Архітектурна композиція в світлі міфопоетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Спеціалізована вчена рада Д 64. 056. 02

ШУБОВИЧ Світлана Олександрівна

УДК 72. 01

АРХІТЕКТУРНА КОМПОЗИЦІЯ В СВІТЛІ МІФОПОЕТИКИ

18. 00. 01. Теорія архітектури, реставрація памўяток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА АРХІТЕКТУРИ

Харків - 1999

Дисертацією є монографія.

Робота виконана в Харківській державній академії міського господарства (ХДАМГ) Мiнiстерства освiти України.

Науковий консультант доктор архітектури, професор АНТОНОВ Віктор Леонідович Харківська державна академія міського господарства, завідуючий кафедрою «Проблеми архітектури міського середовища».

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор ЛЕЖАВА Ілля Георгійєвич, проректор з наукової роботи Московського архітектурного інституту (державної академії), завідуючий кафедрою «Містобудування»; доктор архітектури, ст. н. сп. МАРДЕР Абрам Павлович, заступник директора НДІ теорії та історії архітектури і містобудування Державного комітету України у справах будівництва, архітектури та житлової політики; доктор архітектури, професор РАЛЛЕВ Олександр Борисович, Одеськая государственная академия будівництва та архітектури, завідуючий кафедрою «Основи архітектури».

Провідна установа - Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву Державного комітету України у справах будівництва, архітектури і житлової політики (м. Київ).

З монографією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського

державного університету будівництва і архітектури: 310002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

«Захищаючи право на новаторство, я посилався на минуле, те минуле, що було моїм суворим наставником і незмінно продовжує керувати мною... Можна назвати (це) архітектурним фольклором - поняття, яким намагаються висловити плід творчого духу в рамках народної традиції, розповсюджуючи його межі від людського житла до обителі богів»

Ле Корбюзьє.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

архітектурна композиція міфопоетична трактовка

Постановка і актуальність питання

Двоєдина природа архітектури визначила її роль у створенні середовища людської діятельності - не тільки функціонально зручної для людини, але й емоційно комфортної їй. У другій якості архітектура постає як феномен мистецтва, як синтезуюче начало в естетичній організації середовища. Не випадково слово «естетика» перекладається як «те, що має відношення до чуттєвого сприйняття» (грец. - «aisthetikos»). І дослідження у сфері архітектурної естетики неминучо стикаються з почуттями людини і з тими видами його діяльності, в яких превалюють чуттєві оцінки. В першому випадку доводиться дійти, зрозуміло, в рамках кожної теми, таїнства людських почуттів; в тому числі - їхніх генетичних витоків. У другому - мистецтва в цілому, яке живить архітектуру, бо в ньому велику роль грає «чуттєве сприйняття». Найбільш ємкий естетичний обўєкт, в якому відбиваються ці якості, - міське середовище. Воно є могутнім сховищем естетичної інформації. Його вміст увібрав в себе і генетичні нашарування, і всі види мистецтва, і, в першу чергу, архітектуру, засобами якої формується середовище.

Архітектуру будь-якого періоду, в тому числі і сучасну, не можливо розглядати поза історичним генезисом. Сьогодні він є особливо актуальним, бо, говорячи про становлення держави, про підйом національної культури, неможливо пройти повз ті традиції, з яких цей підйом постає. Ці традиції наразились на небезпеку, перш за все, в архітектурі; мистецтві, що сприймається найбільш масово і найбільш невідворотньо. Зі збільшенням розмірів міста відбувся эмоційний розрив між частиною, що історично склалася, и районами нової забудови. Людина «не сприймає» нових районів, навіть тих, що відповідають архітектурним нормам і є функціонально зручними. В той же час вона відчуває емоційний комфорт в історичному центрі свого міста і, взагалі, у середньовічному містечку, чия структура реалізувала функції, далекі від сучасних потреб.

Очевидно, в цьому парадоксі криються певні закономірності, певні таїнства льдської природи, які треба пізнати. Важливу роль в такому пізнанні відіграють так звані архетипи - сталі схеми-образи, що одвічно притаманні людині і передаються з роду в рід; вони впливають і на її оцінки сучасної архітектури. Особливо значущо архетипи виявляються у міфах, де ці схеми образно інтерпретуються і одержують численні значення і смисли. І аристотелівський «мімезіс» - (наслідування, уподоблення, образ-зображення) - виявляється в архетипічних схемах-образах, які вище «сього світу» і які найбільш яскраво виявлені і збережені в міфах. Архітектура - як синтезуючий вид діяльности, обўєднуючий багато її видів: міфологію, філософію, мистецтво, науку, концентрує найбільш сильно їхні архетипічні аспекти.

Нігілістичне відношення до традицій, до глибинних витоків людської свідомості привело до позбавлення архітектури її природнього, образного потенціалу, який в ній закладено. Це природнє, як відмічав Ле Корбюзьє, належить великій трійці: «людина, природа, космос - вісь законів, які, криючись у недосяжних глибинах, спонукають наш всесвіт до руху». В. В. Бичков дає його тлумаченню філософський еквівалент: «Духовна насолода свідчить про понадрозумне узріння субўєктом в естетичному обўєкті сутносних основ буття,... про здійснення в решті решт духовного контакту з Універсумом,... і хоч би миттєвому виході у вічність або, точніше, - про відчуття себе належним вічності. Естетичне виступає, таким чином, певною універсальною характеристикою... одвічної належності (людини) до буття і до вічності, гармонійної вписаності в Універсум». Тобто естетика, в тому числі архітектурна, розкриває на рівні архетипів художнє розуміння святу, яке втілено в міфології. І критерій композиції - ЦІЛІСТНІСТЬ - співвідноситься якимсь чином з цим Універсумом. Наприклад, античність сформулювала його як божественно прекрасний Космос (порядок, лад, стрій). Він був відверто уподібнений до архітектурної споруди - храму, акрополя, міста.

А. В. Бунін дає при описуванні Чандигарха архітектурний еквівалент Універсума: «Наче звертаючись до країни від імені гірського світу, Корбюзьє направив архітектурну енергію Чандигарха до обширної індійської рівнини, куди несуть свої води численні притоки Інда і Ганга». Не менш поетично визначає Універсум Корбюзўє, трактуючи його у просторовій формі: «Тоді розкривається безмежна глибінь, розсуваються стіни, зникає все випадкове - здійснюється диво, що його являє невимовний простір... Мені невідомо диво віри, але я не раз зазнавав диво естетичної насолоди, яке творить невимовний простір». Відбувається міфізація середовища, і дія її на людину сприймається міфологичним актом першотворіння. Ритуал же, повўязаний з міфом творіння, в наступні епохи дав початок мистецтву в цілому, так чи інакше синтезованому в архітектурі.

Невипадково в останній час в науковий ужиток все ширше входить поняття «міфопоетика», фіксуюче творчий, художній аспект міфології. Це творче начало дозволяє В. М. Топорову віднести міфопоетику до «найвищих проявлень духу».

Але виникає неминуче питання, чому сучасне міське середовище часто-густо позбавлено міфопоетики і повўязаного з нею духовного начала - основи особистості людини? І чи дійсно архітектурна композиція, в тому числі і сучасного міста, повинна включати і міфопоетику як «найвище проявлення духу»?

Вивченість питання

Актуальність цього питання підтвердждується і тією увагою, яка проявляється до міфологічного досвіду в архітектурній теорії. Точки зору на це питання можна в узагальненому вигляді диференціювати згідно з такими ознаками:

1. Щодо ступеню і характеру використовування міфології в архітектурі:

а) за сталими антропологічними ознаками (Вітрувій) ;

б) з точки зору космогонічної моделі світу і її відображення в архітектурі (М. І. Брунов, А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, В. М. Долгий, В. Л. Антонов, Ле Корбюзьє, К. Лінч, А. І. Немировський, Ф. Л. Райт) ;

в) з точки зору одухотворення (сакралізації) природи, розповсюдженого на архітектуру (К. Танге, Ле Корбюзьє, Л. Кан, М. Ямасака, Ф. Л. Райт, М. П. Анциферов).

2. Щодо розкриття механізму міфологічного впливу і принципових аналогій:

а) за трактовками архітектури в світлі міфологічних уявлень про простір (Вітрувій, Л. -Б. Альберті, К. Лінч, А. Г. Левінсон, В. М. Долгий, А. В. Іконніков, В. Л. Антонов, М. П. Анциферов, І. Є. Данилова).

б) за реалізацією міфологічних уявлень про простір в міському середовищі (М. П. Анциферов, Дж. К. Арган, Г. К. Вагнер, Ж. -П. Вернан, А. Г. Левінсон, В. М. Долгий, Б. А. Успенський, О. М. Фрейденберг) ;

Така увага до актуалізації міфології підтверджується і численними дослідженнями у суміжних науках. Так, Є. М. Мелетинський відмічає: «При всій суперечності в означенні міфології (ілюзія, неправда, пропаганда, повірўя, умовність, сакралізоване вираження соціальних звичаїв і цінностей) міф став одним з центральних визначень соціології і теорії культури XX століття». Питання міфології і міфопоетики привертають вчених все в більшій мірі, особливо в зарубіжній науці. Їх погляди також можна диференціювати згідно з такими ознаками:

1. Щодо принципового відношення до міфології, її сучасної актуальності та значущості:

а) міфологія характеризується як феномен, що є властивим певним періодам і втрачає свою актуальність через пізнання людиною світу (французькі просвітителі XVIII ст. ; представники антропологічної школи XIX ст. : Е. Тайлор та ін. ; Д. Грот, К. Маркс, Л. Леві-Брюль, Дж. Фрейзер та ін.) ;

б) міфологія стверджується як відправна позиція для формування соціально-політичних міфів (Р. Барт, Е. Кассірер) ;

в) міфологія характеризується як стійкий образний стимулятор художньої творчості (Ф. В. Шеллінг, Гегель, О. Герцен, Т. Манн, В. Вунд, З. Фрейд, К. Г. Юнг, Є. М. Мелетинський, В. М. Топоров та ін.) ;

г) міфологія стверджується як стійка категорія, властива сприйняттю людиною світу в усі періоды його розвитку (Пліфон, Піко делла Мірандола, М. Мюллер, О. П. Потебня, М. Еліаде, К. Керені, К. Леві-Строс, Р. Барт, Г. Г. Гадамер, Е. Кассірер, К. Хюбнер, О. Ф. Лосєв, М. П. Анциферов, Я. Е. Голосовкер, Д. С. Лихачов, В. М. Топоров, А. Я. Гуревич, С. С. Аверинцев та ін.) ;

д) міфологія розуміється як рівний науці спосіб пізнання (Е. Кассірер, К. Хюбнер).

2. За суттєвостю міфологічних уявлень:

а) про модель світу (В. М. Топоров, В. В. Іванов, Е. Кассірер) ;

б) про просторово-тектонічні атрибути міфологічних уявлень про світ (К. Леві-Строс, А. Я. Голосовкер, В. Я. Пропп, О. Ф. Лосев, В. М. Топоров, В. В. Іванов, О. М. Фрейденберг, М. Еліаде;

в) про просторово-часові атрибути міфологічних уявлень про світ (Дж. Кемпбелл, Дж. Фрейзер, К. Хюбнер, О. М. Фрейденберг, А. Я. Гуревич) ;

г) про просторово-світлові атрибути міфологічних уявлень про світ (Дж. Фрейзер, О. М. Фрейденберг, Ж. -П. Вернан) ;

д) про медиативні атрибути міфологічних уявлень про світ (К. Леві-Строс).

3. За ступенем і характером використовування міфології у творах мистецтва:

а) міфологія та окремі міфи характеризуються як джерело запозичення зовнішніх сюжетів (напр., Р. Менар) ;

б) міфологія характеризується як еталон образного синкретичного мислення для мистецтва міфологічних епох (античності, середньовічча, частково Відродження) (А. Боннар, О. М. Фрейденберг, О. Ф. Лосєв, М. М. Бахтін, Л. М. Баткін,) ;

в) синхронно-діахронне прочитання міфа трактується як переведення реального часу у художній - час міфу (К. Леві-Строс).

Ці багатогранні наукові праці дають фундаментальну основу для досліджень архітектури як синтезуючого феномена в міфопоетичному розгляданні. Але дослідження, власне, у сфері архітектури є лише фрагментами праць, присвячених іншим проблемам (А. В. Іконніков, М. І. Брунов, К. Лінч и др.). Це можна пояснити великою складністю і багатоаспектністю міського середовища.

А. Двоєдина природа архітектури

Архітектурна композиція розглянута як емоційно-естетичний аспект архітектури з акцентуванням архетипічної природи людини, виявленої в міфопоетиці

Б. Методологічне зрушення в науці

Прийнято за основу дослідження зрушення акцентів у науці: від «монодисциплінарного» (сутність прихована в предметі) до «проблемно-міждисциплінарного» способу ставлення задач (сутність - у звўязках і відносинах)

Методичні основи дослідження (послідовність аналізу і синтезу)

Вихідна інформація: людина - архетипи - архітектура

ВСТУП вихід: Трактування архітектурно-просторової композицїї у світлі міфопоетики (погляд на архітектуру як на образне відображення просторової моделі світу)

РОЗДІЛ 1 Теоретичне усвідомлення міфу (просторова модель світу в архітектурно-художній творчості) вихід: Наукові засади просторових уявлень у світлі міфопоетики (наука - просторова модель світу)

РОЗДІЛ 2 Міфопоетика мистецтва (просторова модель світу в мистецтві як фактор переходу до архітек-турної специфіки) вихід: Універсальні закономірності художньої творчості в світлі міфопоетичних уявлень (просторова модель світу - художня творчість)

РОЗДІЛ 3 Міфопоетика архітек-тури (просторова модель світу в ар-хітектурній компози-цїї) вихід: Специфічні форми архітектурної творчості в світлі міфопоетичних просторових уявлень (просторова модель світу - архітектурна композиція)

ЗАКЛЮЧЕННЯ. Обгрунтування цілісності архітектурної композицїї як відображення міфопоетичного універсаму.

Проблема, мета та завдання дослідження

Таким чином, головна проблема - складність розкриття в архітектурній композиції її генетичних, міфопоетичних засад, з огляду на її двоєдину природу, в силу чого естетичні аспекти закодовані і неоднозначні.

Відповідно, мета дослідження - уточнити природу архітектурної композиції з урахуванням її синтезуючого характеру і стійких міфологічних аспектів.

В звўязку з цим поставлені завдання:

1. Розглянути концепції архітектурної композиції, що грунтуються на її міфопоетичній трактовці.

2. Порівняти їх з аналогічними концепціями в мистецтві в цілому, в міфології та міфопоетиці.

3. Розкрити архетипічні закономірності, що діють в архітектурі і визначають міфопоетичний аспект архітектурної композиції.

4. Використати ці закономірності для аналізу конкретних творів архітектури з перевіркою їх художньої коректності на творах мистецтва.

5. Обгрунтувати стійкі взаємозвўязки архітектурної композицїї і міфопоетики.

6. Формалізувати їх відношення на еврістичному рівні.

Методологія та методика дослідження

Методологічна основа даного дослідження - трактування архітектурної композицїї як похідної художнього сприйняття людини, а останнє має у своїй основі міфопоетичну картину світу. При цьому приймається твердження В. М. Топорова, що міфопоетика є найвищим рівнем уявлень людини про світ, художньою інтерпретацією цих уявлень. Тому архітектурна композиція як матеріалізація уявлень про світ іманентно міфопоетична по своїй суті.

Прийнято також за основу, що однією з сторін двоєдинності архітектури є її належність до мистецтва, і його універсальні ознаки розповсюджуються і на архітектуру. Це особливо проявляється при міфопоетичнім підході до неї. Такий синтез є особливо актуальним у теперішній час, коли засоби масової інформації адаптували людину до зіставлення різних видів мистецтва.

Відповідно, методика дослідження походить з цих методологічних засад і включає порівняльний аналіз:

-сучасних концепцій міфології та міфопоетики (для виявлення категорій, що адекватні архітектурі) ;

-мистецтвознавчих концепцій та творів мистецтва (для выявлення універсальних принципів формоутворення, які розповсюджуються на архітектуру) ;

-архітектурних концепцій та творів архітектури, в яких принципи художнього формоутворення і міфопоетичні засади проявляються у специфічній для архітектури формі.

Наведені малюнки, фотографії та схеми складають цілісний илюстративно-аналітичний ряд. Він включає образні интерпретації окремих міфологем, літературних та музичних творів, прориси творів образотворчого мистецтва, а також реконструкції і натурні малюнки, що характеризують архітектурні ансамблі.

Предмет, обўєкти і межі дослідждення

Предмет дослідження - архітектурна композиція, основний критерій якої - ЦІЛІСНІСТЬ - відбиває міфопоетичні уявлення про світ як про всеохоплюючий Універсум.

Як обўєкти аналізу виступають, по-перше, теоретичні концепції і, по-друге, твори мистецтва та архітектури з кінцевим виходом на архітектурну композицію ансамблів різних періодів: Стародавнього світу (Кноса та Мікен), античності (Греції, Рима), середньовічча (Київа, Львова, Чернігова, Ерфурта, Тракая), италійського Відродження (Флоренції, Віченци), Нового часу (Харкова, Чандигарха, Осаки, Ульяновська, Бразиліа, Пампульї, Каноа, Алупки) та ін. Вибір обўєктів зумовлений їх створенням в різний час, в різних географічних і соціальних умовах, що дозволяє виявити універсальні закономірності їхніх міфопоетичних засад.

Межі дослідження обумовлені міфопоетичною трактовкою архітектурної композиції та її роллю в мистецтві.

Новизна дослідження

Наукова новизна полягає в такому:

а) архітектурну композицію розглянуто як таку, що синтезє всі види мистецтва, з урахуванням архетипічної природи людини і його міфопоетчних уявлень про світ;

б) за основу взято порівняльний аналіз, по-перше, концепцій і конкретних творів, по-друге, різних видів мистецтва та архітектури і, по-третє, творів різних епох;

в) певною мірою розкрито метамову, що однозначна для мистецтва і архітектури, яка виявляє міфопоетичну основу сприйняття людини. Вона може бути розглянута як засіб вираження міфопоетичного Уіверсуму - архетипічних аспектів естетичної цілісності.

Практичне значення отриманих результатів

Результати дослідження використані в підготовці майбутніх зодчих у системі вищої освіти: в лекційних курсах, в навчальних програмах, навчальних посібниках і методичних вказівках. Вони можуть бути використаними при формуванні містобудівних композицій, при дослідженнях в НДІ архітектурного профілю.

Апробація результатів дисертації

Результати дослідження оприлюднені:

а) на міжнародних конференціях:

1. Архітектура як відображення ідеології. Львів, 2-5 грудня 1996 р. (Архітектурний ф-т Державного університету «Львівська політехніка», Філія Інституту Східної і Південно-Східної Європи у Львові, Інститут історії архітектури та архітектурних обмірів Віденьского технічного університету) ;

2. «Простір ВХУТЕМАС». Москва, 28-30 листопада 1996 р. (Державний науково-дослідний музей архітектури ім. А. В. Щусєва, НДІ теорії архітектури і містобудування РААСН, Московський Архітектурний институт) ;

3. VII Міжнародній конференції з історії архітектури «Захід-Схід: архітектурні школи Нового и Новітнього часу», присвяченій 550 річниці з дня смерті Філіппо Брунеллескі. Москва, 1-3 квітня 1997 р. (Державний науково-дослідний музей архітектури ім. А. В. Щусєва, НДІ теорії архітектури і містобудування РААСН, Московський Архітектурний інститут) ;

4. «Наука і соціальні проблеми суспільства». Міжнародна науково-практична конференція, Харків, 18-19 червня 1998 р. (Національна академія наук України, Академія правових наук України, Міністерство України у справах науки і технологій, Міністерство освіти України, Харківська обласна державна адміністрація, Північно-Східний науковий центр, Харківський державний університет, Харківський університет внутрішніх справ, Східноукраїнський Фонд соціальних досліджень) ;

б) на XIX науково-методичній конференції «Удоскона-лення організації дипломного проектування, підвищення якості дипломних проектів і робіт». Харків, 27-29 травня 1996 р. (Міністерство освіти України, Інститут змісту і методів навчання, Українська інженерно-педагогічна академія) ;

в) на XXIII (1986 р.), XXVIII (1996 р.), XXIX (1998 р.) науково-технічних конференціях викладачів, аспірантів і співпрацівників Харківскої державної академії міського господарства.

Результати дослідження опубліковані в монографії, брошурах, збірках наукових праць, тезах 3-х конференцій.

Звўязок роботи з науковими програмами, планами, темами

Значущість проблеми «олюдинення» архітектури знайшла відображення в науково-дослідній роботі «Фундаментальні дослідження людського фактору і його впливу на формування середовища (система «людина - міське середовище») і на сучасне навчання у вищому навчальному закладі (система «людина - навчальний процес») « (§53-7/93), в якій автор брала участь. Ця робота віднесена Міністерством освіти Україны до найважливішої тематики. Автор також бере участь у держбюджетній темі «Місто як система «середовище - людина», що виконується на кафедрі «Проблеми архітектури міського середовища» ХДАМГ.

Структура дослідження

Монографія складається з передмови, вступу, трьох розділів з висновками в кожнім, загального висновку і списку використованої літератури. Загальний обўєм монографії складають 637 сторінок, в тому числі 235 сторінок ілюстрацій.

У «ВСТУПІ» розкриті постановка, актуальність та вивченість питання, визначені проблема, мета і завдання дослідження, обгрунтовані його методологія і методика, межі і новизна.

Основна позиція «Вступу» - трактування архітектурно-просторової композиції як образного відбиття міфопоетичної моделі світу. Особливу увагу звернено на розкриття поняття ЦІЛІСНОСТІ композиції як відображення цієї міфопоетичної моделі, що названа в науці Універсумом.

Перший розділ - «ТЕОРЕТИЧНЕ УСВІДОМЛЕННЯ МІФА (ПРОСТОРОВА МОДЕЛЬ СВІТУ В АРХІТЕКТУРНО-ХУДОЖНІЙ ТВОРЧОСТІ) «. У ньому вивчені наукові основи міфопоетичних уявлень людини в архітектурі, художный діяльності взагалі та в философських і міфологічних концепціях (наука - просторова модель світу).

Другий розділ - «МІФОПОЕТИКА МИСТЕЦТВА (ПРОСТОРОВА МОДЕЛЬ СВІТУ В МИСТЕЦТВІ ЯК ФАКТОР ПЕРЕХОДУ ДО АРХІТЕКТУРНОЇ СПЕЦИФІКИ) «. У ньому, згідно до наукових концепцій, розглянуті конкретні твори мистецтва з точки зору міфопоетичних просторових уявлень та виявлені ті універсальні закономірності, які діють і в архітектурі і стають передумовою для архітектурного аналізу (просторова модель світу - художня творчість).

Третій розділ - «МІФОПОЕТИКА АРХІТЕКТУРИ (ПРОСТОРОВА МОДЕЛЬ СВІТУ В АРХІТЕКТУРНІЙ КОМПОЗИЦІЇ) «. В ньому проаналізировано архітектурні твори різних епох і масштабів. Виявлено міфопоетичну специфіку архітектурної творчості, що походить з двоєдиної природи архітектури (просторова модель світу - архітектурна композиція).

В «ВИСНОВКУ» дані загальні підсумки і результуюча таблиця, в якій формалізовані різні аспекти міфопоетичних просторових уявлень, їх природна основа і відбиття в мистецтві і архітектурі.

ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. Теоретичне усвідомлення міфу (просторова модель світу в архітектурно-художній творчості).

У першому розділі досліджені концепції різних періодів історії людства. Порівняні дані різних наук і виявлені стійкі положення про міфопоетичні просторові уявлення, що діють і в архітектурі. Особливу увагу звернено на аналіз архітектурних міфопоетичних концепцій (Вітрувія, Л. Б. Альберті, А. Г. Левинсона, М. І. Брунова, А. В. Іконнікова, К. Лінча) і тим їх аспектам, які додані до творів архітектури (наприклад, Софійского собору у Києві, Давнього Києва та Києво-Печерскої Лаври, собора Василя Блаженного в Москві, Преображенської церкви в Кіжах, башти Адміралтейства у Петербурзі; стародавніх міст: єгипетського Кахуна, грецьких Мілета і Приєни, римських Герата, Пальміри, Тимгада; концепцій міста, відбитих у фаланстері Фурўє, місті-саді Е. Говарда, в Брокадер-сіті Ф. Л. Райта, в проектах Е. Енара, в «Лучезарнім місті» М. А. Мілютина та ін.).

1. Стійкість міфологічного мислення та міфопоетичних уявлень, розповсюджених на «архітектурну картину світу», підтверджується науками, що досліджують міфологію (Пліфон, Піко делла Мірандола, М. Мюллер, О. П. Потебня, М. Эліаде, К. Керені, К. Леві-Строс, Р. Барт, Г. Г. Гадамер, Э. Кассірер, К. Хюбнер, О. Ф. Лосєв, М. П. Анциферов, А. Я. Голосовкер, Д. С. Лихачов, В. М. Топоров, А. Я. Гуревич, С. С. Аверинцев та ін.). Ця стійкість визначається відбиттям в них архетипів, які передаються з роду в рід (К. Г. Юнг).

2. У XX столітті міф став центральним поняттям теорії культури. Було визнано потенцію міфології як синкретичного типу мислення сучасної людини (Р. Барт, Г. -Г. Гадамер, К. Хюбнер, Э. Кассірер, М. М. Бахтін, С. С. Аверинцев та ін.). Одержали визнання властиві міфу специфічна логіка (бріколаж, карнавальність) і системність, особливо цінна в сучасних умовах. Акценовано медіативну природу міфа, яка базується на принципі бінарних опозицій. Головною є опозиція «життя-смерть», що обўєднує ряд інших (К. Леві-Строс). Принцип бінарних опозицій прийнято як обовўязкову умову інформації і в сучасних науках, наприклад, в теорії інформації і в структурній лінгвістиці (В. М. Топоров, В. В. Іванов).

3. У науковий ужиток в останній час все ширше входить поняття «міфопоетика», що фіксує творчий, художній аспект міфології. Термін «поетика», докладений спочатку до універсальних ознак міфології, пройшов від античності до ХХ століття в різних трактуваннях. У начальному трактуванні його було застосовано при розгляді художньої побудови творів мистецтва (Аристотель). При цьому мистецтво і міф розглядались як одне ціле. З вичленінням окремих видів мистецтва з синкретичного міфу поняття «поетика» відходило до літератури, але вже Р. Вагнер у концепції «метамови» повернув поетиці первісний смисл. Ця концепція у ХХ столітті знайшла ще більш широке тлумачення; в ряді випадків - до засвідчення поняття універсальної теорії композиції (О. П. Потебня, Б. А. Успенський).

В останній час термін «поетика міфа» введено як «інструмент художньої організації матеріалу і засіб виявлення певних вічних психологічних начал або хоча б стійких національно-культурних моделей» (Є. М. Мелетинський). Запропонована «міфопоэтична модель світу», що базується на взаємозвўязках природи і людини, макрокосма і мікрокосма, синтезованих у понятті УНІВЕРСУМ (О. Ф. Лосєв, В. М. Топоров, В. В. Бичков та ін.). Розкриття суттєвості УНІВЕРСУМА в архітектурній творчості дає можливість розкрити ЦІЛІСНІСТЬ архітектурної композиції, співставити її з цілісністю Космосу.

З поняттям УНІВЕРСУМУ співвідносять «три кола проблем» - літератури, простору-просторовості і міфопоетичності. З них можна выділити коло «простір-просторовість». Він особливо значущий для архітектури, бо вона визначається як мистецтво організації просторів, а «простір... виявляє глибину спорідненності з началом «мистецького», з самою художньою творчістю... «. Можна вважати, що архітектура володіє, згідно з цими трактуваннями, найбільшим міфопоетичним потенціалом. Ці констатації дозволяють стверджувати, що «міфопоетика архітектури» набуває однієї з головних ролей у «міфопоетиці мистецтва» в цілому.

Таким чином, міфопоетика постає в ряді концепцій як метамова художньої творчості і засіб зазначенного переходу до «універсальної теорії композиції».

4. У звўязку с вищезгаданим, можна відмітити думку І. Канта про архітектуру як про музику, втілену в камені. Її логічно співвіднести з концепцією К. Леві-Строса щодо музики, яка, як і міф, поєднує логічне та емоційне і займає проміжне місце між природою та культурою. Так само вихід в архітектурну міфопоетику дає співвіднесення з міфом літератури, і міф трактуєтся як художній феномен. Акцентується роль архетипів у формуванні образного строю творів. Характерно і посилення міфологізму в літературі ХХ століття (Є. М. Мелетинський, Д. Уайт, В. Трой, В. М. Топоров, В. В. Іванов та ін.). Синтезуюча роль міфопоетики підтверджується думкою А. Ф. Лосєва, що КАТАРСІС - головний критерій мистецтва - має міфологічну основу.

Ідея міфопоетичної мови проходить найбільш вагомо і через ряд архітектурних концепцій.

5. Архітектура ще з античності осмислювалась як міфопоетична модель світу, космізоване середовище. Місто-Космос містило архетипічні елементи: сакральну середину і профанну периферію, співвідношення зовнішнього і внутрішнього начал через світло і тінь, вогонь і воду, антропоморфність архітектурного середовища (Вітрувій, Альберті).

Архетипічні аспекти міста як космогонічного цілого на рівні свідомого звернення до міфології досліджує і ряд сучасних вчених (М. П. Анциферов, М. І. Брунов, А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, К. Лінч). Особливо відмічаються антропоморфізм і космогонічний символізм як стимулятори міфопоетичних асоціацій. Виділяють і той факт, що середовище, яке склалося історично, співвідноситься у свідомості людини з парадигматичним образом «небесного града» (М. І. Брунов, А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, К. Лінч). Міфопоетичні асоціації наділяють місто складною семантикою. До них відносяться Світове дерево, перехрестя, що фіксують «центр світу», і кордони, що розділяють «місто» і «не місто» (А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, К. Лінч).

У місті виділяють природні фрагменти, що сакралізують його, і медіативні простори між зовнішнім і внутрішнім, сакральним і профанним. Відмічається роль ритуалів і свят у міфологізації міста; вони виявляють стабільність засобами, що відсилають до міфологічної символіки: процесіями, кордонами і отворами, вісьовою симетрією та регулярним планом (К. Лінч).

Відмічається, що архетипичні сенси міста не зникли з сучасної картини світу і продовжують грати свою роль у сучасній архітектурі (Є. Рашковський).

Розділ 2. Міфопоетика мистецтва (просторова модель світу в мистецтві як фактор переходу до архітектурної специфіки).

У другому розділі проведено аналіз творів літератури, музики, кіномистецтва; мистецтв, де міфопоетика не затьмарена утилітарною функцією. Аналіз дозволив перевірити положення, які обгрунтовано в теоретичних концепціях, і виявити засоби вираження в мистецтві міфологічних уявлень про світ; тобто розкрити універсальні закономірності, властиві і архітектурній композиції як естетичному феномену. З цієї позиції проаналізовано, перш за все, твори літератури, бо сюжети в ній, як правило, виражені найбільш ясно. Характерно, що міфологічні ознаки відтворюються в типовій для архітектури просторовій формі.

Так, у новелі М. Коцюбинського «Intermezzo» інтерпретована міфологічна опозиція «життя-смерть», де символами відношень смерть-народження і упорядкованості, усталеності є Хаос и Космос. Хаос недиференційований, Космос диференційований. Останній має три рівні по вертикалі, орієнтований за сторонами світу і фиксований Світовою віссью. Його простір семантично насичений. У міфопоетичному Космосі новели стикаються місто - як світ земного, наповненого стражданням життя, - і степ - сакральний світ «нижнього неба», води, прапочатку світу. Туди іде герой «Intermezzo», щоб поповнити втрачену життєву енергію. Космічні ознаки світу новели зосереджені «у дворі», в якому опиняється герой. Це в поняттях скандинавської міфології - Мідгард, міфопоетичне сакральне місце, центр, від якого «розгортається» світ. У міфопоетичних традиціях він амбівалентний; і у дворі представлено дім, «налитий пітьмою по самі вінця» - явна відсилка до Хаосу, де темрява і вода рівнозначні. «Занурення» героя в Хаос «відсилає» до міфопоетичної вертикальної вісі, а сакральний світ, у якому він опинився - до сакралізації часу. Автор уповільнює плин часу, вводячи довгі описи поля, що колихається, наче море. Тобто, час новели трактуєтся як вічний час творення світу, він відрізняється від дискретного, буденного часу людей. Можна вважати, що ця сакралізація кореспондується з сучасними концепціями про переведення реального часу у час художній.

Аналогічно розгортається світ від центру у новелі М. Коцюбинського «У грішний світ». У цій новелі акцентовано і ще одну міфопоетичну якість - олюдинення світу і кожного його атрибута. Так, переживання героїнь метафоризовано зовнішніми атрибутами світу: церквою на дні міжгірўя, даною як щось мертве, і сповненим життя сонячним світом, що розкрився перед ними в кульмінаційний момент.

Такий же антропоморфічний опис лісу в повесті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала». Так само вона уповільнює час і так само інтерпретує вертикальну координату «низ-верх». «Верх» зображений Білим каменем - метафорою вівтаря, світла, неба. «Низ» - водою - метафорою Океану, міфологічної ріки, що кільцем охопила світ. Дається і колористична интерпретація Космосу: чорний, червоний и білий кольори символізують низ и верх. Білий камінь угорі, до якого піднімається героїня, символізує вічні начала любові і переведення її з буденної категорії у сакральну, космічну. І трагедійний кінець - смерть героїні «унизу», її самогубство в водах ріки - не випадково супроводжується описами атрибутів, повўязаних з категоріями «Низа» і «Верха»: з каменем, ніби часткою Білого каменя, і червоною квіткою, яку мала героїня, коли піднімалась до каменя знизу.

Вертикальну міфопоетичну координату інтерпретовано у оповіданнях І. Франка «На роботі», «Ріпник» і у вірші Лесі Українки «Гострим полиском хвилі спалахують... «. Вона панує як композиційна кульмінація у романі Е. Хемінгуея «Острови в океані» - в місцях, що «вибухають» у плавному сюжеті; там, де під час полювання на акулу відбувається становленння героя і в момент його смерті, тобто при переходах у нову якість. Міфопоетичні координати интерпретовані і у віршах М. Волошина «Пустеля» та Е. Верхарна «Далеко за вокзалами. Ввечері».

Музичні твори найбільш емоційно розкривають свою міфопоетичну складову. Так, вагнерівські лейтмотиви, як засіб міфізації, покладено в основу тетралогії «Кільце нібелунга». Багаторазове варіювання одного образу у лейтмотиві дозволяє виявити вічне начало, тобто сакралізувати образ, перетворити його в міф. В тетралогії реалізовано германо-скандинавську ідею «рогнарёк» - загибелі Космосу у світовій пожежі і його поглинання світовими водами, після чого повинно відбутись його нове народження. За центр вагнеровського Космосу править Дім - дім Зиглінды і Зигмунда, посилений Світовим ясенем. Від нього «розгортається» світ. Дім фиксує Світову вісь і звўязує світ людей і світ богів. Оперний цикл починається і закінчується темою води - Хаосу: води Рейну на початку і світових вод - у фіналі. Вони формують традиційне для міфопоетики коло-цикл; ту ж тему вмирання і нарождення Космосу, яку було прослідковано в литературі.

Циклічність є основою в Шостій симфонії П. І. Чайковського, що також варіює тему Хаоса, і в ряді творів А. Г. Шнітке.

У творах видатних майстрів кіномистецтва також інтерпретуються міфопоетичні образи. Так, фільм О. П. Довженка «Земля» присвячено соціальним проблемам, але їх одухотворюють міфопоетичні теми «вічного повернення», за М. Эліаде, карнавальної «веселої смерті», за М. М. Бахтіним, і універсального для індоевропейскої культури «Грозового міфу». Соціальні аспекти фільму - наприклад, розорювання індивідуальних меж - подані як поглинання світу Хаосом, переведення його у початковий стан, що припускає народження диференційованого Космосу. Ця тема реалізується на початку в уподобленому до моря полі. Поле-море співвіднесено з жіночим образом, а він відсилає, у цьому контексті, до образу міфологічної Великоі богині - всесвітньої Матері. Та ж тема проходить у сцені смерті патріарха роду; ця смерть співвіднесена з народженням дитини. І та ж тема - як кульмінація фільму - повторюється у піднесено-трагедійному варіанті у сценах вбивства і похорону героя. І тут - також паралельно - дано сцену народження дитини. Похорон завершується очищувальним дощем; це запліднюючий Землю дощ фіналу «Грозового міфу».

Тема поглинання звучить і в фільмі Л. Вісконті «Загибель богів». Образ поглинаючого Хаоса интерпретовано в кульмінаційному фрагменті фільма у водах озера Тагернзеє, біля яких гинуть штурмовики. Але, на відміну від Р. Вагнера і О. П. Довженка, Л. Вісконті не дає надії на майбутнє народження. Як натяк на таке, можна тлумачити вогонь; він проходить через увесь фільм, як міфологічний очищувальний вогонь. У фільмі інтерпретовано ще один образ міфоритуальної культури - «розгортання» світу від центру; у даному випадку - від замку Ессенбеків та від їхнього фамільного столу. В дусі міфопоетики фільм обігрує і світлові, і кольорові контрасти.

Тема поглинання і нарождення пронизує і фільм Ф. Копполи «Апокаліпсіс сьогодні». Її розкриття супроводжують міфологеми «путь», «поріг» та ін. Так, відпливання героя на катері подано на початку фильму як поглинання рікою. На протязі всієї «путі» по ріці змінюються просторові і світлові градації; їх зміни створюють «пороги», біля яких герой фільму, як герой міфу, проходить через смерть і під кінець путі перемагає «світове зло».

Тема «путі», «порогів», «жертви» відображена і в фільмах «Сталкер» А. А. Тарковського і «Конформіст» Б. Бертолуччі.

Таким чином, у різних видах мистецтва «працюють» міфологеми, які дають у сукупності уявлення про просторову модель світу - так званий Універсум - або її фрагменти. Це дозволяє говорити про них як про певну «метамову», що розкриває цю модель.

Розділ 3. Міфопоетика архітектури (просторова модель світу в архітектурній композиції).

Як підтвердило дослідження у другому розділі, композиція творів мистецтва видатних майстрів грунтується на відношенні людини до світу, до так званого УНІВЕРСУМУ. Мета дослідження в третьому розділі - по-перше, перевірити дійовість цих висновків по відношенню до архітектурної композиції; по-друге, розкрити її специфіку в універсальних якостях мистецтва в цілому. Відповідно до цієї мети, проаналізовано твори архітектури, що мають высокий професійний статус.

Порівняльний аналіз архітектурних шедеврів - від античності і середньовіччя до Відродження і Нового часу - дав змогу дійти тієї специфіки, яка впливає в архітектурі на виявлення УНІВЕРСУМУ. Ця специфіка визначається її матеріальною основою; по-перше, функціонально-утилітарними аспектами і, по-друге, природнім ландшафтом, який не вигадаєш, який є реальним і багато в чому визначає міфопоетичну просторову модель світу - основу архітектурної композиції. Ці два фактори обумовили шляхи руху в архітектурному обўєкті - реальну основу міфопоетичної «путі» - і можливості огляду архітектурного обўєкту. Так, від Еллади до сучасного Харкова матеріальна основа УНІВЕРСУМУ проявляється в архітектурі під час реального руху в реальному ландшафті.

Проведене дослідження наукових праць дозволяє стверджувати, що міфопоетичне осмислення Аттіки мало трактувати Акропольську скалу як Світову гору, і це осмислення проходило під час руху різних видів. Скеля в такій якості грала роль візуального фокуса під час підўїздів та підходів до Афін, коли два пагорби - біля мису Суній та в Элевсині - ставали фрагментами першого плану, що «кадрували» Акропольську скелю. Ця тріада гір у сукупності символізувала тричастинну міфопоетичну структуру світу - «небо-земля-вода» і виявляла міфопоетичні уявлення про Універсум. В аналізі простежено ту спадкоємність, з якою тричастинна космічна ідея розповсюджувалась від височин Аттики і Афін до заключної трійці статуй Афіни на верхній площадці Акрополя. Розкрито роль шляхів руху у проявленні цих міфопоетичних уявлень, в тому числі міфологеми «коло», яка простежується в композиції Афін - від обходу скелі процесією до поворотів на верхній площадці Акрополя і біля храму Ерехтейон. При цьому архітектура реалізувала і синхронно-діахронну структуру міфа, яку виявив К. Леві-Строс: ландшафтні і архітектурні форми змінювали одна одну в процесі руху, а внаслідок виникав асоціативний образ, у свідомості народжувалось певне єдине - певний символ сакральноі вічності, що наче зупиняє час. У цьому русі реалиізувались і інші міфологеми, наприклад, «путь», «поріг», «жертва», «цінність». Особливу увагу в аналізі приділено храму Ерехтейон, в якому міфопоетичні ознаки проявлені наибільш яскраво: і круговий рух, і подолання «порогів», «розчинення» у Хаосі-темряві і «народження» з хтонічного лона Землі. Кульмінація композиції виникала під час фінального розкриття на оточуюче Аттику море після виходу з темряви портика Кор; цим наче відбувалося метафорічне «прилучення» людини до світлих богів.

Специфіка київського ландшафту і шляхів руху обумовили іншу архітектурну композицію, але в ній так само міфопоетично трактувались ландшафтні та архітектурні форми. Старокиївська гора і Дніпро в міфопоетичній моделі світу символізують Світову гору і світові води. Ідея гори як моделі світобудови переходить при зведенні міста Володимира від Старокиївської гори до Десятинної церкви, а з появою міста Ярослава - до Софійского собору. Розростання міста на південний схід ускладнює його медіативну структуру - зводиться Печерський монастир з Успенським собором. Обидві домінанти доступні для огляду при підўїздах до міста. Успенський собор як архітектурна домінанта Києво-Печерськой Лаври увінчував верхівку крутого пагорба і як Світове дерево зўєднував «Верх» і «Низ». Він являв ефектне видовище з Дніпра та балок, відбиваючи опозицію «світло-темрява». Та ж опозиція проявлялась при погляді на залитий світлом Дніпро з верхньої площадки після виходу з темряви собору. Тут були присутні усі ознаки «небесного града»: положення «в центрі світу» і його фіксація вертикальною віссю; обгороджування «града» стінами, що відділяють «світ» від «не світу» та наявність у стінах воріт з орієнтацією по сторонах світу, з домінуванням «сонячної вісі» - схід-захід. Собор відмічав при цьому сакральний серединний простір. Тут проходить Світова вісь, що стикає три рівні міфологічного Космосу. Принцип фіксації серединного простору проходить від екстерўєра монастиря до інтерўєра собору, де вертикальна вісь створена світлим підкупольним простором, який контрастує з темними нефами. Співчленіння усіх структурних рівней і, знову ж таки, перехід від діахронного до синхронного, проявились при зовнішнім і внутрішнім русі, що матеріалізував міфопоетичні «путі» та «пороги».

Тут треба відмітити і міфопоетичну основу взаємопроникнення внутрішніх і зовнішніх начал; таку ж, як і в інших шедеврах: в «Intermezzo» - у темряві-злі дому, наче «випущеній» у зовнішній світ з темряви-зла міста; в афінському Акрополі - в аналогічних «щупальцях» храму Ніке і портиків Ерехтейону. Цей же принцип реалізовано в берестовській церкві та у брамах Києво-Печерської Лаври, що їх «випущено» у зовнішній світ.

Архітектурна реалізація міфопоетичних уявлень розкрита і в аналізі замку в Тракаї та Бернардинського монастиря у Львові.

В аналізі шедеврів італійського Відродження - флорентийського собору Санта Марія дель Фьоре та Виховного будинку - акцентовано стик середньовічного світорозуміння і концепцій Відродження. У появі величної бані собору серед середньовічних вертикальних веж відбилися соціальні тенденції епохи - перехід від безлічі гільдій-комун до ідеї державної централизації. Роль купола як моделі всеорганізуючого Космосу особливо яскраво проявилась в ландшафтній структурі і структурі руху Флоренції XV століття. Собор з величним куполом-центром розташувався в долині ріки Арно між двома гірськими пасмами і панував у панорамах, що відкривались при підўїздах до міста. Характерно, що панування куполовидої форми серед середньовічних вертикалей відобразив і живопис того часу, наприклад, «Мадонна милосердя» Е. Шарантона. Можна вважати ознаками метамови і інші аналогії, наприклад, міфопоетичне трактування купола делла Франческа в «Мадонні Мизерікордіа» та в куполі собору Ф. Брунеллеско. Куполовиді форми в усіх цих шедеврах співвідносяться з образом Світової гори-Космосу, а тінь від плаща-покрова і підкупольного простору - з темрявою земного лона-печери. (Таку ж міфопоетичну тему заявлено у Печерському монастирі - у темних нефах собору, брамах, печерах). Домінуюча, сакральна роль купола флорентійського собору проявлялась і у розташуванні в серединній частині міста, і в космічному його масштабі, що контрастує з буденним масштабом житлової забудови і людей.

Ф. Брунеллеско відбив у куполі і інші сторони міфопоетики. На відміну від готичних соборів, підкупольний простір Санта Марія дель Фьоре занурено у тінь. В її контрасті зі світлом ліхтаря відображено могутнє архетипічне начало - міфологічний образ «ока купола», що збирає в ціле місто-космос. Так, космос-лоно-печера увібрав у себе Флоренцію. Ліхтар-вогнище-око-вікно - міфологічні інваріанти сонця у небеснім покрові-печері, що перейшли до християнської символіки. Аналогічна символіка відображена у фільмі «Дзеркало» А. А. Тарковського, де внутрішня темрява дому і світло ока-вікна насичені тією ж міфопоетичною семантикою, що й купол Ф. Брунеллеско. І там, і там виникає образ божественної присутності.

Виховний будинок Ф. Брунеллеско розташований, як і собор, у серединному місці - на межі міста і садів, міста і не міста, раціонального та ірраціонального. Дворик будинку збирає простори-антиподи. Він - посередник між людиною і всесвітом, між профанним і сакральним світами в міфопоетичному трактуванні. Його композиція гармонійно зўєднує, в традиціях раннього Ренесансу, горизонтальні та вертикальні вісі. Вони фіксують сакральну середину світу.

Міфопоетика пронизала і архітектуру ХХ століття. Так, ідеї сакрального центру, середини, Світової гори відбилися в архітектурі нового Харкова. Нагорне плато в його ландшафті відіграє таку ж роль, як Акрополь в Аттиці і Старокиївськая гора в Київському регіоні. Найбільшу композиційну значущість має серединна частина плато; місце, де перетинаються вісі долин, що його обрамлюють. Ріки, що течуть по долинах, можна уявити в міфопоетичній трактовці як Світовий океан, що охопив Світову гору; аналогічно тому, як він був представлений в згаданій вище повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала». Цікава роль в цій системі сучасного атрибута - залізниць, здавалося б, несумісного з архаїчним мисленням. Але залізниці в різних видах мистецтва стали приводом для міфопоетичних тлумачень; наприклад, М. Коцюбинським, Е. Верхарном, Е. Золя та ін. Міфопоетичні образи «щупальців», що «випущені» з тіла міста і «вбирають» в нього світ, змії, що звивається долинами, є дійовими і в композиції Харкова. Комплекс Держпрому, що був зведений у візуальному фокусі плато, завершив загальноміські панорами, що їх видно з залізниць. При погляді знизу уверх - з долини на верхівку плато - реалізувалась опозиція «низ-верх» з її міфопоетичною семантикою. Образ «змія глибин» співвідноситься при цьому з його антиподом - небом, світлом, верхівкою гори. Ці образи сконцентрував комплекс Держпрому на верхівці гори. «Дім-гора» на круглій площі-»небі» поетизував в нових умовах «головне» з його космогонічною семантикою. Могутні портали в традиціях міфопоетики стикають два світи антиподи: світ земний - житловий район і світ божественний - простір площі. Їхній міфопоетичний першообраз - «печера німф» Гомера, Порфирія і Плотіна. Міфопоетичні уявлення про коло-небо розповсюджені на «намисто» висотних споруд. Вони передбачені на пагорбах, що оточили центр - Світову гору - комплекс площі Дзержинського (тепер пл. Свободи). Одержав розвиток і міфопоетичний мотив «порогів» і омфала. При підході з площі до Держпрому і при підўїздах до висотних комплексів у «намисті» матеріалізується мотив «порогів» між зовнішніми і внутрішніми просторами.

Медіативні функції «порога», як стику різних світів, интерпретовані і в архітектурній композиції Чандигарха, Бразиліа, Ульяновська і Осаки. У перших трьох виділяються, як головні, по-перше, - їх винесення на стик міста з зовнішніми просторами («світу» і «не світу») ; по-друге, - їх порогова роль у зіткненні зовнішніх і внутрішніх просторів і, по-третє, - поглинання Космосу Хаосом, небесного простору - пеклом і подальше відродження світу в традиціях міфопоетики. Так, скульптура «Відкрита рука» у Чандигарху винесена на край площі до Гімалаїв і опущена у виємку; будівлю Конгресу в Бразиліа винесено до заміського озера, і його відбиття іде в глибину басейну; комплекс Ульяновського меморіалу зведено біля волжського водосховища, а внутрішній дворик заглиблено по відношенню до головного залу. І в усіх цих випадках інтерпретовано народження нового світу: у піднятій з виємки «Відкритій руці»; у «колосі» будівлі Конгресу, спрямованій до неба; у будиночку - місці та символі народження, що поставлений у дворику меморіалу.

Звўязок минулого-підземного і майбутнього-небесного простежується у Фестивальній площі в Осаці.

Ідея медіатора проходить і через композицію Воронцовського палацу в Алупці. Він також розташований на межі «світу» і «не світу», зовнішніх і внутрішніх просторів, регулярного і іррегулярного, Космосу і Хаосу. Так само стоїть Білий камінь на горі у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала». І цей Білий камінь, і палац несуть на рівні архетипу образ каменя-Гермеса, одночасно виражаючого і межу між світами, і Світову гору. Космогонічний атрибут Світової гори - печера - також інтерпретована палацом у вигляді грандіозної апсиди, відкритої на море.

Таким чином, міфологеми виражають в архітектурі просторові і тектонічні характеристики моделі світу - УНІВЕРСУМУ. Він - основа композиційної цілісності вищого порядку. А міфологеми - елементи метамови, загальної для різних мистецтв, синтезованих в архітектурі.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У результаті дослідження можна виділити такі висновки:

1. Установлено - як головний методологічний висновок - що ЦІЛІСНІСТЬ, що властива архітектурній композиції, відбиває єдність людини з УНІВЕРСУМОМ, усвідомлення своєї причетності до світу; того, що названо в науці відношенням «макрокосм-мікрокосм». Тобто архітектурна композиція, як естетична організація середовища, грунтується на «відчутті» людиною ЦІЛІСТНОСТІ; «відчутті», що відмінне від математичної гармонізації окремих геометричних форм. Сутність цього «відчуття» виражається в архітектурі, філософії, мистецтві, по суті, ідентично: у формулах «людина - природа - космос», «людське житло - обитель богів» (Ле Корбюзьє), «людина - герой - бог» (І. В. Жолтовський), у ствердженнях «духовного контакту з Універсумом» (В. В. Бичков) та «межі повноти втілення» (О. Ф. Лосєв), у філософському понятті «єдине» та ін.

Відрив від людського масштабу і придушення природи в нових районах стали в світлі таких відношень не просто формальним композиційним прорахунком. Це - втрата людиною свого місця у світі, космічної єдності, по Корбюзьє, і, відповідно, втрата естетичної ЦІЛІСНОСТІ, обовўязкового критерія архітектурної композиції. В таких місцях придушені архетипи, що повўязують людину з її минулим, з її історією, генетична спадкоємність, що виходить за межі стильових переходів. Історію цієї космічної єдності закріплено в міфопоетичній моделі світу, що являє в просторовому, архітектурному вигляді структуру Космоса. Космос - стійкий еталон естетичного - був трактований Гераклітом як вічно живий, той, що постійно вмирає і відроджується. Ця опозиція «життя-смерть» невипадково є головною в міфології, і ідея вмирання та відродження дійшла, за М. Эліаде і В. М. Топоровим, до сучасних новорічних свят.

...