Силікатне фарбування фасаду будівлі

працюючи у вологих місцях, користуватися гумовими рукавицями і чобітьми (при цьому напруга повинна бути не вище 36 В);

замінювати будь-які деталі тільки після зупинення інструмента і вимкнення вилки з розетки;

під час перенесення інструмента тримати його тільки за ручки або корпус;

не відходити від робочого місця, якщо інструмент увімкнений в електричну мережу;

працювати з механізованим інструментом на приставних драбинах заборонено.

Техніка безпеки при опоряджувальних роботах. При провадженні опоряджувальних робіт слід для підмощування використовувати інвентарне обладнання. Забороняється підмощуватися на приладах опалення, раковинах і т. д. Опоряджувати зовнішні укоси необхідно тільки з навісних консольних площадок.

Усі прорізи в зовнішніх стінах, в стінах сходових кліток без перекриттів, а також в шахтах ліфтів треба огороджувати.

Електричні проводи в місцях провадження робіт треба відключити або працювати в гумових рукавицях і гумових чоботях чи стоячи на гумовому килимі.

Переносні лампи повинні бути підключені до джерела електроенергії з напругою не більше 36 в.

При виготовленні фарбових складів і при пофарбуванні необхідно оберігатися від токсичності фарб і розчинників. Особливо треба бути обережним при роботі з фарбами, приготовленими на свинцевих або мідних пігментах. Оскільки фарби можуть шкідливо впливати на організм не тільки через легені, але й через шкіру й шлунок, перед їдою треба добре мити руки.

При малярних роботах всередині приміщень, особливо при пофарбуванні олійними складами, слід забезпечити природню або штучну вентиляцію, яка особливо необхідна при пофарбуванні гарячих приладів опалення і труб.

Довгочасне перебування робочих в закритих приміщеннях забороняється, оскільки процес твердіння олійної плівки супроводжується поглинанням кисню і виділенням вуглекислоти.

Фарбові склади шпаклівки й ґрунтовки слід готувати лише в спеціальних колірних майстернях, оснащених відповідним обладнанням і доброю вентиляцією.Курити в колірній майстерні забороняється.

При роботі з каустичною содою треба обов'язково одягати запобіжні окуляри й гумові рукавиці. У випадку опіку шкіри каустичною содою треба негайно промити місце опіку чистою холодною водою, потім 2 -- 3%-м розчином оцтової кислоти і знову водою.

Працювати з деякими видами розчинників, наприклад, з сольвентом, також треба в гумових рукавицях, а з сильними кислотами та їдкими лугами -- в гумових рукавицях, чоботях, в щільному брезентовому одязі й обов'язково в запобіжних окулярах. Категорично забороняється лити воду в сірчану кислоту, оскільки кислота при цьому сильно нагрівається і розбризкується. При розбавленні сірчану кислоту вливають у воду невеликими дозами.

Рами світлових фонарів промислових споруд слід фарбувати з дощок-стрем'янок, а не з обаполів.

При фарбуванні покрівель з великим схилом слід користуватися стрем'янками, прикріпленими до гребеня покрівлі, і працювати з запобіжними поясами.

Механізоване пофарбування можна виконувати тільки в респіраторах і спеціальному одязі, а також в запобіжних окулярах з лусковою оправою. Розігріті матеріали -- бітум, каніфоль та інші, необхідні для приготування лакових складів, переносити можна тільки в закритій посудині, а розбавляти розчинниками -- в іншому приміщенні, віддалік від вогню.

При роботі з вогненебезпечними складами, які містять в собі гас і скипидар, а також з нітро- і перхлорвініловими лаками та фарбами забороняється палити, запалювати вогонь, залишати матеріал без нагляду.

Робітники, які мають справу з шкідливими складами, регулярно раз на три місяці повинні проходити медичний огляд.

2. Проста штукатурка цегляних поверхонь

Штукатурення - це процес нанесення на поверхню штукатурного розчину. Залежно від складу розчину розрізняють штукатурки звичайні і декоративні. Шар штукатурки вирівнює поверхню конструкції, надаючи приміщенню або фасаду будівлі завершеного вигляду. Крім того, він поліпшує звуку - і теплоізоляційні якості конструкції, захищає зовнішні стіни від руйнівної дії атмосферних факторів. Дерев'яні конструкції після штукатурення стають важкогорючими .

Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в'яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в'яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею. Тому ми спостерігаємо, що цементні і вапняні розчини міцно утримуються на кам'яних поверхнях і практично не зчіплюються з дерев'яними. Саме тому, якщо потрібно обштукатурити дерев'яну поверхню цементними або цементно-вапняними розчинами добре зчіплюються з різними поверхнями, в тому числі й дерев'яними.

Штукатурити можна кам'яні, дерев'яні, бетоні, саманні, глинобитні та інші поверхні. Якщо штукатурка звичайна, то створюються умови для подальшого фарбування поверхні.

Звичайні штукатурки виконують цементними, вапняними, глиняними, вапняно-гіпсовими та іншими розчинами, які після висихання сіріють. Отже, поверхні, поштукатурені звичайними розчинами, потрібно фарбувати водними або неводними малярними сумішами.

Декоративні штукатурки виконують кольоровими розчинами, до складу яких входить пігмент, а також кольоровий кам'яний дерев'яний дрібняк, слюда або інші декоративні заповнювачі. Такі штукатурки не потребують фарбування, тому їх доцільно застосовувати для фасадів будівель, а також внутрішніх поверхонь у будівлях громадського призначення (хол, вестибюлі тощо). Залежно від складу розчину декоративні штукатурки поділяють на кольорові вапняно-піщані, теразитові і каменеподібні. До декоративних відноситься також багатокольорова штукатурка сграфіто.

2.1 Види штукатурки і якості робіт

Види штукатурки. Штукатурка може бути простою (під сокіл), поліпшеною (під правило) та високоякісна (по маяках).

Проста штукатурка (під сокіл) застосовується в другорядних приміщеннях: пральнях, складах,кладочках, тимчасових і промислових спорудах. Товщина штукатурної накиді повинна бути не більше 12 мм.

Поліпшена штукатурка (під правило) застосовується при опорядженні адміністративних, торгових, жилих приміщень, місць громадського користування, коридорі, учбових та інших приміщень, що потребують більш чистого опорядження. Товщина штукатурної накиді повинна бути до 15 мм.

Високоякісна штукатурка (під маяки). Коли стіни та стелі повинні бути вертикальними і горизонтальними, застосовується при опорядженні театрів, житлових будинків, клубів, плаців культури, музеїв, кінотеатрів, санаторіїв,виставочних залів та фасадів різних споруд. Товщина штукатурної накиді може бути до 20 мм.

2.2 Виконання простої штукатурки

Проста штукатурка складається з двох шарів: оббризку і ґрунту. Спочатку на підготовлену поверхню наносять шар оббризку більш жирним і рідшим розчином. Після часткового його тужавлення накидають густим і більш пісним розчином основний шар простої штукатурки - ґрунт. Розчин наносять в ручну або механізованим способом за допомогою спеціальних форсунок, які входять у комплект штукатурного агрегату або штукатурної станції. Затирати шар штукатурки можна також механізованим способом.

До початку роботи в приміщенні встановлюють поміст, на якому розміщують ящики з розчином, потрібний інструмент та пристрої, а також вимикають електричний струм, якщо проводка під напругою. Працюючи на помості, штукатурять і начисто опоряджують спочатку стелю, а потім верхні частини стін до рівня помосту. Після цього його розбирають і штукатурять нижні частини стін, віконні та дверні укоси. Якщо потрібно поштукатурити зовнішні віконні укоси, то для роботи влаштовують випускне риштування з обгороджувальним поруччям.

На поверхню штукатурний розчин можна накидати або намазувати. Розчин, що накидають заходить у пори, щілини, борозні й інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Оббризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки в подальшому міцно утримувався на поверхні. Накидають його кельмою з сокола , кельмою або ковшем з ящика.

Для накидання розчину кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Після цього він відступає до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні, яку штукатурять.

Протяжність руху кельми, розмах та сила залежить від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин можна рухом кельми зліва на право або справа наліво.

Розчин на стелю накидають рухом від себе, або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб падаючий лишок розчину потрапляв на нього.

Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від поверхні, що підлягає штукатуренню, щоб рухом кельми від ящика можна було накидати на неї розчин.

Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості. Такий ящик можна підіймати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.

При накидані оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем залежно від його об'єму можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1-1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин із сильним, паралельним стіні, рухом зверху в них накидають його на поверхню так, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.

Нанесений шар оббризку не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях, які сильно виступають, кельмою зчищають патьоки або грудки. Після часткового затужавіння оббризку на нього наносять шар ґрунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і ґрунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та інших причин. Шар оббризку перед нанесенням ґрунту витримують: для цементних розчинів - 2-3 год.; для цементно-вапняних - 6_12 год.; для вапняно-гіпсових - 15-30 хв, для вапняних - 20-24 год.

Грунт можна накидати або намазувати на поверхню. Накидають ґрунт кельмою з сокола або ящика, а також ковшем з ящика так само, як і оббризк. Під час виконання простої штукатурки ґрунт на поверхню можна намазувати безпосередньо з сокола. Для цього користуються соколом і кельмою. Взявши сокіл у ліву руку, на нього кельмою наберуть з ящика певну кількість розчину. Після цього приставляють сокіл під кутом до поверхні так, щоб верхній бік його був на відстані 5-10 см від поверхні, а нижній - на відстані, що дорівнює товщині шару ґрунту. Притиснувши цей бік сокола кельмою, його пересувають уздовж поверхні, поступово зменшують кут нахилу сокола. Під час намазування розчину на стіну сокіл пересувають знизу вгору, а при намазуванні на стелю рухом на себе. Під час руху сокола розчин рівномірно намазують на поверхню.

З цією ж метою замість сокола можна застосувати короткий півтерок завширшки 15-20 см. Спочатку на півтерок смугою накладають розчин. Взявши півтерок обома руками, притискаючи його до стіни і намазують розчин, як зазначено вище.

Відразу після накидання або намазування шару ґрунту його розрівнюють соколом так, щоб на поверхні не залишались глибокі борозни і смуги. Коли шар ґрунту почне твердіти, поверхню затирають дерев'яною теркою колоподібними рухами проти годинникової стрілки. Перетирають поверхню у разі потреби її змочують водою.

3. Влаштування плиткової підлоги з великорозмірних плит

3.1 Конструктивні елементи перекриття

Верхнім опоряджувальним шаром між поверхневого перекриття будівлі є підлога. Залежно від застосовуваного матеріалу підлога може бути бетонною, мозаїчною, плитковою, дерев'яною, паркетною, лінолеумною тощо. Залежно від вибраного матеріалу покриття підлоги може бути суцільним (безшовним) або зі швами.

Залежно від призначення і місця в споруджуваному будинку підлога може бути теплою або холодною. Для теплих підлог застосовують матеріали з високим коефіцієнтом теплоємності (дерево, паркет, лінолеум з підосновою тощо), а в підготовчих шарах - легкі бетони з керамзиту, перліту або прошарки з деревоволокнистих чи деревостружкових плит (фіброліт, оргаліт тощо0. Холодні підлоги влаштовують лише в приміщеннях з короткочасним перебуванням людей (магазини, вестибюлі громадських будівель, санітарні вузли тощо).

У той же час підлоги, що знаходяться під тимчасовою чи постійною дією води (ванни, лазні, цехи деяких підприємств), повинні мати прошарок гідроізоляційного матеріалу, який би захищав перекриття від дії води.

Подано конструктивне вирішення міжповерхового перекриття з гідроізоляційним шаром, яке влаштовують у санвузлах. Як видно з рисунку залізобетонні плити перекриття 1 вкривають про стильним підготовчим шаром з бетону або цементного розчину 2. Цей шар вкривають гідроізоляцією 3 (толь чи руберойд) , після чого на цементному розчині влаштовують підлогу з керамічних плиток на рис. 142, а.

Подано конструктивне вирішення підлоги, влаштованої на втрамбовану ґрунті, який служить для неї основою, на рис. 142, б

На дерев'яному перекритті також, при потребі, можна влаштувати плиткову підлогу. У цьому випадку особливу увагу слід приділити влаштуванню надійного шару гідроізоляції 4, котрий роблять не менше як з двох шарів руберойду або толю, які укладають на шар бітумної мастики. Після цього укладають металеву сітку 2 і шар цементного розчину або бетону. Підготовлену основу облицьовують плитками.

3.2 Настилання підлоги керамічними плитками

До початку настилання підлоги на перекритті мають бути закінчені роботи, пов'язані з влаштування м про стильного підготовчого шару з гідро - або теплоізоляційним прошарком. Цю роботу повинні виконувати бетонники.

Роботи по влаштуванню підлог з керамічних плиток виконують в такій технологічній послідовності:

- очищення основи від бруду, сміття, пилу і змочування її водою;

- розмічання основи підлоги, провішування її та встановлення маячних плиток - реперів і маячних рядів;

- сортування і підготовка плиток, а також у разі необхідності перерубування їх;

- нанесення на основу підлоги прошарок з цементного розчину завтовшки не більше ніж 15 мм і розрівнювання його;

- укладання плиток на шар розчину і підгонка їх під шнур за заданим рис;

- заповнення швів цементним розчином або цементним молоком;

- засипання підлоги мокрою тирсою і остаточне очищення її.

Послідовність операцій при укладанні плиток залежить від розміру підлоги і рисунка, а також від форми і розміри плиток. До настилання підлоги приступають після перевірки якості основи і затверднення стяжки. Горизонтальність основи перевіряють за допомогою рівня, прикріпленого до рейки. Якщо за проектом підлоги повинна мати похил, то кут похилу перевіряють за допомогою спеціальної рейки з рівнем. Під час перевірки кута похилу підлоги верхня кромка рейки має бути горизонтальні площі. Якщо на підготовлені основі є якість пошкодження або відхилення від норми, то ці місця виправляють розчином. Одночасно з перевіркою горизонтальності основи перевіряють правильність кутів підлоги за допомогою дерев'яних кутів. Після цього з поверхні основи змітають сміття, пил і змочують її водою.

Настилання підлоги квадратними плитками. Після закінчення перевірки горизонтальності і правильності кутів основи, очищення її від бруду, підлогу розмічають за зданими рисунками. Для цього спочатку в кутах приміщення на рівні чистої підлоги встановлюють чотири або й більше маячних плиток - реперів 1. Відмітки рівня чистої підлоги мають бути зроблені до початку опорядження на всіх стінах приміщень, де буде влаштовуватися плиткова підлога. Між маячними плитками вздовж стін натягують шнури 4 так, щоб усі чотири кути, утворені ними, дорівнювали 90°. Після цього між реперами вздовж довшої стіни насухо укладають ряд плиток, враховуючи товщину між ними. Якщо між реперами не вміститься число плиток, то один з реперів пересувають на потрібну відстань і знову закріплюють на розчині. Вузька смуга, що залишить біля стіни, заповнена кусками з плиток. Якщо відстань між маячними плитками більше 3 м, між ними встановлюють проміжні маячні плитки на відстані 1,5- 2 м одна від одної.

Після цього паралельно коротшій стіні по шнуру укладають маячні ряди 3 з плиток. Щоб шви в пристінних і проміжних маячних рядах збігалися, плитки укладають по розміченій рейці, на якій є поділки, що відповідають відстані між швами.

Першій поздовжній ряд плиток 2 укладають по шнуру - він також буде маяком. Встановивши маячні ряди, між ними укладають плитки під шнур або правило. Керамічні плитки закріплюють на поверхні цементним розчином складу 1:3; 1:4 або 1:5 (залежно від марки цементу0. Рухомість розчину має бути 5-6 см за стандартним конусом.

Приготовлений до роботи цементний розчин слід використати не пізніше ніж через 1,5 год. після виготовлення. Керамічні плитки можна встановлювати і на бітумній мастиці. Товщина шару розчину має бути 10-15 мм, а шару бітумної мастики - 3-5 мм.

Розчин розстилають між маячними рядами на площу, яку займуть 2-3 ряди плитки. На розрівненій лопаткою або рейкою розчин укладають плитки, осаджуючи їх легкими ударами ручки лопатки. Положення плиток перевіряють правилом, яке перекладають так, щоб кінці його лежали на маячних рядах.

Приклавши коротше правило до кромок крайнього ряду плиток і легко вдаряючи молотком, підганяють плитки так, щоб шов між ними і попереднім рядом був рівним.

Осаджувати плитки на розчині за допомогою ляпавки. Ляпавка - це кусок фанери розміром 50?70 см і більше, зверху якого прибивають дерев'яний брусок (ручку).

Уклавши декілька рядів плиток між маячними рядами так, щоб вони трохи виступили за їхній рівень, плитки осаджують ударами хляпавки до рівня маячних рядів. Після цього вирівнюють поздовжні шви, вдаряючи молотком по правилу, притиснутому до крайнього ряду плиток.

Опоряджену ділянку підлоги перевіряють контрольним двометровим правилом, прикладаючи його до поверхні підлоги в різних напрямах. Коли більша половина підлоги опоряджена, треба вздовж протилежної стіни викласти пристінний маячний ряд з плиток. На нього буде спиратися правило під час опорядження решти підлоги. Його виконують по шнуру так само, як і перший раз. Після цього опоряджують решту підлоги.

Працюючи з різнокольоровими плитками, потрібно стежити за виконанням наміченого рисунка, особливо коли укладають проміжні маячні, в яких плитки одразу слід укладати відповідну до рисунка.

Підлоги в приміщаннях з площею менше 4 м2 опоряджують так.

Після провішування і розмічання підлоги в чотирьох кутах приміщення встановлюють маячні плитки так, щоб верхня їхня площина була в різні майбутньої підлоги. Після цього всю площу приміщення вкривають шаром розчину, починаючи укладання його від стіни, що лежить проти дверей.

Цей розчин розрівнюють правилом, орієнтуючись на маячні плитки. Опоряджувати підлогу починають від дверей.

Коли робітнику потрібно стати на опоряджену ділянку поверхні, то її закривають фанерою або дошкою. Правильність опорядження контролюють контрольним правилом 3, кінці якого спирають на маячні плитки - репери 1.

Через 1-2 доби після опорядження підлоги шви між плитками заповнюють цементним розчином складу 1:1 або цементним молоком (цемент, розведений водою), розтираючи його по підлозі віниками. Через деякий час, ще до повного затвердіння цементу, зайвий розчин або молоко зчищають з поверхні, а підлогу протирають спочатку вологими ганчірками, а потім тирсою, змоченою у воді.

Облицювання підлоги з ухилом квадратними плитками. Підлоги з ухилом влаштовують в приміщеннях, в яких у процесі експлуатації необхідно відвести воду або рідкі промислові відходи. Це мийні приміщення лазень, душові, цехи підприємств тощо. Ухил підлоги має бути 1-2 %. Процент ухилу передбачається проектом і визначає, на скільки сантиметрів знижується рівень 1 м підлоги. Наприклад, при ухилі 1% кожний метр підлоги знижується на 1см.

До початку облицювання про стильний підготовчий шар підлоги з ухилом все має бути зроблений. Не дозволяється робити ухил за рахунок збільшення товщини прошарку, оскільки в подальшому це може спричинити до відшарування плиток.

Залежно від конструкції плиткових підлог з ухилом вода може відводитись двома способами: по трапу або по жолобах з трапами. Як видно вода з підлоги не великої площі стікає до трапа 4 по чотирьох трикутних пандусах 2. Межа між пандусами називається лінією розрубу. Якщо площа підлоги велика, воду відводять по двох або кількох трапах. У цьому випадку підлогу поділяють на прямокутники, між якими після облицювання утворюються лінії вододілу 5.

Для відведення води з підлог великої площі, наприклад, у цехах виробничих підприємств, на нижньому рівні ухилу покриття підлоги, влаштовують жолоби з одним або декількома трапами. Якщо підлога з трапом, дно жолоба 6 має ухил у бік трапа. При декількох трапах на стиках жолобів, на верхніх їх відмітці, утворюються вододіли.

Підлоги не великого розміру з одним трапом облицьовують способом „ у конверт “. Щоб підлога мала привабливий вигляд, слід біля стін, на рівні чистої підлоги, укласти 2-3 ряди плиток. Так пристінні смуги 2 влаштовують із горизонтальних рядів плиток, а пандуси розмічають, починаючи від межі внутрішнього ряду плиток. Для цього на рівні поверхонь встановленого трапа укладають маячну плитку - репер 1. За другу маячну плитку буде служити плитка, розміщена на середині внутрішнього ряду плиток пристінної смуги. Натягнувши між цими плитками шнур 5, його на кінцях навантажують і укладають маячну смугу 4 з одного або двох рядів плиток. Для встановлення лінії розрубу від внутрішнього кута пристінної смуги до маячної плитки біля трапа також натягують шнур.

Спочатку облицьовують пандус, що знаходиться проти вхідних дверей, потім пандуси, суміжні з ним, і, нарешті, - пандус біля стіни з дверима. Облицювання кожного пандуса виконують паралельно пристінній смузі рядами плиток,починаючи від трапа.

Положення кожного ряду плиток контролюють, користуючись правилом, один бік якого спирають на маячний ряд, а другий орієнтують відносно шнура, натягнутого по лінії розрубу.

Якщо площа підлоги велика, по лініях розрубу укладають маячні плитки - репер, між ними натягують шнур, під який укладають ряд плиток. Коли вся ділянка пандуса облицьована цілими плитками, у проміжки по лінії розрубу укладають куски плиток, перерубаних по місцю.

Підлогу з лотком і одним трапом облицьовують у такій послідовності. Спочатку по периметру приміщення виконують пристінну смугу.

Далі біля трапа і середини пристінних смуг на протилежних кінцях жолоба встановлюють маячні плитки так, щоб ухил дна жолоба був спрямований у бік трапа.

Натягнувши між ними шнур, спочатку укладають плитки дна жолоба, а потім облицьовують його стінки так, щоб верхня кромка жолоба знаходилось у горизонтальній площині. В подальшому верхні кромки жолоба повинні перекриватись плитками підлоги.

Після цього по відповідно натягнутих шнурах облицьовують прямокутні ділянки пандуса паралельними рядами плиток з ухилом у бік жолоба так, як це звичайно роблять на плоскій поверхні.

Висновок

Опрацювавши дані питання, робимо висновок про те, що під час виконання тих чи інших трудових процесів кожен його етап є не менш важливим, а якість виконаних робіт залежить від того, наскільки методично правильно та послідовно ми будемо виконувати наші дії.

Виконуючи різні види малярних робіт, не варто забувати й про техніку безпеки. Отже, лише врахувавши все це, можна виконати швидко, якісно облицювальні роботи без шкоди для здоров'я.

Література

1. Добровольський Г. М. Малярні і шпалерні роботи. -- Київ: Вища школа, 1996. -- 383с.

2. Добровольський Г. М. Штукатурні і облицювальні роботи. -- Київ: Техніка, 1997. 304с.

3. Суржаненко А. Е., Шепелев А. М. Малярні і штукатурні роботи. -- Москва: Вища школа, 1968. -- 416с.

4. Остапченко Т. Є. Технологія опоряджувальних робіт. -- Київ: Вища освіта, 2003. -- 384с.

5. Чмырь В. Д. Материаловедение для отделочников -- строителей. Материалы для малярных и штукатурных работ. -- Москва: Висшая школа, 1990. -- 208с.

6. Хаскін А. М. Креслення. -- Київ: Вища школа, 1976. -- 436с.

7. Васильчук М. В., Винокурова Л. Е., Тесленко М. Я. Основи охорони праці. -- Київ: Просвіта, 1997. -- 198с.

Размещено на Allbest.ru