Гармонічність еволюційної динаміки самоорганізації містобудівних систем

У горизонтальній площині інваріантність і калейдоскопічність, котрі ототожнюються з матеріальними причинами еволюційної динаміки, виявляються в просторовому узгодженні морфогенезних процесів, які в кінцевому рахунку обумовлюють виникнення симетричної, внутрішньо стійкої (гомеостазної) та ізоморфної будови фаз і стадій територіального зросту міського планування. Інваріантність етапів перетворень простору і часу і калейдоскопічність симетрично-ритмічних метаморфоз також характеризується вертикальними причинами морфогенезу. Серед них: просторове розгортання симетричних форм планувальної тканини; просторово-часова послідовність серійних змін режимів містобудівної діяльності, що обумовлюють виникнення дисиметричних планувальних каркасів; поступовість формування в історичному часі ритмічного розвитку планувальних ландшафтів; співіснування у єдиному часі-просторі еволюції багатоманітних ритмів (евритмії) у будові планувальної оболонки міста.

У ранзі рушійних причин еволюційної динаміки взаємодіють механізми і закономірності прогресивного розвитку містобудівної діяльності - екстремальність напрямів і компенсованість режимів структурогенезу. Загальнонаукові уявлення про ці механізми і закономірності в дисертації конкретизовано в розумінні існування на різних рівнях розвитку полярних режимів містобудівної діяльності, що протилежно орієнтовані на максимальні і мінімальні накопичення і витрати внутрішніх резервів у процесах структурно-функціональної самоорганізації. Екстремальність і компенсованість визначаються як механізми і закономірності, що виявляються в оптимізації стійкого опору підсиленому (інтерферентному) впливу урбанізованого оточення, у результаті чого формується дисиметричний, нейтралізуючий зовнішній вплив (гомеорезісний), накопичувальний (кумулятивний) і незалежний від вихідних умов (еквіфінальний) режим резервування внутрішніх ресурсів. У вертикальній взаємодії за екстремальність напрямів і компенсованість режимів відповідають: економне обмеження накопичень надлишковості просторових зв'язків і стійкість витрат нормативних ресурсів у процесах відбору більш економічних напрямів планувального освоєння території; граничний характер надійності просторових зв'язків і стійкість динаміки (гомеокінезність) витрат заощаджених ресурсів на створення багатоярусних схем планомірного розміщення населення і міських функцій; аномальне підвищення рівня мобільності населення і доцільність повної витрати резервів і заощаджень у процесах підбору найбільш ефективних схем гнучкого обживання населенням міського середовища.

Ієрархічність діапазонів і пропорційність ритмів містобудівної еволюції, що відіграють роль формальних причин еволюційної динаміки, визначаються як закономірний механізм розвитку в історичному часі, який резонансно зв'язує між собою ієрархічні рівні і тим самим забезпечує їх ритмічний, динамічний і поліморфний характер. Вертикальне розгортання ієрархічної і пропорційної будови містобудівної еволюції залежить від: просторових закономірностей і механізмів територіального зросту планувальних форм, функціональних закономірностей і механізмів серійних змін містобудівної діяльності, закономірностей і механізмів розгортання в історичному часі рівнів містобудівної еволюції, системних механізмів і закономірностей еволюційної динаміки співіснування і гармонічного розвитку містобудівних культур і стилів.

Комплементарність і континуальність, як закономірності і механізми домірного розвитку, формуються під впливом взаємного збагачення і творчого сооновлення різноманітних містобудівних культур і стилів у єдиному часі-просторі їх цивілізованих трансформацій. Внаслідок цього виникає генетично стійкий (гомеогенезний), евритмічний, прогресійний і багатовекторний (поліфінальний) характер еволюційної динаміки. Вертикальна цілісність комплементарності і континуальності забезпечується системним узгодженням і відповідністю механізмів і закономірностей домірного розвитку картини зросту планувальних форм, панорами містобудівної діяльності, світу містобудівної еволюції, природи еволюційної динаміки. Хвилеподібна домірна динаміка взаємодії механізмів і закономірностей узгоджується на єдиній основі ритмічного розгортання фундаментальних процесів розосередження, самоорганізації, концентрації й адаптації у розвитку містобудівних систем.

У дослідженні аналіз і синтез взаємодії всіх видів генезисних перетворень об'єднані в матричній моделі їх системогенезного розвитку (табл.5). Розкриття містобудівного змісту системогенезу, що у біології визначений як закономірність прискореного, вибіркового і одночасного дозрівання функціональних систем (П.К.Анохін), здійснено у моделі “світового дерева” урбосферної еволюції містобудівних систем. Наріжним каменем розбудови моделі стає системологічний принцип цілокупності, зміст якого полягає в узгодженні взаємодії синергетичних принципів доповненості сторін (повноти сторін), функціональності ступенів (сумірності ступенів), причинності рівнів (спадкоємності рівнів) і кореляційності рядів (контекстуальності рядів) урбосферної еволюції містобудівних систем.

Синергетичні принципи повноти, сумірності, спадкоємності і контекстуальності складають концептуальну основу для заснування нового напряму містобудівної теорії - урбосинергетики, - об'єктом, суб'єктом, предметом і концептом якої стають причини і наслідки, ознаки і властивості, характеристики і показники системної самоорганізації генезисних перетворень містобудівних форм, містобудівної діяльності, містобудівної еволюції, закономірностей і механізмів саморозвитку еволюційної динаміки.

У зв'язку з тим, що кожний з чотирьох видів генезисних перетворень складає специфічну і відносно самостійну частину, у дисертації обґрунтовано членування урбосинергетики на відповідні розділи, які отримали назви: динаміки (планувальних форм), прагматики (містобудівної діяльності), тектоніки (містобудівної еволюції) і прогностики (еволюційної динаміки). Ці розділи мають власні специфічні об'єкт, суб'єкт, предмет і концепт, яким відповідають матеріальні, рушійні, формальні і цільові причини самоорганізації і гармонічного розвитку форм, структур і організацій містобудівних систем.

Цілі і завдання тектоніки пов'язані з дослідженням хвильової динаміки просторово-часової самоорганізації фаз, періодів, циклів і круговоротів, які стають причиною своєрідної “краси, користі і міцності”, а саме - унікальності, утилітарності, універсальності й упорядкованості безперервного розвитку містобудівної еволюції. Прогностика орієнтується на системологічний аналіз становлення тенденцій і цінностей, механізмів і закономірностей домірного розвитку, пов'язаних з інваріантністю і калейдоскопічністю метаморфоз містобудівних форм, екстремальністю і компенсованістю режимів містобудівної діяльності, ієрархічністю і пропорційністю тектонічної будови містобудівної еволюції, з континуальністю і комплементарністю еволюційної динаміки.

Таблиця 5. Матриця “світового дерева” урбосферної еволюції містобудівних систем

ВИСНОВКИ

5. Прогностична функція і концепт урбосинергетичних досліджень реалізуються завдяки системно-ціннісному підходу, який у більшій мірі відповідає вирішенню проблем виявлення механізмів і закономірностей домірного розвитку еволюційної динаміки: інваріантності і калейдоскопічності походження містобудівних форм, екстремальності і компенсованості структурних перетворень містобудівної діяльності, ієрархічності і пропорційності тектонічної будови містобудівної еволюції, комплементарності і континуальності еволюційної динаміки. Ці діалектичні механізми і закономірності, що окреслюють загальні тенденції і цінності самоорганізації і гармонічного розвитку, стають конкретною основою для визначення, оцінки, діагностування і прогнозування минулих, теперішніх і майбутніх станів, етапів і напрямів розгортання еволюційної динаміки містобудівних систем. Містобудівна система - це складний об'єкт, у середовищі якого в процесах самоорганізації і гармонічного розвитку різних видів генезисних перетворень співіснують і взаємодіють досконалі і оптимально адаптовані один до одного містобудівні форми, структури містобудівної діяльності, просторово-часова організація містобудівної еволюції і закономірності еволюційної динаміки.

6. Цілісність уявленням про самоорганізацію і гармонічний розвиток надають системологічні принципи повноти сторін, сумірності ступенів, спадкоємності рівнів і контекстуальності рядів еволюційного саморозвитку містобудівних систем. На основі цих принципів виділені окремі специфічні і відносно самостійні напрями теоретичних досліджень - динаміка, прагматика, тектоніка і прогностика, - які в сукупності утворюють надійні концептуальні засади розвитку урбосинергетики - теорії гармонічної самоорганізації глибоко адаптованих і досконалих містобудівних систем.

З позицій урбосинергетики самоорганізація і гармонічний розвиток визначаються як природна узгодженість і взаємна відповідність системогенезисних перетворень, що відбуваються у єдиному багатовимірному просторі-часі взаємного пристосування містобудівних форм, містобудівної діяльності, містобудівної еволюції й еволюційної динаміки у відповідності з принципами, у результаті природної і ненасильницької реалізації яких виникає, розгортається і відтворюється пропорційність взаємопроникаючих подібностей сторін, ступенів, рівнів і рядів сталого і прогресивного, безперервного і домірного саморозвитку містобудівних систем .

7. Труднощі сучасного етапу становлення і розвитку урбосинергетики пов'язані з необхідністю подальшого удосконалення понятійного апарату теорії, методології системологічного аналізу і синтезу кількісно-якісних показників і характеристик еволюціонуючих містобудівних систем у напрямах:

розширення діапазону емпіричних досліджень процесів самоорганізації і гармонічного розвитку;

пошуку і впровадження нових евристичних методів в експериментальному моделюванні;

розгортання історичних досліджень динаміки містобудівної еволюції;

поглиблення соціально-психологічних досліджень ментальності поведінки всіх учасників містобудівної діяльності;

підвищення ролі філософського обґрунтування синергетичних основ урбосферної еволюції як фрагменту ноосфери.

8. Часткова реалізація деяких з цих напрямів дозволило впровадити висновки і результати дисертаційної роботи в масштабні містобудівні проекти і прогнози, у прикладні наукові дослідження і навчальний процес, у підготовку фахівців вищого рівня кваліфікації. Впровадження результатів дисертації буде сприяти подальшому розвитку фундаментальних і прикладних досліджень у містобудівній теорії, удосконаленню практики містобудівного проектування і прогнозування, підвищенню ефективності та економічності, цілісності та ціннісності, а в кінцевому рахунку, - гармонічності міського середовища, що оточує Людину міську (Homo urbвnus).