Гармонічність еволюційної динаміки самоорганізації містобудівних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Тімохін Віктор Олександрович

УДК 711.4:72.01

ГАРМОНІЧНІСТЬ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ДИНАМІКИ САМООРГАНІЗАЦІЇ МІСТОБУДІВНИХ СИСТЕМ

18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора архітектури

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор архітектури, професор Лаврик Геннадій Іванович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри архітектурної кваліметрії.

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Мойсеєнко Зоя Василівна, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, професор кафедри теорії, історії архітектури і синтезу мистецтв;

доктор архітектури, професор Кравець Володимир Йосипович, Харківський державний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва;

доктор архітектури, доцент Вадімов Вадім Митрофанович, Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка, професор кафедри архітектури будівель та містобудування.

Провідна установа: Національний університет “Львівська політехніка”, Архітектурний інститут, Міністерство освіти та науки України, м. Львів.

Захист відбудеться 26 лютого 2004р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.02 при Київському національному університеті будівництва і архітектури, за адресою: 03037, м. Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31, ауд.466.

З дисертацією можна ознайомитись у науково-технічній бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури за адресою: 03037, м. Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31.

Автореферат розісланий 26 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Слєпцов О.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

самоорганізація містобудівна еволюція гармонізація

За рейтингом ООН ключових питань світового розвитку проблеми спонтанного і хаотичного, активного і малокерованого розвитку надвеликих міст і урбанізованих територій займають чільне місце в багатьох країнах. Розв'язання цих загальних проблем набуло нових рис в концепціях сталого розвитку міст, яка відпрацьовувалась на багатьох міжнародних симпозіумах, конгресах і конференціях, у їх хартіях, ухвалах і постановах (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.; Стамбул, 1996 р.; Пекін, 1999 р.; Берлін, 2002 р.). Суттєвий зміст цих документів полягає у розумінні сталого розвитку, як такого, що відбувається не за рахунок вичерпання ресурсів, призначених для забезпечення життєдіяльності майбутніх поколінь, а розвитку на основі пріоритетного використання внутрішніх ресурсів і резервів містобудівної діяльності, міського середовища і урбанізованого оточення.

Теорія і практика містобудування містить приклади, коли в окремі періоди загальні тенденції сталого розвитку приходять у протиріччя з динамікою еволюційних перетворень, у ході яких виникають нові форми містобудівної діяльності і планувальних структур, що потребує значних додаткових витрат ресурсів і внутрішніх резервів. Обмеженість і невідтворність ресурсів примушує дослідників звернути увагу на проблему узгодження протилежно спрямованих тенденцій до досить консервативного за змістом сталого розвитку і активною динамікою еволюційних перетворень, що відбуваються як за рахунок стабільного накопичення внутрішніх резервів і потенціалів, так і в процесах їх своєчасного і повного витрачання в прогресивному розвитку нових форм і структур.

У багатьох галузях знання, у тому числі в містобудуванні, розв'язання діалектичних суперечностей між сталим розвитком і динамічною еволюцією пропонується розглядати з позицій самоорганізації, яка за думкою багатьох дослідників стає основою, джерелом і рушійною причиною накопичення і ефективного використання у майбутньому спадщини минулого, що зумовлює безперервне виникнення нових форм і структур, їх взаємне оновлення в еволюції складних систем різної природи. Інша сторона проблеми пов'язана ще з однією визначальною ознакою і властивістю процесів самоорганізації - з тенденцією до встановлення гармонічних пропорцій між структурою і функцією, економічністю і ефективністю динамічної еволюції складних систем.

Ознаки самоорганізації і гармонічного розвитку, як її природного наслідка, у силу їх глибинного і прихованого характеру не можуть у повній мірі простежуватись ні в індивідуальному, ні в історичному розвитку конкретних планувальних систем і їх видів. Разом з тим наявність цих ознак підтверджується домінуванням в окремі періоди симетричних і ритмічних, ефективних і економічних, ієрархічних і пропорційних співвідношень між окремими частинами і етапами існування системної спільності історичного міста. У дисертації ця нова, динамічно інтегрована в просторі і часі спільність, отримавши назву "містобудівна система", поряд з результатами сталого розвитку містобудівних форм і прогресивного розвитку містобудівної діяльності, об'єднує в собі різноманітні просторово-часові концепції і закономірності становлення нових містобудівних форм, структур і організацій.

Уведення в містобудівну теорію нового динамічного об'єкта - містобудівної системи - ґрунтувалось на аналізі та узагальнені результатів окремих наукових робіт. Серед них своєю вагомістю виділяються дослідження представників сучасної української містобудівної школи: М.М. Дьоміна, Г.А. Заблоцького, Є.Є. Клюшніченко, Г.І. Лаврика, В.Ф. Макухіна, Т.Ф. Панченко, А.М. Рудницького, Г.Й. Фільварова, І.О. Фоміна. У їх працях у межах системного підходу розглянуті загальні проблеми планувального формоутворення, динаміка містобудівних об'єктів різного рівня складності, проблеми управління, регулювання і моделювання розвитку міст і агломерацій, оптимізація їх структури.

Цей теоретично-методологічний напрям отримав подальший розвиток у роботах наступного покоління українських вчених, які досліджували проблеми ефективності і економічності, оптимізації і сталого розвитку містобудівних об'єктів, структурні особливості їх планування. Серед них праці Ю.М. Білоконя, В.М. Вадімова, М.Я. Ксеневича, М.М. Кушніренко. Загальні і окремі аспекти вирішення теоретичних і методологічних проблем архітектурно-містобудівної теорії висвітлені у роботах В.Й. Кравця, А.П. Мардера, В.П. Мироненка, З.В. Мойсеєнко, В.А. Ніколаєнка, О.Б. Раллєва; у наукових і проектних розробках інститутів Діпромісто, НДПІ містобудування, НДІІТАМ, Урбаністики, КиївГенплан.

Проблемам морфологічного і структурно-функціонального аналізу і моделювання, а також деяким аспектам еволюції містобудування присвячені роботи відомих дослідників - Л.М. Авдотьїна, Ю.П. Бочарова, Г.О. Гольца, О.Е. Гутнова, М. Емері, Г.І. Зосімова, М.В. Кострикіна, О.К. Кудрявцева, І.Г. Лежави, Б. Маліша, М.В. Мамакова, Л.Й. Павлової, О.В. Різена, І.М. Смоляра, Дж. Форрестера, Д. Чадвіка. Розгляд окремих питань тектоніки просторово-часової організації міста і його циклічного розвитку здійснювався в історичних дослідженнях А.В. Буніна, З. Гідіона, Е. Грушки, Т.Ф. Саваренської; у теоретичних дослідженнях І. Грузи, К. Доксіадіса, Р. Ледру, К. Лінча; у економіко-географічних дослідженнях У.Ізарда, В.Кристаллера, А. Льоша, Д. Паркса, Б.Б. Родомана, П. Хаггета. Проблеми, що пов'язані з дослідженнями симетрії, ієрархічності і пропорційності гармонічного розвитку складних архітектурних і містобудівних об'єктів вирішувалися в теоретичних розробках К. Алексиндера, Г. Земпера, Ле Корбюзьє, М.А. Марутаєва, Н.І. Смоліної, А. Тінг, І.Ш. Шевельова, І.П. Шмельова.

Практично в усіх вищезазначених дослідженнях за їх межами залишалися проблеми самоорганізації населення і міського планування, а також внутрішній генезисний зв'язок між екстремальними (оптимальними і аномальними) станами, які містобудівна система переживає в процесах коливально-ритмічного еволюційного розвитку. У силу недостатньої вивченості цих проблем у сучасній містобудівній теорії до розгляду залучались фундаментальні положення еволюційних доктрин, які склалися в різних галузях знання і представлені у працях П.К. Анохіна, Л.С. Берга, О.О. Богданова, Л.М. Гумільова, О.В. Кордюма, Ю.С. Ларіна, Е.М. Сороко. У цих працях еволюційний розвиток розглядався з позицій морфогенезу (динаміки формоутворення), структурогенезу (структурних перетворень), тектогенезу (тектоніки організацій), номогенезу (розвитку за закономірностями) і системогенезу (невипадкового, вибіркового і одночасного розвитку функціональних систем). Еволюційні ідеї, що пов'язані з уявленнями про багатовимірність простору-часу і його будову найбільш докладно викладені у філософських, природничих і гуманітарних дослідженнях М.М. Бахтіна, А. Бергсона, В.І. Вернадського, М.О. Козирєва, Ю.Б. Молчанова, Дж. Уітроу, П.Д. Успенського.

Спеціальні дослідження проблем самоорганізації складних систем різної природи, що привели до виникнення нового міжгалузевого напряму - синергетики, - узагальнені у працях С.П. Курдюмова, П.М. Клімонтовича, В.О. Лефевра, Г.П. Мельнікова, І. Пригожина, Є.Г. Юдіна. Філософські проблеми безперервності, екстремальності і гармонічності розвитку аналізувались у працях В.О. Ассєєва, О.С. Богомолова, В.Т. Мещерякова, В.П. Шестакова. Окремі аспекти гармонізації складних об'єктів, що пов'язані з перетвореннями симетрії, розглянуті у дослідженнях І.Д. Акопян, О.П. Дуброва, Г.О. Ключарьова, Ю.О. Урманцева, О.В. Шубнікова. Ідеї гармонізації показників економічності і ефективності складних технічних систем висвітлювались у праксеології - науці про раціональну організацію проектної діяльності, - насамперед, у роботах польських дослідників: В. Гаспарського, Т. Котарбінського, Т. Пщоловського.

Високий теоретико-методологічний рівень цих досліджень, що набули загальнонаукового значення, свідчить про їх евристичний потенціал і актуальність його використання у висвітленні проблем теоретичного обґрунтування засад самоорганізації і гармонічного розвитку містобудівних систем.

Актуальність теми визначається значним поширенням динамічних процесів самоорганізації містобудівних систем, зростаючим рівнем вимог до зрозумілості і обґрунтованості фундаментальних причин їх природного, неспотвореного і гармонічного розвитку, а також необхідністю створення нового напряму в теорії і методології містобудівного прогнозування та проектування.

Оцінка актуальності теми сприяла формуванню гіпотези дослідження.

Вона полягала у передбаченні можливості теоретичного обґрунтування концепції самоорганізації і гармонічного розвитку містобудівних систем, з необхідністю ідеалізованого і абстрагованого від конкретних природнокліматичних, соціальних і економічних умов, які завжди брались до уваги в опосередкованому містобудівними нормами і правилами вигляді і відігравали роль фона і тла глибинних еволюційних перетворень. Це сприяло обмеженню гіпотези дослідження і дозволило зосередитись на суто первинних і внутрішніх фундаментальних засадах, причинах і наслідках самоорганізації і гармонічного розвитку містобудівних систем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота, орієнтуючись на зміст державних документів у галузі архітектури і містобудування, у ході дослідження поступово набувала ініціативного характеру. Серед цих документів Указ Президента України "Про пріоритетні завдання у сфері містобудування", Закон України "Про основи містобудування". Конкретизація змісту цих документів обумовила безпосередній зв'язок роботи з тематикою проектно-наукових досліджень, що виконувались в інституті "Київ генплан" АТ Київпроект і в Київському національному університеті будівництва і архітектури: з науково-дослідною роботою “Розробити рекомендації по розвитку планувальної структури м. Києва в умовах формування групової системи населених місць” (держ. рег. № 01820088282); з "Концепцією розвитку міста Києва" (Г-9801, 2000р.) і з "Генеральним планом м. Києва до 2020р." (Г-9801, 2001р.); з темою "Комплексна програма розробки проектів по центральній планувальній зоні м. Києва" (№2/99), яка виконувалась відділом генплану ГоловАПУ м. Києва; робота пов'язана з програмою Української академії архітектури щодо перетворення Києва у європейську столицю, з програмою Міжнародної і Української академій архітектури, розробки концепції екополісу “Конкордія”; “Концепцією сталого розвитку населених пунктів України”, що запропонована інститутом Урбаністики в м. Києві.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення і систематизація фундаментальних причин і наслідків, закономірностей і принципів самоорганізації і гармонічності еволюційної динаміки містобудівних систем у межах концептуального формування міської синергетики (урбосинергетики) - нового напряму містобудівної теорії.

Досягнення цієї мети обумовлено необхідністю вирішення наступних задач:

- обґрунтування концепції самоорганізації і гармонічної спрямованості містобудівної еволюції;

- визначення сталих етапів і метаморфоз територіально-планувальної самоорганізації містобудівних форм;

- оцінка прогресивності напрямів структурно-функціональної самоорганізації і розробка критерію ефективного й економічного оновлення режимів містобудівної діяльності;

- виявлення безперервності діапазонів і ритмів просторово-часової самоорганізації містобудівної еволюції;

- установлення домірності механізмів і закономірностей системної самоорганізації еволюційної динаміки;

- формулювання загальних принципів і завдань урбосинергетики - нового напряму досліджень глибоко адаптованих і досконалих, динамічно еволюціонуючих містобудівних систем.

Об'єкт дослідження - містобудівні системи.

Предмет дослідження - еволюційна динаміка генезисних перетворень форм, структур і організацій цих систем. У зв'язку з тим, що між об'єктом і предметом існують системні відношення, доцільно виділити зворотні зв'язки між ними, носіями котрих стає самоорганізація різних верств міського населення, яка відіграє роль суб'єкта містобудівної еволюції. Оскільки процеси самоорганізації можуть мати нейтрально-статичну чи динамічно-прогресивну і гармонічну спрямованість, слід концептуально виділити позитивну тенденцію. Концепт (системний зміст) дослідження - гармонічність еволюційної динаміки як наслідок самоорганізації містобудівних систем. Взаємозв'язки між об'єктом, суб'єктом, предметом і концептом обумовлюють повноту і цілісність системного аналізу і синтезу задач дослідження.

Методи дослідження. Базою дослідження обрано метод діючих причин, який розроблений Арістотелем, розвинутий представниками класичної філософії і сучасними методологами. У роботі цей метод впроваджено у формі багатовимірних матриць чотирьох родів причин: матеріальних і формальних, рушійних і цільових причин у їх діалектичному протиставленні, що обумовлює ефективність дослідження динаміки прямих і зворотних, ієрархічних і сітьових зв'язків містобудівних систем. Формування кількісних оцінок і критерію ефективності вимагало використання методів структурно-функціонального моделювання й оптимізації. Виявлення ознак гармонічності супроводжувалось аналізом рядів "золотого перерізу", взаємопроникаючих подібностей, Модулора Ле Корбюзьє. До методичного забезпечення дослідження слід віднести понятійний апарат. Його розробка базувалась на узагальнені змісту існуючої містобудівної термінології, а також, на частковому використанні і пристосуванні до потреб дослідження понятійного апарату суміжних біологічних, геологічних, економіко-географічних галузей знання і розробці на цій основі робочих понять і термінів.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі відображена спроба удосконалити загальний теоретико-методологічний підхід до вивчення нових динамічних об'єктів сучасної містобудівної науки в напрямі впровадження концептуального бачення потенціалів і резервів самоорганізації і гармонічного розвитку. Це стало підґрунтям для отримання наступних наукових результатів:

на основі аналізу і оцінки сучасної доктрини глобального еволюціонізму намічено шляхи вирішення актуальних проблем дослідження динаміки містобудівної еволюції;

розширено і поглиблено межі нового динамічного об'єкту - містобудівних систем, - як цілісної сукупності містобудівних форм, містобудівної діяльності, містобудівної еволюції й еволюційної динаміки;

визначено причини і наслідки сталості еволюційних етапів і метаморфоз територіально-планувальної самоорганізації містобудівних форм;

розроблена оригінальна система показників і модель критерію ефективності і економічності напрямів і режимів структурно-функціональної самоорганізації і прогресивного розвитку містобудівної діяльності;

обґрунтована і реалізована концепція просторово-часової самоорганізації безперервного розвитку містобудівної еволюції на основі запропонованої моделі багатовимірності простору-часу;

виявлено механізми і закономірності самоорганізації і природного саморозвитку еволюційної динаміки;

сформульовано принципи гармонізації містобудівних систем, наукові засади і понятійний апарат урбосинергетики та її розділів: динаміки містобудівних форм, прагматики містобудівної діяльності, тектоніки містобудівної еволюції і прогностики еволюційної динаміки.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали, моделі, основні положення, принципи і висновки роботи можуть бути використані: у подальшому вивченні проблем самоорганізації і пропорційного розвитку складних містобудівних об'єктів; у визначенні методологічних засад у сфері фундаментальних і прикладних містобудівних досліджень; у експериментальному моделюванні і визначенні раціональних напрямів планувальної розбудови міст; у оцінці якості прогнозно-проектних рішень при розробці концепцій розвитку і генеральних планів історичних і нових міст; у архітектурній освіті при підготовці підручників і методичних посібників.

Результати дослідження отримали впровадження при розробці таких комплексних проектно-дослідницьких робіт, як: “Розробити рекомендації по розвитку планувальної структури м. Києва в умовах формування групової системи населених місць” (1984 р.), "Концепція розвитку міста Києва" (2001 р.), "Генеральний план м. Києва до 2020р. Основні положення" (2002р.), "Комплексна програма розробки проектів по центральній планувальній зоні м. Києва" (2000 р.); у експериментально-пошуковому проектуванні екополісу "Конкордія" в Україні (1996 р.) і житлового району "Столичний" у м. Києві (1999р.); у методичних посібниках “Эвристические методы конкурсного архитектурного проектирования” (1991 р.), "Применение математических методов в градостроительном проектировании" (1994 р.), "Основи містобудування" (1996 р.).

Особистий внесок здобувача. Основний зміст роботи опублікований у 40 працях, 6 з них виконані у співавторстві. У роботах за номерами 4,8,37,38,39 участь автора полягала в постановці проблеми, формулюванні ідеї і висновків дослідження, у роботі 36 автором представлена модель структурно-функціонального аналізу напрямів територіального розвитку міста.

Апробація результатів дисертації. Висновки і результати роботи доповідались на міжнародних наукових конференціях, зокрема: "Проблеми містобудування Західної України" (Львів, 1994 р.), "Архітектура як відображення ідеології (Львів, 1996 р.),"Ландшафт як основа науки. Проблеми постнекласичних методологій" (Вінниця, 2000 р.), "Проблеми реконструкції і перспективи розвитку міста-курорта Євпаторія" (Євпаторія, 2001 р.), "Реклама і дизайн ХХІ сторіччя: освіта, культура, економіка" (Київ, 2001 р.). Результати дослідження обговорювались на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Філософія науки, техніки та архітектури: постмодерний проект" (Київ, 2000 р.), на семінарах з питань розробки Генерального плану м. Києва (Київ, 1999 р., 2000 р.), а також на 14-ти науково-практичних конференціях КНУБА (1989 - 2003 рр.).

Публікації. Наукові результати дисертації опубліковані у 40 друкованих працях загальним обсягом 41,8 др. арк., у тому числі 1 монографія, 1 колективна монографія, 2 методичних посібника і 25 статей у фахових виданнях, інші у тих же виданнях і в матеріалах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, 5 розділів і висновків загальним обсягом 400 сторінок, з них 138 сторінок таблиць і рисунків; список використаної літератури з 299 найменувань на 20 сторінках і додатки на 63 сторінках.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтована її актуальність, визначені мета, задачі і методи дослідження, висвітлені основні наукові результати роботи, її практична значимість і впровадження в практику, наведена структура дисертації.

Розділ 1. Підґрунтя концепції гармонічної спрямованості еволюції містобудування. На основі комплексного аналізу в дослідженні встановлено, що у сучасній науці поряд з класичною теорією еволюції набуває сили доктрина глобального еволюціонізму, у якій об'єднуються ідеї прогресивного розвитку і сумісної самоорганізації природних і штучних систем, їх гармонічного співіснування у коеволюційних процесах. Теоретико-методологічна основа цієї доктрини корениться: у працях Ж. Ламарка, Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, Л. Берга, Л. фон Берталанфі, де досліджувались проблеми градаційно-прогресивного, екстремального, економічно-вибіркового, номогенезного (закономірного) і еквіфіналітетного (доцільного) розвитку живих систем; у концепціях В.І. Вернадського, О.О. Богданова, О.В. Кордюма про сферний характер коеволюції живої і косної матерії у єдиному континуумі.

У роботі показано, що системне узагальнення різноманітних концепцій коеволюційного розвитку, за висловом О.О. Богданова, - "речей, людей та ідей", - якщо додати до них категорію "законів", стає можливим за умов їх взаємодії в межах єдиного просторово-часового континууму. Межі цього континууму, формуючись у різних галузях знання, інтегруються в сучасній доктрині глобального еволюціонізму. Значний внесок у цю доктрину належить відносно новим міждисциплінарним напрямам досліджень, які склалися в тектології, синергетиці, системології, еволюціоніці. В них теорія самоорганізації й адаптації прирівнюється до сучасної еволюційної теорії і на цій основі здійснюється пошук загальних закономірностей коеволюційного розвитку. Цей пошук привів до формулювання принципів системного морфогенезу (Ю.С. Ларін), структурогенезу (Е.М. Сороко), тектогенезу (О.О. Богданов), номогенезу (Л.С. Берг), системогенезу (П.К. Анохін), тоталлогенезу (В.В. Кізіма). Якщо узагальнити їх сутність, яка полягає в наявності однакових етапів генезису в якісно відмінних рядах і рівнях безперервного розвитку, то сукупність цих принципів визначає змістовне і конструктивне ядро доктрини глобального еволюціонізму.

Аналіз розгортання цієї доктрини дозволив виділити чотири етапи її розвитку. На першому, відбірно-нормативному етапі основним механізмом еволюції визнавався природний відбір, який, економно зберігаючи норму, відсікав екстремальні ухилення як в бік регресу, так і в бік прогресу, формуючи "вертикаль" розгалуження еволюційних форм. На другому, вибірно-екстремальному етапі поняття еволюції почали охоплювати "горизонтальну" міжвидову взаємодію на основі вибору ефективних структур розвитку видів у процесах взаємного пристосування і самоорганізації в біосфері. Третій, набірно-функціональний етап пов'язаний із перетворенням вертикального відбору і горизонтального вибору у глибинний, багатоярусний характер біогеосферної еволюції. На четвертому, добірно-гармонічному етапі ноосферної еволюції сумісно узгоджуються яруси, ряди і ритми відбору форм, вибору структур, набору організацій у екстремальних процесах утворення найбільш ефективних, досконалих і адаптованих один до одного видів, спроможних виконувати максимум внутрішньої і зовнішньої роботи.

Аналогічні за змістом етапи розвитку функціональної, операціональної і нормативної планувальних теорій у містобудуванні зафіксовані у дослідженнях К. Лінча. Традиційно найбільша увага у сучасній містобудівній теорії приділялась динаміці планувальних форм міст і агломерацій, а також структурно-функціональному аналізу ефективності і економічності перетворень цих форм. Значно менша увага, за виключенням окремих робіт Г.О. Гольца, приділялась проблемам впливу процесів самоорганізації на характер розселення і функціонально-планувальну структуру міста. Дослідження проблем просторово-часової будови еволюції містобудування присутні у роботах О.Е. Гутнова, де виявлено циклічний характер розвитку містобудівних систем. У інших дослідженнях циклічність стала основою аналізу розвитку міст і агломерацій, містобудівних культур (Е. Грушка, М.В. Мамаков, І.О. Фомін, Дж. Форрестер). Загальні методологічні аспекти системного аналізу, що пов'язані з інваріантністю, ієрархічністю і екстремальністю структурної організації архітектурно-містобудівних систем досліджувались у роботах Г.І. Лаврика. Окремі проблеми перетворень фундаментальних форм симетрії і ритму розглянуті у працях Кр. Александера, М.В. Кострикіна, О.Б. Раллєва, Н.І. Смоліної, А. Тінг. Проблеми гармонізації на основі пропорційних рядів “золотого перерізу” висвітлювались у роботах О.С. Нестеренко, І.Ш. Шевельова, Н.М. Шебек, І.П. Шмельова.

Відокремленість і розосередженість сучасних досліджень у значній мірі пояснюється відсутністю належної уваги до проблем впливу еволюції просторово-часових уявлень на історичний розвиток міських планувальних систем. У розвитку цих уявлень виявлено чотири етапи: архаїчний (інтегральний), антично-середньовічний (інтегрально-диференціальний), ренесансно-бароковий (диференціальний), класично-ампірний (диференціально-інтегральний). На сучасному, знову інтегральному, етапі виникає нагальна потреба в систематизації містобудівного світогляду, у якому повинні гармонічно узгоджуватись різноманітні просторово-часові уявлення і моделі, що в скритому, завуальованому і опосередкованому вигляді співіснують в планувальних архетипах історичних міст.

Формування сучасного містобудівного світогляду пов'язано з необхідністю визначення місця і ролі ідеї гармонії в контексті існуючого подвійного розуміння її сутності: як причини і як наслідка дії фундаментальних законів природи. Визначення гармонії як наслідка дії законів збереження, принципів найменшої дії, біогенетичного закону Е. Геккеля привели до використання їх загальнонаукового змісту у формулюванні принципу компактності в архітектурі та містобудуванні (Г.І. Лаврик), принципів генетичного коду і циклічного розвитку містобудівних систем (О.Е. Гутнов), інших принципів оптимізації розвитку планувальних рішень. Уявлення про гармонію, що визначає дію законів, привело до подальшого розгортання ідей наперед установленої гармонії Г. Лейбніца у формі принципів упередження ознак нового Л.С. Берга, випереджаючого відображення П.К. Анохіна, антиципації (передбачуючого випередження) Г.П. Мельнікова. У цьому ж напрямі просувались дослідження, у яких виявлена відповідність структури архітектурних і містобудівних об'єктів до пропорційних рядів “золотого перерізу”.

У дослідженні встановлено, що один із можливих шляхів систематизації і гармонізації містобудівного світогляду лежить у площині впровадження досягнень сучасної системології, у межах якої співіснують системно-структурний, системно-цілісний, системно-організаційний і системно-ціннісний підходи у дослідженні проблем еволюційного розвитку. Системно-спільнісна (системологічна) інтеграція цих підходів може здійснюватись у межах сумісного використання класичних методів синхронічного і діахронічного аналізу, а також некласичних методів синхоричного і діахоричного аналізу і синтезу, які започатковані в хроногеографії, геохронології та інших суміжних з містобудуванням науках. Окремі прояви некласичних підходів містяться у концепціях решітчастого, морфотипового, аплікативного, колажного і симбіозного розвитку міського середовища (Кр. Александер, О.В. Бабуров, В.Л. Глазичев, О.Е. Гутнов, К. Лінч, К. Курокава, К. Руо, В. Сааков).

Впровадження традиційних і нових підходів обумовлює необхідність сумісного використання всієї палітри існуючих кількісних і якісних методів моделювання: імітаційних, оптимізаційних, симуляційних (імітаційно-оптимізаційних), стимуляційних (гармонізуючих). Ці методи і підходи в сукупності із загальнонауковими принципами системного розвитку глобальної еволюції “речей”, “людей”, “ідей” і “законів” визначають теоретико-методологічну базу дослідження фундаментальних причин і наслідків динамічної самоорганізації і гармонічного розвитку містобудівних систем, що можуть бути представлені у формі багатовимірних матриць. Будова цих матриць систематизує взаємодію матеріальних, рушійних, формальних, цільових і цілісних причин походження (морфогенезу) містобудівних форм, перетворення структур (структурогенезу) містобудівної діяльності, виникнення просторово-часової організації (тектогенезу) містобудівної еволюції, відтворення механізмів і закономірностей (номогенезу) еволюційної динаміки, а також узгодження принципів (системогенезу), що обумовлює гармонічний розвиток містобудівних систем. У всіх чарунках матриць у вигляді своєрідних ”чисельників” і “знаменників” розміщено характерристики процесів і відповідних структур, що відображують відношення їх причин і наслідків.

Розділ 2. Сталість етапів і метаморфоз територіально-планувальної самоорганізації містобудівних форм. У дослідженні розглянута взаємодія причин і наслідків походження і розвитку містобудівних форм міського планування, найважливішими серед яких є (табл.1): стадії зросту планувальної тканини міста, серії змін міських планувальних каркасів, рівні розвитку планувальних ландшафтів і еволюційні ступені розбудови (градації) планувальної оболонки міста. Аналіз системної взаємодії цих чинників сприяв виявленню етапів і метаморфоз територіально-планувальної самоорганізації, що в сукупності забезпечують цілісність і сталість розвитку містобудівних форм міського планування.

У якості матеріальних причин стадійного зросту виступають потоки населення і вантажів на планувальних сітках. У горизонтальній площині територіального зросту за його цілісний характер відповідають функціональні зв'язки центрів масового тяжіння населення і відповідні морфотипи міського планування, які в сукупності визначають рушійні причини.