Виробництво пластмас та скловироби

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Виробництво пластмас

Пластимчна мамса (пластмаса) -- штучно створені матеріали на основі синтетичних або природних полімерів.

За ДСТУ 2406-94: Пластична маса -- матеріал, основою якого є полімер, що перебуває під час формування виробу у в'язкорідкому чи високоеластичному стані, а під час експлуатації -- в склоподібному чи кристалічному стані^[1]

Пластмаси формують при підвищеній температурі, у той час коли вони мають високу пластичність. Сировиною для отримання полімерів є нафта, природний газ, кам'яне вугілля,сланці.

Першу пластмасу було отримано англійським металургом і винахідником Александром Парксому 1855 році ^[2]. Паркс назвав її «паркезин» (потім стали називати целулоїд). Паркезин вперше було представлено на Всесвітній виставці в Лондоні у 1862 році. Розвиток пластмас почався з використання природних пластичних матеріалів (жувальної гумки, шелаку), далі продовжився використанням хімічно модифікованих природних матеріалів (гума, ебоніт, нітроцелюлоза,колаген, галаліт) і, накінець, перейшов до повністю синтетичних молекул (бакеліт, епоксидна смола, полівінілхлорид, поліетилен та ін.). Поширенню пластмас сприяють їх мала густина (0,85--1,8 г/смі), що значно зменшує масудеталей, висока корозійна стійкість та широкий діапазон інших властивостей. Добріантифрикційні характеристики багатьох пластмас дають можливість з успіхом застосовувати їх для виготовлення підшипників ковзання. Високий коефіцієнт тертя деяких пластмас дозволяє використовувати їх для гальмових пристроїв. Окремі пластмаси мають специфічні властивості: високі електроізоляційні та теплоізоляційні характеристики, велику прозорість, та ін.

Важливою перевагою пластмас є можливість їх переробки у вироби найпродуктивнішими способами з коефіцієнтом використання матеріалу 0,9-0,95 -- литтям, видавлюванням тощо.

Предмети побуту, повністю або частково виготовлені з пластмаси

Водночас пластмасам притаманні і деякі недоліки: невисокі міцність, твердість імеханічна жорсткість, велике значеннякоефіцієнта лінійного термічного розширення (~15Ч10^-5 К^-1), значнаповзучість, особливо у термопластів, низька теплостійкість (більшість пластмас має робочу температуру не вищу, ніж 200 °C, і лише деякі можуть працювати при 300...400 °С), низька теплопровідність(в 500--600 разів менша, ніж у металів), схильність до старіння (втрата властивостей під впливом тепла, світла, води та інших факторів).

При старінні зменшується еластичність і міцність пластмас, збільшується їх механічна жорсткість і крихкість. Під еластичністю розуміють здатність матеріалу до великих зворотних деформацій. Цей термін за фізичним сенсом аналогічний пружності, але перший вживається для аморфних, а останній -- для кристалічних тіл.

Твердість пластмас за методом Брінелля становить 30...200 МПа.

Більшість полімерів перебуває в аморфному (склоподібному) стані. Такі полімери називаютьсмолами. В пластмасах може бути присутньою певна кількість кристалічної фази, яка підвищуєміцність, жорсткість і теплостійкість полімера. У виробництві пластмас використовують в основному синтетичні смоли.

Крім полімерів пластмаси можуть містити наповнювачі, пластифікатори та спеціальні добавки, що надають пластмасі певних властивостей.

Наповнювачами (зміцнювальними компонентами) можуть бути органічні або неорганічні речовини у вигляді порошків (графіт, деревне або кварцове борошно), волокон (паперових,бавовняних, азбестових, скляних) або полотен чи аркушів (тканина, папір, деревний шпон). Наповнювачі підвищують міцність, зносостійкість, теплостійкість та інші властивості пластмас. Їх частка у пластмасі може досягати 40...80%.

Пластифікатори вводять для підвищення пластичності та еластичності пластмас (гліцерин, касторове або парафінове масло та ін.).

Добавками можуть бути:

- стабілізатори -- речовини, які уповільнюють старіння (сажа, сірчані сполуки, феноли);

- мастильні матеріали -- речовини, що усувають прилипання матеріалу до прес-форми, збільшують його текучість, зменшують тертя між частинками композиції (віск, стеарин,олеїнова кислота);

- барвники -- речовини, що надають пластмасовим виробам декоративного вигляду (охра та ін.);

- каталізатори -- речовини, що прискорюють твердіння пластмаси (уротропін, оксиди металів);

- антипірени -- речовини, які зменшують горючість полімерів (наприклад, сполуки сурми);

- антистатики -- речовини, які перешкоджають виникненню і накопиченню статичногоелектричного заряду у виробах з полімерних матеріалів;

- пороутворювачі -- речовини, які розпадаються під час нагрівання, виділяючи гази, що спінюють смолу, внаслідок чого утворюється поро- та пінопласти з пористою структурою.

Залежно від властивостей смоли пластмаси поділяють на термопластичні, термореактивні та високоеластичні.

Термопласти

Термопластичні пластмаси (термопласти) -- це пластмаси на основі термопластичних полімерів, що під час нагріву розм'якшуються, переходять у в'язко текучий стан, а при охолодженні тверднуть, і цей процес повторюється при повторному нагріванні. Тобто такі пластмаси допускають повторну переробку. Вони характеризуються невеликою усадкою (1...3%), зручні в переробці, не складні у виробництві тощо. Зазвичай їх робоча температура не перевищує 90 °C. Типовими представниками термопластів є наступні (список не вичерпний).

Поліетилен (ПЕ, PE -- polyethylene) -- полімеретилену, твердий, легкий і водостійкий матеріал, гарний діелектрик з високою морозостійкістю (до -- 60 °C), стійкий проти агресивних середовищ. Застосовується для виготовлення кабелів, плівок, труб, ємкостей як технічного, так і побутового призначення тощо. Недоліки: низька гранична температура експлуатації, висока газопроникність і низька маслостійкість. За способом отримання поділяється на:

- поліетилен низької щільності (LDPE Low Density PE) або поліетилен високого тиску (ПЕВТ)^[3], який отримують полімеризацією етилену у присутності кисню та ініціаторів (пероксидних сполук) при температурах 200...300 °C;

- поліетилен високої щільності (HDPE Hight Density PE) або поліетилен низького тиску (ПЕНТ)^[4], який отримують полімеризацією на каталізаторах Циглера -- Натта при 80 °C і тиску 0,3...0,5 МПА в суспензії або газовому середовищі;

- поліетилен середнього тиску (високої щільності) -- ПЕСТ -- отримують полімеризацією у присутності оксидів Co, Mo, V при 130...170 °C і тиску 3,5...4 МПа.

Докладніше: Поліетилен

Поліпропілен (ПП, PP -- polypropylene)^[5] -- полімерпропілену, твердий матеріал загальнотехнічного призначення, що має високі електроізоляційні властивості, водо- і хімічну стійкість. Існують марки, що отримали допуск до контакту з харчовими продуктами. Недоліки: низька морозостійкість (-- 15 °С), горючість, незадовільна склеюваність, здатність накопичувати статичну електрику. Використовується в медицині, харчовій промисловості (пакувальні плівки) та електротехніці.

Докладніше: Поліпропілен

Полістирол (ПС, PS -- polystyrene)^[6] -- продукт полімеризації стиролу, термопласт загальнотехнічного призначення. Завдяки добрим механічним властивостям, прозорості і зовнішньому вигляду, він використовується у світлотехніці та виробах культурно-побутового призначення. Він добре обробляється різанням та склеюється. Є хорошим діелектриком у широкому діапазоні частот, завдяки чому використовується в електротехніці. Нетоксичний, водо- і радіаційно стійкий, через що використовується у харчовій галузі і медичній техніці. Недоліки: крихкість при нормальних умовах, низька ударна в'язкість, здатність до статичної електризації, низька теплостійкість та хімічна стійкість, горючість. Поширення набув спінений ПС (пінопласт)^[7]. Для покращення властивостей використовують співполімери полістиролу з акрилонітрилом, метилметакрилатом, б-метилстиролом. Найбільшого поширення отримали удароміцні співполімери стиролу з бутадієновим чи бутадієнстирольним каучуком, що отримали назву -- «удароміцний полістирол»^[8] (УПС, ASR -- Advanced Styrene Resine).

Докладніше: Полістирол

Поліметилметакрилат (ПММА, органічне скло, PMMA -- Polymethyl methacrylate)^[9] -- полімерметилметакрилату, твердий прозорий без кольору аморфний матеріал загальнотехнічного призначення густиною 1,19 г/см³. Не розчиняється у воді, спиртах, стійкий до дії розбавлених лугів, кислот, фізіологічно не шкідливий і стійкий до біологічних середовищ. Морозостійкий (--60 °С). Характеризується високою прозорістю. Виготовляється у вигляді аркушів товщиною від 0,8 мм до 24 мм, які характеризуються високою атмосферостійкістю, добрими фізико-механічними та електроізоляційними властивостями. Застосовується в авіабудуванні (авіаційне скло), автомобілебудуванні (ковпаки ліхтарів), світлотехніці. Недоліки: низька міцність при ударі, горючість, низькі діелектричні характеристики при високих частотах, здатність до поверхнеавго розтріскування у присутності кисню.

Поліетилентерефталат (ПЕТФ, PET -- polyethylene terephthalate) -- термопластик, найпоширеніший представник класу складних поліефірів терефтальової кислоти і етиленгліколю^[1], відомий під різними фірмовими назвами (терилен -- Великобританія,дакрон -- США, тергал -- Франція, тревіра -- ФРН,теторон -- Японія). Тверда, безбарвна, прозора речовина в аморфному стані і біла, непрозора в кристалічному стані. Переходить у прозорий стан при нагріванні до температури склування і залишається в ньому при різкому охолодженні. Відрізняється хорошими механічними властивостями, зносостійкістю є хорошим діелектриком. Використовується у вигляді хімічних волокон для побутових потреб; є основним матреіалом для армування атомобільних шин, транспортних стрічок, шлангів високого тиску; є матеріалом ємкостей для рідких продуктів харчування (ПЕТ-пляшки для напоїв) та ін. Недоліки: абсолютно нестійкий до дії каустичної соди: як до концентрованих розчинів, так і до розведеним (руйнування має в характер піттингової корозії, а дія концентрованих розчинів соляної кислоти призводить до рівномірного зменшення товщини стінок тари.

Фторопласти -- група полімерів на основі фторомістких поліолефінів і (або) їх співполімерів^[1], до яких відносяться політетрафторетилен, політрифторхлоретилен, полівініліденфторид та ін.

політетрафторетилен (ПТФЕ, фторопласт-4, фторолон-4, teflon, PTFE -- polytetrafluoroethylene) -- кристалічний полімер тетрафторетилену білого кольору, густиною 2,15-2,24 г/см³, хімічно найстійкіший із всіх відомих термопластів. ПТФЕ не розчиняється у жодному розчиннику, не реагує на кислоти та луги, на міцні окислювачі та агресивне середовище. Він є одним з кращих діелектриків, характеризується високою морозостійкістю (до -195 °С) і високою теплостійкістю (до 250 °С). Недоліки: мала твердість, холоднотекучість при незначних напруженнях, несклеюваність, незадовільна зварюваність.

Застосовується в радіо- та електротехніці як ізоляційний матеріал для проводів, кабелів,конденсаторів, трансформаторів і пристроїв, що працюють у агресивних середовищах, а також при підвищених температурах. У хімічній промисловості застосовується для виготовлення труб, прокладок, мембран, вентилів, кранів, антикорозійних та антифрикційних покриттів. Широко застосовується у космічній, авіаційній і автомобілебудівній техніці (електроізоляційні прокладки, підшипники ковзання тощо), у текстильній та харчовій промисловості, а також у медицині (протези, клапани для серцевої хірургії тощо).

політрифторхлоретилен (ПТФХЕ, фторолон-3, фторопласт-3, ECTFE -- ethylene chlorotrifluoroethylene або PCTFE -- polychlorotrifluoroethylene) -- продукт полімеризаціїтрифторхлоретилену. Області застосування такі ж як і в ПТФЕ. Має кращі механічні властивості (відсутня холоднотекучість), може зварюватись, прозорість (85...90%) дозволяє його використовувати як оптичний матеріал (оглядове скло).

полівініліденфторид (ПВДФ, Ф-2, PVDF -- Polyvinylidene fluoride) -- полімервініліденфториду. Міцний твердий теплостійкий матеріал, що характеризується високою хімчною і водостійкістю, хорошими електроізоляційними і антифрикційними властивостями, морозостійкість (-50 °С). Використовується у хімічній та електрохімічній промисловості для виготовлення антикорозійних та електроізоляційних покриттів, термоусадочних ізоляійних трубок.

Полівінілхлорид (ПВХ, поліхлорвініл, PVC -- Polyvinyl chloride) -- аморфний полімервінілхлориду з високою міжмолекулярною взаємодією. ПВХ -- атмосферостійкий, самозгасаючий при горінні полімер, однак при горінні виділяються екологічно шкідливі діоксини. При нагріванні до температур 150...170 °С починає розкладатись з виділенням хлороводню. Тому до нього вводять термостабілізатори (солі кальцію, цинку, барію). На практиці мають справу з вініпластами, пластикатами і пластизолями ПВХ, а також полівінілхлоридним волокном.

вініпласти^[10] -- жорсткі матеріали на основі ПВХ, що містять стабілізуючі добавки і мастильні речовини. Характеризується високою міцністю, ударною в'язкістю, антикорозійними властивостями. Використовується в машинобудуванні.

пластикати^[11] -- м'які матеріали на основі стабілізованого і пластифікованого ПВХ. Характеризуються негорючість, еластичністю, технологічністю у переробці. Використовуються як електроізоляційні покриття (кабельні пластикати) для роботи в діапазоні температур від -60 до 70 °C.

пластизолі (пасти) -- дисперсії ПВХ у пластифікаторах. Використовуються для виготовлення штучних шкір, взуття, іграшок. Широкого застосування набули спінені ПВХ (піно- і поропласти).

Поліамід (ПА, Nylon)^[12] -- гетероланцюговий полімер, складові ланки якого з'єднано амідним зв'язком^[1], продукт поліконденсації амінокислот або дикрбонових кислот і діамінів. Найбільшого поширення набули аліфатичні ПА (найлони). Поліаміди -- інженерні пластики, що мають високуміцність і ударну в'язкість у широкому діапазоні температур, морозостійкість -60 °С, антифрикційні властивості, добре зварюються і склеюються. Недолік: велике водопоглинання, яке приводить до зміни розмірів у залежності від вологості середовища оточення. ПА застосовують для виготовлення корпусних деталей, що працюють у вузлах тертя, під навантаженням.

Реактопласти

Термореактивні пластмаси (реактопласти) -- полімерні матеріали, які при нагріванні, розм'якшуються, але при певній температурі і під дією затвердівачів^[13], каталізаторів чи ініціаторів хімічних реакцій зазнають полімеризації, внаслідок якої переходять у твердий стан і повторна переробка таких пластмас неможлива. Теплостійкість їх вища і досягає 200...370 °С.

Термореактивні полімери порівняно рідко використовуються у чистому вигляді. Зазвичай, у них вводять наповнювачі (дисперсні, волокнисті суцільні), розчинники, згущувачі, стабілізатори, барвники, змазки, завдяки чому отримують складні багатокомпонентні системи -- реактопласти. Полімерну основу реактопласта (термореактивний полімер) називають «смола» або «сполучник»^[13].

На початковій стадії отримання матеріалів та виробів термореактивний сполучник, має малу в'язкість, що полегшує процес формування виробів. Різниця у хімічній структурі сполучників, широкий спектр затвердівачів, ініціаторів затверднення, модифікаторів, наповнювачів дозволяють отримувати конструкційні матеріали з великим діапазоном механічних, електротехнічних, триботехнічних та інших експлуатаційних характеристик.

У залежності від типу сполучника реактопласти поділяються на:

- фенопласти, що базуються на фенолоальдегідних смолах;

- амінопласти, що утворюються на основі аміносмол;

- поліефірні, отримані на основі поліефірних смол і скловолоконних наповнювачів;

- епоксидні -- мономерні, олігомерні або поліефірні сполуки, у склад молекул яких входить не менше двох епоксидних або гліцидилових груп;

- кремнійорганічні, що отримані на основі кремнійорганічних олігомерів, що містять гідроксильні і ефірні групи.

- поліуретанові, що отримуються на основі поліуретанових полімерів, котрі містять в основному ланцюгу макромолекул уретанові групи.

- алкидні, котрі базуються на алкидних смолах (гліфталевій, пентафталевій, етриіталевій).

Еластомери

Високоеластичні пластмаси (еластомери) -- матеріал, який може розширюватися і стискатися суттєво змінюючи свою форму, в результаті прикладання зусиль і здатний під дією внутрішніх пружних сил повертатись до попередньої форми. Еластомери майже повністю замінили гумові еластомери із сировини природного походження, а також знайшли цілу низку нових застосувань, недоступних для звичайної гуми.

Еластомери застосовуються у промисловості переробки пластмас найчастіше як високомолекулярні пластифікатори для зниження крихкості склоподібних або кристалічних полімерів. Обмеження на застосування еластомерів у складі композитів на основі пластмас робить низький опір їх тепловому старінню і термоокислювальній деструкції, а також, неможливість їх виробництва у гранульованому вигляді. Основні види еластомерів:

- ізопренові каучуки (синтетичний аналог натурального каучуку) -- полімери ізопрену, отримані полімеризацією у розчині під дією комплексних каталізаторів типу Циглера-Натта або під дією літійорганічного каталізатора. Переробляється методами, прийнятими для гумової промисловості і застосовується самостійно і в сумішах з іншими каучуками для виробництва автошин та інших гумовотехнічних виробів;

- бутадієновий каучук -- полімер бутадієну. Методи отримання, аналогічні до ізопренових каучуків. Застосовується як каучук загального призначення а також, як високомолекулярний пластифікатор, що підвищує морозостікість пластмас. Використовується як компонент удароміцного полістиролу;

- бутадієн-стирольні каучуки -- статистичні співполімери бутадієну і стиролу або б-метилстиролу. Використовуються як недорогі каучуки загального призначення та як пластифікатори полістирольних пластиків;

- бутадієн-нітрильні каучуки -- статистичні співполімери бутадієну з нітрилом акрилової кислоти. Використовуються як каучуки спеціального призначення для виготовлення маслобензостійких гум, стійких до стирання і старіння, а також, як пластифікатори ПВХ;

- бутилкаучук -- статистичний співполімер ізобутилену. Є добрим діелектриком, має низьку газопроникність і задовільні технологічні властивості. Використовується для виготовлення теплостійких газонепроникних виробів, а також як стійкий до погодних умов ізолятор кабелів і як високомолекулярний пластифікатор поліетилену і поліпропілену;

- етиленпропіленовий каучук -- співполімер, що складається з коротких блоків етилену і пропілену. Характеризується стійкістю до окислення, атмосферостійкістю, теплостійкістю і стійкістю до агресивних середовищ (спиртів, кетонів, лугів, кислот і т.п.). Застосовується як основа гум, що експлуатуються у важких умовах і при температурах до 150 °C; як пластифікатор при виробництві удароміцного (морозостійкого) поліпропілену; як кабельна ізоляція.

- кремнійорганічні каучуки -- еластомери, у яких основний ланцюг є неорганічним. Отримують аніонною полімеризацією відповідних циклоорганосилоксанів. Відрізняються хімічною стійкістю, нетоксичністю при горінні, фізіологічною інертністю. Гуми на основі кремнійорганічних каучуків стійкі у широкому діапазоні температур (-90...+300 °C), мають хороші діелектричні властивості. Використовується для виготовлення виробів, що працюють в умовах великого перепаду температур, для теплоізоляції космічних апаратів, виробів медичного призначення, деталей ущільнень холодильної техніки;

- уретанові каучуки -- співполімери, що отримуються при взаємодії диізоціантів з простими або складними ефірами. Вони стійкі до ультрафіолетового проміння та г-випрмінювання, є маслобензостійкими та атмосферостійкими а також характеризуються високим опором до стирання. Нестійкі до впливу водяної пари і гарячої води, при температурі понад 100 °C можлива хімічна деструкція. Використовуються для виготовлення виробів, стійких до стирання, пружних подушок вібраційної техніки та у взуттєвій промисловості;

- термоеластопласти (ТЕП) -- термопластичні еластомери, що проявляють властивості м'яких гум (еластомерів) в умовах експлуатації, тоді як при високих температурах в умовах переробки вони здатні текти як розплави термопластів. Переробка ТЕП здійснюється традиційними методами, характерними для термопластів.

Пластмаси поділяють на пластмаси без наповнювачів, з наповнювачами (порошковими, волокнистими, шаруватими) і газонаповнені.

Способи формування виробів з пластмас

Основні принципи формування виробів зводяться до подавання розплаву у форму, де він твердне в результаті або охолодження (термопласти), або хімічного зшивання (реактопласти). Подавання розплаву у форму може бути періодичним (литво, пресування та ін.) або неперервним (еструзія, кландрування та ін.). У першому випадку матеріал формується перебуваючи у формі, у другому -- при проходженні через форму. Цим переліком багатоманітність методів не вичерпується. Полімери можуть перероблятись шляхом нанесення на поверхні з наступним твердненням (при охолодженні, хімічному структуруванні чи висизанні), шляхом попереднього формування заготовок і наступним термоформування і т.д. Виходячи з цього, запропоновано наступну класифікацію методів:

- Формування неперервних (погонажних) виробів:

- кландрування, вальцювання (аркуші, плівка, оболонки);

- формування на безперервній основі (просочування, промащування, обкладання, виливання);

- екструзія (аркуші, плівки, профілі, труби, кабельні ізоляції);

- штрангпресування;

- протягування.

Формування дискретних (окремих) виробів:

- пресування (холодне, гаряче, литтєве,штампування);

- лиття під тиском;

- лиття без тиску (для реактопластів);

- формування на внутрішній поверхні форми (пневмовакуумформування, видувне формування, відцентрове формування, ротаційне формування);

- формування на зовнішній поверхні форми (намотування, вмочування).

Формування виробів напівфабрикатів:

- сполучення полімера з полімером (зварювання, склеювання);

- сполучення неполімера з полімером (напилення, металізація);

- орієнтаційне витягування;

- термообробка;

- обробка різанням, складання.

У наведеній класифікації не робиться різниці між формуванням термо- і реактопластів, так як у цьому немає необхідності, оскільки і пресування, і литво можуть застосовуватись до обидвох видів пластмас.

Система маркування пластмас

Маркування пластиків.

Для створення умов для утилізації пластикових предметів одноразового використання в 1988 році Співтовариством Пластикової індустрії (The Society of the Plastics Industry, Inc.) була запроваджена система з ідентифікаційними кодами для маркування всіх видів пластмас . Маркування містить три стрілки у формі трикутника, всередині якого поміщена цифра, що означає тип пластика:

PET або PETE -- Поліетилентерефталат. Зазвичай використовується для виробництва тари для мінеральної води, безалкогольних напоїв і фруктових соків, блістерних упакувань, оббивки. Такі пластики є потенційно небезпечними для харчового використання.

PEHD або HDPE -- Поліетилен високої щільності. Використовується для виробництваводо- та газопровідних труб, пляшок, фляг, напівжорсткого упакування. Вважається безпечними для харчового використання.

ПВХ або PVC -- Полівінілхлорид. Використовується для виробництва труб, садових меблів, покриттів підлоги, віконних профілів, жалюзі, тари для миючих засобів. Матеріал є потенційно небезпечним для харчового використання, оскільки може містити діоксини,бісфенол А, ртуть, кадмій.

LDPE і PELD -- поліетилен низької щільності. Виробництво брезентів, мішків для сміття, пакетів, плівки та гнучких ємкостей. Вважається безпечними для харчового використання.

PP -- Поліпропілен. Використовується в автомобільній промисловості (обладнання,бампери), або при виготовленні іграшок, а також в харчовій промисловості, в основному при виготовленні упакувань. Вважається безпечними для харчового використання.

PS -- Полістирол. Використовується при виготовленні плит теплоізоляції будівель, упакувань харчових продуктів, столових приладь і посуду, коробок для компакт-дисків та інших упакувань. Матеріал є потенційно небезпечним, особливо у випадку горіння, оскільки містить стирол.

OTHER або О -- інші. До цієї групи відноситься інший пластик, котрий не може бути включений у попередні групи. В основному це полікарбонат. Полікарбонат не є токсичним для навколишнього середовища, але може містити небезпечний для людини бісфенол А^[15]. Використовується для виготовлення твердих прозорих виробів.

2. Скло та скловироби

Скло - всі аморфні тіла, одержувані шляхом переохолодження розплаву, незалежно від їх хімічного складу і температурної області затвердіння і які мають в результаті поступового збільшення в'язкості механічними властивостями твердих тіл; причому процес переходу з рідкого стану в склоподібний повинен бути оборотним.

За масштабами застосування перше місце належить будівництва, в якому воно застосовується не тільки для пристрої світловихприйомів, але і в якості конструктивного і обробного матеріалу. За 3 - 4 тис. років до н.е. виробництво скла було відомо єгиптянам, в цей період скляні вироби виготовлялися шляхом пластичного формування і пресування. Значний розвиток отримало стеклоделие у Венеції, яка залишалася світовим центром стеклоделия до XVII століття. Венеціанське скло, що відрізняється великою художньою цінністю, проникало в інші країни Європи і ближнього Сходу.

У Росії в 1635 році шведом Єлисеєм Койотів на пустищі Духанін у Дмитрівському повіті був побудований скляний завод. Слідом за Духанинський був відкритий казенний завод у Ізмайлові (1669-1710). Тут поряд з іноземцями працювали і російські майстри, які освоювали основні прийоми європейського стеклоделия. Початок XVIII ст. можна назвати періодом підйому стеклоделия. Важливою віхою його розвитку в Росії стало відкриття скляного заводу на Воробйових горах під Москвою, побудованого також за ініціативою Петра I. У 1706 завод вже працював. Основними видами продукції Воробьевского заводу були литі дзеркала і запальні скла. Скло варилося, потім виливалося на мідну дошку, прокочувалося мідним катком, шліфовані, поліровані і під нього підводилася амальгама. При цьому розміри дзеркал були найбільшими в Європі того часу. Найбільш широкий розвиток скляна промисловість отримала в СРСР. У роки перших п'ятирічок було побудовано ряд найбільших скляних заводів, у тому числі заводи-гіганти в м. Гусь-Хрустальний, Горькому, Улан-Уде,Дагестані і т.д. Основну масу продукції складало віконне листове скло, його виробляли в потужних печах S = 650 - 700 м ^2. Поряд з «човновим» способом вертикального витягування скла впроваджується в промисловість «безлодочний» спосіб, що підвищує швидкість витягування на 15 - 20%.

Властивості скла визначаються насамперед, складом входять до нього оксидів. Головними стеклообразующие оксидами є оксидикремнію, фосфору і бору, відповідно до чого скла називають силікатними, фосфатними або боратного. Переважна більшість промислових стекол є силікатними. Фосфатні скляні розплави застосовують в основному для виробництва оптичних, електровакуумних стекол, боратного - для спеціальних видів скла (рентгенопрозорий, реакторних і ін.) Змішані боросилікатне скла застосовують для виготовлення оптичних і термічно стійких скловиробів.

Хімічний склад стекол в значній мірі впливає на їх властивості. Будівельне скло містить 71,5 - 72,5% SiO _2, 1,5 - 2% Al ₂ O _3, 13 - 15% Na ₂ O, 6,5 - 9% CaO, 3,8 - 4,3% MgO і незначна кількість інших оксидів (Fe ₂ O _3, K ₂ O, SO _3). Збільшення вмісту оксидів Al ₂ O _3, CaO, ZnO, B ₂ O _3, BaO підвищує міцність, твердість, модуль пружності скла і знижує його крихкість. Підвищений вміст SiO _2, Al ₂ O _3, B ₂ O _3, Fe₂ O ₃ збільшує теплопровідність. Оксиди лужних металів, а так само CaO, BaO підвищують температурний коефіцієнт лінійного розширення, а SiO _2, Al ₂ O _3, ZnO, B ₂ O _3, ZrO ₂ зменшують його. Введення до складу скла оксиду свинцю замість частини SiO ₂ і Na ₂ O замість K ₂ O призводить до підвищення блиску і світлової гри, що дозволяє отримувати кришталеві вироби. Добавки фторидів і пятиокиси фосфору зменшують прозорість стекол, дозволяють отримувати «глушене», непрозорі скловироби. Таким чином, варіювання хімічного складу стекол дозволяє змінити їх властивості в потрібному напрямку, згідно з областю їх використання.

Скло як будівельний матеріал володіє цілим рядом цінних якостей, не властивих іншим матеріалам, і перш за все, прозорість при високій щільності і міцності, у зв'язку з чим воно є незамінним матеріалом для светопроемов.

Щільність звичайного будівельного скла, складає 2,5 т / м ^3. Зі збільшенням вмісту оксидів металів з ??низькою молекулярною масою (B₂ O _3, LiO ₂₎ щільність скла знижується до 2,2 т / м ^3, із збільшенням вмісту оксидів важких металів (свинцю, вісмуту та ін) щільністьпідвищується до 6 т / м ³ і більше.

Міцність при стисканні скла досягає 700 - 1000 МПа, міцність при розтягуванні значно нижче - 30 - 80 МПа. Міцнісні показники виробів зі скла залежать не тільки від складу, але й від цілого ряду інших факторів: способу отримання, режиму теплової обробки, стануповерхні, розмірів виробу. Низька міцність скла при розтягуванні і вигині обумовлена ??наявністю на його поверхні мікротріщин, мікронеоднорідною та інших дефектів. Теоретична міцність скла при розтягуванні, розрахована різними способами, досягає 10000 МПа.

Для підвищення міцності скла застосовують різні технологічні прийоми: підвищення температури відпалу, гартування, травлення і комбіновані методи, покриття поверхні різними плівками, мікрокрісталлізація, армування, тріплексованіе та ін При травленні скла плавиковою кислотою відбувається розчинення поверхневого шару і видалення найбільш небезпечних дефектів, в результаті чого міцність скла підвищується в 3 - 4 рази і більше. Загартовування відпалених стекол збільшує міцність у 4 - 5 разів. Комбіновані способи гарту і травлення дозволяють значно підвищити міцність скла (до 800 - 900 МПа). Зміцнення скла після травлення шляхом нанесення силіконової плівки призводить до підвищення міцності скла в 5 - 10 разів.

Термохимический спосіб зміцнення скла полягає в гартуванні з подальшою обробкою кремнийорганической рідиною, що дозволяє отримати загартоване скло із захисною плівкою кремнекислородних і міцністю при вигині до 550 - 570 МПа.

На міцність скла при розтягуванні і вигині в значній мірі впливає розмір виробу. Так, міцність на розтяг скляного волокна діаметром 10 ^-3 мм досягає 200 - 500 МПа, що значно вище показників для масивного скла. Вплив тривалих навантажень знижує міцність скла приблизно в 3 рази, після чого значення цього показника стабілізується. Настає так зване явище втоми скла, яке обумовлено впливом навколишнього середовища, і перш за все води. Міцність скла змінюється зі зміною температури. Скло має мінімальну міцність при +200 ⁰С, максимальну при - 200 ⁰ С і +500 ⁰ С. Збільшення міцності при зниженні температури пояснюють зменшенням дії поверхнево-активних речовин (вологи), а при високих температурах (до 500 ⁰ С) можливістю появи пластичних деформацій.

Модуль пружності стекол лежить в межах 45000 - 98000 МПа. Ставлення модуля пружності до міцності при розтягуванні (Е / R _p) - так званий показник крихкості скла - сягає 1300 - 1500 (у сталі він становить 400 - 450, у гуми - 0,4 - 0,6). Чим більше показник крихкості матеріалу, тим при меншій деформації напругу в матеріалі досягає межі міцності.

Скло є типово крихкими матеріалами. Вони практично не відчувають пластичної деформації і руйнуються, як тільки напруга досягає межі пружної деформації. Крихкість скла - величина зворотна ударної міцності. Ударна міцність при вигині звичайного скла складає 0,2 МПа, загартованого - 1 - 1,5 МПа. Крихкість можна знизити збільшенням вмісту в склі оксидів B ₂ O _3, Al ₂ O _3, MgO, а так самозагартуванням стекол, травленням кислотою та іншими способами його зміцнення. Твердість звичайних силікатних стекол становить 5 - 7 за шкалою Мооса. Кварцове скло і містять бор малощелочние скла мають б о більшу твердість.

Теплоємність промислових стекол коливається в межах 0,3 - 1,1 кДж / (кг _* ⁰ С), збільшуючись з підвищенням температури і вмісту оксидів легких металів.

Температурний коефіцієнт лінійного розширення звичайних будівельних стекол порівняно невисокий, він лежить в межах (9 - 15) _*10 ^{-6 0} С ^-1, збільшуючись з підвищенням вмісту в склі лужних металів. Найменший температурний коефіцієнт лінійного розширення у кварцового скла: 5 _* 10 ^{-7 0} С ^-1.

Термостійкість скла визначається сукупністю термічних властивостей (теплоємність, теплопровідність, температурним коефіцієнтом лінійного розширення), а так само розмірами і формою виробу. Кварцові і боросилікатне скла мають найбільшу термостійкість. Тонкостінні вироби більш термостійкі, ніж товстостінні.

Електричні властивості скла оцінюються об'ємної та поверхневої електропровідністю. Електропровідність визначає можливість застосування скла в якості ізоляторів і враховується при розрахунку режимів роботи скловарних електропечей. При нормальній температурі об'ємна електрична провідність стекол мала. Із зростанням температури вона підвищується. Збільшення вмісту в складі лужних оксидів, особливо оксиду літію, підвищує електропровідність скла. Загартування стекол призводить до збільшення їх електропровідності, кристалізація - до її зменшення.

Скло володіє просто унікальними оптичними властивостями: светопропусканием (прозорістю), світлозаломлення, відображенням, розсіюванням. Світлопропускання скла досягає 92%. Воно знаходиться в прямій залежності від його відбиває та поглинання. Показник заломлення для звичайних будівельних стекол складає 1,46 - 1,51. Він визначає світлопропускання скла при різних кутах падіння світла.При зміні кута падіння світла з ⁰ 0 (перпендикулярно площині скла) до 75 ⁰ світлопропускання зменшується з 92 до 50%. Коефіцієнт відображення може бути знижений або збільшений шляхом нанесення на поверхню скла спеціальних прозорих плівок певної товщини і з меншим або більшим показником заломлення, вибірково відображають промені з певною довжиною хвилі.

Поглинаюча здатність скла в значній мірі залежить від його хімічного складу, збільшуючись з підвищенням вмісту оксидів важких металів, і від товщини виробів. Багато спеціальні види скла (наприклад, сонцезахисні) відрізняються значним светопоглощение - до 40%.

Звичайні силікатні стекла добре пропускають всю видиму частину спектру і незначну частину ультрафіолетових і інфрачервоних променів.

Поглинання ультрафіолетової області спектра досягається збільшенням вмісту в склі оксидів титану, свинцю, хрому, сурми, тривалентного заліза і сульфідів важких металів. Поглинання інфрачервоної області спектра досягається при фарбуванні скла Fe ^{2 +} та Cr ^{2 +.} Кварцові скла добре пропускають короткохвильову інфрачервону та ультрафіолетову області спектру, а серністомишьяковие скла - довгохвильові інфрачервоні випромінювання. Для пропускання ультрафіолетових променів вміст оксидів заліза, титану, хрому в скляній шихті повинно бути мінімальним. Скло, пропускають рентгенівські промені, містять оксиди легких металів - L ₂ O, BeO, B ₂ O _3. Таким чином, змінюючи хімічний склад скла і застосовуючи різні технологічні прийоми, можна отримати спеціальні види стекол з сонце-і теплозахисними властивостями, Предопределяющими теплотехнічні і світлотехнічні показники світлопрозорих огороджень.

Хімічна стійкість скла характеризує їх опірність руйнуючій дії водних розчинів, атмосферних впливів і інших агресивних середовищ.Силікатні скла відрізняються високою стійкістю до більшості хімічних реагентів, за винятком плавикової і фосфорної кислот. Хімічна стійкість силікатних стекол пояснюється утворенням при впливі води, кислот і солей захисного нерозчинного поверхневого шару з гелеобразной кремнекислоти - продукту розкладання силікатів. Листове світлопрозоре і светорассеивающее скло

Вітринне скло виробляється двох марок: М7 - поліроване і М8 - Неполіроване, товщиною 6,5-12 мм і максимальних розмірів 3000x6000 мм. Застосовується для заскління вітрин, вітражів і вікон громадських будівель. Світлопропускання вітринного скла 75-83%.

Скло листове візерункове має на одній або обох сторонах чіткий рельєфний візерунок і виготовляється способом прокату.Візерункове скло буває безбарвним і кольоровим, забарвленим в масі або нанесенням на поверхню його плівок оксидів різних металів.Застосовується для декоративного скління віконних і дверних прорізів, внутрішніх перегородок, критих веранд і т.д. Для цих же цілей застосовується листове скло "мороз", що має на одній стороні візерунок, що нагадує памороззю скло.

Армоване листове безбарвне і кольорове скло для пристрої світлових прорізів, ліхтарів верхнього світла, огороджень в будівлях і спорудах різного призначення. Армоване скло може мати обидві поверхні або одну поверхню гладкими, рифленими або візерунковими.Для армування застосовується зварна або кручена сітка із сталевого дроту зі світлою поверхнею або з захисним алюмінієвим покриттям.Діаметр дроту сітки 0,45-0,60 мм. Сітка має квадратні або шестикутні осередки розмірами 12,5 і 25 мм. Армоване скло відрізняється підвищеною міцністю і вогнестійкістю. Світлопропускання безбарвного армованого скла 65-75%.

Увіолеве скло пропускає 25-75% ультрафіолетових променів і застосовується для заскління оранжерей і заповнення віконних прорізів у дитячих і лікувальних установах. Таке скло отримують з шихти з мінімальними домішками оксидів заліза, титану, хрому.

Загартоване скло являє собою листове або іншої форми скло з підвищеною механічною міцністю і термічною стійкістю.Використовують для скління дверей, перегородок, огорожі ліфтових шахт, балконів, сходів, а так само для виготовлення електронагреваемих не замерзають стекол. Товщина більше 5 мм, воно витримує удар вільно падаючого сталевої кулі масою 800 гр. з висоти 120 см. Безпечно. Осколки цього скла має тупі ребра і краю.

Багатошарове скло (триплекс), армоване чи неармоване, складається з декількох листів скла, міцно склеєних між собою прозорою еластичною прокладкою, найчастіше з полівінілбутірольной плівки. При ударі воно не дає осколків і є безпечним.

Теплопоглинальне скло призначене для захисту інтер'єрів будівель від впливу прямого сонячного випромінювання і зменшення сонячної радіації в приміщеннях. Скло блакитного, сірого і бронзового відтінків одержують введенням до складу скломаси оксидівкобальту, заліза або селену. Затримуючи велика кількість інфрачервоних променів, скло нагрівається і піддається великим температурним деформаціям. Тому при Остеклення слід передбачати достатній зазор між рамою і склом.

Застосовується з метою зменшення нагрівання сонцем приміщень житлових, культурних, громадських та промислових будівель.

Теплоотражающєє скло застосовується для нагріву приміщень від сонячних і теплових променів. Виготовляється нанесенням на поверхню тонких (0,3-1 мкм) плівок металів та їх оксидів. Світлопропускання стекол 30-70%, а пропущення тепла 40-60%. У зв'язку з тим, що в таких стеклах велика частина інфрачервоних променів не поглинається, а відображається, саме скло майже не нагрівається. Внаслідок зменшення випромінювання з приміщення вони підвищують теплозахист взимку. Стекла мають різне забарвлення: золотисту, блакитну, помаранчеву і ін

Електропровідне скло застосовується в будівництві для склопакетів, що використовуються як джерела тепла. Електропровідні прозорі покриття наносяться на скло з метою обігріву скла та запобігання запотівання. Покриття отримують напиленням на поверхню скла тонкої (0,5 мкм) плівки солей металевого срібла. Скло стійке до радіоактивних випромінювань застосовується при будівництві АЕС і підприємств з виготовлення ізотопів. Для поглинання радіоактивних променів використовуються скла з високим вмістом свинцю і бору.Наприклад, важке свинцеве скло щільністю 6200 кг/м3, що містить 80% оксиду свинцю, по своїй захисній здібності в цьому відношенні еквівалентно сталі. Крім листового світлопроникні скла в будівництві застосовуються світлопрозорі вироби і конструкції: склоблоки, стеклопрофилит, склопакети, склобетонних конструкції та скляні труби.

Блоки скляні пустотілі, блоки мають гарну скло розсіює здатністю, а виконані з них світлові отвори і перегородки мають хороші тепло-і звукоізоляційні властивості. Блоки складаються з двох відпресованих половинок, які зварюються між собою. Найбільш поширені види скляних блоків мають на внутрішній стороні рифлення, що надають блокам светорассеивающих здатність (малюнок 1).Світлопропускання - не менше 65%, світлорозсіювання - близько 25%, коефіцієнт теплопровідності - 0,4 Вт / (м · ° С).

Панелі з профільного скла (стеклопрофилит). Вітчизняною промисловістю освоєно випуск профільованих скляних виробів великих розмірів. Подібні вироби мають коробчатий, килимовий, ребристий і інші профілі і використовуються для монтажу світлопропускаючих перегородок і перекриттів.

Склобетонних конструкції являють собою бетонну обойму, всередині якої на розчині покладені скляні блоки. Ці конструкції не згорають і перешкоджають поширенню вогню. У промисловому будівництві скляні блоки застосовують для влаштування вікон. У житлових і громадських будівлях пустотілі скляні блоки використовують для заповнення зовнішніх світлових прорізів, скління сходових клітин, а також для пристрою світлопрозорих перекриттів і перегородок.

Склопакети в індустріальному будівництві знаходять все більше застосування. Вони складаються з двох або трьох листів скла, між якими утворюється геометрично замкнута повітряна порожнина. Скло пакетне скління володіє хорошою тепло-і звукозахисними здатністю, воно не пітніє і не потребує протиранні внутрішніх поверхонь. У залежності від призначення склопакети можуть бути виконані із застосуванням віконного, загартованого, що відображає або інших видів скла.

Скляні труби в ряді випадків (наприклад, в умовах хімічної агресії) можуть виявитися ефективніші металевих. Вони володіють високою хімічною стійкістю, гладкою поверхнею, прозорі й гігієнічні. Завдяки цим високим якостям їх широко використовують у харчовій і хімічній промисловості. Основними недоліками скляних труб слід вважати крихкість, тобто слабкий опір вигину і ударів, а також невисоку термостійкість (близько 40 ° С). Останнім часом на основі боросилікатне стекол отримані термостійкі труби з малим тепловим розширенням. Декоративна Стеклокрошка при застосуванні замість керамічних скляних плиток для обробки дає суттєвий економічний ефект.Крихітка являє собою гранули розмірами від 0,4 до 10 мм з глушеного пофарбованого або незабарвленого скла. Скляна крихта застосовується для декоративного оздоблення фасадних поверхонь стін і оформлення інтер'єрів.

Пенодекор - плити розміром 450x450-мм і товщиною до 40 мм, лицьова поверхня яких покрита суцільний склоподібної плівкою широкої гами кольорів. В якості сировини використовується склобій скла.

Сиграл - склокристалічних матеріал, що імітує граніт, мармур. Отримують методом пресування скла з шлакових розплавів. До цього різновиду належать і плити з авантюриновий скла (природний авантюрин являє собою дрібнозернистий кварцит). Масове застосування знаходять хромові авантюриновий скла, одержувані на основі мінеральної сировини і металургійних шлаків з добавками оксидів хрому.Авантюриновий скла використовуються і для покриття керамічних плиток як глазур. Застосовуються для внутрішньої і зовнішньої обробки інтер'єрів і вітражів, що працюють у відбитому світлі.

Стеклокрісталліт - випускається у вигляді плит, одержуваних сплавом гранул з безбарвного або забарвленого скла. Розміри плит 300x300 і 300x150 мм. Застосовується для облицювання стін будинків і пристрої підлог.

Стеклокремнезіт - Облицювально-декоративний плитковий матеріал, одержуваний спіканням маси з скляних гранул і наповнювачів (піску, глини, шамоту). Стеклокераміт - облицювальний матеріал, одержуваний спіканням маси на основі відходів скла, глини й кварцового піску. Піноскло являє собою штучний матеріал, подібний пемзі. Процес виробництва піноскла полягає у спученні розмеленого скла, змішаного з невеликою кількістю (1-3%) деревного вугілля, вапняку або інших матеріалів, що виділяють газ при температурі розм'якшення скла. Піноскло добре обробляється, склеюється, гвоздится, повітропроникності і негігроскопічні. Виготовляється у вигляді блоків і гранул.Щільність піноскла 100-700 кг / м, коефіцієнт теплопровідності 0,04-0,15 Вт / (м _* ° С), межа міцності при стисненні 0,1-15 МПа. Широко застосовується в конструкціях як теплоїзолірующий і звукопоглинальний матеріал.

Блоки з піноскла застосовуються для теплової ізоляції будівельних конструкцій, промислового обладнання, холодильників (в інтервалі робочих температур від -260 до +430 ° С і відносній вологості до 97%). Максимальні розміри виробів 475x400x120 мм.

Гранульоване піноскло застосовується як особливо легкого заповнювача у виробництві легкого і конструкційного або теплоізоляційного бетону; виготовляється шляхом спінювання в обертових печах сирцевих гранул, отриманих з порошку скла, подрібненого в кульових млинах. Насипна щільність гранульованого піноскла - 100-150 кг/м3. Скляне волокно застосовується у виробництві композиційних будівельних матеріалів у вигляді безперервних ниток, стеклотканей, полотна, рубаного скловолокна й скловати. Діаметр скловолокна 5-15 мкм. Міцність їх при розтягуванні досягає 4000 МПа. Безперервне скловолокно отримують з розплаву методами механічного витягування з фільєр плавильних ванн та намотування. Коротковолокнистогоматеріали отримують відцентровим та дутьевих способами.

Безперервне скловолокно використовується для виготовлення стеклонітямі і стеклотканей. Стеклонитки застосовуються для виготовлення склопластикових труб і резервуарів методом намотування на відповідні оправлення.

Скловолокнистий полотно представляє собою тонкий листовий матеріал з переплетених безперервних волокон, скріплених синтетичним пов'язує. Застосовується як напівфабрикат для виготовлення гідроізоляційних і покрівельних матеріалів, зокрема, стеклорубероида.

Склотканини застосовуються для виготовлення стеклотекстолитов на полімерному сполучному, а також в будівництві при теплоізоляції трубопроводів. Рублене скловолокно отримують різанням безперервного скловолокна і застосовують для підвищення міцності різних виробів на основі мінеральних в'яжучих та у виробництві склопластикових світлопрозорих плоских та хвилястих листів для покрівліта обшивок тришарових панелей.

Відходи скла представляють в різних країнах 28-38% усіх побутових відходів. Крім того значні відходи скла утворюються на самих скляних заводах і в будівництві. У зв'язку з цим їх утилізація з метою захисту навколишнього середовища представляє важливу екологічнузадачу, яка в промисловості будівельних матеріалів знаходить певне рішення. В даний час деякі фірми для виробництва склотари використовують 90% скляного бою. У США і Канаді побудовано більше 30 експериментальних доріг з використанням більше 50% склобою як заповнювач. Ця добавка покращує гальмування і збільшує довговічність доріг. Значне застосування відходи скла знайшли у виробництві оздоблювальних скляних матеріалів і виробів, а також блочного і гранульованого піноскла. Відходи шліфування скла застосовуються в якості кремнеземистого компонента для заміни меленого піску при виробництві автоклавних силікатних виробів. Відходи каменевидобування і камнепилення являють собою найбільш значні за обсягом у порівнянні з іншими відходами промисловості.Використання їх у виробництві виробів з кам'яних розплавів є важливим напрямом раціонального їх застосування. На металургійних заводах країн СНД щороку утворюється понад 90 млн.т доменних шлаків. Значна частина їх використовується у виробництві шлакопортландцементу. Разом з тим є великі резерви невикористовуваних шлаків, які знаходять і мають великі перспективи для використання їх у виробництві виробів з кам'яного лиття: шлакової пемзи, шлакового щебеню, шлаковати, шлакосілікатов.

Здатність до утворення стекол характерна для багатьох мінеральних і органічних речовин. Найбільш яскраво ця здатність виражена у діоксиду кремнію (SiO ₂₎ і з'єднань на його основі - силікатів, до яких належить більшість природних мінералів. У стеклообразном стані можуть перебувати і багато інших матеріалів, наприклад, полімери (всім відомий термін «плексиглас» - органічне скло). В останні роки навіть метали вдалося отримати в склоподібного стані.

Скло в порівнянні з кристалічними речовинами мають підвищену внутрішньою енергією (прихованою енергією кристалізації), тому речовина в склоподібного стані метастабіл'но (термодинамічно не стійке). Через це звичайне скло при деяких умовах, а іноді і мимоволі починає кристалізуватися (цей процес у стеклоделия називають «заруханіе» або расстекловиваніе). Расстекловиваніе є шлюбом скловиробів.

Цей же процес, але проводиться направлено з метою часткової або повної кристалізації розплаву, використовується для отримання склокристалічних матеріалів - ситалів і кам'яного лиття.

У будівництві, за малим винятком, застосовують силікатне скло, що отримується в промислових масштабах з найпростішогомінеральної сировини: кварцового піску, крейди, соди та інших компонентів (далі замість терміна «силікатне скло» буде використовуватися термін «скло»).

Прозорість і можливість фарбування скла в будь-які кольори, висока хімічна стійкість, досить висока міцність і твердість, електроізоляційні і багато інших цінних властивості роблять скло незамінним будівельним матеріалом. Його використовують не тільки для спорудження світлопрозорих конструкцій (вікон, вітражів, ліхтарів), але і як конструкційний і обробний матеріал. У сучасному будівництві висотні будівлі часто мають фасади, повністю виконані зі скла з поліпшеними декоративними, світловідбиваючими і теплозахисними властивостями. Крім того, зі скла отримують різні скловироби (блоки, труби, стеклопрофилит), ефективні теплоізоляційні матеріали(піноскло і скляну вату), а також скловолокно і склотканини.

...