щітка типу КМ (ГОСТ 10597--70) (рис. 11, б) забезпечує високу продуктивність праці при фарбуванні великих площ. Махові щітки виготовляють з волосіні діаметром 60, 65 або 70 мм. Для фарбування стелі та верхніх ділянок стін з підлоги махову щітку насаджують на дерев'яний держак довжиною 80--100 см.

Щітки-ручники типу КР (ГОСТ 10597--70) (рис. 11, в) застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхонь водними або олійними сумішами. Їх виготовляють різних діаметрів, діаметр волосіні 26, 30, 35, 40, 45, 50, 54 мм. Для зручності в роботі волосінь ручника слід перев'язувати шпагатом.

а -- рогожна; б-- махова; в -- ручник

Ручники, в яких волосінь прикріплена до дерев'яної ручки клеєм, розмокають під час роботи з водними сумішами або при зберіганні їх у воді після фарбування олійними сумішами. Тому до початку роботи новим ручником рекомендується розсунути волосінь, залити всередину трохи олійного лаку і дати їй висохнути. Шар олійного лаку не пустить води всередину дерев'яної обойми і захистить щітку від розмокання клею та випадання волосіні.

Щітка-макловиця (ГОСТ 10597--70) (рис. 12, а, б) застосовується для грунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих площах. Макловиці випускають двох видів: круглу -- типу КМА-1 і типу КМА-2. їх робочу частину виготовляють з кінського волосу довжиною 10--12 см. По периметру робочі частини щітки до кінського волосу добавляють щетину, щоб щітка стала пружнішою і волосінь не заламувалась під час роботи. При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність праці маляра порівняно з роботою іншими щітками.

До початку роботи з маховою щіткою або ручником їх перев'язують шпагатом так, щоб на ²/₃ скоротити довжину волосіні. Це роблять у такій послідовності (рис. 13). Відрізають невеликий кусок шпагату, накладають його навколо волосіні щітки у вигляді петлі 1 і зав'язують його навколо ручки під обоймою 2. Потім беруть великий кусок шпагату, на одному кінці його роблять петлю у вигляді морського вузла 3 і надівають її на волосінь щітки 4. Потім з короткого кінця шпагату роблять другу петлю 5, притискують її уздовж волосіні і обв'язують щітку довгим кінцем шпагату, накладаючи витки один коло одного на потрібну довжину волосіні 6, 7. Потім короткий кінець шпагату протягують через першу петлю, а довгий через другу і зав'язують їх на ручці під обоймою 8 -- щітка готова до роботи.

Рис. 12. Щітки-макловиці:

а - кругла типу КМА-1; б - типу КМА-2.

Рис. 13. Перев'язування щітки шпагатом.

Замість шпагату щітку можна перев'язати ганчіркою. З цією метою із бавовняної тканини відрізують стрічку, ширина якої дорівнює подвійній довжині волосіні щітки. Після цього обмотують щітку тканиною і перев'язують її шпагатом на потрібній віддалі від обойми. Потім верхню частину тканини відгортають до суміщення її з другою частиною і на ручці перев'язують їх шпагатами.

Щоб подовжити строк придатності щіток, після роботи водними сумішами їх слід промити в чистій воді, витерти і висушити.

а б

Рис. 14. Тимчасове зберігання щіток у відрі з водою:

а - неправильне; б - правильне.

Рис. 15. Використання затискачів для зберігання щіток у воді:

1 - відро; 2 - щітка; 3 - затискач

Щітки, в яких волосінь посаджена на клею в дерев'яну ручку, при тривалих перервах у роботі всихають. Тому перед роботою їх слід намочувати у воді.

Після роботи олійними сумішами щітку треба промити в розчиннику:скипидарі, бензині або гасі. Але часте миття щіток у розчиннику погіршує якість волосіні; тому при коротких перервах у роботі їх зберігають у воді. При цьому не рекомендується опускати щітки на дно посудини з водою, бо волосінь згинатиметься рис 14 а). Її треба підв'язувати в посудині так, щоб була змочена тільки волосінь (рис 14, б). Для підв'язування щіток, замість шпагату, можна користуватись спеціальними затискачами (рис. 15). Тоді щітки розміщують уздовж стінок посудини.

Машини та механізми для малярних робіт

Застосування машин і механізмів сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат фарбувальних сумішей і поліпшенню якості малярних робіт.

Всі апарати для механізованого фарбування працюють за принципом розпилювання фарбувальної суміші до найдрібніших частинок.

Фарбувальні апарати й агрегати бувають з гідродинамічним (кінетичним) та пневматичним (повітряним) розпиленням фарби. В апаратах з гідродинамічним розпиленням фарбувальна суміш під тиском подається до розпилювального пристрою-форсунки (рис. 16). До робочої камери форсунки фарбувальна суміш надходить вузьким каналом, який розташований по дотичній до її внутрішньої циліндричної поверхні.

Рис. 16. Схема роботи форсунки відцентрового типу

Під дією відцентрової сили фарбувальна суміш, пройшовши вихідний отвір форсунки, роздрібнюється на дуже малі часточки й, вилітаючи, утворює конусоподібний факел.

У деяких форсунках фарба завихрюється від спеціального гвинтоподібного осердя, яке знаходиться всередині форсунки (рис. 17). Фарбувальна суміш, потрапляючи в циліндричну камеру форсунки з торця, проходить по каналу між внутрішньою поверхнею камери та гвинтоподібним осердям, набуває обертового руху й, вилітаючи з форсунки, розпилюється. Фарбопульти можна використовувати для фарбування поверхонь лише водними фарбувальними сумішами як менш в'язкими.

Рис. 17. Схема роботи форсунки з гвинтоподібним осердям

За принципом пневматичного розпилювання фарби працюють фарбувальні агрегати, якими можна розпилювати водні й неводні фарбувальні суміші і навіть шпаклівки. Фарба під тиском надходить у фарборозпилювач і по внутрішньому каналу потрапляє в сопло. На виході з сопла суміш підхоплює струмінь стиснутого повітря, яке проходить у просторі між соплом і внутрішньою поверхнею розпилювальної головки, й, вилітаючи, розпилює» (рис. 18).

Рис. 18. Схема розпилювання фарби фарборозпилювачем:

а -- при круглому отворі; б -- при повітряному стисненні струменя

Апарати й агрегати з гідродинамічним розпилюванням фарби

До апаратів з гідродинамічним розпилюванням фарби належать ручні й електронні фарбопульти, фарбувально-шпаклювальні агрегати з гвинтовим насосом та фарбувальні агрегати високого тиску марок 2600Н і 7000Н.

Ручний фарбопульт СО-20В (рис. 10) складається з балона, основи, насоса, всмоктувального шланга з фільтром, нагнітального шланга та вудки з форсункою (табл. 3).

Таблиця 3.

Технічна характеристика ручних фарбопультів

Показники	СО-20В	СО-133
Продуктивність, м2/год (для СО-133 -- л/хв) Робочий тиск, МПа Місткість балона, л Габаритні розміри, мм: довжина ширина висота Маса, кг	225 0,4-0,6 2-3 290 130 650 5	1,4-2 0,4-0,6 460 300 1050 9

Балон фарбопульта місткістю 3 л служить для зберігання фарбувальної суміші під тиском. Суміш нагнітають у балон плунжерним насосом, розміщеним всередині балона. У металевій основі знаходяться два кульові клапани -- всмоктувальний і нагнітальний. Під час руху плунжера вгору в міжклапанному просторі створюється розрідження. У цей момент нагнітальний клапан під тиском повітря, а надалі й фарби, яка знаходиться в балоні, закривається, а всмоктувальний -- відкривається і фарба надходить у міжклапанний простір та порожнину насоса. Під час руху плунжера донизу всмоктувальний клапан під тиском фарби закривається, а нагнітальний відкривається, і фарба надходить у балон і далі шлангом у вудку до форсунки.

Фарбувальну суміш наносять на поверхню вудкою, на кінці якої прикріплена форсунка. Вудка являє собою металеву трубку, в нижній частині якої розміщений кран для вмикання фарбового струменя. З балоном вудку з'єднує нагнітальний шланг діаметром 12,5 мм.

Пристрої для виконання малярних робіт на висоті

Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують з козлів, драбин-стрем'янок та інвентарних столиків, зовнішні і внутрішні роботи на висоті понад 4 м виконують з колисок, пересувних вишок або риштувань. Малярні роботи з риштувань виконують тільки в тих випадках, коли вони були встановлені для штукатурних або інших видів робіт. Ставити риштування лише для малярних робіт невигідно.

Дерев'яні козли виготовляють висотою 90-120 см (залежно від висоти приміщення) із соснових дощок.

Рис. 19. Пересувні інвентарні столики:

а -- різновисотний; б -- двовисотний.



Рис. 20. Драбини-стрем'янки:

а -- дерев'яна; б -- металева.

Козли застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. Замість козлів зручніше користуватись пересувними металевими столиками.

Пересувні інвентарні столики (рис. 19, а, б) виготовляють з труб або кутикової сталі. У кожній конструкції столика передбачено піднімання настилу за рахунок висувних стояків, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють за допомогою штирів або спеціальних затискних гвинтів на потрібній висоті (від 1--1,2 до 1,7--2,5 м). Настилом служить інвентарний дерев'яний щит розміром від 60X120 до 80X160 см. Для влаштування помосту одночасно встановлюють кілька столиків на певній віддалі один від одного і прольоти між ними перекривають інвентарними щитами.

Драбини-стрем'янки (рис. 20 а, б) виготовляють з деревини або газових труб діаметром 12,5 мм. Дерев'яна стрем'янка складається з двох драбин, з'єднаних у верхній частині спеціальним металевим шарніром, який фіксує її положення при максимальному розсуванні і застерігає від самовільного розсування. У відсутності шарніра робоче положення драбини-стрем'янки фіксується за допомогою двох металевих гачків довжиною 70--100 см. Висота драбини-стрем'янки 2--2,8 м.

Для роботи у низьких приміщеннях краще застосовувати металеві стрем'янки, обладнані фіксуючим пристроєм і робочим настилом. У неробочому стані стрем'янки легко складаються. Укладаючи на них інвентарні щити або дошки, можна робити легкі риштування.

Для дрібних ремонтних робіт користуються приставними драбинами різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки.

Колиски (рис. 18) застосовують при фарбуванні фасадів будинків. Піднімають їх канатом або тросом 3 за допомогою ручної лебідки 6, яку встановлюють на землі біля будинку.

Трос пересувається по блоках 2, підвішених до двох балок. Балки закріплюють на даху або горищному перекритті. Каркас колиски виготовляють із труб або кутикової сталі. Настил та бортова дошка -- дерев'яні.

Більш зручними є самопід'ємні колиски, обладнані електролебідками. Підіймальний механізм такої колиски обладнують на чотириколісній каретці (площадці), що дає змогу пересувати його уздовж будинку. Він складається з електродвигуна, вмикаючого пристрою і спареного редуктора, по обидва боки якого на осях розміщені намотувальні барабани. Підіймальний механізм з'єднують з люлькою тросами. Залежно від конструкції і ваги його встановлюють на землі біля будинку або на плоских дахах. Зручною в експлуатації є механізована колиска ЛС-80-250. Вона призначена для підіймання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 80 м. Робоча площадка колиски довжиною 4 м витримує навантаження 250 кг. Підіймальний механізм колиски обладнано електроприводом. Для зручності транспортування колиска і все обладнання її змонтовані на двовісному автопричепі. До початку роботи колиску випробовують на статичне навантаження, яке повинно бути вдвоє більшим за розрахункове, а після цього на динамічне навантаження шляхом рівномірного піднімання і опускання її з вантажем, що перевищує робоче навантаження на 10%. Лебідки повинні бути міцно закріплені і довантажені подвійним вантажем проти вантажопідйомності колиски.

Для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах і фарбування ринв застосовують індивідуальну колиску (рис. 19), яка повинна мати спинку і опору для ніг.

Висувні вишки (рис. 21) використовують при фарбуванні фасадів невисоких будинків на 3--4 поверхи. Вишку монтують на рамі з 2--3 висувних секцій, які входять одна в одну. Для виготовлення вишок використовують сталеві труби або кутикову сталь.

Вишка пересувається на колесах. Підіймають секції за допомогою ручної або електричної лебідки, встановленої в нижній частині вишки.

Зверху вишка має огороджену поручнями площадку розміром 1,3x2,7 м з дерев'яним настилом.

Інвентарні риштування бувають дерев'яні, трубчасті, струнні (підвісні) та ін.

Рис. 21. Висувна вишка.

Трубчасті безболтові риштування конструкції «Промбудпроекту» (рис. 22) застосовують для штукатурення фасадів, коли висота будинків до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечин, поруччя та дерев'яного настилу.

Рис. 22. Трубчасті безболтові риштування конструкції «Промбудпроекту»:

1 -- опора; 2 -- прогін; 3 -- дерев'яний настил; 4 -- поруччя; 5 -- поперечина.

До кінців прогонів і поперечин приварено гачки, а вздовж опор на віддалі 2 м один від одного -- спеціальні патрубки. Під час монтажу риштувань гачок прогону вставляють у патрубок опори. Опори встановлюють вздовж стіни на віддалі 2 м одна від одної.

Башмаки опор спираються на дерев'яні підкладки, покладені під кожну пару опор. Риштування прикріплюють до стін гачками, що встановлюються в петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні. Ширина риштування 2 м.

На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити. Настили риштувань обгороджують інвентарними поруччями висотою не менше 1 м, у нижній частині яких закріплюють бортову дошку. Окремі яруси риштувань сполучають сходами.

Підвісні (струнні) риштування (рис. 23) підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни риштувань складаються з окремих ланок довжиною 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поруччя та бортову дошку. Віддаль між струнами вздовж стіни 2,5--4 м. Ширина настилу 2--2,5 м. Щоб риштування не розгойдувались, їх у деяких місцях прикріплюють до стіни спеціальними жорсткими стяжками.

Працюючи з драбин-стрем'янок, риштувань, колисок та інших пристроїв, слід точно додержуватись правил техніки безпеки

Рис. 23. Підвісні (струнні) риштування:

1 -- консоль; 2 -- поруччя; 3 -- бортова дошка; 4 -- дерев'яний настил; 5 -- струни; 6 -- шарніри.

4.2 Інструменти та матеріали для опоряджувальних робіт

Інструменти для нанесення і розрівнювання розчину.

Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти.

Штукатурний молоток (рис. 1, а) застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г.

Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком (рис. 1,б), маса якого близько 1 кг.

Бучарда (рис. 21, в) застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.

Рис. 1. Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення:

а - молоток штукатурний; б - молоток насікальний; в - бучарда; г - троянка; д- скарпель

Рис. 2. Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню:

а - алюмінієвий сокіл; 6 - штукатурна лопатка (кельма); в - ківш

Троянкою (рис. 1, г) розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (рис. 1, д) або звичайне зубило.

Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори.

Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем.

Сокіл (рис. 2, а) використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка або кельма (рис. 2, б) призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм.

Ківш (рис. 2, в) використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки.

Напівтерки (рис. 3, а, б) призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом.

Рис. 3. Інструменти для розрівнювання й оброблення нанесеного на поверхню штукатурного шару:

а - напівтерки дерев'яні; б - напівтерка алюмінієва; в - малка; г - правило

Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см).

Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаскою на зовнішніх кутах конструкцій.

Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки.

Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою (рис. 3, в), яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками.

Правилом (рис. 3, г) завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном.

Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою.

Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки (рис. 4, а, б) використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою (рис. 4, а, б), а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці - металевими або дерев'яними ящиками (рис. 5, а) і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики можуть бути на колесах чи котках (рис. 26, б).



Рис. 6. Шаблон для витягування карниза:

а - загальний вид (1 - профільна дошка,оббита покрівельним залізом; 2 - підкоси; З - полозки; 4 - полоз); б - деталь виконання скосу на профільній дошці 40-45°

Рис. 7. Дерев'яний кутовий шаблон:

а - загальний вид (1 - профільна дошка; 2 - підкоси; 3 - полозки); б - деталь профільної дошки (1 - профільна дошка з покрівельного заліза; 2 - дерев'яні профільні дошки)

Поряд з традиційними інструментами для штукатурних робіт існують спеціальні інструменти і пристрої, за допомогою яких наносять і обробляють декоративні опоряджувальні шари штукатурки.

Різні за розмірами лопатки (кельми)(рис. 8 а) застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження.

Відрізачкою (рис. 8 б) прорізують і очищують прорізані русти в декоративному шарі.

Шкребками (рис. 8 г) створюють шорсткість на підготовленому шарі під декоративний шар.

Русторізки і розшивки застосовують для прорізування рустів у пластичному шарі штукатурки. Найпростішу русторізку подано на рис. 29, а. Вона складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання увігнутих рустів використовують розшивку (рис. 29, б), яку під час роботи пересувають вздовж металевої лінійки з прорізом посередині (рис. 29, г). Довжина лінійки 1 м.

З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами (рис. 29, в), що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.

Металеві циклі (рис. 9, а), шкребок-циклю (рис. 9, б), цвяхову щітку (рис. 9, в) використовують для циклювання (подряпування) опоряджувального шару. Шкребок-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120x180 мм, на нижній площині якої рядами закріплені металеві зубці, а зверху - ручка.

Штамповками (рис.10) виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки.



Рис. 9. Шкребок для виконання створення борозен у пластичному шарі розшивка зі змінними лезами

Рис8. Інструменти і пристрої для виконання рустів:

а - русторізка; б - розшивка; в - розшивка зі змінними лезами; г-лінійка

Рис. 9. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки:

а - циклі; б - шкребок-цикля; в - цвяхова щітка

Рис. 10. Інструменти для опорядження штукатурки борознами і штрихами:

а- гофрований шаблон з листового металу; б- валик-шаблон з дерева; в- валик-шаблон, обтягнутий сіткою

Рис. 11. Інструменти для подряпування штукатурки сграфіто:

а - шкребок сталевий; б - ложка; в - долото пряме; г - долото косе; д - долото списоподібне; є - зубчатка і сікач; є - стека; ж - петлі різні

За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток (рис. 10) опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами.

Спеціальними інструментами - шкребками (рис. 11) - оброблюють штукатурні шари сграфіто.

Пристрої для виконання штукатурних робіт на висоті

Штукатурні роботи на висоті до 4 м виконують з помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт - з пересувних інвентарних столиків; ремонтні і реставраційні роботи - з колисок або пересувних вишок; зовнішні і внутрішні роботи - з риштовання.

Поміст роблять з інвентарних столиків, котрі встановлюють вздовж однієї із стін приміщення на відстані 1,5-2 м один від одного і перекривають спеціально виготовленими щитами або окремими дошками. Тимчасовий поміст можна зробити з дощок, які укладають на дерев'яні козла. Настелені дошки прибивають до козел цвяхами.

Пересувні інвентарні столики конструктивно схожі, але їх призначення і застосування різні. Виробляють їх з металевих труб або кутикової сталі.

Пересувний різновисотний столик (рис. 12, а) складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. Конструкція столика передбачає можливість піднімання настилу завдяки висувним стоякам, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7-2,5 м). За настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60x120 до 80x160 см. Якщо настил столика необхідно підняти на висоту більшу за 1,1 м, його з одного боку обгороджують захисним поручнем. Двовисотний столик (рис. 12, б) складається з опорного каркаса, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструментів. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях - 0,7 і 0,9 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 22 кг.

Універсальний столик (рис. 12, в) складається з чотиристоякового прямого опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м, а також на сходових клітках. Конструкція його дає можливість фіксувати положення настилу в двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 24 кг.

...