Методологічні основи нормування елементів міського середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

ОМЕЛЬЯНЕНКО Максим Вікторович

УДК 711.4:69(083.75)

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

05.23.20 - Містобудування та територіальне планування

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора технічних наук

Київ - 2005 р.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор архітектури, професор Дьомін Микола Мефодійович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри міського будівництва.

Офіційні опоненти:

доктор технічних наук, професор Клюшниченко Євген Єлисійович, Київський національний університет будівництва і архітектури, в.о. завідувача кафедри міського господарства;

доктор технічних наук, професор Габрель Микола Михайлович, Національний університет “Львівська політехніка”, професор кафедри містобудування;

доктор архітектури, професор Ніколаєнко Володимир Анатолійович, Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка, професор кафедри дизайну архітектурного середовища.

Провідна установа - Харківська національна академія міського господарства, кафедра міського будівництва і господарства, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “11” листопада 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.09 у Київському національному університеті будівництва і архітектури за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 31, кімн. 466.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 31.

Автореферат розісланий 11.10.2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Ісаєв



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Створення оптимального середовища життєдіяльності людини - найвища мета архітектури та містобудування, яка втілюється в проектах, а згодом - і в будівництві. Якість середовища оцінюється тим, наскільки воно віддзеркалює потреби людини та суспільства, які, зокрема, відображаються в державних нормативах, правилах планування і забудови міст. Тому що саме від того, наскільки чіткою буде нормативна база, залежить впровадження в життя головного принципу будівництва - відповідати постійно зростаючим потребам людини у житті та діяльності.

На сьогодні архітектурно-будівельна діяльність являє собою надзвичайно складну сукупність різних напрямків інженерно-технічної думки, яка не поєднується загальними принципами формування норм, нормативів і нормування взагалі. Але ж від цього залежить подальший ефективний розвиток суспільства.

Свідченням цього є архітектурно-містобудівна наука, яка має величезний досвід вивчення фундаментальних проблем теорії архітектури і містобудування, в тому числі проблем нормування середовища в цілому і його елементів. Однак ці дослідження зосереджувались на вирішенні певних вузькогалузевих окремих питань, що призвело до значної розгалуженості теоретичних розробок з нормування, які не були взаємопов'язані між собою.

Фундаментальним питанням теорії архітектури і містобудування присвячені праці М.Г.Бархіна, В.В.Владімірова, З.Гідіона, В.Гропіуса, А.Е.Гутнова, М.М.Дьоміна, Ю.М.Євреінова, В.І.Єжова, А.В.Іконнікова, Г.І.Лаврика, А.П.Мардера, О.Н.Могилата, А.М.Рудницького, В.І.Тимофієнка, Г.Й.Фільварова, І.О.Фоміна, Д.Н.Яблонського, М.І.Яковлева, З.М.Яргіної та багатьох інших.

Філософськими проблемами теорії нормування в цілому і в окремих галузях знань займалися В.Г.Асєєв, Х.Кельзен, А.А.Корольков, В.В.Купріянов, В.В.Куліков, В.П.Петленко, А.А.Ручка та інші.

Вивченню факторів, що впливають на формування міського середовища, присвячені праці В.І.Айсіної, А.В.Єршова, М.М.Дьоміна, В.А.Ніколаєнка, С.Б.Усаковського та інших.

Аналізом потреб людини з точки зору різних галузей знань займалися М.М.Бережной, М.М.Дьомін, А.Маслоу, В.П.Мироненко, І.М.Прібиткова та багато інших.

Проблемам містобудівного розвитку присвячені праці В.М.Бєлоусова, Ю.М.Білоконя, Ю.П.Бочарова, В.В.Владімірова, М.М.Габреля, М.М.Дьоміна, І.Я.Конторовича, Н.Я.Крижановської, В.Ф.Макухіна, А.П.Осітнянка, Т.Ф.Панченко, А.М.Рудницького, І.М.Смоляра, В.О.Тімохіна, Г.Й.Фільварова, І.О.Фоміна та інших.

Питанням нормування житла і створення оптимального житлового середовища присвячені праці Л.Г.Бачинської, С.Г.Буравченка, Т.Ю.Власової, О.І.Граужиса, Т.А.Доценко, В.С.Дьоміної, Г.С.Іноземцевої, К.К.Карташової, В.В.Козюліна, Н.Я.Крижановської, Г.І.Лаврика, В.П.Мироненка, В.А.Ніколаєнка, Ю.Г.Рєпіна, О.Я.Смірнової, Я.А.Штейнберга, Д.Н.Яблонського та інших.

Питання екології середовища та санітарно-гігієнічного нормування знайшли відображення в працях В.В.Владімірова, М.С.Горомосова, Ю.Д.Губернського, Х.А.Заривайської, В.К.Ліцкевича, М.Ф.Реймерса Б.В.Солухи та багатьох інших.

Питання нормування та створення оптимального середовища в громадських будівлях і спорудах висвітлені в працях В.І.Єжова, Л.М.Ковальського, Т.Ф.Панченко, В.І.Проскурякова, В.П.Уреньова та багатьох інших.

Питанням державної політики в архітектурі та будівництві приділяли увагу у своїх працях О.П.Авдієнко, А.В.Беркута, Ю.М.Білоконь, В.М.Гусаков, М.М.Дьомін, А.О.Економов, Є.Є.Клюшниченко, М.Я.Ксеневич, В.Ф.Макухін, Л.Х.Муляр, Т.С.Нечаєва, В.І.Нудельман, Т.Ф.Панченко, В.Ф.Присяжнюк, Л.І.Тузова, Г.О.Урусов, Г.Й.Фільваров, І.О.Фомін, В.І.Череп, Д.Н.Яблонський та інші.

Таким чином, вже давно назріла необхідність систематизації напрацьованого в теорії архітектури і містобудування та вироблення обґрунтованих методологічних основ нормування міського середовища та його елементів на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду в теорії та практиці архітектурно-містобудівної діяльності.

Крім того, незважаючи на те, що в інших галузях науки проблемами теорії норми займаються вже давно і досить активно, в архітектурно-містобудівній науці ця проблема поки не висвітлена достатньою мірою. Це означає, що назріла потреба в ґрунтовному дослідженні процесів нормотворчої діяльності, її впорядкування і структуризації.

Цим і пояснюється актуальність даної роботи. На сьогодні виникла нагальна потреба у розробці чіткої методології нормотворчої діяльності в архітектурі та містобудуванні, дослідження її в процесі пізнання норми. Це є основною метою теорії норми в архітектурі та містобудуванні, тобто за визначенням автора, архітектурно-містобудівної нормології, яка є наукою про норму та її розвиток, на основі якої розробляються нормативи для застосування в архітектурно-містобудівній діяльності під час створення та утримання в належному стані середовища для життєдіяльності людини.

В даній роботі увага буде зосереджена на формуванні нормативно-правової бази етапу створення моделі середовища, тобто процесу, найтісніше пов'язаного з архітектурно-містобудівною діяльністю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок досліджень пов'язаний з реалізацією положень: Декларації про міста та інші населені пункти в новому тисячолітті, прийнятої резолюцією S-25/2 спеціальної сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 9 червня 2001 року; Стамбульської декларації з населених пунктів (1996 р.); Законів України: “Про основи містобудування” (№ 2780-ХІІ), “Про планування і забудову територій” (№ 1699-ІІІ), “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” (№ 1580-IV); Указу Президента України “Про пріоритетні завдання у сфері містобудування” від 13 травня 1997 р. № 422/97.

Дослідження також пов'язане з тематикою наукових досліджень, які виконувались у Науково-дослідному інституті будівельних конструкцій (“Розроблення сучасних підходів до нормування (проект Закону України “Про нормування у будівництві”)”, державний реєстраційний № 0104U007773), ВАТ “Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву (КиївЗНДІЕП)”, Українському державному науково-дослідному інституті проектування міст “ДІПРОМІСТО”.

Мета і задачі дослідження. На підставі викладеного обґрунтування актуальності теми дослідження метою дослідження є розроблення і обґрунтування методологічних основ нормування міського середовища і його головних структурно-функціональних елементів, формування структури обмежень для створення оптимального середовища життєдіяльності людини, визначення структури обмежень щодо формування сталого та безпечного середовища і основних методичних положень архітектурно-містобудівної нормології.

Поставлена в роботі мета передбачає необхідність вирішення таких задач:

проаналізувати сучасний стан і проблеми теорії та практики нормотворчості в архітектурно-містобудівній діяльності;

виявити основні групи потреб населення, а також умови та фактори, які визначають і впливають на формування цих потреб і відповідних нормативних показників;

визначити основні види та принципи формування регламентуючих документів;

на основі систематизації обмежень, на підставі яких формується середовище життєдіяльності людини, сформулювати підходи до визначення норм і нормативів;

на прикладі житлового середовища визначити методологічні засади формування вимог до розроблення нормативів проектування житла та прибудинкових територій.

Об'єкт дослідження - міське середовище.

Предмет дослідження - методологічні основи нормування міського середовища і його елементів, які визначають сталість і безпеку цього середовища для життя і діяльності людини.

Методи дослідження базуються на:

системному аналізі;

логіко-теоретичному і порівняльному аналізі;

логічному моделюванні процесів, що відбуваються в середовищі та окремих його структурно-функціональних елементах;

експертній оцінці наукових і проектних розробок.

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше нормативно-правова база, що регламентує створення матеріально-просторового середовища та традиційно складається за проблемно-галузевими напрямками, розглянута в якості цілісної системи, яка включає три взаємопов'язані та взаємообумовлені рівні організації: створення моделі середовища, матеріалізації цієї моделі та експлуатації середовища;

визначено основні положення нового напрямку наукових досліджень - архітектурно-містобудівної нормології - науки про норму та дослідження її розвитку, а також основи понятійного апарату даного наукового напрямку;

розроблено методологічні основи формування антропоорієнтованої нормативно-правової бази, яка включає правила, норми, обмеження, що віддзеркалюють фізико-психологічні властивості людини, матеріальні та духовні потреби особистості та суспільства з урахуванням природних, антропологічних і природно-техногенних факторів;

розроблено структуру цілісної нормативно-правової бази, яка повною мірою забезпечує формування матеріально-просторового середовища життєдіяльності населення як складової соціоекосистеми;

визначено принципи та методи формування нормативних обмежень, що встановлюють норми - граничні показники - та нормативи - проміжні параметри, зумовлені соціально-економічною ситуацією та технічними можливостями.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні методів та підходів до нормування елементів міського середовища з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, а також у розробленні нової структури регламентуючих документів, на основі яких здійснюється формування середовища існування людини. Практична значимість дисертації визначається використанням результатів у прикладних наукових працях і застосуванням при складанні навчальних курсів вищих навчальних закладів. Результати дослідження одержали впровадження та використані в таких наукових роботах: “Розроблення сучасних підходів до нормування (проект Закону України “Про нормування у будівництві”)”, державний реєстраційний № 0104U007773 (Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій); розроблення проекту “Концепції Системи нормативно-правового забезпечення будівництва в Україні” (Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій); розроблення проекту Державних будівельних норм “Житлові будинки та комплекси” (ВАТ “Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву”); “Привести основоположні ДБН “Системи стандартизації та нормування у будівництві” ДБН А.1.1-1-93, ДБН А.1.1-2-93, ДБН А.1.1-3-93 до відповідності чинному законодавству та діючим нормативним документам” (ВАТ “Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву”), а також участь у розробленні проектів нормативних документів в Українському державному науково-дослідному інституті проектування міст “Діпромісто”.

Основні результати дослідження впроваджені також в навчальний процес під час розроблення та читання протягом 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002 та 2002-2003 навчальних років курсу “Культурологічні проблеми в містобудуванні” для студентів спеціальності “Містобудування” архітектурного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури.

Особистий внесок здобувача. Основний зміст роботи опублікований у 28 роботах, 3 з них виконані зі співавторами. В роботі за № 17 списку праць, наведеного в авторефераті, уточнені та конкретизовані поняття “норма” і “стандарт” при формуванні нормативно-правової бази у містобудуванні та будівництві. В роботі за № 19 сформульовані визначення різних видів регламентуючих документів, що застосовуються у містобудуванні та будівельній практиці. В роботі за № 22 сформульовано основні проблеми нормування елементів міського середовища та здійснення нормотворчої діяльності у містобудуванні, а також визначено напрямки їх вирішення.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднені на конференціях протягом 1996-2003 років. Зокрема: на 51-ій науково-технічній конференції в Харківському державному технічному університеті будівництва і архітектури (1996); на 58-ій (1997), 63-ій (2002), 64-ій (2003) науково-практичних конференціях в Київському національному університеті будівництва і архітектури; на ІІІ Міжнародній науково-технічній конференції “Нові технології у будівництві” (Київ, 2004); на круглому столі “Друга архітектурна бесіда”, присвяченому завданням освіти дизайну архітектурного середовища та відкриття кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка” (2004).

Публікації. Наукові результати дисертації опубліковані в 28 друкованих працях, у тому числі у співавторстві - 3 праці. 25 з них опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та інших країн, а також 1 тези доповіді.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків, викладених на 223 сторінках, списку використаних джерел (199 найменувань), 32 ілюстрацій і таблиць, додатків.

нормотворчість містобудівний проектування документ

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, задачі та методи дослідження, наведені основні наукові результати роботи, її практична значимість і впровадження в практику.

Нормування в архітектурі та містобудуванні охоплює дуже широкий спектр діяльності в даній галузі (від санітарно-гігієнічних проблем до технологічних). Але на сьогодні ще й досі не існує чіткої відлагодженої методики нормування в будівництві, хоч цей вид діяльності в галузі налічує не одну сотню років.

Функціонування, розвиток і управління в усіх без винятку різновидах людської діяльності пов'язані з фундаментальним поняттям норми, без якого неможлива оцінка стану і вибір оптимального варіанту поведінки системи типу “населення-середовище”, до якої належать всі без винятку архітектурно-містобудівні об'єкти - від індивідуального житлового будинку до найбільших систем розселення.

Багаторічна практика створення державних норм на проектування і будівництво житлових, громадських, промислових та інших архітектурно-містобудівних об'єктів і їх комплексів, яка існує до сьогодні і на основі якої був створений загальносоюзний СНиП (будівельні норми і правила), свідчить про те, що вона все більше не відповідає вимогам життя. А саме:

норми і нормативи державного рівня мають неприпустимо узагальнений характер і не віддзеркалюють суттєвих специфічних умов окремих регіонів;

норми не враховують особливостей архітектурно-містобудівних об'єктів, які мають складну ієрархічну структуру, а також складаються з компонентів таким чином, що зміна параметрів одного з них викликає зміну параметрів інших, інколи дуже багатьох компонентів цих об'єктів;

переважна більшість норм і нормативів мають під собою не наукове, а сумнівно-об'єктивне статистичне обґрунтування;

певна частина важливих, навіть визначальних норм і нормативів, наприклад, в житловій архітектурі, в існуючих нормативних документах покликана регламентувати в одному і тому ж показникові і функціональну, і економічну складову архітектурного рішення, що з методологічної точки зору є нонсенсом;

існуюча архітектурно-містобудівна методика нормування не відображає об'єкти, що нормуються, як динамічні, здатні оперативно реагувати на демографічні і соціально-економічні зміни в суспільстві.

Тому назріла нагальна потреба у розвитку такого важливого для архітектурно-містобудівної діяльності напрямку як теорія нормування.

Розвиток прогресу призвів до того, що наука все більше розподіляється на вузькогалузеві напрямки, які займаються вирішенням проблем тільки в даній галузі. Однак від такого стану справ стримується подальший нормальний розвиток цивілізації.

Яскравим підтвердженням тому є стан архітектурно-містобудівної науки, яка має у своєму складі дуже багато розгалужень, починаючи від теорії архітектури і містобудування та завершуючи економікою будівництва. Всі ці напрямки займаються вирішенням, як правило, власних вузькогалузевих проблем, практично не співпрацюючи (або майже не співпрацюючи) один з одним. Як результат ми маємо на сьогодні незадовільну екологію, незадоволені потреби людини в житлі та необхідному обслуговуванні і т.д.

Ліквідування таких серйозних недоліків можливе лише при інтегруванні різних напрямків науки в процесі вирішення найважливішої проблеми створення умов для нормальної життєдіяльності людини. І починати слід, передусім, з діяльності, яка є основою всього цього процесу - з нормування.

Як відомо, сьогодні формування нормативної бази в проектуванні та будівництві здійснюється на вузьковідомчій основі, де відсутня серйозна взаємодія між тою безліччю наукових, проектних і будівельних організацій, які повинні ці нормативи здійснювати і дотримуватись їх. Немає належної взаємодії між науковими напрямками, які вивчають різні аспекти проблеми організації середовища життєдіяльності людини.

Ще за часів Вітрувія архітектурно-будівельна діяльність тлумачилась як єдиний цілісний процес. Всі так звані нормативні показники того часу були тісно взаємопов'язані між собою. Але з розвитком цивілізації розвивалася і архітектурно-будівельна діяльність - вона все більше набувала вигляду розвиненої та розгалуженої системи, в якій все більше й більше з'являлося нормативних показників суто вузькогалузевих, мало пов'язаних, а іноді й зовсім не пов'язаних з нормативами, інших аспектів архітектурно-будівельної діяльності.

Однак слід зазначити, що на сьогодні питанням, пов'язаним з організацією середовища, не приділяється належна увага - всі процеси організації не впорядковані і, як наслідок, не може системно вирішуватися проблема створення середовища життєдіяльності людини.

Організацію середовища можна структурувати за такими трьома напрямками: створення моделі середовища, матеріалізація моделі середовища, експлуатація середовища (рис. 1).

Рис. 1 - Структура організації середовища



Створення моделі середовища передбачає формування його інформаційної моделі, що реалізується в проектному рішенні, яке дає уявлення про об'ємно-просторову структуру об'єкта, його конструктивну систему, системи інженерного забезпечення тощо.

Матеріалізація створеної моделі середовища відбувається під час будівництва - реалізації проектного задуму.

Після завершення етапу матеріалізації моделі настає третій етап - експлуатація середовища., під час якого здійснюються всі необхідні заходи щодо утримання середовища.

Отже, кожен з зазначених процесів має свої особливості, притаманні тільки йому. Тому і нормативно-правова база, яка регулює здійснення кожного з цих етапів організації середовища, також має свої особливості.

В першому розділі “Сучасний стан і проблеми теорії та практики нормотворчої діяльності” визначено об'єкт і види архітектурно-містобудівної діяльності, проаналізовано еволюцію процесу нормування, а також сформульовано основні поняття та визначення теорії нормування.

Основним завданням архітектурно-містобудівної діяльності є створення середовища для існування людини, реалізації її потреб. Тому об'єктом архітектурно-містобудівної діяльності є міське (життєве) середовище, дослідженню якого в різних аспектах приділялася увага багатьох вчених.

Оскільки міське середовище повинно створюватися за певними правилами, які містять нормативні обмеження з різних питань його організації, що стосуються вимог як в цілому до середовища, так і до його структурно-функціональних елементів, міське середовище, як об'єкт нормування, включає в себе території та будівлі і споруди.

Реалізуючи своє основне завдання, архітектурно-містобудівна діяльність на сьогодні має складну структуру. В роботі визначено основні її види, якими є: наукова, проектна, будівельна, управлінська та педагогічна діяльність. Кожен з цих видів відіграє певну роль у нормотворчому процесі. Наукова діяльність формує теоретико-методологічні підходи до визначення нормативних обмежень, а також до методики розроблення регламентуючих документів. Проектна діяльність відображає напрацьовані наукові розробки через експериментальне проектування, а також втілює апробовані нормативи в проектах. Будівельна діяльність реалізує розроблені нормативні обмеження, за якими виконувалася проектна документація. Управлінська діяльність виконує плануючу, директивну, організаційну та контролюючу функції щодо формування середовища, на основі яких визначаються пріоритети в даний момент часу щодо розроблення та коригування регламентуючих документів. Педагогічна діяльність спрямовує свої зусилля на підготовку кваліфікованих фахівців, які розроблятимуть та запроваджуватимуть нормативні обмеження у практику проектування та будівництва.

Всі ці види архітектурно-містобудівної діяльності завжди існують у тісній взаємодії. І якщо виникає з якихось причин розрив хоча б з одним з них, то виникає перекіс не лише у нормотворчій діяльності в архітектурі та містобудуванні, а й у повноцінному формуванні середовища життєдіяльності людини.

Взагалі нормотворча діяльність в архітектурі та містобудуванні має значний досвід, як вітчизняний, так і зарубіжний, який свідчить про те, що в основі нормування в архітектурно-містобудівній діяльності (принаймні в СРСР) був, перш за все, економічний чинник - стосується це будівництва житлового будинку, забудови масиву чи вирішення будь-яких містобудівних завдань. Передусім мова йшла про економічну ефективність, а потім вже про потреби людей.

На сьогодні в Україні поки що зберігається тенденція розроблення регламентуючих документів у будівництві, виходячи, перш за все, з економічних і технологічних факторів, які є дуже важливими, але слід в першу чергу вивчати потреби людини, її вимоги до конкретного елемента середовища, що створюється для забезпечення її життєдіяльності.

В результаті аналізу зарубіжного досвіду можна зробити висновок, що в основі нормування архітектурно-містобудівної діяльності лежить, передусім, забезпечення безпеки життя та здоров'я людини, а вже потім вирішуються питання оптимізації життєвого середовища. Крім того, в розвинутих країнах питаннями створення нормативно-правової бази в архітектурі, містобудуванні та будівництві займаються як державні установи та організації, так і недержавні організації, об'єднання тощо. Однак контроль за формуванням нормативно-правової бази належить державі, яка суворо стежить за тим, щоб усі нормативні обмеження, що містяться в регламентуючих документах, не створювали небезпеку для життя і здоров'я населення.

Аналіз досвіду нормування та сучасної нормативно-правової бази свідчить про відсутність чітко визначених основних понять нормотворчого процесу, хоча архітектурно-містобудівна діяльність регламентується великою кількістю документів. Це й документи колишнього СРСР (СНиП, ГОСТ тощо), а також розроблені за часів незалежності України (ДБН, ДСТУ тощо).

Таким чином, можна стверджувати, що назріла необхідність у створенні нового напрямку наукових досліджень в архітектурно-містобудівній науці - теорії норми - архітектурно-містобудівної нормології - науки про норму та її розвиток, яка вивчає рівень пізнання норми людиною, на основі якого розробляються нормативи для застосування в архітектурно-містобудівній діяльності під час створення середовища для життєдіяльності людини. Основними завданнями архітектурно-містобудівної нормології є: вивчення потреб людини в усіх сферах її життєдіяльності; вивчення факторів, що впливають на формування вимог до міського середовища; вивчення економічної бази містобудування, технічного стану і можливостей будівельного комплексу та комунального господарства, що забезпечує утримання міського середовища; розробка теорії та методології нормування міського середовища в процесі архітектурно-містобудівної діяльності; виведення та формування нормативних обмежень в різних напрямках створення міського середовища. Основними принципами архітектурно-містобудівної нормології є: принцип адекватності нормативних обмежень структурі потреб людини та суспільства, економічним, технічних і технологічним можливостям суспільства, культурних і соціально-психологічних обмежень; принцип ієрархії структури системи нормативно-правової бази, в основу якого покладено структуру властивостей і потреб людини та суспільства.

Фундаментом нового наукового напрямку повинен стати чітко визначений та сформульований понятійний апарат, основи якого визначені в роботі.

Аналіз існуючих підходів до визначення основних понять в нормуванні засвідчив, що цією проблемою займаються не лише в області архітектури та містобудування - вона є актуальною і в інших галузях наукових знань: філософії, біології, медицині, психології, соціології та багатьох інших. Однак специфіка нормотворчого процесу в архітектурі та містобудуванні вимагає ретельного аналізу існуючого досвіду щодо визначення таких понять, наприклад, як “норма” та “норматив”.

Отже, норма в архітектурно-містобудівній діяльності - це об'єктивна характеристика такої взаємодії людини з оточуючим її штучним середовищем, під час якої забезпечуються оптимальні умови для життєдіяльності людини та сталий розвиток природного середовища.

Норматив можна визначити як показник рівня пізнання об'єктивної норми, тобто він є “проміжним” етапом на шляху введення норми.

Слід зазначити, що норма не є чимось застиглим, вона змінюється і розвивається в часі під впливом розвитку суспільства, потреб людини та вимог до середовища. Тому нормотворчий процес повинен бути динамічним - відстежувати найменші зміни у потребах та вимогах людини до середовища і вносити відповідні корективи в нормативно-правову базу.

Дуже важливе значення для розвитку архітектурно-містобудівної нормології має визначення такого поняття, як “стандарт”.

Під терміном “стандарт” (стосовно формування середовища) слід розуміти такі жорстко встановлені правила та показники, які відображають об'єктивні закономірності, що регламентують параметри оточуючого середовища і не піддаються частим змінам.

Стандарт (стосовно будівельних матеріалів, речовин чи процесів) - це такий стан матеріалу, речовини або результат процесу, який може бути застосований при створенні штучного середовища з безпекою для життєдіяльності людини.

В другому розділі “Умови та фактори, що визначають вимоги до міського середовища” проаналізовано чинники, які впливають на формування вимог до міського середовища. Такими чинниками є природні фактори, потреби людини, антропологічні фактори та природно-техногенні фактори.

Природні фактори впливають як на потреби людини, на основі яких визначаються вимоги до середовища існування, так і безпосередньо на середовище, на правила та закономірності його формування.

Природні фактори можна розподілити на дві великі групи: клімат (що включає в себе температурно-вологісний режим довкілля, сонячну радіацію) та геологія (що включає в себе сейсмічність та геологічну характеристику ґрунтів).

Наступний чинник, який впливає на формування вимог до середовища - потреби людини, які визначити чітко і однозначно досить складно, оскільки ми маємо справу з цілою ієрархією взаємопов'язаних потреб, які носять не лише матеріальний характер. Ці потреби не статичні, це - потреби живої системи, якій властивий динамічний взаємозв'язок індивідів одного з одним і з навколишнім середовищем.

Питанню класифікації потреб приділялося багато уваги різними науками, починаючи від філософії і закінчуючи прикладними науками. Однак різні наукові напрямки вирішували питання класифікації потреб, виходячи з необхідності вирішення власних вузькогалузевих питань. Що ж стосується класифікації потреб людини з точки зору мотивації для формування вимог щодо створення середовища існування, то найбільш прийнятною та повною є класифікація потреб людини, визначена М.М.Дьоміним. На основі цієї класифікації можна визначити, що потреби людини поділяються на три групи: забезпечення життєвих функцій організму (харчування, забезпечення фізіологічних процесів життєдіяльності організму, захист від несприятливих впливів зовнішнього середовища); соціальне становлення та розвиток особистості (виховання, навчання, освіта, спілкування, творча праця, громадська діяльність); забезпечення господарсько-побутових процесів життєдіяльності (постачання продуктами матеріального виробництва, водою, енергією, видалення і утилізація відходів, пасажирський транспорт).

Реалізація потреб людини неможлива без детального вивчення її властивостей. Саме ці властивості лягли в основу наступної групи факторів - антропологічних, до якої входять антропометричні та санітарно-гігієнічні і екологічні фактори.

На основі антропометричних даних людини визначаються об'ємно-планувальні параметри різних елементів будівель і споруд, а також більшість планувальних параметрів елементів територій. Від того, як буде організований простір існування людини, залежить її фізичне та психологічне самопочуття. Невипадково ще за радянських часів на основі антропометричних даних було сформовано значну базу нормалей планувальних елементів, застосування яких, з одного боку, дозволяло уніфікувати простір життєдіяльності людини, а з іншого - допомагало правильніше його організувати з точки зору комфортності проживання та забезпечення реалізації людиною власних потреб.

Санітарно-гігієнічні та екологічні фактори, які також суттєво впливають на формування повноцінного середовища існування людини, визначаються на основі фізіологічних потреб людини і повинні диктувати вимоги щодо створення оптимального повітряного та температурно-вологісного режимів у приміщеннях і просторах середовища.

Таким чином, слід зазначити, що антропологічні фактори так само, як і природні, лежать в основі виведення кількісних параметрів, які впливають на експлуатаційні властивості середовища в цілому і його окремих елементів.

Природно-техногенні фактори є переважно наслідком урбанізованості середовища життєдіяльності людини. Екологами доведено, що переважна більшість надзвичайних ситуацій природного походження (повені, землетруси тощо) є наслідком порушення екологічного балансу через бурхливий розвиток науки і технологій. Однак не можна применшувати і частку тих надзвичайних ситуацій, які мають суто техногенне походження (зсуви, пожежі, руйнування будівель і споруд тощо).

Тому організація середовища повинна здійснюватись з урахуванням заходів, спрямованих на забезпечення екологічної рівноваги. Запровадження нових технологій, матеріалів, обладнання слід здійснювати лише після ретельної екологічної експертизи та оцінки можливого негативного впливу в разі їх застосування.

Група природно-техногенних факторів включає в себе такі фактори, як пожежі та інші надзвичайні ситуації. Справа в тому, що пожежі виокремлені в зв'язку з тим, що, як свідчить статистика, найбільше людина та оточуюче її середовище потерпають саме від впливу пожеж, хоча останнім часом інші надзвичайні ситуації все більше активізують негативний вплив на середовище.

Розглянувши фактори, що впливають на формування міського середовища, та потреби людини, простежується взаємозв'язок між ними і взаємовплив одних на одні. Це зовсім не означає, що одна група потреб взаємопов'язана і впливає лише на одну групу факторів і навпаки. Не всі фактори безпосередньо впливають на потреби, не всі потреби впливають на фактори. Однак в поєднанні фактори і потреби впливають на формування міського середовища.

Аналіз взаємозв'язку потреб людини і факторів, що впливають на формування міського середовища, свідчить, що так чи інакше практично всі потреби людини і фактори мають взаємовплив і взаємозв'язок між собою. Виняток складає лише потреба людини у занятті громадською діяльністю, оскільки ця потреба реалізується на рівні соціального середовища, а не архітектурно-містобудівного.

В третьому розділі “Особливості структури нормативно-правової бази, визначення нормативів та формування регламентуючих документів” визначено види регламентуючих документів, що формують нормативно-правову базу архітектурно-містобудівної діяльності, розглянуто основні методологічні підходи до визначення нормативних обмежень та формування регламентуючих документів.

Діяльність зі створення середовища існування людини регламентується великою кількістю документів різного рівня. Це й закони України, постанови і розпорядження Уряду, а також документи різних відомств, в числі яких будівельні норми, стандарти, технічні умови, санітарні правила, інші санітарно-гігієнічні нормативи, кошторисні правила і норми тощо.

Враховуючи це, сьогодні гостро постало питання про впорядкування нормативно-правової бази у будівництві.

Передусім, слід визначити види регламентуючих документів, які повинні складати структуру нормативно-правової та нормативно-методичної бази будівельної галузі взагалі та архітектурно-містобудівної діяльності зокрема.

Сьогодні питання нормування та стандартизації у будівництві регламентуються системою нормативних документів, до складу якої входять: будівельні норми, стандарти, правила, інструкції тощо.

Якщо нормативно-правовий статус таких документів, як стандарт, технічні умови визначено (вони є нормативними документами згідно з Законом України “Про стандартизацію”), то будівельні норми, які є вищим регламентуючим документом, ніж стандарти, технічні умови, що застосовуються на добровільних засадах, на сьогодні в нормативно-правовій базі не мають чіткого визначення - не визначено їх статус як регламентуючого документа. З метою усунення цього недоліку розроблено проект Закону України “Про нормування у будівництві”, яким визначено організаційно-правові засади здійснення нормотворчої діяльності, впорядковуються питання організації формування нормативно-правової бази в будівництві та чітко визначається статус різних видів регламентуючих документів у цій області, зокрема визначено, що будівельні норми є нормативно-правовим актом, що складається з норм у сфері будівництва, містобудування та архітектури та прийнятий органом нормування.

На сьогодні існують державні будівельні норми, відомчі будівельні норми та регіональні (мається на увазі - територіальні) будівельні норми. Практика розроблення будівельних норм поки що не має прикладів створення територіальних будівельних норм, які регламентували б аспекти формування середовища на рівні окремих територіальних одиниць країни.

Крім зазначених регламентуючих документів, які затверджуються або погоджуються центральним органом виконавчої влади у сфері нормування у будівництві, є цілий ряд інших регламентуючих документів, без яких неможливо сформувати повноцінне середовище існування людини. Зокрема, це державні санітарні норми і правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми та інші санітарні норми, правила, в тому числі гігієнічні. Всі вони є нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових інфекційних захворювань (отруєнь) серед населення (згідно з Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”).

Відносно недавно нормативно-правова база в будівництві поповнилася ще одним видом регламентуючих документів - технічним регламентом з підтвердження відповідності, поява якого продиктована переходом економіки на ринкові засади господарювання, запровадження яких створило умови для проникнення на внутрішній ринок держави не завжди якісної продукції, в тому числі і будівельної. Отже, “технічний регламент з підтвердження відповідності - нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому містяться опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг” (Закон України “Про підтвердження відповідності”).

Таким чином, нормативно-правова база діяльності будівельного комплексу складається з двох великих груп регламентуючих документів: 1) нормативно-правові акти, до яких належать закони України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, будівельні норми різних рівнів (загальнодержавного, відомчого і територіального), санітарно-гігієнічні норми і правила, технічні регламенти з підтвердження відповідності, інші рішення центрального органу виконавчої влади у сфері будівництва, містобудування та архітектури, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та які є обов'язковими до застосування; 2) нормативні документи, до яких належать стандарти, кодекси усталеної практики і технічні умови та які є добровільними до застосування.

Основоположними поняттями методології нормування елементів міського середовища є норма і норматив. Однак далеко не завжди в регламентуючих документах можна зафіксувати саме норму, оскільки дуже часто її просто важко кількісно виразити або якщо і можна отримати кількісний показник, то з тих чи інших обставин його не можна (немає можливості) ввести. В цьому випадку як проміжний варіант вводиться норматив.

Система обмежень, на основі яких буде створюватись безпечне середовище для існування людини, її життя та діяльності, повинна бути чітко структурована. З цією метою визначено основні вимоги до елементів міського середовища: до будівель і споруд - функціонально-планувальні вимоги (вимоги до житлових будівель, до громадських будівель і до промислових будівель і споруд); санітарно-гігієнічні (екологічні) вимоги (вимоги до природного та штучного освітлення, до захисту від шуму, до температурного режиму в приміщеннях, до вологісного режиму в будівлях, до аерації, до обмеження вібрації в будівлях, до сміттєвидалення); конструктивні вимоги (вимоги до теплотехнічних властивостей конструкцій, до надійності конструкцій і основ, вимоги, пов'язані з сейсмічністю); протипожежні вимоги (класифікація будівельних матеріалів і конструкцій, вимоги до протипожежних перешкод, вимоги до обмеження поширення пожежі в будинках, до забезпечення безпечної евакуації, до забезпечення гасіння пожежі та проведення пожежно-рятувальних робіт, до основних інженерно-технічних засобів захисту від пожежі); до територій - функціонально-планувальні вимоги (вимоги до загальної організації міських поселень, до сельбищної, промислової та ландшафтно-рекреаційної територій, до установ і підприємств обслуговування, до охорони історичного середовища пам'яток історії та культури); екологічні (санітарні) вимоги (вимоги до розміщення і проектування міських поселень, до планувальної організації та функціонального зонування території населеного пункту, до розміщення та організації зон населеного пункту, до інженерної підготовки та обладнання території, до охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунту, до захисту від шуму та вібрації, від електромагнітних випромінювань та іонізуючого випромінювання); вимоги до безпеки територій (вимоги до захисту від зсувів і обвалів, від інших небезпечних геологічних впливів, до заходів щодо будівництва на підроблюваних територіях та просідаючих ґрунтах, до захисту від затоплення та підтоплення); комунікаційні вимоги (вимоги до транспортних та інженерних комунікацій); протипожежні вимоги (вимоги до обмеження поширення пожежі між будинками).

На основі визначеної структури факторів, які впливають на формування міського середовища, потреб людини, а також систематизації вимог до нормування елементів міського середовища, проведено аналіз взаємозалежностей потреб людини і вимог до нормування елементів міського середовища та умов і факторів, що впливають на формування середовища, та вимог до нормування міського середовища.

Виходячи з цього аналізу, можна визначити чотири великі групи нормативних обмежень, що застосовуються при нормуванні. Це:

архітектурно-планувальні та містобудівні нормативи, які регламентують об'ємно-просторове, планувальне, архітектурно-естетичне вирішення об'єкта, а також містобудівні параметри планування середовища;

інженерно-технічні нормативи, що регламентують вимоги до інженерно-конструктивних та інженерно-технічних систем, починаючи від основ і фундаментів будівель і споруд і закінчуючи транспортними комунікаціями міста;

протипожежні нормативи, які регламентують усі вимоги до протипожежної безпеки, починаючи від вогнестійкості конструкцій і закінчуючи шляхами евакуації як у будівлях і спорудах, так і на територіях;

санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи, які визначають параметри санітарно-гігієнічного та екологічного комфорту середовища як всередині будівель і споруд, так і на конкретних територіях, починаючи від фізичних і хімічних характеристик повітря і закінчуючи вимогами до охорони та раціонального використання природних ресурсів.

Більшість якісних і кількісних нормативних обмежень (якщо не всі) визначаються емпіричним шляхом. Однак далеко не всі вони є чіткими і однозначними, хоч деякі з них (таких показників небагато) не викликають сумніву в достовірності їх визначення (наприклад, протипожежні).

Рис. 2 - Модель розроблення і затвердження норм і нормативів

Тому дуже важливим є встановлення чіткої методології їх визначення, для чого розроблено модель виведення норм і нормативів (рис. 2), яка визначає конкретні шляхи, починаючи від постановки проблеми і закінчуючи затвердженням розробленого нормативного обмеження, щодо визначення параметрів нормативного обмеження на основі різних вихідних даних та з урахуванням аналізу відповідності чинному законодавству та результатів експертизи щодо можливості і доцільності введення даного обмеження.

Нормативні обмеження повинні формуватися за принципами достовірності та несуперечності.

Перший з них означає, що нормативні вимоги повинні бути обґрунтованими, мати під собою чітку та зрозумілу методологічну основу і обґрунтування, яке базується на сучасних дослідженнях в різних сферах наукових знань про людину, середовище та їх взаємодію.

Принцип несуперечності полягає в тому, що нормативні обмеження, які містяться в різних регламентуючих документах і стосуються вимог з одних і тих самих питань, не повинні суперечити одне одному, а навпаки - доповнювати і розвивати одне одного.

Будь-які розроблені нормативні обмеження затверджуються у відповідних регламентуючих документах в установленому порядку.

На сьогодні в будівельній галузі існує близько 3000 нормативно-правових і нормативних документів різних рівнів. Це й документи колишнього Радянського Союзу, і документи, розроблені за часів незалежності України. Проведений аналіз існуючої системи регламентуючих документів свідчить, що вона не лише не має чіткої структури, а й не відповідає вимогам законодавства.

В зв'язку з цим розроблено нову структуру регламентуючих документів у будівництві за принципом об'єктності, тобто за предметами (об'єктами) нормування або стандартизації.

Нова структура, на відміну від попередньої, має 7 класів (1 - організаційно-методичні документи; 2 - містобудування; 3 - будівлі і споруди; 4 - інженерне обладнання будівель і споруд, зовнішні мережі, будівельна техніка і устаткування;

5 - будівельні конструкції; 6 - будівельні матеріали та вироби; 7 - економіка). З метою уникнення громіздкості системи класи поділяються на підкласи, і лише в першому класі підкласи мають поділ на комплекси.

Всі нормативно-правові та нормативні документи повинні розроблятися за певними правилами. Основою щодо змісту викладення нормативних вимог повинна стати деонтична логіка (або логіка норм), основною метою якої є дослідження логічної структури прескріптивної (приписувальної) мови, тобто мови нормативної дії, нормативного судження. Зміст регламентуючих документів повинен також формуватися за принципами доцільності та необхідності.

Основною метою регламентуючих документів у сфері архітектурно-містобудівної діяльності є визначення кількісних і якісних параметрів середовища існування людини, спрямованих на захист і забезпечення реалізації її потреб, як фізіологічної та соціальної істоти.

Передусім, це стосується забезпечення здорових умов існування людини. В зв'язку з цим вимоги, спрямовані на забезпечення безпеки життя і здоров'я людини, охорони навколишнього середовища, надійності будівель і споруд, повинні бути обов'язковими та можуть бути встановлені на мінімально необхідному або максимально допустимому рівні. Обов'язкові вимоги підлягають безумовному виконанню.

Всі інші вимоги можуть мати рекомендований характер, до яких можуть належати положення, що можуть змінюватися відповідно до потреб і можливостей споживача або виробництва, не завдаючи шкоди першому.

Обов'язкові вимоги можуть також змінюватися, але не так динамічно, як рекомендовані.

Також в регламентуючих документах можуть міститися довідкові положення, які доповнюватимуть згадані вимоги.

Аналіз вимог до елементів міського середовища, наведений вище, дає підстави розподілити їх за рівнем регламентації на дві групи: пріоритетного значення (які повинні міститися в регламентуючих документах національного (загальнодержавного) рівня) і територіального значення (які можуть міститися в регламентуючих документах територіального рівня).

До вимог пріоритетного значення належать: санітарно-гігієнічні вимоги до будівель і споруд; протипожежні вимоги до будівель, споруд і територій; вимоги щодо надійності конструкцій будівель і споруд; санітарні вимоги до територій; екологічні вимоги до територій.

Всі інші вимоги можуть бути віднесені до вимог територіального значення.

Регламентуючі документи повинні ґрунтуватися на останніх досягненнях науки, техніки і технологій та враховувати передовий досвід вітчизняної та зарубіжної проектно-будівельної практики.

В регламентуючих документах не повинні міститися вимоги з питань, які повинні врегульовуватися іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

В четвертому розділі “Основні принципи формування нормативів для створення житлового середовища” на прикладі формування нормативних вимог до організації внутрішнього простору житла та організації простору прибудинкової території житлового будинку показано підходи щодо визначення нормативних обмежень організації середовища.

Житло є найважливішою складовою міського середовища, оскільки більшу частину свого життя людина проводить саме у житлі.

За результатами аналізу потреб людини та функцій, які повинно виконувати житлове середовище, визначено, що основними вимогами до формування житла є: функціональні, санітарно-гігієнічні, протипожежні, надійність конструкцій.

На основі цих вимог розроблено модель комфорту житла, яка враховує умови заселення квартири, кількість виконання функцій кожним з приміщень та умови санітарно-гігієнічного комфорту житлового середовища.

Важливим елементом міського середовища, який забезпечує нормальне технічне функціонування житлового будинку і комфортні умови проживання в ньому людей, є прибудинкова територія. В зв'язку з цим визначено основні функції прибудинкових територій, якими є: інженерно-технічні, рекреаційні та комунікаційні.

На основі визначених функцій прибудинкових територій та потреб людини щодо їх використання розроблено методологічні засади формування вимог до прибудинкових територій, які ґрунтуються на зручності та експлуатаційній доцільності.



ВИСНОВКИ

Проведений в дисертації, метою якої є розроблення і обґрунтування методологічних основ нормування міського середовища і його головних структурно-функціональних елементів, формування структури обмежень для створення оптимального середовища життєдіяльності людини, визначення структури обмежень щодо формування сталого та безпечного середовища і основних методичних положень архітектурно-містобудівної нормології, комплекс досліджень дає можливість дійти таких загальних висновків і пропозицій:

Аналіз існуючої на сьогодні ситуації у сфері нормування в архітектурно-містобудівній діяльності свідчить про те, що давно назріла необхідність систематизувати напрацьований в теорії та практиці архітектури та містобудування досвід і виробити обґрунтовані методологічні основи нормування міського середовища та його елементів на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду. Особливо слід зазначити, що на сьогодні нормативно-правова база, спрямована на формування міського середовища, формується за проблемно-галузевими напрямками, що є неприпустимим з огляду на все більшу розгалуженість наукових знань про середовище існування людини та постійний розвиток комплексу вимог суспільства до матеріально-просторового середовища.

На основі аналізу наукових досліджень у сфері нормування міського середовища, а також стану сучасної бази нормативно-правових і нормативних документів у будівництві визначено необхідність створення нового напрямку наукових досліджень в теорії архітектури та містобудування - архітектурно-містобудівної нормології - науки про норму та її розвиток, яка вивчає рівень пізнання норми людиною, на основі якого розробляються нормативи для застосування в архітектурно-містобудівній діяльності під час створення середовища для життєдіяльності людини. Архітектурно-містобудівна нормологія має стати інтегруючим напрямком наукових досліджень, який сконцентрує в собі всі напрацювання багатьох галузей науки для використання та подальшого розвитку їх у створенні єдиної системи нормотворення - основи формування середовища існування людини. Основними завданнями архітектурно-містобудівної нормології є: вивчення потреб людини в усіх сферах її життєдіяльності; вивчення факторів, що впливають на формування вимог до міського середовища; вивчення економічної бази містобудування, технічного стану і можливостей будівельного комплексу та комунального господарства, що забезпечує утримання міського середовища; розробка теорії та методології нормування міського середовища в процесі архітектурно-містобудівної діяльності; виведення та формування нормативних обмежень в різних напрямках створення міського середовища. Основними принципами архітектурно-містобудівної нормології є: принцип адекватності нормативних обмежень структурі потреб людини та суспільства, економічним, технічним і технологічним можливостям суспільства, культурним і соціально-психологічним обмеженням; принцип ієрархії структури системи нормативно-правової бази, в основу якого покладено структуру властивостей і потреб людини та суспільства.

...