Стильові риси архітектури провінційного католицького барокового храму (на прикладі костьолів Київщини і Волині)
Визначення специфічнокатолицьких традицій храмобудування в добароковому досвіді Європи та бароковому досвіді Риму. Ознайомлення з характеристикою суттєвих рис формування провінційного католицького барокового храмобудування на Київщині та Волині.
| Рубрика | Строительство и архитектура |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.07.2014 |
| Размер файла | 66,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київський національний університет будівництва ТА архітектури
ГОРБИК Олена Олександрівна
УДК 726.54: 7.03: 7.034
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури
СТИЛЬОВІ РИСИ АРХІТЕКТУРИ ПРОВІНЦІЙНОГО КАТОЛИЦЬКОГО БАРОКОВОГО ХРАМУ (НА ПРИКЛАДІ КОСТЬОЛІВ КИЇВЩИНИ І ВОЛИНІ)
18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури
Київ - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі “Основ архітектури і архітектурного проектування” Київського національного університету будівництва та архітектури Міністерства освіти та науки України.
Наукові керівники: кандидат архітектури, професор Чепелик Віктор Васильович, Київський національний університет будівництва та архітектури, професор кафедри Основ архітектури і архітектурного проектування;
доктор архітектури, професор Єжов Валентин Іванович, Київський національний університет будівництва та архітектури, завідувач кафедри “Основ архітектури і архітектурного проектування”.
Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор МАРДЕР Абрам Павлович, Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, заступник директора з наукової роботи;
кандидат архітектури КОЛОСОК Богдан Віталійович, Центр пам'ятникознавства АН України та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, завідувач сектором
Провідна установа: Архітектурний інститут Національного університету “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”, Міністерство освіти та науки України, м. Львів.
Захист відбудеться “26” червня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26 056 02 при Київському національному університеті будівництва та архітектури за адресою: м. Київ, Повітрофлотський пр., 31.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету будівництва та архітектури: м. Київ, Повітрофлотський пр., 31.
Автореферат розісланий “22”травня 2003 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат архітектури, професор Тімохін В.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Серед праць, присвячених українському бароко, цілісного дослідження наявного католицького храмового зодчества не постало досі. Якщо архітектура католицького бароко Волині вже викликала деякий науковий інтерес, мала поодинокі публікації, то щодо Київщини досі немає жодної. Не укладено реєстр пам'яток (за нашими підрахунками це бл. 200 храмів Київсько-Луцького діоцезу ХVІ-ХVІІІ ст., з яких збереглося бл.35%), наявний фактичний матеріал цілісно й системно не розглядався. Натурні дослідження та спроби проведення архітектурознавчої типології не охоплюють всіх пам'яток, аналіз форм має фрагментарний характер, уваги до прояснення культурного і стильового змісту архітектурної форми храму нами не помічено. Питання: чому саме в даний період на даній території виникли саме такі костьоли, в чому їх відмінність від сучасних їм прецедентів католицького загалу та від православного храмобудування регіону, на сьогодні власне не ставилось.
Об'єднати Київщину і Волинь як єдиний регіон дослідження дозволяє їх спільна історична доля в ХVІ-ХVІІІ ст., що спричинила синхронічність розгортання певних архітектурних процесів. Лише в часі бароко ці території державно належали до католицької Європи, ставши її східною межею. Католицька архітектура досліджуваних регіонів формувалась в рамках єдиної від ХVІІІ ст. Луцько-Житомирської діоцезії, кордони якої (в межах сучасної України) ми покладаємо як територіальні межі дослідження. Зауважимо, що провінційність католицького храмобудівного процесу у ХVІ-ХVІІІ ст. на досліджуваних українських землях розуміємо не як провінційність щодо обширів Речі Посполитої, але як провінційність щодо європейського католицького барокового світу.
Досі науковий пошук зосереджується на пошуку історіографічних подробиць будівництва, спробах систематизувати пам'ятки за авторством або рішенням окремих елементів. Натомість не приділена увага специфічно католицькій, відсутній в православному досвіді, розгалуженості чернецтва на ордени і відповідним традиціям храмобудування, регіональність храмобудівних шкіл вбачається відповідною рамкам етнографічних та світсько-політичних розмежувань без уваги до принципу католицького організаційного поділу територій на діоцезії та орденські провінції. Видається важливим для вітчизняного архітектурознавства приділити увагу вказаним питанням, що допоможе з'ясувати генезу українського православного мистецтва в рамках загальнобарокового, дозволить вийти на рівень проблем світової історії архітектури. Отже тема є актуальною з огляду на низький ступінь її дослідженості.
Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в руслі програми Української академії архітектури з вироблення концепції розвитку архітектури. Дане дослідження збігається з напрямком наукової роботи кафедри основ архітектури КНУБА.
Мета дослідження: визначення стильових рис та особливостей архітектури барокового провінційного католицького храму, зокрема на терені Київського і Луцького діоцезів.
Задачі дослідження:
- з'ясувати культурологічні засади становлення архітектури костьолу ХVІ-ХVІІІ ст.;
- визначити специфічнокатолицькі традиції храмобудування в добароковому досвіді Європи та бароковому досвіді Риму;
- дослідити становлення католицького барокового храмобудування в регіоні, прослідкувати його історичну генезу протягом ХVІ-ХVІІІ ст., для чого встановити періодизацію та охарактеризувати розвиток храмобудування в кожен з періодів;
- визначити критерії для укладання архітектурної типології та скласти типологічні ряди генези барокових храмів регіону;
- розглянувши католицький бароковий храмобудівний процес на неукраїнських європейських провінційних обширах та дуалізм українського бароко (православного національного і католицького європейського бароко на Україні), визначити суттєві риси формування провінційного католицького барокового храмобудування на Київщині і Волині
Об'єкт дослідження: провінційний католицький бароковий храм. Предмет: стильові риси та особливості архітектури барокового храму Київської і Луцької діоцезії.
Методи дослідження. У ході роботи автор зверталась до положень трьох основних методів мистецтвознавчого та архітектурознавчого аналізу: формального (започаткованого Г.Вельфліним, який вважає розвиток мистецької форми результатом еволюції художнього бачення і досліджує “чисту форму” виходячи з внутрішніх закономірностей її становлення), феноменологічного (виробленого в к.ХІХ-п.п.ХХст., що дозволяє дослідити природу мистецтва, виходячи з його філософської суті і загальних категорій культури), іконологічного (започаткованого Е.Панофскі у п.п.ХХст.; досліджує форми мистецтва з точки зору їх змісту).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
- історія європейських архітектурних стилів ІХ-ХVІІІ ст. розглядається як формальне вираження католицької християнської парадигми, відтак обстоюється теза про те, що стилі ці географічно не поширюються за межі католицького світу, а хронологічно - за межі ХVІІІ ст.; становлення стильових моделей католицького храмобудівництва є взаємозалежним з формуванням специфічно католицьких стильових типів чернечих організацій - автором характеризуються храми романських бенедектинських конгрегацій, готичних жебруючих орденів, барокових реформованих та новоутворених контрреформаційних орденів;
- обгрунтовується необхідність при визначенні регіональної специфіки архітектурних шкіл храмобудування враховувати діоцезальну та провінційно-орденську приналежність об'єктів та доводиться, що розвиток регіональних традицій храмобудування пов'язаний саме з буттям діоцезальної організації земель, підпорядковується приписам діоцезальних нормативних документів; натомість розповсюдження панєвропейських стильових тенденцій пов'язане з ойкуменічною діяльністю орденських організацій, кожна з яких має певні стильові уподобання;
- збираються і опрацьовуються дані щодо католицького храмобудування ІХ-ХХ ст. на Київщині і Волині, визнається пріоритетне значення періоду бароко; визначається періодизація місцевого католицького барокового храмобудування, в науковий обіг вводиться системно впорядкований перелік пам'яток; вперше дослідження розрізнених об'єктів переходить у вивчення їх системної цілісності, формулюються ознаки стильових напрямків та архітектурних типів католицького храмобудування, визначається їх генеза та система взаємовпливів;
- наголошується диференціація української барокової архітектури на принципово відмінні лінії: українського національного православного бароко і католицького колоніального бароко на Україні, - зазначається незалежність останнього в рамках першого.
Практичне значення одержаних результатів визначається спрямуванням дослідження на опрацювання малорозробленої теми. У науковий обіг вводиться низка даних, врахування яких є необхідним для подальшого її освоєння; отримані висновки сприятимуть складанню більш повної картини історії архітектури України. Результати і висновки дослідження можуть бути враховані при реконструкції пам'яток, впровадженні у викладення курсів “Історія мистецтв” та “Історія архітектури”, внесені в наукові та довідникові видання.
Апробація результатів дисертації Основні положення і висновки дисертації відображено в доповідях на 59-й, 60-й, 61-й, 62-й, 63-й науково-практичних конференціях КНУБА (1998-2002 рр.), ІІІ та V міжвузівських науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми теорії та історії архітектури” АОМАУ (1999 р., 2002 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Філософія науки, техніки та архітектури” КНУБА (2000 р.), V міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” КПІ (1999 р.) та опубліковано в 9 статтях у наукових виданнях, 7 з яких вміщено у фахових наукових виданнях.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, огляду джерел, трьох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, бібліографії (349 найменувань), ілюстрацій (63 сторінки), додатків (47 сторінок текстів та таблиць). Загальний обсяг дисертації 140 сторінок тексту.
ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1.Культурологiчнi основи католицького європейського барокового храмобудування.
Розділ складається з огляду джерел і літератури та трьох підрозділів, присвячених з'ясуванню специфіки стилю бароко як католицького європейського стилю (1), специфіки католицького барокового храму як створюваного в дусі католицької контрреформаційної парадигми (2), специфіки європейської архітектурної храмобудівної традиції (3).
Для вирішення поставлених завдань опрацювання джерел велось відповідно до структури дисертації за тематичними блоками. Щодо стильової специфіки католицького бароко, цікавими є висновки з католицької історії Л.Февра. О. Шпенглер, К.Свасьян справили значне враження на автора (феноменологія та симптоматика бароко в руслі європейської культури). Й. Хейзинга запропонував концепцію ігрової природи буття, експлікаціюючи і на історичний матеріал бароко. В текстах Х.Гадамера також знаходимо примітки стосовно природи гри, слушні для осмислення ігрової природи бароко. П.Флоренський, С.Аверінцев, А. Кураєв, В. Розанов в ряді праць відзначають стильові особливості світочуття православ'я, католицтва, протестантства. У доробку Л. Карсавіна видатними є праці з культурології католицтва. П. Біциллі, С. Гуревич, досліджуючи феномен середньовічного мистецтва, подали знаменні судження щодо світочуття західного християнства. В.Вейдле належить праця про природу стилестановлення та розвитку європейського мистецтва. Е. Панофскі на прикладі звернення до готики дав цікаві зауваження щодо природи “храму”, звертаючись до Ренесансу вказав на ряд положень щодо природи “стилю”. А. Каплун досконало опрацював поняття “стиль”. А. Брінкман, Дж Арган, Б. Віппер, розглядаючи особливості синтезу мистецтв в різних стилях цікаво інтерпретували стильові засади бароко. Г.Вельфлін сформулював закони становлення стилів за тріадою “архаїка-класика-бароко”, розкрив закономірність змін “бачення-сприйняття” на кожному з етапів, охарактеризував стиль європейського бароко. Г.Лукомський, Г.Логвин, В.Чепелик, А. Макаров, розумуючи над природою українського бароко, зауважують ряд загальностильових положень.
Дослідження літургійної змістовності храму грунтувалось на працях в галузі архітектурознавства, мистецтвознавства, естетики, історії культури, історії релігії. Зазначимо, що фахові роботи характеризуються вузькоспеціалізованою спрямованістю. Підгрунтям авторської уваги до Літургійного виповнення архітектури храму стали твори П. Флоренського, його висновок щодо невідмінимості літургійного змісту творів храмового мистецтва, їх невиємності з Літургійного контексту, поза яким вони втрачають духовну, культурну й естетичну цінність. Важливим щодо засад творення архітектури православного храму вважаємо доробок А. Комеча, Г. Вагнера, С. Аверинцева, В. Бичкова, А. Щенкова і Т. Вятчанінової, М. Шукурова, Ю. Криворучка. храмобудування волинь київщина бароковий
Висновки стосовно діоцезальної та орденської храмобудівних традицій дозволили зробити видання з історії архітектури (Г. Зедельмайра, П. Франкля, М.Дворжака, С.Ванеяна, Г.Грімма), ряд польських орденських ювілейних видань (капуцинів, кармелітів босих, бенедиктинців, домінікан), іконографічні матеріали; але ми маємо зауважити, що досі відсутні спроби скласти феноменологічну історію католицького храмобудування. Архітектурознавчі праці не приділяють уваги орденським архітектурним традиціям та їх культурологічному змісту (за виключенням праць Г. Саркіс'яна присвячених романському стилю у ВІА, текстів К. Гартмана, праць Н. Ускова стосовно містобудівної стратегії жебруючих орденів). Ряд джерел, що містять відомості про доктринальну специфіку орденів не поширюють своєї уваги на архітектурний аспект проблеми (праці Ж. Губера, А. Ільїна, С. Залєські, В. Резонова). Орденські джерела, в яких наявні елементи початкового аналізу архітектури даного ордену, не мають взаємоперегуку і глибокого архітектурознавчого підґрунтя.
Вивчення провінційного храмобудування супроводжує необхідність розгляду суті та ролі “столичної” школи Риму, включаючи пошуки майстрів Ренесансу, маньєризму, бароко. Фактологічним підґрунтям для наукових узагальнень стали розділи “Всесвітньої історії архітектури” у викладі О. Шаузи, К. Гартмана, п/р Баранова, п/р Коллі, інш. М. Дворжак та Г.Вельфлін звертались до італійського мистецтва Ренесансу і бароко для апробації своїх концепцій. З.Гідіон зауважив деякі положення становлення римського бароко. Філософський аналіз художніх проблем і цілей епохи, персонального доробку подає Дж. Арган. Бринкман зосереджує увагу на становленні бароко як явищі німецької культури, протилежному мистецькій традиції італійського півдня. Тексти Д. Аркіна, М. Брунова цінні як свідчення натурних спостережень і їх наукова інтерпретація. В монографії А. Буніна зазначені містобудівні аспекти становленні барокового храму. У Б. Віппера знаходимо цінний аналіз феномену італійського маньєризму. Персональний доробок зодчих італійського Ренесансу і бароко досліджував В. Чепелик. Попри вагомість вказаних праць залишились нерозкритими питання надстильової систематизації римських храмів, генези їх типів. У вітчизняній науці досі маємо лише опис окремих пам'яток, порівняння елементів споруд не переростає в послідовний виклад історії становлення планувальної структури або структури фасаду римського барокового храму.
Історія католицького храмобудування на досліджуваних територіях, окрім лічених публікацій в періодиці останнього часу, не отримала тематичного наукового опрацювання. Відтак нижче розглядувана література містить лише вихідні дані для дослідження.
Цікавими є нотатки місцевих діячів та подорожніх ХVІ-ХVІІ ст., які містять відомості щодо втрачених споруд. В ревізійних описах ХІV-ХVІІ ст. можемо віднайти дані стосовно замкових костьолів. Важливим джерелом є географічно-статистичні описи парафій, створені в ході католицьких візитацій та королівськими географами. Публікація матеріалів архівів, краєзнавчих нарисів велась від 40х рр. ХІХ ст. у звітах історичних гуртків, в журналах “Київська старовина”, “Искусство Южной России”, у Волинських і Київських “Єпархіальних” та “Губернських відомостях”. Ряд дат ми звіряли з реєстрами храмів Літургійних календарів, реєстрами переосвячених на церкви костьолів. Узагальнюючий аналіз історії маємо у творах М.Грушевського. Історія католицтва на Україні, історія Луцько-Житомирської діоцезії привертають увагу істориків від 20-х рр. ХХ ст., діоцезальному ж храмобудуванню присвячено лише одну оглядову монографію К. Іваницького 1922 р. Маємо акцентувати на позаархітектурознавчих працях Д. Толстого (історія католицтва в Росії, історія окремих діоцезій, реєстри храмобудування), Л. Похилевича (опис міст, сіл, маєтків Київської губернії 60-х рр. ХІХ ст.), М.Теодоровича (довідкове видання 80-х рр. ХІХ ст. щодо Волині). Аналогічними, хоча до уваги в них приймається лише польсько-католицька Волинь, є праці Ол.Пшедзієцького (1841 р.) та Т.Стецького (70-80 рр. ХІХ ст.).
Перші мистецтвознавчі дослідження окремих костьолів Волині постали в 20-х рр. ХХ ст. і належать Й. Дудкевичу та О.Прусевичу. Виконані в 40-50-х схематичні обміри та фотофіксація ряду храмів віднайдені в архівах НДІТІАМ. Проектні матеріали інституту Укрпроектреставрація є важливим іконографічним джерелом. В роботі використано дані довідника-каталога “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР”. З доробку польських архітектурознавців др.п. ХХ ст. слід зазначити статті в наукових збірках "Мистецтво на східних землях Речі Посполитої", "Мистецтво східних окраїн". Польський знавець католицької архітектури Україні проф. Є. Ковальчик в ряді статей відзначає храмобудівний доробок окремих фундаторів та зодчих; систематика вченого зводиться до розгляду прикладів центричних храмів, базилікальних з/без трансепту; структура фасаду не розглядається. Загалом аналіз носить пам'ятникознавчий характер, і є цінним для уточнення персоналістичної приналежності храмів. Також зазначимо публікації Й. Пащенди (традиції нормативного затвердження єзуїтських будов, історія провінцій; неточно вказано кількість єзуїтських костьолів на Україні, їх є понад 13) та М. Бриковської (історія єзуїтів на Волині, аналіз окремих пам'яток, безпідставні зауваження про вплив на орденське зодчество місцевих традицій).
В останнє десятиріччя українські дослідники оприлюднили кілька тематичних статей. О. Годованюк диференціює костьоли Волині як однонавні безверхі апсидні ХІV-ХVІ ст., тринавні базиліки ХVІІ ст. з різною кількістю стовпів, костьоли з фасадною баштою, з двома баштами. Дані висновки є, безумовно, невичерпними. На нашу думку, якщо мати за мету побудову еволюційної лінії формалістичного ускладнення храму, то найперш слід враховувати не форми екстер'єру, але структуру храму (1), яка вирішувалась переважно у відповідності до стильових традицій того чи іншого ордену (2) і де основою розвитку літургійного простору, і відповідно архітектурної форми, є не західна, вхідна, а олтарна, східна, частина храму (3). Наукова цікавість дослідника луцької старовини Б. Колоска поширюється і на уточнення історії кафедрального костьолу, історію храмобудування Волині; його праці вражають скрупульозністю і ґрунтовністю. Також слід зазначити публікації П. Ричкова щодо єзуїтської архітектури Волині, О. Паламеницької з архітектури Кам'янецької діоцезії, дослідження храмобудування Волині О.О. Лесик (недиференційовано і православного і католицького), аналіз архітектури замків В.Заболотного, О.В.Лесика. Огляд джерел волинського пам'ятникознавства навела Л.Гнатюк-Сосна.
Мусимо визнати, що наукового узагальнення архітектурної католицької спадщини Київщини і Волині досі не постало. Досліджено (недостатньо і неоднорідно) лише окремі пам'ятки, більшість наукових робіт присвячена питанням історії католицтва на Україні, краєзнавчим та пам'ятникознавчим проблемам, і лише лічені автори звертаються до архітектурознавчої розробки теми.
Спадщина українського бароко опрацьована доробком: Ю. Асеєва, С. Грабовського, М. Дьоміна, Ф. Ернста, В. Завади, В. Єжова, Б. Єрофалова, М. Коломійця, Л. Крощенка, С.Кілессо, Т. Кілессо, К. Липи, Г. Логвина, Ю. Лосицького, В. Лукавцева, А. Мардера, А. Макарова, Л. Міляєвої, З. Мойсеєнко, В. Овсійчука, Г. Павлуцького, О. Паламеницької, А. Пучкова, В. Січинського, В. Соченка, Д. Степовика, В. Тимофієнка, В. Чепелика, К. Широцького, П. Юрченка, інш. Маємо зауважити, що в усіх випадках увага дослідників зосереджувалась або на виключно православному бароко України, або - на “бароко загалом” без врахування програмної відмінності, навіть антагоністичності українського національного православного бароко і європейського католицького бароко на Україні. Контрастом до подібних досліджень є праці В. Вечерського, де акцентовано дану проблему, зауважено самобутність архітектури католицького бароко на Україні як окремого явища в рамках українського бароко. Можемо підсумувати, що заявлена в дисертації проблематика є малоопрацьованою в науці і потребує грунтовного дослідження.
Європейське католицьке бароко у розвитку світової культури. В культурологічних дослідженнях, коли “стиль” розуміють як спосіб життєдіяльності і світобачення, усталеним є розгляд “бароко” як іманентного всякій культурно-стильовій цілісності етапу, який завершує еволюцію та позначає звершення і старіння певних стилеформуючих тенденцій. Дисертація досліджує історичний прецедент бароко, стиль епохи, що панував у Європі в кін. ХVІ-ХVІІІ ст.
Ми можемо фіксувати випестування в рамках загальної та художньої освіти, яку проходили європейці-католики в системі контрреформаційних єзуїтських університетів, специфічного барокового смаку. Католицизм визнає доцільність активного втручання в творення історичного процесу, тому намагання здолати конфлікт середньовічного і новочасового світоглядів, готичних і ренесансних уподобань, заткати “чорні діри” нововідкриті людством у ХV-ХVІІ ст. (Нових світів Америки і протестантських територій Європи, язичницької античності і просторів космосу) є типово католицьким. Тридентські собори були інтродукцією бароко і все двохсотліття доби - інерцією релігійних сум'ять. З сер. ХVІ ст. католицтвом обрано шлях ортодоксального утвердження своїх устоїв. Відтак, якщо “бароко” протягом сторіч ідентифікувалось з “єзуїтським стилем”, то католицтво ХVІІ-ХVІІІ ст. є “бароковим християнством”, яке стало завершальним щаблем розвитку християнської культури і знаменувало трансформацію католицької ойкумени в європейську цивілізацію. Релігійного досвіду, рівного пережитому в епоху бароко, далі Європа не знала, храмобудівний бум, що спалахнув з бароко, з ним і згасає.
Протягом тисячоліття Європа утворювала самоцінний культурний світ, що виражали історичні культурно-мистецькі стилі, які змінювали один одного, але не переходили межі католицької ойкумени. Із кафолічності віри постала кафолічність форм, кафолічність стилю і весь темперований розвій європейських стилів є єдиним стилем західного християнства в ряду інших тисячолітніх культур. Стиль католицької парадигми є інваріантним: як романський, готицький, барокоРелігійна толерантність Ренесансу спричинилась тому, що стиль цей не можемо вважати показово-католицьким, реформатори опротестовували як антикатолицькі саме ренесансні римо-італійські культурні елементи. Отже, якщо історичні європейські стилі географічно не поширювались за межі католицького світу, а хронологічно - межі ІХ-ХVІІІ ст., то бароко є чи не останнім специфічно католицьким стилем (наступні класицизм, ампір, еклектику, модерн, авангард вважаємо світськими та понад-європейськими). У бароко в руслі католицької традиції синтезувались елементи католицької готицької і ренесансної неоантичної культур, що засвідчує й історія барокового храмобудування. Контрреформаційне мистецтво кликало до співпереживання, було реалістичним і вражаючим, оригінальним, мало відволікати від протестантських розумувань; зріла барокова форма побудована як ілюзорна, імпровізаційна, неосяжна. Протестантизм вимагав інтелектуального, раціонального пізнання релігійних істин, католицтво - віри, почуття, дії.
Ми наполягаємо на значущості для становлення стилю бароко католицької контрреформаційної доктрини та важливості для історії католицтва ділення на періоди до- і після- Тридентських соборів, до- і після- бароко. Іманентні якості католицтва стали синонімічні поняттю бароко. Стиль, що створювався як католицький, мистецькі засади і світоглядні смаки якого формувались представниками католицьких освітянських структур - бароко - це стильове вираження ренесансу західного християнства і “останній період стилю перед періодом безстилля” (В. Вейдле), “Останнє, осяяне осіннім сонцем, найдосконаліше по стилю вираження західної душі” (О.Шпенглер).
Католицький бароковий храм: діалектика сутності і форми. В часі сучасної атеїстичної наукової парадигми при аналізі об'єктів, створених в інших світоглядних обставинах, слід враховувати автентичне розуміння мети творчого акту. Традиційна впевненість в неадекватності барокової форми суті і духу християнства заперечує саму спробу зрозуміти, якими були барокові релігійні почуття - не в об'єктивності наукової рефлексії, а як релігійний досвід поколінь бароко. Можливо, слід визнати, що “бароковий храм” як такий не пережив своєї епохи, створити, “добудувати” його собою могли лише діячі поколінь бароко, бо “бароковий храм” виник і існував лише в характерних актах християнської свідомості, дійсних в межах ХVІ-ХVІІІ ст. Але можна бути певним, що на теренах контрреформаційної барокової Європи храми будувались для потреб християнського богослужіння, і саме таке розуміння - архітектурна форма храму заради літургійного його сенсу і змісту, є дійсним.
В типологічних ландшафтах архітектури, вірогідно, храм являє найбільш чисту можливість мислеформи, максимум метафізичного зусилля. Дуалістично архітектурна форма храму може трактуватись і як раціонально-символічна і як ірраціонально-онтологічна. Першому випадку належні інтерпретації езотеричного значення храму та його складових за богословською традицією і мистецтвознавчими версіями, в т.ч. архітектурознавчими. В другому випадку Храм є явленням буття метафізичного рівня, над-реальності, або станом, процесом кореспонденції з нею і тоді Храм не підлягає раціональному пізнанню, але має бути прийнятий як особистісний досвід. Волею Господа "архітектурна форма" як "Храм" може існувати і "діяти" над-свідомо - містичним чином сакралізувати, корегувати, вступаючі в її поле елементи.
Принципово час і простір в Храмі є завжди і всюди Літургія, архітектурною формою оконтурена, зафіксована. Літургійний храмовий простір (трансцедентний, ірраціональний, нескінченний, понадісторичний, переживаний в особистому досвіді) має запоруку в архітектурному просторі інтер'єру храму, архітектурній формі (яка може підлягати історичному стильовому розвитку, бути підвладна науковому пізнанню). Літургійний простір виникає у в-храмовому контексті, має вираження через нього, архітектурний храмовий простір є комунікацією в простір літургійнийПор. тезу О.Габричевського про дуалізм архітектурного простору: як статичного, існуючого об'єктивно (двовимірний раціональний простір плану і розрізу), і як динамічного, ірраціоналізованого в суб'єктивному сприйнятті. Пор. тезу Р. Інгардена про двоїсту структуру архітектурного твору як об'єктивно існуючої “споруди із каменю”, яка ще не є храмом і лише може бути буттєвою основою його утворення і як усвідомленої, існуючої лише в актах свідомості певного культурного кола архітектури-Храму.. Архітектурна форма храму є діалектично відповідна літургійному змісту його формальна складова. Тому "архітектура храму" не є лише полем апробацій стильових моделей чи музеєм-зібранням творів мистецтва. Також, думаємо, не доцільно обмежувати генезис форми храму “функціональною схемою обрядів”. На наше переконання, якраз конкретна форма визначала “функціональний” маршрут: наявна форма мала бути освячена, обнесена, прийнята в дію, хоча, звичайно, місцеположення олтарів, кафедр, капел, проходів мало невипадковий характер, і “функціонально” осмислялось і богословами і зодчими. Зазначимо, що символічно-образні інтерпретації форми храму, які могли “закладатись” при побудові (інтерпретація “від образу до форми”), та аналітичні інтерпретації сталої форми храму (“від форми до образу”), сенси, образи і символи бувають плином часу модифіковані (збагачені) або втрачені (витіснені й підмінені).
Як католицтво в ряду християнських культур, так і бароко в ряду католицьких стилів має своєрідність теологічного осмислення Храму, яке, проте, не суперечить загально-християнським положенням. В-архітектурному контексту храму приналежні сім Таїнств, які відбуваються в ході богослужінь. Сакральним ядром богослужебного циклу є Таїнство Причастя, що містично єднає людину з Творцем, спасає, є богопізнанням. Богопізнання як літургійний гнозис - складна система символічного сприйняття всякої присутньої в храмі форми, постаті, дії. “Прозорість” храму, його Літургійно-просторова безмежність проявляється і в перманентній змінності архітектурної форми храму в процесі сприйняття літургійного дійства. В певні моменти реальність “об'єктивної архітектури” в свідомості учасників меси устрімлюється до нуля, чинними є літургійні метаморфози архітектурної форми: церква є земним небом, апсида являє кімнату Марії, згодом Віфлеємську печеру, Голгофу; диякони зображають і являють серафимів... Розгортанням ортодоксальної концепції взаємозаміни “образу-зображення” і “образу-дійсності” була вироблена католицтвом в період бароко концепція чуттєвого сприйняття догматів через мистецькі твори, їх реалістична наглядність, “соковита зиблемість”. Отже в період бароко, коли Тридентські собори узаконили єдину для католицького ареалу форму Літургії, архітектура канонічно втілювала єдність форми і суті Храму як літургійної події. Саме така - сенсова, літургійна транскрипція архітектурної форми Храму, створеного відповідно до релігійних потреб певної доби, має бути усвідомлюваною при сучасному архітектурознавчому дослідженні пам'яток барокового храмобудування.
Католицька традиція храмобудування: діоцезальна та орденська специфіка. Слід звернути увагу на ієрархічну організацію католицької церкви та відповідне адміністративне ділення територій. Католицька церква є спільнотою вірних, що перебувають в межах однієї з її іпостасей: Церкви Небесної та Церкви Земної, кожна з яких ієрархічно структурована. Від рівня архієпископів йде поділ католицького духовенства на “світське” (“біле”) і “чернече” (“чорне”). Для “світського” духовенства одиницею територіального поділу є діоцезія на чолі з єпископом. Чернече духовенство розгалужене на систему орденів за програмною орієнтацією, кожен з орденів має свою організацію, незалежний устав, власне територіальне впорядкування, одиницею якого є орденська провінція на чолі з провінціалом. Так європейська ойкумена мала кілька паралельних сіток диференціювання території: світський державний поділ виокремлював землі, демонструючи їх взаємонезалежність; поділ на діоцезії і орденські провінції об'єднував землі в їх всезагальній приналежності духовному центру, Риму. В рамках такого впорядкування існувала система контролю земель з тамтешніми парафіями і храмами, система затвердження потреби в будівництві храму, складання кошторису, система приписів щодо проектування, призначення проектанта, розгляду і затвердження проекту на рівні діоцезального архітектора або орденської колегії в столиці провінції та в Римі, тощо.
Романський стиль є першим оригінальним католицьким стилем, хоча його становлення відбулось в часі неділеного християнства. У VІІІ-ХІІ ст. Європа, християнізована і осмислена як теократична єдність (“catolikos”, тобто вселенська, всеєдина), була вперше об'єднана спільним стилем. Романська доба явила бенедиктинське чернецтво, в якому виокремились різноустрімлені ордени клюнійців та бернардинів. Тоді ж виник ще один тип чернецтва - військові ордени (які не створили специфічної школи храмобудування). Доробком бенедиктинців староримська базиліка була доповнена трансептом, визначилось домінантне положення хору. В розробці орієнтованих на прочан клюнійців виявився функціональний підхід, влаштування кругових обходів, деамбулоторію та абсидіол, подвоєння трансепту. В розробці бернардинців - відмова від клюнійських нововведень, спрощення структури храму, відмова від декору, застосування нових конструкцій. Важливо, що найспецифічнішою рисою чернечого храмобудування від романської доби є тенденція до уніфікації в межах ордену певної стильової та планувальної моделі і її всеєвропейське насадження. Натомісь, діоцезальні романські храми - храми світських володарів та мирян, засвідчують інваріантність місцевих традицій, об'єднуються в регіональні школи, прикметні саме оригінальністю.
Перші прояви готики (ХІІІ ст.) співпадають з періодом формування нового типу католицького ченецтва - жебруючого. Воно пішло шляхом життя в миру, міста стають розсадниками єресі і папство спрямовує туди нові ордени. Жебруюче чернецтво представлене 4-ма основними орденами, але романська діада клюнійці / бернардини (у войовничих орденів тамплієри / іоніти) була “повторена” у жебруючого чернецтва протиставленням-доповненням францисканців / домінікан. Франциск проводив демократизацію ченецтва, Домінік створив “вчений орден”, що очолив найвпливовіші університети. Специфіка архітектури окремих жебруючих орденів є малодослідженою. В міських соборах білого духовенства отримала розвиток схема романського клюнійського храму, в новоорденських храмах розвивались здобутки романської бернардинської “строгої і простої”, "бідної" стилістики. Нове соціальне (міське) значення храму, новий літургійний сценарій і відповідні функціональні зони потребували архітектурного осмислення: з'являються зони зберігання сакраментів (згодом сакристії), місця сповіді, кафедри. Ордени, орієнтовані на проповідництво, мали потребу в приміщенні з максимальною вмістимістю і рівнозначною акустикою. Храм має слабовиражені входи з монастирського подвір'я, потоки прихожан і ченців не розділяються. На противагу фортифікаційному образу романських храмів бенедиктинців у храмів жебруючих орденів прості, ясні форми.
Храми білого духовенства, як і доти, мають регіонально-діоцезальну специфіку. Франція (у ХІV ст. на папському престолі французи, резиденція пап в Авіньйоні), Англія, Германія, Чехія репрезентують класичну готику. У Фландрії готика світська. У Польщі діоцезальні храми більш складного типу, ніж орденські (тринавні, без трансепту, з видовженим хором). Стильовий доробок останніх країн є показовим для характеристики провінційного готицького храмобудування. Надалі, в період Ренесансу та бароко, роль духовного, культурного, стилеформуючого центру (відносно якого інші країни становитимуть периферію) належатиме Італії, Риму.
Розгляд римської школи ми вели за персоналіями, відзначаючи риси приналежності пошуку майстра до системи центричної чи базилікальної. У взаємопроникненні цих двох начал У історичному досвіді католицтва можемо вказати на два варіанти змістовності храму: на місці поховання, страстей (особливо у зв'язку з романським культом прочанства) храм ставав пам'ятником, фіксував пам'ять місця і набував форми центричної - це досвід додаткових, “малих” прихрамових будов; храм розрахований на процесуальність богослужіння, є фіксацією не місця, а шляху і набуває глибинної базилікальної форми, де завше витримувалось однобічне розміщення олтаря і орієнтація простору. Характерно ренесансний гуманізм, індивідуалізм, культ особи (храми-мавзолеї) сприяв новому утвердженню неоантичної центричності. вбачаємо діалектику становлення римського барокового храму. Оригінальним доробком римської школи слід вважати чотири типи розпланувальної структури: центрична на основі кола, еліпса; центрична хрестово-купольна; повздовжня традиційно-базилікальна; повздовжня базилікально-купольна єзуїтська. Відтак і композиція фасаду має розглядатись відповідно визначеним типам і становить проблему всефасадності / однофасадності у випадку центричного храму та однофасадності у випадку базилікального, які вирішувались відповідно розвою стилю. Протягом всіх періодів невідмінимим в римському храмобудуванні було застосування класичної ордерної системи, при всіх стильових модифікаціях тектонічного мислення основи розуміння ордерної структури зберігались. Зазначимо, що в межах Риму специфічна відмінність храмів, належних білому і чорному духовенству, є невільованою.
Розділ 2. Католицьке барокове храмобудування на Київщині і Волині. В трьох підрозділах розглядається: історія Київської і Луцької діоцезій ХІ-ХХ ст.(1), історія становлення, характерні риси католицького храмобудування в період бароко (2), типологія архітектурної форми католицьких барокових храмів регіону (3).
Етно-культурний розділ слов'янства маємо пов'язувати з хрещенням. Одночасно християнство прийняли на слов'янському сході Русь (860 р.), на півдні Болгарія (865 р.), на заході Чехія і Моравія (863 р.) Західна політика Константинополя і східна Риму, суперечка щодо підпорядкованості слов'янських земель, за визнанням істориків, складає причину першого розколу християнства. В конфлікті певну роль відігравала і новоохрещена при Аскольді Русь, де слідом за візантійцями з'явились римські місіонери.. Християнізація слов'янства в часі гострого протистояння кафедр закладала вірність своїй митрополії як основу самого християнства. В давньоруські часи депутації пап регулярно відвідували Київ, династичні зв'язки єднали Русь з Європою, проте візантійські богослови утвердили в руській владі категоричність формули “Міцна державна = Православна Церква” і тогочасна католицька Руська діоцезія є формальним утворенням на терені православної держави. Таким постає від 916 р. єпископство Руське. Перші костьоли будуються місіями домінікан, францискан, бернардинів. В ХІV ст. створюються діоцезії Львівська, Перемишльська, Холмська, Подільська, Київська (до 1254 р. Руська, до 1321 р. в складі Любушської; сучасні Київська, Житомирська, Черкаська області), Луцька (у 1375-1427 рр. Володимирська; сучасні Ровенська, Волинська, частково Хмельницька, Вінницька, Тернопільська області, пограничні райони сучасних Польщі і Білорусії). Нетипова для Європи непомірність українських діоцезій пояснюється незначною кількістю прихожан. Лише з приєднанням 1569 р. Волині і Київщини до Польщі починається заселення спустошених земель польськими переселенцями і реальне функціонування католицьких діоцезій, розбудова костьолів. Ми наголошуємо, що саме в роки приєднання досліджуваних земель до Польщі в останній починається доба активного утвердження католицтва (з винищенням доти поширеного протестантства, а заразом нігації і інших іновірств). Контрреформацію репрезентують прибулі до Польщі бл. 1566р. єзуїти; відтоді ж у Польщі утверджується бароко. Отже для Київщини і Волині приєднання до Польщі означало початок католицького храмобудування - і якраз в дусі нової контрреформаційної барокової стилістики, бо бароко є першим стилем, в якому явило себе регіональне католицьке храмобудування на цих територіях: костьоли ХVІІ-ХVІІІ ст. складають більше половини побудов ХІІІ-п.ХХ ст. В роботі розглянуто територіальне ділення орденських формацій на терені діоцезій. Для провінції кармелітів босих в Римі складувались типові проекти, приписи щодо оздоблення, параметрів, інш. У домінікан в Україні існувала провінція Руська: нам відомо понад 25 орденських костьолів ХVІІ-ХVІІІ ст. на Київщині і Волині. Тоді ж на досліджуваних територіях збудовано понад 17 єзуїтських костьолів що входили до Малопольської провінції ордену. Існування на Волині і Київщині провінцій таких орденів, як бернардинський (від 1606 р. до кін. ХVІІІ ст. збудовано 9 костьолів), францисканський (за період 1533-1783 рр. 5 костьолів), кармелітський (5 костьолів), августинський (3 костьоли), капуцинський (в 1747-1780 рр. 9 костьолів), кармелітів босих (3 костьоли), трінітарський (5 костьолів), піарський (3 костьоли) вимагає і розгляду пам'яток зодчества у відповідності з їх приналежністю.
Можемо зауважити чергування храмобудівної активності з воєнними подіями: повстання, воєнні походи зупиняли будівництво і руйнували збудоване, тому після них храми перебудовувались відповідно новому стильовому смаку, новими замовниками і проектантами. Виділяємо п'ять періодів розвитку храмобудування на досліджуваних територіях.
В1569-1648 рр. розбудовується переважно чорне духовенство. На підналежному Польщі Лівобережжі костьоли не споруджувались (хоча київські єпископи отримали додатковий титул Чернігівських). З романських орденів найактивніші бернардинці, з готицьких - домінікани, створювані ними храми мають середньовічну, спрощено-готицьку структуру з оборонною функцією і відповідною образністю. Аналогічні храми у білого духовенства на Волині (на Київщині діоцезальні храми лічені). Будівництво орденів нової формації представлене храмами єзуїтів (11 костьолів), кармелітів босих, інш. Саме доробок орденів нової формації репрезентує в регіоні стильові взірці католицького бароко, похідні від Іль Джезу. На теренах Волині діє когорта італійських архітекторів-єзуїтів, нам відомі автори всіх кам'яних єзуїтських костьолів даного періоду (Дж. Бріано, Д.Моллі, Я. Маліверна, інш). Це засвідчує орієнтацію єзуїтської архітектурної концепції на новочасовий персоналізм, класично-барокову виучку зодчих, в той час як староорденське храмобудування за середньовічною традицією анонімне. Роль фундаторів в становленні регіональної стилістики в цей період є незначною (відомо до 12 імен, але нікому з них не належить більш однієї фундації, виключаючи Заславських, Корецьких).
В період 1667-1702 рр. споруджено небагато храмів. Частина Київської діоцезії переходить до православної Росії; діоцезальна територія Брацлавщини окупована в 1672-99 рр. мусульманською Турцією. Ми можемо вважати тогочасний доробок не основоположним.
Третій період окреслений 1704 - 1740 рр. (від повстання Палія до Гайдамаччини). Столиця Київської діоцезії переноситься до Житомира. На польській частині діоцезії будується переважно біле духовенство. Луцька діоцезія подає цікаві приклади зрілої барокової архітектури. Серед будівництва орденів нової формації значним є доробок піарів (три одноструктурні храми). Єзуїти будують менш канонічні храми, з новітньою артикуляцією внутрішнього простору і пластично “гнутою” лінією фасаду. В єзуїтсько-оборонній традиції відбудовують костьоли кармеліти босі. Значущою для даного періоду є праця архітекторів-єзуїтів (поляків, чехів: П. Гіжицький, його численні учні, світські Я. де Вітт, В. Лерантович); їх доробок розповсюджується на храми білого духовенства і староорденські. Серед орденів старої формації по декілька костьолів будують францискани, кармеліти; прикметним є стишення будівництва домінікан. Костьоли білого духовенства позначені впливом староорденського храмобудування, утверджується тип однонавного містечкового приходського костьолу. Маємо два приклади унікального для католицького досвіду регіону хрестового розпланування костьолів.
В 1740-1768 рр. будуються храми зодчих попередньої плеяди, попри постійність повстань і руйнацій йде переорієнтація форм від оборонної подоби до світсько-екстер'єрної, багато декорованої. Постають метаморфози в традиціях орденської архітектури. Єзуїти, не будуючи самі, проектують для інших. Найактивніше розбудовується новий тут орден капуцинів, як з орденів старої формації домінікани. Капуцини, на відміну від загалу новоформаційних орденів, відроджують францисканську бідність, простоту (а не владність, освіченість, мистецькість), відтак їх архітектура подібна староорденській. Натомість в храмобудуванні домінікан поряд традиційної структури є приклади центричного рішення, застосування пишної стилістики. У загалі староформаційних орденів двобаштова композиція фасаду з'являється саме в цей період (доти використовуваним був однобаштовий варіант фасаду і храму, напр. башта над сакристією). Біле духовенство представлене номінально відомими храмами. У Заславі костьоли будує і відбудовує П.Фонтана. У Луцькій діоцезії найзнатніші роди фундують великі міські костьоли, в Київській - фундаторами виступає дрібна шляхта, і діоцезія збагачується містечковими, маєтковими, переважно орденськими костьолами скромних форм (практично всі ці споруди втрачені).
П'ятий період 1768-1798 рр. За першим поділом Польщі на Волині було ліквідовано орден єзуїтів. Другий і третій поділи призвели до об'єднання 1798 р. діоцезій в єдину Луцько-Житомирську з корекцією кордонів. Під владарюванням православного російського царату розгорнулась полонізація краю з активною розбудовою католицьких храмів. Всі костьоли даного періоду належать білому духовенству(тридільні одно-тринавні, типу провінційного містечкового храму), значна їх кількість є дерев'яними. Надання переваги класицистичним взірцям позначало окремі новобудови, більшість зберігала риси бароко.
Типологічний аналіз. Природне середовище є інваріантним відносно типологічних критеріїв рельєфу, розкриття на водоймище (переважно використовуються в стратегічних, а не естетичних цілях), задіяності флори (в розвинених староорденських монастирях обов'язковими є сади). Переважна частина храмів орденів нової формації знаходиться в містах, старої формації і білого духовенства - в містечках, селах. Значущість району, де знаходиться костьол (переважно центр, площа), обумовлює більш щільну і регулярну, презентативну, але не завжди стилістично єдину забудову. Лінійно прямий або ускладнений, “витий” напрям вулиці, розмірно-просторові показники (співвідношення висоти забудови до ширини простору, щільність забудови), положення об'єкта обумовлюють композиційну динаміку і сприйняття храму. У ситуації оборонного комплексу варіантами постановки храму є його вбудова в оборонну структуру або острівне положення. До складу прихрамових комплексів входять: дзвіниця (як башта в об'ємі храму, при осібному положенні втрачає роль вертикальної домінанти), будинок причту, каплиця, господарські споруди, подвір'я, трапезна, школа, гостьовий дім, інш. У зблокованих монастирських комплексах (понад 50% будов зблоковано) типологічними варіантами є наявність чи відсутність внутрішнього просторового ядра клуатру - з бічним його положенням стосовно костьолу або розміщеним за або перед храмом, по повздовжній вісі (перший варіант є традиційним для середньовічних орденів, другий - контрреформаційних). Нетиповим варіантом є незблокована система: навколо костьолу або навколо незамкненого подвір'я.
На захист виноситься теза про диференціацію костьолів на два принципово різні за планувальною структурою типи. Храми “домініканського” типу (тринавні і однонавні) завжди мають видовжений присвітерій (завершення гранчасте, рідше прямокутне або циркульне); сакристії не є обов'язковим елементом, але переважно наявні (одна, рідше дві, не завжди симетричні); відсутні трансепт, купол, виражене середхрестя; кількість внутрішніх підпор 4-6 (рідко 8), притвор може бути наявним чи відсутнім; необов'язковими є дві або одна (над притвором чи сакристією) башти-дзвіниці. Прямо протилежний тип храму орденів нової формації (ум. “єзуїтський”): завжди тринавний, має короткий, невиражений хор (з прямокутним, рідше циркульним завершенням); дві симетричні сакристії, трансепт; переважно наявний купол; 6-8 підпор; невиражений або модифікований притвор; обов'язково дві фасадні дзвіниці (немає однобаштових об'ємів), одиничні приклади безбаштових композицій. Принципові пропорційні співвідношення є різними. До перехідної типологічної групи належать храми спрощеної структури (2-4-стовпні безкупольні, належні білому духовенству та домініканам).
Однонавні костьоли “домініканського” типу є храмами камерними, незначних розмірів. Повздовжній просторовий розвиток інтер'єру може бути дводільним (наос+олтар); тридільність утворюється доданням притвору. Відокремлення хору від наосу відбувається за рахунок звуження хору, що ніби імітує співвідношення тринавного храму: ширина хору асоціативно “рівна” відсутній середній головній наві. Важливою є ілюзорна темперація простору за рахунок освітлених і не освітлених ділянок: вікна задають паралогічну тринавному храму просторову диференціацію на “інтерколумнії”. Зовнішній об'єм, як правило, дозволяє легко читати внутрішню структуру. Прослідковується нарощення форм зовнішнього об'єму від елементарного типу тридільного безсакристійного храму в двох різнонаправлених напрямках: через нарощення фасадної частини або нарощення мас від середхрестя. Композиційна структура головного фасаду: розчленування єдиної фасадної площини безнартексного костьолу, “накладення” на фасадну площину об'єму нартекса (можливо, з надбудованою дзвіницею).
Тринавні костьоли „домініканського” типу мають вищезазначену структуру. При аналізі пропорційних співвідношень нами віднайдена диференціація: храми значних розмірів (ширина корпусу 18-28 м; довжина 42-64 м) мають виразно відмінні пропорції, щодо невеликих храмів (ширина 15-20 м, довжина 23-44 м). У великих костьолах довжина корпусу є більшою. Співвідношення довжини хору до довжини головної нави становить для великих костьолів 1/1,5, для невеликих Ѕ, тобто збільшення довжини корпусу в великих костьолах відбувається за рахунок нарощення глибини хору. У невеликих костьолах глибина хору є меншою, і головна просторова вісь додатково подовжується за рахунок розкриття в інтер'єр наосу простору притвору. Відношення ширини головної нави до її довжини: у великих костьолах 1/3, в невеликих костьолах 1/2, тобто в невеликих костьолах головна нава розлогіша. Співвідношення ширини нав бл. 1/2. Важливими для визначення метро-ритмічного ряду є абрис опор і пропорційне співвідношення інтерколумніїв. В невеликих костьолах ширина нави більша за інтерколумній (1,2/1 - 1,33/1), що справляє враження більш щільної розстановки опор.
...Подобные документы
Природні та соціальні чинники формування романської архітектури. Особливості розвитку конструкцій, архітектурних форм та національних відмінностей культових Європейських держав. Еволюція нового стилістичного спрямування конструктивних систем міст.
курсовая работа [75,2 K], добавлен 23.06.2015Історична довідка про розвиток архітектури в Україні. Якісна оцінка рівню архітектурних споруд, опис архітектури споруд доби християнства. Розвиток системи хрестово-купольного храму. Внутрішнє убрання храмів, опис будівель, що збереглися до наших днів.
реферат [20,3 K], добавлен 18.05.2010Культура елінізірованих східних держав. Подвійність і складність релігії еллінізму. Особливості, характерна тематика елліністичної архітектури. Ордерна система античної архітектури. Риси елліністичного містобудування, відмінність від класичного міста.
реферат [23,6 K], добавлен 08.10.2009Розвиток архітектури на Україні в XVII ст. Проникнення в будівництво національних, народних рис. Новий напрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко. Самобутністс барокових споруд на землях Гетьманщини, Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи.
реферат [51,0 K], добавлен 30.01.2010Золоті ворота в Києві є рідкісною пам'яткою давньоруської архітектури, в якій удало поєднались риси оборонної та культової архітектури Київської Русі. Могутня для свого часу оборонна споруда з надбрамним храмом.
реферат [835,8 K], добавлен 15.12.2003Архітектура споруд університетів Європи, аналіз історії їх створення. Спостереження літопису розвитку архітектури європейських країн. Університет Франції - Сорбонна. Італія - Болонський університет. "Червоно корпусні" університети - Оксфорд та Кембридж.
реферат [36,0 K], добавлен 28.04.2009Зародження і розвиток метаболістичної архітектури. Архітектурні принципи та погляди Кіонорі Кікутаке, приклади застосування його методології на конкретних прикладах. Відродження метаболістичної архітектури в наш час - проблеми та перспективи розвитку.
контрольная работа [208,5 K], добавлен 30.12.2013Ранньохристиянська храмова архітектура. Символіка та загальна структура християнського храму. Християнський храм на Русі. Розвиток храмового зодчества з давнини до наших часів, особливості архітектури Софії Київської та череди відомих храмів України.
реферат [21,1 K], добавлен 31.08.2009Принципи функціоналістської архітектури видатного архітектора ХХ ст. Ле Корбюз'є. Зростання взаємозв'язку архітектури і містобудування у другій половині сторіччя. Особливості форм архітектурного авангарду, його багатоаспектність та новаторські напрямки.
реферат [30,3 K], добавлен 01.03.2011Аналіз історичних умов для виникнення архітектурних стилів. Визначення причин появи нових стильових особливостей архітектури Слобожанщини ХVII-XVIII століть. Закономірності формування містобудівних систем. Огляд проблем реставрації архітектурних споруд.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 24.06.2013Історія виникнення традицій романського стилю XI-XIII ст. Принципи зведення храмів, монастирських комплексів та укріплених замків феодалів в епоху раннього Середньовіччя. Ознайомлення із архітектурними пам'ятниками романського стилю в Франції і Німеччині.
реферат [34,3 K], добавлен 13.10.2010Провідним функціональним типом упродовж усієї доби Гетьманщини (1648-1781 рр.) були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. Найхарактерніші риси архітектури у православному церковному будівництві тієї доби, їх аналіз.
реферат [17,3 K], добавлен 18.02.2008Розвиток українського національного архітектурного стилю у культовій архітектурі XVII-ХІХ ст. Взаємопроникнення та неподільність дерев’яної та мурованої архітектури. Загальні типологічні риси храмів України. Мурована культова архітектура Запоріжжя.
курсовая работа [46,2 K], добавлен 28.10.2014Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, організація навколишнього середовища. Видатні сучасні архітектурні споруди: мости, навчальні і спортивні заклади, готелі, промислові будівлі; стиль, призначення, класифікація, вибір матеріалу.
реферат [1,2 M], добавлен 16.12.2010Архітектурні, стилістичні та семантичні особливості пам'яток дерев'яного зодчества лівобережної України. Загальні типологічні риси храмів України. Взаємопроникнення та неподільності української дерев’яної та мурованої архітектури, архітектурні школи.
курсовая работа [4,1 M], добавлен 28.10.2014Формування, характеристики та знакові форми арабського стилю. Розвиток орнаментики в арабській архітектурі XI-XII ст. Поширення куполів як засобу перекриття будівель. Кордовська соборна мечеть - видатний архітектурний твір, змішання культур і традицій.
презентация [11,3 M], добавлен 15.03.2016Архітектурний комплекс Києво-Печерської Лаври становлять для сучасних дослідження винятковий інтерес. Лавра - єдиний ансамбль монументально мистецтва, шедевр світової та української архітектури, вона належить до перлин архітектури українського бароко.
дипломная работа [6,1 M], добавлен 06.12.2008Розгляд результатів урбоекологічного та ландшафтного аналізу факторів, що впливають на прийоми формування ландшафтно-архітектурного комплексу, озеленення та благоустрою території об'єкта. Ознайомлення з екологічним обґрунтуванням проектних рішень.
дипломная работа [8,6 M], добавлен 20.08.2019Ознайомлення з історичними особливостями політичного і суспільного життя Стародавнього Києва. Визначення й аналіз змін, що відбулися в архітектурі та містобудуванні після приходу до влади Ярослава. Характеристика головних деталей храмів Київської Русі.
реферат [4,5 M], добавлен 16.09.2019Розробка та обґрунтування авторської дизайн-ідеї сучасного інтер’єру 2-поверхового будинку з урахуванням побажань господарів. Визначення композиційного рішення інтер’єру будинку. Ознайомлення з історичними зразками та аналіз роботи інших дизайнерів.
курсовая работа [2,9 M], добавлен 17.06.2011
