Силікатне фарбування фасаду будівлі

Размещено на http://allbest.ru

Головне управління освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Білоцерківське вище професійне училище будівництва та сервісу

Силікатне фарбування фасаду будівлі

ПИСЬМОВА РОБОТА

на державну кваліфікаційну атестацію

професія: маляр; штукатур; лицювальник-плиточник

учениця групи №31 Шевчук Олени

Викладач спеціальної технології

_______________ Неділя Л. Н

Майстер виробничого навчання

______________ Любовська Л. О

_______________ Манюк Н. О

План

Вступ

1. Загальні відомості про опоряджувальні роботи. Силікатне фарбування фасаду будівлі

1.1 Тенденції розвитку опоряджувальних робіт

1.2 Призначення та класифікація малярних робіт

1.3 Вимоги до поверхонь під фарбування

1.4 Фарбування силікатними сумішами

1.5 Підготовка поверхонь під фарбування силікатними сумішами

1.6 Характеристика компонентів, які входять до складу силікатних фарбувальних сумішей

1.7 Інструменти й механізми, якими користуються під час силікатного фарбування, та пристрої для виконання опоряджувальних робіт на висоті

1.8 Організація робочого місця

1.9 Технологія виконання робіт

1.10 Показники якості водяного пофарбування

1.11 Підрахунок об'ємів робіт та потреб в матеріалах

1.12 Техніка безпеки, охорона праці та виробнича санітарія

2. Проста штукатурка цегляних поверхонь

2.1 Види штукатурки і якості робіт

2.2 Виконання простої штукатурки

2.1 Технологія виконання роботи

3. Влаштування плиткової підлоги з великорозмірних плит

3.1 Конструктивні елементи перекриття

3.2 Настилання підлоги керамічними плитками

Висновок

Література

Вступ

Будівництвом називається процес зведення будівель і споруд різного призначення. Будівництво тісно пов'язане з промисловістю, сільським господарством, наукою і невиробничою сферою.

Наприклад, машинобудування постачає будівництву основні засоби механізації, тобто оснащує будівельну галузь технікою.

Промисловість будівельних матеріалів забезпечує будівництво цеглою, бетоном, розчином, збірними залізобетонними конструкціями, опоряджувальними та іншими матеріалами, необхідними для спорудження будівель.

Приблизно 70 галузей промисловості постачають ресурси, необхідні для будівництва.

Своєю чергою, будівництво забезпечує розвиток промисловості.

Так, перш ніж розпочати видобувати вугілля, виплавляти метал, будувати кораблі чи виробляти електроенергію, необхідно побудувати шахту, домну, корабельну верф, електростанцію.

Для сільського господарства будівельники споруджують різні приміщення: корівники, свинарники, пташники, заводи з перероблення сільськогосподарської продукції, сховища для насіння, овочів і мінеральних добрив, елеватори.

Розвиток науки неможливий без спорудження нових будівель, дослідних, обчислювальних та інформаційних центрів, наукових лабораторій, конструкторських бюро та інших об'єктів.

Досягнення науки і техніки впливають на розвиток будівництва.

Наука створює нові високопродуктивні будівельні машини та механізми, автоматичні лінії, нові ефективні будівельні матеріали, розробляє нові технології, форми організації праці будівельників.

Значним є внесок будівництва в невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони із школами і дитячими закладами, лікарнями, підприємствами торгівлі, культурно-побутовими центрами -- все це робота будівельників.

Таким чином, будівництво відіграє значну роль у житті суспільства. Воно є матеріальним підґрунтям безперервного розвитку виробництва, вирішенням житлових проблем, підвищенням матеріального і культурного рівня народу.

1. Загальні відомості про опоряджувальні роботи. Силікатне фарбування фасаду будівлі

1.1 Тенденції розвитку опоряджувальних робіт

Будівництво -- галузь матеріального виробництва, в якій зайняті робітники багатьох професій: монтажники, муляри, теслярі, слюсарі-сантехніки, електрозварювальники, штукатури, плиточники, маляри тощо. Опоряджувальні роботи виконують у будинках, збудованих зі штучного чи природного каменю (цегли, керамічного або бетонного каменю, черепашнику тощо), з великих панелей, бетонних чи керамічних блоків. Після опорядження будівлі набувають завершеного вигляду, в них створюються необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови для життя і праці людей. Види опоряджувальних робіт представлені на рис. 1.

У загальному обсязі будівництва опоряджувальні роботи займають значну частину (25-3О %). Тому зниження їхньої вартості та трудомісткості має важливе значення для інтенсифікації будівництва. Великопанельне і великоблокове будівництво зменшує обсяг опоряджувальних робіт безпосередньо на будівельному майданчику. Значну частину цих робіт виконують на заводах, застосовуючи механізацію і досягаючи значного зниження трудомісткості опоряджувальних операцій.

Для успішного виконання завдань кожен будівельник, зайнятий на опоряджувальних роботах, має добре опанувати технологію їх виконання, будову і роботу машин та механізмів, які застосовують передові методи організації праці. будівельний фарбування штукатурка

В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями. Йдеться про сухі модифіковані будівельні суміші, високо декоративні покриття, полімермінеральні і синтетичні штукатурки, а також сухі способи опорядження поверхонь, наприклад, застосування гіпсокартонних комплектних систем, високу ефективність яких засвідчує світовий та європейський досвід.

Рис. 1

Сухі модифіковані опоряджувальні суміші мають стабільні властивості, отже, їх застосування сприяє поліпшенню якості будівельних робіт і підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат на транспортування і зберігання, зменшенню витрат матеріалів під час виконання робіт. Жоден матеріал не досяг такого ступеня технологічності, виразності й простоти, як високо декоративні опоряджувальні покриття, полімермінеральні та синтетичні штукатурки.

На жаль, нині в Україні більшим попитом користуються іноземні високодекоративні штукатурки, зокрема, так звані «венеціанські штукатурки». Це декоративне покриття, яке імітує мармур або інші гірські породи різних малюнків, хроматичних ефектів і художніх композицій. Вони мають позитивні робочі характеристики, високу стійкість до різних впливів, забезпечують високі адгезійні властивості й швидке висихання.

Сьогодні у будівництві застосовують комплектні гіпсові системи, які мають безмежні можливості дизайну, високі протипожежні та звукоізоляційні властивості, різне функціональне призначення, як опоряджувальне, так і декоративно-конструктивне.

Будівництво значно зменшує обсяг опоряджувальних робіт, особливо на будівельному майданчику. Значну частину цих робіт в даний час виконують на заводах, де виготовляють вже готові великі опоряджені будівельні конструкції. Деякі опоряджувальні процеси важко піддаються механізації чи автоматизації на будівельному майданчику. Тому їх виконують на спеціалізованих заводах.

Опоряджувальні роботи (штукатурні, облицювальні, малярні) виконують після закінчення всіх загальнобудівельиих, санітарно-технічних та електромонтажних робіт. Після опорядження будинку приміщення набувають закінченого вигляду, створюються потрібні санітарно-гігієнічні та естетичні умови для життя, праці та відпочинку людей.

Підвищення якості роботи залежить від робітника, його ставлення до обов'язків та праці всієї бригади. На даний час на будівництві працюють десятки тисяч малярів. Власне вони і завершують будівельний процес і підготовляють будинки до експлуатації. Малярні фарбування захищають будівельні конструкції від руйнівної дії атмосферних впливів, збільшують їхню довговічність. Опоряджені кімнати, приміщення стають більш привабливими та красивими. Тому всі малярі повинні добре знати технологію опоряджувальних робіт, будову та роботу малярних машин і механізмів, новітні методи організації праці.

1.2 Призначення та класифікація малярних робіт

Вже з давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно - художньою і плівкоутворювальної речовини - в'яжучого. Усі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в'яжучого поділяють на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер'єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасаду). Залежно від в'яжучого, яке використовують для приготування, фарби бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.

Захисні властивості лакофарбового покриття залежать від механічних і хімічних властивостей твердої плівки, а також від адгезії її, тобто від здатності міцно з'єднуватись з пофарбованою поверхнею. Якщо механічні і хімічні властивості залежать в основному від властивостей плівкоутворювальної речовини, яка була використана в даній фарбі, а такі речовини випускаються відповідно до технічних умов, то адгезія плівки залежить від здатності з'єднуватися з певною фарбою, тобто одна і та сама фарба на одній поверхні буде міцно утримуватися, а на іншій - ні.

Сила зчеплення лакофарбової плівки з поверхнею залежить від механічного зчеплення, хімічної взаємодії між ними і дії електростатичних сил. Міцне механічне зчеплення фарбової плівки і поверхні створюються на простих поверхнях. Під час фарбування такої поверхні рідка фарба заходить у пори, дрібні щілини і капіляри її і після тверднення фарбова плівка, що утворилася, міцно з'єднується з нею. Тому адгезія плівки на таких матеріалах, як чавун, деревина, штукатурка, картон, плити ДСП, дуже висока.

При хімічній взаємодії плівкоутворювача з матеріалом поверхні також збільшується сила зчеплення плівки. Це спостерігається при фарбуванні бетону і цегли силікатними фарбами, пластмасових деталей - синтетичними фарбами тощо. Збільшується адгезія також під дією електростатичних сил, викликаних тим, що фарбова плівка і поверхня, яка фарбується, заряджені протилежними зарядами статичної електрики. А, як відомо, протилежно заряджені частинки взаємно притягуються. Від величини зарядів і буде залежати міцність зчеплення плівки з поверхнею.

Великого значення набуває довговічність фарбового покриття. Чим довше зберігається плівка на покриті, тим менше коштів витрачається на обслуговування і догляд за будинком під час його експлуатації. Проте фарбові покриття з часом старіють, і, щоб захистити конструкції будинку від руйнування, їх знову фарбують. Старіння, тобто поступове руйнування лакофарбового покриття, в основному залежить від одночасної дії на плівку кисню, повітря, світла, теплоти і води. Кожен з цих факторів окремо може тією чи іншою мірою впливати на довговічність покриття, зменшуючи строки його експлуатації.

Фарбові плівки руйнуються також під дією електричного струму і ультра звуку. Для встановлення причин старіння плівок треба врахувати дію цих факторів у комплексі. Стійкість фарбових плівок в атмосферних умовах в 10-50 разів менше, ніж у приміщеннях, бо тут на плівку впливають кисень, повітря, ультрафіолетове проміння, вода і часта зміна температури. Під дією температури (понад 200°…250°С) також спостерігається руйнування фарбових плівок.

Щоб збільшити строки експлуатації пофарбованих поверхонь, для фарбування слід застосовувати фарби, які утворюють довговічні атмосферостійкі плівки (перхлорвінілові, пентафталеві, силікатні тощо), а також ретельно підготовлювати поверхню під фарбування. Міцність зчеплення плівки залежить також від якості підготовки поверхні, в першу чергу очищення її від іржі, плям кіптяви і мінеральних масел, пилу тощо.

Залежно від якості, малярні фарбування поділяють на прості, поліпшені і високоякісні. Просте фарбування застосовують під час опорядження будинків III класу, деяких промислових і тимчасових будівель, а також підсобних приміщень в різних будинках. Поліпшене фарбування застосовують здебільшого в будинках II класу, а високоякісне - I класу (театри, музеї, палаци тощо).

Альфрейні опорядження поверхонь (аерографічний розчин, тупування, оздоблення під шовк, декоративний камінь, деревину тощо) виконують лише по високоякісних фарбуваннях. Прості альфрейні опорядження накатування рисунків валиками, витягування фільонок, виконання рисунків за простими трафаретами) можна виконувати по простих і поліпшених фарбуваннях.

1.3 Вимоги до поверхонь під фарбування

Фарбування поверхонь - це заключний етап опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд, а якість фарбування - від попередньої підготовки поверхонь. Тому до фарбування різні поверхні (обштукатурені, дерев'яні, металеві тощо) слід підготовити: очистити, підмазати і зашпаклювати пошкоджені місця, відшліфувати їх тощо.

Підготовчі операції, які виконує маляр перед фарбуванням, не завжди і не для всіх поверхонь однакові. За технічними умовами виділяють три категорії фарбування: просте, поліпшене і високоякісне. Для кожної категорії встановлено певні операції, які слід обов'язково виконувати під час підготовки поверхонь.

Якість фарбування залежить також від якості самих поверхонь. Іноді можна правильно і високоякісно підготувати і пофарбувати поверхню, а через деякий час фарбова плівка порушиться , наприклад, якщо фарбують вологі поверхні. Тому маляр повинен починати роботу тільки тоді, коли поверхні готові до опоряджувальних робіт, тобто відповідають технічним вимогам.

Розглянемо основні технічні вимоги, що ставляться до приміщень і поверхонь, призначених для фарбування.

До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму, а також натягування шнура відкритої електропроводки. Особливо важливо закінчити роботи, пов'язані з монтажем центрального опалення, водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. На фасадах будинків мають бути закінчені роботи з влаштування зливів, а в панельних будинках -- опоряджені і розшиті шви між панелями. У приміщенні встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки, стругані дерев'яні перегородки; настеляють чисті дощаті або паркетні (не опоряджені) підлоги; закріплюють наличники і склять вікна.

Фарбувати обштукатурені і бетоні поверхні починають тільки після повного висихання їх, оскільки волога штукатурка і бетон містять у собі вільні луги, які надалі впливатимуть на пігменти, знебарвлюючи їх або змінюючи їхній колір. Штукатурка висихає нерівномірно, тому вологість її в різних місцях поверхні буде різна. Більш вологою штукатурка буде в нижніх частинах стіни, біля плінтусів і в кутках. Наявність вільних лугів, а також, і вологість штукатурки визначають 1%-м розчином фенолфталеїну. Фенолфталеїн - це безбарвна рідина, яка червоніє під дією лугів. Для визначення вологості штукатурки досить нанести на поверхню кілька крапель фенолфталеїну. Якщо він не змінить колір або набуде ледь помітного рожевого відтінку, то це означає, що штукатурка висохла і її можна фарбувати.

Для прискорення опоряджувальних робіт приміщення з підвищеною вологістю штукатурки фарбують вапняними сумішами. Проте на поверхні з підвищеною вологістю не повинно бути помітних краплин води.

Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід згладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менше як 2 мм.

Для якісного фарбування дерев'яних поверхонь треба, щоб дерев'яні конструкції були стійкими (міцно закріпленими), а елементи їх добре припасованими. Вологість дерев'яних поверхонь не повинна перевищувати 12%. Цвяхи на дерев'яних підлогах мають бути утоплені на глибину 2-3 мм. На дерев'яних поверхнях не повинно бути відколів, щілин, задирок та інших дефектів; сучки і засмоли вирубують на глибину 2-3 мм, а ці місця підмазування.

Металеві конструкції також щільно припасовують, а поверхні їх очищають від іржі, окалини і плям жиру. Труби і прилади водопровідної мережі фарбують лише після видалення з них води.

Бетонні, залізобетонні, гіпсові та інші збірні конструкції і деталі заводського виготовлення повинні надходити на будівельні об'єкти з поверхнями, що не потребують суцільного шпаклювання перед фарбуванням.

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:

-температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче за 10°С;

-відносна вологість повітря - не більш як 60%;

-вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8%, а при фарбуванні цементними і полімерцементними фарбами - 12%;

-робоча в'язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15-50 с за віскозиметром ВЗ-4;

-витрата фарби (покривність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м2;

-час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18…20°С має бути не більше як 12 год.

Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.

Фасади не можна фарбувати: в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або інею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4°С.

1.4 Фарбування силікатними сумішами

Силікатними сумішами фарбують внутрішні і зовнішні обштукатурені і кам'яні поверхні. Силікатна фарбова плівка досить міцна, водостійка і має підвищену стійкість проти атмосферних впливів. Це можна пояснити тим, що рідке скло вступає в хімічну реакцію з матеріалом поверхні (бетон, цегла тощо), а також з мінеральними пігментами, що входять до складу суміші. Силікатні фарбові покриття зберігаються на поверхнях до 20 і більше років. Відносно невисока вартість силікатних фарб і проста технологія фарбування дають змогу широко застосовувати їх для фарбування різних поверхонь, а найчастіше фасадів будинків.

У силікатних сумішах можна застосовувати тільки лугостійкі пігменти. Як в'яжучий матеріал у цих сумішах використовують калієве рідке скло, яке на пофарбованій поверхні не утворює висолів. Після нанесення на поверхню рідке скло вступає в хімічну реакцію з матеріалом поверхні і пігментною частиною фарби, поступово полімеризується (твердне), створюючи міцну атмосферостійку плівку. Фарбувальну суміш приготовляють із сухої силікатної фарби заводського виготовлення, до складу якої входять цинкове білило або крейда,технічний тальк і лугостійкі пігменти.

Склад силікатної фарбувальної суміші ( у частинах за об'ємом )

Суха силікатна фарба 1

Калієве рідке скло 1

Спосіб приготування. Суміш приготовляють у змішувальній машині. У рідке скло поступово добавляють суху фарбу і перемішують їх. Готову суміш проціджують на віброситі з 600 отворами на 1 см2.

Густота калієвого рідкого скла має бути, г/см3: фарбування практично сухих поверхонь - 1,15; для фарбування фасадів навесні і восени, а також внутрішніх, не досить сухих, поверхонь -1,18; для підвалів -1,20. Густоту визначають ареометром.

Рідке скло надходить на будівельні об'єкти густотою 1,40-1,42 г/см3. До приготування фарбувальної суміші його розводять водою. Кількість води, потрібної для одержання рідкого скла заданої густоти, підраховують за поданою нижче схемою. Наприклад, густота рідкого скла, що надійшло на будівельний об'єкт, 1,40 г/см3, а нам потрібен розчин густотою 1,15 г/см3. Записуємо це так: ліворуч - показники густоти рідкого скла і води, всередині - потрібна нам густота рідкого скла. Якщо відкинути по діагоналі від більшої цифри меншу, то праворуч дістанемо співвідношення між потрібною кількістю рідкого скла і води:

Отже, для одержання рідкого скла густотою 1,15 г/см3 потрібно взяти за об'ємом 15 частин рідкого скла і 25 частин води.

Фасади можна фарбувати силікатними фарбами лише після їх ретельної підготовки. Перед фарбуванням вся поверхня фасаду повинна бути проґрунтована флюатом або калієвим склом густотою 1,15 г/см3. Якщо треба фарбувати недавно поштукатурені поверхні цементними або цементно-вапняними розчинами, в яких ще не встигло карбонізуватися вапно, то їх до фарбування ґрунтують 5%-м розчином щавлевої кислоти. Не раніше ніж через 24 год. після ґрунтування поверхню можна фарбувати. Фарбу наносять двома шарами.

Силікатні фарбувальні суміші наносять щітками, валиками з пористої пластмаси або фарборозпилювачем.

До початку фарбування, особливо під час роботи з фарборозпилювачем, усі вікна і двері на захватці повинні бути закриті спеціальними щитами або вкриті сумішшю мінерального масла з крейдою. Це роблять для того, щоб захистити віконні шибки від бризок фарбувальної суміші, яка пошкоджує їх. Крім того, рідке скло роз'їдає олійні фарбові плівки, які вже на той час можуть бути на вікнах і дверях.

Найкраще фарбувати фасади у прохолодну похмуру погоду, коли плівка не так швидко сохне. Погода повинна бути стала, хоча б у перші доби після фарбування. Це той час, за який фарбова плівка набуде попередньої потрібної міцності.

Не можна фарбувати фасад після і під час дощу, в суху погоду при температурі повітря в тіні понад 22°С, а також під час сильного вітру. У такому разі роботу виконують рано вранці або ввечері, коли спадає спека і вщухає вітер.

В'язкість фарбувальної суміші для першого фарбування повинна бути 20-22 с, а для другого - 30 с за віскозиметром ВЗ-4.

Якщо до складу силікатної фарбувальної суміші добавити гідрофобну добавку у вигляді етилсилікату натрію (ГКЖ-10) або метилсилікату натрію (ГКЖ-11), то міцність фарбового покриття значно зросте. На поверхні утвориться водовідштовхувальна, атмосферостійка, міцна плівка, яка міцно зчіплюється з поверхнею. Тому для фарбування фасадів будинків краще застосовувати гідрофобізовану силікатну суміш.

Склад гідрофобізованої силікатної фарбувальної суміші (у частинах за об'ємом)

Суха силікатна фарба 1

Калієве рідке скло 1

Гідрофобна добавка ГКЖ-10 або ГКЖ-110,09

(30%-й розчин у воді)

Спосіб приготування. У розчинозмішувачі розмішують суху силікатну фарбу (пігментну суміш) і рідке скло, попередньо розведене водою до густоти 1,17 г/см3. У розведену суміш добавляють гідрофобну добавку і знову перемішують до утворення однорідної маси.

Приготовлена фарба повинна бути використана протягом однієї зміни.

Перед фарбуванням поверхню ґрунтують розчином калійного скла густотою 1,15 г/см3. Через 15-20 год. після ґрунтування наносять перший шар фарби звичайною силікатною сумішшю без добавляння гідрофобної добавки, а ще через 15-20 год. поверхню фарбують гідрофобізованою силікатною сумішшю. Фарбу наносять валиком або фарборозпилювачем.

В'язкість фарбувальних сумішей за віскозиметром ВЗ-4 повинна бути, с: для першого фарбування -13, для другого-18-20.

При фарбуванні силікатними сумішами внутрішніх поверхонь такі вимоги, як при фарбуванні фасадів, не ставляться, проте поверхня має бути добре підготовлена. Техніка фарбування внутрішніх поверхонь силікатними сумішами така сама, як й іншими водними сумішами.

На фарбування 1 м2 поверхні двічі витрачається майже 700 г фарбувальної суміші.

1.5 Підготовка поверхонь під фарбування силікатними сумішами

Силікатні суміші застосовують для фарбування внутрішніх і зовнішніх обштукатурених, бетонних і кам'яних поверхонь. При підготовці поверхні її очищають від пилу, жирних плям від мінеральних масел, а пошкоджені місця підмазують цементним розчином і добре затирають. Підготовлена поверхня повинна бути міцною, мати однорідну фактуру на всій площі, лише в такому разі її можна ґрунтувати.

Для ґрунтування фасадів перед фарбуванням силікатними фарбами застосовують розчин калійного рідкого скла густиною 1,15-1,18 г/см3 або розчин флюату магнію чи цинку густиною 1,12 г/см3. Внутрішні поверхні ґрунтують рідким склом густиною 1,2 г/см3. Для ґрунтування пористих поверхонь до складу ґрунтовки добавляють до 20% дрібнорозмеленого мінерального наповнювача (крейда, діатоміт, трепел тощо).

Склад силікатної ґрунтовки (на 10 л суміші)

Калієве рідке скло (силікатний клей) 10 л

Крейда мелена 1-2 кг

Спосіб приготування. Крейду добре розтирають з невеликою кількістю рідкого скла, після чого вливають решту скла. Розчин перемішують і проціджують.

Ґрунтувальну суміш наносять щітками або механізованим способом. Якщо за певних умов поверхню потрібно шпаклювати, то це роблять силікатною шпаклівкою.

Склад силікатної шпаклівки (у частинах за об'ємом)

Калієве рідке скло 1

Крейда меленадо робочої в'язкості

Спосіб приготування. У попередньо розведене до густини 1,15-1,18 г/см3 рідке скло при перемішуванні в розчинозмішувачі добавляють крейду до робочої в'язкості. Шпаклівку, що утворилася, перетирають на фарботерці.

1.6 Характеристика компонентів, які входять до складу силікатних фарбувальних сумішей

Калієве рідке скло -- це колоїдний водний розчин силікату натрію чи силікату калію, який має густину 1,3…1,5 г/см3, якщо вміст води 50…70 %.

Для виробництва розчинного скла сировиною є здебільшого чистий кварцовий пісок і кальцинована сода Na2CO3 або сірчанокислий натрій Na2SO4, значно рідше другим компонентом є поташ К2СО3. Ретельно перемішану сировинну суміш розплавляють у скловарних печах при температурі 1300…1400 °С, а далі скломасу вивантажують у вагонетки. При швидкому охолодженні вона твердне й розколюється на прозорі куски з жовтуватим, блакитнуватим чи зеленуватим відтінком, які називають силікат-брилою. Рідке скло одержують, розчиняючи подрібнені куски силікат-брили у воді в автоклавах при тиску 0,6…0,7 МПа й температурі 150 °С, перетворюючи її на сироподібну масу.

Натрієве скло застосовують, виготовляючи кислото- та жаротривкі бетони, а також ущільнюючи грунти, аби запобігти просіданню їх. Калієве скло, яке є дорожчим, застосовують переважно в силікатних фарбах.

Розчинне скло непридатне для конструкцій, які зазнають тривалого впливу води, лугів та фосфорної, фтористоводневої та кремнефтористоводневої кислот.

Лугостійкі пігменти -- це сухі фарбувальні порошки, які є також наповнювачами системи, нерозчинні у воді, олії та інших розчинниках. Залежно від походження пігменти поділяються на мінеральні та органічні, а за способом одержання - на природні та штучні. Для одержання природних мінеральних пігментів здійснюють механічну обробку природних матеріалів: помол, просів або відмучування.

Класифікація пігментів за природою походження:

* мінеральні :

- природні (крейда, вапно, каолін, охра, мумія, умбра, сурик залізний, перекис марганцю, графіт);

- штучні (білила цинкові, білила титанові, білила свинцеві, літопон сухий, крон цинковий, умбра палена, сажа малярська, зелень цинкова, оксид хрому, лазур малярська) ;

* органічні (пігмент жовтий, пігмент червоний, пігмент блакитний, кіновар штучний );

* металеві порошки (пудра алюмінієва, пил цинковий, бронза золотиста).

Штучні мінеральні пігменти отримують шляхом термічної обробки мінеральної сировини. Наприклад, палені охра, умбра.

Крім традиційних сухих порошкових пігментів одержують пігменти у вигляді паст-концентратів, емульсій і мікрокапсул. Заборонено застосування токсичних пігментів, що містять у своєму складі, наприклад, свинець.

Пігменти володіють певним кольором, тому що вони здатні вибірково відображати промені денного світла. Коли на пігмент падає світловий промінь, то частина променистої енергії поглинається, а інша відбивається, забарвлюючи пігмент в колір відбитих променів. Пігмент, що відображає майже все падаюче на нього світло, здається білим, а пігмент, що поглинає падаючі на нього світлові промені - чорним.

Хімічний склад пігменту обумовлює його головні властивості: термостійкість, корозійну і хімічну стійкість, колір. Зміст водорозчинних солей в пігментах має бути мінімальним, тому що під дією води вони вимиваються.

Дисперсність пігменту впливає на всі його основні властивості. Чим менше частки, тим вище покривність і барвна здатність пігменту. Полідисперсний склад пігменту дозволяє отримати покриття при мінімальному витраті зв'язуючого елементу.

Покриваністю називають здатність пігменту при рівномірному нанесенні на одноколірну поверхню робити невидимим колір останньої. Найкраща покриваність досягається при використанні часток пігменту 0,2 - 10 мкм. Покриваність виражається в грамах пігменту, необхідної для того, щоб зробити невидимим колір зафарбовуваної поверхні площею 1 квадратний метр. Покриваність пігментів вважають гарною, якщо вона становить 20-60 г / кв.м. Наприклад, у залізного сурику вона складає 35 г / кв.м., А у охри - 180 г / кв.м

Фарбувальна здатність - здатність пігменту передавати свій колір суміші з білим пігментом.

Маслоємність - це здатність часток пігменту утримувати на своїй поверхні певну кількість масла. Виражається вона в грамах на 100 г пігменту і коливається зазвичай від 40 до 100. Оскільки вартість сполучного масла (оліфи) зазвичай вища, ніж пігменту, економічніші пігменти з малою маслоємкістю. Крім того, чим менше сполучного потрібно для отримання фарби малярної консистенції, тим більш довговічним буде покриття.

Світлостійкість характеризується здатністю пігменту зберігати свій колір при дії ультрафіолетових променів. Більшість природних пігментів - світлостійкі, деякі органічні пігменти знебарвлюються в процесі експлуатації.

Потрібна лугостійкість, тому що деякі пігменти змінюють свій колір при зіткненні з лужними розчинами (цементні системи). Їх не застосовують для виготовлення барвистих складів, що наносяться на поверхню бетону. Лугостійкими є майже всі природні пігменти, а також багато штучних пігментів (титанові білила, оксид хрому; органічні пігменти (червоний, помаранчевий).

Цинкове білило -- оксид цинку (цинкові білила, срібні білила, китайські білила) -- неорганічна сполука з формулою ZnO. Білий порошок, практично нерозчинний у воді.

Оксид цинку використовують під назвою цинкові білила у живопису в якості пігменту. Відомі також як срібні білила або китайські білила. Біла фарба. Порівняно швидко висихають, міцні, тривкі, еластичні. Часто використовуються для підмальовки і пришвидшують висихання інших кольорів, змішаних з ним. З причин вмісту в них свинцю, вважаються небезпечними при попаданні в організм.

Крейда -- біла м'яка вапнякова порода, затверділий морський осад, що складається з мікроскопічних черепашок радіолярій, форамініфер та інших найпростіших тварин. На 90…98% складається з СаСО3, звичайно містить домішки глинястих частинок. Міцність крейди настільки низька, що не дає змоги використовувати її як будівельний камінь. ЇЇ застосовують в основному для виробництва вапна, цементу й скла, приготування фарб, замазок, шпаклівок тощо. Виділяють також крейду бріансонську (стеарит), іспанську (стеарит), озерну (гажа), французьку (тальк), червону (суміш гематиту з глиною) та інші.

Технічний тальк -- тальк мелений (мікротальк) завдяки своїм фізико-хімічним властивостям є гідрофобним наповнювачем.

Тальк технічний широко застосовується у вигляді наповнювача в паперовій, гумовій, лакофарбовій та інших галузях промисловості. Його використовують також в медичній і парфумерно-косметичній промисловості. У техніці він виступає в якості твердого змащувача та є наповнювачем у лакофарбових виробах (емалі, фарби, ґрунтовки, шпаклівки, мастики).

Флюат, який ще називають фіксатором, - це концентрований водний реагент, модифікований ефективними поверхнево активними добавками. Розчин проникає в пори бетону, хімічно перетворюючи розчинні у воді компоненти, в особливо міцні нерозчинні з'єднання.

Флюат зазвичай використовується для цементу, бетону, залізобетону, цегли та інших будівельних конструкцій. Він призначається для зміцнення злітних смуг, несучих конструкцій мостів, труб, градирень, огороджувальних конструкцій в підземному будівництві, резервуарів стічних вод, фундаментів, підвалів, підлог у виробничих цехах і автостоянках, тротуарної плитки, фасаду, мінеральних фасадних плит і т.д.

Бетон при використанні флюату стає твердим, стійким до атмосферних явищ і механічних пошкоджень, вологостійким, паропроникним, стійким до пилоутворення, корозії залізобетонних конструкцій, освіту усадочних тріщин.

Щавелева кислота -- НООC-СООН являє собою білу кристалічну речовину (tпл=1800 С; при плавленні розкладається); розчиняється у воді і етиловому спирті. Солі називаються оксалатами.Дуже широко поширена у природі. У вигляді оксалату кальцію зустрічається у багатьох рослинах. До складу щавлю і кислиці входить кисла калієва сіль щавелевої кислоти. У промисловості щавелеву кислоту отримують при нагріванні форміату натрію до 4000 С:

2HCOONa > NaООC-СООNa + H2.

Щавелева кислота є двохосновною й утворює кислі і середні солі. При нагріванні у присутності концентрованої сірчаної кислоти вона розкладається з утворенням оксидів кабогену(II) і карбогену(IV):

НООC-СООН > CO + CO2 + 2H2O.

При дії сильних окислювачів окислюється з утворенням води і оксиду карбогену(IV):

НООC-СООН + [O] > 2CO2 + H2O.

Мінеральне масло -- рідкі суміші висококиплячих вуглеводнів (tкип = 300--600°С), г. ч. алкілнафтенових і алкілароматичних. Використовується в техніці як мастильний, електроізоляційний, консерваційний матеріал, робоча рідина, зв'язуюча речовина (ДСТУ 3437).

Масла -- найбільш низькомолекулярні вуглеводневі гібриди. Вони надають зв'язуючим рухливість, плинність і служать джерелом утворення смол. Адгезійна активність у масел незначна. Вуглеводневий склад масел у різних зв'язуючих неоднаковий. Отримують переробкою нафти та вугілля.

Гідрофобні домішки -- вводять для зниження водопоглинання будівельного матеріалу на стадії його виготовлення. Найефективнішими є домішки на основі силон/силоксану типу ВАККЕР SMK-550. Ця домішка становить концентрат силіконової мікроемульсії на силон/силоксановій основі. Пігментна суміш

1.7 Інструменти, якими користуємося під час силікатного фарбування

Для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують різні інструменти, машини і механізми:

Сталевий шпатель призначений для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпаклівки на обштукатурені, дерев'яні та металеві поверхні. Він може бути з дерев'яною або металевою ручкою. Виготовляють шпатель з пружної листової сталі.

а б

Рис. 2. Шпателі: а -- з гумовим лезом; б -- сталевий

Вручну фарбують поверхні щітками, виготовленими з волосіні або м'якої свинячої щетини. Вони бувають різних форм і розмірів. Розмір щітки вибирають залежно від поверхні, яку фарбують.



а б в г

Рис. 3. Щітки: а -- махова, б -- ручник, в -- плоска, г -- макловиця

Махова щітка типу КМ забезпечує високу продуктивність праці при фарбуванні великих площ. Махові щітки діаметром 60 або 65 мм виготовляють з волосіні. Для фарбування стелі та верхніх ділянок стін з підлоги махову щітку насаджують на дерев'яний держак завдовжки 80-100 см.

Щітки ручники типу КР застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхонь водними або олійними сумішами. Їх виготовляють різних діаметрів (25, 30, 35, 40, 45, 50, 55 мм) з волосіні. Для зручності в роботі волосінь ручника слід перев'язувати шпагатом.

Ручники, в яких волосінь прикріплена до дерев'яної ручки клеєм, розмокають під час роботи з водними сумішами або при зберіганні їх у воді після фарбування олійними сумішами. Тому до початку роботи новим ручником рекомендується розсунути волосінь, залити всередину трохи олійного лаку і дати їй висохнути. Шар олійного лаку не пустить воду всередину дерев'яної обійми і захистить щітку від розмокання клею та випадання волосіні.

Щітки плоскі типу КП застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхні (вікон, дверей тощо), а також оздоблення пофарбованих поверхонь під цінні породи деревини і каменю. Щітки виготовляють різної ширини (35, 40, 50, 60, 75 або 110 мм) з волосіні. Плоскі щітки перед початком роботи шпагатом не перев'язують.

Щітка-макловиця типу КМА призначена для ґрунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих площах. Робочу частину щітки виготовляють із волосіні завдовжки 10-12 см. По периметру її робочої частини до волосіні добавляють щетину, щоб щітка стала дружнішою і волосінь не заламувалася під час роботи. При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність праці маляра.

До початку роботи з маховою щіткою або ручником її перев'язують шпагатом так, щоб на 2/3 скоротити довжину волосіні. Це роблять у такій послідовності:

Рис.4. Перев'язування щітки шпагатом

Невеликий відрізок шпагату накладають навколо волосіні щітки у вигляді петлі 1 і зав'язують його навколо ручки під обоймою 2. Беруть великий відрізок шпагату, на одному кінці якого роблять петлю у вигляді морського вузла 3 і надівають її на волосінь щітки 4. З короткого кінця шпагату роблять другу петлю 5, притискують її уздовж волосіні і обв'язують щітку довгим кінцем шпагату, накладаючи витки один біля одного на потрібну довжину волосіні 6 і 7. Короткий кінець шпагату протягують крізь першу петлю, а довгий - крізь другу і зав'язують їх на ручці під обоймою 8.

Замість шпагату щітку можна перев'язати шматком тканини. Для цього з бавовняної тканини відрізують стрічку, ширина якої дорівнює подвійній довжині волосіні щітки. Обмотують щітку тканиною і перев'язують її шпагатом на потрібній відстані від обойми. Верхню частину тканини відгортають до суміщення її з другою частиною і на ручці перев'язують її шпагатом. Щоб подовжити строк придатності щіток, після роботи водними сумішами їх слід промити в чистій воді, витерти і висушити. Щітки, в яких волосінь посаджена на клею в дерев'яну ручку, при тривалих перервах у роботі всихають, тому перед роботою їх варто намочувати у воді.

Після роботи олійними сумішами щітку треба промити в розчиннику: гасі, скипидарі чи бензині. Часте миття щіток у розчиннику погіршує якость волосіні, тому під час коротких перерв у роботі їх зберігають у воді. При цьому не варто опускати щітку на дно посудини з водою, оскільки волосінь згинатиметься. ЇЇ треба підв'язувати шпагатом в посудині так, щоб була змочена тільки волосінь або користуватися спеціальними затискачами.

а б

Рис.5 Тимчасове зберігання щіток у відрі з водою: а -- неправильне; б -- правильне



Рис.6. Використання затискачів для зберігання щіток у воді

Валики. При Фарбуванні вручну найпоширенішим є метод фарбування поверхонь без застосування щіток.

Цей метод полягає у тому, що фарбувальну суміш наносять на заздалегідь підготовлену поверхню хутряними або поролоновими валиками.

а б

Рис. 7. Пристрої для без щіткового фарбування: а -- хутряний валик, б -- бачок із сіткою



Рис. 8. Пневматичний валик із внутрішньою подачею фарби: 1 - чохол, 2 - корпус валика, 3 - фарбопровід, 4 - клапанний пристрій, 5 - штуцер для приєднання матеріального шланга

Циліндричний корпус валика виготовляють з відрізка алюмінієвої, пластмасової або паперово-смоляної труби, товщина стінок якої становить 1-3 мм. Зовні валик обтягують натуральним або штучним хутром з волосом заввишки 10-20 мм. Для цієї самої мети можна застосовувати пористу гуму або еластичний пінополіуретан (поролон). Валик повинен вільно обертатись навколо своєї осі, яка становить одне ціле з ручкою. За конструкцією валики бувають чотирьох типів: ВП - з поролоновим покриттям для нанесення водних сумішей; ВМ - з хутряним покриттям для неводних сумішей; ВМП - для фарбування підлог; ВМУ - для фарбування внутрішніх кутів.

Покриття валика типу ВП становить порожнистий циліндр у вигляді трубки, виготовлений на заводі з поліуретану з внутрішнім діаметром, що відповідає діаметру корпусу валика. У зібраному вигляді поліуретанова трубка натягується на корпус валика.

Робочий корпус валиків має довжину 100, 200 і 250 мм. Маса його у зібраному вигляді залежить від застосовуваного матеріалу і становить 300-410 г

Для змочування валиків фарбувальною сумішшю і зберігання її під час роботи використовують спеціальний бачок або відро з сіткою. Сталева сітка з отворами розмірами від 5?5 до 10?10 мм призначена для віджимання надмірної кількості суміші з валика. Сітку встановлюють похило так, щоб одна третина її була над рівнем суміші. Найкраще застосовувати бачок з похилим дном, що дає змогу повністю використовувати суміш.

Змочивши валик фарбувальною сумішшю, його двічі-тричі прокочують по сітці, після чого починають фарбувати поверхню. Суміш наносять. Прокочуючи валик по поверхні вертикальними рухами зверху вниз так, щоб кожна наступна смуга фарби перекривала попередню на 2-3 см. Після нанесення фарби на невелику ділянку поверхні фарбову плівку розтушовують рівномірними вертикальними рухами того самого валика. Після фарбування поверхня набуває шорсткуватої фактури, подібної до тієї, що утворюється від торцювання.

Завдяки такому методу фарбування поверхонь збільшується продуктивність праці маляра, стає зайвим торцювання поверхні, є змога приховати незначні дефекти поверхні, що залишилися після її підготовки.

Валики можна використовувати для фарбування поверхонь водними та олійними сумішами.

Фарбують поверхні також пневматичними валиками, до яких фарбувальна суміш подається по шлангу під певним тиском. Для цього валик підключають до фарбонагнітального агрегату або балонного фарбопульта. За принципом дії пневматичні валики бувають із внутрішньою або зовнішньою подачею фарби.

Пневматичний валик із внутрішньою подачею фарби складається з циліндричного валика, фарбопроводу і ручки з клапанним пристроєм. Дірчастий корпус порожнистого валика зовні обтягують чохлом із штучного хутра або пористої гуми.

Під час роботи фарбувальна суміш під тиском 0,5 МПа із фарбонагнітального бачка або фарбопульта по шлангу підходить до ручки валика. Після натискання на важіль клапанного пристрою 4 суміш по фарбопроводу заходить всередину валика і, просочуючись крізь отвори у ньому, змочує чохол.

Для нанесення водних фарбувальних сумішей користуються чохлом із пористої гуми, для неводних сумішей - чохлом із штучного хутра. До початку роботи в основі хутряного чохла потрібно зробити 30-40 отворів діаметром 2-3 мм.

Пневматичним валиком поверхню фарбує ланка у складі двох малярів. Один із них, йдучи попереду, щіткою відводить верхню межу фарбування, фарбує окремі ділянки поверхні, які не можна фарбувати валиком (у кутках, біля наличників та плінтусів, за радіаторами тощо). Другий робітник наносить фарбувальну суміш валиком, рівномірно пересуваючи його вздовж стіни зверху вниз і знизу вгору. Кожна попередня смуга фарби повинна перекриватися новою смугою на 2-3 см. Фарбуючи поверхні олійними фарбами, валик можна пересувати не лише у вертикальному напрямі, а й у горизонтальному.

Пневматичний валик із зовнішньою подачею фарби складається з валика, розподільника, подовжувача і ручки з клапанним пристроєм. Подовжувач 5 дає змогу фарбувати верхні частини стін, стоячи на підлозі.

Рис. 9. Пневматичний валик із зовнішнім поданням фарби: 1 - валик, 2 - щітка, 3 - розподільник, 4 - з'єднувальна муфта, 5 - подовжувач, 6 - клапанний пристрій, 7 - штуцер для приєднання матеріального шланга

Під час роботи фарбувальна суміш під тиском надходить у Т-подібний розподільник 3, вздовж щілинного отвору якого розміщені два ряди щіток 2. Суміш потрапляє на нижню щітку і передається на валик 1. Верхня щітка розрівнює суміш уздовж поверхні валика, а надлишок її знімає. Плоскі щітки можуть бути з волосіні, пружної тканини, поролона та інших матеріалів.

Пневматичним валиком із зовнішньою подачею фарби можна наносити ґрунтовки, водні та олійні фарбувальні суміші. Для роботи з водними сумішами застосовують валик з пористої гуми, а з олійними - валик із штучного хутра. Техніка фарбування поверхонь цим валиком така сама, як під час роботи валиком із внутрішньою подачею фарби. Відмінність полягає лише в тому, що валик із зовнішньою подачею фарби можна пересувати тільки у вертикальних напрямах.

Застосування пневматичних валиків підвищує продуктивність праці у 1,5-2 рази.

Після роботи валики слід старанно вимити спочатку у тому розчиннику, на якому була приготовлена фарбувальна суміш, а потім у гарячій воді з милом. Вимиті валики сушать і складають так, щоб не пошкоджувався волос чохла. Зберігати їх можна лише при плюсовій температурі повітря.

Фарборозпилювачі призначені для розпилювання водних, олійних, лакових та інших малярних сумішей. Пневматичний фарборозпилювач є основною частиною фарбувального агрегату і розпилює фарбу за допомогою стисненого повітря. Від його роботи залежать якість фарбування, витрата фарбувальної суміші та продуктивність праці маляра.

Пневматичні фарборозпилювачі мають різну продуктивність, застосовують їх залежно від обсягу фарбувальних робіт. Продуктивність фарборозпилювача залежить від конструкції розпилювальної головки і діаметра вихідного отвору сопла, крізь яке виходить фарбувальна суміш. Чим більший діаметр сопла, тим більшу кількість фарби розпилює фарборозпилювач за одиницю часу. Отже, щоб нанести цю фарбу на поверхню рівномірною плівкою, потрібна достатня площа для фарбування.

Для фарбування поверхонь з великою площею застосовують фарборозпилювач СО-71Б, а для виконання аерографічного розпису і фарбування невеликих поверхонь -- СО-6Б, СО-19Б тощо. Шпаклювальні суміші можна наносити фарборозпилювачами з великою продуктивністю, якщо працювати соплом діаметром не менш як 2,5 мм. Для нанесення лише шпаклювальних сумішей застосовують фарборозпилювачі СО-24А та СО-123А. Деякі фарборозпилювачі , як СО-6Б, СО-44Б, мають набір змінних сопел з розмірами отвору 0,4-1,2 мм, що дає змогу використовувати їх для різних видів робіт.

Сопло кожного фарборозпилювача має вихідний отвір круглої форми. Тому фарбовий факел, вилітаючи з сопла, набирає форму конуса і утворює на поверхні круглу пляму діаметром лише 10-15 см.

Рис. 10. Схема розпилювання фарби фарборозпилювачем

При такій ширині фарбової смуги краще фарбувати невеликі поверхні: двері, радіатори, труби тощо, а поверхні стін і стелі зручніше фарбувати розпилювачами з плоским факелом, які дають відбиток у вигляді овальної або прямокутної смуги завширшки 30-65 см. Плоский факел утворюється при механічному або повітряному стисненні фарбувального струменя, що вилітає з сопла фарборозпилювача. При механічному стисненні застосовують спеціальну щілинну насадку, яку закріплюють на розпилювальній головці перед вихідним отвором сопла. Фарбувальна суміш, вилітаючи з сопла, проходить крізь щілинний отвір насадки і змінює свою форму. При повітряному стисненні фарбовий факел стискує струмінь повітря, що виходить крізь спеціальні отвори в насадці фарборозпилювача.

Рис. 11. Схема утворення фарбового відбитка фарборозпилювачем з повітряним стисненням факела

Розглянемо будову фарборозпилювача на прикладі фарборозпилювача СО-6Б, який складається з корпусу, розпилювальної головки, бачка для фарби, голки і курка. Застосовують його для розпилення лакофарбових сумішей в'язкістю 15-20 с за віскозиметром ВЗ-4 при невеликих обсягах малярних робіт.

Рис. 12.

Корпус фарборозпилювача 5 має рукоятку 8, в нижній частині якої є штуцер для приєднання повітряного шланга 9. У верхній частині корпусу міститься штуцер 13 для приєднання бачка 3, положення якого фіксується за допомогою накидної гайки 2. Всередині розпилювальної головки 1 міститься сопло 12, отвір якого перекривається голкою 7, з'єднаною з курком 10. Кількість фарби, що надходить з бачка у головку фарборозпилювача, регулюють регулятором голки 6. Крім того, в цьому розпилювачі можна регулювати розмір факела поворотом розпилювальної головки. При повороті головки змінюється розмір щілини між носиком сопла і отвором головки. Тому для зменшення діаметра факела головку нагвинчують на корпус, а для збільшення -- згвинчують з нього.

До початку роботи з фарборозпилювачем до нього приєднують наливний бачок і повітряний шланг, що йде від компресора. У бачок наливають фарбу. Включають розпилювач, натиснувши на курок, який передає зусилля на шток повітряного клапана. При цьому клапан зміщується і повітря крізь отвір клапана по внутрішніх каналах надходить у головку розпилювача і крізь вихідний отвір її виходить зовні. При наступному переміщенні курка відтягується голка, отвір сопла відкривається і суміш з бачка починає надходити в розпилювальну головку. Тут її підхоплює струмінь системного повітря і викидає з розпилювача розпиленим факелом.

Регулюючи фарборозпилювач, необхідно слідкувати за тим, щоб курок спочатку відкривав повітряний клапан, а потім відходила голка і відкривався отвір сопла. Щоб зручно було замінювати фарбувальну суміш, у комплект фарборозпилювача входять два бачка. У комплекті фарборозпилювача є також дві головки і два сопла з різними діаметрами отворів, що дає змогу змінювати продуктивність розпилювача і застосовувати його для різних видів робіт.

Компресорні установки та компресори. Для механізованого виконання багатьох видів малярних робіт застосовують стиснене повітря. Воно потрібне для розпилення і нанесення на поверхні шпаклівок, ґрунтовок, водних і неводних фарбувальних сумішей, очищення поверхонь від пилу, приведення в рух пневматичних інструментів, виконання альфрейних робіт (аерографія, піскові присипки тощо). Стиснене повітря отримують за допомогою компресорних установок або переносних компресорів різних марок: СО-7Б, СО-45Б, СО-62А тощо.

Розглянемо будову пересувної компресорної установки СО-7Б. Дана пересувна установка складається з електродвигуна, двоциліндрового компресора, ресивера, масловологовіддільника, клинопасової передачі з кожухом, пускового пристрою і манометра. Вся установка спирається на два колеса і ніжку. Компресор 5 приводиться в рух за допомогою клинопасової передачі 4 електродвигуном 3 потужністю 4 кВт.

Рис. 13.

Компресор складається з картера, двох циліндрів і головки блока. Всередині його міститься кривошипно-шатунний механізм, до складу якого входять колінчастий вал 1, два шатуни 2 і два поршні 3. Кожний поршень має по два компресорних і маслозбиральних кільця. У верхній частині кожного циліндра в клапанній плиті 5, що відділяє циліндри від головки блока, розташовано по два клапани: всмоктувальний 10 і нагнітальний 9. Внутрішній простір головки блока поділений спеціальною перегородкою на дві частини: всмоктувальну і нагнітальну. Зовнішня поверхня компресора обладнана ребрами для охолодження.

...