Методологічні основи збереження та реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст (на прикладі Західної України)

Показано, що кількість нових закладень міст наприкінці XVII-початку XVIII ст. була меншою, проте зустрічаємо багато прикладів реконструкцій середмість та головних міських площ. Серед одних і других було створено містобудівні пам'ятки європейського рівня (Христинопіль, Бучач, Городенка, Кукизів). У бароковий період розвиваються попередні принципи забудови міста та виникають резиденційні міста із великими палацово-парковими комплексами (Христинопіль, Оброшин, Тартаків, реконструкція Жовкви, Вишнівець). Відбувається реконструкція багатьох малих міст з формуванням осьових композиційних вирішень: середмістя-палацовий комплекс-парк (Микулинці, Коропець, Псари). Виникають міста-форталіції, збудовані на особливих розпланувально-просторових та функціональних засадах (Окопи Св. Трійці).

Період кінця ХУIII-початку ХIХ ст. відзначається розвитком великих міст при тому, що загальна кількість міст зменшується. Нові виробничі технології формують новий тип промислового міста, поряд із яким виникає тип міста рекреаційно-відпочинкового та курорту. Основним фактором нового розпланувального укладу міст стає те, що міста не потребують більше неперервного кільця оборонних укріплень. Міські оборонні стіни, вали та вежі стають анахронізмом і їх повсюдно розбирають на будівельний матеріал або перебудовують і пристосовують під нові потреби. Територія міста не має більше чіткого розмежування на два функціонально-просторові організми - середмістя і передмістя. Для забезпечення умов функціонування загальноміського центру проводяться реконструктивні містобудівні заходи („регулювання” забудови), із яких доцільно виокремити два найтиповіші. Перший полягав у влаштуванні кільця проспектів чи бульварів на місці старих міських укріплень і його забудові будинками громадського призначення (театрами, музеями, готелями, заїжджими дворами, міськими та урядовими установами). Одним з обов'язкових та важливих елементів такого кільця виступав репрезентативний пішохідний бульвар чи променад. Такого типу новий громадський центр міста був реалізований у Львові до кінця 1830 рр., що було однією з перших реалізацій реконструкції міського центру такого типу. Згодом подібні вирішення з'явилися у Відні, Кракові, Лейпцігу, Мюнхені, Празі. Другий захід полягав у інтенсифікації функціонального використання щільнозабудованої території історичного ядра міста шляхом використання під громадські функції внутрішніх дворових просторів і, зокрема, будівництвом пасажів. До кінця ХІХ ст. торгові пасажі розповсюджуються по всіх містах Європи, включаючи західноукраїнські.

Період ХІХ ст. відзначається: а) роботами з реконструкції центрів міст, закладенням нових центрів поза межами середмістя; б) формуванням паркових поясів у містах, а в другій половині ХІХ ст. - рух за озеленення всіх міських вулиць і створення скверів; розвинуті палацово-паркові резиденції виникають у містечках (Краковець, Хоростків, Бурштин, Більшівці, Коропець) та селах (Псари, Хом'яківка, Семенівка, Більче, Гряда); в) будівництвом у більших містах шляхетських палацово-паркових комплексів серед міської забудови (Львів, Бережани); г) роботами з реконструкції середньовічного укладу забудови у містах методом пробивання нових вулиць; д) з'являються промислові дільниці міст та промислові міста (Львів, Стрий, Дрогобич). Прикладом промислового міста, що виникло у цей час, є Борислав.

Особливістю реґіону є те, що у цей час майже не було закладень традиційних нових міст за винятком промислових, міст-курортів та малих поселень німецьких чи австрійських колоністів (серед них є об'єкти, які варто взяти на облік як пам'ятки містобудування - Кеногзауе, Йозефсберг, Винники). Дотепер збережено окремі розпланувальні елементи міст-курортів у Трускавці, Немирові. На початку ХХ ст. з'являються райони, вирішені за принципом міста-саду. У містах формуються райони надщільної забудови на середмісті та престижні райони віллової забудови на периферії.

У результаті аналізу сформовано два систематизаційні висновки: розроблено класифікацію історичних функціонально-просторових структур західноукраїнського міста та класифікацію архітектурно-розпланувальних укладів в розвитку західноукраїнських міст. Перша з них розкриває зміну функціонально-просторових елементів міста і характеризується десятьма основними рівнями, починаючи від протоміст Х ст. до міст середини ХХ ст. Показано виникнення, роль, місце та зміни містобудівних структур історичного міста - замку, середмістя, передмість, юридик, торговиць, міських укріплень та ін. Друга розкриває зміни розпланувально-архітектурного укладу функціонально-просторових комплексів міста впродовж його історії. Показано відмінності укладів одних і тих же структурних елементів, закладених у різні періоди (середмість, головних площ, житлових кварталів та ін.). Наприклад, виявлено типологічно-розпланувальні схеми розвитку середмість за такими трьома основними етапами: а) долокаційні розпланувальні системи: два типи (нерегулярного та вуличного укладу), які сформували п'ять підтипів розпланування середмість (посадів) у ХІ-ХІV ст.; б) локаційні розпланувальні системи мали три характерних періоди розвитку: для міст XIV-XV ст. виявлено два типи та чотири підтипи локаційних середньовічних укладів середмість; для міст у ренесансний період XVI-XVII ст. - шість основних типів; у бароковий період для міст XVII-XVIII ст. - три основних типи розпланувальних систем середмість; в) у XIX-XX ст. спостережено появу нових функціональних типів міст (4 розпланувальні схеми - промислових міст, курортів, колоній, військових); розпланувально-архітектурні системи формуються шляхом реконструкцій (три характерних типи) або новими закладеннями (розвинулося три основних типи укладів).

У четвертому розділі „Історико-містобудівні основи збереження та реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст” на підставі узагальнення результатів аналізу розвитку західноукраїнських міст опрацьовано їх ретроспективну систематизацію за функціональними та розпланувальними ознаками. Показано їх приналежність до різних груп. Виконано узагальнюючу таблицю для 300 міст із оцінкою збережених історичних архітектурно-розпланувальних систем, їх датуванням, вказанням різночасових елементів, зазначенням унікальності. Запропоновано виділяти в структурі історичного міста окремі структурні елементи - історичні містобудівні комплекси, що характеризуються приналежністю до одного умовного періоду закладення та єдиним архітектурно-розпланувальним і композиційним укладом. Обгрунтовано та запропоновано систему критеріїв для ранжування збережених історико-містобудівних комплексів. Вони охарактеризовані за двома групами: а) історично-естетичні; б) архітектурно-містобудівні (ступінь унікальності, збереженості та автентизму - розпланувальної системи, просторово-композиційної структури, архітектурно-предметного наповнення середовища).

Отримані результати використано для розроблення методик аналізу та оцінки архітектурно-розпланувальних систем історичних міст. Вони підтверджують, що із розпланувальними структурами міст необхідно пов'язувати питання їх історико-містобудівної цінності, зокрема розвинуто поняття автентизму архітектурно-розпланувальної системи міста чи його частини (розвиваючи положення Г. Лаврика, Л. Прибєги, В. Тимофієнка, М. Дьоміна, С. Царенка, Є. Водзинського). Визначальним питанням оцінки історико-містобудівної спадщини є ідентифікація складових частин історичних міст. Через відсутність методичних розробок з цього питання за останні роки ми втратили унікальні розпланувально-просторові композиції містобудівних комплексів площ Старого (XIV ст.) та Нового (поч. XVI ст.) Ринку в місті Бучачі, ренесансні архітектурно-розпланувальні схеми середмість в містах Збаражі, Бродах, Гусятині, Івано-Франківську, Клевані, Острозі, класицистичне образно-просторове вирішення площі Міцкевича у центрі Львова та ін. В дисертації опрацьовано методику, яка враховує систематизацію розвитку історичних розпланувально-просторових систем міст, як базису інвентаризаційних, ідентифікаційних та верифікаційних робіт. Пропонується внаслідок аналізу функціонально-просторової, а згодом архітектурно-розпланувальної систем історичного міста виділяти різночасові історичні містобудівні комплекси, які розглядаються надалі як основні операційні обєкти дослідницької та проектної стадій робіт. На прикладах різних за величиною міст - Львова, Бережан, Белза, Букачівців та ін., розкрито методики встановлення меж історичних містобудівних комплексів, які можуть бути визначені точно або умовно. Показано дві типові просторові схеми таких комплексів (компактної організації та дисперсної), а також методи встановлення їх меж на підставі збережених чи втрачених межових елементів (фортифікаційного, природнього, розпланувально-геометричного чи іншого характеру) або на підставі композиційно-просторової цілісності скаладових елементів. До основних стандартних показників, які характеризують історичний містобудівний комплекс віднесено: 1 - планіметричні, 2 - особливості функціонально-просторової організації забудови, 3 - геометрично-стилістичні, 4 - способи забудови ділянок, 5 - співвідношення відкритих і забудованих територій. Таким чином, пропонується нова методологічна основа початкової стадії робіт з реґенерації. Вона полягає: а) у чіткій „інституціоналізації” та інвентаризації історичного містобудівного об'єкту як пам'ятки містобудування; б) категоризації як пам'яткової містобудівної субстанції. Експериментальна перевірка підтвердила правильність запропонованих методичних положень і наукову спрямованість ідентифікаційних та валоризаційних робіт.

Стадія оцінки та ідентифікації в багатьох випадках вимагає планіметричної реконструкції комплексу. Показано історичну еволюцію планіметричних принципів розпланування міських територій. Охарактеризовано різночасові метричні системи, які використовувалися у місторозпланувальній практиці Західної України. Подано особливості застосування метричних систем у будівництві фортифікаційних комплексів. Виконано стандартні моделі планіметричних побудов міської території у долокаційній та локаційній містобудівній практиці. Охарактеризовано планіметричні системи франконського та фламандського лану XIV-XVIII ст., викладено принципи волочного переміру 1565 р. та системи розпланування міст, які застосовувалися наприкінці XVIII- у XIX ст. Узагальнено та сформульовано закономірності еволюції планіметричних систем у практиці закладення міст в Західній Україні.

Одним з найважливіших питань теорії та практики охорони спадщини є визначення автентизму та вартості історичних містобудівних комплексів. Роботи з реґенерації містобудівних комплексів історичних міст повинні базуватися на знаннях про „автентизм” цінного містобудівного об'єкту і, відповідно, треба вміти визначити цей автентизм, встановити його датування, ступінь збереженості, періодизацію розвитку, цінність, стандартні та особливі риси тощо. Показано, що поняття автентизму містобудівної пам'ятки чи історичного міста перш за все слід пов'язувати із традиційними принципами архітектурно-розпланувальної їх організації у певні історичні періоди. В основу визначення автентизму містобудівної пам'ятки пропонується покласти інформаційний блок про історичні архітектурно-розпланувальні системи, які слугували розпланувальним базисом при її закладенні або при її наступних трансформаціях. Іншим важливими показниками при визначенні автентизму можна вважати наявність первісної забудови, її збереженість, дотримання властивих обєктові масштабу та просторових відношень забудови у природньому середовищі.

Опрацьовано методику визначення пам'яткової вартості історичних містобудівних комплексів, враховуючи складне нашарування різнорідних та різночасових елементів міської структури та базуючись на оцінці їх автентизму. Виявлено фактори, за якими рекомендовано визначати хронологічну глибину розпланувально-просторової системи міста. Обгрунтовано, що розпланувальна система містобудівного комплексу може бути провідним елементом у визначенні його урбаністично-архітектурної унікальності як певного історико-урбаністичного явища (наприклад, міста перехідного типу чи ін.). Визначено та класифіковано фактори, за якими треба проводити оцінку унікальності та автентизму історичних міст або історично-сформованих містобудівних комплексів: а) фактор локації при закладенні міста; б) фактор різночасовості закладення окремих дільниць; в) фактор планіметричної побудови розпланувальної системи; г) фактор композиційної ієрархії; д) фактор етнічної приналежності дільниць; е) оборонний фактор; ж) фактор консерватизму відносно змін парцелятивного укладу дільниць при активних змінах самої забудови.

Виявлено дуже мало міст, де збережено лише одночасовий розпланувальний уклад. У переважної більшості західноукраїнських міст спостерігаємо явище присутності у сьогоднішній розпланувальній системі різночасових частин: як середньовічних, так і пізніших - ренесансних, класицистичних, нових і т.д. Кожна із цих різночасових частин має свої особливі розпланувальні риси: ступінь регулярності, величину модульних елементів, композиційну схему та ін. Дослідженням виявлено також низку міст, які відзначаються збереженою автентичною одночасовою локаційною розпланувальною системою. Прикладами таких одночасових збережених розпланувальних структур часто є малі міста чи містечка (Журів - взірець середньовічного долокаційного розпланувального укладу XV ст., Комарно - регулярний розпланувальний уклад середньовічного міста на магдебурзькому праві XV ст., Жовква - взірець розпланування ренесансного ідеального міста). Досить нечисленну групу серед міст із різночасовими розпланувальними системами складають ті, що мають збережену свою найранішу, т. зв. долокаційну систему (Львів, Бучач, Буськ, Белз та деякі інші).

Встановлено, що заповідна історична частина міста є містобудівним пам'ятковим комплексом, що часто містить дуже цінний та різносторонній культурний потенціал. З'ясовано, що у більшості досліджуваних міст на обліку перебувають лише пам'ятки архітектури, а іноді й пам'ятки історії. Крім них можуть бути виділені пам'ятки містобудування, пам'ятки садово-паркової архітектури, пам'ятки археології, пам'ятки монументального мистецтва, пам'ятки техніки, у 25% міст збережено унікальні історично-сформовані архітектурно-ландшафтні візуальні картини; у 20% міст є потенціал для оголошення пам'ятковими об'єктів нематеріальної спадщини. Ці дані підтверджують вимоги про необхідність забезпечення специфічних містобудівних форм охорони історичних міст і врахування у планах їх розвитку питань відтворення цінного містобудівного середовища.

В основу методичної послідовності робіт з реґенерації пропоновано увести: а) дослідницькі інвентаризаційні; б) ідентифікаційні; виділення історичних містобудівних комплексів; в) верифікаційні; г) формування урбогенетичного „вектора” заповідного міського комплексу за кількісними, функціональними та розпланувально-композиційними показниками; г) вибір методів та послідовності архітектурно-просторової реалізації засад реґенерації (адаптації та музеєфікації збережених пам'яткових структур, ревалоризації комплексу). Такий підхід при його виваженому застосуванні може дозволити переорієнтувати методику урбаністичного проектування стосовно історичних міст від „реконструктивного” до „реґенеративного” підходу.

У п'ятому розділі „Принципи, методики і засоби методології збереження та реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст” викладено основи методології робіт передпроектної та проектної стадій зі збереження та реґенерації історичних містобудівних комплексів. Враховано роботи з дослідження комплексу, його ідентифікації, опрацювання охоронних заходів, розробки пропозицій з відтворення, реставрації, оптимізація функціонального використання, реалізації та контролю. Для кожної з цих стадій узагальнено та запропоновано відповідні методичні положення та засоби. Сьогодні в практиці найповніше регламентована перша дослідницька стадія, а також вимоги до встановлення системи охоронних зон. Виявлені в дисертації наукові положення щодо організації робіт з реґенерації заповідних комплексів історичних міст пропонується застосовувати як логічну сукупність принципів, методів, методик та засобів. архітектурний пам'ятковий комплекс реґенерація

Розроблено низку основних принципів, які пропонується взяти за основу методології реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст:

- наслідування традиційної функціонально-просторової системи міста;

- відтворення історичної розпланувальної системи міста;

- відображення композиційно-образної системи історичного міста;

- збереження та відтворення архітектурно-розпланувального укладу забудови, який може включати нову забудову, вирішену у відповідності з вимогами охорони традиційного характеру середовища;

- дотримання засад розпланування згідно історичної планіметричної системи колишнього міста або його частини;

- збереження „п'ятого фасаду” історичної заповідної частини міста;

- „живої музеєфікації” функціонально-просторової структури та предметного наповнення середовища у найбільш цінних зонах.

Проведено категоризацію заповідних комплексів історичних міст залежно від стану їх збереженості (від майже повної збереженості первісної розпланувальної системи та структури забудови до мінімальної, коли збережено лише залишки розпланувальної системи та автентичної забудови). Розроблено у формі концептуальної моделі стандарт ціннісно-пам'яткової категоризації сформованих архітектурно-містобудівних комплексів історичного міста, згідно з яким пропонується виділяти пам'ятки містобудування, цінні містобудівні комплекси, комплекси, що мають значення для збереження традиційного міського середовища, комплекси фонової забудови. Визначено методичні засади опрацювання пропозицій для збереження та реґенерації традиційного середовища об'єктів кожної категорії. Відповідно до категорії пропонується до застосування стандартний набір положень щодо формування „правил забудови” для кожного конкретного історичного міста чи його вибраної зони.

Запропоновано сукупність методичних прийомів робіт для проектів реґенерації заповідних містобудівних комплексів. Основні з них: метод “розкриття і усунення” малоцінних нашарувань в містобудівному об'єкті, метод ревалоризації архітектурно-містобудівного комплексу забудови, метод адаптації функціонально-просторової системи заповідних районів історичних міст, метод рекомпозиції та повернення композиційних цінностей комплексу забудови, метод реінтеграції та доповнення забудови чи інших просторових елементів на засадах історичного укладу, метод охорони урбаністично-архітектурних вартостей комплексу, метод відтворення втрачених об'єктів комплексу та ін.

Викладено загальні вимоги та сформовано сукупність архітектурно-розпланувальних засобів щодо збереження та перетворення історичного середовища у містах, що відповідають завданням охорони пам'яток містобудування та реґенерації заповідних дільниць. Їх запропоновано розділити умовно на три класи:.

1). Містобудівні: а) дотримання особливостей історично-складеної панорами міста; збереження системи забудованих та відкритих просторів із складеною системою п'ятого фасаду; б) відтворення силуету, висотних домінант, складених історичних картин; в) застосування традиційних спадистих дахів, способу забудови, будівельних матеріалів та ін.; г) відтворення розпланувально-просторової історичної системи міста, кварталів, вулиць, відкритих територій та ін.; д) композиційно-містобудівне вирішення „реперних” пунктів урбаністичної тканини у традиційному дусі навіть, якщо цей об'єкт реалізується у зовсім нових архітектурних формах; е) ведення забудови та будь-яких інших перетворень, враховуючи історичну планіметричну систему міста в цілому чи окремої дільниці; ж) збереження та реставрація містобудівного об'єкту, як різночасового комплексу незалежно від хронологічної глибини збереженої міської забудови.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і подано вирішення наукової проблеми збереження і реґенерації заповідних архітектурних комплексів в історичних містах:

1. Обгрунтовано, що поширення нового напряму з реґенерації історичних містобудівних комплексів зумовлено об'єктивними факторами розвитку теорії та практики містобудування, реставраційної і пам'яткоохоронної науки у руслі сучасних вимог системного, екологічного та культурологічного підходів до вирішення проектних завдань щодо реставрації, спадкового і сталого розвитку історично-цінного містобудівного середовища.

Проведений аналіз існуючого стану історичних міст показав, що практичні потреби та доцільність проведення заходів зі збереження і реґенерації є сьогодні актуальними для більшості з них у звязку з тим, що: а) в історичних центрах міст відсоток втраченої забудови складає в середньому 50-60%; б) кількість будівельних інвестицій постійно збільшується (в т.ч. приватних); в) нові форми власності і землекористування, способи функціональної організації сприяють відтворенню історичних архітектурно-розпланувальних систем. У результаті аналізу заповідних територій історичних міст виявлено, що діюча система охорони пам'яткових містобудівних комплексів є недостатньо розробленою і малоефективною, а роботи з реґенерації гальмуються в першу чергу через відсутність науково-методичного, правового та організаційного забезпечення.

2. Аналіз закордонного досвіду дозволив виявити принципові засади збереження та реґенерації заповідних архітектурних комплексів у ринкових соціально-економічних умовах. На закордонних прикладах розкрито вирішення містобудівних пам'яткоохоронних завдань, починаючи від державних програм зі збереження мережі історичних міст до конкретних прикладів реалізації методики реґенерації.

Визначено сучасні підходи до діяльності зі збереження і реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст, які враховують організаційні, правові, реставраційні та архітектурно-містобудівні питання досвіду виконання таких робіт в європейських країнах та відповідають вимогам міжнародних хартій та угод і мають значення для української практики. Вони полягають: а) в містобудівному аспекті розгляду питань реставрації, збереження та відтворення історичного міського середовища; б) в глибокому та деталізованому опрацюванні питань збереження і адаптації історичного міського середовища; в) в поєднанні культурної та економічної ефективностей в діяльності зі збереження та реґенерації містобудівних пам'яткових об'єктів.

3. У результаті аналізу матеріалів з історії західноукраїнських міст визначено:

- закономірності змін їх функціонально-просторової структури, становлення архітектурно-розпланувальних схем, типів міських просторів, композиційні та планіметричні залежності в їх організації;

- характерні етапи і періодизацію розвитку західноукраїнських міст;

- класифікацію історичних функціонально-просторових структур міста, яка характеризується десятьма основними рівнями і розкриває їх зміни, починаючи від протоміст Х ст. до міст середини ХХ ст.;

- класифікацію архітектурно-розпланувальних укладів в розвитку західноукраїнських міст.

Виявлено типологічно-розпланувальні схеми розвитку міст за такими трьома основними етапами: а) долокаційні розпланувальні системи: два типи (нерегулярного та вуличного укладу), які сформували п'ять підтипів розпланування середмість у ХІ-ХІV ст.; б) локаційні розпланувальні системи мали три характерних періоди розвитку: для міст XIV-XV ст. виявлено два типи та чотири підтипи локаційних середньовічних укладів середмість; для міст у ренесансний період XVI-XVII ст. - шість основних типів; у бароковий період для міст XVII-XVIII ст. - три основних типи розпланувальних систем середмість; в) у XIX-XX ст. спостережено появу нових функціональних типів міст (4 розпланувальні схеми - промислових міст, курортів, колоній, військових); розпланувально-архітектурні системи формуються шляхом реконструкцій (три характерних типи) або новими закладеннями (розвинулося три основних типи укладів).

4. На підставі визначених періодизації та класифікації функціонально-просторових структур і архітектурно-розпланувальних міських укладів розроблено історико-містобудівні основи проведення і організації робіт зі збереження та реґенерації заповідних територій в містах, що розкривають:

- методику аналізу архітектурно-розпланувальної системи історичного міста, результатом якої є виявлення історичних містобудівних комплексів, як основного операційного об'єкту дослідницької та проектної стадій робіт;

- стандартні показники, що характеризують різночасові історичні містобудівні комплекси, їх межі та структуру;

- методи і методики робіт з ідентифікації і верифікації історичних містобудівних комплексів;

- методичні засади і способи визначення пам'яткової цінності історичних містобудівних комплексів.

5. Розроблено концептуальну модель категоризації пам'яткової цінності сформованих архітектурно-містобудівних комплексів історичного міста, згідно з яким пропонується виділяти: а) пам'ятки містобудування, як окрему категорію об'єктів культурної спадщини; б) цінні містобудівні комплекси; в) містобудівні комплекси, що формують традиційне міське середовище; г) комплекси історичної фонової забудови. Розроблено методи визначення пам'яткової вартості історичних містобудівних комплексів, враховуючи складне нашарування різнорідних та різночасових елементів міської структури, та базуючись на оцінці їх автентизму. Розкрито поняття автентизму історичного містобудівного об'єкту та визначено його сутність.

6. Визначено ряд основних принципів, що лежать в основі реалізації робіт зі збереження і реґенерації заповідних територій історичних міст:

- збереження і відтворення історичної розпланувальної системи міста;

- відображення композиційно-образної системи міста;

- збереження та відтворення просторово-розпланувального укладу забудови;

- дотримання розпланувальних засад історичної планіметричної системи колишнього міста, або його частини;

- наслідування традиційної функціонально-просторової системи міста;

- „живої музеєфікації” у вдосконаленні функціонально-просторової структури історичних заповідних комлексів міста;

- обмеження транспортного руху у межах заповідної території.

7. Розроблено методики науково-проектних робіт з реґенерації заповідних містобудівних комплексів в історичних містах:

- ревалоризації архітектурно-розплановувальної структури заповідних комплексів;

- адаптації складеної функціонально-прострової структури до нових процесів життєдіяльності;

- музеєфікації і експозиції цінних архітектурно-містобудівних та історико-культурних об'єктів в структурі міського середовища.

Сформовані методики враховують виявлені закономірності розвитку функціонально-прострової структури і архітектурно-розпланувальних схем історичних містобудівних комплексів, їх типологічно-просторові, композиційні і планіметричні характеристики. Передбачено можливість універсального застосування запропонованих методик до пам'яткових містобудівних об'єктів різного виду.

8. Для забезпечення реалізації методології збереження і реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст спеціально розроблено „евіденційну картку історичного міста”. Використовуючи її, пропонується вже на початковому етапі робіт встановлювати охоронні заходи та категорії пам'яток містобудування для реалізації збереження у кожному заповідному комплексі чи місті. Необхідні дані пропонується отримувати в результаті цільової науково-проектної роботи (яка може бути виконана навіть для групи об'єктів) за відносно короткий проміжок часу. Такий метод є ефективнішим від прийнятого сьогодні насамперед тим, що орієнтований не на отримання документації у результаті багаторічного, як правило, перервного містобудівного проектування, а на її розроблення шляхом експертної оцінки підготовленими спеціалістами з охорони пам'яток.

9. Визначено систему критеріїв, яким повинна відповідати діяльність зі збереження та реґенерації історико-містобудівного комплексу як об'єкту культурної спадщини. Запропоновано розрізняти основні групи їх характеристик: а) історично-естетичні; б) архітектурно-містобудівні; в) реставраційні (ступінь унікальності, збереженості та автентизму: розпланувальної системи, просторово-композиційної структури, архітектурно-предметного наповнення середовища).

Запропоновано проводити умовний поділ історичних міст (або їх заповідних комплексів) на три категорії за показником збереженості історичної розпланувальної системи та пам'яткової забудови. Наведено порівняльні характеристики міст за цими показниками. У відповідності з цим пропонується виділяти три рівні завдань з реґенерації архітектурно-розпланувальної системи історичних заповідних комплексів: а) збереження та повного відтворення; б) збереження та фрагментарного відтворенння; в) символічне відтворення та ознакування.

10. Запропоновано методологічні засоби забезпечення науково-проектної діяльності зі збереження і реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст, що базуються на:

- впровадженні в науково-пролектний процес нового операційного об'єкту „історичного містобудівного комплексу”;

- системі визначених категорій цінності пам'яткових містобудівних об'єктів;

- сформованими положеннями нормативно-правових вимог до видів охоронних заходів та способів робіт на пам'яткових містобудівних об'єктах;

- впровадженням евіденційної карти історичного міста як спеціального виду документації, що поєднує дослідну та проектну стадії робіт.

Сукупність запропонованих засобів дає можливість впровадити новий алгоритм ефективного здійснення науково-проектного процесу збереження і реґенерації заповідних комплексів історичних міст в сучасних умовах.

11. Розроблено праксеологічну модель проектно-організаційної діяльності зі збереження та реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичного міста, яка визначає доцільну послідовність проведення науково-дослідних, проектних та практичних заходів, універсальні підходи до роботи з різними історичними містобудівними комплексами. Запропонована праксеологічна модель передбачає необхідність: вдосконалення нормативно-правової бази містобудівного проектування відповідно до засад реґенерації і отриманих в дисертації методологічних положень; чіткішу регламентацію розроблення проектів реґенерації у державних нормах стосовно складу містобудівної документації для історичних міст; нової організації науково-проектного процесу, базуючись на потенціалі новоствореної Державної служби охорони культурної спадщини.

Розроблена схема дозволяє насамперед підвищити якість робіт з виявлення, збереження і охорони пам'яткових містобудівних комплексів, а також забезпечує ефективнішу організацію містобудівного проектування історичних міст, що дає прямий економічний ефект.

12. Запропоновані методологічні основи розвивають положення нового напряму збереження і реґенерації заповідних комплексів історичних міст у загальній теорії та практиці вітчизняної архітектури і містобудування. Вони є основою та орієнтовані на створення спеціальних програм для проведення історико-містобудівних досліджень, пам'яткоохоронної діяльності та вдосконалення проектування збереження і реґенерації містобудівних об'єктів як на рівні проектів районного планування у межах реґіонів (з охопленням повного списку історичних міст чи селищ), так і на рівні розроблення документації і нормативів для конкретних міст. Систематизовано та доповнено систему понять і термінів для розкриття діяльності зі збереження і реґенерації історичних міст, пам'яткових архітектурно-розпланувальних характеристик міст і методик розроблених науково-проектних робіт.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Бевз М. Збереження історико-містобудівної спадщини: актуальні завдання сьогодні // Резерви прогресу в архітектурі та будівництві. Вісник ДУЛП. - № 278. - Львів: ДУ „Львівська політехніка”, 1994. - С. 113-115;

2. Бевз М. Урбаністичні трансформації центральної частини міста Львова у ХІХ-ХХ ст. // Архітектура Галичини ХІХ-ХХ століть. - Львів: ДУ „Львівська політехніка”, 1994. - С. 51-68;

3. Кравцов В., Максимюк Т., Бевз М. О реконструкции садово-паркових комплексов в условиях реконструкции сложившегося ландшафта города // Резервы прогресса в архитектуре и строительстве. Вестник ЛПИ. - Львов: ЛГУ обьед. „Вища школа”, 1981. - № 145. - С. 81-83.

4. Бевз Н.В., Криворучко Ю.И. Потребительская ценность территории общегородского центра // Резервы прогресса в архитектуре и строительстве. Вестник ЛПИ. - Львов: изд-во „Свiт”, 1990. - № 243. - С. 93-95.

5. Бевз М. Містобудівні принципи організації пішохідних зон у центрах великих історичних міст // Резерви прогресу в архітектурі та будівництві. Вісник ЛПІ. - Львів: „Світ”, 1991. - №252. - С. 123-125.

6. Бевз М. Порівняльний аналіз містобудівних параметрів пішохідних зон центрів великих європейських міст // Резерви прогресу в архітектурі та будівництві. Вісник ЛПІ. - Львів: „Світ”, 1992. - № 252. - С. 81-82.

7. Bevz M., Verbovezki J. The centre of Zbarazh (Ukraine) // DHV Speсial Awards. - Amersfort (Holland): DHV Beheer BV, 1992. - P. 8-10.

8. Бевз М. Проблема збереження різночасових містобудівних історичних комплексів у архітектурній тканині міста // Урбаністично-архітектурні проблеми міст Галичини. Збірн. наук. праць. - Львів: ДУЛП, 1996. - С. 21-27.

9. Bevz M. Das Stadtzentrum Lembergs wurde in die Liste Des UNESKO-Welterbes aufgenommen // Osterreichischen-ukrainische rundschau. - Wien, 2000. - № 9 (38). - С. 51-53.

10. Бевз М. Історико-містобудівні основи проекту реґенерації історичного центру Львова як пам'ятки Всесвітньої культурної спадщини // Архітектура. Вісник ДУ „Львівська політехніка”. - 1999. - № 375. - С. 12-18.

11. Бевз М. Становлення історико-містобудівних досліджень в Галичині // Вісник ДУЛП. Архітектура. Книга міст Галичини. Міждисциплінарні дослідження у містознавстві. - № 379. - Львів, 1999. - С. 29-37.

12. Бевз М. Магдебурзьке право та урбаністичний уклад приватного міста-резиденції (на прикладі м. Жовкви) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - Вип. 7. - Київ, 2000. - С. 68-75.

13. Бевз М. Збереження історичного розпланувального укладу в проектах реґенерації заповідних територій історичних міст // Вісник НУ „Львівська політехніка”. Архітектура. - Львів, 2000. - №410. - С. 62-69.

14. Бевз М., Оконченко І. Оборонна архітектура міст XVII ст. та її збереження (на прикладі Львова) // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства. Сборник научных трудов. Одесская государственная академия строительства и архитектуры. - Одесса: „Астропринт”, 2000. - Вип. 2. - С. 173-186.

15. Бевз М. Проблеми реґенерації заповідних територій історичних міст // Вісник НУ „Львівська політехніка”. Архітектура. - Львів, 2001. - №429. - С. 146-155.

16. Бевз М. Львів - у Списку Всесвітньої культурної спадщини // Пам'ятки України. Історія та культура. - Київ, 2001. - № 1-2. - С. 2-7.

17. Бевз М., Бевз В., Лукомський Ю., Петрик В. Успенський собор Давнього Галича: історія вивчення, проблеми збереження та консервації // Пам'ятки України. Історія та культура. - Київ, 2001. - № 4. - С. 30-35.

18. Бевз М., Оконченко О., Оконченко І. Дослідження будинку “ на вежі” по вул. Василіанській у м. Жовкві // Вісник НУ „Львіська політехніка”. Архітектура. - Львів, 2002. - №439. - С. 128-134.

19. Bewz M. Miasto Uhnow w rejonie sokalskim na Wolyniu - historyczny rozwoj i problemy ochrony dziedzictwa kulturowego // Szanse i zagrozenia rozwoju przestrzennego miast i regionow przygranicznych. - Krakow: Instytut projektowania miast i regionow, 1995. - S. 51-55;

20. Bevz M. Lwow: analiza rozwoju miasta - pomiedzy prowicja i metropolja // Krakow i Lwow w cywilizacji Europejskiej. - Krakow: Miedzynarodowe Centrum Kultury, 2003. - S. 195-198.

21. Bevz Mykola. Shovkva and Brody - „ideal towns” of Late Renaissance Period. The ukrainian interpretation of the conceptual idea from Pietro Cattaneo's treatise // Fondazione Romualdo Del Bianco News from Florence. - Florence, 2003. - N. 5, May. - P. 21-22.

22. Бевз М. Маловідомі приклади з історії міст Галичини // Наукові зошити кафедри Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів. Нові матеріали з дослідження пам'яток архітектури та містобудування. - Львів: Державний ун-т „Львівська політехніка”, 1993. - № 1. - С. 16-36;

23. Bevz M., Pryssiashnyj K . Unteranchung von Ziegelbauten in den architektonischen Denkmalern der Kreisstadt Zowkwa in der Ukraine // Cegla w architekturze Srodkowo-Wschodniej Europy. Historia. Metody badan. Konserwacja. - Malbork, Torun, 1998. - S. 148-162.

24. Бевз М. Транспортно-функціональні передумови реґенерації центральної історичної частини міста Львова. Організація транспортного руху та пішохідних зон // Урбаністично-архітектурні проблеми міст Галичини. Збірн. наук. праць / Під ред. Б. Черкеса, М. Бевза. - Львів: ДУ „Львівська політехніка”, 1996. - С. 13-20.

25. Бевз М. Збереження та реґенерація історичних центрів міст в західній та центрально-східній Європі // Проблемы теории и истории архитектуры Украины. Сб. науч. трудов. Архитектурное наследство и дизайн. - Одесса: ОГАСА, 2003. - Вып. 4. - С. 152-169.

26. Бевз М. Центр великого історичного міста: шляхи подолання кризи // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у м. Львові. Праці секції мистецтвознавства. - Т. CCXXVII. - Львів: НТШ, 1994. - С. 317-326.

27. Бевз М. Самоврядування та архітектурний розвиток приватних резиденціональних міст в Галичині у XVII-XVIII cт. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Адміністративний устрій та самоврядування в Україні XVII-XVIII ст.- Вип. VII. - Запоріжжя: „Тандем”, 1999. - С. 32-38.

28. Бевз М., Петрик В. Містобудівельна структура ранньосередньовічного Перемишля // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич: Держ. пед. ун-т, 2002. - Вип. VI. - С. 53-66.

29. Бевз М., Петрик В. Дрогобич на карті Ф. фон Міґа // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич: Дрогобицький держ. Педагогічн. Ун-т, „Вимір”, 2001. - Вип. V. - С. 330-336.

30. Бевз М. Історичні міста Галичини: проблеми вивчення і збереження // Записки Наукового Товариства імені Шеченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. - Львів: НТШ, 2001. - Т. CCXLI. - C. 84-112.

31. Бевз М. Проблема дослідження, систематизації та охорони розпланувальних укладів історичних міст (на матеріалах Галичини) // Народознавчі зошити. - Львів, 2000. - №2 (32).- С. 237-251.

32. Бевз М., Оконченко І. Оборонний фактор у розвитку міст XVII ст. (на прикладі Львова) // Народознавчі зошити. - Львів, 2000. - Зошит 2 (32). - С. 362-364.

33. Бевз М.В., Оконченко І.В. Дослідження розпланувальних характеристик та стильових ознак проектів бастіонових укріплень Львова XVII ст. // Вісник НУ „Львівська політехніка”. Архітектура. - Львів, 2000. - №410. - С. 53-62.

34. Бевз М. Традиційна житлова забудова малих міст та містечок. До питання вивчення та збереження // Вісник. „Укрзахідпроектреставрація”. - Число 4. - Львів: 1996 . - С. 41-46;

35. Бевз М. Студії архітектурно-містобудівного розвитку міста Белза XI-XX ст. // Вісник інституту „Укрзахідпроектреставрація”. - Львів, 2002. - Число 12. - С. 30-67.

36. Бевз М., Лінда С., Мартинюк-Медвецька А. Дослідження кам'яниці на пл. Ринок, 12 у Львові // Вісник інституту „Укрзахідпроектреставрація”. - Львів, 2002. - Число 12. - С. 157-164.

37. Бевз М. Жовква -- ренесансне „ідеальне” місто. Українська реалізація концептуальної ідеї з трактату П'єтро Катанео / В кн.: Історична, мистецька, архітектурна спадщина Жовкви. Проблеми охорони, реставрації, використання. - Жовква-Львів: 1998. - С. 36 - 43;

38. Бевз М. Цінна розпланувальна структура міст як об'єкт збереження та охорони // Екологія культури: історія, традиції, сучасність. - Львів: Львівськ. обл. організація УТОПІК, 1990. - с. 3-4;

39. М. Бевз. „Hic sunt Leones”. Доля архітектурного ансамблю площі А. Міцкевича у місті Львові // Назустріч. - Львів: 1998.- №1.- Березень.- С. 1-3 (16 с.);

40. Бевз М. Завдання реґенерації урбаністично-архітектурного комплексу міста Бережан // Архітектурний вісник. - Львів, 2002. - №2 (15). - С. 38-44.

41. Бевз М. Розпланувально-просторові системи історичних міст, їх ідентифікація та збереження (міста Підгайці та Бучач) // Архітектурний вісник. - Львів, 2002. - №3-4 (16). - С. 46-48.

42. Bevz Mykola. Squares, Streets and Parks Laid Out in the Nineteenth Centure in Lviv as a New City Centre. Identification, Protection and Restoration Issues // International Conference „What Do We Do to Save the Beaty of Histоric Cities: Panoramas-Green Areas-Squares-Streets-Gardens”. Reports. - Wroclaw: 2000. - P. 31-32;

43. Bevz M. Classicismo nell' architettura delle citta dell' Ucraina Occidentale negli anni trenta // Рublicazioni del Centro Internazionale di Studi di Architettura „Andrea Palladio”. Seminario „Classicizmi nell Architettura degli anni trenta in Europa.”. - Vicenza: CISA, 1991. - 2 c.

44. Sadovyi A., Drul O., Bevz M. City of Lviv “Destination”and Architectural-Space Development // Problem of Preservation and Regeneration of Inner City in Lviv. To the Concept of Urban Development of Lviv. - Lviv: Institute of City Development, 2002. - P. 129 -137.

45. Mykola Bevz. The Problems of Preservation and Adaptation of historical Centres of Towns in Ukraine // The Transformation of the City Space on the background of political-economic Changes in Central Europe. - Кrakow: University of Technology, Institute of Urban Design, 2002. - P. 143-152.

46. Cherkes B., Bewz M. The historic Towns of Ukraine: the Communist Past and Today's Reality (based on the example of Lviv) // Papers of International symposium „Protection and Management of UNESCO Cultural World Heritage in East-Central Europe”. - Warsaw, 1994. - P. 24-28;

47. Bevz Mykola. Historyczne miasta jako objekty zabytkowe w Ukrainie Zachodniej // Dziedzictwo kulturowe fundamentem rozwoju cywilizacji. Miedzynarodowa konferencja Konserwatorska. Materialy konferencyjne. - Krakow, 2000. - S. 106.

48. Бевз М. Актуальні проблеми ревалоризації центру міста Львова // Урбаністично-архітектурні проблеми міст Галичини. Зб. тез 1-ої укр.-пол. наук.-практ. конф. 10-14 червня 1992 р. - Львів: ЛПІ, 1992. - С. 17-19;

49. Бевз М. Актуальні проблеми дослідження історії містобудування в Україні // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування. Зб. тез наук. конф. - Рівне: 1993. - С. 176-177;

50. Бевз М. Магдебурзьке право та урбаністичний уклад приватного міста-резиденції XVII-XVIII cт. (на прикладі міста Жовкви) // Самоврядування в Києві: історія та сучасність. Матеріали міжнародної конференції. - Київ, 2000. - С. 166-175.

АНОТАЦІЯ

Бевз М.В. Методологічні основи збереження та реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст (на прикладі Західної України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури. Спеціальність 18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. - Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, Харків, 2004.

У дисертації розроблено методологічні засади збереження та реґенерації архітектурно-розпланувальних заповідних районів історичних міст. Дослідження проведено на прикладі історичних міст західноукраїнського реґіону. Показано актуальність робіт з реґенерації (містобудівної реставрації) для практики збереження та відтворення цінних архітектурно-розпланувальних комплексів історичних міст України. Опрацьовано критерії оцінки пам'яткових містобудівних комплексів. Розроблено еволюційну систематизацію архітектурно-розпланувальних та функціональних комплексів західноукраїнських міст. Розроблено аналітичні (інвентаризації, ідентифікації, верифікації, багатокритеріальної оцінки, паспортизації) та синтезуючі (ревалоризації, реабілітації, музеєфікації) методики робіт з реґенерації історичних містобудівних комплексів. Визначено принципи та методи науково-проектних робіт з реґенерації. Сформовано методологічні основи і проектно-праксеологічну модель проектної діяльності для збереження та реґенерації історичних міст. Запропоновано новий алгоритм вирішення науково-проектних завдань зі збереження та реґенерації, враховуючи нові соціально-економічні умови.